Journal articles on the topic 'Рекомендації з удосконалення функціонування соціогеосистеми'

Статтю присвячено теоретичному дослідженню процесів охорони державного кордону на шляхах міжнародного та міждержавного сполучення, розробці науково-обґрунтованих напрямків удосконалення та розвитку прикордонного контролю в пунктах пропуску.У cтатті проаналізовано пасажиро-транспортний потік на шляхах міжнародного та міждержавного сполучення та виявлені основні загрози і ризики в системі прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон; досліджено можливість наявного науково-методичного апарату щодо обґрунтування параметрів системи прикордонного контролю, обґрунтовано напрями його удосконалення та розвитку. Описуються перспективи удосконалення методу комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю а також розроблення методики вибору варіанта побудови раціональної системи прикордонного контролю з урахуванням витрат ресурсів. Сформовано рекомендації щодо реалізації методу аналізу ризиків при виборі варіанту системи прикордонного контролю та розроблення комплексної методики оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю за множиною показників, сформовано дихотомічний граф показників комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю. Сутність комплексної оцінки та вибору оптимального варіанту побудови СПК за удосконаленим методом зводиться до наступного: 1) формується множина показників оцінки ефективності функціонування системи; 2) будується дихотомічний граф оцінок; 3) розробляються шкали і матриці дихотомічних оцінок за окремими показниками; 4) визначається множина критичних варіантів забезпечення необхідного рівня функціонування системи; 5) визначається оптимальний варіант, який забезпечує заданий рівень функціонування системи в пункті пропуску. Застосування комплексної методики надає можливість визначення управлінських параметрів, вибору технологій контролю та заходів забезпечення, реалізація яких забезпечить ефективність функціонування системи прикордонного контролю на заданому рівні. Метод комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю забезпечує вибір з безлічі критичних варіантів рішень оптимального, при якому досягається заданий рівень функціонування системи прикордонного контролю при найменших витратах ресурсів. На основі отриманих результатів запропоновано практичні рекомендації посадовим особам органів і підрозділів охорони державного кордону щодо організації оперативно-службової діяльності. Вони розкривають послідовність і зміст роботи по розробці дихотомічного графа показників комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю, розробці алгоритмів виконання типових операцій прикордонного контролю, забезпечення пропускної спроможності пункту пропуску, обґрунтуванню параметрів системи прикордонного контролю в пунктах пропуску та підвищенню їх значень.

Мета: розробити практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управління вітчизняними фітнес-клубами у сучасних умовах функціонування. Матеріал і методи: для вирішення поставленої мети використовувався комплекс наукових методів дослідження: аналіз літературних джерел; аналіз документів; системний аналіз; організаційний аналіз; експерний метод; методи математичної статистики. Дослідження проводилось на базі 10 фітнес-клубів м. Харкова. До групи експертів увійшло 50 клієнтів фітнес-клубів: 25 жінок і 25 чоловіків середнього віку. Результати: за допомогою експертного методу нами було визначено ступінь важливості критеріїв вибору фітнес-клубу для клієнтів. У ході нашого дослідженння з'ясовано, що «найважливішими» для клієнтів при виборі фітнес-клубу є вартість абонементу і місцерозташування фітнес-клубу, «середньоважливими» є якість обладнання та асортимент послуг; а «найменш важливими» є професіоналізм тренерів та якість обслуговування. Висновки: за результатами проведеного дослідження авторами розроблено практичні рекомендації для керівництва і менеджерів фітнес-клубів, впровадження яких забезпечить підвищення конкурентоспроможності та зміцнення позицій на ринку фітнес-послуг, а також збільшення прибутку. Практичні рекомендації спрямовані на активізацію маркетингової діяльності, розширення рекламної кампанії та на удосконалення цінової політики фітнес-клубів, а також на підвищення ефективності управління з метою упровадження сучасних наукових розробок та якісного обслуговування клієнтів та ін. Ключові слова: управління, ефективність, фітнес-клуби, експертний метод, фітнес-послуги.

