Journal articles on the topic 'Процес керований'

У статті розглянуто питання постановки проблеми щодо доцільності використання хмарних технологій у процесі навчання математичних дисциплін у вищих технічних навчальних закладах. Об’єктом дослідження є процес навчання математичних дисциплін в технічному ВНЗ, а предметом – система управління цим процесом. Мета дослідження полягає в аналізі досліджуваності проблеми та виокремленні ключових завдань дослідження. Аналіз досліджуваності проблеми показав, що головними завданнями системи вищої технічної освіти сьогодні є підвищення якості результатів навчання випускників за рахунок забезпечення фундаментальності і практичної спрямованості навчальних програм та забезпечення кожній людині вільного та відкритого доступу до отримання знань з урахуванням її потреб, здібностей та інтересів. Реалізація поставлених завдань можлива за рахунок створення умов для перетворення студента з пасивного споживача наданих знань до активного пошуковця та дослідника. Саме тому одним із методів дослідження було проведення аналізу та синтезу відомого досвіду використання ІКТ у процесі навчання вищої математики студентів технічних ВНЗ з метою узагальнення його на хмарно орієнтоване навчання математичних дисциплін. У результаті дослідження виокремлено ключові складові, що характеризують якісну організацію процесу навчання та розглянуто одну із них – управління процесом навчання. Керований та контрольований процес навчання математичних дисциплін на основі хмарних технологій посилює форми та методи взаємодії між викладачами та студентами, студентів між собою та студентів з ресурсами єдиного інформаційного простору системи вищої освіти.

У статті піднято проблему співвідношення традицій та новацій у процесі соціокультурних трансформацій. Автор звертає увагу на три основні параметри значущості процесу формування особистості: параметр суспільної орієнтації, параметр осмислення соціалізації як соціокультурного явища, параметр культурологічного значення соціалізації. Натомість новітнє теоретичне положення щодо становлення «порядку через хаотичну стійкість» дозволить більш точно пояснити складну взаємодію між суспільством та молоддю, яка проходить процес соціалізації. Її основний орієнтир, який не сприймається традиційною педагогікою, ­ керований хаос ­ припускає наявність стабільного еволюційного розвитку і біфуркацій (моментів вибору). Автор при цьому виходить із логіки міждисциплінарного дослідження та з того, що культурна соціалізація охоплює всі аспекти соціального життя індивіда, у той час як професійна та трудова соціалізація тільки аспекти, пов’язані із трудовою взаємодією. При цьому на продуктивний стан людини суттєво впливають психофізіологічні аспекти, такі як безумовні рефлекси і психофізіологічні якості та стани, котрими може бути описано поведінку індивідів. Відповідно для збалансування системи «людина­виробництво», або «людина­машина» має місце вплив психофізіологічних чинників та індивідуальних якостей того, хто працює, оскільки відхилення від базового значення (помилки на виробництві, нещасні випадки, або, навпаки, суттєві покращення виробничого процесу) є наслідком зіткнення якостей людини з особливостями конкретної професійної діяльності. Однак самі ці якості є результатом дії культурного чинника, який у контексті забезпечення продуктивності праці відіграє принципово важливу роль. Висловлено думку, що трудова і професійна соціалізація по суті являють собою глибоке сприйняття норм та цінностей, котрі неформально узгоджують характер спільної діяльності людей під час трудового процесу.

Стаття присвячена аналізу актуальних проблем формування фахової компе-тентності майбутніх учителів-логопедів в процесі професійної підготовки. Професійна підготовка майбутніх учителів-логопедів розглядається як цілеспрямований керований процес, який забезпечує формування професійної компетентності та особистісно значущих якостей, необхідних для здійснення логопедичної діяльності. Завдяки кожному структурному елементу професійної підготовки майбутніх логопедів до професійно-педагогічної діяльності, важливе місце серед яких належить мотиваційно-цільовому, змістовому, операційному та результативно-оціночному компонентам відбувається забезпечення педагогічних умов для формування їх професійної компетентності. Акцентується, що актуальною проблемою сучасної вищої освіти фахівців у галузі організації професійної підготовки учителів-логопедів є необхідність переосмислення підходу до освітньої діяльності студентів, відмова від морально застарілої дидактичної моделі й переходу на позиції гуманістичної освітньої парадигми зі студентоцентрованим підходом. Це зумовлює необхідність створення педагогічних умов для отримання освіти, на основі кращих досягнень національної освіти та європейських традицій, формування в студентів особистісних якостей, загальнокультурних і професійних компетенцій відповідно до вимог напряму підготовки “Корекційна освіта” та спеціалізації “Логопедія: рання діагностика і корекція”. Метою навчального процесу закладів вищої освіти в статті визначається підготовка кваліфікованих випускників, що: володіють новітніми технологіями, здатних здійснювати професійно абілітаційну, превентивну діяльність стосовно дітей раннього віку, надати диференційовану допомогу дітям дошкільного віку з розвитку, навчання і виховання мовлення, активізувати їх потенціал, на демократичних та гуманістичних засадах реалізовувати освітню політику як пріоритетну функцію держави, що спрямовується на розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх і духовно-культурних потреб на базі установ освіти, соціальної сфери й охорони здоров’я, а також бути конкурентоспроможними на ринку праці.

У статті проведено аналіз літератури з питань міграції в контексті проблеми її можливого використання як інструменту гібридного впливу. Здійснено класифікацію наукової літератури з теми, виділено шість основних груп наукових робіт, а саме: загальнотеоретичні дослідження міграції; роботи, у яких вивчаються причини, фактори й умови міграції; роботи, присвячені типології міграційних процесів; дослідження з питань міграційної політики; дослідження щодо наслідків міграції для країни походження і країни перебування; а також роботи, у яких досліджуються конкретні міграційні процеси. Окремі підгрупи літератури виділені серед праць, присвячених впливу міграції на різні аспекти життєдіяльності країн походження і країн спрямування мігрантів, що було пояснено як різноманітністю такого впливу, так і його неоднозначністю та дискусійним характером. Окрему увагу в рамках проблематики статті приділено роботам, автори яких вивчають питання зв'язку міграції і безпеки. Зазначено, що майже в усіх роботах міграція досліджується як стихійний процес, наведено лише окремі наукові роботи, де міграція постає як процес ініційований і керований зацікавленим суб'єктом зовнішньої політики, а також вказано на те, що питання керування міграційними процесами з метою досягнення суб'єктами зовнішньополітичних цілей поки залишається маловивченим. У зв'язку із важливістю врахування аспекту цілеспрямованого використання міграційних процесів під час розроблення і впровадженні політики у сфері безпеки обґрунтовано необхідність дослідження міграції з погляду цілеспрямованого і зазвичай прихованого впливу на неї з боку зацікавленого актора. У цьому контексті визначено напрями досліджень міграційних процесів, які натепер не привернули достатньої уваги з боку науковців, але набувають все більшої актуальності, зокрема: за яких умов вони можуть ставати об'єктом зовнішнього впливу; як саме може здійснюватись вплив на їхні особливості і перебіг; яким чином змінені внаслідок зовнішнього впливу міграційні процеси впливають на стан міжнародних відносин і міжнародну безпеку, яким чином такий вплив може бути виявлений.

У статті розглядаються питання удосконалення способу напівактивного самонаведення зенітних керованих ракет з радіолокаційними головками самонаведення на повітряні цілі. Запропонований спосіб ґрунтується на використанні додаткової інформації про просторове положення цілі та ракети під час самонаведення на повітряну ціль. Як додаткова інформація розглядається відстань між зенітною керованою ракетою та повітряною ціллю у процесі напівактивного самонаведення. Реалізація запропонованого способу передбачає застосування у процесі наведення зенітної керованої ракети комбінації монохроматичних та частотномодульованих сигналів підсвічування. На користь запропонованого способу напівактивного самонаведення свідчать наведені у статті результати оцінки середньоквадратичних помилок вимірювання дальності ракета – повітряна ціль.

У статті розкрито методику організації формування військово-спеціальної компетентності у майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, які навчаються за спеціальностями “Безпека державного кордону” і “Право” за першим (бакалаврським) рівнем підготовки вищої освіти, а також характеристику результатів експериментального дослідження. Особливу увагу приділено проведенню формувального експерименту, який надав можливість реалізувати керований та цілеспрямований вплив на процес формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників; перевірити ефективність педагогічної системи формування військово-спеціальної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі неперервної освіти; реалізувати розроблену методику формування військово-спеціальної компетентності курсантів НАДПСУ. При формуванні військово-спеціальної компетентності робився вагомий акцент на розробку науково-методичного семінару для підготовки викладацького складу до використання методів активного навчання, інформаційно-комунікаційних технологій та застосування акмеологічного підходу під час формування у курсантів військово-спеціальної компетентності. Науково-методичний семінар надав змогу викладачам творчо усвідомити педагогічну теорію і сформувати необхідні вміння щодо використання теоретичних знань у своїй професійній діяльності. Формування теоретичної бази відбувалося через використання проблемних лекцій, практичні вміння формувалися у процесі навчальних ділових ігор, що містили дискусії та проблемні і рольові ситуації, а також під час проведення занять з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та методів активного навчання. Результативність формування показників військово-спеціальної компетентності детерміновано педагогічними впливами, які були застосовані під час упровадження педагогічної системи формування у майбутніх офіцерів-прикордонників військово-спеціальної компетентності.

У роботі проаналізовано труднощі автоматизації проектування технологічних процесів, пов'язані головним чином з тим, що завдання проектування технологічних процесів не мають в даний час формальних методів вирішення. Тому для здійснення технологічного проектування проведено розробку формалізації технології (або її частини), тобто проведено заміну (перетворення) змістовних пропозицій математичним апаратом. В результаті даної формалізації запропоновано схему руху інформації в процесі оптимізації технологічного процесу. Також розроблено модель реалізації структури технологічного процесу, для якої визначено основні вхідні параметри: перелік параметрів, які впливають на процес; перелік параметрів, які є результатом процесу; перелік керованих параметрів; перелік некерованих параметрів; перелік невідомих параметрів; деталізована структура технологічного процесу з розділенням параметрів та результатів. Таким чином розроблена у даній роботі формалізація проблеми підтримки технологічних процесів у хмарних сервісах дозволяє у подальшому оптимізувати високотехнологічні процеси підприємств різного масштабу з використанням хмарних інформаційних технологій.

У статті обгрунтовано сучасні підходи до формування професійної культури майбутнього вчителя-логопеда, підгрунтям для яких стає рівень професійної підготовки фахівців та їх етико-деонтологічний рівень в умовах переходу вищої освіти на європейські стандарти. Проаналізовано сучасні підходи до визначення поняття “деонтологія” та порівняння педагогічної етики і педагогічної деонтології. Визначено деонтологічну підготовку майбутнього-вчителя логопеда як цілеспрямований і керований процес, який розпочинається у закладі вищої педагогічної освіти й продовжується в професійній діяльності. Деонтологічна підготовка передбачає знання про “правильну” поведінку логопеда в різних ситуаціях. Важливим завданням вчителя-логопеда стають уміння дотримуватись специфічних, професійних та етичних вимог у системі “вчитель-учень”, “вчитель-батьки”, “вчитель-вчитель” тощо. Визначено умови успішної організації навчально-виховного процесу та означеної взаємодії в сучасній системі інклюзивного навчання. Обґрунтовано підходи до корекційно-розвиткової роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, доведено необхідність дотримання особливих вимог до професійної компетентності вчителя-логопеда, оскільки вона є вирішальним чинником розвитку й навчання. Визначено, що вирішення означених завдань значною мірою залежить від професіоналізму логопеда, його культури, духовності, моральності. Доведено важливість особливого підходу до ситуацій ризику в діяльності вчителя-логопеда, визначення особливостей поведінки в означених ситуаціях з огляду на принципи педагогічної деонтології, виявлення взаємозв’язку між ініціативою, творчістю, новаторством й ризиком; визначення видів ризику.Отож деонтологічний компонент компетентність визначено як результат підготовки педагогів, що доводить необхідність спеціальної деонтологічної підготовки вчителів-логопедів для роботи з людьми з особливими освітніми потребами.Підтверджено, що деонтологічна підготовка вчителів-логопедів є однією з можливостей цілеспрямованої трансляції в соціокультурне середовище належних підходів до суб’єктів сучасної освіти – логопедів та їх вихованців з особливими освітніми потребами.

У статті представлено узагальнення результатів дослідження щодо сутності базових понять проблеми неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на різних рівнях військової освіти. З’ясовано, що неперервна фізична підготовка офіцерів-прикордонників – це постійний керований процес фізичного розвитку та самовдосконалення, набуття ними вміннями і навичками особистої безпеки, фізичної витривалості, здатності застосовувати набуті прикладні знання фізичних тренувань та фізично-вольові якості у процесі оперативно-службової діяльності, що передбачає послідовне чергування навчання на рівнях військової освіти з професійною діяльністю або практикою для формування загальної фізичної та спеціальної фізичної готовності з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону. Метою неперервної фізичної підготовки офіцерів є опанування ними визначеним обсягом теоретичних знань, прикладних рухових навичок, формування і розвиток фізичних і психологічних якостей, тактико-технічних навичок захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, готовність їх застосувати у необхідний момент; здатності переносити значні фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону України, а при необхідності – під час ведення сучасного бою; опанування методичними навичками навчання підлеглих застосовувати силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків. Встановлено, що результатом неперервної фізичної підготовки є здатність до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, уміння застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби при виконанні службових обов’язків, фізична витривалість переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. Ця здатність охоплює фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість з урахуванням сучасних вимог до фахівців з безпеки державного кордону.

У статті запропоновано методичні підходи до оцінювання ступені захищеності літального апарата у процесі подолання зони протиповітряної оборони, яка контролюється розрахунком переносного зенітного ракетного комплексу. Для кількісної оцінки процесу придушення інфрачервоних головок самонаведення зенітних керованих ракет авіаційними засобами оптико-електронної протидії авторами запропоновано використовувати один із показників бойової ефективності, а саме зміну площі зони можливих атак. Використання зазначеного показника ефективності захисту літального апарату дозволяє об'єктивно оцінити вплив окремих факторів на процес наведення ракети та визначити шляхи збільшення ефективності захисту. Запропонована методика оцінки ефективності захисту літального апарату від зенітних ракет з інфрачервоними головками самонаведення дозволяє виконати це як якісно, так і кількісно.

У роботі розроблено модель реалізації структури технологічного процесу у хмарному сервісі, для якої було визначено основні вхідні параметри: перелік параметрів, які впливають на процес; перелік параметрів, які є результатом процесу; перелік керованих параметрів; перелік некерованих параметрів; перелік невідомих параметрів; деталізована структура технологічного процесу з розділенням параметрів та результатів. Запропонована структура експертної системи для оптимізації технологічних процесів, проаналізовані методи представлення знань та відповідно розроблено схему потоків інформації під час реалізації даної експертної системи. На основі розглянутих та розроблених методів та механізмів, які використовують для розробки технологічних процесів, розроблено структуру інформаційної системи підтримки прийняття рішень для автоматизації створення оптимізованих технологічних процесів. За допомогою використання розроблених методів та моделей, в результаті проведення процесу оптимізації технологічного процесу за допустимими евристичними правилами, вдалося отримати множину ланцюгів окремо оптимізованих технологічних процесів, з якої проводиться багатокритеріальний відбір, що відповідає поставленим вимогам оптимізації. Користувач системи може отримувати у відповідь як одну картку технологічного процесу, так і декілька найкращих. Таким чином розроблена у даній роботі модель реалізації структури технологічного процесу дозволяє у подальшому оптимізувати високотехнологічні процеси підприємств різного масштабу з використання хмарних інформаційних технологій.

З урахуванням результатів огляду наукових досліджень, враховуючи, досвід, специфіку та практику використання автомобільної техніки (АТ) в підрозділах охорони кордону, а також наявність проблематики щодо вдосконалення процесу виконання середніх ремонтів автомобілів, в статті визначенні можливості з підвищення ефективності управління змістом середнього ремонту автомобілів підрозділів охорони кордону. Середній ремонт автомобілів органів Держприкордонслужби, виконаний ремонтним підрозділом, реалізується на застосуванні двох стратегій ремонтних дій: повному агрегатному відновленні основних агрегатів (блоків, вузлів); прямих ремонтних операцій (розточення, шліфування і т.п.), виконуваних на агрегаті, що відмовив, (блоці, вузлі), з частковим відновленням його окремих елементів, або його заміні ідентичним агрегатом (блоком, вузлом), що вже був у застосуванні і пройшов ремонт. Перехід від описових (або констатуючих) моделей до керованих моделей ефективності середнього ремонту має принципове значення по ряду позицій. Одна з основних – удосконалення і раціоналізація діючої системи їхнього виконання, що виключає необхідність виконання капітальних ремонтів техніки. Немаловажне також те, що на керованих моделях стає якісно іншим саме планування проведення середніх ремонтів. Основою аналітичної побудови керованої моделі ефективності середнього ремонту служить динамічна система диференціальних рівнянь. За результатами дослідження отримані математичні моделі процесу адаптивного управління змістом середнього ремонту автомобілів підрозділів охорони кордону у вигляді динамічних систем диференційних рівнянь. Ці математичні моделі формалізують залежність коефіцієнта відновлення технічного ресурсу від співвідношення структурних елементів окремого зразка АТ, що відремонтовані методом агрегатного відновлення і прямими ремонтними діями. Змістом отриманих диференційних рівнянь визначається процес адаптивного управління змістом середнього ремонту, їх аналіз показує, що при домінуванні методу агрегатного відновлення коефіцієнт відновлення технічного ресурсу АТ збільшується, а у протилежному випадку зменшується.

Зброджування біосировини в закритих камерах ферментації є одним з перспективних методів виробництва компостів, що інтенсивно розвивається. Однак, одним з невирішених питань процесу зброджування субстратів на основі біосировини в закритих камерах є низька ефективність, пов’язана із втратами енергії. З метою дослідження енергетичних параметрів процесу зброджування біосировини розроблено та представлено конструкцію камери ферментації закритого типу. Встановлено, що саме температурний режим на кожній з фаз зброджування субстрату є вагомим чинником впливу на ефективність усього процесу виробництва компосту. Експериментально визначено, що оптимальними температурами на кожній з фаз зброджування є: фаза розігрівання субстрату – до 20 °С; мезофільна фаза – від 20 до 42 °С; термофільна фаза – від 42 до 65 °С; фаза дозрівання – від 65 °С до температури навколишнього середовища. Забезпечення вказаного температурного режиму на кожній з фаз зброджування дозволяє зробити процес компостування керованим та отримувати компости високої якості відповідно до біотехнологічних норм. Експериментально досліджено, що найбільше енергії втрачається через конвекцію на термофільній фазі компостування. Найвищі значення коефіцієнту конвекційного теплообміну становили 1,6…1,7 Вт/(м2·°С) при температурі процесу рівній 61…62 °С і мали місце на 108…132-й годинах тривання процесу компостування. При цьому на 132-й годині тривання процесу значення коефіцієнта тепловиділення становило 8,5 Вт на кілограм органічної речовини субстрату, а сумарна кількість теплоти, виділена з кілограму органічної речовини субстрату, досягала 2 МДж/кг. Хоча під час термофільної фази компостування біосировини внутрішня енергія субстрату різко зростала, на забезпечення енергетичних потреб процесу витрачалося лише 5 % цієї енергії. Аналіз параметрів процесу свідчить, що близько 95 % від виробленої в процесі компостування теплоти втрачається через конвекцію, теплове випромінювання та під час аерації субстрату повітрям. Ці втрати можна зменшити, розробивши відповідні термопідтримуючі засоби – теплоізоляційне покриття зовнішніх поверхонь камер, використання нагрівачів. Бібл. 14, рис. 5.

Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.

Кардинальні зміни характеру та значне збільшення динаміки ведення мінної війни у воєнних конфліктах сучасності стали результатом зміщення пріоритетів у бік застосування новітніх зразків мінної зброї та саморобних вибухових пристроїв переважно з неконтактними датчиками цілі. Такий стан питання викликав загострення проблеми протидії вибухонебезпечним загрозам, а поряд з цим потребу у забезпеченні потрібного рівня ефективності, безпеки та собівартості процесів пошуку і виявлення вибухових пристроїв з неконтактними (електронними) датчиками цілі. Існуючі технічні засоби пошуку та виявлення вибухонебезпечних предметів, як правило, у більшості випадків ґрунтуються на використанні активних електромагнітних методів. Наближення таких пошукових пристроїв до вибухових пристроїв із магнітними (неконтактними) датчиками цілі або тих, що керуються по радіо, досить часто призводить до несанкціонованого вибуху і як наслідок до втрат. Встановлено, що майже усі неконтактні датчики цілі поєднує спільна ознака – наявність напівпровідникових елементів у їхньому складі, або переходів типу метал-окисел-метал. Вказана особливість покладена в основу сучасних засобів виявлення вибухових пристроїв з неконтактними датчиками цілі методом нелінійної радіолокації. Однак, при цьому проблемними досі залишаються вимоги щодо безпеки використання пошукових пристроїв даного типу у ручному варіанті або на наземних транспортних засобах. Одним із шляхів розв’язання даного протиріччя є встановлення пошукових пристроїв на дистанційно-керовану платформу. При чому, виникає нагальна потреба обґрунтування тактико-технічних вимог до засобів даного типу при зміні умов та способів їх застосування. На основі проведеного аналізу попередніх досліджень, як вітчизняних, так і закордонних фахівців, стосовно використання електромагнітних методів пошуку і виявлення рукотворних предметів в укриваючих середовищах (ґрунт, сніг, вода тощо), запропоновано науково-методичний підхід щодо планування експериментальних досліджень процесу виявлення нелінійних переходів вибухових пристроїв з неконтактними датчиками цілі. Експериментальні дослідження, призначені для перевірки і уточнення розроблених теоретичних положень щодо створення перспективних дистанційно керованих радіолокаційних комплексів пошуку та виявлення вибухових пристроїв з неконтактними датчиками цілі за допомогою методу нелінійної радіолокації, а у випадку їх підтвердження – технічного обґрунтування вимог до пошукових пристроїв нелінійної радіолокації та дистанційно керованих радіолокаційних комплексів в цілому.

У статті надано авторське трактування дефініції «інновації» як результат поєднання інтелектуальних ресурсів та інформації у процесі надзвичайно керованих сучасними економічними законами цивілізаційних змін і, відповідно, інноваційного розвитку підприємства як керованої нинішніми економічними законами та інноваційними теоріями зміни на підприємстві. На підґрунті критичного аналізу основних положень теорій інновацій та інноваційного розвитку, інноваційних систем та авторських підходів до розуміння проблеми оцінювання інноваційного розвитку соціально-економічних систем, перш за все підприємств, обґрунтовано доцільність розроблення проведення кластерного аналізу з метою дослідження відношення інноваційного процесу та економічного зростання. Оцінку рівня інноваційного розвитку соціально-економічних систем (регіонів та промислових інноваційних підприємств) здійснено на основі методу багатовимірного статистичного аналізу (ієрархічного кластерного аналізу). У результаті проведеного дослідження за допомогою програмного забезпечення SPSS було виявлено такі групи кластерів. Перша група – з низьким рівнем інноваційного розвитку регіонів (Житомирська, Волинська, Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська області). До другої групи кластерів зі значними відмінностями від інших включено м. Київ (з найвищими показниками питомої ваги промислових підприємств, що займалися інноваціями; кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок; витрат на виконання наукових досліджень і розробок за видами робіт; кількості промислових підприємств, що займалися інноваціями; кількості найменувань впроваджених інноваційних видів продукції; витрат на дослідження та розробки (% ВРП)). До третьої групи кластерів потрапили м. Київ та Харківська область, четвертої – Донецька, п’ятої – Харківська та Запорізька області. Установлено відносно невисокий рівень інноваційного розвитку соціально-економічних систем (регіонів) та дуже повільне його підвищення; високий ступінь дивергенції регіонів за рівнем інноваційного розвитку; географічну зосередженість нижчого, першого, кластеру.

Актуальність теми дослідження. Завдяки високим міцнісним характеристикам і стійкості до агресивних середовищ полівінілхлоридні труби знаходять широке застосування в промисловому будівництві. При спорудженні трубопроводів виникає багато технічних проблем при визначенні оптимальних режимів зварювання труб. Постановка проблеми. Використання статистичного моделювання дає змогу встановити причинні, структурні й кількісні зв'язки між групою керованих факторів і модельованими критеріями досліджуваних процесів і істотно підвищити ефективність вибору технологічних режимів контактного зварювання труб. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У процесі дослідження і вдосконалення складних систем і процесів доцільно використовувати побудову багатофакторних регресійних моделей. Виділення недосліджених раніше частин загальної проблеми. Необхідним є системний підхід до отримання регресійних моделей: процес повинен включати побудову плану експерименту, формалізований вибір структури моделі, стійке оцінювання коефіцієнтів моделі. Постановка завдання. Метою цієї роботи є використання методики регресійного аналізу для дослідження й побудови високоточних статистичних моделей характеристик процесу контактного зварювання полівінілхлоридних труб. Виклад основного матеріалу. Дослідження було проведено за планом повного факторного експерименту 33//27, що дозволило отримати оцінки коефіцієнтів регресії незалежні (у статистичному сенсі) один від одного. Використання результатів дослідження дозволило побудувати адекватні, інформативні, стійкі моделі межі міцності на розтяг зварного шва, ступеня деструкції матеріалу зварного шва й коефіцієнта зварювання залежно від факторів, що впливають: температури нагрівника, часу оплавлення зварюваних торців, питомого тиску осадки. Висновки відповідно до статті. З урахуванням побудованих статистичних моделей проведено аналіз впливу умов зварювання на характеристики якості зварного шва. Результати експерименту підтвердили доцільність запропонованого підходу і використаних методів моделювання.

Considering the modern conditions of educational development, insufficient attention is paid to the independent motor activity of primary school students and directly to the independent performance of physical exercises in extracurricular activities. The article is devoted to the analysis of psychological and pedagogical research of the problem of organization of independent physical exercises in extracurricular activities of primary school.The article considers the essence of the concept of independence. The accepted thesis is that independence should be understood as a generalized characteristic of the activity of a junior schoolchild, and physical development as a controlled natural process of increasing the functional capabilities of primary school students.Forms of independent classes in school and out of school in physical education are recommended, namely: morning hygienic gymnastics; exercise during the day; sports breaks; independent physical exercises at the place of living.The state of use of physical exercises by students of primary school in independent activity is revealed.Thus, from first to fourth grade there is a tendency to reduce the number of students engaged in independent physical activity.The reasons for students’ refusal to exercise in independent physical activity are analyzed. It is indicated that the main reason is the lack of desire to exercise.The algorithm for students’ independent work with physical exercises is proposed. Thus, it is recommended to follow the following sequence of actions: determining the state of health and level of physical fitness, formation of pedagogical tasks, selection of general and special physical exercises, and implementation of tasks, planning and implementation of tasks, evaluation of work results. Elementary school students are offered the rules of independent exercise.To increase the efficiency of preparation of independent classes, develop requirements for compiling sets of exercises for independent motor activity of primary school students.Key words: independent classes; physical exercises; elementary school students.З огляду на сучасні умови розвитку освіти недостатньо приділяється уваги самостійній руховій діяльності учнів початкової школи та безпосередньо самостійному виконанню фізичних вправ у позакласній та позашкільній роботі. Стаття присвячена аналізу психолого-педагогічних досліджень проблеми організації самостійних занять фізичними вправами в позакласній та позашкільній роботі початкової школи.У статті розглянуто сутність поняття «самостійність». Прийнято тезу, що самостійність треба розуміти як узагальнену характеристику активності молодшого школяра, а фізичний розвиток – як керований природній процес підвищення функціональних можливостей учнів початкових класів.Рекомендуються форми самостійних занять з фізичного виховання, такі як ранкова гігієнічна гімнастика; фізичні вправи протягом дня; фізкультурні паузи; самостійні заняття фізичними вправами за місцем проживання.Виявлено стан використання учнями початкової школи фізичних вправ у самостійній діяльності. Так, від 1-го до 4-го класу наявна тенденція до зменшення кількості учнів, що займаються самостійною руховою діяльністю.Проаналізовано причини відмови учнів від самостійних занять руховою діяльністю. Зазначено, що основними причинами є відсутність бажання займатися, невмотивованість з боку дорослих.Запропоновано алгоритм педагогічного впливу в процесі організації самостійної роботи для учнів початкової школи. Так, педагогам рекомендується дотримуватись такої послідовності дій: врахування стану здоров’я та рівня фізичної підготовленості, розроблення педагогічних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, підбір змісту загальних і спеціальних фізичних вправ, планування та реалізація завдання, оцінювання результатів проведеної роботи. Учням початкових класів запропо-новано правила проведення самостійних занять фізичними вправами.Для підвищення ефективності підготовки самостійних занять розроблено вимоги до складання комплексів вправ для самостійної рухової діяльності учнів молодшого шкільного віку.Ключові слова: самостійні заняття, фізичні вправи, учні початкової школи.

Метою наших досліджень було виявити особливості мутаційної активності дії різних доз гамма-променів у сортів пшениці озимої місцевої селекції за показниками спектру викликаних мутаційних змін у другому-четвертому поколінні. Досліджено показники спектру мутаційної мінливості у пшениці озимої сортів місцевої селекції (Комерційна та Співанка) у другому-четвертому поколінні. Досліди проводили на дослідних полях навчально-наукового центру Дніпровського державного аграрно-економічного університету. У дослідах використовували насіння сортів Співанка та Комерційна, опромінене гамма-променями у дозах 100, 150, 200, 250, 300 Гр. Контроль – сухе насіння. Встановлено, що позитивний мутаційний процес є суттєвим для таких ознак, як напівкарликовість (для окремих генотипів) та низькорослість, доведено, що він є надійним постійним джерелом використання мінливості для генетичних ресурсів місцевої селекції для деяких господарсько-цінних ознак для отримання сучасних високоінтенсивних продуктивних, високоадаптивних перспективних форм. Показана регулярність мутаційного процесу в позитивних напрямах, що дає змогу зробити процес використання цього типу мінливості для отримання нового матеріалу з необхідним потенціалом більш керованим та достовірно прогностичним. Доведено доцільність використання для місцевого матеріалу переважно помірних доз 100–150 Гр з частковою можливістю дози 200 Гр. Вища мутаційна активність за показниками частоти змін характерна для сорту Комерційна, але для сорту Співанка, завдяки суттєвому розширенню спектра необхідних змін, загальний рівень мінливості є вищим. Ключовими ознаками в мутаційної мінливості пшениці озимої є мутації за висотою стебла, мутації по восковій поволоці, строкам стиглості. Інші варіанти є середньо- та низькоймовірними, але заслуговує на увагу для моделювання процесу активності мутагенних чинників оцінка мінливості за такими ознаками, як високе стебло, низьке стебло, напівкарлик, інтенсивна воскова поволока, слаба воскова поволока, остистий колос, безостий колос, довгий колос, крупний колос, стерильність, пізньостиглість, ранньостиглість, кущистість, продуктивні, спельтоїдний колос.

В роботі розглядаються можливості підвищення ефективності управління комп'ютерною мережею шляхом моделювання процесу інформаційного забезпечення розподілених та ієрархічних систем з одним або декількома керуючими центрами. Виконується порівняльний аналізу варіантів обміну інформацією за ініціативою керуючих центрів, за ініціативою керованих центрів та при періодичному способі передачі даних. При виборі метода інформаційного забезпечення керуючого центру враховуються час збору інформації і необхідні ресурси мережі.

Розглядаються методи використання нечіткої логіки для вирішення задач керування електромеханічними системами. Як засіб для підвищення якості функціонування автоматизованих електромеханічних систем використовується один з сучасних принципів автоматичного управління - адаптивне управління, що реалізується за допомогою інтелектуальних технологій формування адаптивних алгоритмів регулювання та управління, а саме технологій нечіткого управління (Fuzzy-control). Побудовано дві моделі систем управління: класична двоконтурна система стабілізації швидкості обертання двигун постійного струму - керований випрямляч з пропорційно-інтегральним регулятором і система стабілізації системи двигун постійного струму-керований випрямляч на основі нечіткого регулятора швидкості. Моделювання систем стабілізації і подальший аналіз перехідних процесів здійснювався за допомогою середовища моделювання Matlab Simulink. Після проведення необхідних математичних розрахунків і вибору найбільш оптимальних передавальних функцій, для кожного елемента була розроблена повна функціональна схема класичної двухконтурной системи стабілізації швидкості досліджуваної системи двигун постійного струму – керований випрямляч. Проводиться порівняльний аналіз основних показників якості перехідного процесу для класичної і нечіткої систем управління з метою виявлення переваг і недоліків останньої. Досліджуються дві системи керування: класична двоконтурна система стабілізації швидкості обертання з пропорційно-інтегральним регулятором і система стабілізації на основі нечіткого регулятора швидкості. Моделювання систем стабілізації і подальший аналіз перехідних процесів здійснюється у середовищі моделювання Matlab Simulink з використанням блоку інтелектуального керування Fuzzy Control Toolbox.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов’язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.

У статті запропоновано застосування базової групи операцій перестановок, керованих інформацією, з урахуванням трьох видів алгоритмів реалізації криптографічного перетворення: просте перемішування, гамування з ключем, гамування з ключем із заданою кількістю раундів. Розроблено алгоритми використання операцій перестановок, керованих інформацією, з метою застосування їх як у програмних, так і в апаратних засобах криптографічного захисту інформації. Проведено оцінювання ефективності цих алгоритмів на основі їх програмної реалізації та статистичного тестування пакетом тестів NIST STS. Здійснено аналіз статистичних портретів одержаних результатів роботи розроблених алгоритмів з метою оцінки їх придатності в процесі побудови криптографічних алгоритмів. Показано, що для практичної реалізації криптографічного алгоритму на основі використання запропонованих операцій перестановок, керованих інформацією, потрібно визначити практичну криптографічну стійкість алгоритму, що напряму залежить від довжини пароля та кількості операцій, що застосовуються для шифрування інформації. Крім того, наведено розрахунок варіативності алгоритмів застосування для криптографічного перетворення декількох блоків інформації.

У статті розкрито принципи скорочення трудомісткості виготовлення обробки отворів складної форми із застосуванням керованої розточувальної системи. Визначено етапи еволюції сучасної металообробної техніки. Охарактеризована будова розточувальної головки та визначено її місце у загальні металообробній системі на базі верстата з числовим програмним управлінням. Підкреслено, що на сьогодні, з розвитком автоматизації виробництва, більшою мірою використовують автоматичні розточувальні головки, які мають автоматичну радіальну подачу, що робить їх більш універсальними як при обробці отворів, так і при обробці зовнішніх поверхонь, такі головки мають великий діапазон обробки. Визначено характеристики автоматичної розточувальної головки та наголошено на перевагах застосування. Так використання автоматичних розточувальних головок дозволяє значно скоротити час обробки, збільшити точність і підвищити якість поверхні, що обробляється. Враховуючи, що розточувальні головки за своєю суттю, є приладдям яке знімається, спектр їх застосувань доволі широкий від координатно-розточувальних верстатів до агрегатних верстатів на базі обробних центрів. Представлено структурну схему управління верстатом з ЧПУ з відокремленням основних блоків, що входять до її складу та умовно розкрито схему реалізації керування обертами розточувальної головки. Наголошено, що впровадження мікропроцесорної системи управління позиціонуванням різця в розточувальній головці дозволить збільшити можливості формоутворення, а саме виконувати фасонні, циліндричні, ступінчасті та конусні отвори за один підхід, що дозволить скоротити час обробки, і найголовніше керувати точністю одержуваної продукції, а також скоротити номенклатуру використовуваного інструменту. Сформовано математично модель управління розточувальної головки та описано основні фактори впливу. Підкреслено, що технологічний процес характеризується силою різання та положенням розточувальної головки і може бути представлений у вигляді траєкторії руху її розточувальної кромки. Наголошено, що така система управління здійснює реалізацію процесу розточування отворів за рахунок формування траєкторії та порівняння її з еталонною траєкторією. Здійснення передачі даних блоком зворотного зв’язку запропоновано на технології Bluetooth, яка в умовах сьогодення є бюджетною та максимально дієвою у рамках заявлених вимог.

Стаття присвячена питанню забезпечення якості медичної освіти, підвищення кваліфікації медичних кадрів і безперервного професійного розвитку лікарів та провізорів засобами сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Визна­чені переваги застосування онтологічного підходу до представлення знань у процесі створення і використання медичних інформаційних систем з метою надання доступу до максимально повного обсягу інформації шляхом інтероперабельної інтеграції та агрегації знання-орієнтованих ресурсів та інформаційних джерел. Наведений короткий аналіз існуючих онтологій медичного призначення (від колекцій вузькоспеціалізованих тематичних онтологій до національних термінологічних систем охорони здоров’я), що виявив низку недоліків та перешкод їх використання в системі сучасної медичної освіти в Україні. Визначена необхідність створення єдиного середовища інтероперабельної взаємодії з існуючими онтологічними рішеннями засобами уніфікованого інтерфейсу користувача для підвищення ефективності безперервного професійного розвитку лікарів та провізорів. Викладені основні аспекти розробки онтолого-керованих інформаційних систем, що можуть бути використані не лише при проектуванні і розробці структури, функціоналу та інтерфейсів медичних інформаційних систем, а й у процесі їх використання для вирішення практичних завдань. Представлений досвід застосування ІТ-ТОДОС, когнітивні програмно-інформаційні засоби якої забезпечують інтерактивну інтероперабельну темпоральну та семантичну синхронізацію інформаційних ресурсів незалежно від формату, стандартів і технологій їх створення, для розробки та використання онтолого-керованих медичних інформаційних систем, наведений її функціонал та переваги використання в процесі забезпечення безперервного професійного розвитку лікарів та провізорів.

Найбільш екологічно доцільними рішеннями для управління переробкою твердих муніципальних відходів визнано мінімізацію та запобігання забрудненню довкілля. Міжнародна система переробки орієнтована на мінімізацію відходів за рахунок сортування та вторинного використання сировини, решта потрапляє на переробку й компостування, спалювання та складування залишків. В Україні проблема поводження з відходами залишається найактуальнішою у сфері екологічної безпеки. Фактично сотні тисяч тон муніципальних відходів сьогодні щорічно накопичуються звалищах та полігонах. Оскільки до 40% ТМВ відноситься до органічних відходів, що легко розкладаються (харчові відходи, відходи ринків, міських зелених господарств, муніципальної мережі харчування, каналізаційної системи, відходи домогосподарств), вилучення цієї частини відходів зі звалищ за рахунок компостування та перетворення відходу на вторинний матеріальний ресурс суттєво зменшить екологічне навантаження на фактично розміщенні та потенційно заплановані звалища. Аеробне компостування є однією з найкращих найбільш доступних технологій для інтегрованої системи управління відходами за рахунок мінімізації антропогенного впливу на довкілля, відповідності новітнім вітчизняним та зарубіжним розробкам, економічної та практичної прийнятності технології. Метою експериментального дослідження було вивчення можливості прискорення процесу компостування харчової складової твердих муніципальних відходів за рахунок внесення мікробіологічних добавок для впровадження в якості природоохоронної технології на звалищах. У статті представлено результати дослідження впливу мікробіологічної добавки на перебіг процесів компостування харчової складової твердих муніципальних відходів з метою його прискорення в мезофільному і термофільному температурних режимах з керованими параметрами. Для підвищення ефективності процесу компостування та порівняння особливостей перебігу процесів в якості інокуляту використовували ґрунт, в якості мікробіологічної добавки – екстракт з ґрунту. Показано, що мікробіологічний комплекс прискорює процес компостування харчової складової твердих побутових відходів в 3,3 рази за термофільного режиму і в 2,1 рази за мезофільних умов проведення процесу компостування, що свідчить про ефективність його використання в процесах переробки твердих муніципальних відходів з метою підвищення загального рівня екологічної безпеки.

Запропонована схема побудови циліндричного п’єзокерамічного гідроакустичного перетворювача, параметрами якого можна динамічно керувати в процесі експлуатації за допомогою оперативної зміни амплітуд і фаз електричного збудження зовнішньої та внутрішньої асиметрично розміщених п’єзокерамічних оболонок перетворювача. Методом зв’язаних полів вбагатозв’язних областях розв’язана наскрізна задача випромінювання звуку таким перетворювачем та одержані аналітичні співвідношення для кількісної оцінки параметрів його акустичних, механічних і електричних динамічних полів.

У ряді випадків надзвичайних ситуацій виникає необхідність термінової доставки рятувального спорядження, продовольства, засобів першої необхідності у важкодоступні райони. Запропонований варіант спрямований на забезпечення швидкої і точної доставки засобів порятунку в райони, де люди потрапили в екстремальні умови і зазнали лиха в віддалених безлюдних районах, в тому числі в районах з різними фізичними та кліматичними умовами. Для цього можуть бути застосовані безпілотні літальні апарати одноразового використання. За засіб доставки рятувального спорядження розглядається керований снаряд. В статті запропоновано метод корекції траєкторії польоту засобу доставки рятувального спорядження шляхом формування вирішальної функції кореляційно-екстремальної системи навігації, що на відміну від відомих, дозволяє врахувати спотворення поточного зображення поверхні візування, які виникають внаслідок особливостей руху в процесі польоту.

The article considers innovation in the field of education through the synthesis of theory and practice as a branch of scientific knowledge. It is noted that educational innovation is aimed at finding the most effective methods of transmitting information from teacher to student, in the field of education, it is based primarily on pedagogy and psychology; innovation in education is perceived as a branch of scientific knowledge that explores the educational process and methods of its implementation. Pedagogical innovation includes the doctrine of the inseparable relationship of the following components of the innovation process: the development of educational innovations, their testing and implementation, application in practice and dissemination; the subject of pedagogical innovation is considered to be a set of tools and patterns in the field of development and implementation of pedagogical innovations in educational institutions. The article analyzes a number of concepts, in particular: “innovation”, “innovative person”, “educational innovation”. Thus, the concept of “innovative person” is interpreted as a person of such socio-cultural development, who is able to work creatively, to be competitive in today’s conditions. Attention is paid to the problems of forming innovative models of education in higher education. The model of innovative learning in higher education proposed by scientists is taken into account, which provides for: active participation of the student in the learning process; opportunities for applied use of knowledge in real conditions; bringing concepts and knowledge in a variety of forms, not just in text; approach to learning as a collective rather than individual activity; shifting the focus to the learning process rather than memorizing information. The article draws attention to the interpretation of the definition of “pedagogical innovation”. Pedagogical innovation is a purposeful change that introduces innovations into the educational environment that improve the characteristics of individual parts, components and the educational system as a whole; the process of mastering innovation; search for ideal methods and programs, their implementation in the educational process and their creative rethinking. It is noted that innovative processes in the education system are perceived as controlled processes of creation, perception, evaluation, development and application of pedagogical innovations. The classification of pedagogical innovations is given, in particular: by types of activity; by the nature of the changes; on the scale of changes; by scale of use; by source.Key words: innovation, innovative models, pedagogical innovation, educational environment, pedagogical innovations. У статті розглянуто інноватику у сфері освіти через синтез теорії та практики як галузь наукового знання. Зауважується, що освітня інноватиканацілена на пошук найбільш дієвих методів передачі інформації від вчителя до учня, у сфері освіти вона спирається в першу чергу на педагогіку і психологію; інноватика у сфері освіти сприймається як галузь наукового знання, що досліджує освітній процес і методи його втілення в життя. Педагогічна інноватика включає в себе вчення про нерозривний взаємозв’язок таких компонентів інноваційного процесу, як: розробка освітніх нововведень, їх тестування та впровадження, застосування на практиці і поширення; предметом педагогічної інноватики вважають сукупність засобів і закономірностей в області розробки і впровадження педагогічних нововведень в освітніх установах. У статті проаналізовано ряд понять, зокрема: «інноватика», «інноваційна людина», «освітня інноватика». Так, поняття «інноваційна людина» тлумачиться як особа такого соціально-культурного розвитку, яка здатна творчо працювати, бути конкурентноспроможною в умовах сьогодення. Звертається увага на проблеми формування інноваційних моделей навчання у вищій школі. Взято до уваги запропоновану науковцями модель інноваційного навчання у вищій школі, яка передбачає: активну участь студента у про-цесі навчання; можливості прикладного використання знань у реальних умовах; наведення концепцій і знань у найрізноманітніших формах, а не тільки у текстовій; підхід до навчання як до колективної, а не індивідуальної діяльності; зміщення акценту на процес навчання, а не на запам’ятовування інформації. У статті звертається увага на потрактування дефініції «інновація педагогічна». Інновація педагогічна – це цілеспрямована зміна, що вносить в освітнє середовище нововведення, які поліпшують характеристики окремих частин, компонентів і самої освітньої системи в цілому; процес освоєння нововведення; пошук ідеальних методик і програм, їх впровадження в освітній процес і їх творче переосмислення. Зауважуєть-ся, що інноваційні процеси в системі освіти сприймаються як керовані процеси створення, сприйняття, оцінки, освоєння і застосування педагогічних нововведень. Наводиться класифікація педагогічних інновацій, зокрема: за видами діяльності; за характером внесених змін; за масштабом внесених змін; за масштабом використання; за джерелом виникнення.Ключові слова: інноватика, інноваційні моделі, педагогічна інноватика, освітнє середовище, педагогічні нововведення.

Рецензія на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій. У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості. У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.

У статті проаналізовано контекст кризи вищої освіти, спричиненої переходом сучасного суспільства до Другого Модерну. Показано, що в умовах передчуття «смерті університету», або перебування його «в руїнах», сьогодні, з одного боку, переглядається «ідея університету», акцентується увага на зміні його місії, пропонуються нові моделі, гнучкі траєкторії освіти, що стимулює адаптаційні процеси в закладах вищої освіти, їх творче реагування на виклики сьогодення, виникнення позауніверситетських освітніх послуг. Водночас, паралельно відбуваються процеси уніфікації освітньої системи, гонитва за рейтингами, що є проявом попереднього коду індустріального суспільства, коли «невидима» частина навчання мала на меті формування керованої робочої сили. Простежено зв’язок між третинним навчанням, «освітою без навчання» та перетворенням університету на лабораторію суспільно-особистісних нанотехнологій, в якій здобувач, пізнаючи власну унікальність, набуває таку пластичність мислення та функції, яких потребують різні соціальні вузли.

Стаття досліджує передумови активізації процесу розробки мобільних роботів напочатку XXI сторіччя. Наведено перелік факторів, що безпосередньо впливають на інтенсифікацію розвитку робототехніки. Процес зростання кількості розробок в цьому секторі обумовлює необхідність їх чіткої класифікації. Автором запропоновано систему класифікації бойових наземних роботизованих комплексів в розрізі масо-габаритних характеристик та ступеню їх автономності. Сформована класифікаційна таблиця, де наведено типові приклади роботизованих комплексів відповідно до різних квадрантів. Таблиця побудована виходячи з п’яти масо-габаритних груп наземних роботизованих комплексів та чотирьох рівнів автономності. Окремо по кожному квадранту таблиці надані головні тактико-технічні характеристики роботизованих комплексів, що заявлені розробниками та безпосередньо впливають на ефективність зразків. Такі показники як радіус телекерування роботом з боку оператора, швидкість пересування, тривалість роботи на одній зарядці, можливість додаткового корисного навантаження або бойові можливості наведені для всіх зразків. В наступній таблиці проаналізовані тактико-технічні характеристики та переваги різних роботизованих комплексів для висвітлення їх ефективності та зручності під час експлуатації. Серед провідних факторів, що безпосередньо впливають на ефективність зразків автор відокремив наступні: тип приводу, наявність легкозаймистих речовин на борту, легкість старту роботи роботизованого комплексу в складних метеорологічних умовах, акустична, термічна та візуальна непомітність, наявність власного повноцінного бойового модуля та вбудованої системи автономного руху. Наприкінці статті згадується про потужний рух проти роботів-вбивць (Campaign to Stop Killer Robots) та його відомих адептів з усього світу. Наведено визначення автономної зброї та її відмінності від зброї, керованої оператором. Вказано на головні загрози, пов’язані із автономною зброєю. Запропоновано також думку автора щодо перспектив руху “Campaign to Stop Killer Robots” в умовах поглиблення конфліктів по всьому світу.

Purpose. The purpose of this research is to increase the efficiency of the charging station, which is to meet the demand of energy for charging the batteries of electric vehicles without exceeding the limits of the grid restrictions. Methodology. The model of a controlled charging system was considered to study the efficiency of charging stations with the quantitative connection of electric vehicles to the charger under conditions of power limitation. Results. The load graph during the controlled charging method does not exceed the set limit voltage and power consumption settings, but with the uncontrolled method there is an overload of 16% during peak hours. The main disadvantage of the conventional method of charging with restrictions is that EVs that have been connected to the charging slots later than other EVs, were not charged in conditions of limited power supply. The charging stations require a charging system that does not have such a disadvantage – it is necessary that almost all connected electric vehicles fill their required level of charge and meet the limitations of the network at the same time. Investigating such a system is the task of future research. Originality. Every year the number of electric vehicles in Ukraine is growing rapidly. This also determines the development of a network of charging stations, both commercial and for domestic use. According to the Rules for the use of electricity, the contract for electricity consumption specifies the allowable capacity for the household or enterprise. Violation of this limit may cause the facility to become disconnected from the power supply with additional penalties. Practical value. The solutions to the problem of charging a large number of EVs are mainly based on different types of planning and creating a profile of their charging scenarios with technical limitations. These restrictions depend on the situation of the charging station (the number of connected EVs, their charging levels, the possibility of simultaneous charging for a few EVs, and the declared charging time). The charging period convenient for the EV owner and the network load schedule may conflict. The development of a realtime charging control system should provide each EV guaranteed charging even in conditions of limited power consumption. References 13, tables 4, figures 18.

Правила IМО по перевезенню зерна вимагають дотримання мінімального рівня прийнятної остійності для перевезення зерна, визначеного кутом крену внаслідок умовного зсуву зерна, залишкової відновлювальної енергії, після такого передбачуваного зсуву зерна, й початкової метацентричної висоти. Сучасні навантажувальні комплекси для перевалки зернових культур мають високу продуктивність, що зобов'язує здійснювати постійний контроль положення судна, у тому числі вносити корективи в довжину й натяг швартовних канатів. Поряд зі швартовними лебідками, брашпилями й шпилями в цьому процесі беруть участь і динамічні швартовні кнехти. Аналіз швартовних обладнань показав, що найбільш ефективним для корекції положення судна є застосування керованих кнехтів у комплексі з автоматичним лебідками. Однак, досвід застосування керованих кнехтів відомих конструкцій, свідчить, що в їхніх конструкціях закладені рішення, що у значній мірі обмежують можливості використання при положенні судна, яке швидко змінюється, чи в складних кліматичних умовах. Пропонована конструкція відрізняється тим, що тумби мають електромеханічні стопори з датчиками зусилля, пальці встановлені на осях обертання тумб і з'єднані з валами п'єзоелектричних двигунів, які жорстко приєднані до основи, і разом зі стопором з'єднані із блоком керування. Таким чином, розроблене обладнання забезпечить: розширення діапазону експлуатаційних режимів застосування швартовних кнехтів завдяки застосуванню п'єзоелектричних двигунів; спрощення конструктивного виконання; відсутність необхідності компенсації впливу кліматичних факторів на елементи кнехта; відсутність загрози забруднення навколишнього середовища вуглеводневими робочими речовинами; підвищення ремонтопридатності за рахунок обрання модульної конструкції. Використання розробленого обладнання дозволить оперативно підтримувати безпеку положенням судна при вантажних операціях

Вступ. Зміна економічної політики України e сфері ринкових відносин за умови процесу євроінтеграції, а також швидка приватизація підприємств істотним чином змінили систему перевізного процесу, зокрема ефективність роботи авто- мобільного транспорту. На сьогодні автотранспортні підприємства працюють в умовах відсутності централізованих замовлень, що викликає певну нестабіль- ність формування обсягів їх послуг протягом запланованого періоду. Результатом такої роботи є невпевненість підприємств в досягненні позитивних результатів їхньої виробничо- господарської діяльності. Спостерігається відповідне зростан- ня та ризик їх стійкого функціонування на конкурентному ринку. Незважаючи на надану свободу вибору з безлічі альтернативних стратегій розвитку, необхідно застосовувати такі стратегічні рішення, які б забезпечили підприємствам ста- більні умови їх діяльності. В роботі пропонується застосувати шість стратегій управління для підвищення ефективності роботи автотранспортного підпри- ємства. Метою роботи є дослідження стратегій рішення локального завдан- ня автотранспортного підприємства, а саме: забезпечення ефективності та якості робіт з технічного обслуговування рухомого складу шляхом формування організаційних і управлінських рішень у відповідних проєктах. Результати. Про- ведені дослідження дали можливість запропонувати шість стратегій управлін- ня автотранспортним підприємством для покращення його господарської діяль- ності. Висновки. Розроблені стратегії, що пропонуються в роботі, дають змогу отримати набір керованих дій залежно від реального стану системи технічного обслуговування. Таким чином, обираючи відповідні стратегії на підставі прийня- того критерію оптимальності, є можливість керувати виробничими процесами технічного обслуговування у відповідних проєктах залежно від фактичного пробі- гу рухомого складу, необхідності забезпечення технологічного процесу перевезень та забезпечення максимального завантаження зони технічного обслуговування.

У статті розглянуто особливості цифровізації як суспільного явища. Визначено вплив цифровізації на освітні та управлінські процеси, що відбуваються у закладах загальної середньої освіти. Опрацьовано сутність системи управління організацією, її елементів та принципів. Проаналізовано зв’язок поняття «система управління закладом загальної середньої освіти» з теорією організації як наукою. Запропоновано модель системи управління закладом загальної середньої освіти із застосуванням сучасних цифрових освітніх інструментів. Розглянуто функції управління та приклади використання цифрових технологій під час їх виконання. Визначено ключовий перелік онлайн-сервісів забезпечення ефективної комунікації між керуючою та керованою підсистемами закладу загальної середньої освіти. Досліджено особливості цифровізації окремих етапів прийняття управлінських рішень у закладах загальної середньої освіти.

У рамках нової парадигми системи освіти України визначено, що основним завданням діяльності суб’єктів освітнього процесу є формування ключових і предметних компетентностей школярів. Сучасні фахівці освіти повинні мати у своєму інструментарії компетентнісно орієнтовані технології, засоби й методи їх використання, спрямовані на вироблення життєво важливих умінь і навичок. Стаття присвячена викладенню одного з актуальних питань організації освітнього процесу початкової школи України, а саме особливостей формування комунікативної компетентності учнів на уроках мовно-літературної освітньої галузі (навчання грамоти (1 клас), української мови й літературного читання (2–4 класи), іноземної мови (1–4 класи)) в умовах дистанційного навчання через пандемію коронавірусу. У роботі здійснено аналіз та узагальнення практичного досвіду вчителів початкової освіти щодо формування ключових і предметних компетентностей учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання, з одного боку, і створення мобільного освітнього середовища в умовах карантинних обмежень, з іншого боку. Запропоновано розробки методичного інструментарію для забезпечення ефективного навчання учнів початкових класів на уроках мовно-літературної освітньої галузі в цілому, і комунікативних (рідномовної та іншомовної) компетентностей зокрема. У статті представлено перелік цифрових ресурсів, сучасних педагогічних технологій, методів, засобів навчання та оцінювання, особливості планування та проведення онлайн-уроків, які уможливлюють ефективність організації освітнього процесу в умовах пандемії. Авторами особливо акцентовано на кардинальній зміні діяльності педагогів і школярів, зумовлену активним використанням цифрових ресурсів та інноваційних освітніх технологій в умовах дистанційного навчання. У режимі офлайн спосіб навчання, передачі знань і набуття життєво необхідних умінь і навичок є планованим і керованим учителем безпосередньо, і від нього залежать результати успішності учнів. У режимі онлайн першочергової важливості набуває роль учня, адже тут переважає самостійність, автономія, саморегуляція освітньої діяльності. Учитель, навчаючи предметів мовно-літературної галузі, виконує функції наставника-консультанта, тьютора, координатора пізнавальної діяльності, а учні стають активними учасниками динамічного процесу навчання, що забезпечує продуктивну імплементацію впровадження комунікативно-діяльнісного підходу до опанування предметних знань та умінь.

Одним із перспективних підходів до організації навчального процесу є модель інтеграції технологій навчання: традиційного та дистанційного, електронного, мобільного. Інтеграція аудиторної та позааудиторної роботи в процесі навчання можлива за рахунок використання педагогічних технологій та сучасних ІКТ, зокрема, засобів електронного, дистанційного, мобільного навчання. Для того, щоб процес інтеграції був найефективнішим, викладачу необхідно управляти, регулювати та контролювати діяльність студентів [1].З практичної точки зору класичний підхід до ІКТ в освіті включає «політику / стратегію – вклад – процес – продукт / результати». Для того, щоб інтеграція ІКТ в національні системи освіти стала ефективною, потрібно відповідне поєднання наступних політичних і практичних чинників [2]: 1) чіткі цілі та створення національної програми по підтримці використання ІКТ в освіті; 2) допомога та стимулювання як державних, так і приватних навчальних закладів до придбання обладнання ІКТ (наприклад, шляхом цільового державного фінансування, включаючи кошти на технічне обслуговування; податкових знижок на обладнання ІКТ та програмне забезпечення для навчальних закладів; інвестицій або спонсорства досліджень з розвитку недорогого обладнання та програмного забезпечення ІКТ, тощо); 3) пристосування навчальних програм до впровадження ІКТ, розвиток і придбання стандартних якісних електронних навчальних посібників та програмного забезпечення; 4) розробка програм масової підготовки викладачів до використання ІКТ; 5) умотивованість викладачів та студентів організовувати процес навчання із залученням ІКТ; 6) адекватний рівень національного моніторингу та система оцінки, що дозволяють регулярно визначати результати та дієвість, а також заздалегідь виявляти недоліки з метою підвищення ефективності стратегії.Виданий Департаментом освіти США Національний план освітніх ІКТ у 2010 році являє собою модель навчання, що базується на використанні ІКТ та включає в себе цілі і рекомендації в п’яти основних областях: навчання, оцінювання, викладацька діяльність, засоби і продуктивність [3]. Розглянемо, як інтерпретується кожна із зазначених областей.Навчання. Викладачі мають підготувати студентів до навчання впродовж всього життя за межами аудиторії, тому необхідно змінити зміст та засоби навчання для того, щоб відповідати тому, що людина повинна знати, як вона набуває знання, де і коли вона навчається, і змінити уявлення про те, хто повинен навчатися. В XXI столітті необхідно використовувати доступні ІКТ навчання для мотивації й натхнення студентів різного віку.Складні і швидко змінні потреби світової економіки говорять про необхідний зміст навчання і про тих, кого потрібно навчати. Використання ІКТ дозволяє впливати на знання і розуміння навчального матеріалу.На рис. 1 показана модель навчання, що базується на використанні ІКТ. На відміну від традиційного навчання в аудиторії, де найчастіше один викладач передає один і той же навчальний матеріал всім студентам однаково, модель навчання із використанням ІКТ ставить студента у центр і дає йому можливість взяти під контроль своє індивідуальне навчання, забезпечуючи гнучкість у кількох вимірах. Основний набір стандартних знань, вмінь та навичок утворюють основу того, що всі студенти повинні вивчати, але, крім того, студенти та викладачі мають можливість вибору у навчанні: великі групи чи малі групи, діяльність у відповідності з індивідуальними цілями, потребами та інтересами.В цій моделі навчання підтримується ІКТ, надаючи зручні середовища та інструменти для розуміння і запам’ятовування змісту навчання. Залучення ІКТ навчання забезпечує доступ до більш широкого і більш гнучкого набору навчальних ресурсів, ніж є в аудиторіях, підключення до ширшої і більш гнучкої кількості «викладачів», включаючи викладачів ВНЗ, батьків, експертів і наставників за межами аудиторії. Досвід ефективного навчання може бути індивідуальним або диференційованим для окремих однолітків, персональних навчальних мереж, онлайн навчання та керованих курсів, експертизи та авторитетних джерел, однолітків із подібними інтересами, даними та ресурсами, навчальних спільнот, засобів навчання, управління інформацією та засобів зв’язку, викладачів, батьків, тренерів та інструкторів і студентів.Для конкретних дисциплін, хоча і існують стандарти змісту навчання, модель навчання із використанням ІКТ дає зрозуміти, яким чином можна проводити навчання. Серед всіх можливих варіантів будується власний проект навчання, що розв’язує проблеми реальної значимості. Добре продумані плани індивідуального навчання допомагають студентам отримати знання з конкретних дисциплін, а також підтримують розробку спеціалізованого адаптивного досвіду, що може бути застосований і в інших дисциплінах. Рис. 1. Модель навчання із використанням ІКТ у США [3] Згідно з Національним планом освітніх ІКТ Департаменту освіти США індивідуалізація, диференціація і персоналізація стали ключовими поняттями у сфері освіти [3]. Індивідуалізація розглядається як підхід, що визначає потрібний темп у навчанні різних студентів. При цьому навчальні цілі однакові для всіх студентів, але студенти можуть вивчати матеріал з різною швидкістю в залежності від їх потреб у навчанні. Диференціація розглядається як підхід, що ураховує переваги різних студентів. Цілі навчання однакові для всіх студентів, але методи навчання варіюються в залежності від уподобань кожного студента або потреб студентів. Персоналізація розглядається як підхід, за якого вивчаються навчальні потреби студентів із урахуванням навчальних переваг та конкретних інтересів різних студентів. Персоналізація включає в себе диференціацію та індивідуалізацію.Викладачі постійно мають визначати необхідний рівень знань та вмінь студентів. На сучасному етапі в навчанні, крім знань з конкретних дисциплін, студент має володіти критичним мисленням, умінням комплексно вирішувати проблеми, бути готовим до співпраці. Крім того, студент має відповідати таким категоріям: інформаційна грамотність (здатність ідентифікувати, знаходити, оцінювати та використовувати дані для різних цілей); медіаграмотність (здатність до використання і розуміння засобів масової інформації, а також ефективного спілкування, використовуючи різні типи носіїв); можливість оцінювати і використовувати інформаційно-комунікаційні технології, відповідно вести себе в соціально прийнятних Інтернет-спільнотах, а також розумітися в питанні навколишньої конфіденційності та безпеки. Все це вимагає базового розуміння самих ІКТ і здатності використовувати їх в повсякденному житті.Навчаючи, викладачі мають враховувати те, що студенти не можуть вивчити все, що їм потрібно знати в житті, і економічна реальність така, що більшість людей будуть змінювати місце роботи протягом всього життя. Тому необхідно привити адаптивні навички навчання, що поєднують зміст знань із можливістю дізнатися щось нове.Найчастіше у навчанні прийнято використовувати такі веб-ресурси і технології, як вікі, блоги та інший вміст, що створюють користувачі для дослідження та підтримки співпраці і спілкування у роботі. Для студентів ці інструменти створюють нові навчальні можливості, що дозволяють їм подолати реальні проблеми, розробити стратегії пошуку, оцінити довіру і авторитет веб-сайтів і авторів, а також створювати і спілкуватися за допомогою мультимедіа. Так, при вивченні вищої математики, інтерактивні графіки та статистичні програми роблять складні теми більш доступним для всіх студентів і допомагають їм підключатися до навчального матеріалу, що має відношення до їх спеціальності.ІКТ можуть бути використані для забезпечення більших можливостей у навчанні у поєднанні з традиційним методам навчання. Із використанням ІКТ можна подавати навчальні матеріали, вибираючи різні типи носіїв, та сприяти засвоєнню знань, вибираючи інтерактивні інструменти, до яких відносяться інтерактивні тематичні карти, хронології, що забезпечують візуальний зв’язок між наявними знаннями і новими ідеями.Із використанням ІКТ розширюються засоби навчання студентів: 1) забезпечується допомога студентам у процесі навчання; 2) надаються інструменти для спілкування у процесі навчання (це можна зробити через веб-інтерфейс мультимедіа, мультимедійні презентації, тощо); 3) сприяють виникненню Інтернет-спільнот, де студенти можуть підтримувати один одного у дослідженнях та розвивати більш глибоке розуміння нових понять, обмінюватися ресурсами, працювати разом поза ВНЗ і отримувати можливості експертизи, керівництва та підтримки.Для стимулювання мотивації до взаємодії із використанням ІКТ можна: 1) підвищувати інтерес та увагу студентів; 2) підтримувати зусилля та академічну мотивацію; 3) розробляти позитивний імідж студента, який постійно навчається.Оскільки людині впродовж всього життя доводиться навчатися, то ключовим фактором постійного і безперервного навчання є розуміння можливостей ІКТ. Використання ІКТ в навчанні надає студентам прямий доступ до навчальних матеріалів та надає можливості будувати свої знання організовано і доступно. Це дає можливість студентам взяти під контроль і персоналізувати їх навчання.Оцінювання. В системі освіти на всіх рівнях планується використовувати можливості ІКТ для планування змісту навчального матеріалу, що є актуальним на момент навчання, і використовувати ці дані для безперервного вдосконалення навчальних програм. Оцінювання, що проводиться сьогодні в ВНЗ, спрямоване показувати кінцевий результат процесу навчання. При цьому не відбувається оцінка мислення студента в процесі навчання, а це могло б допомогти їм навчитися краще.У процес оцінювання необхідно уводити поліпшення, що включають в себе пошук нових та більш ефективних способів оцінювання. Необхідно проводити оцінювання в ході навчання таким чином, щоб мати змогу поліпшити успішність студентів в процесі навчання, залучати зацікавлені сторони (роботодавців) у процес розробки, проведення та використання оцінок студентів.Існує багато прикладів використання ІКТ для комплексного оцінювання знань студентів. Ці приклади ілюструють, як використання ІКТ змінило характер опитування студентів, воно залежить від характеру викладання та апробації теоретичного матеріалу. Впровадження ІКТ дозволяє представити дисципліни, системи, моделі і дані різними способами, що раніше були недоступними. Із залученням ІКТ у процес навчання можна демонструвати динамічні моделі систем; оцінювати студентів, запропонувавши їм проводити експерименти із маніпулюванням параметрів, записом даних та графіків і описом їх результатів.Ще однією перевагою використання ІКТ для оцінювання є те, що з їх допомогою можна оцінити навчальні досягнення студента в аудиторії та за її межами.В рамках проекту «Національна оцінка освітніх досягнень» (The National Assessment of Educational Progress – NAEP) розроблено і представлено навчальні середовища, що надають можливість проводити оцінювання студентів при виконанні ними складних завдань і вирішенні проблемних ситуацій. Використання ІКТ для проведення оцінювання сприяє поліпшенню якості навчання. На відміну від проведення підсумкового оцінювання, використання корекційного оцінювання (тобто оцінювання, що дозволяє студенту побачити та виправити свої помилки в процесі виконання запропонованих завдань, наприклад, тестування з фізики, запропоноване Дж. Р. Мінстрелом (J. R. Minstrell) – www.diagnoser.com), може допомогти підвищити рівень знань студентів.Під час аудиторних занять викладачі регулярно намагаються з’ясувати рівень знань студентів, проводячи опитування. Але це надає можливість оцінити лише незначну кількість студентів, нічого не говорячи про знання та розуміння навчального матеріалу іншими студентами. Для вирішення цієї проблеми вивчається можливість використання різних технологій на аудиторних заняттях в якості «інструменту» для оцінювання. Одним із прикладів є використання тестових програм, що пропонують декілька варіантів відповідей на питання, до складу яких включено як істинні так і неправдиві відповіді. Студенти можуть отримати корисні відомості із запропонованих відповідей на подібні питання, якщо вони ретельно розроблені.При навчанні студентів із використанням засобів Інтернет існують різні варіанти використання доступних Інтернет-технологій для проведення формуючого оцінювання. Використовуючи онлайн програми, можна отримати детальні дані про рівень досягнень студентів, що не завжди можливо в рамках традиційних методів навчання. При виконанні завдань студентами програмно можна з’ясувати час, що витрачають студенти на виконання завдань, кількість спроб на розв’язання завдань, кількість підказок даних студенту, розподіл часу в різних частинах даного завдання.У моделі навчання, де студенти самі обирають доступні засоби навчання, оцінювання виступає в новій ролі – визначення рівня знань студента з метою розробки подальшого унікального плану навчання для конкретного студента. Із використанням такого адаптивного оцінювання забезпечується диференціація навчання.В системі освіти в США на всіх рівнях застосовуються можливості Інтернет-технологій для вимірювання знань студентів, що надає можливість використовувати дані оцінки для безперервного вдосконалення процесу навчання.Для проведення вдосконалення процесу навчання необхідні наступні дії [3]:1) на рівні держави, районів необхідно проектувати, розробляти і здійснювати оцінювання, що дає студентам, викладачам та іншим зацікавленим сторонам своєчасні та актуальні дані про навчальні досягнення студентів для підвищення рівня та навчальної практики студентів;2) науковий потенціал викладачів освітніх установ, а також розробників Інтернет-технологій використовувати для поліпшення оцінювання в процесі навчання. Із використанням Інтернет-технологій можна проводити вимірювання ефективності навчання, забезпечуючи систему освіти можливостями проектування, розробки та перевірки нових і більш ефективних методів оцінювання;3) проведення наукових досліджень для з’ясування того, як із використанням технологій, таких як моделювання, навчальні середовища, віртуальні світи, інтерактивні ігри та навчальні програми, можна заохочувати та підвищувати мотивацію студентів при оцінці складних навичок;4) проведення наукових досліджень і розробок із проведення об’єктивного оцінювання (без оцінювання сторонніх здібностей студента). Для того, щоб оцінки були об’єктивними, вони повинні вимірювати потрібні якості та не повинні залежати від зовнішніх факторів;5) перегляд практики, стратегії і правил забезпечення конфіденційності та захисту даних про одержані оцінки студентів, при одночасному забезпеченні моделі оцінок, що включає в себе постійний збір і обмін даними для безперервного вдосконалення процесу оцінювання.Всі студенти повинні мати право на доступ до даних про власні оцінки у вигляді електронних записів, дізнаючись таким чином рівень своїх знань. У той же час, дані по студентам повинні бути відкритими і для інших студентів.Викладацька діяльність. Викладачі можуть індивідуально або колективно підвищувати свій професійний рівень, використовуючи всі доступні технології. Вони можуть отримати доступ до даних, змісту, ресурсів, відомостей і передового досвіду навчання, що сприяє розширенню можливостей викладачів і надихає їх на забезпечення більш ефективного навчання студентів.Багато викладачів працюють поодинці, не спілкуючись з колегами або викладачами з інших ВНЗ. Професійний розвиток зазвичай проводиться на короткому, фрагментарному і епізодичному семінарі, що пропонує мало можливостей для використання отриманих матеріалів на практиці. Основна аудиторна робота викладача на практиці зводиться до перевірки набутих знань студентами. Багато викладачів не мають відомостей, часу, або стимулу для постійного підвищення свого професійного рівня щороку. Так само, як використання ІКТ може допомогти поліпшити процес навчання та оцінювання, використання ІКТ може допомогти краще підготуватися до ефективного викладання, підвищити професійний рівень. Використання ІКТ дозволяє зробити перехід до нової моделі зв’язаного навчання.У зв’язаному навчанні викладачі мають отримувати повний доступ до даних про процес навчання студентів та аналітичні інструменти для обробки цих даних. Їм необхідно забезпечити комунікацію зі своїми студентами, доступ до даних, ресурсів і систем підтримки навчання, що дозволить їм створювати, управляти і оцінювати досягнення навчання студентів в позааудиторний час. Викладачі також можуть отримати доступ до ресурсів, що надають можливість підвищити свій професійний рівень (рис. 2). Рис. 2. Модель зв’язаного навчання викладачів Оскільки середовище навчання постійно ускладнюється, у зв’язаному навчанні забезпечу

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Своєчасна вакцинація – це однин із найуспішніших профілактичних напрямків охорони здоров’я, найефективніший і найдешевший спосіб для держави зберегти здоров’я своїх громадян. Мета – запропонувати алгоритм організації планової імунізації дітей в умовах карантину для підвищення ефективності рутинної імунізації на первинній ланці та зниження ймовірності виникнення епідемічних спалахів ре-емерджентних інфекцій. Пандемія SARS-CoV-2 внесла свої корективи в реалізацію налагоджених національних імунізаційних програм. Світ зіштовхнувся із кризою громадського здоров’я, ініційованого COVID-19, наслідком якої можуть стати значні соціально-економічні втрати через зростання ймовірності виникнення ре-емерджентних інфекцій і що може мати руйнівний вплив на кожен аспект людського життя, спричинивши значну захворюваність та смертність. ВООЗ рекомендує продовжувати планові щеплення в умовах пандемії, але з чітким дотриманням всіх протиепідемічних заходів. В умовах медичної реформи в Україні реалістичним є сценарій, який передбачає детальний аналіз стану колективного імунітету дільниці та об’єму потреб в імунізації для дітей цього підрозділу з подальшим сортуванням отриманих даних за термінами проведення, використанням певних вакцин, можливостями батьків відвідати лікаря в призначену дату. Окремо варто скористуватись можливістю поєднання планового патронажу дитини з вакцинацією, надати пріоритетність первинним вакцинальним комплексам і застосуванню комбінованих вакцин у формуванні індивідуального календаря імунізації для кожної дитини, що наздоганяє Календар. Програма наздоганяння вимагає визначити, хто пропустив, виявити, що пропустив та скласти відповідно отриманій інформації індивідуальні програми імунізації, враховуючи наявний перелік імунобіологічних препаратів за кошт держбюджету чи виходячи з можливостей або бажання батьків. Висновок. Щеплення продовжують відігравати важливу роль у захисті вразливих людей від потенційно смертоносних хвороб. Незважаючи на те, що пандемія порушила важко здобутий прогрес, досягнутий за останнє десятиліття шляхом вакцинації, вона повинна тривати. Потрібно наздогнати втрачене шляхом створення індивідуальних схем рутинної імунізації, зробивши їх максимально зручними для батьків. Регулярні профілактичні щеплення як захід забезпечення громадського здоров’я є найбільш ефективним засобом у запобіганні виникненню ре-емерджентних інфекцій та економічно вигідним при запобіганні масової захворюваності та передчасної смертності. Запобіжна масова захворюваність і висока смертність шляхом регулярної рутинної імунізації перевищує за користю ймовірні ризики від COVID-19, пов’язані з відвідуванням клінік для вакцинації, особливо для дітей з уже наявним певним вакцинальним анамнезом.

Мета роботи: обґрунтування рекомендацій щодо забезпечення енергетичної безпеки держави для підвищення національної (воєнної) безпеки. Дизайн/Метод/Підхід дослідження: використовується метод інверсного аналізу складових енергетичного сектору, визначення критичних параметрів та розроблення шляхів їх подолання (нівелювання). Практична цінність дослідження: запропоновані рекомендації можливо використовувати під час розроблення програмних документів щодо розвитку енергетичної сфери держави, визначення шляхів протистояння негативним зовнішнім та внутрішнім факторам. Запропоновані рекомендації дозволять: покращити становище, яке склалося в енергетичному секторі, зокрема внаслідок бойових дій; зменшити уразливість енергетичного сектору від дії зовнішніх та внутрішніх факторів; дозволять зробити процеси, що відбуваються в енергетичному секторі, більш керованими; підвищити загальний рівень національної та воєнної безпеки держави, у частині, що залежить від енергетичної безпеки; розробляти рекомендації керівництву держави щодо завчасного реагування на загрози в енергетичній сфері. Тип статті: теоретична.

Уточнено визначення та наведено основні сфери застосування менторингу (методу персоналізованого навчання та особливої системи відносин на підприємстві), які стосуються адаптації нових фахівців на робочому місці, оптимізування витрат часу на навчання і оцінювання менеджерами нових співробітників; впровадження інноваційних методів роботи на підприємстві; просування за кар'єрною ієрархією, цілеспрямованої підготовки керівників; зниження плинності кадрів тощо. Досліджено моделі менторингової діяльності підприємств: рефлексивну, "зустрічі у п'ятницю", "розкажи, покажи, зроби". Для їх результативного застосування можна використати компетентнісний, ситуаційний, системний підхід тощо. З метою поєднання цих підходів, створення ефективної і комплексної системи менторингової діяльності, інтегральної цілісності, що спрямована на ефективне управління підприємствами, рекомендовано процесно-структурований підхід до здійснення менторингу на підприємствах. Його складовими елементами визначено: ментора і менті як представників керуючої та керованої підсистем, процес менторингової діяльності, що спрямований на реалізацію функцій розвитку компетенцій, особистісного розвитку та розвитку відносин; порядок менторингу та його програму (містить систему стимулювання для ментора та менті; критерії обрання ментора; порядок менторингових сесій; ключові компетенції, які повинні бути набуті).

В статті охарактеризовано поняття «освітньо-виховне середовище» крізь призму теми дослідження; вичленено шкільний сад як важливий компонент в структурі педагогічної системи В. Сухомлинського. З’ясовано, що шкільний сад постає у ній як символ школи взагалі, та особливо школи, керованої Сухомлинським, й номінується педагогом центром освітньо-виховного середовища, в якому живуть і розвиваються учні. Розкрито змістове наповнення поняття «шкільний сад», яке, за Сухомлинським, включає у себе власне сад – організовану територію з плодовими деревами і кущами, а також шкільну та дослідну ділянки, зелену лабораторію, грядки, теплиці тощо. Доведено, що в школі Сухомлинського шкільний сад використовувався для розбудови і більш продуктивного налагодження фізичного, морального, розумового, трудового, естетичного виховання школярів різного віку і статі, з’ясовано зміст кожного з напрямів, окреслено застосовувані форми й методи навчання і виховання. Зроблено висновок про багатофункціональність явища «шкільного саду» Школи Сухомлинського, яке, залежно від контексту, виступає комплексним методом навчання і виховання, своєрідною формою організації педагогічного процесу, метою загальновиховного процесу, опоетизованим ідеалом, для досягнення якого застосовується гармонія педагогічних впливів. Аналіз проведено крізь призму мети і завдань Нової української школи як додатковий важливий аргумент і ресурс для розбудови природного активного і діяльнісного освітньо-виховного середовища, дружнього до дитини.

У статті методична спадщина В. Сухомлинського розглядається крізь призму недавньої історії педагогіки та сучасних підходів до розроблення методичної проблематики з метою більш глибокого осмислення теми в умовах актуалізації питань організації діяльності суб’єктів освітньо-виховного процесу в закладах середньої освіти. Виокремлено методичну спадщину педагога як важливу складову його цілісної системи поглядів на освіту і виховання дітей і молоді. Здійснено історіографічний аналіз останніх праць дослідників, які вивчали методичну спадщину педагога і на цій основі виявлено особливий внесок В. Сухомлинського у розвиток методики навчання в початкових класах, методики української літератури та лінгводидактики. Розкрито особливий внесок педагога у розвиток методики виховання, який відзначається поєднанням двох методик – навчання і виховання – в єдине невіддільне ціле, що втілилося у створених ним інноваційних формах діяльності, спрямованих на розвиток дітей, які кардинально відрізнялися від існуючих на той час підходів і форм організації навчально-виховного процесу (школа радості, уроки мислення, уроки творчості, інтелектуальний фон школи, олюднення знань, радість пізнання, гармонія педагогічних впливів тощо). Крім історіографії матеріалів про методичну спадщину педагога, у статті розкрито й малодосліджену тему – аналіз відвідуваних Сухомлинським уроків учителів керованої ним школи, а також репрезентовано матеріали з частково неопублікованого рукопису, які розширюють і поглиблюють знання про Сухомлинського як методиста. З’ясовано, що методична спадщина педагога, яка містить як навчальну, так і виховну складову і являє собою цілісний загальнометодичний підхід до педагогічних процесів, що відбуваються в закладах освіти, найбільше відповідає новітнім тенденціям в освіті. Зроблено висновок, що сучасне реформування освіти як реалізація ідей і положень Нової української школи, сприяє більш широкому ознайомленню з творчим доробком педагога та створює передумови для розгляду методичних ідей В. Сухомлинського як складових процесу розвитку сучасної освіти в Україні. Через історико-педагогічне пізнання й переосмислення вводяться плідні ідеї, форми й методи організації освітньо-виховного процесу, що сприяють утвердженню погляду на В. Сухомлинського як провісника реформаційних процесів в освіті, реформатора педагогіки.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті досліджуються теоретичні питання цивільного захисту як об’єкту системи публічного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема досліджено теоретичні надбання та погляди науковців на стан і цілі системи управління в сфері цивільного захисту в Україні.Мета статті. З’ясувати трактування категорій «цивільний захист (ЦЗ)» і «публічне управління в сфері ЦЗ» в якості окремих управлінських категорій, визначення яких пов’язане з використанням сучасних механізмів і методів (інструментів) державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції українських авторів щодо формування ефективних суспільних відносин у сфері ЦЗ за умов реформування всієї національної управлінської системи, зокрема в сфері цивільного захисту.Наукова новизна. У роботі комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, новітніх досягнень науки державного управління досліджено теоретичні питання управлінського процесу в сфері цивільного захисту як об’єкту публічного управління. Обґрунтовано теоретичне розуміння змісту категорій «керований цивільний захист», «децентралізація ЦЗ» як механізму публічного управління та адміністрування, що припускає передачу управлінських функцій в сфері ЦЗ на регіональний і місцевий рівень та контролю за діяльністю на цих рівнях.У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту ЦЗ в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу вдосконалення дієвості ЦЗ є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі ЦЗ в Україні.Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці в сфері ЦЗ механізмів публічного управління, які знаходиться ще на початковому етапі. В теоретичному контексті наука державного управління потребує розкриття та конкретизації категорій та суспільних відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема за умов військових дій на території держави, тому існує нагальна необхідність подальших досліджень у цій сфері.Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «публічне управління», «територіальне управління» і «управління ЦЗ» доведено, що суспільні відносини в сфері цивільного захисту та у конкретних інститутах, наприклад, місцевих державних адміністраціях, не є стійкими, адже змінюються разом з їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень, зокрема в сфері ЦЗ.

Актуальність теми дослідження. Властивості паперу обумовлені багатьма чинниками, зокрема композицією волокнистих напівфабрикатів, характером помелу волокнистих матеріалів, введенням в паперову масу наповнювачів та модифікуючих добавок, режимом відливу та сушіння тощо. Серед технологічних факторів, що мають найбільший вплив на властивості паперу, чільне місце посідають операції каландрування та остаточної обробки, під час яких у значних інтервалах можна змінювати щільність паперового полотна. Постановка проблеми. Для отримання паперу із заданими властивостями проводять його ущільнення на суперкаландрі. При цьому додаткове ущільнення композиції паперу також сприяє підвищенню непроникності за рахунок зміни характеру розподілу й ущільнення целюлозних волокон та загальної кількості пор у його структурі. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Були розглянуті останні публікації щодо можливості отримання паперу із заданими властивостями шляхом керованої зміни мікроструктури паперового полотна у процесі каландрування. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Дослідження властивостей паперу, що піддається ущільненню до різного ступеня у процесі виготовлення, за інших рівних умов, має актуальний науковий та практичний інтерес, зокрема, для виготовлення матеріалів із заданим комплексом споживних властивостей. Постановка завдання. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей мікроструктури паперу різної щільності, виготовленого за інших рівних умов, та встановленні впливу ступеня ущільнення паперу в процесі виготовлення на його властивості. Виклад основного матеріалу. Проведено порівняльні дослідження структурних характеристик паперу для вологоміцного водо- та жиронепроникного пакувального матеріалу, виготовленого із сульфатної целюлози розмеленої до ступеня 75 °ШР із різним ступенем ущільнення. Досліджено чотири зразки паперу різної маси квадратного метра площі та щільності. Охарактеризовано їхню мікроструктуру та абсорбційні, бар’єрні та міцнісні властивості. Висновки відповідно до статті. Експериментальним шляхом встановлено оптимальний рівень щільності – 0,75-0,85 г/см3. Білена та небілена сульфатна целюлоза із хвойних порід деревини визначена як найбільш придатна для отримання паперу-основи, що може використовуватись для виробництва паперових пакувальних матеріалів із заданими властивостями для волого- і жировмісної продукції.

Стаття присвячена результатам міждисциплінарного дослідження, що дозволило систематизувати знання про принципи роботи механізмів родової спадщини як блоку пам’яті індивіда у вигляді переліку моделей і опису логіки спрацьовування цих механізмів несвідомо. Розуміння і усвідомлення логіки цих процесів дозволяє керовано підходити до питань категорії вибору в широкому охопленні застосування цієї категорії.Мета цієї наукової розвідки: продемонструвати за допомогою логічних моделей систему функціонування механізмів родової спадщини як блоку пам’яті людини і надати тактичні рекомендації відносно того, як ці несвідомі процеси поставити під управління, тим самим визначаючи і формуючи власну долю усвідомлено.Представлена система логічних моделей, що описує ключові принципи роботи несвідомих механізмів пам’яті, закономірностей, знання яких дозволяє тактично згенерувати систему підходів, що дозволять людині у будь-якій ситуації не залежати від несвідомих реакцій, визначених змістом її родової спадщини, самостійно прогнозувати ситуації; вибирати кращу тактику реалізації професійних і особових завдань; управляти процесами життя і діяльності, домагаючись нових висот і досягнень, тим самим, в реалізації себе як сильній, підготовленій, вольовій і самостійній особи; бути суб’єктом свого життя.

Визначено, що розвиток конкурентних переваг регіону полягає у постійному пошуку нових можливостей, необхідно, щоб цей процес був керованим, включаючи вивчення майбутніх потреб усіх зацікавлених сторін, розробку проектів та їх реалізацію. У розвитку конкурентних переваг регіонів беруть участь органи публічного управління, населення безпосередньо чи через участь у громадських ініціативах (некомерційних організаціях), бізнес-структури, що діють у регіоні або сфера діяльності яких пов’язана із цим регіоном; освітні та наукові організації. Органи публічного управління можуть бути як ініціаторами цього процесу так і організаторами. Велике значення має їх готовність до проектування розвитку конкурентних переваг регіонів та реалізації цих проектів. У той же час ініціаторами та організаторами можуть виступати й інші суб’єкти, проте в даному випадку була б доцільною підтримка з боку регіональної адміністрації (адміністративна, фінансова, юридична тощо). Зазначено, що джерелом конкурентних переваг регіону є розвиток таких специфічних сфер активності, як взаємодія та обмін знаннями між органами державної влади, місцевого самоврядування, науковими та освітніми установами, громадськими організаціями; підготовка керівних кадрів та фахівців органів державного регіонального управління та місцевого самоврядування, регіональних підрозділів органів влади; державно-приватне партнерство, запровадження державного індикативного планування та інші. У свою чергу, це сприяє розвитку пріоритетних сфер суспільної діяльності, наприклад, покращення якості життя населення, збільшення тривалості життя, розвитку регіональної економіки, формування сприятливої демографічної обстановки тощо. Зазначено, що можливості управління (прийняття рішень) на основі інформації, що отримується в реальному часі, в регіональних системах доступні не тільки операторам, але і всім користувачам. Завдання вирішується шляхом побудови інтегрованої системи: виробнича інфраструктура, новітні інформаційні технології. Впровадження інтелектуальних регіональних систем має стратегічний характер, визначає загалом конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Мета роботи. Мета полягає у дослідженні та визначенні впливу публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону. Методологія. При дослідженні загально-теоретичних проблем публічного управління на регіональному рівні використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція. У дослідженні використано методи, які використані у розвитку конкурентних переваг регіону та визначені у працях Трухана О.Л., Васильцівa Т.Г., Столбовa В.Ф., Подольчак Н.Ю., Іващенко О.В., Ольшанська О.В., Кокнаєва М.О., Мойсеєнко І.П., Полевик Г.М., Коваленко М.А., Пастернак-Таранушенко Г.А., Мартинюк В.П. Наукова новизна. Уточнено поняття «конкурентоспроможність регіонів», що зі сторони впливу органів публічного управління передбачає гнучке, динамічне реагування складових регіону на зміни навколишнього середовища і здатність створювати нове оточення; визначення соціальних, економічних, технологічних, культурних тенденцій розвитку, що намітилися, своєчасне реагування і в той же час створення нових тенденцій. Розвинуто науково обґрунтовані напрями розвитку регіону залежно від його специфіки, а саме: організація інноваційних виробництв з глибоким ступенем переробки ресурсів; створення структур, що об’єднують учасників кластера, що представляють їх інтереси та здійснюють науково-технологічні та маркетингові дослідження; використання інноваційних технологій у вдосконаленні інфраструктури. Висновки. Представлені напрями впливу органів публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону є одним із рішень, вироблених за допомогою системи інформаційної підтримки аналітичної діяльності, організації комунікацій між існуючими виробництвами, науково-дослідними та навчальними закладами в регіоні, активізації обміну знаннями між ними.