Journal articles on the topic 'Підготовка психолого-педагогічна'

Статтю присвячено аналізу педагогічної спадщини грецьких учених- педагогів А. Делмудоса, Н. Ексархопулоса та М. Тріантафіллідіса, а саме досліджено їхній внесок у розвиток університетської освіти в Греції протягом 20–50-х років XX століття. Особливу увагу приділено філософським факультетам Афінського та Салоніцького університетів, на яких працювали зазначені вище вчені. Доведено, що протягом XIX – на початку XX століття у підготовці фахівців на філософських факультетах наукова (спеціальна) підготовка цілковито домінувала над психолого-педагогічною, проте провідні вчені-педагоги А. Делмудос, Н. Ексархопулос, М. Тріантафіллідіс та інші наполягали на обов’язковій психолого-педагогічній підготовці, оскільки значна частина випускників працевлаштовувалася до закладів середньої освіти, не маючи елементарних знань із педагогіки, дидактики і психології. Аналіз праць названих вище учених засвідчив, що останні пропонували паралельну (органічне поєднання наукового та психолого-педагогічного складників: А. Делмудос, М. Тріантафіллідіс) і послідовну (перші три роки – наукова підготовка, додатковий четвертий рік – психолого-педагогічна підготовка для тих, хто бажає присвятити себе викладацькій діяльності: Н. Ексархопулос) моделі підготовки фахівців. Доведено, що науковці у своїх працях приділяли серйозну увагу проблемі мети, змісту і структури підготовки майбутніх фахівців, піддаючи систематичному аналізу відповідні навчальні плани і програми. З’ясовано, що другим питанням, яке постійно хвилювало трьох науковців, було мовне питання. Однак погляди на його вирішення були прямо протилежними. А. Делмудос та М. Тріантафіллідіс були палкими прихильниками народної мови – демотики, палко відстоюючи її право бути офіційною мовою держави, освіти та науки. Натомість Н. Ексархопулос відстоював позиції штучної архаїзованої мови – катаревуси, демонструючи консервативні погляди на мовне питання. Беручи до уваги перевірений часом науково-педагогічний досвід зазначених учених, сформульовано деякі рекомендації щодо його творчого застосування в Україні (покращення психолого-педагогічної підготовки фахівців, особливо класичних вишів; якнайскоріше вирішення проблеми українсько-російської диглосії).

Розглянуто моделі психолого-педагогічної допомоги дітям раннього віку та раннього втручання. Здійснено порівняння основних принципів та характеристик програм ранньої психолого-педагогічної допомоги та раннього втручання. Визначено провідні аспекти психолого-педагогічної допомоги дітям раннього віку з позицій біопсихосоціальної моделі інвалідності. Виділено завдання та спрямованість психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими потребами, що забезпечується інклюзивно-ресурсним центром. Здійснено спробу визначити структуру психолого-педагогічного супроводу дітей раннього віку з особливими потребами в умовах інклюзивно-ресурсного центру. Розглянуто основні етапи підготовки дитини раннього віку з особливими потребами до інклюзивного навчання в дошкільному закладі: розвиток дитини з особливими потребами та підготовка до включення в освітнє середовище; комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини та розробка рекомендації щодо освітньої програми, корекційно-розвиткової роботи та необхідних пристосувань середовища; супровід інклюзивного навчання дитини з особливими потребами в закладі освіти. Окреслено провідні аспекти функціонального підходу до оцінки розвитку дитини раннього віку. Виділено принципи психолого-педагогічного супроводу з огляду на біопсихосоціальну модель розуміння інвалідності, що враховує взаємодію біологічних, психологічних та соціальних факторів розвитку дитини. Наведено апробовані методики вивчення стану психічних функцій та діяльності дитини як окремого індивіда, різних аспектів батьківства та особливостей соціальної взаємодії дитини раннього віку з дорослим. Окреслено ключові аспекти складання та реалізації індивідуальної програми розвитку дитини раннього віку.

Проаналізовано стандарти психолого-педагогічної підготовки вчителів закладів загальної середньої освіти в Німеччині та виявлено ключові принципами структурування змісту їхньої психолого-педагогічної підготовки в університетах досліджуваної країни. Для досягнення мети дослідження було застосовано такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення), з допомогою яких відбувалось опрацювання нормативно-правової бази забезпечення професійної підготовки учителів закладів загальної середньої освіти у ФРН та програмно-методичної документації німецьких університетів; структурно-функціонального аналізу, на основі якого було виявлено підходи до структурування змісту психолого-педагогічної підготовки вчителів в університетах ФРН. Під час дослідження з’ясовано, що підготовка майбутніх учителів закладів загальної середньої освіти в університетах Німеччини включає чотири блоки: 1) спеціально-предметний; 2) предметно-дидактичний; 3) «Науки про освіту»; 4) професійно-педагогічна практика. Підкреслено особливе значення блоку «Науки про освіту», оскільки він відображає зміст психолого-педагогічної підготовки вчителів. Виявлено, що стандарти підготовки вчителів за блоком «Науки про освіту» сформульовані з огляду компетентностей, якими повинен оволодіти майбутній учитель для ефективної реа-лізації професійно-педагогічної діяльності. Зроблено ряд висновків: 1) впровадження стандартів є основним інструментом реформування професійної педагогічної освіти у ФРН на початку ХХІ сто-ліття; 2) розроблення стандартів підготовки майбутніх учителів здійснюється з орієнтуванням на результат – розвиток професійних компетентностей, оновою яких є міждисциплінарні знання та рефлексія набутого досвіду; 3) стандарти є динамічною сукупністю вимог до підготовки вчителя, що можуть доповнюватися і змінюватися залежно від соціально-культурних умов професійної педагогічної діяльності; 4) стандарти спрямовані не на індивідуальну діяльність учителя, а на його цілісний професійний розвиток з урахуванням участі у розвитку школи; 5) стандарти є рамковою структурою для подальшої розробки курікулуму та формування змісту модулів психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів; 6) ключовими принципами структурування змісту психолого-педагогічної підготовки вчителів закладів загальної середньої освіти відповідно до вищезгаданих стандартів є такі: міждисциплінарності, модульності, рефлективності.

Актуальність: якість освітнього процесу значною мірою визначається рівнем сформованості педагогічної майстерності педагогів; формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти залежить від групи чинників, врахування яких сприятиме підвищенню результативності цього процесу. Мета: з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів, визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Методи: теоретичні: аналіз психолого-педагогічних джерел, наукових праць присвячених проблемам формування педагогічної майстерності – для з’ясування сутності поняття «педагогічна майстерність» та її структурних компонентів; узагальнення та систематизація – для визначення чинників, що впливають на результативність формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Результати: проаналізовано основні підходи до трактування поняття «педагогічна майстерність» та визначення її структурних компонентів. Схарактеризовано педагогічну майстерність як інтегративне особистісне утворення, яке поєднує у собі загальні й професійні компетентності, здібності до педагогічної діяльності, володіння педагогічною технікою (внутрішньою та зовнішньою), сформованість відповідних професійно особистісних якостей, здатність до творчості та педагогічної взаємодії з учасниками освітнього процесу на рефлексивній основі й неперервної освіти впродовж життя. Виокремлено та коротко схарактеризовано три групи чинників, що впливають на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів: соціально-економічні, особистісні та технологічні. Зазначено, що соціально-економічні чинники впливають на потреби учнівської молоді вступати на навчання за освітніми програмами, що здійснюють підготовку вчителів; особистісні й технологічні чинники є визначальними під час навчання у закладах вищої освіти. Висновки: підготовка майбутніх педагогів у закладах вищої освіти й формування педагогічної майстерності зокрема має здійснюватися з врахуванням таких груп чинників: соціально-економічних, особистісних та технологічних.

В оглядовій статті порушено проблему розвитку психолого-педагогічної компетентності викладачів теоретичного навчання та інструкторів виробничого навчання в умовах промислового підприємства з урахуванням андрагогічних засад. Адже в сучасних умовах підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників на виробництві вимагає самонавчання, швидкої та успішної зміни діяльності або умов праці, безперервного формального та неформального навчання. Оскільки прояв професійної компетентності неможливий без належного рівня кваліфікації працівників, акцентовано увагу на понятті «якість професійного навчання на виробництві». Здійснено науково-методичний аналіз проблеми застосування андрагогічного підходу до професійного навчання в умовах виробництва. Обґрунтовано, що задля ефективного удосконалення психолого-педагогічної компетентності викладачів професійного навчання на виробництві доцільним є проведення курсу «Психолого-педагогічний мінімум». Акцентовано увагу на використанні технології комбінованого навчання, згідно з якою слухачі активно можуть співпрацювати з викладачами як в аудиторії, так і дистанційно за допомогою системи Moodle. Підкреслено, що застосування андрагогічних принципів у професійному навчанні в умовах промислового підприємства створює можливості для реалізації важливого на сьогодні суб’єктно-діяльнісного навчання, яке дозволяє дорослому учню відчувати себе суб’єктом, для якого забезпечено культурне й духовне зростання, а також розвиток як майбутніх творчих фахівців у навчально-виробничому процесі на виробництві. Ключові слова: андрагогічний підхід; професійне навчання в умовах промислового підприємства; психолого-педагогічна компетентність; андрагогічні принципи навчання.

Актуальність започаткованого дослідження вбачається в тому, що українське сьогодення характеризується не лише нестабільною політичною й економічною обстановкою, а й збройною агресією з боку Росії, що зумовлює пошук дієвих форм, методів і засобів навчання майбутніх офіцерів Збройних Сил України, опанування ними професійною компетентністю, яка у своїй основі передбачає не лише засвоєння професійних військових знань, а й формування і розвиток у курсантів особистісних якостей. Метою статті є визначення сутності психолого-педагогічної компетентності майбутніх офіцерів і визначення форм, методів і засобів її формування в освітньому процесі на заняттях спеціальних дисциплін військового спрямування. Зазначено, що під час навчання в закладах вищої військової освіти курсанти повинні опанувати психолого-педагогічну компетентність, що є невід’ємним складником професійної компетентності, оскільки у своїй подальшій діяльності вони повинні як навчати особовий склад професійних (військових) знань, умінь і навичок, так сприяти всебічному розвитку майбутніх підлеглих. Розглянуто підходи дослідників щодо визначення сутності професійної і психолого-педагогічної компетентностей майбутніх офіцерів. Зазначено, що курсанти, здебільшого, не усвідомлюють ролі психологічного і педагогічного аспектів професійної діяльності офіцера. Психолого-педагогічна компетентність майбутніх офіцерів розглядаєть як інтегративне особистісне утворення, що характеризується наявністю сукупності теоретичних психолого-педагогічних знань, практичних умінь і навичок здійснення освітньо-виховного процесу з підлеглими, сформованістю необхідних особистісних якостей,здатністю вирішувати різноманітні професійно-педагогічні ситуації і попереджувати конфліктні ситуації, що сприятиме виконанню на високому рівні професійних обов’язків. Зазначено, що в ході викладання навчальної дисципліни «Повітрянодесантна підготовка» можливим є використання таких інтерактивних форм і методів навчання, як проблемні лекції, лекції бесіди, дискусії, мозкові штурми, квести, розв’язання педагогічних ситуацій (кейсів), рольові ігри, метод проєктів.

