Journal articles on the topic 'Підхід семантичний'

У статті пропонується семантичний підхід до вокально-інтонаційного змісту опери, водночас доводиться актуальність типологічної характеристики жанрової форми опери з боку семантичних властивостей вокального інтонування. Виявляються основні рівні семантичної типології оперної творчості у її естетичному та музично-інтерпретативному призначенні, характеризуються провідні способи оперного вокального інтонування (оперна вокальна поетика).Ключові слова: оперне вокальне інтонування, оперна семантика, оперна вокальна поетика.

Мета роботи – виокремлення семантично значущих структур музичного тексту, що яскраво представляють оригінальний композиторський стиль, але не з погляду їхньої унікальності, а як складний багатошаровий семантичний простір. Методологія дослідження. Запропонована методика аналізу дозволяє не тільки зрозуміти складні семантичні процеси, які розгортаються в музичній тканині твору, виявити різностильові складові частини, сюжетні схеми та конструктивні моделі, що утворюють його інтертекстуальний простір, у якому віддзеркалено різні культурні тексти та позатекстова реальність, але й вийти на рівень усвідомлення світоглядних орієнтирів творчості композитора, що існує в контексті музичного дискурсу. Наукова новизна полягає у виявленні семантично значущих структурних елементів музичного тексту на дотекстовому, текстовому, позатекстовому, контекстовому й інших рівнях смислоутворення. Висновки. На прикладі аналізу трьох мініатюр “Postludien” сучасного українського композитора В. Сильвестрова розкрито семантично значущі структури музичних текстів; проаналізовано структурні елементи музичного мовлення композитора; виявлено міжтекстові асоціативні зв’язки на рівні фігур інтексту, проаналізовано їхню функцію в контексті музичного формоутворення, де вони набувають значення не тільки структурного компонента, але й семантичного зерна, навколо якого сконцентровано змістовні рівні музичного тексту. Це дозволило зрозуміти логіку та принцип організації музичного дискурсу другої половини ХХ століття, у контексті якого різні цитації й алюзії мисляться як важливий засіб конструювання смислу музичного тексту, що свідчить про володіння композитором особливим видом текстової імплікації. Практичне значення. Інформація може бути використана для подальшого дослідження та розроблення курсів лекцій і семінарів з історії та теорії української культури.

Становлення економіки нового типу, базисом якої є знання, зумовлює посилення людського капіталу в забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств. Новий підхід до методів управління, серед яких розвиток компетенцій персоналу розглядається як пріоритетний напрям у вдосконаленні системи управління інтелектуальною власністю людськими ресурсами.У статті розглянуто доцільність використання компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом промислового підприємства; розглянуто теоретичні підходи до трактування поняття компетенція і компетентність і проведено семантичний аналіз цих понять; обґрунтовано роль і місце компетентнісно-орієнтованого підходу до управління персоналом; визначено складові елементи концепції компетентнісного підходу в управлінні персоналом промислового підприємства; досліджено сучасні тенденції використання компетентнісного підходу в управлінні людськими ресурсами промислового підприємства.

Системний підхід до вивчення лексики англійської мови викликає необхідність виявлення закономірностей функціонування її окремих компонентів. У сучасних дослідженнях із лексичної семантики застосування системного підходу у вивченні певних явищ надає особливої цінності результатам конкретних наукових розвідок у лінгвістиці. Власне врахування системності мови дозволяє проводити вивчення кожного семантичного об’єднання слів як невід’ємної частини загальної системи мови, що допускає можливість моделювання семантичних відношень у лексиці. У свою чергу, контрастивне дослідження елементів мови сприяє виявленню таких властивостей лексичної семантики, які відображають специфіку світобачення лінгвосоціумів, адже зміна парадигм окремих мовних одиниць уможливлює розгляд деяких лексичних і семантичних явищ у новому світлі, а також пояснення особливостей їх функціонування у мові. Сучасна лінгвістична наука характеризується пожвавленим інтересом до вивчення мови як соціокультурного феномену, а тому у центрі уваги багатьох лінгвістичних досліджень є людина та її роль в організації та використанні мови як засобу спілкування. Саме тут дедалі більше уваги приділяють емоційному фактору людини у мові, адже буття людини неможливо уявити без вираження нею емоцій у повсякденному житті засобами мови. У дослідженні особливостей функціонування ЛСП ад’єктивних емосемізмів як фрагмента англійськомовної картини світу цікавим видається спостереження за його спільними та відмінними рисами порівняно з індивідуально-авторською картиною світу письменника, яка відіграє важливу роль в антропоцентрично спрямованих лінгвістичних дослідженнях, адже її вивчення дає можливість розглянути світобачення народу – носія мови та його безпосереднього представника – людини. Аналіз особливостей художнього тексту, семантичний процес утворення якого є досить складним і неоднорідним за своєю природою, дозволяє виявити закономірності художнього мислення автора, яке розкривається через мову його текстів, відбір і художнє осмислення лексичних засобів із загальнонаціонального мовного фонду. Проблема є важливою для дослідження, адже емотивний прикметник характеризується складною семантичною структурою та виконує прагматичну функцію в мовленні.

Статтю присвячено проблематиці дисфемізмів як засобів виразності мови в сучасному молодіжному англомовному романі The Host (С. Майєр), а також їх ідентифікації та класифікації в системі мови. Дисфе- мізми розглянуто з урахуванням як лінгвістичних (семантичних і прагматич- них), так і екстралінгвістичних чинників з увагою на психологічну та соціальну характеристику мовців. Авторка поділяє традиційне визначення дисфемізмів як слів чи виразів, протилежних за функціями до евфемізмів, свідоме викори- стання грубих, вульгарних, стилістично знижених, часто нецензурних слів та виразів із метою передачі різкої негативної оцінки або створення експресії в тих випадках, де є така необхідність, та підтримує й новаторський підхід до трактування дисфемізмів, не обмежений лексичною площиною як когнітив- ного процесу концептуалізації певної реалії та більшою мірою відповідний дис- курсивній діяльності процесу дисфемізації. Такий підхід є доповненням до тра- диційного та в сукупності дає змогу значно ширше описати явище дисфемії. Дисфемія трактується як прояв вербальної агресії, як можливий потен- ційно маніпулятивний мовний засіб. Негативний комунікативний намір мовця, негативні емоційні реакції адресата на дисфемістичні висловлювання та неузгодженість змісту висловлювання, характеру вербальної комунікації і психологічної й мовної особистості адресата визначено як основні мотиви, що спонукають мовця до використання дисфемізмів. Прояви вербальної агре- сії, виражені через дисфемію, призводять до виникнення конфліктів та/або їх ескалацій, суперечать соціально-прийнятій комунікативній поведінці. Із пси- хологічного погляду дисфемізми слід розглядати як показник внутрішніх кон- фліктів у психіці. У статті стверджено: для дисфемії характерною рисою є збереження денотата, тобто процес зміни відбувається в конотативному компоненті, коли денотат може бути негативним або нейтральним; за семантичною при- родою дисфемізми поділяються на усталені та контекстуально зумовлені, а семантичний зсув є тим лексико-семантичним способом, що веде до утворення дисфемізмів; оцінність є однією з підстав розгляду функціонування дисфеміз- мів як лексичних засобів виразності мови. Ці чинники показують належність дисфемізмів до пейоративного пласту лексики, адже майже завжди це є пейоративи з грубими емосемами. Прагматична функція дисфемізмів дає найбільш великий потенціал для ретельного розгляду й аналізу властивих їм прагмалінгвістичних та дискур- сивно-мовних функцій. Особливо цікавим є дослідження дисфемізмів із пози- цій психології особистості й культурології, що може допомогти розкрити прагматичну природу дисфемізмів і зробити внесок у наукове обґрунтування мотивів, які спонукають до вживання дисфемізмів у мові. Тож особливості функціонування дисфемізмів залишаються малорозкритими й потребують подальшого вивчення та вимагають детального аналізу.

