Journal articles on the topic 'Професійна підготовка персоналу'

У статті висвітлено особливості професійної іншомовної підготовки прикордонників у країнах Європейського Союзу (ЄС) на основі уніфікованого підходу: відповідність системи підготовки персоналу сучасним викликам, вимогам законодавства ЄС, Європейської концепції Інтегрованого управління кордонами; необхідності підвищення рівня інтероперабельності персоналу європейських прикордонних відомств. З’ясовано, що опис результатів навчання в прорамах спільної підготовки прикордонників країн ЄС заснований на таксономії цілей навчання Б. Блума й узгоджений з Галузевою рамкою кваліфікацій сфери охорони кордону країн ЄС. У спільній іншомовній підготовці прикордонників країн ЄС використовують три форми навчання: самостійне (онлайн), контактне і досвідне, яке здійснюється безпосередньо на робочому місці і відбувається після випуску або між контактними фазами навчання. Інноваційні методи іншомовного навчання прикордонників у країнах ЄС об’єднано у такі групи: орієнтовані на викладача, орієнтовані на студента та змішані. Виявлено, що уніфікована підготовка європейських прикордонників передбачає вивчення персоналом прикордонних відомств професійно орієнтованої тематики для їх узгоджених дій під час спільного патрулювання та спільних прикордонних операцій. Узагальнення передових ідей організації спільної професійної іншомовної підготовки прикордонників у країнах ЄС є необхідним для впровадження та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.

У статті розкрито специфіку професійної підготовки співробітників прикордонної служби Великобританії, охарактеризовано вимоги, які вона висуває до особистісних якостей офіцерів. Йдеться про такі професійні харак- теристики, як емоційна стійкість, відданість, дисципліна і повага до людей, здатність до командної роботи. Про- фесійна підготовка співробітників прикордонної служби Великобританії, яку вважають однією з найбільш ефек- тивних у світі, спрямована на формування у співробітників найвищих стандартів професіоналізму та колективної роботи, відповідності її основним цінностям. Для підготовки офіцерів прикордонної служби передбачено багато- етапну програму, яка враховує професійні вимоги, зокрема до оперативності роботи. Професійне навчання, серед іншого, стосується використання розумної сили, забезпечення «морального лідерства». Основну увагу під час навчання персоналу тут звертають на підвищення ефективності його професійної діяльності, міжособистісної взаємодії, на лідерство, навички роботи у команді, розвиток комунікативних здібностей і роботи з інформацією. З’ясовано, що під час професійної підготовки велику увагу також приділяють відпрацюванню комунікатив- них навичок співробітника прикордонної служби. Комунікативні навички розглядають як тактичні способи, за допомогою яких можна встановити і зберегти контроль над ситуацією. На цьому рівні передбачено навчання персоналу керувати конфліктами, застосовувати тактичні комунікативні навички. Крім того, під час занять пер- сонал учиться давати інтерв’ю, отримувати свідчення від третьої сторони. Особливу увагу звертають на вміння співробітників подавати повну й точну інформацію про певну подію (інцидент).

У статті узагальнено сучасний досвід професійної підготовки співробітників поліції в країнах Європейського Союзу за сприяння ключових міжнародних організацій (Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Європейський поліцейський коледж та Міжнародна правоохоронна академія). Розглянуто створену Агенцією CEPOL програму обміну, яка дозволяє організовувати підготовку та обмін досвідом курсантів з різних країн, у тому числі й України. Проведений аналіз спільних програм підготовки персоналу поліції, розроблених зазначеними міжнародними організаціями, виявив спільні риси, які потребують розгляду щодо впровадження у вітчизняні програми професійної підготовки персоналу правоохоронних органів України: імплементація принципів навчання впродовж усього життя; визнання попереднього навчання та врахування вже набутих професійних компетентностей для підготовки персоналу різних категорій; відповідність принципам андрагогіки для максимального полегшення процесу навчання; застосування формативного та сумативного оцінювання. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу поліції України.

У статті розкривається сутність та зміст поняття «професійна підготовка» у визначеннях вітчизняних та зарубіжних дослідників. З’ясовано, що практика прикордонної підготовки дещо відрізняється у різних країнах, що обумовлено особливостями національних правових систем, цілями й рівнем розвитку суспільства і держави; національно-історичними традиціями; розвитком законодавства; вимогами і службовими завданнями конкретної правоохоронної діяльності; національними особливостями системи професійної підготовки співробітників правоохоронних органів; педагогічними теоріями змісту освіти. Проте на сучасному етапі розвитку професійної підготовки європейських правоохоронців простежується низка загальних тенденцій. Авторкою висвітлено та проаналізовано основні тенденції підготовки фахівців у сфері охорони кордону країн Європейського Союзу. До таких тенденцій відносяться: створення відомчої системи неперервної професійної освіти; інтеграційні тенденції, що виражаються у прагненні до зближення, узгодження різних підходів, гармонізації професійної підготовки шляхом упровадження єдиних стандартів; виражена національна традиційність, існуюча поряд із тенденціями до інтеграції навчання; підвищення якості підготовки шляхом удосконалення змісту, умов, форм і методів навчально-виховного процесу, застосування ефективних педагогічних технологій у навчально-практичній діяльності; активність і професійна спрямованість навчання, яка досягається широким розповсюдженням у прикордонній підготовці практичного навчання, поєднання теорії з практикою; гуманізація процесу підготовки, що полягає в утвердженні особи як найвищої соціальної цінності, створенні нового зразка підготовки, орієнтованої на особистість фахівця; віднесення комунікативного аспекту професійної прикордонної підготовки до розряду пріоритетних. Окрему увагу приділено аналізу структури і змісту Уніфікованої програми підготовки для прикордонників та фахівців берегової охорони ЄС.

Автором оглядової статті проаналізовано дисертаційні дослідження у галузі педагогічних наук в Україні, в яких висвітлено зарубіжний досвід підготовки андрагогів. Обґрунтовано актуальність порушеної проблеми. Здійснено класифікацію, систематизацію опрацьованих дисертацій на основі запропонованих автором критеріїв (особистісно-інформаційний, предметно-змістовий, організаційно-процесуальний, науково-ідентифікаційний). Встановлено, що у дисертаціях українських науковців викладено концептуальні, теоретичні засади професійної підготовки сучасних фахівців-андрагогів в окремих європейських країнах, США, Канаді, Мексиці та Венесуелі, змістові, організаційні, процесуальні аспекти професійної підготовки андрагогів. Акцентовано увагу на науковій новизні та практичному значенні дисертаційних досліджень, здійснених українськими науковцями. Виокремлено нагальні завдання педагогічної науки і практики в умовах стрімкого зростання попиту і пропозицій на національному ринку освітніх послуг у сфері освіти дорослих, серед яких такі: розроблення професійного стандарту за професією «Андрагог», програм підготовки і підвищення кваліфікації педагогічного персоналу закладів формальної і неформальної освіти дорослих, який покликаний здійснювати професійну діяльність в умовах структурних перетворень суспільства та економіки, у ситуації нестабільності й невизначеності. Наголошено на доцільності здійснення подальшого вдосконалення змісту педагогічної освіти, виходячи з цільового спрямування (підготовка до роботи з різними категоріями дорослих), посадових обов’язків фахівців-андрагогів, попередньо здобутої ними освіти (для закладів післядипломної освіти), досвіду діяльності, індивідуальних інтересів, культурно-освітніх потреб тощо. Ключові слова: андрагог; педагогічний персонал у сфері освіти дорослих; професійна підготовка андрагога; зарубіжний досвід; дисертаційні дослідження з педагогічних наук.

У статті представлено результати аналізу нормативно-правових і наукових джерел, у яких розкрито особливості підготовки офіцерських кадрів в органах поліції у країнах Європи в кінці XX – на початку XXI століття. З’ясовано, що євроінтеграційні процеси спричинили зміни у системі підготовки персоналу поліції. Узагальнення тенденцій дозволяє констатувати про вплив політичних та соціально-економічних умов на цей процес в окремих країнах та європейському співтоваристві в цілому. З’ясовано, що система підготовки персоналу поліції є також компонентом євроінтеграційних процесів у межах інтеграції правоохоронних та поліцейських систем країн Євросоюзу. Для європейських закладів освіти, де відбувається професійна підготовка персоналу поліції, характерною є практична спрямованість цього процесу, безпосередній зв’язок із практикою, безперервний характер, широкий спектр курсів підвищення кваліфікації, підготовка до взаємодії національних поліцейських служб на різних рівнях, у тому числі через Інтерпол, і безпосередньо між правоохоронними системами. Підготовка поліцейських кадрів є предметом уваги не лише практиків, а й науковців, про що свідчить обговореннята апробація на різного рівня конференціях, симпозіумах, семінарах та під час інших заходів з обміну досвідом. Водночас для освітніх систем підготовки офіцерів поліції характерним є обережне ставлення до процесів уніфікації, передбачених Болонським процесом, а також прихильність до власних освітніх стандартів. У програмах з підготовки співробітників поліції начальницького складу значний обсяг годин відведено формуванню навичок і вмінь роботи з науково-технічними засобами, які надзвичайно широко застосовуються в роботі поліції зарубіжних країн. Теоретична підготовка поліцейських в країнах ЄС спрямована на вивчення нових способів виконання своїх обов’язків. Практична частина навчання сприяє більш ефективному виконанню своїх повсякденних обов’язків. Професійна підготовка поліцейських кадрів в країнах ЄС проводиться поетапно. Спільною тенденцією відомчої поліцейської освіти є те, що випускники поліцейських закладів освіти отримують відомчі дипломи. У відомчих закладах освіти у програмах підготовки робиться наголос на важливість співпраці з громадськістю.

Функціональна ефективність будь-якої організації залежить від ступеню професійного розвитку її працівників. В умовах сучасного швидкого старіння теоретичних знань, умінь та практичних навичок спроможність організації постійно здійснювати розвиток своїх працівників є одним з найважливіших факторів забезпечення конкурентоспроможності її на ринку, оновлення і покращення надання публічних послуг. У статті авторами здійснено огляд теоретичних досліджень щодо питань професійно-кваліфікаційного розвитку державних службовців. Розвиток персоналу є багатостороннім та складним поняттям. Воно складається з великої кількості повязаних між собою соціальних, педагогічних, економічних і психологічних проблем. Для того, щоб з’ясувати його суть, насамперед, необхідно дати відповідь на такі запитання: що таке особистість? Що включає в себе гармонійний та професійно-кваліфікаційний розвиток особистості? В дослідженні визначення професійно-кваліфікаційного розвитку особистості: це навчання як отримувати або підтримувати професійні якості, до прикладу, академічні ступені, необхідні для офіційної роботи, відвідування конференцій, неформальних навчальних можливостей, що з’являються на практиці, тощо. Він є певним процесом набуття людиною необхідних їй знань, здібностей, практики, певних економічних вмінь, моральних цінностей, соціальних якостей, які можна буде застосувати в трудовій діяльності. Рівень професійно-кваліфікаційного розвитку працівників в основному залежить від рівня, якого досягнуто в цій галузі навчальними закладами та конкретною організацією. Досліджено можливості удосконалення системи найму та адаптації, враховуючи особливості функціональних обов’язків державних службовців. Подано рекомендації щодо вдосконалення програми найму. Запропоновано заходи, спрямовані на вдосконалення системи найму та адаптації персоналу. В межах певної організації професійне навчання персоналу може виглядати як первинна професійна підготовка робітників, підвищення кваліфікації або перепідготовка як фахівців з вищою освітою так і робітників.

У статті розглянуто особливості використання тренажерних комплексів на основі технології віртуальної реальності, які є ефективним засобом підвищення якості професійної підготовки майбутніх прикордонників. Виявлено, що у підрозділах силових відомств країн Європейського Союзу використання симуляційного навчання на основі технології віртуальної реальності підвищує мотивацію та сприяє трансформації результатів навчання в особистий досвід, активує мозок і викликає інтерес та підтримує позитивне ставлення до навчання. Правильно сплановані вправи на навчальних тренажерах на основі віртуальної реальності розвивають критичне мислення, здатність приймати рішення, впевненість у своїх силах та навички взаємодії. Встановлено, що інтеграція інформаційно-комунікаційних технологій і тренажерних комплексів в освітній процес відомчих закладів освіти вимагає високого рівня дидактичних та педагогічних компетентностей інструкторів і викладачів. Прикордонні відомства країн Європейського Союзу наразі активно впроваджують у підготовку свого персоналу тренажерні комплекси на основі віртуальної реальності, такі як: SymSG Border Tactics польського прикордонного відомства для вдосконалення тактики охорони кордону та контролю руху у пунктах пропуску; тренажер для підготовки прикордонників до перевірки документів на першій лінії контролю розроблений агенцією Frontex, який дозволяє проводити підготовку фахівців прикордонного контрою на основі розроблених кейсів; симулятор віртуальної реальності для відпрацювання службово-оперативних завдань у реальному часі силових відомств Фінляндії, спроєктований на основі віртуальної системи бойової підготовки “Virtual Battle Space”. З’ясовано, що професійна підготовка українських прикордонників для їх ефективних дій в рамках інтегрованого управління кордонами потребує впровадження інноваційного європейського досвіду силових відомств щодо впровадження віртуальних тренажерних комплексів у підготовку персоналу прикордонного відомства, що вимагає подальшого ґрунтовного дослідження окресленого напряму.

Проведено аналіз та показано, що в когнітивній структурі особистості присутній іманентний темпоральний пласт, завдяки якому людина володіє здібністю конструктивно орієнтуватися у часовому просторі під час прийняття оперативних рішень в умовах загроз. Беручи це до уваги та враховуючи індивідуальність та неповторність кожної людини, такий феномен, за граничних режимів управління техногенними системами, може призвести до аварійних ситуацій з масштабними техногенними та екологічними наслідками. А отже, в разі невідповідного інтелектуального рівня і низької професійної підготовки оператор, у структурі управління енергоактивними об'єктами, не зможе своєчасно забезпечити реалізацію протиаварійних рішень. І тільки високий рівень інтелекту, відповідні психічні та вольові характеристики та професійна підготовка управлінського персоналу є запорукою ефективного протистояння загрозам виникнення аварійних ситуацій. Проаналізовано основні літературні джерела, глибиною до п'ятдесяти років, визначено проблему, мету і методи дослідження. Виклад основного матеріалу охоплює: аналіз проблеми прийняття рішень у кризових ситуаціях; опис інформаційного базису управління; ігрові моделі ситуацій управління; обґрунтування необхідності використання темпоральної логіки в процедурах прийняття рішень; аналіз сприйняття часу оператором та прийняття ним рішень з оцінкою швидкості мислення; логіко-когнітивну модель сприйняття часу оператором; логіко-лінгвіністичні темпоральні правила прийняття управлінських рішень в екстремальних ситуаціях.

Проведено аналіз та показано, що в когнітивній структурі особистості присутній іманентний темпоральний пласт, завдяки якому людина володіє здібністю конструктивно орієнтуватися у часовому просторі під час прийняття оперативних рішень в умовах загроз. Беручи це до уваги та враховуючи індивідуальність та неповторність кожної людини, такий феномен, за граничних режимів управління техногенними системами, може призвести до аварійних ситуацій з масштабними техногенними та екологічними наслідками. А отже, в разі невідповідного інтелектуального рівня і низької професійної підготовки оператор, у структурі управління енергоактивними об'єктами, не зможе своєчасно забезпечити реалізацію протиаварійних рішення. І тільки високий рівень інтелекту, відповідні психічні і вольові характеристики та професійна підготовка управлінського персоналу є запорукою ефективного протистояння загрозам виникнення аварійних ситуацій. Проаналізовано основні літературні джерела, глибиною до п'ятдесяти років, визначено проблему, мету і методи дослідження. Викладення основного матеріалу охоплює: аналіз проблеми прийняття рішень у кризових ситуаціях; опис інформаційного базису управління; ігрові моделі ситуацій управління; обґрунтування потреби використання темпоральної логіки у процедурах прийняття рішень; аналіз сприйняття часу оператором та прийняття ним рішень з оцінкою швидкості мислення; логіко-когнітивну модель сприйняття часу оператором; логіко-лінгвіністичні темпоральні правила прийняття управлінських рішень в екстремальних ситуаціях.

У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються теоретичні аспекти лідерської компетентності фахівців з навігації та управління судном. З’ясовано, що лідерство є одним з найважливіших компонентів професійної компетентності фахівців з навігації та управління судном. На це наголошується у сучасних нормативно-правових документах, що регламентують підготовку майбутніх судноводіїв. У зв’язку із цими вимогами, а також сучасними викликами і загрозами у сфері судноплавства потребують ретельного аналізу результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, ціннісні орієнтації, професійно важливі властивості фахівцівз на вігації й управління суднами, які складають зміст лідерської компетентності. З’ясовано, що важливі аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту неодноразово привертали увагу науковців. Однак наукове завдання щодо формування і розвитку лідерської компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління судном у процесі професійної підготовки не було предметом окремого дослідження. Зроблено висновок, що лідерська компетентність – це інтегроване поняття, що охоплює професійну компетентність і професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні й соціальні проблеми, здійснювати ефективне управління персоналом і вміння працювати в команді. Лідерська компетентність фахівців з навігації та управління судном охоплює досить значний перелік компонентів, серед яких знання (психології роботи з персоналом, особливостей управління людськими ресурсами, комунікації, особливостей формування команди тощо), уміння та навички (підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості, взаємодопомоги, навички керівника і вміння працювати в команді, застосовувати методи ефективного управління ресурсами, здійснювати менеджмент та мотивацію персоналу суднової команди тощо), а також лідерські якості (організаторські, професійно-ділові, емоційно-комунікативні, інтелектуально-креативні та морально-вольові). Важливе значення в умовах сучасного мореплавання є володіння капітанами суден та їх помічниками міжкультурною та етнічною толерантністю.

У статті визначено необхідність дослідження проблеми формування професійної культури майбутніх захисників кордону з використанням досвіду професійної підготовки співробітників прикордонної служби США та європейських країн. З’ясовано, що в широкому розумінні професійна культура співробітника прикордонної служби виявляється в ефективному виконанні професійних обов’язків, охоплює категорії професійного обов’язку й етичної поведінки. Важливими складовими професійної культури співробітників Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств країн Європи є професіоналізм, патріотизм, відданість, гордість за свою країну. Великої уваги у цих країнах надають формуванню вірності національним символам, почуття громадянської самосвідомості й професійного обов’язку та лідерства.Охарактеризовано підготовку фахівців для Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств європейських країн, що передбачає створення ефективного навчального середовища для навчання та підвищення кваліфікації співробітників. Окреслено напрями програм базової підготовки для співробітників правоохоронних органів й інструменти, що використовуються для оперативного й ефективного виконання персоналом службових завдань з охорони кордону, а також філософію навчання, що передбачає високі стандарти базової підготовки як фундаменту прикордонної служби.Визначено, що на формування систем професійної підготовки прикордонних служб у різних країнах впливає багато чинників, пов’язаних з особливостями політичної і правової систем, державного устрою, соціально-економічного розвитку, відмінністю історично сформованих традицій, національного характеру і менталітету. Навчальні центри з підготовки співробітників прикордонних відомств використовують комплексний підхід до навчання, звертаючи увагу на формування цінностей та розуміння місії прикордонної служби, набуття професійних умінь і навичок. Професійна підготовка фахівців з охорони кордону, окрім всього, передбачає посилену увагу до гуманітарної освіти, підвищення у співробітників рівня загальної та професійної культури, формування умінь роботи з інформацією та навичок комунікації (інтерв’ю, написання звітів, опитування пасажирів). У методиці навчання великого значення надають практичним заняттям, виконанню ситуативних завдань, діловим іграм, тренінгам.

