To see the other types of publications on this topic, follow the link: Професійна мовленнєва культура.
Journal articles on the topic 'Професійна мовленнєва культура'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 38 journal articles for your research on the topic 'Професійна мовленнєва культура.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Калмиков, Георгій. "Мовленнєва особистість психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-5-17.
Full textAbstract:
Соціально-орієнтоване спілкування психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, зокрема його публічне висловлювання є найбільш складною і найбільш досконалою формою його мовленнєвого спілкування, смислового аспекту соціально-психологічної взаємодії, фахової вербальної комунікації. Володіти цією формою – значить бути мовленнєвою особистістю, носієм психотерапевтичної культури. Публічне висловлювання суб’єкта професійно-комунікативної діяльності розглядається як співвіднесене з психологічною категорією системи мовленнєвих дій. Воно розгорнуте, розмовне, кодифіковане, стилістично вмотивоване, марковане, регламентоване, дискретне, безпосереднє. Це – орієнтоване на масову аудиторію слухачів соціально контекстне, спрямоване на вплив, довільне, усвідомлене, навмисне, відрефлексоване цілеспрямоване усне мовлення, структуризоване за композиціями його функціонально-смислових типів або їх контамінацій; комунікативно доцільне мовлення, професійний зміст якого відразу забезпечує розуміння його клієнтами.Публічне висловлювання мовленнєвої особистості – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності – завжди специфічно за своїм мовленнєвим мотивом, який не може бути реалізований жодним іншим способом, окрім соціально-орієнтованого мовленнєвого спілкування. Мовленнєве спілкування психотерапевта як публічне висловлювання в діаді або полілозі, як система мовленнємовних дій суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, обов’язково передбачає у своїй структурі такі компоненти: а) мотив смислоформулювання; б) мовну інтенцію (формування і формулювання думок); в) мету, пов’язану з побудовою психотерапевтично спрямованого на клієнта публічного висловлювання (особистісно-орієнтоване мовне спілкування, як правило, передбачає не тільки мовленнєву мету); г) його результативність (ступінь збігу досягнутого комунікативно-мовленнєвого результату з наміченою метою); д) контроль за процесом і результатами акту мовленнєвого спілкування. Акт такого спілкування може виступати як найбільш висока структурна одиниця мовленнєво-мовного самовираження терапевта, презентація важливої для клієнта інформації, вираження громадських і особистісних цінностей, а також спосіб його професійно-мовленнєвої самореалізації як особистості.
2
Зінченко, Вікторія Миколаївна, Олександр Миколайович Романуха, Світлана Казимирівна Ревуцька та Поліна Олександрівна Чевердак. "ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МОВНО-МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ". Information Technologies and Learning Tools 79, № 5 (2020): 184–98. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v79i5.2997.
Full textAbstract:
У сучасних умовах розвитку й широкого застосування комп’ютерної техніки навчальний процес у закладах вищої освіти має будуватись із застосуванням інформаційних технологій, що сприяє диференціації, гуманізації та гуманітаризації освіти, інтенсивному розвиткові й реалізації духовного та інтелектуального потенціалу студентів. Висока культура мовлення є складником загальної людської культури. Сьогодні збільшився інтерес до української мови як державної і студентам недостатньо мати набуті в школі знання. Випускник закладу вищої освіти повинен досконало знати українську мову і використовувати її в процесі виконанні службових обов’язків. Сформовані мовно-мовленнєві і мовно- професійні компетентності сприяють оволодінню фахом, підвищують ефективність праці, позитивно впливають на ділові стосунки. Для спеціаліста економічного профілю висока культура усного й писемного мовлення – не лише відображення його професійності, толерантності, вихованості, інтелігентності. Вона визначає культуру його праці, а також, що є найважливішим, культуру взаємин у всіх сферах мовленнєвої діяльності. Саме пошук інноваційних ефективних методик викладання мовних курсів в економічних закладах вищої освіти зумовлює дослідження особливостей формування мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічних спеціальностей засобами сучасних інформаційних технологій. У статті досліджено: погляди вчених-психологів і педагогів на проблему впровадження інформаційних технологій у процес навчання української мови за професійним спрямуванням; визначено основні лінгводидактичні завдання, вирішенню яких сприяє впровадження інформаційних технологій у процес мовної освіти; окреслено психолого-педагогічні умови формування професійних мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічного профілю з використанням інформаційних технологій; розглянуто зміни в моделі та складники процесу навчання мови за професійним спрямуванням при використанні інформаційних технологій.
3
Харченко, І. І. "КРИТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНІВ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ЕКОНОМІКИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 193–200. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.21.
Full textAbstract:
У статті описано засоби, якими можна схарактеризувати рівні сформованості компонентів культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки. Педагогічна теорія та практика накопичили значний досвід вирішення проблем, пов’язаних з мовою та підготовкою майбутніх економістів, тоді як бракує комплексних досліджень щодо формування культури професійної комунікації майбутніх економістів в умовах інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти. У статті під культурою професійної комунікації майбутнього фахівця з економіки розуміється складова його професійної культури, яка необхідна фахівцю для ефективного здійснення комунікативної діяльності, та проявляється в позитивному особистісному ставленні до комунікативної взаємодії, досконалому володінні комплексом загальних і спеціальних знань, нормами мови й мовлення та вміннях їх коректного застосування у процесі передачі думки в усіх видах фахового спілкування. Культура професійної комунікації майбутніх економістів має нетривіальну структуру і розглядається як єдність аксіологічного (цінності та мотиви професійного спілкування), теоретичного (уявлення майбутніх економістів про систему мови та знання мови та мовлення) компонентів, а також це – професійна термінологія (вміння користуватися економічною термінологією), економічна мова для професійних цілей та розуміння мовлення інших), процесуальний (здатність використовувати мову як засіб спілкування в різних професійних ситуаціях), особистий (здатність розмірковувати про професійне спілкування) складники. Розроблено відповідно п’ять критеріїв: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, словесно-операційний, поведінково-комунікативний та рефлексивний. Їх показниками є: загальнокультурна обізнаність, граматична обізнаність, лексична обізнаність, інформаційна обізнаність, здатність оперувати термінами, перцептивні та мовленнєві здібності, навички електронного спілкування, професійні та творчі навички, вольові якості, здатність до самооцінки. Рівнями сформованості культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки визначено досконалий, високий, середній, базовий.
4
Ворона, I. I., Г. Я. Кітура та О. А. Маковська. "ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФАХОВОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12600.
Full textAbstract:
Стаття присвячена обґрунтуванню основних концептів професійно-комунікативної культури фахівців медичного профілю в контексті фахової освіти. З’ясовано суть професійної культури, що є важливою складовою професіограми майбутнього працівника охорони здоров’я. Наголошується, що формування професійно-комунікативної культури студента-медика є невід’ємним аспектом професійно орієнтованого навчання у медичному ЗВО і здійснюється шляхом опанування особливостей фахового спілкування. Увага акцентується на необхідності аналізу різноманітних методик та підходів щодо формування професійно-комунікативної культури у студентів із різним рівнем знань та навичок. Розглядаються питання змістового наповнення та ефективності процесу формування фахової компетентності, відбору навчального матеріалу, розвитку комунікативного компонента в процесі оволодіння студентом основами культури спілкування. Охарактеризовано ефективні шляхи формування повноцінної фахової комунікативної діяльності, розглянуто рівні професійної культури майбутніх фахівців, якими є професійна грамотність, професійна компетентність, мотиваційно-ціннісний та емоційно-чуттєвий компоненти; наголошено на необхідності засвоєння лексики для правильного оформлення висловлювання; окреслено основні домінанти комунікативної культури. Запропоновано констатувати професійно-комунікативну культуру майбутніх лікарів як складне динамічне особистісне утворення, що охоплює систему гуманістичних та професійних цінностей, мовленнєвих та етичних знань, комунікативних умінь і якостей, зразків поведінки, норм і правил здійснення професійної комунікативної діяльності, котрі пов’язані зі специфікою професії і забезпечують високу ефективність професійної комунікації лікарів.
