Journal articles on the topic 'Продукція інтелектуальна'

Стаття присвячена пошуку шляхів ефективного управління інтелектуальними продуктами починаючи від етапу винаходження, реєстрації та виходу на ринок. Для досягнення поставлених завдань використано методи: аналізу та синтезу; системний аналіз; логічний; абстрактний. Авторами статті запропоновано визначення суті поняття «інтелектуальний продукт», який слід розуміти як новостворені духовні і матеріальні цінності, які виступають результатом інтелектуальної діяльності особистості чи групи в результаті роботи. В статті висвітлено найпоширеніші типи прав інтелектуальної власності, до яких відносяться патенти, торгові марки, авторське право, зареєстровані знаки, права на компоновку ланцюгів, права селекціонерів. Доведено, що знання та розуміння правил ефективного використання інтелектуальних продуктів дає змогу суб’єктам господарювання краще розуміти інструменти управління ними, та отримувати вигоди чи користь, які вони можу приносити бізнесові, адже це додатковий прибуток. Обґрунтовано, розуміння керівниками компаній цінність різних засобів захисту та отримання вигоди від інтелектуальних продуктів, адже вона на пряму залежить від стратегії фірми, конкурентного середовища та швидко змінюваних контурів права інтелектуальної власності, та незалежно від форми власності повинні мати стратегію щодо формування портфеля інтелектуальної власності. Розглянуто вплив зовнішнього середовища на розвиток суб’єкта господарювання, адже з’являються нові правила, і вони досить потужно впливають на розвиток внутрішніх інтелектуальних продуктів, і сильно залежить від внутрішнього потенціалу суб’єкта господарювання. Зокрема, у статті проаналізовано, що розвиток процесів провокує стрімкий розвиток Індустрії 4.0 (Industry 4.0), а це повністю автоматизація виробництва, де управління всіма процесами здійснюється в режимі реального часу, та з врахуванням факторів мінливого зовнішнього середовища. Запропоновано застосовувати патентні стратегії або ж «охоронних стратегій» для більшого захисту запатентованих технологій, які надають продуктам та послугам перевагу над продуктами та послугами конкурентів. Патенти або ж так звані «охоронні стратегії» мають слугувати суб’єктам господарювання захистом для створених продуктів, які будуть лідирувати в категоріях, та посилювати зусилля щодо брендування даних продуктів.
 Управління інтелектуальними продуктами відіграє важливу роль в управлінні суб’єктами господарювання, адже розпочинається процес входження в технологічні життєві цикли продуктів, що зумовлені змінним турбулентним середовищем. Стаття є актуальною як в науковому, так і прикладному аспектах.

Вихід українських компаній на зарубіжні ринки з конкурентоспроможними товарами вимагає суворого дотримання прав інтелектуальної власності. У системі міжнародного торговельного права сформовано окрему підсистему регулювання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, зокрема щодо географічних зазначень. У зв’язку з потребою виконання Угоди про асоціацію з ЄС проблема імплементації вимог відповідної угоди СОТ та пов’язаних директив і регламентів ЄС набуває важливого значення. Метою статті було дослідження системи регулювання використання географічних зазначень під час виходу компаній на європейські ринки товарів. У результаті дослідження визначено нормативно-правові документи, що регулюють питання географічних зазначень для товарів. Визначено передумови для активізації законодавчої роботи в Євросоюзі щодо урегулювання використання географічних зазначень. До них належить розширення кордонів ЄС та активізація зовнішньої торгівлі з новими членами; поширення у вітчизняних компаній настроїв щодо виходу на зарубіжні ринки зі специфічною сільськогосподарською продукцією та продовольчими товарами; збільшення кола учасників, пов’язаних із виявленням та уточненням меж території поширення об’єктів інтелектуальної власності; зростання ризиків становлення однакових найменувань продукції у зв’язку з розширенням спектру торгованих на міжнародних ринках продуктів та знаків відповідних географічних зазначень території їх походження походження. В роботі проаналізовано місце географічних зазначень у системі якісних характеристик сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, описано кейси реєстрації найбільш поширених та захищених їх видів – PDO/PGI/TSG.

В статті запропоновано механізм формування регіонального ринку новацій, здійснено аналіз обсягів попиту та пропозиції на об’єкти інтелектуальної власності, розглянуто структуру та умови формування ринкової кон’юнктури інтелектуальних продуктів.

Систему права інтелектуальної власності традиційно поділяють на дві такі складові частини: авторське право та право промислової власності, беручи за основу наявний на міжнародному рівні поділ об’єктів інтелектуальної власності. Проте практичне значення, яке отримали засоби індивідуалізації в умовах ринкової економіки, вплинуло на формування інституту засобів індивідуалізації як самостійної складової частини права інтелектуальної власності. Правова охорона засобів індивідуалізації має свою специфіку та особливості. Засоби індивідуалізації не є технічними рішеннями та не є творчими досягненнями у сфері літератури, науки або мистецтва, а являють собою спеціальні позначення словесного, графічного чи іншого характеру, що використовуються для розрізнення суб’єктів цивільних правовідносин, виробленої ними продукції чи надання послуг.
 Використання географічних зазначень має на меті позначити зумовленість унікальних властивостей товару географічним середовищем його походження, виробництва та переробки. Їх об’єктом виступає географічна назва району, регіону, місцевості чи країни, що відображається в позначенні товару. З огляду на це географічне зазначення є одним з небагатьох об’єктів, які не є результатами творчості, але охороняються законодавством про інтелектуальну власність.
 Якщо порівнювати географічне зазначення з комерційним найменуванням, то необхідно вказати, що останньому все ж притаманний незначний рівень творчості.
 Основною відмінністю між об’єктами патентного права та засобами індивідуалізації є те, що правова охорона засобам індивідуалізації надається на підставі свідоцтва, тоді як правова охорона об’єктам патентного права надається на основі патенту.
 Якщо ідеться про торговельні марки, то слід зазначити, що вони можуть втілюватись в об’єктах, наділених достатньо високим рівнем творчості. Однією із відмінностей між торговельною маркою та географічним зазначенням є саме те, що у створенні торговельної марки неабияке значення має людська фантазія та креативність.
 Як засіб індивідуалізації товарів географічне зазначення тісніше пов’язане з торговельними марками, ніж з комерційними найменуваннями.
 Обидва види позначень пов’язує спільне призначення. Вони мають на меті забезпечити маркування продукції та виступають засобами її індивідуалізації. Водночас значення їх функцій суттєво відрізняються. Основна функція торговельної марки – ідентифікувати товар поряд з аналогічною продукцією інших виробників. У географічному зазначенні на перший план виходить функція засвідчення високої якості позначеного продукту шляхом вказівки на зв’язок властивостей товару з унікальним географічним середовищем.

У статті розкриваються окремі питання, пов’язані із проблемами розвитку сучасного стану процесуального законодавства у сфері охорони та захисту інтелектуальної власності. Здійснюється аналіз діяльності суду, пропонуються шляхи удосконалення законодавства.
 Ураховуючи пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики України, зокрема вимоги стосовно створення Зони вільної торгівлі між Україною і Європейським Союзом, а також ураховуючи те, що Україна є членом Світової організації торгівлі, держава намагаються спрямувати зусилля на активне сприяння використанню інтелектуальних ресурсів нації для економічного розвитку держави з огляду на інноваційно-інвестиційний вектор. Однак охороні та захисту інтелектуальної власності в Україні ще приділяється недостатня увага. Повідомлення засобів масової інформації та аналіз правозастосовної діяльності свідчать про порушення даних прав. Особливо велика кількість порушень спостерігається у сфері охорони комп’ютерного забезпечення, баз даних, аудіовізуальної продукції тощо.
 Звернено увагу на відсутність узагальнення Верховним Судом адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Востаннє таке узагальнення відбулося у 2006 році щодо правопорушень, передбачених нормами статей 51-2 та 164-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак з огляду на значну кількість статей Адміністративного кодексу, які передбачають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, вказане є недоліком судової гілки влади.
 Підкреслено, що сучасний стан розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності, особливо процесуального, є таким, що не відповідає сучасним вимогам, потребує удосконалення з метою покращення правових механізмів захисту правовласників об’єктів права інтелектуальної власності.

