Academic literature on the topic 'Резерви інноваційні'

У статті визначено завдання інноваційної інфраструктури – забезпечення можливості зниження ризику для безпосередніх учасників інноваційного процесу. Сформовано авторське визначення терміна «інноваційна інфраструктура», її складові підсистеми та функції. Виконано аналіз складових інноваційної інфраструктури відповідно до затвердженої урядом програми. Побудована матриця для управління організаціями інноваційної інфраструктури. Виділено основні проблеми, напрямки та завдання розвитку інноваційної інфраструктури регіону. Систематизовано способи комерціалізації наукових розробок. Виокремлено значення трансферу технологій і його організаційного оформлення

Стаття присвячена дослідженню ролі інноваційного розвитку у системі фінансово-економічної безпеки аграрного підприємства. Констатовано, що в умовах активізації інноваційної діяльності підприємств, постає питання про вибір найефективніших інструментів управління діяльністю підприємством, в т.ч. інноваційною. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, оперативно визначати його внутрішні можливості інноваційної діяльності та виявляти приховані резерви розвитку. В статті розглянуто основні етапи розробки ефективної стратегії інноваційного розвитку аграрного підприємства, серед яких: формування принципів та стратегічних цілей інноваційного розвитку підприємства; аналіз економічного та інноваційного стану підприємства; аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційний розвиток підприємства; формування бізнес-плану інноваційного розвитку підприємства; прогнозування результатів реалізації запропонованих заходів; реалізація стратегії інноваційного розвитку підприємства; моніторинг інноваційного розвитку підприємства. Запропонована технологія вибору інноваційної стратегії для подальшого розвитку інноваційної детальності аграрного підприємства.

Споживчий сектор економіки є неоднорідним за своїм складом і включає в себе як споживання промислових і непромислових товарів, так і споживання різних видів послуг. За результатами проведеного аналізу зроблено висновок про згортання екстенсивного розвитку споживчого сектору економіки України. Кількість працівників, зайнятих на різних підприємствах споживчого сектору за останні сім років зменшилась на 21,42 %. Зростає важливість розвитку споживчого сектору економіки за рахунок інноваційних чинників. Останні десятиріччя характеризуються тенденцією до динамічних змін споживчих уподобань населення. Споживчий сектор можна вважати індикатором соціально-економічної ефективності інноваційної діяльності підприємств. Питома вага інноваційно активних вітчизняних промислових підприємств склала у 2018 р. 16,1% від їх загальної кількості. Питома вага підприємств, що впроваджували інновації у 2018 р. склала 14,1 % від загальної кількості підприємств і за період 2013-2018 рр. знизилась на 3,67 %. Низький рівень питомої ваги інноваційно активних підприємств є негативним чинником розвитку вітчизняної економіки. Активність українських новаторів за період 2014-2018 рр. зросла за кількістю поданих заявок на реєстрацію прав промислової власності на 24,09 %. Збільшилася кількість заявок за напрямом «Інші споживчі товари» (+35,6 % ). Зважаючи на пріоритетність витрат вітчизняних домогосподарств на продукти харчування та одяг і взуття доцільно стимулювати розвиток інновацій на підприємствах харчової та легкої промисловості. Темпи виробництва продукції у текстильному, швейному та шкіряному виробництвах України зростали в період 2014, 2016-2017 рр., і знижувалися у 2015 р. та 2018 р. Змінюються технології, які використовуються для виготовлення одягу. Використовуються цифрові технології віртуальних моделей одягу, технології 3D-друку моделей одягу і взуття. Це дозволяє задовільнити зростаючі вимоги споживацького попиту та економічно раціонально використовувати матеріальні та трудові резерви виробництва.

