Journal articles on the topic 'Психічні властивості'

Анотація. Результативність виступів футболістів у змаганнях закономірно залежить від рівня їхньої підготовленості, тому формування тактичної підготовленості без сумніву визначає ефективність виконання поставлених перед ними завдань у межах змагальної діяльності. Для того щоб цілеспрямовано впливати на тактичну підготовленість юних футболістів, необхідно, щоб вони демонстрували достатній рівень розвитку фізичних якостей та інтелектуальних здібностей, зокрема, психофізіологічних властивостей та психічних процесів, що створить належні передумови для ефективної реалізації тактичної підготовки. Мета. Визначити психофізіологічні властивості та психічні процеси футболістів 11-12 років. Методи. Аналіз науково-методичної літератури, тестування, методи математичної статистики. Результати. Для футболістів 12 років характерна незначна перевага у всіх пройдених тестуваннях порівняно з 11-річними. Статистично значущі відмінності показників психофізіологічних властивостей та психічних процесів обстежуваних обох груп було виявлено лише для трьох обраних методик (реакція вибору – p ≤ 0,01, оцінювання уваги – p ≤ 0,01 та тест «Трійка» – p ≤ 0,001) на користь старших футболістів. Іспитовані в обох групах, незалежно від віку, продемонстрували високий рівень інтелекту, прояву психофізіологічних та психічних процесів. На основі цього доцільно стверджувати про наявність обґрунтованих передумов для початку реалізації цілеспрямованого процесу тактичної підготовки із футболістами 11- та 12-річного віку. Ключові слова: футболісти 11-12 років, психофізіологічні властивості, психічні процеси, тактична підготовка, підготовленість.

У статті проаналізовано проблему психічного здоров’я працівників ризиконебезпечних професій. Розглянуто історію питання та сучасний її стан. Вивчено критерії психічного здоров’я працівників ризиконебезпечних професій як основного в порушеній проблемі, уточнено їхній перелік. Встановлено, що основним науковим підходом до визначення критеріїв психічного здоров’я працівників ризиконебезпечних професій є їх поділ відповідно до прояву психічного: психічні процеси як здатність до динамічного відображення дійсності в різних формах психічних явищ (відповідність психічного відображення об’єктам дійсності й характеру реакцій на зовнішні подразники; критичність до себе і власної психічної діяльності та її результатів; здатність до логічної обробки інформації в умовах, що швидко змінюються); психічні стани як прояви відносно тимчасових статичних явищ психіки (самовладання, здатність до адаптації в різних умовах, здатність до тривалого збереження активності в екстремальних та кризових ситуаціях, усвідомлення і дотримання техніки безпеки та гігієни праці); психічні властивості як прояви стійких психічних явищ (впевненість у собі, зосередженість, відповідальність за своє життя та життя оточуючих, потреба в професійному саморозвитку, готовність до особистісного зростання, здатність адекватно планувати власну життєдіяльність відповідно до життєвих та кар’єрних цілей). Визначено критерії психічного нездоров’я зазначених фахівців, до яких віднесено: зниження когнітивної активності, неорганізованість мисленевих процесів, навіюваність, агресивність, підвищена ворожість, наявність шкідливих звичок, втрата віри в себе та колектив, знижений рівень відповідальності. Перспектива подальших досліджень лежить у площині вивчення основних суб’єктів впливу на психічне здоров’я працівників ризиконебезпечних професій, зокрема фахівців ДСНС України.

Актуальність. Дослідниками встановлено, що діти із затримкою психічного розвитку становлять одну п’яту частину від загальної кількості дітей, які йдуть до першого класу. Це свідчить про актуальність проблеми й необхідність пошуку ефективних шляхів для її розв’язання. Мета роботи – обґрунтувати ефективність впливу координаційних вправ на координаційні здібності, психічні процеси та властивості учнів молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку. Методи дослідження. Використано теоретичні, емпіричні, статистичні методи дослідження. Дослідження відбувалося впродовж 2012–2016 рр. і реалізовувалось у чотири етапи: аналітико-констатувальний; пошуковий; формувальний та узагальнювальний. Дослідницько-експериментальну роботу здійснювали на базі Луцького навчально-реабілітаційного центру. Результати роботи. Розроблено методику навчання координаційних вправ учнів молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку. Методика складається з двох блоків – психічного та фізичного. Психічний блок містить такі процеси та властивості: зорова й слухова пам’ять, образно-логічне та наочно-дійове мислення. До фізичного блоку увійшли такі координаційні якості: здатність до оцінки та регулювання динамічних і часових параметрів руху, орієнтування в просторі; рівновага статична й динамічна. Засоби, які використовувалися під час реалізації методики поділялися на загальні та спеціальні. Особливістю спеціальних засобів були умови їх виконання, які підібрані таким чином, щоб як найефективніше сприяти розвитку координаційних здібностей, психічних процесів і властивостей. Висновки. Підтверджено ефективність експериментальної методики. Виявлено статистично значимі зміни за мимовільним оперативним зоровим та слуховим запам’ятовуванням, образно-логічним і наочно-дійовим мисленням. Покращено здатність до оцінки й регуляції просторово-часових та динамічних параметрів рухів, стійкість рівноваги статичної та динамічної.

Мета. Обґрунтувати ефективність використання рекреаційно-оздоровчого туризму для корекції психофізіологічного стану дітей з вадами слуху. Методи. Для досягнення окресленої мети було використано комплекс методів: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної і спеціальної літератури, нормативних документів; соціологічні (анкетування); психологічні (опитувальник САН,психологічні тести Люшера, Кеттела, Даймонда і Роджерса) та біологічні методи (експрес-оцінка рівня соматичного здоров’я за методикою Г. Апанасенка) дослідження, а також методи математичної статистики. Результати. В рамках дослідження розроблена авторська програма “Мандрувати може кожен”, спрямована на відновлення втрачених фізичних, психічних і духовних сил дітей з особливими потребами, їх гармонійний психофізіологічний розвиток, соціальну інтеграцію та адаптацію до умов зовнішнього середовища засобами рекреаційно-туристичної діяльності. Доведено позитивний вплив розробленої програми на психофізіологічний стан, соціальну адаптацію та інтеграцію дітей з вадами слуху. Зокрема, результати психологічного тестування свідчать про позитивні зміни в суб’єктивному сприйнятті власного психоемоційного стану. Вірогідно покращились показники самопочуття, активності, настрою. Водночас виявлені позитивні зміни в мотивації та потребах дітей з вадами слуху. Зокрема, Це відображає позитивна динаміка вибору головних кольорів, як показника активності, енергійності. Досягнуто покращення показників емоційно-вольової сфери, зокрема, зниження імпульсивності, дратівливості, емоційної втоми, зростання самоконтролю та рівноваги. Достовірні позитивні зміни відбулися щодо розвитку уяви, образного та емоційно-насиченого мислення, комунікативних властивостей, адаптації дітей до умов суспільного середовища. За підсумками формувального педагогічного експерименту встановлено достовірні зміни морфо-функціональних показників, які призвели до покращення соматичного здоров’я. Висновок. Таким чином, можна констатувати, що експериментальна модель організації та комплексна програма корекції психофізіологічного стану дітей з вадами слуху засобами рекреаційно-оздоровчого туризму значною мірою сприяє покращенню їх психічних та фізіологічних властивостей і може бути рекомендована для широкого впровадження в руховудіяльність неповносправних дітей.Ключові слова: рекреаційно-оздоровчий туризм, слабочуючі діти, психічні і морфо- фізіологічні властивості.

Психічне здоров’я – найдорожче, що є у людини. Саме психічне здоров’я робить людину повноцінним членом суспільства. Психічне або душевне здоров’я, згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно і плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти. В умовах сучасного стану розвитку психіатричної галузі проблема надання допомоги хворим із психічними розладами займає важливе місце. Це зумовлено не тільки збільшенням кількості осіб, що страждають на цю патологію, а й багатьма соціальними, економічними факторами, особливостями розвитку суспільства та його ставлення до пацієнтів із психічними проблемами. В таких умовах пріоритетними завданнями психіатрії є використання не тільки психофармакологічних засобів, але й методи реабілітаційного характеру, в основі яких лежить біосоціальна модель надання психіатричної допомоги з впровадження методів психологічного впливу, що спрямовані на реінтеграцію особистості, формування адаптивного самовдосконалення та ставлення до своєї хвороби, розвиток адаптивних властивостей на фоні наявних патопсихологічних рис. Хочемо показати, що в першу чергу психіатрична лікарня – це місце, де надається висококваліфікована медична, психологічна та соціальна допомога. Завдання допомогти людині залишитися повноцінним членом суспільства, а суспільству – по-іншому подивитися на людину, яка страждає цим розладом та прагне співчуття і розуміння у суспільстві. Сьогодні психосоціальна реабілітація набуває все більшої популярності. Основна мета реабілітаційних заходів полягає в тому, щоб особа, яка страждає на психічні розлади, залишалась соціально активною. Досягнення вищевказаної мети відбувається насамперед через залучення психічно хворих у реабілітаційні процеси та соціальне життя, вирішення їх медичних, побутових та соціальних проблем, підвищення працездатності, рівня самообслуговування та досягнення найбільш повної соціальної адаптації.

В статті представлено напрям роботи психологічної служби – психологічна реабілітація як один з видів допомоги, яку надає кваліфікований психолог людині або групі людей з метою оптимізації психофізіологічних станів, пізнавальних процесів, поведінки, спілкування, реалізації індивідуальної та, особливо, групової діяльності. Увага суб’єктів психологічної роботи спрямована на відновлення психічних функцій, особистісних властивостей і системи відносин особистості військовослужбовця, що дозволяє йому успішно вирішувати бойові завдання і функціонувати в мирному соціумі. Тобто об’єктом реабілітації є особи, які отримали бойову психічну травму, що проявляється гостро або відтермінована в часі. Психологічна реабілітація воїнів АТО, що отримали психічну травму під час проведення бойових дій, спрямована на визначення її психологічної структури з метою оптимізації розвитку і функціонування індивіда в конкретних умовах життєдіяльності.

Мета. Встановити значення аматорського спорту як основи копінга емоційноговигорання у студентської молоді, виявити психологічні особливості студентів, які визначаютьуразливість до стрес-умов і схильність до формування емоційного вигорання. Методи. Пси-ходіагностична процедура була розділена на чотири частини: вимірювання емоційного виго-рання, дослідження індивідуально-типологічних властивостей, визначення психічного стануреспондентів та їх емоційних реакцій, діагностики антиципаційних здібностей. Результати.Встановлено, що заняття аматорськими видами спорту допомагають запобігти емоційномувигоранню у студентів. За всіма показниками в групі спортсменів-любителів і симптоми, і фазиемоційного вигорання менш виражені. Редукція особистісних досягнень за методикою К. Мас-лач більше виражена в групі спортсменів, що можна пояснити можливими розчаруваннями якв навчальній діяльності, так і незадоволеністю спортивними успіхами. Можна стверджувати,що спорт має сильний позитивний вплив на емоційний і психічний стан людини, захищаючипсихіку від дії стресорів, навчаючи спортсменів справлятися з труднощами, привносячи гар-монію у фізичне і психічне буття.

У статті представлено результати дослідження щодокореляції між змістом аватарки та індивідуальними особливостями(темпераменту) особистості підлітка. Визначено, що аватарка – цеелектронна візуалізація особистості та її відношення до себе інавколишнього світу, яка відображає основні психічні властивостіособистості. Експериментально встановлено, що ступінь відповідностіаватарок учасників команди, яка досліджувалася склав 90%. Енергійнітипи темпераменту (сангвініки та холерики) успішно ідентифікуються таповністю співпадають за змістом аватарок з ключовими рисами у 100%випадків. Інертно-аморфні флегматики і меланхоліки ідентифікується заватарками у 80% випадків.