У статті наголошується на тому, що вдосконалення державних стандартів в освітній галузі є одним із ключових напрямів реформування системи підготовки майбутніх учителів фізичної культури, оскільки педагогічна діяльність фахівця, який формує особистість дитини, певною мірою складна. Визначено, що підготовка студента як майбутнього вчителя фізичної культури неможлива без усвідомлення себе як суб’єкта педагогічної діяльності, яка повинна включати як набуття спеціальних знань, умінь та навичок, так і формування професійних компетентностей відповідно до вимог сучасних закладів середньої освіти. Узагальнено досвід фахової підготовки майбутніх учителів фізичної культури, який набувається у процесі вивчення психолого-педагогічних, медико- біологічних та спеціальних дисциплін. Установлено, що одним із першочергових завдань фахової підготовки майбутніх учителів фізичної культури, які постають перед сучасною системою вищої педагогічної освіти, є ефективний пошук та використання оптимальних шляхів підвищення ефективності навчальних технологій, спрямованих на формування професійних компетентностей майбутніх педагогів. Доведено, що формуванню професійної компетентності у закладах вищої освіти педагогічного профілю має приділятися велика увага. Майбутні учителі фізичної культури повинні вміти різноаспектно вирішувати комплексні завдання і проблеми в галузі фізичної культури, керуючись принципами толерантної комунікації, творчої й інноваційної професійної діяльності у виробничих ситуаціях, що характеризуються невизначеністю умов та вимог сьогодення. Обґрунтовано структуру особистості вчителя фізичної культури, в якій знаходять своє відображення загальні та фахові (предметні) компетенції, а також програмні результати навчання (знання), уміння й комунікація. Акцентується увага на оволодінні системою практичних умінь та навичок займатися головними видами і формами раціональної фізкультурної діяльності в закладах середньої освіти; збереженні й зміцненні здоров’я, розвитку і вдосконаленні психофізичних можливостей, якостей та властивостей особистості; набутті досвіду творчого використання фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової діяльності для досягнення особистих і професійних цілей; формуванні загальної культури, гуманістичної спрямованості, компетентності, педагогічних здібностей та педагогічної техніки; умінні спілкуватися з колегами, учнями та їхніми батьками.

The purpose of the article is to provide a theoretical justification and practical study of the effectiveness of use of the eidetic tools in the process of mathematical preparation of older preschool children for school.Methods. Substantiated formation of key theoretical and practical provisions of the study of the peculiarities of mathematical preparation of children for school by the eidetic tools was carried out using theoretical and formal-logical methods and techniques of information processing (synthesis, induction, deduction, analogy, method of analysis of scientific pedagogical, psychological and methodological literature); empirical research methods (interviews, testing and pedagogical observation, analysis of pedagogical experience); mathematical and statistical methods of information processing.Results. The article analyzes the theoretical and conceptual approaches to defining the essence of the concept of “mathematical preparation of the child for school”. It is established that eidetics is an innovative technology that is of great interest among modern preschool teachers and is actively implemented in preschool education. The role of use of the eidetic tools in the practical activities of educators of preschool institutions is determined.Based on the analysis of modern psychological, pedagogical and methodological literature, the author’s structural and functional model of mathematical preparation of older preschool children for school by means of eidetics was developed, which has a three-component structure and includes the following components: motivational-target, procedural-technological and control- reflective. According to this pedagogical model, the author’s program for mathematical training of older preschool children by means of eidetics was developed, consisting of the following blocks: Block I “Formation and development of image-associative thinking”, Block II “Memory Development”, Block III “Attention development” and Block IV “Logical thinking Development”. Taking into account the program and the content of the proposed structural and functional model of mathematical preparation of preschoolers for school, a system of integrated mathematics classes with the use of eidetic tools was developed and tested, presented in the form of a long-term story-role quest game.The article presents the results of approbation of the developed structural and functional model of mathematical preparation of older preschool children for school with the use of eidetics.Conclusions. The conducted monitoring study of the level of mathematical training of older preschoolers testifies to the effectiveness of the author’s structural and functional model of mathematical training of older preschool children for schooling with the use of eidetic tools in mathematics classes developed and tested in the pedagogical work of the preschool institution.Key words: logical-mathematical competence, mathematical preparation of preschool child for school, image-associative memory, innovative pedagogical technology, eidetics, eidetic tool, eidetic reception, structural functional model of the mathematical preparation of a preschooler, preschool institution. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному дослідженні ефективності використання ейдетичних засобів у процесі математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.Методи. Обґрунтоване формування ключових теоретичних та практичних положень дослідження особливостей математичної підготовки дітей до навчання у школі засобами ейдетики було здійснене за допомогою використання теоретичних та формально-логічних методів та прийомів обробки інформації (синтезу, індукції, дедукції, аналогії, методу аналізу наукової педагогічної, психологічної та методичної літератури); емпіричних методів дослідження (бесіди, тестування та педагогічного спостереження, аналізу педагогічного досвіду); математико-статистичних методів обробки інформації.Результати. У статті проведено аналіз теоретико-концептуальних підходів до визначення сутності поняття «математична підготовка дитини до школи». Встановлено, що ейдетика є інноваційною технологією, яка викликає значний інтерес серед сучасних дошкільних педагогів та активно впроваджується у закладах дошкільної освіти. Визначено роль використання ейдетичних засобів у практичній діяльності вихователів закладів дошкільної освіти.На основі аналізу сучасної психолого-педагогічної та методичної літератури було розроблено автор-ську структурно-функціональну модель математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі засобами ейдетики, що має трикомпонентну структуру та включає такі компоненти: мотиваційно-цільовий, процесуально-технологічний та контрольно-рефлексійний. Відповідно до такої педагогічної моделі розроблено авторську програму з математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку засобами ейдетики, що складається з таких блоків: Блок І «Формування та розвиток образно-асоціативного мислення», Блок ІІ «Розвиток пам’яті», Блок ІІІ «Розвиток уваги» та Блок IV «Розвиток логічного мислення». Із урахуванням зазначеної програми та змісту запропонованої струк-турно-функціональної моделі математичної підготовки дошкільників до навчання у школі розроблено та апробовано систему інтегрованих занять з математики із використанням ейдетичних засобів, представлену у формі довгострокової сюжетно-рольової квест-гри «Чарівна Подорож Математичною Галактикою».Висновки. Проведений моніторинг рівня математичної підготовки старших дошкільників свідчить про ефективність розробленої та апробованої в педагогічній роботі закладу дошкільної освіти авторської структурно-функціональної моделі математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школи із застосуванням ейдетичних засобів на заняттях з математики.Ключові слова: логіко-математична компетентність, математична підготовка дитини дошкіль-ного віку до школи, образно-асоціативна пам’ять, інноваційна педагогічна технологія, ейдетика, ейдетичний засіб, ейдетичний прийом, структурна функціональна модель математичної підготовки дошкільника, заклад дошкільної освіти.

У статті розглянуто проблему забезпечення якості професійної підготовки та розвитку психолого-педагогічних компетентностей фахівців економічних спеціальностей в процесі ступеневої освіти. Наведено результати аналізу стану та завдань формування психолого-педагогічних компетентностей майбутніх фахівців економічних спеціальностей у процесі ступеневої освіти. Обґрунтовано важливість формування психолого-педагогічних компетентностей сучасних фахівців. Розглянуто зміст та структуру психолого-педагогічної компетентності. Уточнене поняття психолого-педагогічної компетентності як ключової компетентності, яка розглядається як сукупність особистісних характеристик індивіда, володіння психолого-педагогічними знаннями, уміннями і навичками, здібностями і мотиваційно-ціннісними установками, які забезпечують можливість успішної взаємодії, накопичення та обміну досвідом із суб’єктами навколишнього світу та професійної діяльності. Розглянуто місце та роль психолого-педагогічних компетентностей у загальній структурі професійних компетентностей майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Показано, що психолого-педагогічна компетентність майбутніх економістів забезпечує ефективнішу реалізацію професійних функцій, особисту успішність та готовність до подальшого професійного розвитку, а також здатність до викладацької діяльності за своїм фахом. Представлено результати кількісно-якісного аналізу представленості психолого-педагогічних компетентностей у змісті професійної підготовки студентів економічних спеціальностей на основі вивчення Стандартів вищої освіти з економічних спеціальностей першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти. Окреслено завдання з розвитку психолого-педагогічних компетентностей на різних рівнях професійної підготовки майбутніх економістів у закладах вищої освіти.

Стаття присвячена формуванню необхідних умінь і навичок грамотного вирішення педагогічних конфліктів та загальної психолого-педагогічної компетентності педагогів-вихователів. Визначено та охарактеризовано зміст, особливості та структуру психолого-педагогічної компетентності. Доведено, що психолого-педагогічна компетентність є однією з визначальних у структурі педагогічної діяльності сучасних педагогів закладів дошкільної освіти та складовою їхньої професійної компетентності. Практика показує, що необхідно розширити психолого-педагогічну підготовку вихователів закладів дошкільної освіти. Молодий педагог повинен уміти творчо співпрацювати з дітьми, батьками і з колегами; грамотно вирішувати конфліктні ситуації. А для цього необхідно засвоїти певний рівень теоретичних знань і практичних навичок поведінки в конфліктних ситуаціях, розробити необхідні рекомендації щодо попередження та вирішення конфліктних ситуацій для формування сприятливого морально-психологічного клімату. Психолого-педагогічна компетентність передбачає узгодженість між психологічними, педагогічними та методичними знаннями, практичними вміннями і реальною поведінкою, яку педагог демонструє в процесі педагогічної взаємодії. Встановлено, що майбутні вихователі закладів дошкільної освіти часто переживають низку труднощів, пов’язаних із застосуванням досягнень психології у професійній практичній діяльності. Зазначено, що у відборі змісту матеріалу, що викладається, необхідно враховувати його наукову і практичну зорієнтованість. Це дає студентам розуміння практичної цінності психологічних знань та можливостей їхнього використання.

У статті актуалізується та обґрунтовується необхідність визначення організаційно-педагогічних умов підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг. Уточнено поняття «умова» та «організаційно-педагогічна умова». Контент-аналіз наукових праць щодо підготовки майбутнього фахівця дозволив нам стверджувати, що визначення та обґрунтування організаційно-педагогічних умов є провідними у більшості дослідників, сутність та зміст яких залежить від мети дослідження. Тому нами виокремлено організаційно-педагогічні умови, реалізація яких, на нашу думку, сприятиме успішній підготовці майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг: 1) формування мотиваційних установок майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг засобами імітаційного моделювання (конкретними методами імітаційного моделювання в системі підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до надання соціальних послуг ми визначили імітаційні ситуації, імітаційні вправи, ділові ігри, професійно орієнтований проєкт); 2) залучення студентів до практико-орієнтованого середовища (практико-орієнтоване освітнє середовище визначено як спеціально організований освітній простір, спрямований на розвиток практичних умінь і навичок студентів за допомогою спеціально-створених практичних ситуацій під час проходження різних видів практики); 3) реалізація рефлексивно-управлінської технології у вигляді активних форм і методів навчання (оволодіння комплексом професійних і соціально-психологічних знань, формування умінь і навичок міжособистісної взаємодії, розвиток рефлексивних здібностей, наприклад здатність аналізувати ситуацію і власну поведінку, вміння гнучко реагувати на ситуацію і швидко перебудовуватися в різних соціальних умовах); 4) психолого-педагогічна підтримка майбутніх фахівців із соціальної роботи у процесі професійної підготовки (створення умов для прийняття майбутніми фахівцями із соціальної роботи оптимальних рішень у різних ситуаціях життєвого вибору, для формування у студентів усвідомленого оптимізму, вміння справлятися із труднощами, самостійно визначати свою життєву, освітню та професійну траєкторії).

Мета і завдання статті – вивчення проблеми та аналіз стану використання технологічного підходу у підготовці майбутніх учителів до організації трудового навчання молодших школярів. Для розв’язання завдань дослідження використано теоретичні методи: аналіз, систематизація та узагальнення психолого-педагогічної і навчально-методичної літератури з метою визначення стану і теоретичного обґрунтування проблеми використання технологічного підходу у підготовці майбутніх учителів до організації трудового навчання молодших школярів. Автором обгрунтовано поняття «підхід», «технологія», «педагогічна технологія», «технологічний підхід». Схарактеризовано сучасні підходи до трактування поняття «педагогічна технологія». Встановлено, що сучасна педагогічна технологія охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання. Розвиток педагогічної технології у світовому освітньому просторі можна умовно розділити на три етапи, кожен із яких характеризується перевагою тієї чи тієї тенденції. Оптимізація процесу реформування сучасної освіти пов'язана передусім з оновленням програмно-технологічного забезпечення, яке орієнтується на нові інформаційні, соціальні й освітні технології як пошук нових можливостей освітніх закладів у підготовці молодих людей до самостійного життя і діяльності, їхньому професійному та особистісному розвитку, що пов'язано із феноменом освітнього середовища.

