Journal articles on the topic 'Психогенні розлади'

Згідно з концептуальними положеннями сучасної інтегративної психологічної і медичної науки, які відображають структуру психосоматичних дефектів, виокремлюють три базові аспекти психосоматичних дефектів: психічні розлади, що зреалізовуються в соматичній сфері; психічні розлади, спровоковані соматичною патологією; соматичні розлади, зумовлені психічною патологією, аномаліями особистості та/або психогенними чинниками. При виникненні органічних захворювань також можуть задіюватися вторинні психосоматичні симптоми. Як буде показано в подальшому, включення в класифікацію нових категорій психічних захворювань, в яких дається характеристика схожих розладів, не усуває всіх труднощів, що виникають у процесі діагностики. Клінічну класифікацію психічних і психосоматичних розладів у сфері медицини незалежно від поліморфізму психопатологічних та соматичних ознак подано достатньо чіткими формами патології. Окрім того, клінічна практика вказує на те, що психосоматичні розлади не мають чіткої й однорідної групи захворювань як за їхніми характерними ознаками, так і за відповідною етіологією. Очевидно, що суперечності в теоретичних і лікувальних підходах можуть пояснюватися тим, що фахівці обговорюють різні психосоматичні симптоми, що спровоковані ідентичними причинами. Зокрема важко запропонувати чіткі критерії, які дозволили б розділити нормальні фізіологічні реакції та функціональні психогенні розлади. Отже, багатогранність підходів щодо проблеми класифікацій психосоматичних захворювань ґрунтується на розподілі їх за різними критеріальними ознаками, а саме: органічною симптоматикою, фізіологічними корелянтами тривожності, що посилюються через негативний вплив психологічних чинників, видозмін поведінково-вчинкових патернів (спричинюючи розвиток хвороби), та умовно бажаними симптомами, які зактуалізовують відреагування або розв’язання психологічного внутрішнього конфлікту.

Постановка проблеми. Участь у військових операціях викликає високу час- тоту психогенних порушень, які, у свою чергу, можуть бути пусковим чинником виникнення психозів. Оцінка структури, особливостей формування, маніфестації, симптоматики та перебігу психотичних розладів у комбатантів сприятиме розробці відповідних заходів їх психопрофілактики і лікування. Формулювання мети статті. Мета – дослідити клініч- ну симптоматику при психотичних розладах у комбатантів. Виклад основного матеріа- лу. Проведено аналіз 64 історій хвороб комбатантів, які перенесли психози та лікувалися в психіатричних стаціонарах. За даними медичної документації було досліджено структуру психотичних розладів, симптоматику при госпіталізації. Обробку отриманих даних про- водили за критерієм χ². Результати аналізу 64 історій хвороб показали, що у більшості пацієнтів-комбатантів, які лікувалися стаціонарно в психіатричних установах, були ви- ставлені наступні основні діагнози: шизофренія (F20) – у 28 осіб, шизотипові розлади (F21) – у 4 осіб, гострі та транзиторні психотичні розлади (F23) – у 25 осіб, шизоафективні розла- ди (F25) – у 7 осіб. У 38 (59,4 %) комбатантів психотичні розлади розпочиналися гостро, піс- ля перенесеної психотравми, тоді як у решти осіб поступово посилювалися розлади психіки і поведінки, які унеможливлювали їх подальшу військову службу. Розлади мислення, маячні ідеї та неадекватний афект переважали в структурі психопатологічної симптоматики. У проявах маячних розладів та афективних реакцій спостерігалися переживання, які були пов’язані з військовими операціями, травмами та смертельними випадками однополчан у 47 комбатантів (72,3 %). Коморбідні до психотичних розладів окремі симптоми і розгор- нута симптоматика ПТСР до початку лікування мала місце у 52 осіб (81,3 %). Висновки і перспективи подальших досліджень. Здійснено аналіз поширеності та структури пси- хотичних розладів у комбатантів за аналізом медичної документації. Досліджено нозоло- гічний спектр, маніфестацію, характеристику клінічної симптоматики при шизофренії й гострих та транзиторних психотичних розладах.

