Journal articles: 'Підстава для застосування заходів захисту'

1

Мартинюк, Юрій Володимирович. "СПОСОБИ САМОЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ У ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 208–14. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.32.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено характеристиці заходів оперативного впливу як правових прийомів неюрисдикційної форми захисту цивільних прав у договірних зобов’язаннях. Запропоновано під заходами оперативного впливу розуміти передбачені у договорі чи законі спеціальні різновиди самозахисту цивільних прав у договірних зобов’язаннях, що є односторонніми діями юридичного характеру, вчинюваними учасниками договірного правовідношення самостійно з метою припинення або попередження повторення порушень договірного зобов’язання. Виокремлено низку основних ознак самозахисту договірних прав та запропоновано авторське розуміння поняття самозахисту. Обґрунтовано необхідність сприймання заходів оперативного впливу як спеціальних способів самозахисту з огляду на спорідненість їх правової природи та наявність низки визначальних спільних ознак, серед яких: 1) однакові правові підстави для застосування самозахисту і заходів оперативного впливу (порушення суб’єктивного цивільного права учасника договірного правовідношення або створення реальної загрози такого порушення); 2) однакова суб’єктна специфіка їх реалізації (управомоченою особою є учасник договірного правовідношення, який здійснює самозахист та застосовує заходи оперативного впливу самостійно та в односторонньому порядку); 3) однакова мета їх застосування (протидія неправомірному посяганню на суб’єктивні цивільні права учасника договірного правовідношення). Зроблено висновок, що юридичними фактами, які надають учаснику договірного правовідношення право на реалізацію заходів оперативного впливу, є порушення його суб’єктивного цивільного права та створення реальної загрози такого порушення, що відповідає концепції превентивного захисту цивільних прав у договірних зобов’язаннях, а також гармоніює із встановленими у законі правовими підставами для використання способів самозахисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Ліпинський, В. В., and О. О. Пустовий. "ДОТРИМАННЯ ВИМОГ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА КОНВЕНЦІЄЮ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ПІД ЧАС ТЛУМАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ПРАВОВИХ НОРМ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 110–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.109.

Full text

Abstract:

Зважаючи на те, що більшість адміністративних стягнень позбавляють правопорушника його майна (штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права; виправні роботи), для належного тлумачення адміністративно-деліктного законодавства вирішальне значення має дотримання гарантій захисту права власності, закріплених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, йдеться про те, що під час тлумачення адміністративно-деліктних правових норм слід виходити з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції адміністративно-деліктне законодавство може бути підставою для втручання у право власності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, лише якщо його положення з урахуванням практики його застосування національними судами є достатньо передбачуваними, зважаючи на особливості відповідних суспільних відносин. Крім того, обираючи адміністративне стягнення, пов'язане з позбавленням майна або накладенням грошового стягнення, необхідно забезпечити пропорційність між таким адміністративним стягненням та адміністративним правопорушенням, що вимагає, зокрема, врахувати особливі обставини справи під час визначення розміру стягнення та розглянути можливість застосування менш суворого заходу стягнення для досягнення справедливого балансу між відповідним суспільним інтересом та правами власника. Натомість має братись до уваги те, що автоматичне, безвідносне до індивідуальних обставин справи заявника втручання може вважатись порушенням конвенційного положення про захист власності. Також визначальне значення має те, щоб втручання у право власності супроводжувалось доступністю достатніх процесуальних гарантій проти свавілля, включаючи можливість ефективно оскаржити відповідний захід до незалежного органу, який має компетенцію за змагальною процедурою розглянути підстави застосування заходів втручання та відповідне доказове обґрунтування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

КОВАЛЬ, ІРИНА, and ЮЛІЯ ПАВЛЮЧЕНКО. "Охоронна функція господарського права." Право України, no. 2019/08 (2019): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-015.

Full text

Abstract:

Завдання держави щодо належного упорядкування та ефективного розвитку господарських відносин обумовлює потребу в існуванні сукупності правових норм, здатних врегулювати зазначені відносини, які утворюють галузь господарського права. При цьому процеси інноваційних перетворень у суспільному виробництві призводять до ускладнення і зміни господарських зв’язків, що відображається на меті правового регулювання господарських відносин задля забезпечення більш високого рівня їх розвитку. З урахуванням цього існує потреба у переосмисленні змісту функцій господарського права, зокрема охоронної функції. Мета статті полягає у розкритті змісту й особливостей реалізації охоронної функції господарського права. У процесі дослідження проаналізовано наукові погляди щодо функцій права, їх особливостей, видів функцій права та значення. Крім того, зроблено висновок про взаємообумовленість і взаємозв’язок мети та функцій господарського права у вирішенні завдання щодо утвердження і зміцнення суспільного господарського порядку в економічній системі. Доводиться, що тлумачення охоронної функції господарського права переважно в контексті захисту порушених прав суб’єктів господарської діяльності призводить до звуженого розуміння цього напряму впливу господарсько-правових норм. З урахуванням того, що господарські відносини становлять результат тісного перетинання та взаємодії приватних і публічних інтересів учасників відносин у сфері господарювання, обстоюється думка, що саме цим визначається зміст охоронної функції господарського права та її призначення максимально забезпечити належне дотримання, виконання, використання, застосування відповідних правових норм. Обґрунтовується, що для ефективної охорони господарських відносин і забезпечення правопорядку в економіці охоронні господарсько-правові норми мають регламентувати: 1) заходи й умови попередження господарських правопорушень; 2) підстави, форми і способи захисту прав учасників відносин у сфері господарювання; 3) підстави, заходи і порядок застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Для розкриття особливостей реалізації охоронної функції господарського права охарактеризовано заходи попередження господарських правопорушень (превентивну (попереджувальну) складову), захист прав та законних інте ресів учасників відносин у сфері господарювання (центральну складову) та засто сування господарсько-правової відповідальності як складові охоронної функції господарського права. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що охоронна функція господарського права становить вплив господарсько-правових норм на відносини у сфері господарювання, який здійснюється через диспозитивні й імперативні засоби правового регулювання, які забезпечують впорядкування господарських відносин на основі поєднання індивідуального підприємницького (майнового) інтересу з загальносуспільними і державними потребами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Nazirov, E. K., T. A. Nazirova, and V. M. Luchkin. "Аналіз методів визначення місця розташування надзвичайної ситуації на підставі акустичних сигналів." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 6 (June 27, 2018): 147–51. http://dx.doi.org/10.15421/40280629.

Full text

Abstract:

Досліджено сутність та доцільність застосування систем раннього попередження надзвичайних ситуацій, на основі аналізу отриманих акустичних сигналів. Ефективне управління надзвичайними ситуаціями сприяє стабільному розвитку загальної безпеки держави і сталому розвитку економіки країни. Дії або бездіяльність у цій сфері безпосередньо впливають на здоров'я населення України та є одним з пріоритетних питань національної безпеки. Важливою проблемою в управлінні надзвичайними ситуаціями є відсутність у режимі реального часу узгоджених можливостей реагування, керованих інтегрованими засобами прийняття рішень на основі інформації, отриманої від перших сигналів реакції на докризовий стан. Представлена робота спрямована на підтримку узгодженого управління надзвичайними ситуаціями в разі виникнення та розвитку надзвичайної ситуації, небезпеки великих аварій і незапланованих заходів, включаючи серію необхідних заходів для захисту суспільного життя і безпеки власності. Наведено методику виявлення звуків небезпеки в умовах міського шуму. Різноманітність звуків життєдіяльності населення величезна й охоплює звуки, створювані в приміщенні і на відкритому повітрі, так і в навколишніх будинках і спорудах. Ці звуки передають інформацію про людську і соціальну діяльність, або про загрозу виникнення надзвичайної ситуації. Сучасні методології розроблення програмного забезпечення зменшують ризик розвитку надзвичайних ситуацій, шляхом визначення та раннього виявлення епіцентру місця розташування надзвичайної ситуації. В огляді проаналізовано методи управління інформаційними ресурсами і ресурсами зберігання інформації, які потрібні для управління діяльністю в аварійних сценаріях, доповнені службою локалізації НС, яка спирається на визначення місця розташування. Методи поєднують у собі рівень сили сигналів, отриманих від орієнтирів, розташованих респондентами в докризовій системі, на основі інформації отриманих акустичних сигналів. Аудіо тріангуляція вказує на розташування небезпечної зони й алгоритми машинного навчання аналізують отримані аудіо-сигнали. Для людей і суспільства загалом потенційні надзвичайні ситуації та катастрофи накладають важкі психологічні та економічні наслідки. Потреба подальших розробок превентивних заходів профілактики й ефективного реагування мають актуальне значення в заходах щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації, зменшення можливих втрат і збитків, які охоплюють всі вікові групи населення. Сприяють ефективному і комплексному використанню наявних сил і методів, які призначені для запобігання НС та позитивно впливають на попередження кризи на ранніх стадіях його розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Богдан, Б. В. "Юридична відповідальність за порушення заходів щодо запобігання інфекційним хворобам." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2400.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена аналізу змін, внесених до інституту юридичної відповідальності за порушення заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб. Зокрема, досліджено посилення адміністративної та кримінальної відповідальності фізичних осіб і посадових осіб у разі порушення заходів запобігання інфекційним хворобам. Наведено та проаналізовано приклади судової практики щодо застосування адміністративної відповідальності за порушення правил щодо карантину людей. На підставі аналізу чинних нормативно-правових актів, якими врегульовано відносини в досліджуваній сфері, автором акцентовано увагу на тому, що карантин і обмежувальні протиепідемічні заходи являють собою заходи, які спрямовані передусім на запобігання поширенню інфекційних хвороб. Різниця полягає лише в тому, що обмежувальні протиепідемічні заходи застосовуються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, а карантин - з метою запобігання особливо небезпечним інфекційним хворобам. Зазначено, що під час протидії інфекційним хворобам може діяти низка обмежень, що узагальнено зводились до таких: заборонено відвідування закладів здобувачам освіти, проведення спортивно-масових заходів, регулярних перевезень пасажирів автомобільним і залізничним транспортом; припинено проведення планових заходів із госпіталізації, припинено проведення планових операцій; заборонено перебування у громадських місцях без одягнутих засобів індивідуального захисту - захисної маски або респіратора, низка інших. Ілюстрацією притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил карантину людей є значна кількість судових рішень, які винесені протягом установленого урядом карантину на території України. Проте судова практика притягнення адміністративної відповідальності за вказане адміністративне правопорушення має неоднозначний характер: значна кількість судових справ передбачає повернення справи про адміністративне правопорушення до Управління патрульної поліції для належного оформлення. Аналіз наведених прикладів судової практики свідчить про відсутність єдиної правової позиції судів під час вирішення адміністративних справ за нововведеною статтею 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Рижков, Вадим Генієвич, Карина Володимирівна Бєлоконь, Євгенія Анатоліївна Манідіна, Євгенія Анатоліївна Манідіна, and Надія Валеріївна Фоміна. "ЕЛЕКТРОБЕЗПЕКА У ЧОРНІЙ МЕТАЛУРГІЇ: ОСОБЛИВОСТІ, ЕРГОНОМІКА РОБОЧОГО МІСЦЯ, ПРИЛАДИ КОНТРОЛЮ,ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ." Scientific Journal "Metallurgy", no. 2 (February 22, 2022): 116–23. http://dx.doi.org/10.26661/2071-3789-2021-2-14.

Full text

Abstract:

Електротравми на виробництві відрізняються високою летальністю, що вимагає ретельного виконання правил і норм електробезпеки, застосування захисних засобів. Будь-яке металургійне підприємство має розгалужені електричні мережі, значну кількість електроспоживачів з лінійною напругою 380, 660 і 6000 В. Окрім того сюди додаються несприятливі умови праці та наявність факторів підвищеної та особливої небезпеки ураження струмом. Все перелічене пред’являє підвищені вимоги до електробезпеки. Для електродвигунів, що працюють у приміщеннях гарячих цехів або в інших приміщеннях з високою температурою повітря, потрібно вживати заходів із запобігання можливості їх нагрівання вище припустимого рівня, яке здійснюється шляхом застосування відповідного виконання двигунів. Використовують два види виконання електродвигуни, що продуваються (охолоджувальне повітря надходить всередину від власного або спеціально встановленого вентилятора), закриті електродвигуни, яких обдувають (повітря подають від вентилятора, розташованого зовні машини). Правильна організація робочого місця з точки зору електробезпеки має особливе значення для приміщень металургійних цехів. Перш за все потрібно витримувати нормативну відстань до струмовідних частин і дотримуватися правил виконання робіт на електроустановках. Важливе значення для безпеки має стан ізоляції. Сучасні прилади контролю ізоляції вимірюють як опір ізоляції, так і ступінь її старіння, а також зволоженість). Як матеріал для електроізоляції за умови високої температури зараз використовують лакотканини, кремнійорганічні матеріали, склотканини. Як електрозахисний засіб все ширше застосовують підставки зі склопластику. Для запобігання аварійного режиму роботи електродвигунів фахівці рекомендують встановлювати апарати захисту типу РТТ, РТЛ і УВТЗ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Навроцька, В. В. "Закритий судовий розгляд як гарантія нерозголошення охоронюваних законом таємниць." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 92 (December 17, 2020): 176–88. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.176-188.

Full text

Abstract:

У статті констатовано, що можливість проведення закритих судових засідань є однією із процесуальних гарантій нерозголошення охоронюваних законом таємниць. Зазначено, що здійснювати розгляд питання про закрите судове засідання слід у кожному випадку, коли для цього виявляються підстави, незалежно від наявності клопотань сторін. Запропоновано доповнити КПК України нормою, яка б передбачала недопустимість розголошення даних закритого судового розгляду, а в КК України, своєю чергою, передбачити відповідальність за порушення такої заборони. Указано, що одним із способів захисту таємниці у сфері кримінальної процесуальної діяльності може бути розділення кримінального провадження стосовно окремих підозрюваних, обвинувачених у частині епізодів злочинної діяльності, коли в них містяться відомості, котрі не підлягають розголошенню. З огляду на це, було запропоновано нову редакцію ч.3 ст. 217 КПК України 2012 р. Також піддано критиці положення ч.3 ст. 27 КПК України; запропоновано норму, згідно з якою у відкритому судовому засіданні листування та запис переговорів, що містять інформацію суто особистого характеру чи відомості про приватне життя, можуть бути оголошені лише зі згоди осіб, яких вони стосуються. Піддано критиці позицію, згідно з якою розгляд проваджень про застосування примусових заходів медичного характеру завжди має бути відкритим.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Гудима-Підвербецька, Марія Мирославівна, and Мирослава Мирославівна Гудима. "ШЛЯХИ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ТУРИСТА В УМОВАХ КАРАНТИННИХ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ ПОШИРЕННЮ ГОСТРОЇ РЕСПІРАТОРНОЇ ХВОРОБИ, СПРИЧИНЕНОЇ COVID-19." Історико-правовий часопис 17, no. 2 (March 30, 2022): 112–19. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/16.