На основі дослідження автором розроблено методичні підходи проведення внутрішнього аудиту в державному секторі. У результатід ослідження питань функціонування системи внутрішнього аудиту в державному секторі обґрунтовано та запропоновано рекомендації з підготовки та проведення внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Рекомендації запропоновано з метою удосконалення єдиних підходів до провадження діяльності з внутрішнього аудиту в державному секторі та в інших головних розпорядниках коштів державного бюджету, їх територіальних органах та бюджетних установах, що належать до сфери їх управління, оцінки якості такого аудиту. Пропонується здійснювати планування діяльності з внутрішнього аудиту на підставі ризик-орієнтованого підходу з метою зосередження діяльності з внутрішнього аудиту на найбільш ризикових сферах, функціях, процесах. При плануванні враховувати необхідність орієнтування внутрішнього аудиту на здійснення системного аналізу й оцінки ефективності, результативності та якості виконання завдань, функцій, бюджетних програм, надання адміністративних послуг, ступеня виконання і досягнення цілей тощо. Це дозволяє частково усунути невідповідність між необхідністю впровадження відповідно до європейського аналога системи державного внутрішнього фінансового контролю, загальноприйнятих міжнародних норм і стандартів, упровадження внутрішнього аудиту в державному секторі та можливістю держави щодо реалізації цих заходів.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення. Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.

У статті проведено синтез методів підвищення надійності і функціональних характеристик двигунів засобів колективного порятунку екіпажів морських судів. Проведені дослідження з реалізації стандартних рятувальних операцій дозволили виявити найбільш значимі технічні процедури nf етапи, які впливають на ефективність і оперативність виконання рятувальної операції. Були визначені експлуатаційні параметри малорозмірних дизелів, покращення характеристик яких забезпечить більш оперативну та надійну реалізацію рятувальної операції. Розставлено пріоритети технічних і конструктивних рішень, що підвищують експлуатаційні якості МД, спрямованих на покращення пускових і маневрених якостей ЕУ РКП. У ході дослідження вирішено ряд завдань: розробка моделі застосування ЕУ ЗКП і визначення основних напрямків покращення її функціональних характеристик; розробка критеріїв оцінки ефективності функціонування ЕУ, що дозволяють визначити ступінь придатності суднового МД для установки на ЗКП; запропоновано метод покращення функціональних характеристик МД ЕУ ЗКП; узагальнено особливостей функціонування МД ЕУ у всіх можливих умовах реалізації рятувальної операції; розроблено рекомендації щодо удосконалення конструкції і технології виготовлення деталей шлюпкового дизеля, його пускових і маневрених якостей. Ключові слова: безпека, екіпаж, морські судна, двигун, аварії, катасnрофи.

Стаття актуалізує питання впливу постправди на політичні процеси в Європейському Союзі та важливості боротьби з цим явищем. Поява таких явищ, як фейкові новини, альтернативні факти та популізм нової хвилі, призвела до нової актуальної проблеми для більшості сучасних демократій західного світу. Вони наголосили на концептуальному зрушенні всередині соціальних тенденцій та процесів, що призвело до створення світу постправди. Основні характеристики таких явищ можна описати як перехід від доказового, нормативного та фактичного дискурсу до емоційного, постфактичного та популістичного. У статті зроблений огляд особливостей функціонування ЄС в епоху постправди та аналіз діяльності East Strat Task Force. Розглянуто поняття «постправда», схарактеризовано специфіку розповсюдження фейкових новин. У цьому контексті зміни в європейській політиці на наднаціональному рівні стали особливо важливими. Загроза інформаційної атаки з боку Російської Федерації змусила ЄС детально розглянути низку механізмів подолання негативних наслідків фейкових новин та дезінформації. Тим часом основна ідея того, як боротися з феноменом постправди, ґрунтується на принципі соціальної стійкості та удосконалення медіаграмотності. Автором розглядаються ініціативи європейських структур, зокрема створення East StratCom Task Force для протидії зовнішньому деструктивному інформаційному впливу Російської Федерації на соціально-політичні процеси. Особливу увагу приділено інституційному розвиткові, здобуткам, проблемам і перспективам East StratCom Task Force (ESTF). Представлені практичні рекомендації для протидії та запобігання розповсюдженню дезінформації.

