Journal articles on the topic 'Ресурси міжнародного бізнесу'

Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання. Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту. Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.

Сьогодні в умовах глобальних перебудов і переорієнтації галузей економіки важливим є зростання потреб і мотивів людей до туристичної діяльності. Туризм як галузь економіки поступово займає лідерські позиції в багатьох країнах світу, а також у перспективі і в Україні. Отже, маємо значний нереалізований людський, природно-ресурсний, історико-культурний, туристично-рекреаційний та науково-технічний потенціал, вдале географічне розміщення, сприятливий клімат. Також особливості ситуації в країні, економічна та політична нестабільність, умови військового конфлікту підштовхують до подальшої розбудови нашої держави, яка обов’язково повинна включати створення умов для розвитку туристичної галузі. При цьому формування високорозвинутої індустрії туризму та її інтеграція у світовий ринок туристичних послуг пов’язані з необхідністю вирішення гострих соціально-економічних проблем і залучення міжнародного досвіду. У статті розкрито, що феноменом ХХІ ст. визначають сьогодні індустрію гостинності, що стала одним із провідних напрямів соціально-економічної діяльності. Доведено, що це бізнес ХХІ ст., який сприяє створенню нових робочих місць, пошуку методів підвищення конкурентоспроможності підприємств на світовому рівні, популяризації країни на міжнародному ринку послуг та, як наслідок, підвищенню рівня національної економіки. Проте впродовж останніх років індустрія гостинності в Україні перебуває у стані стагнації, тому визначення факторів впливу на розвиток індустрії є актуальним, адже за допомогою отриманих знань можна запобігти деградації однієї з найперспективніших галузей міжнародного бізнесу. У статті розглянуто вплив чинників на розвиток індустрії гостинності, економічні дослідження потенційних можливостей цієї галузі в межах загальної стратегії соціально-економічного розвитку світу загалом та України зокрема.

Інноваційний вектор розвитку бізнесу в Республіці Молдова неможливий без підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Особливе значення має впро-вадження нових інноваційних концепцій, таких як смарт-спеціалізація, покликаних забезпечити конкурентосп-роможність товарів на місцевому/регіональному/національному/міжнародному ринках. Смарт-спеціалізація - це концепція, що просувається Європейським Союзом для формування рамок та механізмів спеціалізації інно-ваційних процесів на рівні країни чи регіону. Дослідження має на меті висвітлити ті інноваційні проекти та технології, які орієнтовані на революцію технологій та інновацій на товарному ринку за допомогою смарт-спеціалізації. Таким чином, позиціонування на ринку можливе лише за рахунок підвищення якості та конкурен-тоспроможності товарів, шляхом формування іміджу продукції, компаній та країни. Було виявлено, що для менш розвинених регіонів головним завданням є забезпечення шляхом смарт-спеціалізації кращого зв’язку між бізнес-середовищем та науково-дослідними установами, а також університетами, що в кінцевому підсумку сприятиме виробництву товарів, які користуватимуться попитом на ринку, інноваційних продуктів більш високої якості, більш ефективному використанню ресурсів. Було зроблено висновок, що необхідні значні зусил-ля від усіх залучених гравців (бізнесу, наукових кіл та дослідників, влади, громадянського суспільства) для під-вищення обізнаності про важливість смарт-спеціалізації для підвищення якості виробництва, а також про те, що вона може стати частиною інноваційної політики економічного розвитку Республіки Молдова.

На межі третього тисячоліття світове співтовариство дійшло до необхідності переосмислення шляхів суспільного розвитку. Концепція економічного зростання раніше перевалювала щодо підходу до аналізу матеріального виробництва з чисто економічної точки зору, вона застосовувалася поки природні ресурси здавалися невичерпними в силу обмеженого впливу виробничої діяльності людини. Проте в даний час суспільство приходить до усвідомлення, що економічна діяльність є лише частиною загальнолюдської діяльності, а економічний розвиток доцільніше розглядати в рамках більш широкої концепції суспільного розвитку. У статті розглянута проблема впровадження українськими компаніями корпоративної соціальної відповідальності як важливого фактору у процесі прийняття управлінських рішень. Вирішення цієї проблеми стосується усього і кожного: тут і неприбуткові організації, і державні установи, і групи громадян з різноманітними інтересами; постачальники, потенційні інвестори, акціонери, політики. Всім потрібна допомога у вирішенні найширшого кола питань, серед яких – охорона здоров’я та громадська безпека, освіта та розвиток громади, захист тварин та збереження довкілля. Проаналізовано кількість проблем, на які треба реагувати стратегічно, і які, схоже, надалі збільшуватимуться, оскільки зростають сподівання – внутрішні і зовнішні – щодо виконання економічних та соціальних зобов’язань, що корисні як для компанії, так і для доброчинної справи. Розглянуто соціальну відповідальність бізнесу на міжнародному та національному рівнях, приведено результати дослідження українськими маркетинговими групами, запропоновано шляхи та можливості запровадження механізмів соціальної відповідальності бізнесу в Україні з урахуванням кращих практик.