За даними Міжнародної федерації фонографічної індустрії, кожен третій запис є контрафактним, а обсяги продажів піратської музичної продукції на початку XXI століття у близько 25 країнах перевищують легальний ринок і складають близько 4 500 000 000 до-ларів.
 Обсяг світової пісенної індустрії склав 6 500 000 000 000 доларів, що приблизно в 5 разів більше всього обсягу продажів військової промисловості.
 За оцінками експертів, обсяг світової торгівлі контрафактною продукцією оцінюється в 630 млрд доларів (6–7% загального товарообігу). Ринок контрафактних CD і DVD становить близько 5 млрд доларів.
 Міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну першою в списку 58 країн з низьки-ми стандартами охорони інтелектуальної власності. За даними Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова, 70 відсотків населення України купує підроблену аудіо-, відеопродукцію, марковану загальновідомими товарними знаками. Лише п’ята частина населення її ніколи не купує.
 За даними Асоціації виробників програмного забезпечення, опублікованими в щорічному звіті «Глобальне дослідження піратства за 2017 рік», рівень кібер-піратства в Україні в 2017 році склав 80%. Водночас ціна за неліцензійне програмне забезпечення досягла 108 млн доларів.Проблема організації протидії наслідкам виробництва, поширення і обігу контрафактних примірників комп’ютерного (цифрового) програмного забезпечення і програмних продуктів (комп’ютерного контрафакту) досить складна і багатогранна.
 Стаття присвячена захисту комп’ютерної (цифрової) інтелектуальної власності в контексті законодавчо-правових і організаційних заходів протидії. На основі аналізу наукових публікацій у сфері економіки, комп’ютерних технологій, охорони авторських і суміжних прав запропоновані заходи законодавчо-правового регулювання, а також організаційні заходи, які дозволять зміцнити взаємодію державних органів влади з контролюючими та правоохоронними органами як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

Розглянуто проблему формування інститутів привласнення інтелектуальної власності, що створена на умовах виконання службових (трудових) обов’язків або на замовлення, яка існує до сьогодні через неузгодженість чинного законодавства України з Конституцією України та з нормами міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Необхідність розв'язання суперечностей норм і правил взаємодії творців із замовниками інтелектуальної продукції назріла давно, але, на жаль, її вирішення було заблоковано як неформальними нормами і правилами поведінки, що були отримані суспільством у спадок від радянського змісту авторських правовідносин в УРСР, так і нормами національного законодавства. У зв‘язку із зазначеними протиріччями в Україні вибудовувались правовідносини, коли нормативні акти, якими регулюються ці правовідносини, отримали статус «рекомендацій», а не обов’язкових для виконання правових норм. Завдяки цій невідповідності економіка держави з кожним роком стрімко втрачає свій науково-творчий потенціал й інтелектуальну складову. Збалансування правовідносин соціальної економіки та теорії власності дозволить реалізувати інституціональні принципи належного розподілу інтелектуальної власності, що є необхідною умовою розвитку всієї української економіки. Метою статті є виявлення європейської економічної конструкції правовідносин творців-працівників та роботодавців через призму норм національних законів, інших нормативних актів та норм міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які є частиною національного законодавства України.

Захист інтелектуальної власності мав вирішальне значення для стимулювання інновацій ще й до того, як слово «короновірус» набуло широкої популярності. Без захисту ідей підприємства та приватної особи, науковці не змогли б скористатися всіма перевагами своїх винаходів і менше зосередилися б на дослідженнях та розробках. Так само, коли художники не отримують повної компенсації за свої твори, і, як наслідок, страждає культурна життєздатність.
 Низка досліджень свідчить, що більшість малих підприємств США не знають, що їхній патент або товарний знак у США не захищає їх в інших країнах. Якщо така компанія є експортером або думає, що, можливо, захоче експортувати в майбутньому, вона може виявити, що іноземні виробники копіювали продукцію, упаковку та бізнес-плани, хоча вони ніколи не вели бізнес за кордоном. Іноземні фальсифікатори можуть легко вкрасти зображення продуктів, брошури та логотипи з веб-сайту та зареєструвати ці матеріали, як свої власні винаходи у своїй країні, якщо компанія не зареєструвала їх на батьківщині винахідника. З цієї причини уряди різних країн почали робити практичні кроки щодо контролю за політикою захисту інтелектуальної власності. Мета цієї статті дати короткий опис проблем у політичному вимірі цієї галузі.

Formulation of the problem. Creation of scientific and technical products is the purpose of scientific research and research and development activities performed by employees of research organizations and teachers of higher educational institutions. The effectiveness of these studies largely depends not only on the level of training, but also on the special qualities of performers, in particular on their intellectual level. In the conditions of knowledge economy and a wide range of forms of ownership, the level of intellectual property becomes important as a condition for successful solution of any problems. The aim of the article is to study the influence of the intellectual level on the quality of solving scientific and technical problems, in particular in the field of creating new technology. The object of research is the method of solving scientific and technical problems in the field of metalworking, provided that the high quality of products. As a basis for methodological supervisions, we have taken that analysis of international organizations and their recommendations on the transition to a new economy. The practical side of lined up relations became basis of methodological supervisions between a population and government bodies all levels. The hypothesis of the study was the assumption that the quality of scientific and technical products not only from the qualifications but also from a significant intellectual level of performers. The statement of basic materials. In the development and preparation of serial production of scientific and technical products, first of all, the limit price is calculated, which determines the limit of the value above which the consumer of the product becomes unprofitable to purchase it. Based on this slogan, we see that many countries have focused on people, as the main "engine" of all processes of the state’s activity both inside and outside. So, in order for a person to develop, and with it the state, it is necessary to ensure a social complex of needs, where education is the main thing. The originality and practical significance of the research is the proposed systemic linkage of the components of the knowledge economy. The conducted research leads to the conclusion that there are many unresolved social and economic problems where Ukraine will occupy the main place – unlocking human potential. To determine the limit price for the development of scientific and technical products, it is necessary to have data on the requirements of the relative value of these products and the value of the rate of return used in pricing the value of industrial designs.

Метою статті є дослідження науково-прикладних засад формування механізму управління комерціалізацією інновацій аграрного сектору в Україні як напрямку підтримки його лідерських позицій на світовому ринку агропромислової продукції.
 Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі. Визначено складові організаційного забезпечення механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі та етапи його реалізації.
 Висновки. Як свідчить практика, лише невелика частина інновацій трансформується в інноваційну продукцію та успішно комерціалізується шляхом її просування до зацікавлених груп споживачів. За результатами дослідження ідентифіковано проблеми комерціалізації інновацій в аграрному секторі та розроблено концептуальну схему механізму управління процесом комерціалізації.
 Запропоновано концептуальну структуру механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі. Перспективною моделлю реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі є «Quаdruplе Hеlіx» (вища освіта – бізнес – держава – інститути громадянського суспільства), яка орієнтована на комплексне управління інноваційною діяльністю, зокрема процесом формування, передачі та реалізації наукових розробок, створенням на їх основі наукомістких технологій. Тобто, реалізація зазначеної моделі може стати ефективним методом і механізмом втілення в життя пріоритетів науки і технологій. Для успішної реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі слід вирішити ряд комплексних проблем: інституційного характеру (вирішити питання нормативно-правового забезпечення щодо захисту прав інтелектуальної власності та комерціалізації інновацій); кадрового характеру (дефіцит або відсутність підготовлених кваліфікованих фахівців); фінансового характеру (нестача фінансування для проведення науково-дослідних робіт, придбання нового обладнання, недостатня кількість оборотних коштів тощо).
 Визначено ключові етапи реалізації механізму управління комерціалізацією інновацій в аграрному секторі: 1) визначення перспективних напрямів інноваційної, науково-технічної діяльності; 2) планування науково-дослідної діяльності; створення комерційно привабливої, конкурентної на ринку інноваційної, науково-технічної продукції; 3) управління в аграрному секторі з акцентом на реалізацію та комерціалізацію результатів досліджень; 4) захист прав інтелектуальної власності на результати досліджень, зареєстрованих у патентних відомствах; 5) отримання економічних та соціальних ефектів від комерціалізації інноваційних технологій в аграрному секторі.

Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав’язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб’єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.

