Journal articles on the topic 'Процеси технологічної переробки'

Транспортно-виробнича система переробки технологічних відходів є частиною виробничої системи металургійного підприємства й виконує окремі конкретні поставлені цілі та завдання у виробничих процесах переробки технологічних відходів основного виробництва. У системі рециклінгу технологічних відходів сталеплавильного виробництва задіяно п’ять виробничих підрозділів металургійного підприємства, а саме: мартенівський цех, цех шлакопереробки, управління автомобільного транспорту, управління залізничного транспорту, копровий цех. Під час процесу технологічного процесу кожен з вищезазначених структурних підрозділів виконує покладені на нього функції, якісне та своєчасне виконання яких, забезпечує переробку технологічних відходів з мінімальними витратами ресурсів. Безпосередньо транспортно-технологічний процес переробки технологічних відходів виконує дільниця переробки мартенівського шлаку, що підпорядкована цеху шлакопереробки. ДПМШ включає в себе транспортні вантажопотоки, комунікації, технічні засоби, які забезпечують процес переробки технологічних відходів та направлені на виконання плану у відповідності з технологією й потребами виробництва з мінімальними витратами. Стан функціонування системи було описано певною множиною учасників, які задіяні у виробничому процесі на певний момент часу, до яких можна віднести: парк рухомого складу (автомобілів самоскидів), парк вантажних засобів (екскаватори, автонавантажувачі), вантажні фронти (залізничні тупики вивантаження шлаку), відвали зберігання шлаку, дробильно-сортувальний комплекс, склади продуктів переробки шлаку. Транспортно-виробничу систему переробки технологічних відходів металургійного підприємства у формалізованому вигляді можна представити узагальненою моделлю, яка відображає взаємозв’язки з навколишнім середовищем та характеризується типовими входами та виходами. До типових входів (виходів) відносяться інформаційні, матеріальні, ресурсні потоки й управлінські рішення, які забезпечують виконання виробничо-технологічних процесів мети функціонування системи.

Розглянуто екологічні аспекти, пов’язані з відпрацьованими марганець-цинковими гальванічнимиелементами, їхнім впливом на навколишнє природне середовище. Запропоновано загальну схему ме-тодологічного підходу до переробки брухту гальванічних елементів, що включає використання інфо-рмаційних технологій з обґрунтуванням вибору методу переробки і методик аналізів, процесу пере-робки, вибору методу утилізації компонентів і подальшої їхньої реалізації. Розроблено безвідходнусхему технологічної переробки брухту марганцево-цинкових гальванічних елементів, яка послідовновключає їх гідромеханічну і гідрохімічну переробку з дотриманням принципів економії ресурсів і енер-гії. У процесі постадійної переробки брухту марганцево-цинкових гальванічних елементів застосо-вують відомі технологічні прийоми і доступне апаратне оформлення, що використовується в хіміч-ній технології і працює на основі гідромеханічних і гідрохімічних процесів. На всіх стадіях переробкибрухту марганцево-цинкових гальванічних елементів використовують технохімічний контроль з об-робкою отриманих даних за допомогою програмного забезпечення. В результаті переробки брухтумарганцево-цинкових гальванічних елементів за запропонованою технологічною схемою отримуютьграфіт, хлорцінкат амонію, комплекс цинку, діоксид марганцю. Безпечна утилізація брухту марга-нець-цинкових гальванічних елементів за розробленою апаратно-технологічною схемою припускаєповернення до сфери виробництва і споживання металевих і неметалевих компонентів. Пропонованасхема є безвідходної, екологічно безпечною, з дотриманням екологічних норм для навколишнього при-родного середовища регіону, її розробка є важливим етапом для проєктування промисловогооб’єкта.

В роботі обґрунтовано, що фотохімічна технологія знешкодження хлорвмістного пестицидного препарату сімазин є енергозаощадливою, дозволяє значно скоротити енерговитрати на переробку одиниці препарату, виключає утворення діоксинів, що має місце при термічному методі знешкодження. Для здійснення керування процесом фотохімічного знешкодження непридатних хлорвмістних пестицидних препаратів було проведено аналіз технологічного процесу як об’єкту керування. З аналізу визначено параметри процесу, що підлягають регулюванню (стабілізації) – вихідні координати процесу, параметрів, за рахунок яких можна здійснювати процес керування – вхідні регулюючи координати процесу, та параметрів, які впливають на процес, але не можуть бути навмисно змінені и) – вхідні збурюючи координати процесу. На підставі експериментальнихданих переробки пестицидного препарату сімазин при різних температурах у реакторі безперервної дії випливає, що час обробки залежить від температури. З експериментальних даних був зроблений висновок, що при температурі Т3 = 300 0С час обробки мінімальний і становить приблизно 40 хвилин. Ця температура єоптимальної, тому що подальше підвищення температури може привести до утвореннядіоксинів. В роботі обґрунтовано, що газоподібні продукти розкладання не містять хлору і хлорвмістних продуктів, тобто не потрібно додаткове обладнання для їх утилізації. Можливість протікання описаних реакцій дозволяє виключити утворення хлороводню в газоподібних продуктах реакції, що повністю підтверджується аналізом газоподібних продуктів розкладання і наявністю іону Сl - в твердому залишку. Таким чином, можна говорити про те, що дане технологічне рішення поєднує в собі термічний і фотохімічні методи розкладання пестицидів, та віднести його до якого-небудь одного способу досить важко. Але так як в процесі реалізується термодинамічно заборонене розкладання води за рахунок енергії опромінення, цей процес можна класифікувати як фотохімічний.

Дробильно-сортувальні комплекси з переробки технологічних є основними елементами в транспортно-виробничих системах рециклінгу відходів металургійних підприємств. Дробильно-сортувальні комплекси у даному дослідженні розглядаються як спеціалізовані комплекси металургійних шлаків сталеплавильного виробництва. В основу функціонування дробильно-сортувальних комплексів покладено метод магнітної сепарації, з застосуванням примусового очищення лому в спеціальних дробильних пристроях. Функціонування дробильно-сортувальних пристроїв жорстко пов’язано з технологією основного виробництва металургійного підприємства. Не вітчизняних металургійних підприємствах застосовують саме цей вид технологічних переробки відходів, тому що він дозволяє розділяти виробничі шлаки на різні види фракцій, а також забезпечує контроль якісних показників продуктів переробки відходів, а саме витяг металомісткої сировини. Однак треба брати до уваги, той факт, що дробильно-сортувальний комплекс якщо деякий час нема автотранспорту не зможе може призупинити процес переробки сировини, що призведе до зупинки роботи комплексу і, як наслідок, зупинки всього технологічного процесу рециклінгу відходів. В такому випадку необхідно здійснювати зупинку технологічного процесу переробки технологічних відходів, що є неприпустимим. Це може бути пов’язане чи з запізненням автомобілів у зв’язку з затримкою на шляху прямування чи на фронтах завантаження чи з використанням автомобілів нераціональної вантажопідйомності. При використанні автомобілів недостатньої вантажопідйомності дробильно-сортувальний комплекс не встигають завантажувати, тобто кількість сировини, яка завантажується самоскидами до приймального бункеру комплексу є недостатньою для його переробної спроможності. Було проведено хронометраж завантаження дробильно-сортувального комплексу цеху шлакопереробки металургійного підприємства на протязі однієї доби, а саме двох робочих змін. Отримані в процесі дослідження характеристики вказують на те, що досліджуваний параметр можна вважати випадковою величиною.

Досліджено шляхи підвищення ефективності механізованих технологічних процесів збирання усього обсягу біологічного врожаю конопель та льону завдяки використанню стрічкових накопичувачів.Запропоновано спосіб формування валка конопле стеблової маси на стрічку і волочіння її разом з валком до краю поля, що уможливлює суттєве підвищення ефективності механізованих процесів збирання і подальшого перероблення усього біологічного врожаю конопель, льону та інших культур.Розроблено сукупність змістів основних варіантів (розгалужень) систем технологій збирання усього біологічного врожаю конопле стеблової маси на стрічкові накопичувачі, якими враховано технічні, технологічні та економічні передумови реалізації основних технологічних oпeрацій, властивих відповідним технологіям.Запропоновано спосіб формування на стерні валків із заданою масою стебел на одному погонному метрі. Суть способу полягає в тому, що скошену конопле стеблову масу укладають у вигляді валка на стрічку, яку відпускають зі швидкістю меншою швидкості руху жнивного агрегату. Завдяки цьому уможливлюється накопичення на незначній частині поля по кінцях гону усього обсягу врожаю конопле стеблової маси.Запропоновано якісно новий технологічний процес, у якому не молотарка (комбайн) із засобами її технологічного обслуговування переміщується по полю з метою завантаження конопле стебловою масою, а конопле стеблова маса у вигляді валка подається до молотарку. Завдяки реалізації відміченого технологічного процесу уможливлюється операції обмолочування насіннєвої частини врожаю, обрізання листя від стебел, формування стебел з метою їх подальшої переробки у тресту здійснювати напівстаціонарними комплексами машин на краю поля.

Проведені дослідження по створенню вдосконаленої спрощеної технології отримання стійкого до окислення харчового бурякового пектину з його вичавків для виробництва хлібобулочних, кондитерських виробів, желейного мармеладу та інших продуктів харчування, що дозволить скоротити тривалість технологічного процесу з одночасним зменшенням енерговитрат. Об’єкт дослідження – розробка сучасної вдосконаленної , спрощеної технології отримання стійкого до окислення бурякового пектину із бурякових вичавків. Такий продукт повинен задовільняти вимогам до якості, що забезпечує його використання в харчовій, кондитерській, медецинській та фармацевтичній промисловості. Крім того розроблена технологія повинна забезпечити максимальний вихід готового продукту (пектину) та оптимальні технологічні умови проведення процесу переробки бурякового жому. Мета дослідження – вивчення оптимальних умов отримання пектину із вичавок буряку методом гідролізу хлороводневою кислотою замість нітратної з наступним виділенням пектину із нейтралізованого екстракту 96%-ним етиловим спиртом. Для досягнення поставленої мети слід виконати наступні задачі: дослідити умови екстракції пектину із вичавок буряку та умови його осадження із екстраку етиловим спиртом; визначити оптимальні параметри проведення процесу одержання пектину; розробити на основі даних, отриманих у процесі досліджень, принципову технологічну схему одержання пектину із вичавок буряку. На основі виконаних досліджень та отриманих результатів розроблена технологічна схема одержання пектину із вичавок червоного буряку. Удосконалена технологія отримання пектину в порівнянні з відомими технологіями, відрізняється безвідхідністю і екологічністю, так як при екстракції в якості екстрагента використовується хлористоводнева кислота низьких концентрацій, а для виділення пектину застосовують відновлений дистиляцією етиловий спирт. Оптимізовано умови екстракції пектину з бурякового жому, що дозволяює отримати пектин з виходом до 30 відсотків. Зразки пектину, отриманого з бурякового жому, відповідають міждержавному стандарту (ДСТУ 21186), що діє на території України [28], за всіма показниками якості: зовнішнім виглядом, запахом, кольором, смаком, ступенем етерифікації, гелеутворюючою здатністю з кількістю часточок волокнистої фракції і мікробіологічною властивістю та відсутністю сторонніх домішок. Для фармацевтичних препаратів у пектині в необхідній кількості містяться метоксигруппи і галактуронова кислота та відсутні нітрати, цукор, органічні кислоти, сполуки миш'яку, свинцю та інших шкідливих елементів. Відходи від екстракції пектину використовуються в якості біопалива або для технологічних потреб у виробництві матеріалів медицинського призначення.