Мета: вивчити якість життя жінок з депресією різного генезу та різної вираженості макро-, мезо- і мікросоціальної дезадаптації для визначення в подальшому таргетних мішеней персоніфікації лікувально-реабілітаційних заходів для цього контингенту пацієнтів. Матеріали і методи. Обстежено 252 жінки з депресивними розладами: 94 особи з психогенною (пролонгована депресивна реакція, зумовлена розладом адаптації), 83 жінки з ендогенною (депресивний епізод; рекурентний депресивний розлад; біполярний афективний розлад, поточний епізод депресії) і 75 пацієнток з органічною депресією (органічні афективні розлади). 48 жінок не мали ознак психосоціальної дезадаптації, у інших 204 встановлено прояви макро-, мезо- і мікросоціальної дезадаптації різної вираженості. Дослідження проводили з використанням клініко-психопатологічного та психодіагностичного методів. Результати. Встановлено закономірності щодо погіршення якості життя за всіма сферами при зростанні тяжкості психосоціальної дезадаптації в усіх сферах життєдіяльності. Найбільше ці закономірності проявляються при макросоціальній дезадаптації, а найменше – при мікросоціальній дезадаптації. Висновки. Виявлено закономірності щодо погіршення якості життя за всіма сферами при зростанні тяжкості психосоціальної дезадаптації в усіх сферах життєдіяльності. Найбільше ці закономірності проявляються при макросоціальній, а найменше – при мікросоціальній дезадаптації. Виявлені закономірності повинні враховувати при розробці лікувально-реабілітаційних заходів для хворих на депресивні розлади, що становить перспективу даної роботи.

Після гострого порушення мозкового кровообігу в частини хворих залишається необоротний неврологічний дефіцит (фізичний дефект). Серед тих хворих, які перенесли інсульт в умовах ангіоневрологічного стаціонару (протягом перших двох тижнів захворювання), мають депресивні розлади 20–70 %. При виснаженні резервного потенціалу соматично ослаблених систем унаслідок інсульту та функціональних систем під прогресуючим тиском масивного психічного стресу, яким і є діагноз інсульту зі всіма його симптомами та наслідками, можливий розвиток повільної форми психогенної смерті у інсультних хворих, яка, ймовірно, має місце й зустрічається досить часто. Між інсультом і прогресуванням дисциркуляції головного мозку, виникненням ускладнень, які тягне за собою інсульт, і психогенною смертю існує посередник — нейроендокринно-імунна вісь, на яку лягає вся тяжкість синдрому дезінтеграції мозку. У зв’язку з цим обидва полюси осі повинні стати зонами програми лікувально-профілактичних заходів.

Статтю присвячено вивченню пам’яті як основної модальності мнестичних процесів, необхідної для успішного оволодіння навичкою читання текстів. Убача́ємо, що в дітей, які маютьспецифічний розлад психічного розвитку, дислексія проявляється як комплекс з декількох симптомів. Актуальність дослідження зумовлена високою поширеністю розладу у світі й постійним зростанням в Україні кількості учнів із ознаками розвиткової дислексії. Утруднення в читанні пов’язують із психофізіологічними механізмами кіркових аналізаторів, зокрема зорового, мовленнєво-рухового, мовленнєво-слухового. Мета статті–діагностування стану мовленнєво-слуховоїпам’яті молодших школярів з розладом психічного розвитку «developmental dyslexia». Методи:За методикою «Експрес-діагностика «Лурія-90» проаналізовано параметри пам’яті: обсяг короткочасної пам’яті; міцність і гальмування слухових слідів (слів), відтворення звукової структури слів та їх упізнавання; довільність і контроль пам’яті. Результати:Унаслідокдіагностики отримано нормативні показники стану психічних функцій у дітей 8-11 років, які успішно декодують інформацію в процесі читання,визначені кількісні та якісні характеристики мовленнєво-слухової пам’яті в експериментальній групі. Простежується ваємозв’язок несформованості ряду психічних процесів і перепон у сприйманні та активній переробці інформації школярами початкових класів. Результати обстеження ілюструють високе гальмування і низьку міцність слухо-мовленнєвих слідів, порушене відтворення звукової структури слів та впізнавання слів, низький рівень розвитку довільності й контролю пам’яті. З’ясовано, що нормою є лише параметр обсягу короткочасної пам’яті. Висновки.Окреслено спектр проблем, які супроводжують цей феномен розвитку. Стійкі труднощі в оволодінні читанням роблять навчальний процес енерговитратним, виникає дисоціація, зумовлена успішністю у різних предметах і неуспішністю в опануванні навичкою читання, що викликає фруструючіпереживання і вторинні психогенні реакції. За невчасної діагностики й не розробленої індивідуальної освітньої траєкторії є ризики розвитку соціальної девіації. Відповідно, реалізація корекційно-розвивального впливу вимагає взаємодії фахівціву супроводі дитини в структурі інклюзивного навчання. Ключові слова: діагностика, механізми труднощів, параметри мовленнєво-слухової пам’яті, нормативні показники.

Дослідження присвячене вивченню емоційних порушень при хворобі Паркінсона, їх зв’язку з іншими проявами хвороби та особистісними рисами хворих на хворобу Паркінсона. Висока поширеність депресивних і тривожних розладів у хворих на хворобу Паркінсона, їх зв’язок із прогресуванням порушень повсякденної активності, з прогресуванням таких моторних розладів, як гіпокінезія та постуральна нестійкість, а також наявністю таких немоторних проявів хвороби, як порушення нюху, сну, синдром неспокійних ніг; зменшення потужності кореляційних зв’язків між депресією та тривогою, депресією та деякими особистісними показниками, зокрема униканням шкоди, дозволяють зробити висновок про біологічні та психогенні основи емоційних розладів при хворобі Паркінсона.

Стаття має за мету визначити поширеність психосоматичних розладів ендокринної системи у дітей, що проживають в гірській місцевості та проаналізувати їх зв'язок з культурними традиціями і умовами життя. У горян спостерігаються специфічні психофізіологічні стани і недуги. Їх причиною виступає унікальне сполучення кліматичних і соціальних умов, яке напружує адаптаційні механізми, зумовлює порушення функціонування органів і систем. Тому вивчення проблем охорони здоров’я дітей гірської місцевості важливе як в загальнонауковому, так і в практичному аспекті. Особливий інтерес викликають захворювання ендокринної системи, що у тісному зв’язку з нервовою системою забезпечує нейрогуморальну регуляцію всіх життєвих функцій і підтримку гомеостазу організму. Автор виходить з визнання вагомої ролі психологічного фактору у виникненні тілесних захворювань. В роботі здійснено теоретичний аналіз проблеми: узагальнені дані щодо основних відомих причин виникнення психосоматичних розладів у дітей, наведені існуючі клінічні дані про розповсюдженість ендокринних хвороб в гірських районах, надане їх тлумачення з точки зору психогенних причин. Виділені специфічні механізми захворювань, спричинені впливом складних умов життя та формування особистості в Українських Карпатах. Обґрунтований висновок про необхідність відповідної психопрофілактичної роботи та її можливі напрями.

Психологи часто-густо стикаються з явищем розладу особистості у людей зрілого віку. Ми розглянемо особливості прояву акцентуації у людей зрілого віку. Акцентуація розглядається як стійка властивість особистості, що виражається в посиленні окремих рис характеру, які перебувають при цьому в межах норми. Акцентуйовані риси характеру осіб зрілого віку можуть проявлятись в дуже широкому діапазоні – від психічної дезадаптації до появи психогенних порушень. У зрілому віці акцентуації стають фактором, який викликає труднощі у вирішенні життєвих проблем, перешкоджає здійсненню ефективної індивідуальної та колективної діяльності. Актуальність дослідження пов’язана з недостатнім вивченням особливостей акцентуйованих рис характеру у людей зрілого віку. Та спроба допомоги у нівелюванні акцентуаційних спалахів через групову роботу по розробленій методиці. Дослідження розділене на три етапи: розробка корекційної програми; опитування вибірки людей 35-50 років; з обраними респондентами апробована розроблена тренінгова програма. Застосовувалися такі методики, як: методика стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості Л. Собчик, опитувальник акцентуації характеру і темпераменту Леонгарда-Шмішека, методика позитивної психотерапії. Тут ми покажемо зміст та структуру розробленої програми. Її завдання: взаємодії зрілої особистості з суспільством; пошук, знаходження та апробація навичок ефективного реагування на зовнішні подразники; підвищення рівня самооцінки; зняття емоційної напруги; розвиток активності та ініціативності. Також результати емпіричного дослідження, яке спрямовано на дослідження особливостей прояву акцентуйованих рис у дорослих людей. Та результати апробації запропонованого тренінгу. Одержані результати підтверджують можливість нівелювання акцентуйованих рис характеру у людей зрілого віку. Та допомагають відстрочити або ж зовсім зупинити можливий розлад особистості.

У статті розглянуто вплив трьох основних інформаційних мета-систем на формування «іпохондричного дискурсу», «іпохондричного тіла» та «іпохондричного стилю поведінки». Представлені компоненти іпохондричного дискурсу: «профілактичний», «оздоровчий» і «рекламний». Обґрунтовано, що фіксація (як нав'язливе прагнення строго слідувати відповідно основного змісту та міфологічного сюжету будь-якого дискурсу) сприяє відчуженню тіла та викривленню стратегій поведінки аж до патологічного рівня – крайніх варіантів патології тілесності (соматопсихічного або психосоматичного характеру). Показано, що різні варіації харчової поведінки у континуумі «норма – патологія», в т.ч. крайні варіанти патологічного модусу проблемної харчової поведінки (анорексія, булімія, психогенне переїдання та ожиріння) є варіантами іпохондричного метасиндромного утворення, оскільки, з одного боку, є стратегіями які формуються внаслідок надмірної фіксації на тілесних відчуттях, а з іншого, мають на меті – досягнення тілесного комфорту і подолання чинників, які суб’єктивно сприймаються як загрозливі. Ключові слова: іпохондричний дискурс, інформаційні мета-системи, відчуження тіла, розлади харчової поведінки.

Питання діагностичних і лікувальних алгоритмів при коморбідності посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та черепно-мозкової травми (ЧМТ) є досить суперечливими, оскільки симптоми, властиві для ПТСР, не є специфічними та можуть зустрічатися в рамках інших психогенних розладів. Мета – вивчення наявності ключових клініко-психопатологічних розбіжностей симптоматичної структури психічного статусу пацієнтів, які страждали на ПТСР, та тих, у яких ПТСР поєднувався з ЧМТ, для розробки системи фокусованих психотерапевтичних заходів. Матеріал і методи. Матеріал дослідження – 329 військовослужбовців, які брали участь у бойових діях: 1 група – 109 осіб із ПТСР; 2 група – 112 осіб із наслідками ЧМТ; 3 група – 108 осіб з ПТСР та коморбідними наслідками ЧМТ. Результати. При порівнянні показників шкал у респондентів груп ПТСР та ЧМТ було встановлено, що у групі ПТСР були значуще (р≤3E-07) більші показники за усіма шкалами тесту: за комплексним критерієм «Е» така перевага була більш ніж у 4 рази, за критеріями «С» та «G» – більш ніж у 5 разів, за критерієм «В» – більш ніж у 18 разів. При порівнянні результатів, отриманих при обстеженні груп ПТСР та КЧМТ, було встановлено, що усі шкали кластерів «В», «С», «Е», загальний показник кластеру «G», шкала G3 та інтегральний показник «savCAPS», як і у випадку з групою ЧМТ, мали більш високі показники у представників групи ПТСР (р≤0,05), то між показниками шкал кластерів «D», «dCAPS», а також шкал G1 та G2 у респондентів груп ПТСР та КЧСМ статистично значущих розбіжностей не було (р≥0,1). Висновки. Методика CAPS-5 виявила високу чутливість не тільки відносно діагностики ПТСР, а й щодо вивчення особливостей психопатологічної структури коморбідних станів. При цьому значущих відмінностей, які свідчать про перевагу в клінічній картині якоїсь окремої групи психопатологічних симптомів, немає.

У статті розглядаються психологічні особливості переживання травмуючих подій дітьми на різних етапах онтогенезу. Актуальність обґрунтовано через розуміння того, що психологічна травма, викликана травмуючими подіями, може істотно порушити весь подальший хід психологічного і психічного розвитку дитини, привести до особистісної дезадаптації та виникненню різних психогенних розладів. На основі аналізу наукової літератури з’ясувати психологічні особливості переживання травмуючих подій дітьми на різних етапах онтогенезу. Для проведення дослідження застосовано методи теоретичного аналізу та узагальнення наукових джерел з проблеми переживання травмуючих подій дітьми на різних етапах онтогенезу. З’ясовано, що переживання дитиною травмуючих подій є специфічним і відбивається в усіх сферах її функціонування: емоційній, соматичній, когнітивній і поведінковій. Наведено особливості і представлена стисла характеристика найбільш характерних симптомів переживання травмуючих подій у дітей на різних етапах онтогенезу. Визначено основні напрямки і методи психокорекційної роботи з дітьми, які зазнали впливу психотравмуючих подій.

Purpose. Define the influenceof combat experience on occurrence of post-traumatic stress disorder (PTSD) symptoms in servicemen for better understanding factors that cause the possibility of manifestation of stress disorders in servicemen.Methods. To implement the purpose, the theoretical method of analysis of literary sources on that issue has been applied, the empirical method was to conduct research on such diagnostic techniques as: “The Combat Exposure Scale” and “The Impact of Event Scale”. Based on the methods of The Combat Exposure Scale (CES) we have got an opportunity to define the level of intensity of the stressful action of the combat situation on combatants. The Impact of Event Scale (IES-R) is directed to identifying symptoms of post-traumatic stress disorder and assessment of the level of their severity.Due to Pirson’s correlation criterion the strength of the correlation connection between two indicators measured in quantitative scales was determined. Mathematical data processing was performed using a package of SPSS 17.0 statistical data for Windows. Results. The study found out that the same situation experienced by a person can be traumatic for one person and not for another, what depends on many factors. Scientists are currently investigating a wide range of factors of occurrence of stress disorders, although it is worth noting the approach of those scientists who consider the external factor as prevalent in the appearance of trauma, emphasizing the relationship between the intensity of combat experience and the emergence of psychogenies. It has been found that near 20% of the investigated servicemen have a high probability of development of PTSD. 79% are dominated by low and medium levels of traumatic event influence that indicates the expected, adequate level of adaptability to military events in combatants, there are no signs of post-traumatic stress disorder, they are well adapted to activities in extreme situations during service in the anti-terrorist operation zone. Quantitative and qualitative features of relation between the intensity of combat experience and PTSD manifestations have been revealed. It has been defined that some additional factors must be taken into account for the occurrence of PTSD, which determine PTSD, beside the intensity of combat experience. Conclusions. Based on the research, we can say that the presence of combat experience and stressful situations associated with it is not a major factor in the occurrence of post-traumatic stress disorder in combatants. That is those combatants, who had got light and medium intensity of combat experience, also showed some symptoms of PTSD. Conversely, those who had a high degree of intensity of combat experience did not always have manifestations of PTSD.Analysis of the research results showed that probably predominant meaning in the formation of PTSD in comparison with situational factors (intensity of combat experience) may have another factors. As theoretical analysis of scientific research confirmed, post-traumatic stress as a mental state is the result of a complex interaction of biological, psychological and social factors. That problem needs studies. Therefore, the prospect of further research may be to study the personal characteristics of combatants (character, temperament, intellect, etc.) and their influence on the development of PTSD.Key words: combatants, combat experience, post-traumatic stress disorder, PTSD factors, psychotraumatic situation. Мета – виявити вплив інтенсивності бойового досвіду на виникнення симптомів ПТСР у військо-вослужбовців для кращого розуміння чинників, що спричинюють можливість маніфестації стресових розладів у військовослужбовців. Методи. Для реалізації мети був застосований теоретичний метод аналізу літературних джерел з даної проблематики. Емпіричний метод полягав у проведенні дослідження за такими діагностичними методиками, як: «Шкала оцінки інтенсивності бойового досвіду» та «Шкала оцінки впливу травматичної події». На основі проведеної методики «Шкала оцінки інтенсивності бойо-вого досвіду» (Combat Exposure Scale – CES) ми мали змогу визначити рівень інтенсивності стресової дії бойової обстановки на комбатантів. Шкала оцінки впливу травматичної події (англ. Impact of Event Scale, скор. IES-R) спрямована на виявлення симптомів посттравматичного стресового розладу і оцінку ступеня їх вираженості.За критерієм кореляції Пірсона визначалася сила кореляційного зв’язку між двома показниками, що виміряні у кількісних шкалах. Математична обробка даних проводилася з використанням пакету статистичних даних SPSS 17.0 для Windows. Результати. У результаті дослідження з’ясовано, що одна і та ж пережита людиною ситуація для однієї людини може стати травматичною, а для іншої – ні. Це залежить від багатьох факторів. Наразі науковці досліджують широкий спектр чинників та факторів виникнення стресових розладів, хоча заслуговує на увагу і підхід тих науковців, які розглядають зовнішній чинник як превалюючий у виникненні травми, наголошуючи на взаємозв’язку інтенсивності бойового досвіду та виникнення психогеній. Виявлено, що близько 20% досліджуваних військовослужбовців мають високу вірогідність розвитку ПТСР. У 79%військовослужбовців переважає низький та середній рівень впливу травматичної події, що свідчить про очікуваний, адекватний рівень адаптивності до військових подій у комбатантів, відсутність ознак посттравматичного стресового розладу. Вони добре адаптовані до діяльності в екстремальних ситуаціях під час проходження служби у зоні АТО. Виявлено кількісні та якісні характеристики зв’язку між інтенсивністю бойового досвіду та проявами ПТСР. Ймовірно, бойовий досвід може іноді спровокувати симптоми ПТСР. Визначено, що для виникнення ПТСР повинні враховуватись деякі додаткові фактори, що детермінують ПТСР, окрім інтенсивності бойо-вого досвіду. Висновки. На основі проведеного дослідження ми можемо стверджувати, що наявність бойового досвіду та стресогенних ситуацій, пов’язаних з ним, не є основним фактором виникнення посттравматичного стресового розладу у комбатантів. Тобто ті комбатанти, які мали легкий та середній ступінь інтенсивності бойового досвіду, також проявляли деяку симптоматику ПТСР. І навпаки, ті, які мали високий ступінь інтенсивності бойового досвіду, не завжди мали прояви ПТСР. Аналіз результатів дослідження показав, що, ймовірно, превалююче значення у формуванні ПТСР порівняно з ситуаційними чинниками (інтенсивність бойового досвіду) можуть мати й інші фактори. Як підтвердив теоретичний аналіз наукових досліджень, посттравматичний стрес як психічний стан є результатом складної взаємодії біологічних, психологічних і соціальних факторів. Це питання ще потребує досліджень. Саме тому перспективою подальших досліджень може стати вивчення особистісних особливостей комбатантів (характер, темперамент, інтелект тощо) та їх вплив на розвиток ПТСР. Ключові слова: комбатанти, бойовий досвід, посттравматичний стресовий розлад, чинники ПТСР, психотравмуюча ситуація.

