To see the other types of publications on this topic, follow the link: Рада територіальна.
Journal articles on the topic 'Рада територіальна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Рада територіальна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Mamonova , V. "ПРОБЛЕМИ УНОРМУВАННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД УПРАВЛІННЯ МІСТОМ З РАЙОННИМ ПОДІЛОМ." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 152–60. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.19.
Full textAbstract:
Виокремлено два типи організації місцевого самоврядування в містах із районним поділом: у разі з утворенням районних у місті рад та у разі неутворення районних у місті рад. Узагальнено практику українських міст з районним поділом щодо побудови місцевого самоврядування. Визначено проблемне поле управління районами міста з районним поділом. Запропоновано законодавчо встановити критерії утворення району в місті як адміністративно-територіальної одиниці. Обґрунтовано необхідність унормувати в Законі про місцеве самоврядування поняття “територіальна громада району міста”, а також визначити склад органів місцевого самоврядування в містах із районним поділом у разі неутворення районних у місті рад та їхню назву. На підставі вивчення світового досвіду аргументовано доцільність введення в містах із районним поділом інституту місцевих омбудсменів. Рекомендовано заходи стосовно розширення участі громадськості в управлінні справами у районах міста: створювати громадські ради при міських радах міст із районним поділом та комітети мікрорайонів як органи самоорганізації населення, проводити консультативні опитування в територіальних громадах районів міста з важливих питань життєдіяльності і розвитку громади.
2
СОЛЯННІК, КОСТЯНТИН. "Реформа місцевого самоврядування в Україні: концептуальні проблеми конституційно-правового забезпечення та перспективи розвитку." Право України, no. 2018/05 (2018): 207. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-207.
Full textAbstract:
Проведення муніципальної реформи в Україні залишається актуальним питанням державно-правової дійсності. Забезпечення європейських стандартів організації місцевої демократії, напрацювання вітчизняних учених мають стати основою подальшого розвитку інституту місцевого самоврядування. Наявні проблеми правового характеру створюють дискусію щодо законодавчого забезпечення процесу реформування, певним чином блокують подальший розвиток місцевого самоврядування. Метою статті є аналіз конституційного забезпечення реформи місцевого самоврядування у сучасній Україні, надання авторської позиції щодо деяких напрямів її здійснення, вироблення рекомендацій стосовно загальнодержавного та локального нормотворення окремих питань розвитку місцевої влади. Встановлено, що реформуванню цього публічно-правового інституту має передувати внесення змін до Конституції України як першооснови змін законодавства. Сучасна ситуація щодо можливості Верховною Радою України розглядати зміни до Основного Закону на будь-якій наступній сесії призводить до негативних явищ, закріплення у чинному законодавстві норм, які не повною мірою співвідносяться з нормами Конституції. Вирішення такої юридичної колізії, що склалася у вітчизняному конституційному процесі, є нагальною проблемою задля розблокування належного законодавчого забезпечення проведення муніципальної реформи. Концептуальним питанням проведення реформи є визначення у законодавстві основного суб’єкта місцевого самоврядування. Закріплення територіальної громади як такого не відповідає нормам Європейської Хартії місцевого самоврядування, яка бачить представницький орган місцевого самоврядування. Інші підходи до формування компетенції органів та посадових осіб через окреслення предметів відання сприятимуть децентралізації в державі, окресленню відповідальності самоврядних структур у здійсненні муніципальної політики. Сучасний стан правового забезпечення створює загрозу подальшому розвитку всіх інститутів місцевої демократії, оскільки з боку законодавця простежується непослідовність у діях щодо юридичного забезпечення процесу реформування. Фактично Верховна Рада України заблокувала подальший розвиток місцевого самоврядування, адже попередньо схваливши зміни до Конституції України, не схвалила їх як закон. Вперше у вітчизняному конституційному процесі виникатиме питання щодо юридичної можливості скасування попередньо схваленого законопроекту про внесення змін до Основного Закону або внесення в нього змін та доповнень, що не передбачено статтями 157 та 158 Конституції України. Подальшого наукового опрацювання потребують питання, вирішення яких безпосередньо впливатиме на належний розвиток відносин у сфері місцевого самоврядування: територіальна основа діяльності муніципальних структур і, зокрема, об’єднаних територіальних громад, організаційна будова місцевої ради, порядок та спосіб закріплення компетенції всіх учасників муніципальних відносин, доцільність існування головного суб’єкта місцевого самоврядування як основного носія всіх прав та обов’язків – територіальної громади.
3
Мішина, Н. В. "ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ: ТИПОЛОГІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 81–89. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.664.
Full textAbstract:
Територіальний мікроколектив - це з'єднані відносно стійкими соціальними зв'язками жителі населеного пункту або його частини, межі якої не збігаються з межами діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування. Паралельне дослідження територіальних мікроколективів та органів самоорганізації населення дає змогу запропонувати класифікувати територіальні мікроколективи залежно від типу території проживання членів територіального мікроколективу на: територіальні мікроколективи будинків, територіальні мікроколективи вулиць та кварталів і територіальні мікроколективи мікрорайонів, а також територіальні колективи села, селища, району у місті - якщо територія локалізації таких територіальних мікроколективів не збігається з територією діяльності відповідної ради.
Автор статті вважає, що типологізація являє собою класифікацію за найбільш важливою підставою. Запропоновано здійснювати типологізацію органів місцевого самоврядування залежно від території, у межах якої діє орган самоорганізації населення: на будинкові органи самоорганізації населення, вуличні (квартальні) органи самоорганізації населення й органи самоорганізації населення мікрорайону, села, селища, району у місті (у разі, якщо йдеться про орган самоорганізації населення села, селища або району у місті, територія його діяльності не повинна збігатися з територією діяльності відповідної ради).
Деякі підстави, які використовуються для класифікації територіальних мікроколекти-вів, уявляється доцільним використати і для класифікації органів, що створюються для захисту інтересів цих колективів, - органів самоорганізації населення. Крім того, у статті наводяться й інші, не пов'язані з видами територіальних мікроколективів, підстави для класифікацій органів самоорганізації населення. Загалом, органи самоорганізації населення пропонується класифікувати:
- залежно від виду населеного пункту, в межах якого функціонують органи самоорганізації населення: на органи самоорганізації сільського населення й органи самоорганізації міського населення (органи самоорганізації населення селищ та органи самоорганізації населення міст);
- залежно від наявності або відсутності в органу самоорганізації населення ознак юридичної особи: на органи самоорганізації населення, які легалізовані шляхом реєстрації (є юридичними особами), та на органи самоорганізації населення, які легалізовані шляхом повідомлення (не є юридичними особами);
- залежно від наявності або відсутності в органу самоорганізації населення повноважень, делегованих відповідною місцевою радою: на органи самоорганізації населення, яким відповідна місцева рада делегувала деякі зі своїх власних повноважень, і органи самоорганізації населення, які здійснюють виключно повноваження, надані їм Законом України «Про органи самоорганізації населення».
4
ТІТОВ, МИКОЛА. "Про деякі аспекти моделювання нового адміністративно-територіального устрою держави (укрупнення районів)." Право України, no. 2019/05 (2019): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-128.
Full textAbstract:
Формування нової моделі адміністративно-територіального устрою держави, зокрема субрегіонального (районного) рівня, як складової структурних реформ із децентралізації влади на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку територій, визначено Президентом України та Урядом України як основні питання сучасного розвитку держави. Звідси – необхідність опрацювання єдиного, чи принаймні узагальнюючого, підходу у питаннях визначення засад і критеріїв адміністративно-територіального устрою та підготовки нової схеми районів. Метою статті є аналіз чинного законодавства, наявних законопроектів, практичних аспектів моделювання укрупнення районів та окреслення окремих пропозицій, що спрямовані на вдосконалення адміністративно-територіального устрою держави. Зазначено, що вітчизняне законодавство сьогодні не повною мірою забезпечує врегулювання порядку утворення, ліквідації районів, встановлення і зміни їхніх меж. Так, згідно з п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено утворення, ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, але сучасного механізму реалізації цього положення не існує. Досі питання адміністративно-територіального устрою регулюються Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 р. Як наслідок, у державі продовжують існувати складні територіальні утворення (так звані “матрьошки”), коли на одній території функціонують окремі адміністративно-територіальні одиниці та декілька місцевих рад. Так, наприклад, у Харківській області у складі міста Куп’янськ – міста обласного значення – функціонують Куп’янська міська рада та Куп’янськ-Вузловська селищна рада, а у складі міста Лозова – міста обласного значення – Лозівська міська рада, Панютинська селищна та Домаська сільська ради, що породжує низку проблем, зокрема у реалізації їх повноважень, а також де-факто існують адміністративно-територіальні одиниці, так звані “селища міського типу”, які не передбачені Конституцією України. Крім того, дотепер на законодавчому рівні не визначені критерії формування адміністративно-територіальних одиниць та ін. Автор доходить висновку про необхідність конституційного та законодавчого унормування адміністративно-територіального устрою України, окреслює новації при моделюванні карти-схеми нових укрупнених районів на прикладі Харківської області, обґрунтовує необхідність врахування низки критеріїв для досягнення збалансованості соціально-економічного розвитку нових адміністративно-територіальних утворень, забезпечення доступності послуг для жителів тощо.
5
Коробкін, Валерій, and Ярослава Яковлєва. "УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ЯК ЗАПОРУКА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ СПРОМОЖНОСТЕЙ ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 42–60. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-42-60.
Full textAbstract:
У процесі здійснення заходів Концепції реформування місцевого самоврядування важливим є конкретизація задач і вимог реалізації завдань цивільного захисту на рівні територіальних громад. Тому метою статті є формулювання напрямів із внесення змін / доповнень до нормативно-правових актів з питань організації системи цивільного захисту на рівні місцевого самоврядування та визначення заходів з удосконалення цивільного захисту територіальних громад. Об’єкт дослідження – функціонування системи цивільного захисту в територіальних громадах. Обґрунтовано доцільність змін до статей 6, 25, 30, 35, 36, 37 Кодексу цивільного захисту України в частині упорядкування повноважень сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів, розмежування повноважень рад, конкретизації діяльності сільських, селищних і міських територіальних громад як суб’єктів забезпечення цивільного захисту. Для удосконалення діяльності територіальних громад у сфері цивільного захисту запропоновано напрями змін до нормативних актів Кабінету Міністрів України в частині визначення ролі органів місцевого самоврядування сільських, селищних і міських рад як суб’єктів забезпечення цивільного захисту, конкретизації створення ланки територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту в територіальній громаді з переліком служб та їх завдань (в межах області, району, громади), ролі та права територіальної громади в залученні відповідних служб. Наголошено на впровадженні досвіду організації системи цивільного захисту муніципалітетів Канади, де місцеві муніципалітети відіграють ключову роль в підвищенні стійкості суспільства до надзвичайних ситуацій, беруть на себе ряд обов’язків щодо захисту цивільного населення. Складовою частиною роботи є пропозиції щодо першочергових завдань і кроків з організації цивільного захисту на базовому рівні місцевого самоврядування, які запропоновані як пояснення законодавчих і нормативно-правових актів з питань цивільного захисту, алгоритми дій керівників (фахівців) органів місцевого самоврядування, стосовно організації та здійснення заходів ЦЗ на території громади, а також як типові та формалізовані документи (варіанти рішень ради громади, виконавчого органу громади, розпоряджень голови громади).
