Journal articles on the topic 'Процес розвитку конфлікту'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Процес розвитку конфлікту.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Процес розвитку конфлікту.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Завацький, Юрій, Валентина Шаповалова, Наталія Завацька, Євген Волченко, and Олена Смирнова. "Процес розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 82–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-82-89.
Full textAbstract:
У статті розкрито особливості процесу розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі. Визначено емпіричні показники аксіологічного блоку структурних компонентів конфліктологічної компетентності цих фахівців (інформаційної складової конфліктологічної компетентності, уявлень респондентів щодо особистісно обумовлених ознак конфлікту, самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності, конфліктологічної готовності). особистісного блоку (особистісної зрілості, вольового самоконтролю, адаптаційних характеристик та професійного здоровʼя, антиципаційних та емпатійних здібностей, рефлексивності), технологічного блоку (самооцінки типу особистості, сформованості навичок активного слухання у конфлікті (орієнтація на розуміння партнера, резюмування, відображення почуттів, прояснення, перефразування), стратегій поведінки у конфлікті та подолання стресових ситуацій, провідного типу реагування у конфліктній ситуації). Показано, що структура конфліктологічної компетентності фахівця-медика, яка дозволяє ефективно вирішувати професійні конфлікти, включає не тільки особливості особистості, а й здатність до рефлексії професійних ситуацій на надситуативному рівні (системне мислення) на основі метакогнітивних стратегій контролю, регулювання та моніторингу процесів оцінки конфліктних ситуацій і, на цій основі, здійснювати вибір копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті, а також сформованість навичок саморегуляції психоемоційного та функціонального станів. Ключові слова:фахівці медичної галузі, професійна взаємодія, конфлікт, конфліктологічна компетентість,розвиток конфліктологічної компетентності.
2
Завгородня, Юлія, Артем Кройтор, and Алевтина Пехник. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ ТА УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ У ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇНАХ (НА ПРИКЛАДІ МОЛДОВИ, ГРУЗІЇ, УКРАЇНИ)." Актуальні проблеми політики, no. 64 (January 23, 2020): 93–117. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i64.190.
Full textAbstract:
Політичний конфлікт містить загальні ознаки, які виділяють його від інших суспільних конфліктів, а можливі шляхи розвитку і подолання конфліктної ситуації уже встановленні на теоретичному та практичному рівнях. Однак, сучасна історія пострадянських країн свідчить про небезпеку політичних конфліктів, оскільки сторони протиборства не завжди використовують загальноприйняті правила дипломатичного врегулювання конфліктів, а тому відбувається консервування конфліктних протиріч на невизначений період.Особливості ескалації протиборства на теренах Молдови, Грузії та України демонструють небезпечні наслідки військових конфліктів, які виникли на підставі розвитку політичних процесів, а тому потребують уваги та детального аналізу. Сторони вдаються до непередбачуваних дій, а усі відомі шляхи врегулювання конфліктів не приводять до вирішення конфліктів.Звичайно, пострадянські країни на конфліктологічній мапі демонструють специфічні шляхи розвитку політичного конфлікту, його ескалаціїта особливості призупинення. Вирішення конфліктної ситуації у пострадянських країнах часто спонукає сторони до подальшого і сильнішогозагострення. Суб’єкти політичного конфлікту доходять до критичної точки протиборства, а саме збройного протистояння.У період Радянського союзу конфлікти взагалі не вирішувалися, вони публічно не розголошувалися і наукового дослідження, щодо даного питання, практично не існувало. З становленням незалежних пострадянських держав політичний конфлікт став проявлятися в різних сферах суспільного життя публічно, що сприяло науковій активності в конфліктному напрямку дослідження. Тому, особливості щодо врегулювання політичногоконфлікту розпочинають висвітлювати в період становлення незалежних пострадянських держав.Уже встановлений науковий факт, що посткомуністичні країни складно переходять до демократії та по різному сприймають цей процес, оскільки,одні законсервувались на невизначений термін, інші швидко перелаштувались на новий лад, треті ніяк не можуть визначитись з вектором розвитку. Цей процес науковцями трактується, як непослідовний, суперечливий та необачний.
3
Журавель, Олександр. "ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ АЛГОРИТМУ ДІЙ ОСІБ У КОНФЛІКТІ ТА МОЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО РЕАГУВАННЯ НА КОНФЛІКТНІ СИТУАЦІЇ В МЕЖАХ ЗАКОНУ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 200–203. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-41.
Full textAbstract:
Теоретична проблема управління конфліктами, що викликає особливий інтерес не лише фахівців-конфліктологів, а й усіх, хто не залишається байдужим до подій, що відбуваються як у нашій країні, так і в усьому світі, хто бажає навіть побутові конфлікти спрямовувати в русло стабілізації відносин. Як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі все частіше йдеться саме про управління конфліктом як про науково-теоретичну проблему, що має актуалізовану сучасність практично – прикладну значущість. Для вирішення цієї проблеми спочатку слід визначитися із базовим поняття – «соціальний конфлікт». Хоча у розумінні цього терміна немає повної одностайності, переважає думка, що сутністю соціального конфлікту слід вважати протиріччя, що викликає зіткнення сторін. Разом з тим необхідно усвідомити, що просто загострення протиріччя ще не означає настання конфлікту. Важливим є момент його усвідомлення майбутніми протиборчими сторонами як свого роду суб’єктивна сторона об’єктивного протиріччя. Понад те, на думку авторів, початку конфлікту необхідна наявність і суб'єктивного протиріччя, що стає хіба що протиріччям другого порядку, безпосередньо ініціює конфлікт. Визначення сутності соціального конфлікту підштовхує до важливого висновку, що це не що інше, як соціально організований процес, свідомо ініційований суб’єктами суспільного життя з метою вирішення суперечності, що перешкоджає реалізації їх корінних інтересів. Саме конфлікт є засобом, за допомогою якого гармонізується поточний суспільний розвиток. Водночас важливою функцією свідомо організованих систем, що забезпечує збереження їхньої певної структури та режиму діяльності, є управління, що передбачає цілеспрямований вплив на суспільні процеси для впорядкування, збереження, вдосконалення та розвитку їхньої якісної специфіки. Виходячи з цього, конфлікт є своєрідним засобом управління суспільним процесом.
4
Лікарчук, Наталія Василівна, Дар’я Сергіївна Лікарчук, and Інна Петрівна Шевель. "ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЕТНІЧНИХ КОНФЛІКТІВ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 7 (June 3, 2021): 39–54. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233220.
Full textAbstract:
Виникнення будь-якого етнополітичного конфлікту обумовлено існуванням тієї чи іншої форми нерівності етносів. Тому врегулювання етнічних конфліктів вимагає знаходження нового, компромісного й прийнятного для всіх конфліктних сторін балансу взаємного задоволення їх інтересів. Проблема етнічних конфліктів протягом останніх десятиліть є однією з найбільш актуальних тем для дослідників, що представляють різні сфери науки. Головна причина такої пильної уваги до цього питання полягає у важливості розв’язання подібного роду конфліктів, які до того ж стали одним з найбільш поширених джерел суспільних протиріч і політичної нестабільності. Нині на світовій арені присутня наростаюча емоційна напруженість, що супроводжує конфліктні взаємодії, й може спричинити як мобілізуючий, так й дезорганізуючий вплив на поведінку учасників конфлікту. У етнічному конфлікті, в міру його розвитку, зростає почуття антипатії або ворожості. Приводи й випадки для цього завжди знаходяться.Події останніх років продемонстрували, що етнічні конфлікти в різних частинах світу виходять за рамки внутрішньодержавних й навіть регіональних. Це має особливе значення у зв’язку з тим, що регіони етнічної нестабільності асоціюються все частіше, й в періодичній, й в науковій літературі, – з потенційними суб’єктами міжнародного тероризму. Політико-економічна просторова структуризація полягає в розширенні європейської інтеграції, ускладненні взаємин між політичними акторами, зміні сфер геополітичного впливу, трансформації режимності й демократизації ряду країн. Цей процес досі не завершений повністю, ходячи й підходить до свого логічного фіналу. Запобігання конфліктам можливо тільки при комплексному підході до вирішення проблеми й об’єднанню національною політикою, спрямованою на гармонізацію відносин між різними етносами, а також правоохоронних органів, ЗМІ.
5
Долинний, Сергій. "Конфліктогенність поведінки підлітків у сучасному кіберпросторі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 64–73. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-64-73.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що процес навчання і виховання, як і будь-який процес, зумовлений розвитком особистості і міжособистісних взаємин та неможливий без суперечностей і конфліктів. Сучасна молодь інтегрована у світовий цифровий простір і відповідно зазнає різних загроз і негативних впливів, пов’язаних з розвитком кіберпростору. Конфронтація із учнями підліткового віку, умови життя яких сьогодні не можна назвати сприятливими, є звичайною складовою шкільної реальності. Природно, що в процесі цієї взаємодії постійно виникають труднощі, проблеми і суперечності. В аспекті цього визначено методики вимірювання проявів внутрішньої конфліктності, представлено і апробовано відповідний комплекс методів психодіагностики. Аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що характер перебігу конфлікту в межах кібепростору визначають суперечності між суб’єктами взаємодії, які виражають інтенсивність наростання конфлікту. Будь-який конфлікт проявляється (імпліцитно чи експліцитно) на трьох рівнях: когнітивному, регулятивному та комунікативному. Емпірично визначено, що існує зв'язок між типом акцентуації і стратегією поведінки підлітка в конфліктній ситуації (внутрішня конфліктність) а саме: така акцентуація, як гіпертимність пов'язана з суперництвом, екзальтованість пов'язана зі стратегією поведінки «компроміс», циклотимність пов'язана з униканням і пристосуванням, підтвердилася. Отож в основі підвищеної внутрішньої конфліктності підлітка є деструктивна акцентуйованість у його характері та поведінці. Конфліктогенність як індивідуально-особистісна риса характеру визначається як соціально-психологічний та психолого-педагогічний феномен, якому притаманні такі ознаки: наявність суперечностей між інтересами, цінностями, цілями, поглядами, мотивами опонентів; протидія суб’єктів конфлікту тощо. У висновках зазначено, що кіберпростір, з одного боку, призводить до розширення контактів, можливостей обміну соціокультурними цінностями, породження і реалізації нових форм символічного досвіду, розвитку процесів уяви, інтенсифікації вивчення іноземних мов і ряду інших позитивних ефектів, з іншого боку, нажаль, він може привести до «залежності», сприяючи звуженню інтересів, відходу від реальності, захопленістю комп'ютерними іграми, соціальної ізоляції, ослабленням емоційних реакцій. Ключові слова: конфліктогенність поведінки, підлітковий вік, кіберпростір, внутрішньоособистісний конфлікт, психологічний комфорт.
6
Ковальчук, Роман, and Олег Багас. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ КОНФЛІКТИ У КОЛЕКТИВІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 134–44. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.221.