Метою дослідження є: узагальнення на основі міжнародної та вітчизняної практики розвитку бізнесу факторів впливу на оцінку економічної вигоди активів підприємств з урахуванням вимог щодо соціально-економічної та екологічної збалансованості бізнесу; визначення та обґрунтування методичних та організаційних підходів щодо ідентифікації варіативних форм економічної вигоди, її оцінки. Підтверджено, що міжнародна практика підприємництва, враховуючи суспільну корисність бізнесу, виокремлює підвищення впливу на оцінку корисності підприємства результативність вирішення ним питань соціального забезпечення та екологічної безпеки як на рівні своєї діяльності, безпосередньо, так і в регіональному масштабі. Зазначене суттєво міняє роль і доповнює зміст поняття «економічна вигода»: оцінка потребує перегляду з урахуванням використання активу; серед елементів оцінки, крім економічних фінансових показників, з’являються нефінансові – якісні, що в цілому підвищує достовірність облікової інформації. Досліджено альтернативні форми економічної вигоди від використання виробничих ресурсів зарезультатами транзакцій вітчизняних підприємств в контексті політики збалансованого ведення бізнесу. Наведено міжнародну практику визначення фінансових результатів діяльності суб’єктів на основі аналітичного обліку елементів оцінки економічної вигоди, враховуючи їх вплив на вирішення питань економічного розвитку, соціального захисту та екологічної безпеки. В роботі уточнено критерії оцінки економічної та соціально-економічної вигоди, соціального ефекту. Зазначене уможливить проведення результативного стратегічного планування як розрахунково-платіжної дисципліни, так і розвитку бізнесу на перспективу, що, безперечно, позитивно вплине на поступальний збалансований розвиток підприємництва в Україні.

У статті інвестиції розглянуто як фактор економічного зростання. Подано аналіз переваг залучення інвестицій в економку України та проблеми, які виникають в ході тих чи інших дій інвесторів. Розглянуто прямі іноземні інвестиції, які є важливим джерелом приватного зовнішнього фінансування для країн, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції не тільки можуть сприяти дослідженню ресурсів та формуванню капіталу, але й, що ще важливіше, є засобом передачі виробничих технологій, навичок, інноваційного потенціалу та організаційних і управлінських практик між місцезнаходженнями, а також доступу до міжнародного маркетингу мережі. Розглянуто стимулювання інвестицій, заохочення інвестицій, послуги після інвестування, покращення зручностей та заходи, що зменшують витрати на ведення бізнесу. Проаналізовано інвестиційні процеси, на які впливають такі зовнішні та внутрішні фактори, як значні розміри державного боргу, підвищена обережність банків у кредитуванні реальних секторів економіки, низький рівень реальних наявних доходів більшості груп населення та значна заборгованість підприємств.

У статті досліджено сутність B2G-системи електронної комерції, визначено її відмінності від інших споріднених систем та можливі способи господарської взаємодії державних структур і суб’єктів бізнесу. Проаналізовано сучасний стан розвитку B2G-сегмента у світі та його суб’єктний склад в Україні. Виявлено, що наймасштабнішою складовою B2G є публічні закупівлі, які здійснюються з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Досліджено основні правові засади запровадження публічних закупівель в Україні, проведено аналіз основних передумов і етапів формування системи електронних публічних закупівель і механізмів, які забезпечують їх ефективне функціонування, а також ресурсів, які дають змогу ознайомитися зі специфікою її діяльності та забезпечити високий рівень кваліфікації учасників тендерів. Описано технологію функціонування електронної системи закупівель ProZorro та її основних структурних елементів у контексті застосування гібридного (подвійного) принципу організації роботи. Вивчено аналоги вітчизняної системи електронних закупівель, які функціонують у ряді країнчленів СОТ, і зазначено про високу її оцінку світового економічного співтовариства. Досліджено функціональні переваги авторизованих торгових майданчиків, які входять до складу системи ProZorro. Охарактеризовано основні показники діяльності ProZorro за період її функціонування в розрізі окремих напрямів діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Виявлено, що з метою популяризації електронних публічних закупівель серед потенційних виконавців і для підвищення ефективності функціонування відповідної системи в Україні регулярно проводяться масштабні заходи, які дають змогу відзначати найкращих її учасників. Уточнено, що представники бізнес-структур на належному рівні оцінюють основні організаційні, інформаційні та технологічні механізми ProZorro, водночас визначаючи певне коло проблем, пов’язаних із функціонуванням цієї системи на сучасному етапі.