Мета роботи. У статті розглядаються напрями правового забезпечення державної інформаційної політики, а також досліджується питання формулювання актуальних заходів щодо їх забезпечення. Адже в умовах сучасних глобальних інформаційних протистоянь, деструктивних комунікативних впливів, зіткнення різновекторних національних інформаційних інтересів, поширення інформаційної експансії та агресії захист національного інформаційного простору та гарантування інформаційної безпеки стають пріоритетними стратегічними завданнями сучасних держав у системі інформаційних відносин. Зміни у глобальній світовій економічній та політичній сферах привели до зміни технологій світового протистояння і ведення воєн. Інформаційні війни переслідують мету активізувати суспільну свідомість громадськості держави-противника і таким чином вплинути на державну політику. Водночас інформаційна політика сучасних держав має схожі завдання: забезпечити свободу інформації, сприяти розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій, цифровізації суспільних відносин, відкритості і прозорості в управлінні суспільними справами. З огляду на виклики сьогодення нашій державі не те, що претендувати на інформаційне домінування, а бути присутнім у світовому інформаційному просторі доволі складно. На жаль, слід констатувати, що внаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному про- сторі України та збільшення кількості національних регуляторів зросла кількість негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці людини і громадянина, суспільства і держави. Методологія. У зв’язку з цим обґрунтована нагальна необхідність формування та активного функціонування єдиного національного регулятора в інформаційній сфері держави, діяльність якого була би спрямована на вироблення української національної інформаційної політики, інтелектуально кваліфіковане відбиття маніпуляційно-пропагандистських атак, формування у громадян України національно-патріотичних переконань, створення українського національного інформаційного простору – основи національної безпеки суспільства і держави. Наукова новизна. Так, до реалізації державної інформаційної політики необхідно підходити стратегічно, удосконалю- ючи пріоритетні напрями, здійснюючи перерозподіл повноважень державних регуляторних органів, здійснюючи кореляцію між стратегічними проєктними документами і реальною адміністратив- но-політичною практикою держави. Пріоритетні напрями/цілі інформаційної політики мають бути замінені більш практичними та актуальними з довгостроковим характером одночасно з урахуванням гібридної агресії. Окрім того, визначено основні цінності та принципи, в межах яких потрібно адаптувати національне законодавство в умовах гібридної війни. Зауважено, що участь громадянського суспільства в розвитку інформаційного простору сприяє його розширенню, відкритості і прозорості інформації. Висновки. Надано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної інформацій- ної політики та створення ефективної системи інформаційної безпеки України.

Необхідним елементом соціально-еколого-економічної рівноваги регіону є ефективне функціону-вання сфери поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Проблема поводження з твердими побутовими відходами є надзвичайно актуальною для регіонів України. Звалища відходів займають цінні в сільськогосподарському значенні земельні ресурси. Особливу небезпеку створюють звалища твердих побутових відходів, які забруднюють землі сільськогосподарського призначення та створюють збитки довкіллю та сільському господарству. Водночас питання скорочення площ забруднених земель, утворення яких обумовлене звалищами відходів, їхнє відновлення і повернення до господарського обігу залишаються актуальними для наукового пошуку. Тому метою наших досліджень стало розробити оптимізаційну модель розвитку сфери поводження з ТПВ, спрямовану на збалансування двох взаємопротилежних критеріїв: економічного збитку за умови забруднення навколишнього природного середовища та загальних витрат на функціонування сфери поводження з ТПВ, а також створює основи для визначення стратегічних напрямів розвитку цією сферою в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії регіонального розвитку. На основі запропонованої моделі визначено оптимальне співвідношення екологічних та економічних критеріїв розвитку сфери поводження з ТПВ для Полтавської області. Визначені стратегічні напрями розвитку сфери поводження з твердими побутовими відходами в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії та надані рекомендації щодо удосконалення її фінансово-економічного забезпечення. Обґрунтовано, що розвиток сфери поводження з ТПВ має бути направленим на розв՚язання пріоритетних питань щодо: забезпечення екологічно безпечного поводження з ТПВ, максимальної утилізації відходів та розвитку ринку вторинної сировини, мінімі-зації утворення відходів. Запропоновані етапи розв՚язання цих задач на регіональному рівні. Обгрун-товано вибір оптимальних технологічних рішень на місцевому рівні, визначено альтернативні сценарії. Отже, проведені дослідження є основою для розробки наукових засад та практичних рекомендацій щодо формування старегій поводження з ТПВ для регіонального та місцевого рівня. Зокрема ці розробки мають стати основою подальших досліджень системи відновлення техногенно забруднених територій та повернення їх до господарського обігу регіонів України.