У статті розкрито роль менторства у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи. Метою дослiдження є теоретичне обґрунтування ролі менторства у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи. Використано загальнонаукові (аналіз, узагальнення), порівняльно-зіставний і прогностичний методи наукового пізнання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено суть понять: «наставництво», «менторство», «ментор», «менти», «коуч», «тьютор», «фасилітатор». Зазначено ступені наставництва: I ступінь – педагог-ментор; II ступінь – педагог-тьютор; III ступінь – педагог-коуч; IV ступінь – педагог-фасилітатор. Проаналізовано закордонний досвід впровадження менторства в систему освіти. Визначено переваги менторства для педагога-ментора у ЗВО а саме: менторство допомагає досвідченому викладачеві побачити й окреслити нові перспективи в сфері власної педагогічної діяльності; при успішному здійсненні цих функцій ментор відчуває свій внесок у систему професійної адаптації менти, отримує задоволення від спілкування; справжній педагог завжди має прагнути до самовдосконалення; виконання функцій ментора може допомогти в розвитку професійної кар’єри педагога, підвищення його кваліфікації, сприяє зростанню довіри до нього в педагогічному колективі ЗВО. Охарактеризовано найбільш оптимальні моделі взаємодії, до яких повинен прагнути ментор у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи: спілкування-корекція (спрямоване на виконання діагностичної функції ментором); спілкування-підтримка (доречне у ситуаціях, коли необхідно допомогти підопічним у вирішенні складних ситуацій); спілкування – зняття психологічних бар’єрів (передбачає володіння ментором технологією спілкування на досить високому рівні). Визначено роль менторства у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи під час педагогічної практики. Окреслено переваги і недоліки застосування методу менторства у ЗВО. Доведено, що менторство позитивно впливає як на освітній процес, так і на професійну підготовку майбутніх педагогів. Дружні стосунки, психолого-педагогічна підтримка, стимул до професійного розвитку і самовдосконалення є запорукою успішних менторських взаємин.

Стаття присвячена питанням готовності у галузі транспорту до застосування ІКТ (інформаційно-комунікаційні технології) як психолого-педагогічна проблема. Проведено аналіз науково-педагогічної літератури та результатів дослідження процесу формування готовності майбутніх викладачів професійного навчання в галузі транспорту до застосування ІКТ у професійній діяльності. Визначено поняття інформаційно-комунікативні технології, інформатизація суспільства. Визначено структуру професійно-педагогічних умінь вчителя (викладача), виходячи з функцій педагогічної діяльності, етапів управління освітнім процесом та логіки процесу розглянутої діяльності. Розглядаються основні компоненти професійної діяльності вчителя (викладача) (гностичний, проєктувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський дослідницький, проєктувальний, контрольно-оцінювальний (рефлексивний)), котрі проявляються в роботі педагога будь-якої спеціальності, зокрема к галузі транспорту. Виявлено основні чинники, що впливають на готовність майбутніх викладачів професійного навчання у галузі транспорту (соціально-економічний, ціннісно-орієнтаційний, організаційно-педагогічний). Визначено, що готовність до професійної діяльності є результатом розвитку особистості відповідно до професійних вимог, наслідком фахової підготовки з урахуванням особистих якостей індивіда. Підвищений інтерес студентів до застосування ІКТ у майбутній професійній діяльності постає надійним підґрунтям для розвитку мотивації та формування пізнавальних й освітніх потреб.

Автор статті наголошує на тому, що психологічні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні аспекти пронизують усі види і функції управлінської діяльності офіцера-керівника прикордонного підрозділу. Офіцер-командир здійснює загальне планування та проводить повсякденний аналіз змісту завдань діяльності прикордонного підрозділу, проводить систематичний моніторинг соціально-психологічного клімату та оцінку ситуації і умов оперативно-службової діяльності прикордонного підрозділу, обґрунтовує та приймає рішення щодо виконання професійних завдань персоналом прикордонного підрозділу, намічає шляхів їх реалізації та здійснює підбір виконавців, забезпечує взаємодію персоналу, стимулює, координує і контролює їх діяльність, здійснює аналіз якості виконання визначених завдань, формує відповідні висновки, планує та організовує навчання і виховання підлеглих прикордонників. У статті здійснено аналіз психолого-педагогічного змісту управлінських функцій офіцера-прикордонника та акцентовано увагу на необхідності забезпечення якісної психолого-педагогічної підготовки офіцерів. Крім того автор зазначає, що для офіцера-керівника важливими є вимоги до особистісних якостей офіцера-керівника прикордонного підрозділу, які обов’язково слід враховувати при призначенні на посаду. Такими вимогами, що забезпечать якісне вирішення управлінських та професійних завдань є: високий інтелектуальний розвиток, сформованість організаторських здібностей і умінь та вольової сфери особистості офіцера, емоційну стійкість та стабільність, сформованість уміння будувати конструктивні взаємовідносини та спілкування з підлеглими, рефлексивність, уміння реалізовувати індивідуальний диференційований підхід до підлеглого персоналу, вміння управляти собою та своєю діяльністю вміння, внутрішній «локус-контроль», психолого-педагогічна підготовленість, сформованість мотиваційної готовності офіцера до виконання управлінських функцій, висока особистісна психологічно зрілість, самоповага, духовність особистості офіцера, наявність особистісних якостей: морально-ціннісних, комунікативних, організаторських, лідерських, самоактуалізаційних тощо.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті проаналізовано психолого-педагогічна готовність педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Висвітлюються сучасні концептуальні підходи до проблеми обдарованості, прийняті у вітчизняній психології та педагогіці; наводяться прийоми і методи ідентифікації як явної, так і прихованої обдарованості. Охарактеризовані сприятливі соціальні й психологічні умови для розвитку творчої обдарованості студентів. Звернено увагу на категорії обдарованих; сфери діяльності обдарованого студента; характерні особливості обдарованих студентів. Зроблений комплексний аналіз поняття «інтелектуально-творчий потенціал» студента. Представлена специфіка роботи з обдарованими студентами у закладі вищої освіти. Розкриті особливості підготовки роботи з обдарованими студентами: проблемні запитання; побудова гіпотез; «виділяти найкраще»; «запитання – відповідь; «інформаційно – пізнавальна суперечність»; «незавершене рішення». Запропоновані шляхи формування готовності педагогів до роботи з обдарованими дітьми: заняття у наукових товариствах; участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Розгортання Державної цільової програми «Сто відсотків» інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів на період 2011-2015 рр., у рамках якої передбачено їх забезпечення широкосмуговим підключенням до мережі Інтернет, створило передумови для докорінних змін в інформаційно-навчальному середовищі сучасної школи, сутність яких, як зазначає Президент Національної академії педагогічних наук України В. Г. Кремень, полягає в переході до навчання в умовах необмеженого доступу всіх учасників навчально-виховного процесу до світових навчальних ресурсів і засобів навчальної діяльності.У численних психолого-педагогічних дослідженнях, присвячених проблемам застосування Інтернету в освіті, висвітлено теоретико-методичні засади використання мережних технологій у навчанні (А. А. Андреєв, В. Ю. Биков, М. Ю. Бухаркіна, М. І. Жалдак, Н. В. Морзе, Є. С. Полат, Ю. С. Рамський, В. І. Солдаткін, О. В. Співаковський, С. О. Христочевський, А. В. Хуторський та інші), розкрито педагогічний потенціал сервісів Веб 2.0 та їх вплив на освітній процес (Н. Р. Балик, Н. П. Дементієвська, С. Г. Литвинова, Є. Д. Патаракін, І. М. Сокол, Г. В. Стеценко, В. В. Осадчий, Л. О. Флегантов та інші). Висвітлення досвіду використання Інтернет-технологій у практиці навчання знаходимо в публікаціях Г. О. Андріанової, О. В. Афанасьєвої, О. М. Бобровських, М. О. Євстаф’єва, В. Б. Корольова, М. М. Краснянського, І. Д. Мухіної, В. Є. Подольського, Е. М. Попкової, В. М. Спіріної, Н. М. Суміної, К. В. Федорової, Н. Ю. Фоміних і багатьох інших.Педагогічний досвід різноаспектного застосування Інтернет-технологій у практиці шкільного навчання свідчить, що воно позитивно відбивається на результативності навчального процесу, сприяє пробудженню пізнавального інтересу школярів, розвитку їх інтелектуальної сфери, формує самостійність, активність учня, його здатність до самореалізації, самоорганізації, готовність до співробітництва. Вчителі застосовують Інтернет-технології у процесі підготовки до уроку, для вивчення досвіду колег, власної самоосвіти; для створення авторського мережного контенту, для організації роботи учнів в онлайн лабораторіях, проведення онлайн тематичного або поточного контролю знань, для запровадження у стаціонарне навчання елементів дистанційного навчання, для залучення учнів до виконання завдань творчого або дослідницького характеру, які передбачають пошук інформації в Інтернеті, створення власних блогів і веб-сайтів, участь у телекомунікаційних проектах, мережних конкурсах тощо. Разом із тим, переважна більшість перелічених напрямів не зорієнтована на використання Інтернет-технологій безпосередньо на уроці (якщо це не урок інформатики), а саме це стає можливим в умовах сучасної інтернетизованої школи. Звідси випливає необхідність запровадження змін у систему професійної підготовки майбутнього вчителя.На підставі проведеного аналізу сутності і напрямів застосування Інтернет-технологій у навчальному процесі загальноосвітньої школи [1] нами було обґрунтовано компоненти підготовки майбутнього вчителя до такого застосування [2]: мотиваційно-ціннісний – характеризує ціннісні орієнтації майбутнього вчителя, характеристику його мотивації і вольового механізму щодо застосування Інтернет-підтримки у навчальному процесі; когнітивно-операційний – охоплює знання технічних і логічних основ будови Інтернет, його освітніх ресурсів і сервісів, зокрема предметно-педагогічного призначення, а також ключові інформаційні вміння, потрібні для використання ресурсів Інтернет: інформаційно-пошукові, інформаційно-аналітичні, інформаційно-технологічні. Кожна з перелічених груп інтегрує певний перелік умінь відповідного спрямування; методично-організаційний – включає уміння вчителя використовувати ресурси і сервіси Інтернет для підготовки власного викладу нового навчального матеріалу, створення предметних пізнавальних завдань на основі Інтернет-даних, організації експериментально-дослідної роботи учнів на уроці із застосуванням новітніх Інтернет-інструментів, вивчення і запровадження кращого досвіду колег у власну педагогічну практику; рефлексивно-оцінювальний – поєднує уміння критично аналізувати якість ресурсів і сервісів Інтернет з педагогічної точки зору, здатність оцінювати рівень своєї підготовки до застосування Інтернет-технологій у навчальному процесі і визначати шляхи її вдосконалення.Формування зазначених знань, умінь, особистісних якостей майбутнього вчителя в процесі його професійної підготовки у вищому педагогічному закладі освіти потребує поетапного запровадження послідовних взаємопов’язаних заходів. На першому етапі – базовому –здійснюється систематизація і розвиток комплексу знань з основ Інтернет-технологій, інформаційних умінь. На другому етапі –процесуальному – відбувається комплексне формування опорних знань і вмінь (інформатичних, педагогічних, методичних) щодо застосування Інтернет-підтримки у предметному навчанні. Третій – практично-коригувальний – етап присвячується коригуванню й удосконалення підготовки студенів до застосування Інтернет-підтримки у майбутній професійній педагогічній діяльності. Кожний етап технології спрямовується на досягнення певної мети, у відповідності до якої сформульовані його завдання і визначені шляхи їх реалізації.Завданнями базового етапу є: сприяння усвідомленню студентами цінності інформаційних ресурсів Інтернет для навчання (мотиваційно-ціннісний компонент); формування у студентів ключових інформаційно-аналітичних умінь, розвиток їх інформаційно-пошукових та інформаційно-технологічних умінь (когнітивно-процесуальний компонент); сприяння набуттю студентами досвіду використання Інтернет-технологій у процесі аудиторних занять з дисциплін предметно-професійної підготовки (методично-організаційний компонент); спонукання до самооцінки власної здатності застосовувати Інтернет-технології (рефлексивно-оцінювальний компонент).Завдання процесуального етапу передбачають: сприяння усвідомленню майбутніми вчителями особистісної і професійної значимості застосування Інтернет-підтримки у предметному навчанні, її цінності як інструмента гуманізації навчання (мотиваційно-ціннісний компонент); формування обізнаності студентів з актуальними для предметного навчання ресурсами та сервісами Інтернет і вмінь використовувати їх для досягнення конкретних дидактичних цілей (когнітивно-процесуальний компонент); набуття знань і вмінь методики організації предметної навчальної діяльності учнів з використанням Інтернет-підтримки (методично-організаційний компонент); залучення студентів до аналізу доцільності застосування конкретних видів Інтернет-підтримки у шкільному навчальному процесі (рефлексивно-оцінювальний компонент).Завдання практично-коригувального етапу передбачають: інтеграцію потреби у використанні Інтернет-підтримки з професійним зростанням (мотиваційно-ціннісний компонент); коригування і вдосконалення знань Інтернет-технологій у майбутніх учителів; сприяння набуттю студентами вмінь самостійно оцінювати педагогічну спроможність Інтернет-сервісів і оволодівати прийомами їх практичного використання (когнітивно-процесуальний компонент); залучення студентів до вивчення матеріалів педагогічного досвіду на сайтах учительських Інтернет-об’єднань, до участі в їх роботі (методично-організаційний компонент); стимулювання до планування самостійного ознайомлення з новими педагогічно значимими Інтернет-інструментами і ресурсами (рефлексивно-оцінювальний компонент).Реалізація кожного із зазначених етапів відбувається послідовно у ході розгортання професійної підготовки майбутнього вчителя. Навчальними дисциплінами, у процесі навчання яких вирішуються поставлені завдання і забезпечується набуття студентами передбачених знань, умінь, особистісних якостей, є дисципліни інформатичної, педагогічної та методичної підготовки. На базовому етапі технології, термін якого розрахований на перший рік навчання студентів у вищому педагогічному навчальному закладі, опорною є дисципліна «Сучасні інформаційні технології». На процесуальному етапі, який охоплює другий і третій роки навчання, опорними є дисципліни «Педагогічна інформатика», «Методика навчання (профільної предметної дисципліни)». На практично-коригувальному етапі, який відбувається на четвертому році підготовки майбутніх учителів, опорними є дисципліни «Методика навчання (профільної предметної дисципліни)», «Інформаційно-комунікаційні системи в освіті». Крім того, останній етап включає активну педагогічну практику студентів-випускників бакалаврату в загальноосвітніх навчальних закладах.Усі етапи технології є взаємопов’язаними і взаємозалежними: реалізація наступного етапу спирається на результати, досягнуті на попередніх, і успішність кожного стимулює вдосконалення всіх інших.Важливо підкреслити, що зазначена підготовка майбутніх учителів не обмежується рамками вибраних дисциплін. Вона відбувається в процесі всього циклу навчання студента у вищому педагогічному закладі, де є нормою активне застосування Інтернет-технологій студентами і викладачами на аудиторних заняттях, у позааудиторній роботі, в міжособистісному спілкуванні тощо.