У статті розглянуто особливості цифровізації державного сектору. Надано детальну характеристику сфери публічних закупівель, описано минулий і діючий процеси проведення публічних (державних) закупівель; висвітлено основні недоліки раніше використовуваної процедури проведення державних тендерів та доведено їх негативний вплив на розвиток бізнесу. Охарактеризовано електронну цифрову платформу ProZorro як сучасний новітній цифровий інструмент проведення публічних закупівель в Україні, який з 1 серпня 2016 року є обов’язковим для застосування в установах бюджетної сфери. Висвітлено мету діяльності та принципи побудови даної електронної платформи, зокрема «усі бачать усе», «конкуренція понад усе» та «золотий трикутник партнерства»; надана загальна схема побудови цього ресурсу. Висвітлено процес контролю закупівель та механізм зниження комерційного і фінансового ризиків за допомогою моніторингового порталу DoZorro, який є інтегрованим з електронною платформою ProZorro. Описано економічні переваги пошуку контрагентів та укладання угод в межах платформи ProZorro. Проаналізовано динаміку основних показників функціонування даної електронної платформи, зокрема кількість учасників та аукціонів, відсоток успішних торгів та дохід. Показано регіональне розповсюдження даної платформи, тобто залучення до торгів регіональних представників; зазначено п’ять найбільших за обсягами доходу областей. Виявлено та обґрунтовано переваги електронної платформи ProZorro, які сприяли розвитку комерційних закупівель. Проаналізовано динаміку основних показників сектору комерційних закупівель, а саме їх кількість, успішність та масштаби, й відзначено значне їх зростання протягом 2016-2020 рр.Окресленоосновні напрями удосконалення електронної платформи ProZorro, які сприятимуть подальшому розвитку українського бізнесу на конкурентних засадах, у тому числі в міжнародному секторі.

Мета роботи – здійснення поглибленого аналізу науково- історичної бази у межах дослідження дискурсного поля проблематики публічного адміністрування туристичної сфери. Доведено, що єдиної думки у зарубіжній та вітчизняній державно-управлінській науці щодо визначення факторів, які негативно або позитивно впливають на розвиток туристично- рекреаційної сфери, на сьогодні не існує. Методологія. Складність і специфіка досліджуваної теми зумовили використання сукупності методів емпіричного і теоретичного рівнів піз- нання. Це дало можливість сформувати відповідні теоретико-методологічні засади виконання поставлених завдань. Підкреслено, що туризм, на думку більшості авторів, визначається як складне і багатовимірне поняття, яке одночасно виступає і як галузь націо- нальної економіки, і як окремий вид діяльності, і як форма рекреаційної діяль- ності, і як спосіб проведення дозвілля людей, і як наука, і як бізнес-напрям. Зазначено, що сьогодні туризм виступає соціально значущою та затре- буваною практикою, а також платформою для саморозвитку та самовдосконалення людей, простором для формування суспільних благ, стимулів та потреб особистості. Наукова новизна. Удосконалено понятійно-категорійний апарат науки державного управління шляхом здійснення огляду дискурсного поля пробле- матики формування державного регулювання розвитку туризму, що відрізня- ється від уже наявних робіт фокусуванням наукової уваги на принципах роз- витку даної сфери у межах застосування інноваційних інструментів кооперації та кластеризації міжнародного ринку туризму, а також використанням механіз- мів державно-приватного партнерства та прийняття модельних бізнес-рішень. Висновки. У результаті проведення поглибленого аналізу науково-істо- ричної бази у межах дослідження дискурсного поля проблематики публіч- ного адміністрування туристичної сфери підкреслено, що для нинішнього етапу досліджень науки про туризм та функціонування туристичної галузі характерним є зосередження на принципах розвитку даної сфери та суміж- них галузей у межах застосування інноваційних інструментів кооперації та кластеризації міжнародного ринку туризму, використання механізмів дер- жавно-приватного партнерства та модельних бізнес-рішень. Обґрунтовано, що дані дослідження зосереджені на історико-філософському осмисленні природи туризму як соціогуманітарного феномену, а також базового інфор- маційного ресурсу для формування підґрунтя з метою розширення меж практичного використання основних інструментів та механізмів публічного адміністрування туристично-рекреаційної галузі у процесі реалізації полі- тики держави у цьому напрямі.