У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення поняття «право інтелектуальної власності»; проаналізовано співвідношення права власності та права інтелектуальної власності та запропоновано дефініцію права інтелектуальної власності. Досліджено поняття «захист права інтелектуальної власності» та запропоновано його визначення. Охарактеризовано юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту права інтелектуальної власності, з'ясовані основні способи захисту права інтелектуальної власності. Акцентовано увагу на судовій забороні як способі захисту права інтелектуальної власності, проаналізовано міжнародний індекс прав власності, зокрема рівень захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Здійснено порівняння індексу прав власності в Україні та провідних європейських державах, встановлено факт низького показника захисту прав інтелектуальної власності в нашій державі порівняно з європейськими країнами. Досліджено динаміку України у сфері захисту прав інтелектуальної власності протягом 2015-2019 років та виділено основні проблемні питання захисту права інтелектуальної власності в Україні. Наголошено на необхідності адаптації національного законодавства до правової системи Європейського союзу. Наведено положення ряду європейських нормативно-правових актів, які регламентують питання захисту права інтелектуальної власності. Охарактеризована проблематика збору доказової бази щодо порушення права інтелектуальної власності, проаналізовано національну судову практику з цього питання. Наголошено на необхідності створення спеціалізованого судового органу, який би розглядав справи про порушення прав інтелектуальної власності. Запропоновано законодавчо уточнити вимоги до кандидатів на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, акцентовано увагу на необхідності посилення юридичної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності, зокрема щодо розповсюдження піратської продукції. Окреслено організаційно-правові недоліки процедури захисту прав інтелектуальної власності, запропоновано ряд способів, які допоможуть вирішити проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

Досліджено проблемні питання бухгалтерського обліку створення нової продукції за етапами: дослідження, розроблення, виробництво дослідних зразків. Господарські операції щодо створення нового виробу вивчено та описано з урахуванням матеріальної та нематеріальної його форм. Облік витрат вітчизняні підприємства на етапі дослідження ведуть за правилами Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» та 16 «Витрати». Процес, спрямований на створення нової продукції, поділяють на два етапи: стадія дослідження та стадія розроблення. Стадія дослідження – це заплановані підприємством дослідження, які воно проводить уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань. Під розробленням розуміють застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проєктування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи використання. Проте для організації та відображення в обліку процесу створення нової продукції наведених термінів недостатньо, оскільки вони розкриті лише в контексті НП(С)БО. Вимоги щодо методики обліку досліджень та розробок стосуються лише визнання нематеріальних активів, створених підприємством. Водночас підприємства створюють матеріальні активи – запаси або основні засоби, облік яких ведуть за правилами НП(С)БО 9 «Запаси» та НП(С)БО 7 «Основні засоби». Розроблення нової продукції потребує послідовного здійснення дослідно-конструкторських заходів. Проведення розробок власними силами підприємства можливо за умови наявності власної відповідної інтелектуальної та матеріально-технічної бази. У разі відсутності власної бази підприємство залучає до виконання робіт сторонню організацію та укладає з нею договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт. У бухгалтерському обліку витрати на розроблення нового виду продукції обліковують одним із двох способів: як капітальні інвестиції у створення нематеріального активу та у складі інших операційних витрат звітного періоду. За результатами проведеного дослідження наведено орієнтовну номенклатуру статей витрат на дослідження і розроблення нового виду продукції. Установлено, що для обліку прямих витрат на розроблення нової продукції більшість суб’єктів господарювання використовують рахунок 23 «Виробництво». До нього відкривають субрахунки для узагальнення витрат на кожному етапі виконаних робіт, які понесені різними підрозділами підприємства. Для узагальнення інформації щодо понесених витрат на освоєння нової продукції у звітному періоді використовують рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». На практиці витрати на освоєння нової продукції списують двома способами: рівномірним та за кошторисними ставками. У нормативних та роз’яснювально-рекомендаційних документах не визначено, протягом якого терміну підприємство за фактом понесення витрат, пов’язаних із підготовкою та освоєнням виробництва продукції, може списувати такі витрати на собівартість нового виду продукції. Наведено сутність та важливість сертифікації нової продукції, вивчено порядок розроблення та використання технічних умов. Систематизовано та наведено міжнародний досвід відображення в обліку витрат на дослідження і розробки. Проведено порівняння відображення витрат на виробництво нової продукції в бухгалтерському та податковому обліку.

Мета статті полягає в обґрунтуванні дієвих сучасних інструментів реалізації державної політики, спрямованої на стимулювання розвитку процесів інтелектуалізації та цифровізації в реальному сек-торі економіки України як тенденцій, орієнтованих на зміцнення технологічної конкурентоспроможності національної економіки. Ідентифіковано чинники, що мають вплив на розвиток інтелектуалізації та циф-ровізації економіки України. Охарактеризовано сучасні умови, за яких формується державна політика розвит-ку інформаційної економіки в Україні. Представлені результати рейтингування окремих країн світу за міжнародними індексами, що враховують оцінку індикаторів цифрової економіки та суспільства знань та результати кореляційного аналізу міжнародних індексів для 20 країн світу. Визначено стратегічні пріоритети державної політики забезпечення розвитку процесів інтелектуалізації та цифровізації в реальному секторі економіки України. Обґрунтовано особливості та визначено пріоритетні сфери інтелектуалізації та циф-ровізації базових видів економічної діяльності в Україні. Акцентовано на загрозах на шляху цифрової транс-формації і технологічної перебудови України, які передусім стосуються неготовності суспільства до пов-ноцінного використання цифрових технологій, низької технологічної готовності бізнесу, незахищеності даних і недостатнього забезпечення кібербезпеки держави, незрілості ринку інтелектуальної власності та ненадій-ності захисту інтелектуальних продуктів. На основі проведених досліджень доведено, що стратегічні пріоритети України на шляху її становлення як технологічно спроможної держави лежать у трьох площинах: 1) формування цифрового суспільства, що базується на знаннях і нових технологіях; 2) створення цифрової держави на засадах електронного урядування та електронної інклюзивної демократії; 3) запровадження циф-рового бізнесу в межах єдиного цифрового ринку.

У статті досліджено важливу роль національного законодавства України у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. Звертається увага на те, що серед значної кількості об'єктів права інтелектуальної власності своєю специфічністю вирізняються торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення, які ми відносимо до засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. За допомогою засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг декілька суб'єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, що можуть бути різними як за ціною, так і за якістю, надають споживачеві можливість відрізнити один і той самий товар або послугу однієї особи від такого ж товару (послуги), що виробляється різними суб'єктами господарювання.
 Вказані засоби індивідуалізації підлягають охороні значною кількістю законодавчих актів, серед яких одне з провідних місць посідає сучасне адміністративне законодавство. Пріоритети охорони прав і законних інтересів особи сьогодні потребують від держави, її уповноважених органів і посадових осіб забезпечити належну охорону суб'єктивних прав власників об'єктів права інтелектуальної власності та інших учасників правовідносин у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг від їх незаконного використання.
 Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, провідна роль належить Конституції України, яка має найвищу юридичну силу: ст. 41 Конституції проголошує право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а ст. 54 гарантує свободу творчості й захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Вказане знайшло своє відображення в Кодексі України про адміністративні правопорушення, одним із завдань якого є охорона прав інтелектуальної власності.

Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
 Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
 Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
 Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
 Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
 Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
 Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.

У даній публікації висвітлено найважливіші питання функціонування системи управління якістю на підприємстві. Проаналізовано вплив системи управління якістю продукції на її конкурентоспро-можність. Досліджено розвиток системи управління якістю продукції, а також обґрунтовано принципи фор-мування та функціонування систем якості, які впливають на конкурентоспроможність самого підприємства. Доведено, що в системі широкомасштабної глобалізації зміцнення конкурентоспроможності набуває надзви-чайно важливого значення, адже не завжди керівники підприємств здатні швидко адаптуватися до сучасних мінливих умов бізнес-середовища, що становить велику загрозу подальшому ефективному функціонуванню підприємства. Для цього проаналізовано сучасні концепції управління якістю, основні принципи системи управ-ління якістю, а також зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на якість продукції. Обгрунтовано, що першочергове завдання, яке постає перед керівництвом підприємства, - це розробка заходів щодо впроваджен-ня на практиці сертифікованої системи якості. Це забезпечить вищий рівень довіри у споживачів і партнерів у порівнянні з іншими підприємствами, тим самим зміцнивши його конкурентні позиції на ринку. Також пока-зано, які переваги вітчизняним підприємствам дає дане впровадження на практиці. Запропоновано основні напрями покращення управління якістю продукції на підприємствах через імплементацію системи управління якістю, яка відповідає стандартам ISO, та вико-ристання в практиці вітчизняних підприємств інтегрованих систем управління якістю. Це, в свою чергу, зміцнить конкурентні переваги підприємства через застосування системного і процесного підходів до управління підприємством, залучення інвестицій в інтелектуальний капітал, забезпечить підприємству високу ринкову позицію, а отже і сприятиме розвитку регіонів, де такі підприємства розташовані.