Наукова стаття присвячена дослідженню актуального питання про основні засади, які гарантують справедливість національного судівництва. У роботі справедливість судового рішення розглядатися з позиції необхідності оцінювання застосовуваної правової норми на предмет її законності й моральності, дотримання необхідності винесення судового рішенням з урахуванням усіх матеріалів справи, неупередженості суду та стійкості вердикту, що загалом гарантує стабільність правового статусу особи внаслідок його проголошення. Особливо наголошується на ролі й значенні преце-дентної практики ЄСПЛ як узірця для формування чесного правосуддя на теренах нашої держави. Будучи безпосередньо джерелом українського права, Конвенція та конкретні рішення Європейського суду покликані шляхом їх застосування якраз вирішити проблеми нашого судівництва щодо гарантування відповідності вердиктів суду критеріям правової визначеності та справедливості. Приділена окрема увага з'ясуванню співвідношення між правовими поняттями «справедливість» і «законність». Установлено, що українські суди часто невиправдано їх змішують або підміняють. У цьому криється істотна методологічна похибка. Обстоюється позиція, за якою вирішальне значення в сенсі гарантування визначеності норми права має надаватися не буквальному її змісту, а якісним характеристикам правових приписів, оскільки лише закономірне в позитивному праві законне та правомірне. Закон - то конкретна форма вираження права. Принцип справедливості закону розглядається як сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового становища індивіда шляхом удосконалення процесів правотворчості й правозасто-сування. Саме такої позиції притримується ЄСПЛ. Також розглянута проблематика справедливого розгляду справи лише в суді, який побудовано на принципах рівноправності сторін, незалежності й неупередженості суду. На конкретних прикладах із судової практики вивчені окремі аспекти цієї сторони здійснення правосуддя, установлено, що в Україні існує велика проблема з незалежністю судової влади. Надані конкретні практичні рекомендації стосовно подальшого поліпшення ситуації в досліджуваній царині.

Реалізація парламентської реформи та модернізація системи державного управління обумовлюють необхідність удосконалення функціонування Апарату Верховної Ради України й розбудови його кадрового потенціалу відповідно до європейських стандартів та кращих міжнародних практик. Метою статті є дослідження питань упровадження системи управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України в контексті реалізації парламентської реформи. Наукова новизна визначається дослідженням системи управління талантами як складового елементу Стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України до 2022 року та інноваційного інструменту подальшої реалізації парламентської реформи. Висновки. Із урахуванням рекомендацій Європейського Парламенту Україна розпочала у 2016 році реалізацію широкомасштабної парламентської реформи. У грудні 2019 року було затверджено нову Стратегію розбудови кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України до 2022 року. У зв’язку з цим, особливого значення набувають питання щодо розробки й упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України, зокрема управління талантами. Вивчення кращих практик та досвіду зарубіжних країн у цій сфері свідчить про популярність цього інструменту як у державному, так і приватному секторах. Система управління талантами – це сукупність інструментів, які дають можливість органу державної влади залучати, ефективно використовувати й розвивати талант співробітників. Одночасно проаналізовано мету, завдання, принципи та основні етапи реалізації системи управління талантами, а також розроблено комплексні рекомендації щодо її подальшого упровадження в Апараті Верховної Ради України, зокрема з урахуванням основних завдань парламентської реформи.

У статті досліджено поняття стабільності публічно-управлінської діяльності з позицій конституційно-правового змісту. Проаналізовано напрями конституційної реформи, визначено особливості суб’єктності органів влади у процесі реформ. У статті обґрунтовано розвиток суспільних відносин в Україні в умовах конституційного реформування, розкрито інституціональні й теоретичні засади трансформаційного процесу в публічному управлінні. Розвинуто авторську класифікацію особливостей конституційного регулювання окремих складників публічного управління в Україні, на цій основі запропоновано авторський підхід до розвитку нових форм публічно-управлінської діяльності. Проаналізовано особливості конституційних змін, реалізованих у 2014–2021 роках в Україні, з позицій суспільних потреб. Розроблено рекомендації щодо удосконалення засад нормативно-правового, організаційного та інституціонального забезпечення реалізації демократичних основ публічно-управлінської діяльності в умовах трансформації українського суспільства. Визначено критерії стабільності публічно-управлінської діяльності (ПУД) в умовах конституційного реформування. Обґрунтовано залежність результатів конституційного реформування від напрацювання програмних цілей реформування, наявності відповідного «конституційного традиціоналізму», наявності політичного сприйняття реформ. Стабільність ПУД запропоновано визначити як: абсолютно стабільну (гранично стабільну систему); абсолютно стабільну систему публічного управління (або гранично стабільну систему); умовно стабільну систему публічного управління; нестабільну систему публічного управління. Доведено, що саме стабільність управління забезпечує можливість досягнення програмованого результату. Обґрунтовано концептуальну модель транзитивної моделі сталого розвитку публічного управління, в основі якої закріплено концепт стабільності публічно-управлінської діяльності. Доведено, що консервативна по суті модель публічного управління в процесі реформ має показувати стабільний стан функціонування, що може бути визначено на основі критеріального аналізу складників реформ.