Мета. Оцінка взаємозв’язку нейродинамічних властивостей з рівнем ефективності психічної саморегуляції й адаптивності у спортсменів-велосипедистів. Методи. Діагностування нейродинамічних властивостей за допомогою комплексу «Діагност-1»; тестування оцінки психоемоційного стану, рівня стресу, ефективності психічної саморегуляції й адаптивності. Результати. Виявлено превалювання респондентів з високим і середнім рівнем саморегуляції і адаптивності, переважанням парасимпатотонії. Більшість обстежених спортсменів – стенічні, врівноважені, не мають ознак перевтоми, емоційної напруженості і внутрішньоособистісних конфліктів. У обстежених спортсменів більш виражене трофотропне домінування (переважання парасимпатичної регуляції) у функціонуванні вегетативної нервової системи. Висновки. Специфічними психофізіологічними маркерами психічної саморегуляції й адаптивності спортсменів-велосипедистів можна вважати показники функціональної рухливості нервових процесів у режимі зворотного зв’язку, а маркерами стресостійкості та емоційної стійкості – показник динамічності нервових процесів

У статті аналізується структура професійно важливих якостей, їх зв'язок із несприятливими психічними станами. Психологічна специфіка пов'язана також із дією таких екстремальних чинників, як небезпека і надзвичайний динамізм розвитку подій; дефіцит часу та інформації; невизначеність можливих варіантів зміни обстановки; необхідність негайного вирішення завдань, що вимагають нестандартного, творчого підходу; висока відповідальність за наслідки прийнятих рішень. Такі конфліктогенні ситуації чинять значний психологічний вплив на усіх, у т. ч. на працівників правоохоронних органів,. Вони створюють труднощі у вирішенні професійних завдань, позначаються на успішності дій, вимагають від персоналу психологічної стійкості, особливої підготовки, особливого уміння діяти за таких умов. У статті проаналізована структура властивостей особистості у зв'язку із професійними й особистісними якостями працівників поліції. Виявлено вплив знань, умінь, навичок на профілактику змін психоемоційного фону, пов'язаних зі стресом, напругою та тривогою, характерними для виконання професійних обов'язків. Показана динаміка провісників несприятливих станів і необхідність проведення профілактичних заходів з урахуванням умов служби. Проведені дослідження показали, що у процесі навчання нівелюються несприятливі психічні якості особистості, пов'язані з браком знань і, можливо, дефектами виховання, а це усуває умови виникнення і розвитку несприятливих психічних станів, зумовлених адаптацією до вимог навчального процесу. Штатним психологам необхідно враховувати, що у багатьох курсантів під час вступу на службу є основа необхідних для професії якостей, але у процесі діяльності у них накопичується досвід на фоні нівелювання необхідних психологічних професійно важливих якостей. Тому проведення навчальних психологічних тренінгів під час навчання є запорукою професійної адаптації.

У статті представлене теоретичне обґрунтування психологічного механізму формування та розвитку професійних деформацій особистості через виникнення деструктивної смислової установки. На підставі визначення професійних деформацій особистості як психічного явища, що виявляється у зміні особистісних якостей фахівця під впливом його професійної діяльності, проаналізовано роль смислової установки у психічній діяльності взагалі, та у професіогенезі особистості зокрема. Розглянуто основні властивості установок, закономірності їх формування, актуалізації та угасання, на підставі чого, показано процес трансформації смислової установки від локальної латентної до актуалізованої та генералізованої. Зазначено, що смислові установки є динамічними утвореннями смислової сфери особистості, які здійснюють стабілізуючий вплив на діяльність, беруть участь у процесі цілепокладання, мотивації та прийняття рішень, відповідають за вибірковість професійного розвитку фахівця. Представлено модель деформації професійної Я-концепції фахівця через фіксацію та генералізацію установки на певний тип професійної поведінки, який формується під впливом особливостей професійної діяльності, чинників професійного середовища та індивідуально- психологічних властивостей особистості. Показано, що розвиток професійних деформацій особистості пов’язаний з виникненням локальних смислових установок, їх фіксацією в професійній діяльності та перетворенням у генералізовану установку як професійну деформованість, що призводить до спотворення цілісної Я-концепції особистості. Феномен індивідуального характеру розвитку професійних деформацій особистості пояснюється через механізм об’єктивації установки. Підкреслюється, що об’єктивація характерна не тільки для локальних смислових установок, але і для вже фіксованих. Здатність особистості об’єктувати власну поведінку визначено необхідною умовою гальмування розвитку професійних деформацій. Це особливо важливо для вирішення проблеми профілактики та корекції деструктивного професіогенезу особистості.

У статті розглянуто психологічні основи формування комунікативних умінь і навичок, обґрунтовано необхідність урахування психологічних властивостей та механізмів мовлення в процесі навчання мовленнєвої діяльності, охарактеризовано роль психічних процесів у розвитку мовленнєвих здібностей.

Анотація. Процес фізичної підготовки дизайнерів є одним з актуальних і мало досліджених у теорії фізичного виховання. Мета. Виявити професійно важливі фізичні якості, особистісні властивості та вимоги до рухової підготовленості дизайнерів. Методи. Анкетування за спеціально розробленою анкетою. Результати. Аналіз професійної діяльності дизайнера вказує на необхідність міцного здоров’я; великого обсягу професійних рухових умінь і навичок; високої фізичної та рухової активності; виховання здатності до управління емоціями, почуттями, вчинками; швидкої операційної діяльності тощо, які є важливими умовами досягнення професіоналізму. Дизайнер повинен володіти оптимальними кондиціями (станом здоров’я, фізичним розвитком і фізичною підготовленістю), відповідними виконанню професійних завдань; високою фізичною і руховою активністю; хорошим функціонуванням систем життєзабезпечення; досить високою витривалістю, швидкістю, силою та координацією. Встановлено, що виконання професійних обов’язків вимагає від дизайнерів прояву загальної витривалості, сили м’язів спини, шиї, живота і рук (особливо кистей). Це дає змогу вважати вказані якості професійно важливими. Умови підвищеного нервово-емоційного збудження передбачають вимоги до адаптаційних можливостей працівників, їхньої психічної стійкості та фізичної роботоздатності. З числа психофізіологічних функцій слід виділити увагу (розподіл, обсяг), пам’ять, урівноваженість, комунікабельність і стійкість до стресів. Встановлено, що недостатня фізична підготовленість дизайнерів безпосередньо впливає на стомлюваність у процесі роботи. Виявлено, що більшість дизайнерів бачать користь у спеціалізованій фізичній підготовці студентів до майбутньої професії. Ключові слова: дизайнери, спеціалізоване фізичне виховання, професійно-прикладна фізична підготовка.

Постановка проблеми. Сучасна наука не має метода, який був би адекват- ним щодо наукового дослідження психології особистості як унікальної, неповторної та ціліс- ної системи. Ми вважаємо, що генетико-моделюючий метод відображає ті сутнісні ідеї, які необхідно реалізувати в дослідженні особистості як цілісності, що саморозвивається зав- дяки дії біосоціальної основи – життєвої енергії, яка «опредметилася» в даній особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Складну суперечливу взаємодію біологічного та соціального є сенс розглядати в двох площинах – як фактори, що діють на особистість, і як фактори, які утворюють особистість та забезпечують її існування та розвиток «зсереди- ни». Біологічні та соціальні фактори не існують як окремі, кожний із них являє собою інакше буття другого. Принцип єдності біологічного та соціального відкриває реальну сутнісну при- роду витоків активності особистості. Формулювання мети статті. Мета – проаналізу- вати поняття «особистість» і адекватний метод її дослідження – генетико-моделюючий, описати атрибутивні характеристики життєвої енергії людини. Виклад основного ма- теріалу. Перший принцип генетико-моделюючого метода – принцип аналізу за одиницями, другий принцип -єдності біологічного та соціального, третій принцип – креативності, чет- вертий принцип – рефлексивного релятивізму, п’ятий принцип – єдність експериментальної та генетичної ліній розвитку. Першою атрибутивною змістовою ознакою життєвої енергії (нужди) є її гетерогенність: біологічне й соціальне тут від початку складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність. Друга атрибутивна змістова характеристика життє- вої енергії (нужди) – здатність до розвитку (саморозвитку). Ця характеристика тісно пов’я- зана з інформаційним аспектом життєвої енергії. Третя атрибутивна ознака життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що її розвиток спрямований і являє собою ортогенез. Чет- верта атрибутивна змістова характеристика життєвої енергії (нужди) – її здатність до породження. Зустріч двох гілок життєвої енергії, втіленої в живих істот різної статі, поро- джує якісно інформаційно та енергетично нову життєву енергію, яка продовжується в існу- ванні нової живої істоти. Цей акт – єдине цілісне «опредмечування» життєвої енергії в жи- вій природі. Якщо ж казати про людину, ми зустрічаємося з «іншою» реальністю: життєва енергія людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість). П’ята атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що вона існує лише в формі втілення народженої нею живої істоти. Жива істота існує одночасно і як структу- ра, і як втілена в ній життєва енергія. Водночас, життєву енергію ми не можемо пізнати іншим шляхом, крім вивчення живої істоти як її прояву. Шоста атрибутивна характеристи- ка життєвої енергії (нужди) – це її афіліативна природа. Істинною формою існування жит- тєвої енергії є любов, яка протистоїть космічній ентропії та визначає рух усіх живих істот (не лише людей) один до одного. І результатом цього руху буде народження нової людини. Сьома атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) – нескінченність її існуван- ня. Завершеним кінцевим) буде існування організму, особистості як носія життєвої енергії. Але завдяки зустрічі й любові життєва енергія продовжує свої існування і стає нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз даної атрибутивної властивості дозволить, крім усього ін- шого, відкрити нові аспекти значення часу в житті. Висновки і перспективи подальших досліджень. У відповідності зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі розвитку особистості знаходиться дія життєвої енергії як генетично вихідної оди- ниці людського розвитку та існування. Будучи інформаційно-енергетичним потоком, жит- тєва енергія специфічно з’єднує біологічні та соціальні детермінанти людського існування і являє собою початкову рухову силу саморозвитку особистості як окремої людської істоти. Суперечлива діалектична єдність біологічного та соціального, свідомого та несвідомого, що здійснюється в особистості, породжує найважливіші атрибутивні характеристики остан- ньої. Постійна енергетична напруга життєвої енергії створює реальні умови формування самою особистістю реципрокних механізмів, які, базуючись на потужних соціальних впливах, трансформуються в онтогенезі в біологічні (морфологічні) та психічні структури.

