Academic literature on the topic 'Режим надзвичайного стану'

Введення надзвичайних режимів, зокрема режиму надзвичайного стану, завжди супроводжується обмеженням прав і свобод людини. Обсяг і глибина таких обмежень безпосередньо залежать від тяжкості надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру та рішень, що приймаються публічною владою. Невід’ємною умовою введення та адміністрування надзвичайних режимів має бути додержання принципу верховенства права. Метою статті є аналіз норм національного законодавства, що регулює правовідносини, які виникають у зв’язку із уведенням надзвичайних адміністративно-правових режимів, зокрема режиму надзвичайного стану під час пандемії, та визначення правового механізму, що є гарантією додержання принципу верховенства права у відносинах між державою та громадянином. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі національного законодавства на предмет наявності запобіжників, що обмежують дискрецію публічної влади та забезпечують додержання верховенства права у відносинах держави й людини у разі введення режиму надзвичайного стану у зв’язку з пандемією інфекційної хвороби COVID-19. Висновки. Аналіз національного законодавства, що регулює правовідносини, які виникають під час та у зв’язку із введенням надзвичайних режимів, зокрема режиму надзвичайного стану, свідчить про наявність у механізмі правового регулювання запобіжників, що певним чином обмежують дискрецію суб’єкта владних повноважень (Президента України), серед яких: 1) установлення конкретного терміну, на який може бути введено та продовжено режим надзвичайного стану; 2) певним чином (хоча й формально) законодавством обмежено повноваження Президента України з визначення переліку і глибини обмежень прав і свобод у зв’язку з уведенням режиму надзвичайного стану; 3) повноваження щодо затвердження рішень Президента України про введення надзвичайних режимів віднесено до повноважень окремої гілки влади (законодавчої влади). Зазначене забезпечує здійснення парламентського контролю за доцільністю та обґрунтованістю рішень Президента України щодо введення та продовження дії надзвичайних режимів, в тому числі щодо відповідності переліку, обсягу та глибини обмежень прав і свобод громадян, які планується застосувати, тяжкості надзвичайної ситуації, що є підставою для введення такого режиму. Вищевказані запобіжники становлять правовий механізм реалізації принципу верховенства права та, відповідно, є гарантією додержання прав і свобод людини у разі введення режиму надзвичайного стану.

У статті досліджується правовий режим та ознаки надзвичайного стану в Україні, обмеження, які можуть бути застосовані до громадян при введенні надзвичайного стану; визначаються особливості правового статусу органів державної влади і місцевого самоврядування під час надзвичайного стану. Запропоновано вдосконалити законодавчу базу, яка регулює правовий режим надзвичайного стану й закріпити чіткий алгоритм дій для органів державної влади і місцевого самоврядування в разі введення надзвичайного стану. Наголошено на запозиченні позитивного досвіду закордонних країн, які передбачили в законодавстві завчасне правове регулювання основних питань запровадження й підтримання надзвичайного стану.

У статті досліджено юридичну природу і соціальну необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану. Автор звер-тає увагу на те, що нестабільність політичної обстановки, економічна і соціальна кризи у суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм, екологічні лиха і багато інших негативних процесів, що про-тікають у сучасній Україні, прямо і побічно продукують екстремальні ситуації. Адміністративно-право-вий режим надзвичайного стану – досить складний і багатогранний конституційний інститут, дослі-дження і розвиток якого актуальне нині не тільки для України, а й для більшості держав світу. Тероризм і стихійні лиха, державні перево-роти і міжнаціональні конфлікти, епідемії і епізоотії не можуть не становити небезпеку для держави з будь-якою формою державної влади і управління, політичного режиму і релігійної спрямовано-сті. Тим більше актуальні такі проблеми в умовах недостатньої підготовленості органів держав-ної влади та місцевого самовря-дування до екстреного і інтенсив-ного реагування на них в умовах надзвичайної ситуації, найчастіше зумовленої дією не одного, а цілої сукупності вищеназваних чинни-ків. Насамперед для дослідження, яке зачепило таке коло проблем, провідне значення має вивчення правової бази, яка повинна регла-ментувати в деталях усі необхідні елементи процесу усунення обста-вин, що спровокували виникнення екстремальної ситуації на терито-рії держави. Чітка регламентація дій суб’єктів, що відповідають за введення і підтримання режиму надзвичайного стану, є запорукою ефективної боротьби з раптовим непередбаченим явищем політич-ного, екологічного, техногенного чи іншого характеру. Актуаль-ною у сучасних умовах є проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму над-звичайного стану. Особа людини, її основні права і законні інтереси натепер далеко не завжди захи-щені в реальному житті держави і суспільства, тим більше, в екс-тремальних умовах. Теоретичною основою вивчення питань порядку та підстав уведення правового режиму надзвичайного стану стали публікації таких провід-них науковців, як: В.В. Кожан, С.О. Магда, С.К. Могил, Б.І. Стахура, Т.М. Шмідт та ін.

