Academic literature on the topic 'Психологія народу'

В данной статье представлен анализ истории формирования и изменения предмета общей психологии в немецком языковом пространстве. Идея такой научной области возникает уже в конце 18 века, связана с появлением психологии как самостоятельной науки, радикально развивается в 40-х годах 20 века и продолжает свою эволюцию во 2-й половине 20 века. Подробнее рассмотрены первые работы, послужившие основой самостоятельной области общей психологии, - физиологическая психология В. Вундта, персоналистическая теория В. Штерна. Общая психология является неоспариваемой частью психологии, однако ее область и предмет понимаются весьма неоднозначно. Парадоксально, но это область без истории или, по крайней мере, с забытой историей, и при этом отдельные темы (восприятие, память, язык) имеют длинную и интересную историю. Ссылки на общую психологию встречаются раньше, чем была выделена эта область психологии. Становление и современное состояние понятия общая психология рассматриваются через соотношение понятий Allgemeine Psychologie (нем.) и General Psychology (англ.), общая, специальная, теоретическая, практическая, прикладная, экспериментальная, когнитивная психология. Обособление этой области от прикладной психологии ограничивает общую психологию «средними», «нормальными», «здоровыми» людьми с «типичными» чертами и проявлениями, то есть рассматривает (1) универсальные закономерности (2) психических функций, которые можно (3) исследовать экспериментальными методами. Выделение общей психологии как области может быть связано с выделением психологии как профессии и введением учебного плана и порядка выдачи дипломов по специальности, что означало повышение статуса психологического образования. Появилось понятие дипломированный психолог. Наряду с дополнительным психологическим образованием на основе философского, педагогического, медицинского или инженерного, в 40-е годы 20 века в Германии по инициативе Немецкого психологического общества возникло психологическое образование, построенное на обучении основам (то есть базовое, общее). Положение общей психологии в учебном плане в начале обучения по психологической специальности имеет две причины: дидактическую и онтологическую. В послевоенное время образование в области психологии после некоторых дискуссий сохранилось, однако учебный предмет «Общая психология» стал интерпретироваться по-разному. Новое положение о порядке получения высшего образования по психологической специальности 1970-х и измене-ния1980-х годов имели и отрицательные последствия, снижение ценности области общей психологии. Таким образом, сегодня правомерен вопрос, чем собственно является общая психология. При этом необходимо учитывать гетерогенность общей психологии: общая психология (Allgemeine Psychologie) отличается от general psychology; тематические поля в общей психологии - в результате образовательных реформ - оказываются менее связанными, чем этого хотелось бы.

У статті аналізуються питання, пов’язані із взаємодією духовних та культурно-психологічних чинників в сучасному педагогічному мисленні, що є актуальним для виховання учнівської молоді в епоху новітніх технологій. В минулому культурна психологія, як і культурно-історичні теорії, звертала увагу на «Я-концепцію» та соціальний характер особовості. Вчені ХХ ст. наблизилися до моральних основ розвитку дитини та зупинилися перед духовними чинниками, які мають непересічне значення для формування особовості. В статті наголошується на тому, що поза полем соціально-психологічних досліджень ще залишаються питання, пов’язані з духовним розвитком дітей та підлітків. Не вивчався вплив духовного на процес інституціоналізації особовості. Не зверталася увага на те, що духовне, а не душевне формує внутрішній світ людини. Тому автор акцентує увагу на тому, що внутрішні духовні сили, поєднані з вірою, надією і любов’ю, роблять людину, в тому числі і підлітків, щирими, добрими і справедливими, такими, як цього вимагає етнокультурний спадок українського народу. Батькам, як це зроблено в європейських країнах, має бути надане право вимагати від школи відповідного релігійного виховання своїх дітей; учні повинні мати можливість вибору між предметами духовного спрямування, які вивчаються в державних загальноосвітніх школах України. Церква разом із громадянським суспільством теж має нести відповідальність за духовне виховання та зміст навчання дітей і підготовку вчителів. Вони б мали спільними зусиллями виробити спільні програми формування світогляду дітей в умовах впливу на них новітніх технологій. В кожному конкретному випадку програми мають бути просякнуті загальноприйнятими духовними істинами і вибудовувати модель людини, яка буде жити й працювати в середині і кінці ХХІ ст. Ключові слова: учнівська молодь, самотність, духовний розвиток підлітків, педагогічне мислення, культурна та культурно-історична психологія.

Статья посвящена изучению проблемы развития советской психологии в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Целью проведенного исследования было выявить особенности развития психологии в указанное время, обозначить основные темы научных работ психологов военного периода и определить перспективные линии современных исследований по указанной проблеме. Выявлены трудности, которые мешали использованию профессиональных психологических знаний для решения задач военного времени. Проведен историографический анализ представлений современных исследователей об основных направлениях профессиональной деятельности психологов в годы войны. Показано, что к ним могут быть отнесены психофизиологические исследования зрения и слуха; восстановление нарушенных в результате ранений и мозговых травм психических функций красноармейцев; восстановление трудоспособности инвалидов войны; психологические основы боевой деятельности; изучение общепсихологических, психолого-педагогических и историко-психологических проблем. Обозначено влияние решения психологических задач в годы войны на развитие психологической науки в послевоенные годы: укрепление статуса психологии в обществе; расширение отраслевой структуры психологии и повышение ее авторитета в кругу научных дисциплин; расширение сети региональных психологических центров; развитие позитивного самосознания психологов и психологического сообщества в целом; укрепление интереса к разработке фундаментальных психологических проблем; рост творческой продуктивности психологов; обогащение психологии новыми формами междисциплинарного взаимодействия. Охарактеризован феномен общества как «коллективного психолога». В качестве выводов обозначены перспективные направления дальнейших исследований по проблеме «Психология и война»: изучение феномена «обратной междисциплинарности» ярко проявившегося в годы войны; рассмотрение советского общества в годы войны с использованием категории «коллективный субъект»; изучение форм, методов, механизмов и закономерностей коллективной самопомощи и коллективной самозащиты от тяжести психологических проблем военного периода. The article is devoted to the study of the problem of the development of Soviet psychology during the Great Patriotic War of 1941-1945. The purpose of the study is to identify the features of the development of psychology at a specified time, to identify the main topics of scientific work of psychologists of the war period, and to identify promising lines of further research on this problem. The difficulties that prevented the use of professional psychological knowledge to solve wartime problems were identified. A historiographic analysis of the ideas of modern researchers on the main areas of psychologists' professional activity was carried out. It was shown that psychophysiological studies of vision and hearing could be attributed to them; restoration of the mental functions of the Red Army soldiers damaged because of wounds and brain injuries; rehabilitation of disabled war veterans; psychological foundations of combat activity; the study of general psychological, psychological, pedagogical and historical-psychological problems. The influence of the solution of psychological problems during the war on the development of psychological science in the postwar years was indicated: strengthening the status of psychology in society; expanding the sectoral structure of psychology and increasing its authority in the circle of scientific disciplines; expanding the network of regional psychological centers; development of positive self-awareness of psychologists and the psychological community as a whole; strengthening interest in the event of fundamental psychological problems; the growth of creative productivity of psychologists; enrichment of psychology with new forms of interdisciplinary interaction. The phenomenon of society as a "collective psychologist" is characterized. As conclusions, promising areas of further research on the problem of "Psychology and War" were indicated: the study of the phenomenon of "reverse interdisciplinarity" clearly manifested during the war years; consideration of Soviet society during the war years using the category of "collective subject"; the study of the forms, methods, mechanisms, and patterns of collective self-help and collective self-defense from the severity of psychological problems of the war period.

Статья посвящена открытию первого в России музея психолога – музея выдающейся женщины-психоаналитика, психиатра, педолога Сабины Николаевны Шпильрейн – в Ростове-на-Дону. Согласно теории Ю. М. Лотмана, музей рассматривается как материальное воплощение идеи семиосферы – единого смыслового пространства культуры. Входя в семиотическое про- странство города, музей становится в нем знаком и символом. Авторы статьи отмечают символическое значение музея С. Н. Шпильрейн, позволяющего по-новому осмыслить недооцененные факторы формирования психологической науки, такие как: роль женщины-ученого в становлении научного знания, представленного образами выдающихся мужчин – патриархов психоанализа; роль периферийного города Ростова-на-Дону, наряду с Москвой и Санкт-Петербургом, в истории психологии XX в. В статье прослеживаются этапы жизни С. Н. Шпильрейн, обсуждается ее вклад в становление психоанализа, в психологию развития (исследования мышления и речи в детском возрасте), клиническую психологию (психологические исследования шизофрении). Приводится характеристика основных работ, составляющих ее научное наследие. Авторы освещают открытие музея С. Н. Шпильрейн как знаковое событие в современной истории психологической науки, излагают концепцию музея и проясняют перспективы его развития.

Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.

В данной статье рассматривается культурная идентичность как важный ценностно-смысловой компонент любого народа. Особый акцент в статье делается на теоретическом анализе культурной идентичности с различных методологических точек зрения, анализируются ведущие идеи исследователей в области психологии, социологии, философии и этнографии. Также в статье уделяется внимание процессу глобализации, который способствует размыванию культурных идентичностей народов России, утрате исторических корней, игнорированию культуры и языка.

У статті розкрито сучасні підходи до естетичного виховання молодших школярів засобами української етнопедагогіки. На основі аналізу наукової та психолого-педагогічної літератури виокремлено педагогів, що досліджували філософські, педагогічні та психологічні аспекти естетичного виховання, питання формування естетичної культури учнів, основи зародження та сутності поняття «українська етнопедагогіка», вплив народної пісні, музика, мистецтва, інших фольклорних жанрів на розвиток особистості. З’ясовано, що українці здавна використовували народну гру як засіб естетичного виховання дітей. Визначено, що сьогодні педагоги-практики адаптують та використовують як інструмент виховного впливу в освітньому процесі початкової школи такі форми роботи як: дитячі фольклорні ігри, твори мистецтва колискові пісні, забавлянки, потішки, скоромовки, лічилки, примовлянки тощо. Встановлено, що крім фольклорних елементів, український народ здавна використовував й інші засоби естетичного виховання: розписні іграшки з глини, з соломи, сухої трави, кори дерева, ниток, шматків тканини та інших природних матеріалів; народні ігри, які поєднували рух, слово, ритм, пісню і містили повчальні та пізнавальні матеріали. Охарактеризовано видання, до яких увійшли найкращі зразки народної ігрової та пісенної творчості для учнів молодшого шкільного віку: «Колядки та щедрівки», «Колискові пісні та забавлянки», «Український дитячий фольклор», «Дитячі пісні та речитативи», «Дзига» ін. З’ясовано, що у школах рідко використовують такі засоби української етнопедагогіки, як народні дитячі музичні інструменти: дерев’яні тарахкальця, деркачі, вуркала та ложки, шумові, ударні інструменти, дзвіночки, пищалки, дзизкавки, глиняні свищики. Запропоновано використовувати мистецькі тижні, як одну з форм роботи з метою естетичного розвитку особистості засобами етнопедагогіки.

В статті підіймаються питання співвідношення етичного та антропологічного аспектів спів-буття, їх точки перетину та механізми залучення в систему соціальної взаємодії. Наголошується, що саме спільність походження (аж до родової), яка формує ідентичність расово-антропологічних особливостей народу (його мови, релігії, традиції і звичаїв, фольклору, побуту, уподобань в їжі), складає базову ознаку етносу. Автор зазначає, що усвідомлення етнічної приналежності обумовлюється генетичним кодом, що закладено з моменту народження людини, який поєднує людей в особливі (кровноспоріднені) спільноти. Отже, саме на основі останнього проявляються ідентичні ознаки етносу – мова, звичаї, темперамент, ментальність тощо. Ця особливість етнічної природи людини вибудовує етичну специфіку її буття-разом. Іншими словами, етнокультурний простір постає у якості топосу взаємодії спільнот, що проявляє унікальність кожного етносу, роду, людини. Таким чином, етнічна своєрідність, культура постає як прояв унікального дару, яким наділений кожний народ, етнос для праці на своїй землі, у межах свого соціокультурного простору. Тому метою цієї унікальності етносів є не протистояння та домінування, а внесок в спільне буття, проявлення дару кожного народу. На це й працюють етичні принципи-цінності добра (любові, родини, довіри, творчості тощо), що закладають онтологічні основи буття людини. А отже, саме етнічна унікальність, родова своєрідність, що проявляється в ментальності, психології, характері етносу, є основним фактором реалізації спільного буття.

У статті розглянуто специфіку репрезентації рис українського національ- ного характеру в циклі казок Марини Павленко «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині». Окреслено стан дослідження проблеми у вітчизняному літературознавстві. Засто- совано системний, історико-типологічний та культурно-історичний методи дослідження. Наголошено на актуальності теми, пов’язаної з активізацією в українському суспіль- стві процесів націєтворчості, самопошуку, духовного та соціального зміцніння, становлення громадянськості, морально-етичного змужніння. Відзначено, що художній твір містить у собі інформацію про етнопсихологічні особливості народу, а письменник відтворює дух народу через власні думки й почуття. Національний характер у творах художньої літератури увираз- нює психологію поведінки, моральні стереотипи, оголює глибинний емоційний пласт, больові точки історичної пам’яті та долі народу. З’ясовано, що казки Марини Павленко мають виразну адресність (для дітей дошкіль- ного й молодшого шкільного віку). Вони транслюють морально-етичні цінності українського народу, знайомлять читачів із особливостями національного життя й унікального буття особистостей, відмінних від рис інших середовищ. Пріоритетними в зображенні письменниці стали герої, наділені волелюбством, кмітливістю, відповідальністю, сміливістю, щедрістю, гостинністю, охайністю. Елементи казкової поетики допомогли Марині Павленко уникнути відкритої дидактики, продемонструвати синтез фольклорної й літературної традиції, сво- єрідність художнього світу літературної казки, позначену особливостями фантастики й авторської позиції, засвідчивши в такий спосіб розвиток літературної казкової системи та національний характер літератури. Визначено, що перспективним напрямом подальших наукових студій може стати комп- лексне осмислення масиву різножанрових новітніх українських творів для дітей та юнацтва щодо своєрідності репрезентації в них рис національного характеру українця, з’ясування їх стильової своєрідності, виявлення інтертекстуальних зв’язків з християнською й народно- поетичною традицією.

У літературній спадщині кожного етносу є шедеври, які, попри їхнє давнє виникнення, не лише продовжують вражати сучасного читача своєю масштабністю, а й зацікавлюють історією та самобутністю народу, психологією його творчості. До таких творів у турецькому письменстві, як і в усіх інших тюркських та східних літературах, належать дестани. Дестани тюркських народів умовно можуть бути розділені на наступні групи: 1) ранні героїко-міфологічні дестани; 2) героїчні дестани; 3) ліро-епічні дестани, або дестани про любов; 4) дестани книжкового походження. Стаття покликана осмислити поняття дестану та охарактеризувати його. Проаналізовано та системетизовано види тюркських дестанів. Наведено приклади типових образів та мотивів, що зустрічаються у дестанах. Представлене дослідження є важливим вкладом у тюркську фольклористику.

В книге представлены материалы многочисленных исследований, в частности выполненных авторами издания, посвященных особенностям функционирования центральной нервной системы у представителей разного пола и возраста в условиях нормы и патологии. Особое внимание уделяется цереброваскулярной патологии и расстройствам познавательной сферы у мужчин и женщин в процессе их старения. Предлагается ряд оригинальных подходов к диагностике, прогнозированию, лечению и профилактике с учетом возраста и пола заболевших. Значительное место, наряду с клинической проблематикой, отводится вопросам биохимических, физиологических исследований, в том числе экспериментальных. Монография представляет интерес для научных работников и представителей практической медицины, здравоохранения, психологов, социологов, занимающихся изучением структуры и функции головного мозга в условиях нормы и при развитии патологических процессов.

Одной из основных проблем, возникающих при компьютерном психологическом тестировании, является необходимость, с одной стороны, обеспечения приватности результатов тестирования, а с другой – защищенность тестовой базы от несанкционированного доступа. Как правило, решается эта проблема административными средствами – к примеру, защищенной установкой программного обеспечения (ПО) на компьютере школьного психолога. Учитывая продолжительность процесса тестирования, такое решение существенно ограничивает пропускную способность при массовом исследовании, не позволяя использовать другие имеющиеся в школе компьютеры. Мы предлагаем модифицированное решение обозначенной проблемы: наряду с установкой ПО на выделенном компьютере (сервере психологического тестирования) дать возможность удаленного доступа к нему с помощью интранет-сети учебного заведения (с возможностью Интернет-доступа).