У статті представлено дослідження волі і вольових якостей особистості в юнацькому віці. Вивчення волі і вольової регуляції поведінки є досить актуальною темою в психології. Спроби вирішення проблеми вольової регуляції поведінки робилися вітчизняними та зарубіжними представниками різних психологічних теорій і напрямків. Активність - це провідний фактор, який впливає на психічне становлення, розвиток психічних процесів і властивостей людини. Однак, активність є свідомою і вибірковою дією особистості, яка спрямована на перетворення, зміну навколишнього простору, зміну самої людини та її розвиток. Крім короткого теоретичного аналізу основних концепцій волі і вольової активності, представлені результати емпіричного дослідження проявів волі і вольових якостей в даному віковому періоді. Зроблено спробу систематизації діагностичного інструментарію відповідно трьом компонентам вольових якостей особистості: когнітивного, емоційного і поведінкового. Емпірично визначені основні тенденції розвитку вольових якостей особистості в юнацькому віці. Спостерігається досить високий відсоток юнаків із гіперактивним рівнем за шкалою «наполегливість». Істотний відсоток рівня гіпоактивності виявлено у випробовуваних за шкалами «самостійність» і «рішучість». Слаборозвиненими вольовими якостями підлітків стали такі якості як здатність до цілепокладання, самоконтролю, здатність до коректування результатів цілеутворення для досягнення мети. У досліджуваній групі відзначений високий рівень імпульсивності. Виходячи з отриманих вольових характеристик, психологічний супровід розвитку вольових якостей особистості юнаків ми вбачаємо в розробці психологічних програм, орієнтованих на формування таких компонентів волі: цілеспрямованості, гнучкості; соціально-орієнтованих, конструктивних відносин з оточуючими; здатності до поєднання спонтанності з можливістю довільної регуляції поведінки; наполегливої, але не агресивної поведінки; усвідомленого управління своїм емоційним і фізичним станом. Ключові слова: воля, вольові якості особистості, юнацький вік, методики діагностики волі.

Визначено сутність поняття «етична компетентність». Наголошено, що етична компетентність педагогічного працівника визначає його професійну діяльність, що відображається у звичках, принципах, психічних станах, вчинках і якостях; забезпечує вибір майбутнім педагогам свідомої поведінки у відповідності до професійно-етичнх норм. На основі теоретичного аналізу інтерпретовано етичну компетентність як спеціальну здібність особистості, яка має природні задатки у формі певних соціально-психологічних властивостей і набуває подальшого розвитку внаслідок набуття досвіду та в процесі міжособистісної взаємодії.

Мета: з’ясувати роль формування саногенного мислення студентів у промоції здоров’я; проаналізувати результати фактурної структури особистісно-поведінкових детермінант, які визначають розвиток саногенного мислення студентської молоді. Матеріали і методи. Теоретичні: аналіз, порівняння, систематизація даних психологічної, педагогічної літератури з проблем саногенного мислення; емпіричні: методика виявлення саногенного (патогенного) мислення у студентів вищих навчальних закладів за Л. Рубцовою; методика діагностики рівня розвитку рефлексивності А. Карпова; тест на визначення ригідності Н. Левітова; чотирьохмодальний емоційний опитувальник за Л. Рабінович; шкала психологічного благополуччя К. Ріфф; методика діагностики типу емоційної реакції на вплив стимулу навколишнього середовища за В. Бойко; тест смисложиттєвих орієнтацій Дж. Крамбо і Л. Махоліка; оцінка рівня задоволеності якістю життя за Н. Водоп’яновою; методика «Мотивація успіху і страх невдачі» (А. Реан); методика дослідження вольової саморегуляції А. Звєрькова та Є. Ейдмана; опитувальник оцінки нервово-психічної стійкості; «Дослідження тривожності» (опитувальник Ч. Спілбергера в адаптації Ю. Ханіна); шкала соціальної адаптації Т. Холмса і Р. Раге; методика визначення типу особистості «Опитувальник Дженкінса»; Гісенський опитувальник психосома­тич­них скарг; методи математико-статистичної обробки емпіричних даних: методи описової статистики, метод рангової кореляції Пірсона, критерій Кайзера. Результати. За результатами дослідження саногенного мислення у студентської молоді (на вибірці 175 осіб) з’ясовано, що існує прямий кореляційний зв᾽язок саногенного мислення з мотивацією на досягнення успіху (rху=+0,71); з нервово-психічною стійкістю (rху=+0,69); з рефлексивністю (rху=+0,77); з наполегливістю (rху=+0,54); з самовладанням (rху=+0,49) та обернений кореляційний зв᾽язок саногенного мислення з ригідністю (rху=-0,65) і опірністю до стресу (rху=-0,76). Висновки. Для формування саногенного мислення у студентської молоді варто формувати якості та властивості, які були визначені в результаті факторного аналізу, серед яких: наполегливість, рефлексивність, самовладання, висока опірність стресу, низька ригідність, емоційне переживання радості. Саногенне мислення має на меті управління своїми емоціями, воно зменшує внутрішній конфлікт, напруженість та може зміцнювати здоров’я в результаті рефлексивного аналізу проблемних ситуацій.

The authors describe and propose ways to determine the level of school disadaptation. Associated psychological factors are identified: levels of school motivation and adaptation, situational and personal anxiety, indicators and forms of aggression, self-esteem of depression. The obtained experimental data on the tendency to disadaptation are analyzed, as well as the psychological factors that influence the formation of disadaptation of young school children are investigated. Quantitative and qualitative analysis of mental states and personality characteristics of elementary school children with disadaptation shall be conducted to study their school disadaptation, organization of comprehensive psychological and pedagogical assistance to school children, teachers and parents. Existing research methods are mainly based on self-estimation methodologies. Experimental data on addiction to disadaptation was obtained, additionally, the psychological factors, which influence on disadaptation formation of elementary school children, were examined. The majority of examined children were found to have a low level of reactive anxiety and a high level of personal anxiety.

Вступ. Професійна підготовка особистості військового лікаря є динамічним процесом професійного самовизначення, пов’язаним з особистісними кризовими явищами. Причинами внутрішньо особистісних конфліктів у процесі здобуття професійної освіти є низький адаптивний рівень психічних можливостей особистості, який не відповідає вимогам навчально-виховної діяльності і проявляється у високому рівні тривожності, агресивності. Метою дослідження було визначення особистісних характеристик та перевірка рівня адаптаційних можливостей слухачів – майбутніх військових лікарів. Матеріали і методи. Використовувалась методика багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттела (16 РF опитувальник). Статистичний аналіз отриманих результатів опитування 135 слухачів проводився методом варіаційної статистики та кластерного аналізу. Результати. Експериментальні дані з допомогою кластерного аналізу методом k-середніх були поділені на дві підгрупи з різними психологічними характеристиками за комплексом особистісних якостей, які умовно були названі «активні» та «обережні». Встановлено, що слухачі підгрупи «обережних» характеризуються як більш вразливі до невдач, обережні, з сильним почуттям обов’язку, чутливі до оцінки оточуючих, дещо усамітнені, мають достовірно вищі результати навчання в порівнянні з слухачами підгрупи «активних», а слухачі підгрупи «активних» є більш комунікабельними, що є певною перевагою для військової служби. Для представників цієї підгрупи більшу увагу потрібно приділяти якості їх навчання. Показано, що визначені у слухачів особистісні характеристики в цілому підтверджують наявність у них професійно значимих для військового медика рис характеру: самовпевненість, високі розумові здібності, кмітливість, наявність абстрактного мислення, товариськість, домінантність, стриманість, емоційна стійкість, самостійність, незалежність в судженнях та в поведінці, усвідомлена висока нормативність поведінки, осмислене дотримання норм і правил, наполегливість у досягненні мети, відповідальність, мужність, розсудливість, довірливість, доброзичливість щодо інших людей. Висновки. Запропоновано актуальні шляхи подальшого удосконалення навчального процесу та управління процесом формування професійного світобачення у слухачів факультету підготовки військових лікарів Української військово-медичної академії.

У статті висвітлено результати теоретичного аналізу метакогнітивної активності з позицій суб’єктного підходу. Актуальність пошукувань у цьому напрямі зумовлена назрілою потребою подолання безсуб’єктності цієї активності, введення в проблемне поле дослідження її носія в розмаїтті його біологічних, психофізіологічних та особистісних характеристик. Метою статті є теоретичне обґрунтування метакогнітивної активності як властивості суб’єкта, описання того, яким саме чином особистість є залученою до регуляції своїх когнітивних процесів. Для досягнення поставленої мети використовувались загальнонаукові теоретичні методи: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, зіставлення та узагальнення результатів наукових досліджень; було враховано основні психологічні принципи: детермінізму, розвитку, системності, об’єктивності. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше інтерпретовано метакогнітивну активність з позицій суб’єктного підходу; описано її співвідношення із суб’єктною активністю; уточнено її специфічні властивості. Висновки. Носієм метакогнітивної активності як інтегративного утворення, головна функція якого полягає в регулюванні пізнавальних психічних процесів, виступає суб’єкт, оскільки саме на нього покладаються функції саморегуляції, самоорганізації, самодетермінації. Особистість в якості суб’єкта діяльності характеризується здатністю до цілеспрямованого перетворення об’єктивної дійсності, творення власного буття, реалізації своїх намірів, управління своїм життєвим шляхом, що виявляється в рівні її суб’єктності. Суб’єкт приймає рішення про необхідність застосування регулятивних функцій, виступає ініціатором і організатором метакогнітивної активності. На основі аналізу наукових досліджень встановлено, що деякі метакогнітивні процеси можуть мати неусвідомлений характер, ініціюватися об’єктивними чинниками, проте метакогнітивна активність у разі, коли є вмотивованою інтересами особистості, набуває рис саме суб’єктної активності.

В статті розглянуто вплив асертивної поведінки на реабілітаційний потенціал особистості. Обумовлено актуальність зміцнення, розвитку і профілактики реабілітаційного потенціалу особистості, який в сучасних умовах є основою психологічного благополуччя особистості. Визначено, реабілітаційний потенціал є важливим критерієм адаптованості особистості до умов трансформаційного середовища. Учені розглядають її в контексті життєвих смислів і роблять акцент на необхідності підвищення суб’єктності життєдіяльності, навчання молодих людей вмінню розпоряджатися своїм життям, робити його предметом власної свідомості та волі, здатності долати труднощі. За такої характеристики асертивна поведінка набуває здатності бути незалежною від зовнішніх впливів і оцінок. Тому її доцільно розглядати як таку, що самостійно регулює власну поведінку. В статті зроблено висновок, що асертивна поведінка дозволяє особистості структурованіше розподіляти власні ресурси і, таким чином, сприятиме підвищенню реабілітаційного потенціалу особистості. Показано, що психологічний реабілітаційний потенціал визначає можливість розширення сфери життєдіяльності реабілітанта за рахунок відновлення або компенсації порушень на психологічному рівні. Реабілітаційний потенціал особистості доцільно розглядати в двох аспектах: його значення для психологічної реабілітації - як показника ймовірності відновлення або компенсації порушень і розладів психічної діяльності і в аспекті його впливу, як своєрідного виду діяльності реабілітанта, на успішність, ефективність всього комплексу реабілітаційних заходів. Реабілітаційний потенціал особистості, будучи складовою реабілітаційного потенціалу, характеризується, як і всі інші складові реабілітаційного потенціалу, своєю внутрішньою структурою, що включає інтелектуальний компонент, емоційно-вольової компонент, мотиваційний компонент. Інтелектуальний компонент забезпечує рівень розуміння реабілітантами проблем, пов'язаних із захворюванням, інвалідністю і можливості їх вирішення за допомогою реабілітаційних заходів. Інтелектуальний компонент залежить від рівня стану когнітивних процесів і рівня інтелекту. Емоційно-вольовий компонент визначає енергію реабілітанта в досягненні цілей і завдань реабілітації, чуттєву забарвленість відносин до цих цілей і завдань, а так само до окремих реабілітаційних заходів і залежить від індивідуально-психологічних особливостей особистості, емоційних станів і вольових процесів. Мотиваційний компонент визначає спрямованість на досягнення цілей і завдань реабілітації і являє собою сукупність цілей, установок, мотивів і потреб, актуальних для реабілітанта в аспекті різних підсумків, результатів реабілітації і залежить від ціннісно-мотиваційних характеристик особистості, системи особистісних відносин в цілому. Тому аналіз і оцінку реабілітаційного потенціалу особистості слід проводити: на основі вивчення психічних функцій, властивостей і утворень; на підставі системного вивчення відповідної феноменології як в рамках патопсихологічного, так і власне психологічного регістрів; - з характеристикою ступеня вираженості порушень, їх локальності або тотальності, характеру механізмів психічних порушень; кожен компонент слід розглядати диференційовано щодо різних видів реабілітації. Ключові слова: асертивна поведінка, реабілітаційний потенціал особистості, особистість, соціально-психологічна реабілітація особистості, проєктування майбутнього.