У статті здійснено теоретичний аналіз педагогічних підходів до формування освітнього простору. Освітній простір – це складна система, що розвивається, це динамічна єдність суб’єктів освітнього процесу і їх відносин. Освітній простір містить у собі: просторово-семантичний компонент (архітектурно-естетичну організацію життєвого простору учнів (архітектура шкільних будинків, організація класної кімнати, дизайн інтер’єру і т. п.); символічний простір школи (різні символи, настінна інформація і т. п.); змістовно-методичний компонент (концепції навчання, виховання, навчальні програми, плани, підручники і т. п.); форми й методи організації освіти; комунікаційно-організаційний компонент. З’ясовано, що у зв’язку зі зміною змісту освіти змінюється підхід до формування освітнього простору й форма його організації. У педагогіці підхід є системотворчою категорією, що визначає процесуальну закономірність компонентів освітньої системи, а також є способом розгляду педагогічної діяльності. Як особлива наукова категорія підхід уважається основою формування не тільки будь-якої педагогічної теорії, але й практики: саме підхід лежить в основі формування принципів і методів навчання, виховання, освіти. На практиці від правильного розуміння сутності підходу залежить точне визначення його місця й ролі серед інших феноменів педагогічної діяльності, таких, як мета, принцип, форма, метод, прийом. Схарактеризовано основні педагогічні підходи до визначення сутності освітнього простору, як-то: культурно-гуманістичний (Н. Щиголєва); системно-цілісний (Г. Сєріков); ментально-емоційний (Р. Еверман, Ю. Копиленко й ін.); особистісно-розвивальний (J. Sechrest, J. L. Parker); соціально-географічний (В. Кінєльов, О. Сошнєва); дистанційний (A. W. Bates, T. Evans, J. E. Lee й ін.); локально-постерний (Л. Санкін, M. Cesaronі, E. Kopachkov), просторовий (Р. Пономарьов), коадаптаційний підхід (Л. Іванова). Доведено, що відмінностями між зазначеними підходами є: визначення сутності, основного ядра освітнього простору; розуміння місця освітнього середовища і його ролі, ієрархії структурних компонентів, механізмів формування освітнього простору, ролі педагога (від активного учасника до посередника).

У статті встановлено необхідність формування і реалізації механізму стратегічного управління підприємством внаслідок його функціонування у мінливих умовах зовнішнього середовища з його динамічними змінами, обумовленими загостренням карантинних обмежень, пов’язаних із боротьбою з COVID-19. Надано функціонально-семантичний аналіз таких категорій, як «механізм», «господарський механізм», «організаційний механізм», «економічний механізм», «організаційно-економічний механізм», «механізм стратегічного управління», «організаційно-економічний механізм управління». Наведено специфічні особливості між господарським, економічним та організаційно-економічним механізмами. Встановлено, що за своїми властивостями економічний механізм є важливою структурною складовою частиною загального господарського механізму та «працює» на засадах використання економічних важелів, використовуючи які, суб’єкт управління чинить безпосередній вплив на об’єкт управління. Визначено, що організація за своїми властивостями не є функцією управління, а економічний механізм характеризується ширшим і вагомішим змістом, ніж управління. Головна роль в управлінні належить саме економічному механізму, оскільки саме він чинить безпосередній вплив на формування й функціонування структурних елементів організаційного механізму. З’ясовано, що в основі наведених понять лежать системний підхід, на базі якого робиться припущення, що будь-яка система є певною сукупністю взаємопов’язаних елементів, має вхід, вихід і зв’язки із зовнішнім оточенням, та комплексний підхід, який передбачає всебічне охоплення усіх сфер і рівнів функціонування економічної діяльності підприємства. Запропоновано авторське визначення організаційно-економічного механізму стратегічного управління підприємством, сутність якого зводиться до такого: це забезпечення комплексного використання економічних законів, методологічних підходів і принципів управління, які в практичній діяльності підприємства реалізуються за допомогою удосконалення організаційних структур управління. За допомогою методів та важелів механізму досягається узгодження ухвалення рішень з економічними законами, методологічними підходами та принципами управління.

Стаття досліджує імпліцитний аспект політичного дискурсу через аналіз семантичних імплікатур антропонімів політичного дискурсу. Останні включають офіційні (імена, прізвища) та неофіційні (прізвиська, прізвиськові утворення, псевдоніми) найменування відомих політичних діячів, глав держав та урядів та є одиницями, відповідно, первинної та вторинної номінації, що визначає різні підходи до їх вивчення та шляхи інтерпретації семантичних імплікатур, які вони репродукують. Визначено, що при дослідженні офіційних найменувань політичних лідерів найбільш дієвим є етимологічний та семасіологічний підходи. Саме вони дають змогу прослідкувати походження конкретного антропоніма та виокремити імпліцитні семантичні елементи шляхом аналізу значення його дериваційних складових. Семантичне значення таких ономастичних одиниць є специфічним: воно не відбиває понять, а лише вказує на первісну семантику – мотиви номінації. Такі семантичні імплікатури, як правило, є безвідносні до персони номінанта, особистісно невмотивовані, почасту містять нейтральну позалінгвальну інформацію. При цьому вони є невід’ємними елементами цілісного семантичного значення антропоніму. Доведено, що вивчення неофіційних антропонімів політичного дискурсу вимагає застосування прагматичного підходу, оскільки утворення прізвиськ та прізвиськових утворень зумовлене екстралінгвальними чинниками, є прагматично та функціонально вмотивованим. З’ясовано, що семантичні імплікатури таких неофійних найменувань містять позитивну та негативну конотації й у гіперболізованому вигляді вказують на характерні особистісні риси номінанта, виокремлюють його з-поміж інших, ретранслюють інформацію про специфіку та основні моменти його політичної кар’єри.

Мета дослідження. На основі фреймового аналізу комплексно дослідити особливості категоризації травматичного досвіду жінки у китайськомовному щоденниковому наративі. Методи дослідження. Основним у нашому дослідженні є метод фреймового моделювання, розроблений Я.В. Бистровим; використано також інші лінгвістичні методи (когнітивний і структурно-семантичний аналіз) та загальнонаукові методи (аналіз, синтез, дескрипція та класифікація мовних фактів, структурування текстового матеріалу). Матеріалом дослідження слугують літературні діариї відомих китайських письменниць Дін Лін (“Щоденник Софії”, “Щоденник самогубці”) та Лу Їнь (“Щоденник Ліши”, “Щоденник закоханої”). Результати. З’ясовано сутнісні характеристики фрейму-сценарію як психокогнітивної структури, що уможливлює виявлення змісту, принципів і засобів вербалізації суб’єктивного досвіду у відповідному наративі. Виявлено, що універсальною структурою категоризації жіночого травматичного досвіду (як психологічного феномену) в китайськомовному щоденниковому наративі є фрейм-сценарій ЖІНОЧЕ ЖИТТЄПИСАННЯ. Він охоплює 7 вузлів верхнього рівня: МОТИВАЦІЯ, ДІЙОВІ ОСОБИ, МЕТОДИ, ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД (ФІЗИЧНИЙ, ЕМОЦІЙНИЙ, ҐЕНДЕРНИЙ) та ПАМ’ЯТЬ, конкретизовані у 22-х терміналах нижнього рівня. Заповнення термінальних пропозицій текстовим матеріалом унаочнило емоційно-рефлексивну природу усвідомлення авторками власного досвіду як травматичного, що підтверджується семантичними ролями нараторок (найчастіше – пацієнс та експерієнцер), наративним методами (роздуми, описи, рефлексивні питання) та актуалізованими видами пам’яті (культурно-символічна, образно-іконічна, емоційна). Висновки. Фреймово-сценарний підхід до вивчення особливостей категоризації суб’єктивного досвіду в жіночому щоденниковому наративі уможливлює: (1) виявлення механізмів усвідомлення авторками власного досвіду, (2) ідентифікацію значущих для письменниць/ нараторок життєвих подій (об’єктивних дій і внутрішніх станів), (3) з’ясування мотивів, принципів і засобів категоризації цих подій.