Full text

Abstract:

Нові обставини завжди вимагають розставлення акцентів у реалізації та створенні умов для надання туристичних послуг, де на перше місце виходить саме безпека. В статті відзначається, що, окрім загальних обов’язків, передбачених ст. 13 ЗУ «Про туризм», цим законом встановлені й інші цілком конкретні заходи, спрямовані на безпеку туристів у фінансовому плані, зокрема, обов’язкове фінансове забезпечення туроператорами і турагентами своєї цивільної відповідальності перед туристами гарантією банку чи іншої кредитної установи (ст. 15) та страхування життя і здоров’я туриста (медичне та від нещасного випадку) (ст. 16). З’ясовано, чи є епідемія COVID-19 та карантинні заходи, вжиті у зв’язку з нею, підставою для звільнення від відповідальності виконавця туристичних послуг за порушення умов договору, і викладено висновок, що кваліфікація обставин, вжитих внаслідок введення карантину як форс-мажорних, залежить від: 1) договірного закріплення як форс-мажорних цих умов; 2) впливу форс-мажору на неможливість здійснення стороною конкретного договору, наявності доказів щодо цього, а також договірного розподілу ризиків виникнення форс-мажору; 3) повідомлення про неможливість виконання зобов’язань через форс-мажор контрагента негайно або у строки, встановлені договором сторін; 4) намагання сторони за таких умов попередити завдання шкоди контрагенту; 5) звернення до контрагента з проханням про продовження строків виконання договору чи зміни інших його умов способом, передбаченим у договорі, без застосування штрафних санкцій, що може привести до договірної зміни сторонами договору; 6) звернення сторони за отриманням сертифікату щодо засвідчення форс-мажору до Торгово-промислової палати. Наголошується, що форс-мажорні обставини за вказаних умов лише звільняють від відповідальності за порушення зобов’язання виконавцем туристичних послуг, але не звільняють його від виконання. Тому з погляду права застосовані внаслідок пандемії обмежувальні заходи можуть мати такі правові наслідки для сторін договору про надання туристичних послуг: 1) за втрати кредитором інтересу у виконанні зобов’язання внаслідок прострочення боржника через обставини непереборної сили / форс-мажору можлива його відмова від прийняття виконання і вимога відшкодування збитків; 2) за постійної неможливості виконання зобов’язання боржником через обставини непереборної сили зобов’язання припиняється; 3) за істотної зміни обставин можлива зміна або розірвання договору. Зауважено, що до істотної зміни обставин можна відносити заходи, що вживаються через пандемію, однак хвороба замовника туристичної послуги чи його родичів не визнається як істотна зміна обставин або непереборна сила. Інструментом захисту інтересів замовника турпослуг може стати в цьому разі страхування від невиїзду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Шилін, М. О., and М. В. Величко. "ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАВОВІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ КАНАДИ ІЗ ПРОТИДІЇ БІОЛОГІЧНИМ ЗАГРОЗАМ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 113–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.85.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються теоретичні і правові основи національної програми Канади із протидії біологічним загрозам. На підставі аналізу законодавства цієї країни стверджується, що специфіка національної програми Канади із протидії біологічним загрозам зумовлена своєрідним комплексним підходом цієї держави до вирішення зазначеної проблеми, який передбачає одночасне застосування заходів із біозахисту і біобезпеки. Розбудова цієї комплексної програми розглядається у чотири етапи. Перший етап тривав з 1990 по 1994 рік. Під час нього була здійснена підготовка відповідних рекомендацій з біозахисту і біобезпеки. Другий етап (19942009 роки) вже передбачив обов'язкове дотримання вимог біозахисту і біобезпеки згідно з прийнятим у 1994 році «Положенням про регулювання імпорту патогенів та токсинів людини». Третій етап (2009-2013 роки) характеризується певним посиленням в Канаді контролю за НБА відповідно до прийнятого в 2009 році Закону «Про пато-гени людини та токсини». Особливістю четвертого етапу (2013-2015 роки) є реалізація в Канаді так званої Національної програми гармонізації стандартів і рекомендацій із біозахисту і біобезпеки під час проведення досліджень зі збудниками захворювань у людей і наземних тварин. Визначено, що контроль за дотриманням установами виконання встановлених вимог біозахисту і біобезпеки є багаторівневим, здійснюється низкою суб'єктів: власником ліцензії; визначеною відповідальною особою за дотриманням персоналом установи вимог із біобезпеки та біозахисту; відповідною комісією з біобезпеки та біозахисту на конкретному об'єкті; правоохоронними та спеціальними службами. Комплексна програма підтримується сучасною нормативно-правовою базою, національними стандартами і спеціалізованим урядовим агентством, відповідальним за адміністрування та правозастосування - Управлінням охорони громадського здоров'я Канади, яке діє як єдиний національний координаційний центр діяльності біоме-дичних лабораторій, що працюють із небезпечними патогенами, як для людини, так і тварин. Запропоновано зазначений позитивний досвід Канади із розробки національної програми біологічної безпеки та біологічного захисту використати в Україні для створення вітчизняної системи із протидії загрозам національній безпеці України біологічного характеру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937-1945 рр. (частина 1)." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 54–61. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2029.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

СУХОМЛИН, Юлія, and Ірина ДУБІВКА. "ПОРЯДОК ІНІЦІАЦІЇ ТА ПОДАННЯ КЛОПОТАННЯ ПРО ЗМІНУ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 100–106. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-17.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Метою статті є дослідження процедури звернення з відповідним клопотанням до слідчого судді прокурором, слідчим за погодженням з прокурором (а у разі зміни запобіжного заходу – ще й підозрюваним, до якого застосовано запобіжний захід, його захисником), що передує застосуванню будь-якого запобіжного заходу під час досудового розслідування. Результати. Стаття присвячена дослідженню особливостей ініціації клопотань про зміну запобіжного заходу (ст. ст. 200, 201 КПК України). З метою належної реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, а також належного забезпечення інших засад кримінального провадження, зокрема забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, законодавець у ст. 201 КПК України передбачив процесуальну можливість подання клопотання підозрюваним про зміну запобіжного заходу. Варто звернути увагу на те, що клопотання слідчого, прокурора про зміну запобіжного заходу відрізняється за змістом від клопотання про обрання запобіжного заходу. Зокрема, у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також які існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати. При цьому до клопотання мають бути додані такі документи: копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час розгляду клопотання, із зазначенням відомостей, які вони можуть надати, та обґрунтуванням значення цих відомостей для вирішення питання; підтвердження того, що підозрюваному надіслана копія клопотання та копії матеріалів, що обґрунтовують клопотання. Висновки. Підставами для застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування є фактичні дані, які свідчать про наявність ситуації, що зумовлює таку необхідність залежно від обставин кримінального провадження. Їх варто відрізняти від підстав до звернення з клопотанням, право на яке породжує право на розгляд та вирішення по суті, тобто: 1) у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про них слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати; 2) обов’язковою умовою при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді передання під нагляд батьків та інших осіб слід визначити наявність у клопотанні відомостей про наявність згоди батьків (інших осіб) та самого неповнолітнього підозрюваного, який передається під нагляд.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Горбачова, І. М. "ІНСТИТУТ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ В КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 86–90. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.55.

Full text

Abstract:

У процесі опрацювання концепції кримінального законодавства пропонується передбачити новий для України захід кримінально-правового впливу - заходи безпеки. До таких заходів у перспективі планується відносити: примусову психіатричну допомогу, обмежувальні заходи, оприлюднення інформації про засудження особи. Окремими розділами пропонується виділяти заходи реституції та компенсації, заходи конфіскації та вилучення майна. У кримінальному законодавстві різних країн схожі або однакові за своєю сутністю заходи безпеки називаються по-різному, враховуючи специфіку термінології кримінального законодавства, що викликано культурою суспільства та правовими ідеологіями, які домінують у певному суспільстві. Підставами призначення заходів безпеки визнаються: «суспільно небезпечний стан» особи, що виявляється у вчиненні нею суспільно небезпечного діяння та схильністю до його вчинення, злочинною діяльністю; підвищена криміногенність елементів конкретних життєвих ситуацій, а їх основною метою - захист суспільства від антисоціальної активності таких осіб, кримі-ногенність ситуації. Визначення правової природи та призначення (підстави та мети) заходів безпеки дозволить оптимально відпрацювати систему таких заходів та порядок їх застосування. Відповідно до концепції також пропонується ввести такий захід, як реституція та компенсація. Це є позитивною тенденцією, але одночасно з їх нормативним закріпленням слід виходити з того, що держава повинна забезпечити безпеку кожного члена суспільства, а якщо її органи не в змозі попередити злочин, відшкодування спричиненої злочином шкоди має стати завдання держави. Слід передбачити можливість своєчасної компенсації, тобто до винесення обвинувального вироку суду чи до розшуку особи, яка вчинила злочин, коли потерпілий гостро потребує в матеріальній допомозі для термінового лікування. Державна компенсація має відбуватися у випадках, коли відсутні відомості про особу, яка вчинила злочин. Виплата матеріальної допомоги має виключатися, якщо особа, якій спричинена шкода, уклала угоду страхування життя та здоров'я, майна, та отримує страхову премію, або особа своїми діями сприяла вчиненню злочину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні у період 1937–1945 рр. (частина 2)." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 56–64. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2081.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудо-вих прав у Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 року та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х років ХХ сто-річчя Україна починає втрачати свою суверенність та незалеж-ність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конститу-ційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст допов-нень до Конституції УСРР, при-йнятих у 1925 році, то там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна рес-публіка», згодом у Конституції УСРР 1929 року зазначалося, як «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави мови не було. Проте в Конститу-ції 1937 року (найменування УСРР було змінене на УРСР на Надзви-чайному XIV з’їзді Рад у січні 1937 року) ці положення відсутні, є лише запис про об’єднання респу-блік у союзну державу. Конститу-ція УРСР 1937 року замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом дер-жавної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР вибирала Президію – колегіальний постійно діючий орган влади у пері-оди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загально-союзних органів управління респу-бліканськими об’єктами господар-ства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копiювання змiсту загальносо-юзних законодавчих актів, так і застосуванням союзних норматив-них актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули і галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 році Конституції УРСР мало б бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до удосконалювання захисту прав працівників, проте демократичні засади і положення Конституції залишилися деклара-тивними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за під-приємствами, установами, заборо-нялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці 30-х – початку 40-х років минулого століття у всій союзній державі (у тому числі і в УРСР) з метою збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підви-щення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані «тунеядці», «дармоїди», «нероби»), притягувалися до адміністратив-ної або до кримінальної відповідаль-ності; мало місце більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, за виробництво про-дукції з браком, за недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гаран-тій працівників, взагалі була від-сутня можливість захисту їхніх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регре-сивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був зумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (в основному чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. З метою забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгос-пів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулю-вання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 1922–1924 років, за зміс-том яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим зако-нодавством трудова повинність була передбачена лише у разі необ-хідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, та лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Коміса-рів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівель-них робіт, заготівлю палива, без-перебійного функціонування тран-спорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість ука-зів Президії Верховної Ради СРСР та постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан і фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досяг-нення в сфері трудового права. Цей період характеризується міліта-ризацією праці, мобілізацією пра-цездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збіль-шенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введен-ням надурочних робіт. Унікальність цього явища у плані дослідження ґенези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції в основному мали місце не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприєм-ства разом зі своїми працівниками та їхніми родинами у зв’язку з тимчасовою окупацією німець-ко-фашистськими військами тери-торії України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 року до лютого 1943 року здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорене принципам і положенням законодавства СРСР, яке, своєю чергою, мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було здобути перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Коваль, В. В. "Сукупність показників для оцінювання прогнозованої ефективності застосування сил і засобів маскування для захисту військових об’єктів від технічних засобів повітряної розвідки та наведення зброї противника." Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, no. 2(43), (May 11, 2021): 25–30. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.43.03.

Full text

Abstract:

Аналіз локальних війн та збройних конфліктів сучасності переконливо свідчить про зростання ролі заходів маскування для захисту військових об’єктів від технічних засобів повітряної розвідки та наведення зброї противника. У статті запропоновано сукупність показників для оцінювання прогнозованої ефективності застосування сил і засобів маскування, застосування яких дозволяє здійснити порівняльне оцінювання можливих варіантів формування їх складу та визначити ступень досягнення мети проведених заходів маскування в операціях (бойових діях).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Klymenko, O. M., I. A. Kuian, and Yu V. Danyliuk. "Рецензія на підручник за редакцією Грушка В. І. та Скулиш Ю. І. «Пенсійна система»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 154–56. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.16.