У статті визначено й обґрунтовано процес реалізації комунікативно-психологічної складової готовності фахівців туризму до екскурсійної діяльності. Автором аналізується психолого-педагогічна проблема, що стосується вдосконалення системи професійної підготовки фахівців сфери туризму у зв’язку зі зростанням обсягу екскурсійних послуг на ринку. Успішне формування готовності до екскурсійної діяльності відбувається за умови індивідуально мотивованого і стимулюючого ставлення особистості до майбутньої професії екскурсовода. Посилення особистісного виміру в процесі навчання майбутніх фахівців сфери туризму передбачає оволодіння уміннями самостійного туроперейтингу; підсилення інтересу та здібностей майбутніх фахівців до обраного фаху. Комунікативно-психологічна складова готовності є обов’язковою умовою забезпечення рівня професійної майстерності фахівців з організації надання екскурсійних послуг. У зв’язку з цим формування готовності як інтегративної якості особистості передбачає певний рівень емоційної інтелігентності, вміння діяти в полікультурному середовищі, психологічну налаштованість на фахову екскурсійну діяльність, сформовані емоційно-ціннісні детермінанти поведінки особистості. Саме від рівня сформованості комунікативно-психологічного компонента готовності майбутніх фахівців з туризму залежить продуктивна трансформація культурно-просвітницької інформації в процесі екскурсійного обслуговування споживачів туристичних послуг.

У статті аналізуються результати теоретичного дослідження проблеми актуалізації ролі спілкування як основи психолого-педагогічної взаємодії. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування, виокремлюються групи педагогів з точки зору інтенсивності їх спілкування з учнями. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його психологічну культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Визначається провідна роль учителя в педагогічному спілкуванні. Підкреслюється, що успішне педагогічне спілкування в процесі взаємодії учителя й учнів потребує від нього певних психологічних якостей та здібностей. Серед показників особистісного плану найбільше значення мають комунікативні схильності, здібності, знання, уміння, навички тощо. На результативність педагогічного спілкування впливають такі показники індивідуально-особистісного плану, як інтереси, рівень підготовки, звички учителя та учня. Провідним компонентом педагогічного спілкування є емоційні переживання, які охоплюють усі інші складові – наочні уявлення, судження тощо. У статті обґрунтовується ключова роль мовлення як основного засобу педагогічного спілкування, аналізуються типи міжособистісної педагогічної взаємодії, стилі педагогічного спілкування. Розглядаються особливості спілкування між учителем і учнем на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин. Ключові слова: спілкування, педагогічне спілкування, професійне спілкування, стилі спілкування, психолого-педагогічна взаємодія, педагогічний процес, типи взаємодії, суб’єкти взаємодії.

У статті розкрито проблему актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів як запоруки їхнього професійного зростання. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти майбутніх учителів початкових класів та аналіз її впливу на процес професійного зростання майбутніх фахівців. Використано загальнонаукові (аналіз, узагальнення), порівняльно-зіставний і прогностичний методи наукового пізнання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено поняття «ціннісно-смислова спрямованість підготовки майбутніх учителів початкових класів». Зазначено компетенції, що забезпечують спрямованість підготовки сучасного вчителя початкових класів, а саме: усвідомлення ціннісно-смислових аспектів педагогічної діяльності в сучасному суспільстві та соціальної значущості майбутньої професії, володіння мотивацією щодо організації професійної діяльності; використання різних засобів професійного самопізнання і саморозвитку; вміння проєктувати індивідуальний маршрут у педагогічній освіті; володіння способами вдосконалення професійних знань, умінь та навичок шляхом використання можливостей інформаційного середовища закладу освіти, регіону, області, країни; володіння способами розв’язання різних завдань виховання та духовно-морального розвитку особистості учнів тощо. Визначено особистісно-педагогічні цінності, в яких відображено цілі, мотиви, ідеали, установки діяльності вчителя початкових класів та його педагогічна культура: позитивне сприйняття себе як педагога і ціннісне ставлення до себе як до самоцінності; гуманістична позиція щодо дітей; потреба в особистісній і професійній самореалізації; здатність до самоосвіти, особистісної оцінки власного життєвого досвіду; потреба в індивідуально-творчому саморозвитку; володіння способами професійно-особистісного становлення; здатність коригувати умови та обставини професійно-особистісного саморозвитку; емоційно-вольова саморегуляція тощо. Доведено, що у процесі практичної підготовки студентів для актуалізації ціннісно-смислових аспектів самоосвіти доцільно використовувати технологію самопроєктування як засіб професійно-особистісного становлення майбутніх педагогів.

У статті автори розкрили важливі аспекти педагогічної практики у закладах повної загальної освіти в системі підготовки майбутнього вчителя відповідно вимог освітнього ступеня «бакалавр». З опорою на особистісний і компетентнісний підходи проаналізовано цілі, завдання, зміст програми такої педагогічної практики. Наголошено увагу на значенні педагогічної практики для систематизації і апробації набутих знань і фахових компетентностей. Зміст модулів робочої навчальної програми побудовано таким чином, що кожен здобувач може реалізувати свою персональну освітню траєкторію, набути досвіду самостійного проведення навчально-виховної роботи учнівським колективом та окремими учнями закладу загальної середньої освіти. Відкритість і прозорість контрольних заходів, діагностичний і формувальний аспект оцінювання є вагомим стимулом для студентів до професійного самовдосконалення, педагогічної творчості та науково-дослідницької роботи ще на етапі здобуття вищої освіти. Авторами статті багато уваги приділено ресурсам педагогічної практики щодо розвитку активного мислення на основі сучасних наукових досягнень. Для цього передбачено елементи колаборації із структурними підрозділами закладів освіти, співпрацю з викладачами університету і вчителями-методистами, елементи взаємного навчання, групові освітні проєкти. Акцентовано увагу, що під час підготовки і звітування про результати проходження педагогічної практики студенти демонструють рівень осмислення теоретичних знань, одержаних при вивченні спеціальних та психолого-педагогічних дисциплін, досвід практичної педагогічної діяльності в реальних умовах. Важливим мотиваційним моментом у статті визначено процедуру знайомства студентів із закладом, де проходитиме практика, вчителями-методистами, сучасним станом навчально-виховної роботи у школі, з передовим педагогічним досвідом. Викладачі університету системно забезпечують індивідуальну підтримку, менторський супровід і психолого- педагогічну, методичну допомогу студентам-практикантам у розв’язанні задач навчання та виховання учнів. Особливо цікавими для студентів є завдання, пов’язані з навчальною взаємодією з учнями, вивчення їх індивідуальних та вікових особливостей. Авторами зроблено висновок про те, що педагогічна практика сприяє формуванню у студентів творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності, дає змогу набути досвіду аналізу підсумків своєї навчально-пізнавальної і дослідницької діяльності за період навчання в університеті, мотивує до самоосвіти, формує критичне мислення, актуалізує потребу вивчення досвіду роботи вчителів з предметної галузі.

Актуальність дослідження визначається приналежністю проблеми підготовки педагогічних кадрів для системи професійної (професійно-технічної) освіти (далі: П(ПТ)О) до пріоритетних завдань Концепції Державної цільової соціальної програми розвитку професійної (професійно-технічної) освіти на 2022–2027 роки. Мета: здійснити теоретичний аналіз проблеми розвитку професійної культури та уточнити поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Методи: вивчення й аналіз філософської, загальнонаукової, методичної, психолого-педагогічної літератури, нормативно-правової бази, навчально-плануючої документації – для виявлення стану розробленості проблеми; узагальнення одержаної інформації – з метою визначення напрямів дослідження (уточнення гіпотези, поняттєвого апарату); порівняння, зіставлення – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми формування й розвитку поняття «професійна культура»; синтез – для обґрунтування поняттєво-категоріального апарату дослідження. Результати: вивчено наукову літературу та інструктивно-методичні й нормативно-правові документи; здійснено теоретичний аналіз проблеми розвитку педагогічного феномена «професійна культура»; проаналізовано підходи дослідників до розв’язання проблеми формування і розвитку професійної культури майстра виробничого навчання; уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження. Висновки: у сучасній педагогічній науці проблема підготовки високоосвіченого, професійного і мобільного фахівця є продовженням не лише вітчизняних, а й світових традицій філософської та педагогічної думки; проблема розвитку професійної культури майстрів виробничого навчання закладів П(ПТ)О у вітчизняному науковому доробку представлена не достатньо (дослідження нечисленні, фрагментарні, не відображають системного бачення проблеми); поняття «професійна культура майстра виробничого навчання» визначено як інтегральна якість особистості, що містить сукупність взаємопов’язаних компонентів (професійна педагогічна самосвідомість, педагогічні знання та професійно актуальні ключові навички, педагогічний і професійний досвід, педагогічні цінності й переконання), які сприяють досягненню успіху у професійній педагогічної діяльності, побутовому та професійному спілкуванні, саморозвитку і самовдосконаленні особистості фахівця, його невпинному рухові до педагогічного ідеалу.