Full textAbstract:
У статті розкривається сутність, структура соціально-психологічного конфлікту як специфічного конфлікту а також виявляється найбільш значущі соціально-психологічні методи попередження та вирішення конфліктів. Суть дослідження у тому, що соціально-психологічні конфлікти відіграють важливу роль у процесі ставлення особистості, адже потрібно правильно виходити з конфліктних ситуацій шляхом вирішення конфліктів у колективі. Якщо спробувати оцінити соціально-побутовий конфлікт то можна сказати, що він ніколи не буває виключно позитивним чи негативним, адже конфлікт це є позитивним моментом соціального та психологічного розвитку особистості, саме тому дана стаття є важливою в процесі ставлення, розвитку особистості у колективі. Важливо зрозуміти, що соціально-психологічний конфлікт перш за все обумовлений у першу чергу соціальними детермінантами. Виходячи з цього, можна виділити з одного боку присутність вторинних соціально-психологічних аспектів, а з іншого наявністькласу конфліктів, які створюються соціально-психологічними факторами. На основі аналізу зроблено висновки, щодо виникнення соціально-психологічних конфліктів у колективах. Основна задача статті це визначення прояви соціально-психологічного конфлікту у колективі та способи його вирішення. Визначити основні стилі вирішення конфлікту, стратегії вирішення конфлікту, та прояви соціально-психологічного конфлікту у військових підрозділах. Актуальність теми полягає у тому, що уявлення про соціально-психологічні конфлікти періодично змінюються.
7
Панасенко, Г. С. "ЕПОХА ВОЄННОЇ АСИМЕТРИЧНОСТІ: ОСНОВНІ ГРАВЦІ СУЧАСНОСТІ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, no. 21 (2020): 58–63. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.21.2.06.
Full textAbstract:
Сучасний світ досить непередбачуваний, а тенденції розвитку світового порядку ХХІ століття свідчать про все більш наростаючу глобальну безпекову кризу. Порушення норм міжнародного права, гібридні війни, а також нові (нетрадиційні) форми ведення війни особливо негативно впливають на безпеку країн світу, в тому числі й України. Розглянуто сучасні нетрадиційні війни як приклад воєнної асиметричності, зазначено її основних гравців; розглянуті домінуючі способи вирішення конфліктів та вплив міжнародної спільноти на цей процес; акцентовано увагу на шляхах запобігання розширення ареалу конфлікту на території України
8
Cавчук, Борис, and Віра Ковальчук. "Формування конфліктологічної компетентності майбутніх педагогів як складника педагогічної майстерності." New pedagogical thought 107, no. 3 (December 6, 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-91-95.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано потребу зміни акцентів у формуванні конфліктологічної компетентності майбутніх педагогів як складової педагогічної майстерності. Доведено, що сучасний освітній процес наскрізь просякнутий суперечностями, конфліктними ситуаціями і глибокими затяжними конфліктами, які варто сприймати не як «апріорі зло», а як природні й певною мірою закономірні прояви міжособистісних стосунків. Зважаючи на це, в розвитку конфліктологічної компетентності необхідно змінити пріоритети зі спрямування зусиль на запобігання, профілактику виникнення конфліктів, формування культури поведінки в конфліктних ситуаціях та знань, умінь і навичок щодо ефективного розв’язання конфліктів, мінімізації їхніх деструктивних провів.
У формуванні конфліктологічної компетентності як складника педагогічної майстерності майбутнього фахівця виокремлено два блоки: 1) особистісний, що передбачає розвиток емпатії; інтелектуальної гнучкості; педагогічного такту; креативності; духовності, відкритості, етичності; саморефлексії, самоаналізу; 2) професійний – акцентує увагу на тому, що оволодіння теоретичними знаннями про феномен педагогічного конфлікту передбачає усвідомлення їхньої постійної модернізації на засадах плюралізму, контроверсійності, нелінійності, що виявляється в трактуванні терміносистеми, яка визначає феномен педагогічного конфлікту та його структурні компоненти. Актуалізовано потребу використання зарубіжного досвіду формування конфліктологічної компетентності педагогів, що ґрунтується на принципах культурного плюралізму, терпимості.
9
Babeliuk, Oleh, Natalia Hotsuliak, Volodymyr Izraylov, and Oleksii Shkurenko. "Емпіричне дослідження впливу новизни діяльності на розвиток самоактуалізації психолога." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, no. 5 (October 31, 2020): 169–79. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.5.16.
Full textAbstract:
Стаття присвячена встановленню взаємозв’язку між новизною діяльності та рівнем розвитку самоактуалізації психолога.
Проведено аналіз наукових робіт в цій галузі і визначено, що самоактуалізація – це психологічних процес, при якому здібності людини застосовуються повністю та творчо, а також самоактуалізація дає людині почуття задоволеності в житті.
Авторами пропонуються концептуальні підходи щодо емпіричного дослідження впливу різних чинників на розвиток самоактуалізації професіонала.
Говорячи про роль новизни діяльності, автори дослідження наголошують на проблемі інформаційного конфлікту. Термін “інформаційний конфлікт” позначає пізнавальний стан суб'єкта в ситуації ідентифікації, або віднесення його до категорії стимульной конфігурації, частини якої не погоджуються одна з одною, перебуваючи у стані жорсткого протиріччя.
За отриманими результатами автори зробити висновки, що мотиваційний чинник – новизна діяльності – впливає на розвиток самоактуалізації особистості й ефективніше результати видно після спеціально проведених тренінгів.
В подальшому пропонується провести дослідження впливу середовища на самоактуалізацію фахівця.
10
Лозинська, Тамара. "КОНФЛІКТ ТРАДИЦІЙНОСТІ ТА ННОВАЦІЙНОСТІ В ДЕРЖАВОТВОРЕННІ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 151–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-151-162.
Full textAbstract:
Розглянуто закономірність вияву внутрішньосистемних кон- фліктів, які супроводжують процес будівництва держави. Використано ар- хетипний підхід, сутність якого полягає у виявленні спільного підсвідомого в традиції такого, що вступає в конфлікт з інноваціями і таким чином обу- мовлює специфіку державотворення у будь-якій країні. З позицій системно- го аналізу архетипи ідентифікуються як інваріанти, що відіграють ключову роль у забезпеченні стійкості держави. Наукові положення, узагальнення та висновки, викладені у статті, ґрунтуються на результатах дослідження вчених з різних галузей науки: соціології, системного аналізу, управління, економіч- ної теорії. Визначено, що конфлікт традиційності та інноваційності в держа- вотворенні суперечать між прагненням забезпечити стабільність соціального життя і впорядкованість у державі шляхом відтворення відомих з минулого поведінкових зразків та внутрішньо притаманною соціальній системі здатні- стю змінювати параметри свого стану завдяки використанню нових поєднань механізмів, ресурсів та технологій управління.
Підкреслено, що розвиток держави може бути забезпечений лише на ос- нові певного економічного базису, створеного завдяки інституту власності. Характер використання інституту власності в різних країнах або в одній країні, але в різний час, може бути різним, проте спільним у процесі вико- ристання власності є наявність архетипу психології власника. Відмінності вияву даного архетипу в різних культурних традиціях найбільш виразно ві- дображені у звичаях і ритуалах сільського життя і сільськогосподарського виробництва, що обумовлено історичною первинністю власності на землю. Виявлено наслідки конфлікту між розвитком продуктивних сил (інновацій- ність) та характером виробничих відносин (традиційність) в аграрній сфері щодо розвитку української державності. Запропоновано шляхи врегулюван- ня суспільних відносин на основі поєднання традиції общинності (колекти- візму) та ринкових інновацій (індивідуалізму).
11
О. С., СУЗДАЛЄВА. "МУНІЦИПАЛЬНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК МЕХАНІЗМ ЗАЛУЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ КОШТІВ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД КОНФЛІКТУ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, no. 3 (January 8, 2021): 106–14. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-10.
Full textAbstract:
В статті проаналізовано можливості використання механізму державно-приватного партнерства на місцевому рівні для створення джерел фінансування проєктів із відновлення постраждалих від конфлікту територій і розвитку територіальних громад. Розглянуто стадії та етапи адаптації механізмів державно-приватного партнерства для територіальної громади. Продемонстровано процес розробки та впровадження проєкту на засадах муніципально-приватного партнерства.
12
Волченко, Євген, and Михайло Хатіпов. "Розвиток конфліктологічної компетеності фахівців медичної галузі з позиції соціальної психології." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 123–33. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-123-133.
Full textAbstract:
У статті показано, що конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є особливим видом компетентності, яка забезпечує розпізнавання, ефективну поведінку і оптимальне розвʼязання професійних конфліктів в медичній сфері. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі істотно відрізняється від конфліктної компетентності, сформованої на основі загального досвіду соціального життя. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі характеризується освоєнням і доступністю просоціальних стратегій поведінки, які спрямовані на оптимальне розвʼязання професійного конфлікту. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є складним психічним утворенням, яке включає риси особистості, процеси метакогнітівного контролю, регулювання та моніторингу когнітивної діяльності, а також рефлексію, спрямовану на надситуативний аналіз проблемних ситуацій професійної діяльності і довільну саморегуляцію психоемоційного стану. Ці компоненти разом забезпечують вибір і реалізацію у поведінці оптимальних для досягнення цілей професійної діяльності копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі успішно формується в процесі практико-орієнтованого активного соціально-психологічного навчання і складається з сукупності навчально-тренінгових заходів, змістовна сторона яких відображає професійну медичну діяльність. Ключові слова: конфлікт, конфліктна компетентність, фахівці медичної галузі.
13
Nagornyuk-Danilyuk, O. "ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ЯК СКЛАДОВА ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 127–38. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.16.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що на даному етапі розвитку державності надзвичайно актуальною є проблема впровадження в кримінальний процес України механізмів відновного правосуддя, які вже досить тривалий час використовуються у багатьох країнах світу. Концепція відновного правосуддя сформувалась як альтернатива традиційному кримінальному переслідуванню, яке на даному етапі суспільного розвитку не дозволяє повною мірою ефективно вирішити кримінально-правовий конфлікт та належним чином захистити права потерпілого в кримінальному процесі. В Україні існує об’єктивна потреба у реформуванні системи запобігання злочинам неповнолітніх, що має ґрунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Це зумовлює необхідність змін системного характеру у структурі органів кримінальної юстиції, у тому числі й органів ювенальної юстиції, спрямованих на створення оптимальної системи запобігання злочинним діянням осіб, які не досягли повноліття. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є закріплення нових складових розвитку ювенальної юстиції, що реалізуються через прогресивні ідеї виправлення неповнолітніх, які вчинили злочин. Статтю присвячено висвітленню поняття та сутності відновного правосуддя як складової ювенальної превенції. Визначено його основну мету та відмінність від «традиційного» правосуддя, а також особливості реалізації на практиці деяких його форм в аспекті захисту прав неповнолітніх членів суспільства. Охарактеризовано деякі проблеми та перспективи запровадження інститутів відновного правосуддя в Україні. Зроблено висновок, що запровадження інститутів відновного правосуддя в Україні – це акумулятор новаторських ідей, що повинен сприяти якнайшвидшому виведенню неповнолітніх із кримінального процесу. Сутність відновного правосуддя має полягати в реагуванні на злочини неповнолітніх шляхом надання можливості сторонам прийняти спільне рішення щодо залагодження кримінально-правового конфлікту (тим самим прийнятті неповнолітнім правопорушником відповідальності за вчинене та усунути завдану потерпілому емоційну, матеріальну та фізичну шкоду). Ювенальна юстиція, як система органів державної влади та громадськості, що здійснюють правосуддя і захищають права дитини, повинна використовувати відновне правосуддя у кримінальному процесі до неповнолітніх осіб, які скоїли кримінальні правопорушення, тим самим забезпечуючи належний юридичний захист останніх.