Досліджено проблематику порушення захисту прав споживачів у вигляді збільшення продажу контрафактних товарів через інтернет-магазини в період карантинних обмежень пов'язаних вірусом COVID 19. Проаналізовано негативний вплив анонімного придбання доменних імен на хостингах, анонімні продажі на онлайн торгівельних майданчиках. Розгянуто незаконне використання торгівельних марок в межах українського законодавства. Врахування людського фактору при здійсненні онлайн-покупок, а саме неуважність споживачів при виборі сайтів, що мають схожість з сайтами оригінальних брендів назвою доменного імені, оформленням сторінок та товарів. Розглянуто основні різновиди кіберзлочинів у глобальній мережі Інтернет у сфері права інтелектуальної власності такі як онлайн-шахрайство, інтернет-фішинг, піратство, пропозиція, реклама та продаж контрафактної продукції.

У статті проаналізовано шляхи розвитку і нарощення експорту Європейського союзу (ЄС) як одного із ключових показників економічного зростання. Досліджено розвиток мережі торгових угод ЄС, які стимулювали європейську економіку, полегшили ведення бізнесу та забезпечили робочі місця. Досліджено структуру та тенденції розвитку експорту ЄС, шляхи забезпечення прав європейських експортерів на міжнародних ринках. На основі економічних результатів експортної політики ЄС, автором обґрунтовано доцільність врахування досвіду ЄС для України в напрямках розвитку державної підтримки експортерів; створення мережі торгових представництв; розширення мережі торгових угод; орієнтування на експорт високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю і ступенем обробки; ефективного захисту вітчизняних експортерів і захисту інтелектуальної власності.

Розроблена методика випереджувальної оцінки конкурентоспроможності проектуємих приладів, що забезпечує появу на ринку високоякісної продукції. Більшість робіт при визначенні конкурентоспроможності зосереджено на визначенні виробничих і експлуатаційних витрат вже готових приладів. Однак ці дані повинні бути одержані заздалегідь, ще до їх проектування. Методика випереджувальної оцінки конкурентоспроможності полягає в управлінні основними технологічними і конструкційними чинниками, до яких відноситься вплив окремих властивостей на конкурентоспроможність через коефіцієнти кореляції, більшість з яких визначається з рівнянь регресії. Збільшити конкурентоспроможність можна за рахунок застосування технічних інновацій як конструкцій, так і технологій, інтелектуальних систем підтримки прийняття технологічно-конструкційних рішень, а також віртуалізації, котрі враховують як результати перебігу віртуальних складальних процесів, так і наслідки віртуальної експлуатації приладів. При цьому розраховується інтегральний показник якості та конкурентоспроможності.

Вступ. Реалізація інноваційної реструктуризації підприємств дозволить досягти позитивних результатів у фінансово-економічному становищі, зростанні питомої ваги наукомісткої конкурентоспроможної інноваційної продукції та інтелектуальних послуг промисловості, що має посилити конкурентоспроможність продукції. Розробка нових механізмів інноваційної реструктуризації підприємств набуває особливої актуальності.Проблематика. Практично не дослідженими залишаються питання визначення та встановлення ролі, складу та основних критеріїв об’єктивної комплексної оцінки реструктуризаційного потенціалу для обґрунтування доцільності проведення інноваційної реструктуризації на підприємстві.Мета. Розробити методичний підхід до оцінки реструктуризаційного потенціалу підприємства, використання якого дозволить комплексно узагальнити отримані результати та прийняти оптимальні управлінські рішення.Матеріали й методи. Застосовано методичний підхід для розрахунку інтегрального показника за допомогою індексного та експертного методів оцінки та інтерпретації його величини лінгвістичними характеристиками шкали рівнів реструктуризаційного потенціалу.Результати. Удосконалено науково-методичний інструментарій оцінки реструктуризаційного потенціалу промислового підприємства, який ґрунтується на обчисленні системи локальних показників, сформованої з урахуванням функціональних складових реструктуризаційного потенціалу. Впровадження системи спостереження за локальними, комплексними показниками і загальним рівнем реструктуризаційного потенціалу дозволило розробити єдинийдля кожної групи підприємств алгоритм вибору відповідного виду реструктуризації та обрати відповідну стратегію розвитку.Висновки. Сформовано систему індикаторів і здійснено моделювання розроблених інтегральних показників реструктуризаційного потенціалу підприємства. Запропоновано методичний підхід щодо вибору стратегії розвитку підприємства для впровадження інноваційної реструктуризації залежно від рівня реструктуризаційного потенціалу.

Показано визначальне значення наноідустрії в соціально-економічних пріоритетах індустріальних держав на сучасному етапі економічного розвитку для переважаючого випуску наукомісної високотехнологічної продукції. В рамках сучасних уявлень – це інтегрований комплекс, який включає обладнання, матеріали, програмні засоби, систему знань, а також технологічну, метрологічну, інформаційну, організаційно-економічну культуру і кваліфікований кадровий потенціал, який забезпечує виробництво наукомісткої продукції , яка базується на використанні нових, особливих властивостей матеріалів і систем у нанометровому діапазоні. Інтелектуальна база наносистем – це, безумовно, система знань і умінь, носієм якої є кваліфікований персонал. Основною формою інвестицій в кваліфікований персонал є якісна та сучасна освіта. Поряд з постановкою чисто економічної задачі – підвищення ефективності виробництва на основі випереджуючого розвитку високотехнологічних галузей, необхідно вирішувати і ще одну соціальну задачу – забезпечення необхідного інтелектуального рівня персоналу через розвиток наукових досліджень і надання освітніх послуг. Підкреслено важливу роль агропромислового комплексу в формуванні бюджету та економічної стабільності України. Гранична ступінь зношування вузлів технологічного обладнання (основних фондів) обумовлює додаткові витрати на ремонт обладнання та втрати сільськогосподарської продукції. Вказано на важливість поряд з агротехнічними заходами підвищення надійності технологічного обладнання. Виділено особливу роль зносотривкості основних деталей та вузлів. Обґрунтовано та показано доцільність підвищення надійності та довговічності технологічного обладнання та його окремих важко навантажених деталей та вузлів використанням зміцнюючих технологій, зокрема таких, які формують на поверхнях деталей машин і механізмів нанокристалічні структури. Проведено лабораторні дослідження зносотривкості зразків із сталі 65Г з поверхневою наноструктурою в умовах сухого тертя на машині тертя МІ-1М за схемою кільце-вкладка стосовно експлуатаційних умов роботи дисків сошників сівалок. Показано доцільність використання поверхневого наноструктурного зміцнення шляхом використання технології механоімпульсної обробки для підвищення зносотривкості. На прикладі дисків сошників сівалок показано ефективність використання поверхневого зміцнення шляхом формування нанокристалічної структури для підвищення їх працездатності. Вказану технологію можна використовувати для зміцнення інших деталей сільськогосподарських машин, харчової, переробної промисловості та в інших галузях промисловості.

Із розвитком продуктивних сил у конкуренції починають превалювати компетенції, визначені нематеріальними чинниками. Ще на початку 2000-х років лідируючі позиції на ринку займали транснаціональні корпорації, які орієнтувалися на конкурентні переваги, що сприяли розвитку сучасного технічного оснащення, кваліфікованому персоналу та гарантованому доступу до необхідних матеріальних ресурсів. Однак із розвитком нових технологічних укладів у результаті глобальних політичних та економічних процесів головною умовою успіху конкурентоспроможності ТНК стає наявність у компанії активів іншого роду, а саме нематеріальних активів, орієнтованих на превалювання інтелектуального капіталу, адже складність ведення бізнесу в сучасному світі зумовлена багатьма чинниками, зокрема постійно зростаючою конкуренцією (яка стала глобальною), використанням нових технологій, скороченням життєвого циклу продуктів, владою інформації, владою покупців, гнучкістю функціонування організації та бізнесу як ключового фактору розвитку, демографічними тенденціями. Можливість конвертації інтелектуальних ресурсів у товари і послуги, що володіють суспільною корисністю та додатковою вартістю, стає критичною компетенцією в сучасному бізнесі.