5
Степанова, Ольга Іванівна. "РИТОРИЧНІ ВМІННЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВІОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 246–51. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.166.
Full textAbstract:
Матеріали статті відбивають одну з актуальних проблем підготовки майбутніх педагогів дошкільної освіти – розвиток комунікативно-мовленнєвої культури. У публікації репрезентовано аналіз категорії «комунікативно-мовленнєва культура» як лінгвістичного та соціопедагогічного феномену, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку в студентів під час навчання. У статті розкривається зміст формування комунікативно-мовленнєвої культури; окреслюється взаємозв’язок розвитку мовленнєвої та риторичної компетенції майбутнього педагога; висвітлюється організація викладання навчальної дисципліни «Культура мовлення та виразне читання» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Поряд із теоретичним матеріалом у статті подаються практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку комунікантів. Відзначається, що в сучасних умовах спостерігається протиріччя: вимоги до сучасного учителя, вихователя, до його комунікативних якостей зростають, а реальний рівень випускників педагогічних професій залишається недостатнім. Значна увага приділяється аналізові шляхів розвитку комунікативно-мовленнєвої культури студентів вищих навчальних закладів. Важливим кроком вирішення цієї проблеми, на думку автора, є формування риторичних умінь у майбутніх педагогів закладів дошкільної освіти.
6
Mosiy, I. M. "ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 3 (2018): 152–55. http://dx.doi.org/10.15421/40280331.
Full textAbstract:
Розглянуто важливість формування мовленнєвих навичок студентів у процесі викладання іноземної мови за професійним спрямуванням. З'ясовано, які методи, вправи та завдання потрібно застосовувати для розвитку мовленнєвих навичок. Описано приклади вправ і завдань, які дають змогу студентам мислити та формувати іншомовну професійну комунікативну компетенцію певної галузі та забезпечують зв'язок вивчення мови з реальним контекстом її застосування у фаховій діяльності, розвивають пізнавальну та професійну мотивацію студентів. Наголошено, що під час викладання іноземної мови за професійним спрямуванням передусім варто звертати увагу на формування мовленнєвих навичок студентів, які спрямовані на оволодіння майбутньою професією та підвищують рівень загальної та професійної культури, сприяють підготовці до міжкультурної комунікації. Проаналізовано, які методи, вправи та завдання, що пропонують на заняттях з іноземної мови за професійним спрямуванням, повинні мати проблемний характер та спонукати студентів до дискусії та висловлення власної думки. Вважають, що набуті знання піддаються змінам і щоб навчити студентів мислити, вчитися знаходити необхідну інформацію, самостійно вдосконалювати свої знання, які будуть необхідні в майбутній професії, потрібно застосовувати інноваційні методи навчання, а також важливо надати студентам можливість мислити, вирішувати проблеми, що активізує мовленнєву діяльність студентів. Зазначено, що для успішного формування мовленнєвих навичок студентів, потрібно підготувати ситуації, наближені до реально життєвих згідно з навчальною програмою, підштовхувати і мотивувати студентів, надавати їм впевненості, розширювати лексику, роблячи навчання захоплюючим та веселим, а також важливо, щоб отримані теоретичні знання у процесі навчання знайшли практичне застосування, щоб студент мав змогу розвивати й удосконалювати знання з іноземної мови та реалізовувати набуті навички іншомовної комунікації у майбутній професійній діяльності.
7
Скрипник, Надія. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Молодий вчений, № 4.1(104.1) (30 квітня 2022): 56–59. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-104.1-14.
Full textAbstract:
Досягнення високого рівня готовності випускника гуманітарно-педагогічного коледжу до професійної діяльності може бути здійснене лише при побудові навчання як цілісної системи, під якою прийнято розуміти певне ціле, що складається з взаємопов’язаних між собою елементів, при чому закони, принципи чи порядок зв’язку цих елементів створюють внутрішню структуру системи, а характер її взаємодії з навколишнім середовищем – її функціонування. Мова змінюється й розвивається, інтелектуально зростає й сама людина. Сучасний світ потребує від здобувача освіти, майбутнього фахівця певної освітньої галузі, не тільки знання свого фаху, а й високого рівня володіння професійно орієнтованою комунікативно-мовленнєвою компетентністю. Проблема формування професійно орієнтованої компетентності майбутнього вчителя набуває в наш час особливої актуальності у зв’язку з модернізацією змісту освіти, що, згідно з вимогами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, спрямована на становлення мовленнєво-мовної особистості, яка володіє нормами усного і писемного спілкування та вільно використовує мовні засоби в різних професійних ситуаціях. Процес удосконалення професійно орієнтованої діяльність майбутніх педагогів – очевидний. Адже фахова підготовки формується за загальними тенденціями розвитку та закономірностями функціонування сучасної української літературної мови. Основним завданням закладів вищої освіти є – удосконалення мовної, мовленнєвої культури студентів, майбутніх фахівців різних галузей освіти, котрі на належному рівні вміли б практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. А становлення та актуальність професійно орієнтованої комунікативно-мовленнєвої компетентності є результатом внутрішньомовного процесу реагування на нові явища у житті носіїв мови, які вимагають сучасні мовні номінації.
8
Мушировська, Наталія. "Українознавчі засади викладання української мови за професійним спрямуванням студентам спеціальності «Культурологія»". New pedagogical thought 108, № 4 (2022): 91–98. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-91-98.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі організації мовної професійної підготовки фахівців-культурологів на засадах українознавства на заняттях з української мови за професійним спрямуванням. У ній здійснена спроба намітити основні шляхи реалізації українознавчого підходу для формування мовно-професійних компетентностей здобувачів вищої освіти за фахом «Культурологія», означено роль принципів міжпредметності та текстоцентризму у його застосуванні, що передбачає поліфункціональне використання текстів українознавчої тематики, з’ясовано дидактичні можливості використання українознавчого матеріалу на заняттях з української мови за професійним спрямуванням, запропоновано можливі види завдань для роботи з текстом українознавчої, соціокультурної тематики.
 У публікації розглянуто змістове наповнення дисципліни в контексті концепцій мовної освіти, завданням яких є розробити технологію формування національно свідомої україномовної особистості, компетентної у низці аспектів: мовному, мовленнєвому, стратегічному, соціокультурному, українознавчому. Проаналізовано значимість українознавчого змісту у навчальних матеріалах та підручниках з української мови за професійним спрямуванням. Звернено увагу на необхідність залучення фактів з історії української мови і культури до освітнього контенту з метою формування мовної і мовленнєвої компетентності, культури мови, виховання історичної пам’яті, національної свідомості і мовної стійкості. Зокрема, в результаті змістового та мовного аналізу українознавчого тексту фахівці поглиблюють свої знання інформацією культурологічного змісту, більш глибоко засвоюють національно-культурні компоненти мови, збагачують свій словниковий запас спеціальними лексико-граматичними одиницями. Українознавчий текстовий матеріал мотивує створювати власні тексти культурологічного спрямування, висловлюватися, викладати своє бачення інформації, вступати в дискусію. Моделювання професійних комунікативних ситуацій сприяє набуттю досвіду мовленнєвої діяльності, готовності до ситуативного мовлення, успішної реалізації комунікативного наміру у професійній діяльності.
9
Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.
10
Мороз, Лариса. "Розвиток мовленнєвої культури психолога шляхом використання інтерактивних методів навчання". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 102–20. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-102-120.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу ефективності використання інтерактивних методівнавчання у розвитку мовленнєвої культури психолога, зокрема окреслено підходи науковців щодо створення освітнього середовища та методики організації інтерактивного навчання. Акцентується увага на важливості розвитку мовленнєвої культури психолога як складника його професійної компетентності через залучення до інтерактиву. Метою дослідження є аналіз теоретичних та практичних підходів до проблеми використання інтерактивних методів навчання у розвитку мовленнєвої культури психолога у сучасній психолого-педагогічній науці, обґрунтування та відбір інтерактивних методів відповідно до цілей, змісту та програмних результатів навчання в умовах закладу післядипломної освіти. Методологічною основою дослідженняє положення гуманістичної парадигми філософії освіти; методологічні підходи (системний, гуманістичний, комунікативний, діяльнісний, компетентнісний і контекстний); положення про єдність пізнавальної теоретичної та практичної діяльності, активність суб’єкта в навчальній і мовленнєвій діяльності; психолого-педагогічні теорії інтерактивного, особистісного орієнтованого навчання, розвитку та саморозвитку мовленнєвої компетентності; специфічні принципи розвитку мовленнєвої культури майбутніх практичних психологів. На основі вивчення та систематизації інтерактивних методів, досвіду викладання розроблено завдання здобувачам післядипломної освіти з дисципліни «Розвиток мовленнєвої культури психолога». У відборі змісту практичних завдань та вправ враховували інформативність, наближенісь до практичної діяльності психолога; орієнтацію на доступність та сприймання аудиторією з різними рівнями актуальної готовності; спрямованість на розвиток подальшої самоосвітньої діяльності та використання знань та умінь в їх практичній діяльності. Використання інтерактивних технологій навчання дорослих окреслюють нові можливості, пов’язані з підвищенням ефективності навчального процесу за рахунок посилення пізнавального інтересу та міжособистісної взаємодії шляхом зовнішнього діалогу в процесі засвоєння навчального матеріалу. Iнтepaктивнa дiяльнicть зaбeзпeчує високий рівень пpoфeciйнoї кoмпeтeнтнocтi чepeз включeння учacникiв ocвiтньoгo пpoцecу в ocмиcлeнe пepeживaння iндивiдуaльнoї й кoлeктивнoї дiяльнocтi для нaгpoмaджeння дocвiду, дозволяє викладачеві процес контролю та оцінки знань, умінь і навичок зробити більш гнучким і гуманним, оскільки інтерактивне навчання має характер співробітництва та довіри. Ключові слова: андрагогіка, інтерактивне навчання, інтерактивні методи, мовленнєва культура психолога, мовна компетентність, розвиток мовленнєвої культури.
11
Степанова, Ольга Іванівна. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА ТА КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ»". Інноватика у вихованні 1, № 12 (2020): 227–34. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.295.
Full textAbstract:
У статті висвітлено одна із актуальних проблем навчання майбутніх логопедів – формування у них комунікативної компетенції. Охарактеризовано зміст поняття «комунікативна компетенція»; розкрито взаємозв’язок розвитку комунікативної та риторичної компетенцій майбутнього учителя; окреслено організація викладання навчального предмета «Риторика та культура мовлення корекційного педагога» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих і риторичних умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Узагальнено роль і місце дисципліни в системі компетентносного підходу до професіональної підготовки спеціального педагога. Аналіз категорії «комунікативна компетенція» репрезентовано як лінгвістичний феномен, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку у вчителя-логопеда. На основі стандартів і освітньо-професійних програм проаналізовано зміст комунікативної бази професійної компетенції логопеда. Доведено, що культура мовлення є підґрунтям для розвитку загальної культури людини, а комунікативна компетенція формується в процесі професійної підготовки спеціаліста і системним виявом знань, умінь, здібностей і особистісних якостей, які дозволяють успішно вирішувати функціональні завдання в професійній діяльності. Поряд із теоретичним матеріалом, у статті подано систему вправ, практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку учасників комунікаційного акту.
12
Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.
Full textAbstract:
У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.
13
Мороз, О. Л. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (2021): 190–200. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-190-200.
Full textAbstract:
У статті описано соціокультурний компонент професійно-орієнтованої комунікативної компетенції фахівців морської галузі. Встановлено, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентним утворенням, а отже, аналіз її структури сприяє визначенню шляхів її формування та удосконалення. Виокремлення в структурі професійно-орієнтованої комунікативної компетенції на ряду з ядерними периферійних компонентів уможливлює покращення рівня ефективності професійно-орієнтованого спілкування серед фахівців морської галузі. Встановлено, що мовленнєва культура комунікантів має важливе значення для досягнення мети комунікації, а тому у якості необхідного компоненту структури професійно-орієнтованої комунікативної компетенції мореплавців слід виокремлювати уміння встановлювати контакти з членами суднового екіпажу, представниками інших суден та берегових служб, уникати конфліктних ситуацій у спілкуванні, володіння службовим етикетом і культурою мови. 
 У статті уточнено поняття міжкультурної комунікації та обґрунтовано використання терміну «соціокультурний» на позначення компоненту структури комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі. Необхідність виокремлення соціокультурного компоненту як окремої складової професійно-орієнтованої комунікативної компетенції зумовлена поширенням світової інтеграції та взаємодії різних культур. Встановлено, що до основних принципів формування соціокультурного компоненту ПОКК у вищому морському навчальному закладі належить виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп у професійному суспільстві (члени екіпажу, працівники порту, представники судновласника тощо). Метою формування соціокультурного компоненту професійно-орієнтованої комунікативної компетенції визнається розширення знань студентів щодо норм комунікативної поведінки представників різних народів та культур, мовного етикету, звичаїв, особливостей спілкування та розвиток таких особистісних якостей, як повага до інших, готовність визнавати іншого, толерантність, готовність до конструктивної взаємодії.
14
ГАЛДЕЦЬКА, Ірина, та Наталія СТРАТУЛАТ. "ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ МОВ У ПЛОЩИНІ СУЧАСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 70–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.7.
Full textAbstract:
В аспекті розвитку сучасних тенденцій щодо професійної підготовки, репрезентованих у сучасному законодавстві, мовленнєва культура юриста відіграє провідну роль (зокрема, формує позитивний імідж представників правової спільноти й України як держави, яку вони представляють), а питання її розвитку та досконалості набувають неабиякої актуальності як під час процесу опанування фаху, так і безпосередньо у юридичній практиці, що, власне, й потребує детального вивчення. Важливість дослідження окресленого питання зумовлена сучасними вимірами суспільства (тими вимогами та стандартами, що висуваються до правника як фахівця), а також висвітленням цих запитів у законодавчо-правовому полі. В умовах сучасного розвитку Української держави питання формування високорозвиненої професійної особистості правника є одним із першочергових завдань у суспільстві. В основі професійної грамотності представника юридичної сфери лежать мовно-комунікативні компетентності. Опанування української мови як державної та англійської як міжнародної на відповідному рівні сприяє конкурентоспроможності фахівця на ринку праці: висококваліфікованим фахівцем юрист може бути за умов досконалого опанування як української мови, так і англійської. Запити суспільства щодо мовленнєво-професійних компетентностей правника відображено в низці нормативно-правових актів, у положеннях яких висвітлено аспекти обов’язкового володіння державною і міжнародною мовами. Чим вищий рівень комунікативних компетентностей, тим вищий рівень професіоналізму. Правові положення чинних нормативно-правових документів надали підстави охарактеризувати вимоги суспільства до фахівця-юриста в аспекті тих компетентностей, які є ключовими у формуванні професійної особистості. Правове підґрунтя визначено певною законодавчою ієрархією: відображення суспільних запитів як в Основному Законі (Конституції України), так і в документах нижчої юридичної сили, ніж юридична сила останнього. Пропозиції щодо ефективної реалізації аналізованого законодавчого спектра в освітній сфері: збільшення обсягу годин із навчальних дисциплін мовно-фахового напряму; введення до навчального плану здобувачів за правовою спеціальністю навчальних курсів (українською і англійською мовами), спрямованих на підвищення рівня культури професійного мовлення; запровадження тренінгів для учасників освітнього процесу щодо опанування особливостей професійного мовлення.
15
Lokhvytska, Liubov, та Maria Groenwald. "СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 194–99. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-194-199.
Full textAbstract:
Представлені матеріали актуалізують питання окреслення соціальних факторів, що впливають на формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільних закладів. Важливість проблеми викладена в сучасних документах українського суспільства – професійних стандартах «Керівник (директор) дошкільного навчального закладу», «Вихователь дошкільного навчального закладу». Метою дослідження було з’ясування та обґрунтування соціальних факторів, які впливають на процес формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільних навчальних закладів. Для цього були використані наступні теоретичні методи: аналіз, синтез, узагальнення та конкретизація результатів сучасних досліджень даної проблеми. На основі вивчення літератури та джерельної бази нами визначено такі соціальні чинники формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільної освіти: соціальна природа мови та соціального середовища; її соціальна диференціація (відповідно до професійних обов’язків та функцій особистості); поточна мовна ситуація та розробка певних пріоритетів; взаємодія мови та культури та їх взаємовплив. Перспективами подальших досліджень є низка психологічних факторів формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх педагогів дошкільної освіти.
16
Чурікова-Кушнір, О. Д., та З. В. Софроній. "ФОРМУВАННЯ СЦЕНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА ЗАНЯТТЯХ ХОРОВОГО КЛАСУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (2021): 232–41. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-232-241.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема вокально-хорової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, в процесі якої основна увага спрямовується не тільки на вузькопрофесійний аспект засвоєння вокальної і хорової техніки, а на формування сценічної культури майбутнього вчителя з націленістю на поєднання хорової виконавської діяльності з педагогічною спрямованістю.
 У контексті педагогічної культури розглядається сценічна культура як складова музичної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва. Формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва відбувається під час вивчення, ним обов’язкових компонентів освітньо-професійної програми, серед яких значне місце належить хоровому класу.
 Наголошується, що важливою складовою професійного становлення майбутнього вчителя музичного мистецтва є вокально-хорова підготовка, яка має свої особливості, складнощі та багатофункціональні риси. Виокремлення сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва зумовлене специфікою музичної діяльності і діалектично пов’язаної з усіма елементами особистісної культури (моральної, естетичної, розумової, мовленнєвої та ін.), оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, які пов’язані зі сценічним мистецтвом.
 Визначено основні педагогічні принципи формування сценічної культури у майбутнього вчителя музичного мистецтва, дотримання яких забезпечує продуктивність фахового навчання: загальні принципи (взаємозалежність системи й середовища; науковості та доступності навчання; мистецького навчання; діалогічності; індивідуалізації) та специфічні принципи (єдності вокально-хорових навичок і артистизму; рефлексивності; творчого самовираження).
17
Кузьменко, Віра, та Вікторія Гальченко. "АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (2020): 98–106. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).09.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню творчого потенціалу студента у процесі його професійної підготовки у закладі вищої освіти. Здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, проведено діагностичне виявлення особливостей становлення творчого потенціалу студентів, проаналізовано виховні заходи зі студентами педагогічного університету, організовано систематичне спостереження за проявами творчого потенціалу студентів під час практичних занять та у процесі проведення творчих конкурсів, культурно-масових і виховних заходів.Ученими доведено, що творчий потенціал – це інтегруюча якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити й вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності та має суспільне значення. З’ясовано, що до сфери творчого потенціалу відносяться: задатки, нахили, інтереси (домінування пізнавальних інтересів); допитливість (схильність до пошуку розв’язання проблем); швидкість у засвоєнні нової інформації; здатність створювати еталони для подальшого вибору; вияви загального інтелекту; емоційне ставлення до подій тощо. Нами було надане тлумачення професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме: професійна підготовка – це не тільки здобуття певної кваліфікації за відповідним напрямом, а й засіб соціалізації сучасного студента, його гармонізації з реальною дійсністю, набуття ним фундаментальних знань у певній галузі та якостей професійної культури, розвитку його творчих можливостей. Сутність творчого потенціалу розглядаємо у сукупності таких основних компонентів та критеріїв до них: когнітивний компонент (обізнаність про власні творчі можливості), мовленнєвий компонент (вербальна креативність); діяльнісний компонент (конструктивна активність, оригінальність створюваного образу).Результати діагностики засвідчили недостатній рівень розвитку творчого потенціалу студентів, особливо за мовленнєвим і діяльнісним компонентами. Для активізації творчого потенціалу студентів – майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти та практичних психологів, ми розробили психологічну програму, що містить систему практичних занять і виховних заходів, серед яких детальніше представлено театралізацію казок.
18
Tymoshenko, Oleksii. "Professional Speech Culture in Teaching Activities of the Physical Training Teacher." Path of Science 3, no. 4 (2017): 3.1–3.5. http://dx.doi.org/10.22178/pos.21-3.
Full text
19
Бузько, Світлана Андріївна. "Формування мовленнєвої культури студентів під час вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 453–59. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.134.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано зв’язок культури мовлення студентів із вивченням дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Цей курс передбачає не лише вироблення в майбутніх спеціалістів професійно зорієнтованих умінь і навичок досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері, але й підвищення загального мовно-культурного рівня, удосконалення мовної майстерності, вироблення навичок вільного й невимушеного володіння літературною формою загальнонародної мови в найрізноманітніших комунікативних ситуаціях. Наголошено на тому, що одне з основних завдань цієї навчальної дисципліни – формування мовленнєвої культури, яка є індикатором загальної ерудиції людини, особливостей її інтелекту, соціального статусу. Запропоновано зразки завдань, які підібрано з урахуванням мовної ситуації в України (українсько-російського білінгвізму).
20
Островський, Олександр. "ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ФАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.СУХОМЛИНСЬКОГО". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 331–41. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.413.
Full textAbstract:
В статті значна увага приділяється ролі мови та літератури як засобу професійного і культурного спілкування, інтеграційній якості культурної та професійної майстерності особистості.
 Показано, що значний внесок у розвиток методики української мови зробив, великий і глибоко національний за духом, педагог В.Сухомлинський, який за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань, був передусім учителем української мови й літератури і ставився до слова, як до головного інструменту освітнього процесу. У результаті вивчення творчої спадщини В.Сухомлинського з’ясовано, що педагог-новатор приділяв особливу увагу таким поняттям як «культура мовлення», «риторика», «етикет». Акцентується увага на вимогах В.Сухомлинського до культури спілкування та шляхах підвищення особистої культури мовлення вчителя, розвитку культури писемного та усного мовлення учнів у процесі навчальної та виховної діяльності. Учений вважав, що навички письма дитини мають бути доведені до напівавтоматичного рівня, а розумові сили учня повинні бути спрямовані на обмірковування викладу змісту та розуміння, а не на сам процес письма. Головне завдання вчителя-словесника, за його переконанням, – виховати в учня любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного зростання учня. За переконаннями В.Сухомлинського рідна мова – одна-єдина для людини, тому її потрібно знати, берегти і збагачувати упродовж усього життя. Встановлено, що за В. Сухомлинським, письмо повинно стати засобом, ефективним інструментом освітньої праці. Розвитку особистості учнів сприяє розвиток культури писемного та усного мовлення і під керівництвом учителя учні повинні працювати творчо, поглиблювати, розвивати та застосовувати на практиці свої мовні знання. Письменними учні стають тоді, коли навчилися користуватися словом і готові вміло використовувати його як засіб висловлення свого ставлення до подій і краси навколишнього світу. Щодо рідної мови В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо, любов і повагу до рідної мови.
21
Kurylo, Oleksandra, and Lidiya Prokopovich. "OFESSIONAL-SPEECH CULTURE IN THE PEDAGOGICAL ACTIVITY OF A FUTURE TEACHER." International scientific journal «Education and Science», no. 2(25) (2018): 121–24. http://dx.doi.org/10.31339/2617-0833-2018-2(25)-121-124.
Full text
22
Новіцька, О. І., та С. І. Гнатишин. "ВИВЧЕННЯ ТЕМИ «ЛЮДИ І РЕЧІ НАВКОЛО НАС» НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ: МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ДЛЯ ВИКЛАДАЧА". Медична освіта, № 4 (2 лютого 2022): 102–6. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12698.
Full textAbstract:
У статті представлено методичну розробку заняття з української мови як іноземної для викладачів закладів вищої освіти. Розглядаються 4 етапи практичного заняття, що сприяли розвитку живого, спонтанного мовлення студентів, розвитку уваги та когнітивного мислення, що дозволили закріпити необхідний лексичний мінімум, повторити пройдений синтаксичний і граматичний матеріал тощо. Мовне наповнення навчально-тренувальних вправ підпорядковане комунікативному підходу до навчання, який визначив наявність на занятті завдань, призначених для формування та розвитку різних видів мовленнєвої діяльності – слухання, говоріння, читання та письма. Сприйняття і розуміння нового матеріалу підсилювалося тим, що комплексно задіяно зорову (відеосупровід і роздатковий матеріал), слухову (пояснення викладача) і механічну пам’ять (запис студентами слів і словосполучень у зошити). Робота з текстом є важливою не лише для застосування на практиці граматичних знань, формування правильної вимови чи наголошування слів, а й для ознайомлення іноземних студентів із українською культурою, її традиціями і виховання в них поваги до нашої нації і держави. Знання лексики, вміння будувати монологічні висловлювання, ініціювати й вести діалог-розпитування на запропоновану тему, навички узгоджувати прикметники, особові та присвійні займенники з іменниками у роді, числі й відмінку дозволять забезпечити реалізацію комунікативних потреб іноземних студентів у різних сферах спілкування: побутовій, соціально-культурній, офіційно-діловій, навчально-професійній. Професійне спрямування вивчення цієї теми полягає у формуванні українськомовної фахової компетентності майбутнього спеціаліста, здатного брати участь у діалоговій комунікації, розв’язувати комунікативні завдання у сфері професійної діяльності. Розроблена система вправ відповідає програмі навчальної дисципліни «Українська мова як іноземна» для студентів спеціальності 222 «Медицина».
23
Кириченко, Т. "Теоретичні аспекти формування мовленнєвої культури майбутніх психологів у процесі професійної підготовки". Психолінгвістика, Вип. 19 (1) (2016): 113–24.
Find full text
24
Аксьонова, Дар’я, та Юлія Кулінка. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ТА МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, № 16 (9 грудня 2021): 184–94. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246625.
Full textAbstract:
Стрімкі соціально-економічні зміни в суспільстві є рушійною силою для розвитку усіх сфер життєдіяльності людини та вимагають перебудови та удосконалення підходів та методів на всіх етапах освітнього процесу. Стаття присвячена проблемі теоретичних аспектів формування мовної особистості фахівців сфери обслуговування, висвітлюється актуальність проблеми виховання висококваліфікованого фахівця сфери обслуговування, перераховуються основні закони та нормативно-правові акти, які регулюють вимоки до підготовки фахівців сфери обслуговування. Розглянуто компетентнісний підхід до формування фахівців сфери обслуговування, як підґрунтя мовно культурного розвитку, виділені та охарактеризовані основні варіанти класифікацій компетентностей. Розкривається поняття мовного вміння та різні підходи до диференціації та стратегій спілкування. Аналізується комунікативна компетентність та основне коло вмінь, які вона охоплює. Досліджено лінгводидактичну літературу та зроблена порівняльна характеристика таких понять як «мовленнєва компетентність» та «мовна компетенція», визначена суть, структура та їх основні функції і структурні компоненти. У статті висвітлюється важливість володіння відповідними мовними нормами та навичками для формування професійної особистості фахівця сфери обслуговування, важливість комунікативної культури як засобу й умови формування професійної особистості.
25
Туровська, І. О. "Кореляція рівня сформованості культури мовлення студентів-медиків і динаміки формування професійної мовленнєвої компетентності". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія "Педагогіка. Соціальна робота", вип. 2 (43) (2018): 274–78.
Find full text
26
Karas, Olena. "THEORETICAL FOUNDATION OF SPEECH CULTURE IN FOREIGN PROFESSIONAL LINGUODIDACTICS." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 44, no. 3 (2020): 78–85. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2020-3-44-78-85.
Full text
27
Тягур, Любомира. "Програма сприяння самоактуалізації викладачів педагогічних коледжів в умовах психологічної безпеки освітнього середовища". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 5–21. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-5-21.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано авторську програму сприяння самоактуалізації викладачів педагогічних коледжів за умови психологічної безпеки освітнього середовища. Розкрито мету, висвітлено основні завдання й обсяг програми тренінгу. Презентовано навчальні модулі програми тренінгу: Модуль 1. «Позитивна спрямованість особистості та розкриття потенційних можливостей викладача», Модуль 2.«Формування адекватної самооцінки, самоповаги та гордості. Подолання бар’єрів, що заважають повноцінному самовираженню у професійній діяльності», Модуль 3. «Розвиток здатності до самоактуалізації. Всебічний аналіз внутрішніх ресурсів особистості», Модуль 4. «Досягнення професійної самоактуалізації та закріплення умінь самовираження й саморозвитку», які спрямовані на розвиток структурних елементів самоактуалізації викладачів закладів фахової передвищої освіти і передбачають реалізацію теоретично визначених психологічних умов психологічно безпечного освітнього середовища, формування впевненості в реалізації значущих особистісних цілей викладача, прогнозування своїх життєвих перспектив, саморозкриття, самопізнання та самоактуалізації, розкриття ресурсів викладачів і подолання бар’єрів психологічного захисту, що заважають повноцінному самовираженню у професійній діяльності, підвищення рівня комунікативно-мовленнєвих навичок і психологічної культури, відкритості щодо нових ідей, умінню достатньою мірою контролювати власну поведінку та емоції тощо.У кожному модулі передбачені різні види й форми роботи: інтерактивні лекції, мультимедійні презентації, обговорення відеофрагментів, ділові ігри, мозковий штурм. Програму розроблено із урахуванням умов сьогодення (пандемії COVID-19) і вимогами розвитку цифрового суспільства, що потребувало технічного і методичного забезпечення для реалізації програми тренінгу в умовах онлайн. Для цього було використано платформу Zoom із використанням онлайн інструментів Miro, Google Jamboard, Mentimeter, Kahoot, Google документ зі спільним доступом. Ключові слова: самоактуалізація, психологічна безпека, програма, соціально-психологічний тренінг, заклади фахової передвищої освіти, викладачі ЗФПВ.
28
Kondratska, Halyna, and Anna Chepelyuk. "System of Formation of Professional-speech Culture of Communication of Future Specialists in Physical Education." Path of Science 2, no. 11 (2016): 1.1–1.6. http://dx.doi.org/10.22178/pos.16-1.
Full text
29
Melnyk, T. P. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ЗОРІЄНТОВАНИХ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ МЕДИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ". Медична освіта, № 3 (28 жовтня 2019): 75–78. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10511.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано одне з основних завдань програми підготовки іноземного фахівця медичної сфери, яке полягає в підвищенні рівня культури усного мовлення, виробленні вміння правильно, логічно та грамотно висловлювати думку. Запропоновано методику формування професійно зорієнтованих діалогічних навичок студентів-іноземців медичних спеціальностей у процесі вивчення української мови як іноземної. Добір завдань спрямовано на реалізацію комунікативних потреб студентів-іноземців у різних сферах спілкування: науковій (для отримання конкурентоспроможної підготовки за обраним фахом), суспільно-політичній і соціально-культурній (для належної адаптації та повноцінного орієнтування в новому соціально-культурному середовищі, особистісного культурного зростання), побутовій (для задоволення потреб повсякденного життя), а також для виховання гармонійної особистості, що здатна до міжкультурного діалогу.
 Запропоновано систему вправ, які сприятимуть опануванню вмінь та навичок спілкуватися в усній і письмовій формах відповідно до цілей і соціальних норм мовленнєвої поведінки в типових сферах і ситуаціях. З’ясовано, що виконання окресленого комплексу завдань сприятиме виробленню в іноземних студентів навичок: 1) звертатися до інших із запитаннями та відповідати на запитання; 2) підтримувати та продовжувати розмову відповідно до ситуації спілкування; 3) будувати діалог на запропоновану тему; 4) вдало використовувати форми мовленнєвого етикету; 5) відповідати на запитання за змістом тексту та переказувати зміст текстів. Матеріали, описані в статті, призначені для студентів-іноземців, які володіють мовою на початковому рівні та здатні застосовувати здобуті знання з української мови для досягнення соціальної та професійної взаємодії в українськомовному середовищі.
30
Halyna, Kondratska, and Kizlo Nataliia. "EXPERIMENTAL TESTING OF THE SYSTEM OF PHYSICAL EDUCATION STUDENTS’ PROFESSIONAL LINGUISTIC CULTURE FORMATION." Science and Education 23, no. 8 (2017): 133–40. http://dx.doi.org/10.24195/2414-4665-2017-8-20.
Full text
31
Lebyedyeva, O. A. "РЕФЛЕКСИВНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ НА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТТЯХ ІЗ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (2021): 146–52. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-23.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему професійної підготовки студентів- філологів із погляду розвитку здатності до рефлексії в контексті навчання німецької мови як другої іноземної, вибору методів усвідомлення власної та іноземної мови та культури, які б ефективно сприяли формуванню навичок іншомовної комунікації. З’ясовано, якою мірою процеси рефлексії мають бути інтегровані у навчання німецької мови у вищій школі та які переваги це може дати. Виявлено значення рефлексії в реалізації студентоцентрованого навчання, у підвищенні свідомості й автономності студента у власній навчальній діяльності. Висвітлено роль та місце мовної усвідомленості щодо іншомовних та іншокультурних явищ у навчанні комунікативного використання іноземної мови. Установлено, що іншокультурна рефлексія є основою для розширення індивідуального культурного досвіду як у рідній мові та культурі, так і у цільовій. На цій підставі обґрунтовано, що особливе значення має регулярне свідоме обговорення зі студентами іншомовних та іншокультурних явищ під час практичних занять із німецької мови, та виділено декілька етапів розвитку рефлексії під час занять, які пов'язані не лише з когнітивними вимогами, а й із мотивацією та ставленням студентів. На окремому практичному прикладі продемонстровано, які форми можуть мати сучасні інструменти у галузі самооцінки власних іншомовних компетенцій, що можуть бути використані студентами-філологами на практичних заняттях з німецької мови у вищій школі для досягнення освітніх цілей, контролю над власним процесом навчання та самооцінки. Зазначено, що наведені інструменти сприяють відпрацюванню техніки активного автономного навчання й є в тому числі потужним інструментом моніторингу і зворотного зв'язку для викладача, сприяють його власній рефлексії щодо ефективності навчального процесу. Установлено, що, використовуючи рефлексію як регулярний письмовий виклад власних думок німецькою мовою, студенти вчаться замислюватися над різними аспектами навчального процесу та навчального матеріалу і виражати власні думки німецькою мовою, що є ефективним способом сприяння процесу навчання мови і розвитку продуктивних мовленнєвих компетенцій і навичок.
32
Ленів, Зоряна. "ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВАНКИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 22 (26 червня 2020): 82–87. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.82-87.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні аспекти застосування вишивки в інклюзивному навчанні дітей із особливими освітніми потребами: 1) культурно-просвітницький; 2) професійно-реабілітаційний; 3) терапевтично-навчальний. Докладно розкрито третій аспект, який реалізується через вивчення українських вишиванок: видів орнаментів, технік вишивання, кольорів, символів, регіональних особливостей, тощо. Основну увагу акцентовано на практичному використанні вишиванок з метою формування передумов до розвитку писемного мовлення молодших школярів із особливими освітніми потребами у Новій українській школі. В основу міждисциплінарного дослідження покладено передові досягнення закордонної та вітчизняної науки та практики в царині інклюзії, а також логопедії на основі нейропсихологічного підходу до розуміння функціонування писемного мовлення. У фрагментах із авторської методичної системи представлено ігрові прийоми, завдання, вправи для розвитку вищих психічних процесів, графо-моторних навичок, оптико-просторової орієнтації, компонентів мовленнєвої системи: фонетико-фонематичних процесів, лексико-граматичної будови та зв’язного мовлення, які можна інтегрувати як у систему корекційно-розвиткових занять логопеда, так і в роботу вчителя та асистента вчителя на уроках в інклюзивному класі.
33
O.A., Mkrtichian. "RESEARCH OF THE PROBLEM OF TRAINING FUTURE TEACHERS IN FOREIGN THEORY AND PRACTICE." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 92 (January 29, 2021): 61–67. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-92-10.
Full textAbstract:
In the context of globalization trends of innovative development of the preschool education system, the problems of the content of professional training of specialists of preschool educational institutions, in particular in foreign countries of the world, become especially relevant. Training a competitive in the labor market, highly qualified, professionally competent, creative specialist who is fluent in the acquired skills and abilities, strives for professional growth, social and professional mobility, is the important aspect of education system.The article reflects the current trends in education in the world, cultural centuries-old relations between these countries, the specifics of their cultural and national traditions and manifests itself in the value-based principles on which this training is based, in its structure, content and organization; the general and special in training of experts of preschool education abroad in modern conditions is revealed. Thus, preschools in Denmark are known for the high quality of pedagogical work, whose activities are aimed at developing educational potential and the formation of psychological, pedagogical and social skills of children, stimulating their imagination, creativity and speech skills, involvement in cultural values and nature; the training of future educators in France takes place both in the institutions of higher education and in the system of secondary special education and involves a change in the structure and content of education.In Germany, specialist training takes place in secondary special institutions, in particular, social and pedagogical colleges. In the modern training of educators there is a strengthening of the methodological and didactic side, but in many respects it focuses on the didactics and methods of teaching primary school. The responsibility for the professional education of educators of the Belarusian preschool institutions is assigned to pedagogical colleges and institutions of higher education. The level of teacher training determines his social status and includes: training of general educators; specialists in new specialties in colleges; educators for preschool educational institutions of new types; social, correctional teachers, teachers-rehabilitation specialists, psychologists and heads of a separate profile; teachers-managers. The conditions of training of educators of preschool institutions China and Turkey are also characterized.Key words: future educators, professional training, institution of higher education, foreign experience, pedagogical process, applicants for education. У контексті глобалізаційних тенденцій інноваційного розвитку системи дошкільної освіти особливої актуальності набувають проблеми змісту професійної підготовки фахівців дошкільних навчальних закладів, зокрема в зарубіжних країнах світу. Підготовка конкурентоздатного на ринку праці, висококваліфікованого, професійно компетентного, креативного спеціаліста, який вільно володіє набутими вміннями і навичками, прагне до професійного зростання, соціальної і фахової мобільності, – важливий аспект системи освіти.У статті відображаються сучасні тенденції розвитку освіти у світі, культурні багатовікові відносини між цими країнами, специфіка їх культурних національних традицій проявляється в ціннісно-цільових засадах, на яких будується ця підготовка, в її структурі, змісті та організації; виявлено загальне й осо-бливе в підготовці фахівців дошкільної освіти за кордоном в сучасних умовах. Так, дошкільні установи в Данії відомі високою якістю педагогічної роботи, діяльність яких спрямована на розвиток навчаль-ного потенціалу та формування психологічних, педагогічних і соціальних навичок дітей, стимуляцію їх фантазії, творчості та мовленнєвих навичок, на залучення до культурних цінностей і природи; під-готовка майбутніх вихователів Франції відбувається як у ЗВО, так і в системі середньої спеціальної освіти й передбачає зміну структури та змісту освіти.У Німеччині підготовка фахівця відбувається в середньо-спеціальних установах, зокрема соціаль-но-педагогічних технікумах. У сучасній підготовці вихователів є посилення методико-дидактичної сторони, але ж багато в чому вона орієнтується на дидактику та методику навчання початкової шко-ли. Відповідальність за професійну освіту вихователів ЗДО Білорусі покладено на педагогічні коледжі й ЗВО. Рівень підготовки фахівців визначає його соціальний статус і передбачає: підготовку виховате-лів загального профілю; фахівців за новими спеціальностями в коледжах; вихователів для дошкільних освітніх установ нових типів; соціальних, корекційних педагогів, педагогів-реабілітологів, психологів і керівників окремого профілю; педагогів-управлінців. Також схарактеризовано умови підготовки вихо-вателів ЗДО Китаю та Туреччини.Ключові слова: майбутні вихователі, професійна підготовка, заклад вищої освіти, зарубіжний досвід, педагогічний процес, здобувачі освіти.
34
Ханецька, Тетяна, та Алла Федоренко. "ВМІННЯ ФОРМУЛЮВАТИ ПРОФЕСІЙНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ЯК СКЛАДОВА КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПСИХОЛОГА". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 30 вересня 2021, 99–110. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2021.15(60).10.
Full textAbstract:
У статті представлено теоретичний огляд специфіки мовленнєвої діяльності психолога, особливостей його професійного висловлювання, яке виступає як одиниця психологічного впливу на клієнта в процесі психологічного консультування. Визначено критерії професійного висловлювання психолога. Представлені результати виявлення рівнів сформованості вміння формулювати професійне висловлювання у майбутніх психологів як складової їх комунікативно-мовленнєвої компетентності. Наголошено на тому, що підготовка майбутнього фахівця повинна бути орієнтована на формування психолога-професіонала, який має високий рівень професійної культури, культури мовленнєвого спілкування, повинен володіти компетентністю взагалі, комунікативною компетентністю, і, зокрема, комунікативно-мовленнєвою компетентністю. Культура мовленнєвого спілкування психолога є комплексним утворенням особистості фахівця, яке виступає складовою поведінкового компоненту його культури спілкування, і має місце на фазі реалізації ним мовленнєвих дій за допомогою мовленнєвих засобів, адекватних цілям професійного спілкування. Тому майбутній психолог повинен прагнути до постійного вдосконалення власної мовленнєвої діяльності. В результаті експериментального дослідження рівнів сформованості вміння формулювати професійні висловлювання у майбутніх психологів за допомогою розроблених нами методів дослідження та на основі визначених нами критеріїв професійного висловлювання психолога було виявлено недоліки професійної комунікативно-мовленнєвої підготовки майбутніх фахівців у ЗВО. Констатовано значну кількість студентів з низьким рівнем сформованості вміння формулювати професійні висловлювання. Доведено необхідність розробки й впровадження психотехнологій формування та розвитку комунікативно-мовленнєвої компетентності в освітній процес з метою підвищення ефективності комунікативно-мовленнєвої підготовки майбутніх психологів. Зокрема, доцільно впроваджувати активні методи навчання з метою набуття студентами професійних навичок мовленнєвої взаємодії та оволодіння ними вмінням формулювати професійні висловлювання у вирішенні практичних ситуацій, наближених до реальних умов професійної діяльності. Література Абрамова, Г.С. (2003). Практическая психология : учебник [для студ. вузов]. Москва : Академический проект. Артемова, О.І. (2014). Формування комунікативної компетенції майбутніх психологів у процесі професійної підготовки. Психолінгвістика. Психолингвистика. Psycholinguistics, 5, 10–16. Бондаренко, А.Ф. (1991). Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). Киев. Bondarenko, A.F., & Fedko, S.L. (2017). Соціокультурна компетентність практикуючих психологів: сучасний стан і перспективи. Психолінгвістика, 21(1), 23–40. https://psycholing-journal.com/index.php/journal/article/view/39. Варфоломєєва, О.В. (2007). Концептуальні принципи професійного становлення психотерапевтів: акмеологічний підхід. Вісн. НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка : збірник наукових праць, 2(20), Ч.1., 60–63. Василюк, Ф.Е.(1996). От психологической практики к психотехнической теории. Московский психотерапевтический журнал. 1,15–32. Васьковская, С.В., & Горностай, П.П. (1996). Психологическое консультирование: ситуационные задачи. Киев : Вища школа ISBN 5-11-004695-6. Васьківська, С.В. (2011). Основи психологічного консультування : підручник для студ. вищ. навч. закладів. Київ : Ніка-Центр. Герасіна,С. (2017). Ділова компетентність як детермінанта соціально-комунікативної компетентності студентської молоді. Психолінгвістика. Психолингвистика, 22(1), 43–57. https://doi.org/10.5281/zenodo.1087466 Горностай, П.П. (2000). Консультативная психология : Теория и практика проблемного подхода.Киев. ISBN 978-966-521-720-6. Калина, Н.Ф. (2000). Лингвистическая психотерапия. Киев Пов’якель, Н.І., & Федоренко, А.Ф. (2010). Практична психологія професійної адаптації/ дезадаптації: навчальний посібник (для студентів психологічних спеціальностей). Київ : НПУ імені М.П.Драгоманова. Семиченко, В.А. (1998). Психология речи. Киев. Терлецька, Л.Г. (1997). Ігри, в які грають дорослі (досвід навчання практичних психологів системи освіти). Практична психологія : теорія, методи, технології. Київ, 220–226. Ханецька, Т.І. (2010). Культура мовленнєвого спілкування психолога : навчальний посібник (для студентів психологічних спеціальностей). Київ : НПУ імені М.П.Драгоманова. Чепелєва, Н.В. (1997). Формування професійної культури майбутніх практичних психологів. Методи підготовки фахівців до професійного спілкування. Черкаси, Кн. 1, 34–42. Чепелєва, Н.В. (1999). Формування професійної компетентності в процесі вузівської підготовки психолога-практика. Актуальні проблеми психології : наук. записки. Київ, 19, 271–278. Шевченко, Н.Ф. (2003). Особливості професійного висловлювання психолога-консультанта. Проблеми загальної та теоретичної психології : зб. наук. праць. Київ, Т. 5. Ч. 1, 293–299. Carroll, D.W. (2007). Patterns of student writing in a critical thinking course: A quantitative analysis. Assessing Writing, 12, 213–227. Lord, S.P., Sheng, E., Imel, Z.E., Baer, J., & Atkins, D.C. (2015). More than reflections : Empathy in motivational interviewing includes language style synchrony between therapist and client. Behavior therapy, 46(3), 296–303. Vygranka, Т. (2019). The features of formation of speech c ompetence of future philologists in the educational process of institution of higher education. International Academy Journal Web of Scholar. 5(35), 26–30. https://doi.org/10.31435/rsglobal_wos/31052019/6502
35
Марецька Л. П. "АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМИ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ СУЧАСНОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 45 (29 травня 2020). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi45.90.
Full textAbstract:
У статті порушено актуальну на сьогодні проблему розвитку мовленнєвої культури вчителів сучасного закладу освіти. Переконливо доведено, що освітянам насамперед має бути властивим високий рівень мовленнєвої культури, що це має бути їхнім професійним обов’язком, оскільки саме вчитель має слугувати мовленнєвим взірцем для учнівської молоді.
 Наведено у статті погляди видатних представників української науки, культури (І. Огієнко, В. Сухомлинський, О. Біляєв, О. Пономарів, М. Пентилюк та ін.) на важливість високої культури мовлення вчителя та його визначальну роль у формуванні мовної особистості в учнівської молоді.
 Авторка наводить низку ознак, які характеризують взірцеве мовлення загалом, і педагога зокрема, якщо той дбає про свій професійний розвиток. Наголошено, що мовній особистості педагога має бути властиве відповідальне ставлення до мови, мовлення, до конкретного слова; уміння чути й аналізувати власне та чуже мовлення; здатність до вдосконалення власного мовлення упродовж усього життя як свідома потреба; наявність активної громадянської позиції щодо вироблення мовної стійкості тощо.
 Зокрема, у статті схематично окреслено ті типові недоліки в мовленні вчителя сучасної школи, на які конче необхідно звертати увагу вже зараз, викорінювати негативну тенденцію до масового нівелювання норм сучасної літературної мови, відверте нехтування ними у професійній діяльності. Це неправильна вимова (зокрема, шиплячих звуків та африкатів дз, дж; дзвінких звуків у кінці слова); порушення у вживанні звертань (ігнорування кличного відмінка); безособових дієслівних форм на - но, -то; сполучення приголосних -ться, -шся); нехтування правилами милозвучності; поверхневе ознайомлення з новою редакцією Українського правопису; неправильне наголошування слів; уживання суржику та надмірне захоплення мовними запозиченнями тощо.
 Запропоновано шляхи підвищення рівня культури мовлення вчителя в умовах післядипломної освіти.
36
Білавич, Галина, та Наталія Мукан. "КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЯ МАЙБУТНІХ ПРАВОЗНАВЦІВ КРІЗЬ ВИМІР ЕРИСТИКИ". Молодь і ринок, № 6/185 (1 березня 2021). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2020.225736.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі формування культури українського мовлення майбутніх правознавців. Автори акцентують на еристиці як розділі риторики, у процесі вивчення якої студенти-юристи не тільки здобувають знання про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію, а й про полемічне мистецтво, глибше дізнаються про діалогічне мовлення, а також формують уміння вести суперечку. Базовими у процесі професійної мовленнєвої підготовки майбутніх правознавців мають стати знання про нормативність українського мовлення, його культуру, еристику, а також уміння вести розгорнутий монолог з фахової проблематики, виробити власний ораторський стиль, виголошувати промову з використанням невербальних засобів впливу на аудиторію, уміння вести діалог, полілог, використовувати мовленнєвий етикет тощо.
37
Яців, Світлана, та Юлія Веляник. "КОМУНІКАТИВНО-РИТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ". Молодь і ринок, № 3/189 (11 червня 2021). http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2021.233981.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі підготовки майбутнього вчителя англійської мови. Автори вагоме місце в цьому процесі відводять комунікативній підготовці. Саме комунікативно-риторичні вміння як важливий складник загальної і професійної культури педагога допоможуть учителеві англійської мови, окрім іншого, ефективно організовувати педагогічний процес, будувати переконливу комунікацію з дітьми, їхніми батьками, колегами, громадськістю тощо. У структурі комунікативно-риторичних умінь виокремлено три взаємопов’язані компоненти (мисленнєвий, мовленнєвий, комунікативний). Вимоги до професії майбутнього вчителя англійської мови передбачають наявність у фахівця відповідних умінь для ефективного забезпечення її комунікативно-риторичних аспектів. Ці вміння мають свою специфіку, що зумовлюється метою, завданнями, об’єктами, сферами застосування та функціями його професійної діяльності.
38
Жизномірська, Оксана. "ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ САМОСТВЕРДЖЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ РУХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 24 грудня 2021, 39–51. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2021.16(61).04.
Full textAbstract:
У статті окреслено психологічні виміри самоствердження дитини дошкільного віку; визначено різні способи рухової діяльності дитини, що забезпечує її повноцінний та гармонійний розвиток; зроблено акцент на позитивному сприйнятті себе в певних соціальних дитячих ситуаціях, зокрема, самоствердження за допомогою моторних дій, активностей, дитячих випробувань; здійснено ретельний аналіз спектру рухової діяльності дитини-дошкільника та її вплив на самопочуття та здоров’я; здійснено бліц-опитування для вихователів (міні-дослідження); запропоновано перелік творчих зустрічей із батьками, вихователями щодо підвищення рухової компетентності та життєствердження дошкільників. Мета: статтю присвячено вивченню психологічного аспекту життєствердження за допомогою використання рухових дій дошкільниками; особливостей формування рухових навичок та набуття рухового досвіду дітьми; конструктивного налагодження комунікації дорослого з дітьми дошкільного віку засобами фізкультурно-оздоровчого спрямування. Методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, моделювання); емпіричні (спостереження, бесіда, інтерв’ю, вивчення продуктів діяльності). Результати. В онлайн міні-дослідженні (бліц-опитування) взяло участь 600 педагогічних працівників сфери дошкільної освіти Тернопільської області, де було встановлено, що лише 43% респондентів мають сумніви щодо професійної компетентності в руховій діяльності, оскільки остання вимагає надмірних зусиль, активностей, моторних прагнень; 34% респондентів вважають за необхідне бути міцними, стрункими, активними вихователями та демонструвати свої досягнення перед дітьми; 19% – не змогли визначитися однозначно й 4% респондентів дали негативну відповідь. Висновки. За результатами проведеного бліц-опитування (онлайн) для вихователів закладів дошкільної освіти було визначено, що діти-дошкільники постійно себе презентують у різних рухах, активностях, сміливо та впевнено демонструють власне «Я» (швидкість, спритність, витривалість рухів, дій), вірніше «шукають» себе в цій діяльності, однак прагнення дітей мають співпадати з бажаннями вихователя задля поставленої мети власної «рухової» реалізації. Література Агіляр Туклер, В.В. (2016) Ініціативністьдитини дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема сучасності. Матеріали VІ щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції. «Дослідження молодих учених у контексті розвитку сучасної науки» (Київ 21 квітня 2016). (с. 77–84 ). Київ Агіляр Туклер, В.В. (2020). Виховання ініціативності дітей старшого дошкільного віку в сюжетно-рольовій грі. (Дис. канд. пед. наук). Київ. Бєлєнька, Г.В, & Пуйо, О.І. (2019). Формування ціннісних орієнтирів дітей дошкільного віку: Сінгапур – Україна, порівняльний аспект. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Педагогіка, 2, 6–13. Блага, К., & Шебек, М. (1991). Я – твой ученик, ты мой учитель. Москва : «Просвещения». Божович, Л.И. (1995). Проблемы формирования личности. Избранные психологические труды. Москва : Международная педагогическая академия Дятленко, Н.М. (2002). Психологічні умови розвитку самоповаги у дошкільників. (Автореф. дис. канд. псих. наук). Київ. Карасьова, К.В., & Піроженко, Т.О. (2010). Ігровий простір дитини. Київ : «Шкільний світ». Карасьова, К.В, & Піроженко, Т.О. (2011). Самодіяльні ігри дитини. Київ : «Шкільний світ». Карасьова, К.В. (2014). Розвиток ціннісних орієнтирів старших дошкільників у самодіяльній грі. Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/6218/1/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_Microsoft_Office_Word.Pdf Карнаух, Л.П. (2010). Виховання безпечної поведінки дітей дошкільного віку в соціальному середовищі. (Дис. канд. пед. наук). Київ Кононко, О.Л. (1998). Соціально-емоційний розвиток особистості. Київ : «Освіта». Коток, М.О. (2019). Виховання особистісної ідентичності у дітей старшого дошкільного віку. (Дис. канд. пед. наук). Київ. Котырло, В.К., & Кульчицкая, О.И. (1963). Воспитание культуры поведения у детей дошкольного возраста. Киев. Лисина, М.И. (1986). Проблемы онтогенеза общения. Москва : «Педагогика». Литвишко, О.М. (2019). Формування основ соціальної компетентності дітей 5–6 років засобами казки в дошкільних навчальних закладах. (Дис. канд. пед.наук). Київ. Михальська, С.А. (2020). Психологія мовленнєвої поведінки дитини 5-7 років життя. (Дис. доктора пс. наук). Київ. Мухина, В.С. (2000). Возрастная психология: феноменологія, развития, детство, отрочество. Москва : «Академия». Наказ МОН України від 12.01.2021р. №33 «Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти» (Державного стандарту дошкільної освіти). Нова редакція. Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.pdf Піроженко, Т.О., Ладивір, С.О., & Вовчик–Блакитна, О.О. (2012). Становлення внутрішньої картини світу дошкільника. (Монографія). Кіровоград : «Імекс-ЛТД». Режим доступу: http://lib.iitta.gov.ua/1604/ Піроженко, Т.О. (2010). Комунікативно-мовленнєвий розвиток дошкільника. Тернопіль : «Мандрівець». Піроженко, Т.О. (2010). Особистість дошкільника: перспективи розвитку. Тернопіль : «Мандрівець». Пуйо, О.І. (2021). Рухливі ігри як засіб формування ціннісних орієнтацій дітей старшого дошкільного віку. (Дис. доктора філософії). Київ. Рейпольська, О.Д. (2021). Теоретико-методичні засади формування у дошкільників ціннісного самоставлення. (Дис. доктора пед. наук). Київ. Bielenka, H., & Puyo, O. (2019). Emphathy formation of senior preschoolaged children in the process of active games. Modern world tendencies in thedevelopment of science, 2, 16–25. Bielenka, H. & Puyo, O. (2020). Педагогічні умови використання рухливих ігор з метою формування ціннісних орієнтацій дошкільників. Pedagogia. Zeszyty naukowe, 1, 6–10. ISSN 2544-8889 Puyo, O. (2020). Active games of preschoolers in the measurement of personal values in Ukraine. Journal of Education. Health and Sport. 10(4). ISSN 2391–8306. Режим доступу: https://apcz.umk.pl/czasopisma/index.php/JEHS/article/view/JEHS.2020.10.04.036