The paper represents the results of ethical categories study on the material of the English language from the linguo-synergetic approach. The aim of the paper is to address the issue of self-organization of the system of English-language ethical categories in diachronical perspective. It also highlights the principles of autopoiesis of language systems, invento-rizes the lexical verbalization means of the target ethical categories, reveals the etymological images that underpin ethical categories verbalizers, explains the cognitive connections among the categories in the process of self-organization. The employed methods include semantic analysis, which reveals the meaning of the analyzed words; etymological analysis, which unravels the inner form of the lexicalization units; cognitive reinterpretation, which explains the mental associative connections between the meanings; synergetic analysis, which explains the process of self-organization of the system of ethical categories. The paper draws a borderline between ethical categories and values and argues that ethical cate-gories appeared as a result of generalizations when, for example, a good deed of recurring character was conceived as something good in general, or an obligation in a particular situation was generalized to an all-embracing duty etc. The synergetic properties of language systems are revealed and they include complex hierarchical organization, being open and dynamic, instability and non-linearity. The paper reveals the etymological images that underly the analyzed cate-gories. The process of self-organization of the corpus of ethical categories consists in the fact that the most primordial moral category being reinterpreted gave birth to all other ones. The most primary cognitive trait is “whole” which underlies the category GOOD, while the antagonistic category EVIL is based on the cognitive feature “split”, which proves the polar perception of these categories on the cognitive level in diachrony but not only on the level of current lexico-semantic vari-ants. The autopoiesis of the system of linguoethical categories in the English language has a complex non-linear character, since the connections between the images, which underlie them are multifaced.Key words: cognitive feature, diachrony, etymological image, non-linearity, self-organization. У статті представлені результати дослідження етичних категорій на матеріалі англійської мови з позицій лінгвосинергетичного підходу. Метою статті є викладення проблеми самоорганізації системи англомовних етичних категорій у діахронії. У роботі розглядаються принципи автопоезису мовних систем, здійснюється інвентаризація лексичних засобів вербалізації аналізованих етичних категорій, викладаються етимологічні образи, що покладені в основу вербалізаторів, пояснюються когнітивні зв’язки між категоріями в процесі самоорганізації. Застосовані методи містять семантичний аналіз, етимологічний аналіз, когнітивну інтерпретацію, синергетичний аналіз. У статті здійснено розмежування між етичними категоріями й етичними цінностями й зроблено висновок, що етичні категорії з'явилися в результаті узагальнень, коли, наприклад, повторення певного доброго вчинку стало осмислюватися як щось хороше в цілому або обов'язок у конкретній ситуації був узагальнений до всеосяжного обов'язку тощо. Схарактеризовано синергетичні властивості мовних систем, до яких належать складна ієрархічна організація, відкритість, динамічність, нерівноважність і нелінійність. Було визначено, що між цими параметрами існує кільцева залежність, зміна одного з них веде до зміни всіх інших. У статті розкриваються етимологічні образи, що покладені в основу аналізованих категорій. Викладено процес самоорганізації корпусу етичних категорій, який полягає в тому, що найбільш первинна етична категорія внаслідок когнітивного переосмислення стала основою для утворення інших, що цілком корелює з принципом метафоричності людського мислення. Найбільш первинною когнітивною рисою є «цілісність», яку покладено в основу категорії ДОБРО, тоді як антагоністична категорія ЗЛО базується на когнітивній ознаці «розкол», що доводить полярне сприйняття цих категорій на когнітивному рівні в діахронії, а не лише на рівні сучасних лексико-семантичних варіантів. Автопоезис системи лінгвоетичних категорій в англійській мові має складний нелінійний характер, оскільки зв'язки між образами, які покладено в їх основи, є багатоплановими.Ключові слова: діахронія, етимологічний образ, когнітивна риса, нелінійність, самоорганізація.

У статті розглядається проблема мотивації мовних одиниць як співвідношення мовного знака та значення. Зокрема, акцентується увага на специфіці самого мовного знака, яка зумовлена передусім його асиметричною природою, оскільки будь-які фактори зміни завжди призводять до зсуву відношень між означуваним і означувальним. Крім того, аналізуються основні властивості й ознаки мовного знака, подаються різноманітні підходи до визначення типів семантичних знакових відношень, виділяються асиметричні відношення у словесному знакові (нульова асиметрія, синтагматична асиметрія, парадигматична асиметрія), вказуються наслідки асиметрії словесного знака. У дослідженні зазначається, що словесні знаки як категорії лексичної семантики одночасно належать і семантичній структурі – одній з окремих субструктур загальної структури мови, і рівню лексики. Як семантичні категорії вони базуються на семасіологічних ознаках, а як категорії лексичного рівня мають також формальне вираження, тобто категоріям лексичної семантики властиве змістовно-формальне відбиття. Необхідно розрізняти семасіологічний і ономасіологічний підхід до їх вивчення, тобто кожну з категорій можна визначити у змістовому та значеннєвому планах. Із семасіологічного погляду гомосемні одиниці – це омолексемні полісемеми, з ономасіологічного – полісемемні омолексеми, а гетерогенні – полілексемні омосемеми й омосемемні полілексеми. З погляду співвідношення словесного знака й лексичного значення категорії лексичної семантики визначаються в аспекті топологічної / диференційної лінгвістики, проте структурний підхід до значення ще повністю не відповідає на питання взаємозумовленості знака та значення. Значення виникає в тих випадках, коли існують концептуальні зв’язки певного виду, що поєднують концепти як дискретні змістові сутності свідомості. Ці зв’язки можуть бути імплікаційними, порівняльно- класифікаційними та семіотичними (знаковими). Одним з основних положень лінгвістичної теорії є принцип довільності мовного знака, тобто як неумотивованість, як відсутність зв’язку між означувальним і означуваним, однак у системі мови мовний знак виявляється відносно мотивованим.

The article is devoted to the functional-semantic aspect of obsolete vocabulary, which is widely used in poetic texts of Serhiy Zhadan. The traditional approach to the classification of obsolete vocabulary is revealed, among which archaisms and historicisms are distinguished. Groups of archaisms – lexical, lexical-word-forming, lexical-phonetic, morphological, lexical-semantic are considered. It is noted that historicisms, in contrast to archaisms, have no synonymous equivalents in modern Ukrainian language. They perform proper nominative function in historical texts, reproducing facts, events and phenomena of past epochs.It was found that Serhiy Zhadan introduced outdated words, which he has organically inserted into the artistic fabric of poetic works. In poetic texts of the artist (the collections of poems “Templars”, “Antenna”, “List of ships” were taken as the source base of the study) among obsolete vocabulary lexical archaisms, lexical-phonetic and lexical-word-forming were found. The following semantic groups of archaisms: names of body parts; names of diseases; names of individuals by profession, occupation, etc.; names of military items, ammunition, concepts, etc.; names of family relations; names of numbers are distinguished.In Serhiy Zhadan’s poetic texts archaisms give the language a solemn sound, express the author’s attitude to the depicted, convey his feelings and enhance the emotionality of poetic works.Historicisms in poetic texts of the artist outnumber archaisms. The following semantic groups of historicisms are revealed in his creative works: geographical names; words that characterize the social status, place of an individual in society; names of former professions, occupations; names of extinct nations; names of historical epochs; names of household items, women’s jewelry, etc.; names of buildings or their parts; names of various scientific studies, directions, etc.A detailed analysis of Serhiy Zhadan’s poetic language made it possible to identify the main functions performed by obsolete words in poetic texts: realistic depiction of the events of certain historical epoch; strengthening of solemnity, pathos of the depicted; creation of strong perceptual effect; expression of author’s opinion, etc.Key words: archaisms, historicisms, semantic groups, stylistic means, expressive function, nominative function. Стаття присвячена функціонально-семантичному аспекту застарілої лексики, що широко вживається в поетичних текстах Сергія Жадана. Розкрито традиційний підхід до класифікації застарілої лексики, серед якої виділяють архаїзми й історизми. Розглянуто групи архаїзмів – лексичні, лексико-словотвірні, лексико-фонетичні, морфологічні, лексико-семантичні. Зауважено, що історизми на відміну від архаїзмів не мають у сучасній українській мові синонімічних відповідників. Вони виконують власне номінативну функцію в історичних текстах, відтворюючи факти, події, явища минулих епох.З’ясовано, що Сергій Жадан широко послуговується застарілими словами, які органічно вводить у художню тканину поетичного твору. У поетичних текстах митця (джерельною базою дослідження послужили збірки поезій «Тамплієри», «Антена», «Список кораблів») серед застарілої лексики виявлено лексичні архаїзми, лексико-фонетичні й лексико-словотвірні. Виділено такі семантичні групи архаїзмів: назви частин тіла; назви хвороб; назви осіб за професією, родом занять тощо; назви військових речей, амуніцій, понять тощо; назви родинних стосунків; назви чисел.У поетичних текстах Сергія Жадана архаїзми надають мові урочистого звучання, виражають авторське став-лення до зображуваного, передають його почуття, переживання, підсилюють емоційність віршованого твору.Історизми в поетичних текстах митця кількісно переважають над архаїзмами. У його творчому доробку виявлено такі семантичні групи історизмів: географічні назви; слова, що характеризують соціальний стан, місце людини в суспільстві; назви колишніх професій, роду занять; назви зниклих народів; назви історичних епох; назви предметів побуту, жіночих прикрас тощо; назви будівель, їх частин; назви різноманітних наукових учень, течій, напрямів тощо.Детальний аналіз поетичної мови Сергія Жадана дав змогу виділити основні функції, що виконують застарілі слова у віршових текстах: реалістичне зображення подій певної історичної епохи; підсилення урочистості, пафосу зображуваного; створення сильного перцептивного ефекту; увиразнення авторської думки тощо.Ключові слова: архаїзми, історизми, семантичні групи, стилістичний засіб, експресивна функція, номінативна функція.