Проаналізовані виробничі можливості сучасного парку промислових, фермерських та домашніх інкубаторів; визначені основні технічні проблеми їх конструкції. Недосконале обладнання вітчизняних побутових та практична відсутність фермерських інкубаторів а також відносно висока їх енергозатратність суттєво стримують виробництво продукції сільського птахівництва. На основі аналізу рівняння теплопередачі через стінки огороджувальної конструкції інкубатора визначені основні чинники, що суттєво впливають на втрати теплової енергії ним. Зроблений висновок про зменшення теплових втрат шляхом виготовлення огороджувальної конструкції інкубатора на основі сучасних теплоізоляційних матеріалів та заміни електромеханічної системи обертання інкубаційного матеріалу. Описано конструкцію оригінального енергоефективного інкубатора, що може бути виготовлений як у фермерському так і побутовому виконаннях і використаний на малих фермерських та присадибних господарствах. Для автоматичного локального та дистанційного керування параметрами мікроклімату інкубатора розроблена «інтелектуальна» автоматична система. Використання персонального комп’ютера в комплексі з мережею приладів «ТРЦ 02 Універсал+» вітчизняного виробництва дозволяє представляти вимірювані значення параметрів технологічного процесу інкубації в цифровій і графічній формах, а також локально та дистанційно керувати параметрами. В якості механізму перевертання інкубаційного матеріалу використаний лоток з гравітаційним перевертанням, що зменшує споживання електроенергії та спрощує процес перевертання інкубаційного матеріалу.

У даній статті досліджено експертну діяльність як професійну, в сфері обігу товарів (одягу). Проаналізовано виникнення передумов необхідності і можливості проведення товарознавчої експертизи на базі попереднього вивчення інформації про товар, обстеження об’єкту, його дослідження, оформлення експертного висновку. На кожному етапі експертного дослідження вирішуються конкретні завдання, досліджуються певні властивості об’єктів. З’ясовано, що розвиток товарознавчої експертизи пов’язаний з набуттям чинності таких законів України: «Про захист прав споживачів», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» та «Про загальну безпечність нехарчової продукції», так і з посиленням конкуренції на товарних ринках, а також з поширенням поняття «товар» на ресурси, виконані послуги, роботи, інтелектуальну власність та активізацією зовнішньоекономічної діяльності й особливо з реакцією споживачів на недоброякісність товарів. Визначено, що в обґрунтуванні претензій споживачів, визначальну роль грає товарознавча експертиза, яку професійно може проводити лише експерт-товарознавець. Тільки ретельний аналіз товарів дозволяє правильно вирішувати питання при їх оцінювані. При оцінці конкурентоспроможності товарів потрібно враховувати вимоги різних категорій споживачів. При виробництві виробів використовують найрізноманітніші матеріали. Кожен з цих матеріалів має комплекс своїх властивостей, які в асортиментній групі змінюються в широкому діапазоні. Пошив виробів (одягу) і технологічні режими їх виготовлення залежать від властивостей матеріалів. Методики вивчення споживчих оцінок повинні бути адаптовані для їх використання вітчизняними підприємцями. Рекомендовано зобов'язання щодо продавця (виробника) задовольнити вимоги споживача, якщо він не доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування, зберігання або транспортування товару, дій третьої особи, сторони або форс-мажорних обставин.

У статті узагальнено науковий матеріал із досліджуваної теми, обґрунтовано ідею про необхідність і значущість нової індустріалізації – неоіндустріалізації, в основі якої покладено виробництво продукції на базі найсучасніших інноваційних, інформаційних технологій і комп’ютерно-інтегрованих систем. Доведено необхідність цього процесу для відродження вітчизняного промислового виробництва на нових інноваційних засадах, що можливе за рахунок гармонізації соціально-економічних інтересів органів влади на всіх рівнях управління, бізнесу і громадськості. Наведено стратегічні напрямки державної політики у сфері модернізації економіки та підвищення конкурентоспроможності промисловості, реалізація яких дозволить здійснити перехід від імітаційного до інноваційно-технологічного розвитку; побудувати динамічну, здатну до саморозвитку економіку; забезпечити ефективне використання всіх виробничих ресурсів суспільства; реалізувати інтелектуальний потенціал країни на основі розвитку науки та освіти. Розглянуто сучасні моделі індустріалізації з представленням їх класифікацій та ознак. Наведено схематичну інтерпретацію ключових етапів розвитку вітчизняної промисловості. Доведено необхідність становлення для України смартпромисловості – сучасної промисловості, заснованої на кіберфізичних та інших авангардних технологіях

Актуальність теми дослідження. Сучасні машинобудівні підприємства орієнтуються на випуск висококонкурентної продукції, яка повинна відповідати всім вимогам якості. Одним із таких видів продукції вважається гільза циліндра двигуна внутрішнього згорання тракторів і комбайнів. Така аграрна техніка мала широкий вжиток ще від часів СРСР. Постановка проблеми. Основними складовими частинами двигуна є: блок циліндрів із гільзою; головка газорозподільного механізму; картер двигуна; впускний та випускний колектори; електрообладнання; система охолодження. Гільза циліндра, незважаючи на просту геометричну форму, є одним з найбільш відповідальних елементів двигуна внутрішнього згорання. Проблема полягає в забезпеченні якості виготовлення гільзи та в гарантуванні якості під час експлуатації у споживача. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наведено хімічний склад матеріалу гільзи, її механічні властивості, а також конструктивні складові та умови її експлуатації. Нині відсутні відомі вітчизняні методики – певною мірою це пов’язано із захистом інтелектуальної власності виробників. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Наголошено на недоліках чинної нормативної бази стосовно проблематики оцінювання якості гільзи циліндра двигуна внутрішнього згорання. Постановка завдання. Наголошено на доцільності застосування матричного методу оцінювання якості продукції і послуг та FMEA-аналіз ризиків під час виконання виробничих процесів виготовлення гільзи циліндра, щоб гарантувати її високу якість. Проблема дослідження полягає в підвищенні якості зазначених гільз завдяки мінімізації ризиків, які виникають під час виконання всіх технологічних операцій їх виготовлення. Виклад основного матеріалу. На основі запропонованого підходу для дослідження гільз циліндра описана розроблена методика оцінювання якості даних виробів. Вона містить наступні розділи: призначення методики, вибір методу оцінювання якості гільзи циліндра, вимоги до точності оцінювання якості гільзи, вимоги до безпечності виконуваних робіт, вимоги до кваліфікації спеціалістів, підготування та виконання операцій методики, оформлення результатів проведення методики оцінювання якості гільзи циліндра. Детально наведено зміст кожного розділу розробленої методики. Представлено алгоритми математичної логіки для оцінювання якості гільз циліндра, пошуку причин погіршення якості та шляхів їхнього подолання.

Робота присвячена проблемі методологічного забезпечення цифрового керування та комп’ютерних методів інформаційного управління технологічними процесами при реалізації виробничих режимів у логістичній системі «макет—виріб». Розглянуто особливості створення спеціалізованих інформаційних систем у виді програмно-технічних засобів для керування технологічними показниками в умовах їх реальної залежності від властивостей вхідних матеріалів, стану, налагодження та режиму основних елементів обладнання. Запропоновано застосування проблемно-орієнтованих методів розроблення інформаційних систем для ефективного супроводження функціонування об’єктів поліграфічної галузі. Розглянуто основні принципи створення інформаційних систем для аналізу наукових проблем у предметній області процесів та обладнання поліграфічних виробництв. Представлено методику розроблення інформаційної системи типу «цифрова модель—інтелектуальна експертна система—система автоматизованого управління». Розглянуто особливості створення інформаційної моделі об’єкта досліджень з використанням об’єктно-орієнтованої методики. Показано, що використання об’єктно-орієнтованої методики дозволяє ефективно провести декомпозицію технічної системи, класифікувати підсистеми і описати їх у виді скінченої сукупності класів та зв’язків між ними з подальшою формалізацією інформації про об’єкт досліджень. Розглянуто інформаційну систему, що відповідає напряму проблемної орієнтації — «контроль та управління технологічними параметрами процесів виготовлення поліграфічної продукції». На основі запропонованої інформаційної системи розроблена загальна методика визначення взаємозв’язку конструктивно-технологічних параметрів відповідного технічного об’єкту. Виділено основні елементи розробленої методики — розрахункову схему та математичну модель об’єкту дослідження. Представлено методику розроблення математичної моделі об’єкту дослідження для прийнятого варіанту інформаційної системи. Обговорено перспективи практичного використання представлених методологічних розробок.

Швидкий розвиток ІТ-сфери вимагає особливої уваги до належного захисту прав інтелектуальної власності на ці товари. Питання глобального захисту комп’ютерних програм, програмного забезпечення та поді- бних продуктів залишається відкритим. Правовий захист комп’ютерних програм, програмного забезпечення та юридична практика зарубіжних країн є спірним питанням. З бурхливим розвитком ІТ-сектору у світі питання захисту авторських прав, патентування та нерозголошення конфіденційної інформації стали життєво важливими питаннями професійної діяльності, включаючи ІТ-аутсорсинг. Стаття всебічно аналізує сучасний стан прав інте- лектуальної власності й авторських прав при ІТ-аутсорсингу (на прикладі комп’ютерних програм і програмного забезпечення). На прикладі України аналізуються найпоширеніші проблеми в галузі захисту авторських прав в ІТ-сфері. У статті наводяться приклади способів удосконалення нормативної бази щодо захисту авторських прав фахівців, що займаються ІТ-аутсорсингом. Підкреслюється, що чинні механізми та методи правового регу- лювання повільніше реагують на зміни у сфері ІТ-аутсорсингу, ніж найшвидші тенденції на цьому ринку у світі.