Наявні геополітичні та соціально-економічні умови, у яких перебуває Україна, зумовлюють процеси розвитку її державності, розбудови громадянського суспільства, привносять до сфери розуміння та здійснення права на свободу мирних зібрань свої особливості, зміст яких є недослідженим. Сьогодні Україна перебуває у буремному періоді, який характеризується введенням надзвичайного або воєнного стану в окремих її регіонах. Метою статті є дослідження особливостей обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань в умовах надзвичайного стану. Спираючись на лінгвістичне розуміння, увібравши доктринальний та легальний досвід розуміння змісту поняття “умова” у поєднанні з іншими терміно-поняттями, доходимо висновку про те, що умову слід розуміти як зовнішні обставини, які забезпечують реалізацію, здійснення чи функціонування явища, процесу, котрі характеризують специфіку здійснення взаємних прав та обов’язків суб’єктів, що потрапили у вказані обставини. Обґрунтовано, що правовий режим надзвичайного стану може впливати на здійснення права на свободу мирних зібрань, однак його адміністративне запровадження – Указом Президента України, який може містити пряму вказівку на заборону мирних зібрань, не може бути правовою, з огляду на конституційність, принцип верховенства права та законність, підставою заборони чи обмеження здійснення такого права. Правовий режим надзвичайного стану як зовнішня обставина позначається на здійсненні права на свободу мирних зібрань суб’єктів, що потрапили у вказані обставини. Прийняття ж рішення про заборону чи обмеження здійснення права на свободу мирних зібрань залишається виключною прерогативою адміністративного суду, який, ухвалюючи таке рішення, користується власним розсудом, що визначає можливість ухвалення подекуди протилежних рішень (заборонити, обмежити здійснення права на свободу мирних зібрань або відмовити у задоволенні адміністративного позову). Встановлення Указом Президента України про введення надзвичайного стану заборони масових заходів є втручанням у розсуд адміністративного суду (нині законним втручанням, оскільки прямо передбачений у нормах Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”), яке обмежує судовий розсуд в ухваленні рішення за позовом органів державної влади або місцевого самоврядування щодо обмеження чи заборони у реалізації права на свободу мирних зібрань, схиляючи суд до ухвалення однозначного та наперед відомого рішення – заборони здійснення права на свободу мирних зібрань. Отже, надзвичайний стан як умова здійснення права на свободу мирних зібрань істотно впливає на здійснення цього права, а за умови встановлення прямої заборони на проведення масових заходів призводить до заборони здійснення права на свободу мирних зібрань на території, де введено надзвичайний стан.

У статті розглянуто практичний досвід здійснення правосуддя в Україні в період дії режи- му надзвичайних ситуацій, а також проаналізовані відповідні нормативні акти щодо підня- того питання. Методологічну основу дослідження склали методи, що дозволили отримати обґрунтовані та логічно вивірені висновки, а саме гносеологічний метод, що використову- вався для опрацювання вітчизняних і міжнародних нормативно-правових актів із приводу питання обмеження прав та свобод під час запровадження режиму надзвичайних ситуацій; герменевтичний – у процесі дослідження наукових позицій різних авторів щодо юридичної природи правового режиму; метод узагальнення, використання якого допомогло виявили особливості здійснення правосуддя в період дії режиму надзвичайного стану. У статті опи- сано основні риси функціонування судової системи в разі введення надзвичайних ситуацій. У результаті проведеного дослідження було зроблено такі висновки: по-перше, правовий режим є специфічним явищем, що з нормативної точки зору за допомогою певного інстру- ментарію впливає на повсякденне життя суспільства. У залежності від предмета правового регулювання та галузевої направленості виділяють такий вид правового режиму, як режим надзвичайної ситуації. По-друге, актуальним постає питання щодо особливостей реалізації прав і свобод людини та громадянина у зв’язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації. Як зазначено в низці міжнародних документів, обмеження конституційних прав людини під час запровадження такого режиму можливе лише щодо деяких прав. По-третє, наріжним каменем функціонування принципу верховенства права є питання здійснення ефективного правосуддя в період дії режиму надзвичайних ситуацій, особливо щодо кримі- нального провадження. У свою чергу це слугує передумовою для запровадження нової мето- дики проведення судових засідань у період обмежень. По-четверте, виходячи із сучасних реалій та процесу судової реформи, Україна готова до здійснення належного функціонуван- ня судової влади в режимі надзвичайних ситуацій, що підтверджено наявністю налагодженої нормативної і методологічної бази.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України, Харків, 2020. Дисертаційне дослідження спрямоване на створення авторського варіанту типології адміністративно-правових режимів. У межах дослідження створено алгоритм типології адміністративно-правових режимів. Визначено характерні ознаки правових режимів та запропоновано авторське визначення поняття «правовий режим». Вказано на характеристики адміністративно-правових режимів та запропоновано авторське визначення поняття «адміністративно-правовий режим». На підставі аналізу правової доктрини виділено основні та додаткові критерії типології адміністративно-правових режимів. Основними критеріями типології адміністративно-правових режимів є підстава введення в дію режиму, мета запровадження режиму, засоби забезпечення режиму, носії режиму та результат впливу режиму на обсяг прав людини. Виділено п’ять типів адміністративно-правових режимів: надзвичайні режими, установчі режими, предметні режими, контрольно-сервісні режими, пільгові режими. Надано характеристику виділених типів адміністративно-правових режимів. На підставі типологічних характеристик адміністративно-правових режимів сформульовано пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства.

Турленко К. С. Правове регулювання діяльності органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайних правових режимів : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 081 "Право" / наук. керівник С. М. Мішок. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 88 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі 88 сторінок, містить 87 джерел використаної інформації. Актуальність теми кваліфікаційної роботи зростає з огляду на те, що світовій спільноті не вдається дієво протистояти збройній агресії окремих країн та терористичних атакам екстремістських угруповань. Все це, а також події, що мають місце на сході України, вимагають підвищеної уваги до діяльності органів місцевого самоврядування, особливо у сфері національної безпеки. Оскільки в умовах проведення антитерористичної операції та існуючої ймовірності запровадження особливих правових режимів, діяльність таких інституцій (зокрема, суб’єктів господарювання, політичних партій, громадських об’єднань, органів місцевого самоврядування) може призвести до виникнення ризиків та загроз для національної безпеки країни, що в свою чергу, вимагає від державних органів пошуку та запровадження ефективних засобів державного регулювання для адекватного реагування з метою їх нейтралізації. Об’єкт дослідження – суспільні відносини в сфері діяльності органів місцевого самоврядування забезпечення державної безпеки.
EN : Qualification work consists of 88 pages, contains 87 sources of information used. The urgency of the topic of qualification work is growing due to the fact that the world community fails to effectively resist the armed aggression of individual countries and terrorist attacks by extremist groups. All this, as well as the events taking place in eastern Ukraine, require increased attention to the activities of local governments, especially in the field of national security. Since in the context of an anti-terrorist operation and the existing likelihood of special legal regimes, the activities of such institutions (including businesses, political parties, public associations, local governments) may lead to risks and threats to national security, which in turn, requires public authorities to seek and implement effective means of state regulation to respond adequately to neutralize them. The object of research - public relations in the field of local government to ensure state security.