Journal articles on the topic 'Регулятивний потенціал'

<span>Рассматривается</span><span class="myBoldChars"> </span><span>потенциал структурных преобразований Республики Тыва в контексте новой стратегии пространственного развития России и долговременных интересов государства в Ангаро-Енисейском макрорегионе. Цель: разработка и аргументация подходов нового видения роли государства как координатора и регулятора перспектив развития Республики Тыва, необходимого для достижения стратегических интересов России в Азиатско-Тихоокеанском регионе. Описаны текущее состояние и основные направления перспективного развития Республики Тыва в контексте политики структурных преобразований.</span><span class="myBoldChars"> </span><span>Для решения проблем структурных деформаций экономики республики предложено использовать и</span><span>нструменты, стимулирующие инвестиционную активность. При этом системный процесс повышения эффективности использования ресурсного потенциала и формирования привлекательной для инвесторов среды в Республике Тыва требует не только регулятивных усилий государства, но и использования обширного спектра косвенных методов по координации социокультурного и экономического развития.</span>

Instructional activity is viewed as a part of more general regulatory activity and correlates with its operational units in the form of specific actions directed to the decision of tasks in the situation of instructional communication. Regulatory nature of instructional activity specifies the functional-semantic dominant of participants» speech actions on the level of “way of regulation”. Regulatory aspect of instructional activity defines the ritual character of macro- and micro- discourse structures, used by participants of instructional interaction.

Введение. Изучение особенностей восприятия поэтических текстов читателями является одной из актуальных проблем современной стилистики. Теория регулятивности как одно из направлений коммуникативной стилистики текста позволяет выявлять средства и способы воздействия текста на адресата. На основе анализа регулятивных средств и структур разных типов в лирике О. Э. Мандельштама можно исследовать характер возникающих в сознании читателя ярких образов в поэтическом тексте как форме коммуникации. Материал и методы. Гипотеза о том, что об особенностях регулятивных возможностей текста можно судить по реакции информантов, воспринимающих текст и его элементы, проверяется на основе проведенного рецептивного эксперимента, основанного на показаниях языкового сознания участников. Материалом исследования послужили поэтические тексты О. Э. Мандельштама разных лет: «На темном небе, как узор» (1909), «Из омута злого и вязкого» (1910), «Как люб мне натугой живущий...» (1930), «Мы живем, под собою не чуя страны» (1933). Выбор данных поэтических текстов обусловлен их идейной значимостью и временем создания (два первых стихотворения относятся к ранней лирике автора, два других – к позднему творчеству). Перечисленные факторы позволяют проследить характер их восприятия информантами с учетом отражения эволюции поэтической картины мира О. Э. Мандельштама. Результаты и обсуждение. Согласно условно взятой пятибалльной шкале воздействия, максимальным баллом респондентами были оценены стихотворения, относящиеся к гражданской лирике автора. Это связано с тематикой данных поэтических текстов (для большинства информантов она показалась знакомой и злободневной), их идейным своеобразием и большим количеством использованных в текстах регулятивных средств и структур, а также их спецификой (в стихотворении «Мы живем, под собою не чуя страны…» – яркие метафоры и эпитеты; в стихотворении «Как люб мне натугой живущий…» – ряд эпитетов). Заключение. Получены данные о факторах, определяющих регулятивный потенциал текста и характер интерпретационной деятельности адресата. Среди них можно отметить тематическое и идейное своеобразие поэтических текстов О. Э. Мандельштама, количество и разнообразие использованных автором лексических регулятивных средств и структур. Introduction. The studying of the peculiarities of readers’ perception of poetic texts is one of the relevant problems of modern stylistic. The theory of regulativity as one of the text`s stylistic communicative directions, allows identifying of means and methods of text influence on the addressee. Based on analysis of regulatory tools and various types of structures, in O. E. Mandelstam`s lyrics the nature of vivid images that appear in reader`s mind in a poetic text can be explored as a form of communication. Material and methods. The hypothesis that the features of the regulatory capabilities can be judged by the reaction of informants who perceive the text and its parts, is tested on the basis on the receptive experiment based on the indications of the participants’ language consciousness. O. E. Mandelstam’s poetic texts of different years were the study materials: «In the dark sky, like a pattern» (1909); «Up out of an evil clinging pool» (1910); «How do I love the strain of living» (1930); «We are living, but can’t feel the land where we stay» (1933). The choice of these poetic texts is caused by its ideological significance and time of creation (the first and the second poem belongs to author`s early lyrics, the last two – his latest works). All these factors allow us to follow the nature of their perception by informants, taking into account the reflection of the evolution O. E. Mandelstam’s poetic picture of the world. Results and discussion. According to conventional five-point scale of impact, respondents gave the maximum score to poems related to the author’s civil lyrics. It is connected with the theme of these poetic texts (for most informants it seemed urgent and familiar), its ideological originality and its large number of regulatory methods that was used in text, srtuctures and its specific (in the poem «We are living, but can’t feel the land where we stay...» – vivid metaphors and epithets; in the poem «How I love the strain of living...» – a number of epithets). Conclusion. As a result of this research, data about factors that determine regulatory potential of the text and the nature of the interpretative activity of addressee were obtained. Among them, we can note thematic and ideological originality of O. E. Mandelstam`s poetic texts, the number and variety of lexical regulatory tools and structures used by author.