Статтю присвячено узагальненню основних рис лексико-семантичного простору британських художніх прозових текстів на військову тематику (ТВТ) початку ХХІ ст. Поставлені у праці завдання вирішено з урахуванням багатоаспектності феномена лексико-семантичного простору художнього тексту. Увагу зосереджено на особливостях дослідження лексико- семантичного простору художнього тексту з позицій прагмастилістичного підходу. Виділено головні особливості лексико-семантичного простору сучасних британських художніх прозових ТВТ, наголошено на ролі семантичної домінанти у його композиційно-архітектонічній структурі, зазначено напрями функціонування лексичних мікросистем у художніх творах із різним ступенем експлікації військової тематики. Лексико-семантичний простір сучасних британських ТВТ виформовується завдяки тісній кореляції лексико-семантичних, лексико-тематичних та лексико-асоціативних угруповань. Особливістю британських ТВТ початку ХХІ століття є те, що тема війни простежується не лише на першому плані, але й на рівні мікровкраплень. Лексичні одиниці у ХТ із макро- та мезовкрапленнями військової тематики підібрані та організовані таким чином, щоб якомога чіткіше передати страшні реалії воєнного світу, тоді як ХТ із мікровкрапленнями військової тематики демонструють вплив війни на внутрішній стан та свідомість людини ще тривалий час після її завершення. Загалом аналіз лексико-семантичного простору у трьох напрямах його розгортання дав змогу виділити такі особливості його функціонування: лейтмотив авторського задуму – особливості військових дій та їх вплив на людину та суспільство (семантичний рівень); основна тема – людина у воєнний або повоєнний період (тематичний рівень); забезпечення естетичного задоволення від твору за допомогою експресивно- стилістичного забарвлення та художнього переосмислення найбільш значущих одиниць (асоціативний рівень). Вибір автором військової тематики зумовлений інтенцією передати на яскравих прикладах минулого згубність війни, закликати людство запобігти таким катастрофам у майбутньому.

У статті описано розвиток сленгових значень літературної лексеми “дах”, здійснено аналіз дистрибуційних семантичних моделей через оцінку колокацій коефіцієнтом LogDice. У дослідженні комплексно застосовано корпуснокерований і корпуснобазований підходи на основі використання найбільшого корпусу української мови – ГРАК, який має найповнішу мета-, морфо- й семантичну розмітку. Розвідка ґрунтується на ідеях дистрибутивної семантики, що описує зміни в значеннях через частотні характеристики дистрибуцій у корпусі.

У статті досліджено питання вибору методичного апарату для виявлення й оцінки викликів, небезпек і загроз прикордонній безпеки Республіки Казахстан. Проведено аналіз підходу, який широко застосовується в країнах Європейського Союзу на основі моделі аналізу ризиків, а також в Україні, Молдові, Вірменії, Грузії в рамках реалізації інтегрованого управління кордонами. Схожим підходом керуються Азербайджан і Білорусь. Аналогічні підходи описані в державних стандартах РФ, Австралії, Канади та Великої Британії в сферах управління надійністю і ризиками. Розглянуто також методичний підхід до виявлення загроз на основі формування паспортів загроз, який може являти собою ідентифікацію подій, явищ, процесів, інших факторів, що ускладнюють реалізацію національних інтересів держави в прикордонній сфері. Як недолік методичних підходів вказано семантичне ототожнення понять «виклик», «небезпека», «загроза» і «ризик», у результаті чого порушується логічний ланцюжок подій для завчасного (своєчасного) виявлення та прогнозування можливої ​​загрози. Прикордонній службі Комітету національної безпеки Республіки Казахстан рекомендовано застосовувати методичний підхід на основі побудови пертінентних сигнатур викликів, небезпек і загроз прикордонній безпеці. Проведено аналіз методичних підходів для оцінки ризиків, що виникають внаслідок виникнення несприятливих ситуацій для прикордонної безпеки. Розглянуто два підходи на основі моделі аналізу ризиків. Зроблено висновки про те, що у першому варіанті методичний апарат недостатньо структурований та формалізований, по суті вважається експертним і базується, природно, на думці експертів, що вимагає від них наявності високої професійної майстерності, системних знань і об’єктивності суджень; методичний апарат, що викладений у другому варіанті, є структурованим і достатньо апробованим, забезпечує формалізацію процедур. Прикордонній службі Комітету національної безпеки Республіки Казахстан рекомендовано застосовувати методичний підхід, описаний у другому варіанті, а також розробити окреме технічне завдання на побудову системи аналізу ризиків.

Згідно з сучасними поглядами на депресивні розлади, метою реабілітації необхідно вважати попередження рецидивів, досягнення та підтримання найможливішого рівня соціального функціонування для конкретного пацієнта, що передбачає після досягнення ремісії продовження терапії, в тому числі з урахуванням резидуальної симптоматики. Мета дослідження – розробити комплексну диференційовану систему реабілітації депресивних розладів з урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей їх перебігу та стандартів терапії. Матеріали і методи. Обстежили 122 пацієнтів із депресивними розладами. Із загальної кількості обстежених 40 осіб були із депресивними епізодами (F 32.0, 32.1, 32.2), 44 – із рекурентними депресивні розладами (F 33.0, 33.1, 33.2), 38 пацієнтів – із дистимією (F 34.1). Діагноз депресивних розладів було встановлено з урахуванням критеріїв МКХ-10. Для проведення дослідження використовували клініко-психопатологічний, психометричний (шкалу Гамільтона (HDRS), шкалу депресій центра епідеміологічних досліджень (CES-D)), психодіагностичний (методику E. Heim для визначення провідних копінг-стратегій, методику “Семантичний диференціал часу”, “Тест самоактуалізації”) методи. Результати досліджень та їх обговорення. Система заходів реабілітації включала медико-психіатричну, психотерапевтичну та соціальну складову й охоплювала стабілізувальний та профілактичний етапи терапії. Медико-психіатрична складова реабілітації включала в себе психофармакотерапію, спрямовану на стабілізацію стану хворих, купірування виражених поведінкових порушень, призначення препарату тривалої терапії. Основними завданнями психотерапевтичної складової реабілітації були: запобігти інвалідизації, розпаду сім’ї, розриву соціальних зв’язків, зберегти соціальне функціонування пацієнта, допомогти в подоланні почуття провини, безнадійності, неприязні. Психосоціальна складова реабілітації була спрямована на удосконалення соціальних навичок пацієнта, розширення кола сприйняття і міжособистісного спілкування (вироблення адекватних форм поведінки, тренування спілкування і підвищення впевненості в собі). Найефективнішими методами для цієї категорії хворих були групова когнітивно-поведінкова психотерапія, група взаємодопомоги й арт-терапія. При виборі технік когнітивно-поведінкової терапії застосовувався диференційований підхід, що спирався на виділення мішеней психотерапевтичного впливу окремо для депресивних епізодів, рекурентних депресивних розладів та дистимії залежно від вираженості та комбінації порушень у специфічних проблемних зонах. Висновки. Застосування комплексної диференційованої системи реабілітаційних заходів у роботі з пацієнтами з депресивними розладами, які базуються на урахуванні особливостей перебігу сучасних депресивних розладів та спираються на стандарти терапії, дає можливість підвищити ефективність надання допомоги для цієї категорії пацієнтів.

Пропонована стаття присвячення розкриттю проблематики застосування корпусних технологій у дослідженні поетичного тексту, продуктивності корпуснобазованого підходу до опрацювання великих масивів мовного матеріалу. Метою статті є виявити структурні та семантичні особливості художнього порівняння в англійському поетичному дискурсі початку ХІХ століття за даними корпусного дослідження. Емпіричним матеріалом слугували поезії Семюела Тейлора Колріджа, Персі Біші Шеллі та Джона Кітса. Для мети дослідження був укладений корпус поетичних текстів вказаного історичного періоду. який охоплює авторські підкорпуси поетичних текстів, загальна кількість слововживань яких становить 50 000 слів. Створений та розмічений корпус текстів та відповідні програмні інструменти дали змогу виконати частотний аналіз лексичних засобів вербалізації виділених у текстах кожного автора художніх концептів та пошук і семантичний аналіз порівняльних засобів вербалізації цих концептів та здійснити їхню класифікацію.

Метою роботи є виявлення здатності музичної моторності виступати «знаком вищого порядку»; проведення порівняльної характеристики музикознавчих визначень і класифікацій поняття «знак». Методологія дослідження. Розгляд музичної моторності як своєрідної системи знаків веде до застосування семіотичного методу, що дозволяє визначати денотати моторних значень у музиці. Наукова новизна. Дослідницька позиція автора визначається визнанням особливої семантики музичної моторності, тобто специфічних значень, що виникли у процесі її формування та еволюції, і адресують сприйняття до широкого кола екстра- і інтромузичних явищ. Висновки. На основі проведеної теоретико-аналітичної роботи пропонується висновок, що структурно-семантичні формули музичної моторності є знаково-значущими формулами, в яких знак як предметний, матеріалізований вираз (втілений в звучанні або в нотній графіці) може відокремлюватися від значень, тобто структурна та семантична функції знаку можуть існувати окремо одна від одної.

У статті проаналізовано суть лінгвістичного підходу до вивчення емоцій, представлено основні теоретичні підходи до категорійної природи емотивності та її місця в семантичній структурі слова; розглянуто основні класифікації лексики для мовної репрезентації емоцій; охарактеризовано особливості інгерентної й адгерентної емотивності мовних одиниць; виявлено особливості емоції «смуток»; встановлено специфічні особливості вербальної репрезентації емоції смутку мовними засобами на лексичному рівні.