Стаття присвячена вирішенню проблем розвитку ресурсозберігаючих технологій комплексної переробки лубоволокнистих рослин. У роботі розглянуто фактори погіршення стану переробної галузі легкої промисловості, якості луб’яної сировини, пов’язані зі змінами вимог споживчого ринку, недотриманням технічних і технологічних вимог підготовки, заготівлі та переробки стеблового матеріалу та інші фактори. Метою роботи є пошук шляхів покращення виробничих умов переробки луб’яних культур та розв’язання питань поліпшення властивостей лляного та конопляного волокон. У статті також проаналізовано тенденції розвитку переробної галузі легкої промисловості, досліджено технологічні особливості процесу обробки лубоволокнистих рослин та надано оцінку напрямкам використання натуральної волокнистої продукції. Hj,jnf містить теоретичні та експериментальні дослідження в галузі переробки лляної і конопляної сировини. Результати експериментально-теоретичних досліджень виробничих процесів одержання продуктів переробки показують, що досліджувані механічні способи переробки луб’яної сировини ґрунтуються на використанні різних підходів до виробництва волокнистих виробів. Умови технічних і технологічних потужностей переробних підприємств легкої промисловості не дають можливості отримати волокнисту продукцію високої якості, тому виникає потреба у виробничих змінах процесів переробки сировини. Підвищення якісних і кількісних характеристик лляних і конопляних волокон можуть забезпечити зміни технологічних особливостей обробки стеблового матеріалу та застосування конструкційних розробок пристроїв і обладнання з обробки лубоволокнистої сировини. На основі проведеного комплексу досліджень розроблено наукову концепцію створення інноваційних технологій механічної обробки лубоволокнистої сировини, що ґрунтується на застосуванні нових конструкцій пристроїв і робочих вузлів устаткування на різних етапах первинної переробки сировини для підвищення конкурентоспроможності продукції в умовах ринкових відносин. Результати експериментальних і теоретичних досліджень доводять доцільність використання розроблених технологій одержання однотипного волокна з вітчизняних лубоволокнистих культур.

Розроблено методику дослідження експлуатаційно-економічних показників та показників якості роботи для існую-чих та проектованих машинних агрегатів при виконанні механізованих технологічних операцій в реальних природно-клі-матичних умовах. Сучасні дослідження показують, що на сьогодні фактично вичерпаний потенціал землі і сортів сільськогосподарсь-ких культур (крім генномодифакованих, а вони заборонені на сьогодні у Європі) у зростанні врожаю і сьогодні людство повинно боротись за збільшення врожайності за рахунок забезпечення потреб рослин – якості виконання технологічних операцій. Якість виконання технологічної операції – це до 30% формування врожаю. Якість кожної технологічної операції формує загальну якість технологічного процесу та впливає на кінцевий результат – на якість, кількість і собівартість продукції. Неякісно виконану технологічну операцію неможливо ні переробити, ні компенсувати, надолужити високою які-стю послідуючих технологічних операцій. Сучасні методи інформаційних технологій дозволяють значно спростити та здешевити результати оцінки ро-боти машинних агрегатів. Визначальним в цій ситуації є інструмент, завдяки якому отримуються данні для обробки, аналізу та прийняття рішення. Мова йде про методику, яка використовується для отримання інформації. Результат розрахунку, отриманий у лабораторних умовах, повинен відповідати результату хронометражних спостережень у виробничих умовах. Саме такою є розроблена нами математична модель і комп’ютерна програма «Машинний агрегат», алгоритм якої реалізований в середовищі Microsoft Office Excel. Дана програму проходить польові випробування спільно з ЛКМЗ та Елворти. Основною умовою для проведення розрахунків повинна бути достовірна база даних. Розроблена методика дозволяє виконати глибокий аналіз експлуатаційно-економічних та якісних показників вико-ристання машинного агрегату в будь-яких природно-кліматичних умовах як для існуючих так і проектованих агрегатів.

В статті розглядаються результати праці над грантовим проектом ЄС № 83263440 «Розвиток українсько-молдавського транскордонного виробничо-науково-освітнього кластера з переробки вторинних продуктів виноробства». Роботи направлені на зниження собівартості виноробної продукції за рахунок комплексної переробки вторинної сировини, що дає можливість одержувати продукти, які представляють значну цінність для низки галузей народного господарства, а саме: етиловий спирт, винну кислоту, енотанин, виноградне масло, біоконцентрати вітамінів групи В, вітамін D, фуражні корми, абразивні матеріали та інші. Представлена раціональна для Одеського регіону технологічна схема переробки, яка включає нові зразки обладнання – сепаратор, дробарку, інфрачервону сушарку. Способи термообробки сировини та конструкції обладнання захищені патентами України. Згідно із запропонованими способами термообробки сушарка ИКС-1 забезпечує інфрачервоне нагрівання насіння винограду з його наступним адіабатичним охолодженням-дозріванням. Приведена конструктивна схема сушарки. Також розглядається технічна реалізація системи автоматичного керування інфрачервоною сушаркою, в середовищі Simulink програми Matlab досліджені алгоритми регулювання, що забезпечують високу точність підтримання температури насіння в процесі сушіння. Представлена модель сушарки як об’єкту керування, запропонована структура системи, яка дозволяє частково компенсувати вплив на температуру насіння зовнішніх неконтрольованих збурень. Приведені порівняльні результати моделювання систем автоматичного регулювання звичайної і підвищеної динамічної точності, які підтвердили доцільність включення в систему додаткового каналу компенсації впливу збурень. Наведені результати промислових випробувань устаткування та систем автоматизації. Виявлені раціональні параметри технологічного процесу сушіння виноградного насіння. Випробовування підтвердили заявлені характеристики розроблених систем автоматизації і устаткування.

Визначено проблеми, що склалися у сфері виробництва зернових комбікормів. Розібрано будову і компоновку гнучких технологічних ліній з переробки аграрної сировини. Проаналізовано фактори впливу на екструзійні процеси переробки продукції рослинництва. Запропоновано модифіковану технологічну лінію виробництва експандованих комбікормів різного призначення. The problems that have developed in the production of grain feed were found. The structure and layout of the flexible production lines for the processing of agricultural raw materials was considered. The factors of influence on the processes of extrusion processing of crop production were analyzed. A modified technology of animal feed production line expanded for various purposes was recommended.

Розглянуто технологічну послідовність переробки неоногелієвої суміші, що включає утилізацію віддувочної фракції на основі гелію. Україна позбавлена газових родовищ, які містять гелій в концентраціях, достатніх для промислового виробництва. Тому переробка гелієвих побічних сумішей для вітчизняної промисловості є вкрай актуальною. Розділення Ne-He-сумішей зазвичай проводять шляхом низькотемпературної адсорбції. Окрім чистого гелію в адсорберах утворюються концентровані суміші неону, які можуть бути сировиною в кріогенному виробництві неону. Такий крок дозволяє створити фактично безвідходний ресурсозберігаючий процес отримання легких рідкісних газів. Реалізація згаданого технічного рішення пов’язана з рядом технологічних обмежень. Зокрема, переробка зворотного потоку неону (після вилучення з віддувки основної частки гелію) можлива у разі достатньої концентрації Ne. В ідеалі, вміст неону в такому потоці має бути не нижчим, ніж у початковій сирій суміші перед ректифікаційним блоком. Для підтримання оптимальної концентрації неону у зворотному потоці запропоновано проводити утилізацію віддувки в два етапи. На першій стадії суміш розділяється у мембранному модулі і з неї формується перший потік неонового концентрату. За рахунок часткового вилучення неону залишкова суміш збагачується гелієм і її переробка методом кріогенної адсорбції спрощується. Запропонована схема поділу побічного гелієвого концентрату дозволяє автоматично підтримувати задану концентрацію за рахунок балансу потоків на виході з мембранного модуля. Попередній поділ суміші в мембрані сприяє економії холодоагенту (рідкого азоту) за рахунок зниження навантаження на адсорбційний блок отримання гелію. Комбінована система розділення суміші легких рідкісних газів дозволяє отримувати гелій з концентрацією 99,999…99,9999%

Представлений та детально описаний інноваційний модуль отримання та переробки молока на базі Сумського національного аграрного університету. Розглянуті методи позбавлення молока патогенної мікрофлори для довшого його зберігання: пастеризація, ультрапастеризація чи стерилізація. Всі вони є ефективними і кожен з методів має свої плюси та мінуси. Досліджені режими пастеризації молока та установки, якими цей процес реалізується. Описується трубчастий пастеризатор та надається обґрунтування використання саме цього пастеризатора в інноваційному модулі отримання та переробки молока. Детально описаний процес виготовлення сиру твердого від отримання молока до безпосередньо закладання на зберігання.

Проектування гнучких виробничих систем (ГВС) сучасного багатономенклатурного виробництва зазвичай ведеться на основі загального нормування при використанні укрупнених рекомендацій. При цьому не завжди береться до уваги специфіка та особливості конкретного виробництва. В такому проектуванні найважливішим є досвід проектувальника, що не завжди базується на сучасних методах оптимізації проектних рішень. Тому надзвичайно актуальною є проблема створення автоматизованих систем проектування при розробці гнучких автоматизованих виробництв (ГАВ), які використовують вартісне обладнання з числовим програмним управлінням (ЧПУ). Розробка автоматизованих систем проектування базується на ідеях системного підходу, які визначають різні цикли процесу: проектування – підготовка виробництва – виробництво. Інформація про проектований об’єкт генерується в процесі розробки проекту різними групами користувачів: дослідниками, проектувальниками, конструкторами, технологами, організаторами виробництва. Багаторівневий, циклічний процес проектування потребує використання такого обсягу інформації, який неможливо переробити без застосування сучасних математичних методів та обчислюваної техніки. Тому надзвичайно важливим є створення систем автоматизованого проектування ГАВ, які відзначаються більшою універсальністю, ефективністю і можливістю розвитку, вдосконалення і адаптації до умов різних підприємств. Такі вимоги послужили базою для створення системи автоматизованого проектування ГВС (САП ГВС), що дозволяє протягом розробки проекту враховувати величезний обсяг інформації в автоматичному циклі. Наукова новизна роботи полягає в розробленні інтегрованої системи автоматизації проектування технології обробки та вибору елементів структур ГВС. При цьому забезпечується інформаційна єдність з системою технологічної підготовки виробництва на рівні експлуатації ГВС. Мета роботи – створення інтегрованої автоматизованої системи проектування технологічних процесів та елементів структури гнучкого автоматизованого виробництва на базі сучасних верстатів з ЧПУ, промислових роботів та систем оснащення.

