Academic literature on the topic 'Психічний феномен'

У статті з’ясовано роль і місце числівників у маркуванні поетичної картини світу письменників із кола шістдесятників – Івана Драча, Бориса Олійника, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко як вияву їхньої схильності до екстравертивної чи інтровертивної психологічної сутності, крізь призму якої окреслюється ідіостиль письменників. За методологічну основу роботи править учення про мову як психічний феномен. За допомогою методів лінгвопсихологічної інтерпретації, заґрунтованих на логіці вербальної поведінки особистості та на розробленій К.-Г. Юнгом класифікації психологічних типів, з’ясовано психологічне підґрунтя мовних особистостей аналізованих письменників

У статті представлено аналіз змісту поняття «залежна поведінка», «адикція», «дезадаптація», проаналізовано психологічні складові, зміст та класифікації зазначених феноменів. У дослідженні на основі аналізу наукових джерел визначено сутність такого психологічного феномену як залежна поведінка у осіб юнацького вік. Теоретично обґрунтовано, що психічна дезадаптація може розглядатися як особливості плину юнацького віку під дією різного виду залежностей. Доведено, що у юнаків, схильних до адикції, може знижуватися рівень довіри до себе, змінюватись адекватне оцінювання своїх дій. Вони вбачають у собі переважно недоліки, що може призводити до порушення соціально-психологічної адаптації. Наведено результати проведеного емпіричного дослідження залежної поведінки як одного з проявів психічної дезадаптації у юнацькому віці. Дослідження проведено на базі Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, вибірку склали досліджувані різних спеціальностей чисельністю 60 осіб. Результати частково підтверджують гіпотезу стосовно того, що існує певний зв'язок між особливостями плину юнацького віку і формуванням залежної поведінки.

Анотація. Кіберспорт є формою змагальної діяльності, в основі якої лежить використання комп’ютерних ігор. Виник він не спонтанно і сьогодні демонструє певну історію повільного, але впевненого руху до загальносвітового визнання. Різке зростання популярності кіберспорту не могло не привернути увагу психології, бізнесу, реклами тощо. Нинi вiн уже є одним із найперспективніших інвестиційних напрямів на вітчизняному та світовому ринках. Динаміка розвитку кіберспорту пoстійно збільшується, що рoбить його цікавим та актуальним для дослідження. Мета. Дослідити формування кіберспорту як сучасного культурного феномену в Україні, специфіку діяльності кіберспортсмена та вплив кіберспорту на його психологічні особливості. Методи. Аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Результати. Впевнений та стрімкий рух кіберспорту до загальносвітового визнання дає підстави вважати його сучасним культурним та соціальним феноменом. Різке зростання популярності та визнання кіберспорту офіційним видом спорту в Україні потребує супутнього розвитку системи наукового, медичного, психологічного та освітнього забезпечення, привернення уваги медіа, реклами тощо. На основі аналізу наукових та інтернет-джерел розглянуто історію комп’ютерного спорту як сучасного феномену – кіберспорту. Описано динаміку розвитку кіберспорту, що з роками збільшується. Виявлено індивідуальні особливості особистості, яка обирає такий вид діяльності, як кіберспорт. Розглянуто особливості позитивних та негативних впливів комп’ютерних ігор на людину. Визначено шляхи психопрофілактики та психокорекції такої проблеми, як інтернет-залежність. Виявлено наявність стійкого взаємозв’язку між ігровою залежністю та здоровою реакцією на ігри як вид професійної інтелектуальної діяльності. Ключові слова: культурний феномен, кіберспорт, кіберспортсмен, віртуальний простір, ігрова залежність, психічне здоров’я, самоконтроль.