6
Negoda, Vyacheslav. "Пропозиції щодо удосконалення правових механізмів з реалізації реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування на засадах децентралізації." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 369–95. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.02.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу сучасного стану впровадження реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Наведено аргументи щодо необхідності нормативно-правого врегулювання питання з формування нового адміністративно-територіального устрою та створення спроможного місцевого самоврядування, розбудови дієвої системи територіальної організації влади та вчасного завершення реформи децентралізації влади.
Показано що основними проблемами у сфері адміністративно-територіального устрою України, які істотно впливають на ефективність територіальної організації влади є: застарілість моделі адміністративно-територіального устрою України, яка не відповідає сучасним викликам; надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць, насамперед сільських та селищних рад та й окремих міст; існування анклавів, ексклавів, невизнаність меж багатьох адміністративно-територіальних одиниць; наявність значних диспропорцій у рівнях соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць; відсутність законодавчої бази достатньої для формування нової територіальної основи діяльності органів місцевого самоврядування.
Зазначено, що найбільш оптимальною може бути модель децентралізації в Україні, яка корелюється з Основним законом держави і національним законодавством та спрямована на формування ефективної системи місцевого самоврядування, в якій ключовою ланкою буде базовий рівень – спроможні та самодостатні територіальні громади.
Надано пропозиції щодо удосконалення правових механізмів з реалізації реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування на засадах децентралізації де головною домінантою є сучасна реформована Конституція яка стає підґрунтям міцного місцевого самоврядування і запорукою сильної виконавчої влади на місцях – що є важливим індикатором самодостатньої держави.
7
Myshchak, I. M. "Деякі проблемні аспекти законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 60–67. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.06.
Full textAbstract:
Реформування системи державного управління та місцевого самоврядування, яке активно проводиться упродовж останніх п’яти років, вимагає належного законодавчого забезпечення. Передусім ідеться про внесення змін до Конституції України, на розвиток яких мають бути розроблені й ухвалені базові законодавчі акти, зокрема про адміністративно-територіальний устрій, про статус представників або органів центральної влади на місцях, про службу в цих органах, про місцеве самоврядування в Україні (нова редакція), про службу в органах місцевого самоврядування (нова редакція) тощо.
Метою статті є аналіз проекту змін до Конституції України щодо децентралізації влади № 2598 від 13 грудня 2019 р., виділення його основних позитивних та проблемних положень.
Наукова новизна полягає в аналізі проекту змін до Конституції України щодо децентралізації влади, внесеного на розгляд Верховної Ради України, визначенні позитивних положень, які можуть бути корисними для удосконалення правового статусу й незалежності органів місцевого самоврядування, а також виокремленні найбільш дискусійних норм, які викликають обґрунтовані побоювання щодо потенційного посилення позицій центральної влади на місцевому рівні.
Висновки. Реформування державного управління в Україні потребує системного оновлення законодавчого поля, у тому числі внесення змін до Конституції. Відповідні суспільні очікування знайшли практичне втілення в поданні Президентом України на розгляд парламенту законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади) № 2598 від 13 грудня 2019 р. Його здобутком стали положення щодо: ґрунтування територіального устрою України на засадах унітарності, єдності та цілісності державної території, децентралізації влади, субсидіарності і повсюдності місцевого самоврядування, запровадження трискладової системи адміністративно-територіального устрою України – громади, округи, області, створення виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування на рівні округу й області замість нинішніх державних адміністрацій та ін.Разом із тим законопроект, навіть у доопрацьованій формі від 27 грудня 2019 р., містив ряд положень, які потенційно можуть нести загрозу звуження прав органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Такими є право префекта здійснювати виконавчу владу в округах і областях, містах Києві та Севастополі, видавати акти, які є обов’язковими на відповідній території, призупиняти дію актів органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України з одночасним зверненням до суду, вносити Президенту України подання про зупинення дії ухваленого радою громади, головою громади, окружною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України та створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, та про тимчасове зупинення у зв’язку з цим повноважень голови громади, складу ради громади, окружної, обласної ради тощо. Чи не найбільше критики викликала норма про право Президента України у разі ухвалення радою громади, головою громади, окружною, обласною радою акта, що не відповідає Конституції України та створює загрозу порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи загрозу національній безпеці, за поданням префекта зупиняти указом дію відповідного акта й тимчасово зупиняти повноваження голови громади, складу ради громади, окружної, обласної ради та призначати тимчасового державного уповноваженого. У разі визнання Конституційним Судом України зазначеного акта таким, що не відповідає Конституції України, Верховна Рада України за поданням Президента України повинна достроково припиняти повноваження голови громади, ради громади, окружної, обласної ради. Так само сумнівними видаються пропозиції визначати на рівні законів, а не в Конституції, засади правового статусу голів громад, депутатів рад громад, окружних, обласних рад, порядок утворення, реорганізації та ліквідації виконавчих органів ради громади, виконавчих комітетів окружних, обласних рад, обсяг їх повноважень тощо. Дискусійність цих та інших положень, зрештою, була визнана суб’єктом права законодавчої ініціативи – Президентом України, що призвело до відкликання законопроекту. Водночас аналіз цього законопроекту і визначення найбільш дискусійних його положень є корисним у контексті необхідності розроблення нового законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади.
8
Герич, Агнеса. "МІСЬКІ РАДИ ТА МІСЬКІ ГОЛОВИ ЯК МІСЦЕВІ МУНІЦИПАЛЬНІ ОРГАНИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЄКТІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, no. 8 (July 13, 2021): 177–82. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.26.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблематиці міських рад та міських голів як муніципальних органів публічно- го управління у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних тери- торіальних громад. Мета статті – охарактеризувати проблематику міських рад та міських голів як муніципальних органів публіч- ного управління у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад. Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально юридичні методи. На основі проведеного дослідження було встановлено, що серед муніципальних органів публічного управлін- ня у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад можна виокремити обласні та районні ради, а також сільські, селищні, міські ради і сільських, селищних, міських голів. Міжнародне співробітництво міських рад та міських голів як органів публічного управління у сфе- рі адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад є важливим для реалізації окремих проєктів економічного розвитку міських громад.
9
Perepeliukova, Olena. "ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(16) (2018): 147–53. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-147-153.
Full textAbstract:
Визначено особливості формування бюджету об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Встановлено, що бюджети громад, які не об’єдналися, не отримують міжбюджетних трансфертів із державного бюджету. Визначено, що ради ОТГ мають право здійснювати місцеві запозичення до бюджетів ОТГ – як місцеві, так і внутрішні, зокрема шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій. Проаналізовано бюджети громад Харківського регіону, визначено бюджети цих громад. Встановлено норми бюджетних витрат згідно з чинним законодавством. Виокремлено перелік дохідних джерел бюджетів об’єднаних територіальних громад. Визначено, що сукупні власні доходи об’єднаної територіальної громади Харківського регіону за 2018 рік на 11 % перевищили планові призначення. Обґрунтовано, що фінансові надходження до територіальних громад спрямовуються на розвиток інфраструктури та соціального забезпечення громади. Обґрунтовано, що для збільшення доходності громад необхідним є розробка відповідних заходів.
10
Голосніченко, Іван. "До питання свободи і самоврядування у сфері юридичної освіти та науки в Україні." Право України, no. 2018/01 (2018): 251. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-251.
Full textAbstract:
Свобода і самоврядування юридичних закладів освіти є невід’ємною складовою громадянського суспільства, яке нині розбудовується в українській державі. Поточна реформа правничої вищої освіти, наукової діяльності і професії, станом на тепер, з очевидністю не враховує значного вітчизняного досвіду самоорганізації та самоврядування освітян і вчених-правників 2000–2010-х років. Наслідком цього є певні недоліки концептуального планування і законопроектного доробку щодо юридичної (правничої) освіти і науки в Україні. Метою статті є ознайомити юридичну спільноту з основними аспектами досвіду Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України, її взаємодії з Всеукраїнським з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, органами виконавчої і судової влади. Обґрунтувати корисність і доцільність урахування досвіду Ради у забезпеченні ефективності реформи юридичної (правничої) освіти й науки в Україні. Основними результатами дослідження є рекомендації для використання під час реформи правничої вищої освіти і наукової діяльності в Україні: у вдосконаленні проекту закону про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії та проекту концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти для фахової підготовки правника відповідно до європейських стандартів вищої освіти та правничої професії. Під час реформи доцільно взяти за основу проект Закону № 7147-1, урахувавши доробок законопроекту № 7147 щодо гарантування Стандартом юридичної (правничої) освіти відповідних загальних компетентностей, встановлення обов’язкового мінімуму кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи для освітніх ступенів, обов’язковості навчальних дисциплін правничої клініки, правничої дослідницької лабораторії та імітації судового процесу, механізму первинного і періодичного оцінювання правничих шкіл тощо. У майбутньому законі й урядовій концепції необхідно передбачити залучення до складу Ради також деканів та ректорів правничих шкіл, що мають ліцензований обсяг на підготовку бакалаврів права і керівників правничих наукових установ; визначити таку Раду постійно діючим робочим органом Всеукраїнського з’їзду; окреслити принципи роботи Ради; передбачити територіальну ротацію місць засідань; допустити приватні правничі школи до підготовки правників; додати Раді функції обміну й узагальнення досвіду, вивчення і популяризації кращих практик, адаптації міжнародних стандартів і документів, вивчення і збереження правової спадщини України, сприяння розвитку вітчизняних наукових шкіл, затвердження рекомендацій Міністерству освіти і науки України з усього спектру юридичної освіти й науки, а не тільки їх фінансування, здійснення інших функцій, визначених З’їздом; передбачити, що Міністерство освіти і науки України скликає Всеукраїнський з’їзд у разі, якщо Рада не здійснила цього відповідно до закону, а не навпаки.
11
Ткачук, Роман. "УПРАВЛІННЯ ЦИВІЛЬНИМ ЗАХИСТОМ ЯК СКЛАДОВА МУНІЦИПАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ВЕЛИКОГО МІСТА." Науковий вісник: Державне управління, no. 2(8) (June 30, 2021): 152–84. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-2(8)-152-184.