Актуальність теми дослідження. Використання продуктів переробки коренеплодів цикорію у процесі виробництва борошняних кондитерських виробів особливо актуально, оскільки їхні компоненти містять унікальний набір ессенціальних нутрієнтів. Перспективність досліджень полягає в розробці інноваційних технологій кондитерських виробів із використанням порошку кореня цикорію, які здатні надати дієтичні властивості готовим виробам, можуть бути рекомендовані хворим на цукровий діабет, поліпшити якість готових виробів, знизити енергетичну цінність. Постановка проблеми. Основним прийомом у створенні функціональних продуктів є пошук і впровадження у виробництво нетрадиційних добавок рослинного походження, що одночасно мають технологічну та фізіологічну функціональність. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження використання продуктів переробки цикорію коренеплідного у виробництві продуктів харчування обґрунтовані та представлені в роботах багатьох відомих українських та зарубіжних учених. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на численні дослідження, у літературних джерелах недостатньо даних щодо застосування продуктів переробки цикорію на основі місцевої рослинної сировини в борошняних кондитерських виробах. Постановка завдання. Метою дослідження є пошук оптимального складу сировинних добавок на основі продуктів переробки цикорію коренеплідного в рецептурах здобного печива і вивчення їхнього впливу на споживчі властивості. Виклад основного матеріалу. Визначено оптимальний процент дозування добавки порошку кореню цикорію. Встановлено, що досліджуваний зразок із вмістом добавки 3 % характеризується кращими органолептичними та фізико-хімічними показниками. Додавання порошку кореня цикорію в кількості 3 % призводить до підвищення міцності клейковини. Висновки відповідно до статті. Доведено доцільність використання порошку цикорію для розроблення нових сортів борошняних кондитерських виробів із підвищеною харчовою цінністю, які рекомендовані як для масового споживання, так і як продукти функціонального харчування. Розроблено рецептуру та технологічну схему виробництва печива з використанням порошку цикорію коренеплідного.

В роботі розглядаються шляхи одержання фітоекстрактів з різних груп рослинної сировини для харчової, фармацевтичної та парфумерно-косметичної промисловості з використанням інноваційних технологій адресної доставки енергії. В якості об’єктів досліджень розглянуто ефіроолійну сировину: лаванду, м'яту перцеву, квітки троянди та шипшини; фруктово-ягідну – сливові вичавки, та відходи кавового виробництва – кавове лушпиння. Наведено шляхи використання фітоекстрактів з розглянутої сировини у харчовій, фармацевтичній та парфумерно-косметичній промисловостях. Визначено основні перспективні для вилучення компоненти. В якості механізму, який дозволяє підвищити ефективність екстрагування цільових компонентів з розглянутої рослинної сировини розглядається бародифузія, яку ініціює мікрохвильове поле. НВЧ-електромагнітні хвилі виступають засобом адресної доставки енергії до мікро- та наноструктурструктур сировини. Для збереження термолабільних сполук у фітоекстрактах пропонується комбінування бародифузії з кипінням екстрагенту в умовах вакууму. Розглядається конструкція мікрохвильового вакуум-екстрактора. Розглянуто перспективи створення нових технологічних ліній переробки ефіроолійної сировини на основі нового мікрохвильового обладнання. Наведено дані по зразкам продуктів, одержаних за запропонованою технологією. При переробці лаванди та м’яти перцевої окрім екстрактів одержано ефірну олію та гідролати. Під час екстрагування фруктово-ягідної сировини вилучено ло 42% сухих речовин. Показано вплив мікрохвильового підведення енергії на вихід сухих речовин з лушпиння. Наведено результати з дослідження кінетики вилучення сухих речовин з сировини при різних режимах екстрагування. В результаті екстрагування кавового лушпиння у запропонованому інноваційному екстракторі одержано екстракти з високим вмістом кофеїну.

Проведені дослідження по створенню удосконаленої і безвідходної технології отримання стійкого до окислення харчового бурякового пектину з його вичавків для медичної та фармацевтичної промисловості, а також виробництва хлібобулочних і кондитерських виробів, желейного мармеладу тадиєтичних продуктів харчування, що дозволили скоротити тривалість технологічного процесу з одночасним зменшенням енерговитрат. Удосконалена технологія отримання пектину в порівнянні з відомими технологіями, яка відрізняється безвідхідністю і екологічністю, так як в екстракції використовуються в якості екстрагента дешева лимонна кислота в невеликих концентраціях, що отримується при переробці лимонів в соки, а також для виділення пектину застосовується відновлений дистиляцією етиловий спирт. Оптимізовано умови екстракції пектину з бурякового жому, що дозволяють отримати пектин з виходом до 30%, який відповідає даним з літературних джерел. Показано, що неутилізуємі відходи від екстракції пектину використовуються для біопалива або для технологічних потреб у виробництві матеріалів медичного призначення.

У наступний час об'єми світового промислового виробництва по переробці нафти збільшуються з кожним роком. Промислова обробка нафти полягає в її знесолюванні та зневодненні. При обробці нафти методом кавітації промивні води поступово збагачуються іонами хлору. Їх присутність зумовлює утворення хлоридної кислоти в подальших технологічних стадіях термічної обробки нафти. Пари знижують продуктивність виходу нафтопродуктів, порушують режим роботи нафтопереробних установок, знижують калорійність і якість нафтових палив, викликають корозію апаратури нафтопереробних установок. Мета роботи: очистка промивних вод кавітаційної обробки нафти від хлорид-іонів. Задачі роботи: визначити основні параметри процесу реагентної очистки промивних вод нафти від хлорид-іонів та провести оптимізацію його стадій. У роботі методом потенціометрії визначали вміст хлорид-іонів у періодично відібраних пробах вод. Контроль вмісту іонів срібла у розчині після осадження проводили на атомно-абсорбційному спектрофотометрі. Ідентифікацію сполук осаду після осадження здійснювали рентгенографічним методом. Морфологічні особливості поверхні осаду вивчені по методу електронно-зондового мікроаналізу. Виміри кислотності води проводили вимірювальним пристроєм – мілівольтметром. Для очищення промивних вод нафти від хлорид-іонів до норм технологічного процесу запропоновано хімічний реагентний метод осадження. За реагент-осаджувач вибрано арґентум нітрат , оптимальна кількість якого вибрана на підставі експериментальних даних. Визначені основні параметри процесу реагентної очистки промивних вод нафти від хлорид-іонів та оптимізовані його стадії: кількість реагенту-осаджувача по відношенню до кількості хлорид-іонів, що містяться, на стадії осадження; час кип'ятіння суспензії ; об'ємні співвідношення промивної води, що декантується, і осаду на стадії їх розділення; кількість лугу , необхідного для обробки розчину, що залишився після декантації, з осадом арґентум хлориду ; об'ємні співвідношення лужного розчину, що декантується, і осаду, що утворився, на стадії їх розділення; об'єми води, необхідної для промивання осаду; об'єми концентрованої азотної кислоти на стадії розчинення отриманого осаду. Розглянутий в роботі процес очищення вод кавітаційної обробки нафти від хлорид-іонів, що включає хімічне осадження хлорид-іонів аргентум нітратом з наступною регенерацією реагента-осаджувача, може бути використаний на підприємствах газонафтодобуваючої і нафтопереробної промисловостей.

За результатами лабораторних дослідженьтехнологій переробки відпрацьованих свинцево-цинкових ґальванічних елементів і акумуляторівзапропоновано екологічно безпечну схему їх утилі-зації. Наведено стадії досліджених хімічних про-цесів і результати їх перетворень, що відбувають-ся за комплексної переробки відпрацьованих акуму-ляторів. Запропоновано вдосконалену методологіюі схему технологічного процесу утилізації свинце-во-цинкових джерел струму з використанняміснуючого та стандартного устаткування дляпроцесів переробки з використанням хімічнихреаґентів. According to the results of laboratory researches of technologies ofprocessing exhausted leaden-zinc galvanic elements and accumulators the ecologically safe chart of their utilization is offered. Thestages of investigational chemical processes and results of theirtransformations which take place at the complex processing ofexhausted accumulators are given. The improved methodology andchart of technological process utilization of leaden-zinc sources ofcurrent with the use of existent and standard equipment for theprocesses of processing chemically active reagents is offered.

У праці розглянуто основні типи покриттів та їх розповсюдженість у світі за частотою застосування в машинобудуванні. Відзначено, що найбільш розповсюдженими серед них є металеві – електрохімічні хромові покриття та неме-талеві – оксидні покриття, сформовані у різних електролітах. Проведено аналіз способів та обладнання для утилізації відпрацьованих електролітів для формування покриттів на деталях машин у гальванічних цехах і дільницях. Як об’єкти дослідження вибрали електроліти для електрохімічного хромування сталей та для плазмовоелектролітичного оксидування алюмінієвих сплавів. Використано системний підхід до вирішення актуальної проблеми утилізації відпрацьованих електролітів гальванічних ванн для нанесення покриттів, що є особливо важливим завданням на етапі переходу до «зелених технологій». Розроблено технологічну схему переробки відпрацьованих електролітів, яка включає процеси осадження, нейтралізації та очищення. Застосовано мехатронний підхід і комп’ютерне моделювання під час проектування установки для реалізації вказаної технології, котра містить два реактори і гідроциклон-фільтр, які сполучені трубопроводами, а також оснащену насосами, вказівниками рівня рідини, рН-метричним обладнанням та автоматизованою системою керу-вання. В склад установки входить розроблена нова конструкція гідроциклон-фільтра, який забезпечує комбіноване очищення рідин від завислих частинок забруднення шляхом одночасного поєднання відцентрового очищення та фільтрування, а також дозволяє здійснювати промивання його кільцевого зазору та регенерацію фільтрувальної зернистої засипки фі-льтрувальної касети. Розроблена технологія утилізації відпрацьованих електролітів є ефективною під час експлуатації та не потребує дороговартісного обладнання, процес є екологічно безпечним як для обслуговуючого персоналу, так і для навколишнього природного середовища, а продукти переробки можна повторно використовувати у виробничому циклі.

Мета. Аналіз та обґрунтування основних напрямів підвищення якості волокнистоїпродукції і розробка рекомендацій щодо забезпечення ефективного управління процесом їївиробництва.Методика. Загальною методологічною основою дослідження стали науковінапрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері виробництва та управління якістю.Для досягнення мети роботи використано низку загальнонаукових і спеціальних методівдослідження: логічного узагальнення, системного підходу та теоретичного пошуку.Результати. За останнє десятиліття парк технічного устаткування ллянихпідприємств практично не поновлювався, а лише зменшувався, що не сприяє покращеннюякості продукції. Капіталовкладення в дану галузь практично не відбувається, непроводиться розробка нового типу обладнання, модернізація та впровадження новихтехнологій здійснюється з певною затримкою в часі, що не приводить до бажанихпозитивних результатів. Якість переробки луб'яних культур безпосередньо впливає наефективність діяльності підприємства. Високий рівень якості переробки луб’яних культурзабезпечує зростання рентабельності та конкурентоспроможності вітчизнянихпідприємств в умовах ринкової економіки.У статті розглянуто питання пошуку шляхів підвищення об’ємів виробництва іякості лляної продукції. Визначено риси існуючої на сьогоднішній день структурної схемивиробництва лляної продукції в Україні з метою розробки адекватних сценаріїв їїподальшого розвитку.Проаналізовано використання підвищення кваліфікації та підтвердженнякомпетентності персоналу для поліпшення якості товарів. Проаналізовано якісніпоказники луб’яної сировини та продукції. Проаналізовано вплив людського фактору на ефективність технологічних процесів переробки луб’яної сировини. Опрацьованотеоретичні питання напрямків отримання якісної лляної сировини. Отримані даніпоказують, що для сталого розвитку ринку продукції України, підвищення їїконкурентоспроможності доцільно використовувати принципи формування асортиментутоварів на основі льоновмісних матеріалів. Таким чином, удосконалено науковий підхідвирішення теоретичних і практичних питань одержання лляного волокнистого матеріалу,який на противагу існуючим, дозволяє покращити якість волокна.Наукова новизна. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розкритті роліелементів системи управління якістю у підвищенні рівня виробництва волокнистоїпродукції.Практична значимість. Організація промислового переробного комплексу длялуб’яної сировини в Україні дозволить відновити роботу багатьох промисловихпідприємств шляхом використання високоякісної дешевої вітчизняної сировини зі стебеллуб’яних культур, що може досить ефективно вплинути на економічну стабільністькраїни в цілому.