Full text

Abstract:

Актуальність наукового осмислення проблематики пенсійного забезпечення обумовлюється нагальною потребою розробки дієвих механізмів реалізації пенсійної реформи. Складність, багатоаспектність та соціальна значущість процесів модернізації пенсійної системи держави є додатковими викликами на цьому шляху, що потребують уваги не лише законотворця і виконавчої влади, а й наукової спільноти. У світлі цього рецензований підручник колективу авторів, за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш, є вагомим за обсягом та досягнутими результатами дослідженням сучасних систем пенсійного забезпечення і страхування. Самостійне місце у тексті книги займає також аналіз засад та особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні та окремих зарубіжних країнах. За складністю поставлених завдань та своїм практичним потенціалом підручник можна назвати не лише навчальним виданням (із такими класичними елементами, як питання для самоперевірки, словник основних понять і термінів, перелік рекомендованої літератури та значна кількість корисних не лише в навчальному процесі, але й для практичної діяльності додатків), а й універсальною працею з питань пенсійного забезпечення. Видання характеризується комплексним підходом до розгляду питань пенсійної реформи, що знайшло безпосереднє відображення у побудові загального змісту та його структурних елементів. У першій главі розглядаються загальні питання правової природи та значення соціального захисту й соціального страхування у світлі завдань і функцій сучасної соціальної держави, розкриваються складові елементи системи соціального захисту, прослідковується історичне становлення пенсійного страхування та інших видів соціального захисту населення (соціального та пенсійного забезпечення) у їх функціональному та еволюційному взаємозв’язку. Окремий підрозділ 1.3 присвячено характеристиці сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні, його проблем, наслідків дії численних негативних факторів. Засновуючись на багатосторонньому аналізі конкретних соціально-економічних показників, що ілюструється численними актуальними таблицями та графіками, автори резюмують, що характерними рисами нинішньої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді тощо. Аргументується необхідність запровадження низки заходів, спрямованих на детінізацію економіки країни та поліпшення фінансового стану в рамках солідарної пенсійної системи, зокрема оптимізації єдиного соціального внеску, звільнення солідарної пенсійної системи від невластивих їй виплат, розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, запровадження єдиних для всіх громадян правил пенсійного забезпечення, побудованих на принципах пенсійного страхування та ін. Друга глава присвячена характеристиці структури та особливостей систем пенсійного забезпечення, в першу чергу, – солідарної системи. Заслуговує на увагу проведений авторами аналіз трьох рівнів системи пенсійного забезпечення: солідарної та накопичувальної систем загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, системи недержавного пенсійного забезпечення, що здійснювався з огляду на їхню структуру, суб’єктний склад та особливості реалізації правовідносин. Визначено сутність, порядок внесення та адміністрування єдиного соціального внеску, види пенсій та детально описано механізми управління в солідарній системі. Третя, четверта та п’ята глави, об’єднані темами сутності накопичувальної системи пенсійного страхування та порядку створення, особливостей функціонування недержавних пенсійних фондів. Базові теоретичні позиції викладаються у главі третій, де, серед іншого, визначені джерела формування накопичувальної системи пенсійного страхування, способи використання коштів цієї системи, управління пенсійними активами недержавного пенсійного фонду, його організаційна структура тощо. Важливим питанням, що детально розглядається на сторінках підручника, є діяльність із адміністрування пенсійних фондів, для чого юридична особа повинна отримати в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ліцензію на провадження відповідної діяльності. Важливо, що правовою підставою надання адміністратором послуг пенсійному фонду є договір, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі та повинен містити широкий перелік істотних умов. У главі четвертій ключовим питанням є забезпечення належної діяльності недержавних пенсійних фондів. Пропонується перелік робіт, що здійснюються в рамках діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, серед яких: розроблення пенсійних схем та інвестиційних декларацій; укладення пенсійних контрактів; укладення договорів з компанією з управління пенсійним фондом, компанією з управління пенсійними активами, банківською установою-зберігачем, аудитором чи аудиторською фірмою, страховими організаціями; залучення пенсійних внесків і ведення персоніфікованого обліку цих внесків і пенсійних контрактів; накопичення пенсійних активів, їх розміщення та інвестування та ін. Попри договірну природу аналізованих відносин, важливе місце посідає система державного нагляду та регулювання недержавного пенсійного забезпечення, функції у сфері яких на сьогодні покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг в Україні, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк. Додаткової цінності підручнику надає проведений у підрозділі 4.4 порівняльний аналіз пенсійного забезпечення та пенсійних систем у зарубіжних країнах. У главі п’ятій увага зосереджується на дослідженні структури пенсійних схем, можливих видів та умов здійснення пенсійних виплат, порядку визначення розміру останніх та, з іншого боку, порядку, розміру та термінів сплати пенсійних внесків. Розглянуто механізми здійснення недержавного пенсійного забезпечення залежно від суб’єкта його провадження: пенсійними фондами, страховими організаціями або банківськими установами. Не залишені поза увагою авторів підручника й питання оподаткування пенсійної діяльності та успадкування пенсійних активів. Окремо висвітлено питання про можливість розроблення недержавним пенсійним фондом пенсійних схем для юридичних осіб. Мова йде про накопичення у фонді, коли внески здійснюються підприємством на користь своїх працівників. Наукове, навчальне та практичне значення підручника «Пенсійна система» за редакцією В.І. Грушка та Ю.І. Скулиш полягає у формуванні цілісної картини правової природи пенсійної системи, особливостей функціонування систем пенсійного забезпечення та пенсійного страхування у світлі виконання державою функції соціального захисту, в окресленні тенденцій і перспектив розвитку пенсійного забезпечення. Слід відзначити належний науковий рівень підручника, поєднаний з доступністю викладення матеріалу. Розкриття змісту пенсійного страхування, правового регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, управління активами останніх та інвестування пенсійних резервів сприятиме отримання студентом не просто сукупності інформації, а системи взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих знань. Ще однією позитивною рисою рецензованої праці є наведення після кожної глави питань для самоперевірки, що, безумовно, сприятиме полегшенню підготовки студентів до практичних занять, складання заліків та іспитів, підвищить рівень засвоєння матеріалу. Заслуговує на увагу список рекомендованої у підручнику літератури, в тому числі, подання окремо переліку законодавчих актів, монографій, підручників, навчальних посібників, наукових статей, посилань на інформаційні джерела. Таке групування рекомендованих джерел сприятиме покращенню інформаційно-пошукових навичок, формуванню системних знань у студентів. Розміщення в кінці підручника додатків стане у нагоді для закріплення вивченого матеріалу та застосування на практиці отриманих знань. Підручник буде корисним студентам і слухачам вищих навчальних закладів, у яких вивчаються дисципліни, дотичні до проблематики пенсійної системи, в тому числі, з фінансів і кредиту, права соціального забезпечення і пенсійного права, окремі спецкурси та практикуми з відповідних тем, а також для викладачів, аспірантів, практичних працівників і всіх, хто цікавиться питаннями пенсійної системи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Безпалько, В., and Л. Жукова. "Екологічна безпека сучасних систем захисту рослин." Науковий журнал «Інженерія природокористування», no. 4(18) (February 12, 2021): 133–38. http://dx.doi.org/10.37700/enm.2020.4(18).133-138.

Full text

Abstract:

В статті проаналізовано існуючі різноманітні засоби захисту рослин для регулювання чисельності шкодочинних організмів. Вони є невід’ємним прийомом сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Для прийняття оптимального рішення по застосуванню будь - якого методу захисту рослин необхідно розглядати агроекосистему в цілому. За останні два десятиліття суттєві зміни погодних умов, розподіл їх по сезонам року, вплинули не тільки на якість і екологічну чистоту продукції, але і на збереження ресурсів при агроекологічних підходах ведення сільського господарства. Наведено переваги та недоліки застосування хімічного захисту рослин, який на сьогодні домінує в системі захисту рослин. Розкрито потенціал біологічного методу захисту рослин, який є альтернативою хімічному при вирощуванні сільськогосподарських культур.Останнім часом цьому методу приділяють усе більшу увагу в зв’язку з тим, що широке застосування хімічного методу становить небезпеку для здоров’я людей і порушує екологічні процеси в природі, згубно впливає на корисну мікрофлору. Урахування екологічної шкоди, економічної доцільності та екологічної безпеки заходів хімічного захисту має бути обов’язковою. Технічна, господарська та економічна ефективність застосування пестицидів дають можливість оцінити результати захисту рослин. Екологічні проблеми, що виникають при застосуванні пестицидів спонукають до пошуку нових методів регулювання чисельності шкідливих організмів. Нова концепція інтегрованого захисту рослин – це управління динамікою популяцій шкідливих і корисних організмів на основі фітосанітарних прогнозів різної завчасності та цілеспрямованого застосування сучасних методів і засобів захисту рослин з урахуванням охорони навколишнього середовища та використання економічних порогів шкодочинності. Основним принципом природокористування має бути еколого-економічний принцип.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Капліна, Оксана, and Олена Котова. "Критерії правомірності обмеження права власності під час арешту майна у кримінальному провадженні в світлі практики Європейського суду з прав людини." Право України, no. 2019/09 (2019): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-065.

Full text

Abstract:

У статті порушуються актуальні для сучасної правозастосовної практики питання, пов’язані з визначенням правомірності втручання держави в право на мирне володіння майном у кримінальному провадженні під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Відзначається важлива роль Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ), ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, в яких розроблені критерії оцінки правомірності втручання у право власності. Детально аналізуються зазначені критерії – законність, легітимна мета, необхідність у демократичному суспільстві. Цей аналіз зроблений на підставі широкого використання прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Підкреслюється, що розробка критеріїв правомірності обмеження прав особи у кримінальному провадженні є актуальною у зв’язку з тим, що під час застосування арешту майна законодавець вимагає від слідчих суддів враховувати, серед іншого, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб. На підставі узагальнення практики винесення слідчими суддями ухвал про задоволення або відмову у задоволенні клопотання слідчого, прокурора про арешт майна, зроблено висновок, що національні суди поступово сприймають новели та вимоги законодавства й практики ЄСПЛ, проте найчастіше під час вирішення клопотання слідчого в мотивувальній частині ухвал застосовується стандартна аргументація загального характеру, наводиться зміст відповідних статей Кримінального процесуального кодексу України без спроби аналізу законності обмеження, мети такого обмеження, пропорційності втручання держави в права особи, що відповідає меті. Утім, важливою є саме належна системна, логічна, послідовна аргументація, якої, як правило, в ухвалах бракує. У статті розроблена та запропонована модель логічної аргументації, дотримуючись якої слідчі судді зможуть правильно сформулювати мотивувальну частину рішення про задоволення або відмову в задоволенні клопотання про арешт майна. Наголошується, що легітимність мети накладення арешту на майно встановлюється з огляду на вимоги законодавства. Розумним є такий захід, застосування якого є об’єктивно необхідним при наявності певних підстав та умов. Придатним є такий засіб, за допомогою якого може бути досягнута бажана мета. Засіб є необхідним, якщо відсутній будь-який інший, однаково придатний, але менш обтяжливий для особи, крім того, він потрібний для вирішення нагальної соціальної проблеми. Пропорційним можна вважати той засіб, при застосуванні якого обтяження, які будуть покладені на особу, враховуючи всі обставини та ризики, будуть співмірними меті, що повинна бути досягнута під час застосування цього обмеження. На завершальному етапі здійснюється оцінка того, чи є бажаний результат, з урахуванням усіх проаналізованих умов, співмірним обмеженню права особи на мирне володіння майном. Запропонована модель аргументації є універсальною, здатною під час прийняття рішення про арешт майна обмежити дискрецію правозастосовника, убезпечити особу від свавілля органів державної влади, а також стати методичним підґрунтям при ухваленні кримінального процесуального рішення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Жданова, Ольга, Сергій Березненко, Дем`ян Смерницький, and Наталія Березненко. "ДОСЛІДЖЕННЯ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ЗАХИСНОГО БАР`ЄРНОГО ОДЯГУ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ЇХ ВИПРОБУВАННЯ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ." Science and Innovation 18, no. 2 (April 30, 2022): 108–16. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.02.108.

Full text

Abstract:

Вступ. Комплексний науковий підхід до вирішення питань захисту медичних працівників створює підґрунтя для розробки сучасного бар’єрного одягу для них, а особливо одягу співробітників хірургічних відділень, які під час виконання професійних обов’язків можуть зазнавати інфікування.Проблематика. Створення ефективного захисного бар’єрного одягу для лікарів хірургічних відділень обумовлює необхідність розробки асортиментного ряду тканин та заходів антимікробної обробки швів в місцях з’єднання елементів одягу, а також випробування розробленого одягу відповідно до нормативних документів.Мета. Обґрунтування вибору матеріалів для виготовлення захисного бар’єрного одягу медичних працівників та розробка заходів антимікробної обробки швів в місцях з’єднання елементів одягу.Матеріали й методи. Об’єктом дослідження слугували текстильні матеріали та модифіковані нитки, що застосовуються при виготовленні бар’єрного медичного одягу. Експериментальні дослідження проведено в лабораторіях Київського національного університету технологій та дизайну за стандартизованими та оригінальними методиками оцінки властивостей текстильних матеріалів та ниток.Результати. Визначено принципи застосування нових композиційних матеріалів з захисними властивостями при проєктуванні бар’єрного одягу для хірургів операційного блоку, встановлено залежності показників якості текстильних матеріалів від кількості циклів прання та стерилізації, а також запропоновано заходи з антимікробної обробки швів у місцях з’єднання елементів одягу. Проведено дослідження розробленого одягу відповідно до нормативних документів.Висновки. Отримані результати показали, що найбільш ефективним з точки зору захисту медичних працівників є зональний принцип застосування різних типів тканин для виготовлення бар’єрного медичного одягу. Визначено, що з розроблених та досліджених ниток найбільш придатними для відшивання технологічно чистого одягу є нитки ПОМ 529, ПОМ I та ПОМ II.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Теленик, С. С. "Поняття та зміст державної системи захисту критичної інфраструктури." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 3, 2020): 112–20. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).577.