У статті проаналізовано проблему складного багатокомпонентного речення у науковому доробку академіка К. Ф. Шульжука. Відзначено широту наукової проблематики і новаторський підхід ученого до інтерпретації цих конструкцій як підсистеми складного речення. Автор статті акцентує увагу на тому, що перспективність семантико-синтаксичного підходу до вивчення реченнєвих одиниць у другій половині ХХ ст. зумовила необхідність аналізу речення як одиниці, яка, крім формальної будови, має певну семантичну структуру і комунікативну організацію. Активізація функційного підходу уможливила побудову послідовної ієрархії синтаксичних одиниць у праці академіка К. Шульжука «Складні багатокомпонентні речення в українській мові», що стала першим в українському мовознавстві спеціальним дослідженням, у якому комплексно схарактеризовано будову поліпредикативних конструкцій на матеріалі різних функційно-стильових різновидів сучасної української літературної мови.

Результати досліджень в області організаційної поведінки та управлінь командами в кіберфізичних системах технічного сервісу показали, що найбільш ефективним є самоорганізуючі команди в груповій поведінці ресурсів. В роботі представлено багаторівневу самоорганізацію ресурсів кіберфізичної системи технічного сервісу на основі ситуаційно-орієнтованого підходу. В основі підходу покладено концепцію, що стосується організаційної поведінки ресурсів верхнього рівня і забезпечення їх врахування при самоорганізації ресурсів нижнього рівня. Дано схематичне відображення принципів побудови і функціонування кіберфізичної системи технічного сервісу. З'ясовано, що спільний доступ до інформації про ресурси кіберфізичної системи технічного сервісу забезпечується використанням технології інтелектуальних просторів. Реалізацію ситуаційно-орієнтованого підходу здійснено на прикладі сценарію надання послуг в сервісному обслуговуванні автотранспортної та мобільної сільськогосподарської техніки з участю фізичних пристроїв, контрольованих керуючими ресурсами, та ресурсів планування, що відповідають за генерацію спрямованості поведінки керуючих ресурсів. Концепція структурно-орієнтованого підходу зображена у вигляді рівнів самоорганізації ресурсів у відповідності до ситуацій в кіберфізичній системі технічного сервісу. Розглянуто самоорганізацію на всіх рівнях генерації ситуацій поведінки груп ресурсів, а також внутрішньорівневу самоорганізацію. Зазначено, що технологія інтелектуального простору побудована на відкритій платформі Smart-M3 і представлено її структуру. Загальна структура платформи містить три групи пристроїв з інформаційними агентами, семантичним інформаційним брокером і фізичним сховищем інформації. Сама платформа ґрунтується на концепції семантичний Веб. Показано, що обмін інформацією між учасниками просторів здійснюється на основі стандарту Hyper Text Transfer Protocol з використанням ідентифікатора ресурсів. Дія стандарту базується на клієнт-серверній технології.

Наукову статтю присвячено аналізу характерних особливостей жанру «словникова стаття». Установлено місце жанру «словникова стаття» в просторі сучасного англомовного лексикографічного Інтернет-дискурсу й наголошено на важливості вичерпного аналізу його дистинктивних характеристик. Окреслено сучасні підходи до розуміння поняття «жанр». Відповідно, наведено визначення поняття жанр «словникова стаття». Наголошено на обов’язкових складниках словникової статті, що передбачають об’єкт та обсяг лексикографування, а також адресат словника. Висвітлено обов’язкові й факультативні параметри словникової статті. Установлено, що до обов’язкових параметрів належать орфографічний, акцентологічний, орфоепічний, граматичний, стилістичний, семантичний, ілюстративний, нормативний, словотворчий. Факультативні параметри передбачають етимологічні, статистичні, тематичні, асоціативні, лінгвокраїнознавчі й бібліографічні відомості. Розглянуто особливості структурної побудови жанру «словникова стаття» сучасних електронних словників. Представлено інваріантну композицію зазначеного жанру, що складається із шести функціонально-семантичних (комунікативних) блоків, а саме заголовок словникової статті (реєстрове слово), відмітку про частину мови, особливості вимови (транскрипцію), вичерпну дефініцію, приклади вживання та додаткові відомості про лексичну одиницю. Додаткові відомості передбачають урахування похідних слів, наведення можливих словосполучень, сталих виразів і фразеологічних зворотів, окреслення етимології, висвітлення частоти вживання мовної одиниці тощо. Зосереджено увагу на особливостях кожного із шести функціонально-семантичних блоків і наголошено на їх характерних властивостях. Зазначено, що зміст та особливості представлення лексичних одиниць у різних електронних словниках різняться, що слугує додатковою принадою для читацької аудиторії та робить електронне видання пізнаваним. Окреслено перспективу подальших наукових розвідок, що полягає в лінгвостилістичному аналізі жанру «словникова стаття».

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов’язана з потребою подолати принципові розбіжності між висновками академійних мовознавчих праць і рекомендаціями посібників з культури української мови, з одного боку, і тим, чому навчають в українських вишах, з другого. Ці розбіжності пов’язані з особливостями українських засобів подавання процесів, які відрізняють їх від засобів сусідніх слов’янських мов. Зазначені розбіжності спричинені тим, що українському мовознавству бракує однозначної, несуперечливої та загальновизнаної концепції дієслова як частини мови і частиномовної належності дієслівних утворів, системи їхніх граматичних ознак і пов’язаного з цим розуміння їхньої семантики та правил уживання в різних синтаксичних конструкціях. З огляду на це потрібно: – порівняти два панівні підходи до визначення дієслова як частини мови: 1) узвичаєний підхід, утілений у радянських і пострадянських граматиках; 2) новий семантико-граматичний, який запропонував І.К. Кучеренко та розвинув І.Р. Вихованець; – запропонувати як далі визначати дієслово та похідні дієслівні утвори. Мета статті – запропонувати як усунути деякі суперечливі положення нового семантико-граматичного підходу та доповнити його концепцією мішаних частин мови. Методи дослідження. Основним методом є аналізування граматичних та термінознавчих праць. Основні результати дослідження. Порівняно два зазначені панівні підходи до визначення дієслова як частини мови і показано істотні переваги та певні суперечливості другого. Зокрема проаналізовано семантику, граматичні ознаки та ужиткові особливості дієслівних форм на ‑но, ‑то, інфінітива, дієприслівника, віддієслівного іменники на ‑ння, ‑ття з процесовим значенням (далі – дієслівного іменника) та дієприкметника. Підтверджено, що дієслівні форми на ‑но, ‑то та інфінітив належать до дієслова як частини мови, тоді як дієприслівник, дієслівний іменник і дієприкметник є не формами дієслова, а лексико-граматичними розрядами віддієслівного прислівника, іменника та прикметника відповідно. Показано, що успадковування граматичного значення категорії виду та певних валентних позиції твірних дієслів пов’язує дієприслівник, дієслівний іменник та дієприкметник з дієсловом не лише словотвірно і семантично, а й граматично. і завдяки цьому граматичному зв’язку вони істотно відрізняються від спільнокореневих власне віддієслівних прислівників, іменників та прикметників, які повністю втратили всі дієслівні граматичні категорії і тому є результатом повного семантичного перейдення дієслова в прислівник, іменник та прикметник відповідно. Висновки та перспективи. Саме граматичний зв’язок дієприслівника, дієслівного іменника та дієприкметника з дієсловом дає підстави вважати ці утвори мішаними частинами мови. Запропоновано уточнити структуру курсу української граматики і ввести до нього спеціальний розділ «Мішані частини мови», щоб чітко відбити граматичну, семантичну й ужиткову відмінність цих утворів від власне віддієслівних прикметників, прислівників та іменників. Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані дієслівні форми, дієслівний іменник (віддієслівний іменник на ‑ння, ‑ття), дієслівна форма на ‑но, ‑то, дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, процес.