Розглянуто основні переваги голозерного зерна над традиційними формами, що обумовлює перегляд та наукове обґрунтування структури, режимів, технологічного процесу з розширенням асортименту та можливістю виробництва продуктів з підвищеною харчовою цінністю. Предметом дослідження є зразки зерна голозерного ячменю сорту «Ахіллес» та голозерного вівса сортів «Саломон» і «Самуель» 2017-2018 року. Якість зерна голозерного вівса і продуктів його переробки оцінювали хімічними, біохімічними та фізико-технологічними показниками. В ході досліджень визначали найбільш вагомі для круп’яної промисловості та виробництва високоякісних харчових продуктів показники – геометричні характеристики, вирівняність, вміст дрібного зерна, натуру, масу 1000 зерен, плівчастість, масову частка білка, жиру, крохмалю, мінеральних речовин тощо. Результати досліджень порівнювали із даними, які було отримано при попередніх дослідженнях, що дозволить в подальшому розширити існуючу класифікацію зерна ячменю та вівса саме як харчового зерна.

Розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить від стану технологічної бази сільськогосподарських товаровиробників. Автомобільний транспорт знайшов значне застосування при перевезенні сільськогосподарських матеріалів від місця збору врожаю до місць його зберігання та переробки. Завдання, щодо встановлення оптимального розміру автопарку є актуальним як для вантажних, так і для пасажирських перевезень. Вирішення цієї проблеми повинно забезпечити визначення складу та кількості автопарку, що забезпечило б виконання необхідних технологічних процесів, з одного боку, та максимальне виключення простоїв, що веде до додаткових витрат, з іншого. Автомобілі, що використовуються в сільськогосподарському виробництві, повинні відповідати відповідним експлуатаційним вимогам. До таких вимог відноситься забезпечення виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт з належною продуктивністю та максимальною ефективністю. Важливими також є вимоги екологічності (викиди шкідливих компонентів і ущільнення ґрунту), комфорту та безпеки. Вибір оптимальної якості рухомого складу автомобільного парку нерозривно пов'язаний із встановленням оптимального терміну служби автомобіля та оцінкою його надійності. Забезпечення надійності автомобіля є складною проблемою, яка починається з моменту його проектування, виробництва, експлуатації та належного обслуговування і до закінчення його експлуатації. До основних шляхів удосконалення використання рухомого складу сільськогосподарських транспортних засобів можна віднести: підвищення коефіцієнта мінливості, повноти використання у виробничих процесах, усунення простоїв, скорочення простоїв при ремонті та оглядах, стимулювання кращого використання автомобільного транспорту. Ключові слова: автомобіль, автомобільний транспорт, сільськогосподарське виробництво, сільськогосподарські машини, рухомий склад.

Мета. Встановити можливість використання стеблової частини врожаю льонуолійного, вирощеного в природно-кліматичних умовах Західного Полісся для підвищенняефективності і екологічної безпечності її утилізації.Методика. Для досліджень використовували аналітичні та розрахункові методи.Значення показників отримані експериментально з допомогою сучасних вимірювальнихзасобів відповідно до діючих нормативно-технічних документів.Результати. В статті представлені основні результати теоретикоекспериментальних досліджень процесів збирання та переробки стеблової частиниврожаю льону олійного. Запропоновано алгоритм, що описує технологічний процесзбирання льону олійного з врахуванням фази його стиглості та погодних умов, яківпливають на вибір способу збирання та подальшого використання стеблової частиниврожаю.При науковому підході льон олійний вважається культурою безвідходноговиробництва, але для території Західного Полісся перешкодою в широкому поширеннільону олійного став високий стеблестій, який може досягати одного метра у довжині.Технології виробництва льону олійного в умовах Західного Полісся недосконалі, такожпотребують модернізації операції збирання з метою використання всього потенціалурослини. Основна проблема, яка на сьогоднішній день не вирішена, - спалювання стебловоїчастини врожаю. Для збереження вирощеного врожаю, запропонована технологіязбирання льону з урахуванням фази зрілості і переробки стебел для подальшоговилежування в тресту або виготовлення паливних матеріалів з використаннямзернозбирального комбайна вдосконаленої конструкції.Оцінка споживчих властивостей волокна льону олійного вказує на значний йогопотенціал, як сировини для текстильної промисловості. Однак, складності, що виникаютьпри вилежуванні стебел в тресту, вимагають пошуку нових напрямків використанняволокнистої маси, яка формується в процесі збору льону олійного зернозбиральнимкомбайном. Відповідно до погодних умов збору і первинної переробки в поточному сезоні і в умовах Західного Полісся зі стебел льону олійного можна отримувати якісне короткенеорієнтоване волокно або паливні матеріали циліндричної форми. Для обох випадківобов'язкова операція руйнування стебел.Наукова новизна. Запропоновано адаптовану до природно-кліматичних умовЗахідного Полісся технологію комплексної переробки біологічного потенціалу льонуолійного та льону-довгунцю для отримання товарів різного функціонального призначення.Практична значимість. Запропонована технологія дозволить підвищитиефективність використання льону олійного в умовах Західного Полісся і задовільнитьекологічні вимоги

Мета. Дослідження особливостей розвитку та функціонування ринкуелектропобутових приладів в Україні, аналіз конкурентоспроможності електропобутовихприладів для переробки продуктів вітчизняних виробників з аналогічними іноземнихвиробників.Методика. Методологічну базу роботи склали фундаментальні і прикладнідослідження. В процесі роботи використовувались дані Державного комітетустатистики, матеріали статей та Інтернет - конференцій з даної теми дослідженняґрунтується на методах аналізу, синтезу, аналогії, співставлення та узагальнення.Результати. Можна зазначити, що перед вітчизняним виробником стоятьзавдання насичення вітчизняного ринку високоякісними і різноманітними товарами, яківідповідають технічному рівню закордонних аналогів, або максимально до них наближені.Рішення цілої низки питань, що випливають із завдань, повністю залежить від технічногорівня виробництва, наявності нових технологій, сировини і матеріалів, а також віднаявності результатів глибокого вивчення кон’юнктури ринку і факторного механізму,який має національні особливості.Наукова новизна. Систематизовано основні електропобутові вироби для переробкипродуктів, які найширше використовуються в побуті населенням, проведено дослідженнявластивостей та споживчих переваг електропобутових приладів, які є на ринку України.Практичне значення. Запропоновано підходи та пропозиції для більшостіпідприємств прогнозувати свої можливості якісного розвитку електропобутових приладівдля переробки продуктів в галузі і на ринку використовуючи високий промисловийпотенціал, сучасне технологічне устаткування.

Основною метою діяльності будь-якого сільськогосподарського товаровиробника є отримання прибутку у процесі виробництва, переробки та реалізації продукції. При цьому важливого значення набувають питання обліку виробничих витрат у процесі її створення, оскільки їх величина безпосередньо впливає на фінансовий результат діяльності даних суб’єктів господарювання. Повна, своєчасна та достовірна бухгалтерська інформація про витрати за етапами технологічного процесу вирощування будь якої сільськогосподарської продукції є досить важливою у прийнятті ефективних управлінських рішень для підвищення ефективності виробництва. Статтю присвячено методиці обліку виробничих витрат у горіхівництві, яке є стабільною та перспективною галуззю сільського господарства. У роботі визначено перелік витрат на закладення горіхового саду та витрат на утримання плодоносних багаторічних насаджень, прийнятих в експлуатацію. Розглянуто порядок відображення в обліку можливих витрат на закладення горіхового саду на субрахунку 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів», який призначений для обліку витрат, пов’язаних зі створенням багаторічних насаджень, а також витрат на їх догляд до входження в пору промислового використання. У статті досліджено порядок документального оформлення зарахування багаторічних насаджень до складу незрілих та зрілих біологічних активів рослинництва. Зазначено, що сільськогосподарське підприємство самостійно має вирішувати, яким нормативним документом керуватися при визначенні строку переведення незрілих насаджень до складу плодоносних. Визначено особливості нарахування амортизації на зрілі багаторічні насадження. Приділено увагу питанню первинного та синтетичного обліку готової продукції, отриманої від незрілих насаджень, які ще не переведені до складу групи основних засобів «Багаторічні насадження та плодоносні рослини». Дана тематика має перспективу дослідження у напрямку подальшого удосконалення методики та організації обліку витрат у рослинництві, а саме у галузі горіхівництва.

Анотація Олігомерні каучуки застосовуються в епоксидних композиціях різного призначення для зменшення їх крихкості, підвищення ударної в’язкості, динамічної витривалості, зносостійкості, деформаційних та інших характеристик, які в значній мірі залежать від хіміко-технологічних параметрів виготовлення та отвердження цих композицій. Метою роботи є визначення впливу олігомерних каучуків різної хімічної будови у складі зносостійких епоксидних композицій на основні параметри їх переробки і встановлення напрямів можливого регулювання цих параметрів. Дослідження проведено з використанням розрахункового методу визначення сумісності компонентів композицій, експериментальних – оптичної мікроскопії для підтвердження розрахункових даних сумісності епоксидної матриці з олігомерними каучуками, статичного методу Вільгельмі при визначенні поверхневого натягу складових компонентів епоксидних композицій, «сидячої» краплі при змочуванні поверхні модельних високотвердих наповнювачів складовими композицій та їх комбінаціями, кількості гелю епоксидна матриця – наповнювач (силіцій карбід), температури екзотермічної реакції взаємодії епоксидних груп матриці з амінними групами отверджувача (поліетиленполіаміну). Розрахунковим методом визначено і експериментально підтверджено початкову сумісність епоксидної матриці (діанова смола ЕД-20, аліфатична ДЕГ-1) з олігомерними каучуками різної хімічної будови і показано можливість її покращення шляхом застосування бутадієн-нітрильних каучуків з кінцевими гідроксильними (СКН-ГТР) та карбоксильними (СКН-КТР) групами з підвищеним вмістом (14-40% мас.) акрилонітрилу, олігоізопрену з кінцевими гідразидними (СКІ-ГДШ) групами. Встановлено вплив компонентів зносостійких епоксидних композицій на змочування ними модельних високотвердих за шкалою Мооса поверхонь наповнювачів і з’ясовано, що олігомерні каучуки не покращують змочування поверхні бор, силіцій карбідів і не суттєво впливають на цей процес при змочуванні електрокорунду; вони також не сприяють покращенню розтікання наповнених силіцій карбідом F1000 епоксидних композицій, що пов’язано із збільшенням у їх присутності утворення гелю епоксидна матриця – наповнювач у порівнянні з немодифікованою смолою ЕД-20. З’ясовано позитивний вплив олігомерних каучуків на зниження температури екзотермічної реакції отвердження композицій, підвищення їх «життєздатності» як основних технологічних параметрів при переробці модифікованих епоксидних композицій.