An important component of the educational process in higher education institutions is the practical training of students, in particular the passage of industrial pedagogical practice, which is a mandatory component and the result of mastering the psychological and pedagogical component of higher education.The analytical materials of the organization of industrial (pedagogical) practice are presented in the work. Arguments of expediency of effective ways of formation of competitiveness of future teachers in the conditions of school practice are resulted. During the formation of practical skills, future professionals gain experience working with students, teaching staff, parents. The ability to identify acute issues, to organize correctional classes on the problems of student education, to act as a class teacher for future teachers is an important aspect of becoming a professional.The urgency of the problem is primarily determined by the task of reforming the content and forms of training of future teachers, which requires appropriate adjustments in the process of mastering practical professional competencies.The authors present the comments of stakeholders, which are analyzed and the corresponding conclusions are made. In particular, the introduction into the curriculum of the educational component “Theory and methods of educational work in educational institutions”. The practice of industrial (pedagogical) practice shows that the quality of performance indicators increases significantly in accordance with the success of higher education seekers in self-realization during practice.Among the leading competencies that are formed during practice are the development of skills to analyze educational activities, skills of self-control and self-assessment of the process and outcome of pedagogical activities and the ability to analyze difficulties in pedagogical activities and solve them. Stakeholders noted an insufficient level of self-management skills, which should be noted by the organizers of industrial practice.The purpose of the article is to substantiate the significant contribution of industrial practice in the formation of professionalism of future teachers.Research methods. During the study of the organization of psychological and pedagogical practice we used such general scientific methods as theoretical, empirical (analysis, synthesis, observation, comparison, systematization, generalization).Key words: psychological and pedagogical component of educational process, pedagogical (production) practice, influence of practice on quality of future profession. Важливою складовою частиною освітнього процесу в закладах вищої освіти є практична підготов-ка студентів, зокрема проходження виробничої педагогічної практики, яка є обов’язковим компонентом і результатом опанування психолого-педагогічної складової частини підготовки здобувачів вищої освіти.У роботі представлено аналітичні матеріали організації виробничої (педагогічної) практики. Наведено аргументи доцільності ефективних способів формування конкурентоздатності майбутніх учителів в умовах шкільної практики. Під час формування практичних навичок майбутні фахівці набувають досвід роботи з учнями, педагогічним колективом, батьками. Уміння виявляти гострі питання, організовувати корекційні заняття з проблем виховання учнів, виступати в ролі класного керівника для майбутніх учителів є важливим аспектом становлення професіонала.Актуальність висунутої проблеми в першу чергу визначається завданням реформування змісту та форм навчання майбутніх учителів, що потребує внесення відповідних корективів у процес опанування практичними професійними компетентностями.Авторами наведено зауваження стейкхолдерів, які проаналізовано та зроблено відповідні висновки. Зокрема, введення в навчальні плани освітньої компоненти «Теорія та методика виховної роботи в закладах освіти». Практика проведення виробничої (педагогічної) практики засвідчує, що якісні показники результативності значно зростають відповідно до успішності здобувачів вищої освіти в самореалізації під час практики. Серед провідних компетентностей, які формуються під час практики, є вироблення умінь здійснювати аналіз виховних заходів, навичок самоконтролю й самооцінки процесу і результату педагогічної діяльності та умінь аналізувати труднощі, які виникають у педагогічній діяльності й вирішувати їх. Стейкхолдерами відмічено недостатній рівень сформованості навичок само менеджменту, на що слід звертати увагу організаторам виробничої практики. Метою статті статі є обґрунтування вагомого внеску виробничої практики у становлення професіоналізму майбутніх учителів.Методи дослідження. Під час вивчення питання організації психолого-педагогічної практики нами використані теоретичні та емпіричні загальнонаукові методи (аналіз, синтез, спостереження, порівняння, систематизація, узагальнення). Ключові слова: психолого-педагогічна складова частина освітнього процесу, педагогічна (виробнича) практика, вплив практики на якість майбутньої професії.

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

У статті проаналізовано український досвід організації процесу формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи.З’ясовано, що формування дослідницьких умінь студентів спеціальності “Початкова освіта” є важливою складовою їхньої професійної підготовки й актуальною темою вивчення. Науковцями визначено зміст дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи, розроблено їхню структуру та класифікацію, визначено ефективні педагогічні умови та засоби їх формування. Дослідницькі вміння розглянуто як невід’ємний елемент дослідницької компетентності майбутнього вчителя початкової школи та його готовності до проведення педагогічних досліджень, а відтак – професійної компе¬тентності та готовності до майбутньої професійної діяльності. Встановлено, що організувати дослідницьку діяльність учнів початкових класів здатний учитель, який сам володіє відповідними знаннями та вміннями проводити дослідження Серед визначених науковцями педагогічних умов організації процесу формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи увагу, в першу чергу, зосереджуємо на важливості таких: усвідомлення студентами значення оволодіння вміннями цього виду, психолого-педагогічна компетентність викладача; орієнтація на модель майбутньої діяльності студентів, комплексний підхід до організації освітнього процесу; поєднання наукової та навчальної роботи. Ученими теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено застосування у процесі формування дослідницьких умінь модульної організації навчання, самостійної роботи, навчально-рольової гри, контролю знань і вмінь, педагогічної практики, проектної діяльності. Проте Нова українська школа в контексті освітньої реформи вимагає оновлення змісту цього процесу, пошуку нових підходів його організації. Серед таких підходів розглядаємо інноваційний та інтегральний, що передбачають упровадження інноваційних технологій навчання (BYOD, SMART, STEM, STEAM), які ґрунтуються на інтеграції наукових методів пізнання, технологій, техніки, математики та мистецтва. У зв’язку із цим на часі є вивчення дидактичного потенціалу інноваційних технологій у процесі формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи.

Статтю присвячено теоретичному дослідженню проблеми реабілітаційної компетентності фахівця соціономічних професій (учителя, психолога, соціального працівника, логопеда, дефектолога, реабі-літолога, вузькопрофільного фахівця). На основі теоретичного аналізу наукової літератури виділено сутнісні характеристики реабілітаційної діяльності фахівців соціономічних професій в умовах інклю-зії. Встановлено мету реабілітації як особливого виду діяльності, скерованого на розкриття потенцій-них можливостей дітей з особливими освітніми потребами, на корекцію порушень психофізіологічного розвитку, компенсацію втрачених функцій, організацію здорового способу життя і відновлення взаємо-дії між особистістю та учнями класу, соціумом.Розкрито доцільність формування готовності фахівця соціономічної сфери до реалізації командної взаємодії в умовах інклюзії. Визначено компетентність командної роботи, що передбачає здатність пра-цювати в міждисциплінарній команді у ході розроблення індивідуальної програми розвитку учня з осо-бливими освітніми потребами, взаємодіяти з іншими членами соціуму; усвідомлювати цінності спільної роботи, партнерських стосунків, власної відповідальності за створення успішної комунікації взаємодії.З позицій методології комплексної реабілітації та компетентнісного підходу сформульовано терміни «корекційно-розвиткова робота», «психолого-педагогічна робота», «анімаційна робота», які визнача-ють поняття освітньої реабілітації.Акцентовано увагу на необхідності формування реабілітаційної компетентності у майбутнього вчи-теля початкової школи інклюзивного навчання як висококваліфікованого фахівця з інклюзивної освіти, здатного до організації інклюзивного навчання в закладі загальної середньої освіти. Теоретично обґрун-товано реабілітаційну компетентність та дано визначення реабілітаційної компетентності у майбутньо-го фахівця соціономічної професії як здатність сприйняти дитину з особливими освітніми потребами такою, якою вона є, дати їй можливість повноцінного відновлення в соціумі, зняття психолого-педаго-гічних комплексів і фобій, удосконалення діяльності вищих психічних процесів, утрачених пізнаваль-них умінь та навичок особистісних якостей, що уможливить реалізацію інклюзивної освіти в Україні. The article is devoted to the theoretical study of the problem of rehabilitation competence of a specialist in socionomic professions (teacher, psychologist, social worker, speech therapist, speech pathologist, rehabilitologist, specialist). On the basis of the theoretical analysis of the scientific literature the essential characteristics of rehabilitation activity of specialists of socionomic professions in the conditions of inclusion are allocated. The purpose of rehabilitation as a special type of activity aimed at revealing the potential of children with special educational needs, correction of psychophysiological development, compensation for lost functions, organization of a healthy lifestyle and restoration of interaction between the individual and students, and society.The expediency of formation of readiness of the specialist of the socionomic sphere to realization of command interaction in the conditions of inclusion is opened. The competence of team work is determined, which presupposes the ability to work in an interdisciplinary team during the development of an individual program of student development with special educational needs, to interact with other members of society; be aware of the values of joint work, partnerships, personal responsibility for creating successful communication of interaction.From the standpoint of the methodology of complex rehabilitation and competence approach, the terms “correctional and developmental work”, psychological "and pedagogical work”, “animation work” are formulated, which define the concept of educational rehabilitation.Emphasis is placed on the need to form rehabilitation competence in future primary school teachers of inclusive education as a highly qualified specialist in inclusive education, able to organize inclusive education in general secondary education. Rehabilitation competence of the future specialist of the socionomic profession is defined as the ability to perceive a child with special educational needs as he is, to give the opportunity to fully recover in society, remove psychological and pedagogical complexes and phobias, improve mental performance, lost cognitive skills and personal qualities, opportunity to introduce inclusive education in Ukraine.

The article analyses the main psychological theories and considers the theoretical aspects of the concept of leadership qualities in future teachers. Purpose. The purpose of the publication is scientific study and systematization of experience on this issue, to identify the essential characteristics in the holistic structure of the personality of future teacher leaders in the educational space of Institutions of Higher Education.Methods. In the research were used such a theoretical methods: content analysis, synthesis, classification and generalization of scientific and theoretical provisions of the concept of "leadership qualities" in the modern educational environment. The methodological basis of the article is the scientific concepts of native and foreign researchers who have dealt with issues of leadership and leadership qualities. Different approaches of scientists on understanding the essence of leadership qualities of the individual and their features are considered. The components and criteria of leadership qualities from the standpoint of the psychology of work of the teacher are described. Leadership qualities of future teachers has an important role of the formation.Results. As a result of theoretical and methodological research, we analyzed, systematized and identified the following components of leadership qualities in the holistic structure of the future teacher's personality from the point of view of psychology of pedagogical work: motivational-value, emotional-communicative, organizational-regulatory and reflexive-evaluative.Conclusions. It is concluded that in the conditions of modernization of the educational system the teacher-leader becomes an important strategic resource of all transformations, and is able to generate and perceive innovations, ready to show activity and creativity. Subjectivity and congruence are defined as the fundamental qualities that determine the purposeful development of important personal and professional characteristics that contribute to the development of personality to the position of a leader.Key words: leadership, leadership qualities, future teachers, pedagogical activity. У статті проаналізовано основні психологічні підходи і теорії, розглянуто теоретичні аспекти поняття лідерських якостей у майбутніх педагогів. Мета публікації – наукове вивчення та систематизація досвіду з даної проблематики, виявлення сутнісних характеристик у цілісній структурі особистості майбутніх педагогів-лідерів в освітньому просторі закладу вищої освіти.Методи. Під час проведення дослідження використовувалися такі теоретичні методи: контент-аналіз, синтез, класифікація та узагальнення науково-теоретичних положень поняття «лідерські якості» в системі сучасного освітнього середовища. Методологічну основу статті становлять наукові концепції сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників, котрі займалися питаннями лідерства та лідерських якостей, зокрема у педагогів. Розглядаються різні підходи та погляди науковців на розуміння сутності лідерських якостей особистості та їхні особливості. Описуються структура, компоненти та критерії лідерських якостей з позиції психології праці педагога. Підкреслюється важлива роль формування лідерських якостей у майбутніх учителів. Результати. У результаті теоретико-методологічного дослідження нами проаналізовано, системати-зовано та виокремлено такі компоненти лідерських якостей у цілісній структурі особистості майбутнього педагога з точки зору психології педагогічної праці: мотиваційно-ціннісний, емоційно-комунікативний, організаційно-регулятивний та рефлексивно-оцінювальний. Висновки. З’ясовано, що в умовах модернізації освітньої системи педагог-лідер стає важливим стратегічним ресурсом усіх перетворень, здатним генерувати і сприймати інновації, готовим проявляти активність і творчість. Основоположними якостями, що зумовлюють цілеспрямований розвиток важливих особистісно-професійних характеристик, які сприяють розвитку особистості до позиції лідера, визначені суб’єктність і конгруентність. Перспективи подальшого дослідження ми вбачаємо в дослідженні лідер-ських якостей та розробленні психолого-педагогічного супроводу в процесі фахової підготовки педагогів.Ключові слова: лідерство, лідерські якості, майбутні педагоги, педагогічна діяльність.