У статті представлено результати теоретичного й емпіричного дослідження впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на мовленнєвий досвід дітей молодшого шкільного віку, виявлено напрями подальших досліджень впливу мережі Інтернет середовища на мовленнєвий досвід. Визначено проблему, що полягає у недостатньому врахуванні у педагогічному процесі нецілеспрямованого і неорганізованого використання дітьми інформаційно-комунікаційних технологій. З’ясовано основні теоретичні підходи до вивчення проблеми взаємодії дітей і Інтернет-середовища та основні напрями використання ІКТ у педагогічному процесі. Критичне осмислення наукових теоретичних та практичних розвідок дало змогу виокремити потребу вивчення питання впливу інформаційних ресурсів мережі Інтернет на змістові характеристики мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку. У статті обґрунтовано підхід до вивчення мовлення саме як до мовленнєвого досвіду, докладно описано методику емпіричного дослідження. Дослідження здійснюється в парадигмі теорії мовленнєвого досвіду, згідно з якою останній розглядається як система у свідомості особистості, спрямована на здійснення мовленнєвого освоєння особистістю світу. Зовнішня структура мовленнєвого досвіду, котра складається з мовленнєвої компетентності, мовної картини світу та мовленнєвої культури, виконує функцію опосередкування мовленнєвої взаємодії дитини із світом. У статті визначено провідні функції кожного елементу мовленнєвого досвіду, змістові характеристики та маркери, а також діагностичний інструментарій, за допомогою якого виявляються ці маркери. У результаті здійсненого емпіричного дослідження було виокремлено специфічні змістові характеристики мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку, зумовлені використанням ІКТ: збільшення асортименту та диференціації емоцій одночасно зі зменшенням здатності до їх вербалізації; переважання динамічних фреймових когнітивних структур над статичними; розширення семантичних полів; збільшення ініціативності в комунікації; зменшення ролі правильності мовлення, дотримання граматичних і синтаксичних норм мови; збільшення семантичної гнучкості. Провідним висновком здійсненого дослідження є те, що використання ІКТ здійснює вплив не лише на кількісні показники мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку (рівень мовленнєвого розвитку), а змінює його змістові характеристики.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Мета статті полягає у визначенні головних чинників художнього синтезу у камерно-вокальній творчості Д. Шостаковича та виявленні характерних жанрових та стильових ознак при вивченні камерно-вокальної творчості, як семантичної усталеності жанрово-стильової форми камерно-вокальної музики. Методологія роботи обумовлена текстологічним, семантичним та музикознавчим підходами, орієнтована на виявлення характерних властивостей камерно-вокальних циклів Д. Шостаковича як художньої єдності жанрових передумов та стильових чинників, що реалізується специфічним шляхом художнього синтезу. Наукова новизна статті визначається представленням дискурсивних оцінок камерно-вокальної творчості Д. Шостаковича як результату процесу художнього синтезу та створенням на його основі нового дослідницького концепту. Висновки. Доводиться, що творчість Д. Шостаковіча відрізняється багатожанровістю та значним стилістичним радіусом, масштабністю концепцій та глибиною змісту, камерно-вокальних творів все ж належить особливе місце. Саме у камерно-вокальній творчості композитор реалізував своє прагнення до художнього синтезу через діалогічну взаємодію зі словом. Звернення автора до літературних першоджерел різних історичних епох й національних культур, широке охоплення тем та образів, мовної індивідуальності й стильової контрастності, стало для нього моментом духовного одкровення, оригінальним способом втілення творчих задумів, пов'язаних з прагненням до смислового контрапункту та формування складних багаторівневих підтекстів.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, камерно-вокальні цикли, художній синтез, музикознавчий дискурс, текстологічний підхід, художньо-мовленнєві ознаки.

Мета роботи. У статті зроблений компаративний аналіз виконавських інтерпретацій Другого фортепіанного концерту С. Прокоф'єва китайської піаністки Ю. Ванг (на прізвисько «літаючі пальці», що можна порівняти з «чарівними літаючими пальцями» самого Прокоф'єва) і деяких вітчизняних піаністів вищого ешелону. Виявляються стильові параметри і стилістичні прийоми, характерні для даного Концерту, які створюють психологічно складну систему взаємоперетворюваних образів, що індивідуально розуміються різними інтерпретаторами. Методологія дослідження полягає в застосуванні історичного, естетичного, жанрово-стильового, музикознавчого аналітичного і виконавського підходів. Важливим видався компаративний метод, використаний для виявлення подібності й відмінностей виконавських інтерпретацій. Наукова новизна визначається висуненням принципово оновленого аналітичного підходу до фортепіанних концертів С. Прокоф'єва, у тому числі з боку їх виконавської тембрально-звукової властивості. Уточнюється специфіка створення семантичної моделі фортепіанних концертів Прокоф'єва китайськими піаністами, з урахуванням естетичного та інтонаційно-мовного підходів. Висновки. Виявлені характеристики виконавських інтерпретацій Другого фортепіанного концерту Прокоф'єва дозволяють визначити семантичні властивості фортепіанної концертності як стильової парадигми не лише композиторської, а й виконавської творчості, яка спроможна отримувати відчутний резонанс при взаємодії з установками національних піаністичних шкіл, віртуозно-актуалізованих специфічних темброво-артикуляційних властивостей фортепіанного звучання та естетичного концепту Радості. Ключові слова: жанр інструментального концерту, фортепіанний концерт, семантичні властивості фортепіанної концертності, фортепіанне звучання, концепт Радості, виконавська інтерпретація.

Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5 У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття. Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій. Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно. Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах). У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної. Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности. Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування. Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201). Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).

Досліджено особливості вживання англійських прикметників найвищого ступеня порівняння в романі Джоан Роулінґ «Harry Potter and the Goblet of Fire» («Гаррі Поттер і келих вогню») та специфіку їх відтворення українською мовою. На основі паралельних перекладних текстів класифіковано суперлативні прикметники за лексико-семантичними розрядами, проаналізовано частоту їх уживання, зіставлено прийоми перекладацьких трансформацій із застосуванням корпусного підходу, розглянуто комплексні комбіновані типи міжмовних перетворень у художньому перекладі.

Статтю присвячено проблемі словотвірної модифікації аспектуально-фазових значень українських дієслів з багатократною семантикою. Системний підхід до вивчення дієслів з мультиплікативною семантикою дає можливість виділити семантичні групи цих дієслів і встановити специфіку аспектуально-фазових модифікацій, а також засобів і умов її реалізації.

Стаття присвячена одній з важливих проблем сучасної лінгвістики – мовній категоризації. Запропонований семантико-когнітивний підхід опису категорій та особливостей мовної категоризації є актуальним у світлі сучасної науки, його використовують для повної характеристики представленого явища. У межах цього підходу розглядаємо також атрибутивні теорії організації категорій – класичний підхід, прототиповий та екземплярний. Представляємо та аналізуємо принципи організації та побудови різнотипових категорій, зважаючи на те, що науковці описують цей феномен з різних точок зору та в межах різних лінгвістичних теорій – денотативно-референційної, функційно-семантичної, теорії фреймової семантики та семантико-когнітивної теорії категорій. Оскільки мова використовує загальний когнітивний апарат, то і мовні категорії представляються категоріями того ж типу, що й інші категорії в поняттєвій системі, наприклад, вони демонструють прототипові ефекти та ефекти базового рівня. Однією з представлених проблем є зв’язок відмінностей, які існують в реальному світі, та відмінностей, що фіксуються засобами мови. Існування категорій зумовлене тим, що в основі їх функціонування лежать не особливості конкретної мови, а визначена модель знання. Важливим чинником є внутрішня організація категорії, яка охоплює ядро та периферію. У зв’язку з тим, що когнітивна лінгвістика – це дисципліна, яка залучає науковців різних галузей, отже заснована на когнітивному та психологічному методах, сучасна лінгвістика привносить нові пояснення щодо організації знань про світ у свідомості мовця. Когнітивний підхід до аналізу мови полягає у виявленні та поясненні процесів категоризації і концептуалізації, які відтворені в мові. Одиницею концептуалізації в когнітивній лінгвістиці є концепт (поняття), який розуміють як результат когніції (пізнання). У концепті згідно з когнітивним та лінгво-культурним тлумаченням сконцентрована не тільки семантика мовної одиниці. Концепт є одиницею ментального лексикону і становить сукупність значень, цінностей і норм як результат пізнавальної діяльності людини.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Мета статті – розкрити зміст та значення музикознавчого внеску до теорії інтерпретації як міждисциплінарної галузі гуманітарного знання, виявити взаємозумовленість текстології та інтерпретології, довести актуальність та проблемну широту особистісно-стильового підходу до явища виконавської інтерпретації. Методологія роботи дозволяє поєднувати філософсько-герменевтичний, текстологічний та музикознавчий ракурси дослідження, виокремлювати музично-виконавський бік інтерпретологічної проблематики. Наукова новизна статті зумовлена розкриттям специфічних музикознавчих сторін проблеми інтерпретації в її сучасному теоретичному стані, методичного значення музично-виконавського стильового вивчення процесу інтерпретації як засадничого у створенні художньо-виразової системи музики на різних стадіях історичного існування та структурно-семантичних рівнях. Висновки. Доводиться, що феномен інтерпретації має особливо рельєфне та цілісне вираження в музичному мистецтві завдяки його переважаючій виконавській природі та усно-семіотичним засобам діяння. Розкривається значення музичної інтерпретації як глибинно-психологічного процесу, який скерований до активізації та експлікації позитивних естетичних чинників людської свідомості, задіює архетипові чуттєві стани, що забезпечують креативні стильові можливості процесу розуміння в його широкому життєтворчому та специфічному музично-виразовому призначенні.Ключові слова: інтерпретація, музикознавча інтерпретологія, розуміння, музичне мистецтво, музично-виконавська інтерпретація, особистісно-стильовий підхід, усно-семіотичні музичні засоби.

У статті розглядаються питання застосування комп’ютерних онтологій і онтологічного інтерфейсу як ефективного засобу інтеграції, агрегації та візуалізації розподілених інформаційних ресурсів і систем на основі використання семантичних властивостей з метою створення і використання інформаційних середовищ у навчально-дослідницькій діяльності учнів. Описується підхід поєднання можливостей комп’ютерних онтологій і функцій геопросторового аналітичного інструментарію ГІС. Наводиться методика застосування онтологічного інтерфейсу на прикладі створення тематичних шарів карт у ГІС-середовищі на основі тематичної онтології.

У даній роботі запропоновано підхід до аналізу тексту та отримання інформації з нього використовуючи знання про моделі лексичної мови. Була запропонована модель мультиагентної системи, що дає можливість паралельно обробляти текстові документи та виконує семантичну обробку тексту. Запропоновано модель опису процесу видобутку інформації за допомогою системи покриття тексту.

У статті систематизовано та охарактеризовано існуючі в лінгвістиці підходи до класифікацій методичних термінів, зокрема з’ясовано структурні характеристики цього багатовимірного явища, центральне поняття досліджуваного дискурсу; встановлено основні принципи, а також виявлено основні універсальні та специфічні властивості англомовного педагогічного дискурсу. Проаналізовано різні принципи та підходи до класифікації лінгводидактичних термінів. Здійснено спробу створити власну класифікацію, поклавши в її основу семантичний принцип, принцип історизму, джерелознавства, системності, словотвору.

Метою дослідження є здійснення теоретичного аналізу проблематики взаємодії теорії інтертекстуальності та теорії переінтонування фольклору у композиторській творчості. Методологія дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні методів сучасної філософії, культурології та мистецтвознавства. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що процес переінтонування фольклорних витоків у композиторській творчості розглядається та методологічно осмислюється в ракурсі дихотомії «своє – чуже», тобто в якості інтертексту. Висновки. Обґрунтовуючи методологічну доцільність інтертекстуального підходу, відзначимо, що в системі «композитор–фольклор» інтертекст і його елементи виявляють загальні властивості гетеролексичності, композиційної та стильової варіабельності. Так, текстова різноманітність фольклорно-жанрового інтертексту представлена матеріалом від цитати до оригінальних авторсько-стильових тем або дрібних компонентів фольклорності в авторському тематизмі, а різноманітність стильового контексту автора простягається від класики до авангарду та змішаних технік ХХІ ст. В інтертекстуальній системі «композитор – фольклор» вибудовується типізація, що як і раніше виражена в інваріантній атрибутиці, генетично притаманній фольклорному жанру. Але тепер, під час конструювання в результаті композиторської роботи, вона набуває рис жанрово-стильової та семантичної дуалістичності. Структурно-семантична атрибутика фольклорного жанру в цьому контексті виражена узагальнено, але не в фольклорно-традиційному, а в стилізованому вигляді та має на увазі присутність авторського компонента.

Goal. The aim of the study is to identify structures typical for the speech realization of terminological compounds in the institutionally legal segment of judicial discourse. The article presents an analysis of terminological compounds of different quantitative structure.Methods. To bring the need for terminological spoluks as more detailed and unambiguous forms of the term are supplemented by advanced methods: for the definition and description of the semantic structure of the previously described terminological spheres of the methodists; spiritual and visual signs of pre-visualized structures appeared for the additional statutory method; kіlkіsny method vikoristano for the value of the frequency of implantation of terminological spoluks in the texts of the institute and legal discourse.Results. The result of the investigation was the classification of terminological compounds of institutionally legal discourse by syntactic and semantic indicators. In modern terminology, the problem of modification, loss of properties of the term as a result of convergence of terminology with common vocabulary is relevant. This convergence is especially noticeable in legal discourse, due to its proximity to everyday communication. For this reason, so-called illusion of understanding the text appears. This is especially noticeable in the use of terminological compounds, where part of them is common vocabulary. Conclusions. Given the functional approach to the definition of the term, it can be stated that multicomponent terminological compounds meet all the requirements for the term, namely, are lexicalized phrases of special function, are included in all semiotic relations, and so on. They also perform a number of other functions that are uncharacteristic of one-word terminology. The functions of multicomponent terms are determined by the needs of institutionally legal discourse, and are related to the methods of word formation, each of which affects the coherence, connectivity and other characteristics of the text. The choice of terminology allows to provide absolutely comprehensive, detailed and accurate information.Key words: terminological connection, terminological system, professional vocabulary, common vocabulary, term structure. Мета. Метою дослідження є виявлення структур, типових для мовленнєвої реалізації термінологічних сполук в інституційно-правовому сегменті юридичного дискурсу. У статті представлений аналіз термінологічних сполук різної семантичної структури.Методи. Довести необхідність термінологічних сполук як більш вичерпних та деталізованих і однозначних форм терміна допомогають такі методи: для визначення і опису семантичної структури досліджуваних термінологічних сполук використовувався структурний метод; спільні і відмінні ознаки досліджуваних структур виявлялись за допомогою зіставного методу; кількісний метод використано для визначення частотності вживання термінологічних сполук у текстах інституційно-правового дискурсу. Результати. Результатом розвідки стала класифікація термінологічних сполук інституційно-правового дискурсу за синтаксичними та семантичними показниками. У сучасній термінології виникає проблема видозмінювання, втрати властивостей терміна в результаті конвергенції термінології із загальновживаною лексикою. Ця конвергенція помітна у юридичному дискурсі через його наближеність до повсякденного спілкування. Із цієї причини виникає так звана ілюзія розуміння тексту. Висновки. Зважаючи на функціональний підхід до визначення терміна, можна констатувати, що багатокомпонентні тер-мінологічні сполуки задовольняють всім вимогам, що пред’являються до терміна. Вони також виконують ряд інших функцій, які невластиві однослівній термінології. Термінологічна сполука має чітку дефініцію та структуру, завдяки чому усувається можливість неоднозначності. Семантична структура зазначених одиниць визначається потребами інституційно-правового дискурсу і пов’язана з методами словотворення, кожен з яких впливає на зв’язність, з’єднаність й інші характеристики тексту. Ключові слова: термінологічна сполука, терміносистема, професійна лексика, загальновживана лексика, структура терміна.

В останню третину ХХ століття в Європі та Америці інституюються такі інтелектуальні течії й суспільні рухи, як «трансгуманізм» та «постгуманізм», що наразі набувають ознак глобального поширення. Актуальні закордонні дослідження доволі чітко диференціюють поняття «транс-» та «постгуманізм», водночас дослідники з України та ближнього зарубіжжя часто не відрізняють ці явища одне від одного. Проте дослідження пост- та трансгуманістичної проблематики в українській гуманітаристиці потребують узгодження термінологічного апарату з поняттями світової науки. Мету дослідження становить експлікація актуального семантичного наповнення понять «трансгуманізм», «постгуманізм», їх диференціація та концептуалізація задля коректної інтеграції у вітчизняну гуманітаристику. Методологія. З метою експлікації актуального сенсу термінів «транс-», «постгуманізм» у науковій літературі та здійснення їх семантичної диференціації були застосовані методи семантичного, термінологічного і компаративного аналізу, семіотичний та герменевтичний підходи. Головні результати та висновки дослідження. Виявлення сенсових патернів понять «транс-» і «постгуманізм» у закордонній науковій літературі та першоджерелах дає змогу здійснити їх семантичну диференціацію. На відміну від попередніх етапів їх існування, на сьогодні рухи транс- та постгуманізму є досить сформованими; вони різняться метою і мають різні цілі. Трансгуманізм є антропоцентричним рухом, який прагне подолати природну обмеженість людини, акцентує її вищість і необхідність вдосконалення людства шляхом застосування високих технологій. На відміну від нього, постгуманізм відкидає антропоцентричну перспективу і переглядає панівне ієрархічне положення людини у всесвіті в напрямку спростування стратегій видового шовінізму (видізму) — присвоєння життєвих привілеїв істотам певного виду.

В роботі представлено багаторівневу самоорганізацію ресурсів кіберфізичної системи технічного сервісу на основі ситуаційно-орієнтованого підходу. В основі підходу покладено концепцію, що стосується організаційної поведінки ресурсів верхнього рівня і забезпечення їх врахування при самоорганізації ресурсів нижнього рівня. З'ясовано, що спільний доступ до інформації про ресурси кіберфізичної системи технічного сервісу забезпечується використанням технології інтелектуальних просторів. Реалізацію ситуаційно-орієнтованого підходу здійснено на прикладі сценарію надання послуг в сервісному обслуговуванні автотранспортної та мобільної сільськогосподарської техніки з участю фізичних пристроїв, контрольованих керуючими ресурсами, та ресурсів планування, що відповідають за генерацію спрямованості поведінки керуючих ресурсів. Зазначено, щотехнологія інтелектуального простору побудована на відкритій платформі Smart-M3 і представлено її структуру. Сама платформа грунтується на концепції семантичний Веб. Показано, що обмін інформацією між учасниками просторів здійснюється на основі протоколу HTTP.