У статті розглянуто економіко-правову систему захисту комп’ютерних технологій України та Сполучених Штатів Америки. Виявлено, що США є першою державою, що розпочала охороняти комп’ютерні програми як об’єкт авторського права. Встановлено, що внесок ІТ-сфери у валовий внутрішній продукт (ВВП) країни за 7 років збільшився в 4 рази: з 1% у 2012 році до 4% у 2018 році. У ході аналізу світового ринку програмного забезпечення визначено частку українського ринку надання послуг в ІТ-сфері. Розглянуто видову характеристику комерціалізації програмного забезпечення України. Досліджено, що основними партнерами України за експортом ІТ-сфери є США (31%), Велика Британія (23%) та інші (46%), зокрема Німеччина, Канада, Ізраїль, Швеція, Швейцарія. Проаналізовано обсяги інвестицій на розвиток ІТ-сфери України, що склали в загальному обсязі у 2016 році 120 млн. дол., у 2017 році – 265 млн. дол., у 2018 році – 295 млн. дол. Проаналізовано попит на українські аутсорсингові компанії, які забезпечують патентно-ліцензійну діяльність на підприємствах як у своїй країні, так і поза її межами. У 2018 році 12 українських компаній та 6 компаній з українськими представниками увійшли в топ-100 лідерів за рейтингом “The 2018 Global Outsourcing 100”. Хоча український ринок має позитивну динаміку щодо експорту продуктів програмного забезпечення, все ще українські фірми не мають значної кількості замовлень на міжнародному ринку. У ході дослідження Асоціації виробників програмного забезпечення було встановлено, що в Україні лише 20% ліцензійного програмного забезпечення, інші 80% не мають потрібних ліцензій, тобто є нелегальними. Запропоновано вдосконалити чинне законодавство України щодо охорони об’єктів інтелектуальної власності у сфері комп’ютерних технологій, що дасть змогу не лише запобігти численним правопорушенням незаконного використання комп’ютерних програм, але й забезпечити значний розвиток країни у сфері комп’ютерних технологій загалом та збільшити можливості держави посісти почесне місце в Європейському Союзі серед експортерів комп’ютерних технологій.

У статті надано авторське трактування дефініції «інновації» як результат поєднання інтелектуальних ресурсів та інформації у процесі надзвичайно керованих сучасними економічними законами цивілізаційних змін і, відповідно, інноваційного розвитку підприємства як керованої нинішніми економічними законами та інноваційними теоріями зміни на підприємстві. На підґрунті критичного аналізу основних положень теорій інновацій та інноваційного розвитку, інноваційних систем та авторських підходів до розуміння проблеми оцінювання інноваційного розвитку соціально-економічних систем, перш за все підприємств, обґрунтовано доцільність розроблення проведення кластерного аналізу з метою дослідження відношення інноваційного процесу та економічного зростання. Оцінку рівня інноваційного розвитку соціально-економічних систем (регіонів та промислових інноваційних підприємств) здійснено на основі методу багатовимірного статистичного аналізу (ієрархічного кластерного аналізу). У результаті проведеного дослідження за допомогою програмного забезпечення SPSS було виявлено такі групи кластерів. Перша група – з низьким рівнем інноваційного розвитку регіонів (Житомирська, Волинська, Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська області). До другої групи кластерів зі значними відмінностями від інших включено м. Київ (з найвищими показниками питомої ваги промислових підприємств, що займалися інноваціями; кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок; витрат на виконання наукових досліджень і розробок за видами робіт; кількості промислових підприємств, що займалися інноваціями; кількості найменувань впроваджених інноваційних видів продукції; витрат на дослідження та розробки (% ВРП)). До третьої групи кластерів потрапили м. Київ та Харківська область, четвертої – Донецька, п’ятої – Харківська та Запорізька області. Установлено відносно невисокий рівень інноваційного розвитку соціально-економічних систем (регіонів) та дуже повільне його підвищення; високий ступінь дивергенції регіонів за рівнем інноваційного розвитку; географічну зосередженість нижчого, першого, кластеру.

Анотація. Досліджено основні способи формування державного фінансування закладів вищої освіти (далі — ЗВО) та основні види додаткових джерел фінансування відповідно до міжнародного досвіду. Досліджено динаміку грошових надходжень українських ЗВО за різними джерелами фінансування. У зв’язку зі зменшенням частки державного фінансування i тенденцій сьогодення до зростання потреби в постійних інвестиціях для модернізації і розвитку ЗВО, університетам потрібно шукати додаткові джерела фінансування. Аграрні ЗВО становлять особливий інтерес, оскільки мають не лише інтелектуальний і науковий потенціал, співпрацюють із широким колом дослідників, залучені до розроблення інноваційних проєктів, а також мають виробничі центри, дослідницькі поля, лабораторії. Досліджено динаміку кількості партнерств аграрних ЗВО за результатами міжнародних конкурсів кредитної мобільності за 2015—2020 рр. Визначено, що основними джерелами додаткового фінансування аграрних ЗВО є: міжнародні проєкти і гранти, виробництво продукції власного бренду, господарські договори, курси підвищення кваліфікації, консультаційні послуги. Запропоновано модель управління додатковими джерелами фінансування для аграрних ЗВО і напрями стратегій управління. Встановлено взаємозв’язок між різними ланками управління і взаємозалежність різних джерел фінансування. Ключовими ланками в управлінні для всіх джерел додаткового фінансування є матеріально-технічна база і науково-педагогічні працівники, ефективність роботи яких має бути вмотивованою. Зростання грошових надходжень із додаткових джерел фінансування дозволить значно підвищити показники діяльності ЗВО, що впливає і на суму основного державного фінансування. Підвищити конкурентоспроможність аграрного закладу вищої освіти можливо за ефективного поєднання академічного і комерційного управління. Ключові слова: аграрний університет, аграрний заклад вищої освіти, заклад вищої освіти, конкурентоспроможність, модель управління, основні джерела фінансування, додаткові джерела фінансування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 5; бібл.: 12.

В статті показано, що в сучасному конкурентному середовищі продовжується боротьба брендів, а не товарів, за їхнє місце у свідомості споживачів. Підприємства не формують потенціал стратегічного розвитку за рахунок бренда як нематеріального активу.
 Виділено нові категорії споживачів: людям необхідні прості, зручні і компактні речі (маленька квартира); екологи – обмеження споживання і збереження природи; екоактивісти – зниження шкідливих викидів в атмосферу (зменшення кількості відряджень, проведення Zoom – конференцій); питання харчування – більшість людей хочуть стати ваганами чи вегетаріанцями, їсти більше овочів і фруктів; прихильники повторного використання ресурсів, переробки матеріалів.
 Деталізовані визначальні характеристики поняття «бренд». Наведені підходи вчених до формулювання даного поняття. Запропоновано авторське визначення бренду як інтелектуальної власності (нематеріального активу), яка має певну вартість та відображає особливості товару, його унікальність і створює незабутнє враження у споживача.
 Виокремлено сфери сучасного використання бренду. Відмічено, що бренди створюються за допомогою інновацій і процвітають за наявності безперервного потоку інновацій. Саме нововведення викликають тимчасову конкурентну перевагу, оскільки інноваційна продукція викликає у споживачів відчуття, що бренд дійсно є лідером і спрямований на задоволення потреб споживачів.
 Процес бренд-менеджменту підприємства має спрямовуватись на зростання його сили та вартості. За цими основними характеристиками бренд-менеджменту можливо здійснити оцінку ефективності формування та використання брендів та марочного капіталу підприємства.
 Використання нематеріальних активів зростає з переходом конкуренції в нецінову форму. Для їх ефективного використання необхідно впроваджувати принципово нові способи обліку. Питання оцінки та відображення нематеріальних активів в обліку залишається до цього часу дискусійним.
 Доведено, що не існує реальної моделі обчислення вартості бренду; головним фактором недосконалості оцінки вартості бренду є відірваність його від звітностей компаній та не відображення таких нематеріальних активів на балансі компаній; форс-мажорні обставини мають безпосередній вплив на вартість матеріальних активів, в той час як нематеріальні активи не втрачають свою вартість.