Мета. Метою статті є дослідження поняття «переживання» та його аналіз у вітчизняних і зарубіжних психологічних підходах. З огляду на це, розглянуто основні підходи до вивчення переживання. Також у статті розкрито особливості розуміння переживання носіями різних мов, підкреслюється вплив культурно-історичного підходу на вивчення переживання в тому числі в англомовній науці. Методи. Для досягнення мети дослідження використано описовий метод для вивчення поняття «переживання», також методи аналізу, синтезу та порівняння застосовані для вивчення різниці розуміння переживання в різних психологічних підходах, а саме в зарубіжній і вітчизняній психологічній традиції. Результати. У дослідженні виявлено існування проблеми перекладу терміна «переживання», які впливають розуміння цього феномена зарубіжними та вітчизняними дослідниками. Розглянуто переваги й недоліки варіантів перекладу і транслітерації терміна англійською мовою. Водночас підкреслено, що інтерес зарубіжних дослідників до переживання зростає. Також висвітлено погляди Л.С. Виготського на переживання, виявлено, що вони багато в чому перегукуються з поглядами М. Чіксенмігаї. Обидва дослідники роблять акцент на функцію впорядкування інформації свідомістю, її вибірковість і формування досвіду через переживання. Описано феномен оптимального переживання та його елементи. Розглянуто значимість понять психічної ентропії та психічної негентропії. Зроблено припущення про можливість організації процесу оптимізації переживання суб’єктом. Висновки. Запропоновано звернути увагу на сучасні підходи до вивчення переживання та його оптимізації. Підсумовано роль лексичного значення терміна «переживання» для його вивчення й наголошено на необхідності надання його розгорнутих визначень у наукових працях. Окреслено перспективи дослідження переживання у зв’язку з концепцією усвідомленості. Зроблено припущення, що обмін ідеями стосовно дослідження переживання між різними психологічними підходами може допомогти вирішенню методологічних і практичних проблем психології. Ключові слова: феномен переживання, свідомість, усвідомленість, потік, суб’єкт, єдність особи-стості й середовища.

У статті розглядаються особливості феномену гри й ігрового простору дитини дошкільного віку. Проаналізовані дослідження зарубіжних та українських фахівців у галузі вивчення теорії та практики гри. Досліджені філософські, культурологічні, педагогічні й психологічні підходи до феномену гри. Констатовано, що «гра» є багатомірним понят- тям, яке містить діяльність і пізнання, розваги й творчість, наслідування та спілкування, відпочинок і тренування. У грі дитина відбиває своє ставлення до довкілля та отримує інформацію про себе від інших людей або атрибутів ігрової діяльності. З’ясовано, що гра є засобом активізації психічних процесів дитини, діагностики, корекції та адап- тації її до життя. Гра розглядається як діяльність, в якій створюються соціальні взаємини між людьми. Доведено, що за допомогою гри дитина виявляє особисту активність і демонструє свої потенційні можливості. Акцентовано на тому, що гра створює можливості ненасильного й усебічного розвитку природних задатків дитини й готує до жит- тя в суспільстві. Визначено закономірності впливу ігрового простору на соціокультурний розвиток дитини, зокрема на формування та розвиток низки особистісних компонентів. З’ясовано особливості організації предметно-ігрового середовища дитини як невід’ємної частини дошкільної освіти. Розкрито особливості впливу соціального середовища на розвиток особистості дитини. Установлено, що організація ігрового простору має бути спрямована не тільки й не стільки на засвоєння певних цінностей, скільки на вироблення власного ставлення, перетворення та трансформацію цінностей у власні міжособистісні досягнення дітей дошкільного віку. Доведено, що гра й ігровий простір виступа- ють важливими компонентами системи соціально-особистісного становлення дітей дошкільного віку. Підкреслено, що якісна організація ігрового простору сприяє гармонійному поєднанню психічного, фізичного й духовного розви- тку дитини. Визначено, що повноцінний психічний розвиток дитини дошкільного віку відбувається за умови якісної організації ігрового простору й ефективного використання ігрової діяльності.