Актуальність теми дослідження. Охолодження полімерних листів, як і більшість процесів переробки пласт-мас, належить до неізотермічних процесів, тобто необхідно розв’язувати теплову задачу. Від точного розрахунку теплового балансу дуже залежить кінцевий результат екструзійного процесу. Тому запропонована математична модель та програмний блок для її реалізації допоможуть значно покращити технологічні та економічні показники екструзійних ліній із випуску полімерних листів. Постановка проблеми. Виготовленню полімерних листів присвячено багато наукових праць. При цьому такому процесу, як охолодження кінцевого продукту після екструзії приділено не багато уваги. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Створено декілька математичних моделей теплових процесів для теплоенергетичного обладнання. Наприклад: для одночерв’ячних, двочерв’ячних, черв’ячно-дискових екструдерів тощо. При цьому запропоновано різні розрахункові схеми, методи та рівняння для їх вирішення.Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Математичну модель для відображення процесів охолодження полімерних листів після їх екструзії можна вважати розширенням цих досліджень. Постановка завдання. Основна мета цієї статті полягає в розробці математичної моделі для аналізу температурного поля при охолодженні полімерних листів на екструзійних лініях, що дозволить оптимізувати не тільки технологічні параметри, а й конструктивні характеристики лінії. Виклад основного матеріалу. При виборі граничних умов треба враховувати реальні конструктивні особливості системи охолодження полімерних листів, що одержують на екструзійних лініях. Представлено розрахункову схему та рівняння теплового балансу. Одержання математичної моделі здійснювалось за допомогою операційного методу, використовуючи інтегральне перетворення Лапласа. Розроблено програму розрахунку параметрів для конкретних умов виробництва. Висновки відповідно до статті.Приведено сучасний літературний огляд теплових задач. Розроблено математичну модель для моделювання процесів охолодження полімерних листів після їх екструзії. Побудовано програмний блок на базі математичного пакета MathCAD для реалізації розробленої математичної моделі

Стаття присвячена вивченню можливості продовження термінів зберігання свинини за допомогою використання у відгодівлі свиней речовин, що підвищують стеростійкість свиней. М'ясо забійних тварин є сприятливим поживним середовищем для розвитку багатьох мікроорганізмів. На безпечність і якість м’яса має значний вплив бактеріальне обсіменіння під час первинної переробки туш, зумовлене внутрішніми та зовнішніми чинниками. На якість та технологічну придатність та безпечність свинини впливає ряд факторів, серед яких не останнє місце займає стійкість свиней до дії зовнішніх факторів. У здорових тварин прижиттєве забруднення окремих органів відбувається за умов ослаблення природного імунітету під впливом різних несприятливих факторів з кишечника через лімфатичні і кровоносні судини. Вживання такого м’яса може бути небезпечним для споживача. На якість і безпечність м’яса та м’ясних продуктів мікробіологічний стан м’яса. Важливу роль у зменшенні бактеріального обсіменіння відіграє якісне виконання технологічних етапів, починаючи з відгодівлі тварин, транспортування, передзабійної витримки, забою та первинної переробки. Важливим фактором, який впливає на терміни зберігання м’яса є активність води. У технології м’яса і м’ясопродуктів має значення досить вузький діапазон зміни активності води – від 0,80 до 1,00. Значення активності води відіграє вирішальну роль у забезпеченні безпеки і збереженні їх якості, тому що значення аw нижчі 0,95 виключають можливість активного зростання більшості патогенних мікроорганізмів, а також мікроорганізмів, що викликають псування продуктів і харчові отруєння ( Cl. botulinum, Cl. perfringens, Васillш, Citrobacter, Enterobacter, Escherichia, Proteus, SalmonelIa, Pseudomonas, Corynobacterium та ін.). При дослідженні виявлено, що після забою кількість МАФАнМ, КУО/г, відповідають вимогам нормативним показникам, на 5 та 10 добу загальна кількість мікроорганізмів зростає, але не перевищує встановлених вимог. На 15 добу після забою в контрольній групі показник перевищив допустиму норму на 3·105 КУО, а в дослідних групах відповідає нормі. Патогенні організми роду Salmonella не виявлено. В процесі зберігання на 5 добу зберігання кількість бактерій Enterobacteriaceae зростає, а на 10 добу різко зменшується в зв’язку з пригніченням активності бактерій під дією холоду та зміною рН середовища. Доведено можливість продовження термінів зберігання свинини за рахунок використання в раціонах природних речовин, які впливають на стресочутливість свиней.

Розвиток глобалізаційних процесів роблять залежними усі країни від світових ринків капіталів, товарів та послуг, внаслідок чого усі країни отримують, як шоки, так і стимули для свого економічного розвитку. Не дивно, що від успіхів чи невдач у розвитку зовнішньоекономічних відносин сьогодні залежать темпи та характер розвитку переважної більшості країн світу. Сучасна зовнішньоекономічна політика України направлена на європейську інтеграцію та просування продукції вітчизняного товаровиробника на європейський ринок, проте збільшення експортного потенціалу можливе за рахунок оновленні або модернізації технологічних процесів виробництва продукції та пристосування до міжнародних стандартів якості, які висувають країни-імпортери. У структурі українського експорту, бачимо перевагу сировини та продуктів нижчого рівня переробки. Саме тому, на сьогоднішній день стає актуальною проблема розвитку і диверсифікації експортного потенціалу країни, успіх у вирішенні якої буде визначатися масштабами і ефективністю участі України у міжнародному поділі праці в умовах поглиблення глобалізації світового господарства. Україна має стати країною з вільною економікою, що передбачає формування сприятливого бізнес-середовища з низьким податковим тиском, мінімізації втручання держави в прийняття економічних рішень. До складових відкритості, як правило, належать: лібералізація зовнішньої торгівлі, встановлення чітких зв'язків між внутрішньою і зовнішньою ціновою і валютною динамікою, готовністю вітчизняних товаровиробників до конкурентної боротьби на світових ринках. В даній статті об’єктом вивчення є процес формування та нарощення експортного потенціалу України в умовах євроінтеграційних перетворень. У процесі дослідження використовувались специфічні та загальноекономічні методи, а саме, абстрактно-логічний, статистичного дослідження, визначення абсолютних, відносних величин, ряди динаміки, а також метод єдності історичного та логічного, аналіз і синтез та інші наукові методи дослідження.

Мета. Дослідження гігроскопічних властивостей модифікованого лляного волокната можливості отримання з нього гігієнічної вати.Методика. Під час дослідження використовували стандартні методи визначенняфізико-механічних та гігроскопічних властивостей волокнистого матеріалу, обробкурезультатів дослідження здійснювали методами математичної статистики.Результати. Модифікація короткого лляного волокна дає можливість скоротитивитрати на виробництво широкого асортименту лікувального одягу та матеріалів, томуактуальним є аналіз впливу різних технологічних прийомів переробки короткогольоноволокна на його санітарно-гігієнічні властивості.Модифіковане лляне волокно, отримане при виконанні даної роботи із застосуваннямемульсування комплексними хімічними препаратами (КХП) на основі фосфату карбамідута поверхнево-активних речовин перед механічною обробкою, може бути використане дляодержання медичної вати, оскільки має такі якісні показники: середня масодовжина29,8 мм (при вимогах 18,5-30 мм); лінійна густина 0,85 текс при вимогах 0,20-0,90 текс);вміст костриці та смітних домішок 1,25 % (при вимогах 1,25-2,0 %).Були визначені показники санітарно-гігієнічних властивостей модифікованоголляного волокна, одержаного різними способами. Встановлено, що жоден з етапівмодифікації так не впливає на поглинальну здатність і капілярність волокна, як варіння.Значне підвищення капілярності волокна (до 67,5 – 75,0 мм) в процесі лужноговаріння в оптимальних умовах пояснюється депектинізацією, делігніфікацією тарозщепленням комплексних волокон на більш тонкі комплекси. Модифікація целюлози, щомає місце при високотемпературному лужному варінні, сприяє поліпшенню поглинальної здатності волокна. Так, поглинальна здатність короткого модифікованого лляноговолокна № 2 після лужного варіння становить 20,0 г/г, а для короткого модифікованоголляного волокна № 3 – 21,0 г/г.Варіння лляного волокна проводили однофазним лужно-перекісним способом. Притакому способі можна одержати високоякісне модифіковане льоноволокно й скоротитивитрати на виробництво медичної гігроскопічної вати.У результаті проведених досліджень розроблено науково обґрунтовану технологіюотримання модифікованого лляного волокна, яке може бути використано длявиготовлення медичної гігієнічної вати та інших товарів медико-гігієнічного призначення.Наукова новизна. Обґрунтовано можливість використання модифікованого лляноговолокна для виготовлення гігієнічної вати.Практична значимість. Розроблено технологічний режим отримання медичноїгігієнічної вати з використанням лужно-перекісного варіння модифікованого лляноговолокна.

Вивчення досвіду зарубіжних країн дає підстави стверджувати, що нині відбувається переорієнтація освітніх програм та педагогічних технологій на компетентісний підхід. Відомі міжнародні організації, що працюють у сфері освіти, активно досліджують питання компетентнісно зорієнтованої освіти, з-поміж них – ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ПРООН, Рада Європи, Організація європейського співробітництва та розвитку, Міжнародний департамент стандартів тощо.У зв’язку з переходом до кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі рівень інформаційно-комунікаційних компетентностей студентів вважається одним із головних чинників розвитку всієї системи освіти.Компетентнісний підхід визнаний ключовим положенням у реформуванні освіти країн Європейського Союзу і розглядається як базова конструктивна ідея безперервної освіти.Упровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес вищої школи України є одним із провідних напрямів оновлення змісту освіти. Як зазначає І. Зязюн, головною метою вищої освіти має бути становлення цілісної і цілеспрямованої особистості, готової до вільного гуманістичного орієнтованого вибору та індивідуального інтелектуального зусилля, що володіє багатофункціональними компетентностями [2].Використання інноваційних технологій освіти у навчально-виховному процесі – одна з умов реалізації компетентісного підходу.Аналіз наукової літератури свідчить про те, що питання інформаційно-комунікаційних компетентностей привертає увагу багатьох дослідників (М. І. Жалдак, О. М. Спірін, Ю. В. Триус та ін.)Проте, незважаючи на достатньо широкий спектр публікацій, присвячених даній проблемі, полеміка навколо визначення шляхів формування інформаційно-комунікаційних компетентностей триває. Це пов’язано із тим, що формування інформаційно-комунікаційних компетентностей у студентів, зокрема у тих, що не зорієнтовані на інформатику як на фах, стає атрибутивною компонентою навчального-виховного процесу ВНЗ.Активізація процесу навчання прямо пропорційно пов’язана із розвитком інформаційних технологій та розширенням функціональних можливостей сучасної техніки, адже комп’ютери сьогодні широко застосовуються на усіх етапах навчально-виховного процесу.Ю. І. Машбиць виділяє такі позитивні аспекти використання комп’ютерної техніки в освітньому процесі:– розширення можливостей подання даних;– можливість посилити мотивацію навчання;– гнучкість керування навчальним процесом і, як результат, якісна зміна контролю за діяльністю студентів;– формування у студентів рефлексії своєї діяльності тощо [3].Застосування ІКТ у навчальній діяльності сприяє формуванню таких якостей особистості як гнучкість, структурність, креативність мислення. Це створює можливості нового, нетрадиційного сприйняття очевидних фактів, встановлення зв’язків між новими та старою інформацією, а також формуванню інформаційно-комунікаційних компетентностей.О. М. Спірін подає таке тлумачення поняття інформаційно-комунікаційної компетентності (ІКК): це підтверджена здатність особистості автономно і відповідально використовувати на практиці інформаційно-комунікаційні технології для задоволення власних індивідуальних потреб і розв’язування суспільно значущих, зокрема професійних, задач у певній предметній галузі або виді діяльності.П. Мерріл визначає інформаційно-комунікаційну компетентність («ICT competence») як готовність застосовувати на практиці засвоєні знання та навички в галузі інформаційних і комунікаційних технологій [4].І. О. Зимня виділяє поняття «компетентності в галузі інформаційних технологій», до якого входять: прийом, переробка, видача інформації; перетворення інформації, мультимедійні технології, комп’ютерна грамотність; володіння електронною, Інтернет-технологією [1].Зміст інформаційно-комунікаційних компетентностей науковці розуміють як володіння сучасними інформаційними технологіями загального призначення, вміння користуватись інструментарієм і продуктами інформаційних технологій загального вжитку, а також володіння технологіями пошуку, введення, обробки та виведення інформації.Проаналізувавши та узагальнивши різні визначення інформаційно-комунікаційної компетентності, запропоновані дослідниками, пропонуємо своє бачення даного поняття, а саме інформаційно-комунікаційна компетентність – це впевнене та раціональне застосування ІКТ для створення, зберігання, пошуку та обміну інформацією у навчально-дослідницькій діяльності, на роботі та дозвіллі.Структурними складовими ІК компетентностей визначено такі компоненти: мотиваційно-ціннісний (зацікавленість в ІКТ, схильність до діяльності у сфері ІКТ, усвідомлення мотивів і мети цієї діяльності); змістовно-проектувальний (теоретичні знання, уміння, навички, пізнавальна активність); когнітивно-операційний (ступінь освоєння ІКТ і науково-методологічними основами їх використання в професійній діяльності); особистісно-рефлексивний (власний стиль, здатність оцінювати власну діяльність та її результати, самоосвіта) [5].Зважаючи на велику кількість проектів та установ, що оцінюють ІК компетентність, у різних країнах європейського простору, у 2006 році за участю «Qualifications and Curriculum Authority» було створено єдині стандарти для оцінки ІКТ-компетентності. Вони містять у собі загальні розділи (теми), рівні та детальні дескриптори оцінки ІК компетентностей, а саме: використання ІК; знаходження та відбір інформації; використання ІК для комунікації.Якісне формування ІК компетентностей студентів ВНЗ буде можливим за умов:здійснення моніторингу рівня сформованості інформаційно-комунікаційних компетентностей;застосування інноваційних, особистісно зорієнтованих технологій навчання;наявності відповідної технологічної та методичної навчальної бази;комплексного використання різних форм та методів навчання.