Сьогодні агропромисловий комплекс є одним із найбільших і найважливіших секторів економіки України, адже саме тут формується основна частина продовольчих ресурсів та майже три чверті роздрібного товарообігу. Крім того, що агропромислові підприємства роблять значний внесок у розвиток галузі і економіки країни в цілому, агропромисловий сектор України є також одним із найважливіших елементів економічних систем більшості країн світу з ринковою економікою. Протягом останніх трьох років Україна остаточно закріпила за собою статус світового лідера з виробництва та експорту аграрної продукції. І як визнають експерти, попереду ще великий потенціал. Проте, одним із найголовніших досягнень останніх декількох років стало завоювання продовольчого ринку Європейського Союзу. Слідом за українськими зерновими на європейському ринку, на полицях європейських супермаркетів з’являються продукти харчування з позначкою «Зроблено в Україні». Європа зацікавлена у нашій продукції, але тут існують свої невід'ємні «правила гри». Проблеми міжнародної економічної інтеграції тісно пов’язані з міжнародною торгівлею, яка є невід’ємною частиною світової глобалізації, оскільки можуть суттєво впливати на географічну та товарну структури експорту й імпорту. Внаслідок зростання показників відкритості ринків з’являються нові вимоги до якості товарів і послуг національних виробників, особливо виробників сільськогосподарської продукції. Розвиток експортного потенціалу сільськогосподарської продукції стає запорукою зростання економіки в цілому, що передбачає, у тому числі, підвищення кваліфікації персоналу та якісну зміну системи маркетингу. Україні необхідно щонайменше 2–3 роки напруженої роботи, аби отримати вихід на європейський ринок по всіх видах продукції сільського господарства. І ця напружена робота включає як прийняття необхідних законодавчих актів, так і, насамперед, вдосконалення вже існуючих бізнес-практик.

У статті зазначено, щоз 2015 року перед міжнародною спільнотою постали нові амбітні завдання щодо досягнення цілей сталого розвитку, визначених схваленою на черговому саміті Організації Об’єднаних Націй Стратегією “Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року”. Майже всі вони передбачають необхідність створення або модернізації економічної та соціальної інфраструктури в країнах, які розвиваються, що потребує значних фінансових ресурсів. Однак, бюджети таких країн не можуть покрити наявні фінансові потреби.Тому, одним із найважливіших завдань нової глобальної стратегії сталого розвитку було визнано створення умов для залучення фінансових ресурсів приватного сектору для розбудови інфраструктури на засадах публічно-приватного партнерства (ППП). Зауважено, що основне завдання органів публічної влади сьогодні полягає у формуванні сприятливого середовища для ведення бізнесу, ефективного використання ресурсного потенціалу, визначенні пріоритетів в соціальних, економічних та екологічних процесах і перспектив розвитку територіальної громади з врахуванням її потреб й інтересів. Акцентовано увагу на тому, що у світі дедалі більше стає популярним державно-приватне партнерство у формі концесії, оскільки саме така форма взаємодії між приватним та публічним партнером створює суттєву додану вартість для обох сторін. Одне з найбільших досягнень концесій – завдяки їй вирішуються державні завдання силами приватного капіталу, який вважається економічно ефективнішим державного. При цьому, приватний партнер отримує довгостроковий фінансовий інтерес, який дозволяє йому забезпечити максимальну ефективність вирішення поставленого державою чи муніципалітетом завдання. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного партнерства при формуванні інструменту забезпечення сталого розвитку територій як важливого інструменту забезпечення сталого розвитку територій.

Глобальні умови функціонування світової банківської системи закладають якісно нові умови акумулювання і перерозподілу фінансового капіталу за різними регіонами і секторами світової економіки, а також трансформації сукупних заощаджень економічних агентів різних країн у глобальний інвестиційний капітал. Особливе місце у світовій банківській архітектурі посідає офшорне банківництво, яке в останні десятиліття перетворилось на усталений й невід’ємний компонент глобального фінансового ринку. Охоплюючи операції банківських установ, що локалізовані в офшорних юрисдикціях, офшорний банкінг забезпечує підприємницьким структурам значне послаблення податкового навантаження, високу конфіденційність комерційних угод та надійне збереження капіталу. У той самий час поглиблення міжнародної спеціалізації і виробничого кооперування, фрагментація глобальних потоків товарів і капітальних ресурсів забезпечують економічним суб’єктам широкі можливості щодо застосування послуг офшорного банківського бізнесу у цілях використання особливих систем корпоративного законодавства. У статті розкрито масштаби і структурну динаміку офшорного банківництва в останні десятиліття. Комплексно охарактеризовано сучасні тенденції розвитку офшорних банків з акцентуванням дослідницького інтересу на процесах системної технологізації і динамічному поширенні фінтеху і штучного інтелекту, проникнення у даний сектор технологій електронної комерції, його переведення на технології блокчейну, посилення клієнт-орієнтованості і персоніфікованості офшорних банківських операцій, глибокої конвергенції діяльності офшорних банків й міжнародних інвестиційних компаній, активізації злиттів трастових офшорних компаній та ін. Доведено, що дані тенденції відбивають глобальний характер діяльності офшорних банків, високий рівень інноваційності їх сервісів, неухильну диверсифікацію банківських послуг та підвищення рівня стійкості банківської системи до дії чинників світової економічної нерівноваги. Особливу увагу приділено питанню щодо реалізації блокчейн-стартапів та організації бірж з торгівлі цифровими валютами, що справляють вагомий вплив на механізми функціонування офшорного банківництва. Обґрунтовано, що клієнтам офшорних банків надається на сьогодні широкий спектр послуг, що виходить далеко за рамки власне банківського обслуговування, й охоплює також консалтингові сервіси з питань податкового законодавства, оптимізації податкових витрат, заснування офшорного бізнесу тощо.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