Стаття присвячена дослідженню осіб з соматичними порушеннями. Метою даного дослідження було емпіричним шляхом дослідити невротичність у контексті формування психічних порушень осіб з соматичною патологією на підставі клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей осіб з соматичною патологією. Теоретично з’ясовано, що літній вік є фактором ризику, що перешкоджає застосуванню інтервенційних технологій. Виявлення та лікування літніх осіб ускладнене тим, що зв'язок симптомів з усвідомленими проявами психічної активності людини неоднозначний, не завжди очевидний і опосередкований маловивченими явищами несвідомої сфери психіки даної категорії осіб. Проаналізовано феномен «невротизації» хворих із соматичною, насамперед серцево-судинною патологією.Зазначено, що характерними для невротичної особистості проявами є страх, безпорадність, почуття провини, надмірна залежність від отримання схвалення, внутрішня незахищеність, емоційна реакція на критику, невміння будувати довгострокові плани, порушення в сексуальному житті. Було проведене медико-психологічне обстеження 37 респондентів похилого віку, з них 21 жінка і 16 чоловіків віком від 60 до 71 рр. В експериментальній частині роботи використовувались клініко-анамнестичний та клініко-психопатологічний методи дослідження та особистісний опитувальник FPI. Статистична обробка результатів дослідження проводилась за допомогою пакета програм Statistica v.6.1. За отриманими емпіричними результатами можна констатувати, що при аналізі соціально-демографічних характеристик обстежених, що можуть виступати в ролі предикторів розвитку захворювання, привертає увагу високий відсоток пацієнтів, в яких професійна підготовка не відповідала їх соціальному статусу. Аналіз середніх значень досліджуваних було відображено у вигляді гістограми. Отже, невротичність як психофізіологічний стан у експериментальній жіночій групі виявився помітно вищим, ніж в контрольній і чоловічій експериментальній групах. Встановлено, що предиктором розвитку психічних порушень жінок з соматичною патологією є невротичність.

Онкологічне захворювання спричиняє значні зрушення у психічному функціонуванні пацієнтів, що проявляється як донозологічними психічними реакціями та феноменами, так і клінічно вираженими психічними розладами. Мета – вивчити особливості прояву клініко-психологічних феноменів у онкологічних пацієнтів залежно від статі. Матеріал і методи. На основі інформованої згоди у спеціалізованих медичних закладах м. Вінниці, що надають онкологічну допомогу, було обстежено 286 онкологічних пацієнтів, з них 174 жінки (ГЖ) та 114 чоловіків (ГЧ). Хворих досліджували на різних етапах перебігу онкопатолоії, а саме, при першому зіткненні з захворюванням – 78 жінок та 51 чоловік та при поверненні хвороби – 96 осіб жіночої та 63 – чоловічої статі. Результати. Структура клініко-психологічних феноменів у чоловіків та жінок була подібною та розподілялася наступним чином: феномен «поділу життя» (80,5 % у ГЖ та 81,6 % у ГЧ), «нового початку» (відповідно 79,3 % та 78,1 %), «сортеру» (69,5 % та 60,5 %), «маятника» (39,1 % та 33,3 %), «екстерналізації» (22,4 % та 24,6 %), «децентралізації» (20,7 % та 24,6 %) та «індукції» (18,4 % та 17,5 %). У жінок виявлено схильність до більшої вибірковості у сприйнятті психотравмуючої інформації, змін у психоемоційному стані у зв’язку із онкологічним захворюванням, формування співзалежних стосунків, тоді як для чоловіків притаманним було застосування психологічних механізмів захисту, спрямованих на винесення джерела внутрішньої напруги назовні. Прогресування онкологічного захворювання спричиняло зростання психічного напруження, песимізму щодо прогнозів лікування, підвищення селективності у сприйнятті інформації, деформації міжособистісних зв’язків, збільшення напруженості психологічних механізмів захисту. Висновки. Вивчення клініко-психологічних феноменів у онкологічних пацієнтів має важливе значення для організації заходів медико-психологічної допомоги. Відмінності у психологічному стані хворих, що виникають на різних етапах розвитку хвороби та в залежності від статі, визначають основу для диференціювання медико-психологічних заходів.

Стаття присвячена аналізу феномену рефлексії як однієї ізбазових детермінант особистісного становлення людини. Розглянуто різніфілософсько˗антропологічні та психологічні уявлення щодо природи ісутності рефлексії. Доведено, що суперечність об’єднання різнихконтентів дослідження рефлексії зникає, якщо розглядати даний феноменяк складне інтегративне психічне утворення. У статті стверджується, щорефлексивна компетентність особистості дозволяє вирішувати проблеми уплані переосмислювання та подолання стереотипів мислення і утвореннянових змістів свідомості з метою саморозвитку і вдосконалювання. Авторнаголошує, що рефлексія знаходиться у динаміці і зумовлює ефективністьпроцесів саморозвитку, самовизначення, самовиховання особистості.Сензитивним періодом розвитку рефлексії у інтелектуальному таособистісному вимірах визначено підлітково˗юнацький період ґенезибуття. За результатами аналізу теоретичних концептів означенохарактеристики рефлексії у феноменологічному полі свідомості та основніфактори стимулювання рефлексивного процесу.

У статті розглянуто проблему соціальної патології особистості як технологічної адиктивної тенденції сучасного соціокультурного середовища, що містить взаємодію “людина – машина”. У розширенні та науковому розкритті симптоматики на сьогодні зацікавлені фахівці з психічного здоров’я і дослідники цього феномену. Аналізуючи наукову літературу з цього феномену, ми дійшли висновку, що Інтернет-залежність – це психічний розлад, нав’язливе бажання вийти в Інтернет і хвороблива нездатність вчасно відключитися від нього. Це явище може спричинити стан, у якому людина фокусуватиметься на віртуальному, а не на реальному світі. Людина в такому стані може ігнорувати потребу в їжі, туалеті, сні, живому спілкуванні, фізичній активності тощо.У 1995 році Айвен Голдберг (Ivan Goldberg) запропонував термін IAD – міжнародна класифікація психічних розладів (англ. Internet Addiction Disorder). Пізніше він розробив набір діагностичних критеріїв Інтернет-залежності. Проблему Інтернет-залежності досліджували: В. Бурова, А. Голдберг, К. Янг, проте вони зосереджували свою увагу більше на характеристиках віртуального середовища або на психологічних особливостях самих адиктів.Дослідники зазначають, що велика частина Інтернет-залежних проводить час у мережі заради спілкування, що в результаті призводить до заміни наявних у реальному житті сім’ї і друзів віртуальними. Симптоми Інтернет-залежності можуть бути як психологічними, так i фізичними (за М. Орзак): розпач та роздратування, готовність брехати друзям і членам родини, небажання сприймати критику такого способу життя з боку близьких чи керівництва, готовність миритися з руйнуванням родини, втратою друзів та кола спілкування через захопленість Інтернетом, поява відчуття емоційного підйому і своєрідної ейфорії, зневага до власного здоров’я, значне скорочення тривалості сну, уникання фізичної активності або прагнення скоротити її, нехтування особистої гігієни, постійне “забування” про їжу, готовність задовольнятися випадковою й одноманітною їжею. Актуальність цього питання є очевидною, адже сьогодні в Україні адиктивні тенденції сучасного соціокультурного середовища набувають неабиякого розповсюдження. Описується усереднений соціально-психологічний портрет залежної особи у сучасному соціокультурному середовищі.

У статті аргументується засаднича теза екзистенційно-феноменологічної концепції Сарт­­ра про первинну нерозчленовану єдність людини та її свідомості і світу, до якої вона, як су­б’єкт, залучена завдяки притаманній їй інтенціональності – спрямованості на зовнішні пред­ме­ти. Нерефлексивна свідомість функціонує на спонтанному чуттєвому рівні пізнання і не ске­ро­вується свідомим себе «Я». Цим самим нерефлексивна (емоційна) свідомість людини репрезентує екзистенційний модус буття у світі як творчого переживання і нетривіального бачення об’єктів пізнання в щоразу нових зв’язках і відношеннях. При цьому емоція постає специфічним способом пізнання суб’єктом «об’єктивної» дійсності, що відрізняє її від деяких інших психічних процесів своєю непозиційністю, тобто стихійною безпосередністю й органічним зв’язком із оточенням. Застосування феноменологічного методу в психології особистості, що базується на пред­ста­в­леному уявленні, дасть змогу реалізувати цілісний аксіологічний підхід до вивчення психічних явищ, який враховує актуальний життєвий контекст буття людини, її потреби, мотиви, інт­ереси, переконання і цінності. Так трактований феномен нерефлексивної (емоційної) свідомості Сартра протистоїть як редук­ціонізму позитивістської (біхевіоральної) психології, так і психоаналізу Фройда, але вод­но­час може бути стимулом для розгортання досліджень у царині сучасної когнітивної психології, зокрема психології емоційного інтелекту The article argues the fundamental thesis of Sartre’s existential and phenomenological concept of initial undivided unity of a person with its consciousness and the world which it belongs to as the subject due to its characteristic intentionality – focus on external objects. Non-reflexive consciousness functions on the spontaneous sensual level of cognition and is not directed by the conscious of the self "I". Thus, the non-reflexive (emotional) human consciousness represents the existential modus of being in the world as a creative experience and non-trivial vision of objects of cognition in every time new connections and relations. Herewith, emotion acts as a specific way of experiencing "objective" reality by the subject which differs it from some other mental processes by its non-positionality, that is, by accidental spontaneity and organic bond with the environment. The application of the phenomenological method in the personality psychology based on the presented ideas makes it possible to realize the integral axiological approach to the study of mental phenomena considering human actual vital context of being, its needs, motives, interests, beliefs and values. The interpreted in such a way Sartre’s phenomenon of non-reflexive (emotional) consciousness opposes to both reductionism of positivist (behavioral) psychology and Freud’s psychoanalysis but at the same time it could be an incentive for the deployment of study in the field of modern cognitive psychology, psychology of emotional intelligence in particular

Створено концептуальну модель життєздійснювальної креативності, у якій: (1) визначені її функціональні компоненти і встановлені взаємозв’язки між ними; (2) виявлені соціально-психологічні передумови та чинники її прояву; розкрито та обґрунтовано операційний механізм її функціонування; (3) встановлена пріоритетна роль духовності (на базі якої проявляється життєздійснювальна креативність); визначено динамічно наростаючий характер її розкриття; (4) доведено, що життєздійснювальна креативність може ефективно реалізовуватися в різних сферах активності людини; (5) виявлено її антистресову та рекреаційну функції довгострокової дії. · Введено поняття Самоорганізувальної Психологічної Системи навчально-професійного типу, яке характеризує соціальну групу освітньої сфери; обґрунтовано принцип формування самоорганізувальної психологічної системи та розкриті закономірності її функціонування у навчально-професійній діяльності в рамках учбової діади. Розроблено та апробовано розвивально-корекційну програму активації життєздійснювальної креативності суб’єктів навчально-професійної діяльності; розроблено теоретичні основи психолого-педагогічної технології прояву життєздійснювальної креативності у процесі лінгвонавчання.

Статтю присвячено теоретичному аналізу змістових характеристик ґендеру особистості. Серед основних теоретико-методологічних підходів до розуміння ґендеру автор виділяє чотири: де ґендер постає як соціальний, як культурний, як когнітивний феномен і як особистісний дискурс. У статті запропоноване нове тлумачення ґендеру як психічної репрезентації статі та обґрунтовано його умовну структуру, що поєднує ґендерний образ, ґендерний концепт та ґендерні практики.