14
Chorna, Lidiia. "Генеза феноменології групової взаємодії в складних соціальних ситуаціях." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 131–50. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).218.
Full textAbstract:
Складні соціальні ситуації, відбиваючись у переживаннях членів групи, запускаютьпроцеси групової динаміки. Ці процеси породжують специфічні групові феномени, які йвідображають такі переживання. У груповій взаємодії виникають процеси та стани(напруженості, протистояння та конфлікту, кризи, травматизації), що впливають на відчуттячленом групи дискомфорту, стресу, фрустрації, травмованості. Унаслідок цього в соціальномупросторі взаємодії змінюється динаміка процесів інтеграції та диференціації. Відповідно донаявних у групи ресурсів (цінностей, статусу в суспільстві, творчого потенціалу) вонавикористовує доступні їй на певний момент способи когнітивного та емоційногоопрацювання складної соціальної ситуації, продукуючи групову феноменологію. Груповісценарії та стратегії взаємодії можна класифікувати на конструктивні і неконструктивні, алеїх оцінка залежить від аут- або інгрупової належності того, хто оцінює взаємодію. Відповіднодо ресурсів групові феномени можуть виконувати функції адаптації (дезадаптації) групи доскладних соціальних ситуацій, а також їх дієво-творчого долання. Група в таких умовахвирішує два завдання, які залежно від обставин можуть конкурувати між собою: доланнясоціальних труднощів і збереження групи як цілого. Таким чином у складних ситуаціяхвідповідно до динаміки їхнього розвитку в процесі групової взаємодії розгортаєтьсяпослідовний процес виникнення ланцюжка психологічних феноменів – феноменогенез. Навідміну від наявних у психології моделей і концепцій групової динаміки концепціяфеноменогенезу враховує соціальний контекст групової взаємодії, зводить у єдинекатегоріальне поле весь спектр групових феноменів, виокремлює їхні функції та визначаєзавдання функціонування груп, і в цьому полягає наукова новизна представлених у статтіматеріалів дослідження.
15
Лікарчук, Дар’я Сергіївна. "МЕДІАЦІЯ ЯК СПОСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 50–61. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249009.
Full textAbstract:
У статті аналізується політичний конфлікт – зіткнення й протиборство різних соціально-політичних сил і суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої цілі та інтереси, пов’язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, перерозподіл та зміну свого політичного статусу. Відзначається, що правління політичним конфліктом – це діяльність визначених суб’єктів щодо врегулювання конфлікту, або гармонізації його ходу для раціонального досягнення цілей учасників поточного політичного процесу. Досліджено специфіку й розкрито аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. В основу статті покладено ціль дослідити специфіку й аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. Політична медіація – форма опосередкування явищ політичного життя – солідарний компонент взаємодії владних структур і громадських сил, що сприяє вирішенню протиріч на користь позитивного розвитку держави та суспільства, міждержавних відносин. Завдання медіаторів не в тому, щоб ухвалити рішення третейського суду або вирок. Швидше від самих сторін конфлікту залежить вироблення рішення, що оптимально відповідає їхнім інтересам. У результаті досягнутої домовленості мають виграти усі. У статті встановлено, що розглядаючи історію становлення медіації як ефективну технологію регулювання політичних конфліктів, можна дати наступне визначення: медіація – це ефективний метод регулювання політичних конфліктів з участю третьої (нейтральної) сторони, яка є зацікавленою лише в тому, щоб сторони вирішили свій конфлікт.
16
Konon, N. E., and A. V. Skrebnyeva. "Українсько-канадські відносини: сучасний стан та перспективи розвитку." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 27–32. http://dx.doi.org/10.15421/1716043.
Full textAbstract:
Відносини України та Канади мають давню історію і охоплюють великий спектр сфер. Особливість українсько-канадського співробітництва обумовлена наявністю 1,2-мільйонної української діаспори, яка, представляючи собою неекономічну групу тиску, активно включена в процес формування українсько-канадських відносин. Канада на сьогодні є для нашої держави основним партнером та підтримкою на міжнародній арені. Про це свідчить активна позиція Канади на міжнародній арені в українській кризі. Після незаконної анексії Криму Росією і початку конфлікту на Донбасі Канада послідовно підтримує Україну як у рамках міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, НАТО, «Велика сімка»), так і на двосторонньому рівні. Крім того, Канада запровадила економічні та політичні санкції проти низки російських осіб та компаній, а також представників т.зв. «ДНР» та «ЛНР» і лідерів сепаратистів. Відносини з Канадою є перспективним напрямком для зовнішньополітичної стратегії України. Канада підтримує нашу державу та сприяє її розвитку, а також допомагає в подоланні української кризи. Питання України в Канаді завжди стоятиме на порядку денному, і, враховуючи останні вибори, можна говорити, що позиція Канади на міжнародній арені завжди буде на користь Україні, а підтримка Канади буде тільки посилюватись.
17
Корчак, Ірина. "СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО КОНФЛІКТУ У СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ЙОГО ЗВ’ЯЗОК З АРХЕТИПАМИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 240–51. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-240-251.
Full textAbstract:
Досліджено сучасну природу соціального конфлікту як об’єкта публічного управління, пошуку більш чіткого й науково обґрунтованого варі- анта визначення самого поняття “публічний конфлікт”. У період глобальних перетворень і швидких темпів розвитку суспільства виникають конфлікти, які набувають нових форм, не завжди пов’язаних зі звичним уявленням що- до соціального конфлікту. До того ж в умовах інформатизації та глобалізації значна частина конфліктних ситуацій переходять у відмінну від зазначених форм конфліктів — “публічну”. Автор не просто вводить новий термін — “пу- блічний конфлікт”, а досить революційно (як для конфліктології) обґрунто- вує необхідність всебічного дослідження цього явища і надає своє бачення поняттю “публічний конфлікт”. Намагаючись дослідити сутність “публічного конфлікту”, акцентовано увагу на його поширенні у сфері публічного управ- ління і водночас наголошено, що це лише одна із суб’єктивних точок зору, яка вимагає належної об’єктивації і вивчення всім зацікавленим науковим співтовариством. Прийнятий умовно в статті термін “публічний конфлікт” найчастіше виникає у сфері публічного управління. Водночас його “раціо- нальна сутність” так чи інакше стосується масової інноваційної активності людей, в результаті якої піддається динамічним перетворенням інституційна сфера суспільного життя, в тому числі інститути держави.
Проаналізовано події останніх років, упродовж яких відбулися радикаль- ні якісні зміни в українському суспільстві. Вони супроводжувалися посилен- ням конфліктних ситуацій, які багато в чому відбуваються внаслідок супе- речливої природи людини, її самовизначення і самоствердження в процесі конфліктологічної взаємодії. “Активний принцип спадкового” (за К. Юнгом) у цей час працює в українському суспільстві, змущуючи переосмислювати і повертатися до духовних і моральних цінностей українського народу. Спала- хи конфліктних ситуацій в Україні свідчать про розширення соціальної бази поляризації суспільства на тлі його різкого розшарування. Тому дослідження сучасних форм конфліктів здатне забезпечити комплексне й універсальне за- побігання і вирішення конфліктів у майбутньому.
XXI століття вимагає від особистості глибоких професійних, інформа- ційних знань, інноваційного таланту, знання нових технологій, вияву таких якостей, як духовність і патріотизм. У цій спрямованості до сталого розвитку суспільства особистість завжди вступає у конфлікт з власним “Я” і громад- ським “Ми”.
18
Дудник, B. М., and C. В. Дяченко. "МЕДІАЦІЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2 (August 31, 2021): 31–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.868.
Full textAbstract:
Дудник В. М., Дяченко С. В. Медіація в цивільному судочинстві. - Стаття.
Стаття присвячена дослідженню та порівнянню інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді. Питання розмежування медіації як альтернативного способу розв’язання конфліктів і врегулювання спору за участі судді стае все більше актуальним. Як свідчить судова практика, окрім судового розгляду справи як традиційного способу розв’язання конфлікту існують інші способи врегулювання спірних відносин між сторонами, зокрема це медіація, яка мае позитивну тенденцію застосування в цивільному судочинстві. Проте натепер інститут медіації знаходиться на стадії становлення, а його застосування в спорах не мае повноцінного нормативного регулювання. У статті по- рушуеться проблема відсутності законодавчого акта, який чітко визначить основні положення, що стосуються здійснення медіації. Хоча розвиток і поширення медіації вплине на процес урегулювання спорів, тому що мае низку переваг перед судовим розглядом справи. Також це сприяе зменшенню навантаження на судові органи, забезпечить ефективність судового розгляду справ, швидкість врегулювання спору. Також проаналізовано погляди вчених щодо впровадження медіації в систему способів розв’язання спорів. Схожою за правовою природою з медіаціею е така процедура, як врегулювання спору за участю судді, через що такі процедури досить часто помилково ототожнюють, тому в статті наведено основні відмінності обох способів розв’язання конфліктів. На підставі аналізу судової практики застосування інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді доведено, що інститут медіації е повністю самостійною та незалежною при- мирювальною процедурою. Сформульовано висновки, в яких зазначено, що для повного відмежування від інших способів здійснення правосуддя та врегулювання конфліктів процедуру медіації необхідно унормувати в законодавстві України, що сприятиме ефективному розвитку й збільшення тенденції застосування.
19
Авер’янова, Ніна, and Тетяна Воропаєва. "РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ (ВІД ІММАНУЇЛА КАНТА ДО МАКСА ВЕБЕРА)." Молодий вчений, no. 7 (95) (July 30, 2021): 93–99. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-20.
Full textAbstract:
Концептуальним методологічним ядром дослідження є інтегративний аналіз конфліктів як складно організованих явищ. Інтегративний підхід дозволяє проаналізувати й систематизувати причини й чинники конфліктизації певного соціуму, які дають повну картину появи та ескалації будь-якого конфлікту. Мислителі доіндустріального суспільства бачили світ стабільним, тому й знання того періоду опирались на вчення Аристотеля. Вчені індустріального суспільства розуміли людину, як центр світобудови, і це призводило до того, що «через людину» пояснювались і з нею пов’язувались практично всі світові процеси, в тому числі й конфлікти. Мислителі Нового часу висловлювали різні судження щодо причин соціальних конфліктів і перспектив їх подолання. У XIX ст. сам по собі конфлікт ще не сприймався як явище, яке підлягає науковому вивченню, але Кант і Геґель, а після них чимало вчених, визнавали плідність соціальних конфліктів і бачили їхнє співвіднесеня з історичним процесом. Багато ідей німецьких філософів є актуальними для сучасної постколоніальної України.
20
Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.
Full textAbstract:
Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсальної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партнерів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки неминучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне суспільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогнозування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємодії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуччя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Суспільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті правила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.
21
Дубовик, В. Б. "Інституційна структура Організації з безпеки і співробітництва в Європі." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 191–94. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).591.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано процес формування ін-ституційного каркасу Наради з безпеки та співробітництва в Європі та трансформації НБСЄ в ОБСЄ, основних інститутів ОБСЄ як її структурних елементів, які забезпечують досягнення основної мети діяльності організації, а саме запобігання конфлікту на ранніх стадіях його виникнення, регулювання самої кризи та відновлення миру після закінчення конфлікту. Наголошено, що Парламентська Асамблея ОБСЄ складається приблизно із 300 депутатів, котрі представляють законодавчу владу держав-учасниць ОБСЄ. Основною метою Асамблеї є парламентський контроль і залучення європейських депутатів у діяльність Організації. Асамблея розробляє і просуває механізми запобігання та врегулювання конфліктів, сприяє розвитку демократичних інститутів у держа-вах-учасницях і забезпечує транспарентність і підзвітність в ОБСЄ. На її щорічних сесіях формулюються політичні рекомендації для урядового компонента Організації. З'ясовано, що для розв'язання конфліктних ситуацій і спорів між державами-учасницями, які підписали внутрішню щодо ОБСЄ Конвенцію по примиренню і арбітражу, був створений Суд із примирення й арбітражу, який знаходиться в Женеві. Основним механізмом, прописаним у Конвенції, є примирення, мета якого полягає у виробленні для сторін у спорі умов врегулювання. Цей механізм може бути задіяний в односторонньому порядку будь-якою державою-учасником Конвенції стосовно спору між нею та іншою державою-учасницею ОБСЄ. Зроблено висновок, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі має всеосяжний підхід до безпеки, який включає в себе військово-політичні, економічні, екологічні та гуманітарні аспекти. Тому ОБСЄ розглядає широкий спектр проблем, пов'язаних із безпекою, включаючи контроль над озброєнням, зміцнення довіри та безпеки, захист прав людини та прав національних меншин, демократії, боротьби з тероризмом і загрозами економічній та екологічній безпеці. Для виконання покладених функцій було створено розгалужену систему спеціалізованих внутрішніх інститутів, що ефективно діють сьогодні.
22
Mulika, Kateryna. "Конфліктологічна компетентність: ставленнєвий компонент." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 228–41. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).227.
Full textAbstract:
Обґрунтовано розуміння конфлікту як феномену, вбудованого в освітній процес танеобхідного для розвитку. Конфлікт пропонується трактувати як актуалізоване зіткненнясуперечностей, коли сторони з різними цінностями, настановленнями, мотивами не можутьіснувати в незмінному вигляді, становлять загрозу для психічної цілісності тавзаємовпливають одна на одну. Представлено «ставленнєвий» складник конфліктологічноїкомпетентності педагога, що зумовлює готовність і здатність педагога реалізовувати знання йнавички у сфері конфліктології (взаємодіяти в ситуації загрози задля розв’язаннясуперечностей на противагу уникненню, перенаправленню енергії на менш загрозливіоб’єкти): рефлексивність, здатність налагоджувати довірливу взаємодію, орієнтація в часі,незалежність цінностей та поведінки суб’єкта, адаптація, домінування, ескапізм, цінностісамоактуалізації та гнучкість поведінки, сензитивність до себе та спонтанність, самоповага,самоприйняття (ставлення до себе), ставлення до інших людей, міжособистісна чутливість.Презентовані ставлення необхідні для зведення до мінімуму руйнівного впливу, а заможливості – для конструктивного розв’язання конфліктів. Під «суб’єктивним ставленням» уструктурі конфліктологічної компетентності педагога запропоновано розуміти латентнийпсихічний потенціал реакцій, переживань та дій людини, що актуалізується в процесіконструювання нею поточної комунікативної ситуації, у зв’язку з оцінними уявленнямиіндивіда про навколишнє середовище та самого себе. Розвиток конфліктологічноїкомпетентності вчителя пропонується вивчати в контексті соціально-психологічних умов(процесів), що мають місце в педагогічному колективі (малій групі): сприйняття індивідомгрупи, психологічний мікроклімат, згуртованість та ставлення до власної ролі в малій групі(педагогічному колективі), суб’єктивне сприйняття стилю керівництва, типу особистостікерівника, вагомості роботи в закладі освіти як єдиного джерела задоволення матеріальнихпотреб. Наведено результати емпіричного дослідження психологічних процесів у малихгрупах та ставленнєвого складника конфліктологічної компетентності педагога, встановленозв’язки ставлень педагогів із їх суб’єктивним сприйняттям педагогічного колективу.Виявлено, що вчителі оцінюють соціально-психологічний клімат переважно як сприятливий,говорять про переважно високий рівень групової згуртованості в колективах за умовиколективістського типу сприйняття групи та демократичного стилю керівництва. Дляреспондентів характерні середній рівень рефлексивності, підвищене самосприйняття (блоксамоповага та самосприйняття), прагнення до домінування при незначному зниженніадаптованості та браку довіри до навколишнього світу й інших людей. Виявлено тенденціюдо сепарації респондентів від соціального оточення, сприйняття ними індивідуалізму якчинника успішності в професійній діяльності, що може призводити до примноженнясуперечностей, але водночас до блокування готовності їх визнавати. Тобто сприятливісоціально-психологічні умови праці вчителів та орієнтація на колективізм задають для нихрамки гуманістичного сприйняття людини як основи суб’єкта та об’єкта професійноїпедагогічної діяльності, однак самі педагоги демонструють суперечливі тенденції: з одногобоку, вони надають вагу колективізму, визнають себе частиною освітнього середовища яктакого; з другого – їхня самореалізація в професійній діяльності досягається за умовидомінування, індивідуалізму та сепарації від групи, що свідчить про важливістьсамототожності для вчителя. Означено підходи до розвитку конфліктологічної компетент-ності педагогів з урахуванням особливостей процесів, що відбуваються в малій групі.
23
Воропаєва, Тетяна, and Ніна Авер’янова. "РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ (ВІД ЗИГМУНДА ФРОЙДА ДО НАШИХ ДНІВ)." Молодий вчений, no. 8 (96) (August 31, 2021): 30–36. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-8-96-7.
Full textAbstract:
У статті розглядаються особливості розвитку конфліктологічних ідей в історії філософської думки (від Зигмунда Фройда до наших днів). На рубежі ХІХ – ХХ ст. конфліктна проблематика опрацьовувалась у рамках соціально-політичних і правових концепцій суспільного розвитку людства. На початку ХХ ст. починається поступова систематизація конфліктологічних знань. На становлення конфліктології як науки суттєво вплинули зарубіжні психологічні дослідження конфліктів першої половини XX ст. у рамках кількох напрямків. Спроба формування загальної теорії конфлікту у 1950–1970-тих роках базувалась на вивченні динамічно-структурних і функціональних характеристик конфліктів. На рубежі 1960–1970-х років починає формуватися самостійний напрям з вивчення переговорного процесу як частини конфліктної взаємодії. Найвідомішою є концепція Гарвардської школи конфліктології, що базується на інтерпретації конфлікту як конструктивної сили та концепції «принципових переговорів» Р. Фішера і У. Юрі. Нині конфліктологічні дослідження у країнах Заходу здійснюються за такими напрямками: 1) теоретико-ігровий (який започаткував М. Дойч); 2) теорія організаційних систем (яку започаткували Р. Блейк, Дж. Мутон); 3) теорія і практика переговорного процесу (яку започаткували Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).
24
Каchmar, Oleksandra, and Oksana Krytsak. "ПОПЕРЕДЖЕННЯ І ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 19 (November 27, 2018): 123–27. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.123-127.
Full textAbstract:
У статті висвітлено основні чинники і причини конфліктів у навчально-виховному процесі, їх наслідки, вплив на фізичне і психічне здоров’я учнів, шляхи попередження і подолання.
Сьогодення – це час стресів, хвилювань, страху про завтрашній день. Насиченість сучасного життя конфліктами, невміння адекватно їх сприймати, відповідно реагувати на них породжують високий потенціал конфліктогенності особистості, що стосується й шкільного життя.
У школі відбувається процес формування особистості дитини. І від того, наскільки успішно здійснюється цей процес, кількість конфліктів між школярами зростає або знижується. Велику роль у запобіганні конфліктів відіграє дисципліна – вміння забезпечити дитині необхідну для повноцінного розвитку свободу в рамках розумного підпорядкування встановленому порядку. Метою нашої роботи є вивчення причин конфліктів та найефективніших шляхів їх вирішення.
Перебудова сучасної системи педагогічної діяльності у плані забезпечення різнобічного і гармонійного розвитку особистості вимагає від учителя особливої уваги до учня на переломних етапах його психічного та соціального розвитку. Конфронтація з дітьми, несприятливі умови життя стали звичним явищем, тому конфлікт перманентно спостерігається в шкільному середовищі.
25
Lipych. L. "ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЛОГІСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА." Economic forum 1, no. 1 (March 13, 2022): 72–79. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-9.
Full textAbstract:
Логістика є найбільш ефективним, ринково орієнтованим механізмом реалізації економічних перетворень. Логістичний процес цілеспрямована послідовність дій, що об’єднує логістичні функції, спрямовані на досягнення мети логістичної діяльності.
Мета статті - провести ідентифікацію логістичних процесів виробничих підприємств та дефінувати основні ознаки їх класифікації.
Обґрунтовано, що процеси як елемент системи складаються з операцій та функцій Кожен процес можна описати притаманними йому характеристиками. До них належать: назва процесу, цілі, структура, входи, виходи, постачальники, клієнти, атрибути, показники оцінки ефективності та керівник (власник) процесу.
Зазначено, що керівник(власник) процесу це особа, яка розуміє логіку процесу, планує його, стежить за його виконанням, контролює та вживає заходів для підвищення його ефективності. Роль керівника (власника) є вирішальною для ефективності процесу. Він є особою, відповідальною за результати і має право вносити необхідні зміни. Завдання керівника (власника) процесу полягають у такому: формулювати цілі процесу; визначати плани розвитку процесу; визначати необхідні ресурси; моніторити результати реалізації процесу; визначати напрями і шляхи удосконалення процесу; керувати групою лімінування конфліктів; вирішувати проблеми, що виникають між організаційними підрозділами, що беруть участь у процесі.
У статті наведена класифікація логістичних процесів за різними ознаками: за фазами, функціями, рівнем агрегації даних, видом і характером перебігу логістичних процесів, характером і рівнем прийняття рішень, концепцією ланцюга вартості, частотою логістичних процесів, способом їх реалізації, формою та схемою реалізації. Ідентифіковано логістичні процеси в межах зазначених функцій.
Доведено, що логістичні процеси направлені на координацію матеріальних та інформаційних потоків, і їх основне завдання полягає в узгодженні цих потоків з іншими процесами, що відбуваються на підприємстві. Наявність тих чи інших логістичних процесів залежить від специфіки діяльності підприємства та є індивідуальною для кожного з них.
26
Дерев’янко, А. І. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗУМІННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 176–81. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-176-181.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю особливості формування ідеологічного підходу до розуміння соціальної безпеки. Розкрито деякі проблеми соціальної безпеки людини, суспільства і держави. Розглянуто філософські підходи до розуміння поняття «Соціальна безпека». Висвітлено розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі про соціальну безпеку в державі.
Автором визначено, що безпека — це вельми складне соціально-політичне явище, яке лише на перший погляд видається зрозумілим усім, але трактується воно в практичному, повсякденному житті кожною людиною по-різному. Це спонукає звернутися до історії зародження філософських думок із проблем безпеки. Перший — це етап античності, коли ще стародавній філософ Платон розглядав суспільство (державу) і людину як дві симетричні та взаємодоповнюючі системи. Цікаві погляди щодо подальшого розвитку системи безпеки почали виникати у дослідників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Кінець ХХ століття привернув думки вчених до розв’язання проблеми загрози особистості шляхом нівелювання економічної нерівності та впливу на ринкову стихію. У розроблених теоріях немало вчених пропонують забезпечувати максимальну справедливість у розподілі благ, встановлення державного контролю за зловживаннями свободами ринку. Поступово формувалося й усвідомлення того, що час вимагає нових підходів до аналізу соціальних процесів і явищ у сфері безпеки. Також, доцільно зауважено, що розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі привів до об’єктивного висновку, в якому одним з головних джерел загрози безпеці держави є соціальні суперечності, що виникають усередині певної соціальної системи, але не всі протиріччя, а лише ті, що приводять до соціального конфлікту. На нашу думку, дослідження поняття «соціальна безпека» як багатопланового явища має проводитися на рівні «загального», «особливого» й «одиничного». Визначено, що у сучасній методології, поширеній на Заході, міцно утвердилася концепція багатофакторного підходу, який включає аналіз впливу на соціальний суб’єкт, явище, процес сукупності факторів економічного, аполітичного, культурно-морального характеру.
Ключові слова: соціальна безпека, суспільство, держава, соціальна захищеність.
27
Ганчук, О. М. "Інституціоналізація прав людини як основа правопорядку." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).506.
Full textAbstract:
У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини. Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини у владі – центр побудови механізму державотворення.Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб’єктів, у тому числі й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини:
1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб;
2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини;
3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини;
4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації;
5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства й держави.
28
Савчук, Борис, Оксана Петренко, Оксана Блавт, and Галина Білавич. "ПЕДАГОГІЧНІ КОНФЛІКТИ В РЕЦЕПЦІЇ ЗАХІДНИХ НАУКОВЦІВ: НАУКОВІ ПРІОРИТЕТИ І МЕТОДИЧНИЙ ДОСВІД." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 108–17. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.394.
Full textAbstract:
У статті визначено пріоритети дослідження педагогічних конфліктів у західній науці та представлені в ній підходи і методики формування конфліктологічної культури студентів. Зазначено, що в процесі осмислення проблематики педагогічних конфліктів зарубіжні дослідники спираються на міждисциплінарний досвід вивчення конфліктології. Одним із пріоритетних напрямів таких студій стали т. зв. маргінальні групи студентської молоді (представники етнічних меншин, ЛГБТ спільноти, особи з обмеженими можливостями здоров’я тощо), які часто стають джерелами виникнення конфліктів. У статті актуалізовано підходи та методи формування конфліктологічної культури між студентами та викладачами. Схарактеризовано два основних вектори західного дискурсу щодо сутності та наслідків педагогічних конфліктів. Одна група науковців стверджує, що вони апріорі негативно впливають на розвиток освітнього процесу, тому їх виникненню треба будь-яким чином запобігати і будь-яким способом прагнути досягти компромісу між учасниками конфлікту. Друга група авторів доводить природність та регулярність педагогічних конфліктів у навчальному процесі, тому їх не можна уникнути; їх варто використовувати для формування конфліктологічного досвіду між викладачами та студентами.
29
Ліпшиць Л. В. "ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ МОРСЬКИХ ФАХІВЦІВ ПРИ ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 119–25. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.312.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність використання кейс-методу в професійній підготовці майбутніх морських фахівців при вивченні англійської мови. Визначено важливість вивчення англійської мови майбутніми спеціалістами морської галузі в умовах сьогодення. З’ясовано, що кейс-метод активно застосовується у закладах освіти морського профілю, оскільки відповідає потребам нинішнього часу і несе в собі великі можливості щодо професійного розвитку особистості майбутнього морського фахівця. Схарактеризовано необхідні навички майбутніх спеціалістів, які формуються при використанні кейс-методу, такі як: чітке виконання поставленої мети та завдання, вміння формулювати протилежну точку зору, вміння аргументувати та захищати власну думку, критично мислити, знаходити рішення в умовах обмеженого часу. Автор наголошує, що мета застосування кейс-методу при вивченні морської англійської мови має бути обґрунтованою та значною, оскільки робота з кейсом повинна зацікавити студентів завдяки напруженості ситуації, конфлікту та драматичності. Визначено зміст морського кейса, який має відображати навчальні цілі, містити дозовану інформацію, щоб студенти швидко зрозуміли суть проблеми, та надавати необхідні дані для її вирішення. Виявлено особливості роботи над кейсом, у процесі якої студенти повинні використовувати отриманні знання та проявляти свої особисті якості, такі як: здатність демонструвати рівень бачення професійної ситуації, рівень володіння морською англійською мовою та ін.Сформульовано послідовні кроки опрацювання змісту кейса морської тематики та чинники ефективної роботи, які залежать від якості самого кейса, рівня професійної підготовленості студентів та готовності викладача. Розглянуто типи кейсів, які необхідно використовувати при вивченні морської англійської мови. Подано визначення кейса морської тематики як єдиного інформаційного комплексу; опису подій, що містить певну проблемну ситуацію, яка потребує обговорення та прийняття обґрунтованого вирішення. Схарактеризовано кейс-метод як інтерактивний метод навчання, метод аналізу ситуації, який надає змогу наблизити процес навчання до реальної професійної діяльності морських фахівців.
30
Варварук, Христина. "Структура конфліктологічної компетентності педагога." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 136–48. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-136-148.
Full textAbstract:
У статті проведено теоретичний аналіз сутності конфліктологічної компетентності. На основі теоретичного аналізу наукових матеріалів виявлено різне розуміння структури конфліктологічної компетентності. Розглядаються позитивні сторони конфліктів, які призводять до саморозвитку, на противагу уникненню та невизнанню. Встановлено, що конфліктологічна компетентність є складним, багатоаспектним феноменом. Конфліктологічну компетентність розглянуто, як інтегративну єдність теоретичного, діяльнісного та особистісного компонентів. Показано, що конфліктологічна компетентність педагога є динамічним утворенням, потребує постійного розвитку й змістовного наповнення новими підходами, теоріями, технологіями педагогіки, психології, конфліктології, антропології тощо. Сформована конфліктологічна компетентність є запорукою протікання освітнього процес на засадах гуманістичного світогляду і ціннісних орієнтацій, що дозволяє розглядати людину як найвищу соціальну цінність. Ключові слова: конфлікт, педагогічний конфлікт, компетентність, конфліктологічна компетентність, освітній процес.
31
Ціпан, Тетяна Степанівна. "ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ ТА МЕТОДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ I СІМ’Ї У ВИХОВАННІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 235–41. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.313.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури здійснено розгляд проблеми педагогічної взаємодії школи та сім’ї у вихованні зростаючої особистості, яка представляється нами як спеціально організована система впливів, зв'язків, відносин, узгоджених дій і контактів педагогів і батьків, спрямованих на активізацію спільної діяльності педагогів і батьків в процесі виховання дітей та учнівської молоді, а також сприятливих умов для особистісного розвитку і зростання дітей, організації активного життя школярів. Під активізацією педагогічної взаємодії школи та сім’ї мається на увазі процес, що сприяє: виробленню педагогічної позиції педагогів і батьків для вирішення спільних питань і завдань виховання на основі інтеграції навчальної і виховної діяльності; творчому втіленню теоретичних знань і практичних умінь у практику виховання, виробленню мотиваційної потреби до продукування принципово нових форм, методів і засобів шкільно-сімейного виховання; розвитку здатності педагогів і батьків до свідомого і узгодженого регулювання процесу виховання школярів, внесення своєчасної корекції в виховний процес на основі педагогічної рефлексії.
Вирізнено та схарактеризовано сутнісні характеристики інноваційних методів педагогічної взаємодії: аналіз конкретних ситуацій, конфлікт-метод, метод бліц-гри, методи ігрового проєктування та інтенсивного навчання, психолого-педагогічні тренінги. Актуалізована необхідність використання в процесі педагогічної взаємодії школи та сім'ї інформаційних комунікативних технологій, вирізнені їх переваги.
32
ЦИРКОВНИКОВА, Ірина. "ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ В АСПЕКТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 83–90. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.12.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретичний аналіз психологічного благополуччя в аспекті психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медичних працівників. На нашу думку, є міцний зв’язок між «психологічним благополуччям» та «психологічною культурою». Для розуміння «психологічного благополуччя» будемо розглядати його через поняття «психологічної культури», як один із його конструкт. Теоретичне дослідження психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медиків в аспекті психологічного благополуччя особистості дозволило нам розробити схеми-моделі параметрів та компонентів психологічного культури. Це здійснювалося нами у два етапи. На першому етапі ми розглядали психологічну культуру в загальнотеоретичному плані, у рамках загальнопсихологічних підходів. На другому етапі – у прикладному для вирішення соціально-психологічних завдань для адаптації внутрішньо переміщених осіб, медичних працівників. Вперше було встановлено суттєвий взаємозв’язок рівня психологічної культури із суб’єктивним фактором – психологічним благополуччям. Досліджено, що психологічний фактор вивчає структурні та функціональні компоненти. Трансформації піддаються найважливіші особистісні конструкти, такі як психологічне благополуччя, яке розуміється в сучасній науці як злагоджений психічний процес, що забезпечує відчуття цілісності, внутрішньої рівноваги. Для виявлення найбільш об’єктивної картини психологічного благополуччя необхідно зрозуміти умови, в яких опиняється людина. Складність соціальних та психологічних особливостей конфлікту особливо сильно впливають на людей, і саме їх переосмислення психологічного благополуччя є своєрідним індикатором того, як вони ставляться до навколишньої дійсності і як прогнозують свої життєві перспективи, які перспективи розвитку їх особистісного ресурсу. У статті було вперше розглянуто психологічне благополуччя в аспекті психологічної культури внутрішньо переміщених осіб медичних працівників. Були з’ясовані основні структурні параметри психологічної культури, виділені основні компоненти психологічної культури. Розглядалося поняття психологічної стійкості, механізми саморегуляції та самоорганізації внутрішньо переміщених осіб медиків, форми і способи комунікації. Виявлено велике значення комунікативної компетенції переселенців медиків в успішній реалізації психологічного благополуччя особистості.
33
Klimenko, E. Y. "Проблема формування соціального капіталу дітей з нетиповим дитинством." Grani 19, no. 1 (December 25, 2015): 99–104. http://dx.doi.org/10.15421/1716018.
Full textAbstract:
Загострення соціальних та економічних проблем, ескалація техногенних ризиків, зміни політичної ситуації – ці та багато інших кризових явищ вимагають від держави та суспільства уважного ставлення до проблем повноцінного розвитку і якісного виховання наступних поколінь. Захист дітей в умовах та реаліях нетипового дитинства набуває особливої актуальності для українського суспільства, яке переживає економічну та політичну кризи. Сьогодні в Україні зусилля держави і створеного нею інституту соціального захисту дитинства спрямовані не на допомогу та підтримку дитини як суб’єкта суспільного буття, а на вирішення завдань, поставлених перед організаціями та установами системи надання соціальної допомоги, які чітко визначені наявним переліком соціальних проблем. Сучасні умови розвитку українського суспільства характеризуються наявністю тенденції до збільшення соціальних ризиків для дитини та її родини, які обумовлені рядом кризових явищ як інституціонального (криза інститутів сім’ї, освіти, соціального захисту), так і системного характеру (економічна, політична). Оскільки базові соціальні інститути формують певні системи, так звані інституційні матриці, що регулюють взаємопов’язане функціонування основних сфер суспільства – економічної, політичної, ідеологічної, то виникнення кризових явищ в одній з них стає пусковим механізмом для кризи усієї матриці. На шляху до попередження негативних впливів на дитину близького оточення та соціального середовища, які й формують нетиповий характер перебігу дитинства, суспільство встановлює формальні та неформальні норми і правила, основними завданнями яких є гарантія нащадкам певних соціальних переваг та привілеїв відносно інших вікових груп. Такий стан речей обумовлений наступними чинниками: по-перше, об’єктивною зацікавленістю суспільства в розвитку наступних поколінь, як гаранта безперервності життя нації; по-друге, біологічно обмеженими можливостями життєдіяльності зазначеної вікової категорії. Економічна криза, обумовлена проведенням на Донбасі антитерористичної операції, призвела до різкої диференціації прибутків населення, що стало пусковим механізмом для кардинальних змін у житті українського суспільства в цілому та суттєвого погіршення стану дітей в Україні зокрема. Процес адаптації дітей до нових умов і реалій буття супроводжується значними ускладненнями, що дозволило говорити про нетиповий характер перебігу дитинства цілого покоління. Оскільки соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах повної зміни системи цінностей, економічної кризи та збройного конфлікту, загострюється питання накопичення соціального капіталу, що передається від покоління до покоління. Концепція соціального капіталу є ключовою для багатьох напрямків соціально-економічного життя суспільства, що актуалізує необхідність проведення дослідження проблем його формування в умовах нетипового дитинства, обумовленого кризовими ситуаціями. За обставин різкого зубожіння значної частини населення України зазначена проблема значно загострилась, що поставило під питання взагалі його наявність у теперішнього підростаючого покоління, що не тільки вплинуло на нетиповий характер перебігу дитинства більшості дітей, але й стало ключовим фактором їх дезадаптації та викривлення механізмів соціалізації.
34
СИТНІК, Світлана. "ЕМПАТІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 4 (53) (May 12, 2022): 70–78. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.12.
Full textAbstract:
У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.
35
Scherbina, Viktor. "Завдання бізнес-освіти у контексті побудови миру та справедливості." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 48, no. 2 (November 1, 2021): 10–16. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2021.48.02.
Full textAbstract:
У статті розглянуто завдання бізнес освіти в контексті виконання 16-ої цілі сталого розвитку. Автор розмірковує над тим, яку роль сучасна бізнес-освіта відіграє у суспільних змінах, скерованих на досягнення миру, справедливості та сильних послуг. Роль бізнес-освіти є особливою, адже вона формує суб’єктів підприємницької діяльності, які значно впливають на соціальні процеси. Автор виділяє два виміри, в яких має формуватися бізнес-освіта відносно цілей сталого розвитку – безпосереднього та опосередковано впливу. У першому вимірі виділяються такі елементи бізнес-освіти, як розвиток знань з програм виконання цілей сталого розвитку на національному рівні; розвиток правосвідомості слухача, знання ним Конституції та законів країни; розвиток знань та навичок реалізації програм соціальної відповідальності; формування свідомої установки на толерантний діалог як засіб вирішення конфліктів; формування нетерпимості до корупційної поведінки. У другому вимірі - розвиток екологічної свідомості, набуття знань у галузях природознавства, які є дотичними технологіям, на яких побудовано найбільш розповсюджені бізнес-процеси в країні; розвиток навичок до соціального мислення; розвиток здатності до критичного мислення; оволодіння знаннями про специфіку засад ведення бізнес-діяльності в різних країнах, обумовлених їх національно-культурними та релігійно-світоглядними особливостями; вивчення іноземної мови; формування навичок деконфліктінгу, конфліктологічного аналізу, навичок цілеспрямованого створення на засадах інклюзивності гуманістичної корпоративної культури; ознайомлення з роботою регіональних та національних бізнес-асоціацій, торгових палат, громадських організацій. Особливим чинником є формування у процесі бізнес-освіти прогресистського мислення та формування установки на технологічні інновації як основи розвитку бізнесу. Ключову роль у досягненні миру і сталого розвитку, на думку автора, відіграє захист прав людини як однієї з цінностей бізнес-діяльності.
36
Sydorkina, Maryna. "Соціальний інтерес як чинник розвитку громадянської компетентності молоді." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 118–24. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).123.
Full textAbstract:
Проаналізовано феномен “соціального інтересу” як чинник розвитку громадянської компетентності молоді. На основі досліджень Ф. Одіже в структурі громадянської компетентності виокремлено такі складники: когнітивні компетенції, етичні компетенції і ціннісний вибір (мотиваційно-ціннісний аспект громадянської компетентності), соціальні компетенції (здатність до дії). До них додано низку рефлексивних компетенцій, зокрема здатність аналізувати, критично осмислювати результати різноманітних форм громадянської активності, власні внески у процес та результат суспільно-політичної взаємодії, інформацію суспільно-політичного характеру. До складників громадянської компетентності, які визначають позиціонування себе суб’єктом у процесі громадянської взаємодії та ставлення до цього процесу, віднесено: здатність налагоджувати ефективну взаємодію та співпрацю з метою вирішення актуальних суспільно-політичних питань, здатність конструктивно вирішувати конфлікти, почуття солідарності, зорієнтованість на суспільний добробут, почуття відповідальності, співпричетності. Розглянуто основні положення концепції соціального інтересу А. Адлера та низку інших важливих положень його теорії, зокрема щодо стилю життя особистості та чинників, які зумовлюють його формування. У структурі соціального інтересу за прикладом Г. Тулітбаєвої виокремлено такі складники: когнітивний, емоційно-регулятивний, комунікативно-поведінковий, мотиваційно-ціннісний; уточнено сутність кожного з них у контексті дослідження соціального інтересу як чинника громадянської компетентності молоді.
37
ПИСАРЕНКО, НАДІЯ. "Розмежування судових юрисдикцій крізь призму розуміння принципів судочинства (на прикладі податкових спорів)." Право України, no. 2020/04 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-127.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню питання розмежування судових юрисдикцій. Як свідчить практика, суб’єктний склад спірних відносин, а також характер суспільних зв’язків, із яких конфлікт виник, не можна вважати вичерпними критеріями для визначення суду, повноважного його (конфлікт) вирішувати. Метою статті є пошук додаткових критеріїв, зважаючи на які можна встановити процесуальну форму, що є найбільш придатною для розв’язання правового спору з характерними ознаками. У статті зауважено, що утворення судів різних юрисдикцій обумовлено тим, що їхні судді мають спеціалізуватися на вирішенні конфліктів, які виникають із правових відносин різної галузевої приналежності й підлягають регламентації за допомогою матеріальних норм різних галузей права. Таким чином, судді, що спеціалізуються, спроможні продемонструвати найвищий рівень розуміння галузевих матеріальних норм, засвідчити свою здатність фахово тлумачити такі норми, а отже, бути взірцем у питаннях їх застосування. Водночас наголошено на тому, що суди у своїй діяльності дотримуються різних процесуальних законів, які акумулюють норми, що відзначаються особливостями; “спеціалізований” суд діє за правилами, що сприяють створенню пристойних умов для реалізації сторонами конфлікту наданих їм процесуальних прав. Це озна чає, що правильне визначення юрисдикції гарантує не тільки високий ступінь суддівської компетентності у застосуванні матеріальних норм, а й не менш цінний “процесуальний комфорт”, що мають відчувати всі учасники судового процесу. Запропоновано наблизитися до вирішення проблеми розмежування судових юрисдикцій не через виокремлення ознак спорів, формування їхніх переліків, а за допомогою пошуку відповіді на запитання: чи потребує їх (спорів) розв’язання застосування спеціальних процесуальних правил? Констатовано, що первісно зміст спеціальних процесуальних правил відбивається у нормах про принципи судочинства; свій розвиток такі правила отри мують у подальших процесуальних приписах. Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України) пристосований для розв’язання конфліктів за участю суб’єктів влади. Отже, всі його правила, засновані на виписаних на початку КАС України принципах, спрямовано на створення умов, за яких нерівні у матеріальних відносинах суб’єкти права, які є сторонами спору, досягають рівності у судовому процесі. Зроблено деякі узагальнення, за допомогою яких проілюстровано, як діють спеціальні положення КАС України для гарантування рівності сторін в адміністративному судочинстві. Такі узагальнення супроводжуються прикладами судових рішень у справах із розгляду податкових спорів, що вкотре дало змогу впевнитися у правильності обрання для їх розв’язання саме адміністративної процесуальної форми.
38
Gugnin, Eduard Anatoliyovych. "КОНСЕНСУАЛЬНІ ТА КОНФЛІКТНІ СТРАТЕГІЇ ОБМЕЖЕННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ ЧЕРЕЗ ЗОВНІШНІЙ ВПЛИВ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ (НА ПРИКЛАДАХ ВІРМЕНОЦИДІВ ТА АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ). ЧАСТИНА 2." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 2 (December 20, 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.15421/342034.
Full textAbstract:
В статті побудовано описово-аналітичну характеристику обмеження суверенітету як результату зовнішнього впливу одних суспільств на інші та реалізовано завдання щодо визначення сценаріїв примусового обмеження суверенітету в рамках двох кейсів конфліктів (конфлікту в Нагірному Карабасі та Афганській війні). В результаті проведеного аналізу автором зроблено висновки про те, що конфлікти, які є пов’язаними із примусовим обмеженням суверенітету держав, розглянуті в даній статті, є зумовленими геополітичним медіаторством зовнішніх центрів влади в особі політичних еліт наддержав-імперій або макрорегіональних лідерів. З боку цих акторів щодо нестабільних держав мають місце різноманітні втручання, предметом яких стає нав’язування нестабільним державам курсу розвитку, несумісного із засадами їх культурної та соціальної ідентичності. Наголошено на тому, що наддержави-імперії та макрорегіональні лідери керуються при цьому звичними для них сценаріями культурної та політичної уніфікації без урахування ключового чинника конфліктів, яким є релігійний чинник. В протиборствах між православними та мусульманськими суспільствами виражений радикалізм останніх, їх ідеологічна запеклість у боротьбі з «невірними» стають ключовими чинниками формування міждержавних альянсів і розв’язання проблеми суверенітету переважно військовим шляхом при мінімізації переговорного процесу, взаємних поступок, взаєморозуміння і довіри. Відзначено, що віддання переваги протиборству і військовому насильству є спричиненим довготривалими колоніальним визиском цих суспільств та використанням завуальованих форм етнічної агресії з усім арсеналом політичного макіавеллізму. Саме політичний макіавеллізм з блоку Туреччини призвів до етнічних чисток вірменів та формування тотальної недовіри при розв’язанні територіального конфлікту в Нагірному Карабасі. Констатовано, що щодо Афганістану проявом подібного макіавеллізму стала практика вирішення долі малих етнічних спільнот у вузькому колі кабінетних нарад. Політичні еліти Туреччини та СРСР при обмеженні суверенітету як Вірменії, Азербайджану, так і Афганістану, керувалися культурною та соціальною картографією великих імперій минулого. При цьому майже повністю ігнорувався ісламський культурний та соціальний лад та відповідні механізми мобілізації громад в арабо-ісламських соціумах.
39
Bespalikova, Olha. "ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА ЯК ОДИН ІЗ НАЙВІДОМІШИХ ТА НАЙГОСТРІШИХ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 78–86. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-78-86.
Full textAbstract:
У сучасних міжнародних відносинах одним із найгостріших і найтриваліших конфліктів є Палестинська проблема, витоки якої вбачаємо глибоко в історії. Отже, після посилення сіоністського руху в першій половині ХХ ст. почалась активна імміграція євреїв, що викликало невдоволення в арабів. Декларація Бальфура, яка фактично проголосила підтримку Англії, створення єврейського національного осередку в Палестині ще більше загострили мусульман і підштовхнули їх до військових дій. Результатом такої політики були криваві бунти 1920-х рр., події 1930-х. Після проголошення незалежності Ізраїлю (14 травня 1948 р.) конфронтація отримала нові, більш політизовані ознаки. Незважаючи на численні мирні угоди, укладені за участю впливових міжнародних суб’єктів, до кінця ХХ ст. палестинське питання залишалося невирішеним. Отже, на початку XXI ст. палестинсько-ізраїльська опозиція, що має давнє історичне походження, і досі залишається ефективною. Незважаючи на територіальну обмеженість ведення дій, палестинське питання привертає увагу всієї світової спільноти, зокрема, тим, що має також глибоке етнічнорелігійне коріння. Ураховуючи гостроту етнічних і релігійних протистоянь у сучасному світі, їх наслідки не лише для ворогуючих сторін, а й для інших міжнародних акторів, вивчення питання формування та розвитку Палестинської проблеми є надзвичайно актуальним. У статті описано процеси та події, які зумовили формування Палестинської проблеми, цілі учасників конфлікту, основні події. Здійснено комплексний аналіз процесу формування й розвитку палестинської проблеми в середині – другій половині ХХ ст. Визначено суть міжнародних відносин і міжнародних конфліктів у трактуванні сучасною наукою.
40
РУДЕНКО, Лариса, and Людмила БОРОВИК. "МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 134–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.982.
Full textAbstract:
В умовах культурно-економічної і політичної кризи у суспільстві спостерігається загострення міжособистісних, міжкультурних, міжетнічних стосунків, неузгодженість інтересів особистості та спільноти, зростання конкурентної боротьби в усіх галузях життєдіяльності. Відповідно помітно зростає роль служб соціального захисту населення, надання йому кваліфікованої соціально-психологічної допомоги, що потребує посилення уваги закладів вищої освіти до якісної підготовки майбутніх фахівців цієї сфери, основний зміст професійної діяльності яких полягає у контактуванні з людьми. Зважаючи на це, одним із ключових векторів освітнього процесу в закладі вищої освіти вважаємо формування й розвиток високого рівня комунікативної культури фахівців соціального захисту, зокрема навчання професійної комунікації у конфліктних ситуаціях. У статті розглянуто конфлікт як елемент суспільної взаємодії, що генерує та розвиває тенденції до збалансування сил у певному соціальному середовищі, та закономірний компонент професійної діяльності фахівців соціального захисту; висвітлені конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця і підвищення якості його професійної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення “соціального інтелекту” (Дж. Г. Скотт), яка полягає в дотриманні основних принципів спілкування та здатності застосовувати алгоритм дій для попередження конфліктної ситуації. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціального захисту до ефективної професійної комунікації в імовірних конфліктних ситуаціях.
41
Sakalo, O. Y. "Креативний клас як провідна група сучасного суспільства." Grani 18, no. 8 (June 1, 2015): 77–80. http://dx.doi.org/10.15421/1715160.
Full textAbstract:
У статті розглядається один із сучасних підходів до вивчення соціальної структури суспільства. В якості головної рушійної сили, провідного соціального класу сучасного суспільства визначається креативний клас. Автор розглядає історію виникнення поняття креативного класу, зокрема, концепцію Р. Флоріди, визначає його характерні риси та особливості. Аналізується вплив, який здійснює креативний клас на розвиток суспільства, трансформаційні процеси, систему соціальних цінностей. З’ясовується роль креативного класу у становленні креативної, інноваційної економіки доби постіндустріального суспільства. Розглядаються взаємовідносини креативного класу з іншими соціальними класами сучасного суспільства. Визначається сутність поняття креативності та аналізується одна із найважливіших проблем сучасної епохи – постійний конфлікт між креативністю та організацією. Здійснюється порівняльний історичний аналіз так званої «організаційної» або «індустріальної» та «креативної» або «постіндустріальної» епохи. Розглядається роль креативного класу у розвитку та соціальних змінах американського суспільства новітнього часу. Аналізується питання становлення та розвитку креативного класу в сучасному українському суспільстві, визначаються особливості та труднощі цього процесу. Акцентується увага на необхідності державної підтримки становлення вітчизняного креативного класу, його зміцненні та зростанні.
42
Дащук Ю.Є. "ОСОБЛИВОСТІ УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТЕЙХОЛДЕРІВ ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ СПІВПРАЦІ У ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ РЕГІОНУ." Економічний форум 2, no. 2 (June 11, 2021): 19–28. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-3.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність та важливість ідентифікації стейкхолдерів та їх інтересів для забезпечення ефективного розвитку туристично-рекреаційної галузі регіон. Автором виокремлено дві групи стейкхолдерів: територіальну та галузеву, суб’єкти яких в сукупності здійснюють найбільш вагомий вплив на розвиток туристично-рекреаційної галузі регіону. У роботі підкреслено, що саме інтерес є дієвим стимулом до здійснення тієї чи іншої діяльності й формує підґрунтя для взаємодії зацікавлених сторін. Виходячи з цього, у статті виокремлено три типів взаємозв’язків між територіальною та галузевою групами стейкхолдерів: єдність інтереси, конфлікт інтересів та пошук спільних інтересів.
У роботі представлено графічну модель зіставлення інтересів зацікавлених сторін в процесі їх взаємодії, яка базується на так званій «кривій граничних корисностей». Так, задоволення інтересів стейкхолдерами з позиції територіального підходу є можливим тільки за неминучого виникнення втрат для зацікавлених сторін з позиції галузевого підходу. Тому, досягнувши компромісу стосовно врахування інтересів у точці парето-оптимальних стосунків, стейкхолдери співпрацюючи, можуть тривалий час отримувати бажані і ефективні для обох сторін досягнення.
Враховуючи важливість територіального-галузевого підходу в процесі забезпечення розвитку туристично-рекреаційної галузі регіону, у роботі підкреслено необхідність формування нових підходів до активізації співпраці стейкхолдерів один з одним. З цих позицій, запропоновано розглянути можливі форми співпраці між зацікавленими сторонами, які дозволяють виявити причини їх пасивності, вирішити існуючі конфлікти між стейкхолдерами і слугують основою для розробки заходів з регіонального управління щодо взаємодії між ними. Автором запропоновано три форми співпраці між територіальною та галузевою групами стейкхолдерів: обмежена співпраця, розширена співпраця, партнерські стосунки, наведено їх приклади та можливі майбутні результати для забезпечення розвитку туристично-рекреаційної галузі регіону.
43
Струцінський, О. В. "Актуальні аспекти підготовки військових фахівців в умовах гібридного збройного конфлікту." Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, no. 2(43), (May 11, 2021): 38–41. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.43.05.
Full textAbstract:
У статті представлені результати аналізу сучасних гібридних збройних конфліктів, визначені їх характерні особливості, розглянута низка тактик, що застосовуються в ході таких конфліктів. Представлені висновки з гібридного збройного конфлікту РФ проти України та визначені актуальні гібридні загрози для України. У статті наведені основні завдання для досягнення цілей державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва в галузі військової освіти та на їх основі визначені загальні напрями вдосконалення освітнього процесу. Разом із змінами у змісті підготовки запропонована оновлена методика проведення занять, в основу якої покладений індивідуальний підхід до кожного курсанта, розвиток його спроможностей творчо мислити і працювати самостійно. Визначені основні заходи щодо удосконалення системи підготовки офіцерського та сержантського складу, які забезпечать набуття здобувачами нових освітніх та професійних компетентностей і операційної сумісності із збройними силами країн-членів НАТО.
44
Поліщук, Г. В. "КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 84–90. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-11.
Full textAbstract:
У статті автором запропоновано розроблення концептуальної моделі формування конфліктологічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов у процесі професійної підготовки, оскільки на сучасному етапі розвитку науки та суспільства тема конфліктології набуває поширення у педагогіці з її подальшою практичною імплементацію в освітній процес. Метою роботи є виявлення причинно-наслідкових зв’язків між складовими частинами цілісної системи впливу на досліджуваний об’єкт на основі розробленої наукової концепції. Установлено, що головним завданням концепції є її ефективне формування для задоволення особистісних і суспільних потреб через професійну підготовку в закладах вищої освіти задля забезпечення майбутніх учителів іноземних мов знаннями з педагогічної конфліктології й актуалізація їхнього особистого досвіду для формування власної індивідуальної стратегії подолання конфліктів через оволодіння інноваційними технологіями розв’язання конфліктних ситуацій. Систематизовано перелік нормативних документів, що засвідчують концептуальне та правове підґрунтя формування конфліктологічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов. У статті запропоновано аналіз напрацювань сучасних дослідників щодо логіки педагогічного моделювання у науковій парадигмі. Визначено основні принципи процесу побудови моделей: адекватність, точність, універсальність, доцільна економічність. Детальний опис отримала авторська концептуальна модель формування конфліктологічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов. Визначена блочна побудова моделі, а саме: методологічний блок, організаційний, технологічний, результативний. Проаналізоване змістовне наповнення кожного з блоків. Установлено зв’язки між визначеними блоками. Доведено, що розроблена концептуальна модель формування конфліктологічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов сприятиме ефективній підготовці компетентного фахівця, орієнтованого на постійний професійний розвиток, самовдосконалення, що забезпечить йому в подальшому високий рівень конкурентоспроможності, продуктивності професійної діяльності.
45
Ткалич, М. Г., М. І. Гречаник, and Є. О. Гречаник. "БІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ ГОМОСЕКСУАЛЬНОСТІ ІНДИВІДА." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 15, 2021): 115–24. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-12.
Full textAbstract:
У статті представлено теоретичний аналіз та обґрунтування біологічних чинників становлення гомосексуальності індивіда. Виділено окремий вплив генетичного, онтогенетичного й етологічного факторів на процес формування сексуальної орієнтації індивіда. Здійснено аналіз гомосексуальності крізь призму еволюційної психології. Визначено фактори онтогенетичного розвитку, які впливають на становлення гомосексуальності. Проаналізовано фактори гормонального впливу, який здійснюється протягом внутрішньоутробного розвитку, на становлення гомосексуальності, відзначено вплив тестостерону на поведінку й статеві відмінності в людини й інших тварин. Особливу увагу приділено статевій диференціації мозку під час внутрішньоутробного розвитку. Також розглядається зв’язок стресу матерів і пренатального періоду зі становленням гомосексуальності. Здійснено аналіз основних еволюційних факторів, які впливають на формування гомосексуальності: адаптивність, родинний відбір, нейтральні ознаки, репродуктивний успіх. Важливу увагу приділено питанню дихотомізації статевої поведінки на розбірливу й нерозбірливу в контексті еволюції. Здійснено огляд етологічних чинників розвитку приматів, встановлено зв’язок периферізації, групового способу виживання серед приматів і становлення гомосексуальності, яке може бути спрямоване не лише на задоволення репродуктивних потреб, але й на розв’язання внутрішньогрупових конфліктів, на підвищення соціального статусу в групі, підвищення шансів на виживання, обмін ресурсами, й у цьому контексті гомосексуальність слід розглядати як механізм об’єднання в спільноти проти небезпеки. Здійснено теоретико-методологічний аналіз впливу біологічних чинників на становлення гомосексуальності в процесі еволюції: визначено, що існує значний біологічний внесок у розвиток гендерної ідентичності й сексуальної орієнтації людини.
46
Semenkova, Maryna Anatoliivna. "ОСОБЛИВОСТІ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ НА СХОДІ УКРАЇНИ І ЇХ ВПЛИВ НА БЕЗПЕКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 1 (July 8, 2020): 233–40. http://dx.doi.org/10.15421/342024.
Full textAbstract:
В статті досліджено вплив міграції, спричиненої збройним конфліктом на Сході України, на розвиток і безпеку як самого регіону, так і України в цілому. Обґрунтовано необхідність враховувати міграційний рух не тільки із зони безпосередньо проведення бойових дій, але і з регіону в цілому. Враховуючи те, що активні міграційні процеси спостерігались в регіоні і до початку конфлікту, нами була виявлена зміна їх тенденцій і закономірностей. Доведено, що особливості перебігу міграційних процесів на Сході України в цілому відповідають особливостям перебігу таких в умовах гібридного конфлікту. Наведені ознаки зацікавленості деяких держав, ще межують з Україною, у стимулювання імміграції українців з регіону. Зроблено оцінку впливу міграції на окремі сфери функціонування Донбасу і України перш за все в демографічній, економічній і суспільно-політичній сферах Виявлено неоднозначність впливу міграції з Донбасу до інших регіонів України на стан конфліктогенності суспільства. Розроблено рекомендації по зменшенню негативних наслідків масового виїзду громадян з регіону.
47
Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.
Full textAbstract:
У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість.
Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.
Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях.
Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках.
Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні.
Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур.
Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.
48
ЛОСІЄВСЬКА, Ольга, and Анна ЛЯШКО. "НЕКОНФЛІКТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВА УСПІШНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 4 (53) (May 12, 2022): 46–51. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.8.
Full textAbstract:
У статті подано результати дослідження актуальної для сучасної педагогічної психології, теми – неконфліктного середовища закладу вищої освіти як складової успішності організації освітнього простору та визначено тенденції створення конструктивного освітнього процесу. Освітній простір – поняття, що є важливою характеристикою освітнього процесу та відображає основні етапи та закономірності розвитку освіти як фундаментальної характеристики суспільства, його культурної діяльності; це простір, що поєднує ідеї освіти та виховання, що утворює освітню довжину з освітніми подіями, явищами з трансляції культури, соціального досвіду, особистісних смислів новому поколінню. Постійні зміни, які відбуваються в системі вищої освіти, безпосередньо впливають на навчальну та педагогічну діяльність. Тому сьогодні проблема вирішення конфліктних ситуацій досить актуальна. Управління та конструктивне вирішення конфліктів виявляється затребуваним в полікультурному просторі закладу вищої освіти. У статті розкриваються причини виникнення, суть та управління соціальними конфліктами в системі вищої освіти. У статті проаналізовано підходи до вивчення особистісних схильностей до конфліктної поведінки, виявлено певні стилі вирішення конфліктної ситуації. Метою роботи є дослід неконфліктного середовища закладу вищої освіти як складової успішності організації освітнього простору. Наукова новизна. Важливим питанням успішності освітнього процесу є проблема конфліктів у системі вищої освіти. Уміння оптимально поводитися у конфліктних ситуаціях передбачає розуміння причин виникнення конфліктів, психологічних процесів їхньої дії. Знання стратегій вирішення конфліктів потрібно для того, щоб у будь-якій конкретній ситуації ухвалити правильне рішення. Висновки. Теоретично обґрунтовано неконфліктне середовище закладу вищої освіти як складової успішності організації освітнього простору. Показано особистісні схильності до конфліктної поведінки, виявлені стилі вирішення конфліктної ситуації, що підтверджено результатами дослідження головної стратегії поведінки у конфлікті.
49
Korobka, Larysa. "Психологічні стратегії як засоби реалізації індивідуальної і колективної адаптації до наслідків воєнного конфлікту." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 6, 2018): 46–56. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).132.
Full textAbstract:
За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного дослідження представлено модель психологічних стратегій адаптації спільноти і розкрито їхній психологічний зміст як засобу реалізації індивідуальної і колективної адаптації до умов і наслідків воєнного конфлікту. Вплив воєнного конфлікту на життєдіяльність людей визначено як соціально травмівний, у процесі пристосування до умов і наслідків якого формуються різні моделі адаптації та засоби їх реалізації – відповідні психологічні стратегії. Показано, що під впливом умов і наслідків воєнного конфлікту суб’єкт адаптації робить спроби осмислити їх, сконцентрувати та мобілізувати зусилля, що спонукає або до використання загальноприйнятих стереотипних моделей поведінки, застосування консервативно-рутинних стратегій та реалізації моделі так званої рутинної адаптації (успішної, у результаті якої відбувається консервація наявного досвіду, чи неуспішної, наслідком якої можуть бути дезадаптивні вияви, безпорадність, зневіра тощо), або ж до продовження адаптаційного процесу, пошуку нових способів розв’язання проблеми, нових стратегій, до активного, усвідомленого пошуку нових можливостей, утілення нереалізованого потенціалу та прихованих резервів, вибору проактивних моделей поведінки, які мають внутрішню зумовленість та виявляються в здатності протистояти зовнішнім впливам та активно впливати на них, орієнтуватися на майбутнє – тобто до вироблення проактивно-трансформаційних психологічних стратегій. За допомогою останніх реалізується модель проактивної адаптації: ефективної, результатом реалізації якої стає набуття позитивного досвіду, готовність до подальшого розвитку, досягнення більш високого рівня функціонування в певних сферах, спрямованість на розвиток нових сил і ресурсів адаптації, або неефективної, коли адаптація відбулася, але вона потребувала значних зусиль, що призвело до виснаження ресурсів, а це може спонукати або ж до застосування консервативно-рутинних стратегій, або ж, після відновлення та входження в стадію мобілізації, до зміни чи вироблення інших – проактивно-трансформаційних – стратегій.
50
Семчинський, Костянтин Валерійович. "ОСОБЛИВОСТІ ПОСТКОНФЛІКТНОГО ПРИМИРЕННЯ І РОЗБУДОВИ МИРУ В РУАНДІ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249020.
Full textAbstract:
Автором досліджуються особливості процесу постконфліктного примирення і розбудови миру в Руанді, визначається роль міжнародних і місцевих органів правосуддя в процесі постконфліктного примирення і покарання винних у масовому геноциді, виявляється особливості державної політики щодо ліквідації наслідків геноциду і відновлення справедливості та окреслюються засоби протидії рецидиву конфлікту в майбутньому. Застосувавши історичні, аналітичні і компаративні методи, автор робить висновок про те, що трибунали гачача як засоби відновного правосуддя сприяли відновленню довіри та соціальній гармонії у руандійському суспільстві, регенерації його ціннісно-культурної матриці. У результаті дослідження визначено, що заради розбудови позитивного миру управлінські рішення та дії щодо населення в усіх сферах суспільного життя містили миротворчий контекст, а уряд доклав зусиль щодо убезпечення руандійського суспільства від рецидиву конфлікту у майбутньому. У висновках виявлено, що руандійська стратегія розбудови миру вважається ефективною, тому що після масштабного геноциду було реалізовано політику національної єдності та примирення задля розбудови єдиної нації, відновлення миру та справедливості, ефективного управління та економічного розвитку.