В роботі представлено багаторівневу самоорганізацію ресурсів кіберфізичної системи технічного сервісу на основі ситуаційно-орієнтованого підходу. В основі підходу покладено концепцію, що стосується організаційної поведінки ресурсів верхнього рівня і забезпечення їх врахування при самоорганізації ресурсів нижнього рівня. З'ясовано, що спільний доступ до інформації про ресурси кіберфізичної системи технічного сервісу забезпечується використанням технології інтелектуальних просторів. Реалізацію ситуаційно-орієнтованого підходу здійснено на прикладі сценарію надання послуг в сервісному обслуговуванні автотранспортної та мобільної сільськогосподарської техніки з участю фізичних пристроїв, контрольованих керуючими ресурсами, та ресурсів планування, що відповідають за генерацію спрямованості поведінки керуючих ресурсів. Зазначено, щотехнологія інтелектуального простору побудована на відкритій платформі Smart-M3 і представлено її структуру. Сама платформа грунтується на концепції семантичний Веб. Показано, що обмін інформацією між учасниками просторів здійснюється на основі протоколу HTTP.

У статті окреслено лінгвістичний статус політичної афористики, досліджено появу терміна «політична афористика», виявлено особливості його функціонування в політичному дискурсі. Крізь призму політичної афористики витлумачено поняття «політичний афоризм». Акцентовано, що розуміння поняття «політичний афоризм» залежить від потрактування політичного дискурсу. Запропоновано дефініцію поняття «політичний афоризм», з’ясовано його семантичне наповнення.

Розглянуто філософсько-методологічну проблематику сучасних музикознавчих досліджень, проаналізовано особливості застосування методів і підходів сучасної філософії (герменевтичний, системно-структурний, функціональний, культурно-історичний, семантичний, інтегративний підходи). Обґрунтовано доцільність розширення методології вузько спеціалізованих музикознавчих досліджень методиками сучасної філософії музики. Зауважено, що філософська методологія значно розширює можливості теоретичного осмислення та розуміння конкретних і практичних проблем сучасного музикознавства. Виявлено, що філософські концепції багатьох музичних феноменів, долаючи недоліки вузькоспеціалізованих досліджень, поглиблюють розуміння їх специфічної сутності та визначають перспективи подальших досліджень.

В статті вирішено актуальну науково-практичну задачу прискорення контент-аналізу преси без використання експрес-підходу. В роботі вирішені такі задачі, як адаптація основних складових контент-аналітичного дослідження до аналізу семантичної частки на основі дослідження розподілу синонімічних конструкцій за рахунок підсумовуючого підходу контент-аналізу; розподіл семантичних часток за категоріальними ознаками на основі традиційного підходу контент-аналізу для розподілу ядер семантики за логічними рівнями я-концепції; визначення відповідності семантичної частки логічного рівня саме пропагандисту на основі орієнтованого підходу контентаналізу шляхом дослідження специфіки використання синонімів. В результаті дослідження вперше розроблено метод контент-аналізу семантичної частки в текстах з ознаками психолінгвістичного впливу на основі комплексного використання традиційного, підсумовуючого та орієнтованого підходів контент-аналізу за рахунок дослідження тематичної диференціації синонімічних конструкції на основі дискурсного аналізу тексту, що дозволило адаптувати методику семантичного контент-аналізу до квантово-семантичного психолінгвістичного аналізу і, таким чином, прискорити контент-аналіз преси. Результати можливо використовувати для інтерпретації семантичної частки та виявлення закономірностей у світах сприйняття семантичної частки

У статті висвітлено основоположні аспекти формування світоглядного базису майбутніх учителів музики в процесі фахової підготовки. Розглянуто інструментарій музичного мистецтва під час формування смисложиттєвих принципів особистості в умовах сьогодення. Досліджено семантичний простір філософії музики як потенціації духовного самовизначення особистості. З’ясовано, що одним із пріоритетних напрямів викладання музичного мистецтва є інтеграційний аспект, що потребує комплексного підходу до подання матеріалу, усвідомлення глибинних міждисциплінарних зв’язків, встановлення соціокультурного діалогу потребує наявності педагогічної майстерності, широкого спектра знань у різних галузях гуманітаристики, розуміння ціннісних стратегій розвитку сучасного мистецтва.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні набуло значного поширення використання користувачами мобільних пристроїв та додатків з метою зберігання приватної та конфіденційною інформації. Поряд з цим зростають методи та шляхи поширення шкідливого програмного забезпечення в ОС Android. Для ефективної боротьби з поширенням необхідний новий та покращений підхід до аналізу моделей прав доступу OS Android. У статті розглянуто розроблення нових моделей, які базуються на стандартному методі LSI, статистичному та категоріальному аналізі різних сервісів Google, що дозволить покращити існуючу систему безпеки. Постановка проблеми. У галузі забезпечення безпечної та ефективної роботи мобільних застосувань функціональна та інформаційна безпека розглядаються як дві фундаментальні складові, що взаємодоповнюють одна одну. Одним із найефективніших способів отримання зловмисником доступ до конфіденційної інформації є обхід системи одноразової перевірки ОС Android. Одним із засобів підвищення надійності роботи є розробка моделей безперервного захисту. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглянуто останні публікації у відкритому доступі, включаючи статистичні дані Google Malware Project. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Розробка та математичне обґрунтування моделей безперервного аналізу привілеїв в ОС Android. Постановка завдання. Запропонувати базову модель захисту ОС Android, що базується на аналізі привілеїв. Виклад основного матеріалу. Запропоновано модель безперервного аналізу програмних застосувань, що базується на аналізі дозволів методом латентно-семантичної індексації. Висновки відповідно до статті. Проведено аналіз та показано вади базового підходу захисту ОС «Android Permission», за якого здійснюється одноразова перевірка роботи застосувань. Також наведено найбільш репрезентативні результати тестування наведених моделей для різних варіантів навчальної вибірки.

Мета і завдання статті – запропонувати новий підхід до принципів жанротворення в українській літературі доби Київської Русі. Суть такого підходу полягає у тому, щоб розглядати давні жанри як спосіб висловлювання (за Ф. Сосюром). Літературні жанри періоду Київської Русі раніше переважно поділялися на церковні і світські, первинні і синкретичні. Ми пропонуємо застосувати до диференціації жанрів принцип, який спирається на характер висловлювання. За висловом писемним виділяємо такі жанри, як: азбуковник, літопис (хронограф, хроніка), епістолія, послання, «книга», «чтеніє», «описаніє», афоризм. За висловом усним такі як: бесіда, діалог, молитва, повість, повчання, похвала, «слово», сказання, «толкованіє». Ще один принцип диференціації жанрів – віднесеність їх до предмета зображення, який і визначає його специфіку: житіє, видіння, «історія», ходіння, чудо. Часом на характер жанру вказує назва твору, яка пояснює або предмет зображення, або його ідейне спрямування, або наративну форму; серед тих назв є такі, що запозичені зі Святого Письма, що виражають метафоричний смисл середньовічної символіки та алегоризму. Фольклорні жанри ми не відносимо до жанрів літературних, оскільки вони мають інший культурний код. Фольклорні жанри функціонували паралельно до книжності, іноді проникаючи у сферу літературну, додаючи до писемних творів свої семантично-художні елементи. Естетика, онтологія, прагматика, типологія давньоукраїнських жанрів історично зумовлені, покликані до життя певними суспільно- політичними та естетичними чинниками та потребами, тісно пов’язані із характером та виявом естетичних цінностей середньовічної епохи, визначаються ними і становлять певну систему сприймання і відтворення світу, а отже, і систему жанрів, які забезпечували духовне, культурне життя давньої пори.

Статтю присвячено з’ясуванню поліпарадигмальної природи художнього тексту та ролі людського чинника в сучасній лінгвістиці. Виявлено антропоцентричні тенденції, що домінують у сучасних дослідженнях тексту та відображено різноманітні підходи до тексту (семіотичний, лінгвістичний, комунікативний, когнітивний, прагматичний). Проаналізувано текст як комунікативний акт та виділено чотири аспекти при вивченні тексту – екстралінгвальний, когнітивний, семантичний і лінгвістичний. Розглянуто художній текст як авторський потік свідомості, зафіксований у мовній формі, яка відображає авторську позицію, його світобачення, погляди, міркування, емоції, оцінки, тобто його мовостиль. З’ясовано, що образ автора об’єднує всі елементи змісту і стилю художнього твору в текстове ціле.