Full text

Abstract:

Повноцінне забезпечення національної безпеки неможливе без повноцінного функціонування державної системи захисту критичної інфраструктури. Проте за відсутності чітковизначеного йзаконодавчо закріпленого розуміння сутності цієї системи, розпорошеності правових норм регулювання діяльності щодо її захисту суттєво знижується ефективність заходів, що вживаються. Стаття має на меті на засадах системного підходу узагальнити погляди на питання та представити авторську концепцію поняття і змісту зазначеної системи. Автор статті говорить про різницю підходів на рівні «Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури», затвердженої Наказом Кабінету Міністрів України, та проекту Закону «Про критичну інфраструктуру та її захист». Внаслідок порівняльного аналізу цих документів автор встановлює, що творці «Концепції» орієнтувалися на функціональний, а проекту Закону - на суб'єктно-об'єктний підхід. Це призводить до того, що «Концепція» інтерпретує ключове поняття через «комплекс заходів», а проект Закону України - через «систему суб'єктів». Дослідник пропонує своє визначення, яке поєднує обидва представлені підходи. На його розуміння, державна система захисту критичної інфраструктури - це складна соціально-технічна система, покликана сформулювати та реалізувати державну політику у сфері охорони та забезпечити стійкість критичної інфраструктури шляхом застосування відповідними суб'єктами комплексу ефективних управлінських, правових, наукових, інженерних, організаційних і кадрових заходів. У візуальній формі сутність концепції представлена у вигляді схеми, яка містить потенціал для значного вдосконалення законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Габлей, Н. Г. "СМЕРТЬ ЗАСУДЖЕНОГО ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ЗАКРИТТЯКАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 161–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).416.

Full text

Abstract:

Створення системи касаційного оскарження судових рішень, яка б повністю узгоджувалася з вимо-гами Конституції України та міжнародно-правовими зобов’язаннями, узятими нашою державою, є важли-вою проблемою, на якій зосереджена увага дослідників. Закріплена в Конституції України можливість каса-ційного оскарження рішення суду традиційно розгля-дається як важливий складник права особи на захист. Забезпечення цього права у сфері кримінального судо-чинства залежить від ефективності реалізації завдань касаційного провадження як форми перегляду судових рішень у кримінальних справах. Касаційне проваджен-ня має велике значення для досягнення завдань кримі-нального процесу, зокрема для запобігання виконанню незаконного судового рішення й захисту через свою діяльність громадянина та суспільства від незакон-ного й необґрунтованого засудження, незалишення безкарними осіб, які вчинили кримінальне правопо-рушення, застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження. На стадії касаційного провадження обвинувачений набуває процесуального статусу засудженого, відпо-відно, у нього з’являється комплекс прав та обов’яз-ків. Проте часто бувають випадки, коли кримінальне провадження не може бути продовжено через об’єктив-ні обставини, зокрема такі як смерть особи. Закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випад-ків, коли воно є необхідним для реабілітації померло-го, по суті, означає припинення процесуальної діяль-ності щодо встановлення винуватості особи в учиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності й призначення їй покарання. Припинення кримінального переслідуван-ня особи, яка померла, дає змогу уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження та-кого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу. У стат-ті ми розглядатимемо порядок і доцільність закриття кримінального касаційного провадження в разі смерті засудженого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Стороженко, І. О. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ)." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 519–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.58.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що майже у кожній державі актуальною постає проблема злочинності, причому особливу тривогу викликає той факт, що досить великий відсоток злочинців складають неповнолітні. Характерною особливістю останніх років є також зміна структури злочинності неповнолітніх осіб, зокрема внаслідок переважан- ня корисливих та насильницьких злочинів. Зростає кількість агресивно-на- лаштованих неформальних молодіжних об’єднань, відбуваються й інші негативні модифікації молодіжної свідомості з переважанням корисливої орієнтації. Такий стан справ став підставою для певної активізації дер- жавних органів у сфері профілактики злочинності серед неповнолітніх, од- нак на превеликий жаль, окреслені заходи не дають очікуваних результатів: звільняючись з місць позбавлення волі, значна частина неповнолітніх знову встає на злочинний шлях. Наукова стаття присвячена дослідженню органі- заційно-правових засад попередження злочинності неповнолітніх осіб на матеріалах українських губерній, які знаходились у складі Російської імперії у їх історико-правовому осяганні. За результатами проведеного дослідження доведено, що започатковувана на початку XX століття система дитячих судів, по суті, стала першою повноцінною спробою втілення принципу гу- манізму по відношенню до неповнолітніх злочинців. При цьому не можна ви- пускати з уваги і той факт, що одночасно з реалізацією в кінці XIX - початку XX століття прогресивних заходів, що відповідають духу часу і фактичному стану злочинності неповнолітніх, розкрилися вельми істотні проблеми і протиріччя нового підходу до регулювання правового становища криміналі- зованих дітей і підлітків. Можливість застосування до неповнолітніх зло- чинців особливого – виховного підходу серйозно обмежувалася відсутністю фактично створених установ для утримання дітей і підлітків. В даному випадку успішність реалізації тих чи інших заходів правового регулювання безпосередньо залежала від матеріальної бази, а тому, їх результат та успішність зводились нанівець. Акцентовано увагу на тому, що фактичне встановлення особливого порядку здійснення правосуддя щодо неповнолітніх і створення спеціалізованих судів диктувало необхідність практично повсюдного впровадження особливих закладів для утримання засуджених і тих неповнолітніх осіб, які утримуються під вартою на період досудо- вого слідства і судового процесу. Доведено, що до завдань суду входила не тільки боротьба з підлітковою злочинністю, а й вжиття заходів щодо безпритульних, а також захист інтересів дітей, тобто своєю діяльністю, особливостями проваджень суди забезпечували попередження злочинності неповнолітніх, впливаючи на її причини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Городиський, Іван Михайлович. "СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА КУЛЬТУРНІ ПАМ'ЯТКИ." Часопис цивілістики, no. 39 (January 20, 2021): 24–29. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i39.376.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню юридичної категорії «суспільний інтерес» як підстави для обмеження права власності на культурні пам'ятки. У статті відзначено, що важливість охорони культурно-історичної спадщини зумовлена спільними інтересами людства, включаючи майбутні покоління. Проаналізовано законодавство України, доведено, що обмеження прав власності є конституційними та не суперечать «священному» характеру прав власності, а цивільне законодавство України передбачає особливий режим охорони пам'яток культури. Було продемонстровано, що обмеження права власності на пам'ятки культури із причин, що становлять суспільний інтерес, притаманне всім основним правовим системам сьогодення. Проаналізовано практику Європейського суду із прав людини щодо розуміння поняття «суспільний інтерес» у контексті обмеження права власності та порядок його застосування. Зроблено висновок, що ЄСПЛ у своїй практиці визнає, що держава має можливість обмежити право власності на пам'ятники культури з урахуванням принципів законності, пропорційності та необхідності. Стаття також оцінює сучасний стан ефективності правових механізмів захисту права власності на пам'ятки культури в Україні, зокрема Закону «Про охорону культурної спадщини». Зазначається, що законодавство України про охорону культурної спадщини містить положення про контроль за збереженням пам'яток культури та вимоги до їх власників, що відповідають її міжнародним зобов'язанням. Відповідні обмеження права власності на пам'ятки культури в законодавстві України є вимогою як національного законодавства, так і міжнародно-правових стандартів у цій галузі. Водночас зазначається, що відповідне законодавство є неефективним і держава не в змозі забезпечити ефективний захист пам'яток культури на основі суспільних інтересів. Він зазначив, що чітке усвідомлення «суспільних інтересів» як моральної основи для обмеження права власності на пам'ятники культури суспільством в цілому та правової категорії правоохоронних органів для використання їх для збереження таких пам'ятників може бути фактором підвищення ефективності правової системи охорони культурної спадщини в Україні. Доведено, що обмеження права власності з мотивів суспільного інтересу притаманне усім ключовим правовим системам сучасності. Розглянуто аргументи на користь того, чому право власності на культурні пам'ятки потребує спеціального правового режиму. У статті також дається оцінка поточному стану ефективності правових механізмів захисту права власності на культурні пам'ятки в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Шестак, Л. В., and В. В. Зінченко. "АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ОБІГУ ІНФОРМАЦІЇ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 117. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.183.

Full text

Abstract:

Ця стаття присвячена визначенню сутності та юридичного змісту інформаційного правопорушення як особливого виду адміністративно караного діяння. Автор аналізує наукові позиції різних дослідників щодо визначення поняття інформаційного правопорушення та доходить висновку про тотожність понять «адміністративне інформаційне правопорушення», «правопорушення в інформаційній сфері», «правопорушення у сфері обігу інформації», «інформаційний делікт». Способом урегулювання інформаційних правовідносин є забезпечення належного правового захисту інформації як предмета правовідносин. Відповідно, проявом такого захисту є застосування заходів адміністративної відповідальності за вчинення так званого інформаційного правопорушення - порушення визначеного законом порядку використання, зберігання, отримання й обігу інформації, за вчинення якого передбачено застосування заходів адміністративної відповідальності. Для забезпечення невідворотності та справедливості адміністративної відповідальності за вчинення інформаційних правопорушень автор пропонує: визначитися з поняттям адміністративної відповідальності та поняттям інформаційного адміністративного правопорушення; вказати, які протиправні дії складають інформаційний адміністративний проступок; визнати юридичних осіб та неповнолітніх суб’єктом відповідного правопорушення; систематично вносити зміни й доповнення до КУпАП, де визначати склади нових протиправних діянь, що посягають на встановлений порядок обігу інформації та її носіїв; у межах КУпАП за вчинення інформаційних адміністративних правопорушень визначити стягнення, співрозмірні розміру завданої шкоди, в тому числі й моральної. Автор не поділяє позиції окремих дослідників про необхідність виділення інформаційних адміністративних правопорушень у самостійну главу Кодексу України про адміністративні правопорушення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Войтович, Є. М. "Насильницьке зникнення людини як об’єкт криміналістичного дослідження." Актуальні проблеми держави і права, no. 84 (February 6, 2020): 16–23. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i84.145.

Full text

Abstract:

У статті розкрити генезис правового регулювання захисту людини від насильницьких зникнень. Надано характеристику головним нормативно-правовим прогалинам у захисту людини від насильницького зникнення, зокрема в змісті Міжнародної конвенції 2006 р., що є перешкодою ефективному захисту та запобіганню актів насильницького зникнення. Визначена необхідність закріплення насильницького зникнення не тільки у кримінальному національному законодавстві як окремого злочину, а й інших нормативно-правових актах щодо відшкодування шкоди завданої таким злочином. З’ясовано, що для досягнення цілей Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень уважається насильницьким зникненням: арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, при подальшій відмові визнати факт позбавлення волі або приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону. Кожна держава-учасниця вживає відповідних заходів для розслідування дій, визначених у ст. 2, що скоюються особами чи групами осіб, які діють без дозволу, підтримки чи згоди держави, і для віддання правосуддю відповідальних за це осіб. Наголошено, що у період до створення особливих міжнародних механізмів, покликаних займатися проблемою насильницьких зникнень, судово-правова практика різних міжнародних органів, зокрема Комітету з прав людини Організації Об’єднаних Націй, Міжамериканського суду з прав людини, Європейського суду з прав людини і Палати з прав людини для Боснії і Герцеговини сприяли подальшому розвитку нормативних принципів, що стосуються насильницьких зникнень. Зроблено висновок, що стаття 4 Конвенції зобов’язує держав-учасниць вживати необхідних заходів для того, щоб насильницьке зникнення кваліфікувалося як правопорушення в її кримінальному праві. Однак до липня 2018 року вітчизняний законодавець не поспішав виокремлювати в КК самостійну норму про відповідальність за вказане діяння. У зв’язку з цим правозахисники нарікали на те, що інертність українського законодавця не дає можливості для адекватного застосування положень Конвенції на практиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Білик, Олена, and Юрій Блинда. "АРХЕТИПІКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ЗАХОДІВ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕКТОРІ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 75–87. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-75-87.

Full text

Abstract:

Піднімається проблематика архетипіки побудови соціальних відносин. Із центральних понять, що виникли з цих міркувань, поняття “регулювання” та “соціальні відносини”, безумовно, є найбільш спірними. На основі ретроспективного аналізу з використанням наукових досягнень виділено основні етапи побудови соціальних відносин у різних країнах та часових проміжках. Дослідження дало змогу окреслити роль державного регулювання у забезпеченні соціальних відносин та соціального захисту. Щодо виділення етапів соціального захисту в Україні, авторами було ви- користано систему пенсійного забезпечення, яка враховує і обов’язкову, і добровільну форми. Періодизація етапів пенсійного забезпечення дала можливість виділити основні проблеми у державному регулюванні соці- ального захисту у сфері пенсійного забезпечення. Статистичні дані пока- зили перевантаження витрат на соціальне забезпечення, а саме: витрати на пенсійне забезпечення. На основі виділення архетипової форми авторами досліджено різні інституційні форми, які схарактеризують природу соці- альних відносин. Одним із шляхів вирішення соціальних проблем автори вбачають необхідність у створенні умов для нових видів робочих місць з урахуванням вимог сучасності. Процеси взаємодії між організацією, орга- нізаційним середовищем та професійною практикою і є соціальними від- носинами, а деякі генеративні механізми намагаються відновити незрозу- мілі зв’язки між різними соціальними рівнями. Соціальні виклики часто можуть бути вирішені при розробленні й впровадженні новітніх ідей та побудові ефективних концепцій, які поширюються через кордони. Проте світові та національні кризи вимагають у вирішенні питань окреслення ро- лі інформаційного та технічного прогресу. Авторами представлено зв’язок між технологією та моделлю розвитку соціальних відносин і покращення соціальних умов від технології до технічного застосування. Наслідком є зміна організаційних структур як державного сектору, так і підприємни- цтва у довгостроковій перспективі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Писаренко, В. М., Н. П. Коваленко, Г. Д. Поспєлова, М. А. Піщаленко, Н. І. Нечипоренко, and О. Л. Шерстюк. "СУЧАСНА СТРАТЕГІЯ ІНТЕГРОВАНОГО ЗАХИСТУ РОСЛИН." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 4 (December 25, 2020): 104–11. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.04.12.