Пошук нових форм подолання неврозів різної етіології є дуже актуальним завданням у зв’язку із війною, яка зробила населення країни вразливим для психічних розладів. Дослідники включають до факторів, які викликають неврози, психотравмуючу ситуацію, психопатологічні симптоми, у тому числі, вегетосоматичні, а також особистісні властивості, притаманні їй та розвинуті за час життя здібності протистояти стресу. Темперамент, характер створюють форму протистояння стресогенним впливам, силу опору травмі. Однією з сучасних форм психотерапії, яка спрямована на зміцнення стресостійкості особистості, укріплення характеру, є Моріта-терапія, яка була розроблена у першій половині ХХ ст. у Японії психіатром Ш.Морітою. Він творчо переробив ідеї дзен-буддізму та створив ефективний терапевтичний підхід до психічних розладів, який використовується у різних культурних контекстах та не потребує конкретної форми духовності від пацієнтів. Ця терапія спрямована на те, щоб навчити людину у будь-яких стрес-ситуаціях не боротися зі своїми думками та емоціями, приймати їхні хвилі, притоки та відтоки такими, якими вони є. Важливим навчальним фактом для терапії є те, що життя містить страждання, і питання лише в тому, чи приймає їх людина. Прийняття потоку життя у всій її повноті дозволяє людині зосередитися не на боротьбі з психосоматичними симптомами, а на виконанні важливих і корисних справ тут і зараз, незалежно від почуттів. Тим самим у людини з'являється вміння «розчинити» своє Я у виконанні цінних справ, зосередитися на зміні ситуації, на допомозі іншим. Особистість стає більш активною, формується стійкий до стресів, цілеспрямований характер, незалежний від форми акцентуації. Людина стає здібною прийняти і пережити будь-які ситуації і діяти в них активно в теперішньому часі і тому невротична хворобливість практично зникає, йде на задній план життя. У розвитку такого терапевтично-навчального підходу, який пропонує Ш.Моріта, можна побачити один із важливих інструментів подолання Україною стресу воєнного часу. Ключові слова: невроз, травматична ситуація, тип особистості, акцентуація характеру, протистояння стресу, Моріта-терапія, стресостійкість, прийняття реальності, емоції, порочне коло неврозу.

Мета дослідження – досягнути високої ефективності і доброї переносимості препарату при лікуванні пацієнток із передменструальним синдромом із перевагою вегетосудинної і психопатологічної симптоматики. Матеріали та методи. Ми провели клінічні спостереження при застосуванні адаптолу для лікування ПМС у 20 жінок і седативних рослинних препаратів (настойки валеріани, півонії, персену) – у 12 жінок. Адаптол є похідним двох метильованих фрагментів сечовини і, будучи похідним природних метаболітів організму, має високий ступінь біологічної доступності, велику широту терапевтичної дії, не викликає кумулятивних властивостей. Йому притаманний увесь спектр психотропних впливів, характерних для «традиційних» транквілізаторів, водночас позбавлений основних побічних реакцій, властивих похідним бензодіазепіну. Широта терапевтичного ефекту адаптолу зумовлена вегетостабілізувальною, антиоксидантною, м’якою ноотропною, антигіпоксичною, помірною транквілізувальною дією. Широта поєднання дії цього препарату дозволяє нормалізувати багато функцій організму, а також відновлювати розумову і фізичну працездатність пацієнтів. Результати дослідження та їх обговорення. Нами проведено спостереження за 32 жінками, у яких діагностовано ПМС. Тривалість ПМС коливалася від одного до п’яти років. Нервово-психічні розлади у всіх обстежених характеризувалися великим поліморфізмом скарг. У клінічній картині домінували вегетосудинні розлади: припливи жару, головний біль, підвищена втомлюваність, розлади сну, депресія; симптоми неврологічного характеру – дратівливість, плаксивість, емоційна лабільність, тривога, озлоблення. Всі ці клінічні прояви ПМС відмічалися в лютеїнову фазу ПМС. Висновки. 1. Препарат «Адаптол» має високу ефективність і добру переносимість при лікуванні пацієнток із передменструальним синдромом із перевагою вегетосудинної і психопатологічної симптоматики. Його ефективність становить 91,89 %. 2. У пацієнтів із довготривалим передменструальним синдромом і відсутністю ефекту від використання різних методів його лікування необхідно провести 2-3 курси терапії з підвищенням дози адаптолу до 1,2 г на добу.

У статті на основі узагальнення результатів аналізу психолого-педагогічної літератури та урахування компонентного складу готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до застосування методів аналізу ризику в оперативно-службовій діяльності визначено діагностичний апарат для з’ясування стану сформованості цієї професійно важливої властивості, а саме розроблено критерії, показники та представлено характеристику відповідних рівнів її готовності. Автором запропоновано три критерії, які характеризують структурні компоненти готовності до застосування методів аналізу ризиків, зокрема особистісний, когнітивний і діяльнісний, та відповідні їм показники. Особистісний критерій стосується особистісних характеристик курсантів, без яких неможливо належним чином виконувати завдання з охорони державного кордону. Йдеться про такі професійно важливі якості, як уміння оцінювати обстановку, здатність виконувати швидкі та одночасно ефективні дії у стислі терміни, здатність до критичного мислення, належний рівень пізнавальних психічних процесів, емоційно-вольова стійкість та інші. Мотиваційний критерій готовності до застосування методів аналізу ризиків в оперативно-службовій діяльності стосується мотивації професійної діяльності майбутніх офіцерів-прикордонників до застосування цих методів, відображає інтерес майбутніх офіцерів-прикордонників до застосування методів аналізу ризиків в оперативно-службовій діяльності, ступінь задоволеності її результатами.Когнітивний критерій характеризує сукупність знань про специфіку організації інформаційно-аналітичної діяльності, організації системи управління ризиками в ДПСУ, особливості координації організації та провадження аналізу ризиків; оцінки інформації та джерела інформації для аналізу ризиків. Когнітивний критерій дозволяє охарактеризувати знання майбутніх офіцерів-прикордонників, необхідні для застосування методів аналізу ризику в оперативно-службовій діяльності.Визначення критеріїв дозволило виокремити три рівні сформованості у майбутніх офіцерів-прикордонників готовності до застосування методів аналізу ризику в оперативно-службовій діяльності: низький, середній та оптимальний. У статті представлена якісна характеристика кожного рівня.

У статті на підставі теоретичного вивчення проблеми розвитку психологічної культури у майбутніх офіцерів з урахуванням специфіки професійної діяльності офіцерів Збройних Сил України в сучасних умовах, структури психологічної культури майбутніх офіцерів та опитувань курсантів визначено критерії і показники сформованості психологічної культури у майбутніх офіцерів. Описано рівні її сформованості та викладено результати експерименту, який полягав у вивченні та комплексній психологічній діагностиці психологічної культури у майбутніх офіцерів за визначеними методиками. Було визначено також загальний рівень гармонійності психологічної культури майбутніх офіцерів.На початку експерименту проведено контент-аналіз визначення психологічної культури. Підтверджено гіпотезу про те, що кожна молода людина, вступаючи до закладу вищої освіти, вже має мінімальний базовий рівень психологічної культури.Результати експерименту свідчать, що для підвищення рівня сформованості психологічної культури майбутнього офіцера необхідно зосередити увагу на покращенні рівня розвитку комунікативних властивостей і навичок, що сприяють ефективній взаємодії з іншими людьми, здатності до саморегуляції власних психічних станів, самоаналізу особистісних та поведінкових особливостей, самоорганізації та самовдосконалення під час професійної діяльності, а також на підвищенні рівня психологічної грамотності майбутніх офіцерів шляхом збільшення обсягу психологічних знань, нових психологічних умінь та навичок, нових компетенцій тощо.Для реалізації цього завдання пропонується розробити та експериментально перевірити програму розвитку психологічної культури у майбутніх офіцерів, яка передбачає комплекс лекцій, семінарських занять та тренінгів.

Актуальність проблеми вивчення головного болю (ГБ) у дітей обумовлюється поширеністю, складністю патогенетичних механізмів та невизначеністю алгоритмів і методичних підходів до терапії цього захворювання у вказаній віковій групі. Метою дослідження було вивчення в динаміці (до лікування, після курсу та через 1 і 6 місяців після впливу) клінічного ефекту окремого та поєднаного застосування кінезіотейпування і лікувальної фізкультури (ЛФК) і їх впливу на стан гемодинаміки судин вертебробазилярного басейну, вегетативний баланс та психофізіологічний стан дітей молодшого шкільного віку з цервікогенним головним болем (ЦГБ) на тлі нестабільності в шийному відділі хребта. Матеріал і методи. Клініко-функціональний стан у 96 дiтей чоловічої та жіночої статі молодшого шкiльного вiку (6–11 років), якi мали цервiкогенний головний бiль на тлі нестабільності в шийному відділі хребта впродовж бiльш нiж 6 мiсяцiв, вивчено із застосуванням клінічного і рентгенологічного методів, ультразвукової транс­краніальної доплерографії, психофізіологічних тестів і аналізу варіабельності ритму серця. Результати. Встановлено, що у дітей з ЦГБ найкращий клініко-функціональний ефект настає при поєднаному застосуванні кінезіотейпування і ЛФК, який зберігається ще 1 місяць та дещо зменшується через 6 місяців після лікування. Комплексний вплив призводить до сприятливої динаміки майже всіх показників обстеження і покращує клінічний стан (зменшення частоти і інтенсивності головного болю), більш значно та довготривало покращує гемодинаміку судин вертебробазилярного басейну (кровотік, пружноеластичні властивості судин, реакція на негативні екстравазальні впливи оточуючих структур, венозний відтік), психофізіологічний стан (нервово-психічна напруженість, увага, динамічна працездатність) і вегетативний статус хворих дітей, ніж окреме застосування означених методик. Досягнуті через 6 місяців після лікування клініко-функціональні ефекти окремого і поєднаного застосування кінезіотейпування і ЛФК є зіставними. Висновок. Найбільшу ефективність ВЛ дітей з ЦГБ на тлі нестабільності ШВХ встановлено при комплексному застосуванні кінезіотейпування і ЛФК. Катамненстичне спостереження через півроку виявляє регрес позитивних результатів у частини хворих дітей, що підтверджує необхідність продовження тривалості курсу ВЛ або їх повторення не пізніше, ніж через 6 місяців.

У статті викладаються результати дослідження широкого спектру прояву феномену самоприйняття як багаторівневої властивості особистості, що відбиває специфіку та ступінь прийняття людиною себе такою, якою вона є. Мета дослідження – вивчення якісних характеристик самоприйняття, які надають змогу отримати уявлення про його модальність (якість та знак – прийняття чи неприйняття себе) та ознаки в контексті основних видів психічної активності людини: емоційної, когнітивної та поведінкової. Теоретико-методологічною основою дослідження обрано континуально-ієрархічну концепцію структури особистості, запропоновану О. Санніковою, в межах якої презентовано якісні характеристики самоприйняття. Основним методом дослідження визначено контент-аналіз творів-самозвітів. Предметом дослідження виступили індикатори якісних характеристик самоприйняття. Процедура контент-аналізу творів за темою «Самоприйняття та його прояви» проводилась у три етапи: підготовчий, виконавчий та аналітико-інтерпретаційний. За результатами аналізу було визначено 274 лінгвістичні одиниці, що надають додаткову інформацію про психологічний зміст та структуру феномену самоприйняття особистості, було складено тезауруси якісних показників самоприйняття, що об’єднані у відповідні блоки, які характеризують емоційний, когнітивний, поведінковий і контрольно-регулятивний компоненти самоприйняття. До емоційного блоку увійшли характеристики емоційно-забарвленого переживання самоприйняття щодо визнання свого існування таким, яким воно є. Індикатори когнітивного параметру самоприйняття – континуум ознак, які відбивають згоду людини з існуванням такою, яка вона є, в думках. Індикатори поведінкового параметру надано діапазоном ознак зовнішніх проявів у поведінці, діях, що відбивають самоприйняття або неприйняття себе. Контрольно-регулятивний параметр презентовано ознаками, які відбивають ступінь контролю за емоційною, когнітивною, поведінковою репрезентаціями прийняття себе та мірою самоусвідомлення, що забезпечує стійкість самоприйняття на відповідному, індивідуально прийнятому рівні. За результатами контент-аналізу визначено риси особистості, що гіпотетично пов’язані з самоприйняттям як властивістю особистості, та чинники самоприйняття.

У статті проаналізовані погляди окремих арабських лікарів та філософів та визначено їх внесок у розвиток психологічного знання. Визначено, що погляди та вчення арабських мислителів у розвиток психологічного знання є вагомим та ґрунтовним та були взяті за основу в подальшому, в наступних епохах, майже у всіх наукових сферах. Одним з перших, хто заклав своє бачення психофізіологічної сутності людини був Ібн-Сіна. Також він був одним з засновників вікової психології, говорячи, що дорослі, викликаючи у дитини ті чи інші стани, здатні формувати її риси характеру. Визначено, що ключовим у цьому він вбачав саме виховання, тому через нього реалізується вплив психічного на структуру організму. В його поглядах було сформовано дві точки зору щодо людської душі: перша – медична, де вважав, що для лікарів необов’язково бути в пошуках істини, та друга – філософська. Вивчаючи психологічні особливості людини та їх проблематику, Ібн-Сіна розробив концепцію «подвійної істини», тобто розмежування філософських ідей від природньо наукових. Охарактеризовано основні погляди окремих мислителів та відзначено, що погляди Ібн-Сіни схожі з поглядами Ібн-Рушда, який говорив про розум, даний божественним шляхом та приєднаний по смерті людини до універсального розуму як властивості всього людства. Відзначено, що вони розвивали погляди, будучи під впливом давньогрецьких мислителів та філософів. Проте, аналізуючи, перекладаючи їх роботи, вони змогли розробити та представити світу своє власне бачення сутності людського буття, природи людського тіла, ролі душевних (психічних) процесів в житті людини та їх вплив на неї. Також не менш важлива увага приділялась ментальним здібностям людини, пояснювалась природа їхнього функціонування. Їхній вклад в науку є вагомим не лише в теоретичному плані, а й в практичному.

Статтю присвячено дослідженню особливостей формування психологічної готовності мобілізованих військовослужбовців-прикордонників до ведення бойових дій. Під станом психологічної готовності особистості до діяльності розуміється складне утворення, яке має динамічну структуру, між компонентами якої існують функціональні залежності. Психологічна готовність розглядається як результат підготовки до певної діяльності, вона є стійким, багатоаспектним, ієрархізованим утворенням особистості, яке містить низку компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності. Психологічною готовністю є результат підготовки (підготовленості) до певного виду діяльності, який і трактується як стійка, багатоаспектна та ієрархієзована властивість особистості, що визначає спішність виконання діяльності, комплекс взаємозв’язаних та взаємозумовлених психологічних якостей, які забезпечують успішність її виконання. Аналіз наукової літератури показує виокремлення феномену психологічної готовності до здійснення діяльності в екстремальних умовах, що є особливо актуальним у зв’язку з проведенням операції Об’єднаних сил на Сході України, в якій безпосередню участь беруть військовослужбовці ДПСУ. Дійсно нагально постає питання вирішення проблеми психологічної готовності військовослужбовців прикордонників, що діють в екстремальних умовах, формування в них адекватних змістові професійної діяльності особистісних якостей і властивостей. Необхідно зазначити, що проблемою визначення концептуальних положень формування психологічної готовності військовослужбовців до здійснення службової діяльності в умовах бойових дій є відсутність єдиної теорії, що спроможна була б описати особливості психічної діяльності та поведінки людини у незвичайних, екстремальних, небезпечних та несумісних із життям умовах існування та праці. Велика кількість визначень поняття “психологічна готовність” показує його складність, багатомірність та неоднозначність.

Стаття носить аналітичний характер. Метою дослідження є теоретичний аналіз психолого-педагогічного та соціального супроводу пізнавально-оздоровчої діяльності учнів закладів загальної середньої освіти. Зазначається, що соціальний, психолого-педагогічний супровід пізнавально-оздоровчої діяльності учнів представляє собою систему загальної практики педагогів. Вона впливає на створення оптимальних соціальних, психоемоційних, духовно-соматичних умов допомоги учням у вирішенні їх особистісних проблем, пов’язаних з індивідуальним соціальним розвитком, психічним, соматичним і духовним здоров’ям, успішною пізнавально-оздоровчою діяльністю, ефективною діловою та міжособистісною комунікацією, з соціально-життєвим самовизначенням, особистісною ідентифікацією учня, як здоров’ятворчої особистості. Звертається увага на ефективне використання сучасних інноваційних технологій, активних методів пізнавальної, виховної, оздоровчої, здоров’ятворчої діяльності учнів, а саме: на теоретико-пізнавальну, дослідницьку діяльність; дискусії; персоніфіковану рефлек- сивну діяльність; інтерактивні форми діяльності. Структура психолого-педагогічного та соціального супроводу пізнавально-оздоровчої діяльності учнів в умовах освітньо-виховного процесу забезпечила визначення професійних функцій педагога (діагностична, прогностична, проєктивна, організаційно-інформаційна, контрольно-оцінна та корекційно-мотиваційна функції). Позитивний результат означений супровід учнів мав за рахунок його властивостей (інформативність, операційність, дозованість впливу педагогічних чинників) та через оперативний зворотній зв’язок в системах «учень – педагог», «учень – учень», «учень – колектив класу», «педагог – колектив класу», на основі яких вчитель вдосконалює та оптимізує супровід діяльності учнів. Автори зазначають, що реалізація вчителем своїх професійних функцій в процесі супроводу освітньо-виховної, фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів забезпечує формування у них впевненості у собі та адекватної самооцінки; створення комфортного психоемоційного стану та психоемоційної саморегуляції; задоволення від спілкування та суспільної діяльності; усвідомленої мотивації досягнення позитивної «Я» – концепції як ціннісного аспекту здоров’я кожного учня.

У статті розкрито психологічний профіль українських науковців В. І. Вернадського та І. І. Мечникова. Основною метою цієї роботи є дослідження психологічного портрету особистості науковців у взаємозв’язку з основними біографічними подіями. У статті використовуються теоретичні та біографічний методи. Приділена увага здібностям та психічним властивостям, які необхідні для роботи в галузі науки. З’ясовано якості творчої особистості: захоплення певною галуззю знань ще у дитячі роки, зосередження на творчій роботі, спрямованість на обраний напрям діяльності, велика працездатність, непоступливість у творчості, захоплення роботою. Висвітлено передумови формування та умови розвитку наукового таланту видатних діячів науки. Дослідницький фокус спрямовано на фактори, які вплинули на розвиток творчої особистості В. І. Вернадського та І. І. Мечникова. Аналізуються сімейні умови, які можуть стимулювати розвиток творчої особистості. Простежено зв’язки між значущими постатями у житті В. І. Вернадського й І. І. Мечникова та формуванням у них рис характеру та якостей особистості. З’ясовано, що системо утворюючим чинником у процесі розвитку наукових здібностей є сама особистість. Пошук особистістю власної цілісності може виступати фактором спроможності робити наукові відкриття. Визначено умови, які вплинули на формування наукового таланту В.І. Вернадського та І. І. Мечникова. У статті визначено основні фактори, які вплинули на розвиток здібностей видатних науковців. Серед яких: високий рівень загальних здібностей, який проявлявся у здібностях до навчання; позитивний вплив мікросередовища, спілкування у колі високоінтелектуальних людей, самостійність прийняття рішень та розв’язання життєвих завдань, а також особистісно-природничий чинник, які майбутні науковці застосовували у власних наукових дослідженнях та відкриттях. Висновки. Отже, наукові здібності формуються протягом життя, однак визначальним є середовище в умовах якого відбувається розвиток творчих здібностей індивіда. На формування наукового таланту особистості впливає сім’я та інші системи мікро- та макросередовища.

Бурхливі соціальні зміни у суспільстві останнім часом значно збільшили діапазон цінностей і різноманітних ролей жінок. Вивчення соціально-психологічних відносин матері постають особливо актуальним для виявлення закономірностей залежності психологічного стану жінки та проявів її материнського ставлення (МС) саме від соціальних установок конкретної культури й особливостей взаємодії матері з іншими людьми. Досить гостро проблема взаємодії з оточуючими постає для матерів, які виховують дитину з відхиленнями у психофізичному розвитку. Дослідження особливостей прояву МС у сім’ї, котра виховує дитину з особливими потребами, зосереджені головним чином у напрямку корекції. Наявна залежність як психічного стану матері дитини з особливими потребами, так і материнського ставлення від соціально-психічних відносин визначена багатьма дослідниками, але вивчена недостатньо. Мета роботи – дослідити видозмінення материнського ставлення до дитини з особливими потребами під пливом її соціальних відносин у спеціальній цілісній групі. У статті розглянуті особливості психологічної травми матері дитини з особливими потребами, виокремлені складники структури психотравми матері від порушень і визначена їх соціальна зумовленість як проявів порушення соціальних установок і взаємовідносин жінки при народженні дитини з вадами розвитку. Як соціально-психологічну технологію компенсації дефіцітарності материнської сфери та підвищення життєстійкості жінок розглянуто вплив цілісної групи матерів, які виховують дітей з особливими потребами та мають спільні цілі, задачі, долі. Емпірично досліджена динаміка показників стилю материнського ставлення та складників життєстійкості у матерів дітей з особливими потребами до та після участі у заходах цілісної групи впродовж року. Для діагностики застосовані авторський опитувальник визначення стилю материнського ставлення та методика діагностики життєстійкості С. Мадді. Результати обстеження показали позитивну динаміку зазначених психологічних властивостей у всіх жінок, найбільші зміни виявлено у жінок, котрі проявляють тривожний та амбівалентний стиль материнського ставлення до дитини з особливими потребами. Підвищення рівня показників залучення, контролю, прийняття ризику та рівня адекватності стилю материнського ставлення підтвердило ефективність впливу цілісної групи на соціалізацію матерів і їхніх дітей з особливими потребами. Новизна дослідження полягає в аналізі застосування спеціального соціального середовища для матерів дітей з особливими потребами.