У статті аргументовано доцільність поглибленого вивчення проблеми професійної мобільності у підготовці майбутніх фахівців сестринської справи. Теоретичний аналіз наукових літературних джерел засвідчив, що вітчизняні та закордонні дослідники поглиблено вивчають різні аспекти підготовки майбутніх фахівців до професійної мобільності. Актуальною є проблема підготовки до професійної мобільності майбутніх фахівців сестринської справи. Адже потреба у кваліфікованих медичних сестрах є гострою в Україні та в багатьох інших країнах на сучасному етапі розвитку суспільства.Якісна професійна робота сучасних медичних сестер залежить від того, який кваліфікаційний рівень вони здобувають у медичних закладах вищої освіти: молодші спеціалісти, бакалаври, магістри сестринської справи. Прагнення і готовність медичної сестри до професійного зростання (молодший спеціаліст – бакалавр – магістр) є показником вертикального аспекту професійної мобільності.Сфера професійної діяльності сестринського персоналу відзначається широкою палітрою функціональних обов’язків і специфікою роботи в певному відділенні лікувального, профілактичного чи поліклінічного закладу. Функціональні обов’язки медичної сестри в дитячій лікарні або в хірургії відрізняються від роботи медсестри в поліклініці, чи в геріатричному центрі, чи в стоматологічному кабінеті тощо. Готовність медсестринського персоналу до зміни місця професійної діяльності свідчить про горизонтальну професійну мобільність. Саме творчий підхід до кваліфікованого виконання професійних функцій на робочому місці та прагнення до професійного зростання, самовдосконалення і професійного розвитку свідчить про сформованість у медичної сестри горизонтальної та вертикальної професійної мобільності. Роль викладача полягає в мотивації студентів медичних закладів вищої освіти до розширення власних можливостей професійної мобільності.Перспективи подальших наукових розвідок полягають у розробці інноваційних методик мотивації майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи в медичних коледжах до професійної мобільності.

У статті розкрито результати дослідження особливостей організації, змісту, форм і методів професійної підготовки персоналу Федеральної поліції Німеччини всіх категорій. В ході дослідження з’ясовано, що професійну підготовку поліцейських службовців нижчої ланки забезпечують сім регіональних навчальних центрів ФП; професійну підготовку поліцейських службовців середньої ланки забезпечує Федеральна вища школа державного управління (м. Брюль), по завершенню навчання випускники отримують диплом бакалавра з державного управління; підготовку поліцейських службовців вищої ланки здійснює Вища школа поліції Німеччини (м. Мюнстер), випускники отримують диплом магістра з державного управління. Встановлено, що навчання на кожному рівні організоване за модульною системою. Автор зосереджує увагу на змістовому наповненні навчальних планів та програм і констатує, що зміст професійної підготовки персоналу ФП нижчої ланки повністю відповідає виконуваним ним у майбутньому функціям, розвитку необхідних умінь та навичок; вагому частину програм підготовки займають юридичні дисципліни; крім правничих дисциплін у навчальних планах підготовки поліцейських нижчої ланки передбачено вивчення також теорії управління, психології, особливостей застосування спеціальних технічних засобів, основ медицини та надання першої медичної допомоги, професійної етики; програма підготовки поліцейських середньої ланки, як майбутніх управлінців, передбачає, зокрема, опанування особливостей управління підрозділами та організації взаємодії з іншими структурами в умовах виконання завдань в міжнародних місіях; майбутні керівники вищого рівня (поліцейські вищої ланки) вивчають також особливості планування та проведення поліцейських операцій, організації комунікації в управлінській діяльності, управління поліцейськими підрозділами у великомасштабних операціях (під час проведення демонстрацій та мирних акцій, а також під час масових акцій, що супроводжуються насильницькими діями), особливості роботи із громадськістю та засобами масової інформації, правові норми взаємодії між органами поліції й юстиції в ЄС та правові питання міжнародної взаємодії. Велика увага приділяється розвитку фізичних умінь та навичок майбутніх поліцейських, їх стрілецькій підготовці, розвитку умінь та навичок застосування засобів примусу; 50% всього навчального часу відводиться на проходження слухачами стажування в органах та підрозділах ФП. Виявлено, що в системі професійної підготовки персоналу ФП основними формами організації навчання є лекції, лекції з елементами практичних вправ, семінари з елементами практичних вправ, семінари з елементами тренінгу, практичні вправи, тренінги (тренування), проектне навчання; основними методами підсумкового та поточного оцінювання є контрольна робота, усне опитування, тестування, розв’язання комплексних ситуативних завдань, екзамен.

У статті розкрито децентралізований характер управління закладами професійної освіти в країнах Східної Європи у контексті підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування щодо планування та управління, зміцнення зв’язків між закладами професійної освіти та соціально-економічним середовищем. Приділено увагу участі місцевих та регіональних громад щодо покриття поточних витрат студентів та капітальних видатків. Встановлено, що фінансування закладів професійної освіти забезпечується бюджетами держав, місцевими й регіональними органами влади, а також окремими особами та роботодавцями, що являє собою змішане фінансування. Урядом визначається базова вартість кожного календарного року. Означено, що професійні заклади освіти мають право змінювати або доповнювати конкретні навчальні програми в межах профінансованої групи освітніх програм (визначених стандартом професійної освіти і навчання) та формою навчання. З’ясовано, що податкова система не заохочує роботодавців інвестувати в професійне навчання. Відтак, тільки великі стабільні підприємства можуть дозволити собі навчальний бюджет для своїх працівників. Досліджено, що вартість підготовки одного кваліфікованого робітника в Литві включає асигнування на заробітну плату персоналу й соціальне страхування, підвищення кваліфікації педагогічних працівників та фінансування на придбання різних навчальних ресурсів, проведення практичних занять. Приділено увагу вивченню діяльності місцевих (локальних) служб зайнятості (бірж праці), котрі зобов’язуються виплачувати закладам професійної освіти кошти в межах вартості ваучера за підготовку/ перепідготовку осіб. Проаналізовано двосторонні договори про професійну підготовку між безробітним і місцевими службами зайнятості і тристоронні трудові договори (між безробітним, місцевими службами зайнятості (біржами праці) та роботодавцями).

Формування порівняльного аналізу принципів професійної підготовки кадрів для американської та вітчизняної органів поліції пов'язане з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Однією з головних проблем вироблення такої теорії являється визначення поняття професійної підготовки кадрів. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню даної проблеми, необхідно зазначити, що в педагогічній літературі так і не сформовано усталеного вирішення цього поняття. Тому метою даної статті є вивчення загальних принципів в організації професійної підготовки кадрів для органів поліції на прикладі закордонного досвіду, а саме американського та впровадження цих принципів в професійну підготовку персоналу Національної поліції України. Наголошено на тому, що сьогодні не досить чітко визначено специфіку підготовки кадрів Національної поліції в Україні, ефективної системи оцінки її діяльності. Встановлено, що у сучасний період всесвітньо визнаним є надбання американського досвіду професійної підготовки кадрів для органів поліції, на основі яких грунтовно розглядається вивчення педагогічних особливостей професійної підготовки кадрів для поліції України, підвищення її рівня та інтеграції в світову педагогічну систему. Проаналізовано зарубіжний, зокрема американський, досвід організації професійної підготовки працівників поліції. З’ясовано можливості застосування даних принципів в професійну підготовку персоналу Національної поліції України. Надаються можливі напрями вдосконалення професійної підготовки вітчизняних працівників поліції, згідно з віковим досвідом правоохоронних органів Сполучених Штатів. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані при прийнятті управлінських рішень, запровадженні в щоденному застосуванні та розробці заходів з метою підвищення якості рівня підготовки службовців поліції.

У статті здійснено порівняльний аналіз впровадження галузевої рамки кваліфікацій для підготовки прикордонників національними прикордонними відомствами країн Європейського Союзу (ЄС) та України з метою подальшого впровадження набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Визначено, що підготовка прикордонників в країнах ЄС відбувається відповідно до загальноєвропейських уніфікованих стандартів, основними з яких вважаються уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн ЄС. Висвітлено організацію перевірки валідності кваліфікаційної рамки національними експертами, які здійснили опис процесу перевірки валідності, зазначивши: використану методику, яким чином проводилась консультаційна робота, організаційну репрезентативність. Експерти використовували такі методи: роботу у складі робочої групи, надання письмових консультацій, проведення інтерв’ю з відповідним персоналом сфери охорони кордону, а також фахівців з підготовки, перевірку та порівняння існуючих профілів компетентностей та професійних стандартів відповідних прикордонних відомств, перевірку та порівняння з існуючими навчальними програмами.У рамках цього дослідження автором було узагальнено отримані результати роботи національних експертів прикордонних відомств і результати аналізу профілів компетентностей і результатів навчання галузевої рамки кваліфікацій та їх порівняння з професійними функціями прикордонників у країнах ЄС та України. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.

У статті акцентовано на особливостях вогневої підготовки як складовій професійної підготовки військовослужбовців Державної прикордонної служби України. Проаналізовано стан вогневої підготовки в підрозділах Державної прикордонної служби України за такими напрямами: рівень вмінь і навичок військовослужбовців у володінні зброєю; відповідність програм вогневої підготовки вимогам сьогодення; реальність виконання програм з вогневої підготовки на відповідність відведеного часу на поточну підготовку і реальність їх проведення в підрозділах Державної прикордонної служби України; наявність персоналу під час прийняття заліків на професійну придатність з дисципліни “Вогнева підготовка”. Доведена необхідність вдосконалення процесу підготовки військовослужбовців Державної прикордонної служби України до несення служби зі зброєю. Уточнено підходи до вогневої підготовки персоналу в зарубіжних країнах, зокрема в США, Німеччині, Польщі, проблеми, які виникають в їх відомствах з вогневої підготовки, та шляхи їх вирішення. Вивчено праці вітчизняних науковців, присвячені питанням вогневої підготовки як в Державній прикордонній службі України, так і в інших силових структурах. Виокремлено основні проблеми вогневої підготовки в Державній прикордонній службі України. Визначено основні шляхи їх усунення. Висвітлено Стратегію розвитку та поліпшення стану вогневої підготовки в підрозділах Державної прикордонної служби України. Розкрито зміст понять “вправи кваліфікаційної стрільби”, “допуск до несення служби зі зброєю”. Запропоновано вправи контрольних стрільб, які адаптовані до вимог сьогодення. Спроектовано програму перепідготовки персоналу, який проходить службу в Державній прикордонній службі України, і програму підготовки персоналу, який нещодавно прийшов до лав Державної прикордонної служби України. Окреслено проблемні питання, які потребують подальшого дослідження.

В статті представлено результати аналізу наукових поглядів щодо специфіки професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників в цілому та до іншомовної комунікативної компетентності в країнах Європи зокрема. Досліджується проблема уніфікації підготовки фахівців з охорони кордону на основі європейського досвіду з метою подальшого використання передових ідей для модернізації системи професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Автором здійснено аналіз використання цього досвіду з метою подальшого впровадження в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Проаналізовано Болонський і Копенгагенський процеси професійної підготовки спеціалістів, визначено єдині стратегічні пріоритети: забезпечення якості освіти, працевлаштування, визнання навчання та мобільності. Відповідно до проведеного аналізу нормативно-правових актів, у яких містяться вимоги до рівня професійної готовності офіцерського складу Державної прикордонної служби України, автором узагальнено, що офіцер-прикордонник повинен ефективно взаємодіяти в інтересах охорони кордону з представниками прикордонної охорони суміжних держав, правоохоронних органів України, органів самоврядування, володіти стратегією і тактикою ділової бесіди та публічного виступу, дотримуватись норм службової етики, психології та культури спілкування, знати і вміти застосовувати на практиці комунікативні методи та прийоми управлінського впливу. Автором було вивчено чотири основні структури базової підготовки співробітників прикордонних служб (держави, де прикордонники проходять аналогічну підготовку, що й співробітники поліції; держави, де прикордонники спочатку проходять поліцейську підготовку, а потім також спеціальну підготовку щодо охорони кордону як додаткову частину до базового навчального курсу; держави, де співробітники поліції й прикордонної служби проходять підготовку окремо; держави, де використовується інший вид підготовки, наприклад підготовка співробітників служби імміграції).

Глобалізаційні та інтеграційні процеси в суспільстві, динамічний розвиток медичних технологій, визнання світовою спільнотою проблеми фізичного, морального і соціального здоров’я як головного показника соціально-економічної зрілості, культури й успішності держави, соціальний запит на якість медичних послуг зумовлюють особливі вимоги до професійної діяльності середнього медичного персоналу загалом і медичних сестер зокрема. Медична сестра повинна успішно володіти фундаментальними та спеціальними знаннями й уміннями в питаннях комплексного догляду за пацієнтами, надавати медичну допомогу, що відповідає принципу гуманності, національним і світовим професійним стандартам, активно здійснювати профілактичну діяльність у сфері охорони здоров’я. У виконанні своїх фахових обов’язків медична сестра має керуватися нормами професійної моралі й етики. Важливість професійних та особистісних рис актуалізує необхідність удосконалення змісту формування професійної етики майбутніх медичних сестер у навчально-виховному процесі, зокрема під час вивчення дисциплін соціально-гуманітарної, психолого-педагогічної, професійно-практичної підготовки, проведення навчально-дослідної, виховної роботи, виробничих практик, що визначено галузевими стандартами вищої медичної освіти.

Стаття має на меті презентувати систему підготовки педагогічних працівників у системі вищої освіти Австралії. Зважаючи на глобальне старіння, в Австралії, як у всьому світі, відбувається старіння педагогічного персоналу. Разом із цим, міжнародні інституції наголошують на нестачі вчителів як світовій проблемі. У цьому контексті, підготовка нових педагогічних працівників та їх постійний професійний розвиток вважається актуальними для підтримки освітніх стандартів країни. Було визначено, що підготовка педагогічних працівників в Австралії є безперервною системою, що спрямована на підготовку всіх видів педагогічних працівників. Початкова освіта вчителів здобувається в університетах (ступінь бакалавра) на факультетах освіти, із майбутньою перспективою отримання ступенів Магістра або Доктора Освіти. Австралійські університети пропонують якісні програми підготовки вчителів. Подальший розвиток відбувається згідно з національними стандартами професійного розвитку вчителів: після отримання кваліфікації, вчителі-початківці повинні отримати акредитацію для здійснення професійної діяльності. Робиться висновок, що майбутні вчителі в Австралії отримують якісні знання та навички для подальшої роботи зі дітьми дошкільного віку, школярами, студентами, людьми з особливими потребами, людьми похилого віку. Педагогічна компетентність учителя є прямо залежною від якісної початкової освіти та подальшого професійного розвитку. Новизна отриманих результатів полягає у презентації етапів підготовки педагогічного персоналу в системі вищої освіти Австралії та висвітленні того, що це система з високими стандартами.

Автором оглядової статті проаналізовано актуальні дослідження щодо професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти в Україні. Наведено погляди дослідників щодо сутності професіоналізації андрагогів (як різнорівневе й багатоступінчасте явище (первинна і вторинна професіоналізація); як процес формування об’єктивної і суб’єктивної готовності до професійної діяльності; як складний конструкт, у структурі якого виокремлено певні модуси). Особливу увагу приділено професіоналізації як соціальному процесу, що обумовлено соціальною спрямованістю змісту професійної діяльності викладача закладу вищої освіти.Наголошено на можливостях професіоналізації в умовах формальної і неформальної освіти. Схарактеризовано сутність і значення самоосвіти педагогічних і науково-педагогічних працівників для особистісно-професійного зростання. Акцентовано увагу на актуальних проблемах професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти, обґрунтовано шляхи їх вирішення у системі вищої освіти.Окреслено основні компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників (ключові, загальнофахові та спеціально-фахові). Зазначено, що розвиток професійних компетентностей педагогічного персоналу закладів вищої освіти забезпечує цілеспрямоване, правильно організоване управління як освітнім процесом, так і процесом саморозвитку та самовдосконалення викладача. Наголошено, що зростання ролі викладачів-професіоналів у сфері вищої освіти є нагальною потребою для входження України в європейський освітній простір.Проаналізовано тенденції професіоналізації педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих у контексті андрагогічного підходу. Приділено увагу висвітленню питань, пов’язаних із організацією та змістом професійної підготовки педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих.Ключові слова: освіта дорослих; заклад вищої освіти; педагогічний персонал; професіоналізація; професійний розвиток; формальна освіта; неформальна освіта.

Третяк О. С. Педагогічний артистизм викладача як складник його професійної компетентності під час підготовки пенітенціарного персоналу. У статті розглянуто складові артистизму викладача, окреслено правила, що дозволяють педагогу ефективно впливати на навчальне середовище. Виокремлено підготовку до заняття, вміння викладача володіти своїми емоціями, тілом, мімікою, голосом, мотивувати слухачів до отримання професійних знань і навичок.

Із наукових та практичних позицій надано обґрунтування щодо доціль-ності існування спеціалізованих навчальних закладів, що здійснюють профе-сійну підготовку персоналу кримінально-виконавчої служби України. Здійс-нено аналіз сучасного стану професійної підготовки у порівнянні з міжнародною практикою підготовки тюремного персоналу та розглянуто можливі шляхи впровадження в українську систему зарубіжного досвіду професійної підготовки.

Змістова складова військової освіти ґрунтується на досягненні інноваційних педагогічних технологій, належному інформаційно-методичному забезпеченні навчального процесу та удосконаленні й поєднанні існуючих форм навчання. Реалізація кінцевої мети навчальної діяльності – підготовка військового професіонала – обумовлює необхідність створення високоякісного інформаційно-освітнього середовища та розробку інноваційних навчальних продуктів. Окрім підготовки майбутніх офіцерів, на сучасному етапі розбудови Збройних Сил України військові виші здійснюють курсову підготовку та перепідготовку осіб сержантського складу, офіцерів, у т. ч. признаних із запасу, та державних службовців, що потребує впровадження ефективних методик навчання з метою забезпечення більшої результативності у короткий термін.У статті розглядаються особливості підготовки та перепідготовки фахівців по роботі з персоналом, що здійснюється на основі особистісно орієнтованої парадигми навчання в системі курсової підготовки військовослужбовців. Визначено фактори, які впливають на необхідність забезпечення гнучкості системи підготовки зазначеної категорії військовослужбовців із врахуванням соціальних і демографічних характеристик, а також рівня професійних знань, та запропоновано низку новітніх підходів. Проаналізовано особливості наявних систем електронного навчання у країнах-членах НАТО. Визначено структурні компоненти, з яких має складатися забезпечення навчання у системі курсової підготовки. Розглянуто структурні елементи навчально-методичних комплексів як обов’язкових складових дистанційного навчання та педагогічні умови інформаційного забезпечення самостійної підготовки слухачів. Виокремлено переваги комп’ютерно-орієнтованих тестових програм контролю знань із застосуванням технологій адаптивного тестування. Запропоновано основні напрями застосування інформаційних технологій у підготовці й навчанні фахівців по роботі з персоналом.