Дослідження спрямовано на аналіз емоційно-вольової сфери бійців, які були задіяні в проведенні операції Об’єднаних сил. Встановлено, що ця категорія належить до осіб, в яких спостерігається підвищений рівень розвитку психогенних відхилень. У більшості випадків психіка військовослужбовця зазнає впливу в бойовій обстановці; навантаження, жорстокість, страх за власне життя та життя своїх товаришів надовго накладають відбиток на фізичне та емоційне здоров’я, відносини з рідними та близькими, власну роль у соціумі. Для обґрунтування теоретичних положень було проведено емпіричне дослідження, що передбачало виявлення особливостей емоційно-вольової сфери бійців, які повернулися із зони проведення операції Об’єднаних сил: визначення рівня стресостійкості до соціальних умов, наявність схильності до нав’язливих думок про саморуйнування (суїцидальна поведінка), розвиток чи інволюція можливостей життєдіяльності на момент виявлення розладів нервово-психічного характеру. Комплекс запропонованих методик дозволив оцінити ступінь впливу бойових чинників на процес адаптації людини до мирних умов. Під час експериментального дослідження було встановлено, що після повернення військового з поля бою в його психіці відбуваються зміни процесів: не лише сповільнюються когнітивні процеси, але й виникають симптоми психоневрологічного характеру, які без психологічної корекції можуть модифікуватись у важку патологію. Аналіз результатів емпіричного дослідження дозволив зробити висновок про важливість здійснення реабілітаційних заходів та оптимізації соціальних умов для швидшого повернення бійця до здорового життя.

Проведене дослідження соціально-психологічних, феноменологічних, клініко-психопатологічних відмінностей депресивних розладів у емігрантів з урахуванням ґенезу патології органічного, ендогенного та психогенного характеру. Використано клініко-психопатологічний, психометричний, статистичний методи. Нами обстежено 198 емігрантів (осіб, які постійно, щонайменше протягом останнього року, проживали за межами України і на момент обстеження тимчасово перебували в Україні та планували найближчим часом повернутися за кордон) яким встановлено остаточний клінічний діагноз депресивного розладу відповідно до критеріїв МКХ-10. Ми виділили три клінічні групи емігрантів, хворих на психогенні депресивні розлади, ендогенні та органічні. Психометричне дослідження виявило у емігрантів, хворих на депресивні розлади, виражені ознаки депресивного настрою; їм притаманні прояви адинамічної, ажитованої депресії та депресії зі страхом, причому найважчими ці прояви є у хворих на органічні та ендогенні депресії. Високий рівень депресії поєднується у емігрантів з вираженими ознаками тривоги, як психічної, так і соматичної; ці прояви також найбільш виражені у емігрантів, хворих на органічні та ендогенні депресивні розлади. Суїцидальні спроби найрідше скоювали емігранти, хворі на психогенну депресію (2,9 %). Оцінка суїцидального ризику виявила, що емігрантам притаманний суїцидальний ризик середнього ступеня.