У статті наведені результати дослідження проблемних питань охорони лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України в частині, що стосується організації пасажирського, транспортного та вантажного сполучення через лінію зіткнення у зоні проведення операції Об’єднаних сил, функціонування контрольних пунктів в’їзду-виїзду. Запропоновано концептуальну структуру системи пропуску осіб і транспортних засобів у контрольних пунктах в’їзду-виїзду в межах районів виникнення локальних збройних конфліктів. Проведено аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проблеми та на які опираються автори. Висвітлено результати аналізу дій підрозділів ДПСУ в зоні проведення операції Об’єднаних сил та проблематичні питання забезпечення прикордонної безпеки. Викладено та розкрито зміст основних завдань Державної прикордонної служби України в зоні проведення операції Об’єднаних сил, а саме: Державна прикордонна служба України у межах своїх повноважень у взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, правоохоронними і фіскальними органами здійснює оперативно-службову та бойову діяльність (ОСБД) у зоні проведення операції Об’єднаних сил під впливом багатьох факторів політичного, військового та суспільного характеру, що вимагає від неї постійного удосконалення прийомів і способів дій. Упроваджено актуальні підходи щодо системи пропуску осіб, транспортних засобів та вантажів через лінію зіткнення у зоні операції Об’єднаних сил. Розкрито основні елементи системи пропуску осіб, транспортних засобів та вантажів через лінію зіткнення у КПВВ у межах районів виникнення локальних збройних конфліктів.

У статті досліджуються питання, що стосуються доцільності розробки та запровадження теоретико-методологічних підходів удосконалення діяльності правоохоронних органів в умовах сьогодення. Автором проаналізовано сучасний стан правоохоронної системи через призму ефективності діяльності окремих сегментів сектору безпеки і оборони країни. Доведено взаємозв’язок правоохоронної складової сектору безпеки і оборони із станом захищеності держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. З’ясовано, що вітчизняні науковці в галузі права в своїх наукових роботах проблемі, що досліджується не приділями достатньої уваги. Констатується, що в сучасних умовах розвитку держави на діяльність правоохоронної системи впливають як суб’єктивні та об’єктивні чинники які дещо відмінні від тих що вливали на правоохоронні органи до 2013 року. Також, автором викриті окремі причини, що заважають активзації діяльності правоохоронної системи саме в сучасних умовах розвитку держави. Наведені рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування правоохоронних органів, які можуть бути корисними не тільки науковцям та особам які цікавляться проблемами діяльності правоохоронних органів, а й правоохоронцям-практикам. Як результат дослідження, автором доводиться аргументована думка що ефективна система підбору кадрів, своєчасне, всебічне, ефективне виконання норм законів, інструкцій, наказів, розпоряджень, функціональних обов’язків з боку правоохоронців, помножених на їх мотивацію та належну оплату праці є тими заходами які покращать правоохоронну систему і криміногенну ситуацію в країні. Це надасть можливість правоохоронній системі посилити свою вагу у секторі безпеки і оборони держави. Дозволить посилити спротив держави не тільки від внутрішніх, а й зовнішніх загроз. Сприятиме поверненню довіри до правоохоронців з боку громадянського суспільства, пересічних громадян, а правоохоронній системі надасть моживість перетворитися на сучасну, європейську модель. Для цього необхідні дії які необхідно реалізовувати негайно, не втарачи час та моживості. Затримки в реалізації вищенаведеного можуть призвести до початку руйнації сектору безпеки і оброни, та вплинути на існування держави.