Вступ Сучасні методи проектування дистанційних курсів базуються на розвинених інформаційних освітніх ресурсах і, в першу чергу, відкритих освітніх ресурсах. Кожен університет має концепцію розвитку своїх інформаційних освітніх ресурсів, які полегшують викладачеві використання технологій дистанційного навчання у навчальному процесі, як очному, так і заочному.Інформаційний освітній простір забезпечує:– доступність інформаційних ресурсів університету, системну інтеграцію;– комунікації між студентами, викладачами, науковим співтовариством;– створення інформаційного співтовариства;– інформаційну підтримку прийняття рішень, функціонування органів управління університету.Велику роль у формуванні інформаційного освітнього простору відіграють відкриті освітні ресурси ‑ навчальні або наукові ресурси, які розміщені у вільному доступі, або мають ліцензію, яка дозволяє їх вільне використання або переробку.До відкритих освітніх ресурсів можна віднести навчальні курси, окремі матеріали курсу і модулі курсу, посібники, навчальне відео, програмне забезпечення та інші засоби, матеріали або технології.Використання відкритих освітніх ресурсів зменшує вартість доступу до навчальних матеріалів, підвищує активність учасників навчального процесу, створює ефективну навчальне середовище, розвиває компетенції викладачів при підготовці навчальних матеріалів та проведенні навчального процесу.Відкриті освітні ресурси забезпечують прозорість прав інтелектуальної власності та авторських прав, забезпечують високу якість авторських робіт, сприяють підвищенню ефективності управління системою зберігання даних для освітніх ресурсів університету.Рівень розвитку інформаційних освітніх ресурсів університетів України можна оцінити за досягненнями у міжнародному рейтингу сайтів університетів Webometrics (http://webometrics.info). На жаль, сайти університетів України в цьому рейтингу розташовуються в кінці першої тисячі і нижче. Це створює великі проблеми при розвитку дистанційного навчання.Для успішного проведення навчального процесу кожен університет на базі інформаційних освітніх ресурсів повинен мати кампус, який іноді називають мобільним кампусом. Мобільний кампус ‑ це, насамперед, можливість бути частиною навчального співтовариства в будь-який час і в будь-якому місці. Він потрібен для того, щоб створити в навчальному закладі колективно-рефлексивний вимір неформальної навчальної діяльності, опосередкованої мобільними технологіями.У такому мобільному кампусі процес навчання може починатися коли завгодно; тривати скільки завгодно; він може бути раптово припинений або перерваний і може бути продовжений з будь-якого місця. Це дозволяє встановлювати індивідуальний розклад, створює ефект присутності і породжує явище віртуального університету.Педагогічне проектуванняВ останній час відбулися великі зміни в дистанційному навчанні, зокрема, з’явилися нові педагогічні теорії, соціальні сервіси, методи навчання і масові відкриті он-лайн курси (МВОК), тому необхідно переглянути методи проектування дистанційних курсів.Перш за все, проектування ‑ це процес створення нового об’єкта для задоволення потреб особистості. Мета проектування ‑ започаткувати зміни у навколишньому штучному середовищі людини.У техніці існують неформальні визначення «проектування» [1]:Цілеспрямована діяльність по розв’язанню задач (Арчер).Прийняття рішень в умовах невизначеності з тяжкими наслідками в разі помилки (Азімов).Моделювання передбачуваних дій до їх здійснення до тих пір, поки не з’явиться повна упевненість в кінцевому результаті (Букер).Здійснення дуже складного акту інтуїції (Джонс).Натхненний стрибок від фактів сьогодення до можливостей майбутнього (Пейдж).Проектування – це процес, а методи проектування ‑ це методологія, яка вимагає комплексного застосування різних наукових напрямків та теорій.З інших робіт з проектування слід звернути увагу на роботи Я. Дітріхса і Г. С. Альтшуллера.Г. С. Альтшуллер розглядав проектування як алгоритм розв’язання винахідницьких задач (АРВЗ – http://www.triz-ri.ru/triz/triz02.asp#a4), пізніше сформувавши теорію розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). АРВЗ ‑ це інструмент для мислення і вирішення нестандартних задач. Наступні роботи І. Л. Вікентьєва з розвитку ідей Г. С. Альтшулера показали, що ці підходи добре працюють в бізнесі, журналістиці, освіті та інших напрямках.АРВЗ орієнтований на вирішення нестандартних, новаторських задач, які зараз дуже потрібні в освіті і складається з етапів:Аналіз задачі;Аналіз моделі задачі;Визначення ідеального кінцевого результату і фізичного протиріччя (ФП);Мобілізація та застосування ресурсів;Застосування інформаційного фонду;Зміна чи заміна задачі;Аналіз способу усунення ФП;Застосування отриманої відповіді;Аналіз ходу рішення.Педагогічне проектування ‑ це застосування та розвиток ідей технічного проектування на педагогічну діяльність з використанням усіх існуючих педагогічних теорій.Педагогічне проектування ‑ це методологія створення новаторських освітніх ресурсів.Традиційно педагогічне проектування базується на ADDIE: аналіз (Analyzing) потреб організації; проектування (Designing) системи для потреб організації; розвиток (Developing) системи з використанням аналізу вихідних даних; виконання (Implementing) процесів системи; оцінка (Evaluating) проекту створення та виконання.Комплексне застосування педагогічного проектування та методології АРВЗ дозволить створювати унікальні дистанційні курси, наприклад, МООК.Методи навчанняПоява нових соціальних сервісів впливає на розвиток освіти і, зокрема, на дистанційне навчання. Переглядаються психолого-педагогічні підходи до навчання, особливо, якщо вони мають відношення до корпоративного навчання. Не залишилися без уваги і формальне, неформальне, інформальне і соціальне навчання.Розгляд видів робіт спеціаліста дозволяє визначити співвідношення формального і неформального навчання [2]. При виконанні рутинних робіт частка неформального навчання мінімальна і зростає до видів діяльності, що потребують вирішення варіативних (творчих) завдань (рис. 1).Формальне навчання (відповідно до визначення CEDEFOP [3]) ‑ це структуроване (з точки зору цілей і часу) навчання, яке зазвичай надається навчальним закладом і призводить до сертифікації. Формальне навчання є навмисним, з точки зору учня. Рис. 1 Формальне та неформальне навчання Інформальне (informal) навчання [3] ‑ це щоденне навчання, пов’язане з роботою, сім’єю або відпочинком, не організоване і не структуроване (з точки зору мети, часу та підтримки). Інформальне навчання в більшості випадків ненавмисне з точки зору учня і не призводить до сертифікації.Неформальне (non-formal) навчання (автором є Малкольм Ноулз 1970 р.) [3] ‑ це навчання, яке вбудовано в заплановані заходи, але явно не призначено (з точки зору цілей, часу та підтримки) і містить важливий елемент навчання. Неформальне навчання є навмисним з точки зору учня і приводить до сертифікації.В даний час спостерігається підйом неформального навчання [4], що пов’язано з бурхливим розвитком е-Learning ‑ предтечею неформального навчання, збільшенням інновацій в бізнесі, підвищенням продуктивності. Неформальне навчання, яке можна відстежувати і вимірювати, забезпечує рентабельність передачі знань, компетенції, сприяє підвищенню організаційної ефективності. Дослідження показують, що 70% навчання є неформальним, а 30% формальним. Внаслідок цього створюється думка, що при правильній організації неформального навчання можна скоротити витрати на навчання.Поява соціальних сервісів і розвиток теорій навчання показує, що поєднання формального і неформального навчання дозволяє зробити процес навчання успішним, коли [5]:– не все навчання організоване у курсі;– існує безліч підходів для доставки курсів;– при необхідності використовуються змішані рішення;– навчання вбудовано в процес роботи;– тренери виконують функції «керівництво на стороні», а не «мудреці на сцені».При цьому необхідно передбачати неформальне (non-formal) навчання на робочому місці [6]:– моделювання соціальної поведінки, обміну;– моделювання корпоративного зв’язку;– створення простої в освоєнні і використанні системи;– інтеграція використання системи в робочий процес співробітника;– заохочення обміну інформацією;– створення почуття гумору.Модель підтримки неформального навчання (OODA) [7] включає спостереження, орієнтацію, прийняття рішення, дію. Реалізується ця модель через персональне навчальне середовище (ПНС), яка дозволяє інтегрувати формальне і неформальне навчання. На першому етапі через різні канали йде сканування навколишнього середовища з використанням різних фільтрів. Організація може створювати інформаційні портали для різних категорій службовців і сприяти формуванню у них ПНС.На другому етапі виконується цикл синтезу даних та інформації у якийсь уявний образ з урахуванням старих образів. Це найбільш складний етап. Проблемами на цьому етапі можуть бути знання бізнесу, глибина сканування інформації і культура організації, тому важливо організувати зворотний зв’язок. На третьому етапі, використовуючи можливості ПНС, розглядаються всі можливі варіанти рішень, які реалізуються на останньому, четвертому, етапі.Соціальне навчання [3] ‑ це придбання знань у соціальній групі або процес, в якому люди спостерігають за поведінкою інших людей і її наслідками, і відповідним чином змінюють свою поведінку.Соціальне навчання базується на соціальній теорії навчання А. Бандури [8] і включає спостереження, моделювання поведінки, ставлення і емоційну реакцію. До елементів навчання можна віднести увагу, закріплення, активне самостійне відтворення, мотивацію, характеристику спостерігача. Остання включає [9] автономність, самостійність, самоорганізацію, самоврядування і самоконтроль.Основними принципи теорії А. Бандури є: кодування змодельованої поведінки; змодельована поведінка дає цінний результат; модель зрозуміла і близька студенту та має функціональну цінність.Теорія соціального навчання Бандури дає наступні рекомендації:– вчити зразковим пізнавальним процесам і поведінці, які базуються на реальних проблемах;– використовувати прості приклади та порівняння для вивчення послідовності процесів сприйняття і засвоєння;– використовувати робочі приклади як метод моделювання процесу розв’язання проблеми;– повторення виконання з варіаціями.Численні дослідження показують, що соціальне навчання [10] здійснюється на роботі ‑ 70%, в спілкуванні з колегами і керівниками ‑ 20% і від вивчення курсів та книг ‑ 10%. Для реалізації цього принципу необхідна підтримка навчального процесу на робочому місці, поліпшення навичок навчання співробітників та створення сприятливої організаційної культури.Навчанню на робочому місці сприяє застосування нових знань і навичок в реальних ситуаціях, виділення нових робіт в рамках існуючої ролі, збільшення кола обов’язків та сфери контролю, завдання, спрямовані на нові ініціативи, робота в складі невеликої групи, можливість проводити дослідженні та експертизу.Навчанню у спілкуванні з колегами сприяють зворотний зв’язок для нових підходів до старої проблеми, участь у формальному і неформальному наставництві, заохочення до участі у дискусіях, висловлювання думок, роботи у команді, побудови навчальної культури.Куратор змістуУ даний час спостерігається невпинне зростання інформації в мережі: кожну хвилину завантажується на YouTube 72 годин відео, щодня створюється 340 млн. твітів, кожен місяць на Facebook створюються 25000 млн. одиниць контенту [11], і таких прикладів можна наводити безліч. Тому з’явилася потреба в новій діяльності в мережі, яку здійснює куратор контенту або куратор змісту ‑ людина, яка дає користувачеві повну інформацію для певної теми з коментарями на вимогу. Ця назва походить від Сontent сurator ‑ хранитель музею. Куратор змісту забезпечує зберігання вмісту (content curation) ‑ процес категоризації великої кількості контенту та подання її в організаційній функції для конкретної предметної області.Термін «куратор змісту» з’явився кілька років тому і привернув увагу користувачів Інтернет. З одного боку ‑ це кваліфікація, з іншого, можливо, спеціальність. Одне зрозуміло, фахівців цього профілю зараз обмаль і їх необхідно готувати.Зберігання змісту відіграє велику роль у розвитку сучасного інформаційного суспільства [12]. Оцінки показують, що понад 90% навчання на робочому місці відбувається за рамками формальної програми. Зберігання змісту ‑ це не кількість ресурсів, а їх якість. Куратор змінює шум на прозорість і ясність. Обмін вмістом може бути більш важливим і ефективним для вашої аудиторії, ніж створення контенту.Робота куратора змісту не може бути ефективною, якщо він не знайомий особливостями побудови сучасної електронної бібліотеки, наукометричними продуктами. В даний час в Інтернет можна знайти (http://www.scopus.com/) понад 19 тис. поточних журналів та 45 млн. публікацій з журналів (87%) і конференцій (11%). Поповнення складає понад 2 млн. публікацій щорічно.Робота куратора змісту можлива тільки, якщо у нього сформовано ПНС, в яке входять найбільш поширені соціальні сервіси, що охоплюють усі сфери його діяльності. Класифікація соціальних сервісів дозволяє визначити, які сервіси необхідно засвоїти для успішного курування змісту. Куратор змісту повинен уміти використовувати соціальні сервіси мобільних пристроїв.Наявність у куратора ПНС дозволяє сформувати персональну навчальну мережу, яка включає всі можливі зв’язки куратора змісту.Функції куратора змісту [13]:– оптимізує, редагує назви;– форматує зміст;– вибирає і додає відповідне зображення;– коментує текст для його розуміння;– додає вступ для конкретної аудиторії;– класифікує з використанням метаданих;– інтегрує посилання;– перевіряє першоджерела;– фільтрує вхідний зміст;– пропонує елементи інших кураторів;– шукає новий відповідний зміст і джерела;– дає поради та інформацію з краудсорсингу.Ефективне курування передбачає управління увагою, візуалізацію матеріалу, встановлення ритуалів, рефлексію, управління поштою, управління фізичним простором і багато іншого.Інструменти куратора: Twitter, Facebook, Google +, Paper.li, Scoop.it, Netvibes.com, RSS reader, DIIGO та багато інші.Курування змісту може бути використане в маркетингу, бізнесі, бібліотечній справі. В освіті ‑ це професійна і педагогічна діяльність викладача, навчальна діяльність студента.Проектування масового відкритого онлайн курсуВ теперішній час поширюються масові відкриті онлайн курси (МВОК), але поки дуже мало публікацій про особливості їх проектування. В роботі [14] відзначається, що у таких курсах цільова група невизначена та головна увага приділяється технологічним особливостям проектування курсу: реєстрації, вибору хештегу, сайту, агрегатора, форуму.Більше інформації про проектування курсу можна знайти в роботі С. Даунса [15]. Він зазначає, що МВОК ‑ це курс без змісту і важливо створити надлишкову інформацію. Кількість посилань до кожної теми повинно перевищувати число Данбара (зазвичай 100-230, приймається 150) (http://en.wikipedia.org/wiki/Dunbar’s_number/). Число Данбара ‑ це когнітивні обмеження на кількість людей, з якими можна підтримувати стабільні соціальні відносини. Вибір такої кількості джерел змушує слухача вибірково читати запропоновані матеріали.Розробник повинен вміти вибирати зміст, брати уча