У статті обґрунтовуються шляхи формування професійної культури в майбутніх учителів спортивно-хореографічних дисциплін інноваційними засобами фізичної культури, спорту і мистецтва. З’ясовано, що студенти під час навчання в закладі загальної середньої освіти повинні долучатися до процесу формування професійної культури на усвідомленому рівні, а потім вдосконалювати її для досягнення більш високих результатів у професійній діяльності. Доведено, що провадження інноваційних технологій у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої. Сучасні інноваційні технології, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу особистості успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, соціально-економічних змін, сприяють розвитку інноваційного мислення та креативності. Освітні інновації вишу полягають у сучасному моделюванні, організації нестандартних лекційних та практичних занять; індивідуалізації засобів навчання; розробці нової системи контролю оцінки знань; застосуванні комп’ютерних, мультимедійних технологій, навчально-методичної продукції нового покоління. У підготовці майбутнього вчителя особливе місце посідає формування педагогічної культури. Лише в культурному середовищі можуть сформуватися фахівці, здатні вільно й широко мислити, створювати інтелектуальні цінності, яких завжди потребує школа, суспільство загалом. Культура є підґрунтям формування особистості педагога. На думку науковців, неможливо опанувати будь-яку професію без всебічного розвитку особистості, фізичного, морального, духовного тощо. Доведено, що розробка нових науково-методичних засад у галузі вищої хореографічної освіти належить до актуальних проблем загальної естетичної культури та вимагає подальшої розробки та удосконалення теоретичного курсу з опанування студентами психолого- педагогічних компонентів в освітній діяльності. Сприятливими умовами для набуття майбутніми педагогами професійного педагогічного досвіду є проведення майстер-класів, що передбачає набуття студентами можливості ознайомитися з різними формами подачі матеріалу, сформувати уявлення про поліваріативність методик проведення занять, здійснити їх порівняльний аналіз, узагальнення, визначити шляхи формування власної методики викладання спортивно-хореографічних дисциплін з урахуванням передового педагогічного досвіду.

Публікація присвячена актуальним проблемам теорії та практики консультативного повідомлення як формі втілення результатів експертного дослідження в Україні. Консультативне повідомлення розмежовується з висновком судового експерта, висновком експерта на замовлення учасника справи та висновком експертного дослідження, визначається сфера застосування консультативного повідомлення. Розкривається зміст консультативного повідомлення та його сутнісні ознаки, особливості складання консультативних повідомлень судовими експертами і сфера їх застосування. Доводиться, що висновок експертного дослідження та консультативне повідомлення мають спільні ознаки: відповідно до ст. 71 Закону України “Про судову експертизу” проводяться на підставі договору за замовленням фізичних або юридичних осіб; відповідають на конкретно поставлені замовником (фізичною або юридичною особою) запитання; можуть мати комплексний характер, з огляду на об’єкти експертного дослідження та зміст питань, поставлених замовником такого дослідження; проводяться судовими експертами, атестованими за судово-експертною спеціальністю у межах предмета екс-пертного дослідження; ґрунтуються на спеціальних знаннях судового експерта; втілюють результати експертного дослідження тощо. Водночас консультативне повідомлення застосовується для надання експертної оцінки легітимності окремим адміністративним процедурам, зокрема при застосуванні переговорної процедури закупівлі, пов’язаної із захистом прав інтелектуальної власності (програмних продуктів, програмно-апаратних комплексів, послуг щодо їх підтримки та (або) модернізації тощо). Обґрунтовується висновок, що консультативне (з фр. consultatif, яке бере свої витоки від лат. cosulto – “раджуся” та означає “дорадчий, який має дорадчі права…”) повідомлення – це документ, у якому за результатами експертного до слідження викладається письмова консультація, зміст якої полягає в наданні відповіді на конкретні запитання із застосуванням спеціальних знань і методів судової експертизи з боку атестованих за відповідними спеціальностями судових експертів, в якій сформована незалежна позиція судових експертів для врахування спеціально уповноважених суб’єктів при проведенні адміністративних процедур.

У статті з’ясовано, що в умовах сучасного світу найбільш впливовою рушійною силою розвитку економіки є різні форми міжнародної торгівлі, яка охоплює сферу міжнародних економічних відносин і представлена сукупністю зовнішнього обміну товарами, послугами, інтелектуальною власністю з іншими країнами. Для міжнародної торгівлі характерне існування світового ринку, який є сферою формування товарно-грошових відносин між низкою країн, що базується на засадах міжнародного поділу праці та низці інших виробничих чинників. Товар, який реалізується в межах світового ринку, є своєрідним інформаційним інструментом, оскільки несе в собі інформацію про величину сукупного попиту та пропозиції у світі. З огляду на це країни можуть здійснювати аналіз та оцінку параметрів виробленої продукції порівняно з міжнародними нормативами та стандартами якості. Кожна країна, беручи участь у процесі міжнародної торгівлі, набуває статусу продавця, тобто торгівля здійснюється між окремими країнами, які обмінюються зустрічними потоками товарів і послуг, а саме: вивезення (експорту) та ввезення (імпорту).
 Охарактеризовано особливості функціонування Європейської асоціації вільної торгівлі та виявлено, що вона об’єднує митні території Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. З’ясовано, що Угоду про вільну торгівлю між Україною і ЄАВТ було підписано 24 червня 2011 року й ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Угоди про вільну торгівлю між Україною та державами Європейської асоціації вільної торгівлі». Визначено основні цілі створення Зони вільної торгівлі для України. Виокремлено можливі ризики для України у разі створення Зони вільної торгівлі з ЄС.
 До найбільш ефективних заходів, які варто передбачити в контексті реалізації стратегії та які здійснять позитивний влив на підвищення якісного розвитку зовнішньої торгівля з кранами Європейського Союзу, можна віднести: реалізувати план імплементації Угоди Світової організації торгівлі про спрощення торговельної діяльності (TFА); створити систему фінансування експортної діяльності, включаючи створення експортно-кредитного агентства (ЕКА); втілити Всеохоплюючу стратегію імплементації Глави IV Угоди про асоціацію з Європейським Союзом для того, щоб подолати технічні нетарифні бар’єри на шляху здійснення вітчизняної експортної діяльності.

Соняшникова олія для України – продукт стратегічний. Вона є важливим джерелом валютних надходжень до країни та цінним харчовим продуктом для її громадян. Зростаюча конкуренція на світових ринках, зокрема на ринку соняшникової олії, вимагає впровадження технологій, що забезпечують підвищення якості та зниження собівартості готової продукції. А це вимагає підвищення вимог до точності керування процесами. 
 У даній роботі для досягнення мети підвищення ефективності виробництва рафінованої соняшникової олії було означено задачу підвищення ефективності системи автоматичного регулювання (САР) параметрів процесу дистиляції місцели. 
 Аналіз літературних джерел з розробки САР для процесу дистиляції місцели виявив значний резерв підвищення ефективності керування процесом. 
 Для вирішення задачі побудови ефективної САР процес дистиляції місцели в трубчастому дистиляторі було проаналізовано як об’єкт керування (ОК), було отримано його концептуальну модель, проідентифіковано математичну модель, яку відтворено в середовищі імітаційного моделювання у вигляді імітаційної моделі. 
 На першому етапі синтезу САР реалізовано, як двоканальну САР температури та рівню місцели. Надалі здійснювалося підвищувалася динамічна точність САР шляхом забезпечення автономності контуру регулювання рівню. Наступним етапом було досліджено вплив варіації параметрів ОК на якість керування. Запропоновано алгоритми керування на основі нечіткого та нейронного регулятора. Подальші дослідження пов’язані з розширенням моделі ОК за рахунок введення моделі концентрації гексану, що є безпосереднім показником якості олії. Запропоновано каскадний контур регулювання концентрації гексану з проміжною точкою: температурою дистиляції місцели. Подальші дослідження пов’язані з доповненням каскадної САР контуром гарантування, що забезпечує підвищення ефективності САР в умовах дії інтенсивних координатних та параметричних збурень. 
 На всіх етапах синтезу варіанти САР було проаналізовано на відповідність гранично припустимим вимогам та на «грубість» або чутливість до варіації параметрів об’єкту керування.
 В роботі також опрацьовано питання програмної реалізації розроблених алгоритмів регулювання в середовищі TIA Portal та програмної взаємодії з оператором установки шляхом розробки графічного інтерфейсу взаємодії на основі SCADA.
 У майбутньому запропоновані рішення складуть основу модернізованої ефективної системи керування процесом дистиляції місцели, яка є інтелектуальним ядром автоматизованого робочого місця оператора.