У статті аналізуються правові механізми посилення альтруїзму в українському суспільстві. Альтруїзм постійно розвивається, набуває нових форм під впливом суспільних відносин. У сучасному українському суспільстві альтруїзм має займати особливе місце в інституціоналізації людської гідності та прав і свобод людини, стати нормою суспільної діяльності. В даній статті окреслено вдосконалення нормативно­правової бази на основі принципу альтруїзму, гармонізації відносин між державою і громадянським суспільством за допомогою альтруїстичних практик. Зазначено, що гострі соціальні протиріччя, відчуження людини, можуть бути подолані тільки через домінування соціальних цінностей, побудованих на принципах ідеї гідності і прав людини. Держава та благодійні організації в демократичному суспільстві мають бути партнерами, створюючи сприятливі умови для відкриття громадського потенціалу та активізації альтруїзму у населення. Відмічається, що особлива увага повинна бути приділена забезпеченню прав для інвалідів та захисту їх від дискримінації.

Невербальне спілкування надає можливість людям передавати значний обсяг інформації, що дозволяє розглядати його як невід’ємний і рівноправний поряд із вербальним спілкуванням компонент акту комунікації. Універсальність невербального спілкування, його постійність і наявність у практично будь-якій сфері діяльності роблять його вирішальним як у житті, так і в художній літературі, оскільки автори останньої імітують у своїх творах комунікацію в реальному житті. Кожен вираз обличчя та кожен жест сприяють передачі загального змісту висловлювання, а отже, можна стверджувати, що мова тіла супроводжує кожен мовленнєвий акт, і, якщо навіть людина не говорить, її невербальна поведінка постійно передає інформацію, яка може мати сенс. У сучасних дослідженнях простежується тенденція до розгляду невербальних складників комунікації як функціонально необхідних компонентів художнього твору. Дотик є первинним засобом розуміння світу через фізичний контакт із ним, що забезпечується диференційованим характером тактильної модальності, яку визначаємо як перцептивну систему, опосередковану шкірною та кінестетичною аферентними субсистемами. У ході дослідження виділено шість прагматичних функцій номінацій дотику в комунікативному акті: дейктичну, адаптивну, регулятивну, емотивну, іллокутивну й когнітивну. Дейктична функція такесичних номінацій здійснюється в соціальному, просторовому й особистісному планах дейксису; адаптивна функція номінацій на позначення тактильної поведінки персонажа реалізовується шляхом їх здатності виражати тілесні потреби комуніканта; регулятивна функція виявляється в здатності такесичних номінацій керувати дискурсом на фазах встановлення, підтримки й розмикання комунікативного контакту художніх персонажів; емотивна функція розкривається в їхньому потенціалі передавати гедонічне емоційне забарвлення та інтенсифікувати експліковані вербально емоційні вияви; іллокутивна функція визначається їхньою здатністю реалізовувати прагматичний зміст, передусім директивного й експресивного характерів; когнітивна функція полягає в тому, що номінації стають індикаторами пізнавальної та інтелектуальної діяльності художнього персонажа.

Економічний та інвестиційний потенціал Китаю зростає системно і цілеспрямовано, незважаючи на сучасні торговельно-економічні конфлікти і неузгодженості, особливо зі своїм геополітичним конкурентом США. Унікальна конкурентоспроможність, збалансованість і стійкість економіки Китаю під час глобальних трансформацій не випадкова. Державне управління інвестиціями і фінансовими потоками в цій країні зосереджено, в першу чергу, на якісне вкладення коштів в реальний сектор економіки. Ці процеси перебувають під впливом урядових програм і регулятивних інструментів, фокусують їх на найбільш ефективні напрямки інноваційного, промислового та інфраструктурного розвитку Китаю. Так, згідно з введеною в Китаї державно-приватної моделі партнерства, міжнародні потоки капіталу спрямовуються на реалізацію інвестиційних проектів з найбільш високою рентабельністю. Як показує економічна статистика - інвестиції в Китай мають стабільні зростаючі потоки. При цьому Китай має специфічні протекціоністські умови для їх освоєння, але з огляду на значний зростаючий ринок китайських споживачів, це істотно заохочує іноземних інвесторів вкладати кошти в економіку Китаю. На зовнішніх ринках Китай продовжує утримувати позиції серед найбільших експортерів капіталу, при цьому чітко реалізуючи свої національні інтереси. Характеризуючи інвестиційні стратегії КНР за останній період, можна простежити зростаючі експансіоністські підходи до проведення інвестиційної політики, розпочатої в ході економічних реформ з 1979 року і до сих пір, що передбачає реалізацію тактики дрібних кроків з метою масштабного захоплення сировинних ринків, необхідних для подальшого зростання національної економіки КНР. В сучасних глобальних фінансово-економічних відносинах Китай поступово стає лідером з інвестування в різні регіони світу, активізує інфраструктурно-торговельні шляхи і є домінантним геополітичним гравцем світу. У контексті вищесказаного Україна може приєднатися до міжнародних існуючих і перспективних інвестиційно-інфраструктурних проектів Китаю, або залучити інвестиційні кошти на розвиток під більш низькі процентні ставки, використовуючи співпрацю з китайськими партнерами. У сучасному глобалізованому світі активно формуються нові торгові шляхи і ланцюжки доданої вартості, тому Україні потрібно інтегруватися в ці нові інфраструктурно-торговельні канали. За прикладом Китаю доцільно вибирати такі інфраструктурні проекти, які потім акумулювали б більш високу додану вартість і формували б експорт орієнтований дохід з різних регіонів світу.

Отличие российской Арктики от других территорий России не исчерпывается экстремальным климатом, низкой плотностью населения и слабыми транспортными связями. Таких отличий намного больше и их необходимо учитывать при прогнозировании и принятии решений о развитии этой территории. Первым из таких отличий является выделение Арктики в единый объект федерального регулирования, что создало зону, по неоднородности структуры не имеющую аналогов ни в России, ни в мире. Требуются особые решения по переосвоению арктического «советского наследия» – результата уникального генезиса экономического, социального и инфраструктурного потенциала Арктики. Отличными от других территорий являются угрозы, вызовы и риски всем видам арктической деятельности. Из таких и иных особенностей формируется реальный облик «другой Арктики» как предмета новых исследований и регулятивной деятельности.

Цель исследования заключается концептуализации дефиниции «историческая память» в социально-гуманитарном дискурсе современности.Методологической основой исследования выступает трансдисциплинарный социально-философский подход к исследованию явления современной реальности.Результаты исследования. Историческая память как способ сохранения, воспроизводства и трансляции прошлого коллективного опыта людей, несущий в себе рациональные, эмоциональные и символические составляющие, может быть основой интеграции и консолидации российского общества. Регулятивный потенциал исторической памяти позволяет заявить о ее влиянии на институциональное пространство региона и о ее роли в социально-инвестиционномразвитии общества.Перспективы исследования. Работа открывает перспективы для дальнейшего исследования политики памяти, в частности, ее влияния на формирование и развитие социально-инвестиционной модели регионального развития и системы культурной безопасности региона. Дальнейшие исследования разворачиваются в рамках реализации гранта Президента РФ для государственной поддержки молодых российских ученых — докторов наук (МД-1493.2020.6)на тему «Ресурс исторической памяти в системе институциональных параметров социально-инвестиционного развития и обеспечения культурной безопасности региона».

Введение. Изучение прагматики заглавий текстов разных стилей и жанров представляет интерес ввиду их особой роли в организации познавательной деятельности читателей и воздействия на массового адресата. Современная коммуникативно-когнитивная парадигма лингвистического знания нацелена на выявление средств и способов эффективной организации общения в разных сферах, включая массмедиа. Цель – выявление регулятивных возможностей заглавий разных типов в газетных статьях с точки зрения воздействия на массового адресата. Материал и методы. Исследование проведено на материале «Российской газеты» (№ 8393 за 2021 г.). Изучено 63 заглавия статей, размещенных на сайте «Российской газеты», c учетом содержания данных медиатекстов; обобщено 1 300 ответов 20 информантов – участников анкетирования. Работа выполнена в русле теории регулятивности, разработанной в коммуникативной стилистике текста. Результаты и обсуждение. Название отдельных статей входит как элемент в заголовочный комплекс медиатекстов «Российской газеты». Текст газетных публикаций на сайте сопровождается рубрикой, заглавием, анонсом, включает лид и указание на автора, содержит гиперссылки на другие медиатексты, фотографию, которая либо предшествует статье, либо представлена рядом с ней, выполняя иллюстративную и уточняющую функции. Установлено, что в большинстве названий доминирует воздействующая функция, связанная с привлечением внимания массового адресата, в остальных – информативная. Регулятивный потенциал названий медиатекстов в основном связан с побуждением читателей к чтению статей. Это происходит благодаря недоговоренности, смысловой многоплановости заглавий и создаваемой на этой основе интриге, привлечению внимания адресата на основе используемого в названиях приема обманутого ожидания за счет оксюморонов, употребления тропов, прецедентных текстов, языковой игры, риторических вопросов, требующих соучастия. Таким образом, спектр регулятивных средств и структур, представленных в названиях статей, позволяет стимулировать внимание читателей к знакомству с последующими за заглавием медиатекстами. По результатам опроса информантов их предположения о возможном содержании медиатекста на основе восприятия названия, как правило, не совпадали с реальным содержанием статей. Очевидно, что недоговоренность заглавий выполняет, прежде всего, прагматическую функцию и требует уточнения и дополнения в виде других сопровождающих медиатекст материалов, включая анонс и фотографии, отчасти восполняющих недостающую в названиях информацию. Выявлено, что стимулирующая роль названия определяется и установкой на целевую аудиторию, т. е. обоснована связь заглавия, стимулирующего последующее знакомство с медиатекстом, с целевой аудиторией, с фактором адресата, включая возраст потенциальных читателей и их интересы. Заключение. Предложенный подход к изучению прагматики названий как элементов медиатекста на основе теории регулятивности позволяет судить о некоторых закономерностях в организации познавательной деятельности массового адресата и эффективности типов заглавий, связанных с отражением актуальной тематики, критерием полезности для адресата, умеренной языковой оригинальности, созданием интриги за счет использования особых регулятивных средств и приемов. Полученные наблюдения представляют интерес для медиалингвистики и коммуникативной стилистики текста. Introduction. Study of texts’ headlines of different styles and genres in respect to their pragmatics is of interest in view of special role in organization of readers’ cognitive activity and influence on mass addressee. Up-to-date communicative and cognitive paradigm of linguistic knowledge aims to detecting of means and ways of effective organization of communication in different spheres including mass media. The aim of the article is detection of regulative facilities of different types of headlines in newspaper articles with relation to influence on mass addressee. The material and methods. The research was carried out on the material of «Rossiyskaya Gazeta» No. 8393, 2021 [https://rg.ru/gazeta/rg/2021/03/01.html]. 63 headlines of the articles from the site of “Rossiyskaya Gazeta” had been studied, taking into account the content of these media texts; 1300 responses from 20 informants – participants of the survey– had been summarized. The research is carried out in line with regulative theory, developed in communicative stylistics of text. Results and discussion. The title of individual articles is included as an element in the headline complex of media texts of the «Rossiyskaya Gazeta». The text of newspaper publications on the site is accompanied by column, headline, notice, it includes the first paragraph of material, indication to the author, it contains hyperlinks to the other media texts, a photo that is placed before the article or beside it to realize illustrative or qualifying function. It is determined that influence function dominates in most titles, and in the others – the informative one. Regulative potential of media texts headlines is connected mostly with a motive for readers to read the articles. This is due to lack of understanding, semantic versatility of headlines and intrigue that is set up on its basis, and attracting attention of addressee on the basis of method of disappointed affectation which is used in a title due to oxymoron, tropes, precedential texts, language game, rhetorical questions, that requires participation. Therefore, range of regulative means and structures in the articles’ headlines permits stimulating readers’ attention to introduction with next by the title media texts. Based on the results of a survey of informants, their assumptions about the possible media text’s content in line to perception of a title did not match as a rule with real information in the article. It is obvious, that the lack of understanding in the titles performs primarily a pragmatic function and requires clarification and addition in the form of other accompanying media text materials, including the notice and photographs, which partly fill in the information missing in the titles. It was detected that stimulating role of a title is determined by direction to primary audience, in other words the connection of a headline that stimulates the following introduction with media text with primary audience, and addressee factor including the age of potential readers and their interests is proved. Conclusion. The introduced approach to study pragmatics of headlines as the element of media text on basis of regulative theory allows to judge some regularities in organization of cognitive activity of mass addressee and efficiency of titles’ types, which are connected with reflection of actual themes, criterion of addressee profit, medium language originality, creation of intrigue due to usage of special regulative means and methods. The surveys are of interest for media linguistics and communicative stylistics of text.

Мета дослідження: концептуалізувати феномен «ризику особистості» та побудувати його теоретичну модель. Результати. У поданому дослідженні показано циклічну структурно-процесуальну модель ризику особистості, яка описує реальний цикл її перебування в ситуації ризику, що дає змогу розглядати особливості активності людини як прояв її суб’єктності в реакціях (діях) на ці ситуації. Процесуальність активності в ситуації ризику репрезентується через суб’єктивну оцінку ситуації, прийняття рішення, вибір моделі поведінки, реалізацію рішення, рефлексію результатів та визначається характером суб’єктивної оцінки ситуацій небезпеки і невизначеності в подальшому житті. Психологічну основу ризику особистості визначають такі його складові, як суб’єктивна оцінка ситуації небезпечної/невизначеної, схильність та готовність до ризику, так і системна взаємодія когнітивних, мотиваційно-регулятивних, конативних, афективних чинників. Висновки. Циклічна структурно-процесуальна модель ризику особистості відображує реальний цикл існування особистості в ситуації ризику, який дає можливість продемонструвати міру активності особистості як суб’єкта поведінки в ситуаціях ризику. Процес проходження особистості через етапи розгортання ситуації ризику структурований із урахуванням надбань психології прийняття рішень, психології вчинку, психології рефлексії та психології особистості. Виділені в моделі психологічні основи ризику особистості, а саме його ядро (схильність та готовність до ризику, суб’єктивна оцінка ситуації як небезпечної/невизначеної) й психологічні чинники визначають не тільки дослідницький, але і розвивальний потенціал запропонованої циклічної структурно-процесуальної моделі ризику особистості.

Проведено комплексне дослідження ризиків логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту в сучасних умовах. Встановлено, що ризик логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту - це сукупність економічних, організаційних і технічних дій, спрямованих на встановлення видів, факторів та джерел ризику, оцінку величини ризику, розроблення й реалізацію заходів щодо зниження його рівня й запобігання можливим неґативним наслідкам і враховує фактори впливу зовнішнього середовища – конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон’юнктури, недостачі повноцінної релевантної інформації тощо. Відзначено, що основними функціями ризику є інноваційна, регулятивна, захисна, компенсаційна, соціально-економічна й аналітична. Обґрунтовано, що ризики можуть бути визначені кількісним та якісним аналізом (правило мінімакс (критерій Севіджа); правило Гурвіца). Доведено, що система показників кількісної оцінки ризиків в системі економічної безпеки охоплює абсолютні величини (дисперсія, середньоквадратичне відхилення, семіваріація, семіквадратичне відхилення), відносні (ймовірність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт ризику). Сформовано комплексне дослідження коефіцієнтом ризику логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту. Виокремлено основні методи регулювання ступеню ризику підприємств транспорту: уникнення ризику; компенсація ризику; прогнозування; моніторинг; збереження ризику; створення спеціальних резервних фондів; залучення зовнішніх джерел; передача ризику; хеджування; зниження ризику. На основі чого доведено, що метою зниження ризиків економічної безпеки підприємств транспорту можна вважати комплексну протидію потенційним та реальним загрозам, а також забезпечення високого потенціалу розвитку підприємств транспорту у майбутньому.

Проведено комплексне дослідження ризиків логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту в сучасних умовах. Встановлено, що ризик логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту - це сукупність економічних, організаційних і технічних дій, спрямованих на встановлення видів, факторів та джерел ризику, оцінку величини ризику, розроблення й реалізацію заходів щодо зниження його рівня й запобігання можливим неґативним наслідкам і враховує фактори впливу зовнішнього середовища – конкурентів, постачальників, урядових рішень, суспільної думки, кон’юнктури, недостачі повноцінної релевантної інформації тощо. Відзначено, що основними функціями ризику є інноваційна, регулятивна, захисна, компенсаційна, соціально-економічна й аналітична. Обґрунтовано, що ризики можуть бути визначені кількісним та якісним аналізом (правило мінімакс (критерій Севіджа); правило Гурвіца). Доведено, що система показників кількісної оцінки ризиків в системі економічної безпеки охоплює абсолютні величини (дисперсія, середньоквадратичне відхилення, семіваріація, семіквадратичне відхилення), відносні (ймовірність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт ризику). Сформовано комплексне дослідження коефіцієнтом ризику логістичного управління економічної безпеки підприємств транспорту. Виокремлено основні методи регулювання ступеню ризику підприємств транспорту: уникнення ризику; компенсація ризику; прогнозування; моніторинг; збереження ризику; створення спеціальних резервних фондів; залучення зовнішніх джерел; передача ризику; хеджування; зниження ризику. На основі чого доведено, що метою зниження ризиків економічної безпеки підприємств транспорту можна вважати комплексну протидію потенційним та реальним загрозам, а також забезпечення високого потенціалу розвитку підприємств транспорту у майбутньому.

Рассмотрены некоторые ключевые проблемы методологического и методического характера, сформулированные в современном метакогнитивизме, но остающиеся не решенными в нем. В целях их преодоления сформулирован и развит новый методологический подход к исследованию метакогнитивных детерминант организации и регуляции деятельности - принцип деятельностно-опосредствованного исследования метакогнитивных процессов и качеств личности. На основе данного подхода разработан комплекс новых исследовательских методик, направленных на раскрытие особенностей и закономерностей метакогнитивной регуляции деятельности: методика «деятельностного зондирования», методика «стилевой дифференциации», методика «рефлексивного расслоения» и методика «факторных декомпозиций». Посредством комплекса этих методик открываются новые - достаточно конструктивные возможности для получения экологически валидных данных о специфике метакогнитивной регуляции деятельности. Представлены также и результаты конкретных исследований, выполненных на основе этих методик. Показано, что их применение, действительно, приводит к экспликации целого ряда новых, не описанных до настоящего времени особенностей и закономерностей метакогнитивной регуляции деятельности. В частности, выявлены и проинтерпретированы генеративно-порождающие эффекты синергетического типа, возникающие в результате синтезирования ключевых метакогнитивных процессов и факторов. Так, показано, что между двумя основными типами метапроцессов - метакогнитивными и метарегулятивными – в структуре деятельности устанавливаются отношения именно взаимно фасилитирующего, т. е. синергетического характера. В результате этого существенно расширяется общий когнитивно-регулятивный потенциал субъекта. Данный вывод содействует также обоснованию развиваемого авторами ресурсного подхода к интерпретации факторов метакогнитивного плана. На основе всей совокупности представленных результатов определены общие направления и конкретные пути решения одной из наиболее важных задач современного метакогнитивизма - задачи преодоления его внедеятельностного характера и, соответственно, - его синтеза с психологической теорией деятельности.

Стаття містить спробу теоретичної валідизації емпіричного конструкту «зовнішнє Я», отри­ма­ного в результаті факторизації даних діагностики респондентів підліткового та юнацького віку (n=1457). Виокремлено декілька імпліцитних та експліцитних ліній аналізу цього конструкту: диспозиційну, соціаль­но-поведінкову та вікової генези. Проаналізовано експліцитні уявлення про соціабельність як характерис­ти­ку темпераменту та особистісну рису. Показано, що імпліцитно конструкт «зовнішнє Я» існує у психо­логії в різних іпостасях: як підструктура Я та прояв соціальної самосвідомості, як феномен ідентифікації та прояв потреби «бути як інші», як ціннісно-мотиваційна складова прагнення до любові, мотивації афі­ліації, страху осуду та бажання заслужити любов та схвалення оточення, як складова нормативної, кон­формної поведінки, як мотиваційний регулятор діяльності та життєдіяльності особистості. «Зовнішнє Я», з одного боку, є індивідуально-психологічною диспозицією, симптомокомплексом рис особистості, яку мож­на інтерпретувати як диспозиційну основу соціабельної поведінки. З іншого боку, конструкт «зовнішнє Я» має поведінкову складову – власне соціабельну поведінку. Її визначено як здатність особистості узго­джувати та коректувати соціальну активність згідно з очікуваннями оточення, групи, соціальними нор­ма­ми та вимогами. Як індивідуально-психологічна диспозиція «зовнішнє Я» є кластером взаємопов’язаних характеристик особистості (когнітивних, регулятивних, поведінкових), які відіграють важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації. Поведінкова складова «зовнішнього Я» (соціабельна поведінка) є опосередкованим показником соціоцентричних тенденцій розвитку (на противагу егоцентричним як орієнтації на власні цінності та сенси). Розглянуто особливості «зовнішнього Я» як позивної та негативної конотації особистості, його потенціал та ризики у розвитку особистості в період дорослішання. Ви­значено, що конструкт «зовнішнє Я» не є артефактом і може бути інтерпретований як вікова та со­ціально-психологічна характеристика прояву соціального в особистості у період підліткового та юнацького віку

Цель исследования - обосновать наличие у гражданско-правовой ответственности не только восстановительной, но и карательной, регулятивной и превентивной функций, которые в своем взаимодействии направлены на предупреждение как преступлений, так и иных правонарушений, а также утверждение, что реализация превенции происходит в процессе осуществления как предупредительного, так и иных направлений правового воздействия, указанных выше. Предметом исследования выступают нормы гражданско-правовой ответственности и иные средства (инструменты), направленные на предупреждение противоправных деяний, а также воззрения ученых об их функциональном предназначении. В статье анализируются специально-юридические функции гражданско-правовой ответственности не в узком их цивилистическом понимании, а с позиции методологии, свойственной для науки теории государства и права, которая делает акцент на основном инструментальном предназначении права выступать регулятором общественных отношений, а в процессе регулирования реализовывать и предупреждение правонарушений. Подвергается анализу взаимодействие функций гражданско-правовой ответственности и уголовной ответственности в деле борьбы с коррупционными деяниями. Обосновывается недопустимость преувеличения значения восстановительной функции гражданско-правовой ответственности за счет уменьшения важности превентивного, регулятивного и карательного направлений правового воздействия. Особое внимание уделяется превентивной функции гражданско-правовой ответственности, способам ее реализации и взаимосвязям с иными функциями, в том числе с функциями уголовной ответственности. Анализируется опыт ряда государств, которые используют гражданско-правовые меры ответственности в качестве средств борьбы с коррупцией и ее предупреждения, в связи с чем отмечаются недостатки отечественного законодательства, которое не использует весь потенциал гражданско-правовых средств в деле предопределения коррупционных деяний. Делаются выводы о многофункциональности гражданско-правовых средств, осуществлении превенции правонарушений как в процессе регулирования, так и в процессе восстановления общественных отношений, а также кары субъекта. Обоснована недооценка гражданско-правовых средств в предупреждении как коррупционных, так и иных преступлений.

У статті проаналізовано етапи формування лінгвокраїнознавчої компетентності (ціннісно-регулятивний, інформаційний, діяльнісно-рефлексивний) майбутніх вчителів української мови і літератури у процесі фахової підготовки. Здійснено добір доцільних форм і методів формування лінгвокраїнознавчої компетентності в процесі фахової підготовки у закладах вищої педагогічної освіти відповідно до триетапної реалізації моделі та педагогічних умов формування означеної якості. Запропоновано педагогічні умови формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів-філологів: оновлення змісту фахової підготовки на основі використання ціннісного потенціалу лінгвокраїнознавства; упровадження інтерактивних форм і методів у процесі вивчення фахових дисциплін; активізація навчальної і науково-дослідної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури на основі міждисциплінарних зв’язків. Визначено, що модель формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів української мови і літератури у процесі фахової підготовки може бути реалізована у закладах вищої педагогічної освіти для з метою удосконалення фахових компетентностей, формування їх як носіїв полікультурно-толерантної та культуро-ідентичної моделей світосприйняття. Модель реалізується упродовж трьох етапів (ціннісно-регулятивного, інформаційного, діяльнісно-рефлексивного). З’ясовано, що на ціннісно-регулятивному етапі відбувалось формування ціннісно-мотиваційного компоненту лінгвокраїнознавчої компетентності майбутнього вчителя української мови і літератури. З-поміж ефективних форм і методів формування цього компоненту доцільними є віртуальні екскурсії, очні екскурсії у музеї культурологічного, українознавчого, мистецького спрямування певного регіону; зустрічі-бесіди з краєзнавцями; проведення проблемних лекцій з фахових дисциплін; створення мікропроектів з лінгвокраїнознавчої проблематики, укладання тезаурусу, майстер-класи тощо. На інформаційному етапі упровадження моделі формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів української мови і літератури відбулося формування когнітивного компоненту означеної якості: проводились семінари-дискусії, робота в малих групах у межах наукового гуртка та практичних занять, спецсемінари дослідницького характеру та міжпредметні семінари, самостійна робота, продовження лексикографічної роботи щодо укладання тезаурусу. Діяльнісно-рефлексивний етап упровадження моделі формування лінгвокраїнознавчої компетентності в процесі фахової підготовки спрямовувався на формування поведінкового компоненту означеної якості. З цією метою запропоновано творчо-пошукові завдання з використанням методу стилістичного аналізу, творчі вправи («коло ідей», «незакінчене речення» та ін.), залучення до роботи творчої лабораторії, виконання і представлення дослідницьких проектів.

Цель работы заключается в том, чтобы исследовать теоретико-методологические подходы к оценке эффективности управленческих решений в контексте современной практики использования туристско-рекреационного потенциала на микро- и мезоэкономическом уровнях, обосновать направления их совершенствования на основе принципов устойчивого развития. Метод или методология работы. Использование в процессе исследования методов статистической обработки массивов данных, структурирования и группировки, способов научной абстракции, моделирования социально-экономических тенденций региона позволило выявить факторы стимулирования развития туристско-рекреационной отрасли в соответствии с критериями устойчивого развития. Результаты. Анализ практики управления современной туристско-рекреационной деятельностью в Российской Федерации на микро- и мезоэкономическом уровнях, показывает, что программно-целевой подход к оценке эффективности управленческих решений в целом, и регулятивной деятельности органов государственной власти и местного самоуправления в указанной отрасли, в частности, является наиболее эффективным. Сущность программно-целевого подхода на современном этапе заключается в установлении ориентировочных показателей развития туристско-рекреационной отрасли, диапазонов возможных отклонений, дифференцированных с участием представителей отраслевого бизнеса, экспертного сообщества. Область применения результатов. Результаты исследования могут быть использованы органами государственной власти Российской Федерации, субъектов РФ, органами местного самоуправления при составлении планов экономического развития отраслей региональной экономики, разработке стратегий и программ развития, а также хозяйствующими субъектами, функционирующими в туристско-рекреационной и смежных отраслях. Выводы. В современных условиях Российская Федерация располагает значительным, разнообразным, многокомпонентным туристско-рекреационным потенциалом. Формирование институционально-правового механизма, включающего в себя элементы государственно-частного, муниципального-частного партнёрства, эффективной системы оценки качества управленческих решений при реализации государственных и муниципальных программ развития, позволяет создать предпосылки для ускоренного развития туристско-рекреационной отрасли в РФ.