Full text

Abstract:

Актуальність поліпшення стану сільськогосподарських земель на сьогодні вирішується шляхом ефективного використання добрив та екологічно безпечних засобів захисту рослин, застосування засобів механізації, впровадження результатів селекційної роботи та інших наукових досягнень. Метою дослідження є визначення особливостей системи інтегрованого захисту рослин, взявши до уваги їх вплив на екологічну безпечність урожаю та родючість ґрунту. Оскільки загальносвітова тенденція надає перевагу екологізації захисту рослин, то виникає потреба в раціональному викорис-танні агротехнологій, які передбачають досягнення компромісу між прагненням одержати високий екологічно безпечний урожай і збереження родючості ґрунту. Саме система органічного землеробс-тва і ґрунтується на зазначеному комплексі організаційно-господарських та агротехнічних заходів і технологій. Визначено особливості технологій цієї системи, які забезпечують оптимізацію фітоса-нітарного стану посівів, зважаючи на економічні пороги шкідливості шкідників, хвороб і бур’янів. Обґрунтовано роль сівозміни як основного агротехнічного заходу у запобіганні пошкодженню куль-тур шкідниками, не здатними до активного переміщення, та затримці заселення посівів комахами, які пошкоджують сходи і мігрують з торішніх полів сівозміни. Визначено роль системи обробітку ґрунту в боротьбі з бур’янами, взявши до уваги його вплив на існуючі природні системи, створення сприятливих умов для росту і розвитку рослин, відновлення та збереження родючості ґрунтів. Об-ґрунтовано доцільність та особливості використання біологічного (біоценотичного) методу в дов-гострокових програмах боротьби зі шкідливими організмами. Деталізовано методи, які впливають на збереження та підвищення ефективності природних ресурсів зоофагів: сівозміна, обробіток ґру-нту, строки сівби, удобрення, знищення бур’янів, лісові смуги використання приваблювальних посівів, створення сприятливих умов для їхньої життєдіяльності, строки і способи збирання врожаю. Ви-значено місце хімічного методу в системі інтегрованого захисту рослин та його негативний вплив на навколишнє середовище. Наведено заходи з оптимізації застосування хімічних засобів в агробіо-ценозах з метою адаптації системи землеробства до вимог виробництва екологічно безпечних продуктів харчування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Ларкін, М. О. "ТАКТИЧНІ ОПЕРАЦІЇ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ЧЛЕНАМИ МОЛОДІЖНИХ НЕФОРМАЛЬНИХ ГРУП (ОБ’ЄДНАНЬ)." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 189–92. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).421.

Full text

Abstract:

У статті наголошується, що розслідування злочи-нів, які вчиняються членами молодіжних неформаль-них груп (об’єднань), вимагає від слідчого (прокурора) використання всіх наявних у криміналістиці такти-ко-криміналістичних прикладних конструкцій, одні-єю з яких є тактична операція. Аналіз практики розслідування злочинів, що вчи-няються членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), дозволяє виокремити три тактичні опера-ції, у проведенні яких може виникнути необхідність, зумовлена розвитком слідчої ситуації та специфікою злочинних проявів. Тактична операція «Захист свідка» притаманна розслідуванню групових злочинів, зокрема й розсліду-ванню кримінальної активності неформальної молоді. Слідчий (прокурор) ухвалює рішення про проведення зазначеної тактичної операції на підставі наявної ви-хідної інформації, якщо існує загроза життю, здоров’ю свідка (його близьких родичів), майну, репутації тощо. Зазначена тактична операція, під час розслідування аналізованої категорії злочинів, повинна передбачати: 1) проведення комплексу слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів (це допит (допити) учасників кримінального провадження, окремі негласні слідчі (розшукові) дії, оперативно-роз-шукові заходи, подання запитів, клопотань, заяв до органів, установ тощо); 2) безпосереднє застосування заходів безпеки, передбачених Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі-нальному судочинстві». Потреба у проведенні тактичної операції «Вста-новлення особи підозрюваного та його затриман-ня» виникає на початку досудового розслідування, коли слідчий володіє мінімальним об’ємом інформації щодо того, який злочин вчинено, а також припущення про причетність до нього молодіжного неформального угруповання. Структурними компонентами зазначе-ної тактичної операції під час розслідування злочинів, що вчиняються членами молодіжних неформальних груп (об’єднань), може бути: 1) затримання підозрюва-ного «по гарячих слідах» під час спроби приховатися від органів, які здійснюють досудове розслідування; 2) проведення негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів для встановлення місця перебування чи мешкання підозрюваної особи; 3) огляд місця події; 4) допит свідка (свідків); 5) допит потерпілого (потерпілих); 6) проведення обшуку (об-шуків); 7) допит підозрюваного (підозрюваних). Ураховуючи резонансність кримінальної активнос-ті неформальної молоді, органи слідства в більш ніж 60% випадків стикаються з різноманітними формами протидії розслідуванню. Структурними компонентами тактичної операції «Нейтралізація протидії розсліду-ванню» можуть бути: проведення негласних слідчих (розшукових) дій і оперативно-розшукових заходів; проведення слідчих (розшукових) дій; ужиття заходів щодо безпеки учасників кримінального провадження; направлення запитів до різних підприємств, установ, організацій тощо; проведення прес-конференцій тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Басалаєва, А. В. "МІСЦЕВІ СУДИ ЯК СУБ’ЄКТИ МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ВИБОРЧИХ ПРАВ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 23, 2020): 20–24. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).350.

Full text

Abstract:

У статті автором визначено роль та значення міс-цевих судів у системі врегулювання виборчих спорів в Україні. Автором визначено, що попри переслідування «благих» цілей, які вирішуються через надання окремих повноважень місцевим загальним судам із розгляду та вирішення окремих різновидів виборчих спорів, очевидними негативними наслідками такого законодавчого врегулювання цієї групи правовідносин є нівелювання унікальної природи адміністративної юстиції як спеціалізованої системи судів, діяльність яких є важелем системи «стримувань та противаг» у механізмі публічного управління. До проблем функціонування загальних місцевих судів у системі розгляду та вирішення виборчих спорів віднесено необхідність застосування чотирьох процедурних форм врегулювання правових спорів, що на них покладаються. Автором зазначено, що судді загальних місцевих судів «змушені» розглядати справи у порядку цивільного, кримінально-процесуального судочинства, вирішувати окремі категорії публічно-правових спорів у порядку адміністративного судочинства та розглядати справи про застосування заходів адміністративної відповідальності, що створює надзвичайно складні умови для реалізації принципу спеціалізації у їх професійній діяльності, а отже, негативно впливає на рівні ефективності та якості їх правозахисної діяльності. Автором підкреслено, що віднесення до предметної юрисдикції загальних місцевих судів окремих категорій виборчих спорів має бути визнано вимушеним заходом, застосування якого в сучасних реаліях сприяє вирішенню проблеми доступу до правосуддя на засадах оперативності та рівності. Автором зроблено висновок, що надалі необхідно відмовитися від такого «вимушеного» заходу шляхом поступового запровадження системи електронного голосування та доступу до електронного реєстру виборців України. Автором підкреслено, що запровадження та ефективне використання електронного реєстру виборців (Державного реєстру виборців України) сприяє не лише вирішенню проблеми збереження унікальної предметної спеціалізації адміністративних судів, а і вирішіть проблему голосування «мертвих душ», що врештірешт є базисом для створення дієвої системи публічного управління, що формується на засадах прозорості, відкритості та всебічного громадського контролю. Автором зроблено висновок, що ефективність здійснення судового контролю загальними місцевими судами залежить від розуміння необхідності відповідності їх рішень вимогам верховенства права та недоцільності надмірного формалізованого підходу до розгляду та вирішення виборчих спорів, що вимагає врахування їх специфіки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Димова, Г. "Аналіз методів оцінки ефективності систем фізичного захисту." COMPUTER-INTEGRATED TECHNOLOGIES: EDUCATION, SCIENCE, PRODUCTION, no. 45 (December 21, 2021): 12–18. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2524-0560-2021-45-02.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню існуючих методів оцінки ефективності систем фізичного захисту об’єктів інформатизації. Питання забезпечення безпеки різних об'єктів, в першу чергу, таких як критична інфраструктура, інформатизація, якими в даний час є переважна більшість об'єктів є дуже важливими. Один з найважливіших елементів практично будь-якої системи безпеки – це система фізичного захисту (СФЗ). Крім того, захист інформації включає в себе, серед інших, і фізичний захист, яка полягає в застосуванні організаційних заходів і сукупності засобів, що створюють перешкоди для проникнення або доступу неуповноважених фізичних осіб до об'єкта захисту. Створення такої СФЗ об'єктів інформатизації (ОІ) передбачає аналіз ефективності і уразливості СФЗ як важливий етап розробки будь-якої системи. У свою чергу, складність сучасних СФЗ, а також різноманіття моделей порушників і способів проникнення спричиняє необхідність застосування засобів автоматизації процесів моделювання таких систем. Різні методи аналізу ефективності СФЗ базуються на даних експертних оцінок основних параметрів і, отже, мають високий ступінь суб'єктивності. Вони вимагають трудомістких експериментальних досліджень. Крім того, їх складно використовувати в задачах математичного моделювання. Таким чином, актуальними є питання підвищення точності аналізу ефективності СФЗ ОІ. У статті проведено порівняльний аналіз методів оцінки ефективності систем фізичного захисту, до яких увійшли такі підходи: детерміністичний, логіко-ймовірнісний, ймовірнісно-часовий, метод аналізу ієрархій та нечітких множин. Також були розглянуті відомі комп’ютерні моделі та програмні продукти призначені для виявлення загроз об’єкта інформатизації. Приведені основні характеристики і параметри оцінки ефективності СФЗ та необхідні завдання щодо впровадження системи фізичного захисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

ХРИСТОВА, ГАННА. "Доктрина позитивних зобов’язань держави у сфері прав людини: основні аспекти розуміння." Право України, no. 2019/06 (2019): 100. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-100.

Full text

Abstract:

Сьогодні позитивні зобов’язання держави становлять невід’ємну частину міжнародного, передусім європейського права прав людини та входять до усталеного категоріального апарату західної юриспруденції, однак лишаються малодослідженими в українській науці. Водночас ця конструкція поступово, але впевнено входить до національного законодавства та судової практики України, зокрема й конституційної юриспруденції. Це вимагає комплексного осмислення позитивних зобов’язань як концептуального підґрунтя юридичної оцінки ефективності державної політики у сфері прав людини. Мета статті полягає у визначенні основних елементів доктрини позитивних зобо в’язань держави, розкритті розуміння та особливої природи таких зобов’язань, окресленні змісту, обсягу та меж, виокремленні типів позитивних обов’язків, що консолідують розмаїття, а також їх структури порівняно з негативними зобов’язаннями та у взаємодії з іншими доктринальними підходами, що утвердилися завдяки “праву Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” (Конвенція). Встановлено, що еволюція позитивних зобов’язань за Конвенцією органічно вписується у більш широкий контекст еволюції в галузі прав людини, відбиваючи загальні тенденції руху від виключно негативних зобов’язань до “багатовимірних прав”, що містять як негативні, так і позитивні вимоги. Обґрунтовано розуміння позитивних зобов’язань держави у сфері прав людини як таких, що становлять юридично обов’язкові вимоги до держави в особі її законодавчих, виконавчих і судо вих органів запроваджувати та застосовувати ефективні заходи матеріального та процесуального, а також юридичного й фактичного характеру, для запобігання порушенням всього спектру прав людини з боку представників влади або приватних осіб, а також їх захисту та сприяння реалізації. З урахуванням стандартів позитивних зобов’язань, вироблених Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ), доведено, що принципи ефективності та динамічної інтерпретації є підставою для розвитку позитивних зобов’язань. Зі свого боку принципи історичної інтерпретації та систематичного тлумачення норм Конвенції та формулювань її конкретних положень, а також ідея “єдиного європейського стандарту”, заснованого на консенсусі держав-членів, розумно обмежують судовий активізм. Такі обов’язки не можна тлумачити у спосіб, який покладав би на органи державної влади неможливий або непропорційний тягар. Маючи диз’юнктивну (альтернативну) структуру, позитивні зобов’язання передбачають особливо широку свободу розсуду держави стосовно вибору засобів. При цьому вжиті заходи мають бути розумними (обґрунтованими), належними та достатніми, і підлягати оцінці ЄСПЛ із застосуванням принципу пропорційності та справедливого балансу інтересів. Принцип субсидіарності та свобода розсуду держави обумовлюють покладання основної відповідальності за розвиток позитивних зобов’язань на національні орга ни влади, які, з урахуванням пріоритетів та ресурсів держави, мають забезпечити ухвалення належного законодавства (“національної правової рамки”) та запровадження ефективних засобів національного захисту, необхідних для забезпечення реальної свободи й автономії особи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Міленко, О. Г., І. С. Солод, П. Г. Могилат, М. Е. Гринь, and В. С. Вегеренко. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПІСЛЯСХОДОВИХ ГЕРБІЦИДІВ У ПОСІВАХ КУКУРУДЗИ НА ЗЕРНО." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 4 (December 25, 2020): 86–92. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.04.10.

Full text

Abstract:

Для забезпечення національних потреб та нарощування експорту зерна кукурудзи перед сучасним рослинництвом постає завдання суттєвого підвищення врожайності цієї культури. Не потребує доведення такий факт, що бур’яни – це той об’єкт, який негативно впливає на врожайність куль-турних рослин, якість отриманої продукції, сприяє поширенню шкідників та хвороб і врешті-решт підвищує собівартість продукції рослинництва. Тому актуальними є питання вивчення і впрова-дження ефективних заходів зменшення рівня забур’яненості посівів кукурудзи на зерно. Метою на-ших досліджень було встановити ефективність післясходових гербіцидів у посівах кукурудзи на зер-но. Для цього впродовж 2018–2020 рр. було закладено дослід у виробничих умовах із п’яти варіантів: Контроль (без гербіцидів і ручних прополювань); Пік, 20 г/га; Мілагро, 0,2 л/га; Елюміс, 2 л/га; Пріма Форте, 0,5 л/га. Обприскування посівів гербіцидами проводили у фазі 3-х листків у рослин кукурудзи. Програма досліджень передбачала розв’язати такі завдання: визначити видовий склад бур’янів, встановити вплив гербіцидів на чисельність бур’янів, провести підрахунок густоти рослин кукурудзи залежно від варіантів досліду, визначити вплив заходів боротьби з бур’янами на рівень урожайності зерна кукурудзи та встановити економічну ефективність застосування післясходових гербіцидів у посівах кукурудзи. За результатами експериментальних досліджень встановлено, що лише деяка ча-стина гербіцидів ефективно діє на однодольні та дводольні види бур’янів. Втрати врожаю кукуру-дзи від дії бур’янів можуть становити понад 50 %. Серед досліджуваних препаратів до злакових бур’янів були ефективні тільки Мілагро та Елюміс. До препаратів Пік та Пріма Форте бур’яни ро-дини злакових виявилися стійкими. Загибель дводольних бур’янів була найвища після застосування препарату Пріма Форте. Найкращу біологічну та економічну ефективність у системі захисту посі-вів кукурудзи від бур’янів було отримано від застосування препарату Елюміс. Тому для виробничих умов рекомендовано в технології вирощування кукурудзи на зерно використовувати хімічний метод регулювання чисельності бур’янів із застосуванням препарату Елюміс у нормі 2 л/га, за умови зміша-ного типу забур’яненості поля.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Кудін, А. В. "Патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).659.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Чімишенко, С. М., and Т. М. Сугак. "Економічні наслідки безумовного базового доходу під час пандемії COVID-19." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 47, no. 1 (August 25, 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2021.47.04.

