Journal articles on the topic 'Пріоритети економічного співробітництва'

На підставі вперше введених до наукового обігу матеріялів автор висвітила діяльність Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки в Королівстві Данія протягом 1919–1921 рр., проаналізувала економічне й політичне співробітництво УНР та Данії. Вивчено двосторонні контакти представництв в Україні та Данії, інформаційну діяльність голови місії УНР у Данії Д. Левицького, також інших співробітників. Інформаційна діяльність місії УНР в Данії створювала позитивний імідж Україні. Визначено пріоритети діяльности місії УНР у Данії, її вплив на те, що Данія та інші країни визнали УНР. Данія мала величезний інтерес до України як до торгово-економічного партнера. Відстежено основні напрями, пріоритети міжнародного економічного й політичного співробітництва УНР та Данії. Міжнародна економічна і політична співпраця УНР та Королівства Данії в 1919–1921 рр. сприяла утвердженню України в світі, проте не давала можливости визволитись від окупантів. Основні напрями цієї співпраці швидко стали пріоритетами для впровадження у вільній Україні.

У статті проаналізовано міжнародний досвід розробки та виробництва безпілотних роботизованих систем, як перспективний напрям розвитку озброєнь та військової техніки. Висвітлено нормативно-правові, організаційні та економічні чинники, які стримують їх розвиток в України. Визначено пріоритети розвитку безпілотних роботизованих систем, одним із яких є застосування для цього інструментів міжнародного воєнно-економічного співробітництва, під яким запропоновано вважати міцні і тривалі зв'язки кооперативного характеру, в основі яких лежать вироблені та узгоджені наперед наміри, що закріплені в довготривалих економічних угодах і договорах у сфері розроблення та виробництва БПЛА та БПНА між вітчизняними компаніями – розробниками безпілотних роботизованих систем та провідними закордонними компаніями США, Туреччини, інших держав – членів НАТО, Ізраїлю з питань реалізації спільних проектів у цій сфері. Запропоновано для активізації виробництва безпілотних роботизованих систем різного призначення застосувати державно-приватне партнерство у оборонно-промисловому секторі України, що надає можливість створення спільних підприємств у формі господарських організацій для реалізації інвестиційно-інноваційних, капіталомістких, довготривалих проектів, що є міжнародною практикою. Саме завдяки цьому виникає можливість розподіляти ризики проекту, залучати до нього значні інвестиції та просувати товари/послуги на ринки інших країн. Запропоновано заходи з розвитку державно-приватного партнерства у цій сфері, зокрема: впровадження економічних механізмів ефективної взаємодії наукових установ та виробничих комплексів різних форм власності, а також державно-приватного партнерства підприємств, які забезпечують розроблення, виготовлення і модернізацію безпілотної техніки. Зазначено пріоритет розвитку міжнародного воєнно-економічного співробітництва у сфері безпілотної техніки: посилення експортного потенціалу вітчизняного ОПК, що має здійснюватися шляхом: розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення заходів міжнародного воєнно-економічного співробітництва і реалізацію офсетних угод під час закупівлі роботизованих платформ та робототехніки за імпортом; укладення міжурядових угод з міжнародного воєнно-економічного співробітництва, що передбачають взаємний захист інвестицій, технологій, конкретні заходи із спільного виробництва безпілотної техніки для потреб ринків третіх держав; створення сприятливих умов для реалізації міжнародних проектів у сфері озброєнь і військової техніки, зокрема, забезпечення умов для створення спільного виробництва зразків безпілотної техніки, які не виготовляються в Україні.

У статті розглядаються перспективи розвитку співробітництва України з Республікою Корея у пріоритетних видах економічної діяльності. Проаналізовано українсько-корейські відносини та визначено напрями активізації двостороннього співробітництва. Виявлено, що Республіка Корея завжди розглядала Україну як стратегічного партнера через великий потенціал для сприяння взаємовигідному співробітництву і загальним інтересам. Україна ж розглядає Республіку Корея, насамперед, як важливого торговельного партнера. Двостороння співпраця між Республікою Корея та Україною триває понад 25 років. При цьому між країнами не існує питань політичного характеру, які б обтяжували двосторонні відносини. Проте у певних сферах залишаються питання, що вимагають вирішення та активізації двостороннього співробітництва. У Республіці Корея переконані, що подальше співробітництво між двома країнами має відбуватися з дотриманням трьох принципів, зокрема: орієнтуватися на цінності; орієнтуватися на глобальність; орієнтуватися на майбутнє. Доведено, що основними напрямами української зовнішньої політики на сучасному етапі розвитку двостороннього співробітництва мають стати: активізація політичного діалогу, інвестиційного та торговельно-економічного співробітництва з Республікою Корея. При цьому використання інвестиційних і технологічних можливостей Республіки Корея є додатковим шансом для модернізації та реіндустріалізації української економіки. Аналіз нормативно-правової бази показав, що з моменту встановлення дипломатичних відносин з Республікою Корея було підписано низку міжнародно-правових документів, які регулюють взаємовідносини між двома країнами у політичній, економічній, торговельній, науково-технічній, культурно-гуманітарній та інших сферах. На основі проведеного аналізу наукової літератури та нормативно-правової бази доведено, що пріоритетними напрямами економічного співробітництва у контексті українсько-корейських відносин є: розвиток торговельно-економічного співробітництва шляхом нарощування українського експорту для споживачів Республіки Корея; активізація інвестиційної діяльності шляхом усунення податкових та митних перепон для корейських інвесторів; активізація науково-технічного співробітництва шляхом залучення провідних освітніх та наукових установ Республіки Корея та створення спільних інститутів.