У статті обґрунтована необхідність проведення комплексу теоретичних і експериментальних досліджень з енерго- і ресурсозбереження в технологічних процесах переробки харчових продуктів, спрямованих на підвищення ефективності подрібнення. При цьому варто зазначити, що шляхи підвищення ефективності технології переробки харчових продуктів вивчені до теперішнього часу явно недостатньо. Механічні властивості в найзагальнішому вигляді визначаються деформаціями, які відбуваються під впливом сили. Деформації полімерів взагалі і тканин м’яса і харчових продуктів зокрема як біополімерів подано у вигляді суми трьох складових: пружної деформації – зворотної в фазі з напруженням, залишкової – повністю незворотної і високоеластичної – зворотної, але не в фазі з напруженням. Пружна деформація зв'язується з зміною міжмолекулярних відстаней, залишкова – з незворотними переміщеннями молекул на відстані більші, ніж молекулярні розміри, і високоеластичні зв’язані з змінами конформації полімерних ланцюжків. В роботі реологічна модель харчових продуктів, як пружнов’язких тіл, представлена як конгломерат, що складається з твердого (пружного) скелета і рідкої речовини, що заповнює проміжки між твердими елементами. Будучи деформованими, тверді елементи скелета харчових продуктів тиснуть на рідке середовище, що оточує їх, примушуючи переміщатися в менш напружені зони. Відповідно до законів гідродинаміки опір середовища при такому переміщенні залежить від швидкості її переміщення. Досліджені питання розрахунку зусиль рубання сировини від глибини вкорінювання клина з різними кутами загострення для харчової промисловості, зокрема м’яса. Проведені експериментальні дослідження з перевірки теоретично виведеної залежності. зусилля розрубування добре збігаються з експериментальними даними і можуть використовуватись для практичного використання.

Серед кондитерських виробів особливе місце займають глазуровані вироби та шоколад, основними компонентами яких є какао-масло і какао терте, що одержують з імпортної сировини: какао-бобів. Під час виробництва глазурей для кондитерських виробів пильну увагу приділяють зниженню в’язкості композицій і зменшенню витрати какао-продуктів, насамперед какао-масла. Глазур уповільнює процеси окислення, черствіння, потрапляння вологи, у такий спосіб подовжуючи термін придатності виробу, а також забезпечує зовнішню привабливість, композиційну завершеність і смакову палітру продукту. Глазурі для кондитерських виробів є багатокомпонентними сумішами. В розплавленому стані, за якого здійснюються всі технологічні процеси, вони утворюють собою дисперсні системи. Загальновідомими емульгаторами для кондитерської промисловості є фосфатиди. Вони ефективно втримують надлишок води у шоколадних глазурях, дозволяючи таким чином одержати гладку глянсову поверхню шоколадних покриттів і приємний смак. Актуальною є розробка рецептури глазурі з використанням емульгаторів, компонентом яких є сировина вітчизняного виробництва. В роботі розглянута можливість використання продуктів переробки тваринного жиру, а також тропічної олії, яка з кожним роком набуває більшого поширення в нашій країні. З метою розширення асортименту емульгаторів у статті наведено можливість застосування комбінацій фосфатидного концентрату з сумішшю моно- і дигліцеридів тваринного жиру, а також із сумішшю моно-, дигліцеридів тропічної олії. Ця комбінація компонентів застосовувалася в якості емульгаторів у рецептурі глазурі для кондитерських виробів. На підставі проведених досліджень встановлено, що оптимальним та економічно вигідним є додавання комбінації фосфатидного концентрату та суміші моно- та дигліцеридів тваринного жиру до глазурі для кондитерських виробів у кількості 0,4%. Саме це дозування призводить до зменшення в’язкості та не впливає на органолептичні показники готової продукції.

В даний час успішна робота всіх галузей народного господарства неможлива без ефективного транспортного обслуговування. Організація роботи транспорту повинна забезпечувати ефективне постачання промислового виробництва, сільського господарства, інших галузей народного господарства, а також задовольняти потреби населення в перевезеннях з системних позицій. Комплексний підхід до організації та планування перевезень вимагає досягнення мінімальних витрат як у всій системі транспортного обслуговування, так і в окремих її елементах. Вирішення цього завдання неможливо без заміщення існуючих раніше технологій і методів організації і планування транспортного процесу на сучасні. Сучасні вимоги до організації перевізного процесу та якості виконуваних перевезень на автомобільному транспорті диктують необхідність застосування нових організаційних і технологічних рішень в плануванні перевезень з використанням програмно-цільових і логістичних принципів. Існуюча організація системи оперативного планування не завжди відповідає реальним потребам учасників процесу вантажних автомобільних перевезень. Основним недоліком на сьогоднішній день є те, що методологічна база сегментована і описує окремі етапи планування процесу перевезень. Методики, які працюють сьогодні, присвячені окремим завданням, таким як визначення оптимальної вантажопідйомності парку рухомого складу, розрахунок техніко експлуатаційних показників, в тому числі необхідної кількості автомобілів, розподіл рухомого складу за заявками із застосуванням методів лінійного програмування, складання графіка роботи автомобілів, розрахунок витрат на перевезення та інші. Виконання такого різноманіття розрізнених операцій і завдань в сучасних умовах без комплексного підходу до їх вирішення, а також без автоматизації переробки значних обсягів інформації неефективне. Крім того методики розрахунку необхідної кількості автомобілів мають серйозні похибки, це виражається в невідповідності розрахункових і фактичних величин. Незважаючи на те, що останніми роками ведеться активна розробка і впровадження на автотранспортні підприємства програм автоматизованого документообігу та планування роботи автомобілів, в даний час не існує методики, яка забезпечує комплексне планування та рішення перерахованих вище завдань з урахуванням специфіки міжміських перевезень, тоді як сучасні тенденції розвитку автотранспорту в Україні пов'язані з інтенсивним їх розвитком. Ключові слова: перевезення, техніко-експлуатаційні показники, міжміський маршрут, система, оперативне планування, заявка, методика, алгоритм, автоматизація, методологічна база.

Визначено, що розвиток конкурентних переваг регіону полягає у постійному пошуку нових можливостей, необхідно, щоб цей процес був керованим, включаючи вивчення майбутніх потреб усіх зацікавлених сторін, розробку проектів та їх реалізацію. У розвитку конкурентних переваг регіонів беруть участь органи публічного управління, населення безпосередньо чи через участь у громадських ініціативах (некомерційних організаціях), бізнес-структури, що діють у регіоні або сфера діяльності яких пов’язана із цим регіоном; освітні та наукові організації. Органи публічного управління можуть бути як ініціаторами цього процесу так і організаторами. Велике значення має їх готовність до проектування розвитку конкурентних переваг регіонів та реалізації цих проектів. У той же час ініціаторами та організаторами можуть виступати й інші суб’єкти, проте в даному випадку була б доцільною підтримка з боку регіональної адміністрації (адміністративна, фінансова, юридична тощо). Зазначено, що джерелом конкурентних переваг регіону є розвиток таких специфічних сфер активності, як взаємодія та обмін знаннями між органами державної влади, місцевого самоврядування, науковими та освітніми установами, громадськими організаціями; підготовка керівних кадрів та фахівців органів державного регіонального управління та місцевого самоврядування, регіональних підрозділів органів влади; державно-приватне партнерство, запровадження державного індикативного планування та інші. У свою чергу, це сприяє розвитку пріоритетних сфер суспільної діяльності, наприклад, покращення якості життя населення, збільшення тривалості життя, розвитку регіональної економіки, формування сприятливої демографічної обстановки тощо. Зазначено, що можливості управління (прийняття рішень) на основі інформації, що отримується в реальному часі, в регіональних системах доступні не тільки операторам, але і всім користувачам. Завдання вирішується шляхом побудови інтегрованої системи: виробнича інфраструктура, новітні інформаційні технології. Впровадження інтелектуальних регіональних систем має стратегічний характер, визначає загалом конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Мета роботи. Мета полягає у дослідженні та визначенні впливу публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону. Методологія. При дослідженні загально-теоретичних проблем публічного управління на регіональному рівні використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція. У дослідженні використано методи, які використані у розвитку конкурентних переваг регіону та визначені у працях Трухана О.Л., Васильцівa Т.Г., Столбовa В.Ф., Подольчак Н.Ю., Іващенко О.В., Ольшанська О.В., Кокнаєва М.О., Мойсеєнко І.П., Полевик Г.М., Коваленко М.А., Пастернак-Таранушенко Г.А., Мартинюк В.П. Наукова новизна. Уточнено поняття «конкурентоспроможність регіонів», що зі сторони впливу органів публічного управління передбачає гнучке, динамічне реагування складових регіону на зміни навколишнього середовища і здатність створювати нове оточення; визначення соціальних, економічних, технологічних, культурних тенденцій розвитку, що намітилися, своєчасне реагування і в той же час створення нових тенденцій. Розвинуто науково обґрунтовані напрями розвитку регіону залежно від його специфіки, а саме: організація інноваційних виробництв з глибоким ступенем переробки ресурсів; створення структур, що об’єднують учасників кластера, що представляють їх інтереси та здійснюють науково-технологічні та маркетингові дослідження; використання інноваційних технологій у вдосконаленні інфраструктури. Висновки. Представлені напрями впливу органів публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону є одним із рішень, вироблених за допомогою системи інформаційної підтримки аналітичної діяльності, організації комунікацій між існуючими виробництвами, науково-дослідними та навчальними закладами в регіоні, активізації обміну знаннями між ними.