Full text

Abstract:

В статті визначено поняття безумовного базового доходу, вивчені його особливості та аналізується доцільність запровадження виплати безумовного базового доходу та виплат працівникам і власникам бізнесу, що постраждав внаслідок карантинних обмежень під час пандемії COVID-19 на прикладі деяких країн світу. Розглянутий досвід різних країн, які проводили експерименти із запровадження зазначених виплат. Визначені позитивні і негативні наслідки експериментів із запровадження безумовного базового доходу, а також досліджені ризики виплат працівникам і власникам бізнесу, що постраждав внаслідок карантинних обмежень. Сформульовані характерні ознаки безумовного базового доходу і виплат для підтримки бізнесу, який постраждав внаслідок запровадження обмежувальних карантинних заходів. В процесі дослідження виокремлено потенційні негативні зміни в суспільно-економічному житті держави від використання цих інструментів. Стаття містить матеріали прикладного характеру, що підкреслює практичність та необхідність дослідження безумовного базового доходу. На основі опрацьованого матеріалу запропоновано розглядати безумовний базовий дохід як інструмент публічного управління у сфері соціального захисту населення. Зроблений висновок щодо перспектив застосування практики виплати безумовного базового доходу, а також ефективності виплат для підтримки бізнесу, який постраждав внаслідок запровадження обмежувальних карантинних заходів під час пандемії COVID-19.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ГРИНИК, Ігор. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ ЖОРСТОКОМУ ПОВОДЖЕННЮ З ДІТЬМИ." Acta Paedagogica Volynienses 1, no. 1 (April 14, 2022): 152–57. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.24.

Full text

Abstract:

У статті автором охарактеризовано особливості соціально-педагогічної роботи щодо протидії жорстокому поводженню з дітьми за кордоном. Окреслено основні напрями роботи щодо профілактики та протидії жорстокому поводженню з дітьми. Зазначено, що на державному рівні ведеться робота з удосконалення чинного законодавства з метою покращення політики держави в питаннях захисту прав дітей, насамперед дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; розробляються нові законопроєкти, якими передбачається створення соціально-реабілітаційних центрів – дитячих містечок як комплексу закладів для перебування дітей, що опинилися в кризових ситуаціях чи складних життєвих обставинах, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-сиріт, безпритульних та бездоглядних дітей. Обґрунтовано необхідність удосконалення вітчизняного досвіду роботи з дітьми через застосування системного підходу в процесі педагогічної діагностики та розширення соціального досвіду дітей, а також формування життєвих навичок захисту своїх прав та інтересів. У статті наголошено на такому: хоча в нашій державі вживають заходів для подолання жорстокого ставлення до дітей, однак це негативне явище продовжує поширюватися. Мають місце низький рівень знань щодо цього в спеціалістів, які вирішують питання захисту прав дітей, а також недостатність висвітлення проблеми. Тому автор наголошує на тому, що надзвичайно важливо в роботі вітчизняних фахівців соціальної сфери враховувати зарубіжний досвід протидії жорстокому поводженню з дітьми. Позитивний зарубіжний досвід слід ширше пропагувати серед фахівців соціальної сфери, соціальних педагогів та активніше впроваджувати в практику соціально-педагогічної діяльності в нашій країні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

ЗАЛЄСНИ, ЯЦЕК. "Конституційна скарга в Польщі: модель, доктринальне тлумачення та проблеми застосування." Право України, no. 12/2018 (2018): 25. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-025.

Full text

Abstract:

У статті подано характеристику конституційної скарги в Польщі. Після понад двадцяти років її запровадження у 1997 р. до польського правового порядку розкрито нормативну модель скарги, її доктринальне тлумачення, а також проблеми застосування. Аналіз конституційної скарги було зроблено через призму чотирьох основних питань: хто може її подати до Конституційного Трибуналу (суб’єкт конституційної скарги); який предмет скарги (предмет конституційної скарги); за яких обставин це може бути зроблено (субсидіарний характер конституційної скарги); наслідки розгляду скарги Конституційним Трибуналом (індивідуальні та публічні наслідки розгляду конституційної скарги). У контексті юриспруденції Конституційного Трибуналу та наслідків, що випливають із неї, в захисті суб’єктивних прав заявників висловлюється теза про те, що в контексті захисту конституційних свобод і суб’єктивних прав конституційна скарга не відіграє значної ролі в Польщі. Вона є крайнім (marginalnym) заходом, спорадичним, таким, що лише в окремих ситуаціях приносить заявнику бажані наслідки. Третьорядне значення конституційної скарги на захист конституційних прав і свобод, головним чином, зумовлено обмежувальним запровадженням (restrykcyjnego zaplanowania) скарги в положеннях Конституції Республіки Польща від 2 квітня 1997 р. Як субсидіарний (додатковий) захід на тлі інших заходів правової охорони, які здійснюються Конституційним Трибуналом, конституційна скарга не має наслідком негайне поновлення захисту прав і свобод скаржника. Для того щоб це здійснити, скаржник має клопотати про відкриття провадження перед органом, який застосував правові положення, що суперечать Конституції, і цей орган само с тійно вирішує справу, яка ним розглядалася. Крім того, практика Конституційного Трибуналу сформувала обмежувальну кваліфікацію конституційних скарг, що надійшли для розгляду. Близько 95 % процесуальних актів, внесених до Конституційного Трибуналу як “конституційна скарга”, не підлягають визнанню з формальних причин. Аналіз двадцятирічної конституційної юриспруденції дає змогу сформулювати висновки у ролі de lege ferenda. Насамперед погляд на ефективність конституційної скарги як засобу захисту прав і свобод індивіда потребує такої техніки Конституційного Трибуналу у здійсненні повноважень ухвалювати рішення реформаційного характеру щодо предмета спору за участю особи, тобто вироків, які вирішують конфлікт, у межах якої проти особи застосовано правові приписи, що порушують її конституційні права і свободи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Krivonis, T. G., and I. V. Zhulkevych. "ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ФЕНОМЕНІВ У ОНКОЛОГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 1 (May 6, 2020): 115–19. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11078.

Full text

Abstract:

Онкологічне захворювання спричиняє значні зрушення у психічному функціонуванні пацієнтів, що проявляється як донозологічними психічними реакціями та феноменами, так і клінічно вираженими психічними розладами. Мета – вивчити особливості прояву клініко-психологічних феноменів у онкологічних пацієнтів залежно від статі. Матеріал і методи. На основі інформованої згоди у спеціалізованих медичних закладах м. Вінниці, що надають онкологічну допомогу, було обстежено 286 онкологічних пацієнтів, з них 174 жінки (ГЖ) та 114 чоловіків (ГЧ). Хворих досліджували на різних етапах перебігу онкопатолоії, а саме, при першому зіткненні з захворюванням – 78 жінок та 51 чоловік та при поверненні хвороби – 96 осіб жіночої та 63 – чоловічої статі. Результати. Структура клініко-психологічних феноменів у чоловіків та жінок була подібною та розподілялася наступним чином: феномен «поділу життя» (80,5 % у ГЖ та 81,6 % у ГЧ), «нового початку» (відповідно 79,3 % та 78,1 %), «сортеру» (69,5 % та 60,5 %), «маятника» (39,1 % та 33,3 %), «екстерналізації» (22,4 % та 24,6 %), «децентралізації» (20,7 % та 24,6 %) та «індукції» (18,4 % та 17,5 %). У жінок виявлено схильність до більшої вибірковості у сприйнятті психотравмуючої інформації, змін у психоемоційному стані у зв’язку із онкологічним захворюванням, формування співзалежних стосунків, тоді як для чоловіків притаманним було застосування психологічних механізмів захисту, спрямованих на винесення джерела внутрішньої напруги назовні. Прогресування онкологічного захворювання спричиняло зростання психічного напруження, песимізму щодо прогнозів лікування, підвищення селективності у сприйнятті інформації, деформації міжособистісних зв’язків, збільшення напруженості психологічних механізмів захисту. Висновки. Вивчення клініко-психологічних феноменів у онкологічних пацієнтів має важливе значення для організації заходів медико-психологічної допомоги. Відмінності у психологічному стані хворих, що виникають на різних етапах розвитку хвороби та в залежності від статі, визначають основу для диференціювання медико-психологічних заходів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Демченко, І. С. "Права людини під час надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров'я." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1826.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються положення міжнародних документів в сфері захисту прав людини під час надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров'я. Досліджуються положення Міжнародних медико-са-нітарних правил щодо забезпечення прав людини, які в силу своєї юридичної природи є обов'язковими для всіх держав-членів ООН. Зазначається, що розуміння прав людини залежить як від ратифікації міжнародних договорів у сфері захисту прав людини (універсального та/або регіонального рівня), так і від положень національного законодавства (визнання та гарантування тих чи інших прав людини). Проводиться аналіз на відповідність критеріям щодо обмеження прав людини ситуації, яка склалася з пандемією Covid-19. Акцентується увага на принципах співрозмірності та пропорційності заходів при обмеженні або відступі від зобов'язань щодо прав людини в інтересах забезпечення громадського здоров'я. Стверджується, що пандемія Covid-19 відповідає ознакам, які необхідні для відступу від виконання договірних зобов'язань: відступ від прав у зв'язку з надзвичайним положенням можливий лише у випадку виняткової та дійсної або неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації. Загроза життю нації це загроза, яка: а) стосується всього населення та всієї або частини території держави; б) несе загрозу для фізичного здоров'я населення. Право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я (право на здоров'я) не обмежується, і держави не можуть відступити від своїх зобов'язань, особливо в контексті Covid-19. Принцип прогресивної реалізації передбачає дотримання та забезпечення державою основних компонентів права на здоров'я: наявності, доступності, прийнятності, якості. Аналізується можливість застосування державами ретрогресивних кроків реалізації заходів жорсткої економії. Наголошується, що заходи, які застосовують держави, повинні базуватися на основі загальноприйнятих стандартів прав людини та унеможливлювати випадки свавільного обмеження прав і свобод людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Біленець, Дарія Анатоліївна. "АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПРИМУС ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРИПИНЕННЯ В СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ РЕЖИМУ ЗОНИ МИТНОГО КОНТРОЛЮ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 65–78. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.23.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу заходів адміністративного примусу та адміністративного попередження що застосовуються фіскальними органами з метою забезпечення порядку переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України з метою забезпечення порядку відповідно до чинного законодавства. Підримання режиму зони митного контролю передбачає застосування примусових заходів і не в зв'язку з правопорушеннями та явними аномальними явищами. А й з метою попередження можливих шкідливих наслідків і забезпечення громадської безпеки, наприклад, митні огляди, огляди багажу в аеропортах. Адміністративний примус як засіб здійснення митної справи – це застосування посадовими особами митних органів до осіб, які не перебувають у їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх передбачених митним законодавством заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру з метою охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державного управління, шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання за їх вчинення. Забезпечення режиму зони митного контролю та організація фізичного захисту працівників митних органів, інших осіб, а також товарів, які перебувають у зоні митного контролю, від протиправних дій відносяться також до компетенції підрозділів по боротьбі з и правопорушеннями. Одним із важливих елементів адміністративно-правового забезпечення режиму зони митного контролю є встановлені законодавством із питань державної митної справи заходи адміністративного примусу. Загальні заходи покликані шляхом встановлення вимог і обмежень, обов’язкових для виконання особами, що здійснюють діяльність, контроль за виконанням якої віднесено законом до компетенції фіскальних органів, спонукати цих осіб до припинення протиправних дій і дотримання законодавства про митну справу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Мартинюк, Юрій Володимирович. "ПРАВОВА ПРИРОДА ПРАВА НА ЗАХИСТ СУБ’ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ У ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 258–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.38.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу правової природи, поняття та ознак права на захист суб’єктивних цивільних прав у договірних зобов’язаннях. Висловлено авторську позицію щодо дискусії про те, чи право на захист є самостійним суб’єктивним правом, чи його скла- довим елементом. Розглянуто питання сутності права на захист як цивільно-правової кате- горії. Запропоновано при визначенні поняття захисту як цивільно-правової категорії зосе- редити увагу саме на матеріальній його складовій, оскільки, по-перше, право на захист виникає внаслідок порушення матеріального суб’єктивного права, а по-друге, зміст захисту може бути розкритий через систематизовану сукупність конкретних цілеспрямованих допус- тимих дій, прийомів, заходів правомочного суб’єкта із протидії неправомірному посяганню на суб’єктивне право з метою його відновлення та усунення негативних наслідків тако- го посягання. При цьому безпосереднє здійснення цих дій, прийомів і заходів у встанов- леному законом порядку розкривають процесуальну сторону захисту, яку слід іменувати реалізацією захисту, і саме щодо реалізації захисту найбільш доцільно застосовувати тер- мін «діяльність» як означення процесу правомірної протидії порушенню суб’єктивних прав. З метою вироблення авторського розуміння поняття захисту суб’єктивних цивільних прав у договірних зобов’язаннях, запропоновано визначення основних ознак права на захист у договірних зобов’язаннях: 1) сукупність як мінімум двох протилежних за характером від- повідності нормам закону юридичних фактів: а) правомірного – укладення цивільно-право- вого договору; б) неправомірного – посягання на суб’єктивне цивільне право; 2) суб’єктами є носії суб’єктивних прав, що випливають із зобов’язальних правовідносин, якими є не лише сторони договірного зобов’язання – боржник і кредитор, а й треті особи, на користь яких укладено договір і які за загальним правилом також можуть вимагати виконання його умов; 3) об’єктом є лише те право, сфера існування якого обмежена змістом конкретних договір- них правовідносин, яке зазнало неправомірних посягань з боку недобросовісного суб’єкта договірних правовідносин; 4) змістом є допустимі правомірні можливості носія порушеного суб’єктивного цивільного права. Запропоновано поняття права на захист цивільних прав у договірних зобов’язаннях трактувати як забезпечену законодавчо правомочність, що вхо- дить до змісту суб’єктивного цивільного права, породжуваного договірним правовідношен- ням, та передбачає можливість його носія самостійно здійснити протидію неправомірному посяганню на суб’єктивне цивільне право або звернутися до суб’єктів владних повноважень для застосування заходів державного примусу з метою припинення порушення, невизна- ння, оспорювання суб’єктивного цивільного права, його відновлення та усунення негатив- них наслідків неправомірного посягання на нього.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Ґуляр, С. О. "ПРОФІЛАКТИКА ТА ДОПОМІЖНЕ ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ДІТЕЙ І ДОРОСЛИХ ЗА ДОПОМОГОЮ БІОПТРОН-ПАЙЛЕР-СВІТЛА." Medical Informatics and Engineering, no. 4 (June 4, 2020): 26–39. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2019.4.11016.