Full textAbstract:
Стан захищенності кожного члена громади, власне сам захист від різних надзвичайних ситуацій, пожеж та небезпечних подій має безпосередній вплив на подальший соціально-економічний розвиток територіальної громади та зростання добробуту її населення. У ході реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні значущі для безпеки населення повноваження передаються на найближчий до громадян базовий рівень влади – в територіальні громади. Рівень ризику в некомерційній муніципальній діяльності потребує чіткого усвідомлення керівництвом зростання очікувань з боку суспільного оточення та місцевих громад. Процеси децентралізації державного управління також висувають нові вимоги до муніципальної діяльності та збільшують відповідальність органів місцевого врядування за реалізацію ефективних змін. Прямування України шляхом дмократичних трансформацій вимагає партнерської співпраці між державою та місцевим самоврядуванням, спрямованим на подальший розвиток суспільства, його демократизацію, зміщення пріоритетів саме на громадянина, на забезпечення його потреб і реалізацію його прав, зокрема таких як право на безпечний оточуючий світ. Кодексом цивільного захисту визначено повноваження місцевої влади у сфері цивільного захисту, що спрямовані на розбудову відповідної територіальної підсистеми, реалізацію територіальних і місцевих програм із створення відповідних підсистем, спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, забезпечення техногенної та пожежної безпеки. Наразі з передачею низки повноважень у сфері цивільного захисту на місцевий рівень у керівників місцевих органів виконавчої влади має сформуватися розуміння того, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на місцевому рівні та ліквідація їх наслідків є вимагає відповідної підготовки та планування заходів спільно з органами управління і підрозділами Державної служби України з надзвичайних ситуацій, а також відповідного розподілу бюджетних видатків на своєму рівні. Саме тому збереження безпеки міст, особливо великих, тягне за собою створення громадської інфраструктури для проведення заходів і впровадження технологій, які забезпечують захист громадян. З метою оптимізації структури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), а також забезпечення виконання завдань з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами затверджено структуру Департаменту муніципальної безпеки виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), до складу якого включено Управління з питань цивільного захисту. Створення Департаменту муніципальної безпеки Київської міської державної адміністрації було обґрунтовано практикою реагування на НС на рівні міста, зважаючи на те, що функціонування виокремлених підрозділів на напрямами діяльності ускладнює взаємодію та координацію дій в умовах виникнення НС на місцевому рівні за рахунок витрат часу на узгодження заходів з реагування та розподілу наявних матеріально-технічних ресурсів.
12
Soloduchina, L. S. "Шляхи врегулювання повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування з питань соціального захисту дітей." Public administration aspects 5, no. 7 (November 3, 2017): 44–54. http://dx.doi.org/10.15421/15201722.
Full textAbstract:
У статті розкрито основні характеристики становища дітей в Україні, досліджено проблеми повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування базового рівня, зокрема виконавчих органів сільських та селищних рад, з питань соціального захисту дітей в умовах реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Визначено, що основою забезпечення прав дітей наразі повинно стати посилення зацікавленості та відповідальності кожної територіальної громади (у тому числі і міської) за повноваження щодо забезпечення прав та найкращих інтересів дітей. Сформульовано пропозиції щодо першочергових кроків держави для зміцнення системи захисту прав дітей. Зокрема, запропоновано, що шляхами врегулювання повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування з питань соціального захисту дітей на законодавчому рівні є в першу чергу: закріплення усіх прав та обов’язків органу опіки та піклування за виконавчими органами сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад; розмежування повноважень з окресленого питання на різних рівнях адміністративно-територіального устрою держави; забезпечення належного рівня контролю у цій сфері.
13
Луцик, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (2013-2017 РР.)." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 126–53. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-126-153.
Full textAbstract:
Рух України в європейському напрямі потребує формування ефективного типу місцевого самоврядування, який би став самостійним і незалежним від центральних органів влади суб’єктом. Започаткована реформа системи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальна реформа є довгоочікуваною відповіддю на суспільний запит щодо руйнування жорстокої неорадянської політичної системи в Україні.
З 2014 р. почався активний курс на децентралізацію – теоретико-практичний етап еволюції системи місцевого самоврядування, який суттєво відрізняється від періоду «застою» місцевого самоврядування початку 2000-х рр.
Варто зазначити, що 2015-2017 рр. були апробацією для сільських, селищних та міських рад і державної влади зокрема щодо започаткування механізму утворення громад, оскільки досвід адміністративно-територіальної реформи показав, що перші об’єднання були добровільними й дійсно дієвими.
Особливостями процесу децентралізації влади в Україні на сучасному етапі є: створення трирівневої системи адміністративно-територіального устрою України (регіон, район, громада); об’єднання громад та надання їм широких повноважень, вибори старост до новостворених громад; ліквідація державних адміністрацій та передача їхніх основних повноважень органам місцевого самоврядування; заснування інституту префекта (представника Президента); реформування освітньої сфери; прозорість, законність місцевої політики й підзвітність місцевої еліти громаді. Децентралізація – сьогодні головна реформа в України, її реалізація – виважений крок, спрямований на наближення до світової спільноти.
2015 р. також характеризується напрацюванням цілого пакету законів щодо організації утворення дієздатних об’єднаних громад. Реформа органів місцевого самоврядування передбачає об’єднання (укрупнення) територіальних громад, яке не може бути довільним, воно має свої логічні межі. Питання визначення меж нових, об’єднаних громад вирішуватиметься органами влади обласного рівня з урахуванням як об’єктивних критеріїв, так і думки громадян.
14
Kovalko, N. M., and M. V. Glukh . "Об’єднана територіальна громада як суб’єкт фінансових правовідносин." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 72–80. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.08.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу об’єднаної територіальної громади (далі – ОТГ) як суб’єкта фінансових правовідносин. Окреслено основні підходи науковців до розуміння поняття «об’єднана територіальна громада». Проаналізовано позиції вчених щодо ознак ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин крізь призму категорії «правосуб’єктність». Наголошено на доцільності надання права ОТГ мати статус юридичної особи. Запропоновано доповнити Закон України «Про місцеве самоврядування» окремою статтею «Участь об’єднаної територіальної громади у фінансових правовідносинах».
Метою статті є визначення правового статусу ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин, вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус ОТГ у сфері публічної фінансової діяльності.
Наукова новизна зумовлена тим, що до цього часу в Україні не вироблено єдиного підходу до визначення поняття «об’єднана територіальна громада», її функцій і повноважень, особливостей ОТГ як суб’єкта фінансових правовідносин, що значно зменшує ефективність і можливість досягнення мети реформи децентралізації влади. Разом із тим одним з основних етапів децентралізації влади в Україні є створення ОТГ. Забезпечення належного рівня життя жителів сіл, селищ, міст можливе за умови ефективної фінансової діяльності ОТГ. З огляду на викладене, аналіз особливостей правового статусу ОТГ як суб’єктів фінансових правовідносин дозволив визначити актуальний стан дослідження вказаного поняття, основні проблемні питання та сформувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус ОТГ у сфері фінансової діяльності.
Висновки. ОТГ є суб’єктами фінансових правовідносин, від імені та в інтересах яких діють відповідні сільські, селищні чи міські ради. Запропоновано визначати ОТГ як самостійний суб’єкт фінансових правовідносин, що характеризується наявністю особливих прав та обов’язків щодо формування, розподілу, використання й контролю фінансових ресурсів, які становлять основу її фінансової правосуб’єктності та закріпити за ОТГ право набувати статус юридичної особи. Також із метою ефективності проведення реформи децентралізації влади доцільно доповнити Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» окремою статтею «Участь об’єднаної територіальної громади у фінансових правовідносинах», яка б передбачила права та обов’язки ОТГ щодо нагляду та контролю за використанням коштів ОТГ.
15
Федоріщев, С. С. "Особливості діяльності центрів надання адміністративних послуг у місті Вінниці." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 23, 2020): 223–28. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2448.
Full textAbstract:
У статті розкрито досвід діяльності центру надання адміністративних послуг «Прозорий офіс» м. Вінниці. Зокрема, проаналізовано нормативно-правові акти, якими повинні керуватися в діяльності центру надання адміністративних послуг м. Вінниці, та виокремлено напрями удосконалення діяльності зазначеного центру.
Діяльність центру надання адміністративних послуг «Прозорий офіс» м. Вінниці базується на таких критеріях, як: а) взаємодія органів публічної адміністрації з центром надання адміністративних послуг «Прозорий офіс» м. Вінниці; б) максимальна інтеграція публічних послуг, за якими найчастіше звертаються споживачі; в) створення якісних програмних продуктів та відповідних електронних реєстрів за допомогою інформаційно-телекомунікаційних технологій для вдосконалення діяльності центру надання адміністративних послуг «Прозорий офіс» м. Вінниці.
Констатовано, що суб'єктами, які взаємодіють з центром надання адміністративних послуг «Прозорий офіс», є: 1) 22 територіальних підрозділи центральних органів виконавчої влади, а саме: 3 підрозділи державних фондів; 4 територіальні органи Вінницької облдержадміністрації; 3 органи Вінницької райдержадміністрації, в тому числі структурні підрозділи міської ради та її виконавчі органи; 3 підприємства комунальної форми власності, які також надають відповідні публічні послуги, та 1 орган приватної форми власності.
Проаналізовано позитивний досвід впровадження сервісу «мобільний адміністратор» у центрі надання адміністративних послуг «Прозорому офісі» м. Вінниця та наголошено на необхідності розширювати мережу зазначених сервісів у віддалених селищах, містах, районах тощо з метою підвищення якості надання публічних послуг ЦНАП в м. Вінниця.
Для вдосконалення та підвищення якості надання публічних послуг у «Прозорому офісі» ЦНАП в м. Вінниця функціонують електронні телекомунікаційні системи: 1) електронна система адміністрування чергою або так званий реєстр територіальної громади м. Вінниця; 2) система електронного документообігу “DocsVision”, що стала однією з перших, запроваджених саме в цьому ЦНАП; 3) автоматизована інформаційна система (АІС); 4) Єдиний державний реєстр, 5) Державний земельний кадастр (ДЗК), Державний реєстр актів цивільного стану споживачів послуг (ДРАЦСГ) тощо.
16
Цабека, А. "Реформування адміністративно-територіального устрою держави в умовах децентралізації органів виконавчої влади в Україні." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 226–32. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1727.
Full textAbstract:
У статті досліджено питання реформування адміністративно-територіального устрою держави в умовах децентралізації органів виконавчої влади в Україні. Окрему увагу приділено Проектам Закону про засади адміністративно-територіального устрою України, поданих до Верховної Ради України та зареєстрованих за № 8051 від 22 лютого 2018 року та № 2804 від 24 січня 2020 року. З аналізу окремих положень Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні визначено цілі реформування адміністративно-територіального устрою держави в контексті децентралізації, до яких віднесено:
1) формування нової системи адміністративно-територіального устрою держави;2) розмежування повноважень (оптимальний розподіл) між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою;3) формування критеріїв для адміністративно-територіальних одиниць різного рівня адміністративно-територіального устрою держави.
Розглянуто трирівневу структуру побудови адміністративно-територіального устрою (базовий, районний та регіональний рівні). Шляхом визначення конституційно встановленої системи адміністративно-територіального устрою України з'ясовано проблемні аспекти введення до такої системи нового елементу - громади, а також доцільність уведення такого терміну до законодавства. Висвітлено особливості Швейцарсько-українського проекту «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO у сприянні проведення реформи децентралізації в Україні. Звернено увагу на особливості формування адміністративно-територіальних одиниць відповідної області із дотриманням вимог, Методичні рекомендації щодо критеріїв формування адміністративно-територіальних одиниць субрегіонального (районного) рівня. Визначено базові засади реформування адміністративно-територіального устрою держави в умовах проведення децентралізації в Україні.
17
Borodin, I. Y., and T. M. Tarasenko. "Визначення відповідальності в місцевому самоврядуванні в Україні: законодавчий аспект." Public administration aspects 5, no. 8-9 (December 8, 2017): 56–65. http://dx.doi.org/10.15421/15201728.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано застосування категорії відповідальності у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено суб’єкти, інстанції, засоби реалізації відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Дослідження виявило наявність змішування засобів забезпечення відповідальності з переліком підстав за яких передбачено її настання. Також з’ясовано, що якщо для місцевого референдуму щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у профільному законі визначено підстави для його проведення, то для проведення процедури народної ініціативи таких підстав не зазначено. Підтверджено висновок про те, що труднощі практичної реалізації відповідальності пов’язані, зокрема, з проблемою конкретизації статусу територіальної громади. Відповідно, важливим завданням є здійснення деталізації положень щодо визначення статусу територіальної громади як суб’єкта відносин відповідальності. Крім того, до причин, які перешкоджають територіальній громаді застосовувати існуючі законодавчі норми про відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, віднесено відсутність регламентації процедур їх реалізації, у тому числі, на рівні локальних нормативно-правових актів, а також особливості виборчої системи, за якої обмежується здатність виборців відкликати депутата місцевої ради. У статті обґрунтовується точка зору щодо актуальності уточнення і розмежування видів відповідальності та засобів їх забезпечення, зокрема конституційно-правової та політичної відповідальності.
18
Нестор, В. Р. "Столичне самоврядування у Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 49–52. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).644.
Full textAbstract:
Метою статті є огляд столичного самоврядування в Лондоні, а також формулювання висновків та пропозицій на підставі проведеного дослідження.
Лондон (Великий Лондон) вважається окремим регіоном. Це єдиний регіон Англії, який має свій індивідуальний адміністративно-територіальний поділ. Столичне самоврядування регламентується окремими нормативно-правовими актами, основним з яких є Акт про органи муніципального управління Великого Лондона 1999 року.
Великий Лондон у цілому (як один з дев'яти регіонів Англії) має такі органи місцевого самоврядування, як : Асамблея Лондона (представницький колегіальний орган, що складається з 25 членів) та мер (обирається населенням). Слід звернути увагу на назву «Асамблея», а не «рада». В юридичній літературі часто висловлюється думка, що така назва споріднює цей представницький орган не з органами муніципального управління, а з парламентами історичних частин Сполученого Королівства -Асамблеєю Уельсу, Асамблеєю Північної Ірландії.
У кожній з 33-х адміністративно-територіальних одиниць столиці Сполученого Королівства - у Сіті Лондон та у 32-х лондонських бургах - також функціонують муніципальні органи. Кожен з лондонських бургів має свою раду та мера (ця посадова особа в деяких бургах обирається муніципальною радою бурга, а в деяких бургах - населенням), а також виконавчий орган.
Сіті Лондон здійснює муніципальне управління зі збереженням традицій, до числа муніципальних органів належать Корпорація Сіті Лондон (обирається мешканцями та представниками бізнесу), Лорд-мер, два шерифи, Головний клерк, фрімени, суд олдерменів та інші церемоніальні органи та посадові особи. Дослідження структури та компетенції цих органів представляє здебільшого історичний інтерес. Сіті є найбільш старою частиною Лондону та досі зберігає значну частину привілеїв, які для інших сіті були скасовані разом зі скасуванням їхніх хартій у ХІХ столітті. До того ж завдяки збереженню традицій у міському самоврядуванні Лондону на території Сіті діє багато юридично значущих та церемоніальних звичаїв. Варто відмітити, що до цих звичаїв ставляться з повагою не тільки суб'єкти міського самоврядування, ретельно підтримуючи їх існування, але й монарх Сполученого Королівства.
19
Yatsyshyn, Y. I., O. M. Korniyenko, I. Ya Horodetska, M. V. Korolyov, and B. P. Hromovyk. "ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ." Фармацевтичний часопис, no. 2 (June 9, 2020): 60–68. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2020.2.11174.
Full textAbstract:
Мета роботи. З’ясування наявних організаційно-правових форм суб’єктів фармацевтичного підприємництва та аналіз особливостей їхньої структури й локалізації в територіально-адміністративних одиницях Тернопільської області.
Матеріали й методи. Матеріали дослідження: Реєстр місць провадження діяльності з оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами (ЛЗ), статистичні дані щодо населення Тернопільської області. Використано методи інформаційного пошуку, системного і статистичного аналізу, порівняння та узагальнення.
Результати й обговорення. Встановлено, що на території Тернопільської області станом на 28.02.2020 р. з 290 суб’єктів підприємницької діяльності (СПД), які мають ліцензію на оптову і роздрібну торгівлю ЛЗ, 257 зареєстровані в області, решта – в інших регіонах України. Фармацевтичне забезпечення здійснюють 4 аптечні склади, 523 аптеки та 99 аптечних пунктів. Майже три четвертих місць провадження діяльності з роздрібної реалізації ЛЗ належать СПД, що зареєстровані у Тернопільській області. В містах зосереджено понад двох третіх, зокрема в м. Тернопіль – третина, від усіх місць провадження діяльності з роздрібної реалізації ЛЗ. Власниками майже половини аптечних закладів (АЗ) є фізичні особи-підприємці (ФОП), понад двох п’ятих – товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), решта – комунальні та приватні підприємства і підприємства колективної власності. Ліцензію на виробництво ЛЗ мають лише 9 аптек. За забезпеченістю АЗ й щільністю населення адміністративно-територіальні одиниці Тернопільської області розподілилися на 8 з 10 кластерів за наявності кластера-лідера – м. Тернопіль. Розподіл районів має значну асиметрію – низький рівень забезпечення АЗ характерний для трьох, а мала щільність населення – для семи районів із 17-ти.
Висновки. За результатами дослідження встановлено, що: фармацевтичне забезпечення населення Тернопільської області здійснюють СПД різних організаційно-правових форм господарювання, більшість серед яких становлять ФОП і ТзОВ; порівняно з минулим роком кількість АЗ зменшилася внаслідок суттєвого скорочення місць провадження діяльності ФОП; частка мережевих аптек складає третину від усіх СПД фармацевтичного ринку Тернопільщини, а за кількістю місць провадження діяльності їх удвічі більше; у сільській місцевості розміщені менше третини АЗ, що перевищує аналогічний показник по Україні; лише 1,4 % АЗ мають ліцензію на виробництво ЛЗ, що на 0,2 % менше, ніж в середньому по Україні; забезпечення АЗ у сільській місцевості у 2,8 раза нижча ніж у міській; спостерігається суттєва диференціація адміністративно-територіальних одиниць за забезпеченістю АЗ й щільністю населення.
20
Шумна, Л. П., І. А. Городецька, and О. С. Дудченко. "Правові засади функціонування колегій міністерств радянської України в 1950-1970 х роках." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 26–32. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.302.
Full textAbstract:
У статті розглянуто правові засади створення та функціонування колегій міністерств радянської України в 1950-1970-х роках. На основі аналізу нормативно-правових актів, архівних матеріалів та наукових праць, присвячених досліджуваному питанню, охарактеризовано особливості створення та функціонування колегій союзних та республіканський міністерств у зазначений період. Проаналізовано зміни, що відбулися в радянській системі органів державної влади й управління після ухвалення Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про перетворення Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік на Раду Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Ради Народних Комісарів союзних і автономних республік - на Ради Міністрів союзних і автономних республік» від 15 березня 1946 року. Досліджено особливості реформування системи органів державної влади та управління Української Радянської Соціалістичної Республіки відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про перетворення Ради Народних Комісарів Української Радянської Соціалістичної Республіки на Раду Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки» від 25 березня 1946 року. Проаналізовано зміни, що відбулися у правовому статусі міністерств у зв'язку з переходом до територіальної системи управління промисловістю через ради народних господарств економічних адміністративних районів, які створювалися як багатогалузеві колегіальні органи відповідно до Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом» від 10 травня 1957 року. Проаналізовано особливості формування кількісного та персонального складу колегій міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки в 1950-1970-х роках. Досліджено трансформацію організаційної структури та проаналізовано повноваження колегій міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки в 1950-1970-х роках. Охарактеризовано організаційно-правову форму діяльності колегій міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки. Розкрито місце та роль колегій у діяльності міністерств Української Радянської Соціалістичної Республіки, відзначено, що, окрім колегій, у міністерствах функціонували й інші колегіальні органи, які, на відміну від колегій, виконували дорадчі консультативні функції з одного чи із групи спеціальних питань, які належали до їхньої компетенції.
21
Оленич, К. В. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ПРОЦЕСУ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ." Підприємництво та інновації, no. 12 (July 3, 2020): 147–52. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.25.
Full textAbstract:
У статті розглянуто напрями та пріоритети розвитку процесу децентралізації в Україні. Визначено мету децентралізації, яка полягає у розширенні повноважень органів місцевого самоврядування громад, а також фінансовому заохоченні процесів добровільного об’єднання територіальних громад, створенні нормативно-правової основи формування. Узагальнено ключові етапи побудови ефективної системи територіальної організації влади, визначено роль децентралізації у розвитку економіки країни, регіону, території. Встановлено принципи процесу децентралізації, які ґрунтуються на добровільному об’єднанні сільських та селищних рад. Доведено, що ефективність децентралізації проявляється через реалізацію можливостей та сформоване законодавче врегулювання цього процесу з урахуванням взаємодії між органами державної влади й місцевого самоврядування та жителів громади загалом. Основні наукові результати, отримані під час дослідження, вказують на позитивне сприяння процесу децентралізацій на соціально-економічний розвиток в Україні. Пріоритетність розвитку дорадництва спонукатиме до забезпечення дієвості запровадження управлінських рішень, системності заходів щодо зменшення кількості та масштабів обмежень, результативності реформ, розвитку місцевого самоврядування.
22
Нестор, В. Р. "ОГЛЯД МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ І ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 30–33. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.123.
Full textAbstract:
У статті рекомендовано під час дослідження міського самоврядування у Сполученому Королівстві звернутиувагу та досліджувати тільки відповідний досвід Англії.По-перше, більшість сіті розташована саме на території Англії. Англія має найвищий показник урбанізованості, а також не тільки найвищий відсоток сіті на квадратний кілометр площі, але й найвищий показник міськихнаселених пунктів загалом (тобто і сіті, і великих таунів).По-друге, це дасть змогу запропонувати рецепцію тих рішень, підходів, принципів тощо, які вже пройшлиперевірку часом, адже в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії місцеве самоврядування було відреформованона початку ХХІ століття, реформа відбувається й досі, а в Англії муніципальне законодавство було та залишаєтьсястабільним.Третім аргументом на користь того, щоб досліджувати тільки англійський досвід міського самоврядування,є те, що це дасть можливість вдалого застосування методу абстрагування. Абстрагуючись від доволі подібнихі таких, що поки що розрізняються досить незначними деталями, підходів до організації міського самоврядування в Англії, Уельсі, Шотландії та Північній Ірландії, буде легше запропонувати аргументовані висновки та пропозиції щодо рецепції позитивного досвіду.Нарешті, наголошено, що на сучасному етапі міське самоврядування зокрема та місцеве самоврядування зага- лом в Англії є найбільш різноманітним і різноваріантним.За винятком можливості утворити комбіновані муніципальні органи та органи муніципального управлінняВеликого Лондона, на території Англії є ще два підходи до утворення органів муніципального управління.Перший підхід застосовується в разі, коли йдеться про організацію місцевого самоврядування в неметрополі- тенських графствах. У такому разі утворюється рада графства, на яку покладається розв’язання питань освіти,вивіз та переробка сміття, стратегічне планування розвитку цієї адміністративно-територіальної одиниці. У неметрополітенських дистриктах також утворюються ради, на які покладається значно більше повноважень із забезпечення муніципальними послугами місцевого населення. Ці ради мають свої виконавчі органи, а також населення шляхом прямих виборів обирає їхнього лідера.Другий підхід застосовується в разі, коли йдеться про організацію місцевого самоврядування в унітарнихокругах. У такому разі утворюється рада унітарного округу, яка також має свій виконавчий орган і свого лідера(інколи його йменують «мером», це залежить від організаційно-правової форми місцевого самоврядування).
23
Фролов, В. С., and В. М. Семененко. "Організація територіальної оборони України в умовах гібридної війни з Росією." Наука і оборона, no. 2 (August 18, 2021): 8–16. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-8-16.
Full textAbstract:
В умовах можливого широкомасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України гостро постає питання організації територіальної оборони в умовах гібридних загроз. Реальну сутність сучасної агресивної політики Росії відображають описані в статті чотири основні напрями загроз національним інтересам України та наведена послідовність основних заходів гібридної агресії Російської Федерації проти України. Організація системи територіальної оборони як складової системи оборони України є недостатньо вивченим елементом організації оборони України. Основні проблеми організації системи територіальної оборони в Україні, закордонний досвід, можливі завдання та варіант структури територіальної оборони України наведені в даній статті. Актуальність статті підтверджує поданий 25 травня 2021 р. Президентом України до Верховної Ради України проєкт Закону «Про основи національного спротиву».
24
Rudenko, Z. M. "СТРУКТУРНІ ЗМІНИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ТА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ПІД ЧАС КРИЗИ 2014-2015 РОКІВ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 7 (September 24, 2015): 205–10. http://dx.doi.org/10.15421/40250731.
Full textAbstract:
Досліджено структурні зміни, які відбулись в Національному банку України, а також у банківській системі. Охарактеризовано поетапні зміни структури, а також досліджено роботу нових структурних одиниць НБУ, таких як Комітет з монетарної політики та Громадська рада. Відповідно до зменшення територіальних одиниць НБУ проаналізовано роботу юридично самостійних банків по обласних центрах. Наведено антикризові заходи НБУ у 2014-2015 рр. щодо роботи банківської системи, а також відповідно до цих змін подані дані щодо банків з участю держави.
25
Ladychenko, V. V., and K. O. Yemelianenko. "Формування виконавчих комітетів об’єднаних територіальних громад." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 30, 2018): 14–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.02.
Full textAbstract:
У статті досліджено законодавчі прогалини при формуванні виконавчих комітетів сільських об’єднаних територіальних громад. Проаналізовано необхідні проектні ініціативи щодо практичного врегулювання законодавцем механізму утворення, юридичний статус, персональний склад, передумови для належного функціонування виконавчих органів місцевого самоврядування – виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад.
26
Дорофєєва, Тетяна. "Проблема і зміст професійної освіти інструкторів з фізичної культури сільських і селищних рад, об’єднаних територіальних громад." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 3 (February 2, 2022): 60–66. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.3.60-66.
Full textAbstract:
Анотація. Динаміка суспільних процесів вимагає від системи безперервної фізкультурної освіти (підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів) одночасно її здатності до системно-функціонального оновлення та саморозвитку галузі в умовах зовнішньої нестабільності в українському суспільстві. Мета. Визначити проблеми кадрового забезпечення, обсяг освітніх вимог до підготовки інструкторів-методистів з організації фізкультурно-оздоровчої роботи територіальних громад, а також сучасні підходи до формування змісту професійної компетентності генерації як майбутніх, так і вже працюючих інструкторів. Методи. Аналіз наукової літератури, абстрагування, синтез, індукція та дедукція, ідеалізація та узагальнення. Результати. Обґрунтування існуючої потреби, а також поданий спосіб педагогічного проєктування були застосовані у процесі розробки освітньо-професійної програми інструкторів-методистів з організації фізкультурно-оздоровчої роботи територіальних громад рівня магістр, а також внутрішнього Стандарту підвищення кваліфікації нині працюючих інструкторів фізичної культури сільських і селищних рад, об’єднаних територіальних громад. На сьогодні виникла потреба шляхом стандартизації освіти удосконалити вимоги до змісту, обсягу та якості вищої освіти фахівців, це стосується й інструкторів-методистів з організації фізкультурно-оздоровчої роботи територіальних громад. Адже у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників вказано, що посада «Методиста з фізичної культури» передбачає наявність освітнього рівня магістр. Тож існує завдання забезпечити становлення генерації інструкторів-методистів як фахівців, здатних досягати поставленої мети в різних ситуаціях шляхом опанування інноваційних методів вирішення професійних завдань. Ця проблема може бути вирішена через створення освітньо-професійних програм рівня магістр спеціалізації «Інструктор-методист з організації фізкультурно-оздоровчої роботи територіальних громад» і Стандарту підвищення кваліфікації нині працюючих інструкторів фізичної культури сільських і селищних рад, об’єднаних територіальних громад.
Ключові слова: інструктори, освіта, стандарт, громади, проєктування.
27
Ladychenko , V. V., O. V. Gulac , and Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави.
Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності.
Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.
28
Кулакова, Є. "Повноваження обласних рад щодо управління спільною власністю територіальних громад." Юридична Україна, no. 9 (2006): 58–65.
Find full text
29
Гончарова, К. А. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ «РАДА – МЕР» В УКРАЇНІ ТА В США." Знання європейського права, no. 2 (June 29, 2021): 13–16. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.195.
Full textAbstract:
Під час дослідження місцевого самоврядування в Україні неодмінно виникає питання його організаційно-правової форми. В юридичній літературі наявні різні підходи до того, що саме розуміти під організаційно-правовою формою. На нашу думку, організаційно-правова форма демонструє, по-перше, перелік органів місцевого самоврядування у конкретній адміністративно-територіальній одиниці, по-друге, взаємодію в межах їхньої системи.
Найчастіше в контексті організаційно-правових форм аналізуються населені пункти, такі як села, селища, міста, тому важливими науковими завданнями є узагальнення наявних досліджень з цього питання та формулювання висновків і пропозицій для подальшого проведення розробок у цьому напрямі.
Проблему організаційно-правових форм місцевого самоврядування аналізували дослідники як національного, так і зарубіжного муніципального досвіду. У нашій праці застосовуються розробки Ю.Ю. Бальція, А.Т. Назарка, Н.В. Мішиної, В.Д. Шаповала та інших учених. Водночас деякі з них є доволі давніми, тому на сучасному етапі потребують актуалізації.
Метою статті є узагальнення напрацювань щодо організаційно-правової форми «рада – мер», наявні в українській юридичній літературі.
Щодо організаційно-правової форми місцевого самоврядування, яку найбільш часто згадують учені у контексті дослідження України – організаційно-правової форми «рада – мер» – слід зазначити таке. З одного боку, у контексті України більш точним буде говорити про назву «рада –голова», адже в нормативно-правових актах така назва посади, як «мер», не застосовується. З іншого боку, в юридичній літературі набула популярності саме назва «рада – мер», тому задля дотримання доктринального тезаурусу у наукових дослідженнях слід використовувати саме її.
Виявлено, що інколи автори говорять про моделі управління. Підкреслено, що під час аналізу міського самоврядування у містах з районним поділом краще було б говорити також про організаційні (організаційно-правові) форми. Це сприяло б доктринальній єдності напрацювань у цій сфері.
Резюмовано, що вчені вкрай рідко досліджують організаційно-правову форму «рада – мер» загалом. Як правило, вони приділяють увагу її різновидам «рада – сильний мер» та «рада – слабкий мер» (найменування можуть бути різними).
30
Харченко, Н. П. "Види стратегічних правових актів: загальнотеоретичні аспекти." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 179–83. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2816.
Full textAbstract:
У статті розглянуто стан та напрями розвитку стратегічних правових актів як самостійної правової категорії та предмета дослідження загальнотеоретичної науки, окреслено різні наукові позиції щодо класифікації нормативно-правових та стратегічних правових актів, визначені особливості стратегічних правових актів як виду нормативно-правового акта, а також особливості застосування цієї категорії у вітчизняному законодавстві, надано авторське бачення поділу стратегічних правових актів за суб'єктами створення: стратегічні правові акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування тощо; за формою закріплення: закони, укази, постанови, накази тощо; з а територією дії: загальні, обов'язкові для виконання на всій території держави; відомчі, норми яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства; місцеві, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці; за часом дії: постійні, тимчасові; за простором: екстериторіальні та територіальні; за строком дії: довгострокові, середньострокові та короткострокові; за порядком ухвалення: видані одноособово (указ Президента України), ухвалені колегіально (постанова Кабінету Міністрів України); за назвою: доктрини, стратегії, концепції, програми, плани тощо; за сферами регулювання суспільних відносин: екологічні, економічні, оборонні та національної безпеки, воєнні, інформаційні тощо; за характером спеціалізованих норм: акти-декларації, акти-концепції, акти-стратегії тощо; за цільовим призначенням: декларативні, програмні, концептуальні тощо; акцентовано на науковій актуальності дослідження стратегічних правових актів загальнотеоретичною наукою, а також законодавчому закріпленні концептуальних засад розроблення й ієрархії стратегічних правових актів відповідно до головних характеристик і особливостей кожного з них.
31
Bula, Svitlana. "Співвідношення локальної демократії та вертикалі влади." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (May 29, 2017): 15–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-15-33.
Full textAbstract:
У статті визначено моделі взаємодії місцевого самоврядування та центральних органів влади: модель партнерства та модель агента. Локальна демократія передбачає відносини партнерства з органами центральної влади, ба більше, питання, що стосуються інтересів територіальної громади, мають належати лише компетенції органів місцевого самоврядування. Виділено три основні системи здійснення публічної влади на місцях: англосаксонська, романо-германська, іберійська. Розглядаються різні підходи до законодавчого закріплення та регулювання компетенцій місцевих органів влади. Встановлено принципи співвідношення локальної демократії та вертикалі влади: законність (розподіл компетенцій має бути законодавчо закріплений); пріоритетність інтересу громади; автономія (зокрема фінансова) органів локальної демократії, що дозволяє здійснювати належне врядування, формувати органи самоорганізації населення; представництво, участь громадян; контроль (і з боку громадян, і з боку центральних органів влади). Наголошено, що головним інструментом локальної демократії, а також принципом співвідношення з органами державної влади є самоорганізація. Зазначено, що в розвинених демократіях інститути локальної демократії перебувають у відносинах партнерства з органами центральної влади. У перехідних суспільствах на початкових етапах транзиту органам локальної демократії не приділяють належної уваги, органи місцевого самоврядування намагаються перетворитись на агентів державної влади. Як засвідчує історія європейських країн, кожна з них проходила свій власний шлях побудови дієвого місцевого та регіонального врядування, і не обійшлося без помилок, тому виокремлено деякі аспекти цього досвіду, які доцільно впровадити в діяльність районних рад в Україні.В нашій державі досі зберігається модель агента, органи місцевого самоврядування не володіють належною автономією, не здатні самостійно реалізувати інтереси територіальних громад.
32
Калакура, Олег. "СУЧАСНІ МОВНО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ." Society. Document. Communication, no. 9 (September 7, 2020): 112–30. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9-112-130.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу сучасних мовно-культурних процесів в Україні, підвищенню їхнього впливу на інформаційних простір. Розглянуто погляди основних політичних гравців (учасників другого туру виборів Президента України у 2019 р. : П. Порошенка та В. Зеленського, партії «Слуга народу», яка перемогла на парламентських виборах і сформувала монобільшість у Верховній Раді) на етнополітичний розвиток країни. Висловлено застереження, що етнонаціональна політика президента В. Зеленського, задекларована як курс на своєрідне зшивання «двокультурної» України, за умов турборежиму може спричинити конфлікти і порушення прав людини. Окреслено основні проблеми державної етнонаціональної політики на тлі російської збройної агресії, анексії автономної республіки Крим, які є складовою гібридної війни проти України. Зазначено важливість проведення перепису населення, оскільки статистика 2001 р. не дає реального уявлення про склад, ідентичність та інтереси складових етнонаціональної структури суспільства.
Національний інформаційний простір аналізується у трьох його складових: загальнодержавному, регіональному та місцевому. Показано важливість врахування етнічного складу населення в ході утворення об’єднаних територіальних громад та укрупнення районів під час адміністративно-територіальної реформи. Інформаційний простір повинен враховувати інтереси національних меншин, водночас повинен мати чіткий україноцентричний зміст. Висвітлено перші результати українізації інформаційного простору шляхом квотування державної мови в теле- та радіопросторі. Наголошено, що одним із засобів українізації громадянського суспільства може стати використання мов національних меншин. Як приклад, наведено заходи мовами національних меншин щодо боротьби з вірусом Covid 19. Проаналізовано застереження окремих національних меншин щодо виконання статті 7 закону «Про освіту».
Висловлено низку практичних пропозицій щодо подальшого корегування мовно-культурних процесів у контексті євроатлантичної інтеграції та українізації національно-інформаційного простору, підвищення ефективності гуманітарної політики.
33
Olshanskyi, O. "ГЕНЕЗИС ПРАВОВОЇ БАЗИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: КОНТЕНТ-АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 69 (May 26, 2020): 175–82. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.21.
Full textAbstract:
Узагальнено окремі результати контент-аналізу ключових законодавчих актів правової бази місцевого самоврядування, що приймалися протягом 1990–2001 рр. Стисло описано етапи його методології: джерелом інформації обрано вебресурс Верховної Ради України, категорійну мережу сформовано з текстових документів – законодавчих актів, контекстуальними одиницями встановлено інституційний та матеріально-фінансовий ресурс місцевого самоврядування. Наведено фрагмент матриці контент-аналізу, проаналізовано його результати на прикладі однієї контекстуальної одиниці – поняття “місцеве самоврядування”. Сформульовано пропозиції стосовно уточнення категорій “місцеве самоврядування” і “територіальна громада” у процесі модернізації законодавства щодо функціонування місцевого самоврядування в Україні.
34
БРИНДІКОВ, Юрій. "РЕАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ (ПРИКЛАД ХМЕЛЬНИЧЧИНИ)." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 10–15. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.2.
Full textAbstract:
У статті наголошено на тому, що українське суспільство досі відчуває тягар проблеми домашнього насиль- ства, яке характеризується масштабністю, виявляється в різних видах та формах, як-от психологічне (трива- лий або постійний психічний вплив на особу з метою приниження честі та гідності), фізичне (навмисне нане- сення фізичних ушкоджень особі, що може призвести до смерті), економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, що провокує фізичні та психічні порушення або й смерть), сексуальне (залучення дорослих осіб силоміць до сексуальних зносин, дітей за згодою/без згоди до сексуальних зносин із дорослими) насильство. Указано вітчизняних та зарубіжних науковців, які долучились до вивчення різних аспектів домашнього насиль- ства як соціального феномену. Окреслено соціально-психологічні наслідки насильства в сім’ї. Нами висвітлено результати дослідження роботи територіальних громад щодо забезпечення реалізації дер- жавної політики на регіональному рівні стосовно запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі через посередництво контролю стану вжиття відповідних заходів. Зокрема, вказано на чисельність територіальних центрів соціального обслуговування, центрів надання соціальних послуг, центрів комплексної реабі- літації осіб з інвалідністю, спеціалізованих служб підтримки для осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознаками статі (денні кризові центри соціально-психологічної допомоги; мобільні бригади соціаль- но-психологічної допомоги; спеціалізовані служби первинного соціально-психологічного консультування таких осіб; кризові кімнати цілодобового перебування (до 10 днів); телефони гарячої лінії; кабінет корекційно-реабілітаційних послуг) та Хмельницький обласний центр соціально-психологічної допомоги, який виконує функції притулку для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Охарактеризовано роботу місцевих рад. Висвітлено перспективний план заходів Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації спільно з органами місцевого самоврядування, закладами та установами соціального спрямування на виконання Обласної комплексної програми підтримки сім’ї, запобігання та протидії домашньому насильству на період до 2025 року. З’ясовано прогалини в наданні соціальних послуг, зауважено на необхідності створення всіма територіаль- ними громадами області спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства. Рекомендовано усунути виявлені недоліки, оптимізувати інформаційно-просвітницьку та реабілітаційну роботу з кривдниками та жертвами домашнього насильства.
35
Дмитрук, І. М. "Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1828.
Full textAbstract:
Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.
Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.
Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.
36
Korobeinykova, Ya, and Iu Iuras. "ПРОБЛЕМИ ТУРИСТИЧНОГО РЕСУРСОКОРИСТУВАННЯ В ГІРСЬКИХ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ." Ecological Safety and Balanced Use of Resources, no. 1(19) (July 12, 2019): 111–19. http://dx.doi.org/10.31471/2415-3184-2019-1(19)-111-119.
Full textAbstract:
В статті розглядаються основні напрямки ресурсокористування в гірських об’єднаних територіальних громадах Івано-Франківської області. Туризм серед галузей є пріоритетним, так як може опиратись на потужний природний та історико-культурний потенціал у поєднанні зі збереженими етнічними традиціями та традиційними промислами в досліджуваному регіоні. Досліджено сучасний стан та проблеми децентралізації в Україні. Однією з проблем новостворених місцевих територіальних громад є відсутність методологічного інструментарію комплексного використання туристичного потенціалу територій. Авторами запропоновано алгоритм формування проектних пропозицій щодо розвитку туризму в межах місцевих територіальних громад. Розвиток туризму супроводжується виникненням нових екологічних загроз в межах туристичних дестинацій. Авторами проаналізовані особливості впливу туризму на довкілля в гірських об’єднаних територіальних громадах. Основними впливами на довкілля туристичних дестинацій є зміни первинних ландшафтів, забруднення води, забруднення атмосферного повітря, поводження з відходами. У статті досліджено проблему поводження з відходами в гірських туристичних дестинаціях. Удосконалено метод розрахунку обсягу відходів, згенерованого туристами та екскурсантами в межах туристичних дестинацій. Розраховані обсяги відходів, згенеровані туристами та екскурсантами в ОТГ гірських районів Івано-Франківської області, підтверджують наявність впливу туристів на проблему відходів в межах ОТГ. Серед проаналізованих ОТГ проблема утворення відходів туристами та екскурсантами проявляється в ОТГ Яремчанської міської ради, ОТГ Долинського та Коломийського районів. Високі показники утворення відходів туристами та екскурсантами ще більше ускладнюють проблему системи поводження з відходами, яка планувалась без врахування можливого впливу туристів. Така обставина актуалізує проблему формування програм управління відходами в межах об’єднаних територіальних громад. Запропоновано методологічні підходи щодо формування програм поводження з відходами в межах ОТГ.
37
Zoska, Yana Volodymyrivna, and Stanislav Lovych Katayev. "ГОЛОВА ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ, ЯК ПРЕДСТАВНИК ОРГАНУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА СЕЛІ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 2, no. 2 (December 30, 2019): 49–56. http://dx.doi.org/10.15421/341924.
Full textAbstract:
В статті розглядаються результати аналізу демографічних та майнових характеристик голів об’єднаних територіальних громад на прикладі деяких східних областей України. Стверджується, що переважна більшість голів ОТГ були обрані зі складу колишніх голів сільських та селищних рад і інших керівників органів місцевої влади. Робиться висновок, що у процесі децентралізації оновлення влади в сільських громадах не відбулося і місцева еліта завдяки виборам в ОТГ закріпила свої керівні позиції.
38
Tleush, V. "Place of Katerynoslav province in the territorial policy of Tsentralna Rada." Cherkasy University Bulletin: Historical Sciences, no. 3-4 (2018): 120–29. http://dx.doi.org/10.31651/2076-5908-2018-3-4-120-129.
Full text
39
Ковальчук, Ю. М. "ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН ІЗ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ МІСЦЕВИХ РАД НА БАЗОВОМУ РІВН." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 36–40. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.167.
Full textAbstract:
Від проголошення незалежності і до цього часу Україна постійно перебуває в стані пошуку власної моделі організації місцевої влади, яка була б досить ефективною і відповідала сучасним проблемам, які постають перед нею. Розпочавши процес передачі влади на місця, наша держава стала на шлях дієвих змін та утвердження міжнародних стандартів у національному законодавстві в сфері місцевого самоврядування. При цьому чималу роль у діяльності системи органів місцевого самоврядування відіграють їхні виконавчі органи як інструменти безпосередньої реалізації наданих повноважень. У зв’язку з цим постає необхідність звернення до зарубіжного досвіду держав у питанні регулювання діяльності виконавчих органів місцевих рад на базовому рівні.
Метою статті є вивчення, дослідження та аналіз системи, функцій, форм та методів діяльності виконавчих органів місцевих громад у міжнародних актах і нормативно-правових актах зарубіжних країн шляхом виокремлення критеріїв їх класифікації та умовного поділу на групи для висвітлення їх різнорідного та спільного характеру, вироблення цілісного уявлення досліджуваного питання.
За результатами дослідження встановлено та сформовано основні критерії класифікації зарубіжного досвіду у сфері регулювання діяльності органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, зокрема: за концепціями (моделями) місцевого самоврядування, функціональним призначенням, методом правового регулювання, способом визначення, формою державного устрою, територіальним (географічно-територіальним) критерієм, за історичними формами регулювання тощо. Відповідно до зазначених критеріїв виокремлено і проаналізовано його види. Особлива увага приділена зарубіжному досвіду країн із близькими до критеріїв України. Визначено, що такими країнами є Польща та Франція. На основі їхнього досвіду вивчено та підсумовано результати реформування системи місцевого самоврядування в Україні за останні роки.
Відповідно до результатів дослідження зроблено висновки щодо можливості використання міжнародного досвіду для України та сформовано основні проблемні питання, які необхідно вирішити для врегулювання питання діяльності виконавчих органів місцевих громад.
40
Minina, Oksana, and Nataliia Shadura-Nykyporets. "ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 1(25) (2021): 71–81. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2021-1(25)-71-81.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні питання і проблеми, що існують у системі поводження з відходами на регіональному рівні. Виявлено дуже незадовільний стан цієї системи, суттєві територіальні диспропорції в утворенні та накопиченні відходів, низький рівень їх утилізації. Порівняльний аналіз багатьох показників продемонстрував суттєві відмінності в структурі відходів окремого регіону порівняно із середньонаціональними показниками – за джерелами утворення, за галузевою структурою, за категоріями матеріалів. Масштаби концентрації відходів на душу населення в досліджуваній сфері є в 30 разів нижчим, а середній рівень накопичення відходів на одиницю території – у 67,5 раза нижчими, ніж в Україні, що, проте, не знижує рівень загрози для екологічно збалансованого розвитку регіону. Вирішення проблем у сфері поводження з відходами на рівні окремої області пропонується через реалізацію Регіонального плану управління відходами.
41
Бедрій, Р. Б. "Конституційно-правове забезпечення реформування адміністративно-територіального устрою України." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 12–20. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2399.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано стан конституційно-правового забезпечення реформування адміністративно-територіального устрою України. Зокрема, досліджено відповідні положення проекту закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» № 2217а від 1 липня 2015 року (відкликаний 29 серпня 2019 року), у контексті їхньої відповідності конституціям європейських країн. Зроблено висновок, що нова редакція статті 133 Конституції України, яка була запропонована в зазначеному законопроекті, більшою мірою, порівняно із чинною редакцією цієї статті, відповідала способу закріплення системи адміністративно-територіального устрою в конституціях закордонних країн, коли визначаються лише види адміністративно-територіальних одиниць, без їх поіменного переліку, а також окремі елементи їхнього правового статусу (конституції Італійської Республіки, Королівства Іспанія, Угорщини, Бельгії, Португальської Республіки, Королівства Нідерланди). Отже, положення законопроекту, які стосувалися адміністративно-територіального устрою України, загалом відповідали практиці конституційного забезпечення цих питань у європейських країнах.
Крім того, піддано аналізу проєкт закону України «Про засади адміністративно-територіального устрою України» № 8051 від 22 лютого 2018 року (відкликаний 29 серпня 2019 року). Наголошено, що важливість даного законопроекту полягала в тому, що він, по суті, проводив декому-нізацію вітчизняного законодавства в частині адміністративно-територіального устрою, фактично скасовував Указ Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української Радянської Соціалістичної Республіки» від 12 березня 1981 року, який натепер залишається чинним у частині, що не суперечить Конституції України. Зазначено, що законопроект № 8051 не затверджував нового адміністративно-територіального устрою України, а визначав порядок його формування, зроблено висновок, що без такогого законодавчого акта не вдасться подолати хаос у питаннях, що стосуються адміністративно-територіального устрою країни, та успішно завершити реформу децентралізації влади в Україні.
Підсумовано, що, незважаючи на завершення в Україні об'єднання громад і утворення районів, на обласному та районному рівнях будуть продовжувати функціонувати відповідні державні адміністрації, чого немає в жодній європейській державі і що суперечить ратифікованій Європейській хартії місцевого самоврядування. Отже, для повноцінної реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в нашій державі необхідне внесення відповідних змін до Конституції України.
42
Данилюк, Л. С. "РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 1(59) (October 9, 2020): 17–23. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/59-3.
Full textAbstract:
У статті окреслене коло завдань децентралізації щодо підвищення рівня фінансової спроможності громади. Зазначена необхідність участі територіальних громад в реформуванні вітчизняної системи місцевого самоврядування. Визначені головні причини проблем розвитку економічного потенціалу об’єднаних територіальних громад України: 1) корумпована централізована вертикаль державної влади, нераціональне використання нею фінансових і природних ресурсів; 2) відсутність ефективного та практичного механізму місцевого самоврядування, як демократичного механізму місцевого управління; 2) зростання рівня недовіри громадян до державної влади; 3) фінансово-економічна неспроможність переважної більшості громад; 4) недостатній рівень компетентності переважної кількості органів місцевої влади та громадського активу; 5) непорозуміння між місцевими державними установами, відсутність їх відповідальності перед громадою тощо. Запропоновані організаційно-економічні підходи для стимулювання підприємницької активності мешканців громади і активізації підприємницького середовища. Увага приділяється дослідженню професійного складу населення, визначенню джерел та розподілу доходів, ресурсів, наявних у ОТГ. Наведений перелік пріоритетних питань кандидатам до виконавчих органів та Рад ОТГ: 1) професійні якості і здатність бути віч-на-віч з громадою, що означає приведення системи місцевого самоврядування у відповідність з Конституцією України та готовність вирішувати проблеми громади; 2) вміння організувати комунікацію: громада – органи влади, створення Центру громадських комунікацій; 3) налагодження цивілізованих відносин з інвесторами та приватним бізнесом: громада – забудовники – промисловці – аграрії (будувати великі промислові, житлові, туристичні, розважальні, інфраструктурні об’єкти – тільки з дозволу громади); 4) приведення структури місцевого управління до оптимального варіанту, в першу чергу оптимізація комунальних підприємств; 5) сприяти розвитку сферам охорони здоров’я, освіти, дитячої та молодіжної творчості і спорту, культури, транспорту; 6) створення економної політики в сфері ЖКГ, захист інтересів ОСН; 7) створення та здійснення економічного та соціального плану розвитку ОТГ, який відповідає інтересам місцевої громади. За основу економічного та людського потенціалу ОТГ необхідно застосовувати два надважливих показника. Перший – індекс якості життя кожного представника територіальної громади (здоров’я та довголіття, доступність освіти і гідний рівень життя). Цей індекс допоможе втримати людей від міграції в інші регіони або за кордон і навпаки залучити додатковий людський ресурс. Конкурентоспроможність регіонів – це другий надважливий індекс, який визначає здатність регіонів створити привабливе середовище для розвитку бізнесу й інвестицій. З цією метою формується загальнонаціональний рейтинг з урахуванням показника про власні доходи на одного мешканця, рівня дотаційності бюджету, що не повинен перевищувати 30 % від суми місцевих доходів та капітальних видатків на одного мешканця без субвенцій з держбюджету та питомої ваги видатків на утримання керівного апарату. Моніторинг наявної ресурсної бази, разом із вивченням реальних потреб і можливостей територій громад необхідні для подальшого формування інвестиційної стратегії ОТГ. Кожний з регіонів України повинен мати інвестиційні паспорти ОТГ, які мають вміщати інформацію про економічний потенціал ОТГ, а ретельний аудит ресурсних баз ОТГ повинен стати основою для розробки стратегій економічного розвитку громад.
43
Ковтуненко, Олександра Володимирівна. "АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В М. ЧЕРКАСИ ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 60–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-8.
Full textAbstract:
Обрана тема статті є актуальною на даний час. Кожна територіальна громада має бути доступною для кожної категорії населення. Нами систематизовано матеріал за останні роки для формування цілісної картини обраної проблематики. Мета роботи. Проаналізувати сучасний стан і тенденції розвитку доступної інфраструктури для маломобільних груп населення м. Черкаси. Методологія. Для досягнення поставленої мети було застосовано комплекс методів наукового дослідження. За допомогою проблемно-пошукового методу визначено проблему запропоновано шляхи її розв’язання, статистичних методів – проаналізовано проблеми щодо доступної інфраструктури для маломобільних груп населення в м. Черкаси. Метод дедукції дав змогу розширити понятійно-категорійний апарат і уточнити зміст поняття «маломобільні групи населення». Також застосовано системний підхід, який дозволив розглянути сучасну проблематику доступної інфраструктури для маломобільних груп населення. Нормативно-правовою та емпіричною базою дослідження є Конституція та закони України, укази Президента України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державно будівельні норми України (ДБН), нормативно-правові документи, місцеві програми та рішення Черкаської міської ради, інтернет-джерела тощо. Наукова новизна. Запропоновано зміни, які необхідні для покращення забезпеченості доступності інфраструктури для маломобільних груп населення в м. Черкаси. Проведено моніторинг по доступності будівель і приміщень з урахуванням потреб осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Висновки. Проаналізовано сучасний стан і тенденції розвитку доступної інфраструктури для маломобільних груп населення м. Черкаси. Запропоновано зміни, які необхідні для покращення забезпеченості доступності інфраструктури для маломобільних груп населення м. Черкаси.
44
Admink, Admink, Олена Прилуцька, and Володимир Виткалов. "ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ РЕФОРМИ: НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ В МАЛОЛЮБАШАНСЬКІЙ СІЛЬСЬКІЙ РАДІ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), no. 33 (May 3, 2020): 159–65. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.307.
Full textAbstract:
Виявлено сутність культурно-дозвіллєвої діяльності та її вплив на місцеве населення в умовах вільного часу; розглянуто стан, форми та методи роботи закладів культури в контексті розпочатої реформи децентралізації (на прикладі діяльності Малолюбашанської об’єднаної територіальної громади (ОТГ), що на Рівненщині). Подано аналіз культурних взаємозв’язків у системі «клуб – населення – органи місцевого самоврядування», проаналізовано сучасні виклики та потенційні можливості закладів культури в умовах експерименту у питанні їх подальшого духовного впливу на місцеве населення. Зазначено, що ефективне проведення цієї реформи стимулюватиме активізацію соціальної активності кожної людини.
The essence of cultural and leisure activities and their impact on the local population in leisure time are revealed; the status, forms and methods of work of cultural institutions in the context of the initiated decentralization reform are considered (on the example of the activities of the Malolubashan United Territorial Community in Rivne region). The analysis of cultural interconnections in the system «club - population - local governments» is given, the modern challenges and potential opportunities of cultural institutions in the conditions of experiment in the question of their further spiritual influence on the population are analyzed. It is stated that effective implementation of this reform will stimulate activation of social activity of each person.
45
Deineko, Оleksandra. "Міжгрупові розколи в об’єднаних територіальних громадах: ризики послаблення соціальної згуртованості в децентралізованій Україні." Sociological studios, no. 2(17) (December 29, 2020): 55–65. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2020-02-55-65.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу міжгрупових розколів у сприйнятті мешканців об’єднаних територіальних громад Харківської та Чернівецької областей як потенційного чинника послаблення соціальної згуртованості на рівні локальних спільнот в Україні. Спираючись на модель емпіричного вимірювання соціальної згуртованості Дж. Чана, автор здійснює спробу її адаптації в контексті якісної соціологічної перспективи, аналізуючи дані 26 напівструктурованих інтерв’ю, проведених з місцевими громадськими активістами, депутатами місцевих рад, представниками адміністрації об’єднаних громад та експертами з питань децентралізації в обох регіонах України. Дослідження засвідчило наявність міжгрупових розколів за вісями «новостворена громада – попередня влада»; «влада громади – місцеві мешканці»; «центр-периферія»; «багаті громади – бідні громади»; «децентралізована Україна – недецентралізована Україна». Ключовим підґрунтям для формування розколів визначено соціальні нерівності, що зумовлюють «метаморфози спроможності» реформи децентралізації в Україні. Автором наголошено на актуальності початку адміністративного етапу реформи децентралізації, що сприятиме скороченню соціального розриву між децентралізованою та недецентралізованою Україною
46
Дейнеко, О. О. "Локальний громадський активізм як компонент соціальної згуртованості в об’єднаних громадах." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 2, 2021): 51–59. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.905.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу проявів, особливостей та агентів локального громадського активізму як компонента соціальної згуртованості в об’єднаних територіальних громадах Харківської та Чернівецької областей. Спираючись на аналіз 26 напівструктурованих інтерв’ю, проведених в рамках міжнародного українсько-норвезького проєкту з місцевими громадськими активістами, депутатами місцевих рад, представниками керівництва громад та експертами з питань децентралізації, автор досліджує наявність передумов для посилення громадської участі як компонента соціальної згуртованості в об’єднаних територіальних громадах на рівні локальних спільнот в Україні. Автор критично осмислює компоненти горизонтально-об’єктивного виміру соціальної згуртованості за Дж. Чаном, пропонуючи власне бачення класифікації соціальних практик, що забезпечують динамізм громадянського суспільства, виокремлюючи громадський активізм у площинах «громадянин-влада» та «громадянин-громадянин». В статті наголошено, що у дослідженнях феномену громадського активізму важливу роль має відігравати не лише аналіз практик громадян, спрямованих на можливість впливу на ухвалення рішень владою, але і аналіз владних практик «назустріч» громадським ініціативам та формування відповідних взаємодій. Цей теоретичний фокус набув своє практичне застосування у даному дослідженні. У статті підсумовано, що реформа децентралізації виступає інструментом демократизації українського суспільства, актуалізуючи практики прозорості і підзвітності у діяльності органів місцевого самоврядування, сприяючи запровадженню нових форм громадської участі (бюджет участі) та консолідуючи соціальних суб’єктів довкола вирішення локальних проблем та досягнення спільного блага. Наголошується, що створення об’єднаних територіальних громад, підкріплене збільшенням місцевих бюджетів та розширенням кола владних повноважень на місцевому рівні сформувало у сприйнятті місцевих мешканців образ «спільного блага», що активізує прояви локального громадянського активізму і, в такий спосіб, сприяє посиленню соціальної згуртованості на рівні локальних спільнот в Україні. Підсумовано, що практики локального активізму з погляду ролі та участі різних соціальних суб’єктів мають певні соціокультурні особливості у різних регіонах України.
47
Muniv, R. M., and O. M. Nosalchuk. "Роль місцевих органів влади в розвитку регіонального АПК." Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, no. 81 (October 6, 2017): 49–55. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8108.
Full textAbstract:
Проблема регулювання у сфері управління агропромисловим розвитком на місцевому рівні, а саме низький рівень управління галуззю, є однією з ключових для поліпшення соціально-економічного розвитку села. З метою створення передумови стабільного динамічного розвитку виробництва конкурентоспроможної продукції сільського господарства та переробної сфери малими суб’єктами господарювання та особистими селянськими господарствами для розбудови ефективної економіки села як передумови формування самодостатніх територіальних сільських громад та запровадження засад сталого сільського розвитку Львівська обласна рада затвердила комплексну програму підтримки та розвитку агропромислового виробництва Львівської області на 2016–2020 роки, в якій передбачено фінансування ефективного розвитку аграрного сектору Львівщини. Для виконання комплексної програми у вказаний період потреба у фінансових ресурсах обласного бюджету складає 86,3 млн грн. На реалізацію завдань і заходів комплексної програми, крім коштів обласного бюджету, заплановано залучити 387,0 млн грн з інших джерел, в тому числі з державного бюджету – 96,0 млн грн, з інших місцевих бюджетів – 11,0 млн грн, проектів міжнародної технічної допомоги – 30,0 млн грн, кошти суб’єктів господарювання, особистих господарств населення – 250,0 млн грн. За рахунок фінансової підтримки АПК Львівщини у 2016 році здешевлено понад 320 млн грн кредитних ресурсів. Індекс валового виробництва сільськогосподарської продукції за 2016 р. склав 102,0%, в т. ч. сільськогосподарських підприємств – 108,3%, господарств населення – 98,8%. У 2016 році вироблено 1,4 млн тонн зерна (104,4% до 2015 року),1,6 млн. тонн картоплі (100%), 0,5 млн. тонн овочів (104,5%), близько 0,2 млн тонн м’яса (в живій вазі) (101,0%), понад 546,1 млн. штук яєць (101,8%). Додатково у 2016 році залучено в сільськогосподарський оборот 23,9 тис га. Надано дотацію 26 підприємствам. На площі 56 тис. га проведено збагачення ґрунтів біологічним азотом після використання інокулянтів азотофіксуючих мікроорганізмів. На площі 760 га проведено сидерацію ґрунтів та проведено вапнування на площі 2019 гектарів. Досягнення основної мети комплексної програми сприятиме поглибленню інтеграційних зв’язків, розбудові соціально-орієнтованої ринкової економіки Львівської області, інвестиційній привабливості агропромислового комплексу, дасть основу для розбудови ефективної економіки села як передумови формування самодостатніх територіальних громад.
48
О. О. Гулак. "РЕАЛІЗАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА МІСЦЕВОМУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 90 (August 26, 2020): 182–95. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.182-195.
Full textAbstract:
Попри широке вживання поняття «екологічна політика» в нормативних актах, його зміст у них не розкривається. Це зумовлює актуальність наукових пошуків у даному векторі. Стаття присвячена дослідженню природи й сутності, специфіки реалізації екологічної політики України на місцевому та регіональному рівнях. Аналіз екологічної політики крізь призму юридичної природи державного управління у сфері довкілля дозволяє виділити її напрями та рівні здійснення (державний та місцевий/регіональний). Реалізація державної екологічної політики на місцях здійснюється одночасно трьома системами: системою місцевих рад та їх виконавчих органів, системою місцевих державних адміністрації та системою територіальних органів виконавчої влади у сфері екологічного управління. Суб’єкти цих систем взаємодіють між собою на засадах координації й субординації та наділені широкими повноваженнями у сфері екологічного управління в межах територій їх розташування.
49
Красножон, Неоніла. "ОСОБЛИВОСТІ І ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ТА ЛАТВІЇ У 1991-2021 РОКАХ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 13, 2021): 69–88. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-69-88.
Full textAbstract:
Стаття висвітлює особливості реформ децентралізації в Україні та Латвії, втілення їх у життя та аспекти, які є визначальними в реалізації їх успішного проведення: на латвійському прикладі для України.
У публікації визначено, що в Україні децентралізація розпочалась, як і в Латвії, із низового адміністративно-територіального рівня та є глобальною перебудовою моделі управління в державі, створення ефективної системи територіальної організації влади відповідно до положень Європейської хартії місцевого самоврядування, але відсутній дієвий механізм, який би забезпечив практичну реалізацію права громади на прямі практичні дії реалізації ряду поточних питань громади. А децентралізації в Латвії, так само, як і в Україні, усі роки розбудови відновленої незалежності, включала декілька окремих реформ, які проходили не синхронно, через що виникало багато труднощів і проблем. Так, бюджетна децентралізація передувала реформам рад та адмінустрою. Реформа місцевого самоврядування розпочалася раніше і саме самоврядуванню закон дав більше повноважень, але громади не могли реалізувати ці повноваження, бо були неукрупнені, невеличкі за розмірами і недостатньо спроможними діяти самостійно.
У статті визначено ряд рекомендацій, які вартують їх дотримання при подальшій реформі децентралізації в Україні: не відкладати заходи по введенню фінансової і адміністративної автономії, інакше буде більше супротиву, чим підтримки; сприяти не лише об´єднанням, але паралельно розвивати і співробітництво; по мірі можливостей сприяти створенню і укріпленню єдиної асоціації самоуправлінь, проводячи із нею консультації при кожному кроці реформ4; консультуватися із кожним самоуправлінням і компенсовувати та допомагати тим, хто може опинитись на околиці; децентралізовувати окремі функції разом із реформами.
В дослідженні зроблені висновки, що долаючи довгий шлях реформ в умовах нестабільності політичної і економічної, ефективність децентралізації в Україні залежить від того, наскільки спроможними стануть громади, які об´єднались і наскільки дієвим інструментом із наданню послуг населенню вони будуть. Формування громад в Україні сьогодні відбувається в умовах світової пандемії, складних геополітичних трансформацій, економічної кризи і потребує як подальших досліджень проблеми, вивчення зарубіжного досвіду, так і зусиль всіх, без винятку: і законодавця, і керівників громад, і обраних, делегованих від народу представників ОТГ, і від кожного пересічного громадянина. Тільки згуртована командна робота, спрямована на позитивний, чітко визначений у стратегічних цілях громади, результат; сумлінна сплата податків; прозорий розподіл та вдала реалізація і освоєння коштів; життєздатна інвестиційна політика, - зможуть гарантувати бажаний позитивний результат і комфортне життя для населення в об’єднаній територіальній громаді.
50
ГОНЧАРЕНКО, ВОЛОДИМИР. "Конституція Української Народної Республіки 1918 р. – вінець законодавчої діяльності Української Центральної Ради." Право України, no. 2018/04 (2018): 11. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-011.
Full textAbstract:
Український конституціоналізм має багату історію, яка сягає початку XVIII ст. і пов’язана з Конституцією П. Орлика 1710 р. Видатним документом українського державотворення ХХ ст. є Конституція Української Народної Республіки (далі – УНР), прийнята Українською Центральною Радою (далі – УЦР) 29 квітня 1918 р. Вона стала завершаючим етапом законодавчої діяльності УЦР, здійснюваної упродовж 1917 р. – на початку 1918 р. Метою статті є аналіз змісту чотирьох універсалів УЦР, інших її правових актів із тим, щоб визначити їхнє місце і роль у державотворчій діяльності УЦР як документів, що мали конституційний характер. Ці акти визначали правові засади суверенітету народу України, побудови системи центральних державних органів, а також закріплювали за громадянами УНР широкий перелік прав і свобод, зокрема й право національних меншин на національно-персональну автономію. Автор дійшов висновку, що правові акти УЦР доконституційного періоду містили норми, які визначали засади місцевого самоврядування в УНР, соціально-економічного устрою в державі, її зовнішньої політики. Крім універсалів як комплексних актів УЦР, до найважливіших актів конституційного характеру відносилися передусім такі закони: від 25 листопада 1917 р. “Про утримання Центральної Ради за державний рахунок”, від 25 листопада 1917 р. “Про виключне право Центральної Ради видавати законодавчі акти”, “Про вибори до Установчих Зборів Української Народної Республіки” (листопад 1917 р.), від 2 грудня 1917 р. “Про утворення Генерального Суду”, від 9 січня 1918 р. “Про національно-персональну автономію”, Тимчасовий земельний закон від 31 січня 1918 р., від 2 березня 1918 р. “Про громадянство Української Народної Республіки”, від 4 березня 1918 р. “Про реєстрацію громадянства Української Народної Республіки”, від 6 березня 1918 р. “Про адміністративно-територіальний поділ України”. Доведено, що всі перетворення в УНР були спрямовані на розбудову української незалежної держави і ця ідея червоною ниткою проходить через більшість законодавчих актів УЦР, які передували Конституції УНР 1918 р. Зроблено висновок, що Конституція УНР багато в чому концептуально і змістовно повторювала попереднє законодавство УНР конституційного характеру, норми якого забезпечували легітимізацію УНР як однієї з форм української національної державності, які виникли у період визвольних змагань 1917–1921 рр. Констатується, що при підготовці проекту Конституції УНР був врахований досвід конституційного будівництва у зарубіжних країнах, зокрема й у США.