У теоретико-дослідницькій роботі зроблена спроба ліквідувати певні прогалини в теорії та практиці детального вивчення проблем спортивного відбору та селекції юних футболістів на основі використання сучасних різногалузевих методів навчання грі у футбол. Сучасний професійний футбол висуває виключно різноманітні та надвисокі вимоги щодо рухових якостей, здоров’я, психо-інтелектуальних можливостей спортсменів. Рівень підготовленості та здібностей юних футболістів, які в майбутньому можуть відбутися як видатні особистості спорту, визначається найширшим комплексом певних рухових якостей, техніко-тактичних і тактико-стратегічних задатків і здібностей, психічних та особистісних властивостей. Метою роботи було вивчення змісту спортивного відбору на основі використання ігрового, змагального та комунікативного методів навчання грі у футбол на початкових етапах спортивної підготовки і спеціалізованого навчання. У процесі початкового спортивного відбору застосовувалися прості педагогічні тестування для оцінки рухових здібностей юних футболістів. Перевага надавалася тестам, які характеризують рівень розвитку рухових якостей гравців, зумовлених, передовсім, вродженими задатками, і особливо тим, які давали змогу оцінити швидкісні якості, координаційні здібності, психофізичну та розумову витривалість при аеробних і анаеробних змагально-ігрових навантаженнях. Рівень розвитку координаційних здібностей визначався якістю виконання складних і складно-координаційних вправ у процесі їх вивчення та вдосконалення. Оцінювання проводилося залежно від амплітуди ігрових рухів, дотримання структурно-ритмічного малюнку вправи, вміння швидко змінювати темп і ритм рухів відповідно до ігрових завдань. Загалом у дослідженні взяли участь 908 юних футболістів – учнів спеціалізованих спортивних шкіл і академій, віком від 7 до 10 років (основні та додаткові (т.зв. «прихідні») групи). Юні футболісти та їхні батьки незгоди з участю в наукових дослідженнях не виявляли, про що свідчать підписані письмові згоди на участь дітей в експериментальних заходах, де були задіяні учні спортивних шкіл і академій. Проаналізовані проблеми навчання, виховання, тренування, вдосконалення і розвитку повноцінного футбольного резерву торкаються найширшої низки питань організаційного, інфраструктурного, методичного і науково-практичного характеру. Вони пов’язані з проблемою продуманого управління системою багаторічного навчання і спортивної підготовки юних футболістів.

Мета: розкрити погляди на сучасне бачення психосоматичних розладів, що виникають у дітей старшого шкільного віку в умовах сучасного інформаційно насиченого та агресивного середовища. Висвітлити результати емпіричного дослідження з цієї тематики. Проаналізувати різноманіття досліджень, що стосуються впливу стресу на дітей старшого шкільного віку та виникнення у зв’язку зі стресовими ситуаціями психосоматичних розладів. Визначити психологічні і психосоматичні аспекти впливу стресу на життя та здоров’я дітей старшого шкільного віку. Опираючись на погляди відомих науковців, зокрема З. Фройда, про те, що всі органічні страждання мають психологічну зумовленість, розкрити своє бачення впливу емоційної стійкості та самооцінки на функціонування внутрішніх органів. Методи: теоретичні (аналіз проблеми на підставі вивчення наукової літератури, систематизація та узагальнення одержаної інформації). Та емпіричні: психодіагностичні методики (Гісенський опитувальник соматичних скарг, контрольний перелік ознак психопатії, тест-опитувальник Г. Айзенка для діагностики властивостей і типу темпераменту, шкала психологічного стресу RSM-25, малюнковий тест «Автопортрет»), що дозволили нам розкрити наше бачення впливу стресу на появу психосоматичних порушень. Результати: у ході теоретичного аналізу виявили, що погляди на сучасну психосоматику виходять за рамки уявлень лише про здоров’я чи хворобу. Так само і поняття «стрес» виходить за рамки розуміння «погано» чи «добре». Зазначено про необхідність враховувати, що більшість людей, в тому числі й діти, в сучасному суспільстві знаходиться під впливом стресу, бо в часи науково-технічної революції, в які ми живемо, посилюється психічна діяльність людей. У результаті дослідження також проаналізовано особливість дітей старшого шкільного віку засвоювати й переробляти великий обсяг інформації, необхідність швидкої адаптації, перші пошуки професійної реалізації, пошук себе тощо. Розглянуто виникнення проблеми емоційного стресу, тобто напруження й перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників, як причини психосоматичних розладів. Аналіз отриманих даних полягав у виявленні відмінностей між представниками двох груп – групи емоційно стійких респондентів (середня емоційна стійкість та висока емоційна стійкість) з низьким рівнем стресу та групи емоційно нестійких респондентів (висока емоційна нестійкість та дуже висока емоційна нестійкість) з середнім рівнем стресу. Значна увага приділена опису психологічної картини хвороби, оскільки від такого знання залежать наступні терапевтичні заходи. Висновки. В умовах стресу, а також з урахуванням нестійкої або заниженої самооцінки діти старшого шкільного віку більш схильні до психосоматичних розладів серцево-судинної системи, системи органів травлення. Узагальнили результати впливу психологічних і соціальних факторів, яким є, власне, стрес. Прийшли до розуміння афективно-емоційних факторів впливу на виникнення психосоматичних порушень.

У статті проаналізовано методичні й організаційні аспекти формування абстрактних понять у школярів із порушеннями інтелектуального розвитку з використанням цифрових технологій. Висвітлено можливості програм «ArcGIS» та «Google Earth» у розробці навчального матеріалу з формування абстрактних понять, розширення та поглиблення їхніх ознак у дітей означеної категорії. Наголошено на специфіці сприйняття навчального матеріалу учнями з порушеннями інтелекту, звернуто увагу на особливості пізнавальної діяльності таких школярів: нерівномірному темпі визрівання вищих психічних функцій, уповільненому розвитку мислення й мовлення, низькій працездатності, порушенні мотиваційно-вольової сфери, які призводять до слабкого засвоєння абстрактних понять дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку. Підкреслено ефективність засвоєння абстрактних понять дітьми означеної категорії за умов інтердисциплінарного підходу, який уможливлює поєднання даних з історії, географії, природознавства, основ правознавства, соціально-побутового орієнтування, музичного та образотворчого мистецтва. Наголошено на потребі всебічного візуалізованого вивчення абстрактних понять, яке сприяє усвідомленню дітьми їх глобально, без прив’язки до конкретного навчального предмету. Описано можливості основних інструментів «ArcGIS-online» та «Google Earth», які дозволяють педагогу здійснювати візуалізацію місцевості за допомогою інтерактивних карт, 3D-сцен, діаграм, таблиць, що забезпечує більшу ефективність процесу формування абстрактних понять у школярів з порушеннями інтелектуального розвитку. Виокремлено кілька груп навчально-корекційних модулів мультимедійного матеріалу з формування абстрактних понять: вправи з актуалізації раніше сформованих уявлень, організації сприймання ознак, властивостей, предметів, явищ та формування уявлень про них; завдання з виділення істотних ознак понять, які вивчаються; вправи з узагальнення та словесного визначення сутності понять, позначення їх відповідними термінами; вправи із закріплення сформованих понять на основі репродуктивного їх відтворення; завдання із застосування засвоєних понять у подібних і нових ситуаціях. Визначено та описано етапи формування абстрактних понять в учнів з порушеннями інтелектуального розвитку в умовах використання цифрових технологій. Наведено приклади розробленого інформаційного матеріалу, дидактичних завдань з використанням комп’ютерних програм «ArcGIS-online» та «Google Earth», описано особливості їх використання на різних типах уроків, зазначено орієнтовний час їх застосування в навчанні дітей із порушеннями інтелекту. Експериментально доведено ефективність програм «ArcGIS-online» та «Google Earth» у навчанні школярів цієї категорії.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.

Under the realities of today, the impact on the personality of the whole spectrum of emotional factors significantly increases. We are talking about the negative impact of the environmental crisis, the conflict of mediums, the consequences of the military conflict and the pandemic. The psycho-emotional sphere of a person's existence, which is at the age stage of early adulthood, turned out to be the most invulnerable. This requires the deepening of scientific ideas about the content of the concept of “psycho-emotional health”, its structural and component composition in relation to the individual in the age period of early adulthood. The purpose of the article is to highlight the nature of the links between psycho-emotional health and some specific personality traits of the student. Methods – analysis, synthesis, generalization of scientific sources; correlation analysis of the nature of the connections of the components of psycho-emotional health with the psychological characteristics of the personality of students.The results of the analytical work were based on the scientific fund on the problem, the correlation analysis made it possible to state a long list of personality traits that correlate with certain components of psycho-emotional health of the student's personality (axiological, cognitive-affective, conative-instrumental, social). Conclusions. Empirically, significant correlations have been established between the studied integrative personality trait and the emotional stability of the individual in the age period of early adulthood, vitality and meaningful life orientations. In particular, in terms of the axiological indicator of psycho-emotional health, a correlation was established at the 1% level of significance with sociability, strength of “I” and “Super-I”, carefreeness, dreaminess, extraversion, and at the 5% level with courage. Regarding the plane of conative-affective indicator of psycho-emotional health of the student's personality, various correlations have been established, namely, in addition to the described ones, there is also a correlation with high self-esteem and high intelligence, as well as dominance and ability to control one's desires. The established helps to determine the foundations of psycho-emotional health of student youth at the main stage of their personal and professional development.Key words: vitality, emotional orientation, meaningful life orientations of the personality, actual mental state, psychological well-being. За реалій сьогодення значно посилюється вплив на особистість усього спектру емоціогенних факторів. Йдеться про негативний вплив екологічної кризи, наслідків воєнного конфлікту і пандемії. Чи не найвразливішою виявилась саме психоемоційна сфера буття особистості, котра перебуває на віковому етапі раннього дорослішання. Означене вимагає поглиблення наукових уявлень про змістове напов-нення поняття «психоемоційне здоров’я» його структурно-компонентний склад дотичний особистості у віковий період раннього дорослішання. Мета статті – висвітлити характер зав’язків психоемоційного здоров’я з деякими специфічними рисами особистості студента. Методи – аналіз, синтез, узагальнення наукових джерел; кореляційний аналіз характеру зв’язків компонентів психоемоційного здоров’я з психологічними характеристиками особистості студента. Результати проведеної аналітичної роботи базувалась на науковому фонді з порушеної проблеми, здійсненому кореляційному аналізі; видалось за можливе констатувати про розлогий перелік особистісних рис, що корелюють з визначеними компонентами психоемоційного здоров’я особистості студента (аксіологічний, когнітивно-афективний, конативно-інструментальний, соціально-визначальний). Висновки. Емпіричним шляхом установлені значущі кореляційні зв’язки досліджуваної інтегратив-ної особистісної властивості із емоційною стійкістю особистості у віковий період раннього дорослішання, життєстійкістю та смисложиттєвими орієнтаціями. Зокрема, в аспекті аксіологічного показника психоемоційного здоров’я встановлено кореляційний зв’язок на 1% рівня значущості з товариськістю, силою «Я» та «Над-Я», безтурботністю, мрійливістю, екстраверсією, а на 5% рівні – зі сміливістю. Щодо площини конативно-афективного показника психоемоційного здоров’я особистості студента, то встановлено більш різноманітні кореляційні зв’язки, а саме, окрім описаних, йдеться ще й про кореляцію з високою самооцінкою і високим інтелектом, а також домінантністю і вмінням контролювати власні бажання. Встановлене сприяє визначенню основ психоемоційного здоров’я студентської молоді на основному етапі її особистісно-професійного становлення.Ключові слова: життєстійкість, емоційна спрямованість, смисложиттєві орієнтації особистості, актуальний психічний стан, психологічне благополуччя