Анотація. У статті здійснено аналіз проблеми підготовки здобувачів вищої освіти, майбутніх педагогів до практики в літніх оздоровчих таборах як засобу формування їхньої педагогічної компетентності; уточнено зміст понять «педагогічна практика», «професійна підготовка», «професійна компетентність», «літні оздоровчий табір». Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження показав, що педагогічна практика (практика в літніх оздоровчих таборах) виступає обов'язковою складовою освітнього процесу педагогічних закладів освіти. Визначено, що мета підготовки студентів до роботи в літніх оздоровчих таборах полягає у розширенні професійно-педагогічних знань і досвіду самостійної організації життя і діяльності дитячого колективу, оволодіння методикою виховної роботи зі школярами різного віку в період літніх канікул. З’ясовано, що підготовка до практики в літніх оздоровчих таборах має системний характер і передбачає здійснення постійного психолого-педагогічного супроводу досвідченими викладачами-методистами, вожатими, керівниками дитячих оздоровчих таборів. Встановлено, що підготовка здобувачів освіти має ґрунтуватися на таких компонентах: особистісний, теоретичний, практичний. Уточнено, що професійна компетентність складається з різних компонентів – компетенцій, які визначають готовність і здатність майбутнього вчителя до успішного виконання професійно-педагогічної діяльності. Окреслено, що виховна робота в літніх оздоровчих таборах включає в себе поєднання відпочинку, праці, спорту з пізнавальною, естетичною, екологічною, оздоровчою діяльністю. Зміст, форми та методи роботи визначаються статутом, педагогічним колективом і будуються на принципах ініціативи й самодіяльності дітей та учнівської молоді, демократії і гуманізму, розвитку національних і культурно-історичних традицій, пріоритетності загальнолюдських духовних досягнень і цінностей. З’ясовано, що у процесі роботи в літньому оздоровчому таборі студенти повинні проводити різні види й організаційні форми діяльності: конкурси, огляди, змагання з різних видів діяльності, які сприяють самовизначенню загонів, організаційно-громадську діяльність; виховні бесіди та правила з техніки безпеки; трудові справи, самообслуговування, чергування в їдальні, по табору, благоустрій території тощо. Обґрунтовано, що вся робота в літньому оздоровчому таборі повинна бути ретельно спланована. Планування виховної роботи вимагає чіткої послідовності, системності та наступності. Це одна з найважливіших умов успішної організації літнього відпочинку школярів. Ключові слова: практика в літніх оздоровчих таборах, літній оздоровчий табір, обов'язки студента-практиканта, професійна компетентність, здобувачі вищої освіти.

Представлено інформацію про виконання Програми спільної діяльності МОН України та НАПН України на 2017-2020 роки, у межах якої здійснювалося удосконалення законодавства України та розроблення концептуальних і нормативних документів у сфері освіти; науково-методичний супровід експериментів всеукраїнського рівня; підготовка навчально-методичного забезпечення для Нової української школи, зокрема для дітей з особливими потребами; психолого-педагогічна експертиза навчальної, навчально-методичної літератури, засобів навчання та навчального обладнання; підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників; участь у роботі експертних, робочих груп, конкурсних комісій МОН України; проведення спільних науково-практичних масових заходів тощо. Окреслено питання, що потребують подальшого вирішення в рамках спільної діяльності стосовно усіх ланок освіти: дошкільної, початкової, базової і профільної середньої, позашкільної освіти, освіти дітей з особливими потребами, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

У доповіді наведено найвагоміші результати виконання у 2021 р. Програми спільної діяльності МОН України та НАПН України на 2021-2023 рр. У межах її реалізації здійснювалося удосконалення законодавства України та розроблення концептуальних і нормативних документів у сфері освіти; науково-методичний супровід експериментів всеукраїнського рівня; підготовка навчально-методичного забезпечення для Нової української школи, зокрема для дітей з особливими потребами; психолого-педагогічна експертиза навчальної, навчально-методичної літератури, засобів навчання та навчального обладнання; підвищення кваліфікації керівних, науково-педагогічних і педагогічних працівників; участь у роботі експертних, робочих груп, конкурсних комісій МОН України; проведення спільних науково-практичних масових заходів тощо. Окреслено питання, що потребують подальшого вирішення в рамках спільної діяльності стосовно усіх ланок освіти: дошкільної, початкової, базової і профільної середньої, позашкільної освіти, освіти дітей з особливими потребами, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих, а також загальних проблем розвитку освітнього простору.

Переорієнтація сучасної вищої освіти на парадигму студентоцентризму потребує перегляду змісту особистісної підготовки майбутніх фахівців. Особливого значення ця проблема набуває в межах підготовки майбутніх фахівців спеціальної освіти, де особистісна компетентність є однією із провідних умов успішної професійної реалізації. Складність особистісної підготовки фахівця спеціальної освіти полягає й в тому, що перелік важливо необхідних особистісних якостей педагога має корелювати зі специфікою нозології дітей, із якими він у подальшому буде працювати. Важливими якостями в роботі майбутнього фахівця спеціальної освіти є толерантність, емпатійність, емоційна стійкість, сенситивність до емоційних станів дітей, здатність вербалізувати і демонструвати власні емоції, вміти заохочувати та надихати інших. Сукупність зазначених якостей утворює такий складний феномен, як емоційний інтелект майбутнього фахівця. Емоційний інтелект (ЕІ) є багатокомпонентним явищем, що інтегрує внутрішньоособистісну і зовнішньоособистісну складову. Емоційний інтелект належить до ТОП-10 провідних soft skills, які забезпечують успішність професійної самореалізації. В статті висвітлено теоретичний аналіз підходів до розуміння емоційного інтелекту в психолого-педагогічній літературі, подано результати діагностики рівня розвитку емоційного інтелекту майбутніх фахівців спеціальної освіти за тестовою методикою Д. Люсіна «ЕмІн». Проведено якісний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту майбутніх фахівців спеціальної освіти. З’ясовано, що здобувачі спеціальності 016 Спеціальна освіта без цілеспрямованого формування емоційного інтелекту переважно володіють помірним і середнім рівнем розвитку ЕІ. Розкрито основні напрями змісту тренінгової програми з розвитку емоційного інтелекту в майбутніх фахівців спеціальної освіти. Подана програма сприяє розвитку основних складових емоційного інтелекту (ідентифікації та диференціації емоцій, сенситивності та емпатійності до інших), сприяє підвищенню емоційної стійкості здобувачів спеціальності 016 Спеціальна освіта. Література Бондар, В.І. (2010). Інклюзивне навчання та підготовка педагогічних кадрів для його реалізації дефектолога. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та психологія, 15, 39–42. Бондарчук, О.I. (2012). Психологічна компетентність фахівця: зміст та основні підходи. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського: Зб. наук. праць. Серія «Психологічні науки», 8, 30–35. Мамічева, О. (2011). Психологічні аспекти формування професійної стійкості дефектолога. Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія, 19, 297–301. Люсин, Д.В., & Ушаков, Д.В. (2004). Социальный интеллект: теория, измерение, исследование. Москва : Изд-во «Институт психологии РАН». Синьов, В.М. (2007). Модернізація підготовки фахівців в галузі корекційної освіти в Україні. Теоретичні та методичні засади розвитку педагогічної освіти: педагогічна майстерність, творчість, технології: збірник наукових праць, 267–270. Шульженко, Д.І. (2009). Основи психологічної корекції аутистичних порушень у дітей (Монографія). Київ : Слово. Bar-On, R. (2011). Emotional Intelligence: An Integral Part of Positive Psychology. South African Journal of Psychology, 40(1), 54–62. Salovey, P., & Mayer, J.D. (1990). Emotional intelligence. Imagination, cognition and personality, 9(3), 185–211.

У статті проаналізовано заходи з підвищення рівня продуктивності професійної діяльності суб’єктів освітнього процесу шляхом інтенсифікації їх психологічно-фахової підготовки для дій в умовах вітальної загрози. Тому вміння та навички психофізіологічної саморегуляції функціональних станів (далі – ПФС), і як результат, супремальний рівень психологічно-педагогічної підготовки як складової професійної компетентності є ключовими для їх фахової діяльності.Мета дослідження – проаналізувати заходи з оптимізації психолого-педагогічної фасилітації суб’єктів освітнього процесу на основі оцінювання рівнів розвиненості психофізіологічної саморегуляції функціональних станів суб’єктів освітнього процесу. Виходячи з діалектичного принципу зв’язку теорії та практики, ретроспекційного та контент-аналізу фахових потреб, розроблено професійно-орієнтований алгоритм оцінювання рівнів розвиненості психофізіологічної саморегуляції функціональних станів, визначено якісні та кількісні характеристики, критерії та показники оцінювання рівня розвиненості психофізіологічної саморегуляції функціональних станів у суб’єктів освітнього процесу, які уточнено за допомогою групової експертної оцінки та розробленого «Експертного опитувальника з відбору основних показників оцінювання рівнів розвиненості психофізіологічної саморегуляції функціональних станів у суб’єктів освітнього процесу». Отримані результати будуть використані під час розроблення алгоритму та комплексної методики психофізіологічної саморегуляції функціональних станів, що сприятиме підвищенню продуктивності професійної діяльності суб’єктів освітнього процесу відповідно до європейських та євроатлантичних стандартів. Визначено критерії і показники оцінювання рівнів розвиненості психофізіологічної саморегуляції функціональних станів у майбутніх фахівців як суб’єктів освітнього процесу, що сприятиме підвищенню ефективності їхньої психологічно-педагогічної підготовки й набуттю супремального рівня професійної компетентності відповідно до європейських стандартів.