У статті здійснено аналіз особливостей уживання афектонімів – звертань з іманентним позитивно-оцінним емоційним забарвленням на зразок квіточко, зіронько, коханий, такі номінації наділені певним магнетизмом, вони ніколи не залишаються поза увагою адресата. З-поміж усіх можливих звертань досліджувані одиниці вирізняються чи не найбільшим регулятивним потенціалом, їм притаманна яскраво виражена спрямованість на співрозмовника. Афектоніми впливають насамперед на чуттєву сферу адресата, яку за допомогою таких номінацій схиляють зазвичай у бік позитиву та вдоволення. У дослідженні представлено ядерні й периферійні ознаки функціювання ласкавих звертань у контексті аналізу основних компонентів комунікативного процесу, виокремлених свого часу Г. Лассвеллом та Р. Бреддоком. Афектоніми – це одиниці з виразним прагматичним зарядом, тож їх опис передбачає обов’язкове залучення таких комунікативно-ситуативних чинників уживання: хто говорить, кому, з якою метою, як саме, за яких умов і з яким ефектом? У цьому плані релевантною постає характеристика соціальних рис комунікантів, котрі послуговуються зазначеними номінаціями, їхніх інтенцій, способу, сфери використання ласкавих звертань і перлокутивного ефекту, який стимулюють досліджувані апелятиви. Відповідно до вказаних параметрів, особливості функціювання таких одиниць репрезентовано у вигляді опозицій, перша з яких розкриває ядерні ознаки, друга – периферійні: а) за кількістю комунікантів: характерні для міжособистісного спілкування – для групової, масової комунікації; б) за інтерперсональними стосунками співрозмовників: уживаються між близькими людьми (закоханими, подружніми парами, батьками й дітьми, родичами, друзями) – використовуються між знайомими, незнайомими; в) за стратегіями: реалізують кооперативну стратегію – кооперативно- конфронтативну, конфронтативну стратегії; г) за способом уживання: застосовуються безпосередньо – опосередковано; звертання до адресата постійно змінюються – за адресатом закріплюється певний афектонім з можливим варіюванням; д) за сферою спілкування: притаманні приватній комунікації – публічній; е) за ефектом: зумовлюють позитивний перлокутивний ефект – провокують негативний перлокутивний ефект.

<p>В статье рассматриваются различные типы свободы в профессиональной деятельности спортсмена. Показано, что возможны два типа самореализации персональной автономии в спортивной деятельности. Первый тип автономии связан с биомедицинскими ограничениями (выраженными в антидопинговом регулировании), гарантирующими защиту от рисков и идеализированную естественность спортсмена в проявлении его свободы при достижении высоких спортивных результатов. Второй тип персональной автономии в спорте, напротив, выражен в развитии конструктивистского и экстремального представления о теле спортсмена, безграничных возможностях его модификации и совершенствования доступными биомедицинскими средствами. Граница между первым и вторым типом спортивной автономии формируется не только под регулятивным воздействием института спорта, но и, что не менее важно, зависит от личностной саморегуляции спортсменов, принимающих на себя самые разнообразные риски (недостижения спортивного результата, угрозы здоровью, ограничения личностного потенциала).</p><p>Важно отметить, что рекорды, полученные в рамках второго типа реализации автономии спортсмена, расширяют представления о естественных физических способностях и зачастую рассматриваются как проявление морфологической свободы человека, направленной на управление и инструментализацию собственного тела. Однако официально, при доказательстве использования допинга, такие рекорды не только не получают признание, но и негативно влияют на имидж спортсмена и его профессиональную карьеру.</p><p>В статье на примере исследования возможностей разграничения терапии и улучшения в таких сферах жизни, как спорт и образование, поставлена проблема значения персональной автономии для определения антропологической нормы в профессиональной деятельности. Сделан вывод о том, что возрастающие требования к достижению спортивных результатов при неизменном запасе прочности человеческой природы стимулируют запрос на расширение персональной автономии. Современный спортсмен вынужден не только играть за себя, команду или страну естественными усилиями, но и участвовать в фармакологических и генетических играх. В то время как общество очерчивает объективные границы свободы в спорте, а спортивная этика разрабатывает жесткие правила поведения спортсмена, сами спортсмены также формируют и реализуют свое личное представление о физических возможностях собственного тела через признание персонального горизонта риска.</p>

