Journal articles on the topic 'Психофізіологічні підходи'

Еволюція змагальної діяльності у фехтуванні, неможливість збільшення обсягів та інтенсивності тренувальних навантажень фехтувальників на шпагах зумовлюють пошук нових шляхів та резервів для вдосконалення різних аспектів підготовленості фехтувальників на шпагах, а також нових підходів до визначення найбільш обдарованих спортсменів. За останні роки в умовах активного розвитку фехтування як виду спорту, змін правил змагань, посилення процесів комерціалізації суттєво збільшилася кількість змагань, у яких беруть участь кваліфіковані та висококваліфіковані спортсмени. Зросла інтенсивність змагальної діяльності та підвищились вимоги до підготовленості спортсменів. Тренери та науковці почали шукати нові шляхи підвищення результативності змагальної діяльності у фехтуванні, а також нові підходи щодо відбору обдарованих спортсменів. Одним із таких шляхів є урахування психофізіологічних характеристик у підготовці спортсменів. Метою нашого дослідження було визначення психофізіологічних критеріїв обдарованості у фехтуванні на шпагах. Методами, які використовувалися упродовж дослідження, були: теоретичний аналіз та узагальнення, документальний метод, метод вимірювання та методи математичної статистики. З метою визначення інформативних критеріїв обдарованості у фехтуванні на шпагах нами було здійснено вимірювання психофізіологічних характеристик 15-ти фехтувальників на шпагах на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, а також 15-ти фехтувальників на шпагах на етапі спеціалізованої базової підготовки. За допомогою комплексу для психофізіологічного тестування «Нейрософт-психотест» нами було здійснено вимірювання простої зорово-моторної реакції, реакції розрізнення, реакції вибору, реакції на рухомий об’єкт, силової витривалості кисті та стійкості до перешкод. Проста зорово-моторна реакція, реакція розрізнення, реакція вибору та реакція на рухомий об’єкт є відносно стійкими показниками у процесі багаторічної підготовки фехтувальників, отже, можна їх розглядати як критерії обдарованості у фехтуванні на шпагах.

Стаття присвячена проблемі формування умінь розв’язувати сюжетні задачі в учнів початкових класів із дислексією. Наголошується, що сутність діяльності з розв’язування задач полягає у перетворенні учнем словесно заданого сюжету, що містить числові компоненти і характерну структуру, на мову арифметичного запису як перехід від словесної моделі до моделі математичної або схематичної. В основі здійснення цього переходу лежить аналіз тексту і виділення в ньому математичних понять і співвідношень. Вміння розв’язувати сюжетні задачі сприяють розвитку внутрішньої мотивації, інтересу до навчальної діяльності, виробленню в учнів спеціальних умінь та навичок; допомагають дітям засвоїти математичні поняття й закономірності, формують здатність до планування та самоконтролю Учні з труднощами у навчанні, у тому числі з дислексією, не здатні без застосування спеціальної педагогічної допомоги опанувати уміннями та навичками розв’язування задач. Авторами розкрито психофізіологічні механізми виникнення труднощів опанування навичками читання (дислексії) у молодших школярів, висвітлено їх вплив на формування математичної компетентності. Проаналізовано помилки, які виникають у дітей із дислексією під час розв’язування сюжетних задач, особливості сприйняття тексту задач та виконання арифметичних дій під час їх розв’язування. Визначено перспективні підходи, спрямовані на інтенсифікацію процесу навчання учнів із дислексією математики, особливу увагу зосереджено на особливостях використання загальнодидактичних та спеціальних методів та прийомів роботи вчителя початкових класів над сюжетними задачами, що передбачає тісний взаємозв’язок із корекційно- розвитковим логопедичним впливом. Специфіка освітнього процесу для дітей із дислексією полягає у використанні різних рівнів адаптації навчального матеріалу до пізнавальних можливостей та психофізіологічних особливостей учнів із дислексією. Врахування результатів дослідження може стати основою для створення нових навчальних технологій, які передбачають максимальну активізацію більш розвинутих ланок пізнавальної діяльності учнів із дислексією, сприяти профілактиці виникненню у них труднощів під час розв’язування сюжетних задач.

У статті розкрито переваги оцінювання персоналу органів публічної влади в Україні та меритократичного підходу до формування корпусу публічної служби на різних етапах службової кар’єри. Визначено його роль та пріоритетні напрями запровадження з урахуванням зарубіжного досвіду у контексті реалізації реформи публічної служби в Україні. Обґрунтовано необхідність розподілу на об’єктні напрямки оцінювання тих чи інших властивостей особи, серед яких вбачаються такі рівні: психофізіологічний – оцінювання стану здоров’я, психологічних якостей та здібностей кандидата; соціальний – оцінювання здатності працювати в колективі, біографічних відомостей; збір попередньої інформації про кандидата; перевірка інформації про кандидата; професійний – оцінювання відповідності загальним та спеціальним вимогам до посади; державницький – оцінювання морально-психологічної стійкості, рівня антикорупційної свідомості тощо. Запропоновано заходи щодо застосування кадрових технологій під час оцінювання персоналу публічної служби. Доведено, що тільки системний підхід до вирішення проблеми добору персоналу на посади публічних службовців, від оцінювання психофізіологічних здібностей до антикорупційної діагностики, у контексті реалізації загальних завдань «селекції» публічних службовців дозволить забезпечити успіх і ефективність реформ, які здійснюються на новому етапі державотворення України.

В статті проаналізовано особливості психологічного забезпечення соціальної підтримки розвитку професіоналізму фахівців в умовах харчової промисловості. Мета статті полягала у визначенні особливостей оптимізаційних чинників функціонального стану фахівців харчової промисловості в річному циклі діяльності для психологічного забезпечення соціальної підтримки розвитку їх професіоналізму. Методичний підхід грунтується на теоретико-методологічних положеннях про системну будову психічних явищ та концепцію розвитку соціотехнічних систем діяльності. Використано емпiричнi методи дослідження: бесіда, спостереження, анкетування, експертна оцінка, аналіз результатів діяльності, пcихoлoгiчний екcперимент (кoнcтaтувaльний i фoрмувaльний); пcихoдiaгнocтичнi методики (оцінки рішення завдань з комп’ютером (за О. Шевяковим), вивчення запам’ятовування п’ятизначних чисел з подальшим відтворенням (за Р. Амтхауером), концентрації уваги по коректурній спробі М. Анфімова, кільцям та переплутаним лініям Ф. Ландольта, розподілу уваги по червоно-чорній таблиці К. Платонова, самооцінки суб’єктивного стану за методикою «Самопочуття-Активність-Настрій (САН)» В. Доскіна, психофізіологічні (критична частота злиття світлових миготінь (КЧЗСМ), латентні періоди простих сенсомоторних реакцій (ЛППСР)); методи довільної психічної регуляції функціонального стану (аутотренінг, ідеомоторне тренування). Результати. Розкрито сутність методичного підходу, що ґрунтується на емпіричних даних, які включають дослідження, спрямовані на гармонізацію психологічного стану фахівців. Розглянуто методичний комплекс психологічного забезпечення соціальної підтримки фахівців. Зазначено роль соціального психолога і зміст соціальної роботи з психологічного забезпечення розвитку професіоналізму. Висновки. Використання теоретичної та методичної бази існуючих підходів до психологічного забезпечення розвитку професіоналізму соціальної підтримки фахівців харчової промисловості є недостатнім для оцінки та регуляції їх функціонального стану. Тому використання комплексного підходу до оцінки функціональних станів з позиції соціотехнічних уявлень про їх природу, створює умови для своєчасної діагностичної (контроль, оцінка) та корекційної (оптимізація, профілактика) роботи в умовах професійної діяльності.

Основною метою є дослідження витоків біополітики як нового напрямку наукових досліджень у межах вітчизняної політичної науки. З’ясовано, що в науковому співтоваристві й досі не вироблено чіткого уявлення про витоки цієї наукової дисципліни: одні біополітики бачать їх в еволюції біологічного знання, інші – підкреслюють важливу роль політичних концепцій. Запропоновано комплексний підхід до цієї проблематики, де до витоків біополітики можна віднести філософські, біологічні, політичні та психологічні концепції від античного періоду до сучасності, що сприяє уточненню наукового знання стосовно цієї проблематики, підкреслює міждисциплінарний статус цієї дисципліни і конкретизує сферу її наукового інтересу. З’ясовано, що біополітика – це міждисциплінарна галузь знання в межах вітчизняної політичної науки, яка поєднує безліч напрямів досліджень: витоки та еволюція політичної поведінки людини, психофізіологічні аспекти такої поведінки, роль виховання і соціальних норм у трансформації соціальної та політичної поведінки, вплив політичної поведінки на політичний процес тощо. Запропоновано визначення біополітики як суміжної дисципліни, що досліджує «людину політичну» як біологічний вид з акцентом на психофізіологічних механізмах політичної поведінки та їх впливом на політичний процес.

Анотація. Еволюція змагальної діяльності у фехтуванні, неможливість збільшення обсягів та інтенсивності тренувальних навантажень фехтувальників на шпагах обумовлює пошук нових шляхів та резервів до вдосконалення різних сторін їх підготовленості. За останні роки, у зв’язку з активними процесами комерціалізації в спорті, суттєво збільшилася кількість змагань, у яких беруть участь висококваліфіковані спортсмени. Як наслідок – зросла інтенсивність змагальної діяльності та підвищились вимоги до підготовленості спортсменів. Тренери та науковці почали шукати нові шляхи підвищення результативності змагальної діяльності спортсменів, серед таких підходів можна виділити дослідження психофізіологічних характеристик та врахування їх під час побудови підготовки спортсменів у єдиноборствах. Мета. Визначити психофізіологічні характеристики фехтувальників на шпагах на етапах спеціалізованої базової підготовки та максимальної реалізації індивідуальних можливостей спортсменів. Методи. Теоретичний аналіз та узагальнення, документальний метод, метод вимірювання та математичної статистики. Результати. Для визначення психофізіологічних характеристик фехтувальників на шпагах нами було використано комплекс для психофізіологічного тестування «Нейрософт-психотест». У дослідженні взяли участь 15 фехтувальників на шпагах на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, а також 15 фехтувальників на шпагах на етапі спеціалізованої базової підготовки. За допомогою цього комплексу було здійснено вимірювання простої зорово-моторної реакції, реакції розрізнення, вибору, на рухомий об’єкт, силової витривалості кисті та стійкості до перешкод. Для фехтувальників на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей характерний високий рівень простої зорово-моторної реакції, реакції розрізнення та реакції вибору, висока стійкість до перешкод, а також під час реалізації реакції на рухомий об’єкт переважає кількість випереджень над кількістю запізнень. Ключові слова: психофізіологія, фехтування на шагах, спортивні єдиноборства, етап багаторічної підготовки.

Вступ. Важливе місце у надійності зовнішнього пілота БпАК належить психофізіологічній підготовці, оскільки при експлуатації сучасної техніки гостро постає питання психофізіологічного бар’єру, причини якого лежать у психофізіологічних спроможностях та факторі часу, який виділяється на прийняття рішення. Вище зазначене вказує на необхідність пошуку нових методичних підходів до адекватного використання людського потенціалу враховуючи специфіку праці зовнішнього пілота БпАК. Мета. Аналіз проблеми оптимізації критеріїв оцінки ступеню придатності зовнішніх пілотів безпілотних авіаційних комплексів до роботи за фахом під час проведення лікарсько-льотної експертизи. Матеріали та методи. Бібліосемантичний, історичний, структурно-логічний та системного підходу. Результати. В Україні до сих пір використання БпАК мало обмежений характер. Нажаль, досі не існує державної програми розробки та експлуатації БпАК, тому немає загальної стратегії розвитку безпілотної авіації, виникає певна плутанина у технічній та дозвільній документації, термінології, невирішеними залишаються проблеми підготовки та добору операторів. Складність застосовуваних БпАК та різноманітність завдань, що реалізовуються з їх допомогою, визначають максимально широкий спектр вимог до професійної підготовленості операторів, які здійснюють керування такими авіаційними комплексами. Практика показує, що забезпечення надійності діяльності операторів БпАК та успішності виконання ними завдань за призначенням має реалізовуватися починаючи з етапу професійного відбору кандидатів на навчання за відповідною спеціальністю. Саме якісний науково обґрунтований та методично забезпечений професійний відбір дасть змогу уникнути значних фінансових і часових витрат на підготовку професійно не придатних фахівців, зменшити втрати високовартісних БпАК і не допустити створення прецедентів небезпек від непрофесійної експлуатації наведеної техніки. Усе зазначене вище актуалізує необхідність якісного здійснення професійного відбору кандидатів на посади операторів (зовнішніх пілотів) безпілотних авіаційних комплексів тактичних класів для потреб ЗС України, НГУ та інших силових структур нашої країни. Важливою умовою профвідбору та аналізу ефективності спеціальної підготовки є вивчення психологічної готовності, а саме: індивідуально-психологічних та психофізіологічних особливостей операторів БпАК. Таким чином, одним з першорядних завдань в підготовці фахівців даної галузі є розробка діагностичного інструментарію вивчення готовності до здійснення професійної діяльності. Висновки. Незважаючи на дослідження окремих питань, проблема комплексної оцінки, з позиції системного підходу до професійного здоров’я, у тому числі, умов, причин і економічних наслідків захворюваності експлуатантів, досліджена недостатньо. Виявлені в результаті системно-структурного аналізу чинники, умови і причини, що визначають професійне здоров’я зовнішнього пілота, дозволять скласти комплексне уявлення про його професійне здоров’я, що вкрай необхідно для розробки комплексу заходів з оптимізації медичного забезпечення та збереження здоров’я зовнішніх пілотів. Враховуючи те, що у Збройних Силах України з початку 2020 року триває робота стосовно набуття доктринальної взаємосумісності з державами-членами НАТО, актуальним напрямом є розроблення критеріїв оцінки ступеню придатності операторів безпілотних авіаційних комплексів до роботи за фахом під час проведення лікарсько-льотної експертизи.

У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.

Висвітлити проблему філософського самовизначення людини ХХІ століття, спираючись на здобутки філософської антропології, філософії екзистенціалізму, екзистенційної логотерапії та гуманістичного психоаналізу. Для досягнення поставленої мети були залучені до розгляду праці представників філософської антропології (Г. Плеснер, А. Гелен), екзистенціалізму (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр), екзистенційної логотеррапії (В. Франкл), гуманістичного психоаналізу (Е. Фромм), а також праці авторів концепції «пошукової активності» (В. Ротенберг, В. Аршавський). Наукова новизна даної публікації полягає в спробі комплексного підходу до проблеми людини з позицій провідних напрямків людиноцентричної філософії ХХ століття. В статті доведено, що саме підхід до цієї проблеми, запропонований екзистенційною логотерапією (В. Франкл) та гуманістичним психоаналізом (Е. Фромм) дозволяє зняти ряд позірних протилежностей між філософською антропологією (А. Гелен, Х. Плеснер) та філософією екзистенціалізму (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр). Вперше запропоновано розглядати створену В. Ротенбергом та В. Аршавським концепцію «пошукової активності» в якості психофізіологічного базису загаданих підходів до проблеми філософського та психоаналітичного осмислення людини. Розуміння творчої природи людини як соціального прояву пошукової активності, яка фізіологічно притаманна, як людині, так і вищим тваринам В. Ротенбергом та В. Аршавським можна вважати необхідним психофізіологічним базисом до стратегій реалізації цієї творчої природи через «біофільну» орієнтацію (Е. Фромм) та «волю до смислу» (В. Франклом).

Актуальність дослідження. Невтішна статистика щодо суїцидальної поведінки та скоєних злочинів учасниками операції об’єднаних сил (антитерористичної операції) на сході України актуалізують проблему наукових досліджень трансформації посттравматичних стресових розладів (ПТСР). Результати. Розглянуто методологічні основи співвідношення психіки і мозку та опису психофізіологічних процесів щодо формування (послаблення, усунення) посттравматичних стресових розладів (ПТСР); наведено класифікацію психологічного захисту оптимізації, автоматизмів психологічного захисту і травматичної інформації; визначено можливі способи зберігання інформації про травматичні події в пам’яті; з’ясовано спосіб внутрішнього (фізіологічного) вираження психологічної травми у формі алгоритму травматичної конверсії та його роль у трансформації негативної інформації у ПТСР; розкрито залежність ефективності психологічного захисту оптимізації від способів зберігання травматичної інформації у пам’яті; визначено співвідношення автоматизмів оптимізації і адаптації. Методологічною основою опису психофізіологічних факторів трансформації травматичної інформації в ПТСР є філософські положення про психіку людини, досягнення системного підходу в психології і фізіології, сучасні емпіричні теорії свідомості та інше. Результати. Психотравмуюча подія може спричинити психічну травму. Внутрішнім (фізіологічним) проявом (вираженням) психічної травми є формування в керуючій (регулюючій) системі внутрішніх фізіологічних процесів програми запуску і відтворення алгоритму психофізіологічних процесів формування невротичних розладів. Зазначене психофізіологічне утворення пропонується позначати категорією «алгоритм травматичної конверсії». Алгоритм травматичної конверсії формується мимовільно під впливом цілісного відображення небезпечної події. Алгоритм травматичної конверсії – це мимовільно сформована і зафіксована в регулюючій системі фізіології організму програма запуску і відтворення послідовних нейропсихофізіологічних процесів щодо трансформації негативної інформації в неприємні переживання та посттравматичні стресові розлади. Висновки. Основним напрямком (способом) пониження (усунення) негативних переживань і ПТСР є оптимізація травматичної інформації, або її сприйняття, наближено до інтересів особистості, через застосування психологічного захисту оптимізації. В основі несвідомого психологічного захисту оптимізації є автоматизми та архетипи оптимізації. Основним способом формування автоматизмів оптимізації є адаптація. Наведено класифікацію інформації, що знаходиться у несвідомій сфері психіки, та здатність окремих видів цієї інформації до оптимізації. Можливість послаблення (усунення) ПТСР залежить від способів зберігання травматичної інформації в пам’яті. При зберіганні негативної інформації лише в автобіографічній пам’яті у формі травматичних латентних мегабітів та кризисних фантомів – можливе повне усунення ПТСР. При одночасному знаходженні травматичної інформації в автобіографічній пам’яті і в травматичній (імпліцитній) пам’яті у формі наскрізних фантомів – можливе лише послаблення ПТСР. При зберіганні травматичної інформації лише в травматичній (імпліцитній) пам’яті у формі наскрізних фантомів – послаблення (усунення) ПТСР неможливе. Тому, що наскрізні фантоми не оптимізуються, і тому, що спрацьовує алгоритм травматичної конверсії.

Актуальність проблеми вивчення головного болю (ГБ) у дітей обумовлюється поширеністю, складністю патогенетичних механізмів та невизначеністю алгоритмів і методичних підходів до терапії цього захворювання у вказаній віковій групі. Метою дослідження було вивчення в динаміці (до лікування, після курсу та через 1 і 6 місяців після впливу) клінічного ефекту окремого та поєднаного застосування кінезіотейпування і лікувальної фізкультури (ЛФК) і їх впливу на стан гемодинаміки судин вертебробазилярного басейну, вегетативний баланс та психофізіологічний стан дітей молодшого шкільного віку з цервікогенним головним болем (ЦГБ) на тлі нестабільності в шийному відділі хребта. Матеріал і методи. Клініко-функціональний стан у 96 дiтей чоловічої та жіночої статі молодшого шкiльного вiку (6–11 років), якi мали цервiкогенний головний бiль на тлі нестабільності в шийному відділі хребта впродовж бiльш нiж 6 мiсяцiв, вивчено із застосуванням клінічного і рентгенологічного методів, ультразвукової транс­краніальної доплерографії, психофізіологічних тестів і аналізу варіабельності ритму серця. Результати. Встановлено, що у дітей з ЦГБ найкращий клініко-функціональний ефект настає при поєднаному застосуванні кінезіотейпування і ЛФК, який зберігається ще 1 місяць та дещо зменшується через 6 місяців після лікування. Комплексний вплив призводить до сприятливої динаміки майже всіх показників обстеження і покращує клінічний стан (зменшення частоти і інтенсивності головного болю), більш значно та довготривало покращує гемодинаміку судин вертебробазилярного басейну (кровотік, пружноеластичні властивості судин, реакція на негативні екстравазальні впливи оточуючих структур, венозний відтік), психофізіологічний стан (нервово-психічна напруженість, увага, динамічна працездатність) і вегетативний статус хворих дітей, ніж окреме застосування означених методик. Досягнуті через 6 місяців після лікування клініко-функціональні ефекти окремого і поєднаного застосування кінезіотейпування і ЛФК є зіставними. Висновок. Найбільшу ефективність ВЛ дітей з ЦГБ на тлі нестабільності ШВХ встановлено при комплексному застосуванні кінезіотейпування і ЛФК. Катамненстичне спостереження через півроку виявляє регрес позитивних результатів у частини хворих дітей, що підтверджує необхідність продовження тривалості курсу ВЛ або їх повторення не пізніше, ніж через 6 місяців.

У статті представлено аналіз досліджень кримінологічного характеру, які стосуються розуміння виникнення, розвитку та становлення особи з девіантною формою поведінки, її шлях адаптації та пристосування до соціальних протиріч, деструктивних процесів, які відбуваються та відбувалися в Україні. Це дасть змогу не тільки об’єктивно оцінити зазначений процес, а й суттєво на нього впливати, долучивши до вивчення окресленої проблеми широку громадськість і всіх зацікавлених осіб. Метою статті є кримінологічний аналіз правової природи девіантної поведінки особи у контексті її психофізіологічної та соціально-правової складової, визначення специфічного складу такої особи через узагальнення наукових досліджень кримінологічного, соціального, психологічного характерів. Відмінність та особливості осіб із девіантною поведінкою обумовлені якісними характеристиками девіантної особи: мотивів діяльності, соціальних ролей, психофізіологічних характеристик, біохімічних якостей, типів нервової діяльності, ідеалів, зовнішності, світогляду, самосвідомості, ціннісних орієнтацій, інтелекту. Авторки доходять висновку, що важливим етапом формування підходів до запобігання девіантної поведінки особи є діяльність держави, її соціальних інститутів, спрямованих на створення сприятливого для особи середовища, в якому гідний розви ток і захист її прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, соціальної справедливості, з урахуванням моральних засад і традиційних цінностей українського суспільства. Зроблено висновок, що розуміння особи з девіантною поведінкою має міждисциплінарний характер. Авторки надали своє визначення особи з девіантною поведінкою – це інтегральна цілісність, у яку включено всі рівні психічної організації, особлива форма існування людини у суспільстві, яка діє автономно, але піддається впливу безкінечних внутрішніх і зовнішніх змін, через які й може вчиняти певні контрольовані або неконтрольовані злочинні дії.

У статті розглянута змістовна сутність розумової та інтелектуальної праці. На основі науково-інформативної бази авторами зроблена спроба критичного аналізу різних підходів до розуміння феномену інтелектуальної праці, а також узагальнення ряду її специфічних характеристик і критеріїв.Інтелектуальну працю розглянуто як якісно новий вид трудової діяльності, що має у своїй основі творчу працю та новації як результат.В ході дослідження авторами визначено фактори, що впливають на психофізіологічні показники індивідуумав процесі здійснення їм інтелектуальної діяльності. Також наведено класифікацію складових інтелектуальної праці на основі обліку видів інтелектуальної діяльності. Результати дослідження актуальної проблеми ототожнення інтелектуальної праці з розумовою, дозволили обґрунтувати необхідність її відокремлення. Що обумовлено значною сутнісною відмінністю інтелектуальної праці та її специфікою, яка вимагає зміни існуючих підходів до нормування та пошуку нових, більш нетрадиційних способів вимірювання продуктивності творчої діяльності.

В статті висвітлено підходи, принципи і методи визначення стандартів професійної діяльності персоналу державної служби. Дослідження різних категорій посад за допомогою даних методів дає можливість визначити вимоги, які ставляться перед державним службовцем професійно-посадовою діяльністю. На їх основі визначається перелік професійно важливих та індивідуальних психофізіологічних якостей необхідних для її виконання. Відповідно до них підбираються психодіагностичні методи оцінки професійно важливих та особистісних якостей державних службовців для удосконалення кадрових технологій і змісту професійного навчання. За результатами дослідження автор дійшов висновку, що дослідження професійної діяльності держслужбовців потребує встановлення психологічної структури вимог й особливостей посад різних категорій, проектування психологічної структури державного органу. Реалізація цих завдань можлива при допомозі ґрунтовних професіографічних та психографічних досліджень професійної діяльності персоналу державної служби у різноманітних управлінських ситуаціях – від типових і штатних до кризових та екстремальних.

Метою статті є спроба визначити роль акторського рольового тренінгу в загальному процесі підготовки навчальної вистави, розв’язання творчих проблем удосконалення цієї роботи у вищій театральній школі. Методологія. Два рівні дослідження – культурологічний і мистецтвознавчий – визначили застосування міждисциплінарного підходу до складної методологічної системи. У роботі використано аналітичний метод під час дослідження концептуальних підходів, на яких ґрунтується акторський рольовий тренінг, та метод систематизації для створення системи тренінгу в роботі над навчальною виставою. Наукова новизна роботи. У статті вперше досліджено процес проведення рольового тренінгу під час створення навчальної вистави на старших курсах вищої театральної школи, розглянуто специфіку слова, яке має смислове семантичне поле, що відтворює у свідомості виконавця смисловий та асоціативний ряд. Висновки. Тренінг може стати головною професійною навичкою в роботі над такою роллю, яку актор повинен опанувати у творчому процесі створення навчальної вистави. Тренінг не є набором незмінних вправ, засвоєних у вищій театральній школі, він є вмінням постійно шукати різні власні шляхи в роботі над роллю. Розв’язання проблем сценічної педагогіки, пов’язаних з перевтіленням і регулювальною роллю слова в поведінці актора на сцені, є необхідною складовою продовження пошуків К. Станіславського, що залишилися незавершеними, але привертають увагу й донині. Доведено, що рольовий тренінг, який має психофізіологічне обґрунтування, є необхідною умовою створення специфічних умов у роботі актора над навчальною виставою. Тренінг вимагає систематизації, де почуття народжуються, формуються та динамічно розвиваються в процесі виконання. З’ясовано, що акторське мистецтво – це не виконавчий акт, а глибокий творчий процес, що зачіпає як свідомість, так і несвідоме.

У статті зосереджено увагу на обґрунтуванні механізмів виникнення й розвитку іпохондричних розладів під час професійного вигорання особистості та основних психодіагностичних підходах щодо вивчення даного феномена. Вказано перелік симптоматичних особливостей розладу в умовах диференційних подібностей і відмінностей контрольної та експериментальної груп. Використано загальнонаукові методи у вивченні різнопланових літературних джерел, що дало змогу відтворити реальні факти досліджуваної проблеми з урахуванням наукового доробку вітчизняних науковців. Проаналізовано етіологію і розвиток іпохондричних нозологій у групі досліджуваних під час виконання ними професійних обов’язків. Акцентовано увагу на трансформації їхніх життєвих цінностей і визначенні майбутніх пріоритетів у разі патогенетичної дії навіювання скарг на дисфункцію власного здоров’я. Об’єктивність під час висвітлення теми забезпечувалася шляхом здійснення неупереджених, некон’юнктурних висновків з урахуванням поглядів попередніх дослідників і достовірної, перевіреної інформації з підібраних джерел. Водночас, ми не уникали критичних суджень і оцінок для реалістичного показу низки психосоматичних проблем у ґенезі іпохондричних розладів. Використано комплексний підхід у висвітленні основних напрямів психодіагностики та лікування іпохондрії як механізму психологічного вигорання особистості. Комплексність висвітлення основних принципів діагностики характеризується мультимодальністю методів збору інформації щодо етіології захворювання. В її контексті враховувались уміння інтегрувати інформацію, отриману різними методами. Зокрема, акцентували увагу на виявленні низки детермінант розвитку цих патогенних явищ: біологічної (біохімічна, нейрофізіологічна, психофізіологічна сфери), психологічної (внутрішні індивідуальні переживання й поведінка людини), соціальної (специфіка міжособистісної взаємодії в соціумі) та екологічної (матеріальна забезпеченість, якість життя тощо).

Стаття присвячена вивченню музикотерапії як оздоровчо-розвивального підходу до покращення психоемоційного стану особистості. Визначено, що музикотерапія – це системне використання музики з метою лікування фізіологічних та психосоціальних аспектів хвороби та різноманітних розладів. Доведена актуальність музики та схарактеризовані її цілющі властивості ще з глибокої давнини. Окреслені погляди сучасних учених на музикотерапію та її вплив на лікування і профілактику багатьох захворювань. Доведено, що музикотерапія позитивно впливає на становлення й розвиток гармонійної особистості через вплив на емоційно-почуттєву сферу, психофізіологічний стан. Встановлено, що зміни, які відбуваються в психічному розвитку індивідуума, можуть бути коригованими та вмотивованими музично-терапевтичними засобами з метою досягнення лікувальних результатів. Схарактеризоване значення властивостей класичної музики. У контексті дослідження музично-терапевтичного впливу представлено добірку музичних творів, що сприяють оздоровленню та гармонізації психоемоційного стану особистості.

Робота присвячена розробці ефективних методів прогнозування параметрів транспортних потоків в містах. Аналіз літературних джерел показав, що проектування транспортних систем міст базується на визначенні закономірностей формування транспортних потоків та розподілу їх по ділянкам вулично-дорожньої мережі. Стан потоків визначається колективним рухом водіїв транспортних засобів, які реалізовують свої потреби в пересуваннях. Істотний вплив на параметри руху транспортних засобів мають психофізіологічні та індивідуальні якості водія, що визначаються властивостями центральної нервової системи. Врахування закономірностей вибору маршрутів руху водіями з різним типом нервової системи при визначенні параметрів транспортних потоків дасть змогу отримати найбільш адекватні результати прогнозування параметрів транспортних систем міст. Проведення натурного обстеження і обробка його результатів дозволило отримати всі дані, необхідні для визначення закономірностей вибору маршрутів руху водіями з типом нервової системи «холерик». Як показник, що описує вибір водіїв маршруту руху, було обрано частку кореспонденції транспорту між районами відправлення та прибуття, що реалізовується відповідними альтернативними маршрутами руху. Дослідження показало, що зміна частки кореспонденції, що реалізується альтернативними маршрутами руху, під час керування водієм з типом нервової системи «холерик» з достатньою точністю описується регресійний рівнянням, в якому як змінні виступають параметри маршрутів за довжиною та швидкістю руху. Статистична оцінка отриманої моделі свідчить про допустимість її використання для прогнозування параметрів транспортних потоків в міських проектах сталого розвитку. Отримані результати дозволяють визначити розподіл вантажних і пасажирських потоків мережею міста, що дозволяє вирішувати локальні завдання на рівні обслуговування роздрібних мереж. Механізм формування завдання на перевезення з урахуванням впливу людського фактору дозволяє врахувати, окрім параметрів транспортних засобів, дороги та середовища, вплив людського фактору, що істотно позначається на технології транспортного процесу: графіках роботи, швидкості сполучення тощо.

У статті висвітлено результати теоретичного аналізу метакогнітивної активності з позицій суб’єктного підходу. Актуальність пошукувань у цьому напрямі зумовлена назрілою потребою подолання безсуб’єктності цієї активності, введення в проблемне поле дослідження її носія в розмаїтті його біологічних, психофізіологічних та особистісних характеристик. Метою статті є теоретичне обґрунтування метакогнітивної активності як властивості суб’єкта, описання того, яким саме чином особистість є залученою до регуляції своїх когнітивних процесів. Для досягнення поставленої мети використовувались загальнонаукові теоретичні методи: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, зіставлення та узагальнення результатів наукових досліджень; було враховано основні психологічні принципи: детермінізму, розвитку, системності, об’єктивності. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше інтерпретовано метакогнітивну активність з позицій суб’єктного підходу; описано її співвідношення із суб’єктною активністю; уточнено її специфічні властивості. Висновки. Носієм метакогнітивної активності як інтегративного утворення, головна функція якого полягає в регулюванні пізнавальних психічних процесів, виступає суб’єкт, оскільки саме на нього покладаються функції саморегуляції, самоорганізації, самодетермінації. Особистість в якості суб’єкта діяльності характеризується здатністю до цілеспрямованого перетворення об’єктивної дійсності, творення власного буття, реалізації своїх намірів, управління своїм життєвим шляхом, що виявляється в рівні її суб’єктності. Суб’єкт приймає рішення про необхідність застосування регулятивних функцій, виступає ініціатором і організатором метакогнітивної активності. На основі аналізу наукових досліджень встановлено, що деякі метакогнітивні процеси можуть мати неусвідомлений характер, ініціюватися об’єктивними чинниками, проте метакогнітивна активність у разі, коли є вмотивованою інтересами особистості, набуває рис саме суб’єктної активності.

Мета – показати вплив науково-природничих ідей та наукових напрямів (наукова організація праці, психотехніка, гемотрансфузія) на розвиток української пролетарської культурної концепції та на літературну діяльність Валер’яна Поліщука. Дослідницька методика: основні принципи академічного історико-літературного підходу. Результати дослідження. У першій половині 1920-х років ідея політичної, культурної та наукової революції були скеровані до єдиної цілі, яка полягала у формуванні нового суспільства пролетарського типу. Сцієнтизм став важливою складовою багатьох мистецьких теорій та практик, набуваючи у різних авторів різних інтерпретацій. Для Поліщука сцієнтизм був засобом пізнання, органічним елементом світогляду, тематичним орієнтиром і смисловим принципом у різножанрових літературних практиках. Власний психофізіологічний стан стає у письменника об’єктом рефлексії та інтегрується у художній текст. Наукова новизна. Вперше в українському літературознавстві враховано, проаналізовано та проілюстровано вплив теорій і практик природничих наук на український літературний процес 1920-х років загалом і на творчість В. Поліщука зокрема. Практичне значення. Стаття розширює розуміння основних тенденцій історико-літературного процесу 1920-х років в Україні та накреслює перспективу для наступних його досліджень в аспекті впливу природничих наук на письменницький світогляд, естетику і художню практику.

Аннотація. Практична реалізація прогнозів (поточних, оперативних, етапних) у багаторічному процесі підготовки спортсменів є основою для корекції тренувального процесу та відбору. Прогнозування в спорті трактується як форма конкретизації передбачення перспектив розвитку того чи іншого процесу або явища, характерного для спортивної діяльності. Мета. Обґрунтувати та розробити концептуальну модель прогнозування успішності спортсменів у єдиноборствах на етапах базової підготовки і довести можливість її використання. Методи. Під час розробки моделі використовували структурний підхід (ієрархія, чітка структура), що дозволяє виявити компоненти об’єкта, їх функціональне призначення і системний підхід (система взаємозв’язків та взаємовпливів, залежностей), згідно з яким успішність є системою і розглядати її необхідно в сукупності параметрів, що її характеризують. Аналіз і синтез були головними інструментами вивчення теоретичних аспектів обраної теми. Результати. Розроблена концептуальна модель, що дозволила практично реалізувати прогнозування успішності спортивної діяльності на етапах базової підготовки, представлена системою із трьох взаємопов’язаних компонентів-блоків: інформаційного, організаційнотехнологічного та наукового регулювання, що включають три компоненти – підсистеми аналізу: фізичного розвитку спортсменів; їхніх психофізіологічних особливостей та адаптаційних можливостей і фізичної підготовленості. Ключові характеристики та властивості моделі: інформаційна структура, що забезпечується зворотними зв’язками, респонсивність, сталість та лабільність, масовість, антиентропічність. Ключові слова: прогнозування, спортивна успішність, модель, єдиноборства.

У статті висвітлено теоретичний аналіз досліджень з проблеми агресивних форм поведінки у дітей. Розкриваються і поглиблюються наукові знання про поняття «агресія» і «агресивність». Проведено аналіз наявних даних про залежність рівня агресивності від особливостей функціонування центральної нервової системи, психологічних і соціальних установок індивіда. Позначені поняття позитивної та негативної агресивності. Розглянуто психофізіологічний підхід до агресивності, заснований на вивченні активності різних областей головного мозку і особливостей його функціонального стану у дітей з агресивною поведінкою. описані особливості агресивних проявів в поведінці дітей раннього віку, зокрема, переважання фізичної агресії у віці від двох до чотирьох років і її подальше перетворення за допомогою соціалізації; опрацьована проблема фрустрації і емоційної депривації внаслідок позбавлення матері як однієї з основних причин виникнення агресивних проявів в поведінці на прикладі опису поведінки дітей раннього віку, які виховуються в будинку дитини. Порушено питання про значення прихильності в ранньому віці і її вплив на поведінку дитини.

Анотація. У статті розглянуто проблеми удосконалення рівня спеціальної фізичної підготовленості висококваліфікованих більярдистів для підвищення ефективності їхньої змагальної діяльності та досягнення високих спортивних результатів на головних міжнародних змаганнях з пулу. Аналіз сучасних програм підготовки висококваліфікованих більярдистів провідних збірних команд Європи з пулу, в тому числі й України, дозволив визначити, що їхній зміст складається переважно з показників планування тренувального навантаження техніко-тактичної підготовленості без урахування диференційованого підходу до розвитку та удосконалення спеціальних фізичних якостей. Одним зі шляхів вирішення зазначеної проблеми має стати розробка та впровадження у підготовку збірної команди України комплексних програм із урахуванням рівня психологічної, техніко-тактичної та спеціальної фізичної підготовленості гравців. Мета. Підвищення ефективності підготовки більярдистів високої кваліфікації до головних змагань макроциклу шляхом оптимізації рівня спеціальної фізичної підготовленості. Методи. Аналіз і узагальнення науково-методичної літератури; опитування; метод експертних оцінок; спостереження; тестування, педагогічний експеримент; психофізіологічні методи дослідження; методи математичної статистики. Результати. Реалізація розробленої нами програми підготовки спортсменів до головних змагань макроциклу у педагогічному експерименті виявила вірогідне поліпшення інтегральної підготовленості в експериментальній групі більярдистів національної збірної команди з пулу до чемпіонату Європи порівняно з контрольною групою (p < 0,05). Наукове обґрунтування практичної ефективності впровадження у процес підготовки національної збірної команди з більярдного спорту (пул) підтверджено високими результатами виступів висококваліфікованих більярдистів на чемпіонатах Європи з пулу 2016–2019 рр. Ключові слова: більярдний спорт, пул, спеціальна фізична підготовка, інтегральна підготовка, програма підготовки, індивідуальний план.

У статті розглядаються питання теоретичного обґрунтування процесів моделювання моніторингу когнітивного інформаційного простору сил оборони України. Водночас, через брак знань з теорії та практики моделювання моніторингу когнітивного інформаційного простору дослідження проводились в основному шляхом “дзеркального” відображення порядку визначення зміни намірів у поведінці суб’єктів інформаційно-психологічного впливу, як для сил оборони так і для противника. Обґрунтування змісту процесу моделювання моніторингу когнітивного інформаційного простору в інтересах організації інформаційно-психологічного впливу сил оборони обумовлюються неможливістю вільного доступу до цільових аудиторій противника та збору необхідної інформації, а також невідповідністю оцінювання за ступенем зміни їх поведінки. Наведені характеристики класифікують цільові аудиторії та суб’єкти інформаційно-психологічного впливу за визначеними показниками дистанційного інформаційного управління соціальною та індивідуальною поведінкою можливих об’єктів інформаційно-психологічного впливу. Використовуючи сформульовані умови та спираючись на психологічні і психофізіологічні характеристики індивіда формують базу вразливостей поведінки цільової аудиторії, що відображає залежність зміни уявлень про показники соціальної поведінки від інтенсивності зовнішніх негативних інформаційно-психологічних впливів. Алгоритм сприйняття інформації формує когнітивний інформаційний простір певної цільової аудиторії. Тому застосування моделювання запланованої поведінки під час моніторингу когнітивного інформаційного простору надає можливість знехтувати завищені суб'єктами малі значення ймовірностей. Запропонований підхід моделювання моніторингу когнітивного інформаційного простору сил оборони дозволяє отримати вихідні дані за якими буде побудова модель поведінки цільової аудиторії в будь-яких умовах обстановки.

У статті представлено модель соціально-психологічного супроводу постраждалих на всіх етапах розгортання надзвичайної ситуації (НС). Методологічною основою дослідження стали положення про стрес і дистрес (Г. Сельє), положення про психологічну готовність до надзвичайних ситуацій (В. Духневич) та здобутки кризової, екстремальної психології (Ю. Александровський). Як дослідницькі методи застосовано теоретичний аналіз літератури з означеної проблематики; систематизацію та узагальнення концепцій, підходів і досліджень у галузі соціально-психологічного супроводу постраждалих від надзвичайних ситуацій. Розглянуто стадіальність розгортання надзвичайної ситуації: 1) стадія вітальних реакцій; 2) стадія гострого емоційного шоку; 3) стадія психофізіологічної демобілізації; 4) стадія фактичного завершення; 5) стадія відновлення; 6) стадія віддалених реакцій. Для кожної стадії описано об’єктивні ризики; життєві завдання; особливості психоемоційних станів; типові психологічні, поведінкові реакції; етичні дилеми; прояви конструктивної і деструктивної поведінки; необхідні навички саморегуляції; соціально-психологічну допомогу, якої потребують постраждалі. Підсумовано, що соціально-психологічний супровід постраждалих від НС є процесом поетапного вирішення специфічних життєвих завдань особистості або групи, що дає змогу мінімізувати негативні наслідки для фізичного і психічного здоров’я на кожному з етапів розгортання надзвичайної ситуації. Створення протоколів для кожної зі стадій НС у подальшому допоможе стандартизувати соціально-психологічний супровід постраждалих. Завдяки впровадженню запропонованої моделі в процес підготовки рятувальників можна буде створити образ конструктивних дій на кожному з етапів розгортання НС.

У роботі представлені результати теоретичного дослідження проблеми соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до умов освітнього середовища закладу вищої освіти. Зазначено, що якісна підготовка фахівців та відносна доступність вищої освіти заохочують іноземних студентів до навчання в освітніх закладах України. Метою роботи є теоретико-методологічний аналіз вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до умов освітнього середовища у зарубіжній та вітчизняній психологічній літературі. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методів дослідження: аналіз, синтез, порівняння сучасних наукових й емпіричних досліджень з проблеми адаптації студентів, зокрема й іноземних, до навчання у вищих навчальних закладах, а також їх узагальнення й систематизація. Розкрито труднощі адаптації іноземних студентів – вони залежать від національних та регіональних характеристик і змінюються від курсу до курсу. Процес ускладнюється декількома проблемами: налагодженням соціальних контактів, подоланням мовного бар’єру, самореалізацією у новому соціумі та інтеграції у ньому, позбавленням від стереотипного сприйняття представників іншої культури, розвитком толерантного ставлення до учасників міжкультурного спілкування та взаємодії, подоланням культурного шоку, а також пристосуванням до цінностей нового суспільства. Визначено, що соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування до вимог середовища. З позицій системного підходу це явище розглядається як безперервний процес взаємозумовлювального впливу людини та її соціального оточення, успішність і адекватність якого залежить як від індивідуально-психологічних особливостей, так і від чинників середовища. Зазначено, що психофізіологічна, інтелектуальна, соціокультурна та інші сфери адаптації, постають окремими аспектами єдиного процесу соціально-психологічної адаптації. Як правило, в природних умовах ЗВО щодо іноземних студентів діє не окремий фактор, а багатошаровий комплекс факторів середовища в якому вони опинились. Встановлено, що соціально-психологічна адаптація іноземних студентів, як складне, міждисциплінарне, процесуальне утворення – є результатом активності студента і включає концентрування та використання його особистісних регулятивних можливостей.

У статті проведено змістовний аналіз питань щодо оптимізації навчання англійської мови у закладі вищої освіти. Визначено ключові складники оптимізації іншомовного навчання: підвищення цілеспрямованості навчання, посилення його мотивації, інформаційної місткості змісту освіти, застосування сучасних методів навчання, активізація темпів навчальних дій, розвиток рефлексивних навичок праці, використання комп'ютерів та інших новітніх інформаційних технічних засобів навчання. У роботі розглянуті психологічні механізми та особливості їх функціонування під час навчання іншомовного читання: смислове зорове сприйняття, ймовірне прогнозування, мислення, пам'ять, увага як психологічні механізми професійно-орієнтованого читання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури з теми запропоновано рекомендації для методики навчання професійно-орієнтованого читання англійською мовою у вищій школі. Зазначається, що особистісно-орієнтований підхід до студента у процесі викладання англійської мови у закладі вищої освіти досягається впровадженням та використанням нових інформаційно-комунікаційних технологій під час навчального процесу, що визначається головним концептуальним напрямом вищої освіти, також він перед- бачає диференціацію та індивідуалізацію навчання. Висвітлюється, що застосування засобів інформаційно-комунікаційних технологій породжує нові форми навчання, які сприяють формуванню мотивації, вирішенню освітніх завдань у контексті викладання англійської мови, переосмисленню теоретичних та методичних уявлень про процес навчання англійської мови з погляду пристосування навчальної системи до особливостей конкретного процесу навчання з метою його оптимізації на основі: врахування психологічних особливостей учнів (вид пам'яті, тип темпераменту тощо); забезпечення прийнятних психофізіологічних характеристик взаємодії того, хто навчається, з комп'ютером; вибору індивідуального темпу роботи та засобу презентації матеріалу, здійснення оптимальної стратегії управління процесом іншомовного навчання.

Проаналізовано зміст та структуру поняття «індивідуальний виконавський стиль піаніста» з позицій стильової ієрархічності; домінуючого музично-виконавського архетипу у творчості митця; різних методологічних підходів до побудови художнього образу музичного твору; прояву особистісних ознак інтерпретаторського мислення тощо. Охарактеризовано означений феномен як сформовану манеру творчої діяльності митця, що проявляється в сукупності ознак виражальних засобів інтерпретації музичного твору та артистизму (культурі перевтілення в художній образ музичного твору і відтворення мімічних та сценічних рухів, збереженні внутрішньої свободи і власної гідності). З’ясовано, що індивідуальний виконавський стиль піаніста залежить не тільки від вроджених психофізіологічних властивостей особистості, а й від набутих естетичних уподобань, його світогляду та світовідчуття. Визначено структуру означеного феномену, яку складають художньо-творчі, технічно-виконавські, емоційно-інтелектуальні та комунікативнопрофесійні якості. Розглянуто сутність поняття «синергійність конструктів емоційного інтелекту піаніста». Описано принципи встановлення пріоритетності конструктів емоційного інтелекту при їх синхронізації в процесі творчої діяльності піаніста. Обґрунтовано залежність процесу формування та прояву власного індивідуального виконавського стилю піаніста від співвідношення конструктів його емоційного інтелекту. Висвітлено засоби впливу синергійності конструктів емоційного інтелекту піаніста на формування та прояв означеного феномену під час роботи над музичним твором, до яких віднесено: емоційне підсилення творчого мислення; створення унікального емоціогенного стимулюючого творчого простору при вирішенні виконавських проблем; «насичення» художнього образу відповідними емоціями та інші. Розкрито технологію впливу синергійності конструктів емоційного інтелекту піаніста на формування та прояв індивідуального виконавського стилю у процесі сценічної інтерпретації музичного твору. Доведено, що синергійність конструктів емоційного інтелекту піаніста, впливаючи на весь процес його творчості, виступає чинником певного індивідуального виконавського стилю.

Стаття вивчає явище остракізації як феномен інклюзивного простору. Особливу увагу приділено інтолерантності до індивідів з інклюзивними проявами, що існує в суспільстві, внаслідок взаємодії між людьми різних національностей, конфесій, професійного спрямування та певних фізичних особливостей. Автор розкриває розуміння явища остракізму в просторі освіти як процесу, який характеризується як розгортання послідовності відповідей: перенесених, ігнорованих та виключених. А також, як виключення, поодинці чи ізольовано, іноді з явними проявами неприязні. Розкрито модель та особливості проявів феномена в просторі інклюзивної освіти, які включають: пригнічений емоційний стан індивіда під час навчального процесу або після перебування в академічній групі; потайливість, сором’язливість, тенденція до замовчування свого особистого життя; відхід від спілкування з сім'єю, друзями та спільної діяльності; уникання дискусій про університет або інше освітнє середовище. Визначено, що основною причиною остракізації інклюзистів у середовищі освіти є сприйняття осіб з обмеженими можливостями як феноменологічної групи «іншого», а причина цього підходу полягає в механізмі страху «іншого» як прояву самозахисту. Вказано на гандикапні прояви остракізму – виключення із соціального середовища під впливом психофізіологічних особливостей: мобінг, уникання, насмішки, потурання, наклеп. Висвітлено основні умови організації інклюзивного процесу при роботі з остракізаторськими проявами в освітянській сфері: партнерство сім'ї та школи; співпраця між загальноосвітніми та дефектологами; узгоджене планування та спілкування між персоналом «загальних» та «особливих потреб». Наголошено на низці позитивних наслідків включень, які впливають як на осіб з особливими потребами, так і на інших учасників освітнього простору. Зроблено висновки, що дотримання принципів ведення інклюзивних осіб в освітньому просторі та забезпечення системного супроводу всього освітянського процесу дають змогу формувати тенденції до толерантного сприйняття «іншого», індивідуальних особистісних проявів та, як наслідок, мінімізації проявів остракізму як в інклюзивному просторі, так і в закладах освіти без спеціалізованих класів. Подальший розгляд цієї проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних методів супроводу осіб з особливими потребами включення в освітній простір та можливостей формування тенденцій толерантного ставлення через включення у простір освіти інклюзивного індивіда.

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, сформовано авторський підхід щодо тлумачення поняття «відбір на посаду керівника органів Національної поліції». Здійснено аналіз норм чинного законодавства, яке визначає порядок відбору та призначення на посаду окремих керівників органів поліції, на основі чого було відзначено, що їх сутність та зміст напряму залежать від того, яку саме роль виконує посадова особа в контексті управління органами та підрозділами поліції. Наголошено, що під відбором керівного складу органів Національної поліції України найбільш доцільно розуміти законодавчо визначений процес, який передбачає вивчення рівня психофізіологічної та професійної підготовки працівника з метою визначення його придатності займати відповідну управлінську посаду в органах та підрозділах досліджуваного центрального органу виконавчої влади. Зроблено висновок, що на сьогоднішній день особливості відбору та призначення на посаду керівного складу органів Національної поліції напряму залежать від того, яку саме роль виконує посадова особа в контексті управління органами поліції, а також специфіки завдань та функцій, які стоять перед відповідним поліцейським органом/підрозділом та його територіального розташування. Тож, до характерних особливостей відбору керівного складу поліції слід віднести наступні: по-перше, визначається нормами чинного законодавства, зокрема Законом України «Про національну поліцію» та деталізується у положеннях відомчих нормативно-правових актів; по-друге, процедура проведення конкурсу для окремих категорій керівників не має чіткої структурованості (наприклад, міністр внутрішніх справ та голова Національної поліції України); по-третє, призначення на посаду керівників здійснюється шляхом видання наказу вищестоящого керівника та погоджується з Міністром внутрішніх справ та головою Нацполіції; по-четверте, незалежно від того, на яку керівну посаду претендує особа, вона повинна відповідати вимогам статей 48-50 Закону України «Про Національну поліцію».

Встановлено, що за період з 2010 року по 2014 рік (період дії наказу № 969/922/216) кількість нещасних випадків за організаційними причинами (що характеризують саме рівень культури праці) знизилась на 16,3%. При цьому, найбільш активне зниження спостерігалося за період з 2011 по 2012 роки (на 10%). За період з 2007 по 2011 роки (до введення в дію наказу), а також за період з 2014 по 2019 роки (скасування дії наказу), аналогічні показники зросли на 2,5% та 3,1% відповідно, що свідчить про необхідність спрямування зусиль на реформування системи підготовки та навчання фахівців з питань охорони праці та розробки заходів щодо посилення мотивації на підприємствах щодо неухильного виконання ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Основними проблемами системи підготовки майбутніх фахівців з питань охорони праці у ЗВО України є: загальний характер змісту та суті існуючої «безпекової» компетентності (з охорони праці) у стандартах освіти, що призводить до формалізації процесу навчання студентів з питань охорони праці за рахунок злиття різнопланових дисциплін, зменшення навчальних годин на їх опанування, зміна форм контролю знань студентів з іспиту на залік, а також виведення відповідних дисциплін у розряд вибіркових, наслідком чого є процес їх фактичного знищення; відсутність «безпекової» компетенції у 68% стандартах освіти; відсутність стандартів освіти для 44% спеціальностей підготовки майбутніх фахівців. Основними шляхами підвищення рівня культури праці в Україні є: поновлення чинності наказу № 969/922/216, який дозволить конкретизувати вимоги компетентності «здійснення безпечної діяльності» для стандартів освіти за принципом «від загального до конкретного»; розробка математичних моделей для встановлення об’єктивних залежностей між якісними характеристиками навчального матеріалу та психофізіологічними можливостями людини до його засвоєння протягом певного часу на основі положень відомих психофізіологічних законів; включення до характеристик відповідності кваліфікації викладача за видами і результатами професійної діяльності (згідно з «Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності») положення щодо обов’язкової відповідності профільної освіти або наукового ступеня та тематики наукових праць викладача профілю кафедри та дисциплін, які він викладає; забезпечення всіх без виключення спеціальностей стандартами освіти, в рамках яких буде враховано вимоги наказу № 969/922/216; перехід системи соціального страхування України від існуючої концепції сплати єдиного соціального внеску до концепції диференційованого підходу сплати такого внеску відносно рівня ризику виникнення професійних небезпек по кожному робочому місцю. Обґрунтовано актуальність та розроблено шляхи підвищення рівня культури праці в Україні. Результати досліджень будуть використані як аналітична та теоретична база для розробки наукових основ мінімізації проявів «людського фактора» в сфері охорони праці.

У статті теоретично обґрунтовано механізм виникнення та перебігу психосоматичних порушень, а також запропоновано авторський підхід у психосоматичній роботі – метод трансособистісної терапії, що дозволяє одночасно коригувати як фізичний, так і психічний стан людини. Доведено, що свідоме переживання деструктивних думок, емоцій та почуттів обумовлює функ­ціональні порушення внутрішніх органів, що, у свою чергу, детермінує спазми та застійні процеси в різних частинах тіла (представницькі зони Захар’їна–Хеда). Метод трансособистісної терапії охарактеризовано як синтез тілесних, психологічних та духовних практик, результатом яких є позбавлення людини від де­структивних установок, емоцій та почуттів, формування конструктивного ставлення до себе, інших людей і соціальних умов життя, а також корекція функціонального стану організму. Джерелами методу є логотерапія В. Франкла та психофізіологічні дослідження А. Корба. Психотерапевтичний ефект методу трансособистісної терапії забезпечується лікувальним масажем та трьома психологічними вправами: «Висловлювання почуття подяки», «Прийняття проблемної ситуації», «Самотрансценденція». Обґрунтовано, що активізація префронтальної кори та заспокоєння лімбічної системи – необхідна умова відновлення психологічного й фізичного здоров’я людини, на що й спрямований метод транс­осо­бис­тісної терапії. У стані активності префронтальна кора (свідоме) здатна контролювати імпульси смугастого тіла (підсвідоме), що є умовою духовного розвитку людини до особистісного рівня. The theoretical basis of the mechanism of occurrence and passing of psychosomatic disorders has been formulated in the article. Also there is the author's approach in psychosomatic work proposed – a method of transpersonal therapy that allows to correct simultaneously both physical and psychological state of a person. It is shown that the conscious experience of destructive thoughts, emotions and feelings can cause functional disorders of the inner organs, which, in turn, determines cramps and stagnant processes in different parts of body (representative areas by Zakharyin – Ged). The method of transpersonal therapy is characterized as a synthesis of bodily, psychological and spiritual practices and the result of which is the purification of a human's psyche from destructive settings, emotions and feelings. It is helpful in the formation of a constructive attitude towards oneself, others and social conditions of life, as well as the correction of the functional state of the organism. The method is based on Victor Frankl’s logotherapy and psychophysiological studies by A. Corb. The psychotherapeutic effect of the method of transosomal therapy is provided by a therapeutic massage and by three psychological exercises: »Expressing a sense of gratitude«, «Acceptance of a problematic situation», «Self-transcendence». It is substantiated that activating the prefrontal cortex and calming the limbic system is a necessary condition for the restoration of psychological and physical health of a person, and the method of transpersonal therapy is just directed at this. In a state of activity, the prefrontal cortex (conscious) is able to control the impulses of the striatum (the physical base of subconscious), which is a condition of spiritual development of a human to a level of a person.

The article touches upon the problem of the influence of music on the personality of the child and the peculiarities of his perception. It is proved that the ability of music to influence a person depends not only on the genre variety of the music itself, but also on various social and psychophysiological characteristics of the individual. The purpose of the research is to determine the specifics of music in the process of physical, aesthetic and spiritual education of a person. Research methods – analysis of literary sources on musical pedagogy, theory and methodology of psychology, defectology and pedagogy; questioning of students. It is analyzed that musical education, considering the physiological foundations of perception and performance of music, is most successfully carried out on the basis of a special methodology that meets innate inclinations. The author’s approaches to the problem of the influence of music on the emotional, aesthetic and spiritual development of the younger generation are considered. Research results – analysis of author’s techniques using music on the human body. It is noted that a huge number of world and Ukrainian researchers and artists turned to musical folklore and folk songs, the content centre of which is moral and spiritual values. The strength of the emotional impact of a piece of music depends on the veracity of the artistic coverage of historical moments, the author’s manner, socially important glorified problems. Conclusions. It has been proven that it is music that evokes an emotional response in children before other arts. The significant effects of music practice on muscle energy, respiration, circulation and blood pressure, pulse and heart rate are described. It is noted that in the process of communicating with works of various musical genres, the aesthetic consciousness and spiritual development of the younger generation is formed. It is noted that music lessons contribute to the development of the creative abilities of the younger generation, because music inherently encourages creativity, which is impossible without mastering a certain combination of specific knowledge, competencies and skills. With the help of music, children reproduce and transmit their emotions and feelings in independent creativity, multi-sided and comprehensively affects the personality, contributes to the creative self-realization of the individual.Key words: music perception, emotional perception, emotional impact, feelings, emotional states, chil-dren’s emotional sphere, art, musical work, spiritual needs, musical art, personality. У статті порушено проблему впливу музики на сучасну особистість молодого покоління та осо-бливості її сприймання. Доведено, що здатність музики впливати на людину залежить не лише від жанрової різновидності самої музики, а й від різних соціальних і психофізіологічних особливостей особистості. Мета дослідження – визначити специфіку музики в процесі фізичного, естетичного та духовного виховання особистості. Методи дослідження – аналіз літературних джерел з музичної педагогіки, теорії та методики психології, дефектології та педагогіки; анкетування студентів. Зазначено, що музичне виховання, розглядаючи фізіологічні основи сприймання і виконання музики, найбільш успішно здійснюється на основі спеціальної методики, яка відповідає вродженим задаткам. Розглянуто авторські підходи до проблеми впливу музики на емоційний, естетичний та духовний розвиток молоді. Результати дослідження – аналіз авторських методик із впливу музики на організм людини. Зазна-чено, що величезна кількість світових та українських дослідників та діячів мистецтва зверталися до музичного фольклору та народної пісні, змістовий центр яких становлять моральні та духовні цінності. Сила емоційного впливу музичного твору залежить від правдивості художнього висвітлення історичних моментів, авторської манери, суспільно важливих оспіваних проблем. Висновки. Доведено, що саме музика викликає емоційний відгук у молодого покоління раніше від інших мистецтв. Описано значний вплив занять музикою на м’язову діяльність, на дихання, на кровообіг і кров’яний тиск, пульс і серцебиття. Наголошено, що в процесі спілкування з творами різних музичних жанрів формується естетична свідомість та духовний розвиток молодого покоління. Зазначено, що заняття музикою спри-яють розвитку творчих здібностей молоді, тому що музика у своїй суті спонукає до творчості, яка неможлива без засвоєння певного поєднання специфічних знань, компетенцій та умінь. За допомогою музики діти відтворюють та передають свої емоції та почуття у самостійній творчості, яка багатосто-ронньо та комплексно впливає на особистість, що сприяє творчій самореалізації особистості.Ключові слова: сприймання музики, емоційне сприймання, емоційний вплив, почуття, емоційні стани, емоційна сфера дітей, мистецтво, музичний твір, духовні потреби, музичне мистецтво, особистість.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.

У статті розглянуто філософські, психофізіологічні, соціологічні підходи до розуміння змісту адаптації. Проаналізовано етапи психічної адаптації і дезадаптації. Відзначено важливу роль інтелекту в процесі адаптації. Представлено трактування проблеми професійної адаптації у військовій педагогіці. Досліджено структурні компоненти професійної адаптації молодших офіцерів та надано їм змістовну характеристику.

Мета. Виявити та провести аналіз ряду факторів, що сприяють існуванню негативного професійного відбору. Матеріали та методи. Проведено поглиблене дослідження наукових публікацій щодо певних негативних впливів використовуваних в даний час підходів до професійного відбору фахівців, що працюють в умовах з підвищеною небезпекою з використанням прийомів системного, бібліосемантичного та ретроспективного аналізу. Для цього здійснено пошук доступних джерел інформації з 1989 по 2021 роки, які стосувались характеристик професійної діяльності вказаних фахівців. В процесі проведення наукового пошуку було вивчено сучасні підходи до застосування інструментальних, математичних, психофізіологічних та психологічних досліджень. На основі отриманих даних було проведено узагальнення недоліків наявних підходів до здійснення професійного відбору, які сприяють отриманню його негативних ефектів. Результати. Розглянуто дослідження низки авторів щодо факторів, впливу на прояв негативного професійного відбору фахівців, робота яких пов’язана з підвищеною небезпекою, зокрема, військовослужбовців. Проведено детальний аналіз низки факторів: «інструментального забезпечення» досліджень; «методичного забезпечення» досліджень; організації «методичного супроводу» досліджень; забезпечення досліджень критеріями оцінки професійно важливих якостей; «мотивації до отримання посади». Намічено шляхи подолання наслідків негативного професійного відбору. Висновки. Виділено причини формування механізмів негативного професійного відбору. Намічено шляхи подолання наслідків негативного професійного відбору за допомогою вдосконалення інструментальних і методичних прийомів, а також підходів до розробки і уточнення критеріїв відбору. Запропоновано поняття «посадовий паразитизм», який характеризується наявністю високої мотивації до заняття відповідної посади та неадекватним рівнем професійно важливих якостей. Намічено шляхи подолання цього негативного явища шляхом застосування детектора брехні.

РЕЗЮМЕ. Вступ. Своєчасна діагностика стану організму людини у режимі віддаленого доступу без відвідування спеціалізованих медичних закладів, автоматизований моніторинг стану здоров'я людини на всіх етапах лікування, реабілітації та профілактики захворювань, отримання професійних медичних консультацій за допомогою спеціальних WEB-порталів є актуальними питаннями охорони здоров’я, розв’язання яких можливе лише при використанні сучасних інформаційних технологій.Мета. Аналіз існуючих систем та розроблення нових методів та мобільних програмних засобів, що дозволять оперативно визначати, аналізувати та контролювати психоемоційний та фізичний стан здоров'я людини.Матеріали та методи. Розроблено концепцію створення модульної багатопараметричної мультифункціональної мобільної системи із сервісною платформою, яка призначена для моніторингу, тривалого спостереження та контролю основних психофізіологічних показників, що характеризують стан організму людини.Результати. Експериментальні дослідження роботи основних модулів системи були практично проведені під час аналізу частоти серцевого ритму у 5 діапазонах за допомогою медичного гаджету MioFuse та розробленого мобільного додатку MioGo.Висновки. Використання інформаційних та мобільних технологій дозволяє організувати роботу із системою у режимі віддаленого доступу, реалізувати персоналізований підхід до пацієнтів з відображенням даних на екрані смартфона користувача.

Стаття присвячена аналізу психоемоційного стану середнього медичного персоналу за рівнем прояву депресивної та тривожної симптоматики, визначенню факторів, які мають найбільший вплив на психоемоційний стан медичних працівників і являються однією з причин формування та розвитку професійного (емоційного) вигорання СМП, які працюють в умовах підвищеної професійної стресогенності (АТО/ООС). Тривале зіткнення СМП з психологічними особливостями не тільки з ветеранами АТО/ООС, а й в спілкуванні між собою призводить до психоемоційного перенавантаження в умовах професійних, лікувальних взаємовідносин та інших взаємодій (спілкування, виконання поставленої задачі, надання допомоги) і створює фундамент для виникнення професійного (емоційного) вигорання. Діяльність медичних працівників пов’язана з порятунком людей, особливим, індивідуальним підходом до кожного, вимагає наявності таких психологічних якостей, як емоційна стійкість, професійна адаптація, взаємоповага та розуміння. Ефективність подолання кризових або стресових періодів залежить від індивідуальних рис особистості серед яких важливу роль відіграють стать, інтелект, темперамент особистості. Одними із, не менш важливих факторів зміни психоемоційного стану СМП є вік і стаж роботи в медичній сфері та професійне становлення фахівця в цій галузі. Здійснений Е. Ф. Зеєром [1] аналіз дає можливість виділити чотири основні особистісні складові професійного становлення фахівця: 1. Спрямованість особистості, яка характеризується системою домінуючих потреб, мотивів, відносин, ціннісних орієнтацій та установок. Компонентами професійної спрямованості є: • мотиви (наміри, інтереси, схильності, ідеали); • ціннісні орієнтації (зміст праці, заробітна плата, добробут, кваліфікація, кар'єра, соціальний стан тощо); • професійна позиція (ставлення до професії, установки, очікування і готовність до професійного розвитку); • соціально-професійний статус. На різних стадіях становлення ці компоненти мають різний психологічний зміст, зумовлений характером провідної діяльності і рівнем професійного розвитку особистості. 2. Професійна компетентність – сукупність професійних знань, умінь, а також способів виконання професійної діяльності. Її основні компоненти: • соціально-правова компетентність (знання й уміння в галузі взаємодії із суспільними інститутами і людьми, а також володіння прийомами професійного спілкування і поведінки); • спеціальна компетентність (підготовленість до самостійного виконання конкретних видів діяльності, уміння вирішувати типові професійні задачі й оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно здобувати нові знання й уміння за фахом); • персональна компетентність (здатність до постійного професійного росту і підвищення кваліфікації, а також реалізації себе в професійній праці); • аутокомпетентність (адекватне уявлення про свої соціально-професійні характеристики і володіння технологіями подолання професійних деструкцій); • екстремальна професійна компетентність (здатність діяти в умовах, що раптово ускладнилися, при аваріях, порушеннях технологічних процесів). 3. Професійно важливі якості – це психологічні якості особистості, що визначають продуктивність (продуктивність, якість, результативність і ін.) діяльності. Вони багатофункціональні і разом з тим кожна професія має свій ансамбль цих якостей. 4. Професійно значимі психофізіологічні властивості (зорово-рухова координація, окомір, нейротизм, екстраверсія, реактивність, енергетизм тощо). Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння діяльності. У процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості визначають розвиток професійно важливих якостей, інші, професіоналізуючись, здобувають самостійне значення.О. М. Кокун в своїй монографії «Психологія професійного становлення сучасного фахівця» зазначає, що «…із досліджень останнього десятиліття, у підготовці фахівців із різних професій, що відносяться до типу "людина-людина", наявне суттєве протиріччя: з одного боку, соціально-економічні зміни, що відбуваються в суспільстві зумовлюють підвищення вимог до таких фахівців, їхньої активності і відповідальності відносно власного професійного й особистісного розвитку, а з іншого – підготовка цих фахівців здебільшого залишається значною мірою суто формальною, а їх професійний розвиток найчастіше відбувається стихійно. Також слід відзначити, що якщо етапам професійного відбору і, особливо, професійної підготовки професій типу "людина-людина" присвячено порівняно багато досліджень, то психологічні дослідження подальших етапів становлення фахівця у таких професіях практично не здійснювались (за виключенням окремих досліджень вчителів)» [2]. Тому тема психоемоційного стану СМП, які працюють з особливою категорією пацієнтів, а саме учасники бойових дій, ветерани АТО/ООС потребує вивчення та аналізу, враховуючи вік та тривалість спілкування з пацієнтами, що і зумовило актуальність даної проблеми і, відповідно, теми. Таким чином, в основу дослідження психоемоційного стану СМП покладений поділ середніх медичних працівників на групи, які розподілені за віковими категоріями та за стажем роботи.