В статті розглянуто основні аспекти мотивації як психолого-педагогічного феномена. Проаналізовані умови, що впливають на формування позитивних мотивів навчальної діяльності та методи підвищення мотивації студентів до навчання. Проведено анкетування та описано результати дослідження навчально-професійної мотивації майбутніх педагогів. Метою статті є здійснення аналізу проблеми формування і проявів актуальної навчально-професійної мотивації у майбутніх педагогів для підвищення рівня підготовки сучасних фахівців за спеціальністю 015 Професійна освіта (Технологія виробів легкої промисловості) в контексті успішної конкурентоспроможної професійної діяльності. Використано комплекс теоретичних та емпіричних методів, який включав аналіз, синтез, систематизацію, порівняння і узагальнення даних з проблеми навчально-професійної мотивації студентів, методики: «Вивчення мотивів навчальної діяльності студентів» (А. Реана, В. Якуніна), «Мотивація навчання у виші» (Т. Ільїної), анкетування, опитування, методи математичної статистики. За результатами дослідження визначено, що переважна більшість учасників задоволені методами навчання та викладання психолого-педагогічними дисциплінами і дисциплінами технічного циклу. Дані аналізу свідчать про те, що сучасна молодь розуміє важливість вищої освіти сьогодні. В більшості студентів провідними мотивами до навчання є пізнавальні та професійні. Аналіз опитування показав, що, у першу чергу, до найбільш значимих мотивів навчальної діяльності ввійшли такі мотиви: стати висококваліфікованим спеціалістом (80% студентів); набути глибокі та стійкі знання (70% студентів); отримати інтелектуальне задоволення (70% студентів); забезпечити успішність майбутньої професійної діяльності (63,3% студентів). Обрання таких мотивів вказує на присутність у структурі внутрішньої мотивації наявність пізнавального інтересу, що є дуже важливим при виконанні навчальної діяльності. Позитивно впливають на внутрішню мотивацію високий професійний рівень викладачів та їхнє партнерське ставлення до студентів. Після закінчення навчання, більшість майбутніх педагогів мають намір шукати роботу за фахом, при цьому, рівень заробітної плати та прагнення мати власну справу є найважливішими критеріями. Як позитивну тенденцію можна охарактеризувати той факт, що 50% опитаних спокійно, але без особливих ілюзій дивляться в майбутнє і 40% – з надією та оптимізмом. Для підвищення рівня підготовки сучасних фахівців до успішної конкурентоспроможної професійної діяльності на світовому ринку праці суттєвим завданням є розвиток професійної мотивації студентів у закладах вищої освіти, доцільним є створення системи психологічного супроводу професіоналізації майбутніх фахівців з метою виявлення основних проблем, пов’язаних з початковим етапом професійної кар’єри майбутніх фахівців і для сприяння їх позитивному вирішенню. Література Гуртовенко, Н. (2017). Критерії оцінки, показники та рівні психологічної готовності майбутніх педагогів до професійної самореалізації. Психологічний часопис, 3(4), 53–65. https://doi.org/10.31108/1.2017.4.8.5 Догнал, Йозеф (2017). Мотивация студентов к обучению и ее барьеры (эссе, основанное на опыте обучения иностранным языкам). Режим доступа: https://www.meteor-city.top/motivacia-studentov-i-ee-baryery Занюк, С.С. (2001). Психология мотивации: Теория и практика мотивирования. Мотивационный тренинг. Киев : Эльга-Н, Ника-Центр. Єрохін, С.А., Нікітін, Ю.В., & Нікітіна, І.В. (2011). Концепція професійної мотивації студентів як фактор конкурентності на ринку праці. Юридична наука, 1, 20–28. Матвеєва, Н. (2017). Особливості підвищення якості професійної підготовки майбутніх педагогів на сучасному етапі. Освітній простір України, 9, 96–102. https://doi.org/10.15330/esu.9.96-102. Пінська, О. (2009). Професійна мотивація як засіб підвищення ефективності навчальної діяльності студентів. Проблеми трудової і професійної підготовки, 14, 111–115. Скорик, Т.В. (2020). Моніторингове дослідження розвитку професійної успішності майбутніх учителів. Педагогічний альманах, 46, 208–214. https://doi.org/10.37915/pa.vi46.129 Товканець, Г., Авшенюк, Н., Бокша, Н., Брижак, Н., Горват, М., Котун, К., та ін. (2018). Педагогічна освіта і професійна підготовка в сучасному соціокультурному середовищі. (Монографія). Мукачево : Редакційно-видавничий центр МДУ. Черняк, Н.О. (2013). Формування мотивації студентів до навчання у ВНЗ. Проблеми інженерно-педагогічної освіти, 38–39, 388–393. Seifert, Tim. (2004). Understanding student motivation. Educational Research, 46, 137–149. https://doi.org/10.1080/0013188042000222421 Wijnia, L., & Servant-Miklos,F.C (2019). Lagging behind the Times: A Brief History of Motivational Discourse in Problem Learning. Advances in Health Sciences Education, 24, 915–929. https://doi.org/10.1007/s10459-019-09923-3

Професійно-педагогічна комунікація виступає невід’ємним компонентом діяльності вчителя. Питання розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців залишається недостатньо розробленим. Мета статті полягає у висвітленні психолого-педагогічної суті поняття «педагогічна комунікація» та засобів підготовки майбутніх учителів до здійснення окресленої діяльності. Сформульована мета передбачає вирішення таких завдань: конкретизувати поняття «педагогічна комунікація»; виявити особливості цього виду діяльності; розробити психолого-педагогічні засоби формування готовності вчителів-філологів до педагогічної комунікації. У статті розкрито педагогічну суть поняття «педагогічна комунікація» в аспекті підготовки майбутніх учителів-філологів до участі в цьому виді діяльності. Висвітлено результати аналізу вітчизняних та зарубіжних наукових джерел стосовно суті окресленого феномена. З’ясовано, що педагогічна комунікація спрямована на обмін інформацією, створення здорового психологічного клімату, дозволяє максимально використати в навчальному процесі професійні та особистісні якості викладача. Ефективність педагогічної комунікації визначається рівнем сформованості комунікативних умінь та навичок майбутніх фахівців (уміння управляти своєю поведінкою, розуміти особистість учня, будувати власне мовлення) та особистісних якостей (відвертість та довіра у спілкуванні, неконфліктність, емпатійність, толерантність, ініціативність). Ресурсом підготовки майбутніх учителів до педагогічної комунікації пропонується впровадження в навчальний процес педагогічних ситуацій-вправ комунікативного спрямування та методу проектів. Зазначені педагогічні засоби сприяють формуванню комунікативних умінь, розвитку рефлексивних та творчих здібностей, підвищенню пізнавального інтересу, дають можливість майбутнім фахівцям прогнозувати та змоделювати власну поведінку.

Резюме. Орієнтація вітчизняної освіти на європейський освітній простір ініціює перебудову вимог до викладача вищої школи, як до його професійних, так і особистісних якостей. Для того, щоб вища освіта України максимально задовольняла вимоги часу, такі чинники, як компетентність, професіоналізм, інтелект, творчість повинні відігравати провідну роль у функціонуванні цієї сфери. Стаття присвячена проблематиці формування педагогічної та комунікативної діяльності викладача вищого медичного навчального закладу, що є необхідною умовою успішного процесу викладання. Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає відносини викладачів і студентів як особливий соціально-психологічний феномен і важливу складову цілісного педагогічного процесу підготовки фахівця у вищому навчальному закладі. Особливо актуальною стає проблема суб’єкт-суб’єктних відносин між учасниками навчального процесу, основними ознаками яких є: 1) особистісна орієнтація співрозмовників; 2) суб'єкт-суб'єктний характер спілкування; 3) проникнення у світ почуттів і переживань, готовність підтримувати позицію співрозмовника; 4) нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від рольової позиції педагога. Проаналізовано основні вимоги до викладача вищого медичного навчального закладу, розкрито основні напрями його діяльності. Показано, що за своєю сутністю професійно-педагогічна діяльність є інтегративною, у якій поєднуються предметна, наукова, психолого-педагогічна, ідеологічна і лікувальна (для викладачів клінічних кафедр) складові. Висвітлено основне завдання педагога – допомогти студентові стати активним співучасником педагогічного процесу та забезпечити умови для формування його професійної компетентності.

Статтю присвячено теоретичному аналізу окремих психологічних аспектів формування психологічного клімату в спортивній дитячій групі. У теоретико-методологічному дослідженні були застосовані наступні методи: теоретичний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація основних положень психолого-педагогічної науки щодо соціально-психологічного клімату в дитячих спортивних групах для обґрунтування особливостей практичного формування психологічного клімату в дитячій спортивній групі. Визначено, що психологічний клімат у спортивній групі – це відносно стійке налаштування всієї команди, яке пронизує всю систему діяльності й формується на основі суб’єктивного задоволення характером міжособистісних стосунків спортсменів. Індикаторами психологічного клімату в спортивних групах є: ставлення юних спортсменів до навчально-тренувальної та змагальної діяльності; сформованість оптимальних особистісних якостей спортсменів; наявність психологічної сумісності; оптимальність впливів стилю керівництва тренера на клімат в групі тощо. Соціально-психологічний клімат у дитячій групі значно впливає на їх особистість, успішність у спільній діяльності з іншими членами групи (навчання, виховання, спорт, колективні творчі справи), на формування адекватної самооцінки, на створення сприятливої атмосфери міжособистісних взаємовідносин. Встановлено, що у процесі формування сприятливого клімату в дитячій спортивній групі важливою є робота педагогів та психолога, які повинні підтримувати дітей і допомагати у встановленні сприятливого психологічного клімату в їх колективі. При цьому найважливішою умовою формування позитивного або корекції несприятливого психологічного клімату є інтеграція здійснюваних на дитячу групу виховних впливів у єдину систему, що забезпечує безперервність цих процесів. Також для даної діяльності варто використовувати спеціальні форми, до яких відносяться: тематичні тренінгові заняття, орієнтовані на поліпшення групової атмосфери; ділові ігри, спрямовані на вироблення спільного колективного рішення; організація й проведення різних загальногрупових і суспільних заходів тощо. Література Бринзак, С. (2006). Психологічна сумісність та її оцінка в спортивній команді. Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фіз. культури та спорту, 10(4), 36–40. Вінс, В., & Кангараєва, К. (2020). Особливості формування сприятливого психологічного клімату в спортивній дитячій групі в контексті впровадження інклюзивної освіти. Міжнародна наукова інтернет-конференція «Практична психологія в інклюзивному середовищі», (с. 207–212). Переяслав : Видавець Я.М. Домбровська. Гончаренко, В. (2019). Дослідження соціально-психологічного клімату футболістів на етапі попередньої базової підготовки. Слобожанський науково-спортивний вісник: Матеріали XІX Міжнародної науково-практичної конференції «Фізична культура, спорт і здоров’я: стан, проблеми та перспективи», 6К, 26–28. Кенані, С.Б. (2005). Індикатори психологічного клімату спортивної команди (Автореф. дис. канд. наук з фіз. виховання і спорту). Київ. Кричевский, Р.Л. (2009). Социальная психология малой группы. Москва : Аспект Пресс. Монахова, К.В. (2009). Влияние индивидуально-коррекционной работы на взаимоотношения в спортивной команде. Мир образования – образование в мире, 2, 253–259. Одорожа, С.М. (2016). Соціально-психологічні особливості відносин спортивної групи. Наукова конференція «Соціально-психологічний та філософський підхід до проблем сучасного суспільства», (м. Сєвєродонецьк, 8 лютого – 1 березня 2016 р.), (с. 112–113). Сєвєродонецьк : СНУ ім. В. Даля, Оксенюк, І. (2017). Значення факторів психологічної сумісності у взаємовідносинах між тренером та гравцями футбольної команди. Нова педагогічна думка, 3(91), 71–73. Палінічак, О.І. (н.д.). Шляхи формування оптимального психологічного клімату в педагогічному колективі. Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/klas/18/pedagog_skarbnychka/metod_porady/palinichak.doc. Тулина, О.О. (2005). К вопросу о формировании коллектива учащихся. Сборник научных трудов Северо-Кавказского государственного технического университета. Серия «Гуманитарные науки», 2(14),129–135. Федик, О.В. (2013). Психологія спорту : матеріали для самопідготовки до семінарських занять для студентів спеціальності «Психологія». Івано-Франківськ : Інін.