В статті розглянуті недоліки процесу подрібнення у кутерах, до яких відносять високу енергоємність при невисокій продуктивності машин. Тонке подрібнення є одним із найбільш енергоєм- них процесів ковбасного виробництва, а якість готового продукту у значній мірі залежить від умов, в яких воно здійснюється. Розглянуті актуальні питання пошуку шляхів зменшення енергоємності процесу кутерування та покращення якості фаршу. Серед численних типів устаткування, наразі використовуваних для тонкого подрібнення м’ясної сировини, є емульситатори м’яса – подрібнювачі безперервної дії, які дозволяють якісно та ефективно здійснювати оброблення первинного фаршу в потоці, будучи водночас простішими за конструкцією та менш металомісткими, ніж кутери з чашею. З метою поліпшення технологічних властивостей м’ясних емульсій досліджені існуючі під- ходи покращення конструктивних рішень робочих органів емульситаторів при переробці фаршу, для різноманітних видів ковбасних виробів у подрібнюючих головках різної конструкції, а також оглянуті проблеми зношування ріжучого інструменту під час роботи. Простежено принципи вдосконалення ріжучих головок. Розглянуто питання зношування ножів, коли весь вал з підшипниковою опорою руха- ється в напрямку решіток, щоб компенсувати знос ножів. Описані нові покоління емульситаторів, в яких вперше були встановлені закриті двигуни з зовнішнім охолодженням і типом захисту IP 56. На ці двигуни були встановлені спеціальні підшипники з підігрівом, що перешкоджають утворенню конденсату. Показано, що у вакуумних емульситаторах хороший результат роботи досягається при установці глибини вакууму від 50 % атмосферного тиску і вище. В результаті цього сировина набуває більш щільної консистенції. Віднесені до інноваційних розробок емульситатори, в яких між подаючим шнеком бункера і ріжучим комплектом встановлюється насос з регульованою швидкістю обертання, що дозволяє додатково контролювати процес подрібнення. Перевага таких емульситаторів – авто- матичне регулювання температури продукту на виході. Підкреслюється, що емульситатори з авто- матичним управлінням положення ріжучого інструменту залишаться високотехнологічними роз- робками у найближчому майбутньому. Встановлено, що при швидкому різанні основні геометричні елементи ріжучої частини мають бути доведені до розрахунково визначених значень, тоді при тій самій величині стійкості можна збільшити швидкість різання на 10-15 %. Якщо швидкість різання залишити в тих самих межах, то стійкість такого інструменту зросте майже в 2 рази, що змен- шить витрати на експлуатацію і знизить допоміжний час, який пов’язаний зі зміною інструменту і переналагодження машини.

У статті проаналізовано феномен формування цифрової культури майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності за допомогою застосування спеціальних принципів, що належать до системи цифрового виховання і розвитку. Виділяються основні професійні компетенції, необхідні для обов'язкового освоєння випускниками перед початком професійної діяльності, а також визначаються основні показники сформованості цифрової культури майбутніх менеджерів у розглянутій сфері.Основа розвитку будь-якого здорового суспільства – це культура. Інформаційна культура відображає досягнуті рівні організації інформаційних процесів та ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що забезпечують цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною Основна тенденція в динаміці формування поняття «інформаційна культура» пов'язана з фундаментальністю і багатоаспектністю її розгляду не тільки як феномена, визначеного умовами науково-технічного прогресу, електронними засобами переробки, зберігання і передачі соціальної інформації, а перш за все як діяльнісної інфраструктури, що пронизує усі епохи і цивілізації, всі сфери людської діяльності і всі щаблі розвитку людини як соціальної істоти Беручи до уваги сучасний етап розвитку суспільства, технологічний прогрес та активний розвиток нових соціальних інститутів, справедливим буде зауважити, що основою сучасного суспільства і гарантією його благополучного розвитку є такий феномен, як цифрова культура. Вона дозволяє суб'єктам соціокультурного простору оптимізувати процес професійної діяльності, максимізувати швидкість отримання її результатів і звести реальні ризики до мінімуму.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

Метою статті є дослідження теоретико-правових засад поводження з відходами за законодавством Європейського Союзу, принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами та напрямків попередження виникнення відходів. Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань у сфері адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС у сфері поводження з відходами актуальним є ґрунтовне дослідження системи класифікації відходів та принципів діяльності ЄС у сфері поводження з відходами.Висновки. Головним завданням державної політики щодо управління відходами є максимально можливе зменшення негативного впливу речовин та матеріалів, що втратили своє споживче значення, на навколишнє середовище та здоров’я людини. Цей напрям державної політики є дуже важливим через вкрай негативні наслідки, оскільки відходи становлять загрозу для здоров’я людини та завдають шкоду навколишньому природному середовищу в зв’язку з їх токсичністю, можливістю забруднення повітря, води та ґрунту. Нами проаналізовано систему класифікації відходів в ЄС з погляду на їх хімічні, фізичні, економічні властивості. На сьогодні ця система класифікації складається з 20 глав, 110 підкатегорій, 839 видів відходів, 405 видів відходів, класифікованих як небезпечні. Основною метою впровадження класифікації відходів є розроблення типових систем управління не для кожного виду відходів окремо, а в межах певної категорії, крім випадків, передбачених законодавством ЄС. Основними стратегічними цілями в галузі поводження з відходами в Європейському Союзі є: зменшення утворення відходів шляхом запобігання їх виробленню в технологічному процесі виробництва; використання відходів у виробничих процесах; виділення окремих фракцій із загального потоку відходів для подальшого їх використання як вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів; скорочення відходів, розміщених на звалищах; інтеграція методів поводження з відходами на основі використання найкращих доступних технологій.У правовій системі ЄС, поряд із загальними принципами (принцип забруднювач платить, принцип охорони життя та здоров’я, принцип запобігання та профілактики, принцип планування, принцип сталого розвитку), існують спеціальні, які складають основу правового регулювання у певних сферах суспільного життя (принцип близькості, принцип застосування ієрархії поводження з відходами, принцип відповідальності виробника, принцип селективного збору). Новацією є те, що вищезгадані принципи передбачають підготовку до повторного використання та переробки. Ці дві групи процесів підпадають під поняття відновлення, зумовленого бажанням запобігти утворенню нових відходів та використовувати вже існуючі відходи як ресурс.

У статті проаналізовано сучасні напрями виробництва наповнювачів із плодово-ягідної та овочевої сировини. Визначено перспективи використання наповнювачів для бісквітних напівфабри- катів та печива. Встановлено, що здебільшого традиційні борошняні кондитерські вироби мають низький вміст мінеральних речовин, вітамінів, харчових волокон. Перспективним напрямом у техно- логії бісквітних напівфабрикатів є додавання до їх рецептури компонентів, що багаті нутрієнтами. Одним із доступних напрямів вирішення цієї проблеми є використання плодової та овочевої сиро- вини як джерела біологічно активних речовин. Найбільш перспективною сировиною для збагачення кондитерських виробів є плодові та овочеві напівфабрикати, зокрема порошки, оскільки свіжа сиро- вина не є цілорічно доступною. Запропоновано розробити технологію сухого наповнювача з гарбуза. Досліджено органолептичні та фізико-хімічні характеристики сортів гарбуза, таких як Мічурінський, Мигдальний 35, Цілющий, Вітамінний, Баттернат, Зорька, Веснянка, Алтайський, Грибовський зимовий. Встановлено, що гарбуз сорту Баттернат містить у своєму складі найбільшу кількість бета-каротину та цукрів. Для одержання наповнювача з гарбуза, збагаченого вітамінами та харчовими волокнами, а також для запобігання окисленню БАР гарбуза під час технологічної переробки було підібрано режими його попереднього оброблення. Визначено, що процес витримування гарбузової м’язги доцільно проводити в цукровому сиропі концентрацією 20% за температури суміші 20°С впродовж 1 год. Отриману масу піддавали пресуванню таким чином: вичавки направляли на сушіння до вмісту 8–10% вологи в продук- тів. Досліджено, що раціональним є комбінований спосіб сушіння за температури 70°С, швидкості руху повітря 0,5 м/с, товщини шару продукту 3–5 мм, що забезпечує високоякісні показники продукту та незначні їх зміни під час зберігання. Визначено органолептичні та фізико-хімічні показники одер- жаних порошків. Запропонована технологія дає змогу отримати сухий наповнювач із гарбуза з висо- ким вмістом цукрів, β-каротину та харчових волокон, який можна застосовувати як напівфабрикат під час виробництва бісквітних та пісочних продуктів.

Вступ. Критичний аналіз літературних джерел свідчить про тенденції стабільного розвитку інтеграційних процесів у міжнародних виробничих структурах. Збільшення обсягів виробництва промислових товарів і харчової продукції вимагає створення нової та інтенсивного використання наявної інфраструктури виробничих формувань. Тому розробка конкурентоздатної митно-логістичної системи для обслуговування зовнішньоторговельних вантажопотоків є одним з головних завдань відповідних державних та комерційних структур. Мета. Особливість виконання зростаючих обсягів експортних та транзитних перевезень вантажів полягає у необхідності залучення до організації зовнішньоторговельних поставок потужних транспортних вузлів із відповідним інфраструктурним забезпеченням. З урахуванням специфіки розвитку економічних інтеграційних процесів таким можливостям відповідають морські торговельні порти. А інтенсивне використання наявної та створення новітньої інфраструктури суб’єктів господарської діяльності вимагає розробки технологічних і структурних засад для удосконалення перевезень зовнішньоторговельних вантажів. У статті досліджується методологія формування інфраструктури митно-логістичних систем експортного спрямування з урахуванням оцінки конкурентоздатності транспортних послуг. Результати. Розробка та практичне використання методів формування виробничої інфраструктури в транспортних вузлах ґрунтуються на засадах економічної інтеграції та удосконалення перевізних процесів. З’ясовано, що для транспортних вузлів важливою характеристикою є дотримання термінів накопичення та переробки імпортно-експортних вантажів. А із ускладненням завдань транспортного та митно-логістичного обслуговування виникає необхідність формування раціональної інфраструктури транспортних систем. Запропонована методологія формування інфраструктури транспортних вузлів дає можливість визначити шляхи інтенсивного використання наявних та створення перспективних виробничих потужностей митно-логістичних систем за умови оптимального розподілу матеріальних ресурсів. Висновки. В процесі проведення дослідження отримано нові результати для удосконалення методології формування митно-логістичної інфраструктури в транспортних вузлах. На підставі основних положень теорії системного аналізу отримано нові та доповнено наявні результати взаємодії окремих структурних елементів виробничих формувань міжнародного спрямування. Із використанням методу імітаційного моделювання розраховані інтегральні показники якісного транспортного обслуговування на прикладі експортних вантажопотоків. Проведене дослідження може бути корисним для підвищення ефективності транспортного обслуговування вантажопотоків у міжнародних виробничих структурах.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