Мета роботи – проаналізувати форми і методи самостійної позааудиторної роботи студентів, які використовуються на кафедрі фармакології, для вдосконалення навчального процесу та формування у майбутніх спеціалістів-медиків глибоких знань із фармакології і здатності до самоосвіти та самовдосконалення. Основна частина. У даній статті ми представили організацію самостійної позааудиторної роботи студентів на кафедрі фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Вона ведеться за трьома основними напрямками: навчально-обовʼязковим, навчально-дослідницьким та науково-дослідним і включає в себе традиційні і нетрадиційні види та форми. Найбільш важливою складовою є ініціативна творча активність студентів. Хоча це самостійна робота студента, але вона ведеться при підтримці викладачів, саме тому на кафедрі створені та постійно оновлюються засоби дидактичної підтримки самостійної роботи (методичні рекомендації для підготовки до практичних занять та для самостійної позааудиторної роботи, мультимедійні презентації лекцій, навчальний посібник “Фармакологія. Конспект лекцій”, навчальна аптека, комплекти тестових завдань, фармакотерапевтичних і ситуаційних задач стандартного та нестандартного типу, критерії оцінювання всіх видів самостійної роботи). Такий підхід до організації самостійної позааудиторної роботи студентів дозволяє розвивати у майбутніх лікарів компетентності, необхідні для правильного формування їх професійної культури. Висновок. Самостійна позааудиторна робота студентів як важливий інструмент та найбільш складна форма організації навчального процесу вимагає сучасної матеріально-технічної бази, відповідного теоретичного, психолого-педагогічного та науково-методичного супроводу, постійного пошуку нових результативних форм, методів і засобів навчання.

Окреслено категорію «кадрові технології в публічній службі» як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. На основі структурно-функціонального підходу кадрові технології в публічній службі розділено на три групи (технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу, функціональна роль яких полягає у здійсненні професійного, інтелектуального, психологічного та медичного відбору; технології, що забезпечують можливості персоналу (підбір, ротація, управління кар’єрою персоналу, професійно-кваліфікаційний розвиток). Здійснено аналіз основних проблем у використанні кадрових технологій. Для усунення негативних тенденцій в сфері управління персоналом розроблено модель технологізації управління кадрами, що є науково обґрунтованою послідовністю прийняття кадрових рішень з метою досягнення стратегічних цілей органів державної влади. Доведено, що цей процес повинен включати шість взаємопов’язаних етапів: попередній, діагностичний, прогностичний, методичний, організаційний та оціночний. Запропоновано запровадити у практику інноваційну внутрішньоорганізаційну технологію розробки програми професійного розвитку та навчання публічних службовців, керівників підприємств, установ та осіб, котрі перебувають у кадровому управлінському резерві. Результатом виконання програми має стати реалізація стратегії розвитку управлінських кадрів, формування нового типу публічного службовця з широким кругозором, креативним мисленням, компетентного, здатного не тільки діяти за зразком, а й пропонувати нові інноваційні моделі дії в умовах реформування органів державної влади, світової фінансової кризи. Визначено, що одним із основних напрямів удосконалення практики застосування кадрових технологій у системі публічної служби є подальша розробка механізму організації та проведення конкурсного відбору на державні посади, яка тісно пов’язана з проблемою організаційного забезпечення публічної служби – формуванням та підготовкою реального та ефективного кадрового резерву. Мета роботи. Мета полягає у розкритті концептуальних проблем розвитку кадрових технологій в системі публічної служби та окресленні шляхів підвищення їх ефективності та дієвості. Методологія. Теоретичною базою дослідження були праці вітчизняних і зарубіжних учених, наукові дослідження щодо розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби, законодавчі та нормативно-правові акти. Використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція; системно-структурний аналіз. Загально-методологічні проблеми формування кадрової політики, державного управління знайшли своє вирішення в працях Н. Гибало, А. Дементьєвої, Б. Єрьоміна, В. Зотова, В. Куликова, К. Хартанович та ряду інших вчених і фахівців. У той же час питання розвитку сучасних кадрових технологій в системі публічної служби вивчено недостатньо. Наукова новизна. Уточнено понятійно-категорійний апарат науки публічного управління, а саме: категорію «кадрові технології в публічній службі» запропоновано розуміти як систему послідовно вироблених дій, прийомів, операцій, які дозволяють отримати інформацію про можливості працівників, або сформулювати набір вимог до них з боку організації. Удосконалено класифікацію кадрових технологій в публічній службі на основі структурно-функціонального підходу за групами: технології, що забезпечують отримання персональної інформації про працівників; технології, що забезпечують необхідні характеристики персоналу; технології, що забезпечують можливості персоналу. Висновки. Представлені пріоритетні напрями вдосконалення практики застосування кадрових технологій дозволить послідовно вирішувати основну проблему публічної служби – формування високопрофесійного, компетентного та високоморального кадрового складу публічної служби.