Збереження та зміцнення здоров'я дитини, її самоцінності є першочерговим завданням сім'ї та закладів дошкільної освіти. На цьому наголошується у Державному освітньому стандарті дошкільної освіти, що визначає очікування суспільства з питань розвиненості, вихованості та освіченості дитини дошкільного віку, передбачає наявність сформованих у дитини компетентностей, які вказують на можливість активно проявляти особистісні надбання в різних самостійних та організованих за підтримки дорослого видах діяльності. Серед ключових для дошкільної освіти компетентностей нашу увагу привертає ігрова та художньо-мовленнєва. Саме ігрова компетентність реалізує можливість дитини застосовувати наявні та освоювати нові знання через провідний вид діяльності, а художньо-мовленнєва – відтворювати художньо-естетичні враження від сприйняття літературних і фольклорних творів засобами різних видів художньо-мовленнєвої діяльності. Значний внесок у розвиток ігрової діяльності зробили Г. Костюк, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші. На роль ігрової діяльності в розвитку і вихованні дошкільників вказували О. Безсонова, А. Богуш, Н. Бібік, А. Бондаренко, Н. Гавриш, А. Матусик, Д. Менджерицька, Т. Піроженко, І. Сікорський, О. Савченко, М. Шуть та інші. Художня література як вид діяльності, що сприяє розвитку дошкільників, була предметом дослідження А. Богуш, Н. Гавриш, В. Кузьменко, Д. Луценко, О. Кононко та інших. Проте, незважаючи на значну кількість досліджень у цьому напрямі, недостатньо дослідженим є питання організації ігрової діяльності у процесі ознайомлення дошкільників із художньою літературою. З огляду на це, мета статті – дослідити стан використання різних видів ігрової діяльності під час ознайомлення дітей дошкільного віку із творами художньої літератури та запропонувати можливі способи використання ігрових форм роботи під час ознайомлення дітей дошкільного віку із художніми творами. Відомо, що ігрова діяльність є найдоступнішим видом діяльності для дітей дошкільного віку, оскільки відповідає психічним властивостям дошкільників та сприяє розвитку їхніх інтересів та здібностей. Існує безліч класифікацій щодо видів ігрової діяльності: режисерські, сюжетно-рольові, конструкторсько-будівельні, ігри на теми літературних творів, рухливі, дидактичні, народні ігри тощо. Зрозуміло, що творчий вихователь у своїй діяльності зможе використати будь-який вид гри під час ознайомлення дітей із літературними творами (як із малим жанровим фольклором, так і з авторськими творами). Зазначимо, що, ознайомлюючи дітей із фольклором (забавлянками, примовками, мирилками, закличками тощо), можна запропонувати рухливі ігри, а для їх розучування можна використовувати мнемотаблиці. Під час читання та засвоєння казок (народних чи літературних) доречним буде проведення сюжетно-рольових або театралізованих ігор. Окрім того, існує багато дидактичних ігор, які сприятимуть кращому розумінню та аналізу дітьми змісту прочитаних казок. Серед таких дидактичних ігор можна назвати «Які права порушено у героїв казок», «Знайди в казці (творі) пару», «Відшукай тінь», «Впізнай казку за малюнком», «Збери казку», «Лото» тощо. Під час вивчення віршів (наприклад, П. Воронько «Їжачок-хитрячок», «Падав сніг на поріг», М. Познанська «Ромашка», П. Тичина «А я у гай ходила» тощо) та переказу творів (наприклад, Л. Українки «Мамо, іде вже зима», «Вишеньки», «На зеленому горбочку» тощо) можна використати мнемотаблиці або круги Лулія, які також використовують як дидактичну гру. Використання будь-яких ігор під час ознайомлення дітей із художніми творами сприяє розвитку у них пам'яті, уваги, закріпленню набутих знань і формуванню уміння використовувати їх на практиці. Головне, що процес навчання відбувається у цікавій формі та сприяє задоволенню однієї із природних потреб дошкільників – потреби у грі. Отже, розвиток креативності дошкільників буде залежати від творчого підходу дорослих у навчанні та вихованні дітей. Пропоновані нами види ігор під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами не обмежують широкі можливості для інтеграції різних видів діяльності у роботі з дітьми дошкільного віку. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у дослідженні використання ІТ-технологій під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами.

Purpose. The purpose of the article is to highlight the results of a pilot study of the peculiarities of the manifestation of religiosity in the structure of personal qualities, which can potentially indicate a kind of condition for the formation of religious consciousness and manifestations of personality behavior. Methods. To determine one`s characteristic features of the religious world view, we chose “Structure of Individual Religiosity” by Y. Shcherbatykh; to diagnose the actual semantic states of the respondents – a test-questionnaire “SJO” by D. Leontiev and “16PF Questionnaire” by R. Cattell, which reflects the model of individual psychological personality traits.Results. This scientific report presents the results of an empirical study, which provided for the possibility of comparing the psychological consequences of individual religiosity of persons with different levels of formation of individual religiosity. Religiosity in the context of this study appears as a deep personal structure that is not reduced to any particular confessional form. The legitimacy of determining the psychological consequences of individual religiosity as related to changes in the characteristics of the main dynamic substructures of personality – “inner world”, “character” and “mental states” is theoretically substantiated and empirically confirmed. It has been proved that the level of religiosity correlates with sociability, which is determined by the affiliation of an individual to religious communities, functional and empirical type of religiosity.Conclusions. This article provides the analysis of the concept of individual religiosity, defines its components and typologies. The established value attitude to religion is realized through the system of knowledge, emotional attitude, cult religious behavior and the spread of religious ideals in one’s own life. Along with the concept of religiosity, the concept of spirituality or faith is often used, and it is generally accepted to share faith in religious and non-religious. The results of the study refute the stereotypes formed in society about the individual psychological qualities of religious people, for example, indicators indicate the absence of differences in internality and externality, carelessness, emotional stability of religious and non-religious respondents. Individual religiosity acts as an adaptive resource of the individual, providing increased stress potential, the effectiveness of its adaptation to changing living conditions, the success of overcoming social fears, etc., therefore, the psychological consequences of individual religiosity include: improving the effectiveness of overcoming difficult life situations and adaptability to changing living conditions, growing sense of social and psychological security.Key words: individual religiosity, faith, non-religiosity, personality, psychological consequences of religiosity, value-semantic orientations. Мета. Метою статті є висвітлення результатів пілотажного дослідження особливостей прояву релігійності в структурі особистісних якостей, що можуть потенційно свідчити про своєрідну умову для формування релігійної свідомості й проявів поведінки особистості. Методи. Для визначення характерних ознак релігійної картини світу особистості був обраний тест- опитувальник вивчення рівня та структури індивідуальної релігійності Ю.В. Щербатих; для діагностики актуальних смислових станів респондентів – тест-опитувальник СЖО Д. Леонтьєва та 16-фактор-ний особистісний опитувальник Р. Кеттелла, який відображає модель індивідуально-психологічних властивостей особистості.Результати. В цьому науковому повідомленні викладено результати пілотажного емпіричного дослідження осіб, які мають різні рівні сформованості індивідуальної релігійності. Релігійність у контексті цього дослідження постає як глибинна особистісна структура, що не зводиться до будь-якої конкретної конфесійної форми. Теоретично обґрунтовано та емпірично підтверджено правомірність визначення психологічних наслідків індивідуальної релігійності як пов’язаних зі змінами у характеристиках основних динамічних підструктур особистості – «внутрішнього світу», «характеру» та «психічних станів». Доведено, що рівень релігійності корелюється з соціабельністю, що зумовлюється приналежністю особистості до релігійних спільнот, функціональним та емпіричним типом релігійності.Висновки. У статті проаналізовані поняття індивідуальної релігійності, визначено її компоненти та форми. Сформоване ціннісне ставлення особистості до релігії, що реалізується через систему її знань, емоційне ставлення, культову релігійну поведінку, поширення релігійних ідеалів у власному житті. Поряд з поняттям релігійності часто використовується поняття духовності або віри, а також є загальноприйнятим існування певної амбівалентності релігійності й нерелігійності.Результати дослідження спростовують сформовані в суспільстві стереотипи стосовно індивідуально-психо-логічних якостей релігійних людей, наприклад, показники свідчать про відсутність розбіжностей за інтернальністю та екстернальністю, безтурботністю, емоційною стійкістю релігійних та нерелігійних респондентів. Індивідуальна релігійність виступає як адаптаційний ресурс особистості, що забезпечує підвищення стресозахисного потенціалу людини, ефективності її пристосування до змінюваних умов життєдіяльності, успішності подолання соціальних страхів тощо, отже, до психологічних наслідків індивідуальної релігійності варто віднести: підвищення ефективності подолання складних життєвих ситуацій та адаптивності особистості до змінюваних умов життя, зростання відчуття соціально-психологічної безпеки.Ключові слова: індивідуальна релігійність, віра, нерелігійність, особистість, психологічні наслідки релігійності, ціннісно-смислові орієнтації.

Мета. У статті представлені результати україномовної адаптації опитувальника «Шкала оцінки духовного здоров’я», розробленого в 2014 році Др. К. Л. Гаур (Індія), призначеного для вимірювання стану духовного здоров’я особистості. Шкала містить три субшкали для вимірювання духовного здоров’я: саморозвиток, самоактуалізація та самореалізація. Кожна субшкала містить сім тверджень, що стосуються означених понять. Основна мета цього дослідження – переклад, адаптація та стандартизація опитувальника для української вибірки. Методи. Теоретичний аналіз дав змогу систематизувати сучасне розуміння духовності та духовного здоров’я особистості, а також проаналізувати складові компоненти цього конструкту в англомовній версії опитувальника, показники його надійності та валідності. Було розглянуто потенціал розвитку духовності під час одужання пацієнтів із різними видами фізичних та психічних розладів у клінічній практиці. Емпіричний аналіз полягав у перевірці психометричних властивостей україномовної версії опитувальника. Для цього було проведено процедуру подвійного перекладу тексту та його експертної оцінки, перевірку валідності та надійності тесту відповідно до психометричних вимог, а також стандартизацію тесту на неклінічній вибірці. Результати. Процедура адаптації опитувальника SHAS продемонструвала високі психометричні властивості: показники надійності та конструктної валідності цілком відповідають психометричним вимогам. Показник внутрішньої узгодженості (Коефіцієнт Кронбаха альфа) становить 0,79, показник ретестової надійності – r = 0,76, p < 0,01. Конструктна валідність оцінювалася шляхом кореляції субшкал методики зі шкалами інших психодіагностичних методик та продемонструвала задовільні показники значущості за більшістю показників. Отже, «Шкала оцінки духовного здоров’я» може бути якісним інструментом вимірювання рівня духовного здоров’я особистості. Висновки. Створення україномовної адаптації психодіагностичної методики «Шкала оцінки духовного здоров’я» дає змогу зробити висновки про можливість та доцільність подальшого використання україномовної версії опитувальника як психодіагностичного інструменту для визначення об’єктивного рівня розвитку духовного здоров’я особистості. Цей інструмент привабливий для психотерапевтичної практики, адже містить відносно небагато тверджень і водночас описує найважливіші компоненти духовного здоров’я особистості. Шкалу можна використовувати для визначення прогресу клієнта в терапіях різних напрямів. У перспективі наукових пошуків – адаптація та можлива специфікація опитувальника для вузьких груп населення, зокрема тих, які мають психічні розлади на клінічній вибірці.

Метою роботи було порівняльне вивчення персонологічних властивостей та ставлення до хвороби у жінок із невротичними тривожно-депресивними розладами різного психогенезу (НТДРРП), для обґрунтування диференціації терапевтичних підходів. За допомогою клініко-психопатологічного та психодіагностичного (опитувальник Р. Кеттелла [5] та Методики діагностики типів ставлення до хвороби (ТСХ) [5]) методів на базі КЗ “Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня” було обстежено 200 жінок: 150 осіб із тривожно-депресивними розладами невротичного регістру (з них 78 – вимушено переміщені (ВПЖ) та 72 – дружини військослужбовців–учасників АТО (ДВС)), 25 хворих із ендогенною депресією (ГП-ЕД) та 25 психічно здорових жінок (ГП-З). Найбільш проблемною особистісною сферою у жінок із невротичними тривожно-депресивними розладами різного психогенезу виявилась комунікативна сфера. Серед домінуючих персонологічних особливостей у них домінували безкомпромісність, імпульсивність та песимізм, невпевненість у собі; вони характеризувалися нетерплячістю, відкладенням рішень складних питань, легковажністю, ненадійністю, сором’язливістю і нерішучістю, були залежні від інших. Також їм властиве дезадаптивне ставлення до власного захворювання. Неадаптивні комбінації персонологічних рис та дезадаптивне ставлення до захворювання ставали предиктором розвитку в них тривожно-депресивних розладів. Виявлені персонологічні властивості й особливості ставлення до хвороби не мають генезоспецифічності та можуть розглядатися як загальні мішені медико-психологічного втручання, характерні для даного контингенту, незалежно від факторів психотравматизації. Отримані дані ми поклали нами в основу при розробці комплексної диференційованої системи спеціалізованої медичної допомоги жінкам із невротичними тривожно-депресивними розладами різного психогенезу.

Незважаючи на прогрес у лікуванні психічних захворювань, лікування таким сучасним антипсихотичнимзасобом, як сертиндол досі асоціюється з токсичними і летальними наслідками. У статті наведено результативизначення сертиндолу в крові, використовуючи флуоресціюючі властивості даного препарату. У 96 % етаноліспектр флуоресценції сертиндолу характеризується збудженням молекули при 310 нм і емісією при 345 нм. Векстрактах із крові було визначено до 87 % сертиндолу. Межа кількісного визначення сертиндолу в крові становить12 нг / мл при відносній похибці 2,41 %.

Викладання дисципліни “Гігієна та екологія” за кредитно-модульною системою студентам за фахом “Медична психо-<br />логія” дозволяє формувати у них поняття про єдність організму та навколишнього середовища, несприятливі поліетіо-<br />логічні чинники та їх вплив на загальне та психічне здоров’я, а також розширити їх професійні можливості за рахунок<br />використання оздоровчих властивостей природних факторів для зміцнення фізичного та психічного здоров’я людини,<br />загартування організму, підвищення стресостійкості, у профілактичних та реабілітаційних психогігієнічних програмах.

Мета. Посилення ігрових, маніпулятивних аспектів сучасного комунікативного середовища, усього комплексу його впливів на особистість і соціальні процеси, актуалізує шерег ризиків і загроз, що пов’язані з можливим використанням інформаційного (медіа) простору для дестабілізації соціального благополуччя українського суспільства. Сучасні медіа-засоби і технології їх застосування дозволяють використовувати психологічні закономірності впливу інформації на свідомість, ціннісну, психоемоційну сфери та поведінку людини, наносити збиток її психологічному добробуту та безпеці. Тому наведене дослідження має на меті теоретично дослідити психологічні закономірності феномену мовної (мовленнєвої) гри як засобу впливу на свідомість людини, обґрунтувати семантико-психологічну детермінацію наслідків такого впливу. Методи. У дослідженні застосовано методи абдукції, феноменологічної редукції, метод аналізу і систематизації наукових положень та підходів до вивчення психологічних закономірностей феномену мовної (мовленнєвої) гри, метод теоретичної реконструкції (моделювання) семантико-психологічної детермінації впливу інформаційних засобів на свідомість людини. Результати. За результатами дослідження конкретизовано категоріально-понятійний зміст психологічних аспектів феномену мовної (мовленнєвої) гри у контексті використання її ефектів для впливу на психічну сферу людини. Актуалізовано атрибутивність наведених аспектів у процесах, що пов’язані з проблематикою інформаційно-психологічної безпеки особистості в сучасних умовах. Обґрунтовано семантико-психологічну детермінацію наслідків впливу інформаційних засобів, медіа на свідомість людини. Поглиблено наукові уявлення про характер впливу масової комунікації на психічну сферу людини через психологічні ефекти ігрової дії вербальної інформації. Встановлено, що психогенні ефекти медіа-впливу пов’язані передусім із перформативним характером інформаційних повідомлень та особливостями семантико-синтаксичної організації тексту. Наведені аспекти через механізми психічного системогенезу діють як пускові аферентації для мотиваційної активізації психіки адресата, його сприйняття та засвоєння інформації адресанта. Такі перформативні та семантико-синтаксичні властивості тексту представлені у ньому лексемами-носіями ефектів активного навіювання. Висновки. Результати дослідження дозволяють висновки про актуальність продовження психологічних та психолінгвістичних розвідок феномену мовної (мовленнєвої) гри як джерела і засобу маніпулятивного, індоктринального впливу на свідомість людини, а також про доцільність врахування психологічних особливостей явища мовної (мовленнєвої) гри в аналізі медіа-контенту, виявленні джерел інформаційно-психологічного (перформативного) впливу інформації на свідомість адресата та прогнозуванні наслідків такого впливу на особистість і соціальні процеси.

Захворювання ендометрія є поширеною гінекологічною патологією, частота якої значно збільшується до періоду пременопаузи. Цей віковий період пов’язаний також із високим відсотком переходу початкових вегетативних змін та порушень в більш тяжкі стани. Аналіз особливостей соматичних і вегетативних проявів допомагає диференціювати їх психосоматичний або психовегетативний характер і оптимізувати комплексну терапію.Мета дослідження – виявити ознаки вегетативної дисфункції (ВД) у жінок пізнього репродуктивного та пременопаузального віку, які страждають від патології ендометрія (ПЕ).Матеріали і методи. Вивчено клініко-анамнестичні особливості, вегетативний профіль, психологічний статус і якість життя 325 жінок 35–55 років із патологією ендометрія. Для діагностики ВД використовували бальний опитувальник A. M. Вейна. Профіль особистості оцінювали у 176 жінок групи з ПЕ за допомогою тесту FPI, призначеного для діагностики психічних станів і властивостей особистості. Для вивчення якості життя використовували опитувальник здоров’я SF-36.Результати досліджень та їх обговорення. Згідно з результатами тестування за опитувальником Вейна, у 74,5 % пацієнток виявлена виражена вегетативна дисфункція. Узагальнюючи отримані результати, перш за все слід відзначити дуже високі бали ВД при ПЕ – в ¾ випадків вони були вище норми, в кожному другому – перевищували 27 балів, хоча в групі ПЕ був представлений майже весь спектр станів вегетативного профілю: від 3 до 60 балів, при можливих від 0 до 60. При цьому лише 11,6 % жінок із вираженою ВД зверталися за медичною допомогою у зв’язку з патологією вегетативної системи. Встановлено, що наявність вегетативних порушень асоціюється з підвищеною невротичністю пацієнток, зниженням якості життя і підвищеною частотою рецидивів патології ендометрія.Висновки. Зроблено висновок про те, що поєднання патології ендометрія з вегетативною дисфункцією істотно обтяжує прогноз лікування, у зв’язку з чим слід вивчати стан вегетативного профілю при обстеженні жінок пізнього репродуктивного та пременопаузального віку з патологією ендометрія.

Статтю присвячено прогнозуванню процесів адаптації, оцінювання функціональних можливостей і ступеня психофізіологічної готовності організму до навчально-бойової діяльності. Визначено, що вплив адаптогенних чинників є найдинамічнішим на початковому етапі проходження військової служби, у нових умовах, коли військовослужбовець має бути здатним швидко адаптуватися до специфіки військово-професійної діяльності. Проаналізовано науково-теоретичні матеріали з питань професійної адаптації молодших офіцерів Збройних Сил України, в яких охарактеризовано адаптаційні психофізичні можливості організму військовослужбовців. Зроблено висновок, що, незважаючи на стійкий інтерес до проблеми професійної адаптації у військовій сфері, досі виникає багато питань, пов’язаних із феноменологією, структурою та механізмами, що забезпечують досягнення збалансованості в системі «військовослужбовець – військово-професійна діяльність» у постійно змінюваних умовах. Процес ускладнюється й тим, що адаптація та адаптаційні процеси у військовій сфері передбачають вивчення усіх вимірів цього комплексного феномена, який, з одного боку, є процесуальним, бо сприяє формуванню нових психічних якостей військовослужбовця, внутрішнім змінам, зовнішньому активному пристосуванню, самозмінам індивіда в нових умовах існування (А.О. Реан, А.Р. Кудашев, О.А. Баранов та ін..), врахуванню дії комплексу різноманітних чинників, а з іншого – результативним, оскільки дає змогу констатувати рівень і ступінь адаптованості армійця в певний момент часу. В будь-якому разі професійна адаптація військовослужбовця, зокрема офіцера, відбувається у професійних умовах і визначає стратегію його професійного становлення й успішності в ній. Такі питання, як розвиток і мобілізація захисту організму від негативних факторів, компенсація порушень в результаті патологічного процесу зв’язків і регуляції і, нарешті, прогнозування характеристик військової трудової та життєдіяльності не можуть бути вирішені без знання психофізіологічної природи та механізмів адаптаційних процесів. Висунуто гіпотезу, що формування і впровадження у практику моделі професійної адаптації молодших офіцерів сприятиме досягненню стратегічних цілей української армії у мирний та воєнний час. Література Кокун, О.М. (2006). Психофізіологія. (Монографія). Київ : Центр навчальної літератури. Корольчук, М.С. (2003). Психофізіологія діяльності: підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ : Ельга, Ніка-Центр. Клименко, В.В. (1997). Механізми психомоторики людини. (Монографія). Київ. Лазуренко, С.І. (2010). Розвиток психомоторних якостей студентів технічних ВНЗ. (Монографія). Київ : ДП Інформаційно-аналітичне агентство. Лазуренко, С.І. (2011). Психофізіологія установок в регуляції моторики людини. (Монографія). Київ : Університет «Україна». Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Режим доступу: https://studfile.net/preview/4225080/page:3/ Овсяннікова, В.В. (2013). Проблеми психологічної адаптації персоналу організації. Проблеми сучасної психології, 2, 85–91. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pspz_2013_2_18 Осьодло, В.І. (2012). Психологія професійного становлення офіцера. (Монографія). Київ : Золоті Ворота. Осьодло, В.І. (2019). Вплив індивідуально-психологічних властивостей особистості на подолання стресових ситуацій. Психологічний журнал, 3. Режим доступу: http://psyj.udpu.edu.ua/article/view/195941 Охременко, О.Р. (2004). Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах. Київ : Національна академія оборони України. Словник іншомовних слів (1997). О.С. Максименко (Ред.). Київ : ГРУРЕ. Реан, А.А. (2006). Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. Санкт-Петербург : ПРАЙМ-ЕВРОЗНАК. Маркіна, І.А., &. Шкурко, В.В (2012). Стратегія виробничої адаптації персоналу підприємства в сучасних умовах розвитку економіки. Економіка України: реалії, перспективи розвитку ринкових відносин, 20, 544–553. Київ : НДІ Проблеми людини.