The article considers the place of ecological culture in the system of values еof sustainable development of society, in particular, in the training of teachers of labor education and technology, which, in turn, are able to implement environmental education of young students. It is noted that only the correlation of scientific achievements and practical skills contributes to the formation of healthy environmental thinking and consciousness, as well as leads to changes in individual behavior and the formation of environmentally responsible communities.The factors that determine the ecological orientation of the educational process are determined. Among them: rapid production growth, excessive consumption, large amounts of waste, etc. create a significant burden on the planet's ecosystem. Responsible consumption and minimizing the negative impact on the environment is a conceptual way out of the crisis in which humanity is heading. Among the local but significant steps in overcoming it is ecodesign, which is based on the formation of products from eco-materials and the use of eco-technologies that take into account all stages of the product life cycle – from creation to disposal. The main purpose of ecodesign is to preserve natural resources.When mastering the profession, future teachers of labor training and technology in the process of project activities (including ecodesign) are offered the introduction of “upcycling” technology. The history of the phenomenon, stages of its appearance and realization in everyday life are considered. Modern world and domestic brands of the fashion industry, which profess the philosophy of reuse, are presented.The demonstration of the algorithm of realization of the educational and creative project of processing of textile products gives weight to results of research. Stages of search of technologies, design and actual and technological with use of various techniques which to all improve skills of students on designing and technology of tailoring are offered are offered. Thus, the main goal of ecologically oriented learning is achieved – the synthesis of theoretical principles and practical skills that enable the formation of ecological thinking of the future teacher.Key words: ecotechnologies, ecodesign, ecological culture, project activity, textile materials. У статті розглядається місце екологічної культури в системі цінностей сталого розвитку суспільства, зокрема, в процесі підготовки вчителів трудового навчання та технологій, які своєю чергою здатні реа-лізовувати екологічну освіту учнівської молоді. Зазначається, що лише кореляція наукових здобутків та практичних навичок сприяє формуванню здорового екологічного мислення та свідомості, а також призводить до змін у поведінці окремої особистості та формуванні екологічно відповідальних спільнот.Визначаються фактори, які зумовлюють екологічну спрямованість освітнього процесу. Серед них – швидкий ріст виробництва, надмірне споживання, велика кількість відходів тощо, що створюють зна-чне навантаження на екосистему планети. Відповідальне споживання та мінімізація негативного впли-ву на екологію є концептуальним виходом з екологічної кризи, в яку прямує людство. Серед локальних, але значимих кроків її подолання, є екодизайн, в основі якого лежить формотворення виробів з еко-матеріалів та із застосуванням екотехнологій, що враховують усі етапи життєвого циклу виробу – від створення до утилізації. При цьому головною метою екодизайну є збереження природних ресурсів.У процесі опанування професії майбутнім учителям трудового навчання та технологій під час реалізації проєктної діяльності (в тому числі з екодизайну) запропоновано впровадження технології «Апсай-клінг» («upcycling»). Розглянуто історію явища, етапи його появи й реалізації в побуті. Представлені сучасні світові й вітчизняні бренди індустрії моди, які сповідують філософію повторного використання.Вагомості результатам дослідження надає демонстрація алгоритму реалізації навчально-творчого проєкту переробки текстильних виробів. Пропонуються етапи пошуку технологій, проєктно-конструкторський та власне технологічний із використанням різних технік, які до всього удосконалюють навички студентів із конструювання та технології пошиття одягу. Таким чином досягається головна мета еколого спрямованого навчання – синтез теоретичних засад і практичних навичок, які уможливлюють формування екологічного мислення майбутнього вчителя.Ключові слова: екотехнології, екодизайн, екологічна культура, проєктна діяльність, текстильні матеріали.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Розглянуто можливості використання технологій адресної доставки енергії (АДЕ) в процесах комплексної переробки сировини рослинного походження на прикладі комплексу технологічних процесів характерних для виготовлення пектину. Показано актуальність процесів отримання пектинових речовин для сучасної промисловості та перспективні напрямки використання пектину. Наведено приклади реалізації технологій виготовлення пектину вітчизняними та зарубіжними виробниками, та приведено наближену оцінку вартості і складності пектинового виробництва. Як варіант удосконалення та здешевлення технології виготовлення пектину запропоновано використання технологій АДЕ для основних технологічних операцій пектинового виробництва: сушіння пектиновмісної сировини, екстрагування пектиновмісних речовин, випарювання пектиновмісного екстракту. Для процесу сушіння пектиновмісної сировини приведено результати експериментального дослідження кінетики процесу вологовидалення з оболонок цитрусових плодів, при використанні комбінованого способу сушіння – мікрохвильового енергопідведення та фільтраційного відведення вологи. Запропоновано обґрунтування для використання такої комбінації технологій сушіння та вплив механодифузійного ефекту на кінцеву продуктивність вологовидалення зазначеним комбінованим способом сушіння. Описано загальну конструкцію стрічкової, модульної сушильної установки з комбінованим способом сушіння сипкої рослинної сировини. Надано оцінку результатів отриманих при дослідженні кінетики процесу сушіння пектиновмісної сировини та загального потенціалу технології АДЕ для процесів швидкісного низькотемпературного сушіння термолабільних матеріалів. Запропоновано шлях для впровадження технологій АДЕ на інших технологічних ділянках виготовлення пектину. Зокрема приведено посилання на інноваційні процеси екстрагування в середовищі електромагнітного поля надвисокої частоти та узагальнено потенціальні переваги та недоліки використання аналогічних технологій у виробництві пектину. Запропоновано використання технології випарювання розчинів у вакуумних випарних апаратах з використанням мікрохвильового енергопідведення для аналогічної технологічної операції при виготовленні пектину.

У статті представлена принципова технологічна схема виробництва томатної кормової добавки (ТКД). Також детально описано технологічний процес переробки томатних вичавок в томатну кормову добавку із наведенням режимів. Для отримання комбікорму високої якості необхідно забезпечити високооднорідне змішування його компонентів. Тому, було експериментально досліджено технологічні режими процесу змішування ТКД та решти компонентів комбікорму, тип змішувача та необхідну тривалість змішування суміші, для забезпечення необхідної ступені однорідності комбікорму. Гранулювання комбікорму дозволяє покращити санітарну якість комбікорму, підвищити його кормову цінність, збільшити об’ємну масу, зниження витрат на розпилення при транспортуванні та згодовуванні. Якість гранул залежить від складу комбікорму, технологічних режимів процесу гранулювання. Тому було досліджено ефективність процесів одержання гранул і комбікормової крупки з використанням ТКД: як впливає зміна технологічних режимів процесу гранулювання на якість готової продукції. Оцінювали якість гранульованого комбікорму за крихкістю гранул та виходом крупки в залежності від складу комбікорму. Також було досліджено зміну питомих витрат електроенергії та виходу крупки в залежності від зміни розміру отворів матриці та від зміни витрат пари. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що використання ТКД при виробництві комбікормів для сільськогосподарської птиці не погіршує ефективність процесу гранулювання, більш того, гранулювання комбікормової продукції з використанням ТКД слід проводити, не змінюючи технологічні режими процесу. Удосконалений спосіб виробництва комбікормів з використанням ТКД може бути реалізований на існуючому стандартному обладнанні комбікормових заводів з встановленням додаткового обладнання за порційною технологією шляхом створення лінії виробництва ТКД, що значно знижує капіталовкладення на реалізацію технології.

Аналіз існуючих в Україні традиційних технологій переробки зернових і бобових культур в крупи і круп’яні продукти показує, що на сьогоднішній день переважна більшість діючих технологій була розроблена 20-30 років тому і передбачає використання значної кількості систем і операцій, особливо лущення та шліфування при реалізації яких передбачається застосування машин типу ЗШН, що у сукупності передбачає значну енергоємність процесу. При цьому асортимент круп’яної продукції, що виробляється більшою мірою залишається стабільним і включає крупи подрібнені та неподрібнені, пластівці та борошно. У більшості сучасно орієнтованих країн протягом останніх років відбувається перехід до нових скорочених і більш енергоефективних технологій переробки зернових культур в крупи та круп’яні продукти при цьому відбувається також впровадження нових високопродуктивних сортів зернових культур. Особливе місце при цьому займають голозерні форми традиційних культур – вівса та ячменю. На основі цієї сировини відбувається розширення асортименту, збільшення виходу готової продукції, підвищення її харчової цінності. В нашій країні вітчизняними селекціонерами також отримані високопродуктивні сорти традиційних круп’яних культур, однак необхідно звернути увагу на те, що, наприклад, нові сорти пшениці переважною мірою за анатомічною і морфологічною будовою є аналогічними і їх переробка не потребує суттєвої перебудови технологічного процесу, але такі культури як голозерний овес чи голозерний ячмінь переробляти відповідно до існуючих режимів і структури складно, це призводить до неповного використання потенціалу переробляємої сировини та нівелює усі її переваги над традиційною. Враховуючи це актуальною проблемою для вітчизняного круп’яного виробництва є розробка нових енергоефективних технологій, розширення існуючого асортименту продуктів та підвищення її харчової цінності. В одеській національній академії харчових технологій на кафедрі технології переробки зерна проводяться дослідження метою яких є розробка науково обґрунтованих технологій переробки нових видів зернової сировини і її впровадження у вітчизняне круп’яне виробництво. У даній статті наведено структуру та основні етапи переробки голозерного вівса в круп’яні продукти. Наведено основні відмінності застосування голозерного вівса як сировини для виробництва круп’яних продуктів в порівнянні із плівковими формами круп’яного вівса. Проаналізовано можливості використання голозерного вівса для розширення асортименту вівсяних продуктів за рахунок виробництва круп пропарених, не пропарених, круп плющених, пластівців та борошна. При цьому процес виробництва розглянутої продукції характеризується скороченою структурою технологічного процесу, продукти в порівнянні із класичними мають підвищений вихід та якість.

Серед багатьох технологічних процесів, що застосовують як у харчовій промисловості, так і кормовиробництві, одним із найпоширеніших є енергоємний процес сушіння. Загальний потенціал енергоефективності при сушінні кормових трав, який визначається різницею між фактичними та теоретичними витратами палива на випаровування 1 кг води, коливається у діапазоні 0,86 – 1,3 МДж/кг. В сучасних умовах зростаючого дефіциту комбікормової сировини та енергетичної кризи не втрачає актуальності пошук шляхів зниження витрат на паливно-енергетичні ресурси шляхом реалізації інноваційних технологій екструдування вологих кормових засобів у суміші з іншими компонентами комбікорму. Мета роботи полягає у визначенні внутрішнього потенціалу енергоефективності у комбікормовому виробництві при використанні у якості сировини вологих кормових засобів без їх попереднього або наступного сушіння на прикладі кормової трави люцерни. Об’єктом дослідження є технологічний процес переробки вологих кормових трав у складі комбікормів. Визначено, що в базовій, так і традиційній технології найбільш енергоємним є процес ектрудування, оскільки він споживає енергію у кількості 500 МДж/т, за новою – 423 МДж/т. При чому у новій технології на цей процес припадає 57 % від загальних витрат на електрику, а у базовій – 49 %, що пояснюється додатковим навантаженням на екструдер – зневодненням. На випаровування 1 кг води при екструдуванні витрачається енергія 2,94 МДж/кг, що максимально наближається до теоретичного значення 2,7 МДж/ кг. Таким чином потенціал енергоефективності (0,24 МДж/т) у цьому випадку мінімізований. Проведений енергетичний аудит базової (традиційної) та нової технології виробництва комбікормової продукції з включенням кормових трав довів, що в результаті застосування процесу екструдування з метою зневоднення нова технологія є енергоефективною у порівнянні з традиційною технологією сушіння кормових трав та подальшого виробництва продукції з включенням трав’яної муки, а значить і економічно доцільною, оскільки відбувається загальна економія паливноенергетичних ресурсів 714 МДж/т (47 %)