У статті досліджено сутність та роль Балто-Чорноморського союзу у системі забезпечення зовнішньоекономічної безпеки. Зокрема, встановлено, що Балто-Чорноморський союз – це потенційне інтегративне утворення країн Східної Європи, так звана ідея зовнішньополітичної інтеграції Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Білорусі, України та ін. з метою співробітництва у економічній, воєнно-політичній, культурній та інших сферах. З’ясовано, що Балто-Чорноморський союз може стати дієвим механізмом забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України у напрямі реалізації низки актуальних завдань (здійснення диверсифікації торговельних потоків, зниження рівня імпортозалежності економіки; зменшення кількості протекціоністських заходів, які застосовують іноземні держави до українських товарів тощо). Визначено основні завдання створення Балто-Чорноморського союзу: поглиблення міждержавного співробітництва у Балто-Чорноморському регіоні; сприяння гарантуванню стабільності і безпеки в регіоні, розвиток оборонного співробітництва; встановлення верховенства права, сприяння демократизації, захисту фундаментальних прав та свобод; економічне співробітництво та зближення з політиками ЄС; енергетична безпека, підтримка розвитку інфраструктури, гармонізація політик у сфері енергетики за стандартами ЄС; співпраця у сферах культури, освіти та науки, інформаційного суспільства, ЗМІ та громадянського суспільства. Зазначено, що країни Балтії та Чорного моря економічно співпрацюють один з одним, водночас створення Балто-Чорноморського союзу сприятиме реалізації багатосторонніх великомасштабних економічних проєктів. У статті зроблено висновок, що розвиток ідей створення повноцінного інтегративного утворення біля західних кордонів України має чинити позитивний вплив на позиціонування нашої країни у світі, чітко визначити її стратегічні інтереси та пріоритети у взаємодії з найближчими сусідами, забезпечити національну безпеку та зовнішньоекономічну зокрема.

Обґрунтовано, що формування і реалізація політики відкри- тості української економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національно- го ринку від несприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку віт- чизняних товаровиробників, здійснення заходів поміркованого протекціо- нізму. Визначено, що гобалізація актуалізує для регіонів та локальних спільнот необхідність визначення та розвитку стійких конкурентних переваг як кри- терію їх життєздатності в умовах глобальної конкуренції. Перетворюючи традиційні локальні ресурси на глобальні, глобалізація обумовлює поста- новку проблеми конкурентоспроможності регіону як його здатності відповідати на виклики глобального середовища шляхом створення та захисту унікальних локальних конкурентних переваг. Обґрунтовано, що формування та реалізація політики відкритості укра- їнської економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національного ринку від не- сприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку вітчизняних товаро- виробників, здійснення заходів поміркованого протекціонізму. Доведено, що утворення зв’язків прикордонних регіонів у глобальному просторі пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забезпечують інфраструктуру для перемі- щення товарів, капіталів та робочої сили. Як наслідок, покращується еко- номічне становище в тих регіонах, які були периферійними територіями і відставали у розвитку. Визначено, що важливим компонентом міжнародної економічної діяль- ності регіону є розвиток багатосторонніх форм економічного співробіт- ництва прикордонних регіонів сусідніх країн. Така робота починається зі встановлення пріоритетних напрямів співробітництва на базі визначення інтересів господарюючих суб’єктів. Значущість розвитку таких зв’язків пояснюється важливими інфраструктурними функціями прикордонних регіонів в міжнародній економічній діяльності держави: контролюючи- ми, бар’єрними, контактними та розподільчими. Утворення міжнародних зв’язків прикордонних регіонів пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних, зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забез- печують інфраструктуру для переміщення товарів, капіталів та робочої сили.

Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.

Розглядаються пріоритетні напрями та практики покращення співробітництва органів влади з міжнародними організаціями. Проаналізо- вано основні тенденції розвитку співробітництва на базі існуючих наукових розробок та сформульовано гіпотезу щодо даної діяльності, яка перебуває в руслі розроблення ефективного та конструктивного співробітництва. Роз- глянуто загальнотеоретичні положення та наукові підходи щодо взаємодії з міжнародними організаціями. Визначено, що залишаються проблеми, пов’язані з питаннями співробітництва міжнародних організацій та органів публічної влади як на світовому рівні, так і на державному. Під час комп- лексного дослідження окреслено основні завдання розвитку міжнародних зв’язків для української держави. Проаналізовано існуючий досвід спів- праці органів державної влади всіх рівнів з міжнародними організаціями. Сформульовано стратегічні вектори співробітництва в умовах розвитку процесу децентралізації для досягнення державою лідируючих позицій з точки зору соціально-економічного розвитку, інноваційного оновлення, вирішення ключових соціальних завдань, підвищення якості життя насе- лення шляхом активізації внутрішнього потенціалу регіональної еконо- міки. Розроблено рекомендації, що спрямовані на розвиток ефективної взаємо- дії на засадах партнерства. Зазначено, що створення ефективно працюючих відносин між державою та громадським сектором долучає населення до про- цесу створення та розвитку громадянського суспільства, його участі в роз- робленні та реалізації громадських і соціальних ініціатив, вибудовування більш тісних контактів і принципів зворотного зв’язку між органами влади і населенням. Наголошено, що тільки консолідовані зусилля всіх держав на засадах партнерства спроможні забезпечити ефективну взаємодію органів влади з громадськістю.

У статті досліджуються тенденції та перспективи розвитку економічних відносин між Україною та ЄС із використанням сучасних методів оцінки. Окреслено геополітичні пріоритети інтеграційної стратегії України, визначено правові аспекти відносин між Україною та ЄС, проаналізовано основні напрямки співпраці між Україною та ЄС. Обґрунтовано особливості розвитку економічної політики України в контексті інтеграції до ЄС, підтверджуючи те, що в сучасному глобальному суспільстві відбуваються трансформаційні процеси, в яких Україна бере та повинна брати участь. Також аналізуються сучасні проблеми національних стратегій інтеграції в контексті основних аспектів розвитку ЄС. Запропоновано використання економетричного методу для прогнозування ефективності співробітництва між ЄС та Україною у контексті розвитку економічної політики.