Статья посвящена актуальной для теоретической и практической психологии проблеме проявления волевых свойств спортсменов, во многом определяющих возможность реализации ими своего потенциала. Кратко обоснована важность изучения волевой саморегуляции спортсменов, осуществляемой с помощью волевых свойств личности, среди которых особое значение имеет настойчивость, определяющая способность человека мобилизовать свои силы ради длительной борьбы с трудностями, в том числе в спортивной деятельности. Подчеркнуто, что развитие у спортсменов такого волевого качества, как настойчивость, несомненно, будет способствовать достижению ими высоких спортивных результатов и совершенствованию личности в целом. Обозначен методологический аппарат проведенного авторами эмпирического исследования: объект, в качестве которого выступала волевая сфера личности спортсменов; предмет — особенности настойчивости спортсменов-единоборцев высокой квалификации; задачи, среди которых прежде всего было выявление особенностей проявления и психологической структуры настойчивости спортсменов, а также гипотеза о том, что настойчивость данной группы спортсменов является системным свойством личности, структурная организация которого определяется функциональным единством содержательно-смысловых и инструментально-стилевых составляющих, обеспечивающих их готовность к реализации настойчивых действий. Раскрыта суть системно-функционального подхода к анализу свойств личности, в соответствии с которым настойчивость спортсменов рассматривалась как система содержательно-смысловых (целевых, мотивационных, когнитивных, продуктивных) и инструментально-стилевых (динамических, эмоциональных, регулятивных, рефлексивно-оценочных) составляющих. Представлены результаты эмпирического исследования вышеназванного свойства личности, позволяющие оценить его сильные и слабые стороны и наметить действенные пути развития и гармонизации в целях повышения результативности спортивной деятельности. The article treats a relevant issue of theoretical and applied psychology, namely the issue of combatants’ persistence as a character trait which enables sportsmen to fully realize their potential. The article substantiates the significance of investigating the nature of sportsmen’s volition and self-regulation. It maintains that persistence is a character trait which enables a person to mobilize their potential in order to meet challenges including challenges in their sporting career. The article underlines that the development of persistence in sportsmen will undoubtedly contribute to their sporting achievements and personal evolution. The article describes the methods of empirical research, the subject of the study (persistence in sportsmen), the object of the research (peculiarities of highly-qualified combatants’ persistence), the objectives of the research (the psychological structure of persistence in sportsmen) and the hypothesis that persistence in combatants is their inherent character trait which can be defined as a unity of various meaningful and instrumental components, which is responsible for sportsmen’s insistence and resilience. The article focuses on the essence of the systemic-functional approach to the analysis of personality traits, according to which persistence in sportsmen is viewed as a system of meaningful (volitional, motivational, cognitive, productive) and instrumental (dynamic, emotional, regulatory, evaluative) components. The article presents the results of an empirical study of persistence, which enables the authors to assess both advantages and disadvantages of this character trait and to assess its potential improvement and harmonization as a means to improve sporting achievements.

В статье предметом исследования являются абзацные зачины в текстах одного из крупнейших современных осетинских писателей Гастана Агнаева. С позиций коммуникативной стилистики, в русле теории регулятивности, рассматриваются содержательные типы и лексическая структура абзацных зачинов как регулятивной структуры – компонента идиостиля писателя. На материале двух разных по жанру, стилю, объему произведений писателя (романа «Младшая дочь Темыра» и рассказа «Лошадь плакала…») предпринята попытка составления содержательной типологии регулярных абзацных зачинов, выявления лексических регулятивных средств и приемов реализации авторских интенций. Выбор материала исследования продиктован намерением доказать универсальность средств и способов организации диалога с читателем как проявлений индивидуальных качеств языковой личности писателя, то есть его идиостиля. Актуальность такого исследования обусловлена тем, что доминанты современного гуманитарного знания – антропоцентризм и текстоцентризм – еще не оказали должного влияния на осетинскую лингвистику, творческая индивидуальность автора художественного текста в разных работах рассматривается только в аспекте системы концептов или композиционных приемов. Методологической основой исследования послужили работы Н.С. Болотновой, Г.А. Золотовой, Е.В. Сидорова и др. Используя методы интроспекции, моделирования, семантико-стилистического анализа, количественных подсчетов, проанализировано более 1000 абзацных зачинов, выявлены типичные в плане содержания и лексической оформленности абзацные зачины, доказан их статус как регулятивной структуры в структуре идиостиля Г. Агнаева. Сделан вывод о том, что идиостилю писателя присущ принцип экономии языковых средств при создании образа. Высокая частотность глагольной и абстрактной лексики в основных типах абзацных зачинов дает возможность говорить о склонности к рефлексии, имплицитном пропагандировании извечных ценностей, наличии внутреннего конфликта с прагматичным миром. In the article, the subject of research is the paragraphs in the texts of one of the greatest modern Ossetian writers Gastan Agnaev. From the standpoint of communicative stylistics, in line with the theory of regulation, content types and lexical structure of paragraphs are considered as a regulatory structure – a component of the writer's idiostyle. On the basis of two works of the writer, different in genre, style, volume (the novel "The Youngest Daughter of Temyr" and the story "The Horse Cried..."), an attempt was made to compile a meaningful typology of regular paragraphs, identify lexical regulatory means and methods of implementing author's intentions. The choice of the research material was dictated by the intention to prove the universality of the means and methods of organizing dialogue with the reader as manifestations of the individual qualities of the writer's linguistic personality, that is, his idiostyle. The relevance of such a study is due to the fact that the dominants of modern humanitarian knowledge – anthropocentrism and textocentrism – have not yet had a proper impact on Ossetian linguistics, the creative individuality of the author of a literary text in different works is considered only in the aspect of a system of concepts or compositional techniques. The works of N.S. Bolotnova, G.A. Zolotova, E.V. Sidorova and others served as the methodological basis of the study. Using the methods of introspection, modeling, semantic and stylistic analysis, quantitative calculations, more than 1000 paragraphs were analyzed, paragraphs typical in terms of content and lexical design were revealed, their status as a regulatory structure in the structure of G. Agnaev's idiostyle was proved. It is concluded that the principle of saving language means when creating an image is inherent in the writer's idiostyle. The high frequency of verbal and abstract vocabulary in the main types of paragraphs makes it possible to talk about a tendency to reflection, implicit propaganda of eternal values, and the presence of an internal conflict with the pragmatic world.

Раскрывается понятие неопределенности в современном формулировании принципа неопределенности, в междисциплинарном подходе к прогнозируемым и непрогнозируемым событиям, в психологическом понимании ситуационных и диспозициональных факторов субъективной неопределенности, в контекстах использования знаний и личностного самоопределения при выборе в условиях неопределенности. Обосновывается переход к динамической парадигме в психологии неопределенности, к конкретизации идеи единства интеллекта и аффекта в конструкте интеллектуально-личностного потенциала человека, к пониманию динамических регулятивных систем как единиц психологического опосредствования выбора человека.