Актуальність. Доступ до паліативної допомоги та полегшення симптомів хворих з невиліковними та тяжкими захворюваннями залишається актуальним питанням для систем охорони здоров’я багатьох країн світу. За оцінками, у світі щороку понад 40 мільйонів хворих на важкі захворювання і стани, що загрожують та обмежують життя, потребують паліативної допомоги (ПД). Більшість пацієнтів, які потребують ПД, перебувають удома, тому ПД, яка може полегшити більшість страждань пацієнта та членів його родини, надають лікарі загальної практики. Урегулювання нормативно-правової бази є важливим чинником надання якісної паліативної допомоги. Мета роботи – запропонувати внесення змін до нормативних документів, що регламентують надання паліативної допомоги, щодо визначення та оцінки якості життя пацієнтів. Матеріали та методи. Наукова література, документи ВООЗ, опитувальник EORTC QLQ-C30 та результати анкетування пацієнтів (п=219). Використали методи системного аналізу, синтезу, соціологічний та медико-статистичний методи. Результати. Проаналізували літературні джерела щодо пацієнт-сім’я-орієнтованого підходу в системі охорони здоров’я. Вивчили рекомендації ВООЗ з визначення якості життя (ЯЖ) пацієнтів. Визначили прогалини в чинних документах, що регламентують надання ПД, щодо оцінки ЯЖ пацієнтів. У результаті залучення пацієнтів (п=219) до самостійної оцінки ЯЖ з використанням опитувальника EORTC QLQ-C30 та в подальшому забезпечення суб’єктивних потреб пацієнтів встановили покращення їхньої ЯЖ. Запропоновали внесення змін до наказів МОЗ України, що регламентують надання первинної медичної допомоги та ПД, з метою досягнення основної мети такого виду медичної допомоги – забезпечення максимально досяжної ЯЖ. Висновки. 1. Показано, що нормативно-правова база з питань надання ПД регламентує забезпечення найбільш досяжної ЯЖ пацієнта як основну мету цього виду медичної допомоги. Проте, використання засобів для визначення рівня ЯЖ та її складових лікарями при наданні ПД в амбулаторних умовах, у тому числі вдома, законодавчо не урегульовано. 2. Доведено, що використання опитувальника EORTC QLQ-C30 для визначення ЯЖ пацієнтів, що отримують ПД, дозволяє оцінити їх загальний та психоемоційний стани, а також рівень функціонування пацієнта з його суб’єктивної точки зору. Це забезпечує партнерство пацієнта в мультидисциплінарній команді, його відповідальність та участь у процесі лікування. Одночасно задовольняється ключова потреба пацієнта в залученні до прийняття рішень щодо діагностики та вибору методів лікування відповідно до особистих переконань та сподівань. 3. Показано необхідність внесення змін до наказу МОЗ України від 04.06.2020 №1308 «Про удосконалення організації надання паліативної допомоги в Україні» щодо порядку надання ПД та наказу МОЗ України від 19.03.2018 № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» щодо переліку медичних послуг з надання первинної медичної допомоги у частині використання опитувальників для визначення ЯЖ та досягнення основної мети ПД.

Висвітлено проблеми функціонування в екстремальних умовах системи і механізмів державного регулювання ринку надання страхових послуг. Проаналізовано поточну ситуацію в Україні в період виникнення і поширення коронавірусної хвороби. Показано, що населення залишилося не захищеним, сам на сам із проблемами, без достойної компенсації державою збитків постраждалим. Проведено оцінку стану системи і механізмів державного регулювання ринку страхування ризиків настання подій надзвичайного характеру. Запропоновано авторську стратегію побудови страхування таких ризиків, яка передбачає фінансову підтримку з боку держави. У разі створення і реалізації у державі програми страхування населення від ризиків, пов’язаних з виникненням і поширенням COVID-19, то серйозних проблем, які спостерігаємо в Україні, вдалося б уникнути. Підкреслено, що при виникненні обставин непереборної сили, природних катаклізмів, коронавірусної пандемії тощо держава через систему і механізми державного регулювання має невідкладно запровадити заходи стимулювання діяльності страхового ринку для компенсації збитків і надання підтримки постраждалому населенню. Негативний досвід державного управління у сфері забезпечення благополуччя населення України в період надзвичайного стану, зумовленого виникненням “коронавірусної кризи”, спонукає запровадження на законодавчому рівні системного підходу до реагування на надзвичайні ситуації, виклики епідемі- ологічного характеру, природні та інші катаклізми. На прикладі страхування ризиків у сільському господарстві, зумовленими катастрофічними відхилен- нями погодних умов від норми, показана необхідність державної підтримки страхового бізнесу в цій сфері економіки України. Розглянуто перспективи розвитку ринку страхування ризиків в аграрному секторі. Надано пропозиції щодо удосконалення захисту громадян шляхом страхування від ризиків виникнення надзвичайних ситуацій. Сформульовано рекомендації у напрямі послаблення негативних наслідків для фізичних і юридичних осіб за рахунок розширення механізмів страхування із застосуванням державної підтримки. Обґрунтовано необхідність визначення регулятором страхового ринку прин- ципів побудови програм страхування на випадок надзвичайних ситуацій. Рекомендовано створення програми підтримки державою страхування ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, яка буде передбачати заходи і фінансові ресурси для пом’якшення негативних наслідків у разі раптової появи нових збудників інфекційних захворювань та інших катаклізмів різного характеру. Запропоновано нові наукові підходи до розкриття сутності страхування фізичних і юридичних осіб в Україні від природних катаклізмів, подій непереборної сили, наслідків надзвичайних ситуацій. Запропоновано кардинально новий підхід до використання поняття “форс-мажор”, який відрізняється від загальноприйнятого.

Рецензія на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій. У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості. У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.

Досліджується роль інститутів громадянського суспільства у процесі створення та функціонування центрів надання адміністративних послуг в Україні. Аналізуються підходи громадських організацій до методологічного забезпечення громадського моніторингу діяльності центрів надання адміністративних послуг. Розглядаються основні результати громадського моніторингу, причини та фактори, які стримують розвиток надання громадянам адміністративних послуг за допомогою відповідних центрів. Пропонуються шляхи вирішення виявлених проблем та рекомендації з удосконалення системи надання адміністративних послуг в Україні. У статті наведено огляд підходів до методології проведення громадського моніторингу. Встановлено, що мета громадського моніторингу діяльності центрів надання адміністративних послуг полягає в оцінюванні відповідності їх стану вимогам Закону України «Про адміністративні послуги», зборі релевантних якісних і кількісних даних про процес надання адміністративних послуг, підвищенні ефективності роботи центрів надання адміністративних послуг та якості адміністративних послуг.

Анотація. Ефективність застосування дистанційних технологій в освітній галузі значною мірою залежить від рівня підготовленості викладачів до реалізації дистанційного навчання, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення, а також від готовності учнів навчатися в умовах дистанційної освіти. У статті розглянуто зміст понять «управління», «управлінська діяльність». Зазначено, що невід’ємною частиною управління є процес його здійснення, який складається із послідовних етапів і які прийнято називати універсальним управлінським циклом, а саме: розробка і прийняття рішення, моделювання, організація, регулювання, контроль, корекція та ін.. Головною метою управління є забезпечення стабільного функціонування та розвитку закладу освіти. Тому управлінська діяльність керівника закладу освіти в умовах упровадження інформаційних технологій потребує від нього високого рівня інформаційної культури, що передбачає широке використання в управлінському та освітньому процесах комп’ютерно-орієнтовних методів, електронних навчальних засобів та дистанційних форм навчання. Доведено, що дистанційне навчання є одним із напрямів управління закладом освіти в умовах ринкової економіки, а дистанційні технології навчання можна розглядати як природний етап еволюції традиційної системи освіти від дошки з крейдою до електронної дошки й комп'ютерних навчальних систем, від книжкової бібліотеки до електронної, від звичайної аудиторії до віртуальної аудиторії. У змісті статті подано методичні рекомендації для удосконалення управління впровадженням технологій дистанційного навчання в ЗЗСО, в яких рекомендовано адміністрації звернути увагу на діагностування колективу щодо мотивації педагогів до самоосвіти, яка передбачає оволодіння та впровадження технологій дистанційного навчання; критично оцінювати ефективність обраних форм методичної роботи, які підвищують професійний рівень оволодіння знаннями та практичними навичками впровадження технологій дистанційного навчання; приділяти увагу впорядкуванню інформаційно-ресурсного банку даних забезпечення управління та кадрового потенціалу закладу освіти щодо забезпечення роботи в режимі впровадження технологій дистанційного навчання. Ключові слова: управлінська діяльність, технології дистанційного навчання, форми дистанційного навчання, заклад загальної середньої освіти.