Визнання місцевого самоврядування в якості інституту громадянського суспільства та основи демократичного устрою держави довело існування більш зручного механізму захисту основних прав і свобод людини та громадянина крізь місцеві органи влади. Розуміння світових і національних державно-політичних процесів призвело до нового трактування ролі інституту місцевого самоврядування в контексті розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави. Усвідомлення своїх основних векторів міжнародної співпраці, прагнення до членства в Європейському Союзі вимагає від України вироблення відповідних підходів і змін на концептуальному та законодавчому рівнях. Перетворення в територіальному державному устрої шляхом укрупнення територіальних громад і децентралізації влади були впроваджені в більшості демократичних країн світу. Світовий досвід і міжнародні стандарти моделювання місцевого самоврядування показують переваги його зарубіжної моделі побудови перед українською моделлю, що обґрунтовується практичним збільшенням економічної результативності, покращенням у соціально-культурній, кадровій та управлінській сферах. 1 квітня 2014 року в Україні була прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка заклала основу проведення багатоступеневої територіальної реформи та суттєві зміни в державному управлінні й розподілі державно-владних повноважень, прийняття низки нормативно-правових актів, які не завжди повільно сприймаються суспільством, а іноді мають примусовий характер. Транскордонне співробітництво як один із пріоритетних напрямів реалізації зовнішньополітичних відносин залежить від обрання правильного шляху впорядкування органів місцевого самоврядування та територіально-адміністративного устрою України. Згідно Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки нині транскордонне співробітництво здійснюється як на міждержавному рівні, так і на рівні територіальних громад, їх представницьких органів, місцевих органів виконавчої влади. Таке співробітництво сприяє соціальній та економічній конвергенції прикордонних регіонів і створенню нових можливостей для їх розвитку, в тому числі розвитку економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин, обміну досвідом, що у світлі обраного Україною шляху державотворення набуває особливої актуальності.

Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.

Проаналізовано можливості конкурентного зростання внутрішнього фінансового ринку, зокрема його властивості формувати фінансову систему держави, зменшувати ризикованість інвестицій, створювати прозорий інформаційний супровід. Відзначено, що завдання фінансового ринку полягають у мобілізації та перерозподілі фінансових ресурсів з подальшим їх перетворенням у фінансові активи. Виявлено системні проблеми фінансового ринку, зокрема значну частку проблемних кредитів у банківській системі, недостатність власного та регулятивного капіталу банків, відсутність первинних публічних розміщень акцій українських компаній на місцевих і закордонних біржах, недосконалість українського фондового ринку. Визначено, що необхідність інституційного регулювання зумовлюється забезпеченням загальнонаціональних пріоритетів соціально-економічного розвитку та взаємовпливом інтересів учасників ринку. Окреслено стратегічні пріоритети реформування ринку, а саме розбудову конкурентоспроможного ринкового середовища відповідно до стандартів Європейського Союзу. Виявлено стратегічні цілі реформування: стабільність фінансового сектору, інституційна спроможність регуляторів, захист прав споживачів та інвесторів. Виявлено позитивні наслідки реформування для споживачів ринку: зростання коштів бізнесу, приріст вкладів фізичних осіб, страхових платежів, операцій чинникингу, договорів лізингу, споживчого кредитування внаслідок пом'якшення монетарної політики і зниження облікової ставки. Причиною вразливості фінансового ринку визначено функціональні прогалини податкової системи України, якими зумовлюється недовиконання планових надходжень до бюджету, використання схем мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від податків. Виявлено, що інноваційні підходи до державного нагляду банківських установ дали змогу посилити вимоги до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, запровадити систему оцінювання банків за європейською методологією і ризик-орієнтований підхід до банківського нагляду. Реформування потребують процедури використання електронних платіжних засобів, розвиток інфраструктури ринку, запровадження інноваційних технологій, поширення віртуальних каналів обслуговування, персоніфікація фінансових послуг, розвиток відкритого банкінгу, співробітництво з FinTech-компаніями, розвиток фінансової грамотності.

У XXI столітті інформаційно-комунікаційні технології стануть провідним фактором, який суттєво вплине на розвиток суспільства. Багато країн вже усвідомили переваги свого розви- тку та розповсюдження. Сьогодні в Україні існує відчутна потреба в нормалізації нових відносин, що виникають у зв’язку зі стрімким розвитком комп’ютерних технологій. Одним із пріоритетних напрямів побудови та подальшого розвитку інформаційного суспільства в нашій країні є створення нормативної бази, яка регулює інформаційні відносини на законодавчому рівні. Законодавчі відносини, пов’язані з інформацією та інформаційно-комунікаційними технологіями, визначені як пріоритетні. Так, Угода між Україною та ЄС про науково-технічне співробітництво (4 липня 2002 р.) Визначає технології інформатизації суспільства серед одинадцяти напрямків співпраці. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» серед семи і п’ятих пріоритетів визначає нові комп’ютерні засоби та технології для інформатизації суспільства. За останнє десятиліття Україна прийняла низку законів та нормативних актів, які складають основу правового регулювання у сфері інформаційних відносин, зокрема електронного документообігу. Правова база побудована на принципах відкритості та свободи інформації, гарантованої інформа- ційної безпеки особистості, суспільства, держави відповідно до Конституції України. Законодавство регулює суперечності між потребами особистості, суспільства та держави у розширенні вільного обміну інформацією та певними обмеженнями щодо її розповсюдження. Розвиток зв’язків з громадськістю став загалом вимогою до розробки, вдосконалення та оновлення нормативної бази України, створення спеціальних правових норм та норм, що регулюють сферу інфор- маційних відносин. Вирішення проблем реформування економіки України та інтеграції національного ринку у світову економічну систему вимагає впровадження сучасних інформаційних систем та технологій у діяльність вітчизняних компаній. Стан та розвиток електронної комерції значною мірою визначають темпи під- ходу країни до побудови інформаційного суспільства, створюють основу для прискорення інтеграції її економіки у світ. Тому проблема розвитку електронної комерції та її впровадження за допомогою цифрових платформ в Україні є безперечно актуальною. У зв’язку із цим була проаналізована чинна нормативна база, що регулює діяльність компаній елек- тронної комерції, які використовують цифрові платформи та їх облік для визначення сфер подаль- шого вдосконалення. У ході дослідження були використані методи систематизації та узагальнення під час розгляду низки нормативно-правових актів, що регулюють діяльність підприємств електро- нної комерції, що працюють на цифрових платформах в Україні. Крім того, у статті проаналізовано такі структури, як цифрові платформи, та розкрито еко- номічну суть такого явища, як цифрові платформи, та основні підходи до правового регулювання їх використання комерційним законодавством. На сьогодні цифрові платформи є найбільш актуальним і важливим напрямком розвитку цифрової економіки та її найбільш очевидним проявом. Цифрові плат- форми – це механізм, за допомогою якого здійснюється перехід до цифрової форми більшості сфер економічної та соціальної діяльності.