У статті висвітлено організаційно-педагогічні засади спільної підготовки персоналу європейських прикордонних відомств з метою впровадження передового європейського досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Розглянуто питання відповідності системи підготовки фахівців-прикордонників сучасним викликам, вимогам законодавства Європейського Союзу, Європейської концепції інтегрованого управління кордонами; необхідності підвищення рівня інтероперабельності персоналу європейських прикордонних відомств; підготовки особового складу Постійного корпусу європейської прикордонної і берегової охорони; розвитку дистанційного навчання, створення спільної освітньої веб-платформи європейських прикордонних відомств та мережі прикордонних партнерських академій. Розкрито доцільність впровадження тематики фундаментальних прав людини в усі програми підготовки прикордонників; розроблення й імплементації на національному рівні спільних стандартів освіти й професійної підготовки прикордонників Європейського Союзу. Визначено, що підготовку прикордонників у європейських країнах організовано відповідно до спільних освітніх стандартів, основними з яких є уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн Європейського Союзу. Узагальнено досвід організації спільної підготовки прикордонників в країнах Європейського Союзу з метою подальшого проведення педагогічно-компаративних досліджень та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.

У статті реалізовано модель системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС розробленої з метою сприяння впровадження передового європейського досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Обґрунтовано, що сучасні особливості спільної професійної діяльності фахівців з охорони кордону в країнах ЄС, необхідність її узгодження і розроблення спільних стандартів підготовки та організації мережевої взаємодії, а також об’єктивна необхідність узагальнення й впровадження передового досвіду в практику підготовки персоналу вітчизняного прикордонного відомства вимагають узагальнення системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС. Визначено, що підготовка прикордонників в країнах ЄС відбувається відповідно до загальноєвропейських уніфікованих стандартів, основними з яких вважаються уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн ЄС. Систему професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС трактовано як динамічну, цілеспрямовану, просторово-часову інтеграцію елементів, для якої характерна функціональна структура та яка містить взаємопов’язані й взаємозумовлені підсистеми: цільова, законодавчо-нормативна; інституційно-управлінська; організаційна; теоретико-методологічна; змістовно-технологічна; діагностично-результативна. Таку систему професійної підготовки побудовано на основі зв’язків підсистем та їх взаємовідношення, що об’єднує їх у холістичну структуру. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.

Вагомий професійний досвід у медичній сфері не завжди супроводжується готовністю викладачів медичних коледжів використовувати в педагогічній діяльності освітні технології, що динамічно розвиваються, удосконалюються, оновлюються відповідно до сучасних вимог розвитку всіх сфер суспільства. Відтак актуалізується проблема розробки методичних рекомендацій для викладачів медичних коледжів, що сприятиме осучасненню системи професійної підготовки майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи. Методичні рекомендації враховують принципи активізації навчання студентів. Їх можуть використовувати викладачі в підготовці сестринського персоналу різних кваліфікаційних рівнів.

У статті висвітлено сучасні підходи до оцінювання іншомовної компетентності прикордонників у країнах Європейського Союзу (ЄС). З’ясовано, що іншомовна підготовка персоналу прикордонних відомств країн ЄС відбувається на основі гармонізованих освітніх стандартів розроблених під егідою європейської агенції прикордонної і берегової охорони Фронтекс. Вимоги до спільної професійної діяльності прикордонників різних країн ЄС в умовах Інтегрованого управління кордонами передбачають високий рівень інтероперабельності, досягнення якого неможливе без спілкування усіма прикордонниками англійською мовою. Особливістю оцінювання професійної іншомовної компетентності персоналу в прикордонних відомствах країн ЄС є використання формативного і сумативного видів оцінювання, принципів фасилітації. Стратегія оцінювання навчальних досягнень прикордонників в країнах ЄС базується на таксономії Б. Блума, шкалах та рубриках оцінювання, системі забезпечення якості спільної професійної підготовки. Шкали оцінок в контексті спільної підготовки європейських прикордонників побудовані на основі оцінювальних рубрик для уникнення проблем із розумінням національних методик оцінювання. Оскільки характер спільної підготовки прикордонників країн ЄС є максимально практичним, обираються і відповідні методи оцінювання. З метою забезпечення достовірності оцінювання методи оцінювання наближені до практичних ситуацій пов’язаних з роботою персоналу прикордонного відомства. Вивчення особливостей організації спільної іншомовної підготовки прикордонників в країнах ЄС під егідою європейської агенції прикордонної охорони є необхідним для подальшого впровадження та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.

У статті розглянуто особливості застосування ігрових методів навчання під час вивчення тематики протидії торгівлі людьми на заняттях з іноземної мови в закладах освіти Державної прикордонної служби України. З’ясовано, що нині протидія торгівлі людьми може відбуватись як у межах країни, так і за її кордонами, відповідно, прикордонний контроль відіграє важливу роль та уможливлює втручання у процес запобігання торгівлі людьми та боротьби з цим явищем. Країни-члени Європейського Союзу (ЄС) вирішили запровадити відповідні механізми з метою попередньої ідентифікації, надання допомоги й підтримки жертвам торгівлі людьми і тому сьогодні спільна підготовка персоналу різних країн ЄС охоплює різноманітні навчальні курси за цією тематикою. Водночас спільні операції, спільне патрулювання та робота в пунктах пропуску на зовнішніх кордонах ЄС відбувається англійською мовою, що передбачає й організацію спільної професійної підготовки європейських прикордонників цією ж мовою. Важливе місце у підготовці прикордонників до вирішення питань, які виникають під час виконання службових обов’язків у підрозділах охорони кордону займають рольові, моделюючі ігри, навчання на основі сценаріїв, змодельовані ситуації, постановки. Під час планування і проведення співбесіди з жертвами торгівлі людьми ефективним є використання моделі семи кроків, запропонованої в межах спільної підготовки персоналу європейських прикордонних відомств до боротьби з торгівлею людьми під егідою агенції FRONTEX. Ця модель дозволяє прикордонникам послідовно й ефективно проводити співбесіду з жертвами торгівлі людьми. Автором було узагальнено досвід організації спільної підготовки прикордонників в країнах ЄС з питань торгівлі людьми з метою подальшого проведення педагогічно-компаративних досліджень та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

У статті висвітлено особливості професійної підготовки інспекторів прикордонної служби в умовах євроінтеграції. З’ясовано, що основним відомчим навчальним закладом підготовки інспекторів прикордонної служби є Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота. Головний центр – це сучасний прикордонний багатопрофільний навчальний заклад, основними напрямами діяльності якого є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації особового складу. Для виконання завдань щодо підготовки персоналу в Головному центрі створено 5 центрів, які навчають фахівців за різними спеціальностями, та унікальну навчально-матеріальна базу, яка активно використовується для проведення міжнародних семінарів, тренінгів, курсів підвищення кваліфікації. Розкрито основні напрямки співпраці Головного центру з міжнародними інституціями, їх вплив на процес удосконалення професійної підготовки інспекторів прикордонної служби. Деталізовано деякі форми ефективної співпраці з європейськими правоохоронними навчальними закладами та міжнародними організаціями такими як: Міжнародна організація з міграції (МОМ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейська Агенція з прикордонної та берегової охорони (FRONTEX), Європейська Комісія з надання допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова (EUBAM), Міністерство енергетики США, Державний департамент США. Особливу увагу авторка приділила висвітленню особливостей та ролі Головного центру у реалізації проекту “Нове обличчя кордону”. З’ясовано, що співпраця з міжнародними партнерами внесла корективи у програми підготовки інспекторів прикордонної служби. У сучасних навчальних програмах основна увага приділяється питанням здійснення прикордонного контролю, ідентифікації осіб та транспортних засобів, підготовці інспекторів прикордонної служби до професійної комунікації з особами під час процедури паспортного контролю, застосуванню методів профайлінгу, організації та здійснення провадження по адміністративним правопорушенням, іншомовній та психологічній підготовці, антикорупційному законодавству та дотриманню основоположних прав людини.

Стаття окреслює сучасну проблему вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту засобами сучасних мобільних технологій. Автор з метою з’ясування можливостей і перспектив мобільного навчання в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців морського транспорту здійснив аналіз мобільних програм у магазинах додатків для платформ Google Android, Apple iOS та Windows Mobile. У процесі дослідження з’ясовано, що в магазинах мобільних додатків Google play, App Store та Microsoft Store наявні програми для моряків та ті, що можна використовувати в їх професійній підготовці в освітніх цілях. Відповідно до їх призначення ці програми розподілено на такі групи: додатки для вивчення іноземної мови, довідники та словники для моряків, тренажери для проходження професійних тестів, програми для пошуку вакансій та персоналу в морській галузі, навігаційні програми та карти, електронні вахтові журнали, записні книжки та планувальники для моряків, керівництва для моряків, програми для контролю за здоров’ям моряків, імітації вимірювальних морських приладів, додатки для прогнозу погоди, факсимільні карти для моряків про вітер, хвилі, погоду і припливи. Проаналізовано можливості використання датчиків смартфонів для фіксації часу руху та інтервалів часу для контролю послідовності подій чи процесів, для вимірювання різних параметрів навколишнього середовища, для дослідження параметрів світла, звуку, прискорення, атмосферного тиску тощо. На основі аналізу мобільних додатків та опитування студентів Херсонської державної морської академії щодо використання мобільних пристроїв у навчанні зроблено висновок про те, що програми магазину Google Play мають багато можливостей для їх використання в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців морського транспорту через їх велику різноманітність, безкоштовність та зручність самого магазину додатків.

У статті розкриваються питання професійного розвитку викладачів і тренерів закладів професійної освіти в країнах Європейського Союзу (ЄС). Приділено увагу функціональним обов‘язкам, які виконують в закладах професійної освіти викладачі і тренери. Акцентовано увагу на тому, що викладачі і тренери зміцнюють зв'язки між професійною освітою та роботодавцями шляхом створення нових навчальних програм, надання більш якісних освітніх послуг, забезпечення високоякісного учнівства в системі дуального професійного навчання, здійснення інших форм навчання на робочому місці тощо. Розкрито положення Брюгського комюніке в частині гнучких систем підготовки педагогічного персоналу. Досліджено, що викладачі, які працюють в закладах професійної освіти ЄС, зазвичай, там і вдосконалюють свої знання, вміння, навички і на основі цього здобувають нові кваліфікації. На відміну від цього, тренери здійснюють свій професійний розвиток там, де вони працюють, зокрема, в компаніях / фірмах / на підприємствах. Проаналізовано кваліфікаційні вимоги до викладачів закладів професійної освіти, які встановлюються законодавством країн ЄС. Охарактеризовано програми підготовки викладачів. Акцентовано увагу на тому, що підвищення кваліфікації викладачів і тренерів у сфері професійної освіти є їхнім правом, яке не завжди охороняється колективними договорами. Приділено увагу програмам підвищення кваліфікації викладачів закладів професійної освіти в країнах ЄС, котрі реалізуються в університетах, інститутах та інших навчальних закладах. Зосереджено увагу на партнерських відносинах між закладами професійної освіти та учасниками ринку праці, що є важливими в забезпеченні якості підготовки майбутніх фахівців та відповідності вимогам роботодавців. З‘ясовано, що такі країни ЄС, як: Бельгія, Німеччина, Хорватія, Австрія, Швеція реалізують програми, які фінансуються за рахунок державних коштів, що підтримують професійний розвиток викладачів і тренерів.

Статтю присвячено дослідженню актуальності формування професійної готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до проектного управління як наукової проблеми. Обґрунтовано необхідність упровадження сучасних європейських стандартів у систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України як складової сектору безпеки та оборони України на засадах ефективних методів підготовки персоналу, у тому числі розвитку управлінських якостей з використанням методик, принципів і стандартів країн-членів НАТО. Визначено, що у Державній прикордонній службі України задля ефективної реалізації своїх функцій прикордонне відомство повинно впроваджувати сучасні новації у сфері трансформації професійної культури на основі доктринальних підходів і принципів управління й контролю, підготовки та освіти, оскільки від ефективності управління державним кордоном загалом залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал, отже, й підготовка персоналу, а особливо офіцерського складу у вищому військовому навчальному закладі, потребує постійного удосконалення та приведення рівня його підготовки у відповідність до вимог сьогодення та стандартів НАТО. Висвітлено особливості внесення змін до існуючої системи професійної підготовки охоронців кордону, спрямованої на формуванняна лежного рівня професійної готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до проектного управління як діяльності з планування організації та управління ресурсами, що передбачає успішне досягнення цілей у контексті виконання завдань оперативно-службової діяльності і належний рівень яких забезпечуватиме ефективне виконання визначених завдань та досягнення необхідного результату під час професійної діяльності, з урахування того, що виконання цих завдань може поєднуватися з діяльністю в особливих та екстремальних умовах, пов’язаних з ризиком для життя, обмеженим часом і високим рівнем відповідальності. Визначено поняття професійної готовності майбутніх офіцерів-прикордонників до проектного управління.

Стратегічним завданням Уряду нашої держави є стабілізація економіки, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва на основі його глибокої модернізації. Однак заплановане створення в різних регіонах України нових технологічних укладів, модернових виробництв, перспективних секторів економіки неможливе без наявності компетентних кваліфікованих робітників, яких покликана готувати система професійно-технічної освіти. Саме тому ця система потребує державної підтримки й інвестицій в напрямі модернізації усіх її підсистем, приведення у відповідність до вимог сучасного енергоефективного виробництва.У зв’язку з цим, актуальним є оновлення змісту і засобів професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, спрямованих на оволодіння сучасними виробничими технологіями, що уможливлять їх здатність працювати на високотехнологічному обладнанні, використовувати в професійній діяльності енергоефективні матеріали.Зазначимо, що проблема заощадження енергетичних ресурсів України обговорюється політиками, науковцями, роботодавцями протягом 16 років. Однак у професійно-технічній освіті і до сих пір відсутні навчальні дисципліни, які б забезпечували формування у молодих робітників культури енергоефективної діяльності.З огляду на це в Інституті професійно-технічної освіти НАПН України було започатковано новий напрям досліджень, що стосується впровадження питань енергоефективності у первинну професійну освіту і професійне навчання кваліфікованих робітників на виробництві. Створений з цією метою Центр енергоефективності спрямовував свої зусилля на розробку інноваційного навчального курсу «Основи енергоефективності».Підґрунтям створення цього навчального курсу стали результати аналізу практики діяльності підприємств галузей народного господарства, в тому числі й будівельної, а також змісту навчальних планів і програм за якими здійснюється підготовка кваліфікованих робітників.Виявилося, що на підприємствах гальмується забезпечення заходів щодо: впровадження енергозберігаючих технологій, енергоефективного обладнання; зменшення енергоємності продукції; скорочення витрат ресурсів; контролю й управління витратами паливно-енергетичних ресурсів; участі робітничих кадрів у планових заходах підприємств з енергозбереження.Аналіз змісту професійно-технічної освіти показав, що недостатньою є популяризація і пропагування економічних, екологічних і соціальних переваг енергозбереження серед учнівської молоді ПТНЗ і виробничого персоналу підприємств. Було запропоновано до змісту професійного навчання кваліфікованих робітників вводити навчальний матеріал з енергоефективних технологій. Наприклад, для фахівців будівельного профілю доцільно вводити навчальний матеріал, що стосується комплексних енергосистем, вітроенергетики, сонячної енергетики, гідроенергетики, біоенергетики, геотермальної енергетики тощо. Цінною навчальною інформацією для учнів ПТНЗ є сучасні технології будівництва будинків із низькою енергетичною потребою, будинків типу «нуль енергії», будинків «плюс», пасивних будинків тощо.Енергозберігаюче будівництво потребує від кваліфікованих робітників широких компетенцій і знань інтегрованого характеру стосовно: будівельної фізики, систем опалення, вентиляції та акліматизації, технологій сонячної енергії, енергозберігаючої техніки тощо.Розуміючи, що енергозбереження є важливою народногосподарською проблемою, а отже має ґрунтуватися на науковій основі з використанням системного підходу, методів моделювання економічної доцільності використання енергоефективних технологій, матеріалів і обладнання у виробництві, а також альтернативних джерел енергії відбір змісту навчального курсу «Основи енергоефективності» здійснювався з урахуванням досягнень фундаментальної та галузевих наук. У даному випадку підґрунтям відбору змісту навчального матеріалу, що розкриває потенціал енергоефективності й енергозбереження слугували об’єкти, поля й види професійної діяльності кваліфікованого робітника будівельного профілю.У структуруванні навчального матеріалу використовувався модульний підхід, що дозволило утворити п’ять модулів:Загальний, у якому розглядаються питання щодо необхідності енергоресурсів для забезпечення якісного життя як окремої людини, так і суспільства в цілому; обґрунтовується актуальність розв’язання проблеми підвищення енергоефективності на основі економного використання енергоресурсів.Галузевий, у якому розглядаються характерні особливості енергоспоживання в галузі й, відповідно, розв’язання проблем заощадження енергоресурсів.Виробничий, у якому питання підвищення енергоефективності вирішується на рівні підприємства.Професійний, у якому питання підвищення енергоефективності вирішуються в межах професійного поля діяльності, на робочому місці.Побутовий, у якому розглядаються питання енергозбереження в побуті (в умовах ПТНЗ, дома).На вивчення цього курсу розробники відвели 20 годин, з них 6 годин на лабораторно-практичні роботи.Вивчення кваліфікованими робітниками будівельного профілю навчального курсу «Основи енергоефективності» сприятиме формуванню у них енергозберігаючої свідомості, активної громадянської позиції щодо прийняття екологічно й енергетично грамотних рішень у професійній діяльності.

Мета роботи – висвітлення австрійського досвіду професійної підготовки педагогічного персоналу для медсестринської освіти. Основна частина. З 2003 року в Австрії відкрита університетська програма підготовки викладачів з медсестринства, розрахована на 5 семестрів навчання без відриву від професійної діяльності з отриманням після закінчення ступеня магістра наук. Запровадження університетської магістерської програми підготовки викладачів з медсестринства зумовлене розширенням кола функціональних обов’язків медичних сестер, підвищенням рівня складності їх професійної діяльності в сучасних умовах і, відповідно, підвищенням вимог до якості їх підготовки. Зміст професійної підготовки австрійських викладачів медсестринства характеризується міждисциплінарним характером освіти, значним обсягом практичного навчання, орієнтацією на компетентнісний підхід та розробкою ефективних механізмів його впровадження, розвитком дослідницьких умінь. Метою курсу є освітня діяльність, що забезпечує формування фахової і педагогічної компетенцій викладача медсестринства для здійснення науково-педагогічної діяльності в умовах підвищених вимог до професійної підготовки медичної сестри, готового до професійного росту, здатного до самоосвіти та самовдосконалення. До підготовки викладачів медсестринства висуваються такі вимоги: володіння системою знань про принципи та закономірності освітнього процесу і вміння використовувати їх у своїй професійній діяльності; знання форм і методів наукового пізнання; володіння сучасними методами пошуку, обробки і використання інформації; опанування організаційних навичок і вмінь, необхідних для розвитку своїх творчих здібностей і підвищення кваліфікації; знання законодавчої бази, правових та етичних норм, які регулюють людські стосунки, питання охорони здоров’я й освіти тощо. Висновок. Вивчення і творче використання досвіду підготовки австрійських медичних сестер з одночасним збереженням цінних напрацювань вітчизняної освіти дозволить вітчизняній медсестринській освіті успішно влитись до європейського освітнього простору.

У статті розкрито поняття організаційно-управлінської компетентності та особливості її формування в майбутніх фахівців з документознавства в процесі їхньої професійної підготовки; окреслено структуру та зміст управлінської (менеджерської) компетентності. Розглянуто існуючі в науковій літературі класифікації професійних компетенцій фахівців-документознавців, запропоновані Г. Малик, Л. Філіповою та іншими дослідниками. Встановлено, що в загальному вигляді науковці трактують організаційно-управлінську компетентність як готовність до виконання організаційних та управлінських завдань, наявність ціннісних орієнтацій, здатність прийняття індивідуальних і колективних управлінських рішень; здатність приймати оптимальні управлінські рішення; сприймати, аналізувати і реалізовувати управлінські інновації в професійній діяльності. При цьому акцентовано увагу на першочерговості саме управлінської (менеджерської) складової даної компетентності. Проаналізовано такі суміжні з організаційно-управлінською компетентністю поняття як «професіоналізм управління», «професійна культура», «компетентнісний профіль документознавця», «управлінська культура документознавців». Звернуто увагу на змістовий компонент вітчизняної документознавчої освіти, в якому, поряд із документознавчим, інформаційним, лінгвістично-комунікаційним, правознавчим циклом навчальних дисциплін, студенти опановують управлінський, пов'язаний із формуванням у них організаційно-управлінської компетентності. Проаналізовано інформацію з сайтів закладів вищої освіти, що засвідчило підготовку документознавців з управлінськими функціями. Наголошено, що вказані фахівці можуть реалізуватися на таких управлінських посадах: керівник адміністративного апарату (завідувач секретаріату, завідувач канцелярії); керівник підрозділу кадрів і трудових відносин (начальник відділу кадрів); керівник/спеціаліст служби документаційного забезпечення управління; менеджер архівних державних та комерційних установ; менеджер з реклами та маркетингових комунікацій; менеджер з управління персоналом; менеджер інформаційної діяльності; керівник відділу реклами; офіс-менеджер; HR-менеджер (управлінець людськими ресурсами в організації); PR-менеджер тощо.

Мета роботи. Метою написання статті є комплексне розкриття концептуальних проблем сучасних механізмів управління персоналом публічної служби та окреслення шляхів підвищення їх ефективності та дієвості в контексті європейської інтеграції.Методологія. З метою створення ефективного механізму управління персоналом публічної служби і підвищення ефективності її діяльності доведено необхідність розроблення цілісної системи організаційних заходів, що передбачає: реалізацію основних норм права; забезпечення прав державних службовців на професійний розвиток; вирішення питань, що стосуються правового, соціального та організаційного статусу державного службовця; введення правових норм, що регулюють планування кар’єри, проведення кваліфікаційних іспитів.Наукова новизна. Передбачено пріоритетність прийняття на державному рівні «Концепції державної кадрової політики України» з використанням сучасних кадрових технологій, модернізації кадрових служб державних органів, підвищення кваліфікації та реформування системи оплати праці державних службовців. Підкреслено, що Концепція має визначити систему поглядів, вихідних позицій та ідей, які розкриють загальні методологічні підходи та організаційні технології в управлінні кадрами, основи кадрової роботи.Висновки. Наголошено на доцільності прийняття законів «Про соціально-правовий захист державних службовців», «Про професійну освіту державних службовців».Підкреслено, що у сучасних умовах необхідна модернізація структури та змісту роботи кадрових служб органів державної влади, оскільки від їхньої діяльності багато в чому залежить ефективне використання людських ресурсів. Перебудова діяльності кадрових служб повинна проводитися в таких напрямах: забезпечення комплексного вирішення завдань якісного формування та ефективного використання кадрового потенціалу на основі управління всіма компонентами людського фактора; впровадження активних методів пошуку і вдосконалення планування професійної підготовки персоналу.

У статті розглянуто наукову проблему сучасного саморозвитку особистості. Аналіз наукових праць свідчить про те, що головною проблемою в психолого-педагогічній науці є висвітлення сутності, змісту та структури саморозвитку людини, у процесі якого вона набуває можливостей формуватися з урахуванням індивідуальних особливостей. Підвищення саморозвитку особистості можливе за допомогою впровадження компетентнісного підходу, врахування життєвого досвіду та мотиваційно-ціннісних якостей тих, хто навчається. Саморозвиток сучасної особистості набуває особливої значущості у зв’язку з надзвичайно швидким зростанням обсягу знань у світовому просторі, інформатизацією суспільства, необхідністю забезпечення мобільності й професіоналізму майбутніх фахівців; тісно пов'язаний з компетентністю, яку тлумачать як мету, так і результат професійної підготовки у закладах вищої освіти. Її успішність зумовлюється сукупністю сформованих у фахівця компетенцій, що сприяють соціалізації особистості, формуванню в неї світоглядних та науково-професійних поглядів; визначають здатність до самореалізації, саморозвитку та самовдосконалення. Висвітлено проблему саморозвитку педагога професійного навчання (охорони праці) в процесі професійної підготовки. Наголошено, що в умовах сучасності, коли людина активно створює інфосферу, поглиблюючи інноваційні зрушення як у соціумі, так і в індивідуальному житті кожного, забезпечення саморозвитку є пріоритетним завданням вищої освіти, адже особливо важливим в соціальному житті є відповідність професійної діяльності фахівців моральним цінностям та реалізація прагнення до пізнання. Визначено головні аспекти саморозвитку, якими є уміння майбутнього фахівця оцінювати виробничу й ринкову ситуацію, розробляти відповідно до цього програми розвитку виробництва, визначаючи перспективи його подальшого функціонування на ринку; виявляти проблеми в діяльності та розробляти проєкти її інноваційного вдосконалення; бути конструктивним у професійно-особистісному спілкуванні в міжнародному співробітництві, управлінні персоналом, взаємодії та співтворчості з членами колективу, володіти громадськими та моральними якостями. Ключові слова: особистість, професійна освіта, компетентність, діяльність, ефективність.

Аналіз комплексу заходів, спрямованих на виявлення пові- тряних суден, які зазнали або зазнають лиха в авіаційному районі пошуку і рятування України та надання своєчасної допомоги потерпілим показав, що персонал органів виконавчої влади, органів управління пошуково-рятуваль- ними роботами та пошуково-рятувальні служби не завжди своєчасно та не достатньо впевнено приймають рішення на місці проведення аварійно-ря- тувальних робіт, недостатньо професійно проводять пошуково-рятувальні роботи (ПРР), не чітко організовується взаємодія сил, які залучаються до авіаційного пошуку і рятування, а також підрозділів, що безпосередньо про- водять ПРР. З метою конкретизації недоліків у підготовці персоналу, що входять до всіх органів управління з авіаційного пошуку і рятування, авторами статті бу- ло створено інформаційну базу комп’ютерно орієнтованих ситуативних процедур за переліком функцій, визначених у Розділі 3 (п. 2) Правил авіаційного пошуку і рятування в Україні (Наказ МВД України від 16.03.2015 № 279) для усіх учасників операції з авіаційного пошуку і рятування. За переліком зазначених процедур експериментально було поставлено їх відпрацювання на спеціально організованих штабних тренуваннях з персоналом ГАКЦПР і АДЦПР, органів управління на аеродромах, оперативно-координаційних центрів ГУ (У) ДСНС в областях. Долучити до експерименту персонал дер- жавних органів виконавчої влади не вдалося. На основі отриманих результатів експерименту, з використанням методи- ки оцінки рівня компетентності, дало можливість аналітично визначити інте- грований показник професійної компетентності щодо виконання визначених за посадою функцій кожною категорією персоналу, діяльність якого пов’я- зана тією чи іншою мірою з функціонуванням системи авіаційного пошуку і рятування та безпосереднім проведенням пошуково-рятувальних робіт. З об’єктивних причин результати дослідження не можна вважати достат- ньо коректними через малу кількість респондентів, що брали участь в експе- риментальних дослідженнях, але отримані висновки суттєво корелювалися з результатами поточної перевірки, проведеної в 2019 році Управлінням авіації та авіаційного пошуку і рятування ДСНС з питань пошуково-рятувальних дій персоналу АПР під час реагування на надзвичайні ситуації, пов’язані з авіаційними подіями. Однак запроваджений інтеграційний підхід щодо ви- значення оціночних показників дозволив досить вірогідно встановити тен- денції, основною сутністю яких є незбалансованість навчальних програм у контексті співвідношення фундаментальної і прикладної підготовки, форм і видів занять теоретичного і практичного навчання та ігнорування можливо- стей оптимізації змістовного складника на засадах уніфікації освітньо-про- фесійного та сертифікаційного процесів. Доведено необхідність організації та проведення навчання фахівців суб’єктів системи авіаційного пошуку і рятування (органів виконавчої влади, ДСНС, ЗС України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби), що залучаються до проведення операції з авіаційного пошуку і рятування на засадах інноваційних організаційно-пе- дагогічних концептів (модульно-компетентнісного, суб’єктно-діяльнісного та метапредметного підходів) та вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Управління розвитком персоналу в умовах посилення інтенсивності технологічного розвитку та подальше поширення глобалізації набуває особливої актуальності для підприємств, оскільки збільшення технологічної складності виробництва потребує залучення більш кваліфікованого персоналу для забезпечення ефективного функціонування виробничих процесів. При цьому зростають і витрати на персонал, адже більш кваліфікована праця потребує адекватного зростання рівня її оплати. Відтак оперативне реагування підприємств на вимоги сьогодення за мінімальних затрат потребують саме організації внтурішньофірмової системи розвитку персоналу, яка б, з одного боку, дозволила забезпечити підготовку працівників належного рівня професійного кваліфікації, а з іншого – дала б змогу підприємству більш оптимально використовувати наявні ресурси на підготовку працівників. В статті розглянуто сучасні особливості формування та функціонування системи розвитку персоналу підприємства в умовах впливу економічної глобалізації. Визначено, що проблема забезпечення підприємств працівниками належного рівня освіти та кваліфікації потребує регулярного оновлення їх навичок через побудову системи розвитку персоналу. При цьому найголовнішими елементами, які визначають ефективність функціонування даної системи є джерела її фінансування та конкретні аспекти розвитку персоналу – професійне навчання, перепідготовка та підвищення кваліфікації. Визначено ефективність застосування інтегрованої системи розвитку персоналу, яка дозволяє не лише підвищувати якісні показники діяльності працівників, але забезпечує зростання рівня продуктивності праці на підприємстві.

У статті узагальнено зміст критеріїв, показників і рівнів сформованості професійної компетентності майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи. Встановлено, що критерієм мотиваційно-ціннісного компонента є мотиваційно-аксіологічний з такими показниками: вмотивованість студентів до професійного становлення і зростання в процесі навчання в медичному коледжі; усвідомлення потреби у високому рівні професійної компетентності як актуальної цінності на сучасному етапі розвитку сфери охорони здоров’я; зростаючий інтерес до оновлення різних аспектів професійної підготовки в медичному коледжі, що відповідають сучасним вимогам до молодших спеціалістів сестринської справи. Сформованість теоретично-когнітивного компонента визначається за знаннєвим критерієм і показниками: сформованість знань студентів з дисциплін, в яких безпосередньо відображається сутність сестринської справи; наявність знань стосовно специфіки взаємодії сестринського персоналу на різних рівнях професійних взаємин; теоретична підготовленість студентів до професійного спілкування. Сформованість практично-функціонального компонента визначається за праксеологічно-діяльнісним критерієм і такими показниками: вміння використовувати знання з фахових дисциплін у процесі виконання маніпулятивних дій у квазіпрофесійних ситуаціях; вміння організовувати оптимальну професійну взаємодію в змодельованих ситуаціях; вміння інтегрувати результати професійної підготовки в медичному коледжі на практиці. Особистісно-розвивальний компонент, основним критерієм якого є особистісно-акмеологічний, визначається за показниками: здатність студентів медичного коледжу до професійної рефлексії з метою визначення основних віх (акме) професійного зростання; результативність самоосвітньої діяльності; розширення професійного світогляду на основі ознайомлення з сучасними тенденціями розвитку медичної галузі і, зокрема, сестринської справи. Кількісне і якісне відображення сформованості всіх компонентів досліджуваної професійної компетентності визначається за чотирма рівнями: високий достатній, задовільний і низький.

У статті висвітлено завдання, особливості професійної підготовки та специфіку оперативно-службової діяльності мобільних підрозділів Митно-прикордонної служби США. Авторами досліджено організаційно-штатну структуру американських підрозділів спеціального призначення сфери охорони кордону, яка представлена трьома оперативними підрозділами в складі загону спеціального призначення Митно-прикордонної служби США. Розглянуто стандартні та спеціалізовані операції, визначені для виконання підрозділами. З’ясовано, що персонал мобільних підрозділів Митно-прикордонної служби США повинен на високому рівні володіти базовими навичками: надання першої медичної допомоги; використання табельної зброї; патрулювання; застосування сили та спеціальних засобів; ведення операцій у складі мобільної польової групи; використання супутникової навігації та орієнтування на місцевості. Виявлено, що мобільні підрозділи загонів спеціальних операцій на постійній основі залучено до таких видів професійної підготовки персоналу: індивідуальної, спільної, спеціальної та підвищення кваліфікації. Інтерес для системи професійної підготовки Державної прикордонної служби України становить реалізація спільної підготовки, що може виходити за межі потреб загону спеціальних операцій і проводитися спільно з іншими правоохоронними відомствами для перевірки готовності своїх підрозділів та оцінки індивідуальних навичок виконання особовим складом загону спеціальних операцій нетипових функцій, до сприяння у здійсненні яких його може бути залучено. Відбір на навчання у мобільні підрозділи Митно-прикордонної служби США спроектовано з огляду на вимоги Спеціальної програми відбору персоналу до спеціальних підрозділів США, яка охоплює проведення вступного тестування кандидатів, організацію інтенсивного курсу підготовки, що передбачає вивчення тактики дій у складі малих підрозділів, оперативне планування, удосконалення навичок володіння зброєю, відпрацювання тактики оборонних дій і проведення аеромобільних операцій.

Підготовка спеціалістів у галузі освіти дорослих суголосна концепції освіти упродовж життя. Досвід європейських країн, зокрема Словацької Республіки, показує ефективні практики підготовки андрагогів для різних галузей суспільного життя на засадах інтердисциплінарного андрагогічного компетентнісного підходу з урахуванням тенденції до забезпечення ринку праці кваліфікованими фахівцями.Україна, з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти, має достатній практичний досвід розвитку освіти дорослих, проте існуючі ініціативи потребують формування ефективної державної політики у сфері формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. На часі підготовка педагогічної персоналу у галузі освіти дорослих із присвоєнням професійної кваліфікації “Андрагог”.

У статті розглянуто педагогічний, професійний та організаційний аспекти проблеми розвитку професійної компетентності молодшого персоналу Державної прикордонної служби України з використанням засобів дистанційного навчання. Наведено коротку характеристику системи професійної підготовки та підвищення кваліфікації персоналу. Автор наголошує на необхідності диференційованого підходу до розроблення матеріалів для навчання молодших інспекторів прикордонної служби з урахуванням особливостей оперативно-службової діяльності органів та підрозділів Державної прикордонної служби. Досліджено зарубіжні та вітчизняні наукові підходи до трактування поняття професійної компетентності. Узагальнено результати досліджень і публікацій науковців у прикордонній сфері України з проблеми сутності структури та змісту професійної компетентності офіцерів і молодшого персоналу прикордонного відомства, а також праць, присвячених розробці та використанню засобів дистанційною навчання в системі підвищення кваліфікації офіцерів-прикордонників. Досліджено основні принципи роботи Головного центру дистанційного навчання Державної прикордонної служби України, загальний порядок проведення курсів дистанційного навчання для офіцерського складу та молодших інспекторів прикордонної служби. Наголошено на необхідності залучення безпосередніх керівників до моніторингу якості засвоєння навчальних курсів дистанційного навчання. Узагальнено сучасний досвід проходження курсів за дистанційною формою для молодших інспекторів прикордонної служби у підрозділах, зміст курсів для підвищення кваліфікації персоналу. Підкреслено важливість додаткових досліджень щодо особливостей використання засобів дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації для молодших інспекторів прикордонної служби, сутності структури та змісту професійної компетентності молодшого персоналу прикордонного відомства з урахуванням специфіки цієї категорії.

Головними завданнями підготовки військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі–ДПСУ) є нарощування практичної складової в системі підготовки особового складу, враховуючи досвід бойового застосування прикордонних підрозділів, підвищення рівня боєздатності органів і підрозділів ДПСУ та їх спроможності з виконання завдань із захисту державного кордону; нарощування системи професійної підготовки персоналу, який ефективно виконуватиме функції держави на кордоні, з метою формування високих стандартів діяльності, що відповідають європейським нормам; продовження планової допідготовки військовослужбовців, які направляються для проходження служби в район проведення операції Об’єднаних сил; удосконалення рівня практичної підготовки з метою реалізації правоохоронних та правозастосовних функцій у повсякденній діяльності під час проведення спільних оперативно-профілактичних заходів та локалізації нестандартних (кризових) ситуацій на державному кордоні, підвищення антитерористичної навченості особового складу органів та підрозділів Державної прикордонної служби України. Метою вогневої підготовки у підрозділах Державного кордону є – вдосконалення практичних навичок військовослужбовців під час поводження зі зброєю, підготовки зброї до стрільби, її вмілого використання, застосування зброї з меншими витратами боєприпасів під час дій самостійно або у складі підрозділу (групи). Основні зусилля підготовки персоналу зосереджувати на ефективному використанні зброї під час виконання службових завдань з урахуванням факторів, які впливають на умови стрільби, умінні військовослужбовців спостерігати за полем бою, виборі способів ведення вогню, визначенні вихідних установок для стрільби. Заняття проводяться на військових стрільбищах на фоні відповідної обстановки з використанням наявної навчальної матеріальної бази. Це заняття має передбачати опрацювання питань з фізичної підготовки, тактичної медицини, особистої безпеки та застосування сили, тактичної підготовки, тому основною формою підготовки персоналу є – комплексні практичні заняття. Як ми бачимо, проведений аналіз керівних документів, які регламентують підготовку персоналу свідчить про те, що основною формою навчання персоналу ДПСУ є – комплексні практичні заняття, тому у цій статті розкрита методика проведення комплексного практичного заняття, як основної форми навчання персоналу ДПСУ. Надано приклад навчальних питань та методика їх проведення, в залежності від умов у яких здійснюється навчання, з урахуванням особливостей оперативно-службової діяльності.