Full text

Abstract:

Огляд містить короткі відомості про нові аспекти фізіотерапії (фотобіомодуляції) із застосуванням поляризованого світла апарату БІОПТРОН. Палітра активних біофізичних чинників налічує 12 полі- та монохроматичних видів світла від галогенних і світлодіодних джерел. Їхня протизапальна, протибольова, репаративна та імунонормалізуюча ефективність доведена експериментально та клінічно. Серед основних показів є також різноманітні види патології шкіри та слизових оболонок, лікування ран і наслідків травм, оптимізація реабілітаційних процесів та інші стани, що підлягають фізіотерапевтичному лікуванню. Додаткові специфічні терапевтичні можливості виникають за рахунок створення монохроматичних (лазероподіб-них) діапазонів, модифікації світла фуллереном із тороїдною поляризацією та розширений діапазон із додаванням ближнього ультрафіолетового світла. ПАИЛЕР-світло впливає як місцево на клітини та світлочутливі молекули, нормалізуючи в них електромагнітний баланс, так і системно через дію на структури крові та точки акупунктури. Експериментально доведено бактерицидну та противірусну ефективність БІОПТРОН-світла. Під час холодного сезону безконтактна неінвазивна профілактика та лікування застудних захворювань із застосуванням БІОПТРОН-світлотерапії є суттєвою для зменшення негативних проявів без фармакологічного навантаження на організм. Наведено апробовані протокольні схеми профілактики та лікування гострих респіраторних захворювань. Серед засобів індивідуального захисту доцільно зменшення світлового навантаження та створення механічних перепон для захисту очей шляхом застосування окулярів з фуллереновими фільтрами. Головною особливістю ЦЕПТЕР-технологій у цілому є їхня здоров'я-зберігаюча сутність, реалізована шляхом багаторівневого антиоксидантного захисту. Все це є необхідним компонентом заходів, що застосовуються при гострих респіраторних захворюваннях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

НОР, ВАСИЛЬ, and АЛЬОНА ВОЙНАРОВИЧ. "Процесуальні можливості захисника під час застосування застави у кримінальному провадженні." Право України, no. 2019/12 (2019): 167. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-167.

Full text

Abstract:

Для того щоб виконати свій обов’язок у кримінальному провадженні, який полягає переважно у захисті прав і законних інтересів, у покращенні становища клієнта, адвокатові недостатньо лише прав, він повинен побачити та використати шанс для реалізації цих прав, виявити ситуацію, в якій ними найкраще скористатися. Ефективна діяльність захисника прямо залежить від його процесуальних можливостей як сукупності прав та умов (ситуації) їх реалізації. Для адвоката важливий не сам факт обізнаності щодо процесуальної форми запо біжних заходів і прав підозрюваного під час їхнього застосування, а те, як і коли використати ці права для забезпечення ефективного захисту. Питання процесуальних можливостей захисника у контексті забезпечення прав та інтересів клієнта (підозрю ваного й обвинуваченого) у разі застосування застави досі залишалися поза увагою вітчизняних науковців. Мета статті – аналіз норм Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) та правозастосовної практики, що склалася в державі стосовно використання застави у кримінальному провадженні, зокрема, вирішення проблем, які виникають під час здійснення захисту в разі застосування цього процесуального заходу. Процесуальні можливості захисника у кримінальному провадженні – це сукупність передбачених законом його прав та наявність допустимої ситуації їх вмілого використання. Тому в разі застосування запобіжного заходу йдеться не тільки про наявність у захисника процесуальних прав під час вибору, зміни чи скасування цього заходу, а й про уміння, умови та навички їх правильного використання за необхідності в певній ситуації, а також про перспективу й можливість застосування. Застава – це безстроковий запобіжний захід, пов’язаний із покладеними на підозрюваного та обвинуваченого обов’язками. Після закінчення строку, на який для них визначено обов’язки, дія ухвали про застосування застави припиняється. Процесуальні можливості захисника у такій ситуації полягають у тому, щоб за допомогою наявних у нього процесуальних прав домогтися повернення застави заставодавцеві. Закінчення строку дії обов’язку чи обов’язків, визначених ухвалою слідчого судді чи суду про застосування запобіжного заходу – застави, без належного продовження цих обов’язків однозначно свідчить про припинення дії застави як запобіжного заходу, оскільки втрачається у протилежному випадку сутність і значення самого цього заходу. У такому випадку захисник має змогу реально скористатися своїм правом звертатися до слідчого судді з клопотанням про повернення застави, що й створює йому процесуальну можливість захищати інтерес клієнта. Хоча застава як запобіжний захід невіддільна від обов’язків, для забезпечення яких її вибрано, проте коли постає питання про закінчення строку обов’язку, слід продовжувати обов’язок, який забезпечується заставою, а не сам запобіжний захід – заставу. Така ухвала слідчого судді не передбачена нормами КПК України. Тож захисник має процесуальну можливість, використовуючи своє право на подання апеляційних скарг на рішення слідчого судді та керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, оскаржувати вказане рішення в апеляційному порядку. Процесуальні можливості захисника у кримінальному провадженні як сукупність його прав і наявність ситуації, за якої він їх може використати, є реальним механізмом забезпечення прав підозрюваного, зокрема й у разі застосування застави у кримінальному провадженні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Подобед, Ігор. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ." Науковий вісник: Державне управління 1, no. 7 (March 15, 2021): 216–41. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-216-241.

Full text

Abstract:

Практика реагування на надзвичайну ситуацію, що пов’язана із розповсюдженням захворюваності населення COVID-19, свідчить, що ефективність функціонування Єдиної державної системи цивільного захисту в повсякденному режимі, а особливо при переведенні її в режим надзвичайної ситуації залежить від наявності в неї відповідного ресурсного потенціалу. Метою статті є аналіз стану нормативно-правового забезпечення розвитку матеріально-технічного потенціалу ЄДСЦЗ. На основі аналізу різних методологічних підходів державного управління сферою цивільного захисту перспективним запропоновано застосування ресурсного підходу до функціонування ЄДСЦЗ. Це дозволяє враховувати прогнози щодо її розвитку, прогнозувати застосування нових та альтернативних видів ресурсів. Подається авторське розуміння дефініцій «ресурс», «потенціал», «ресурсний потенціал», «матеріально-технічний ресурс». У статті дано авторське визначення ресурсного потенціалу ЄДС ЦЗ як комплексу науково-технічного, морального, організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного, освітнього, інформаційного, інституційного (соціально-інфраструктурного) потенціалу, що може бути застосований органами управління для виконання її функцій. Матеріально-технічний ресурс (потенціал) розуміється як сукупність матеріальних і технічних засобів, технологій, систем, що створюють систему ресурсного забезпечення функціонування ЄДСЦЗ. По суті матеріально-технічний ресурс складається із поточного ресурсу, що використовуються ЄДСЦЗ, а також матеріальних резервів, що відповідно до законодавства поділяються на оперативний, відомчий, регіональний та об’єктовий. Також для виконання завдань ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій може залучатися державний матеріальний резерв. Визначено, що нормативно-правове забезпечення розвитку матеріально-технічного потенціалу ЄДСЦЗ в достатній мірі регламентовано. Однак встановлено, що фактичний стан матеріально-технічного ресурсу ЄДСЦЗ не забезпечує вчасного, належного забезпечення реалізації заходів із запобігання чи ліквідації наслідків в умовах надзвичайних ситуацій. Критеріями оцінювання стану розвитку ресурсного потенціалу ЄДСЦЗ є доцільність і ефективність використання будь-яких із наявних ресурсів, ефективність управління на всіх рівнях – державному, функціональному, територіальному, об’єктовому. Напрямом подальшого визначено розробка алгоритму розрахунку рівня ефективності управління розвитком ресурсного потенціалу ЄДСЦЗ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Руденко, Юлія. "ФОРМУВАННЯ ЧАТ-ЕТИКЕТУ У СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖІВ." Physical and Mathematical Education 32, no. 6 (January 27, 2022): 34–40. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-032-6-006.

Full text

Abstract:

Формулювання проблеми. У статті актуалізується проблема формування культури віртуального спілкування у процесі дистанційного навчання для студентів коледжів. Показано, що культура віртуального спілкування (нетикет, мережний етикет, чат-етикет) є сьогодні невід’ємною складовою культури особистості. Висвітлено особливості створення, розвитку і характеру змін чат-етикету залежно від сфери його застосування. Актуалізовано проблему низького рівня віртуальної комунікації між суб’єктами освітнього процесу і його вплив на якість навчання. Матеріали і методи. Для вирішення поставленої мети використовувалися теоретичні методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел з метою розкриття основних положень досліджуваної проблеми; емпіричні методи: анкетування, спостереження, бесіда; статистичні методи опрацювання результатів опитувань респондентів. В експерименті взяли участь студенти і викладачі Сумського медичного коледжу, Сумського машинобудівного коледжу, Сумського медичного коледжу, Конотопського індустріального коледжу. Загальна кількість учасників– 277 студентів і 58 викладачів. Результати. Формування чат-етикету можливе за такою стратегією: висвітлення і обговорення проблеми, проведення тренінгу, вікторин та конкурсів; включення теоретичного матеріалу з історії розвитку, основ і тенденцій чат-етикету у вивчення дисциплін («Інформатика», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Зарубіжна література» та інших); спостереження і зворотній зв’язок зі студентами після проведених заходів. Описано тренінг «Чат-етикет: 10 правил культурного віртуального спілкування». Вироблені загальні правила чат-етикету, важливі як для дистанційного навчання, так і для повсякденного застосування у спілкуванні з віртуальними спільнотами. Висновки. Доведено ефективність здійснених формувальних впливів. Спроєктовано перспективні розвідки у напрямку дослідження суголосної проблеми формування етикету відеоконференцій, навчання кібербезпеці і захисту особистої інформації, поліпшенню медіаграмотності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Чечет, О. М. "ЗАХОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ І ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ У ПТАХІВНИЦТВІ." Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Veterinary Medicine, no. 3 (54) (February 17, 2022): 60–69. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.vet.2021.3.9.

Full text

Abstract:

Птахівнича галузь в Україні динамічно розвивається за рахунок економічної привабливості і досить швидкого повернення інвестицій, що стимулює інтенсифікацію вирощування птиці. Через це переущільнюється поголів’я, скорочуються санітарні розриви, що призводить до накопичення патогенної вірусної та бактеріальної мікрофлори у навколишньому середовищі. Порушення ветеринарно-санітарних правил, низька якість кормів, збої у технології вирощування, стреси різного походження створюють умови для зниження резистентності організму птиці, послаблюють імунну систему і, як наслідок, стають причиною виникнення інфекційних хвороб різної етіології. Перебіг асоційованих інфекцій у латентній формі відбувається у більш тяжкій формі та більш тривалий час зі значною варіабельністю клінічних ознак і різними ускладненнями, що обтяжує проведення діагностичних і профілактичних заходів. Окрім того, тісні зв’язки між вітчизняними та зарубіжними сільськогосподарськими товаро- виробниками є основною причиною занесення на територію України збудників інфекційних хвороб. Наявна загроза епізоотії та, відповідно, збитків для птахівництва вимагає застосування повного комплексу прогресивних програм імунної корекції і профілактики захворювань, ефективних заходів біологічного захисту, що оптимізують метаболічні процеси в організмі птиці, підвищуючи природну резистентність. Мета роботи – вивчення, моніторинг, аналіз, узагальнення та оцінка ринку імунобіологічних препаратів, біоцидів і кормових добавок для птахівничої галузі на сучасному етапі розвитку вітчизняного аграрного сектору. Аналіз запропонованих та офіційно зареєстрованих в Україні імуномодулюючих препаратів, антибіотиків, біоцидів, нутріцевтиків і кормових добавок для птахівництва свідчить, що більшість із них (65,8%) - це засоби, представлені зарубіжними виробниками, однак асортимент вітчизняної фармакологічної індустрії (34,2%) свідчить про високий потенціал українських виробників ветеринарних препаратів і кормових добавок для птахівничої галузі. Задля ефективної і пролонгованої дії цих заходів потрібно здійснювати систематичну ротацію біоцидів із метою запобігання виникненню стійкості збудників захворювань заразної етіології серед поголів’я птахів. Комплекс лікувально-профілактичних заходів має обов’язково враховувати локальну епізоотичну ситуацію, стійкість бактерій і вірусів до дії фізико-хімічних факторів і дезінфектантів, прогресивні та універсальні методи імунної модуляції організму птиці. Для технологічної системи вирощування птахів нами запропоновано нові біоцидні препарати «Біолайд» і «Діолайд». Комплексне використання препаратів на основі цих діючих речовин не потребує ротації дезінфікуючих засобів і пролонгованої дії на патогенні мікроорганізми. Нами запропоновано також нові пробіотичні препарати «Біозапін» і «Біомагн». Комплекс запропонованих препаратів покращить профілактику інфекційних хвороб і підвищить продуктивність у птахівництві.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Плєхов, Д. О. "До питання правового регулювання дистанційної роботи в Україні: сучасний стан." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 139–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3218.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню нормативно-правового регулювання дистанційної роботи. Зазначено, що пандемія коронавірусу (COVID-19) позначила не тільки системні проблеми трудової сфери в Україні, пов’язані з масовим вивільненням працівників на період запровадженого урядом карантину й недотриманням мінімальних соціально-трудових стандартів, а й потребу негайного реформування трудового законодавства, пристосування його до викликів сучасності. Запровадження карантину та надзвичайної ситуації внаслідок поширення COVID-19 привернули особливу увагу до необхідності дистанційної роботи, масштаби і темп поширення якої в розвинених країнах дуже високі. Проаналізовано законодавчі акти в розглядуваній царині, виокремлено як позитивні моменти, так і негативні. Зокрема, неврегульованими залишаються питання щодо захисту конфіденційної інформації (комерційної таємниці); безпеки працівника та ввіреного йому обладнання (шкідливе випромінення, втручання дітей, домашніх тварин, сторонніх осіб); обліку робочого часу та часу відпочинку працівника (наприклад, застосування заходів дисциплінарної відповідальності за прогул) та інших важливих аспектів. Зроблено висновок, що дистанційна робота працівників є надзвичайно потрібною формою трудових відносин в умовах ринкової економіки. Дистанційна робота несе собою позитивні зміни як для окремих громадян, так і для суспільства в цілому, сприяє розвитку нових форм трудових відносин, стабілізації економіки, підвищує рівень життя населення. Водночас даний вид зайнятості потребує подальшого законодавчого врегулювання. Потрібно забезпечити належні умови захисту прав та свобод сторін віддалених правовідносин шляхом оперативного реагування законодавців на потреби сучасних ринкових відносин, що зростають, та виклики епідемічного або надзвичайного характеру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Батьковець, Н. О., and Л. О. Марусяк. "МАРКЕТИНГОВІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ МОТИВАЦІЇ СПОЖИВАЧІВ ДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО КУПІВЛЮ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 66 (April 15, 2022): 51–56. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2022-66-07.