Проаналізовано та узагальнено теоретико-методологічних підходів тлумачення та аналізу світового порядку. Розглянуто ключові питання впливу демократизаційних процесів на формування нового світового порядку. Визначено, що суть нового світового порядку полягає в побудові єдиного, взаємопов’язаного і глобального світу, відмову від верховенства національних держав і пріоритеті загальнолюдських інтересів. Обґрунтовано, що для вирішення проблем демократизації в умовах нового світового порядку, необхідно реалізувати наступні принципи: це неодмінна орієнтація західних демократій на власні фундаментальні цінності: свободу, права людини, толерантність, демократію, верховенство права і соціальну ринкову економіку; це визнання необхідності і повагу міжнародного порядку, заснованого на спільних цінностях, на праві, злагоді, співробітництво та участі в управлінні, можливість політичного, економічного, соціального і культурного залучення до будівництва глобалізованого світу; це політична рішучість і військова здатність відобразити нові загрози. Обидва цих компонента необхідні для надійного знищення тоталітарних мереж і антигуманістичних ідеологій.

У статті розкрито переваги компетентнісно-орієнтованого управління людськими ресурсами у публічному секторі для держави, органів влади, їх керівників та персоналу. Визначено його об’єкти, завдання та ключові умови успіху запровадження у контексті реалізації реформи державної служби в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду. Обґрунтовано необхідність управління індивідуальною і організаційною компетентністю, а також доданою вартістю людських ресурсів. Запропоновано заходи щодо горизонтальної інтеграції компетентнісного підходу у кадрові процеси органів влади. Проаналізовано склад пріоритетних компетентностей вищих керівних кадрів в урядах країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку. Запропоновано підхід до формування структури компетентнісної моделі (кластери – ключові компетентності – поведінкові індикатори) як стратегічного інструменту управління людськими ресурсами та розкрито етапи її запровадження для вищого корпусу державної служби України. Обґрунтовано, що розробка компетентнісних моделей для державних службовців категорій посад «Б» і «В» має здійснюватись органами влади за децентралізованим підходом.

У статті розглянуто проблемні питання використання транзитного потенціалу України та поглиблення співпраці з Європейськім Союзом у транспортній сфері на взаємовигідній основі, оскільки створення й ефективна експлуатація транс'європейських транспортних мереж (TEN-T) відповідають інтересам обох партнерів. Міжнародне співробітництво в цій сфері розглядається як важливий напрям спільної транспортної політики ЄС, розвиток якої був закладений ще у договорі про Європейське об'єднання вугілля та сталі та прискорився з розвитком глобалізації, що посилює міжнародний характер транспорту. Проаналізовано цілі, об'єкти, зміст Спільної транспортної політики та запропоновано авторське визначення СТП як рішення, правила, заходи, прийняті та впроваджувані ЄС та державами-членами, які спрямовані на ефективне функціонування транспортної системи ЄС та транс'європейських транспортних мереж із метою підтримки цінностей та добробуту європейських народів, сталого розвитку Європи. зміцнення економічної, соціальної та територіальної згуртованості та забезпечення функціонування внутрішнього ринку Європейського Союзу. Пріоритетом СТП є відкриття ринків третіх країн у сфері транспорту, а також розроблення плану Єдиного європейського транспортного простору. Зокрема, створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною спонукало до розроблення механізмів підтримки транспортного сектору нашої країни, зокрема, шляхом розроблення проєктів транспортної моделі та майстер-плану України, а також низки проєктів Twinning, донором яких виступає ЄС. Сьогодні сформовано законодавче підґрунтя співпраці між Україною та ЄС в транспортній галузі, реалізуються інфраструктурні проєкти та проєкти технічної допомоги в межах, окреслених Угодою про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. однак транспортне право України є не досить гармонізованим із транспортним правом ЄС та потребує реформування, яке має відбуватися шляхом прийняття Транспортного кодексу України, у структурі якого має бути розділ, присвячений транс'європейським транспортним мережам і співпраці з ЄС.

З прийняттям рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про Стратегію воєнної безпеки України” розпочато новий етап удосконалення оборонних можливостей України. Підкреслено, що Стратегічний курс України спрямований на інтеграцію в НАТО. Підписана 10 листопада 2021 року в місті Вашингтон Хартія стратегічного партнерства США–Україна – стратегічний документ, який на десятиліття визначає, за якими напрямами розвиватимуться відносини між Україною і Сполученими Штатами. У цьому документі заявлено про рішучість поглиблювати стратегічне партнерство шляхом розширення двостороннього співробітництва в політичному, безпековому, оборонному, економічному, енергетичному, науковому, освітньому, культурному, гуманітарному напрямах та сфері розвитку. Сполучені Штати та Україна підтвердили життєво важливі національні інтереси щодо незалежної та демократичної України. Зміцнення спроможності України захищатися від загроз її територіальній цілісності та поглиблення інтеграції України до євроатлантичних інституцій є взаємопов’язаними пріоритетами. У цьому процесі чітко визначено місце Державної прикордонної служби України в секторі безпеки і оборони, необхідність імплементації в систему підготовки персоналу ДПСУ відповідних стандартів НАТО, що обґрунтовує необхідність розробки нової Концепції підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. У статті у загальному вигляді розкрито постановку проблеми, понятійний апарат, стисло проаналізовано дослідження щодо сучасного стану геополітичного положення України, законодавчих актів та технологічні аспекти питання розробки концепцій. Розкрито структуру Концепції та її положення, а також окремі етапи розробки положень Концепції, які доцільно імплементувати, ґрунтуючись на результатах оцінювання та порівняння можливої взаємосумісності зі стандартами НАТО.

Стаття присвячена аналізу світової практики оцінювання якості життя населення літнього віку у контексті прогресивних імперативів теорії соціальної держави. Аргументовано, що, серед іншого, в центрі уваги та структурі пріоритетів соціальної держави, як такої, що зорієнтована на виконання соціально-захисних, стимулюючих, суспільно-інтегративних, соціально-інвестиційних функцій та функції соціального контролю, має перебувати зосередженість на проблематиці якості життя населення, зокрема прошарку населення літнього віку. Якість життя осіб літнього віку є одним із визначальних індикаторів успіхів та досягнень у розбудові сучасної соціальної держави. Спираючись на узагальнені теоретичні та отримані за результатами проведеного дослідження емпіричні дані, зроблено висновки щодо стану наближення України до реалізації засад концепції соціальної держави, факт пріоритетності чого зафіксовано у Конституції. Задля вирішення визначених завдань дослідження систематизовано та охарактеризовано міжнародні інтегральні індекси, що застосовуються в процесі визначення якості життя осіб літнього віку, зважаючи на соціально-демографічні характеристики цільової аудиторії, специфіку науково-пошукових та прикладних задач, релевантних методичних підходів та джерел отримання даних. Авторами наведено результати систематизації та аналізу основних підходів щодо оцінювання якості життя населення літнього віку, конкретизовано перспективи їх адаптації до вітчизняних реалій, зважаючи на особливості національної практики статистичних спостережень. Наведено та проаналізовано дані, опубліковані спеціалізованими установами Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Світового банку, Організації економічного співробітництва та розвитку, Європейського Союзу, та дані міжнародних соціологічних опитувань проєкту Gallup WorldView. Наголошено на необхідності розроблення підходів, які б забезпечували можливість зіставлення показників якості життя українців з аналогічними показниками інших країн світу, що аргументує доцільність удосконалення вітчизняної практики статистичних спостережень з метою створення інформаційно-діагностичної платформи, придатної для формулювання об’єктивних висновків стосовно якості життя в Україні, а відтак і ступеня її наближення до стандартів та еталонів держави соціального типу.

Мета статті полягає в проведенні аналізу наукових досліджень у галузі науки «Державне управління» за напрямками стандартизації та управління сталим розвитком. Наукова новизна. За результатами проведеного аналізу наукових досліджень у галузі науки «Державне управління» за напрямками стандартизації та управління сталим розвитком встановлено, що за період 2012–2016 рр. не виявлено жодного дослідження за напрямком впровадження міжнародних стандартів у механізми державного управління сталим розвитком в Україні. Висновки. Вченими в галузі науки «Державне управління» окремо розглядалися різні аспекти державного управління у напрямку стандартизації, зокрема: забезпечення якості професійної діяльності державних службовців на засадах стандартизації; удосконалення теоретичних засад державного управління у сфері забезпечення європейських стандартів права людини на судовий захист в Україні; демократизація цивільно-військових відносин в Україні в контексті їх адаптації до європейських норм та стандартів; механізми впровадження європейських стандартів політичного управління в Україні; механізми розвитку державного управління аграрним сектором економіки України в умовах впровадження європейських стандартів; у напрямку управління сталим розвитком, зокрема розвитку партнерських відносин бізнесу і влади в системі державного управління сталим розвитком України: теорія, методологія, практика; формування механізму державного управління сталим екологічним розвитком регіону в системі раціонального природокористування; інформаційна складова стратегії сталого розвитку України; управління сталим розвитком мегаполіса; формування державної політики сталого соціально-економічного розвитку сільських територій як умова зростання якості життя сільського населення; механізми забезпечення сталого розвитку територіальної громади; механізми державного управління реалізацією екологічної політики сталого розвитку; механізми державного управління сталим розвитком регіонів на засадах регіонального та транскордонного співробітництва; державне регулювання валового регіонального продукту як чинник сталого розвитку регіону. Це дає можливість визначити пріоритетні напрямки дослідження в науці «Державне управління», запропонувати механізми їх реалізації для практики державного управління. Результати проведеного дослідження підтверджують унікальність обраної теми подальшого дослідження «Впровадження міжнародних стандартів у механізми державного управління сталим розвитком в Україні».

Перебудова зовнішньоекономічної діяльності України, розвиток нових форм співробітництва, поширення англійської мови як засобу міжнародного ділового спілкування висувають нові вимоги до майбутніх економістів стосовно їх професійних знань, здібностей, та рівня володіння іноземною мовою. Окрім того, поширення ІКТ в освітньому процесі вищої школи створює нові можливості, і разом з тим, висуває нові вимоги щодо їх ефективного використання в процесі навчання іноземної мови.Впровадження ІКТ є пріоритетним напрямом розвитку педагогічної освіти в Україні. Вже зараз технології навчання конкретизуються в нових формах навчання. Як наслідок, відбувається зміна ролі викладача, якому, окрім високого рівня професіоналізму в своїй предметній сфері, необхідно бути готовим до діяльності в новій системі відкритої освіти. Викладач повинен уміти сам розробляти інформаційні матеріали та використовувати інші ресурси із сфери інформаційних технологій [6].Пошук інноваційних технологій навчання іноземної мови у ВНЗ стали причиною зміни застарілих технічних засобів навчання на сучасні.Актуальність статті зумовлена необхідністю застосування мультимедійних засобів навчання іноземної мови у практиці економічних ВНЗ.Метою статті є визначення шляхів використання мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови професійного спрямування студентів-економістів.ІКТ та їх вплив на зміст освіти, методику та організацію навчання іноземної мови є актуальною темою педагогічних досліджень. Останніми роками все більшу увагу педагогів та вчених привертає застосування мультимедійних технологій та мультимедійних засобів в процесі навчання. Проблемами комп’ютеризації навчання та використання мультимедіа в освіті займались такі вчені як Я. В. Булахова, Л. С. Шевченко, Т. І. Коваль, Н. Ю. Іщук, Н. С. Анісімова, Т. Ю. Волошина, Н. Х. Фролов, С. Н. Антонова та ін.На думку Л. А. Карташової, застосування викладачем ІКТ в процесі навчання суттєво впливає на формування нового змісту освіти та модифікацію організаційних форм і методів навчання, значно розширюються можливості методів самостійної наукової і науково-дослідної роботи та навчання студентів [7].Н. І. Бойко вважає, що ефективне використання засобів ІКТ удосконалює процес організації самостійної роботи студентів, стимулює навчально-пізнавальну діяльність студентів при вивченні теоретичного матеріалу, розв’язанні практичних завдань, контролю та оцінки навчальних досягнень студентів [1].Г. М. Кравцова та Л. В. Кравцов під мультимедіа розуміють комплекс апаратних та програмних засобів, що дозволяють застосовувати ПК для роботи з текстом, звуком, графікою, анімацією і відеофільмами [4]. М. Ю. Бухаркіна зазначає, що мультимедіа є комп’ютерною технологією, яка використовується для презентації інформації не тільки тексту, але й графіки, кольору, анімації, відео зображення у будь-якому поєднанні [2].Реалізація мультимедійних технологій в процесі навчання іноземної мови неможлива без використання мультимедійних засобів.На відміну від технічних засобів навчання (ТЗН), під якими розуміють обладнання та апаратуру, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності [6], мультимедійні засоби навчання (МЗН) є сукупністю візуальних, аудіо- та інших засобів відображення інформації, що інтегровані в інтерактивному програмному середовищі. Серед мультимедійних засобів навчання виділяють апаратні та програмні засоби. Так, серед апаратних засобів розрізняють основні й спеціальні. До основних засобів мультимедіа відноситься: комп’ютер, мультимедіа-монітор, маніпулятори (миша, клавіатура трекбол, графічний планшет, світлове перо, тачпад, сенсорний екран, pointing stick, ігрові маніпулятори – джойстик, геймпад). Зокрема, останнім часом особливої уваги заслуговує використання в практиці навчання графічних планшетів або дигитайзерів, тобто пристроїв для введення графічних зображень безпосередньо до комп’ютера за допомогою плоского ручного планшету й спеціального пера. До спеціальних засобів відносяться приводи CD-ROM, TV-тюнери, графічні акселератори, звукові плати та акустичні системи [9].Окрім того, до мультимедійних засобів, що можуть бути використані в навчальному процесі, належать інтерактивна дошка, мультимедійний проектор, лептоп або нетбук, мультимедійний програвач, смартфони та комунікатори тощо.Таким чином, використання сучасних інформаційних технологій потребує наявності персонального комп’ютера, програмного забезпечення та прямого доступу до освітніх сайтів Інтернету. Що стосується програмного забезпечення, то воно передбачає наявність ПК, CD і DVD-дисків, програм обробки електронних даних, мультимедійних навчальних програм, а також HD-DVD дисків, для зберігання повнометражних фільмів високої якості.До основних видів комп’ютерних навчальних програм відносять електронний підручник, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ; програми для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; тренажери – засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів та ігрові програми як розважальні, так і професійної спрямованості [8].Основними напрямками використання мультимедійних засобів в процесі навчання є:– створення авторських мультимедійних продуктів викладачами за навчальними програмами;– співпраця з іншими навчальними закладами й організаціями, що займаються розробкою мультимедійних продуктів та мають відповідні мультимедійні засоби навчання;– створення єдиного координуючого центру з упровадження й використання мультимедіа в межах усіх навчальних закладів країни;– розвиток зв’язків із закордонними виробниками мультимедійних продуктів та інструментальних засобів [3].Визначення оптимальної кількості засобів мультимедіа для проведення лекції чи практичного заняття, залежить від об’єму та характеру навчального матеріалу з певної дисципліни. Метою застосування мультимедійних засобів є підвищення інформативності заняття, мотивація навчання, реалізація принципу наочності, економія навчального часу, а також вміння працювати з сучасними інформаційними технологіями.Окрім того, добираючи мультимедійні засоби, викладач має визначити, чи виконує навчальну функцію обраний мультимедійний продукт і відповідає навчальній програмі та змісту навчального матеріалу дисципліни, дотримуватися критеріїв добору мультимедійних засобів навчання, передбачити на яких етапах заняття будуть застосовуватися мультимедійні засоби, перевірити їх роботу до початку заняття, визначити час роботи студентів з мультимедійним продуктом, а також проаналізувати навчальний матеріал з метою виявлення доцільності створення власних мультимедійних продуктів [5].Як показує досвід, використання мережі Інтернет та застосування мультимедійних засобів у процесі навчання іноземної мови професійного спрямування в Одеському національному економічному університеті є передумовою втілення мультимедійних технологій в освітній процес.Ми вважаємо, що систематичне застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови сприяє підвищенню рівня володіння іноземною мовою майбутніми економістами, зростанню продуктивності практичного заняття, реалізації міжпредметних зв’язків, структуруванню навчального матеріалу та вмінню застосовувати сучасні інформаційні технології як потужний інструмент для навчання та ефективної роботи в майбутній професійній діяльності.Так, застосування мультимедійного проектора дозволяє демонструвати мультимедійні презентації, навчальний відеоматеріал, таблиці та схеми, а також мультимедійні ігри професійної спрямованості. Поєднання графіки, анімації, фото, відео та звуку в інтерактивному режимі навчання, активізує роботу усіх сенсорних каналів студентів та створює інтегроване інформаційне середовище, в якому відкриваються нові можливості для навчання іноземної мови в економічному ВНЗ.Для роботи в малих групах достатньо застосування лептопу або мультимедійного програвача для презентації нової теми, розвитку навичок аудіювання, роботи з електронним підручником чи посібником, а також з робочим зошитом з Multi-ROM, перегляду навчального відеоматеріалу, написання ділових електронних листів або перегляду сайтів передових іноземних періодичних видань за наявності доступу до Інтернету, використання мультимедійних навчальних програм з іноземної мови, перевірки самостійної роботи студентів, наприклад, у вигляді мультимедійної презентації тощо.Таким чином, комп’ютер у комплексі з переліченими вище мультимедійними засобами може застосовуватись в процесі навчання іноземної мови професійного спрямування як потужне джерело інформації, як засіб індивідуалізації навчання, засіб оцінювання та контролю знань, а також як засіб активізації творчої діяльності студентів та заохочення до навчання.Окрім того, застосування планшетного комп’ютера в процесі навчання іноземної мови дасть можливість майбутнім економістам ознайомитися з можливостями цього засобу, що дозволить показувати презентації, малювати схеми, графіки, працювати з графічними та офісними додатками, читати електронні книги іноземною мовою тощо. Перевагами застосування такого засобу в навчальному процесі є портативність, незначна вага, зручність у використанні та наявність необхідного програмного забезпечення.Слід зазначити, що зручними засобами при вивченні іноземної мови стали смартфони та комунікатори, що дозволяють студентам завантажувати електронні словники, які можуть використовуватись при перекладі соціально-економічних текстів на занятті; зберігати дані в електронному вигляді; створювати презентації та знаходити необхідну інформацію в Інтернеті.Використання Інтернет-технологій, які також є невід’ємною складовою мультимедійних технологій, надає додаткові можливості пошуку матеріалів для розширення світогляду студентів та їх соціокультурних знань, актуалізує поняття самостійної роботи студентів, дозволяє безперешкодне спілкування з носіями мови, що відіграє значну роль при вивченні іноземної мови. Прямий зв’язок із мультимедійними технологіями Інтернет мають такі засоби, як електронні (мультимедійні) підручники, довідкові матеріали (словники, енциклопедії, бази даних); електронні бібліотеки автентичної текстової, графічної, звукової інформації й відеоінформації; віртуальні музеї, виставки та ін.У зв’язку зі скороченням аудиторних годин, студентам можна рекомендувати спеціалізовані сайти, що пропонують вивчення англійської мови он-лайн та дозволяють задовольнити освітні потреби найактивніших студентів. Так, на офіційному сайті BBC Learning English (http://www.bbc.co.uk/worldservice/learningenglish/index.shtml) студентам різних рівнів володіння англійською мовою надаються фонетичні, граматичні та лексичні вправи, навчальні аудіо- та відеоматеріали, тести тощо.Отже, мультимедійні технології та засоби навчання дозволяють зробити процес викладання та вивчення іноземної мови інтерактивним, цікавим, творчим, а також гнучким по відношенню до соціальних та культурних відмінностей між студентами, їх індивідуальних стилів навчання та інтересів.На нашу думку, застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови повинно відбуватись у три етапи:1) на першому етапі студенти ознайомлюються та засвоюють навички роботи з мультимедійним засобом;2) на другому етапі студенти навчаються самостійно працювати з необхідними програмними засобами для розв’язання будь-яких навчальних або професійних задач, та створювати мультимедійні продукти;3) на третьому етапі студенти створюють власні мультимедійні продукти та виконують завдання пошуково-дослідного характеру.Нарешті, застосування мультимедійних засобів дозволяє викладачу створювати власні мультимедійні продукти та мультимедійну навчально-методичну базу даних з дисципліни для вдосконалення та оновлення процесу навчання.На сьогодні, кафедрою іноземних мов Одеського національного економічного університету, як і іншими кафедрами, з метою збагачення навчального плану та оновлення змісту освіти використовуються такі мультимедійні продукти, як освітні мультимедійні програми, тренувальні тестові програми (тренажери), мультимедійні презентації та реферати, електронні підручники, посібники, збірники задач, а також електронні словники, енциклопедії, довідники тощо.Використання мультимедійних продуктів дозволяє забезпечити позитивне ставлення до предмета, що вивчається, підвищити інтерес та урізноманітнити форми навчання, є гарним мотивом навчання, підвищує якість знань студентів.Окрім того, для ефективного застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови в нашому університеті здійснюється підготовка викладачів та студентів для набуття практичних навичок роботи в новому інформаційному середовищі, розробляються мультимедійні навчальні комплекти, створено спеціальну групу викладачів для розробки, апробації та впровадження новітніх засобів навчання іноземних мов на базі інформаційно-комунікаційних технологій, розроблені викладачами навчальні матеріали розміщуються на сайті університету, а також планується участь у семінарах та конференціях щодо використання ІКТ в навчальному процесі.Однак, серед проблем застосування мультимедійних засобів в економічних ВНЗ можемо виділити: а) недостатнє матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів; б) труднощі у створенні мультимедійних навчальних програм; в) готовність викладачів до їх застосування; г) недостатність досліджень психолого-педагогічного спрямування стосовно впливу ІКТ на фізичний та психічний розвиток студентів; д) необхідність значного проміжку часу для повноцінної організації процесу навчання з усіма необхідними мультимедійними засобами та мультимедійною навчально-методичною базою.Отже, застосування мультимедійних засобів в процесі навчання іноземної мови в економічному ВНЗ активізує навчальну діяльність студентів, індивідуалізує процес навчання іноземної мови, урізноманітнює форми проведення занять, а також сприяє розвитку розумових і творчих здібностей студентів, підвищує інтерес до навчання та рівень володіння іноземною мовою.Подальшого вивчення потребує проблема розробки мультимедійних продуктів з іноземної мови, створення мультимедійної навчально-методичної бази з дисципліни, втілення сучасних підходів до навчання іноземної мови професійного спрямування з використанням мультимедійних технологій.