Розглядаються особливості функціонування економічних систем з позицій їх статичної та ди-намічної ефективності. З’ясовується вплив панівної чуттєвої культури Заходу – нігілізму – на способи забез-печення прибутковості від економічної діяльності, зокрема через техногенез. Обґрунтовується неможливість вивести ідею розвитку з когнітивного патерна нормативного стандарту статичної ефективності – ринково-го гомеостазу. Ринок трактується як інформаційний механізм забезпечення інсайдерства нових комбінацій у режимі динамічної ефективності як єдиної умови прибутковості фірми. Прибуток трактується як дохід за виробництво інформації – міри знятої невизначеності упорядкованого буття, даного у пізнання через прояв-лення якісних властивостей до того не існуючих речей. Стверджується організаційний статус альфа-патерна шумпетерівського новатора у структурі тріалектичної патернальної конфігурації мікрорівня базових патер-нальних бізнес-тріад. Функцію бета-патерна виконує венчурний капіталіст, а гомеостатичного гама-патерна – маркетолог, який персоніфікує мету системи – розподіл і привласнення доходів від реалізації продукції на ринку. Інсайдерство нових комбінацій інноваційних впроваджень запускає кумулятивні кола зростаючої при-бутковості в режимі дифузії інновацій. Принцип розподілу тісно пов’язаний із ментальністю впроваджувачів: максимальний прибуток отримують впроваджувачі 1-2-го рівнів; конкурентна боротьба на ринку за-гострюється на 3-4 стадіях, а 5 категорія впроваджувачів уособлюють гомеостаз без прибутковості техно-логічного проекту в силу вирівнювання середньої норми прибутку. На стадії гомеостазу гама-патерн набуває статусу організаційного і апелює до ресурсу влади для патерналістських гарантій прибутковості. Культурні наративи ініціюють поведінкові патерни трансформації комерційної мрії у фінансові цінності шляхом зміни світу через ІТ-технології. Наголошується, що апеляція гама-патерна до послуг ресурсу влади відбувається на мезорівні патерна влади, який теж являє собою патернальну тріалектичну конфігурацію: альфа-патерн – знання, бета-патерн – сила та гама-патерн – багатство. Знання виступає організаційним патерном, бо воно пропонує нові проекти буття на основі розширених утилітарних сенсів людського існування. В індустріальну добу апеляція до влади породжувала авторитарні політичні режими та крупні монопольні об’єднання, а та-кож забезпечувала синхронізацію та стандартизацію виробництва і розподілу. Сучасна цифрова економіка являє собою інформаційну мережу асинхронних біфуркацій часового ландшафту, де стандартизація як факт успіху першопрохідця, що підлягає мімезису, спресовується в часі, поступаючись сегментації та персоніфікації інтелектуальних благ. Апеляція до ресурсу влади у постіндустріальній економіці формує особливий гомеоста-тичний патерн мезорівня базових патернальних тріад – “залізний закон олігархії”.

The article investigates and systematizes the existing approaches to the term "business analyst" as a process of processing and studying data using certain methods and converting data into new knowledge to improve the efficiency of the enterprise. Business intelligence is defined as a set of methods, technologies, systems, practices, methodologies and programs that analyze business data. This analysis allows the company to understand and analyze the market position and make timely management decisions. A review of modern foreign scientific publications on business analytics. Despite the significant number of publications, the topic of research on the application of business intelligence methods is relevant and needs further study. The components of business analytics are high-lighted: data visualization, data aggregation, data mining, identification of associations and sequences, forecasting, optimization. The main stages of business analytics are studied in detail: descriptive analytics, diagnostic analytics, forecast analytics, recommendation analytics. The classification of types and methods of business analytics is car-ried out. Huge amounts of data that characterize the external business environment and activities of the enterprise do not allow to analyze and build scenarios for decision-making without modern information technology. The use of information technology business intelligence is a prerequisite for business management. The availability of business intelligence software is further enhanced by cloud technologies and services. The main characteristics of the most common data visualization software products Tableau and Microsoft Power BI are analyzed. Tableau is a series of visualization and data processing products used to create business intelligence and visual reporting. Microsoft Power BI is a web set of business intelligence tools that features high-quality and fast data visualization. Further de-velopment of business intelligence tools is related to the concept of "Industry 4.0", which provides for the automatic generation and analysis of large data sets.Keywords: business analytics, information systems, information technology, data visualization, decision making. У статті досліджено та систематизовано підходи до терміна «бізнес-аналітика» як процесу обробки та вивчення даних за допомогою визначених методів і перетворення даних нанові знання для підвищення ефек-тивності діяльності підприємства. Проведено огляд сучасних закордонних наукових публікацій із бізнес-аналітики. Виокремлено компоненти бізнес-аналітики: візуалізація даних, агрегування даних, інтелектуальний аналіз даних, ідентифікація асоціацій та послідовностей, прогнозування, оптимізація. Детально досліджено основні етапи бізнес-аналітики: описова аналітика, діагностична аналітика, прогнозна аналітика, рекоменда-ційна аналітика. Проведено класифікацію типів та методів бізнес-аналітики. Проаналізовано основні характеристики найпоширеніших програмних продуктів візуалізації даних Tableau та Microsoft Power BI.Ключовi слова: бізнес-аналітика, інформаційні системи, інформаційні технології, візуалізація даних, прийняття рішень.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Стаття присвячена актуальним питанням визначення проблем та перспектив впровадження інтелектуальних продуктів підприємствами в умовах розвитку інноваційно-цифрової економіки. Встановлено, що впровадження новітніх технологій стає невід’ємним трендом сучасного повсякденного життя. Розглянуто теоретико-методологічні аспекти розвитку інноваційно-цифрової економіки. Досліджено існуючі умови іннова¬ційного та цифрового розвитку в Україні. Проведена оцінка впровадження інтелектуального продукту на прикладі виробничого підприємства ТОВ «ВП «ПОЛІСАН» (м. Суми) підтверджує, що ефективне управління значним чином залежить від застосування інтелектуальної продукції. Також підтверджено думки більшості науковців і практиків щодо пришвидшення входження господарюючих суб’єктів в цифровий інформаційний простір є можливим на основі тісної співпраці держави та підприємництва.

В статті розглянуто концептуально-наукові підходи та сучасні трактування інтелектуально-інноваційного розвитку економічних систем. Критичний аналіз існуючих публікацій щодо характеристик інтелектуально-інноваційних процесів в економіці дав можливість визначити умови та заходи активізації інтелектуально-інноваційних детермінант розвитку регіональних економічних систем в сучасних умовах. Встановлено, що в наукових публікаціях існує неузгодженість між пріоритетністю інтелектуального та інноваційного розвитку, це дало можливість зазначити, що інтелектуально-інноваційні зрушення в економічному просторі регіону провокуються появою та комерціалізацією інновацій. До ключових функціональних особливостей інтелектуально-інноваційного розвитку регіонів віднесено: взаємопослідовність та взаємодоповнення інноватики та інтелектуалізації; локалізацію інновацій у бізнес-структурах та освітньо-наукових центрах регіону; мотиватори активізації детермінант, якими виступають цифровізація та соціалізація сучасних технологій; організаційні фактори у вигляді нових технології виробництв та реалізації продукції, а також доступність технічних засобів комунікації та інформатизації. Основним регулятор стратегічного розвитку регіонів є когнітивне сприйняття в інституційному середовищі регіону; формування нової цінності в економічній системі регіону за рахунок результативності інформаційних комунікацій та інтелекту. Встановлено, що розподіл ресурсів у регіоні між окремими територіями реалізується за інвестиційними стратегіями інтелектуально-інноваційного розвитку. Зазначені функціональні властивості деталізовано в виокремлених інтелектуальних та інноваційних факторах впливу на регіональну економічну систему. З урахуванням функціональних особливостей та факторів впливу інтелектуально-інноваційних детермінант автором визначено орієнтири їх реалізації у розвиткових процесах регіонів. Це дозволило сформулювати напрями забезпечення результативності реалізації інтелектуально-інноваційних детермінант, серед яких: послідовність та пріоритетність внутрішньо-регіональних кластерних утворень, що забезпечують конкурентоспроможність регіонів на національному та міжнародному рівнях; стратегічне управління інвестиційним процесом, вдосконалення інвестиційно-кредитного середовища, надання гарантій та преференцій для інвесторів у пріоритетні сфери регіональної економічної політики тощо.