У статті акцентовано увагу на основних проблемах поводження з побутовими відходами. Обґрунтовано критичність ситуації поводження з побутовими відходами та встановлено причини її виникнення. Доведено потребу пошуку шляхів посилення дієвості механізмів державного регулювання поводження з побутовими відходами та можливостей імплементації європейського досвіду у вітчизняну практику. Акцентовано на відповідальності об’єднаних територіальних громад за надання комунальних послуг з поводження з відходами та стан довкілля. Наголошено, що рециклінг відходів у зарубіжній практиці є однією з найбільш прибуткових галузей економіки. Констатовано, що перші спроби бізнес-рециклінгу в Україні завершились провалом з причин відсутності дієвих механізмів державного регулювання поводження з побутовими відходами. Уточнено зміст поняття «побутові відходи» шляхом формування авторського визначення за відновлювальним підходом. Визначено відмінні риси відходів та вторинних ресурсів. Розглянуто основні законодавчі акти з питань регулювання поводження з відходами та доведено їх неефективність. Опрацьовано за Національною стратегією управління відходами в Україні до 2030 року основі принципи поводження з побутовими відходами. Обгрунтовано доцільність запровадження рециклінгу відходів на прикладі Полтавського субрегіону, виокремленого відповідно до Субрегіональної стратегії поводження з відходами у Полтавській області, розробленій європейськими експертами за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у рамках міжнародного проекту «Реформа управління на сході України» (PN 11-2129.2-001.00). Доведено необхідність виокремлення рециклінгу відходів в окрему галузь економіки, що забезпечить дотримання, взятих Україною зобов’язань щодо екологізації економіки. Розроблено практичні рекомендації щодо розробки об’єднаними територіальними громадами Концепції взаємодії об’єднаних територіальних громад з учасниками процесу рециклінгу побутових відходів.

У статті досліджено ключові фактори, що вплинули на формування іміджу незалежної Росії після розпаду СРСР. На основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних науковців виокремлено основні інструменти м’якої сили для формування іміджу країни. Зазначено, що доктрина відродження Росії ґрунтується на засадах: «розділеності російського народу» і його право на возз’єднання із можливістю застосування методів жорсткої сили. Проаналізовано використання основних інструментів м’якої сили в контексті концепції «русского мира». Взято до уваги функціонування Фонду підтримки публічної дипломатії імені О.М. Горчакова як важеля впливу м’якої сили та реалізації його щорічного науково-освітнього проекту «Діалог в ім'я майбутнього» . Наведено статистичні дані зібрані Всеросійським центром вивчення громадської думки та центром П’ю, які підтверджують висловлені гіпотези щодо оцінки іміджу РФ її громадянами та іноземцями. На конкретних прикладах новинних статей, які опубліковані на інтернет-ресурсах «Правда.Ру» та «Russia Today», продемонстровано як робота ЗМІ впливає на формування внутрішнього та зовнішнього іміджу РФ. Особливо гостро питання пропаганди, яка поширюється кремлівськими ЗМІ, постає на тимчасово окупованих Донецькій та Луганській областях. Досліджено, що для поширення пропаганди заголовки є особливо ефективним інструментом, адже саме в них можна вкласти потрібні пропагандистам ідеологеми. Висловлено припущення, що найдієвішим і найефективнішим засобом зміни іміджу Росії в очах міжнародної спільноти та власних громадян могли б стати реальні позитивні зміни у всіх сферах життя російського суспільства. Це насамперед демократизація політичної системи, підвищення ефективності російської економіки, боротьба з корупцією, розвиток вітчизняного бізнесу, гарантії іноземним компаніям, підвищення рівня і поліпшення якості життя населення.

У статті розглянуто основні етапи розвитку транснаціональних корпорацій та визначено основні чинники, що впливали на процеси транснаціоналізації у різні періоди. Доведено, що на кожному етапі причини становлення та розвитку транснаціональних корпорацій різні, проте всі вони певною мірою повʼязані, насамперед, з недосконалою конкуренцією, бар’єрами на шляху розвитку міжнародної торгівлі, валютним контролем, значними транспортними витратами, відмінностями у податковому законодавстві різних країн. До головних конкурентних переваг, які є основою ефективної діяльності транснаціональних корпорацій належать: безперешкодне володіння і доступ до природних ресурсів, капіталу і результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт по всьому світу; горизонтальну диверсифікацію або вертикальну інтеграцію; економію на масштабах підприємства; низьку вартість фінансових ресурсів завдяки ширшим можливостям їх залучення; можливість за рахунок прямих інвестицій долати різні бар’єри на шляху до збільшення обсягів експорту своїх творів на ринок тієї або іншої країни тощо. Розкрито можливий негативний вплив транснаціональних корпорацій на розвиток економік приймаючих країн. Зокрема, транснаціональні корпорації на внутрішньому ринку приймаючих країн створюють потужну конкуренцію місцевим компаніям, не даючи їм розвиватися. Крім того, вільне переміщення фінансового капіталу може підірвати стабільність національних валют і створити загрозу для національної безпеки країн, що розвиваються. Маючи свій інтерес у приймаючій країні, транснаціональні корпорації здатні насаджувати їй ідеологію, яка суперечить інтересам розвитку національного бізнесу і пригнічувати розвиток національно-державних інтересів. Через стрімкий розвиток інтеграційних процесів та значний соціально-економічний ефект національні економіки не можуть уникнути впливу ТНК, проте уряди держав можуть регулювати рівень їхньої присутності. Таке регулювання відбувається що найменш на чотирьох рівнях: наддержавному; міждержавному; внутрішньодержавному; суспільному. На основі міжнародних статистичних баз даних проаналізовано першу десятку найбільших транснаціональних корпорацій світу у 2018 році до яких входили: сім банківських установ, чотири з яких китайські (ICBC, China Construction Bank Corporation, JPMorgan Chase, Agricultural Bank of China, Bank of America, Wells Fargo, Bank of China), багатопрофільний американський холдинг (Berkshire Hathaway), американська технологічна компанія (Apple) та китайська страхова компанія (Ping An Insurance Group). Виявлено, що серед основних чинників, які сприяли високому рейтингу цих компаній були: гнучка політика та стабільна діяльність в умовах економічних криз; активне розміщення виробництва на території інших країн; великі масштаби діяльності та опора на інформаційні технології.

Значна частина підприємств на аграрному ринку недооцінюють інструменти звітності у формуванні бренда та створення додаткової вартості. Корпоративна соціальна відповідальність досі розглядається через призму благодійності й соціальних програм, покликаних на розподілення матеріальних та фінансових ресурсів компанії серед вузького кола соціально незахищених верств населення. Сталий розвиток і надалі залишається поза увагою. Нефінансова звітність належить до складу достатньо нового інструментарію управління та оцінки діяльності підприємств не лише в Україні, але й у міжнародному економічному просторі. Основною причиною її виникнення стала вимога стейкхолдерів розкриття інформації щодо діяльності підприємств, яка впливає на суспільство та навколишнє середовище. Тому дослідження спрямоване на визначення складу й форми представлення нефінансової звітності аграрними підприємствами України. Встановлено, що аграрні підприємства України формують значний перелік різних форм статистичної та фінансової звітності, проте вони не надають можливості зробити висновки щодо відповідності їх діяльності положенням концепції сталого розвитку. Низка аграрних підприємств України формують інформацію щодо основних напрямів своєї діяльності відповідно до Цілей сталого розвитку до 2030 року на своєму офіційному сайті у вигляді GRI-звіту, КСВ-звіту або Global Compact-звіту, або у довільній формі. У нефінансових звітах українських підприємств відсутні показники ефективності, що розкривають напрями діяльності підприємства згідно з Цілями сталого розвитку. Більшість нефінансових звітів містять тільки кількісні показники досягнень відповідно до визначених напрямів локальної соціальної відповідальності за поточний період, інколи порівняно з попереднім періодом. Підприємствам досить важко сформувати звітність щодо нефінансових показників своєї діяльності, оскільки, не існує єдиних показників та критеріїв щодо оцінки відповідності діяльності підприємства аграрного бізнесу положенням концепції сталого розвитку. Пріоритетом під час визначення складу інформації, що має міститися у нефінансовій звітності аграрного підприємства, є залучення стейкхолдерів до процесу, що не зважаючи на складність, позитивним чином впливає на ефективність діяльності підприємства.

Стаття присвячена вивченню особливостей маркетингової політики компаній азійського регіону в умовах інтернаціоналізації та глобального ринку. Зазначено, що в умовах сьогодення для світового ринку характерним є посилення інтернаціоналізації та міжнародної інтеграції, активна експансія високотехнологічних компаній на міжнародні ринки. У статті проаналізовано успішний досвід діяльності на міжнародних ринках провідних азійських компаній, які досягли суттєвих успіхів у європейському та американському економічному просторі. Досліджено особливості реалізації успішної маркетингової політики корпорацій Huawei, Lenovo та Hisense, виявлено ключові фактори успіху компаній на світових ринках високотехнологічної продукції в умовах міжнародної конкуренції. Акцентована увага на дослідженні маркетингових інструментів, підходів та рішень, які посприяли розширенню присутності аналізованих компаній на міжнародних ринках. Оскільки успішна маркетингова політика діяльності підприємства у світовому економічному просторі залежить від ряду чинників та обставин, що складаються в певний момент, систематизовано основні фактори, які визначають умови та політику входження підприємства на міжнародні ринки. Визначено форми присутності бізнесу на міжнародних ринках, серед яких експорт продукції, створення спільних підприємств, організація бізнесу на засадах франчайзингу, передача ліцензій, налагодження науково-технічного співробітництва, активізація міжнародного обміну трудовими ресурсами.

Туристичний бізнес активно розвивається майже по всьому світу, тому питання розвитку туристичного потенціалу України і можливості забезпечення туристських потреб є актуальними. В статті здійснено огляд останніх досліджень в галузі світового туризму та освітлено пропоновані науковцями шляхи розвитку вітчизняного. Надано визначення туристичної дестинації як об’єкта дослідження. Виявлено об’єктивну необхідність огляду туристичного потенціалу України та охарактеризовано її основні природно-економічні туристичні ресурси. Проаналізовано зміну головних показників функціонування туріндустрії країни – кількість суб'єктів туристичної діяльності, їх витрати на виробництво турпродуктів, кількість та вартість реалізованих туристичних путівок, кількість відповідних туроднів, кількість туристів, обслугованих туроператорами та турагентами, а також завантаженість колективних засобів розміщування. Водночас проведено аналіз кількості туристів, які обслуговувались вітчизняними туроператорами та турагентами в залежності від мети подорожі. Запропоновано напрями удосконалення використання туристичного потенціалу України.

Статтю присвячено дослідженню особливостей розвитку підприємств з виробництва пластикової тари, котрі в силу перегляду світового попиту на деякі види тари, а також під впливом технологічних й еколого-економічних змін потребують наукового обґрунтування результативної експортоорієнтованої діяльності задля підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках. Дослідження спрямоване на визначення змісту економічних принципів, дотримання яких сприятиме забезпеченню високого рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств з виробництва пластикової тари на релевантному міжнародному ринку з урахуванням необхідності стандартизації та сертифікації. Розглянуто специфіку виробництва пластикової тари різними методами, а також наведено стислу характеристику основних виробничих матеріалів. Наголошено, що підприємства з виробництва пластикової тари виконують ресурсне забезпечення діяльності підприємств інших галузей, тому перебувають у щільній залежності від їх стану та розвитку. Показано помісячну динаміку вітчизняного промислового виробництва у 2019 та 2020 рр. під впливом пандемії, розкрито структуру споживання та динаміку виробництва тари й упаковки у світі. Зауважено на тенденції екологізації промисловості, пояснено причинно-наслідкові зв’язки між стандартизацією бізнес-процесів та результативністю експортоорієнтованої діяльності підприємств. Візуалізовано схему процесів підприємства з виробництва пластикової тари та зауважено особливості їх перебігу без проведення належної процедури зі стандартизації. Акцентовано увагу на тому, що процедура стандартизації має системоутворюючу дію та стає стимулятором узгодженості роботи підрозділів компанії, впливає на економічний потенціал підприємств, забезпечуючи формування необхідних бізнес-індикаторів. У статті представлено основні принципи формування міжнародної конкурентоспроможності підприємств та розширено їх перелік з урахуванням світових економічних тенденцій, конкретизовано зміст запропонованих принципів.

У статті розглядаються особливості категоріального апарату туристичних та ресторанних послуг. Проаналізовані основні поняття, на яких базується система управління якістю в туризмі та ресторанному бізнесі. На сьогоднішній день структура гостинності склалася таким чином, що не повністю відповідає потребам економіки, з перевагою в бік позакатегорійних і високо розрядних туристичних та ресторанних підприємств, тоді як найбільш затребуваними є середнього рівня. Наразі не тільки окремі організації, а й більшість територіальних туристично-рекреаційних комплексів не мають чіткого позиціонування на ринку, існує розрив між рівнем якості та іншими споживчими характеристиками пропонованими споживачам туристичними та ресторанними послугами. Процеси, що відбуваються в туристичній сфері, обумовлюють необхідність пошуку і впровадження нових підходів, форм і методів ефективного управління складовими споживчої привабливості туристичних та ресторанних послуг в умовах обмежених ресурсів, формування систем управління факторами  домінантами, серед яких найбільш вагоме значення при виборі того чи іншого виробництва має саме якість послуг, що надаються. Необхідно використовувати позитивний міжнародний досвід застосування стандартів якості серії ISO 9000, реалізації концепції загального управління якістю.

Розглянуті основні види нематеріальних активів та об’єктів інтелектуальної власності. Показа-на їх роль в процесі формування інноваційного розвитку бізнесу. Аналізується місце інтелектуальнихресурсів як сукупності знань, вмінь, рівня і якості освіти, що реалізуються у вигляді отримання патен-тів, ліцензій, росту вмінь і кваліфікації людей з метою підвищення інноваційної привабливості підпри-ємства. Зростання ролі інтелектуальних ресурсів визначається як основа креативної виробничої полі-тики, що сприяє розробці ефективної стратегії розвитку та конкурентоспроможності компанії. Показановзаємозв’язок використання інтелектуальних ресурсів та досягнення підприємством комерційного ус-піху за рахунок впровадження широкого спектру інноваційних технологій. Звертається увага на необ-хідність сертифікації, відповідності системи менеджменту сучасним вимогам та міжнародної стандар-тизації виробів. Наведені приклади стратегічних помилок менеджерів та показані наслідки їх некомпе-тентних дій на розвиток компанії в умовах динамічного ринку.

У статті проведено порівняльний аналіз специфіки державного регулювання формування та розвитку циркулярної економіки. Розглянуто передовий досвід формування умов для розвитку циркулярної економіки. Показано, що в ЄС був запущений Проект Європейської мережі ремануфактурінга, який був спрямований на здійснення взаємодії уряду, виробників і наукової спільноти для розвитку ремануфактурінга в регіоні, за допомогою досліджень ринку, збору і аналізу кращих практик і моделей бізнесу. Проаналізовано розвиток ремануфактурінга і екологічного дизайну продукції як ключових компонентів циркулярної економіки. Підкреслено, що однією з основних цілей Сьомої програми дій по навколишньому середовищу ЄС є підвищення ефективності використання ресурсів, формування зеленої економіки, що також в повній мірі відповідає завданням формування циркулярної економіки. Виокремлено умови створення умов і стимулів для повторного використання і відновлення продукції. Зазначено, що на це був орієнтований ряд законодавчих нормативно-правових актів, до яких відносяться Директива 2000/53/ЄС про транспортні засоби, що відслужили, та Директива 2012/19/ЄС про електронне обладнання. Підкреслено, що в сучасних умовах вирішення даного завдання сприяє прийняттю нової версії міжнародного стандарту екологічного менеджменту ISO 14001:2015 року, в якому зроблено акцент на концепції життєвого циклу продукції з урахуванням можливості її використання або відновлення по завершенню експлуатації.

В статті розглянуто концептуально-наукові підходи та сучасні трактування інтелектуально-інноваційного розвитку економічних систем. Критичний аналіз існуючих публікацій щодо характеристик інтелектуально-інноваційних процесів в економіці дав можливість визначити умови та заходи активізації інтелектуально-інноваційних детермінант розвитку регіональних економічних систем в сучасних умовах. Встановлено, що в наукових публікаціях існує неузгодженість між пріоритетністю інтелектуального та інноваційного розвитку, це дало можливість зазначити, що інтелектуально-інноваційні зрушення в економічному просторі регіону провокуються появою та комерціалізацією інновацій. До ключових функціональних особливостей інтелектуально-інноваційного розвитку регіонів віднесено: взаємопослідовність та взаємодоповнення інноватики та інтелектуалізації; локалізацію інновацій у бізнес-структурах та освітньо-наукових центрах регіону; мотиватори активізації детермінант, якими виступають цифровізація та соціалізація сучасних технологій; організаційні фактори у вигляді нових технології виробництв та реалізації продукції, а також доступність технічних засобів комунікації та інформатизації. Основним регулятор стратегічного розвитку регіонів є когнітивне сприйняття в інституційному середовищі регіону; формування нової цінності в економічній системі регіону за рахунок результативності інформаційних комунікацій та інтелекту. Встановлено, що розподіл ресурсів у регіоні між окремими територіями реалізується за інвестиційними стратегіями інтелектуально-інноваційного розвитку. Зазначені функціональні властивості деталізовано в виокремлених інтелектуальних та інноваційних факторах впливу на регіональну економічну систему. З урахуванням функціональних особливостей та факторів впливу інтелектуально-інноваційних детермінант автором визначено орієнтири їх реалізації у розвиткових процесах регіонів. Це дозволило сформулювати напрями забезпечення результативності реалізації інтелектуально-інноваційних детермінант, серед яких: послідовність та пріоритетність внутрішньо-регіональних кластерних утворень, що забезпечують конкурентоспроможність регіонів на національному та міжнародному рівнях; стратегічне управління інвестиційним процесом, вдосконалення інвестиційно-кредитного середовища, надання гарантій та преференцій для інвесторів у пріоритетні сфери регіональної економічної політики тощо.