Анотація. В умовах нової моделі циркулярної економіки одним із напрямів підвищення в довгостроковій перспективі конкурентоспроможності національної економіки є технологічна модернізація інфраструктури та створення високотехнологічної та наукоємної продукції. Суб’єктами, що створюють високотехнологічну та наукоємну продукцію в циркулярній економіці, виступають інноваційні підприємства, що залучені до інноваційного співробітництва, розвиток яких передбачає виробничу кооперацію та співпрацю в усіх галузях і сферах на міждержавному та регіональному рівнях та є можливим завдяки відповідним інституційним умовам. Доведено, що пріоритетним напрямком розвитку економіки є рух до циркулярної, інноваційної економіки, що спрямовано на добробут суспільства, покращення рівня життя та зниження ризиків для довкілля. Основою такої моделі розвитку національної економіки є досягнення ефекту декаплінгу негативного впливу викидів на зовнішнє середовище через розрахунок коефіцієнту декаплінгу, що дозволяє виявити неузгодженість темпів економічного зростання та забруднення навколишнього середовища. Проведено розрахунок інтегрального декаплінг-фактору за складовими антропогенного впливу на навколишнє середовище, до яких віднесено утворення небезпечних відходів, викиди забруднюючих речовин у повітря, скинуті природні води, використання свіжої води, утилізація відходів. Здійснено розрахунок коефіцієнту кореляції між валовим внутрішнім продуктом і показниками антропогенного впливу на довкілля за 2009-2019 рр. для оцінки ефекту декаплінгу в Україні. Обґрунтовано, що ефект декаплінгу у моделі соціально-економічного розвитку циркулярного типу полягає у тому, що економічне зростання досягається через використання ресурсозберігаючих технологій, і, як наслідок, зменшення впливу викидів на навколишнє середовище. Концепція декаплінгу є основою розроблення стратегії розвитку інноваційного співробітництва в новій моделі циркулярної економіки. Ключові слова: інтегральний декаплінг-фактор; циркулярна економіка; соціально-економічні інституції; розвиток; інноваційне співробітництво; національна економіка.

Стаття присвячена дослідженню розвитку торговельно-інвестиційних відносин України з країнами-членами ЄС. Проаналізовано сучасний стан економічного співробітництва України з країнами ЄС за допомогою дослідження динаміки їх зовнішньої торгівлі товарами та послугами у розрізі експортних й імпортних операцій. Виявлено основні категорії зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з ЄС. Визначено лідерів серед країн ЄС за експортом з України й імпортом в Україну товарів і послуг. Досліджено обсяги накопичених прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) в Україні. Виявлено найбільших інвесторів України з ЄС та їх питому вагу в загальному обсязі накопичених ПЗІ. Проаналізовано обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з України до ЄС. Подано пріоритетні напрями активізації торгівлі та можливості інвестиційного співробітництва України з країнами-членами ЄС.

Стаття присвячена життєво важливій проблемі дослідження концептуально-правових шляхів формування у відносинах між ЄЕС (майбутній ЄС) та країнами Східного Середземномор'я, стабільність (або нестабільність) яких може надзвичайно вплинути на безпеку та нормальне функціонування самої європейської спільноти. Початок встановлення офіційних відносин між ЄЕС та колишніми колоніальними державами регіону, такими як Алжир, Єгипет, Йорданія, Марокко, Сирія, Туніс та насамперед Кіпр, у процесі уваги статті - процес їх поступової трансформації. З самого початку формування своєї політики щодо країн цього регіону лідери ЄЕС звернули особливу увагу на офіційну Нікозію, розглядаючи цю столицю як унікальний міст між європейською спільнотою та країнами Східного Середземномор'я в контексті реалізації її зовнішньої стратегії в регіоні. У статті підкреслюється, що ще з березня 1957 року, коли було створено ЄЕС, його засновники батьки приділяли величезну увагу країнам Східного Середземномор'я. Основним завданням цієї співпраці між двома партнерами було забезпечення політичної, економічної та соціальної стабільності на південних кордонах європейської спільноти та створення сприятливих умов для збереження та подальшого збільшення обсягів торгівлі з країнами регіону, забезпечуючи прозорість та непохитна постачання енергоресурсів з цього регіону членам ЄЕС. У статті знайомиться з всебічним аналізом різних етапів формування та реалізації зовнішньої стратегії ЄЕС щодо країн Східного Середземномор'я, особливо підкреслюється, що вирішальна подія в цьому процесі відбулася в 1972 році на Паризькому саміті, коли була прийнята "Глобальна середземноморська політика 1972-1992". .Ця нова стратегія відкрила ще одну главу історії відносин між Європейським співтовариством та країнами регіону. Основна ідея цієї нової стратегії полягала у розробці та здійсненні спільного, єдиного підходу ЄЕС до колишніх колоніальних регіонів Африки, Карибського та Тихого океанів, включаючи в цю концепцію насамперед усі країни Східного Середземноморського регіону. Але ця програма провалилася, і стаття пояснює причини, засновані на численних думках експертів, негативні результати цієї політики. Насправді ЄЕС продовжувала практику встановлення нових, як правило, дискримінаційних договорів із цією категорією країн так званого третього світу, які не передбачали досягнення ними повноцінного членства в Союзі в майбутньому. У цій статті особлива увага приділяється поліції ЄЕС стосовно Республіки Кіпр. Ця країна була однією з перших, яка підписала Угоду про асоціацію з ЄЕС у 1972 році, метою якої було досягти швидкого приєднання до європейської спільноти. На жаль, цього не сталося через факт вторгнення Туреччини на північну частину острова під приводом для захисту прав та свобод громади індиків-кіприотів, що мешкають в цій області острова. Наступним дуже важливим кроком у частині спрощення відносин між ЄЕС та Республікою Кіпр було рішення Союзу асоціацій ЄЕС у 1975 р. Розпочати пряме фінансове співробітництво. У той самий рік уряд Республіки Кіпр попросив фінансову підтримку ЄЕС після турецької окупації північної частини країни, що становить 37% території острова. Брюссель прийняв позитивне рішення про надання цієї допомоги, розділивши її на три транші: 30 млн. Екю (1977 р.), 44 млн. Екв. (1984 р.) Та 62 млн. Екв. (1989 р.). Це означало лише те, що, незважаючи на початок військових дій, які завдали величезної економічної та гуманітарної шкоди Республіці Кіпр, яка згодом перетворилася на тривалий заморожений конфлікт, Кіпрська Республіка залишається одним із пріоритетів політики Брюсселя в регіоні. Такий інтенсивний інтерес ЄС до офіційної Нікосії був підтверджений фактом прийняття Брюсселем заяви Нікосії на отримання статусу члена клубу ЄС. Таке сприятливе та привілейоване ставлення ЄС до Кіпр можна пояснити наступними аргументами: країна завжди демонструвала позитивний імідж на міжнародній арені, вона була членом Кунсіль Європи та ОБСЄ, Нікосія (архієпископ Макаріос - перший президент РК) був одним із засновників руху позаблоковими (членами цього НАМ були також інші арабські середземноморські країни). Таким чином, лідери ЄС вважають фактори розумним мотивом вважати Кіпрську репутацію в якості посередника в регіоні.Досягнення Республікою Кіпр повноцінного членства в ЄС у травні 2004 р. Та легальне приєднання до всіх відповідних структур Європейського Союзу яскраво продемонструвало як досягнення, так і певні невдачі цієї парадигми у відносинах між ЄС та Республікою Кіпр. Досі досягнення Республікою Кіпром повноцінного членства в ЄС більшість грецько-кіпріотської спільноти розглядали як сильний та ефективний інструмент для тиску на Анкару з боку "узгодженого фронту" для вирішення проблеми Кіпру та очікування кіпрських громада була настільки серйозною і довго чекала, що невдача висунула на кіпрській політичній поверхні почуття євроскептицизму та розчарування. Таким чином, досвід кіпрського шляху до членства в Євроруніоні дуже цінний для інших кандидатів у клуб, зокрема насамперед для України.