У статті на основі аналізу діяльності кафедри освітології та інноваційної педагогіки розкрито її виховний потенціал. Підкреслено, що саме кафедра має створювати умови для розкриття здатності її членів чітко організовувати процес якісної підготовки здобувачів вищої освіти (першого-третього рівнів), впливати на формування особистості майбутніх фахівців, а також забезпечувати комфортну атмосферу для роботи і відпочинку співробітників. Установлено, що першими очільниками кафедри педагогіки були професори А. Валицький, М. Лавровський, пізніше – Т. Гарбуз, І. Синепол, С. Литвинов, М. Григорьєв. Саме вони доклали зусиль для повноцінного становлення кафедри педагогіки. Подальший її інтенсивний розвиток відбувся в період управління професорами А. Зільберштейном, Л. Поповою, доктором педагогічних наук, професором І. Федоренком, докторами педагогічних наук, професорами, членами-кореспондентами НАПН України В. Лозовою, А. Троцко. З’ясовано, що виховний потенціал, як «комплекс засобів», «резерви», «потужність» є основними показниками кафедри, члени якої об’єднані спільними ідеями, віддані служінням професії, педагогічній науці на основі взаємодовіри, взаємоповаги, взаємопідтримки. У статті визначено і схарактеризовано умови, за яких здійснюється реалізація виховного потенціалу кафедри: знання і шанобливе ставлення до історії кафедри; урахування науково-педагогічного досвіду очільників і провідних науковців кафедри; наявність наукових шкіл, продуктивність їх діяльності; потужний склад кафедри, який ініціює і реалізує стратегію і місію університету; організаційно-методичне забезпечення роботи кафедри, що дисциплінує і стимулює викладачів до активної діяльності; персональна унікальність членів кафедри. На конкретних прикладах показано ефективність реалізації виховного потенціалу кафедри: високі показники у науковій діяльності; посилення особистісної ініціативи членів кафедри у розробці наукових проєктів, грантів, навчальних дисциплін; застосування інноваційних технологій; посилення індивідуальної роботи із здобувачами всіх рівнів; запровадження заходів заохочення викладачів і традицій кафедри.

Дистанційна освіта в умовах пандемії постала викликом для освіти, яка виявилася не готовою до масового упровадження онлайн-платформ у системі звичного (формального) навчання. Проте МООС платформи за останні десять років вже встигли стати активним засобом навчання у багатьох країнах світу. МООС-платформи ‒ це глобальне інноваційне освітнє середовище. Світовий ринок освітніх послуг пропонує п'ять основних провайдерів МООС: Coursera, edX, Udacity, Khan Academy, Codecademy. Прикладом успішних практик онлайн-освіти в Україні можуть слугувати Онлайн платформа неформальної освіти, платформа масових відкритих онлайн-курсів Prometheus, студія онлайн-освіти «Educational Era». Огляд пропонованих програм, змістової наповненості, доступності та варіативності МООС-платформ підтверджує їх ефективність при організації дистанційного навчання. Резерви глобального інноваційного освітнього середовища МООС-платформ створюють можливості закладам освіти переглянути свої можливості та визначити перспективи їх використання.

Проведено комплексне дослідження ризиків логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту в сучасних умовах. Встановлено, що ризик логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту - це сукупність економічних, організаційних і технічних дій, спрямованих на встановлення видів, факторів та джерел ризику, оцінку величини ризику, розроблення й реалізацію заходів щодо зниження його рівня й запобігання можливим неґативним наслідкам і враховує фактори впливу зовнішнього середовища – конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон’юнктури, недостачі повноцінної релевантної інформації тощо. Відзначено, що основними функціями ризику є інноваційна, регулятивна, захисна, компенсаційна, соціально-економічна й аналітична. Обґрунтовано, що ризики можуть бути визначені кількісним та якісним аналізом (правило мінімакс (критерій Севіджа); правило Гурвіца). Доведено, що система показників кількісної оцінки ризиків в системі економічної безпеки охоплює абсолютні величини (дисперсія, середньоквадратичне відхилення, семіваріація, семіквадратичне відхилення), відносні (ймовірність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт ризику). Сформовано комплексне дослідження коефіцієнтом ризику логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту. Виокремлено основні методи регулювання ступеню ризику підприємств транспорту: уникнення ризику; компенсація ризику; прогнозування; моніторинг; збереження ризику; створення спеціальних резервних фондів; залучення зовнішніх джерел; передача ризику; хеджування; зниження ризику. На основі чого доведено, що метою зниження ризиків економічної безпеки підприємств транспорту можна вважати комплексну протидію потенційним та реальним загрозам, а також забезпечення високого потенціалу розвитку підприємств транспорту у майбутньому.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.02 – "Економіка технологічних змін та інноваційних процесів". – Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", Харків, 2003. Дисертація присвячена питанням підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємств на основі виявлення і використання існуючих у них резервів. У роботі ця задача розв'язується на підставі дослідження понятійного апарату інноваційної діяльності та його уточнення, розгляду ролі інноваційної діяльності у відтворному виробничому процесі підприємства. Запропоновано авторський підхід до класифікації резервів інноваційної діяльності з урахуванням стадій інноваційного процесу. Показано залежність інноваційної діяльності підприємств від їх розміру і форми власності. Розроблено методику виявлення і систему показників кількісної оцінки резервів підвищення ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств. Визначено шляхи реалізації виявлених резервів, підвищення ефективності інноваційної діяльності з використанням оперограм на етапах інноваційного процесу, що дозволить суттєво скоротити час та підвищити ефективність стадій за рахунок зниження усіх видів ресурсів.
Dissertation for getting a degree of PHD in Economics, specialization 08.02.02 "Economy of technological changes and innovation processes" — National Technical University "Kharkov Polytechnical Institute", Kharkov, 2003. Dissertation is devoted to the problems of increasing of the efficiency of innovation activities of enterprises on the basis of finding out and using their reserves. Given problem is solved by the researching of the terms and notions connected to the innovation activities, making them more precise and examining of the role of innovation activities in the process of reproduction on the enterprise. The author proposes it's own approach to the classification of reserves of innovation activities regarding to the stages of innovation process. The dependence of the innovation activities of enterprises on their size and kind of property. There were developed the methods of finding out and the system of indicators of the evaluation of reserves for the increasing of the efficiency of innovation activities of industrial enterprises. The directions of realization of found out reserves were outlined.

Ладонько, Л. С. Формування інноваційного потенціалу промисловості в регіонах України : дис. ... д-ра екон. наук : 08.00.05 / Л. С. Ладонько. - Чернігів, 2015. - 500 с.
Дисертацію присвячено розробці та обґрунтуванню теоретико-методологічних засад, методичних основ і практичних рекомендацій щодо формування масштабів інноваційного потенціалу промисловості в регіонах України в умовах ресурсних обмежень. Обґрунтовано: вихідні положення теорії формування системи стратегічного управління; домінанти концепці системно-універсального типу; категоріальне поле теорії продуктивних сил і регіональної економіки із авторським визначенням наступних понять: «інноваційний потенціал промисловості в регіонах»; «інноваційна управлінська технологія стратегічного управління процесами формування інноваційного потенціалу промисловості в регіонах системно-універсального типу»;«інформаційна ємності реального сектора регіональної економіки»; «інформаційна ефективність функціонування промисловості в регіонах» та інші. Удосконалено структуру системи стратегічного управління розвитком інноваційного потенціалу промисловості в регіонах у площині реалізації дії чотирнадцяти підсистем, розмежованих за трьома потенційно-факторними основами задля забезпечення структурно-інформаційної надійності її функціонування. Розроблено: методологічні підходи до розв’язання проблем забезпечення результативності стратегічного управління; опрацьовано комплекс завдань щодо розробки методики оцінки та прогнозування масштабів; побудовано архітектуру механізму формування та реалізації стратегічного управління розвитком інноваційного потенціалу промисловості в регіонах; визначено шляхи мобілізації резервів в межах регіонів задля інтенсифікації процесів формування, нарощення та раціоналізації використання масштабів інноваційного потенціалу. Запропонована структурно-логічна схема інституціонального вирішення проблем щодо формування інноваційного потенціалу промисловості в регіонах в Україні. Зазначене стало основою для формування системи цілей для реалізації стратегії сталого розвитку до 2020 р., за чим встановлено, що поряд із розробкою та реалізацією інноваційних перспектив, в умовах ресурсних обмежень, доцільним є прискорення технологічного оновлення, ресурсо- та енергозаощадження, прискорення розвитку галузей з високим рівнем доданої вартості, екологізації виробництва задля забезпечення сталого розвитку регіональних господарських систем на інноваційній основі.
Диссертация посвящена разработке и обоснованию теоретико-методологических положений, методических основ и практических рекомендаций относительно формирования достаточных масштабов развитости инновационного потенциала промышленности в регионах Украины в условиях ресурсных ограничений. Обосновано: исходные положения теории стратегического управления формированием инновационного потенциала промышленности; доминанты концепции системно-универсального типа создания, наращивания и рационализации использования инновационного потенциала промышленности по региональному признаку; категориальное поле теории производительных сил и региональной экономики с авторским определением таких понятий: «инновационный потенциал промышленности в регионах»; «технология стратегического управления»; «инновационная управленческая технология стратегического управления процессами формирования инновационного потенциала промышленности в регионах системно-универсального типа»; «инновационные резервы промышленности в регионах»; «механизм формирования и реализации стратегического управления развитием инновационного потенциала промышленности в регионах»; «информационная ёмкость реального сектора региональной экономки»; «информационная эффективность функционирования промышленности в регионах»; «инновационная модель развития реального сектора региональной экономики». Усовершенствована структура системы стратегического управления развитием инновационного потенциала промышленности в регионах за тремя потенциально-факторными основами для обеспечения структурно-информационной надежности ее функционирования, а именно целевой, обеспечивающей, функциональной. Разработано методологические подходы к решению проблем обеспечения результативности стратегического управления развитием инновационного потенциала промышленности в регионах; методика оценивания и прогнозирования масштабов инновационного потенциала РПК; построена архитектура механизма формирования и реализации стратегического управления развитием инновационного потенциала промышленности в регионах; определены пути мобилизации резервов в региональных социально-экономических систем с целью интенсификации процессов формирования инновационного потенциала промышленности в регионах государства. Научно-методологические разработки сделали возможным построение замкнутой блок-схемы по обоснованию единственного критерия оценивания-прогнозирования масштабов развитости инновационного потенциала промышленности в регионах Украины. Доказано, что ее реализация на практике должна базироваться на выполнении девяти этапов замкнутом цикле элементарного превращения параметров структурно-динамической трансформации реального сектора региональной экономики в контексте предотвращения угроз надежности и сбалансированности его функционирования. Разработан методический подход диагностики масштабов развитости инновационного потенциала промышленности в регионах Украины. Сформирована стратегия управления развитием инновационного потенциала промышленности в регионах с выделением ее доминант, соответствующего типа механизма, комплекса мероприятий и инструментария, согласованием целей разработанной стратегии и соответствующего типа системы управления с целями стабильного развития регионов. Предложена структурно-логическая схема институционального решения проблем формирования инновационного потенциала в регионах Украины. Перечисленное стало основой для формирования стратегических перспектив региональной промышленности до 2020 года
The dissertation is devoted to development and substantiation of theoretical, methodological and methodical bases and practical recommendations for formation of the scale of development of innovative potential of industrial in regions with resource constraints in Ukraine. It is proved : the initial positions the theory of the formation system of strategic management of the formation of innovative potential of industry in the regions; dominant concepts of universal systemic type; categorical field theory of productive forces and regional economy with the definition of terms: «innovative potential of industry in the regions"; "innovative technology management of strategic management processes of formation of innovative potential of industry in areas of system-universal type"; " innovative reserves of industry in the regions"; " innovation capabilities of industry in the regions", "mechanism of formation and implementation of strategic management of development of innovative potential of industry in the regions"; "information containers of the real sector of the regional economy"; "information efficiency of the industry in the regions" and others. Improved the structure of the strategic development management of innovative potential of industrial in regions in three-dimensional plane realization of actions fourteen subsystems differentiated three potentially-factor basics to ensure structural reliability information of its functioning. It is developed: methodological approaches to solving problems of strategic performance management development of innovative potential of industrial in regions; worked out a set of tasks to develop methods of assessment and prediction of the extent of innovative potential of industrial in regions; the architecture of mechanism of formation and implementation of strategic management development of innovative potential of industrial in regions; is constructed; the ways of mobilization reserves within the region to intensify the processes of formation of innovative potential of industrial in regions are defined. The management strategy of development of innovative potential industry in the regions with the release of its landmarks, the appropriate type of mechanism, four-level set of measures and tools, agreed goals and strategy of the appropriate type of original management goals and objectives of the Strategy of socio-economic and sustainable development is formed. The set of strategic industrial policies of different nature (till 2020), which selection for the studied population regional industrial complex conducted by taking into account the forecast values of intellectual, resource, institutional and infrastructural components of the innovation potential of industry in the regions of Ukraine is constructed.