Full text

Abstract:

Пошук впливових інструментів маркетингу та їх вплив на формування активної споживчої поведінки покупців стає актуальною проблемою для багатьох підприємств. У статті розглянуто сучасні маркетингові інструменти впливу на поведінку споживачів, наведено принципи застосування моделі Фішбейна, чинники, які підтверджують мотиваційний фактор необхідності здійснення купівлі. Метою статті є дослідження соціальних, економічних та правових аспектів поведінки споживачів і чинників, що зумовлюють вибір певного типу прийняття рішення про купівлю товарів та послуг. Досліджено, що сучасний ринок товарів та послуг досить динамічно розвивається, що вимагає від підприємців титанічних зусиль щодо формування та вибору цільових сегментів ринку. Для потенційних споживачів зазвичай вагомим показником задоволення потреб є пропозиція, яка на сьогоднішній день досить різноманітна як по цінах, брендах, так і по товарних групах. Довічною дилемою для підприємців є пошук ефективних шляхів мотивації до прийняття рішення покупців про купівлю тих чи інших товарів. У сучасному світі розвинених комунікацій досить часто маркетологи вдаються до маніпуляцій щодо спонукання придбання товарів чи послуг. Однак завжди це супроводжується правовими аспектами захисту прав споживачів. Визначено, що вимірювання поведінкової реакції споживачів та застосування маркетингових заходів щодо стимулювання збуту є визначальними при формуванні прогнозу збутової діяльності торговельних підприємств. Зроблено висновок, що реалізація прав споживачів у разі покупки товару неналежної якості на кодифікованому рівні породжує наявність численних колізій та прогалин, котрі, за умови розвитку сучасного ринку та поширення відповідних міжнародних тенденцій у даній сфері з врахуванням європейського досвіду, повинні врегулювати усі істотні моменти та похибки нашого сьогодення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Сандлер, А. К., and А. І. Батинський. "Волоконно-оптичний пристрій контролю рівня для високотемпературних систем паливопідготовки." Automation of technological and business processes 12, no. 2 (June 30, 2020): 9–13. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v12i2.1802.

Full text

Abstract:

Для збереження своєї присутності на ринку судновласники змушені шукати шляхи істотного скорочення власних витрат з тим, щоб не тільки конкурувати з іншими судновласниками, а й забезпечити рівень доходів, який би створював умови для розширеного відтворення. Судноплавні компанії реалізують скорочення власних фінансових витрат різними шляхами, наприклад зниженням заробітних плат екіпажу, скороченням кількості екіпажу на судні, зниження основних експлуатаційні витрат за рахунок переходу на дешеві сорти високов'язких палив в'язкістю понад 380 мм кв./с. Один з перспективних методів зниження фінансових витрат є перехід на шлях оптимизирования енергоспоживання і підвищення енергоефективності судів. Удосконалення енергетичної ефективності судна передбачає виконання регулювання параметрів основних елементів паливної системи і мінімізацію енергетичних витрат на підготовку важкого палива. Аналіз застосування існуючих рівнемірів показав, що їх застосування в спеціальних експлуатаційних умовах характеризується недостатньою достовірністю результатів вимірювання, високою похибкою, низькою оперативністю, припускають контакт з паливом, не забезпечують умов безпеки при роботі з вуглеводнями. Для пошуку шляхів поліпшення метрологічних характеристик пристроїв контролю рівня були проаналізовані конструкції поширених вимірювальних приладів. Розроблено новий схемотехнічне рішення рівнеміра для контролю високотемпературних середовищ. У пристрої немає необхідності застосування додаткових заходів по захисту чутливого елемента в умовах впливу експлуатаційних факторів, є можливість обліку і компенсації коливань температури контрольованого середовища і одночасно збережені надійність, чутливість і простота схемотехнік пристроїв відомих типів. Основною відмінністю пропонованого пристрою є те, що генератор коливання винесено із зони підвищених температур, стрижень з инвара розташований коаксіально до комбінованого световоду з єдиною оболонкою і багатьма серцевинами. Комбінований світловод захищений оболонкою з инвара. Випромінювання до световоду надходить від джерела випромінювання через первинний розгалужувач, мультиплексор / демультиплексор, вторинний розгалужувач. Після проходу світловода випромінювання, відбившись від дзеркальних шарів на кінцях серцевин, повертається в зворотному порядку до фотоприймача. Використання розробленого пристрою дозволить не тільки адекватно і достовірно оцінювати кількісний показник рівня в суднових системах паливопідготовки на належному рівні, а й контролювати витрату палива енергетичною установкою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

АНДРЕЙЧЕНКО, СВІТЛАНА. "Захист права на здоров’я через захист права на життя у практиці Європейського суду з прав людини." Право України, no. 2020/08 (2020): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-195.

Full text

Abstract:

Незважаючи на загальн е визнання права на здоров’я і його міжнародноправову та національно-правову регламентацію, належне забезпечення права на здоров’я залишається однією з найбільш гострих й актуальних завдань сучасної юриспруденції. Дотепер не існує спеціального міжнародного універсального чи регіонального механізму захисту права на здоров’я, і такий захист стає можливим лише через захист інших прав людини. Стаття присвячена дослідженню практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка стосується порушень права на здоров’я в контексті порушення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Мета статті полягає у дослідженні особливостей захисту права на здоров’я людини через захист права на життя крізь призму сучасної практики ЄСПЛ, зокрема у світлі виконання зобов’язань щодо забезпечення належної медичної допомоги, медичної недбалості, відшкодування медичних витрат, надання медичної допомоги у тюрмах. Це передбачає вивчення особливостей підходів ЄСПЛ до питань захисту права на здоров’я через захист права на життя; розкриття змісту права на здоров’я; характеристику позитивних зобов’язань держав стосовно забезпечення права на здоров’я. Розгляд питання щодо мінімального рівня охорони здоров’я згідно з Конвенцією у контексті практику ЄСПЛ щодо захисту права на життя. Певні тенденції захисту права на здоров’я у практиці ЄСПЛ нам вдалося виявити через застосування методологічних інструментів, а саме: історико-правовий метод використано при виявленні особливості еволюції розвитку права на здоров’я; порівняльно-правовий – при з’ясуванні співвідношення норм щодо захисту права на здоров’я та життя; системний метод – при дослідженні практики ЄСПЛ щодо захисту права на здоров’я та права на життя у їх взаємозв’язку. Судова практика ЄСПЛ підтверджує зобов’язання держав щодо захисту права на здоров’я і сприяння поліпшенню здоров’я громадян, проте покладає зобов’язання забезпечувати це право з огляду на принцип розумності, що передбачає необхідність докладання державами всіх можливих зусиль у межах наявних ресурсів для реалізації права на здоров’я. Держави мають зобов’язання встановлювати чіткі правила щодо практичних заходів задля ефективної реалізації права на здоров’я та навіть за нестачі ресурсів, деякі зобов’язання вимагають негайного виконання, зокрема, зобов’язання гарантувати право на здоров’я на недискримінаційній основі. Через діяльність ЄСПЛ поняття “право на здоров’я”, яке не має своєї однозначної легальної дефініції, знаходить більш конкретне визначення. Рішення ЄСПЛ визнаються у багатьох державах одним із джерел права, які, до того ж, надають можливість встановити прогалини у національному законодавстві, невідповідність деяких норм національного законодавства положенням Конвенції. Важливим для захисту права на здоров’я є створення спеціального міжнародно-правового механізму захисту такого права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

БОГДАНОВ, Є. П. "ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДГОТОВКИ НЕВОЄНІЗОВАНИХ ФОРМУВАНЬ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ (70–80-ті роки ХХ СТОЛІТТЯ)." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 17, 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.9.

Full text

Abstract:

Організація навчання керівного та особового складу об’єктових формувань цивільного захисту має важливе зна- чення в контексті створення загальної спроможності суб’єктів господарювання до проведення заходів з ліквіда- ції наслідків надзвичайних ситуацій. До складу формувань включаються працівники суб’єктів господарювання на непрофесійний основі, які не мають сформованих компетенцій щодо виконання спеціальних рятувальних та віднов- лювальних робіт, що створює необхідність забезпечення високого рівня їх підготовки до виконання завдань у сфері цивільного захисту, вироблення єдиних підходів до організації навчання такої категорії працівників з питань цивіль- ного захисту. У статті здійснена спроба ретрансляції досвіду підготовки невоєнізованих формувань цивільної обо- рони у 70–80-ті роки ХХ століття, оскільки країна мала значні напрацювання з окреслених питань. Мета роботи – проаналізувати нормативне-правове забезпечення з питань функціонування та підготовки невоє- нізованих формувань цивільної оборони у 70–80-х роках ХХ століття у системі цивільної оборони. Методологія – принципи єдності історичного і логічного, послідовності, наступності, зв’язку теорії з практикою. Наукова новизна полягає в актуалізації продуктивних підходів до здійснення підготовки невоєнізованих форму- вань цивільного оборони у 70–80-ті роки ХХ століття на сучасну практику навчання формувань цивільного захисту. З огляду на дослідження окресленого питання, зроблено такі висновки: Важливе значення при організації навчання працівників, які входять до складу формувань цивільного захис- ту, належить якісному плануванню спеціальної підготовки, розробці необхідного супроводжуючого програмно- го забезпечення. При розробці програм спеціальної підготовки керівникам суб’єктів господарювання доцільно дотримуватись модульного підходу з визначенням загальних та спеціальних тем для формувань різного призна- чення. Широке застосування нормативів цивільного захисту слугуватиме виробленню загальних підходів до оці- нювання дій особового складу. Тематика наступних досліджень полягатиме у окресленні окремих тем загальної та спеціальної складової спеці- альної програми підготовки працівників, що входять до складу спеціалізованих служб і формувань цивільного захисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Vazhynskyi, Serhii, Igor Fedyuk, and Andrii Chernukha. "Вдосконалення протипожежного захисту місць зберігання боєприпасів та вибухових речовин." Problems of Emergency Situations, no. 33 (2021): 278–89. http://dx.doi.org/10.52363/2524-0226-2021-33-22.

Full text

Abstract:

Визначені основні параметри системи пожежогасіння арсеналів, складів зберігання боєприпасів та вибухових речовин та шляхи її удосконалення. Останнє дало змогу провести розрахунки кількості та перелік елементів модернізації системи пожежогасіння. Запропоновано функціональну модель модернізованої автоматичної системи пожежогасіння на складах та арсеналах, яка повинна включати комплекс заходів щодо створення додаткових водоймищ, інженерного обладнання території місць зберігання вибухопожеженебезпечних речовин та технічних пристроїв автоматичного пожежогасіння з підвищеними витратами вогнегасної речовина, що провинні працювати в автономному режимі. Особливостями роботи є опис створеної експериментальної установки на випробу-ванні якої у на лабораторних умовах було підтверджено ефективність запропонованої функціональної моделі модернізованої автоматичної системи пожежогасіння. Аналіз попередніх результатів розрахунків та випробувань підтверджують, що протипожежний захист вибухонебезпечних речовин у місцях їх постійного або тимчасового зберігання, обслуговування та підготовки до транспортування необхідно удосконалити шляхом модернізації системи вцілому. А саме створенням додаткових земельних укріплень, пожежних водоймищ на території зберігання, застосуванням модернізованих автоматизованих систем пожежогасіння в яких використовувати порохові акумулятори тиску. На етапі виникнення пожежі система автоматичного пожежогасіння повинна забезпечити збільшенні витрати води на 30%. Надані пропозиції щодо створення умов для ліквідації пожежі на складах і арсеналах при роботах пов’язаних зі зберіганням або утилізацією вибухопожеженебезпечних виробів та речовин термін зберігання та застосу-вання яких закінчився шляхом створення ї застосування резервних пожежних водоймищ на небезпечній території. Визначені напрямки удосконалення системи сигналізації про виникнення пожежі та запропоновано використання автоматичної системи пожежогасіння, яка є енергонезалежною, завадостійкою, простою в експлуатації

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Підстава для застосування заходів захисту'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles