Journal articles: 'Психологія соціальна'

1

Sushyi, Olena. "Соціальна психологія націєтворення: концептуальні засади і методологічні принципи дослідження." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 6, 2018): 3–19. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).128.

Full text

Abstract:

У статті представлено результати першого етапу роботи за НДТ “Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення” (ДР №0117U000193)”, яка виконується в лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України. Науковий пошук було спрямовано на вирішення таких завдань, як: (1) обґрунтування концептуальних засад соціальної психології націєтворення як окремого наукового напряму; (2) розроблення теоретичної соціально-психологічної моделі націєтворчого процесу та методологічних принципів його соціально-психологічного дослідження. У річищі перелічених завдань колективом науковців здійснено спробу концептуалізувати соціально-психологічні засади націєтворчого процесу, виробити інтегральний підхід до аналізу нації як цілісного соціально-психологічного феномену, що спирається на концепцію соціально-психологічного мислення М. Слюсаревського. Концептуальний каркас теоретичної соціально-психологічної моделі націєтворчого процесу та методологічних принципів його соціально-психологічного дослідження утворюють: (1) теоретичні і методологічні підходи до дослідження процесу націєтворення, що склалися в історико-філософському та соціально-політичному пізнанні; (2) етногенетичні, культурно-історичні та психологічні аспекти націєтворення, що є предметом вивчення етнопсихології (етнічної і національної психології); (3) соціально-психологічні аспекти націєтворчого процесу, подані в координатах концепції соціально-психологічного мислення та його формовиявів. Обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як окремого наукового напряму, визначено її мету, об’єкт і предмет дослідження. Представлено робочі соціально-психологічні визначення понять “нація” і “націєтворення”. Як концептуальне узагальнення засад та методологічних принципів дослідження соціальної психології націєтворення презентовано однойменну експериментальну розробку навчальної програми “Соціальна психологія націєтворення”, проект структури якої подано в тексті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Коваленко, Олена. "Теоретичні та методичні засади професійної підготовки майбутніх психологів із соціальної психології старості." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.04.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються зміст і методичні засади викладання дисципліни «Соціальна психологія старості» майбутнім психологам, бакалаврам спеціальності 053 «Психологія» з додатковою спеціалізацією «Соціальна психологія». Зазначені мета та завдання дисципліни, а також знання й уміння студентів після опанування її змістом. Змістовно вона складається із дев’яти тем: соціальна психологія старості як міждисциплінарна галузь знань, загальна характеристика розвитку людини у старості, вікові зміни особистості у старості, міжособистісне спілкування людини у віці пізньої дорослості, сім’я в житті старіючої людини, особи літнього та старечого віку в суспільстві, психологічні особливості соціальної адаптації у старості, соціальна активність людей у літньому та старечому віці, соціальна та психологічна допомога людині на етапі старості. Опанування таким змістом передбачає лекційні, семінарські та практичні заняття, самостійну й індивідуальну роботу. Вивчення дисципліни закінчується підсумковим модульним контролем. Охарактеризовані особливості цих форм організації навчання, подано їхній зміст. Діяльність студентів оцінюється модульною оцінкою у 100 балів. Обґрунтовується система нарахування балів за різні види робіт.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Павелків, Роман, Наталія Корчакова, and Валентина Безлюдна. "ПРОБЛЕМА ПРОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ У СТРУКТУРІ ОСВІТНЬОГО КОНТЕНТУ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 126–34. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.194.

Full text

Abstract:

Однією з центральних ліній трансформування вищої освіти в Україні є оновлення інформаційних потоків, що транслюються майбутнім фахівцям у процесі вузівського навчання. Відбір новітніх ідей та їх привнесення у структуру навчальних дисциплін є одним із завдань викладача вищої школи. Просоціальна проблематика, як нова лінія психологічних знань, повинна зайняти належне місце у професійній підготовці фахівців суб’єкт-суб’єктного спрямування. Ця необхідність детермінується значущістю проблеми просоціальності особистості та її інтенсивним вивченням у останній період. Просоціальна поведінка - особливий вид соціальної активності людини, мета якої - підтримка Іншого, надання йому сприяння і допомоги у задоволенні потреб іншої людини та реалізації її намірів. Диспозиційною основою такої поведінки особистості є просоціальність – особистісна якість, що має складну будову та тривалий шлях онтогенетичного становлення. Питання просоціального розвитку особистості доцільно включити у програми викладання таких навчальних дисциплін як вікова та соціальна психологія. Привнесення тих чи інших матеріалів з питань розвитку просоціальності особистості повинно узгоджуватися із основними цілями курсів. У лоні навчальної дисципліни «соціальна психологія» майбутніх психологів і вчителів доречно ознайомити із сутністю понять «просоціальна поведінка» і «просоціальність», їх диспозиційною і ситуативною детермінацією, основними різновидами короткотривалих і довготривалих форм просоціальної поведінки. Програма освітнього контенту з вікової психології повинна доповнитися матеріалами вікового ґенезу просоціальних тенденцій особистості від зародження елементарних форм сприяння у період раннього дитинства до зрілих гуманістично зорієнтованих стратегій поведінки у дорослому та похилому віці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Бабатенко, Олександр. "Розвиток професіоналізму фахівців харчової промисловості: методи дослідження динаміки функціональних станів." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 24–34. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-24-34.

Full text

Abstract:

В статті проаналізовано особливості психологічного забезпечення соціальної підтримки розвитку професіоналізму фахівців в умовах харчової промисловості. Мета статті полягає у визначенні сутності психологічної регуляції функціональних станів фахівців й розкритті її особливості в умовах харчової промисловості. Методичний підхід грунтується на теоретико-методологічних положеннях про системну будову психічних явищ та концепцію розвитку соціотехнічних систем діяльності. Проаналізовано методи регуляції функціонального стану (аутотренінг, ідеомоторне тренування). Доведено, що психічна саморегуляція стану створює позитивний вплив на процеси відновлення працездатності, підвищення ефективності професійної діяльності. Корегуючий вплив методу на індивідуально-психологічні особливості особистості привернув увагу багатьох вчених для його використання здоровими людьми у різних галузях діяльності. Особливо широкого розповсюдження для регуляції функціональних станів організму за допомогою аутогенного тренування отримано у соціальній роботі. Найбільш широкого розповсюдження у її практиці отримало “психорегулююче тренування” під назвою “психом'язове тренування” та “емоційно-вольова підготовка” фахівців. Особливістю методики є те, що у обох випадках навчання проводиться у формі гетеротренінгу під керівництвом психолога, або лікаря чи тренера. В основі курсу лежать вправи тренованої м'язової релаксації, які викликають фазові стани у корі головного мозку. У подальшому засвоюються вправи, спрямовані на загальне заспокоєння; цілеспрямовано розвивається здібність до сенсорної репродукції; використовуються прийоми, спрямовані на підвищення здібностей до самонавіювання і активної реалізації формул самонаказів. Розглянувши основні шляхи та засоби оптимізації і профілактики несприятливих функціональних станів, здійснення психологічного аналізу діяльності фахівців харчової промисловості, вивчення досвіду застосування засобів оптимізації для усунення несприятливих функціональних станів в таких галузях науки як соціальна психологія, психологія соціальної роботи, соціальна медицина, психологія та психофізіологія праці стверджуємо, що реалізація корегуючих впливів на функціональні стани в умовах професійної діяльності може бути здійснена за допомогою методу довільної психічної регуляції стану, який на сьогодні є найбільш актуальним і перспективним психологічним засобом оптимізації функціональних станів та розвитку професіоналізму. Зазначений метод є достатньо ефективним для усунення несприятливих функціональних станів (перевтоми, нервово-психічної напруги, гіперкінезії, монотонії тощо). Його використання і складає перспективу подальших досліджень у контексті психологічного забезпечення соціальної підтримки розвитку професіоналізму фахівців харчової промисловості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Mushkevych, Valentyn. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРУСТРАЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ." Psychological Prospects Journal, no. 35 (August 3, 2020): 101–18. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-101-118.

Full text

Abstract:

У статті детально вивчено, уточнено й узагальнено матеріали щодо фрустаційної поведінки військовослужбовців, виявлено психологічні особливості фрустраційної поведінки, виокремлено найбільш характерні її закономірності та способи перебігу, досліджено її компоненти, що можуть проявлятись у різних сферах функціонування особистості. Методи. Використано методи спостереження, бесіди, анкетування та тестування. Продіагностовано основні особливості фрустраційної поведінки військовослужбовців за допомогою методик «Самооцінка психічних станів Г. Айзенка», «Соціальна фрустрованість Л. Вассермана». Результати. Відзначено, що військовослужбовці схильні до впевненості в собі та своїх силах, проте вони не завжди готові приймати нововведення й мають проблеми з адаптацією до цих змін, намагаються самостійно контролювати ситуацію, яка виникає в житті. Установлено, що у військовослужбовців переважає середній рівень прояву таких психологічних станів, як тривожність, фрустрація, агресивність і ригідність, що породжує певні особливості в структурі особистості та її функціонуванні в соціумі. Доведено, що найбільш поширеним типом фрустраційної поведінки військовослужбовців є екстрапунітивні реакції з фіксацією на самозахисті, що свідчить про схильність до ворожості, осуду, звинувачень, докорів і сарказмів; вираженим є активне заперечення власної провини та намагання себе виправдати. Відзначено, що найменш поширеним є тип екстрапунітивної реакції з фіксацією на задоволенні; цей тип характеризується інтерпретацією фруструючої ситуації як корисної або ж такої що приносить задоволення. Висновки. Виявлено, що в більшості військовослужбовців дуже низький рівень соціальної фрустрації, що свідчить про адекватне сприйняття себе в соціумі та нормальну взаємодію в суспільстві. Досліджено, що такі сфери життєдіяльності особистості, як події в державі й суспільстві, матеріальне становище та сфера послуг і побутового обслуговування спричиняють високий ризик для виникнення стану фрустрації. Указано, що результати цього дослідження можуть бути використані в роботі практичного психолога та в таких галузях, як сімейна психологія, загальна психологія, соціальна психологія, військова психологія, психологія праці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

БИЧУК, Ірина. "СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД СІМЕЙ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ (ІЗ ДОСВІДУ ВИКЛАДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД»)." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.1.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено аналізу соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах (із досвіду викладання навчальної дисципліни «Соціальний супровід»). Проаналізовано, що соціальний супровід розглядається як довготривала робота, спрямована на здійснення індивідуальної соціальної допомоги та підтримки у вигляді надання комплексних соціальних послуг із метою міні- мізації складних життєвих обставин, подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу клієнта шляхом активізації його ресурсів та найближчого оточення. Розглянуто особливості сім’ї як клієнта соціальної роботи. Наведено основні технології соціального супроводу сім’ї, як-от: соціальна опіка (представлення працівником соціальної служби інтересів сім’ї (чи її члена) в органах влади, різних установах); соціальний патронаж (надання соціальних послуг (переважно за місцем проживання) індивідуальним клієнтам і групам ризику, тобто постійний соціальний нагляд, регулярне відвідування їхнього житла соціальними та іншими працівниками, надання їм необхідної економічної, соціально-побутової, лікувально- профілактичної допомоги); соціальна допомога сім’ї (передбачає надання соціальними службами, кризовими центрами, соціальними працівниками соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги»). Визначено основні формами соціальної роботи, які є базовими для соціального супроводу сімей, які перебува- ють у складних життєвих обставинах. Розкрито зміст видів допомоги під час здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, як-от: психолого-педагогічна робота, сприяння незалежності та поліпшенню матері- ального становища родини, сприяння навчанню та розвитку дитини, сприяння захисту здоров’я дитини, пред- ставництво інтересів, представлення інтересів дитини перед органами державної та місцевої влади, залучення дільничного інспектора з метою припинення насильства або пияцтва в сім’ї, допомога родичам дитини в оформ- ленні опіки, сприяння влаштуванню на виховання дитини в прийомну сім’ю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Слюсаревський, М. М. "Суспільне життя і соціальна психологія: спроба співвіднесення траєкторій розвитку." Практична психологія та соціальна робота, no. 7 (160) (2012): 1–5.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Петренко, Оксана Борисівна. "РОЛЬ ТЕОРІЇ ДОМІНАНТИ О. УХТОМСЬКОГО (1875–1942) У РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСНОЇ НАУКИ ПРО ЛЮДИНУ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 10, 2019): 6–16. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.127.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано спадщину видатного ученого Олексія Олексійовича Ухтомського, філософсько-світоглядна концепція якого про людину не лише підводить підсумки накопичених знань й отриманих результатів, але й визначає перспективи подальшого розвитку комплексної науки про людину. Доведено, що вчення О. Ухтомського про домінанту належить як фізіології, так і філософії та психології, а також стало підґрунтям окремих ідей кібернетики й синергетики. Схарактеризовано роль теорії домінанти у розвитку комплексної науки про людину: О. Ухтомський погодив її з фундаментальними питаннями людського буття й пізнання, її особистої соціальної сутності, поширив теорію на найбільш складні форми психічного відображення дійсності й духовного життя особистості, визнав її потужним системотворчим фактором у комплексному науковому описі найбільш складної живої системи – людини. З’ясовано, що О. Ухтомським розроблена струнка концепція людини, побудована на новому синтетичному підході до природи людини, на стику природничо-наукових і гуманітарних знань, що дало можливість ученому органічно пов’язати природничо-наукові уявлення про поведінку й психіку людини із законами моральної поведінки людини у світі, що виводять зміст і сенс життя людини за її чисто фізіологічні, природні межі. Учений довів, що людина – істота не тільки біологічна, але й історична та соціальна, вона включена у суспільну взаємодію й у процес зміни поколінь, і цим багато в чому визначаються її реакції на зовнішні виклики. Крім того, людина активна, має волю, здатна до цілеспрямованої діяльності, відносно вільна, і в міру цієї волі відповідальна. І, що дуже важливо, сприймає себе цілісно. Розкрито якісно нове розуміння ученим «середовища» у контексті культури, яка об’єднує як індивідуальний внутрішній світ, так і колективне несвідоме, назване О. Ухтомським «досвідом батьків». У статті доведено, що теорія домінанти О. Ухтомського може використовуватися у таких прикладних галузях, як психологія праці, спорту, медична психологія, педагогічна психологія тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

СІЛЬВЕСТРОВА, Оксана, Оксана ЖУК, and Оксана МАЙБОРОДА. "КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.14.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано вплив культурно-історичних та соціально-філософських чинників на становлення і розвиток ідей благодійності, допомоги нужденним, соціальної допомоги як суспільного феномену та соціальної роботи як професійної діяльності. Методологічною основою дослідження виступає системний підхід до вивчення культурно-історичних та соціально-філософських засад благодійності та соціальної допомоги. Використано історичний метод (прослід- ковування історичного розвитку феномену соціальної допомоги та благодійності, урахування специфіки розви- тку певних історичних періодів та її вплив на підходи до благодійності, вплив наукових та філософських знань на формування теоретичних засад професійної соціальної роботи тощо), методи аналізу та синтезу (для вичле- нування особливостей розвитку ідеї допомоги у різні історичні періоди та визначення її впливу на формування і розвиток професійної соціальної роботи в подальшому). У статті показано, що в первісних спільнотах питання допомоги та взаємодопомоги виходили з необхідності забезпечити виживання спільноти. Із появою та поширенням релігійного світогляду ідеї допомоги та милосердя стали пов'язуватися з ідеями про спасіння душі, а допомога ближньому – як вияв любові до Бога. Показано вплив релігійних настанов на ідею допомоги нужденним у Європі, США та особливості впливу релігійного світогляду на розвиток ідей благодійності в українському суспільстві. Вплив релігійних установок залишався сильним до кінця XVII – XVIII ст., а з епохи Нового часу та Просвітництва поширення здобули світські доктрини благо- дійності та її регулювання. Відзначено, що у ХІХ ст. реалізація соціальної допомоги здійснюється через численні громадські благодійні організації. Проте з кінця ХІХ ст. стає очевидним, що соціальна допомога та соціальна робота мають надаватися та здійснюватися професіоналами, які мають відповідну освіту. Проаналізовано вплив базових філософських та етичних ідей від давнини до сучасності, які орієнтували суспільну думку на необхідність допомоги та взаємодопомоги, соціальної відповідальності тощо. Підкреслено вплив наукових та філософських ідей на розвиток теорій та практики соціальної роботи у першій половині ХХ ст. Значний вплив на роз- виток теоретичних засад у розумінні соціальної допомоги та соціальної роботи зробили наукові та філософські напрями початку ХХ ст.: психоаналіз, герменевтика, екзистенціалізм, гуманістична психологія, гештальтпсихологія та ін. Наголошено, що з кінця ХХ – початку ХХІ ст. у питаннях надання соціальної допомоги та благодійності з’явилися та набули поширення ідеї прагматичного гуманізму та ефективного альтруїзму як альтернативи кла- сичним підходам до благодійності та допомоги. Зроблено висновок, що культурно-історичні, економічні, соціально-політичні зміни, що відбуваються у сус- пільстві впродовж його історичного розвитку, значно впливають на формування і розвиток ідеї соціальної допо- моги, а також ставлять питання про необхідність пошуку нових підходів до організації та функціонування системи соціальної допомоги, ураховуючи вимоги сучасної теорії і практики, накопиченого вітчизняного і зару- біжного досвіду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.

Full text

Abstract:

Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства. Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства. Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990). Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей. Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Третяк, О. С. "Створення акмеологічного середовища під час викладання дисципліни "соціальна психологія" в студентів-істориків." Соціальна педагогіка: теорія та практика, no. 1 (2014): 43–51.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

ГРИСЬ, Антоніна. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ ЯК УМОВА ЇХ УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ." Психологічне здоров’я, no. 2 (April 28, 2021): 24–34. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-3.

Full text

Abstract:

Постановка проблеми. Соціально-психологічна адаптація підвищує адап- тивність особистості, тобто міру її пристосованості до життя в соціумі. Варіант соці- ально-психологічної адаптації, при якому особистість може частково змінюватися в ото- ченні та водночас залишатися сама собою, що забезпечує конгруентність і комфортність психологічної рівноваги особистості, є оптимальним для успішної професійної соціалізації майбутнього фахівця, зокрема психолога. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здат- ність особистості долучатися до адаптивної соціальної поведінки, розуміти інших людей та керувати їх поведінкою, пов’язана із соціальним інтелектом. Для розвитку теорії соці- ально-психологічної адаптації особистості важливість має вивчення Я-концепції особисто- сті. З соціальним інтелектом майбутнього фахівця співвідносяться всі види професійної компетентності. Формулювання мети статті. Мета – розкрити особливості соціаль- но-психологічної адаптації студентів-психологів у процесі їх професійної соціалізації. Виклад основного матеріалу. Соціальний інтелект, як інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації, об’єднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню або групи людей, діагностувався тестом соціального інтелекту Дж. Гілфорда і М. О’Саллівена. Експеримен- тальна група досліджуваних складалася з двох груп, у яких реалізовано формувальні впливи (по 24 особи у кожній), та двох контрольних груп, – загалом 96 осіб. Із демографічних показ- ників, бралися до уваги стать та вік випробуваних. Статистична обробка отриманих ре- зультатів здійснювалася за допомогою методів математичної статистики в програмах Excel та SPSS – 17. Для статистичного аналізу використовувалися U-критерій Манна-Уіт- ні для незалежних і W-критерій Уілкоксона для залежних вибірок. Навчання проводилося в форматі аудиторних занять (лекційних чи лабораторних) за програмою, теоретична основа якої – інтерактивні технології та методи, що реалізують принципи навчання дорослих та акцентовані на розвиток соціального інтелекту. Відбір методів, реалізованих у даній про- грамі, здійснювався на основі: сучасних досліджень у галузі загальної, вікової та педагогічної психології; концепції саморегуляції діяльності та активності суб’єкта; теорій психологічної травми, механізмів психологічного захисту, сучасних теоретичних і емпіричних досліджень соціального та емоційного інтелекту; положень суб’єктного підходу; методологічних і ме- тодичних аспектів реалізації спецкурсів для студентів старших курсів та організації соці- ально-психологічного тренінгу. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, розвиток соціального інтелекту студентів ефективно здійснювати через створення сприятливого освітньо-культурного середовища з урахуванням особистісних характерис- тик майбутнього фахівця, передусім таких як: попередній соціокультурний досвід, ціннісні орієнтації та смисложиттєві орієнтири студентів, мотиваційні чинники, які є основою роз- витку здатностей до соціально-психологічної адаптації, в основі якої показники соціального інтелекту. Зазначені показники забезпечують адаптацію незалежно від типу соціальної ор- ганізації, в якій доведеться працювати майбутнім психологам, оскільки вони є універсальни- ми. Відповідно, виходячи з отриманих даних, варто конструювати зміст освітніх програм підготовки фахівців таким чином, щоб вони сприяли передусім розвитку їх адаптивних здат- ностей, бо вони є оновою опанування на практиці професійних компетентностей: комуніка- тивних, особистісних, технологічних.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Остапчук, Олена Євгенівна. "Синергетичні принципи розвитку наук про людину і освіту." New computer technology 15 (April 25, 2017): 15–20. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v15i0.627.

Full text

Abstract:

. Мета дослідження – розкрити взаємозв’язок синергетики з гуманітарною психологією і педагогікою, теорією управління освітніми системами і процесами. Завдання дослідження: обґрунтувати актуальність і правомірність застосування синергетики в гуманітарній сфері; навести приклади поширення (проекції) ідей і принципів синергетики в психології особистості і педагогіці; визначити перспективи застосування синергетики в соціальних науках. Об’єкт дослідження: синергетика як міждисциплінарний напрямок. Предмет дослідження: принципи синергетики у вивченні соціально-психологічних і педагогічних систем. Методи дослідження: аналіз, узагальнення, метод «вкладених систем», методи «м’якого управління». Результати дослідження: визначена зона перетину предмету синергетики і психолого-педагогічних наук, накреслені перспективи інтеграції синергетики в гуманітарну сферу. Висновки і рекомендації. Психіка, особистість, освіта – складні самоорганізовані системи. Формуються новітні галузі знань – психологічна синергетика, педагогічна синергетика, соціальна синергетика. Педагогічні системи і процеси розглядаються з позицій багатомірності, нестійкості, невизначеності, діалогічності. Потребують на розробку математичні моделі психічного і особистісного розвитку людини, динаміки гуманітарних систем.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Golub, Tetiana Petrivna, Liudmyla Mykolaivna Zhygzhytova, Olga Oleksandrivna Kovalenko, and Olga Ivanivna Nazarenko. "ПСИХОЛОГІЯ ОСВІТИ ЯК НОВИЙ ПІДХІД У ПЕДАГОГІЧНИХ НАУКАХ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.6.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена сучасним тенденціям розвитку психолого-педагогічних наук в умовах кардинальних змін, які відбулися в культурній, гуманітарній, соціальній, науково-технічній, економічній і політичній сферах. Необхідність навчатися протягом усього життя визначила перспективи нових досліджень, які звертають увагу на різноманітні зміни, що відбуваються в житті людини під час її перебування в освітньому середовищі. Також окреслено завдання, які розширилися з психології виховання та навчання до рівня загальногуманітарних, гуманістичних і соціально-куль- турних. Зазначено, що саме психологія в її цілісному змісті стала невід’ємною складовою частиною процесу навчання, виховання та розвитку людини. Ставиться питання співіснування педагогічної психології та психології освіти, а також відзначається наявність фундаментальної основи психолого-педагогічних досліджень, тієї бази наукової психології та філософії, яка визначає становлення та розвиток людини в освітній сфері. Описуються основні харак- теристики освіти: освіта як окрема самостійна сфера життєдіяльності; освіта як універсальний спосіб передачі культурно-історичного досвіду; освіта як загальна культурно-історична форма становлення та розвитку людини про- тягом історичного періоду й у культурному просторі. Розглядається, що психологія освіти є частиною психолого- педагогічної антропології, яка досліджує проблеми послідовного розвитку суб’єктів освіти, індивідуальних векторів самоосвіти, зміну їх положень, а також зміст їхніх складових частин на основних етапах соціалізації та дорослі- шання. Розробляється питання духовно-моральної освіти в контексті педагогічної психології, а також звертається увага на нові навчальні стратегії в освіті, спрямовані на розвиток метанавичок і метакомпетенцій, які дозволяють краще засвоювати навчальний зміст та ефективніше організовувати індивідуальний навчальний простір. Пропону- ється розв’язання сучасних проблем психолого-педагогічного спрямування шляхом створення міждисциплінарних груп, до складу яких мають входити фахівці-практики; а також шляхом звернення особливої уваги на особистість в освіті в усіх аспектах, пов’язаних із цим питанням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Дятченко, Діана. "Аналіз впливу соціально-психологічних причин безпечної поведінки особистості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-67-74.

Full text

Abstract:

Аналіз теоретичної значимості впливу соціально-психологічних причин на безпечну або небезпечну поведінку людини у різних життєвих ситуаціях дає змогу передбачити розвиток подій з позиції «безпека - небезпека», розшифровує каталог різноманітних моделей, умов та можливих факторів безпечності. Також недостатньо вивчена психологічна природа різноманітних видів активності особистості, направлених на забезпечення своєї безпеки. Зростає число людей, які характеризуються деформованістю потреби в соціальній безпеки, що призводить до зниження задоволеності сьогоденням і відсутності впевненості в майбутньому, до руйнування цілісності особистості, зростання страху і тривоги, зниження стійкості до несприятливих впливів. Дана обставина обумовлює необхідність розробки моделі і механізмів соціально-психологічної безпеки особистості. В науковому плані, стала очевидною необхідність використання нових теоретичних підходів і методів соціально-психологічного вивчення уявлень про особистість, обумовлена тим, що нова соціальна реальність, яка сьогодні вже традиційно визначається як соціальна нестабільність, неминуче висуває підвищені вимоги до особистості в плані активності. Існуючі підходи до проблеми психології безпеки особистості, без суперечностей один одному, відображають окремі сторони цього феномена, що не інтегруючи їх в цілісну психологічну концепцію. Актуальність сучасного звернення до соціально-психологічних проблем безпеки особистості визначається також логікою розвитку психологічної науки і необхідністю інтеграції досягнень загально-психологічного і соціально-психологічного наукового знання, досліджень в сфері екстремальної психології та психології службової діяльності. Неможливість захистити людину від усіх загроз, складних і напружених ситуацій, привела до необхідності переосмислення розуміння психологічної сутності безпеки. Складається динаміка соціальних настроїв відображає все більш наростаюче в суспільстві відчуття безперспективності, високого рівня невизначеності очікувань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Литвин-Кіндратюк, Світлана. "Проблеми розвитку особистості у світі, що стрімко змінюється." Збірник наукових праць: психологія, no. 23 (April 9, 2019): 7–18. http://dx.doi.org/10.15330/psp.23.7-18.

Full text

Abstract:

У статті аналізується розвиток особистості на тлі стрімких соціальних трансформацій як складну соціально-психологічну проблему, яка є одним з важливих викликів для сучасної психології. У контексті міждисциплінарного дискурсу виокремлюється соціально-психологічний ракурс її розгляду, наводяться моделі її дослідження. Пропонується доповнити соціально-психологічний аналіз зазначених змін діахронним розглядом ритмів соціокультурних перетворень у їх стосунку до особистості. Порівнюючи підходи до вивчення особистості на тлі революцій та соціальної еволюції початку ХХ століття та сьогодення окреслюється поле аналізу в межах двох основних модусів її існування – екстремального та повсякденного, що дозволяє на методологічному рівні поєднати ресурси синергетики вкупі з елементами психолого-історичного аналізу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Іdrіsov, Bahtiyar. "Трансформація суспільної свідомості як довгострокова причина революції." Sociological studios, no. 1(14) (June 10, 2019): 13–18. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2019-01-13-18.

Full text

Abstract:

Вивчення питань революції становлять безсумнівний науковий інтерес у контексті зміни суспільної свідомості і його впливу на швид-кість соціальних процесів. Проведений порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних соціологічних досліджень засвідчив, що наукові пояснення виникнення й розвитку революції відрізняються достатньою варіатив-ністю. У дослідженні подано класифікацію найбільш визнаних теорій революції, складену за схожими причинами їхнього виникнення. Особ-ливу увагу приділено біхеоверистським концепціям, у яких вивчаються питання масової психології, і виокремлено умови зміни суспільної свідомості. Доведено, що основною причиною українських революцій є збереження революційної ситуації, викликаної періодичною трансфор-мацією суспільної свідомості. Визначено, що періоди трансформації являють собою повторюваний взаємозв’язок ланок-фаз: «соціальна дезорієнтація – соціальна аномія – соціальний цинізм – соціальне безум-ство», – які характеризуються звуженням у часі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Соколова, І. М., З. Р. Шайхлісламов, and В. Ю. Горбенко. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОСТАВЛЕННЯ В СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 4 (April 7, 2022): 118–23. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.23.

Full text

Abstract:

Українське суспільство наразі переживає соціально-психологічні труднощі, пов’язані передусім із пандемією у світі, нестабільним фінансово-економічним становищем і соціально-політичними негараздами, які зачепили кожну сім’єю. Усе це створює значну кількість стресогенних чинників для населення. Карантинні обмеження, постійне перебування людини в стресовому стані викликають труднощі з підтримкою психологічного комфорту членів нашого суспільства, зумовлені зміною умов життя. Усе це стосується також студентів, майбутніх психологів. Мета статті – виявити й дослідити психологічні особливості самоставлення в студентів-психологів, надати рекомендації. Стаття присвячена дослідженню феномена самоставлення. Предметом дослідження є психологічні особливості самоставлення в студентів-психологів різних років навчання. У статті наведено порівняння студентів першого курсу й об’єднаної групи другого і третього курсів, подані результати дають змогу дослідити розвиток самоставлення студентів без психологічного досвіду і студентів із певними психологічними знаннями. Робота буде цікава викладачам психології, здобувачам освіти, адміністрації закладів освіти. Надано аналіз наукових психологічних підходів до проблеми виявлення сутності поняття «самоставлення». Самоставлення визначено як специфічне, стійке ставлення людини до власного «Я», яке проявляється в особистісній, емоційній, соціальній і поведінковій сферах життєдіяльності. Розглянуто роботи таких учених, як С.Р. Пантилеєв, Н.І. Сарджвеладзе, В.В. Столін, І.І. Чеснокова, У. Джеймс, Ч. Кулі, Д. Мід, К. Роджерс, Р. Бернс, М. Розенберг, С. Куперсміт, А. Маслоу, С. Епштейн, С. Хартнер та інші. Наведено результати емпіричного дослідження, яке включало дослідження самоставлення за методикою «Дослідження самоставлення» С.Р. Пантилеєва, студентів першого, другого і третього років навчання напряму навчання 053 «Психологія». Виявлено, що така характеристика само ставлення, як самоцінність, має найвищий рівень вираженості, респонденти першої групи виявили тенденцію до низького рівня самоприхильності, респонденти другої групи отримали низькі показники рівня самозвинувачення. Інші характеристики в обох груп виявлені на середньому рівні. Згідно з проведеним статистичним аналізом, виділено, що за U-критерієм Манна-Уітні виявлено суттєві відмінності за показником самоприхильності. За результатами дослідження виявлено, що студенти-психологи першого курсу мають нижчий рівень самоприйняття й самоприхильності та вищий рівень самозвинувачення відповідно до старших курсів. Відповідно до результатів дослідження надано рекомендації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

ЛАПІНА, Марина. "ФОРМУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ КОМПОНЕНТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 341–48. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-341-348.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено актуальній проблемі формування професіоналізму фахівців соціономічних професій, зокрема особистісної компетентності, яка є найважливішою частиною фахової майстерності педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців системи МВС тощо. Метою статті є створення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери за допомогою методів соціального проєктування. У статті зазначено, що операційний компонент професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівців соціальної сфери, безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості, а саме: сталі професійні знання, комунікативні, конфліктологічні, інформаційні компетенції фахівців, якості самоорганізації та самоконтролю, стресостійкість та вміння керувати своїми емоціями. Зміст психолого-педагогічної програми формування операційного компонента особистісно-професійної компетентності складають методи активного практикоорієнтованого творчого опанування психолого-педагогічними та конфліктологічними знаннями, методи активного соціально-психологічного навчання, а саме групового психологічного тренінгу із використанням вправ з розвитку здібностей саморегуляції та аутотренінгу. Запропонований контроль ефективності програми через використання методів психодіагностики відповідних професійно-важливих якостей фахівців. Очікуваними результатами реалізації програми формування операційних складників компетентності є отримання сталих соціально-гуманітарних знань, психолого-педагогічного мислення, комунікативних та організаторських навичок фахівців соціальної сфери, здатність керувати своїми емоціями та розвиток індивідуальних якостей стресостійкості в допомагаючий діяльності для збереження психічного здоров’я фахівця. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання задля отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців соціальної сфери. Ключові слова: фахівці професій соціальної сфери, професійна компетентність, операційні компоненти особистісно-професійної компетентності, психолого-педагогічна програма, активне практикоорієнтоване навчання, психологічний тренінг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

ФУШТЕЙ, Оксана. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА РОБОТА З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 44–50. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.7.

Full text

Abstract:

У статті з’ясовуються проблеми пандемії COVID-19, з якою зіштовхнулося людство і яка кардинально змінила життя всього населення Землі, особливо людей похилого віку. Метою статті є теоретичне вивчення та емпіричне дослідження сутності соціальної роботи, психологічних особливостей людей похилого віку, визначення особливостей соціальної роботи з людьми похилого віку в умовах пандемії COVID-19. Для досягнення поставленої мети дослідження використано комплекс методів, як-от: аналіз соціально-педагогічної та психолого-педагогічної літератури, порівняння наукових джерел, які стали основою для визначення ступеня наукової розробки проблеми, систематизація з метою визначення та уточнення основних понять дослідження та наявних наукових підходів до вирішення окресленої проблеми, узагальнення для формулю- вання підсумкових положень та висновків. Наукова новизна полягає в тому, що уточнено зміст поняття «соціальна робота» як специфічного виду про- фесійної діяльності, спрямованого на підтримку та надання кваліфікованої допомоги людям похилого віку; про- аналізовано зміст та ключові форми соціальної роботи в Україні з людьми похилого віку в умовах карантину, які потрапили до групи ризику; обґрунтовано фундаментальні принципи надання ефективної соціально-психологіч- ної допомоги; визначено основні труднощі, з якими зіштовхуються люди похилого віку в умовах карантину; роз- роблено рекомендації для соціальних працівників, які співпрацюють із людьми похилого віку в умовах карантину. На основі теоретичного вивчення та емпіричного дослідження сутності соціальної роботи, психологічних особливостей людей похилого віку можна зробити висновок, що в роботі з людьми похилого віку, які перебувають у зоні ризику та в кризовій ситуації, необхідно застосовувати індивідуальний підхід не тільки в глибокому вивчен- ні особистих і професійно-ділових якостей, а й у виявленні їхніх інтересів та потреб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Chorna, Lidiya. "Груповий міф та його функції в складних соціальних ситуаціях." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 116–24. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).30.

Full text

Abstract:

У складних соціальних ситуаціях, коли в людини звужується свідомість та послаблюється критичність мислення, зростає ймовірність її звернення до міфу як засобу осмислення дійсності. У психології поширені поняття колективного і персонального міфу, а от груповий лише набуває наукового статусу. Соціальна взаємодія відбувається насамперед у малій групі, а груповий міф, як не парадоксально, сприяє побудові групової ідентичності, посиленню згуртованості членів групи в разі загрози її існуванню. Тобто міф у проблемних ситуаціях допомагає адаптувати членів групи до соціальної дійсності шляхом їх консолідації, а також надихає на активне долання соціальних складнощів. Міф спонтанно виникає в процесі безпосередньої комунікації членів групи, рефлексії та оцінки ситуації за допомогою доступних для них на актуальний момент психічних ресурсів. У випадку покращення соціальної ситуації міф із засобу адаптації може перетворитися в засіб дезадаптації: із живого міфу – у груповий наратив, що містить ригідні соціальні настановлення, групові стереотипи та інші ілюзорні феномени групової взаємодії, які хибно відбивають соціальну реальність, деструктивно впливають на розвиток групи. У такому разі йдеться про дисфункцію міфу, тобто його функціональність для групи є умовною. Отже, груповий міф може виконувати функції адаптації, дезадаптації до складних соціальних ситуацій, а також їх активного долання, перетворення із складних у нескладні, розв’язані та пережиті. Ці загальні функції підпорядковують собі часткові: адаптивна – соціалізувальну, інтегративну, консолідувальну; дезадаптивна – ілюзорно-фантазматичні, компенсаторно-деструктивні; проактивно-творча – емоційно-наснажливу, ціннісно-рефлексивну, дієво-долальну тощо. Захисні функції міфу залежно від специфіки психологічних захистів (компенсація, заміщення, проєкція, раціоналізація, заперечення тощо), які використовуює група в процесі створення міфу, можуть слугувати всім трьом вищезгаданим цілям групи: адаптації, дезадаптації, творчого перетворення складних соціальних ситуацій. Визначення функцій міфу в малій групі дасть змогу виокремити маркери його ідентифікації, створити нові методи дослідження поведінки людини в соціальних ситуаціях та впливу на неї групових феноменів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Sushyi, O. V., V. D. Grydguk, V. Zhovtianska, O. Y. Kukharuk, Yu S. Sokolovska, M. M. Sliusarevskyi, and V. O. Tatenko. "ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ФОРМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ:." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 16, 2017): 3–26. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).37.

Full text

Abstract:

Висвітлено результати першого в історії і теорії психологічної науки дослідження генезису і специфіки основних форм соціально-психологічного мислення, що склалися в зарубіжному та вітчизняному соціокультурному просторі, передумов і перспектив їх поступу, взаємодії і взаємозбагачення та підсумки розроблення на цій основі концептуальних засад дальшого розвитку української соціальної психології як наукової та навчальної дисципліни. У ході дослідження здійснено концептуалізацію понять соціально-психологічного мислення (СПМ) та його форм. Запропоновано класифікаційно-генетичну модель форм СПМ, на основі якої розроблено низку концепцій (запровадження суб’єктно-вчинкового підходу в соціальній психології, історіографічного канону в соціальній психології, ідеологічної форми СПМ), методик (формування громадянської позиції учнівської молоді), технологій (моніторингу стану історіографії соціальної психології) та моделей, що описують структуру і функції, пояснюють механізми функціонування, закономірності та тенденції розвитку і взаємодії основних форм СПМ (наукових, позанаукових, ідеологічно та психотехнологічно зорієнтованих), а також розкривають їхній евристичний потенціал та можливості щодо вирішення різних практично значущих завдань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Tatenko, Vitaliy. "Колективна інтуїція як об'єкт соціально-психологічного дослідження." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 9–18. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).208.

Full text

Abstract:

Звернення до проблеми колективної інтуїції викликане тим, що, з одного боку, цей феномен реально існує і має поширення в різних сферах суспільного життя, а з другого – що соціальна психологія досі не приділяла належної уваги дослідженню природи і механізмів функціонування колективної інтуїції, виявленню її реальних можливостей, подоланню помилкових уявлень і спростуванню різного роду містифікацій. З огляду на наявні суперечності в розумінні психологічної природи і сутності інтуїції загалом, а також її колективної похідної у пропонованій роботі сформульовано та обґрунтовано низкутеоретичних положень, а саме: про відносно самостійний онтологічний і гносеологічний статус інтуїції, що заперечує можливість її розуміння як побутового аналогу наукового поняття антиципації або як різновиду мисленнєвої, мнемічної чи перцептивної діяльностей; про інтуїцію як елемент системи психіки, що функціонує на перетині усвідомлюваного і неусвідомлюваного, раціонального й ірраціонального, логічного і почуттєвого, поняттєвого і образного модусів психічної активності, чим пояснюється її спроможність до цілісного відображення і конструювання дійсності як індивідуально неповторного, унікального сущого; про інтуїцію як різновид психічної діяльності, що має свою функціональну структуру; про колективну інтуїцію як спосіб і засіб розв’язання тих проблем, які не в змозі розв’язати індивідуальна інтуїція; про колективну інтуїцію як результат інтеграції індивідуальнихінтуїцій, що за своїми функціональними можливостями перевершує арифметичну суму останніх; про соціально-психологічні особливості функціональної структури колективно-інтуїтивної діяльності та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

ГОЛОВА, Наталія. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ СПРИЯТЛИВОЇ АДАПТАЦІЇ ГЕРОНТОЛОГІЧНОЇ ГРУПИ НАСЕЛЕННЯ ДО НОВИХ УМОВ СОЦІАЛІЗАЦІЇ." Psychology Travelogs, no. 2 (November 10, 2021): 33–43. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-2-4.

Full text

Abstract:

В статті розглядаються соціально-психологічні умови адаптації осіб похилого віку до старіння та вплив соціального статусу на цей процес: побутові (якість харчування, що дозволяє вважати зовнішнім чинником соціальної адаптації); дозвіллєві (організація дозвілля); комунікаційні (спілкування допомагає особам похилого віку обмінюватися життєвим досвідом і просто знаходити однодумців);релігійні; практика «втілення мрій», яка застосовується в Польщі (соціальні працівники, психологи допомагають своїм клієнтам реалізувати «дрібну» мрію). Досліджені основні «життєві позиції» (конструктивна, залежна, захисна, позиція «ворожості до світу», позиція «ворожості до себе і свого життя») цієї категорії осіб, що впливають на психологічну адаптованість. Класифіковано форми соціальної адаптації в рамках якої виокремлюється конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, радикалізм (заколот), в ході дослідження з’ясовано, що найпоширенішими формами адаптації для всіх осіб похилого віку є ритуалізм і конформізм. Обґрунтовані умови сприятливої адаптації осіб похилого віку до нових умов соціалізації, через призму соціально-психологічної реабілітації, що полягає у соціальному забезпечені, піклуванні, захисті. Проаналізовані завдання соціального працівника, практичного психолога в організації соціально-психологічної адаптації, осіб похилого віку. Охарактеризовано стратегію соціально-психологічної роботи з самотніми особами літнього віку. Визначено вплив соціального статусу на адаптаційний процес в літньому віці. Розглянуто поняття самотності в аспекті соціального захисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Литвин-Кіндратюк, Світлана. "Історико-еволюційний вектор студій розвитку особистості в сучасній психології." Збірник наукових праць: психологія, no. 24 (December 23, 2019): 16–28. http://dx.doi.org/10.15330/psp.24.16-28.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто розвиток особистості в контексті сучасних історико-еволюційних підходів у психології розвитку та соціальній психології. Обстоюється доцільність збагачення методологічної бази цього пошуку на засадах ідей еволюціонізму, методологій загальної, вікової, соціальної психології, сучасної міждисциплінарної платформи «наук про розвиток» у зарубіжній психології. Показано, що історіоризація розвитку особистості виходить з пріоритетності соціально-історичної складової цього процесу, що представлена лінією історіогенезу. Акцент на соціально-психологічному аналізі зазначеної лінії передбачає долучення до спектру сутнісних характеристик розвитку особистості – контекстуальності, а також виокремлення концепту «між поколінна взаємодія» як «одиниці» аналізу цього процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Саранча, І. Г. "СОЦІАЛЬНА ПОСЛУГА ЗА БЮДЖЕТНИЙ КОШТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 236–41. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-36.

Full text

Abstract:

Пропонований науковий огляд стосується питань підготовки спеціалістів соціальної та освітньої сфер. Зокрема, це стосується питання підготовки соціальних працівників, що має відбуватися в умовах зміни підходів до надання послуг, анонсованих державою. Так, окремо розкривається питання передачі повноважень органів виконавчої влади з числа надавачів послуг недержавним організаціям, об’єднанням громадян та приватним особам для здійснення обслуговування населення певної територіальної громади на засадах доступності та відкритості через механізм реалізації соціальної послуги за бюджетний кошт. Основна увага приділяється питанню використання пропонованого державою механізму для практичної підготовки студентської молоді до професійного самовизначення. Оскільки основне завдання вищої освіти – підготувати компетентного фахівця в певній сфері, ми розглядаємо дане питання в рамках психолого-педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної та/чи соціально-реабілітаційної практики, а також у межах волонтерської діяльності в позанавчальному процесі. Так, через включення в процеси надання соціальних послуг за бюджетний кошт та в рамках співпраці вищих навчальних закладів із громадськими організаціями відбувається якісна підготовка спеціалістів. У таких умовах соціальний працівник, майбутній соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи тощо знайомляться безпосередньо з практикою використання набутих знань під час надання послуг населенню відповідно до державних стандартів і включаються в усі процеси роботи – від ведення документації, розуміння супутніх юридичних питань, соціально-економічного та соціокультурного ефекту, співпраці з відповідними органами виконавчої влади, комунальними закладами та іншими установами і до питання власне алгоритму співпраці з отримувачами послуг. Усе це сприяє глибокому розумінню майбутнім фахівцем власних можливостей та відповідальності, які належатимуть до його компетенції у разі вибору того чи іншого професійного напряму: власне роботи в закладах освіти, соціальних установах чи громадських організаціях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Сушко, Діана. "СПІВЗАЛЕЖНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ У КОНТЕКСТІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 8(53) (December 27, 2019): 107–12. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).11.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі прояву співзалежної поведінки особистості в умовах сьогодення. На думку фахівців (психіатрів, наркологів, психологів, неврологів), профілактика та подолання співзалежності належить до актуальних медико-соціальних завдань. Ця проблема стає все гострішою у зв’язку із ростом поширеності залежності, зокрема, і хімічної, та інших видів адиктивної поведінки. Феномен співзалежності ще недостатньо вивчений у світі, в тому числі і в нашій країні. Про нього рідко згадується в посібниках з клінічної, вікової, сімейної, педагогічної психології. На сьогодні ні в медичній, ні в соціальній психології немає єдиного визначення поняття співзалежності, його лише описують як складний характерологічний феномен. У статті обґрунтовано актуальність проблеми «співзалежності» як предмету наукового пошуку: вказано на необхідність визначення «співзалежності» як наукової категорії у соціальному і психологічному вимірах, дослідження «співзалежності особистості» як феномена психології; визначення особливостей прояву, критеріїв співзалежності особистості, умов і механізмів формування співзалежної поведінки; на потребу в розробці діагностичного комплексу, який дав би можливість різносторонньо дослідити вказаний феномен. В публікації розглянуті підходи до визначення поняття співзалежності у вітчизняній та зарубіжній літературі. Проаналізовано характерні особливості цього феномена на основі аналізу його трактування у працях психологів-науковців і практиків. Автор пропонує розглядати співзалежність як надмірну патологічну емоційну залежність особистості від значущих для неї близьких, зумовлену низкою соціально-психологічних чинників, серед яких чільне місце займають виховання та відносини в батьківській сім’ї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

КРАВЧЕНКО, Оксана. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ТУРИЗМУ ЯК ЗАСОБУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, no. 1 (August 17, 2020): 128–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.403.

Full text

Abstract:

У статті окреслено, що поряд із організаційними заходами забезпечення дієвої структури інклюзивної освіти стоїть завдання пошуку ефективних технологій соціально-психолого-педагогічного супроводу дітей та молоді з особливими освітніми потребами, які сприятимуть нормальній соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та подальшої інтеграції в суспільство, формуватиме соціальні компетенції для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі та поза її межами; уможливить належні способи взаємодії з колективом; створюватиме атмосферу спокійного прийняття відмінностей інших людей Такі програми раціонально запроваджувати чим раніше від дня народження. Тому на освіту покладається ключове завдання, яка має бути інклюзивною як за змістом, так і за суттю. Поряд з освітніми програмами мають бути реалізовані технології соціально-психологічної підтримки та реабілітації, які б сприяли психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини. Серед сфер діяльності для дітей та молоді найбільш цікавою і сприйнятливою є сфера дозвілля та відпочинку. Її доцільно використовувати на підставі рівних можливостей як потужний ресурс для пізнавальної та творчої роботи. Можливість пізнання культурної спадщини людства, подорожей та екскурсійних маршрутів є важливим реабілітаційним потенціалом. Впровадження таких програм мають усі законодавчі підстави, про що свідчать нормативні документи у сфері освіти, соціальної роботи, туризму. Аналіз змісту законодавчої бази із захисту прав людей з інвалідністю засвідчує, що їхня ефективна соціальна реабілітація є передумовою досягнення успіхів у людському, соціальному та економічному розвитку суспільства. Очевидно, що інклюзивний туризм має потужний реабілітаційних ресурс та інтегрує у собі пізнавальні, культурно-дозвіллєві, соціально-виховні, фізкультурно-оздоровчі, оздоровчі заходи, що стає перспективним напрямом подальших наукових розвідок.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Запорожченко, О. В. "Ідентичність особистості в умовах інформаційного суспільства." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 26 (March 1, 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.900.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено проблемі впливу інформаційних технологій на ідентичність особистості. Такі ключові особливості сучасності, як стрімкий розвиток і поширення інформаційних технологій, істотно впливають як на соціокультурний простір загалом, так і на соціальне буття кожної людини. Постійне збільшення обсягів інформації, що «бомбардує» свідомість людини, щораз більша соціальна атомізація і віртуалізація соціальних зв’язків визначають формування нового типу ідентичності, який треба вивчати з погляду різних дисциплін: соціальної філософії, соціології, соціальної психології, педагогіки тощо. У цій статті зроблено спробу соціально-філософського аналізу основних аспектів трансформації ідентичності в умовах інформаційного суспільства. Справді, стрімкі зміни в комплексі інформаційних технік і технологій – це ні з чим не порівнянний виклик, оскільки людині доводиться мати справу з інформацією, яка часто має безсистемний, маніпулятивний характер, спрямована на те, щоб сформувати потреби, переконання, мотиви для досягнення певних економічних і політичних цілей, які лежать за межами справжніх, автентичних потреб особистості. Ситуація ускладнюється також викликами і загрозами зовнішньополітичного характеру. Завдання, які стоять тепер перед гуманітарними науками, полягає в тому, щоб дослідити процеси, що відбуваються в сфері «людина-інформація»; надати державним структурам систему методологічних позицій у сфері інформаційної безпеки людини і світоглядних основ ідентифікації особистості в кризовому соціумі. Отже, соціальна інформаційна екологія сьогодні набуває вирішального значення, а від формування автентичної особистості, здатної відповідати на виклики сучасності, залежить подальший прогрес суспільства. У статті розглядаються базові ідеї основних зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства, особливості їх осмислення вітчизняними дослідниками в контексті системи «інформація-культура-суспільство-людина». Окрема увага в статті приділяється саме змінам у структурі, особливостях, чинниках формування ідентичності особистості. У статті автор розглядає як позитивні, так і негативні аспекти проблеми ідентичності особистості в умовах формування інформаційного суспільства, намагається окреслити напрями подальшого вивчення проблеми ідентичності, приділяє водночас особливу увагу трансформаціям у системі цінностей «людини інформаційної».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Грішко-Дунаєвська, Валентина. "СОЦІАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ТА КУРСАНТІВ-ПРИКОРДОННИКІВ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, no. 2 (February 20, 2020): 112–25. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.169.

Full text

Abstract:

У статті автор досліджує роль соціальної перцепції у взаємодії викладача та курсантів-прикордонників у психолого-педагогічному процесі при вивченні іноземної мови. Розглянуто різні підходи до розуміння і використання терміна: від позначення факту детермінації перцептивних процесів соціальними чинниками до сприймання так званих соціальних об’єктів (особистостей, груп, інших соціальних спільнот) або суто міжособистісного сприймання. Автор доводить, що соціальна взаємодія, соціальна перцепція повинні бути і частиною змісту навчання іноземної мови для професійного спікування у вищому військовому навчальному закладі. Дослідження ґрунтуються, перш за все, на соціальній природі і ролі мови, що знаходить відображення у комунікативному підході до вивчення іноземної мови яксистеми педагогічної стратегії і техніки навчання іноземної мови. Оскільки спілкування військовослужбовців має різні форми безпосередніх контактів (період навчання, спільні дії професійного рівня, побутового спілкування), то такі контакти містять думки, емоції, почуття, зовнішні та внутрішні оцінки, уявлення один про одного, симпатії, антипатії. За цих умов на спілкування у військовій навчальній групі впливають такі індивідуальні особливості, як спрямованість, установки, мотивація, характер, темперамент, вік, і власне сама зовнішність тощо. Сукупний вплив цих чинників визначає атмосферу та характер спілкування військовослужбовців, що зовні виявляється через їхні мовленнєві дії і вчинки. Саме тому під час вивчення іноземної мови, коли вивчається різноманітна тематика службового та побутового спрямування, викладач повинен максимально враховувати, розвивати і застосовувати його соціально-перцептивні компетентності для створення необхідного підґрунтя з метою модулювання максимально продуктивної взаємодії в jсвітньому процесі. Виявом його соціально-перцептивної компетентності буде також здатність до обрання психологічно правильного стилю педагогічних дій і створення такої психологічної атмосфери взаємодії у навчальній групі, яка, ураховуючи особливості умов вищого військового навчального закладу, дозволить оптимізувати атмосферу субординації під час комунікативно організованого навчання, змінюючи суворий традиційний рольовий сценарій, сприятиме зняттю психологічних бар’єрів курсантів-прикордонників під час вивчення іноземної мови, налагодженню відкритості в навчальних взаємостосунках.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Олексієнко, Борис. "РЕАДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 204–18. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.147.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні підходи до організації процесу адаптації учасників бойових дій та членів їхніх родин до умов мирного життя. Наголошується на тому, що система реадаптації має будуватися із врахуванням потреб як самого учасника операції Об’єднаних сил, так і його найближчого оціального оточення. Вона має здійснюватися разом із заходами з психологічної реабілітації. Психологічна реадаптація має в своїй основі передбачати комплекс заходів, який повинен надати підтримку колишнім учасникам бойових дій як у сфері соціально-правових відносин, так і у сфері соціальної психології і морально-етичних відносин. Вона має на меті здійснення інтеграції комбатанта у громадянське суспільство з тим, щоб повернути його з пограничної ситуації до соціальної норми, стабілізувати соціальний статус, спрямувати особистісні ресурси на активну побудову соціальної реальності, в якій він опинився після виконання завдань у зоні ООС, бути спроможним реалізувати особисті, майнові, політичні права, соціальні інтереси, отримати необхідні освітні, соціальні та житлові послуги, психологічну підтримку. Ця робота містить такі рівні, як: соціально-психологічна компенсація кризового стану демобілізованих комбатантів чи тих військовослужбовців, хто повернувся виконання завдань у зоні ООС до місць постійної дислокації своїх частин; корекція ціннісно-нормативних засад поведінки; формування оптимальних поведінкових стратегій. Ефективність психологічного забезпечення цього процесу оцінюється через досягнення необхідного стану психологічного ресурсу комбатанта, який має бути готовий як діяти за необхідності у бойовій обстановці, так і нормально жити у мирний час після курсу психологічної реабілітації і реадаптації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Коляда, Н. В., Н. М. Теслик, and С. М. Король. "ПРЕВЕНТИВНА ПРОФІЛАКТИКА ВИГОРАННЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ САМОЗБЕРЕЖЕННІ ЗДОРОВ’Я СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ПСИХОЛОГІВ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 1(13) (2019): 7–12. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-7-12.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Проблема збереження оптимального напруження праці вимагає розробки більш концептуальних шляхів в області соціально-психологічного дослідження. Постановка проблеми. Результати аналізу наукової літератури з питань стану здоров’я осіб працездатного віку свідчать, що проблема дотримання професійних основ самозбереження не знайшла належного висвітлення. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням підготовки і професійного становлення соціальних працівників присвячені праці С. Архипової, Л. Гуслякової, Б. Келасьєва, І. Козубовської, Г. Лактіонова, Л. Міщик, В. Поліщук, В. Сластьоніна, С. Тетерського, В. Фокіна, С. Чистякової, Н. Шмельової. Проблематику професійного вигорання у представників різних професій досліджували зарубіжні та вітчизняні психологи: В. Бойко, Н. Водоп’янова, С. Джексон, К. Маслач, Г. Каплан, І. Кущ, Г. Робертс, В. Семеніхіна, К. Черніс, А. Юрєв; соціальні працівники та педагоги – Т. Марек та Г. Пономарьова. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Невирішеним залишається питання соціально-психологічної сутності внутрішніх механізмів, реалізації базових аспектів самозбереження в процесі трудової діяльності для запобігання професійного вигорання. Постановка завдання. Професійні основи самозбереження вимагають наукового розгляду крізь призму проблем професіоналізму, ергономіки та професійної освіти. Виклад основного матеріалу. У статті розглядаються питання самозбереження населення працездатного віку та піднімається проблема професійного вигорання соціальних працівників та психологів зокрема. Представлені результати дослідження професійного вигорання. Цей аспект професійної діяльності є запорукою успішної професіоналізації, визначає рівень психічного і соматичного здоров’я працівників соціально-психологічної сфери. Висновки. Встановлено наближення показників редукції професіоналізму до порогового високого рівня. Визначено найвищі показники досліджених соціальних працівників за критеріями «розширення сфери економії емоцій» та «емоційне вибіркове реагування».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Турбан, Вікторія. "Культурний контекст психології особистості: постановка проблеми." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 280–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-280-289.

Full text

Abstract:

У статті аналізується культурний контекст психології особистості в Україні. Описані багатоманітні прояви культурного контексту психології особистості. Окреслено становлення психології особистості в Україні у ХХ-ХХІ столітті. В статті показано, що психологічне пізнання бере початок з осягнення психологією самої себе – власної картини світу і способів рефлексії, котрі й конструюють цю картину світу. Наголошено, що у ХХІ столітті розвиток психології в Україні відбувається під впливом «лінґвістичного повороту», постструктуралізму та філософії Постмодерну загалом. Психологія активно засвоює методи дискурс-аналізу й наративного аналізу. До наукового обігу входять постмодерністські поняття – «ідентичність», «роль», «гра» та ін. Особистість постає детермінованою домінантними дискурсами та соціальними практиками. Відтак психологія деталізує та поглиблює розуміння тих факторів, котрі впливають на становлення особистості. В статті показано, що теорії й узагальнення психології особистості органічно ввійшли до всіх поведінкових наук і української культури загалом. Вони широко використовується в науковому та ненауковому дискурсах, що свідчить про культурну адекватність концептуалізації поняття «особистості», виробленого в рамках психології, та соціальну актуальність психології особистості загалом. Ця ситуація підводить до висновку автора про доцільність виявлення саме культурного контексту, який позначається на уявленнях про особистість, які мають місце в психології, і впливають на розвиток психології особистості. Разом із тим, в статті наголошено, що культура Модерну та Постмодерну відзначається активними трансформаціями. Традиційні уявлення про соціум і особистість, які були поширені в ХХ столітті, вже нині піддаються перегляду. Передусім, предметом аналізує постає соціалізація особистості під впливом культури. Дискурс теорії та методи дискурс-аналізу уможливлюють аналітику культури та факторів становлення ціннісних уявлень, а отже й тих чинників, котрі визначають соціалізацію особистості та формування її ідентичності. Встановлено, що культурні трансформації неминуче позначаються на наукових трактуваннях поняття «особистість», а отже і психології особистості. Відповідно, актуальним є розмежування, з одного боку, суто наукових тлумачень особистості, а, з другого – культурних конотацій. Ключові слова: особистість, психологія особистості, культурний контекст, культурні трансформації, рефлексія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Литвин-Кіндратюк, Світлана. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІАХРОНІЧНОГО АНАЛІЗУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 45–54. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.45-54.

Full text

Abstract:

У статті розкривається стратегія організації дослідження в галузі соціальної історичної психології на засадах збагачення змісту принципу історизму та поля понять, що описують логіку «історіоризації» особистості у світі, що стрімко змінюється. Окреслено способи організації дослідження, які містять варіанти синхронічного та діахронічного способів аналізу. Показано, що у процесі розвитку особистості в онтогенезі елементи діахронічного розгляду є складовою синхронічного трактування отриманих результатів, оскільки у його перерізі маркується дискретна мить історії в шерезі подій життя певного покоління та на тлі сучасної соціальної ситуації розвитку. Натомість діахронічний аналіз визначено різновидом стратегії «аналізу процесів», що звернутий до вимірів історичного процесу. Він апелює до окремого типу розвитку – історіогенезу особистості, якому притаманні гетерохронність, міжпоколіннєва спадкоємність та соціокультурна контекстуальність. Окреслено види діахронічного аналізу: «масштабний» та «локальний», «близький» та «віддалений». Діахронічний аналіз в соціальній історичній психології визначено стратегією організації дослідження, яка спирається на фігуративні реконструктивні процедури, насамперед метод психолого-історичної реконструкції. Розкрито основне завдання діахронічного аналізу, яке полягає в переході від лінійного до нелінійного аналізу сталості-змінюваності сторичного розвитку особистості, насамперед у контексті домінування процесів соціогенезу та культурогенезу. Оновлення їхніх конфігурацій виявляється в соціальних змінах у рамках множинного соціального часу та культурних фігураціях стабільних форм поведінки особистості

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

КРАСНИЦЬКА, Ольга. "ПРОФІЛАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ." Humanitas, no. 3 (October 28, 2021): 52–59. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.8.

Full text

Abstract:

Приналежність до певної соціальної групи, прийняття нею, ідентифікація з її членами, потреба у спілкуванні та любові, самореалізація у соціальному середовищі є базовими соціальними потребами особистості, обмеження або позбавлення яких породжує соціальну депривацію. Статтю присвячено теоретичному дослідженню проблеми профілактики соціальної депривації особистос- ті. Доведено, що в сучасному суспільстві та соціальних умовах її може переживати будь-яка людина. Соціальну депривацію розглянуто з боку обмеження соціальних потреб та соціальних контактів чи обмеження можливос- тей для їх задоволення, ізоляції або самоізоляції, порушення соціальних норм, прийнятих у суспільстві чи в пев- ному соціальному середовищі, обмеження можливостей для повноцінної соціалізації особистості, тривалого (короткотривалого) повного або часткового позбавлення людини соціальних потреб. Виокремлено джерела соціальної депривації. Охарактеризовано явище соціальної самодепривації. Підтвер- джено їхній негативний вплив на саму особистість, що породжує видозміну її характеристик, поведінку людини, розвиток особистості. Профілактику соціальної депривації визначено як комплекс соціальних і психолого-педагогічних заходів, спря- мованих на задоволення соціальних потреб людини, розширення кола її соціальних контактів, повноцінну соці- алізацію особистості в певному соціальному середовищі, а також попередження порушення соціальних норм, формування позитивних соціальних якостей і цінностей. Окреслено зміст первинної та вторинної профілактики соціальної депривації особистості, описано її стратегії й моделі. У межах стратегії запобігання та подолання проаналізовано моделі поширення фактичних знань, формуван- ня здорового способу життя, навчання позитивної поведінки, соціального впливу, стримування, ствердження моральних принципів. У межах стратегії нормалізації охарактеризовано зміст моделей контрольованого впливу й зменшення шкоди.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Купчишина, Валентина. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПСИХОЛОГІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 145–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.222.

Full text

Abstract:

Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Hnatenko, Petro Ivanovych, and Eleonora Kostiantynivna Skyba. "СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 1 (July 8, 2020): 22–35. http://dx.doi.org/10.15421/342003.

Full text

Abstract:

Предмет аналізу. Досліджено особливості соціального прогнозування в контексті української національної психології. Встановлено, що соціальне прогнозування щодо української національної психології має бути на принципах урахування повного, всебічного взаємозв’язку та взаємовпливу усіх соціальних інститутів та факторів на процес соціального прогнозування української національної ідентичності та національної психології. Метою роботи є доказ взаємовпливу та взаємозв’язку усіх соціальних інститутів на особливості формування української національної психології. Рекомендовано, що для методології аналізу характерним є використання принципу плюралізму, що передбачає застосування таких методів як діалектичний, порівняльний, метод сходження від абстрактного до конкретного та метод єдності історичного і логічного. Серед методів історичної реальності потрібно виділити історико-генетичний, історико-порівняльний, історико - типологічний та історико-систематичний методи. Виявлено, що специфіка розглянутої проблеми передбачає вживання не тільки філософських, але також і загальнонаукових, міждисциплінарних методів. Актуальність роботи полягає у необхідності соціального прогнозування для побудови моделі подальшого розвитку українського суспільства з метою реалізації закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Для розбудови пріоритетних напрямів соціального розвитку країни є необхідність дослідити специфіку прогнозування української національної ідентичності та вплив української національної ідентичності на формування сучасної картини світу. Наукова новизна. Вперше розглядається проблема соціального прогнозування у контексті специфіки та особливостей української національної психології з урахуванням взаємозв’язку та взаємовпливу усіх соціальних інститутів суспільства. Сформульовано, що практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали статті можуть бути використані у лекційних курсах з соціальної філософії та соціальної психології. Також можуть бути застосовані для дослідження суспільної думки України та форм суспільної свідомості української спільноти. Матеріали статі надають можливість сприяти розробці рішень щодо впливу на подальший стан української національної ідентичності, її психології, напрям її життєдіяльності. Запропоновано розгляд майбутнього української національної психології та української національної ідентичності піддавати соціальному прогнозуванню із урахуванням взаємовпливу усіх соціальних інститутів в процесі соціалізації української національної ідентичності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Мамчур, Ірина. "Психологічні особливості входження підлітків до соціальних референтних груп." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 101–12. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-101-112.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано й систематизовано основні теоретичні положення соціально-психологічних особливостей виникнення і функціонування референтних груп. Особливу увагу приділено основним мотиваційним компонентам, що лежать в основі пріоритетних виборів реальних і нереальних соціальних референтних груп у підлітковому віці. Визначено основні методики дослідження особливостей референтних груп в учнів підліткового віку. У статті робиться акцент на емпіричній складовій дослідження мотивів вибору участі підлітків у референтних групах, визначено шкалу соціальної бажаності учнів серед однолітків. Важливою складовою статті є визначення основних детермінант вступу підлітків до асоціальних референтних груп. Встановлено, що 44% досліджуваних підлітків перебувають у складі асоціальних груп. У статті робиться акцент на тому, що референтна група безперервно впливає на особистість, допомагає з ціннісним спрямуванням, визначенням життєвих цілей і шляхів їх досягнення. Підліток може почати гарно вчитись, шукати нові захоплення, планувати успішне майбутнє завдяки тому, що обрав групу, члени якої мають такі цілі, або вже досягли їх. Разом з тим, референтна група може впливати і негативно: підліток може втратити інтерес до навчання, намагаючись відповідати ціннісним стандартам тієї групи, яку вважатиме для себе соціально важливою. Визначено, що важливим напрямом роботи практичного психолога закладу освіти є психопрофілактика вступу підлітків до асоціальних груп. Ключові слова: референтна група,первинна референтна група, вторинна референтна група, асоціальна референтна група, підлітковий вік, шкала соціальної бажаності, соціальне спрямування індивіда.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Кутішенко, В. П., О. П. Патинок, С. О. Ставицька, and Н. Д. Вінник. "ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК СВІТОГЛЯДНОГО ФЕНОМЕНУ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ І СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ НА ПЕРВИННОМУ ЕТАПІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ." Problems of Modern Psychology, no. 1 (June 30, 2021): 91–100. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-10.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено результати дослідження особливостей усвідомлення майбутніми психологами та соціальними працівниками феномену відповідальності, мотивів власної відповідальної поведінки, видів відповідальності, а також найбільш значущих сфер її реалізації. Вихідним положенням дослідження стало розуміння відповідальності як базової світоглядної властивості особистості, що є результатом інтеграції її суб’єктивного уявлення про світ і соціальну взаємодію, осмислення себе в цьому світі та усвідомлення себе як творця власної поведінки, що виявляється в різних системах життєдіяльності. Встановлено, що у першокурсників домінуючим є розуміння відповідальності як вміння особистості передбачати наслідки вчинків та усвідомлювати їх значущість, свідоме прийняття та виконання обов’язків, здатність дотримуватися норм і доводити справу до кінця. Здебільшого вони пов’язують відповідальність із вольовими і лідерськими характеристиками особистості, здатністю критично мислити. Значно менша їх частина пов’язує відповідальність із моральністю, внутрішніми потребами, совістю і духовним розвитком особистості. Констатовано, що у майбутніх психологів більш виражені мотиви самореалізації, самопізнання та прагматичні мотиви, а у майбутніх соціальних працівників – мотиви спілкування та морального самоствердження. Для майбутніх психологів найбільш значущою сферою відповідальності є система «Я-Я», що акцентує увагу на відповідальності як самореалізації, самопізнанні та прагматичній спрямованості, а для соціальних працівників – це система взаємодії «Я-Інші» як спосіб їх реалізації у майбутній професійній діяльності. Це зумовлено віковими й соціально-психологічними особливостями студентів першого курсу загалом і специфікою особистісних характеристик абітурієнтів, які обирають професію психолога чи соціального працівника, а також особливостями процесу їх професійної підготовки у закладах вищої освіти. Отримані результати зумовлюють необхідність формування у студентів світоглядних орієнтирів на усвідомленість духовного виміру власного життя та розвиток духовних цінностей як основних регуляторів власної поведінки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Капканець, Т. С. "РОБОТА ПСИХОЛОГА ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПРОФІЛЮ НАВЧАННЯ У СТАРШІЙ ШКОЛІ." Educational Dimension 29 (May 19, 2022): 215–19. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4933.

Full text

Abstract:

Висвітлено процес становлення профільного навчання у старшій школі, його психологічний супровід. Подано модель профорієнтаційної роботи шкільного психолога з учнями ІХ класів щодо визначення профілю навчання у старшій школі. Запропоновано детальний зміст психолого-педагогічної роботи, спрямованої на професійне самовизначення школярів. Визначено етапи науково-методичного забезпечення. Зауважено, що шкільні психологи, класні керівники, педагогічна громадськість, батьки повинні враховувати при виборі школярами майбутньої професії вплив соціальних факторів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Zelenko, O. A. "Про функційне формування психічної діяльності на свідомісному етапі." Literature and Culture of Polissya 98, no. 14f (May 18, 2020): 163–76. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-163-176.

Full text

Abstract:

Автором визначаються взаємозв’язані загальна соціальна й часткова наукова проблеми. Вони ним кваліфікуються як актуальні, що (бачиться йому) мають розв’язуватися науково, зважаючи на засилля популізму, посталого реакцією на успадкований з недалекого минулого всесильного бюрократизму.Автор бачить вирішення часткової й опосередковано загальної проблем опертям на регенеровану ним категорію методології у вигляді парадигмально сформульованої соціальної педології. Вона сформована на основі осмислення, зважаючи на сучасну ситуацію у галузі, тріадної фізіолого-психо-соціальної категорії загальної категорії свідомості, яка антропологізується суб’єктивізованим об’єктом дослідження у вигляді елітника, що має демократизувати суверенну Україну. Розв’язувана проблема трансформування вищої школи постає засобом інтенсифікування підготовки у соціально-рівневому елітному університеті резерву реформаторів, що мають замінити успадкованих з минулого бюрократичних функціонерів. Наголошується також на міжпредметності вирішуваних проблем, синтезі психології та мовознавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Lyhomyna, Tetiana. "Семантична диференціація поняття «сучасний психолог» у сприйнятті педагогів і батьків." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 96–102. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).121.

Full text

Abstract:

Висвітлюється проблематика розуміння та розроблення понять “імідж”, “імідж психолога”, “образ психолога”. Звертається увага на те, що в сучасній соціально-психологічній літературі немає єдиного підходу до розуміння та визначення поняття “імідж”. Акцентовано проблему браку ґрунтовних досліджень іміджу практичного психолога в умовах професійної діяльності. Розглянуто особливості формування професійного іміджу загалом та іміджу практичного психолога зокрема. З’ясовано, що професійний імідж психолога будується на підставі знань про образ ідеального (в очах реципієнтів) психолога. Проаналізовано роботи, в яких розглядається формування іміджу практичного психолога у свідомості різних соціальних груп. Як основний інструмент дослідження значеннєвої характеристики образу психолога використано метод психосемантики – метод семантичного диференціала. Образ психолога досліджувався на прикладі представників певних соціальних груп, а саме педагогічних працівників та батьків учнів закладів загальної середньої освіти і вихованців закладів дошкільної освіти м. Києва та Київської обл. Наведено результати експериментального дослідження, у якому взяли участь 125 осіб. Дослідження змістового аспекту образу психолога дало змогу виділити й описати характерні особливості семантичної диференціації педагогічними працівниками та батьками учнів/вихованців закладів освіти ключового поняття – “сучасний психолог”. Виявлено загальну тенденцію позитивного оцінювання образу психолога. На підставі факторного аналізу визначено особливості оцінювання сучасного психолога його потенційними клієнтами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Kuzikova, Svitlana, and Tetiana Shcherbak. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПЕРЕЖИВАННЯ ЩАСТЯ ОСОБИСТІСТЮ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 62 (February 2020): 200–213. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.11.

Full text

Abstract:

Наразі в наукових психологічних дослідженнях ще не повною мірою вивчені джерела відчуття щастя. Відтак видається доцільним з'ясувати чинники, що сприяють відчуттю щастя та блокують його. Отримані дані дозволять скласти рекомендації, коригувальні програми та тренінги щодо покращення психологічного самопочуття людини. Зазначена проблема є актуальною, оскільки від того, як людина переживає щастя, залежить, як вона буде долати перешкоди і вирішувати проблеми. Метою статті є проведення теоретичного аналізу та емпіричного вивчення проблеми соціально-психологічних чинників щастя особистості. Мета роботи полягає у визначенні рівня щастя, пов’язаного з віком, статтю та належністю до певної професійної групи. Методи дослідження. Для проведення дослідження були використані такі методики: «Шкала задоволеності життям» Е.Дінера; методика «Діагностика особистості на мотивацію до успіху» Т.Елерса; методика діагностики ступеня задоволеності основних потреб (метод парних порівнянь) В.В.Скворцова; проективна методика «Намалюй, як ти уявляєш щастя» та асоціативна методика «Асоціації до поняття щастя». Результати. Представлено теоретичний аналіз проблеми соціальних та психологічних факторів щастя особистості. Висвітлено різні наукові підходи до тлумачення поняття «щастя». Визначено соціальні та психологічні чинники щастя особистості. Представлено результати емпіричного вивчення соціальних та психологічних факторів щастя особистості. Дослідження виявило, що найбільш вагомим і позитивно прийнятим критерієм щастя було здоров'я. Сім'я і любов займають особливе місце в уявленні про щастя. Було встановлено, що серед різних професійних груп – психологів, лікарів та вчителів, найвищі показники задоволеності життям мали психологи, найнижчі – вчителі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Федоренко, Раїса, and Оксана Фенина. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ, ПОТЕРПІЛОЇ ВІД СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА." Психологія: реальність і перспективи, no. 14 (April 1, 2020): 209–14. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.171.

Full text

Abstract:

В статті висвітлена проблема потерпілих від сексуального насильства, яка привертає пильну увагу криміналістів, судових медиків, психологів та представників ряду інших областей соціальних знань. У зв’язку з цим переконливим виглядає теза Сахарова про те, що визначальну роль в етіології злочинної поведінки відіграє не соціальне середовище, а особистість, її індивідуальні психофізичні якості та особливості. Це може бути застосована не лише до злочинця, але й до «винної» в морально-етичному аспекті особистості, до поведінки жертви насильства. Однак і в кримінології зґвалтування не піддається серйозним комплексним дослідженням із залученням соціології і психології. Основна увага, переважно, направлено на вивчення ситуації насильства, особистості гвалтівника, причин, що спонукали його скоїти злочин. Всі дослідження жертв сексуального насильства (ЖСН) зводяться до віктимології, тобто до питання про те, як поведінка і психологічні характеристики жертви вплинули на розвиток і результат кримінальної ситуації. Таким чином, в дослідженнях кримінології переважає погляд на ЖСН, як на другорядного учасника подій, як на об’єкт. Різкий підйом чисельності зґвалтувань, що відзначається в останні роки як в нашій країні, так і в ряді зарубіжних країн, збігся за часом з глибокими соціально-економічними змінами, зростанням агресивних тенденцій в суспільстві, зміною культурних норм, в тому числі і в сфері сексуальних відносин. Це змушує більш детально дослідити зазначену проблему.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Sushyi, Olena. "Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення: нотатки на полях завершеної теми." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 45(48) (July 3, 2020): 27–35. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).139.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено зміст та основні результати наукового дослідження за темою «Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення» (ДР №0117U000193)», яке виконувалось у лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України у 2017–2019 рр. Здійснено огляд індивідуальних напрямів досліджень членів наукового колективу та рукописів наукових праць, підготовлених по завершенні роботи: показано, що мозаїчна композиція наукового дослідження не тільки презентує нові аспекти осмислення історичних, психічних, соціальних та інших явищ, породжених людською життєдіяльністю, а й задає нові перспективи бачення їх націєтворчого та конфліктологічного потенціалу як форм соціально-психологічного мислення. Із цих теоретичних і методологічних позицій пропонується оцінювати значущість отриманих результатів для практики націєтворення. Серед найбільш вагомих здобутків слід відзначити, що колективом виконавців уперше обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як наукового напряму соціально-психологічної науки, що розкривають націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення. Запропоновано концепцію формування і функціонування соціальних норм як форм соціально- психологічного мислення. Розроблено низку концептуальних моделей: структурно- функціональну модель процесу націєтворення, що включає уявлення про систему соціально- психологічних механізмів її функціонування; модель соціально-психологічного аналізу феномену націєтворення у взаємозв’язку чотирьох поняттєвих конструктів (громадянин, етнос, держава, громадянське суспільство); структурно-функціональну модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності; соціально-психологічну модель конфліктної взаємодії воєнного, поствоєнного і цивільного мислення в умовах гібридної війни; багатофакторну модель соцієтальної кризи, що пояснює діалектику консолідаційності та конфронтаційності в українському націєтворенні. Сформульовано низку теоретичних положень щодо: суб’єктно-вчинкового підходу до процесу націєтворення; зв’язку феноменів агресивності людини і національної ідентичності; концептуальних рамок соціально-психологічного аналізу феномену національної ідентичності, закономірностей її існування та розвитку в умовах невизначеності. Обґрунтовано концептуальні засади вивчення націєтворчого потенціалу вітчизняної соціально-психологічної думки (2-га половина ХІХ – початок ХХ ст.).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

КВІТКА, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, no. 4 (March 26, 2021): 169–82. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.606.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено проблематику соціально-комунікативної компетентності у різних галузях знань, зокрема філософії, соціології, лінгвістики, психології та педагогіки. З’ясовано, що згідно з філософським підходом, головним у визначенні комунікативної компетентності є те, що спілкування – це процес, що породжує спільність людей. Соціологи акцентують увагу на соціально-комунікативній компетентності як результаті засвоєння досвіду взаємодії із іншими людьми. Мовознавці розглядають соціально-комунікативну компетентність у контексті засвоєння особистістю мовної системи. Педагоги досліджують шляхи формування соціально-комунікативної компетентності, чинники, що впливають на цей процес. Визначено, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Щодо пенітенціарної служби актуальним є забезпечення ефективної комунікації і виконання соціальних ролей у професійному середовищі. За результатами аналізу психолого-педагогічної літератури можна стверджувати, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Важливими характеристиками соціально-комунікативної компетентності дослідники називають повагу й прийняття. Іншого, дотримання системи моральних норм, налаштованість на співпрацю та діалог, уміння організовувати спільну діяльність, узгоджувати особисті інтереси з потребами організації, суспільства, здатність кооперуватися й співробітничати.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Бергхауер-Олас, Емьовке Ласлівна. "БАГАТОАСПЕКТНА СОЦІОМЕТРІЯ МИРЕІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 48–55. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.7.

Full text

Abstract:

Присутність однолітків відіграє особливо важливу роль у житті школярів, оскільки діти проводять усе більше часу у компанії однолітків й поступово вчаться знайти своє місце у групі шляхом засвоєння норм. Обставини організації групи, ролі у соціальних формуваннях, а також досвід й спогади про дружні відносини також мають кардинальне значення. Основна мета цієї статті – шляхом аналізу міжнародної спеціалізованої літератури з відповідної теми, а також представлення емпіричних досліджень, зосередитись на потенційному дослідницькому методі багатоаспектної соціометрії Ф. Миреі як методі вивчення соціальних відносин. Ф. Миреі шукав інший тип соціометрії порівняно з попереднім методом, який дійсно аналізує суспільство; який не тільки вказує на місце людини у ньому, але й характеризує саме суспільство, дозволяє визначити людську спільноту (конгломерат) як соціально-психологічну одиницю. На підставі критеріїв відбору багатоаспектної соціометрії можливо локалізувати суттєві відхилення від тез Я. Морено. Понад усе, вона відображає інтерпретацію соціальної позиції членів групи як доповнення до соціальної позиції досліджуваного формування з метою отримання інтерпретаційної підтримки про малу групу як соціальну одиницю. По-друге, вона обов’язково містить відносини в соціальному полі зі всіма його підрозділами, ієрархіями та взаємозв’язками. По-третє, вона передбачає цілі, які сприяють наданню додаткової інформації про мотиви, вибір та належність до соціальної сфери. Задля правильного керування групою або класом, вчителю необхідно знати внутрішню динаміку групи, глибинні, приховані події, які можуть слугувати важливим орієнтиром у виборі методів керування. Відмінний спосіб зробити це – провести соціометричне опитування. Сьогодні застосування цього методу несправедливо відійшло на другий план у психолого-педагогічній практиці, частково через його надзвичайну трудомісткість. На противагу цьому, ця публікація пропонує наочну перспективу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Цюприк, Андрій, and Світлана Федорович. "Профілактика емоційного вигорання студентів-психологів." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 160–70. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.16.

Full text

Abstract:

У даній статті проведено теоретичний аналіз стану проблеми емоційного вигорання на сучасному етапі. Виявлено основні стадії формування, характерні для них симптоми. З’ясовано, що синдром емоційного вигорання розвивається поетапно, для кожної стадії характерні своєрідні ознаки, і він не обмежується професійною сферою. Виділено головні компоненти емоційного вигорання: емоційне виснаження, яке виявляється у відчуттях емоційного перенапруження і в почутті спустошеності, вичерпаності своїх емоційних ресурсів; деперсоналізація, пов’язана з виникненням байдужого і негативного ставлення до людей; негативні установки, які виявляються у внутрішньому стримуванні роздратування; знижена продуктивність праці. Окреслено зовнішні організаційні фактори, до яких включаються умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності, є домінуючими у формуванні «вигорання». До внутрішніх факторів, які зумовлюють емоційне вигорання, відносяться: схильність до емоційної ригідності, інтенсивна інтеріоризація обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності, етичні дефекти і дезорієнтація особистості. Серед основних чинників емоційного вигорання виділено соціальну незахищеність, відсутність соціальної підтримки, незадоволеність навчанням. Запропоновано можливі шляхи профілактики емоційного вигорання у майбутніх психологів на таких етапах професійної підготовки, як: обґрунтований вибір абітурієнтів, з’ясування причин вибору абітурієнтами цієї професії та бажання працювати з людьми, обізнаності у сферах майбутнього працевлаштування, причин готовності до здійснення різних видів діяльності психолога. Дієвими засобами профілактики емоційного вигорання студентів-психологів є використання технік саморегуляції поведінки у процесі навчання, зокрема тренінгів особистісного зростання, професійної ідентичності, розвитку готовності до професійної діяльності, які забезпечують узгодження життєвих і професійно орієнтованих цінностей, гармонізацію академічної та професійної самооцінки, рівня домагань, правильну організація відпочинку та дозвілля.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Литвин-Кіндратюк, Світлана. "Предмет соціальної психології мистецтва у вимірах історіоризації." Збірник наукових праць: психологія, no. 22 (December 10, 2018): 7–15. http://dx.doi.org/10.15330/psp.22.7-15.

Full text

Abstract:

В статті розглянуто проблеми трансформації предмету психології мистецтва у контексті праксеологічного повороту в психологічній теорії та арт-терапії. Обстоюється доцільність розширення предметного поля цієї міждисциплінарної області на межі соціальної психології, психології мистецтва та історичної психології. Розкрито провідне значення соціокультурної парадигми та системного підходу в аналізі структур художньої комунікації. Показано, що історіоризація соціальної психології мистецтва збагачує її методичний арсенал засобами діахронного аналізу форм світу мистецтва, психолого-історичної реконструкції особливостей розвитку мистецько-естетичної поведінки особистості в контексті способів естетизації повсякденності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

АВЕРІНА, Катерина. "МОТИВАЦІЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ В НАВЧАЛЬНІЙ І ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 1 (2020): 236–47. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-236-247.

Full text

Abstract:

У статті виявляється значення мотиваційного чинника в структурі соціальної активності особистості та його роль в активізації соціальної активності представників соціономічних спеціальностей в системі освітніх впливів під час навчання у ЗВО. Визначаються психологічні, педагогічні, культурологічні та соціологічні аспекти дослідження інтерактивних механізмів розвитку соціальної активності в контексті новітніх психолого-педагогічних напрацювань у сфері професійної освіти та точки ефективного педагогічного впливу на ці процеси. Обґрунтовуються параметри дослідження мотиваційного чинника як змістового елемента структури розвитку соціальної активності особистості та методика емпіричного дослідження мотивів участі/неучасті майбутніх фахівців соціономічних професій у позанавчальній соціальній активності. За результатами емпіричного дослідження визначено найбільш впливові мотиви позанавчальної соціальної активності (прагматичний, пізнавально-гедоністичний, комунікативно-експансивний, нетворкінгу, мотив самореалізації та кооперативний/колабораційний) та найменш впливові мотиви позанавчальної соціальної активності (респектно-репутаційний, егоцентричний та економічний). Виявлено латентні фактори: а) «Мотивації до росту та розвитку» (прагматичний, пізнавально-гедоністичний, мотив самореалізації, кооперативний, комунікативно-екпансивний, альтруїстичний, професійно-тренінговий); б) «Компенсаторні мотиви» (охоплюються мотиви пошуку поваги і визнання, економічний, егоцентричний, мотив впливовості, каузації). Аналізом показників мотивації неучасті виокремлені латентні фактори: а) «Демотиватори» (мотиви «Економічної незацікавленості», «Відсутності здібностей», «Автономності», «Гальмування адміністрацією ініціативи студентів», «Трудової зайнятості», «Формалізму»); б) «Відволікаючих/ конкурентних мотивів» (мотиви «Зайнятості іншими справами», «Романтичних стосунків», «Центрованості на професійній освіті». Ключові слова: соціальна активність, майбутні фахівці соціономічних професій, позанавчальна (дозвільна) активність, мотиваційні фактори розвитку соціальної активності, позанавчальна соціальна активність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Психологія соціальна'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles