Journal articles on the topic 'Променевий метод'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Променевий метод.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Променевий метод.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Adaş, Y. G., and E. Kekilli. "Наш досвід променевої терапії під час пандемії COVID-19." Practical oncology 5, no. 1 (May 10, 2022): 4–8. http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.5.1.2022.73.
Full textAbstract:
Актуальність. COVID-19 є серйозною проблемою громадського здоров’я, оскільки в березні 2020 року Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила його пандемією. Пацієнти з супутніми захворюваннями та раком частіше хворіють на COVID-19. Матеріали та методи. Це ретроспективне дослідження було проведене у клініці радіаційної онкології для оцінки захворюваності на COVID-19, прогнозу та впливу на променеву терапію. До нього увійшли пацієнти відділення радіаційної онкології, інфіковані COVID-19, які отримували променеву терапію з березня 2020 року по травень 2021 року. Результати. Захворюваність на COVID-19 у нашій клініці становить 0,01. У дослідження включено 15 чоловіків (44,1 %) і 19 жінок (55,9 %). Середній вік пацієнтів становив 58,4 року. Існує значна різниця за категоріями ECOG щодо середньої виживаності (p = 0,021). Висновки. Радіотерапія відіграє важливу роль у лікуванні раку. Безперервність променевої терапії без будь-яких інтервалів важлива для відповіді на лікування. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами, радіотерапія яких була перервана через інфекцію COVID-19. Щоб уникнути інтервалів у променевій терапії через інфекцію COVID-19 протягом періоду пандемії, в усіх пацієнтів перед радіотерапією слід отримати зразок мазка для діагностики COVID-19.
2
Boichak, M. P. "Гостра променева хвороба: внесок українських вчених (повідомлення перше)." Ukrainian Journal of Military Medicine 1, no. 4 (January 4, 2021): 56–72. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.4(1)-056.
Full textAbstract:
Мета. Розглянути внесок українських вчених у розвиток уявлень щодо біологічної дії іонізуючого випромінювання, патогенезу, клініки, діагностики, лікування та профілактики гострої променевої хвороби.
Матеріали та методи. У дослідженні використано історичний і бібліосемантичний методи з метою повного розкриття питань становлення та розвитку радіаційної медицини, зокрема актуальних питань гострої променевої хвороби.
Результати. Розглянуто основні дослідження українських вчених Інституту фізіології імені О.О.Богомольця АН УРСР та окремих дослідників – українців за походженням (Б.М. Раєвський та Є.Б. Закржевський) з питань медичної радіології, участь їх у формуванні нинішніх уявлень щодо гострої променевої хвороби. Показано їх роль у вивченні питань патогенезу, клінічного перебігу, лікування та профілактики гострої променевої хвороби. Виявлені пріоритетні напрями досягнень, що вплинули на позитивні результати лікування гострої променевої хвороби у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС.
Висновки. Українськими вченими Інституту фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР та окремими дослідниками – українцями за походженням (Б.М. Раєвський, Є.Б. Закржевський) розроблені важливі наукові напрями з вивчення гострої променевої хвороби (зроблено певний внесок у вивчення патогенетичних механізмів захворювання, детально описано розгорнуту картину основних клінічних синдромів; обґрунтовано принцип комплексного, патогенетичного лікування гострої променевої хвороби; винайдено, вивчено та застосовано низку ефективних протипроменевих засобів, різних механізмів дії, що мають як радіозахисні властивості, так і знижують ступінь променевого ураження організму ), які отримали визнання і практичне застосування при лікуванні постраждалих під час аварії на Чорнобильській АЕС. Завдяки досягненням українських вчених були сформовані сучасні уявлення про гостру променеву хворобу.
3
Boichak, M. P. "Гостра променева хвороба: внесок українських вчених (повідомлення друге)." Ukrainian Journal of Military Medicine 2, no. 1 (April 19, 2021): 94–104. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-094.
Full textAbstract:
Мета. Розглянути внесок вчених Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького у вчення щодо біологічної дії іонізуючої радіації, вивчення питань патогенезу гострої променевої хвороби, що викликана зовнішнім і внутрішнім опроміненням, особливостей клінічного перебігу захворювання в експериментальних тварин при цих видах опромінення. Висвітлити питання лікування гострої променевої хвороби, зокрема застосування екстракорпоральних методів детоксикації.
Матеріали та методи. У дослідженні використано історичний і бібліосемантичний методи з метою повного розкриття питань становлення та розвитку радіаційної медицини, зокрема актуальних питань гострої променевої хвороби.
Результати. Розглянуто основні дослідження вчених Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького НАН України, які були проведені у 50-70-х роках і стосувались вивчення біологічної дії радіоактивних ізотопів як в індикаторних дозах, так і в смертельних, порівняльні дослідження дії зовнішнього і внутрішнього опромінення, особливості клінічного перебігу гострої променевої хвороби і морфологічні відмінності при цих видах опромінення. Досліджено генезис формування сучасного уявлення щодо лікування синдрому ендогенної інтоксикації при гострій променевій хворобі.
Висновки. Виказана думка, що відомий український вчений Р.Є. Кавецький є засновником не тільки наукової школи онкологів-експериментаторів, але і засновником наукової школи медичної радіології. Показано, що малі дози іонізуючої радіації визивають ранні реакції організму в експериментальних тварин, зокрема системи кровотворення, які нічим не відрізняються від змін, що визиваються великими дозами опромінення. При порівняльному дослідженні дії зовнішнього і внутрішнього опромінення виявлені особливості клінічного перебігу і морфологічні відмінності гострої променевої хвороби. Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького, зокрема колектив відділу фізико-хімічних механізмів сорбційної детоксикації, у співпраці з іншими науковими установами АН УРСР, стали лідерами у створені нових високоефективних методів сорбційної терапії гострої променевої хвороби, ефективність яких підтвердилася при її лікуванні у постраждалих в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
4
Vasylkivskyi, V. V., and V. G. Getman. "Діагностика лейоміом стравоходу." Klinicheskaia khirurgiia 85, no. 8 (August 30, 2018): 26–29. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.08.26.
Full textAbstract:
Мета. Визначити ефективність діагностичних методів для виявлення лейоміоми стравоходу.
Матеріали і методи. Ретроспективно оцінено дані 66 пацієнтів з морфологічно підтвердженою лейоміомою стравоходу. Пацієнтам проводили променеві дослідження: рентгенографію стравоходу з контрастом (n=48), комп’ютерну томографію органів грудної порожнини (КТ ОГП) (n=35), КТ ОГП з довенним підсиленням (n=10), магнітно-резонансну томографію (МРТ) ОГП з контрастним підсиленням (n=4), а також інструментальні: фіброезофагогастродуоденоскопію (ФЕГДС) (n=58), ендоскопічну ультрасонографію (ЕУС) (n=6)
Результати. Чутливість рентгенографії, КТ ОГП, ФЕГДС як методів діагностики лейоміоми стравоходу низька: 31,25, 22,85 і 31% відповідно.
Висновки. Кожен окремо метод променевої діагностики не має специфічних ознак для лейоміом стравоходу, проте використання в комплексі рентгенографії, КТ ОГП та ФЕГДС уможливлює більш точно встановити діагноз.
5
Kurtman, C., I. Sokur, O. Martsenius, T. Nesterenko, and M. K. Ozbilgin. "Радіаційно-індукована автофагія може оберігати пухлинні клітини від ушкоджень або спричиняти їх апоптоз." Practical oncology 4, no. 3-4 (February 4, 2022): 18–25. http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.4.3-4.2021.250857.
Full textAbstract:
Автофагія — це катаболічний механізм, що направляє пошкоджені органели та непотрібні довгоживучі білки або токсичні молекули до лізосом для споживання, деградації, переробки, регулювання гомеостазу, контролю якості, клітинної адаптації, а також викликає апоптоз. Після радіаційного ураження активація мутантного при атаксії-телеангіектазії білка є найважливішою сигнальною реакцією ядра. Модифікації автофагії можуть впливати на покращення радіочутливості або ефективності променевої терапії за допомогою кількох способів активації автофагії. У тваринній моделі (миші) антитіла до GRP78, CHOP, MAP LC3β і LAMP1 аналізували, використовуючи імуногістохімічний метод, для дослідження стресу ендоплазматичного ретикулуму в легеневій тканині після променевої терапії 5 Гр. Низькі рівні антиапоптотичного фактора GRP78 і підвищені рівні апоптотичного білка CHOP вказували на ураження, викликане променевою терапією. Підвищена імунореактивність MAP LC3β, LAMP1 вказує на ретикулофагію та апоптоз. Клітинні лінії раку легенів A549, що опромінювали в дозі 2, 4, 6 і 8 Гр, потім аналізували за допомогою імуногістохімічного методу на наявність експресії мутантного при атаксії-телеангіектазії білка та PARKIN. Найбільш інтенсивна експресія мутантного при атаксії-телеангіектазії білка спостерігається в групах 6 і 8 Гр. Імунореактивність PARKIN зменшувалася зі збільшенням дози опромінення, і вважається, що механізми мітофагії активуються під час променевої терапії. Слід враховувати, що механізми автофагії можуть бути активовані при застосуванні променевої терапії. Ракові клітини можуть бути знищені шляхом запуску апоптозу з посиленням стимуляції автофагії, але це може призвести до збільшення побічних ефектів променевої терапії. Розуміння автофагії та розробка цільових молекул за допомогою досліджень приведе до успіхів у радіотерапії раку.
6
Deresh, N. V., and O. P. Sharmazanova. "ІНФОРМАТИВНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОМЕНЕВИХ МЕТОДІВ У ДІАГНОСТИЦІ СПОНДИЛІТІВ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 1 (May 18, 2020): 216–21. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11106.
Full textAbstract:
Золотим стандартом діагностики спондилітів є культуральна чи патоморфологічна верифікація. Однак проведення інтервенційних хірургічних втручань з діагностичною метою при спондилітах має ряд обмежень. Результати біопсії потребують обережної інтерпретації, без візуалізаційної навігації можливі негативні результати, мають місце важливі методологічні проблеми та низька якість отриманого матеріалу. За неможливості гістологічної чи бактеріологічної верифікації променева діагностика стає єдиним критерієм підтвердження діагнозу.
Мета – визначити інформативність та ефективність рентгенографії, комп’ютерної томографії (КТ), магнітно-резонансної томографії (МРТ), цифрового томосинтезу (ЦТ) та їх поєднань у діагностиці спондилітів.
Матеріал і методи. Проведено ретроспективне дослідження 140 дорослих пацієнтів, з них 54 з туберкульозним спондилітом, 41 з неспецифічним спондилітом та 45 осіб, які склали контрольну групу.
Результати. Визначені чутливість, специфічність, точність, прогностичність та ефективність кожного з променевих методів, а також комбінацій МРТ і КТ, МРТ і цифрового томосинтезу.
Висновки. МРТ виявився найкращим методом діагностики спондилітів. Це єдиний з методів, який дозволяє виявляти набряк кісткового мозку та має значні переваги у виявленні поширення процесу на спинний мозок, оболонки та інші м'які тканини. Дані КТ найкраще характеризують диференційні особливості кістково-деструктивного процесу і паравертебральних абсцесів. Поєднане застосування КТ+МРТ підвищує специфічність і точність діагностики. ЦТ підвищує діагностичні можливості рентгенологічного методу. З точки зору ефективності використання ресурсів та меншого променевого навантаження перспективним є поєднання цифрового томосинтезу та МРТ.
7
Мінцер, О. П., Т. М. Бабкіна, О. В. Щербіна, В. В. Краснов, Ю. А. Бісюк, and Л. І. Сергієнко. "ОСВІТНЬО-НАУКОВА ПРОГРАМА ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 224 «ТЕХНОЛОГІЇ МЕДИЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ»." Medical Informatics and Engineering, no. 2 (November 29, 2021): 56–74. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2021.2.12453.
Full textAbstract:
Представлено сучасний формат стратегії і програми навчання майбутніх спеціалістів ступеня доктора філософії за спеціальністю 224 «Технології медичної діагностики та лікування» галузі знань 22 «Охорона здоров'я». Методами експертного оцінювання проаналізовано розвиток теорії і практики застосування технологій діагностики та лікування захворювань внутрішніх органів, у тому числі інформаційних. Уніфіковано сучасні технології клінічних лабораторних і променевих методів дослідження, що сприяють підвищенню якості надання медичної допомоги; методи променевої терапії, що сприяють підвищенню ефективності лікування онкологічних і неонкологічних захворювань, а також методи прийняття рішень у діагностиці, лікуванні та прогнозуванні станів пацієнта. По завершенню навчання, здобувачі вищої освіти третього рівня мають оволодіти загальнонауковими компетентностями, здобути універсальні навики дослідника та мовні компетентності. Тематика курсів професійної підготовки розроблена з метою сприяння здатності інтегрувати знання та розв'язувати складні завдання в мультидисциплінарних і трансдисциплінарних контекстах. Отже, зміст запропонованої освітньо-наукової програми за спеціальністю 224 «Технології медичної діагностики та лікування» направлено на підготовку висококваліфікованих і конкурентоспроможних спеціалістів ступеня доктора філософії та здобуття ними в процесі навчання необхідних теоретичних знань, що носять мультидисциплшарний характер, та комплексу практичних умінь, навиків і компетентностей для виконання інноваційних наукових досліджень та впровадження отриманих результатів у практичну охорону здоров'я.
8
Дідоборець, Олександр, and Олександр Клєцков. "МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ТОВЩИНИ ПЛІВОК CdSe/ZnTe ОТРИМАНИХ МЕТОДОМ КЗО." Математичне моделювання, no. 1(44) (July 1, 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.31319/2519-8106.1(44)2021.235895.
Full textAbstract:
Метою роботи є визначення найбільш оптимального методу виміру товщини напівпровідникових плівок на основі зіставлення з експериментальними даними отриманими методом КЗО.
Напівпровідникові плівки CdSe і ZnTe є матеріалами групи AIIBVI для використання в сучасних електронних пристроях, таких як сонячні елементи, світлодіоди, газові сенсори і інше [1,2].
Синтез тонких плівок CdSe і ZnTe, отримання і розуміння фізичної інформації про їх властивості є необхідною умовою розробки стабільних пристроїв на їх основі.
Для отримання плівок селеніду кадмію і теллурида цинку використовують різні методи: високочастотне магнетронне розпиляло [3], газотранспортний метод (PVT) [4], хімічне парофазне осадження (CVD)[5], молекулярно-променева епітаксія [6], термічний вакуумний випар [7] і термічний випар в квазізамкнутому об'ємі (КЗО)[8].
Отримання досить чистих напівпровідникових плівок групи AIIBVI, зокрема CdSe і ZnTe, в умовах вакууму ускладнюється відмінністю тисків насиченої пари компонентів з'єднань. Також важливим параметром синтезу плівок у вакуумі є рівень залишкових газів, які здатні вступати в хімічні реакції з речовиною підкладки і входити в грати кристалітів. Вони, як правило, неконтрольовано впливають на швидкість росту плівок, їх структуру. Тому вирощування напівпровідникових плівок з парової фази необхідно проводити в дегазованій вакуумній системі із залишковим тиском хімічно активних газів не більше 10-5 Пa.
Вибір методу КЗО в цій роботі обумовлений тим, що він дозволяє отримувати однорідні, структурно досконалі тонкі плівки напівпровідникових матеріалів, близьких до термодинамічної рівноваги, що є основною перевагою цього методу перед іншими вакуумними технологіями [9,10]. Важливою перевагою методу є високий тиск пари халькогенидов в КЗО, тиск залишкових газів в робочому об'ємі [11], що значно перевищує (на чотири порядки) тиск залишкових газів в робочому об’ємі.
Необхідною умовою для отримання пристроїв на основі напівпровідникових плівок групи AIIBVI є контроль товщини отримуємих зразків. Вимір товщини плівок можливо як після, так і в процесі (in situ) їх напилення.
Розглянуті різні методи контролю товщини напівпровідникових плівок. В рамках розглянутих методів вибрані методи, які найбільш прийнятні в певних умовах.
За допомогою наведених методів виміряна товщина напівпровідникових плівок. Проведено порівняння результатів товщин різних плівок, при цьому дані експерименту з високою точністю співпадають з даними розрахованими різними методами. Вибрані найбільш оптимальні методи контролю товщин.
9
Кеrnychnyi, V. V., and А. І. Sukhodolya. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ХІМІОТЕРАПІЇ ТА ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ В ПОЄДНАННІ З ЗАСТОСУВАННЯМ ЛОКАЛЬНОГО НИЗЬКОЧАСТОТНОГО МАГНІТНОГО ПОЛЯ У НЕОАД’ЮВАНТНОМУ ЛІКУВАННІ ПАЦІЄНТІВ З ПРИВОДУ РАКУ ПРЯМОЇ КИШКИ." Klinicheskaia khirurgiia, no. 11 (November 20, 2017): 13. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.11.13.
Full textAbstract:
Мета дослідження. Порівняння ефективності передопераційної стандартної променевої терапії (ПТ) в поєднанні з хіміотерапією (ХТ) та ХТ і місцевим низькочастотним магнітним полем (МНМП) з подальшим дослідженням проліферативної активності пухлин у хворих на рак прямої кишки (РПК).
Матеріали і методи. Обстежені 43 хворих, в тому числі 25 (58,1%) чоловіків та 18 (41,8%) жінок, з приводу клінічно та морфологічно верифікованого РПК ІІ - ІІІ стадії (Т1-4N0-2М0); віком від 35 до 80 років, у середньому (63,5 ± 9,61) року; стан хворого за індексом Карновські 100 – 50 балів. Неоад’ювантна ПТ (НПТ) проведена всім пацієнтам, в тому числі 20 (контрольна група) та 23 (основна група), сумарна вогнищева доза 20 - 25 Гр (5 Гр щодня протягом 4 - 5 діб). Пацієнти основної групи розподілені на підгрупи. У 7 хворих (підгрупа Е1) перед кожним сеансом променевої терапії додатково застосовували метрогіл-гель (25 - 30 мл в мікроклізмі) та фторурацил (500 мг/м2 внутрішньовенно); у 16 (підгрупа Е2) - метрогіл-гель (25 - 30 мл в мікроклізмі), фторурацил (500 мг/м2 внутрішньовенно) та МНМП (30 ± 9) мТл, протягом 18 - 20 хв. Імуногістохімічне (ІГХ) дослідження проліферативної активності (рівень Кі-67) біопсійного матеріалу проводили перед і після (через 1 - 2 доби) неоад’ювантного лікування, після чого виконували хірургічне втручання.
Результати. До неоад’ювантної терапії рівень Кі-67 у пухлинах хворих контрольної групи становив (29,4 ± 13,9)%, основної – (27,8 ± 9,5)%; після неоад’ювантної терапії рівень Кі-67 у контрольній групі зменшився до (23,5 ± 13,2)%, в підгрупі Е1 - до (18,4 ± 8,0)%, у підгрупі Е2 - до (12,6 ± 5,3)%.
Висновок. При використанні МНМП значно підвищується ефективність неоад’ювантної ХТ з стандартним фракційним опроміненням, метод може бути рекомендований для передопераційних протоколів лікування хворих з приводу РПК.
Ключові слова: рак прямої кишки; хіміотерапія; променева терапія; низькочастотне магнітне поле; Кі-67.
10
Базіло, Костянтин Вікторович, Віталій Володимирович Хлівний, and Юлія Юріївна Бондаренко. "МОДИФІКАЦІЯ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИХ ПЕРЕТВОРЮВАЧІВ З РОЗДІЛЕНИМИ ЕЛЕКТРОДАМИ." Вісник Черкаського державного технологічного університету, no. 4 (March 15, 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.24025/2306-4412.4.2020.216483.
Full textAbstract:
В роботі наводяться результати удосконалення технології формування струмопровідних електродів п’єзоелектричних елементів та розробка пристроїв з п’єзоелектричної кераміки з розділеними електродами методом, що базується на технології комбінованої електронно-променевої модифікації. Показано перспективу використання методу термовакуумного напилення при отриманні покриттів електродів на виробах з п’єзоелектричної кераміки сорту ЦТС. Особливістю такого комбінованого методу є здійснення його в одному технологічному циклі «термовакуумне осадження – електронно-променева модифікація покриття» за незмінних умов робочого середовища, що виключає утворення хімічних сполук в осаджуваному покритті на проміжному етапі формування наноструктурних утворень. Встановлено, що утворені за запропонованою технологією срібні покриття на п’єзоелектричних елементах є більш рівномірними та однорідними порівняно з покриттями, отриманими у традиційний (промисловий) спосіб. Як практичний результат реалізації запропонованої в статті технології розроблено конструкції пристроїв п’єзоелектроніки на основі елементів із п’єзоелектричної кераміки зі сформованими на їх поверхні розділеними електродами, зокрема багатосекційного п’єзоелектричного перетворювача. Найбільш цікавим у цьому випадку є те, що п’єзоелемент (пружне монолітне тверде тіло) може одночасно мати різні властивості внаслідок технологічних можливостей методу термовакуумного напилення. Зміна розмірів електродів, їх взаємне розташування дають змогу впливати на параметри вихідних сигналів і відкривають широкі можливості для створення п’єзоелектричних перетворювачів для комп’ютерних систем критичного застосування. Основна перевага використання перетворювачів з п’єзокерамічних матеріалів у комп’ютерних системах пов’язана з їх особливою конструкцією, що дає можливість реалізувати принципово різні схеми в одному такому елементі.
11
Pavlushenko, M. V., R. V. Liubota, R. I. Vereshchako, O. S. Zotov, M. F. Anikusko, and I. I. Liubota. "Значення локорегіонарної терапії у хворих на тричі негативний рак грудної залози (огляд літератури)." Practical oncology 5, no. 1 (May 10, 2022): 23–31. http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.5.1.2022.76.
Full textAbstract:
Тричі негативний рак молочної залози (ТНРМЗ) — це гетерогенне захворювання, що характеризується відсутністю терапевтичних мішеней, зумовлюючи обмеження можливостей лікувального впливу, та супроводжується вищою частотою виникнення місцевого рецидиву та віддалених метастазів, а отже, і гіршим прогнозом перебігу порівняно із іншими молекулярними підтипами раку молочної залози (РМЗ). Незважаючи на клініко-патогенетичну відмінність тричі негативних пухлин, чітко окреслених рекомендацій з приводу хірургічної тактики та доцільності застосування ад’ювантної променевої терапії на сьогодні не існує. Хірургічне втручання є основним методом, який забезпечує локорегіонарний контроль РМЗ. Проте в низці випадків тільки даний тип лікування не гарантує необхідного місцевого контролю захворювання, що потребує призначення ад’ювантної променевої терапії з метою зменшення частоти розвитку рецидиву. Лікування ТНРМЗ — це підґрунтя постійних наукових пошуків. Беручи до уваги неоднорідність систематизованих результатів, наведених у роботі, дана дискусія створює субстрат для проведення подальших досліджень з метою з’ясування, яка група пацієнтів може отримати найбільшу терапевтичну ефективність від променевої терапії.
12
Мацепа, Сергій Михайлович, Георгій Вікторович Канашевич, Юрій Іванович Коваленко, Роман Володимирович Цинда, and Ігор Сергійович Жайворонок. "ПОКРАЩЕННЯ ЯКОСТІ ОПТИЧНИХ ПОВЕРХОНЬ ЕЛЕМЕНТНОЇ БАЗИ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ МЕТОДОМ ЕЛЕКТРОННО-ПРОМЕНЕВОЇ МІКРООБРОБКИ." Вісник Черкаського державного технологічного університету, no. 4 (December 24, 2021): 35–44. http://dx.doi.org/10.24025/2306-4412.4.2021.244832.
Full textAbstract:
В роботі наведено результати електронно-променевої мікрообробки оптичних поверхонь елементної бази інформаційних систем, що доводять покращення їх якісних характеристик (зменшення мікрошорсткості та мікронапруження у поверхневому шарі матеріалу, структурної та хімічної стабілізації у дефектному і тріщиноподібному шарах, керована зміна адгезійними властивостями поверхні матеріалу тощо). Розглянуто структурні та хімічні перетворення, які виникають на поверхні та у приповерхневому шарі оптичного матеріалу внаслідоктакої мікрообробки. Встановлено технологічні режими електронно-променевої мікрообробки оптичного скла, при яких відбувається якісне покращення поверхонь оптичних елементів, що приводить до підвищення експлуатаційних показників та показників надійності цих елементів. Показано перспективу використання методу електронно-променевої мікрообробки оптичних елементів при виготовленні, удосконаленні та оновленні елементної бази сучасних інформаційних систем.
13
Yakovlev, P. G. "Тримодальна органозберігаюча терапія в сучасному алгоритмі лікування первинного низькодиференційованого м’язово-інвазивного раку сечового міхура." Klinicheskaia khirurgiia 86, no. 8 (August 29, 2019): 42–45. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.08.42.
Full textAbstract:
Мета. Визначити сучасне місце тримодальної органозберігаючої терапії (ТМТ) в лікуванні первинного низькодиференційованого (G3) раку сечового міхура (РСМ).
Матеріали і методи. Проаналізовані ретроспективно дані історій хвороб 346 пацієнтів з первинним G3 РСМ, оперованих за 2004 - 2017 рр., а саме клінічна стадія РСМ; методи лікування: хірургічний (радикальна цистектомія/резекція), дистанційна променева терапія (ДПТ), поліхіміотерапія (ПХТ); виживаність. З причини тяжкої коморбідності 13 хворим, крім біопсії сечового міхура, подальшого хірургічного лікування не проводили. Цих хворих з аналізу ми виключили.
Результати. Органозберігаюча операція виконана 224 (67%) хворим. Загальна смертність становила 63%. Післяопераційну терапію (ДПТ або ПХТ) отримали 54 (16,2%) хворих, з них 44 (81,5%) - ДПТ, 10 (18,5%) - ПХТ. Жодному пацієнту не проводили в комбінації ПХТ та ДПТ. Загальна смертність хворих, що отримали ДПТ або ПХТ, становила 80%, середня тривалість дожиття - 17 та 8 міс відповідно.
Висновки. Органозберігаюча хірургічна тактика в сучасному лікуванні первинного G3 РСМ займає вагоме місце: 67% усіх хворих були оперовані в обсязі резекції. ТМТ на даний час не застосовують в лікуванні G3 РСМ. Післяопераційна ПХТ або ДПТ проведена 16,2% хворих в монорежимі здебільшого з паліативною метою, що не сприяло тривалій виживаності (смертність становила 80%).
14
Vares, Ya E., and N. V. Shtybel. "Клінічна оцінка ефективності застосування екстракорпоральної ударно-хвильової терапії при післяопераційних порожнинних кісткових дефектах щелеп." Clinical Dentistry, no. 2 (September 23, 2020): 33–42. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2020.2.11257.
Full textAbstract:
Резюме. Низка вітчизняних та іноземних вчених довела ефективність застосування екстракорпоральної ударно-хвильової терапії з метою оптимізації репаративного остеогенезу. Втім, залишається нез’ясованою клінічна ефективність пропонованого методу в поєднанні з класичним підходом до заміщення порожнинних кісткових дефектів щелеп.
Мета дослідження – визначити клінічну ефективність застосування екстракорпоральної ударно-хвильової терапії з метою оптимізації загоєння порожнинних післяопераційних кісткових дефектів нижньої щелепи.
Матеріали і методи. Обстежено та проліковано 18 пацієнтів віком від 21 до 46 років, яким було показане атипове видалення третіх нижніх молярів. Операційні втручання проводили за модифікованою методикою S. Asanami та Y. Kasazaki, перед ушиванням усі дефекти виповнювались колагеновою губкою, імпрегнованою гідроксиапатитом кальцію та β-трикальцієм фосфатом. У післяопераційному періоді пацієнти основної групи (n=12) отримували курс екстракорпоральної ударно-хвильової терапії. На основі конусно-променевої комп’ютерної томографії проводили кількісну (визначення товщини та відносної площі) та якісну (визначення оптичної щільності та характер гістограм щільності) оцінку регенерату в ділянках із компактизованою та губчастою основою. Також визначали рівень втрати маргінальної кісткової тканини.
Результати досліджень та їх обговорення. Достовірно значний приріст товщини кісткового регенерату спостерігався в усіх ділянках вимірювання в основній групі. Через 3 місяці після втручання кісткові дефекти контрольної групи було виповнено лише на 60,16 %, натомість, в основній групі спостерігалось заміщення до 98,15 % дефекту. Вертикальна редукція становила до (1,6±1,0) мм в усіх досліджуваних випадках, незалежно від групи, при цьому ознаки горизонтальної втрати маргінальної кістки були відсутні. В основній групі приріст оптичної щільності кісткового регенерату був достовірно більшим, ніж у контрольній. У пацієнтів основної групи спостерігалась структурна спорідненість регенерату до інтактної кісткової тканини: в ділянках з губчастою основою переважав гетерогенний регенерат, а в ділянках із компактизованою основою структура регенерату була більш гомогенною. При цьому в контрольній групі спостерігався гомогенний регенерат із градієнтом щільності, що зменшувалась до середини дефекту.
Висновки. Додаткове застосування екстракорпоральної ударно-хвильової терапії значно стимулює процеси загоєння порожнинних післяопераційних кісткових дефектів нижньої щелепи пацієнтів, порівняно з виповненням дефектів лише колагеновою губкою, імпрегнованою гідроксиапатитом кальцію та β-трикальцієм фосфатом.
15
Герасименко, Сергій, Юрій Костогриз, Олег Костогриз, and Ігор Гужевський. "РОЛЬ ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРОМЕНЕВОЇ ТЕРАПІЇ В ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ПІГМЕНТНИЙ ВІЛЛОНОДУЛЯРНИЙ СИНОВІТ КОЛІННОГО СУГЛОБА." ГРААЛЬ НАУКИ, no. 4 (May 17, 2021): 542–46. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.100.
Full textAbstract:
Пігментний віллонодулярний синовіт (ПВНС) і теносиновіальну гігантоклітинну пухлину вважають одним і тим самим захворюванням через однакові гістологічні та генетичні особливості. Протягом тривалого часу обговорюють етіологію та патогенез пігментного віллонодулярного синовіту. Стандартним методом лікування хворих на ПВНС є хірургічне видалення ураженої захворюванням оболонки. Ад'ювантна терапія розглядається як альтернативний метод лікування. Застосування разової опромінюючої дози у 2,0 Гр, та підведеної сумарної опромінюючої дози за курс лікування у 30,0 Гр є оптимальними для досягнення хороших результатів лікування дифузної форми пігментного віллонодулярного синовіту колінного суглоба.
16
Leshko, M. M., E. I. Slynko, and T. A. Malysheva. "Хірургічне лікування хордоми крижів." Klinicheskaia khirurgiia 86, no. 3 (February 28, 2019): 56–59. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.56.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз хірургічної техніки, результатів хірургічного та комбінованого лікування хордоми крижів.
Матеріали і методи. У 28 хворих з хордомами крижів проаналізовано симптоми захворювання та їх динаміку, цін- ність методів нейровізуалізації, особливості патогістологічної картини, хірургічну техніку, ефективність променевої те- рапії та віддалені результати лікування.
Результати. Серед клінічних проявів хордоми крижів домінував больовий синдром. Середня тривалість анамнезу ста- новила близько одного року. Хірургічну резекцію пухлини через задній доступ виконали 18 хворим, через комбінова- ний – 9 хворим. Видалення пухлин оцінене як радикальне у 21 хворого, часткове – у 7 хворих. У післяопераційному періоді всім хворим проведено курс променевої терапії на лінійному прискорювачі. Протягом 5 років у 26 хворих ви- ник рецидив хордоми. Повторне оперативне втручання виконали 22 хворим.
Висновки. Лікування хордом потребує комплексного підходу. Методом вибору залишається виконання радикального хірургічного втручання, що можливо не у всіх хворих.
17
Yareshko, V. G., and А. І. Marusiy. "ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА ПРИ ЛІКУВАННІ НЕКРОТИЧНОГО ПАНКРЕАТИТУ." Klinicheskaia khirurgiia, no. 10 (November 24, 2017): 17. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.10.17.
Full textAbstract:
Вступ. Некротичний панкреатит (НП) є одним з найтяжчих захворювань органів черевної порожнини, характеризується порушенням перфузії підшлункової залози (ПЗ) різного ступеня, що потребує диференційованого підходу до хірургічного лікування пацієнтів.
Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 66 хворих, яким виконували лапаротомні втручання з приводу НП з розробкою власних підходів на підставі оцінки життєздатності ПЗ. Розроблені показання до резекції ПЗ, методи дренування гнійних вогнищ, способи завершення операції.
Результати. Встановлено, що при некрозі понад 50% об’єму ПЗ і сепсисі потрібне її обов’язкове видалення як першоджерела інфекції, з широким дренуванням заочеревинного простору та завершенням операції для подальшої «планової» релапаротомії.
Обговорення. Навіть у теперішній час, коли можлива об’єктивна оцінка ступеню перфузії ПЗ та об’єму некрозу парапанкреатичної клітковини за даними КТ і шкал оцінки септичного стану, не визначені питання щодо прямих втручань на ПЗ, методів завершення операції.
Висновки. Зменшення летальності після відкритих операцій з приводу НП можливе за умови ранньої діагностики захворювання, до появи необоротних некротичних змін ПЗ за даними променевих методів дослідження (УЗД, КТ) та оптимізації обсягу оперативного втручання.
18
Yakovlev, P. G. "Чи є альтернатива радикальній цистектомії при лікуванні хворих на м’язoво-інвазивний низькодиференційований рак сечового міхура?" Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 2 (September 10, 2019): 28–33. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.2.10415.
Full textAbstract:
Мета роботи: оцінити поширеність застосування органозберігальних хірургічних методик у комплексі із періопераційною терапією як альтернативу радикальній цистектомії (РЦЕ) в лікування хворих на вперше виявлений низькодиференційований (G3) уротеліальний м’язово-інвазивний рак сечового міхура (МІРСМ) та визначити їх вплив на результати загальної виживаності.
Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано 309 історій хвороб пацієнтів, прооперованих протягом 2004–2017 рр. із приводу уротеліального G3 МІРСМ, а саме, клінічна стадія, застосовані методи хірургічного лікування: РЦЕ або органозберігальна операція (трансуретральна або відкрита резекція), періопераційна променева (ДПТ) та хіміотерапія (ПХТ); результати виживаності.
Результати досліджень та їх обговорення. Виконано 109 (35,3 %) РЦЕ та 200 (64,7 %) органозберігальних операцій. П’ятирічна загальна виживаність для стадій II, III та IV для хворих після РЦЕ склала 43 %, 37 % та 10 %, після ТУР – 58 %, 27 %, та 19 % і після резекції сечового міхура 53 %, 42 % та 40 %.
19
Golka, G. G., A. G. Istomin, T. G. Golka, O. V. Ryabov, and T. V. Sencheva. "Діагностика кістково-суглобового туберкульозу на сучасному етапі розвитку медицини (огляд літератури)." TRAUMA 14, no. 1 (February 1, 2013): 98–102. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.1.14.2013.88933.
Full textAbstract:
Підвищення ефективності ранньої діагностики кістково-суглобового туберкульозу — одне з основних завдань у боротьбі з цією хворобою. Класичні методи етіологічної діагностики туберкульозу, такі як бактеріоскопічний, культуральний, імуноферментний, цитологічний, відрізняються або недостатньою чутливістю, або тривалістю дослідження. Незважаючи на поширення сучасних високоінформативних методів променевої діагностики запальних уражень опорно-рухового апарату, таких як ультрасонографія, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія, суттєвого покращення ситуації не відбулось. Аналіз літературних даних показав, що для ідентифікації і типування мікобактерій у випадках позалегеневої локалізації туберкульозу перспективне застосування полімеразної ланцюгової реакції. Розрізненість і суперечливість публікацій, присвячених можливостям молекулярно-генетичних методів для ранньої діагностики кістково-суглобового туберкульозу, обумовлює необхідність подальших наукових розробок у цьому напрямку.
20
Волянський, О. М., and А. Ю. Кіх. "Проблемосфокусована реабілітація військовослужбовців з вогнепальними пораненнями кінцівок." Pain medicine 3, no. 2/1 (October 16, 2018): 18. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.25456.
Full textAbstract:
Актуальність роботи обумовлена значною кількістю поранень кінцівок у військово- службовців, яка в структурі бойової травми складала 52,4 %. Тому ефективна реабілітація цієї категорії осіб після надання їм невідкладної медичної допомоги є важливим завданням військової медицини.
Мета дослідження полягала в застосуванні проблемосфокусованого методологічного підходу реабілітації військовослужбовців з вогнепальними ураженнями кінцівок.
Матеріали і методи. Організацію реабілітаційного процесу та оцінку його ефективності розглянуто на окремому прикладі військовослужбовця М., 26 років, з вогнепальними кульовими пораненнями правого стегна та лівого передпліччя. Реабілітаційні заходи цьому військовослужбовцю проводили окремо для кожної з виявлених медичних і функціональних проблем у відповідності до стандартів, які розроблені в країнах Європи та США.
Результати дослідження та їх обговорення. На підставі клініко-діагностичного обстеження у військовослужбовця було ви- явлено наявність таких медичних і функціональних проблем, як консолідуючий перелом кісток лівого передпліччя та правої стегнової кістки, посттравматична невропатія сідничного нерва справа, променевого, ліктьового і серединного нервів зліва, біль у правій нижній кінцівці, зниження сили м’язів у лівій верхній та правій нижній кінцівках, контрактури в ліктьовому і променево-зап’ястковому суглобах зліва, кульшовому і колінному суглобах справа, порушення мобільності й активності пацієнта в повсякденному житті. Для кожної з виявлених проблем встановлювались цілі реабілітації і застосовувались відповідні реабілітаційні заходи.
Висновки. Проблемно-орієнтована реабілітація військовослужбовця з вогнепальними пораненнями кінцівок дозволила йому повною мірою реалізувати функціональний потенціал, прискорила відновлення порушень функціонування і повернення його до активного життя.
Перспективи подальших досліджень. З метою удосконалення реабілітаційного процесу необхідні подальші дослідження методології проблемосфокусованої реабілітації військовослужбовців з вогнепальними пораненнями кінцівок.
21
Рибін, А. І., О. В. Бондар, and А. О. Пацков. "ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ І ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ-ОНКОЛОГІВ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 23–30. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12424.
Full textAbstract:
На сьогодні феномен «емоційне вигорання» є характерним для різних професій, повʼязаних із роботою з людьми, і, перш за все, стосується лікарів. У статті наводяться ознаки феномену емоційного вигорання і представлені особливості емоційного вигорання лікарів-онкологів. Метою даної наукової роботи було показати особливості емоційного вигорання лікарів-онкологів у звʼязку з питаннями їх професійної психологічної підготовки. Для виконання цієї мети було досліджено 147 лікарів різних спеціалізацій онкології і слухачів кафедри променевої діагностики, терапії та онкології Одеського національного медичного університету. На підставі аналізу курсантів з циклів тематичного удосконалення та первинної спеціалізації, що займалися на кафедрі променевої діагностики, терапії та онкології Одеського національного медичного університету, показано, що для більшості лікарів-онкологів характерне вигорання у фазі резистенції. Резистенція (опір) є психологічним захистом, вироблена особистістю у відповідь на наростаюче напруження в процесі роботи, і виражається в тенденції обмеження емоційних контактів із хворими. Показано, що для ефективної взаємодії з хворим лікарю необхідно дотримуватися професійних кордонів, які дозволяють йому, з одного боку, не уникати контакту з онкологічним пацієнтом, а з іншого – не занурюватися надмірно в переживання хворого. Автори вказують на необхідність професійної психологічної підготовки лікарів-онкологів та переконані в тому, що така підготовка допоможе лікарям-онкологам більш ефективно взаємодіяти з пацієнтами та їх родичами, що, безсумнівно, відібʼється на самопочутті і якості життя як пацієнтів, так і самих лікарів.
22
Kernychnyi, V. V., A. I. Sukhodolia, O. O. Pidmurniak, and S. A. Sukhodolia. "Застосування фізичної радіомодифікації в неоад’ювантному лікуванні раку прямої кишки." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 4 (January 11, 2020): 67–72. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2019.4.10713.
Full textAbstract:
Мета роботи: вивчення ефективності радіомодифікації локальним низькочастотним магнітним полем (РЛНМП) в неоад’ювантній променевій терапії раку прямої кишки.
Матеріали і методи. У дослідження включено 52 пацієнти віком 41–80 років (62,8±8,6 року): 27 (51,9 %) чоловіків і 25 (48,1 %) жінок. Дизайн дослідження передбачав проведення дослідження проліферативної активності (Кі-67) в аденокарциномах прямої кишки, подальшу неоад’ювантну променеву терапію (НПТ) сумарною вогнищевою дозою (СВД) 20–25 Гр (4–5 сеансів по 5 Гр) із застосуванням фізичного радіомодифікатора (локального низькочастотного магнітного поля), після завершення якої повторно досліджували проліферативну активність (Кі-67) в аденокарциномах та проводили оперативне лікування відповідно.
Результати досліджень та їх обговорення. Експресія Кі-67 в аденокарциномах прямої кишки до НПТ та радіомодифікації локальним низькочастотним магнітним полем становила (25,3±9,07) %, після НПТ та радіомодифікації – (15,5±5,9) % (р<0,05). Таким чином, експресія Кі-67 в аденокарциномах прямої кишки знизилась на 9,8 %. У пацієнтів із ступенем диференціації аденокарциноми прямої кишки G2 (n=43) індекс Кі-67 до НПТ і РЛНМП становив (24,8±9,4) %, а в пацієнтів із ступенем диференціації G3 (n=9) до НПТ і РЛНМП становив (27,6±9,4) % (р>0,05). Після проведення НПТ і РЛНМП у пацієнтів з G2 (n=48) індекс Кі-67 становив (15,0±5,5) %, а в пацієнтів з G3 (n=4) Кі-67 становив (22,2±8,4) % (р=0,01). Спостерігали суттєву різницю в зниженні відсотка проліферативної активності в підгрупах пацієнтів із помірно диференційованими (G2) та низько-диференційованими аденокарциномами (G3) після завершення НПТ і РЛНМП.
Індекс Кі-67 (n=43) G2 після НПТ і РЛНМП знизився на 9,3 %, а індекс Кі-67 (n=4) G3 після НПТ і РЛНМП знизився на 5,4 %. Однак варто зауважити, що у 5 пацієнтів на фоні НПТ і РЛНМП ступінь диференціації з G3 змінився на G2.
Між рівнем експресії Кі-67 до початку лікування та експресією Кі-67 на фоні НПТ і РЛНМП спостерігали помірний кореляційний зв’язок індексу проліферації (r=0,6; р<0,05).
В аденокарциномах прямої кишки пацієнтів похилого і старечого віку (n=33) і пацієнтів середнього віку (n=19) індекс проліферативної активності був практично однаковий (24,9±8,0) % і (26,0±10,8) % відповідно. Середнє значення Кі-67 в аденокарциномах прямої кишки після завершення НПТ і РЛНМП у вікових підгрупах становило (16,0±5,8) % (n=33) і (14,3±6,1) % (n=19) відповідно. Індекс проліферації аденокарцином у пацієнтів середнього віку знизився на 11,7 %, а у пацієнтів похилого і старечого віку – на 8,9 % (р<0,05).
23
Клочан, С. М. "ОЦІНКА ПОШИРЕНОСТІ КЛІНІЧНИХ ПІДГРУП СКРОНЕВО- НИЖНЬОЩЕЛЕПНИХ РОЗЛАДІВ В ОБСТЕЖЕНИХ ДОРОСЛИХ, ЇХ ГЕНДЕРНИЙ ТА ВІКОВИЙ РОЗПОДІЛ." Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 115, no. 2 (September 22, 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2021-40-2.9.
Full textAbstract:
Мета дослідження. Дослідження та аналіз пошире- ності клінічних діагнозів скронево-нижньощелепних розладів (СНЩР) серед обстежених дорослих з вико- ристанням затверджених Міжнародною асоціацію стоматологічних досліджень (IADR, 2014) діагнос- тичних критеріїв СНЩР, клінічного діагностичного протоколу (DC/TMD, Ахіs I). Методи дослідження. Клінічні та променеві методи згідно з клінічним діа- гностичним протоколом DC/TMD, Ахіs I, статистичні методи обробки даних. Наукова новизна. Інтерес представляють результати поширення клінічних під- груп СНЩР в українській популяції отримані на основі стандартизованої, уніфікованої системи оцінки DC/ TMD, Ахіs I, що створює можливість порівняльного аналізу із закордонними дослідженнями та створення єдиних стратегій профілактики та лікування СНЩР. Висновки. серед СНЩР найпоширенішою виявилась група різних типів зміщень суглобового диска (ЗСД) – 55,47% та м’язові розлади (МР) у вигляді міалгій, міофас- ціального больового синдрому (МБС) – 48,83%. Загалом частка больового синдрому СНЩР (БС), представлена міалгіями та артралгіями, склала 62,11%. Група ЗСД є наймолодшою у віковому аспекті із середнім віком (с/в) 34,93±11,98 років, найстаршою є група дегенеративних захворювань скронево-нижньощелепного суглоба (ДЗ СНЩС) із часткою 18,75% та с/в – 48,88 ±15,83 років. В усіх групах переважають жінки, яких залежно від групи в 2,5–6 разів більше, ніж чоловіків.
24
Grubnik, V. V., R. P. Nikitenko, S. P. Degtyarenko, and V. V. Grubnik. "Трансанальні ендоскопічні операції при пухлинах прямої кишки." Klinicheskaia khirurgiia 86, no. 3 (February 28, 2019): 15–18. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.15.
Full textAbstract:
Мета. Покращити діагностику та результати лікування хворих з пухлинами прямої кишки шляхом застосування тран- санальної ендоскопічної мікрохірургії і вивчення «сторожових» лімфатичних вузлів.
Матеріали і методи. За період з 2009 по 2017 р. у клініці трансанальні ендоскопічні операції виконані 115 хворим у віці від 29 до 82 років. У 92 пацієнтів була тубуловорсинчата аденома прямої кишки, із них у 26 гістологічним дослі- дженням видалених пухлин виявлено малігнізацію (TisN0M0). У 23 пацієнтів до операції виявлено ранній рак прямої кишки Т1–2N0M0.
Результати. У строки спостереження від 12 до 60 міс рецидив виявили у 2 (2,2%) хворих з аденомою і у 3 (13%) з раком прямої кишки. Рецидив раку виник у хворих, які відмовилися від хіміотерапії та променевої терапії.
Висновки. Ідентифікація і прицільне дослідження «сторожових» лімфатичних вузлів при раку прямої кишки умож- ливлює вірогідну (чутливість=0,89, специфічність=0,99) оцінку стадії захворювання і застосування адекватної схеми комбінованого і комплексного лікування пацієнтів.
25
Mytsyk, Yu O., Yu S. Kobilnyk, Yu B. Borys, I. Yu Dutka, I. M. Komnatska, D. Z. Vorobets, V. Ya Dmytriv, and R. R. Zagorujko. "Застосування мультипараметричної магнітно–резонансної томографії в діагностиці клінічно значущого раку передміхурової залози." Klinicheskaia khirurgiia 86, no. 3 (February 28, 2019): 41–45. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.41.
Full textAbstract:
Мета. Оцінити діагностичну ефективність застосування мультипараметричної магнітно–резонансної томографії (мпМРТ) для виявлення клінічно значущого раку передміхурової залози (РПЗ).
Матеріали і методи. У дослідження включено 26 пацієнтів із підозрою на наявність РПЗ. Усім пацієнтам проведено комплексне клінічне обстеження, яке включало мпМРТ. Отримані зображення мпМРТ оцінювали згідно з системою PI– RADS (Prostate Imаging–Reporting and Data System).
Результати. Новоутворення оцінено за системою PI–RADS в 1 бал у 2 (7,69%) пацієнтів, 2 бали – у 5 (19,23%), 3 бали – у 8 (30,77%), 4 бали – у 6 (23,08%) та 5 балів – у 5 (19,23%) пацієнтів. У пацієнтів з оцінкою новоутворення 5 балів часто- та виявлення клінічно значущого РПЗ становила 100%. Із 6 хворих з оцінкою новоутворення 4 бали у 5 (83,33%) діагно- стували клінічно значущий РПЗ, а у 1 (16,67%) хворого – клінічно незначущий варіант пухлини. Із 8 хворих з оцінкою новоутворення 3 бали у 4 (66,67%) діагностували клінічно значущий РПЗ, у 1 (16,67%) хворого – клінічно незначущий варіант пухлини та у 1 (16,67%) – доброякісну гіперплазію передміхурової залози.
Висновки. Застосування мпМРТ та системи PI–RADS уможливило у 85,7% пацієнтів виявити клінічно значущий РПЗ та уникнути непотрібних пункційних біопсій за відсутності його променевих ознак.
26
Matskevych, V. M., T. L. Lenchuk, I. V. Zhulkevych, and Yu O. Mytsyk. "ВИПАДОК УНІЛАТЕРАЛЬНОГО ШИЛОПІД’ЯЗИКОВОГО СИНДРОМУ, ПОЄДНАНОГО З ГІПОПЛАЗІЄЮ ВЕРТЕБРАЛЬНОЇ АРТЕРІЇ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 4 (January 29, 2020): 89–93. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10806.
Full textAbstract:
Випадок асоціації одностороннього лівобічного шилопід’язикового синдрому (ШПС) з гіпоплазією хребтової артерії є рідкісною патологією, тому його представлення та обговорення є актуальними.
Мета – описання випадку виявлення поєднаної рідкісної патології шилоподібного відростка та вертебральної артерії за допомогою променевих методів.
Матеріал і методи. Обстежено 1 пацієнта, 2000 р.н., що звернувся до сімейного лікаря зі скаргами на підвищення артеріального тиску до 180/100 мм рт. ст., яке триває останні 2 роки та яке він не пов’язує з певними причинами. Додатково турбує біль у лівій половині шиї. Травм, втрати свідомості та оперативних втручань не було. У плановому порядку призначене ультразвукове дослідження гілок аорти, рентгенографію шийного відділу хребта, МДКТ-ангіографію судин голови та шиї.
Результати. При функціональних пробах встановлено помірні гемодинамічно значущі порушення кровотоку по вертебральній артерії зліва за рахунок компресії в поперечному каналі, видовжену кісткову структуру з чітко диференційованими кірковою та губчастою речовинами.
Висновки. Клінічно підозрювані випадки ШПС можуть бути виявлені за допомогою звичайних рентгенограм, але для уточнення діагнозу необхідна КТ. Компʼютерна томографія повинна бути виконана згідно із стандартним протоколом з постпроцесинговою обробкою отриманих зрізів. Обов’язковим у таких випадках є дослідження гілок аорти для виключення супутньої судинної патології.
27
Dobrovolska, O. V. "Сучасний погляд на ускладнення в дентальній імплантації." Clinical Dentistry, no. 3 (November 8, 2019): 32–39. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2019.3.10572.
Full textAbstract:
Резюме. Розвиток стоматології на сучасному етапі відкриває нові можливості в лікуванні адентії шляхом внутрішньокісткової імплантації штучних опор для зубних протезів, завдяки чому значно оптимізувалися умови для підвищення якості комплексної реабілітації стоматологічних пацієнтів. Розробка нових прийомів хірургічних втручань і протезування, створення нових систем імплантатів сприятимуть збільшенню термінів служби зубних протезів на імплантатах, поліпшенню якості життя пацієнтів.
Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела з вивченням можливих ускладнень та їх причин на різних етапах реабілітації пацієнтів дентальними імплантатами.
Матеріали і методи. Проведено огляд та аналіз науково-медичної літератури за 2013–2019 рр. за базами Даних Scopus, Web of Science, Med Line, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, РІНЦ. Зосереджено увагу на основних причинах ускладнень дентальної імплантації.
Результати досліджень та їх обговорення. Метод дентальної імплантації знаходить все більш широке застосування в практичній стоматології при заміщенні різних дефектів зубних рядів. Дентальні імплантати різко підвищили якість ортопедичної реабілітації пацієнтів завдяки можливості застосування незнімних конструкцій зубних протезів при заміщенні дефектів зубних рядів як при частковій, так і при повній адентії. Варто відмітити, що поряд з позитивними результатами імплантації спостерігаються й ускладнення. До виникнення ускладнень призводять помилки, допущені на будь-якому з етапів: при плануванні, безпосередньо при проведенні операцій кісткової пластики і дентальної імплантації, в ранньому і віддаленому післяопераційних періодах, причому пов’язані як з об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Успіх комплексної реабілітації пацієнтів методом дентальної імплантації в умовах дефіциту кісткової тканини щелеп визначається безліччю факторів, що відіграють важливу роль на різних етапах проведення лікування. Найважливішим етапом, що забезпечує подальший успіх передбачуваного комплексного лікування пацієнтів, є ретельне обстеження, постановка діагнозу, визначення і дотримання показань і протипоказань до дентальної імплантації в умовах, далеких від оптимальних. Недостатнє врахування особливостей соматичного і стоматологічного анамнезу, скарг, мотивації і очікувань пацієнта від майбутнього лікування, даних огляду, клінічного обстеження, оцінки функціонального стану зубощелепної системи пацієнта, рівня гігієни порожнини рота, можуть призвести до невиправданості очікувань пацієнта, місцевих і загальних ускладнень. Серед об’єктивних причин, що опосередковано призводять до неточностей діагностики, виділяють недосконалість і недостатню інформативність променевих методів, невірне масштабування при визначенні розмірів передбачуваної ділянки для імплантації.
Висновки. Проблема пошуку оптимальних технологій імплантації, а також методів профілактики і лікування ускладнень є актуальною та включає не лише розробку нових прийомів хірургічних втручань, використання додаткових заходів під час протезування, а й створення нових систем імплантатів, що повністю відповідають вимогам профілактики запальних захворювань в периімплантатній зоні. Безсумнівно, що нові досягнення в цьому напрямку будуть сприяти скороченню кількості ускладнень після імплантації у стоматологічних пацієнтів, поліпшенню якості їх життя.
28
Грін, С. О., and О. Д. Остроушко. "Аналіз потреби у фізичній реабілітації учасників АТО та тактика відновлення військових з ураженням суглобів." Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія, no. 1 (February 28, 2018): 93–100. http://dx.doi.org/10.32652/spmed.2018.1.93-100.
Full textAbstract:
Мета. Досліджено особливості застосування фізично-реабілітаційних заходів для осіб з вогнепальними і травматичними ураженнями суглобів кінцівок на базі Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни. Методи. Узагальнено інформацію з 20 областей України щодо потреби у фізичній реабілітації серед демобілізованих учасників АТО з ураженням суглобів верхньої і нижньої кінцівок та встановлено відсоткове співвідношення осіб з інвалідністю. Результати. Проведене дослідження відображає кількісне превалювання вогнепальних уражень нижньої кінцівки, а саме колінного і надп’ятково-гомілкового суглобів; найменша кількість поранених має ураження кульшового суглоба. Серед вогнепальних уражень верхньої кінцівки на першому місці – поранення плечового суглоба, далі ураження променево-зап’ясткового і найменше ліктьового суглоба. Розроблено картку фізичнореабілітаційного обстеження для пацієнтів з порушеннями опорно-рухового апарату, яка відображає показники антропометрії, гоніометрії, силові показники, а також результати функціональних проб і тестів та вираженість больового синдрому. Запроваджена оцінкова картка дозволяє визначити початковий рівень функціонального стану пацієнта та висвітлити результати проведеної програми фізичної реабілітації. Наведено середньостатистичні показники покращення функціонального стану суглобів верхньої та нижньої кінцівок після проведеного курсу фізичної реабілітації.
29
Dumanskyi, Yu V., О. V. Bondar, О. І. Тkachenko, V. Yu Ermakov, and E. А. Stolyarchuk. "Диференційований підхід до комплексного лікування хворих за несприятливих форм місцево-поширеного раку грудної залози." Klinicheskaia khirurgiia, no. 1 (January 28, 2018): 63–66. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.01.63.
Full textAbstract:
Вступ. Рак грудної залози (РГЗ) є найбільш поширеним захворюванням у структурі онкологічних захворювань у світі. Актуальним є питання розробки методів лікування місцево-поширених форм РГЗ, особливо регіонарної поліхіміотерапії (ПХТ).
Матеріали і методи. Проаналізований 15–річний досвід комплексного лікування 285 хворих з приводу місцево-поширеного РГЗ. Проведений порівняльний аналіз ефективності різних методів лікування, в тому числі селективної внутрішньоартеріальної (СВА) та внутрішньовенної (ВВ) ПХТ у поєднанні з променевою (ПТ) і гормональною (ГТ) терапією, а також ендолімфатичної (ЕЛ) ПХТ з мастектомією та системною хіміотерапією.
Результати. Встановлено, що хворі, у яких досягнутий повний або частковий ефект лікування (за шкалою RECIST) живуть довше після проведення СВА ПХТ, ніж після проведення ЕЛ ПХТ.
Oбговорення. Сьогодні не існує оптимального уніфікованого підходу до лікування РГЗ, проте впровадження нових і вдосконалення існуючих методів комплексного лікування, індивідуалізація підходу сприятимуть покращенню безпосередніх та віддалених результатів терапії.
Висновок. Результати комплексного лікування місцево-поширеного РГЗ з несприятливими факторами прогнозу із застосуванням СВА і ВВ ПХТ в басейні внутрішньої грудної артерії в поєднанні з ПТ і ГТ кращі, ніж результати ЕЛ ПХТ з виконанням мастектомії та системною хіміотерапією.
30
Pylypenko, M. M. "Британський досвід надання невідкладної допомоги постраждалим з тяжкою політравмою." EMERGENCY MEDICINE, no. 2.65 (April 23, 2015): 68–74. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.2.65.2015.79427.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється досвід проходження курсу ATLS та впровадження його в практику надання невідкладної допомоги й інтенсивної терапії при тяжкій травмі у Великобританії. Викладання на курсі ATLS має свої особливості, відрізняється від занять у системі післядипломної підготовки в Україні. Вони полягають у читанні коротких, чітко структурованих лекцій за єдиними стандартними, ретельно підготовленими слайдами й наступному проведенні інтенсивних тренувань щодо надання допомоги постраждалим із різними видами травм та ушкоджень. Особливості надання невідкладної допомоги при політравмі включають застосування командного підходу з чітко розписаними обов’язками кожного із членів команди травми. Пацієнтам з тяжкою травмою та геморагічним шоком гемотрансфузію, активне зігрівання, інгаляцію кисню розпочинають уже на догоспітальному етапі в кареті швидкої медичної допомоги чи вертольоті або в перші хвилини після надходження до центру травми. Хворому одразу ж налагоджують проведення пульсоксиметрії, інвазивного моніторингу артеріального тиску, капнографії, електрокардіографії, визначають газовий склад крові та інші лабораторні показники. Усі невідкладні діагностичні процедури (передусім променеві методи діагностики) проводять вже у відділенні невідкладної допомоги, а після цього хворий відразу ж надходить в операційну. Така інтенсифікація лікування в першу, золоту годину сприяє скороченню тривалості шоку та покращенню результатів лікування.
31
Tamm, T. I., I. N. Mamontov, I. Zulfigarov, A. Hamam, A. J. Barduk, and A. P. Zaharchuk. "Особливості діагностики та лікування хворих на синдром міріззі." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 1 (January 15, 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2020.1.10730.
Full textAbstract:
Мета роботи: поліпшити результати лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу, ускладнену синдромом Міріззі, шляхом покращення якості його передопераційної діагностики та удосконалення хірургічного лікування через відновлення фізіологічного пасажу жовчі у дванадцятипалу кишку.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 898 хворих на гострий холецистит, синдром Міріззі діагностували у 117 хворих, перший тип – у 74, другий тип – у 43 пацієнтів. Комплекс обстеження складався з даних аналізів, клініко-лабораторних методів, променевих методів (ультразвукова діагностика, комп’ютерна томографія), інструментальних методів (фіброгастродуоденоскопія, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія). Отримані результати дослідження зіставляли з результатами оперативного лікування.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз 898 історій хвороби пацієнтів із гострим холециститом показав, що синдром Міріззі було виявлено у 117 (13 %) хворих, зокрема перший тип був у 74 (8,3 %), а другий – у 43 (4,7 %).
З 74 хворих із першим типом ЛХЕ виконана в 43 (58 %) випадках, а у пацієнтів із другим типом синдрому Міріззі лапароскопічна холецистохоледохолітотомія виконана у 3 (6,9 %) хворих. Зі 117 пацієнтів з обома типами синдрому Міріззі у 46 (39,3 %) були виконані лапароскопічні втручання.
У всіх 117 (100 %) хворих було відновлено фізіологічний пасаж жовчі у дванадцятипалу кишку шляхом використання оригінальної техніки оперативних втручань, пріоритетність яких захищена патентами України.
Удосконалення діагностичних прийомів для виявлення синдрому Міріззі та визначення його типу, а також використання нових способів виконання оперативних втручань дало змогу уникнути конверсій та ятрогенних ушкоджень жовчних проток.
32
Канюка, Є. В., С. А. Чернігівська, and О. Ю. Забара. "Оптимізація процесу фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді." Pain medicine 3, no. 2/1 (October 18, 2018): 28. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.28081.
Full textAbstract:
Актуальність. В сучасних умовах соціальні наслідки травм опорно-рухового апарату значні як в економічному, так і в медико-демографічному плані через вагу патології, тривалість реабілітаційного періоду, високу частоту виходу на інвалідність та значні витрати на лікування. За даними вітчизняних дослідників (Іпатов А. В. та співавт., 2015), ушкодження верхньої кінцівки посідають друге місце серед травм органів опори та руху, що становить 76,3 %, при цьому в 31–48 % випадків вони призводять до стійкої втрати працездатності.
Мета дослідження: удосконалення та підвищення ефективності засобів фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді.
Методи дослідження: психологічне тестування, гоніометрія.
Результати дослідження та їх обговорення. В ході роботи обґрунтована комплексна методика лікувальної фізкультури (ЛФК) у пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді, яка включає диференційоване застосування лікувальної гімнастики залежно від зони ураження дистальних відділів верхньої кінцівки, визначення клініко-морфологічних критеріїв початку та принципів дозування раннього функціонального навантаження, періоду дозованої мобілізації та методики колового комбінованого навантаження, що сприяє поліпшенню ефективності лікування, скороченню терміну непрацездатності та попередженню ускладнень.
Зазначимо, що розроблена методика дозованої (конторольованої) мобілізації застосовувалась для профілактики розривів сухожилкового шва при сильному навантаженні на травмований сегмент кінцівки, з одного боку, та для запобігання формування адгезій і спайок у прооперованій ділянці сухожилків – з іншого. На протязі першого тижня після оперативного втручання на час заняття накладалась долонна шина, яка обмежувала згинання пальця в дистальному міжфаланговому (ДМФ) суглобі більше ніж на 20˚, на другому тижні допустиму амплітуду рухів збільшували до 40˚, а з третього тижня здійснювалась лише іммобілізація ДМФ суглоба на період сну. Заняття проводились 4–6 разів на протязі дня тривалістю до 15 хвилин. У проміжках часу між заняттями ДМФ суглоб іммобілізували за допомогою шини в положенні повного розгинання.
Зазначимо, що коловий метод тренування – це організаційно-методична форма роботи, яка передбачає послідовне виконання спеціально підібраного комплексу фізичних вправ для розвитку, вдосконалення та відновлення фізичних якостей. Принципом колового тренування є почергове дозоване виконання комплексу із 5–10 вправ (станцій), тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Тренувальне завдання складається із 2–4-разового повторення певного комплексу за точно визначений час.
Застосування запропонованої методики ЛФК показало більшу ефективність щодо відновлення функціонального стану верхньої кінцівки порівняно зі стандартними заходами. В основній підгрупі амплітуда рухів у п’ястково-фалангових суглобах перевищувала показники контрольної підгрупи на 21,3 %, у проксимальних міжфалангових суглобах – на 25,4 %, у променево-зап’ястковому суглобі – на 36,9 % (р < 0,05).
Після проведеного лікування показники “важливість” та “задоволення” були достовірно вищі в основній підгрупі (35,6 ± 0,2 та відповідно 33,5 ± 0,4 балів), порівняно з показниками контрольної підгрупи, де вони становили 34,4 ± 0,4 та 26,9 ± 0,9 балів (р < 0,05).
Отже, запропонована вдосконалена методика фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді сприяла ефективному відновленню функцій травмованих кінцівок, тим самим покращуючи якість життя пацієнтів.
33
Варес, Я. Е., Ю. І. Федин, Н. В. Штибель, and Я. Я. Варес. "Використання автологічного дентин-графту при заміщенні лунок періодонтально скомпрометованих зубів. Перший досвід." CLINICAL DENTISTRY, no. 4 (March 11, 2022): 5–14. http://dx.doi.org/10.11603/2311-9624.2021.4.12787.
Full textAbstract:
Резюме. Загоєння лунки видаленого зуба супроводжується значними просторовими змінами альвеолярної кістки у вигляді її резорбції та деформації, що створює несприятливі умови для майбутньої дентальної імплантації та протетичної реабілітації. Поєднання кістково-пластичних матеріалів, зокрема автологічного дентин-графту, зі збагаченим тромбоцитами фібрином, може бути перспективною терапевтичною опцією для заміщення дефектів після видалення зубів з причин гострої чи хронічної періодонтальної патології.
Мета дослідження – апробація та клінічна оцінка ефективності застосування автологічного дентин-графту в поєднанні з фібрином, збагаченим тромбоцитами, при заміщенні лунок зубів із біляверхівковою патологією.
Матеріали і методи. Проведено обстеження та лікування 12 хворих (7 жінок та 5 чоловіків віком (28,23±7,78) року із загостренням хронічного періодонтиту, гранулематозним верхівковим періодонтитом, радикулярними кістами, які не підлягали консервативному лікуванню. План лікування передбачав атравматичне видалення зуба та заповнення лунки композицією гранульованого дентину, приготованого за допомогою пристрою «Smart dentin grinder» (KometaBio, США) з фібрином, збагаченим тромбоцитами. В жодному з випадків не використовувались інші резорбуючі чи нерезорбуючі мембрани фабричного виробництва для керованої регенерації тканин. Контрольні клінічні огляди проводили на 1; 3; 10; 14 дні. Конусно-променеву комп`ютерну томографію проводили на 3 та 6 місяць після операційного втручання за допомогою томографа «Veraviewepocs 3D R100» (J. Morita Manufacturing Corporation, Японія) з метою визначення обсягу кістковотканинної втрати по вертикалі (шляхом вимірювання відстані між оклюзійною площиною та альвеолярним відростком) та горизонталі (шляхом вимірювання ширини лунки на рівні її середини), визначення мінеральної щільності кісткової тканини в зоні дефекту за допомогою застосунку i-Dixel 2.1 для перегляду комп'ютерних томограм.
Результати досліджень та їх обговорення. Термін повної епітелізації лунки становив (13,2±0,84) доби (р<0,001). При дослідженні вертикальної втрати кісткової тканини встановлено, що до операції цей показник був у середньому (8,49±0,67) мм, через 3 місяці після операції – (8,59±0,69) мм (p>0,05), а через 6 місяців – (10,52±0,75) мм (p<0,05). Ширина альвеолярного відростка на рівні середини дефекту до операції становила у середньому (7,38±0,36) мм, через 3 та 6 місяців – (7,13±0,40) мм та (6,98±0,44) мм відповідно (p>0,05). Щільність кісткової тканини в проекції середини колишніх післяекстракційних дефектів була у середньому (663,34±44,90) HU на 3-й місяць спостереження та (714,5±58,35) HU на 6-й місяць спостереження (p<0,05), що свідчить про формування в ділянці дефектів повноцінної кісткової тканини. Розглянуто клінічний випадок пацієнта 38 років як приклад успішного застосування комбінації автологічного дентин-графту та збагаченого тромбоцитами фібрину для заміщення дефекту, спричиненого видаленням зуба та радикулярної кісти великого розміру.
Висновки. Композиція автологічного дентин-графту з фібрином, збагаченим тромбоцитами, доводить свою ефективність при заміщенні періодонтально скомпрометованих зубів, біляверхівкових гранульом, радикулярних кіст.
34
Kryvenko, V. I., and O. I. Borodavko. "СТАН ОКСИДАТИВНОГО СТРЕСУ У ХВОРИХ З ПОЄДНАНИМ ПЕРЕБІГОМ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ ТА ОСТЕОПОРОЗУ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 3 (October 1, 2018): 75–80. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9281.
Full textAbstract:
Одним із факторів, який може впливати на розвиток та прогресування як цукрового діабету 2 типу (ЦД), так і остеопорозу (ОП), є оксидативний стрес (ОС). Однак, у літературі ми не знайшли повідомлень про виразність ОС у хворих з поєднаним перебігом ЦД та ОП.
Мета роботи – оцінити стан оксидативного стресу у хворих з поєднаним перебігом цукрового діабету 2 типу та остеопорозу.
Матеріал і методи. У дослідження включено 94 особи (від 50 до 70 років). До 1 групи увійшли 22 хворих на ОП, до 2 – 22 пацієнти з ЦД, до 3 – 50 хворих з поєднаним перебігом ЦД та ОП. Усім пацієнтам проводили ультразвукову денситометрію на ультразвуковому денситометрі Omnisense 7000 (BeamMedLtd, Ізраїль). Оцінку стану кісткової тканини проводили за критеріями ВООЗ. Інтенсивність ОС оцінювали за рівнем нітротирозину у сироватці крові. Пацієнтам з ЦД проводили дослідження глюкози натще, HbA1с, інсуліну та розрахунок індексу НОМА.
Результати. У хворих з поєднаним перебігом ЦД та ОП має місце збільшення виразності ОС, що підтверджено достовірним зростанням рівня нітротирозину у 2,8 раза, порівняно з хворими з ізольованим перебігом ОП, та у 2,1 раза – з ЦД (p<0,05). Рівень нітротирозину має вірогідний позитивний взаємозв’язок з HbA1c (r= +0,29, p<0,05). Тривалість ЦД понад 10 років супроводжується підвищенням рівня нітротирозину у 2,3 раза, порівняно з пацієнтами, які хворіють на ЦД до 5 років (p<0,05). Рівень нітротирозину асоціювався з параметрами ультразвукової денситометрії, що підтверджено зворотним взаємозв’язком нітротирозину та Т-індексом променевої кістки (r= -0,29, p<0,05), Т-індексом фаланги (r= -0,25, p<0,05).
Висновки. У пацієнтів з поєднаним перебігом ЦД та ОП відбувається інтенсифікація оксидативного стресу, яка може бути проявом синдрому «взаємного обтяження». Логічно припустити, що поряд із стандартною терапією, ці хворі повинні отримувати і препарати з антиоксидантними властивостями.
35
Voskresenska, L. K., V. V. Ryadnova, I. S. Steblovska, O. Yu Maksymuk, and A. V. Voskresenska. "Сучасні можливості лікування пацієнтів із синдромом сухого ока." Archive of Ukrainian Ophthalmology 10, no. 1 (May 17, 2022): 31–34. http://dx.doi.org/10.22141/2309-8147.10.1.2022.289.
Full textAbstract:
Актуальність. Останніми роками суттєво зростає частота виникнення синдрому сухого ока. Причинами такого росту є такі фактори, як стрес, хронічні захворювання (діабет, ревматизм тощо), вплив променевої енергії, вплив частих інстиляцій очних крапель. Одна з ключових причин у виникненні синдрому сухого ока пов’язана з процесами перекисного окиснення ліпідів, які виникають унаслідок багатьох несприятливих факторів, у результаті чого відбувається утворення вільних радикалів, що пошкоджують мембрани клітин. Антиоксидантна система запобігає регенерації вільних радикалів. Використання препаратів антиоксидантної дії значною мірою стабілізує ці процеси. Мета: оцінити ефективність застосування препаратів антиоксидантної дії в лікуванні пацієнтів із синдромом сухого ока. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 70 пацієнтів (140 очей) віком від 18 до 55 років із синдромом сухого ока. Всі пацієнти були розділені на 3 групи. 1-ша група (30 пацієнтів, 60 очей) отримувала у вигляді інстиляції 0,3% гіалуронову кислоту, 2-га група (10 пацієнтів, 20 очей) — інстиляції крапель, що містили вітаміни А, Е і 0,3% гіалуронову кислоту, 3-тя група (30 пацієнтів, 60 очей) — інстиляції антиоксиданту деларгіну (1000 мг/л). Усім пацієнтам було проведене комплексне офтальмологічне обстеження (біомікроскопія, оцінка сльозопродукції, контроль стабільності слізної плівки та ін.). Усі пацієнти отримували лікування впродовж 3 тижнів, інстиляцію препаратів проводили 3 рази на день. Результати. Аналіз основних показників у хворих із синдромом сухого ока: показник тесту Норна після лікування у пацієнтів 1-ї групи — 10,2 ± 0,2 с, 2-ї групи — 12,2 ± 0,01 с, 3-ї групи — 12,8 ± 0,01 с (р < 0,05); дані проби Ширмера у пацієнтів 1-ї групи після лікування — 10,5 ± 0,2 мм, 2-ї групи — 13,5 ± 0,1 мм, 3-ї групи — 15,8 ± 0,2 мм (р < 0,05). Частота миготливих рухів суттєво знизилась і відповідала нормі. Висновки. Застосування у пацієнтів із синдромом сухого ока препаратів, до складу яких входять антиоксиданти, значною мірою сприяє нормалізації показників, що характеризують цей процес.
36
Гнатюк, М. С., Л. В. Рубас, Л. В. Татарчук, and О. Б. Ясіновський. "ОСОБЛИВОСТІ МІКРОЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ СКРОНЕВОЇ КІСТКИ ТА НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ ЗА УМОВ ДІАБЕТИЧНОЇ АРТРОПАТІЇ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНОГО СУГЛОБА." Medical and Clinical Chemistry, no. 2 (August 4, 2021): 28–33. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2021.i2.12235.
Full textAbstract:
Вступ. Ушкодження суглобів у хворих на цукровий діабет є досить частим ускладненням. Особливості мікроелементного складу скроневої кістки та нижньої щелепи і структурні зміни скронево-нижньощелепного суглоба при цукровому діабеті вивчено недостатньо.
Мета дослідження – вивчити особливості мікроелементного складу скроневої кістки та нижньої щелепи за умов діабетичної артропатії скронево-нижньощелепного суглоба.
Методи дослідження. За допомогою атомно-абсорбційного спектрального аналізу досліджено вміст мікроелементів (заліза, міді, цинку, магнію, марганцю, свинцю) у скроневій кістці та нижній щелепі 45 лабораторних статевозрілих білих щурів-самців, яких поділили на 3 групи: 1-ша група нараховувала 15 інтактних практично здорових тварин, 2-га – 15 щурів з місячною діабетичною артропатією променево-нижньощелепного суглоба, 3-тя – 15 тварин з двомісячною вказаною патологією. Зі скроневої кістки та нижньої щелепи виготовляли гістологічні мікропрепарати. Цукровий діабет моделювали шляхом одноразового внутрішньочеревного введення стрептозотоцину фірми “Sigma” в дозі 50 мг/кг. Кількісні показники обробляли статистично.
Результати й обговорення. Встановлено, що при діабетичній артропатії скронево-нижньощелепного суглоба диспропорційно та нерівномірно зменшувався вміст заліза, міді, цинку, магнію, марганцю, свинцю у кістковій тканині скроневої кістки та нижньої щелепи. Вміст заліза у скроневій кістці при місячній діабетичній артропатії скронево-нижньощелепного суглоба знизився на 3,4 %, а в нижній щелепі – на 4,8 %, при двомісячній артропатії досліджувані показники змінилися, відповідно, на 4,8 та 13,7 % (р<0,001). Вміст міді у скроневій кістці при місячній діабетичній артропатії зменшився на 3,4 %, а в нижній щелепі – на 3,8 %, при двомісячному перебізі змодельованої патології – на 3,8 та 11,9 % відповідно (р<0,001). Вміст цинку, магнію, марганцю, свинцю у скроневій кістці та нижній щелепі у досліджуваних експериментальних умовах знижувався аналогічно. Зміни вмісту досліджуваних мікроелементів залежали від тривалості діабетичної артропатії та домінували в нижній щелепі.
Висновки. Діабетична артропатія скронево-нижньощелепного суглоба призводить до нерівномірного та диспропорційного зменшення вмісту мікроелементів у скроневій кістці та нижній щелепі. Найбільш виражений дисбаланс між вмістом досліджуваних мікроелементів виявлено при двомісячній діабетичній артропатії скронево-нижньощелепного суглоба та в нижній щелепі.
37
Sitnikova, O., and A. Melnyk. "Розробка алгоритму оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання." Nuclear and Radiation Safety, no. 1(93) (March 29, 2022): 71–76. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2021.1(93).08.
Full textAbstract:
Наразі джерела іонізуючого випромінювання розповсюджені та мають широкий спектр застосування. Медицина – одне з перших місць з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: для лікування онкологічних захворювань, наприклад, брахітерапія, дистанційна променева терапія (за допомогою, зокрема, гамма-ножа). Не менш розповсюджені джерела іонізуючого випромінювання у промисловості: для проведення радіографії (дефектоскопії), калібрування; застосовуються в засобах для вимірювання товщини листового матеріалу, рівня матеріалу в посудинах і трубах, у гамма-детекторах для проведення неруйнівного аналізу зварних швів різних конструкцій та трубопроводів тощо. Рівень небезпеки для людини від джерел іонізуючого випромінювання І та ІІ категорії дуже високий. Такі джерела внаслідок неналежного використання, зберігання чи протиправних дій можуть спричинити в організмі людини стохастичні та детерміновані ефекти у разі контакту з ними без необхідного захисту, як-от за кілька хвилин для джерел іонізуючого випромінювання І категорії та від кількох хвилин до декількох годин для джерел іонізуючого випромінювання ІІ категорії.
До того, у сучасному світі існує велика кількість екстремістських та терористичних угрупувань, які можуть бути зацікавлені у заволодінні джерелами іонізуючого випромінювання для вчинення радіологічної диверсії з використанням пристрою розсіювання радіоактивних матеріалів або випромінюючого пристрою. Тому країни, в яких здійснюється діяльність з використанням джерел іонізуючого випромінювання, повинні виконувати оцінку потенційних загроз і вразливості цих джерел та забезпечувати їх захищеність і збереження. Отже, на часі актуальним є питання розробки підходів до оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання.
У статті наведено загальний алгоритм проведення оцінки вразливості джерел іонізуючого випромінювання медичного і промислового призначення та стисло описано основні його етапи. Запропонований підхід полягає у використанні як кількісних (згідно з нормативно-правовими актами України), так і якісних показників, отриманих під час експертного оцінювання з врахуванням коефіцієнта конкордації (рівень узгодженості думок).
Метою оцінки вразливості є не лише визначення величини ризику вчинення незаконних дій із джерелами іонізуючого випромінювання, а й врахування можливих сценаріїв їх використання, для подальшого ухвалення рішень на основі ризик-орієнтованого підходу щодо розподілу наявних ресурсів для захисту людей та майна від наслідків зовнішньої радіологічної диверсії у різних місцях-цілях: на масовому заході (святкуванні), у столиці, в урядових будівлях, у туристичному місті тощо.
38
Mytsyk, Yu, Yu Borys Yu., I. Dutka I., I. Datz, N. Motrynets, A. Kucher, S. Pasichnyk, B. Borys, O. Mytsyk, and V. Matskevych. "APPLICATION OF THE DIFFUSION-WEIGHTED MRI FOR PREDICTION OF THE INTRAOPERATIVE BLOOD LOSS DURING THE NEPHRECTOMY IN PATIENTS WITH RENAL CELL CARCINOMA AFTER EMBOLIZATION OF RENAL ARTERY." Inter Collegas 4, no. 4 (December 25, 2017): 158–63. http://dx.doi.org/10.35339/ic.4.4.158-163.
Full textAbstract:
During the last decade renal artery embolization (RAE) is used for preparation of patients with renal cell carcinoma (RCC) of large size or significant vascularization to surgical treatment. Currently there is no accurate method of prediction of intraoperative blood loss in patients with RCC after RAE, that may give possibility for more adequate pre- and postoperative patient management and to define the indications for re-embolization. Goal. The goal of the study was to evaluate the possibility of application of diffusion-weighted imaging (DWI) of MRI and of apparent diffusion coefficient (ADC) for the prediction of the estimated intraoperative blood loss (EIBL) during the open radical nephrectomy in patients with RCC and after RAE. Materials and methods. The study enrolled 33 patients (main group, 18 males and 15 females) with solid RCC according to clinical and radiologic data and with the indications to selective RAE with subsequent radical nephrectomy. Mean size of the tumor was 8.6±3.8 cm in greatest dimension. In all patients with RCC in the same day or day before RAE and 7 days after the RAE MRI with additional DWI sequence with b-value=0.800 was performed. Subsequent measuring of the ADC over the tumor region was done in all cases. ADC values of the normal renal parenchyma for control were achieved during the examination of 15 healthy volunteers. In all patients with RCC 7-8 days after the RAE open radical nephrectomy with simultaneous EIBL measurement was executed. Results. In patients with EIBL less than 500 ml and with no episodes of the hemotransfusions mean ADC value decreased by 18.4-31.9% in comparison with initial ADC value. As opposed to that in patients with EIBL more than 500 ml and in selected cases with hemotransfusions mean ADC value increased by 4.91-65.64% compared to baseline value. Analysis of the acquired data showed significant (р<0.05) difference in main group of patients in whom no hemotransfusions were required in post-op period (n=27, 81.82%) in mean ADC values before and after RAE (decrease by 20.25%): 1.63±0.31×10−3 mm2/s vs 1.30±0.19×10−3 mm2/s. In main group patients with hemotransfusions in post-op period this value increased by 28.83%: 1.63±0.31×10−3 mm2/s vs 2.10±0.47×10−3 mm2/s (р<0.05). Conclusions. In the result of our study strong direct relationship (correlation coefficient r=0,96) between the volume of EIBL during open radical nephrectomy and ADC values in patients with RCC after RAE was detected. Application of MRI and its imaging biomarkers may be valuable clinical instrument for the prediction of the EIBL volume during the open radical nephrectomy in patients with RCC after RAE and need of the hemotransfusion in post-op period. Key words: renal cell carcinoma, embolization, biomarker, nephrectomy, blood loss, MRI ДИФУЗІЙНО-ЗВАЖЕНА МРТ У ПЕРЕДБАЧЕННІ ІНТРАОПЕРАЦІЙНОЇ КРОВОВТРАТИ ПІД ЧАС НЕФРЕКТОМІЇ У ХВОРИХ ІЗ НИРКОВО-КЛІТИННИМ РАКОМ ПІСЛЯ ЕМБОЛІЗАЦІЇ НИРКОВОЇ АРТЕРІЇМицик Ю.О., Борис Ю.Б., Дутка І.Ю., Дац І.В., Мотринець Н.П., Кучер А.Р., Пасічник С.М., Борис Б.Ю., Мицик О.І., Мацькевич В.М. Впродовж останнього десятиріччя емболізація ниркової артерії (ЕНА) застосовується при підготовці до хірургічного лікування хворих із нирково-клітинним раком (НКР) значних розмірів та гіперваскуляризацією. На даний момент не існує методу який би з достатньою точністю дозволив прогнозувати інтраопераційну крововтрату у хворих з НКР після ЕНА, що в свою чергу б дало можливість оптимізувати підготовку до операції та післяопераційного періоду, визначати покази до повторної емболізації. Мета. Мета дослідження полягала у оцінці можливості застосування дифузійно-зважених зображень (ДЗЗ) МРТ та вимірюваного коефіцієнта дифузії (ВКД) для передбачення об’єму оціночної інтраопераційної крововтрати (ОІК) під час відкритої радикальної нефректомії у хворих з НКР та після ЕНА. Матеріали та методи. До основної групи ввійшло 33 хворих (18 чоловіків і 15 жінок) із солідним НКР за даними клінічних і променевих досліджень та із показами до селективної ЕНА і подальшої радикальної нефректомії. Середній розмір пухлини становив 8,6±3,8 см у найбільшому вимірі. Всім пацієнтам із НКР в той самий чи за 1 день перед селективною ЕНА та через 7 днів після ЕНА проводилась МРТ черевної порожнини, яка крім стандартних послідовностей додатково включала осьові ДЗЗ з б-показником = 0, 800 мм2/с з подальшим визначенням ВКД над ділянкою пухлини. Показники ВКД здорової ниркової паренхіми для контролю були отримано при МРТ обстеженні 15 здорових волонтерів без ниркової патології. Усім хворим із НКР через 7-8 днів після селективної ЕНА була виконана відкрита радикальна нефректомія під час якої проводили визначення ОІК. Результати. У пацієнтів, у яких ОІК не перевищувала 500 мл та не спостерігалось жодного епізоду гемотрансфузії середнє значення ВКД зменшувалось у порівнянні з вихідною середньою величиною ВКД на 18,4-31,9%. На противагу цьому, у хворих в яких ОІК перевищувала 500 мл і в окремих випадках проводились гемотрансфузії, середнє значення ВКД зростало у порівнянні із початковим значенням на 4,91-65,64%. Аналіз отриманих даних засвідчив, що у хворих основної групи після ЕНА, у яких не виникала потреба у гемотрансфузії в післяопераційному періоді (n=27, 81,82%) середнє значення ВКД статистично достовірно (р<0,05) відрізнялось від цього показника до емболізації і зменшувалось на 20,25% по відношенню до вихідного значення: 1,30±0,19×10−3 мм2/с проти 1,63±0,31×10−3 мм2/с. У хворих основної групи, яким в післяопераційному періоді проводилась гемотрансфузія (n=6, 18,18%) середнє значення ВКД після ЕНА навпаки зростало на 28,83% у порівнянні з початковою величиною і становило 2,10±0,47×10−3 мм2/с проти 1,63±0,31×10−3 мм2/с (р<0,05). Висновки. В результаті дослідження було встановлено існування сильного прямого взаємозв’язку (індекс кореляції r=0,96) між об’ємом ОІК під час відкритої радикальної нефректомії та значенням ВКД у хворих із НКР після селективної ЕНА. Застосування МРТ та її променевих біомаркерів ДЗЗ та ВКД може бути корисним клінічним інструментом для передбачення об’єму ОІК під час відкритої радикальної нефректомії у хворих з НКР після ЕНА та необхідності у гемотрансфузії в післяопераційному періоді.Ключові слова: нирково-клітинний рак, емболізація, біомаркер, нефректомія, крововтрата, магнітно-резонансна томографія ДИФФУЗИОННО-ВЗВЕШЕННАЯ МРТ ДЛЯ ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ИНТРАОПЕРАЦИОННОЙ КРОВОПОТЕРИ ПРИ ВЫПОЛНЕНИИ НЕФРЕКТОМИИ У БОЛЬНЫХ С ПОЧЕЧНО-КЛЕТОЧНЫМ РАКОМ ПОСЛЕ СЕЛЕКТИВНОЙ ЭМБОЛИЗАЦИИ ПОЧЕЧНЫХ АРТЕРИЙМыцик Ю.О., Борис Ю.Б., Дутка И.Ю., Дац И.В., Мотринець Н.П., Кучер А.Р., Пасичник С.М., Борис Б.Ю., Мыцик О.И., Мацькевич В.М. На протяжении последнего десятилетия эмболизация почечной артерии (ЭПА) используется при подготовке к хирургическому лечению больных с почечно-клеточным раком (ПКР) значительных размеров и гиперваскуляризацией. На данный момент не существует метода, который бы с достаточной точностью разрешил бы прогнозировать интраоперационную кровопотерю у больных с ПКР после ЭПА, что б в свою очередь позволило бы оптимизировать подготовку к операции и послеоперационного периода, определять показания к повторной ємболизации. Цель. Целью исследования было оценка возможности использования диффузионно-взвешенных изображений (ДВИ) МРТ и измеряемого коэффициента диффузии (ИКД) для предвидения объема оценочной интраоперационной кровопотери (ОИК) во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР и после ЭПА. Материалы и методы. В основную группу вошло 33 больных (18 мужчин и 15 женщин) с солидным ПКР по данным клинических и лучевых исследований и с показаниями к селективной ЭПА с последующей радикальной нефректомией. Средний размер опухоли составлял 8,6±3,8 в наибольшем измерении. Всем больным с ПКР в тот же или за 1 день до ЭПА, а также через 7 дней после нее проводили МРТ брюшной полости, которая кроме стандартных последовательностей включала осевые ДВИ с б-показателем=0, 800 мм2/с с дальнейшим определением ИКД над областью опухоли. Показатели ИКД здоровой почечной паренхимы для контроля были одержаны при МРТ обследовании 15 здоровых волонтеров без почечной патологии. Всем больным с ПКР через 7-8 дней после селективной ЭПА была проведена открытая радикальная нефректомия во время которой проводили измерение ОИК. Результаты. У пациентов, у которых ОИК не превышала 500 мл и не наблюдалось ни одного случая гемотрансфузии среднее значение ИКД уменьшалось по сравнению с исходной величиной на 18,4-31,9%. В противоположность этому, у больных, у которых ОИК превышала 500 мл и в отдельных случаях проводилась гемотрансфузия, среднее значение ИКД увеличивалось в сравнении с начальной величиной на 4,91-65,64%. Анализ полученных данных показал, что у больных основной группы после ЄПА, у которых не возникало необходимости в гемотрансфузии в послеоперационном периоде (n=27, 81,82%) среднее значение ИКД статистически достоверно (р<0,05) отличалось от этого показателя до эмболизации и уменьшалось на 20,25% по отношению к исходному значению: 1,30±0,19×10−3 мм2/с против 1,63±0,31×10−3 мм2/с. У больных основной группы, которым в послеоперационном периоде проводилась гемотрансфузия (n=6, 18,18%), среднее значение ИКД после ЭПА наоборот вырастало в сравнении с начальной величиной и составляло 2,10±0,47×10−3 мм2/с против 1,63±0,31×10−3 мм2/с (р<0,05). Выводы. В результате исследования было установлено присутствие сильной прямой взаимосвязи (индекс корреляции r=0,96) между объемом ОИК и значением ИКД во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР после селективной ЭПА. Использование МРТ и ее лучевых биомаркеров ДВИ и ИКД может быть полезным клиническим инструментом для предвидения объема ОИК во время открытой радикальной нефректомии у больных с ПКР после ЭПА и необходимости в гемотрансфузии в послеоперационном периоде. Ключевые слова: почечно-клеточный рак, эмболизация, биомаркер, кровопотеря, нефрэктомия, магнитно-резонансная томография
39
Sokol, V. "FORENSIC ASSESSMENT OF ADVERSE OUTCOMES OF ISOLATED DIAPHYSEAL FEMORAL FRACTURES." Inter Collegas 7, no. 1 (April 15, 2020): 26–33. http://dx.doi.org/10.35339/ic.7.1.26-32.
Full textAbstract:
FORENSIC ASSESSMENT OF ADVERSE OUTCOMES OF ISOLATED DIAPHYSEAL FEMORAL FRACTURES
Sokol V.
Fractures of the diaphysis of the femur are one of the most frequent mechanical injuries of the skeleton, however, the frequency and causes of the development of the complicated post-traumatic period are not well understood. The aim of this research was to study the causes of the development of adverse outcomes of isolated diaphyseal femoral fractures. Object and methods of research. Retrospective analysis of the protocols of clinical and radiological examination of 21 patients with adverse outcomes of a femoral diaphysis fracture, which, according to the results of the initial expert assessment, did not establish the severity of injuries due to the development of complications in the postoperative period. Results. The main cause of fractures in this category of patients is road traffic accidents (90.4% of cases); closed fractures of the femoral diaphysis (85.7%) in the middle third (76.1%) in men (76.2%) prevailed. The following reasons for the unsatisfactory results of surgical treatment of diaphyseal fractures of the femur were revealed: 1) patient-dependent: a combination of overweight and arthrosis of adjacent (hip and knee) joints - 57.1%; violation of the motor regime in the form of physical inactivity (19.0%) and excessive axial load on the operated leg (19.0%); 2) implant-dependent: a mismatch between the dimensions of the device for immersion osteosynthesis and the anatomical sizes of the corresponding segments of the femur in all cases; 3) surgical-dependent causes: unresolved intraoperative displacement of fragments of the femur (23.8%), violation of the technology of radiation diagnostics (14.3%), violation of the terms of postoperative x-ray monitoring (23.8%) and perioperative antibiotic prophylaxis (14.3%). The consequence of this was a violation of the stability of osteosynthesis in 95.2% with a secondary displacement of bone fragments of the femur (47.6%), delayed consolidation of a hip fracture (61.9%), the formation of pseudarthrosis of the femur (38.1%), and post-traumatic femoral deformity bones (71.4%), development of post-traumatic contracture of the knee joint (81.0%), suppuration of the postoperative wound (23.8%), development of post-traumatic osteomyelitis (14.3%), migration of screws from the osseous plate (47.6% ), migration of a distal blocked nail from the intramedullary st rust (4.8%), intramedullary rod migration (4.8%).
Keywords: diaphyseal femoral fracture, surgical treatment, perioperative risk factors, postoperative complications, unsatisfactory outcomes.
Резюме.
СУДОВО-МЕДИЧНА ОЦІНКА НЕСПРИЯТЛИВИХ НАСЛІДКІВ ІЗОЛЬОВАНИХДІАФІЗАРНИХ ПЕРЕЛОМІВ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ.
Сокол В.К.
Переломи діафіза стегнової кістки є однією з найбільш частих механічних травм скелета, проте частота і причини розвитку ускладненого посттравматичного періоду вивчені недостатньо. Метою даного дослідження стало вивчення причин розвитку несприятливих наслідків ізольованих діафізарних переломів стегнової кістки. Об'єкт і методи досліджень.Ретроспективний аналіз протоколів клініко-рентгенологічного обстеження 21 хворого з несприятливими наслідками перелому діафіза стегнової кістки, яким за підсумками первинної експертної оцінки не була встановлена ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з розвитком ускладнень в післяопераційному періоді. Результат досліджень. Основна причина переломів у даній категорії пацієнтів - дорожньо-транспортні пригоди (90,4% випадків); переважали закриті переломи діафіза стегнової кістки (85,7%) в середній третині (76,1%) у чоловіків (76,2%). Виявлено наступні причини незадовільних результатів хірургічного лікування діафізарних переломів стегнової кістки: 1) паціентзалежні: поєднання надмірної ваги і артрозу суміжних (кульшового і колінного) суглобів - 57,1%; порушення рухового режиму у вигляді гіподинамії (19,0%) і надлишкового осьового навантаження на оперовану ногу (19,0%); 2) імплантзалежні: невідповідність розмірів пристрою для погружного остеосинтезу і анатомічних розмірів відповідних сегментів стегнової кістки у всіх випадках; 3) хірургзалежні причини: неусунення інтраопераційно зміщення фрагментів стегнової кістки (23,8%), порушення технології променевої діагностики (14,3%), порушення термінів післяопераційного рентгенконтроля (23,8%) і періопераційної антибіотикопрофілактики (14,3%). Наслідком цього стало порушення стабільності остеосинтезу в 95,2% з вторинним зміщенням кісткових фрагментів стегнової кістки (47,6%), сповільнена консолідація перелому стегна (61,9%), формування псевдоартрозу стегнової кістки (38,1%), посттравматична деформація стегнової кістки (71,4%), розвиток посттравматичної контрактури колінного суглоба (81,0%), нагноєння післяопераційної рани (23,8%), розвиток посттравматичного остеомієліту (14,3%), міграція гвинтів з накісткової пластини (47,6% ), міграція дистального цвяха, що блокує, з інтрамедулярного стрижня (4,8%), міграція інтрамедулярного стрижня (4,8%).
Ключові слова: діафізарний перелом стегна, хірургічне лікування, періопераційні фактори ризику, післяопераційні ускладнення, незадовільні наслідки діафізарних переломів стегна.
Резюме.
СУДЕБНО-МЕДИЦИНСКАЯ ОЦЕНКА НЕБЛАГОПРИЯТНЫХ ИСХОДОВ ИЗОЛИРОВАННЫХ ДИАФИЗАРНЫХ ПЕРЕЛОМОВ БЕДРЕННОЙ КОСТИ.
Сокол В.К.
Переломы диафиза бедренной кости являются одной из наиболее частых механических травм скелета, однако частота и причины развития осложненного посттравматического периода изучены недостаточно. Целью данного исследования стало изучение причин развития неблагоприятных исходов изолированных диафизарных переломов бедренной кости. Объект и методы исследований. Ретроспективный анализ протоколов клинико-рентгенологического обследования 21 больного с неблагоприятными исходами перелома диафиза бедренной кости,которым по итогам первичной экспертной оценки не была установлена степень тяжести телесных повреждений в связи с развитием осложнений в послеоперационном периоде.Результат исследований. Основная причина переломов у данной категории пациентов - дорожно-транспортные происшествия (90,4% случаев); преобладали закрытые переломы диафиза бедренной кости (85,7%) в средней трети (76,1%) у мужчин (76,2%). Выявлены следующие причины неудовлетворительных результатов хирургического лечения диафизарных переломов бедренной кости: 1) пациентзависимые: сочетание избыточного веса и артроза смежных (тазобедренного и коленного) суставов - 57,1%; нарушение двигательного режима в виде гиподинамии (19,0%) и избыточной осевой нагрузки на оперированную ногу (19,0%); 2) имплантзависимые: несоответствие размеров устройства для погружного остеосинтеза и анатомических размеров соответстующих сегментов бедренной кости во всех случаях; 3)хирургзависимые причины: неустраненное интраоперационно смещение фрагментов бедренной кости (23,8%), нарушение технологии лучевой диагностики (14,3%), нарушение сроков послеоперационного рентгенконтроля (23,8%) и периоперационной антибиотикопрофилактики (14,3%). Следствием этого явилось нарушение стабильности остеосинтеза в 95,2% с вторичным смещением костных фрагментов бедренной кости (47,6%), замедленная консолидация перелома бедра (61,9%), формирование псевдоартроза бедренной кости (38,1%), посттравматическая деформация бедренной кости (71,4%), развитие посттравматической контрактуры коленного сустава (81,0%), нагноение послеоперационной раны (23,8%), развитие посттравматического остеомиелита (14,3%), миграция винтов из накостной пластины (47,6%), миграция дистального блокируемого гвоздя из интрамедуллярного стержня (4,8%), миграция интрамедуллярного стержня (4,8%).
Ключевые слова: диафизарный перелом бедра, хирургическое лечение, периоперационные факторы риска, послеоперационные осложнения, неудовлетворительные исходы переломов диафиза бедра.
40
Galaychuk, I. Y., and L. V. Nitefor. "Cаркомьі грудной железьі: адъювантньіе методьі лечения." Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, no. 2 (July 14, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2017.2.7536.
Full textAbstract:
Мета роботи: здійснити ретроспективний аналіз ад’ювантних методів лікування хворих на саркоми грудних залоз (СГЗ), які знаходяться в базі канцер-реєстрів 15 обласних онкодиспансерів України.Матеріали і методи. За період 2000–2015 рр. зареєстровано 378 випадків сарком грудних залоз під шифрами 3227, 3332, 3235 і 3254 в обласних онкодиспансерах. Для статистичної обробки брали дані лікування 360 жінок хворих на СГЗ.Лікування: хірургічний метод був застосований у 81 пацієнтки (22,5 %); у 179 хворих (49,7 %) було комплексне лікування: хірургічне + хіміо-променева терапія, 74 пацієнтки (20,6 %) отримали хіміотерапію, променеву терапію або комбінацію цих методів; у 26 хворих (7,2 %) лікування не проводилось через відмову або протипоказання.Для системного ад’ювантного лікування застосовували CAF, CMF, AC схеми поліхіміотерапії. Променева терапія (ПТ) здійснювалась у неоад’ювантному (36–40 Гр.-екв.) і післяопераційному (40–65 Гр.-екв.) режимах.Результати досліджень та їх обговорення. Хірургічні методи лікування відіграють основну роль у лікуванні сарком грудної залози; загальна однорічна виживаність становить 80,2 %, трирічна – 51,9 % і п’ятирічна – 43,2 %.Комбінація хірургічних методів з ад’ювантною хіміо-променевою терапією не мала переваг у виживаності хворих, порівняно з одним хірургічним методом. Загальне однорічне виживання хворих становило 80,4 %, трирічне – 56,4 %, п’ятирічне – 31,3 %.Ад’ювантні методи хіміо-променевої терапії у самостійному режимі не досягають результатів хірургічного лікування. Загальна однорічна виживаність хворих становила 63,5 %, трирічна – 32,4 %, п’ятирічна – 13,5 %, що істотно менше (р < 0,05), ніж в групах з хірургічним лікуванням.
41
Buchneva, O. V. "Інструментальні методи дослідження при гострих аортальних синдромах: переваги та недоліки методів." Cardiology and cardiac surgery: continuous professional development, April 22, 2019, 44–52. http://dx.doi.org/10.30702/ccs.201905.02.0094452.
Full textAbstract:
Лікування хворих із захворюваннями та пошкодженнями аорти є одним з найважливіших завдань сучасної судинної реконструктивної хірургії. За умови своєчасної та точної діагностики гострої патології аорти, розривів аневризм, розшарувань і поранень аорти можливе успішне хірургічне лікування хворих та постраждалих.
Основними методами діагностики гострого аортального синдрому є ультразвукове до-слідження, мультиспіральна комп’ютерна томографія, ангіографія. Однак кожен метод має свої обмеження, при використанні будь-якого методу можливі діагностичні помилки.
Вивчена діагностична ефективність методів діагностики при гострій патології аорти, пе-реваги та обмеження кожного методу діагностики та їх причини, розроблена оптимальна послідовність застосування методів променевої діагностики, алгоритми обстеження хво-рих при гострих аортальних синдромах.
42
Шапринський, В. О., О. О. Воровський, О. А. Камінський, Я. М. Пашинський, and Ю. А. Миронишен. "ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ НЕПАРАЗИТАРНИХ КІСТ ПЕЧІНКИ." Art of Medicine, October 7, 2020, 174–81. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.3.15.174.
Full textAbstract:
Резюме. Мета дослідження: покращити результати хірургічного лікування непаразитарних кіст печінки за рахунок розробки та удосконалення методів оперативного втручання.
Матеріал та методи. Прооперовано 102 хворих: 88 (86,3 %) – непаразитарні кісти печінки, 14 (13,7 %) – полікістоз. За способом лікування: І група – міні-інвазивні методи – 56 (54,9 %) випадків; ІІ група – лапаротомні втручання – 32 (31,4 %).
Результати дослідження. При застосуванні лапароскопічних методів середній ліжко-день склав 4,5 ± 1,0, післяопераційні ускладнення – 1 (1,8 %) випадок. При лапаротомних способах відповідно: 12,0 ± 1,5 та 2 (6,3 %), що підтверджує перевагу міні-інвазивних методів. Рецидив – у 3 (2,9 %) випадках.
Висновки:
Для запобігання розвитку небезпечних ускладнень непаразитарних кіст печінки та з метою їх ранньої діагностики рекомендовано застосовувати променеві методи дослідження та ліквідовувати їх міні-інвазивними способами на ранній стадії формування.
Застосування міні-інвазивного методу фенестрації кіст з деепітелізацією їх оболонок при полікістозі печінки є операцією вибору, що дає змогу уповільнити розвиток гепатоцелюлярної недостатності.
Поєднання міні-інвазивних методик з біполярною коагуляцією, чи лазерною дисекцією, чи зварювальною електрокоагуляцією призвело до зменшення таких ускладнень як інтраопераційна кровотеча і жовчопідтікання; стало можливим їх застосування не тільки при кістектомії великих ускладнених кіст, а й при резекційних методах лікування.
Застосування зварювального електрокоагулятора ЕК-300М “Свармед” при лапароскопічній цистектомії призвело до зменшення тривалості операції та перебування в стаціонарі в 2 рази, кількість рецидивів – з 10 до 2,9 %.
43
КАЧУР, О. Ю., and Г. О. СЛАБКИЙ. "ВПЛИВ РІЗНИХ МОДЕЛЕЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМЕНЕВОЇ ДІАГНОСТИКИ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ І ТЕРМІНИ ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИ НАДАННІ СТАЦІОНАРНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 4 (March 11, 2015). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2014.4.3512.
Full textAbstract:
<div><p><strong>Мета: </strong>проаналізувати організаційні моделі служби променевої діагностики у багатопрофільних стаціонарах, визначити оптимальний варіант організації роботи служби за сучасних умов.</p><p><strong>Матеріали і методи.</strong> У роботі використано<strong> </strong>наступні методи: бібліографічний, статистичний, експертної оцінки, описового моделювання. Експертній оцінці підлягало 450 історій хвороби стаціонарного хворого. Експертами виступали дослідники, завідувачі відділень та лікуючі лікарі.</p><p><strong>Результати</strong>. Встановлено відмінності між моделями організації роботи променевої служби на другому рівні надання медичної допомоги, які полягали у маршруті пацієнта, термінах перебування на стаціонарному лікуванні та раціональності призначення високовартісних обстежень.</p><p><strong>Висновки. </strong>Оптимальною моделлю організації променевої діагностики, яку можна рекомендувати для впровадження в ЗОЗ, є модель, коли відділення/кабінети променевої діагностики об’єднані в єдину службу променевої діагностики ЗОЗ, рентгенологічні методи та методи УЗД застосовуються відповідно до клінічного/локального протоколу, а високовартісні методи діагностики призначаються лише за потреби уточнення діагнозу.</p><p>КЛЮЧОВІ СЛОВА: <strong>служба променевої діагностики, організаційна модель, стаціонарна медична допомога.</strong></p></div>
44
Rybakov, S. Y., V. O. Shidlovskyi, and O. V. Shidlovskyi. "ПЕРВИННИЙ ГІПЕРАЛЬДОСТЕРОНІЗМ – ЯК ЙОГО ДІАГНОСТУВАТИ." Вісник наукових досліджень, no. 2 (August 17, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.2.7847.
Full textAbstract:
Діагностика первинного гіперальдостеронізму базується на аналізі декількох блоків даних: клінічної картини (анамнез, фізикальний огляд); результатів лабораторного (в основному гормони, функціональні проби) й інструментального обстежень (топічна діагностика). Клінічна картина захворювання, на жаль, надає мало опорних даних для діагностики цієї патології. Процедура діагностики первинного гіперальдостеронізму при підозрі на наявність цієї патології складається з трьох основних етапів: I – встановлення наявності гіперальдостеронізму шляхом визначення концентрації альдостерону, активності реніну в плазмі крові; II – виконання одного або декількох тестів, що підтверджують діагноз; III – визначення форми (варіанта) гіперальдостеронізму за допомогою деяких гормональних проб, функціональних тестів, методів топічної діагностики. Мета дослідження – ознайомити лікарів-кардіологів, ендокринологів, лаборантів, променевих діагностів з методами і принципами діагностики гіперальдостеронізму.Матеріали і методи. Проаналізовано опубліковані результати досліджень багатьох авторів, які присвячені діагностиці гіперальдостеронізму.Результати досліджень та їх обговорення. В огляді проведено аналіз діагностики гіперальдостеронізму за трьома напрямками – клінічним, лабораторним та інструментальним. Кожний із цих напрямків розглянуто з метою встановлення наявності гіперальдостеронізму, виконання підтверджувальних тестів і проб, виявлення його варіанта або форми і топічної діагностики. Крім того, розглянуто різні варіанти співвідношення результатів пропонованих тестів і їх використання для встановлення ді агнозу.Висновки. Діагностика гіперальдостеронізму базується на клінічних тестах. Перевагу у встановленні діагнозу віддають функціональним пробам, лабораторно-інструментальному обстеженню, а в топічній діагностиці – результатам МРТ, КТ, сцинтиграфії.
45
Головко, Т. С., В. С. Іванкова, О. О. Бакай, Л. А. Шевчук, and Л. М. Барановська. "Променеві методи дослідження у моніторингу лікування хворих на метастатичний рак піхви." Clinical Oncology 1, no. 33 (2019). http://dx.doi.org/10.32471/clinicaloncology.2663-466x.38.22322.
Full text
46
Dutka, I. M. "ПРОБЛЕМИ РАДІОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ В КОНТЕКСТІ МЕДИЧНОЇ ПОСЛУГИ У РІЗНИХ ГАЛУЗЯХ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Вісник наукових досліджень, no. 2 (August 17, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.2.7692.
Full textAbstract:
Вивчено особливості радіологічних методів діагностики як медичної послуги в окремих галузях медицини, так і за окремими найпоширенішими методиками в Україні та інших країнах світу.Мета дослідження – аналіз сучасної ситуації та наукове обґрунтування проблем медичної послуги в напрямку радіологічної діагностики у різних галузях охорони здоров’я.Матеріали і методи. Проведено пошук, узагальнення та аналіз публікацій зарубіжних та вітчизняних джерел стосовно медичної послуги у радіології, застосовуючи методику контент-аналізу. В роботі використано епідеміологічні (історично-описовий, аналітичний методи) та соціологічні методи (логічна індукція, дедукція, емпіричні узагальнення). Систематизацію та аналіз дослідження проводили на персональному комп’ютері з використанням програм Microsoft Office 2016.Результати досліджень та їх обговорення. Відзначено, що радіологія – це одна з найбільш капіталоємних галузей медицини, тому при виборі методу променевої діагностики доцільно враховувати критерії радіаційної безпеки, інформативності, інвазивності, економічності та доступності. Для безперебійної роботи такої діагностичної техніки необхідні значні кошти на запасні частини і проведення профілактичних оглядів. А в даний час у більшості регіонів нашої країни закупівля медичної техніки як вітчизняної, так і імпортної задовольняють потреби лікувально-профілактичних установ лише на 30–40 %. У результаті високого ступеня зносу наявної медичної техніки (за експертними оцінками до 80 %) в установах охорони здоров’я відбувається зниження ефективності діагностичного процесу, в тому числі у результаті нерентабельного використання пропускної здатності сучасної діагностичної апаратури. Однією з причин такого становища є недостатня пропрацьованість методології аналізу використання високовартісного медичного обладнання та системи медико-економічного обґрунтування його придбання.Висновки. Важливим є перегляд та вирішення питань із забезпечення і контролю якості діагностичного процесу та вдосконаленні стандартизації цих послуг. Проблеми якості та ефективність діяльності лікувального закладу прямо пов’язані з обсягом фінансування та способом розподілення фінансових ресурсів усередині лікувального закладу. Власне державне управління якістю надання медичних послуг має бути невід’ємною складовою державного регулювання ринку медичних послуг.
47
Солоджук, Ю. І., М. М. Рожко, І. Р. Ярмошук, О. Г. Денисенко, and А. В. Пантус. "ВИЗНАЧЕННЯ ЩІЛЬНОСТІ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ПРИ ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ АТРОФІЇ КОМІРКОВОГО ВІДРОСТКА ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ ТА ЧАСТИНИ НИЖНЬОЇ ЩЕЛЕПИ У ЖІНОК ПОСТМЕНОПАУЗАЛЬНОГО ВІКУ." Art of Medicine, July 6, 2020, 76–81. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.2.14.76.
Full textAbstract:
Вступ. Вимірювання кісткової щільності на основі даних конусно-променевої комп'ютерної томографії вважається достовірним, оскільки при даному методі виміри проводяться на основі об'єктивно відкаліброваної шкали Гаунсфілда.
Мета дослідження – оцінка щільності кісткової тканини верхньої та нижньої щелеп у жінок постменопаузального віку з остеопенією до та після хірургічного лікування атрофії кісткової тканини щелеп з використанням остеопластичного матеріалу та осеїн-гідроксиапатитного комплексу.
Матеріали і методи дослідження. Нами було проведено спостереження за 63 жінками в постменопаузального періоду з остеопенією, віком від 50 до 59 років. Всі дані КПКТ було переглянуто за допомогою Оne Volume Viewer після чого були експортовані за допомогою програмного забезпечення SIMPLANT 11.04. Після чого в програмному забезпеченні SIMPLANT 11.04 відбувався розрахунок щільності кісткової тканини.
Результати дослідження та їх обговорення. При проведенні визначення щільності кісткової тканини у хворих І групи перед хірургічним втручанням середнє значення показників щільності кісткової тканини складало 434,25±123,11 (р˂0,05) одиниць Гаунсфілда. При вимірюванні показників щільності кісткової тканини у хворих другої групи перед хірургічним втручанням складало 395,45±76,21 одиниць Гаунсфілда. В ІІІ досліджувальній групі показники щільності кісткової тканини перед хірургічним втручанням складали 579,87±98,43 одиниць Гаунсфілда.
Висновки За результатами дослідження виявлено високу ефективність використання осеїн-гідроксиапатитного комплексу при хірургічному лікуванні атрофії кісткової тканини щелеп у жінок постменопаузального віку з остеопенією.
48
Mardyeva, G. M., and M. N. Abdullaeva. "К РЕНТГЕНОЛОГИЧЕСКОЙ ОЦЕНКЕ СТЕПЕНИ ТЯЖЕСТИ СИНДРОМА ДЫХАТЕЛЬНЫХ РАССТРОЙСТВ У НОВОРОЖДЕННЫХ." Вісник наукових досліджень, no. 2 (August 17, 2017). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.2.7648.
Full textAbstract:
В останні роки респіраторні розлади новонароджених стали приваблювати велику увагу дослідників, так як нерідко їх результатом є хронічна дихальна недостатність, бронхообструктивний синдром, бронхолегенева дисплазія у дітей більш старшого віку. Своєчасність оцінки стану органів дихання у новонароджених і особливо недоношених, а також наявність ознак морфологічної незрілості при синдромі дихальних розладів (СДР) вимагає широкого використання загальновідомих методів обстеження, зокрема це стосується своєчасного рентгенологічного обстеження.Мета дослідження – визначити рентгенологічні критерії ступеня тяжкості синдрому дихальних розладів (СДР) при пневмонії новонароджених.Матеріали і методи. Проведено клініко-рентгенологічне обстеження 100 новонароджених, з них 50 доношених новонароджених і 50 недоношених новонароджених із недоношеністю I і II ступенів.Результати досліджень та їх обговорення. Новонароджені діти, народжені з СДР, вимагають особливої уваги з перших днів хвороби і професійно грамотної лікарської тактики. При рентгенологічному обстеженні недоношених новонароджених із пневмонією спостерігали превалювання прояву ознак, властиві СДР. Ґрунтуючись на власних спостереженнях і аналізуючи наявну інформацію в літературі, а також узагальнюючи вивчені нами класифікації про рентгенологічні прояви стадій СДР, виділили наступний варіант рентгенологічної верифікації змін за ступенями залежно від тяжкості рентгенологічних проявів та вираження ознак, що бувають при запальному процесі на тлі незрілості легеневої тканини. I ступінь тяжкості: помірне зниження пневматизації, міліарна плямистість, обмежені слабоінтенсивні тіні, нодозно-ретикулярна сітка (розпливчаста), “повітряна бронхограма” помітна. II ступінь тяжкості: зниження пневматизації, грубі, безладно розкидані ділянки ущільнень легеневої тканини, нодозно-ретикулярна сітка, “повітряні бронхограми”. III ступінь тяжкості: виражене зниження пневматизації (“матове скло”), згладження легенево-діафрагмальної і легенево-серцевої межі (симптом “силуету”), “повітряні бронхограми”. IV ступінь тяжкості: “білі легені”. Уточнення лікарем-рентгенологом ступеня тяжкості СДР новонародженого при пневмонії дозволяє найбільш точно й об’єктивно оцінити стан тяжкості хворої дитини.Висновки. Результати рентгенологічних досліджень при пневмонії у новонароджених дітей дозволяють зробити висновок про необхідність проведення їх в неонатальному періоді. Рентгенологічний метод оцінки ступеня тяжкості СДР при пневмонії новонароджених дітей, особливо недоношених, і з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку зручний своєю неінвазивністю, мінімальним променевим навантаженням на обстежуваного, широким спектром показників і багатою інформацією морфологічних даних, що сприяє своєчасній корекції комплексного лікування, особливо при ризику СДР, економії використання лікарських препаратів, зменшенні розвитку постгіпоксичних ускладнень адаптаційного періоду.
49
Shamsiev, А. М., and S. S. Zayniev. "КОМП’ЮТЕРНО-ТОМОГРАФІЧНА СЕМІОТИКА ХРОНІЧНОГО РЕЦИДИВНОГО ГЕМАТОГЕННОГО ОСТЕОМІЄЛІТУ." Вісник наукових досліджень, no. 4 (January 13, 2018). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2017.4.8361.
Full textAbstract:
Проблема хронічного гематогенного остеомієліту все ще залишається актуальною на сьогодні. Це стосується не лише діагностики захворювання, розпізнавання ускладнень, трактування клінічної картини, а й методів лікування.Мета дослідження – оцінка можливостей комп’ютерної томографії (КТ) при вказаній патології.Матеріали і методи. В роботі проаналізовано ефективність використання комп’ютерної томографії у комплексі обстежень 60 пацієнтів із хронічним рецидивним гематогенним остеомієлітом трубчастих кісток віком від 7 до 22 років, яких спостерігали у відділенні гнійної хірургії 2-клініки Самаркандського державного медичного інституту в період з 2006 до 2016 р.Результати досліджень та їх обговорення. КТ, на відміну від оглядової рентгенографії, дозволила більш точно визначити справжні розміри деструктивного процесу в ураженій кістці. У всіх випадках КТ перевершувала традиційну рентгенографію при виявленні дрібних секвестрів, що підтримували хронічний запальний процес та зумовлювали рецидивний перебіг захворювання.Висновки. Комп’ютерна томографія забезпечує найвищу достовірність виявлення гнійно-некротичних змін в уражених кістках та підвищує роль променевих методів діагностики у розробці комплексу ліквальних заходів, у тому числі об’єму та тактики операційного втручання при хронічному рецидивному гематогенному остеомієліті.
50
Варбанець, С. В., А. С. Цвик, О. Ю. Пукас, and Н. М. Руденко. "Використання променевої артерії в лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця в умовах штучного кровообігу." Ukrainian journal of cardiovascular surgery, September 17, 2018, 13–16. http://dx.doi.org/10.30702/ujcvs/18.32/03(013-016).
Full textAbstract:
В даній роботі представлено досвід НПМЦДКК з використання променевої артерії (ПА) у лікуванні пацієнтів з ІХС в умовах штучного кровообігу.
Метою даної роботи було висвітлити досвід застосування ПА в якості графта для аортокоронарного шунтування (АКШ) в умовах штучного кровообігу (ШК), проаналізувати власні результати та можливі ускладнення при використанні ПА, довести безпечність, ефективність та універсальність ПА як судинного графта. В роботі представлена методика виділення ПА та її використання в якості судинного графта. Для висвітлення теми було проаналізовано 42 хірургічні втручання, в яких використовувалась ПА. Середній вік пацієнтів склав 59,57±6,34 років (від 38 до 79 років). Старше 70 років було 3 пацієнти (7,14%). У 32 (76,2%) пацієнтів супутнім діагнозом був цукровий діабет. Хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ) було діагностовано в 32 (76,2%) пацієнтів. Індекс маси тіла >30 виявлено у 19 (45,2%) пацієнтів (від 23,95 до 39,06). Середня фракція викиду (ФВ) у пацієнтів досліджуваної групи склала 52,4% (від 30 до 64%).
Результати використання ПА в якості графта для лікування пацієнтів з ІХС порівняно з використанням інших графтів демонструє ряд переваг і низький рівень ускладнень. Використання ПА в якості судинного графта для АКШ можна вважати безпечним та ефективним, ПА є універсальним графтом. ПА можна використовувати у пацієнтів із повторними хірургічними втручаннями, у яких великі підшкірні вени (ВПВ) відсутні, у пацієнтів із варикозною хворобою нижніх кінцівок або в пацієнтів з ожирінням, цукровим діабетом і ХОЗЛ.