<p>РЕЗЮМЕ. Проведене дослідження особливостей якості життя у 196 емігрантів, 191 реемігранта у порівнянні<br />з 198 не емігрантами, хворими на різні форми депресивних розладів, за допомогою шкали якості життя ВООЗ<br />ЯЖ-26 виявило низький рівень якості життя у емігрантів та реемігрантів, хворих на депресивні розлади, особливо<br />у сферах психологічної якості життя, соціальної якості життя та фізичного здоров'я. Найгірші показники у сфері<br />психологічної та соціальної якості життя виявлені у реемігрантів, що може бути пов’язано із впливом стресу<br />реадаптації. У емігрантів показники якості життя, за винятком сфери оточення, також є гіршими, ніж у не емігрантів.<br />Вплив фактора еміграції та рееміграції максимально виражений у хворих на психогенні депресивні розлади і<br />виявляється менше за наявності ендогенного та органічного депресивного розладу.</p><p><br />Ключові слова : емігранти, реемігранти, депресивні розлади, якість життя.</p>

Мета: вивчення особливостей суб’єктивного контролю у емігрантів та реемігрантів, хворих на депресивні розлади.Матеріали і методи. За допомогою запитальника «Рівень суб’єктивного контролю» та методики вивчення ціннісних орієнтацій було обстежено 585 хворих на депресивні розлади.Результати. Проведене дослідження особливостей суб’єктивного контролю у 196 емігрантів, 191 реемігрантів у порівнянні з 198 не емігрантами, хворими на різні форми депресивних розладів, встановило більшу виразність загальної інтернальності у емігрантів та меншу – у реемігрантів. При цьому у ключових сферах досягнень, сімейних відносин, трудових відносин, міжособистісних відносин емігранти виявляють ознаки інтернальності, а реемігранти – екстернальності. Натомість реемігрантам притаманний інфернальний тип суб’єктивного контролю у сфері невдач. Виявлені закономірності можуть бути пояснені як соціально-психологічними особливостями, так і особистісними характеристиками емігрантів та реемігрантів. Найбільш виразні розбіжності виявлені у хворих на психогенні депресивні розлади, меншою мірою вони виявляються у хворих на ендогенні та органічні депресії. Причини виявлених особливостей можуть полягати як в особистісних особливостях емігрантів та реемігрантів, так і у впливі об’єктивних соціально-психологічних факторів.Висновки. Виявлені закономірності повинні враховуватися при розробці лікувально-реабілітаційних та профілактичних заходів.

<p>РЕЗЮМЕ. Дослідження особливостей психопатологічної симптоматики за допомогою опитувальника Symptom Check List-90-Revised – SCL-90-R дозволило встановити, що серед хворих на психогенні депресивні розлади емігрантів (196 осіб) були значуще вищими у порівнянні з реемігрантами (191 особа) та не емігрантами (198 осіб) показники за шкалами соматизації (відповідно 0,87±0,53 балів, 0,66±0,40 балів та 0,51±0,34 балів), обсесивно-компульсивних розладів (1,43±0,77 балів, 1,13±0,44 балів та 0,98±0,48 балів), тривожності (1,73±1,07) балів, 1,32±0,84 балів та 1,07±0,98 балів), а у реемігрантів – депресії (2,98±0,35 балів, у емігрантів 2,61±0,59 балів, у не емігрантів 2,40±0,45 балів) та міжособистісної сенситивності (відповідно 1,24±0,33 балів, 1,15±0,35 балів та 0,95±0,29 балів), а також індекс виразності дистресу (2,45±0,23 балів, 2,40±0,42 балів та 2,25±0,29 балів). У хворих на ендогенні депресивні розлади вплив фактора еміграції виявився меншим, однак загальні тенденції зберігаються: у емігрантів є найбільшою виразність проявів соматизації (1,17±0,83 балів, у реемігрантів 0,83±0,48 балів, у не емігрантів 0,77±0,70 балів), тривожності (відповідно 1,90±1,10 балів, 1,47±0,97 балів та 1,14±1,01 балів), обсесивно-компульсивних розладів (відповідно 1,54±0,66 балів, 1,34±0,52 балів та 1,07±0,44 балів) та фобічної тривожності (відповідно 0,76±0,44 балів, 0,68±0,23 балів та 0,67±0,40 балів), а у реемігрантів – депресії (3,18±0,26 балів, у емігрантів 2,79±0,42 балів, у не емігрантів 2,63±0,30 балів), міжособистісної сенситивності (1,36±0,45 балів, у не емігрантів 1,10±0,32 бали, у емігрантів 1,07±0,49 балів) та індекс виразності дистресу (2,60±0,16 балів, у емігрантів 2,53±0,34 балів, у не емігрантів 2,30±0,28 балів). У хворих на органічні депресивні розлади виявлені більш складні закономірності, зумовлені характером депресії: значущі розбіжності у показниках між групами емігрантів, реемігрантів та не емігрантів виявлені за соматизацією (відповідно 1,33±0,68 балів, 0,93±0,32 балів та 0,91±0,64 балів), тривожністю (відповідно 1,99±0,67 балів, 1,68±0,60 балів та 1,43±1,03 балів), фобічною тривожністю (0,91±0,45 балів, 0,75±0,31 балів та 0,66±0,39 балів) та обсесивно-компульсивними розладами (відповідно 1,10±0,63 балів, 1,49±0,51 балів та 1,25±0,61 балів). Показники за депресією та міжособистісною сенситивністю є найвищими у реемігрантів (відповідно 3,16±0,48 балів та 1,43±0,40 балів), меншими у емігрантів (відповідно 2,92±0,41 балів та 1,21±0,34 балів), і найменшими – у не емігрантів (відповідно 2,66±0,51 балів та 1,11±0,38 балів). Виявлені закономірності можуть бути пояснені впливом об’єктивних соціально-психологічних факторів.</p>

<p class="NoSpacing"><span>Проведене дослідження особливостей тривоги у 196 емігрантів, 191 реемігрантів порівняно з 198 неемігрантами із різними формами депресивних розладів за допомогою шкали тривоги М. Hamilton (HARS) виявило високе ураження цього контингенту тривожними розладами. Загальною тенденцією є більше вираження тривожних розладів у емігрантів (середній показник (23,3±8,5) бала у групі психогенної депресії, (25,5±9,6) бала – ендогенної, (27,8±3,8) бала – органічної), високим є також показник у групі реемігрантів – відповідно (18,8±5,2) бала, (21,3±6,0) бала та (25,6±2,6) бала. Найнижчими рівні тривоги є у неемігрантів: відповідно (16,9±6,2) бала, (20,5±9,1) бала та (23,8±7,2) бала. Значущі розбіжності виявлено при порівнянні усіх груп хворих із психогенними депресіями (р&lt;0,05 і більше), серед хворих із ендогенними депресіями – між групами неемігрантів та емігрантів, неемігрантів та реемігрантів (р&lt;0,01 та р&lt;0,05 відповідно), серед пацієнтів із органічними депресивними розладами – між усіма групами (р&lt;0,01). Ці закономірності тісно пов’язані з соціально-психологічними умовами – необхідністю для емігрантів повернутися за кордон і побоюваннями у зв’язку з цим щодо можливості продовження роботи через психічний розлад і фрустраційні тенденції серед реемігрантів. </span></p>

<p>Проведене дослідження гендерно-вікових та соціально-медичних особливостей у 196 емігрантів, 191 реемігранта, порівняно з 198 неемігрантами із різними формами депресивних розладів, виявило важливу роль як клінічних особливостей, так</p><p>і фактора еміграції. В усіх групах переважали жінки (від 58,5 до 66,2 %). серед емігрантів та реемігрантів більше осіб із середньою спеціальною, неповною вищою та вищою освітами, ці особливості найбільше виражені в групі психогенних депресій (відповідно 88,2 і 86,6 % проти 69,6 %, р&lt;0,05), менше – в групі ендогенних (відповідно 86,4, 87,3 % та 75,4 %, р&lt;0,1) і не виражені – в групі органічних депресивних розладів (відповідно 79,0, 80,3 та 73,4 %, р&gt;0,05), що зумовлено переважно трудовим характером української міграції. Практично всі емігранти працюють, тоді як серед неемігрантів та реемігрантів безробіття складає 30,4–82,0 %. серед емігрантів та реемігрантів значна кількість розлучених осіб (23,9–36,1%) та тих, хто не перебував у шлюбі (від 19,1 до 25,8 %). Виявлені особливості повинні враховувати при розробленні лікувально-реабілітаційних та профілактичних заходів.</p>