Journal articles on the topic 'Провідний центр'

На хвилі визнання Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) козацьких пісень Дніпропетровщини як світової нематеріальної спадщини відбулось немало культурно-мистецьких звершень, науково-творчих заходів. Підтримка світовою спільнотою вітчизняного духовного коріння, культурної ідентифікації українців на найвищому рівні постала в основі народження багатьох творчих колективів, фольклорно-дослідницьких центрів, лабораторій зі збереження та опрацювання вітчизняної народно-пісенної культури.Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки як провідний центр музично-освітньої та культурно-просвітницької діяльності на Дніпропетровщині постає одним з головних генеруючих осередків етномузикознавства у його магістрально-комплексних різновидах художньо-творчої, експедиційної та наукової діяльностей.

У статті розкривається специфіка організації соціокультурного простору сучасних закладів загальної середньої освіти засобами музейної педагогіки, що здійснюється шляхом увиразнення провідної мети, місії та завдань діяльності музейних установ. Наголошується на тому, що перед бібліотеками, музеями та іншими закладами культури й дозвілля суспільство поставило завдання з утвердження надбань культури як моральних засад полі- тики, економіки, соціальних інститутів суспільства. Головною метою дослідження є процес узагальнення практичного освітньо-виховного досвіду діяльності музеїв та репрезентація провідних механізмів організації соціокультурного простору сучасних закладів освіти засобами музейної педагогіки. Для розв’язання завдань, що визначені у статті, використано такі методи наукових досліджень, як історико-педагогічний аналіз, узагальнення, порівняння наукових джерел, системний і проблемно-цільовий аналіз філософської, науково-педагогічної літератури та ресурсів мережі Інтернет. Вказано на важливість якісної діяльності музейних закладів, освітні середовища яких сприяють формуванню в молодої людини почуття причетності та поваги до минулого, викликають емоційно-оцінні судження й ціннісні ставлення. Акцентується на важливості музейної педагогіки, яка розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, що реалізує передання культурного досвіду через педагогічний процес, в умовах соціокультурного простору регіону Українських Карпат, до якого належать також заклади освіти Прикарпаття, Буковини, Закарпаття та Львівщини. Припускається, що дослідження окресленої проблеми дасть змогу зрозуміти, що саме втрачають підростаючі покоління, а також те, які національні, етнічні й життєві цінності губляться у процесі переходу до масової культури та не завжди виправданого, нерозумно організованого прагнення до високих стандартів споживання культурних надбань і цінностей окремих регіонів. Зазначається, що творче застосування музейної спадщини сприятиме більш ефективному усвідомленню історичної та культурної спадщини українського народу.

Мета. Дослідити різні аспекти організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в країнах-членах та партнерах НАТО. Матеріали та методи. З використанням методів системного, бібліосемантичного та ретроспективного аналізу вивчено наукові публікації щодо виявлення особливостей організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в США, Канади, Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю. Для цього здійснено пошук доступних джерел інформації з 1995 по 2017 роки, які стосувались мети роботи та термінологічних фраз “Psycho-medical aid”, “Psycho-medical rehabilitation”, “Medical rehabilitation”, “Psychiatric rehabilitation”, “Psychological Rehabilitation”. На основі thoughtful-аналізу сучасних джерел інформації було узагальнено різні підходи до формування та підтримки належного рівня ментального здоров’я з метою розробки та удосконалення вітчизняних заходів медико-психологічної реабілітації військовослужбовців. Результати. Виявлено особливості організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в ЗС США, Канади, Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю. Показано важливість науково-методичного забезпечення системи контролю бойового стресу армії США, яке забезпечують наукові центри з контролю бойового і військово-професійного стресу родів військ, а також провідні наукові університетські центри США. Найбільш активними учасниками дослідницьких програм з проблем ПТСР в США є Національний інститут психічного здоров’я (NIMH), Національний центр з проблем ПТСР (US Department of Veterans Affairs), Центр психологічного здоров’я Міноборони (DCEPH TBI DCoE), Військово-медичний університет (USUHS), Військовий інститут ім. Уолтера Ріда (WRAIR). Наголошено про необхідність впровадження сучасних інструментів скринінгу ефективності реабілітації (шкала Ренкіна, спеціальні комп’ютерні програми тощо) з урахуванням Міжнародної класифікації функціонування і обмеження життєдіяльності. Основною тенденцією щодо організації ефективної системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців збройних сил країн Альянсу є впровадження відповідних тренінгових програм щодо підвищення рівня психологічної стійкості особового складу, розширення серед військовослужбовців знань про когнітивні, поведінкові та фізіологічні процеси в умовах бойової діяльності, нормалізацію реакції на стрес, забезпечення військовослужбовців ефективними копінг-стратегіями подолання стресу і надання допомоги командирам щодо підтримки та зміцнення психічного здоров’я підлеглих. Висновки. Показано, що прояви як самого бойового і військово-професійного стресу, так і його дезадаптивних реакцій, а також умови їх виникнення не тільки підвищують ризики несприятливого перебігу бойових поранень, але й суттєво впливають на перебіг їх наслідків з боку психічного та фізичного здоров’я. Тому зазначений аспект організації медико-психологічної реабілітації за досвідом організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в збройних силах провідних країн-членів та партнерів НАТО є одним з принципових для впровадження в ЗС України. Потребують детального вивчення на практичному (натурному) рівні техніки психологічної допомоги на 1-му рівні (ешелоні), які за досвідом ЗС Великобританії, дозволяють суттєво зберегти психічне здоров’я військовослужбовців. Показано, що однією з важливих складових якісної реабілітації, є побудова ефективної комунікації між системою здійснення лікувально-евакуаційного процесу постраждалих від фізичних травм та поранень, орієнтованою на соматичні показання і критерії та елементами системи охорони психічного здоров’я військовослужбовців. Такий аспект є актуальним на всіх рівнях надання медичної допомоги. Назріла необхідність удосконалення державної системи комплексної реабілітації військовослужбовців, які беруть або брали участь в бойових діях та перенесли бойові та військово-професійні травми та поранення, а саме в частині, що стосується як програмних заходів, так і методів контролю ефективності та якості проведеної реабілітації. Це дозволить цілеспрямовано здійснювати заходи щодо забезпечення збереження фізичного і психічного здоров'я військовослужбовців, забезпечить профілактику ПСТР, буде сприяти підтримці готовності особового складу до виконання завдань за будь-яких змін обстановки.

Проаналізовано діяльність провідних польських аналітичних центрів, продемонстровано взаємозв’язок польських «фабрик думок» із органами державної влади та управління. Охарактеризовано участь експертних організацій у довгостроковому стратегічному планування польської безпекової політики. Визначено зміщення аналітичних практик на користь прогностичного моделювання, що зумовлює інституціоналізацію експертного середовища, залучення експертів до консалтингової діяльності у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин.

Анотація: Симуляційне навчання в медицині є прогресивним кроком вперед у процесі підготовки кваліфікованих медичних кадрів. Розвиток даного прикладного напрямку медичної освіти триває з 18 століття, коли були вперше розроблені засоби для симуляції в освіті. Дана стаття описує ключові аспекти становлення симуляційних методів навчання, їх поступовий розвиток, теперішній стан та діяльність на прикладі одного з перших та на даний час найбільш провідних центрів медичної симуляції, що розташований на базі медичної школи Гарварду.

Наука й освіта є провідними чинниками підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Значні переваги у створенні умов для зростання якості життя, конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку суспільства мають країни, що дбають про розвиток науки й освіти. Найбільш динамічна група економік країн Східної Азії демонструє найбільшу динаміку витрат на НДДКР. США, намагаючись не втратити провідні позиції наукового та інноваційного центру, за останні роки також збільшили вкладення у НДДКР. Водночас країни – лідери технологічного розвитку не лише нарощують чисельність своїх працівників у сфері НДДКР, а й концентрують їх на тих напрямах, які розвиватимуться найбільш динамічно в перспективі. У розвинутих країнах світу за останні роки відбувалися значні структурні зміни в системі випуску фахівців із вищою освітою, зокрема: зростає роль природничих наук, математики та статистики; спостерігається уповільнення підготовки фахівців за програмами з інформаційно-комунікаційних технологій; провідне місце у структурі підготовки фахівців посідають спеціальності, пов’язані з медициною та соціальними програмами. Україна у питаннях слідування прогресивним світовим тенденціям структурних зрушень у науці й освіті відіграє переважно пасивну роль. Структура випуску фахівців із вищою освітою в Україні переважно не відповідає загальносвітовим трендам, відбувається значне зменшення чисельності кваліфікованих наукових кадрів, скорочення обсягу фінансування НДДКР та нівелювання пріоритету науки й освіти. Поряд зі скороченням чисельності наукових працівників в Україні спостерігається позитивна тенденція до поліпшення якості структури зайнятості за науковими напрямами, які є зараз найпрогресивнішими у світі щодо розроблення нових технологій, що забезпечують конкурентні переваги на глобальному рівні. В останні роки збільшилася чисельність працівників таких відділень Національної академії наук України, як фізико-технічні проблеми енергетики, загальна біологія, фізико-технічні проблеми матеріалознавства, біохімія, фізіологія і молекулярна біологія. Таким чином, Україна поступово починає відновлювати свій науковий та інтелектуальний потенціал у критично важливих сферах досліджень. Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки потребує кардинальної зміни державницького підходу до розв’язання проблем кадрового та фінансового забезпечення науки й освіти, стимулювання інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Необхідно активізувати розвиток інноваційно орієнтованих галузей економіки, простимулювати попит на наукові розробки з боку реального виробничого сектору, забезпечити гармонійну взаємодію освіти, науки та виробництва.

Постановка проблеми. Цілісність визначається сукупністю зв’язків внутріш- ніх елементів системи й зовнішніх відношень, зв’язків і взаємодій. Проблема цілісності як сут- тєвої характеристики людського буття і місця людини у світі постає в різні історичні епохи в розмаїтті форм: як своєрідний мікрокосм розглядається частиною макрокосму; уподібненість Божественому; цілісність як уособлення земного і небесного в індивідові, наділеного свободою волі; цілісність людини в раціоналістичному або натуралістичному вимірі, особистісний ас- пект й цілісність буття індивіда. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток прин- ципу цілісного аналізу людської психіки і її динамічних змін в онтогенезі втілився в системному підході в психології, уособився в невід’ємній складовій системно-еволюційного підходу і слугує од- нією з підстав у розробці системно-суб’єктного підходу. Формулювання мети статті. Мета – висвітлення особливостей цілісності особистості як суттєвої передумови її самореалізації з позиції системного підходу, який сприяє визначенню найсуттєвіших особливостей зазначеного явища. Виклад основного матеріалу. Об’єднання двох парадигм – системної й суб’єктно-ді- яльнісної – дозволяє помістити в центр концептуальної схеми психології людину-суб’єкта як стрижня психічної організації. Цілісність представляється як автономність й свідоме функці- онування на основі внутрішніх змінних (життєві значущості, стремління до самоактуалізації, «Я-концепція»). Серед зазначених змінних провідну роль відіграє система особистісних ціннос- тей. Відповідно психологічна зрілість цієї системи є необхідною характеристикою цілісності особистості. Висновки та перспективи подальших досліджень. З позицій системно-ціліс- ного підходу варто здійснити теоретичний аналіз полісистемної цілісності особистості та її загальних складових: субмодальностей, полярних категорій, біполярних категорій. Такими поняттями визначаються ментальні репрезентації цілісності особистості в різних сферах її цілісного світу. В якості провідних чинників доцільно виділити системні поняття ізомерії, багатомірності, ієрархії. У перспективі дослідження – вивчення особливостей становлення по- лісистемної цілісності особистості в онтогенезі з позиції системного підходу.

У статті здійснено аналіз різноманітних підходів до визначення сутності поняття “професійна мобільність”. Висвітлено роль професійної мобільності у кар’єрному зростанні майбутніх кваліфікованих робітників. Зроблено висновок про те, що провідну роль у формуванні професійної мобільності майбутніх фахівців відіграють майстри виробничого навчання, професійний розвиток яких забезпечує система методичної роботи закладу професійної (професійно-технічної) освіти. Подано основні форми методичної роботи (на прикладі Державного навчального закладу «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг») щодо професійного розвитку майстрів виробничого навчання з метою забезпечення формування професійної мобільності майбутніх фахівців сфери послуг.

Стаття присвячена дослідженню особливостей використання фандрайзингу соціальних проєктів як засобу забезпечення розвитку соціальних послуг територіальних громад та формування активного громадянського суспільства. Обґрунтовано, що фандрайзингова діяльність може передбачати залучення не лише фінансових ресурсів від приватних осіб або організацій, але й залучення людей та організацій для реалізації певних соціальних проєктів та програм. Визначено, що провідними суб’єктами фандрайзингової діяльності в Україні є неприбуткові організації, що займаються пошуком джерел фінансування та інших необхідних ресурсів для реалізації своїх соціальних проєктів. Проведено емпіричне дослідження з метою визначення особливостей реалізації фандрайзингової діяльності Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді як закладу, який опікується вирішення соціальних проблем мешканців Чернігівської громади. Встановлено, що основною формою фандрайзингу Центру є оперативна, тобто залучення ресурсів на певні потреби організації та клієнтів, що передбачає адресне використання коштів. Доведено, що більшість співробітників Центру, які займаються фандрайзинговою діяльністю, не мають спеціальної підготовки і використовують цей вид діяльності інтуїтивно. Мотивами їхньої роботи є прагнення до-помогти клієнтам, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Мета роботи – висвітлити досвід Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова в галузі симуляційної медицини та проведенні об’єктивного структурованого клінічного іспиту. Основна частина. Структуровані програми симуляційного навчання надзвичайно корисні в тих галузях медицини, де виконується багато дуже небезпечних маніпуляцій – в акушерстві, анестезіології, ургентній та інтенсивній терапії, хірургії або педіатрії, для навчання персоналу, роботи з удосконалення чинних клінічних протоколів та практичних алгоритмів та/або апробації організаційних чинників у веденні ургентних ситуацій. Провідні організації охорони здоров’я порекомендували такі стандарти медичної допомоги, які змушують запроваджувати симуляційне навчання. Співробітники симуляційного центру ВНМУ ім. М. І. Пирогова використовують для симуляційного навчання в медицині: проведення об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ/OSCE’s), призначеного для перевірки компетенції та виконання практичних навичок, таких, як комунікація, клінічне обстеження, медичні маніпуляції/призначення, призначення вправ тощо. Його складають з реальними або «удаваними» пацієнтами (пацієнтами-акторами), проходячи через декілька пунктів, на кожному з яких є свій екзаменатор та виділено певний час. До та після проведення такого іспиту ми проводили брифінг та дебрифінг. Висновки. Підготовка фахівців, які у майбутньому покликані відповідати за життя та здоров’я людей, зокрема у критичних ситуаціях, не можлива без відпрацювання навичок у симуляційних центрах. Останнім часом зацікавленість щодо симуляційного медичного навчання в Україні значно зростає. З’являється обладнання, відкриваються нові навчальні центри. Щоб повною мірою використати потенціал симуляційного навчання, важливо дотримуватися ефективної методології, налагодити співпрацю між симуляційними центрами та належну підготовку викладачів, здатних організувати навчальний процес з урахуванням сучасного європейського досвіду.

Анотація. Розробка стратегії і конкретних заходів з розвитку виду спорту з урахуванням соціально-економічних можливостей країни, організаційно-методичних основ розвитку тенісу у світі сприятиме не тільки підвищенню ефективності функціонування організаційно-управлінської системи тенісу в Китаї, а й сталому розвитку тенісу як соціально значущого виду спорту. Мета. Комплексний аналіз досвіду провідних світових центрів підготовки тенісистів-професіоналів, обґрунтування на цій основі системного підходу до формування національних тенісних центрів з урахуванням специфіки організації спортивної підготовки в Китаї. Методи. Аналіз літературних джерел, нормативно-правових та регламентуючих документів, синтез, порівняння, конкретизація, систематизація, узагальнення, структурно-функціональний аналіз, прогнозування і моделювання, опитування, бесіда, евристичне моделювання; історичний метод; методи математичної статистики. Результати. Центри підготовки тенісистів-професіоналів у системі організації та управління спортом в КНР дозволяють найбільш раціонально використовувати державні, громадські та приватні ресурси для ефективного розвитку виду спорту відповідно до темпів зростання соціально-економічного рівня сучасного Китаю, відповідають соціальному запиту на спорт і потреби громадян країни. Модель розвитку тенісу в Китаї передбачає три складові: методологічний базис – науково-методичні засади розвитку виду спорту, регулювання державного, громадського управління та приватних структур; систему забезпечення – формування нормативно-правових засад, що стимулює розвиток інфраструктури, розширення географії, створення системи маркетингу, інтеграція до міжнародної системи змагань з урахуванням принципової ролі Китаю в ній шляхом проведення престижних міжнародних турнірів; систему реалізації – впровадження сучасних технологій в організацію й проведення міжнародних та національних спортивних змагань, систему підготовки спортсменів різного рівня, удосконалення тренувального процесу та, що принципово важливо, розвиток дитячо-юнацького тенісу. Ключові слова: теніс, тенісисти-професіонали, центри підготовки, організація і функціонування.

Розглянуто моделі психолого-педагогічної допомоги дітям раннього віку та раннього втручання. Здійснено порівняння основних принципів та характеристик програм ранньої психолого-педагогічної допомоги та раннього втручання. Визначено провідні аспекти психолого-педагогічної допомоги дітям раннього віку з позицій біопсихосоціальної моделі інвалідності. Виділено завдання та спрямованість психолого-педагогічної допомоги дітям з особливими потребами, що забезпечується інклюзивно-ресурсним центром. Здійснено спробу визначити структуру психолого-педагогічного супроводу дітей раннього віку з особливими потребами в умовах інклюзивно-ресурсного центру. Розглянуто основні етапи підготовки дитини раннього віку з особливими потребами до інклюзивного навчання в дошкільному закладі: розвиток дитини з особливими потребами та підготовка до включення в освітнє середовище; комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини та розробка рекомендації щодо освітньої програми, корекційно-розвиткової роботи та необхідних пристосувань середовища; супровід інклюзивного навчання дитини з особливими потребами в закладі освіти. Окреслено провідні аспекти функціонального підходу до оцінки розвитку дитини раннього віку. Виділено принципи психолого-педагогічного супроводу з огляду на біопсихосоціальну модель розуміння інвалідності, що враховує взаємодію біологічних, психологічних та соціальних факторів розвитку дитини. Наведено апробовані методики вивчення стану психічних функцій та діяльності дитини як окремого індивіда, різних аспектів батьківства та особливостей соціальної взаємодії дитини раннього віку з дорослим. Окреслено ключові аспекти складання та реалізації індивідуальної програми розвитку дитини раннього віку.

У статті описуються сутність та особливості реалізації в освітньому процесі гірських шкіл нової галузі педагогічного знання – музейної педагогіки. Акцентується увага на те, що музейна педагогіка сьогодні розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, яка реалізує передачу культурного досвіду через педагогічний процес в умовах музейного середовища. Автор розкриває інструменти взаємодії музеїв Прикарпаття з освітніми закладами крізь призму музейної педагогіки, вказує на її актуальність та значний дидактичний потенціал в організації виховного та освітнього процесу, окреслюються провідні напрями використання надбань музейної педагогіки Прикарпаття в освітньому процесі. Вказується на те, що вітчизняна музейна педагогіка активно шукає нові форми та способи організації навчальної діяльності. Одним з провідних завдань наближення музейної педагогіки до навчального процесу гірських шкіл є визначення й апробація принципів, методів, прийомів роботи музеїв з учнями. Все більша низка музеїв адаптують свої пропозиції до потреб освітян, проводять консультації та тренінги для вчителів, щоб максимально використати свій потенціал музейної колекції. У дослідженні розглядаються проблеми сутності музею як соціокультурного інституту в контексті глобалізаційних процесів початку ХХІ століття. Визначаються соціальні функції музею, розглядаються механізми об’єднання традиційної і інноваційної складових музейної діяльності. Наголошується на необхідності поєднання історичної пам’яті невичерпних знань і духовного багатства, довершених зразків матеріальної культури, музейних експонатів та їх вплив на всебічний розвиток та формування особистості, залучення жителів краю до надбань національної та світової історико-культурної спадщини. Автор аналізує соціальні і культурні умови, які впливають на перетворення музеїв на центри культурно-духовного відродження народу, скарбниці національної культури, які сприяють гуманізації суспільства. Наголошується на великий дидактичний потенціал феномену музею, якому притаманний багатий резерв для науково-пізнавального, художньо-естетичного, розумового, морально-духовного та творчого розвитку учнів та професійному розвитку педагогів гірських шкіл.

Резюме. Туберкульоз є глобальною проблемою системи охорони здоров’я як одна з 10 провідних причин смерті у світі. За даними ВООЗ, Україна належить до 27 країн світу, в яких зосереджено 85 % захворюваності на туберкульоз, і посідає 4 місце у світі за його поширеністю. Особливості епідемічної ситуації із туберкульозу загострили і зробили соціальнозначущою проблему хвороби на туберкульоз працівників закладів охорони здоров’я. Мета дослідження – провести порівняльний аналіз захворюваності на туберкульоз серед загального населення та працівників закладів охорони здоров’я в Україні та Дніпропетровській області. Матеріали і методи. Матеріалами з вивчення епідемічного процесу була державна статистична звітність: аналітично-статистичні довідники «Туберкульоз в Україні» Державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ України» та Державного закладу «Центр медичної статистики МОЗ України» за 2019 і 2020 рр. та звітно-облікові форми 8 і 33. Результати. Встановлено, що незважаючи на зниження показників захворюваності й смертності від туберкульозу за проаналізований п’ятирічний період часу (2015–2019 рр.) в Україні, епідеміологічна ситуація у Дніпропетровській області залишається напруженою, особливо за показником захворюваності на туберкульоз/ВІЛ (24 на 100 тис. населення у 2019 р. – друге місце в Україні) та випадками туберкульозу з множинною лікарською стійкістю (787 у 2019 р. – перше місце в Україні). Показники захворюваності на туберкульоз у працівників закладів охорони здоров’я як протитуберкульозних, так і загальнолікувальної мережі у Дніпропетровській області перевищують аналогічні дані в Україні. Аналіз захворюваності на туберкульоз працівників протитуберкульозних закладів у Дніпропетровській області показав, що найбільший середній показник захворюваності на 100 тис. населення спостерігався серед середнього медичного персоналу – 506,8. Висновки. Захворюваність на туберкульоз у працівників закладів охорони здоров’я як протитуберкульозних, так і загальнолікувальної мережі у Дніпропетровській області перевищує аналогічні дані в Україні. Найвища захворюваність на туберкульоз серед медичних працівників Дніпропетровської області спостерігається у середнього медичного персоналу. Це вимагає суворого дотримання принципів інфекційного конт­ролю та оптимізації підходів до виявлення, лікування та профілактики туберкульозу в медичних працівників.

У статті здійснено опис наявних проблем у реалізації інклюзивного навчання дітей із особливими освітніми потребами (ООП) в Україні, що пов’язані з особливостями командної взаємодії, та шляхи їх вирішення за допомогою такого активного засобу навчання, як тренінг. Розкрито важливість і сутність командної взаємодії в процесі реалізації інклюзії. Акцентовано на доцільності та практичних аспектах застосування тренінгів з метою формування командної взаємодії та покращення ефективності забезпечення інклюзивного навчання загалом. Представлено навчальні дисципліни в межах яких доцільно застосовувати елементи тренінгу, основні тренінгові техніки, вправи, завдання та презентовано самостійні тренінги, проведені провідними тренерами «Центру компетенцій» (м. Київ), а також актуалізовано можливості тренінгу на базі віртуального простору. Розкрито структуру тренінгу «Командна взаємодія фахівців в інклюзивному освітньому просторі».

Обґрунтовано значення українців, які постійно проживають закордоном, як важливого етносоціокультурного, демографічного, інтелектуального та інформаційного чинника та ефективного ресурсу для розвитку сучасної України та зростання її авторитету у міжнародній спільноті. Розкрито провідну роль у самозбереженні та саморозвитку української діаспори системи рідної мови, основу якої складають дошкільні навчальні заклади. Доведено, що в Канаді та США, де працюють найбільш організовані та мобільні громади українців, діє система дошкільної освіти та виховання, яка об’єднала на початку свого заснування (50-ті роки XX століття) дитячі кімнати, дитячі садки та дошкільні класи, які постійно розвиваються відповідно до офіційної освітньої політики цих держав. Завдяки організації таких видів навчання, які створені на основі використання досягнень світової педагогічної науки, забезпечено функціонування нових типів дошкільних закладів, застосовуються новаторські підходи в організації багатовимірної діяльності щодо формування гармонійної всебічно розвиненої особистості молодих поколінь українців, які проживають за кордоном. На сучасному етапі, окрім традиційних, українська дошкільна система в Канаді та США включає інноваційні дошкільні заклади: навчально-культурні / культурно-освітні центри, двомовні програми, ігрові групи, центри розвитку дитини, розважальні групи тощо. які працюють на основі педагогічних ідей та технологій М. Монтессорі, вальдорфської педагогіки, вивчення мови для грамотності, навчання та інших, представлених у моделях сучасних навчальних програмах дошкільної освіти.

Актуальність. Біла Церква – найбільший в Київській області промисловий центр. Встановлено, що найбі-льшою провідною галуззю економіки міста є хімічна і нафтохімічна промисловість, а саме гумова і шинна промисловість, яка є одним з найнебезпечніших виро-бництв щодо ризику забруднення природного середо-вища. Підвищене антропогенне навантаження нега-тивно впливає на стоматологічне здоров'я дітей.Метою даної роботи було оцінка ефективності за-стосування розробленого лікувально-профілактичного комплексу у дітей 7 років, що проживають в зоні під-вищеного антропогенного навантаження.Матеріали та методи. В роботі використовувалися наступні клінічні показники: карієспрофілактічна ефективність, що розраховується по приросту індек-су КПУз за 2 роки спостережень, оцінка стану тка-нин пародонту в динаміці спостереження, що визна-чається за допомогою індексів кровоточивості (Мю-ллемана) – інтенсивності запалення і РМА % – поши-реності запалення. Гігієнічний стан ротової порож-нини визначали в динаміці за допомогою індексів Silness-Loe і Stallard.Висновки. Лікувально-профілактичний комплекс у дітей, які проживають в зоні антропогенного забру-днення нафтохімічним виробництвом м. Біла Церква, розроблений з урахуванням виявлених генетичних по-рушень амелогенеза, запальних реакцій, детоксикації і колагеноутворення дозволив загальмувати каріозний процес, нормалізувати пародонтальні та гігієнічні індекси на всіх етапах лікування.

Мета роботи. Провести макро- і мікроскопічний аналіз підземних органів смикавця їстівного, запропонованого відділом нових культур НБС НАН України імені М. М. Гришка.Матеріали і методи. Мікропрепарати виготовляли з підземних органів чуфи, фіксованих у суміші спирт-гліцерин-вода (1:1:1) і досліджували загальноприйнятими методами з використанням мікроскопа Item: PB-2610, фотофіксацію результатів здійснювали фотокамерою Samsung PL50.Результати й обговорення. Вегетативні й генеративні надземні пагони численні, моноциклічні. Підземні органи – мичкувата коренева система, столони та довгі плагіотропні кореневища. Вони наростають симподіально і несуть редуковані лусковидні листки, додаткові корені і бульби, які розвиваються на кінцевій стадії кущіння із здутих верхівкових частин пагонів. На одній особині може бути до 400 бульб. Бульби округлі, овальні або видовжено-овальні, інколи вигнуті; завдовжки 2,5–3,0 см і завширшки 1,0–3,0 см. Вкриті бульбочки жовто-бурою борозенчасто-зморшкуватою шкіркою. Кореневища безпучкової будови, з добре розвиненою пухкою паренхімою кори, що запасає крохмаль, частково зруйнованими центральною і перимедулярною зонами, щільним вузьким кільцем провідних тканин, відділеним від кори великоклітинною ендодермою. Придаткові корені кореневищ і бульб дуже тонкі, темні, мають первинну будову. Мезодерма первинної кори складається з великих лопатевих клітин, що містять крохмальні зерна. Екзодерма характеризується неоднорідністю; містить клітини з темно-коричневим вмістом, поодинокі механічні волокна та клітини з ефірною олією. Ендодерма чітко відділяє кору від центрального циліндра, клітини якої великі, овальні, часто серед них знаходяться клітини з темним секретом. В осьовому циліндрі молодих коренів виявляється 7–8-архний радіальний пучок і склеренхіма у центрі. Бульби вкриті тонким шаром перидерми, яка включає окорковілі клітини та секреторні ідіобласти з коричневим вмістом. Під покривною тканиною лежить до 5–6 шарів видовжених лежачих склереїд, глибше – кілька шарів брахісклереїд із здерев’янілими пористими оболонками та 2–3 шари склереїдів із целюлозними оболонками. Ідентифіковано і підтверджено якісними мікрореакціями накопичення жирної олії, великих простих крохмальних та дрібних простих алейронових зерен. Кільце камбіальних клітин ущільнене, вузьке. Утворені неповні провідні пучки та відокремлені тяжі судин і трахеїдів розсіюються по паренхімі кори і осьового циліндра.Висновки. Досліджено морфолого-анатомічну будову підземних органів смикавця їстівного (чуфи). Виявлено основні макро- і мікроскопічні діагностичні ознаки кореневищ, коренів, бульб, які будуть використані для розробки методів контролю якості на нову лікарську рослинну сировину.

У статті проаналізовано діапазон масових відкритих онлайн курсів з інтелектуальної власності на провідних платформах дистанційного навчання як елемент інформаційно-освітніх технологій. Розглянуто онлайн курси на платформах: Coursera, EdX, FutureLearn, SWAYAM, Canvas Network, Центр електронного навчання Всесвітньої організації інтелектуальної власності та інших. Коротко охарактеризовано ці платформи. Масові відкриті онлайн курси, що функціонують на базі цих платформ, стосуються різних аспектів інтелектуальної власності. Для кожного курсу зазначені: університет або організація, яка його створила; викладач; мова викладання; тривалість курсу і навантаження, необхідне для його освоєння; умови доступу до освітніх ресурсів курсу і отримання сертифіката про його проходження. Наведено кількісний розподіл курсів за країнами-розробниками дистанційних курсів з інтелектуальної власності. Лідерами тут є міжнародні організації та США. Розглянуто можливості доступу з точки зору мовної підготовки. Переважна більшість курсів доступна англійською мовою. Значна частина курсів доступна також російською. Було зроблено розподіл дистанційних курсів за тематичним спрямуванням. В основному онлайн курси розглядають лише загальні питання інтелектуальної власності. Замало курсів, які корисні для отримання ґрунтовних знань з конкретних питань. Особлива увага приділена такому важливому і цікавому аспекту, як-от можливості доступу до змісту і отримання сертифіката за проходження курсу. За цими критеріями всі курси були розділені на чотири групи. Було виявлено, що отримання сертифіката на переважній більшості дистанційних курсів з інтелектуальної власності на цих платформах є тією чи іншою мірою платним або сертифікат про закінчення курсу взагалі відсутній. Лише дев’ять курсів мають повністю безкоштовний доступ до освітніх ресурсів і отримання сертифіката.

У роботі подано результати аналізу стану здоров’я підлітків України за період 2001–2012 рр. Було використано дані Центру медичної статистики МОЗ України. Мета роботи — надати оцінку показників стану здоров’я підлітків України, визначити тенденції щодо їх змін.Установлено неухильне збільшення показника поширеності захворювань, приріст якого від 2001 до 2012 р. становив 42,0 %. За аналізований період мали місце зміни у структурі захворювань. У 2012 р. провідними у структурі поширеності були хвороби органів дихання; органів травлення; кістково-м’язової системи та сполучної тканини; ока та придаткового апарату; хвороби ендокринної системи, розлади харчування та порушення обміну речовин; хвороби нервової та сечостатевої систем; шкіри та підшкірної клітковини. Динаміка змін показника оцінювалася за темпом їх приросту. Найбільший темп приросту відзначено за такими класами, як: новоутворення; вроджені аномалії; хвороби системи кровообігу; крові та кровотворних органів та хвороби органів дихання. Отримані дані доцільно використовувати для розробки цілеспрямованих програм профілактики та прийняття організаційних рішень для підвищення якості медичної допомоги, які повинні включати пріоритетні наукові дослідження, моніторинг стану здоров’я та чинників, що його формують, а також можливість міжгалузевого співробітництва.

Стаття розглядає принципи елітотворення на регіональному рівні відповідно до завдань та пріоритетів вітчизняної політичної науки та специфіки політичного процесу. Визначаються тенденції структурування регіональних еліт на основі формальних і неформальних інститутів відстоювання інтересів та агрегування місцевих спільнот. Мета статті: встановлює особливості формування і функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні в контексті політичних та соціально­економічних перетворень. Засобами структурно­функціонального аналізу визначено, що функціонування регіональних політичних еліт сучасної України, як цілісних утворень, здійснюється на основі непублічних зв’язків, які, загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціально­політичними силами. Механізми функціонування регіональних політичних еліт в сучасній Україні тісно пов’язані з тенденціями реформування адміністративно­територіального устрою. Такими тенденціями є концептуальна дискусія щодо децентралізації, а також пропозиції щодо збільшення обсягу регіонів. Водночас базовою тенденцією функціонування регіональних еліт в сучасній Україні є пристосування, як основного способу взаємодії з центром. Увага регіональних політичних еліт до моделей перетворення політико­адміністративного устрою України є низькою. Регіональні політичні еліти в сучасній Україні мають низку особливостей свого формування і функціонування. До складу політичних еліт на рівні регіонів, зумовлених економічною структурою та впливом бізнес­груп. Крім того, зазначені групи не перебувають у відносинах вільної конкуренції або боротьби за сферу впливу, а перебувають у відносинах ієрархічного підпорядкування. Соціальний склад українських регіональних політичних еліт перебуває у стадії формування і до 2014 року був детермінований, передусім, специфікою номенклатурного та адміністративного складу пострадянського регіонального управління. Після «революції гідності» відбувається болісний процес зміни вікових поколінь та зміна професійного і гендерного складу еліт. Ці чинники репрезентують регіональні політичні еліти України як явище, яке потребує глибокого аналізу і залучення нових емпіричних даних. Функціонування сучасних регіональних політичних еліт в Україні відбувається на основі існування місцевих та регіональних політичних режимів, які відображають наявну соціально­економічну специфіку регіонів, а також пріоритетність і значення їх для центрального рівня. Політико­адміністративний склад регіональних політичних еліт істотно коригується за рахунок представників бізнесу та громадських організацій. Основною вимогою щодо функціонування регіональних політичних еліт з боку центру є керованість загальною політичною ситуацією та соціально­економічним розвитком регіонів. В цих умовах регіональні політичні еліти групуються навколо однієї провідної постаті, здебільшого губернатора або голови обласної ради. Взаємодія з центром та забезпечення лояльності серед регіональних та місцевих еліт щодо правлячої партії та діючого президента сформували особливі підходи до функціонування регіональних еліт, які полягають у прагненні до самозабезпечення. Лояльність до центру надає можливість убезпечити своє становище від можливого усунення від важелів політичного впливу. Соціальний, віковий та гендерний склад регіональних політичних еліт забезпечує уявлення щодо відносної відповідності цих показників основним соціальним показникам суспільства. Водночас демократичні засади забезпечення гендерного паритету, а також соціальної мобільності за рахунок демократичних процедур ще перебувають на стадії формування. Функціонування регіональних політичних еліт, як цілісних утворень, здійснюється на основі не пуб­лічних зв’язків, які загалом не пов’язані з політичним впливом, або зв’язком з соціально­політичними силами. Покращення цих практик є основою модернізації сучасних регіональних політичних еліт в Україні. Регіональні політичні еліти в Україні постійно перебувають під тиском обставин та процесів загальнодержавного рівня. Це ускладнює перетворення регіональних та місцевих еліт на реальні центри прийняття рішень щодо організації розвитку відповідних територій. Істотною проблемою для вітчизняних регіональних еліт, на думку автора, є вимивання кадрів внаслідок рекрутування місцевих та регіональних лідерів для заміщення посад на столичному рівні.

У статті розглянуто проблему диригентсько-хорової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва як важливої складової їх професійного навчання у педагогічному закладі вищої освіти. Зазначається, що невербальні засоби комунікації майбутнього хормейстера є важливою складовою диригентської підготовки поряд із опануванням мануальної техніки. Виконавська практика, а саме диригування, звертається до невербальної мови міміки та жесту, коли неможливий словесний або будь-який інший засіб комунікації. Таким чином, у результаті синтезу та природного відбору з’явилася система виразних жестів і рухів, що складають виразно-пластичну диригентську мову. Аналіз досліджень провідних педагогів-диригентів та актуальність зазначеної тематики дозволили сформулювати мету статті, яка полягає у висвітленні невербальних засобів комунікації диригента-хормейстера та методів їх розвитку в умовах роботи в класі диригування. Встановлено, що центр невербальної поведінки складають різні рухи: жести, погляди, пози, інтонаційно-ритмічні характеристики голосу, які пов’язані з мінливими психічними станами людини й визначають експресивний компонент. Саме така виразна поведінка є джерелом певної інформації для виконавців хорового колективу. Узагальнюючи теоретичні засади, автором обґрунтовано методи невербальних засобів комунікації студента-хормейстера в класі диригування. Представлено групи вправ, спрямованих на розвиток вищезазначених здібностей диригента. Автором зазначається, що вправи на вироблення свободи володіння диригентськими рухами та розвиток пантомімічних навичок є ефективним засобом удосконалення диригентської майстерності майбутніх учителів музичного мистецтва. Для розвитку пантомімічних здібностей використовуються не тільки репродуктивні методи, але й творчі завдання, представлені у вигляді рольових ігор та невеликих тематичних сценок. Вони сприяють розкутості диригента в показі емоцій і настроїв та мотивують до створення власної оригінальної інтерпретації хорового твору. Ключові слова: невербальні здібності, диригентсько-хорова підготовка, мануальна техніка, міміка і жести, студенти-хормейстера.

У статті окреслено вектори утвердження академічної культури в сучасному науково-освітньому просторі на засадах академічної доброчесності, етичних принципів наукової діяльності, проголошених в Бухарестській декларації етичних цінностей і принципів вищої освіти в Європі, Лісабонській стратегії з підвищення конкурентоспроможності, Рекомендаціях з академічної доброчесності для закладів вищої освіти, розроблених у межах Проекту сприяння академічної доброчесності в Україні – SAIUP зa підтримки Посольства США тощо. Показано, що розвиток академічної культури майбутнього педагога в умовах університетської освіти є вагомим чинником інноваційного реформування неперервної педагогічної освіти. Визначено методологічні орієнтири розвитку академічної культури у науково-освітньому просторі ХХІ ст., панівними з-поміж яких є культурологічний, полікультурний і синергетичний підходи, що детермінують систему цінностей освітньої і дослідницької діяльності науковців, викладачів, майбутніх учителів, дослідників-початківців на основі принципів академічної мобільності, поваги до фаху, до людської гідності. Визначено, що університети і наукові інституції розвивались як провідні осередки вітчизняної наукової думки, центри розвитку фундаментальних наукових шкіл та збереження освітніх традицій гуманітарних, культурологічних, українознавчих наукових галузей. Еволюція розвитку академічної культури університетів і наукових інституцій відбувається на засадах фундаментальності та інноваційного поступу, визначає ціннісні вектори професійної підготовки педагогів і науковців на основі культуровідповідності, полікультурності, інтердисциплінарності.

У Інституті аеропортів Національного авіаційного університету (Київ, Україна) з 22 по 26 квітня 2013 року відбувся Міжнародний науково-практичний фестиваль «САПР Allplan у архітектурі і будівництві». Організували й провели цей масштабний захід кафедра архітектури НАУ (завідувач Ю. О. Дорошенко) та Центр компетенцій в Україні (директор Ю. О. Смирнов) фірми Allbau Software GmbH (Берлін, Німеччина).Головна мета фестивалю – актуалізація багатоаспектної проблеми формування фахово-інформатичної компетентності архітекторів і інженерів-будівельників та визначення одного з шляхів її розв’язання – навчання архітектурно-будівельних ІКТ-технологій на основі САПР Allplan у системі вищої та післядипломної освіти.Зазначена мета конкретизована у низці похідних задач, серед яких – виявлення закладів і організацій, де активно використовується програма Allplan; визначення сфер та рівня застосування програми; порівняння ефективності використання програми Allplan з іншими САПР; накопичення, узагальнення і обмін практичним досвідом щодо використання програми Allplan у архітектурній і будівельній практиці та наявним педагогічним досвідом і методичними наробками з освітньої практики; консолідація користувачів програми Allplan з різних сфер діяльності; колективне виявлення проблемних аспектів і вироблення обґрунтованих рішень щодо розширення сфери і рівня використання програми Allplan у архітектурі, будівництві і освіті.Предметна область проведеного фестивалю інтегрувала сфери архітектурного проектування, будівництва і експлуатації будівель і споруд, а також дизайну архітектурного середовища з використанням архітектурно-будівельних інформаційних технологій на основі САПР Allplan та відповідної професійної освіти зі створенням інформаційно-освітнього середовища на основі сучасних ІКТ, ядром яких є САПР Allplan. При цьому особлива увага зверталася на опрактичнення змісту архітектурно-будівельної освіти у плані формування у студентів належної фахово-інформатичної компетентності шляхом опанування роботи у середовищі професійних інструментальних програмних засобів, насамперед, САПР Allplan.Головними інтегральними цілями Фестивалю були визначені:– окреслення кола архітектурно-будівельних задач, для розв’язання яких використовується чи може бути використана САПР Allplan;– виявлення організацій і закладів, де активно використовується САПР Allplan;– здійснення на основі наявного практичного досвіду порівняльного аналізу ефективності використання САПР Allplan з іншими функціонально подібними програмами;– демонстрація і поширення архітектурно-будівельних інформаційних технологій на основі САПР Allplan;– виявлення і поширення навчальних програм і освітніх технологій, орієнтованих на опанування студентами роботи у середовищі САПР Allplan як ключового інструментального програмного засобу архітектурно-будівельних інформаційних технологій;– створення передумов для широкого впровадження САПР Allplan у навчальний процес ВНЗ, де готують архітекторів і інженерів-будівельників;– збирання, узагальнення і поширення досвіду використання САПР Allplan на виробництві та в освіті шляхом його обговорення на семінарі і круглому столі та видання збірника матеріалів;– інформування користувачів САПР Allplan щодо функціональних можливостей нових версій програмних продуктів комплексу і підвищення їхньої кваліфікації;– здійснення початкового навчання користувачів САПР Allplan;– організація полілогу, дискусії, обговорення полемічних питань щодо концептуальних основ здійснення навчального процесу для опанування сучасних ІКТ та відповідних інструментальних програмних засобів; управління розвитком, ефективністю і якістю такого навчання; впровадження інноваційних педагогічних технологій та реалізація неперервної професійної освіти.У рамках фестивалю були проведені такі заходи: майстер-клас, семінар, круглий стіл, семінар користувачів Allplan, навчальний базовий практикум користувача-початківця Allplan, підведення підсумків, прийняття рішення та вручення сертифікатів.Фестиваль розпочався з майстер-класу, де впродовж трьох годин провідні фахівці Центру компетенцій Максим Дарич, Євген Дегтярьов та Андрій Баранецький продемонстрували функціональні можливості програмного комплексу Allplan та свою фахову майстерність. У майстер-класі взяли участь гості з різних архітектурно-будівельних внз України, Росії, Білорусі, Казахстану, викладачі Інституту аеропортів, студенти-архітектори і студенти-будівельники 4-го та 5-го курсів НАУ.У другий день фестивалю відбувся його ключовий захід – науково-методичний семінар, присвячений висвітленню і обговоренню питань, пов’язаних з різними аспектами впровадження САПР Allplan у архітектурне проектування і будівництво, а також проблемних питань і наявного досвіду інформатизації вищої архітектурної та інженерно-будівельної освіти на основі САПР Allplan.Тематично-змістова спрямованість роботи семінару була окреслена такими пріоритетними напрямками:– інформатизація архітектурно-будівельної освіти на основі Allplan;– практичний досвід застосування САПР Allplan у архітектурному проектуванні, будівельному конструюванні та будівництві;– міжпрограмний інтерфейс Allplan з іншими САПР;– інтегрована лінія проектування Allplan–САПФІР–ЛІРА;– порівняльний аналіз інтерфейсу, інструментальних засобів, технологічних можливостей та організації даних Allplan з іншими САПР;– розробка, ресурсне забезпечення і впровадження у практику «хмарних технологій» на основі САПР Allplan;– практичний досвід базової і професійної інформатичної підготовки майбутніх архітекторів і будівельників;– формування фахово-інформатичної компетентності майбутнього архітектора та інженера-будівельника на основі САПР Allplan;– дидактичне забезпечення впровадження САПР Allplan у навчальний процес старшої профільної школи, ПТНЗ та вищої освіти;– методичні особливості (відбір змісту, вибір організаційних форм і дидактичних методів, розробка і застосування мультимедійної наочності) навчання інформатичних технологій на основі САПР Allplan.Матеріали семінару Міжнародного науково-практичного фестивалю «САПР Allplan у архітектурі і будівництві», видрукувані окремим збірником [1], будуть корисними для студентів ВНЗ архітектурно-будівельного спрямування, аспірантів, наукових та педагогічних працівників, практикуючих архітекторів та інженерів-будівельників.Проведений фестиваль «САПР Allplan у архітектурі і будівництві» продемонстрував свою суспільну корисність і важливість для модернізації та підвищення якості вищої архітектурно-будівельної освіти в країнах СНД, популяризації програми Allplan та поширення сфери її застосування у архітектурній та будівельній практиці. Подібних спеціалізованих науково-практичних заходів (наскільки нам відомо) в країнах СНД допоки ще не проводилося. Цей фестиваль став першим. З нього розпочалися процеси узагальнення наявного досвіду практичного використання програми Allplan як інструментального засобу ефективного розв’язання комплексних задач архітектури і будівництва, консолідації викладачів, які використовують САПР Allplan у навчальному процесі, обміну накопиченим освітнім досвідом, визначення перспектив застосування і ефективного рекламування САПР Allplan, що дасть змогу ширше використовувати цей багатофункціональний програмний комплекс у навчанні майбутніх архітекторів і інженерів-будівельників.Оскільки проведений фестиваль перш за все має освітню спрямованість, то може розглядатися як своєрідна новітня педагогічна інноваційна технологія, яка здатна забезпечити швидкий і ефективний творчий прорив свідомості його учасників до інноваційних ідей і концепцій в архітектурі і будівництві XXI століття. Успішне проведення фестивалю створило підстави для організації в Інституті аеропортів НАУ навчально-впроваджувального Центру інформаційних архітектурно-будівельних технологій на базі САПР Allplan, потреба у якому в Україні давно назріла. Задачами такого Центру буде здійснення практичного навчання і підвищення кваліфікації викладачів, архітекторів і інженерів-будівельників у галузі архітектурних, дизайнерських і будівельних інформатичних технологій на базі САПР Allplan, розробка необхідного навчально-методичного забезпечення (навчальних програм, лабораторних практикумів, навчальних посібників, методичних вказівок, сертифікаційно-кваліфікаційних тестів тощо) та інноваційних технологій навчання і навчальних тренінгів, конструювання, наукове обґрунтування і перевірка нових ефективних технологій архітектурного проектування і будівельного конструювання на базі САПР Allplan.За рішенням учасників фестивалю започатковано щорічне проведення таких комплексних заходів, де відбуватиметься територіальна і галузева фіксація використання САПР Allplan, аналіз реальної ситуації та колективне вироблення перспективних рішень. Серед головних перспективних задач – залучення студентської молоді до опанування інформатичних архітектурно-будівельних технологій на основі Allplan та міжпрограмного інтерфейсу провідних САПР. У контексті інформатизації архітектури, будівництва і освіти та підвищення їх якості і ефективності.

Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.

Мета. Визначити можливості впливу інтеграції університетів третього віку в освітнє середовище на психофізичний стан осіб старшого покоління Методи. Під час дослідження використовувалианаліз наукових джерел, методи теоретичної інтерпретації (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення), соціологічні методи (анкетування). Дослідження проводилося на базі “Університету третього віку” на базі Чернівецького комунального територіального центру соціального обслуговування “Турбота” та Чернівецькому університеті третього віку імені А. Кольпінга. У соціологічному опитуванні прийняло участь 103 особи. Результати. Означено дві моделі діяльності УТВ, які функціонують в Україні, виокремлено основні функції, які виконує освіта в житті старшого покоління, виділено засоби, які сприяють процесу розвитку старших людей у стінах УТВ, виявлено соціальні функції УТВ. Під час соціологічного дослідження виявлені провідні мотиви відвідування університету людьми похилого віку. Розкрито основні форми інтелектуальної активізації людей похилого віку в УТВ. Висновок. Відвідування університетів третього віку позитивно позначається на фізичному й емоційному стані людей старшої вікової групи, проте для отримання таких результатів потрібно від 5 до 10 років навчання. Прогнози вказують на те, що популярність навчання в цих університетах буде зростати, оскільки постійно підвищується освітній рівень осіб старшої вікової групи. Це актуалізує проблему подальшої інтеграції їх в освітній простір, особливо в аспекті рекреаційно-оздоровчої діяльності.Ключові слова: університет третього віку, похилий вік, психофізичний стан.

Мета роботи – оцінювання ефективності навчальних симуляційних тренінгів з елементами клінічної фармакології у підвищенні якості освітнього процесу студентів із дисципліни “Акушерство та гінекологія”. Основна частина. Лікар будь-якої спеціальності, в тому числі і загальної практики, повинен знати причини, клініку, діагностику акушерських кровотеч та тактику залежно від причин, що її зумовили. Масивні акушерські кровотечі займають провідне місце серед причин різних видів тяжкої акушерської патології, такої, як геморагічний шок, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові тощо, та перше місце серед причин материнської смертності. Частота кровотеч складає від 6 до 11 % усіх пологів. Саме тому актуальним є відпрацювання на фантомі техніки активного ведення ІІІ періоду. В процесі нашої роботи ми зробили висновок, що навчання у симуляційному центрі із ви­користанням сучасних фантомів дозволяє студентам досконало оволодіти основними практичними навичками з акушерства, які можуть стати необхідними у майбутній практичній роботі лікаря загальної практики, а також закладає основу оволодіння деякими маніпуляціями для майбутньої спеціалізації. Висновки. Сучасний розвиток медичної науки й практики зумовлює необхідність вносити корективи в підготовку студентів-медиків із наближенням їхньої освіти до міжнародних стандартів. Тому якість освіти у вищих навчальних закладах необхідно покращити шляхом ефективної організації та інформатизації навчального процесу, за допомогою впровадження передових наукових розробок у практику викладання.

Стаття присвячена лінгвістичному дослідженню англомовних рекламних текстів. У статті аналізуються лексичні та стилістичні мовні засоби, використання яких сприяє збагаченню експресивності тексту, викликає інтерес у споживача та посилює бажання придбати товар, що рекламується. Актуальність теми дослідження полягає у тому, щоб виявити та продемонструвати величезний спектр використання лексичних та стилістичних мовних засобів у рекламному тексті, який досі залишається не до кінця дослідженим та перебуває у постійному центрі уваги мовознавців. У статті розглянуто поняття реклами – одного із провідних засобів комунікації та основного інструмента у маркетинговій галузі, який застосовують для передачі інформації щодо певних продуктів чи послуг широкому загалу. Особливу увагу приділено рекламним текстам та слоганам реклами косметичних засобів, продуктів харчування тощо. У тексті детально розглядаються такі лексико- стилістичні засоби: синоніми, антоніми, омоніми, полісемія, риторичні фігури (звертання, антитеза, евфемізми, персоніфікація, заперечення, гра слів), експліцитний та імпліцитний способи розповсюдження інформації, еліптичні конструкції, різноманітні форми діалогічності. У статті зазначається, що у створенні рекламних текстів та слоганів важливим є ретельний відбір мовних засобів, які відповідатимуть стилістичній тональності відповідно до конкретної комунікативної ситуації, характеру адресата, середовища функціонування та інтенції. У процесі аналізу сорока двох рекламних текстів виявлено найбільшу частоту застосування лексичних мовних засобів у текстах реклами косметичних засобів. Виявлено також і найбільш використовувані стилістичні мовні засоби у рекламі продуктів харчування та косметичних засобів. Таким чином, від коректного застосування кожного лексичного (синоніми, антоніми, омоніми, полісемія, експліцитність та імпліцитність) та стилістичного (риторичні фігури, еліптичні конструкції, форми діалогічності) мовних засобів буде залежати ефективність сприйняття реклами аудиторією.

У статті простежується еволюція доктрини природного права від зародження її ідей у період античності, формування засадничих положень доктрини до визнання її місця у сучасній правовій теорії та практиці. Підкреслюється, що на довгому історичному шляху доктрини природного права були періоди як стрімких злетів, так і болючих падінь, які часом межували з повним занепадом. Один із найвищих злетів природного права припадає на періоди Відродження і Просвітництва (XVII–XVIII ст.). Саме в цей час була створена потужна школа природного права, яка вивела його на провідні позиції у праворозумінні та справила величез ний вплив на процес розвитку не тільки національного, а й міжнародного права, яке своїм становленням у сучасному його вигляді зобов’язане названій школі. У статті аналізуються причини занепаду школи природного права, найболючішого удару по якій завдала концепція юридичного позитивізму з його абсолютизацією ролі науки та раціонального логічного мислення у правотворенні, ігноруванням духовно-моральних, ціннісних засад права, зведенням його до логічно замкнутої системи норм, запереченням ролі судової практики у процесі правотворення тощо. Ці та інші недоліки юридичного позитивізму не могли не сприяти відродженню природного права, справжній ренесанс якого відбувся після Другої світової війни як реакція на кричущі свавілля нацистського режиму, яке часто підносилося до рангу закону. У статті піддається аналізу внесок у цей процес таких видатних філософів права, як Г. Радбрух, А. Кауфман та ін. У завершальній частині статті, на основі аналізу праць таких провідних філософів права сучасності, як Р. Алексі, Л. Фуллєр, Р. Дворкін та інші, простежуються тенденції розвитку ідей доктрини природного права в сучасній непозитивістській правовій філософії. Цей аналіз дав авторові змогу дійти таких висновків. По-перше, найбільш поширені і впливові в сучасному світі філософськоправові концепції – доктрина природного права, теорія юридичного позитивізму, соціологічна теорію права та їх численні варіанти – неможливо оцінювати на осно ві критеріїв, притаманних науці – “істинності – хибності”, “істини – омани”. На відміну від наукових концепцій, вони мають оцінюватися за критерієм взаємодоповнення надбаннями одна одної. По-друге, незважаючи на те що доктрина природного права, як і інші концепції праворозуміння, не позбавлена вад, її здобутки перевершують вади. До здобутків доктрини природного права належать: орієнтація доктрини на пошук об’єктивної сутності права через звернення до його морально-етичних основ, що суттєво розширює і поглиблює зміст права, пов’язуючи його з нагромадженими протягом багатьох віків цінностями світової культури; людиноцентричність доктрини природного права: у центрі всіх її варіантів – людина, її гідність, невідчужувані права та свободи, які є невіддільною рисою природи людини. Вони обмежують державу, є суттєвою перешкодою для державного свавілля; протидія доктрини природного права надмірному формалізму й догматизму у праві. Згідно з нею першоджерелом права є не держава, а людина, її природні невідчужувані права й свободи та інші цінності людської культури; розрізнення понять “право” й “закон”, встановлення орієнтирів для пошуку критеріїв правового закону та “правопорушуючого законодавства”. По-третє, ці та інші здобутки доктрини природного права лежать нині в основі досягнень у сфері як правової теорії, зокрема таких її безсумнівних надбань, як теорія прав людини, концепції верховенства права й правової держави, так і юридичної практики.

Останнім часом проблема проведення інтенсивних курсів з англійської мови для військовослужбовців Національної гвардії України перебуває в центрі уваги педагогів вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України, оскільки англійська мова є основним інструментом спілкування для військовослужбовців на міжнародній арені. Визначено, що, незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів мовної підготовки військовослужбовців Національної гвардії України, поки не надані характеристики якісних курсів для вивчення англійської мови військовослужбовцями у короткий проміжок часу. У статті розглянуто особливості викладання та організації інтенсивних курсів з англійської мови як необхідної складової частини сучасної освіти військовослужбовців Національної гвардії України. Обґрунтовано вплив інтенсивного навчання на формування вмінь та навичок військовослужбовців Національної гвардії України на курсах із вивчення англійської мови. Наведено аналіз досліджень із визначеної проблематики. Проведено спробу довести ефективність застосування інтесивного навчання для покращення методики викладання англійської мови на курсах із вивчення англійської мови. Виділено й описано характерні особливості реалізації інтенсивних курсів для військовослужбовців, а також роль і місце активного навчання у процесі вивчення англійської мови. Доведено, що успішне вивчення англійської мови на інтенсивних курсах – це сукупність різноманітних прийомів та методів, які спонукають військовослужбовців до мовленнєвої активності. Визначено роль викладача, атмосфери у групі, методів оцінювання як провідних та найефективніших елементів у методиці навчання англійської мови. Доведено доцільність використання цих елементів для підвищення якості навчання іноземних мов і формування корисних навичок військовослужбовців у процесі роботи з іншомовними матеріалами. Підкреслено інтерактивну комунікативну компетенцію викладача у процесі навчання. Визначено, що всі вказані у статті характеристики інтенсивного курсу допомагають підготувати військових фахівців з англійської мови, які вміють аналізувати та спілкуватися.

У статті окреслено проблематику пошуку найбільш оптимальної моделі державного устрою країни, адже необхідною умовою стабільного розвитку суспільства й ефективного функціонування держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами населення регіонів і територіальних громад. Проаналізовано передумови, політичну історію й періоди становлення децентралізованої влади в більшості європейських середньовічних держав, наукові позиції вітчизняних і зарубіжних правознавців щодо доцільності запровадження децентралізації влади. З'ясовано, що більшість західноєвропейських держав відмовляється від унітарної державної моделі шляхом запровадження децентралізації. Провідна ідея реформування - перенесення центру вирішення питань місцевого значення на локальний, у тому числі на регіональний, рівень, що досягається за рахунок оптимі-зації відносин між різними рівнями територіальної організації влади. На формування конституційного ладу на засадах децентралізації в країнах ЄС значний вплив мають національні традиції, становлення та функціонування публічних органів у минулому, особливості адміністративно-територіального устрою держави, наявність автономних територій, поліетнічний склад населення. Розглянуто позитивний досвід Данії та Франції. Теоретично обґрунтовано, що принцип децентралізації успішно реалізовано в практиці держав ЄС. Указано, що передумовою успішної імплементації децентралізаційних процесів для створення ефективної моделі управління в системі децентралізованої влади України є утвердження принципу верховенства права; визнання та гарантії місцевого самоврядування; рівний правовий захист усіх форм власності; демократичне й ефективне виборче законодавство; незалежність, ефективність, доступність і прозорість судової системи, функціонування інститутів адміністративного судочинства; досконалий бюджетний процес і висока фінансова дисципліна; наявність адекватних соціальних стандартів; розвинутий громадський сектор і стійка тенденція до його розвитку.

Мета: проаналізувати ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення стану та необхідності використання телемедицини в провідних країнах світу та Україні. Результати. Проаналізовано ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Розглянуто основні види телемедичних послуг, основні напрямки роботи телемедичних центрів. Оцінено впровадження телемедицини в областях України та в зарубіжних країнах. Оптимальним є створення регіональних центрів, навколо яких формується телемедична інфраструктура регіону і система поширюється до лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів. Телемедичні центри можуть створюватися на базі медичних закладів, навчальних чи наукових центрів, або як самостійні комерційні чи некомерційні організації. У військовій медицині телемедичні технології здатні спростити роботу лікарів, виконати ефективний менеджмент на етапах евакуації, систематизувати та стандартизувати якість надання медичної допомоги. Використання телемедицини дає позитивні результати як для пацієнтів, так і для медичних працівників. Для пацієнтів з’являється можливість проведення дистанційних консультацій, консиліумів (телеконференцій) вузькими спеціалістами в територіально віддалених медичних установах, зменшення термінів обстеження, прискорення передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без необхідності транс­портування хворого (особливо в невідкладних станах). Телемедичні технології можна застосовувати майже в будь-якій медичній сфері: в педіатрії, психотерапії, дерматології, неврології або реаніматології. За умов боротьби з COVID-19 все більше медзакладів України долучаються до формату дистанційних відеоконсультацій, що дозволяє зберегти здоров’я лікарів і пацієнтів, а також взаємодіяти лікарям із колегами в особливо складних випадках. Висновки. Використання телемедицини в сучасних реаліях набуло значного поширення у багатьох країнах світу незалежно від їх економічного розвитку. Запровадження телемедицини в Україні потребує нормативно-правової підтримки, навчання персоналу, інфор­ма­ційного забезпечення, а її матеріальне забезпечення лягає на державні органи влади та об’єднані територіальні громади.

Актуальність теми дослідження. Стан здоров’я школярів в Україні є відображенням складної соці- ально-економічної та політичної ситуації на фоні високого рівня захворюваності учнів, низького рівня їхньої рухової активності та мотивації до систематичних фізкультурно-оздоровчих занять. Увагу провідних фахівців сфери фізичної культури й спорту спрямовано на сучасні форми рухової активності, пошук інноваційних засобів фізичного виховання, трансформацію підходів до організації й проведення занять та ін. У великому арсеналі засобів оздоровчої рухової активності спортивно-оздоровчий туризм посідає особливе місце, передусім, як комплексний засіб різнобічного розвитку особистості, формування духовно-моральних цінностей, фізичного вдосконалення, соціалізації й професійного самовизначення. Мета й методи дослідження. Мета статті – розробити й теоретично обґрунтувати програму корекції фізичного стану школярів засобами спортивного туризму. Застосовано такі методи, як аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури й інформаційних джерел мережі Інтернет; вивчення та систематизація програм туристичних гуртків Центру національно-патріотичного виховання туризму й краєзнавства; аналіз складових частин варіативного модуля «Туризм» у загальноосвітній школі. Результати роботи. У туризмі, як і в інших видах спорту, до основних засобів підготовки відносять загально-підготовчі вправи, а також спеціальнопідготовчі й змагальні. Програма корекції фізичного стану містить інформаційно-теоретичний і практичний модулі, складовими частинами яких є техніка туризму: робота з мотузками, в’язання вузлів, наведення та проходження технічних етапів, заняття на стаціонарних смугах перешкод, техніка безпеки; техніка орієнтування: рух по азимуту, рух по лінії, рух у заданому напрямку, визначення відстані; фізична підготовка: загальна й спеціальна, контроль та самоконтроль на кожному етапі її реалізації. Ключові висновки. Запропонована програма корекції фізичного стану засобами спортивного туризму сприятиме покращенню фізичного стану школярів, підвищенню рівня їхньої фізичної підготовленості, формуванню здорового способу життя, підвищенню зацікавленості до занять фізичною культурою й спортом, а також адаптації до умов сучасного життя.

Метою даної статті є розкриття юридичних колізій на життєвому шляху Петра Бубели (трьох судових процесів за його участі – 1911, 1919 та 1931 рр.) – одного з провідних галиць- ких військових діячів, юриста за освітою, який упродовж 1908–1913 рр. навчався на правничому факультеті Львівського університету. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об’єктивності та системності. У ході дослідження застосовувалися такі конкретно-історичні методи: проблемно-хронологічний та історико-біографічний. Наукова новизна полягає в тому, що на основі опублікованих та неопублікованих джерел (архівних документів) і наукових розвідок розглянуто причини, хід, наслідки трьох судових процесів, у яких доводилося брати участь П. Бубелі в різних якос- тях. На судовому процесі 1911 р. П. Бубела виступав як обвинувачуваний австрійською владою нібито в образі релігійних почуттів селян на зборах громади села Лисиничі, що відбулися 1910 р. На судовому процесі 1911 р. П. Бубелу засуджено до двох тижнів арешту, замінених згодом грошовим штрафом. У період Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) П. Бубела входив до складу галицького уряду, займав посаду заступника державного секретаря військових справ. У 1919 р. взяв участь як військовий юрист і представник влади в судовому процесі над генералом М. Тарнавським. З 1920 р. проживав в Одесі. На початку 1931 р. заарештований радянськими органами Держав- ного політичного управління (ДПУ) й звинувачений в антирадянській діяльності, зокрема в участі та керівництві військовою групою т. зв. «української контрреволюційної організації», що нібито діяла на Одещині, була частиною «Всеукраїнського національного центру» на чолі з М. Грушевським і Г. Косса- ком та нібито готувала збройне повстання проти радянської влади, в членстві та керівництві одесь- ким відділенням Української Військової Організації (УВО). Після закритого судового розгляду «судова трійка» ДПУ засудила П. Бубелу до трьох років таборів. Реабілітований посмертно в 1989 р.

Мета статті — на основі детального вивчення життєдіяльності Йене Губаї висвітлити провідні аспекти творчої спадщини митця та його роль в історії угорського камерно-інструментального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. У процесі дослідження представленої проблематики були використані такі методи: історичний (вивчення ґенези угорської інструментальної музики кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.), джерелознавчий (опрацювання існуючих музикознавчих праць із дотичних питань), аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту, освоєння специфіки стилю творчої особистості) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві розглядається творчість Йене Губаї в контексті еволюції угорського мистецтва зазначеного періоду як комплексне явище життєдіяльності митця. Висновки. Творча діяльність Й. Губаї, що припадає на кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст., стала ключовою в історії угорської музики на перетині століть. Вона сформувалась під знаком національної самосвідомості митця, включає різні аспекти його творчості: виконавський, педагогічний, громадський, композиторський. Як скрипаль-віртуоз, він активно концертував у ранні роки, досягнувши вершин професіоналізму; педагогічна та просвітницька діяльність музиканта постали в центрі його життєвих пріоритетів зрілого періоду, він успішно виховував молодих скрипалів та створював фундамент для професійної музичної освіти краю, став основоположником скрипкової школи в ньому; співпрацюючи з відомими постатями зазначеного періоду, митець зміг створити у рідній країні справжній музичний осередок, значно пожвавити концертну практику вітчизняних виконавців, завоювати щиру симпатію та викликати пожвавлений інтерес вибагливої європейської публіки до особливого колориту угорської музики; композитор Й. Губаї залишив чималу спадщину, питому частину якої становить концертно-педагогічний репертуар, зокрема камерно- інструментальні полотна.

Проведено аналіз досвіду побудови системи оборони Польщі, вплив у на цей процес органів публічної влади країни, інституцій громадянського суспільства на формування елементів національної безпеки у т. ч. територіальної оборони країни, як суспільно-політичного інституту державної безпеки. Автор розкриває особливості військового будівництва в Польщі сил територіальної оборони та визначив провідну роль у цьому процесі органів державної влади, місцевого самоврядування та всіх інституцій громадянського суспільства. Ним розкрито хронологію рішень держави по формуванню сил територіальної оборони при консолідованій єдності всіх органів публічної влади. Сили територіальної оборони розглядаються в Польщі як окремий, п’ятий вид Збройних сил країни, але який формується і забезпечується за активної участі громадських організацій патріотичного спрямування, органів місцевого самоврядування. Автор актуалізує польський досвід для реалій військового будівництва в Україні, виокремлюючи позитивні риси: консолідованість суспільства навколо ідеї державної безпеки, активне залучення громадянського суспільства, активна співпраця органів місцевого самоврядування з військами територіальної оборони, національно-патріотичне виховання силами територіальної оборони в навчальних закладах країни. Зазначено що польська територіальна оборона спирається на громадські патріотичні організації оборонної спрямованості. А сама їхня структура має 2 складові: цивільну, що забезпечує взаємодію з цивільними адміністраціями, та військову, яка відповідає за базову військову підготовку особового складу і підвищення його кваліфікації. Звертається увага на необхідність розгортання навчальних (підготовчі) центри для сил територіальної оборони через які мають пройти всі особові склади формування, а держава та органи місцевого самоврядування мають створити умови престижу служби, соціальні гарантії та певні преференції, особливо для молоді, що належить до сил територіальної оборони.

Удосконалення системи підготовки наукових кадрів з інформаційно-комунікаційних технологій в освіті спирається на досвід розвитку досліджень у цій науковій галузі, що, своєю чергою, потребує уваги до історії. В історико-педагогічних працях ретельно проаналізовано розвиток наукових досліджень з теорії та методики інформатики (13.00.02) та сучасної спеціальності 13.00.10 – Інформаційно-комунікаційні технології в освіті. Дослідження інформаційно-комунікаційних технологій в освіті кінця ХХ і початку ХХІ століть з точки зору теорії педагогіки, дидактики, теорії та методики професійної освіти висвітлені недостатньо. Метою даної роботи є аналіз підготовки кадрів вищої кваліфікації з інформаційно-комунікаційних технологій як складової наукових досліджень у 90-х роках ХХ сторіччя в межах наукової спеціальності 13.00.01 – Теорія і історія педагогіки. За результатом перегляду каталогів та електронних ресурсів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (nbuv.gov.ua) та фондів наукової бібліотеки ХНПУ імені Г. С. Сковороди виявлено 22 дисертації, які були захищені в 90-х роках ХХ сторіччя за спеціальністю 13.00.01 і за змістом пов’язані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій в освіті. У цих наукових працях здійснено науковий аналіз та презентовано практичні напрацювання в напрямах створення та використання комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, психолого-педагогічного аналізу методів навчання за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, розвитку змісту й розробки методичних систем навчання інформатичних дисциплін та інформаційно-комунікаційних технологій у різних галузях освіти, проблем застосування інформаційно-комунікаційних технологій для вимірювання рівня навчальних досягнень; поставлено питання стосовно розробки експертних систем для оптимізації педагогічного проєктування та запропоновано модель застосування інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні освітою на рівні району. Аналіз авторефератів дисертацій дав змогу визначити наукові центри в Україні, у яких були виконані відповідні дослідження, та установи,у яких відбулись захисти дисертацій, і визначити провідних фахівців, які виявились найбільш активними в підготовці кадрів вищої кваліфікації з теорії педагогіки (13.00.01) в напрямку застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті в 90-х роках ХХ сторіччя.

Згідно з сучасними поглядами на депресивні розлади, метою реабілітації необхідно вважати попередження рецидивів, досягнення та підтримання найможливішого рівня соціального функціонування для конкретного пацієнта, що передбачає після досягнення ремісії продовження терапії, в тому числі з урахуванням резидуальної симптоматики. Мета дослідження – розробити комплексну диференційовану систему реабілітації депресивних розладів з урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей їх перебігу та стандартів терапії. Матеріали і методи. Обстежили 122 пацієнтів із депресивними розладами. Із загальної кількості обстежених 40 осіб були із депресивними епізодами (F 32.0, 32.1, 32.2), 44 – із рекурентними депресивні розладами (F 33.0, 33.1, 33.2), 38 пацієнтів – із дистимією (F 34.1). Діагноз депресивних розладів було встановлено з урахуванням критеріїв МКХ-10. Для проведення дослідження використовували клініко-психопатологічний, психометричний (шкалу Гамільтона (HDRS), шкалу депресій центра епідеміологічних досліджень (CES-D)), психодіагностичний (методику E. Heim для визначення провідних копінг-стратегій, методику “Семантичний диференціал часу”, “Тест самоактуалізації”) методи. Результати досліджень та їх обговорення. Система заходів реабілітації включала медико-психіатричну, психотерапевтичну та соціальну складову й охоплювала стабілізувальний та профілактичний етапи терапії. Медико-психіатрична складова реабілітації включала в себе психофармакотерапію, спрямовану на стабілізацію стану хворих, купірування виражених поведінкових порушень, призначення препарату тривалої терапії. Основними завданнями психотерапевтичної складової реабілітації були: запобігти інвалідизації, розпаду сім’ї, розриву соціальних зв’язків, зберегти соціальне функціонування пацієнта, допомогти в подоланні почуття провини, безнадійності, неприязні. Психосоціальна складова реабілітації була спрямована на удосконалення соціальних навичок пацієнта, розширення кола сприйняття і міжособистісного спілкування (вироблення адекватних форм поведінки, тренування спілкування і підвищення впевненості в собі). Найефективнішими методами для цієї категорії хворих були групова когнітивно-поведінкова психотерапія, група взаємодопомоги й арт-терапія. При виборі технік когнітивно-поведінкової терапії застосовувався диференційований підхід, що спирався на виділення мішеней психотерапевтичного впливу окремо для депресивних епізодів, рекурентних депресивних розладів та дистимії залежно від вираженості та комбінації порушень у специфічних проблемних зонах. Висновки. Застосування комплексної диференційованої системи реабілітаційних заходів у роботі з пацієнтами з депресивними розладами, які базуються на урахуванні особливостей перебігу сучасних депресивних розладів та спираються на стандарти терапії, дає можливість підвищити ефективність надання допомоги для цієї категорії пацієнтів.

Статтю присвячено досліджен-ню історико-правових передумов виникнення біржової торгівлі сіль-ськогосподарською продукцією в Україні. Автором проведено аналіз таких історичних періодів розвит-ку торгівлі сільськогосподарською продукцією як період Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Вели-кого князівства Литовського, період Гетьманщини та перебування укра-їнських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій, визна-чено особливості кожного з наведе-них історичних періодів. Визначено, що першими право-вими джерелами, в яких регулюва-лися торгівельні правовідносини, встановлювалися підстави для виникнення зобов’язання, укладен-ня усних, а згодом і письмових дого-ворів тощо були «Руська Правда», акти Магдебурзького права. Вста-новлено, що у більш пізні історичні періоди правовою основою регулю-вання торгівельних правовідносин були правові акти гетьманської влади, Литовські статути.У статті акцентовано увагу на тому, що саме в період Київської Русі були закладені основи центра-лізованої товарної торгівлі через ярмарки, базари тощо. Обґрунто-вано висновок про те, що оскільки на теренах українських земель про-тягом всього історичного процесу провідною галуззю було сільське господарство, то саме цей фактор вплинув на розвиток економічних правовідносин у сфері торгівлі сіль-ськогосподарською продукцією, яка стала основним товаром на ярмар-ках, базарах, в інших місцях цен-тралізованої торгівлі, а згодом і на товарних біржах.Автором на підставі дослі-дження історико-правових переду-мов виникнення біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією в Україні встановлено, що перші товарні біржі з’явилися на укра-їнських землях у період перебу-вання України у складі Російської імперії, що пов’язано з правлін-ням Петра І. Першу таку бір-жу було відкрито в Одесі (1796 рік), а згодом відкрилися біржі у Києві, Харкові та інших великих українських містах, більшість із них спеціалізувалася на торгівлі сільськогосподарською продукці-єю. Виявлено, що на українських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, першою була Львівська біржа, яка почала пра-цювати як фондова, але внаслідок низького попиту на цінні папери набула статусу товарної.

В наш час використання локальних генетичних ресурсів та відновлення високого рівня генетичного різноманіття і використання адаптивного потенціалу місцевих генотипів. Так як таки генотипи більш пристосовані до локальних екологічних умов зростання. Все це актуалізує наші дослідження. Мета публікації – в умовах північного Степу України проаналізувати мінливість основних параметрів врожайності та якості зерна, межі адаптивності існуючого матеріалу, а також прояв в комплексі господарсько-цінних ознак для 14 сучасних сортів пшениці м'якої озимої. Дослідження проведено упродовж 2017-2019 років в умовах Навчально-наукового центру Дніпровського державного аграрно-економічного університету. З використання класичних методик виконано визначення в польових умовах врожайності та параметрів її структури, лабораторний аналіз показників седиментації, вмісту білка та клейковини. Отримано дані щодо можливості формування високої врожайності в наших умовах при наявності не лише високої ваги зерна з колосу та маси тисячі зерен, але й без перевищення стандарту за цими показниками. Також отримано зерно високої якості (достатній вміст білку та клейковини) як при підвищенні врожайності так і підвищення врожайності та якості зерна в порівнянні зі стандартом разом. Встановлено, що в екологічних умовах Північного степу України за комплексом ознак якості зерна та врожайності самим перспективним слід вважати сорт АС Маккінон, а також варто використовувати сорти Носівчанка, Овідій, Мілена, що здатні формувати врожайність вищу за стандарт при збережені якості зерна на його рівні. З метою поліпшення якості зерна при одночасному збережені врожайних показників на рівні стандарту перспективними є сорти Панна та Акорд. Провідними еколого-агрономічними особливостями цих сортів, є те що їх висока зернова врожайність формується перш за все за рахунок маси тисячі зерна та зерна з головного колосу, параметрів кількість продуктивних стебел з метру квадратного та маси зерна з метру квадратного метру. Набули подальшого розвитку уявлення щодо можливостей формування основних агрономічно-цінних ознак. Виявлено нові цінні донори цих ознак для селекційних досліджень.

Богачев Р. М., Богдановський І. В., Льовкіна О. Г.Парадигма розвитку соціогуманітарного знанняй освіти в інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті розглядаються основні тенденції розвиткуфеномена освіти в глобалізованому інформаційному мисуспільстві. Наголошується на необхідності створеннянової освітньої парадигми, яка буде характеризуватися гуманізацією всіх сторін освітнього процесу. До системи освіти, крім механізму сприйняття інформації, ви-роблення вмінь і навичок, має бути добавлено завданняформування здатності до розуміння перспектив виживання людства, виходячи зі стратегічних пріоритетівсталого розвитку суспільства. Зазначається, що необхідні їй знання людина повинна отримувати індивіду-ально, а для цього вона має бути мотивованою й отри-мати звичку та навичку самостійного пошуку новихзнань. Для людини важливою якістю має стати бажан-ня і здатність бачити не тільки вчорашній і сьогоднішній, а й завтрашній день. Забезпечення такої можливості передбачає, що сама система освіти буде спрямованана випереджувальний розвиток особистості. Знанняпро людину, культуру, суспільство, політику, історіюз часом займе належне йому центральне місце в систе-мі освіти й виконуватиме провідну роль як у свідомості окремої особистості, так і в суспільстві, сприяючи їхньому гармонійному розвитку. Акцент буде перене-сено із суто навчальної діяльності на навчально-піз-навальну, що забезпечить перехід від переважно ін-формативних до активних методів і форм навчанняз використанням елементів проблемності, науковогопошуку, активізації самостійної роботи. Усе це спри-ятиме створенню умов для самоствердження, саморе-алізації й самовизначення особистості. Особистісноорієнтований зміст освіти забезпечує розвиток цілісної людини, яка прагне до максимальної реалізації своїхможливостей і є відкритою до сприйняття нового дос-віду. Важливим складником нової парадигми освіти єідея її безперервності. Безперервність освіти означає,що людина вчиться постійно, без тривалих перерв, переходить від одного виду освітньої діяльності до іншого, з більш низького рівня на більш високий. Наголошується, що впровадження нової освітньої парадигмидасть змогу свідомо формувати гармонійну людинунового типу, яка матиме рівномірно розвинені творчіздібності, інтелект, емоційно-вольову й духовнморальну сторони своєї особистості. У центрі нової паридигми освіти буде перебувати людина в її повному вимірі (як єдність тіла, розуму, емоцій і душі), здатна житив гармонії з природним і культурним середовищем.

The formation of large-scale landscape-technical systems (LTchS), which territorially extended beyond river valleys, complicated the processes of exchange of matter, energy and information between valley-river and watershed types of areas, which led to the emergence of paradynamic landscape complexes of higher taxonomic rank. It is noted that on the territory of the Right Bank of Ukraine a significant number of anthropogenic paradynamic landscape complexes (APDLС) have been formed in the neighboring watersheds, which closely interact with each other. It was found that the formation and functioning of natural paradynamic landscape complexes of different taxonomic rank is due to many paradynamic and paragenetic connections. Longitudinal and anthropogenic paragenetic landscape complexes (APGLС) are characterized by longitudinal and transverse paragenetic connections, which are analyzed on the example of APGLС type "dam - pond - bridge - mill - island". There are three orders of basin APDLС: 1) basin APDLС of the 3rd order originate in the bottom of the river valley and gradually spread to watersheds; 2) basins of APDLС of the 2nd order unite among themselves APDLС which are located along the main stream; 3) basin APDLС of the 1st order arise due to a combination of landscape-technical systems in the valley of the main river with LTchS in the valleys of tributaries. The specifics of the functioning of the complex inter-basin APDLС "LTchS of the Right Bank of Ukraine", which is formed by the landscape and technical systems of the Dnieper, Dniester, Southern Bug, Danube, Vistula and Black Sea rivers, are considered. In each basin there are several centers (regional centers or centers of united territorial communities), which are subordinated to the central place (capital). The relationship between them is provided through a set of mechanical (movement of goods and passengers) and water (transportation of water through canals and water mains) paradynamic connections. Emphasis is placed on modern environmental problems in the catchment areas of the Right Bank of Ukraine. It is concluded that the study of paradynamic and paragenetic relationships within watersheds is aimed at the rational use of natural resources of river valleys. Control over the condition of APDLС should be entrusted to local basin administrations, where the leading role can be assigned to landscape engineers.Key words: anthropogenic landscape, landscape-technical system, paradynamic landscape complex, river valley, drainage basin. Формування значних за площею ландшафтно-технічних систем (ЛТчС), які територіально виходили за межі річкових долин, ускладнило процеси обміну речовиною, енергією та інформацією між долинно-річковими та вододільними типами місцевостей, що стало причиною виникнення парадинамічних ландшафтних комплексів вищого таксономічного рангу. Зазначено, що на території Правобережної України сформувалося значна кількість антропогенних парадинамічних ландшафтних комплексів (АПДЛК) у сусідніх водозбірних басейнах, які тісно взаємодіють між собою. Виявлено, що утворення та функціонування природних парадинамічних ландшафтних комплексів різного таксономічного рангу відбувається за рахунок множини парадинамічних і парагенетичних зв’язків. Для долинно-річкових антропогенних парагенетичних ландшафтних комплексів (АПГЛК) є характерними повздовжні та поперечні парагенетичні зв’язки, які проаналізовано на прикладі АПГЛК типу «гребля – ставок – міст – млин – острів». Виокремлено три порядки басейнових АПДЛК: 1) басейнові АПДЛК 3-го порядку зароджуються у днищі річ-кової долини і поступово поширюються на вододіли; 2) басейнові АПДЛК 2-го порядку об’єд-нують між собою АПДЛК, які розташовуються уздовж головного річища; 3) басейнові АПДЛК 1-го порядку виникають за рахунок поєднання ландшафтно-технічних систем у долині головного річища з ЛТчС в долинах приток. Розглянуто специфіку функціонування складного міжбасей-нового АПДЛК «ЛТчС Правобережної України», який сформований ландшафтно-технічними системами басейнів Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Дунаю, Вісли та річок Причорномор’я. У кожному басейні виокремлюється кілька осередків (обласні центри або центри об’єднаних територіальних громад), які підпорядковуються центральному місцю (столиці). Взаємозв’язок між ними забезпечується через множину механічних (переміщенням вантажів і пасажирів) і водних (транспортування води каналами і водогонами) парадинамічних зв’язків. Акцентовано увагу на сучасних екологічних проблемах у водозбірних басейнах Правобережної України. Зроблено висновок про те, що дослідження парадинамічних і парагенетичних зв’язків у межах водозбірних басейнів спрямоване на раціональне використання природних ресурсів річкових долин. Контроль за станом АПДЛК має бути покладений на локальні басейнові управління, де провідна роль може відводиться інженерам-ландшафтознавцям.Ключові слова: антропогенний ландшафт, ландшафтно-технічна система, парадинамічний ландшафтний комплекс, річкова долина, водозбірний басейн.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу стратегічний розвиток системи вищої освіти значною мірою пов’язаний із створенням і впровадженням перспективних інформаційних технологій як однієї з базисних основ для реформування вищої школи, істотного підвищення ефективності і якості підготовки спеціалістів до рівня, який забезпечить їм конкурентоспроможність на ринку інтелектуальної праці.Як відмічаютькерівники освіти практично всіх країн світу, вирішення проблем створення і розвитку перспективних систем освіти і впровадження дистанційної освіти (ДО) на основі нових інформаційних технологій повинно визначатися прийняттям і реалізацією політичних рішень на загальнодержавному рівні.Це особливо важливо для країн, які мають слаборозвинену інфраструктуру і значну концентрацію наукових і освітніх центрів. Для їхніх громадян можливість одержання бажаної освіти без відриву від основної діяльності і місця проживання є дуже важливою. До таких країн відносяться, зокрема, Індія, Китай, Бразилія, Росія. До них варто приєднати й Україну, про що говорять соціологічні дослідження особливостей освітнього ринку в Україні.Створення організаційної інфраструктури забезпечення процесу інформатизації освіти в названих вище та інших країнах йде, в основному, шляхом організації і розвитку регіональних центрів нових інформаційних технологій (РЦНІТ). Зокрема в Росії для координації роботи таких регіональних центрів створено Центр інформатизації освіти “Інформіка” [1]. Такі системи РЦНІТ створюються з метою залучення інтелектуальних і фінансових ресурсів регіонів для вирішення задач інформатизації освіти і для подальшого переходу до інформатизації всього суспільства. Система регіональних центрів інформатизації і центрів нових інформаційних технологій функціонує, як правило, на базі вищих навчальних закладів. Вона є виробничо-технологічною базою для реалізації розробок у галузі нових інформаційних технологій і телекомунікацій. Робота центрів НІТ дозволяє створювати в регіоні єдиний науково-освітній інформаційний простір в інтересах його економічного, соціального і культурного розвитку. Поступово і в Україні починають створюватися подібні центри. Зокрема згідно Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні передбачено функціонування регіональних центрів ДО у містах: Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ.На думку авторів, одним з перших кроків, який забезпечить регіональному центру НІТ вирішення покладених на нього завдань, є створення регіонального освітнього порталу.Портал – це інформаційне середовище, яке створюється для підтримки прийняття оперативних рішень у певній галузі діяльності людини та їх всебічного аналізу.Інформаційні портали дозволяють формалізувати доступ до інформаційних ресурсів компанії, організації, товариства, громади тощо незалежно від типу джерела інформації.Зокрема, інформаційний портал організації пропонує його користувачам єдину точку доступу (єдиний URL) до всіх структурованих і неструктурованих даних, необхідний їм інструментарій для персоніфікованого доступу, перегляду й аналізу корпоративної інформації і для подальшого швидкого реагування на події на основі більш повної й оперативної інформації. На відміну від статичних мереж Intranet, портали здатні надавати інформацію, яка оперативно змінюється і відповідає поточному моменту звернення до неї. У бізнесі портал забезпечує:надійні ділові зв’язки із співробітниками, клієнтами, постачальниками і партнерами;створення нових моделей бізнесу і мережевої стратегії через глибоке розуміння потреб клієнтів, аналіз статистики і оточення;безпечне спільне використання інформації в режимі реального часу;зростання задоволення клієнтів і партнерів від підвищення рівня обслуговування;більш якісне наповнення і обслуговування ділової спільноти через партнерство та інтегроване наповнення порталу.Відкрита портальна платформа дозволяє підприємству розгорнути портал із наданням на ньому послуг, орієнтованих на потреби конкретного бізнесу, а при необхідності доповнити його додатковими послугами.Освітні портали необхідні для підвищення ефективності освітніх процесів на основі використання сучасних інформаційних технологій і телекомунікаційних засобів. Мета даної статті розглянути деякі організаційні особливості створення освітніх регіональних порталів і дати загальну характеристику їх змістовної складової.Серед основних причин, які обумовлюють створення освітніх регіональних порталів можна виділити такі:неспроможність існуючої інфраструктури регіональної освіти забезпечити всім бажаючим можливість одержати необхідну їм освіту (територіальність);відставання знань, які одержують студенти при традиційних формах навчання, від сучасного рівня розвитку науки та інформаційних технологій (консерватизм);низька адаптивність системи регіональної освіти до різних соціально-економічених умов (інерційність);специфічність освіти, яку надають окремі навчальні заклади регіону (локальність);обмеженість номенклатури спеціальностей, які пропонують регіональні ВНЗ особам, котрі бажають навчатися на відповідній території (обмеженість).Створення регіонального освітнього порталу, на нашу думку, буде сприяти частковому вирішенню зазначених проблем, а також дозволить:активізувати використання наявних і створення нових актуальних і якісних інформаційних та освітніх ресурсів;розширити доступ до освітніх ресурсів учням і студентам, вчителям і викладачам, працівникам органів управління освіти і науки, адміністрацій різного рівня, політичним і громадським організаціями;створити організаційну і технологічну базу для впровадження дистанційних форм навчання в регіоні;забезпечити прозорість та інвестиційну привабливість освітніх установ;підвищити рівень конкурентоспроможності випускників ВНЗ регіону на ринку праці;знизити витрати на освітні процеси;скоротити час навчання і підвищити рівень професійної підготовки студентів;забезпечити загальний доступ до інформаційних і освітніх ресурсів населення регіону;покращити процес взаємодії між освітніми установами;інтегруватися регіональним навчальним закладам у світовий освітній простір;створити єдину платформу для надання освітніх послуг;підвищити продуктивність праці професорсько-викладацького складу;підвищити віддачу від інвестицій в освіту.Як зазначено в [2], розвиток ідеї створення інформаційного освітнього порталу – задача всіх вищих навчальних закладів регіону. Лише колективними зусиллями кількох ВНЗ можна забезпечити створення і підтримку такого порталу. Створення освітнього регіонального порталу повинно спиратися на результати ряду попередніх дій, зокрема:написання і широке обговорення концепції освітнього порталу, яка повинна містити такі основні розділи:актуальність створення порталу та його призначення;цілі й основні напрями діяльності порталу;основні завдання порталу;учасники проекту та їх ролі;структура порталу;організаційне забезпечення порталу;правове забезпечення діяльності порталу;змістовна складова порталу;технологічна складова порталу;фінансове забезпечення процесу створення і функціонування порталу;очікувані кінцеві результати проекту.досягнення домовленостей відносно змісту і технології оперативного оновлення даних корпоративної бази даних ВНЗ-учасників проекту;аналіз наявних інформаційних ресурсів ВНЗ довідкового, навчально-методичного, наукового та іншого характеру і можливості їх об’єднання;визначення номенклатури видів оперативної інформації і технології її публікації всіма ВНЗ;оцінка можливостей створення віртуальних творчих колективів із складу співробітників ВНЗ-учасників проекту, які спроможні здійснювати спільну освітню, науково-дослідну, проектно-конструкторську, рекламно-видавничу, культурно-просвітницьку, інноваційну, благочинну, правозахисну та інші види діяльності;визначення номенклатури тематичних дискусійних форумів, списків поштової розсилки та персоналії авторитетних спеціалістів регіону, спроможних виконувати функції модераторів даних служб;розподіл між ВНЗ-учасниками проекту функцій підтримки окремих розділів порталу з урахуванням специфіки і можливостей кожного ВНЗ.Розглянемо деякі аспекти створення регіонального освітнього порталу, які стосуються організаційних, змістових і технологічних його складових.Організаційно освітній портал створюється як консорціум провідних навчальних закладів регіону, як державної, так і недержавної форм власності, управління освіти і науки регіону, що об’єднують за допомогою Internet свої інформаційно-довідкові та освітні ресурси і технології для їх широкого й ефективного використання.Діяльність порталу повинна ґрунтуватися на законодавчих і нормативно-правових актах, зокрема таких, як: Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про Національну програму інформатизації”; Постанова Верховної Ради України від 06.07.2000 р. №1851-III “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки”; Указ Президента України від 31.07.2000 року № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мереж в Україні”; Наказ Міністерства освіти і науки України “Про створення Українського центру дистанційної освіти” від 07.07.2000 р. №293; Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні.Оскільки освітній портал призначений для реалізації задач сучасного розвитку всіх рівнів освіти в регіоні, тому він повинен бути, насамперед орієнтований на свого користувача.Тому, на думку авторів, інформація і послуги порталу повинні групуватися за категоріями користувачів:учні;батьки;вчителі;абітурієнти;студенти;аспіранти;викладачі ВНЗ;наукові співробітники;адміністратори ВНЗ;випускники ВНЗ;роботодавці;адміністратори середніх і вищих навчальних закладів;адміністратори регіонального органу управління освіти і науки;адміністратори МОН України.Повинні бути передбачені також загальні розділи, які, насамперед, будуть містити нормативно-правову базу в галузі освіти, електронну бібліотеку навчальних матеріалів, що мають гриф МОН України, новини освіти і науки.Дамо стислу характеристику можливостей освітнього порталу відповідно до категорій користувачів.Учням освітній портал повинен пропонувати:мультимедійні матеріали з кожного предмету, що вивчається у школі;можливість контактувати з вчителями і консультуватися з ними за допомогою електронної пошти і чатів;можливість брати участь в освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість індивідуально настроювати сайт для відображення персональних завдань, розкладу занять й контрольних заходів (персоналізація);можливість оцінити власні успіхи в навчанні й одержати матеріали для вивчення найбільш складних тем;місце для збереження навчальних матеріалів і документів учня на сервері порталу.Батькам учнів портал повинен пропонувати можливість:здійснювати навігацію в сфері освіти, а також одержати допомогу у виборі майбутньої кар’єри для своєї дитини;контактувати з вчителями і методистами, консультуватися з ними з питань навчання своєї дитини;одержати кваліфіковану консультацію психолога або соціального педагога з питань сімейного виховання та особистих проблем;аналізувати успішність своїх дітей;брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях для батьків.Вчителям і викладачам портал повинен пропонувати:великий вибір мультимедійних матеріалів, які вони зможуть використати при створенні власних навчальних (дистанційних) курсів;інформацію про новітні методики у дистанційному навчанні;можливість створювати власні сторінки в Internet та сторінки на порталі, на яких вони зможуть розміщувати власну інформацію;засоби спілкування через портал з своїми учнями за допомогою електронної пошти і чатів;можливість спілкуватися з колегами, національними й міжнародними експертами з питань освіти;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;можливість розміщувати на порталі свої навчально-методичні матеріали, наукові публікації;можливість слідкувати за успішністю своїх учнів (студентів), а також порівнювати її з успішністю паралельних класів (академічних груп).Адміністраторам регіонального органу управління освіти і науки портал повинен пропонувати:нормативну базу даних з дошкільної, середньої, професійної та вищої освіти, національні й міжнародні новини в галузі освіти, накази й інші документи Міністерства освіти і науки України;можливість створювати власні сторінки на порталі;засоби спілкування з колегами, національними й міжнародними експертами з питань управління освітою;можливість брати участь у освітніх форумах, онлайнових конференціях і бюлетенях;місце для збереження власних документів на сервері порталу, в тому числі для створення інформаційних баз даних.Орієнтований перелік загальних розділів порталу:Структура й склад регіонального адміністративного органу управління освіти і науки;Форум з тематичних питань і періодичною участю відповідальних працівників органів управлення освіти;Положення про орган управління освітою і наукою, інші документи, що регламентують його діяльність;Плани й основні напрями діяльності органу управління освіти й науки;Інформація про національні й регіональні освітні програми, проекти, фонди, гранти і конкурси;Освітні стандарти середньої, спеціальної і вищої освіти;Правила ліцензування, акредитації й атестації закладів освіти;Міжнародне співробітництво в галузі освіти;База даних з нормативними документами МОН України;Каталог науково-пізнавальних та освітніх журналів, книг й навчальних посібників;Бази даних навчальних матеріалів відкритого й персоніфікованого доступу;Інформація про освітні й наукові конференції, семінари й виставки;Інформація про акредитовані навчальні заклади регіону;Новини;Карта веб-сайту з системою пошуку;Фотогалерея подій.Інформація, яка буде розміщуватися на освітньому порталі, повинна бути якісною, достовірною, оперативною й по можливості повною.Одним з напрямків діяльності освітнього порталу повинна бути підтримка дистанційної освіти інвалідів або створення умов, які забезпечують реальні права інвалідів на вищу освіту.Крім зазначених послуг портал може надавати різноманітні додаткові послуги:1. Система тестування знань.Необхідно передбачити, щоб за допомогою освітнього порталу учні старших класів середніх шкіл, а також всі бажаючи, в том числі і дорослі, могли проходити регулярне тестування своїх знань, пройти підсумкову атестацію через систему Державного централізованого тестування для одержання відповідного сертифіката;2. Магазин електронної т

The purpose of the work. The article is about the personality of a OUN(r) March Groups member Yulian Wojtowych and his work in the field of education in Kherson during the German occupation in particular. The attention is focused on the history of foundingan agricultural school where Yulian Wojtowych taught history and geography. The historiography of the issue embraces works which cover the topic of OUN activities at the South of Ukraine, particularly that of Lev Shankovsky and Yevgen Gorburov, and Mykola Shytiuk. OUN March Groups members’ memoirs and Soviet State Security agencies’investigatoryfiles, as well as operative ones, about OUN activities in Kherson became sources for this research.Results and scientific novelty of the research. It was found out, that educational line was one of the primary ones in the OUN activity in Kherson during the German occupation. Ukrainian nationalists paid special attention to teaching the history of Ukraine in the learning process because this very subject together with geography formed the students’ outlook. As OUN members believed, it was the school which shaped future architects of the Ukrainian State. Yulian Wojtowych who had had complete theological education was actually a teacher of history and geography, participated in composing the history of Ukraine curricula for Kherson schools. In thecrisis situation in education sphere caused by the policy of the Nazi occupational authorities, special (professional) educational institutions, namely agricultural school, were for OUN members of particular interest.The occupational authorities had their own interest in opening such schools which would train mid-level professionals (“help staff”). OUN members considered them as opportunities for Ukrainian youth to obtain education and for themselves to recruit new staff for the struggle for independence of Ukraine. Due to his nationalist underground activities and realization of the organisation leaders’ instructions on the Ukrainian education development, Yulian Wojtowych suffered repressions from the Nazi secret services and had to undergothe “Vodokachka” camp, Buchenwald, Dora and Bergen-Belsen.Key words: Nazi repressions, Organisation of Ukrainian Nationalists, OUN March Groups, Agricultural School, Kherson. Мета роботи. Стаття присвячена постаті учасника Похідних груп ОУН-р Юліана Войтовича, а саме його діяльності на освітній ниві у Херсоні під час німецької окупації. В центрі уваги історія створення херсонської сільськогосподарської школи, де Юліан Войтович викладав історію та географію. Історіографія проблеми охоплює роботи, в яких висвітлюється питання діяльності ОУН на Півдні України, зокрема Лева Шанковського та Євгена Горбурова й Миколи Шитюка. Джерелами дослі-дження стали мемуари учасників похідних груп ОУН та слідчі й оперативні справи радянських органів державної безпеки щодо діяльності ОУН у Херсоні. Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовано, що освітянський напрямок був одним з провідних в діяльності ОУН у Херсоні під час німецької окупації. Важливе місце в освітньому процесі українські націоналісти відводили викла-данню історії України, оскільки саме цей предмет, разом з географією, формував світогляд учнів. На переконання членів ОУН саме школа формувала майбутніх будівничих Української Держави. Юліан Войтович, який мав закінчену вищу богословську освіту, якраз був викладачем історії та географії, брав участь у складенні програм з курсу історії України для шкіл Херсона. В умовах кризи освітянської галузі, спричиненої політикою нацистської окупаційної влади, значний інтерес для членів ОУН представляли спеціальні (професійні) освітні заклади, зокрема – сільськогосподарська школа. Окупаційна влада мала свій інтерес у відкритті подібних шкіл, які мали готувати фахівців середньої ланки («обслуговуючого персоналу»). Члени ОУН вбачали у подібних школах можливості для української молоді отримати освіту, а також залучення нових кадрів для боротьби за незалежність України. Через свою діяльність у націоналістичному підпіллі, реалізації настанов організаційних провідників щодо розвитку української освіти, Юліан Войтович зазнав репресій нацистських спецслужб, пройшовши шлях від табору «Водокачка» до Бухенвальду, Дори й Берген-Бельзен. Ключові слова: нацистські репресії, Організація українських націоналістів, Похідні групи ОУН, Сільськогосподарська школа, Херсон

In the article, Serhiy Zhadan’s play “Bread Armistice” is considered from the standpoint of postcolonial criticism as a metaphorical illustration of the blurred identity that manifested itself during the war in eastern Ukraine, which began in 2014.Purpose: to analyze the text of the play to reflect the painful points of identity of modern Ukrainian society and the artistic resources of its future construction, to fit the analyzed text of Serhiy Zhadan into broader global and domestic humanitarian contexts.Methods. The leading methodology is postcolonial critique, which in combination with the traditional analysis of artistic text and aesthetic practices allows us to talk about the artistic construction of a new postwar Ukrainian identity, taking into account the world humanitarian experience of the XXI century and its Ukrainian contexts. Results. Contemporary Ukrainian artists, through their artistic practices, are actively involved in the process of reflecting the cracks and fissures of Ukrainian civic identity and are involved in the analysis of the causes and consequences of internal identification crises. Most of them successfully combine creativity and social activities aimed at building a real, not a fictitious civil dialogue about meanings and values, and not about money and propaganda, and Serhiy Zhadan belongs to this cohort. Being a native of the Ukrainian East, through his own work he resists active attempts to split Ukraine humanitarianly into West and East (or West, East and Center) and implements artistic attempts to switch the conversation of intellectuals from the discourse of division (they) to the discourse of self-identification, – complex, heterogeneous, with different previous experience, which should not be shared if it is reflected and spoken). In various art projections, the artist analyzes various aspects of the crisis of Ukrainian identity, with which neither the official Ukrainian government nor the public and media spheres worked, as well as the specifics of its front lines: the result was a complete disorientation of many “little people” in geoculture, modern geopolitics identification of own affiliation / non-affiliation. Serhiy Zhadan contrasts the artificial East cultural concept of Donbass with the Ukrainian East marker in the play (with an emphasis on the Ukrainianness of this territory, not on its geographical coordinates), thus creating a futurological projection of the future national-civil dialogue. The artist deliberately offers in his register of protagonists decentralized “little people”, that is, mostly those in whom Ukrainians can recognize themselves and with whom Ukrainians can identify themselves – “non-heroes” who must gradually learn the values of liberal democracy and realize their own, subjective responsibility for their choice – that is, to learn to be involved in the fate of their country through the identification of belonging to it. The artist models a vision of how the scattered fragments of the old Ukrainian identity should be directed not to fictitious centers, but carefully collected and, taking into account the reflection of all our internal crises, involved in the positive construction of a new Ukrainian identity.Conclusions. The author of the play “Bread Armistice” Serhiy Zhadan through artistic modelling of the mutilated Ukrainian identity in the temporarily occupied territories of Ukraine joins an important and promising intellectual discussion on the strategic priorities of Ukrainian society after deoccupation, formats of future social dialogue and avoidance of uncertainty and reciprocity. formation of post-war Ukrainian identity.Key words: geoculture, postcolonial discourse, hybrid war, identity, frontier, identity crises. У статті п’єсу Сергія Жадана «Хлібне перемир’я» розглянуто з позицій постколоніальної критики як метафоричну ілю-страцію розмитої української ідентичності, яка рельєфно проявилася під час війни на Сході України, розпочатої 2014 року. Мета: шляхом аналізу тексту п’єсивідрефлектувати закладені в ній больові точки ідентичності сучасного українського суспільства та художні ресурси її майбутнього конструювання, вписати аналізований текст Сергія Жадана у ширші світові та внутрішні гуманітарні контексти. Методи. Провідною методологією є постколоніальна критика, яка у сполученні із традиційним аналізом художнього тек-сту й естетичних практик дозволяє вести мову про художнє конструювання нової повоєнної української ідентичності з урахуванням світового гуманітарного досвіду ХХІ століття та його українських контекстів. Результати. Сучасні українські митці через свої художні практики активно задіяні у процеси рефлектування розламів і тріщин української громадянської ідентичності та долучаються до аналізу причин і наслідків внутрішніх ідентифікаційних криз. Більшість із них успішно сполучають творчість та суспільну діяльність, спрямовану на розбудову реального, а не фіктивного громадянського діалогу про смисли і цінності, а не про гроші та пропаганду, і Сергій Жадан належить саме до цієї когорти. Будучи сам виходцем з українського Сходу, він через власну творчість протистоїть активним спробам гуманітарного розколювання України на Захід і Схід (або Захід, Схід і Центр) і реалізує художні спроби переключити розмову інтелектуалів з дискурсу розділення (вони/ми) на дискурс самоідентифікації (лише ми – складні, неоднорідні, з різним попереднім досвідом, який не має розділяти, якщо буде відрефлектованим та проговореним). У різних художніх проєкціях митець аналізує різноманітні аспекти кризи української ідентичності, з якими не працювали ані офіційна українська влада, ані публічна та медійна сфери, а також специфіку її фронтирних зон: наслідком стала повна дезорієнтованість великої кількості «маленьких людей» у геокультурі, сучасній геополітиці та ідентифікації власної приналежності/неприналежності. Штучному геокультурному концепту «Донбас» Сергій Жадан протиставляє у п’єсі маркер український Схід (причому з акцентом саме на українськості цієї території, а не на її географічних координатах), відтак створює футурологічну проєкцію майбутнього національно-громадянського діалогу. Митець свідомо пропонує у регістрі свої дійових осіб саме децентрованих «маленьких» людей, тобто переважно тих, в кому можуть впізнати себе і з ким можуть ідентифікувати себе українці – «не-герої», які мають поступово навчитися цінностям ліберальної демократії та усвідомлювати власну, суб’єктну відповідальність за свій вибір – тобто навчи-тися причетності до долі своєї країни через ідентифікацію приналежності до неї. Митець моделює візію того, як розпорошені уламки української ідентичності різних часів та епох мають бути скерованими не до фіктивних центрів, а дбайливо зібрані та, з урахуванням рефлексії усіх наших внутрішніх криз, долучені до позитивного конструювання нової української ідентичності.Висновки. Автор п’єси «Хлібне перемир’я» Сергій Жадан через художнє моделювання понівеченої української ідентичності на тимчасово окупованих територіях України включається у важливу та перспективну інтелектуальну дискусію щодо стратегічних пріоритетів українського суспільства після деокупації, форматів майбутнього суспільного діалогу та уникнення зон невизначеності та взаємного несприйняття у формуванні повоєнної української ідентичності. Ключові слова: геокультура, постколоніальний дискурс, гібридна війна, ідентичність, фронтир, кризи ідентичності

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Шмігер Т. (2018). Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Монографія. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка. 510 с. Рецензована монографія увібрала в себе багаторічну й копітку працю Тараса Шмігера – непересічної особистості, глибокого аналітика, талановитого учня відомого українського перекладознавця Роксоляни Петрівни Зорівчак. Актуальність запропонованого дослідження зумовлює нагальна потреба впорядкування в перекладознавстві моделей аналітичного опрацьовування міжмовного та міжкультурного зіставлення текстів, що дасть змогу з’ясувати можливості й обмеження застосування цих моделей. Провідним підходом автор обрав лексикоцентричний, адже «через Слово людина спілкується з Богом, зберігає національну пам’ять, творить багатозначну художню форму, яка живе поза писаним текстом і взаємодіє з музичною культурою, риторичним мистецтвом та історичною наукою» (с. 19). За мету книга має визначити внутрішні та зовнішні чинники еволюції розгляду перекладеного тексту, схарактеризувати перекладознавчий аналіз із перспективи сьогоднішніх можливостей і потреб критиків перекладу, випрацювати й уточнити способи зіставлення давньоукраїнських оригіналів і їхніх перекладів сучасними українською та англійською мовами. Це й загалом визначає й аспекти новизни дослідження, позаяк здійснено спробу розширення розуміння перекладознавчого аналізу від одиночного методу до системи аналітичних засобів для вивчення розмаїття текстових компонентів, властивостей і функцій. Розділ 1 відкриває чітка дефініція терміна «перекладознавчий аналіз», що позначає сукупність критеріїв, які застосовують для визначення відповідності між зіставлюваними текстами. Перекладознавчий аналіз автор потрактовує як систему мово- і літературознавчих методів, які розкривають репрезентацію культурного буття нації у лексиконі її мови, смислову функційність комунікативних структур художнього тексту та інтерпретаційного потенціалу оригіналу з погляду їхнього відтворення засобами цільової мовокультури (с. 165). Вважаючи І. Я. Франка не лише основоположником українського перекладознавства, а й провідником перекладознавчого аналізу, автор фокусує далі увагу на постатях М. Зерова, О. Фінкеля, В. Державина, Г. Майфета, Є. Маланюка, завдяки яким метод розширив свої інструментальні рамки, досягши найбільшої популярності в Україні у другій половині ХХ ст. Сприяли цьому перекладачі, критики й теоретики перекладу – М. Рильський, Г. Кочур, В. Коптілов, Ю. Жлуктенко. Цікавим видається визначення й операціоналізація актуальних для перекладу термінів «точності» й «вірності», увагу яким приділяли багато вчених, серед яких були й Г. Кочур і В. Коптілов. Науковці виходили з того, що в центрі розгляду – «якість перекладів» (Кочур 2008:159:265), що дає підстави доречності послуговування терміном «вірності» перекладу. Потому Тарас Шмігер ставить слушне запитання: Чи може існувати «теорія критики» перекладу? Замість розлогих і складних теоретичних рефлексій автор уводить для розгляду опубліковані на стикові століть 12 монографічних досліджень із критики перекладу та дотичних до неї праць. Наслідком їхнього опрацювання є накреслення основоположних принципів критики перекладу, зокрема: робота з текстами, а не поняттями й явищами; метою є аналіз; периферійність теоретичних висновків; критика перекладу – не дидактика, тому не займається сертифікацією кваліфікації перекладача. Далі висновує, що в контексті прикладного застосування, найважливіші аспекти критичних студій спрямовуватимуться на стандартизацію перекладного процесу та оцінювання серйозності й складності помилок. Звідси випливає те, що серед головних завдань для розвитку критики перекладу постає вироблення семантично-текстових моделей аналізу. Також у цьому розділі згадано внутрішньомовний переклад – геть мало досліджену галузь теорії перекладу. Потреба в ньому зумовлює подальший аналіз релігійних текстів перекладу, ожилих для носіїв мови й культури сьогодення. Чи не вперше згадано в контексті внутрішньомовного перекладу властиве й для міжмовного перекладу явище множинності перекладів, що готує читача до появи в подальшому авторових семіотичних інсайтів. Розділ 2 скеровує читача до нових тенденцій, до яких має «дослухатися» сучасне перекладознавство. Когнітивне осмислення перекладу неможливе без учасника й посередника міжмовної комунікації – перекладача, його когнітивних і емоційних структур. Мета введення когнітивних методів аналізу показує, що в акті перекладу все-таки твориться нова дійсність, породжується «нова інформація» (Лотман, 2004:159), бо неперекладність існує, адже неможливо одну дійсність відобразити засобами іншої дійсності і вважати продукт автентичним. Однак неперекладність існує доти, доки дійсність вихідної мови не стає частиною власного досвіду цільової мови. Природно очікувати від сучасного автора, який має інтенцію достеменно збагнути сутність нового перекладознавчого аналізу, введення когнітивного аспекту в парі з комунікативним. Отож не менш інформаційно насиченим є Розділ 3, що встановлює комунікативні засади аналізу перекладу, докладно з’ясовуючи звучання усталених (із погляду лінгвістики тексту) категорій тексту, а саме інформативності, когерентності, з перспективи перекладознавства сьогодення. Це – функційність тексту, комунікативна ефективність, естетичність, інформативність, етнічність. Ними окреслено континуум сприйняття й інтерпретації давніх текстів, замість обмеження просторово-часовими межами їхнього виникнення. Простежено перехрещення когніції й комунікації, що засвідчує «бажання усвідомити авторові комунікативні цілі й інтенції». Сучасним дослідникам, на мій погляд, імпонуватиме закцентована Тарасом Шмігером головна ідея когнітивного підходу – подібності: ми так часто намагаємося розмежувати, відконтрастувати цільовий і вихідний тексти, що надто захоплюємося пошуком розбіжностей. Натомість, у першому розумінні, перекладознавчий аналіз, пропри його первинне призначення спиратися на відмінності, тяжіє до встановлення подібності функцій мовних знаків у зіставлюваних культурах, даючи простір для вибору перекладацьких рішень. Відтак, як пише автор, «еквівалентність на рівні текстових ознак можна розрахувати на основі культурної подібності, а не тотожності» (с. 304). Нарешті, останній розділ 4 присвячено перекладознавчому аналізу здебільшого релігійного дискурсу в розрізі культури й аксіології. Культурний підхід до перекладу ставить за завдання поєднати культуру, яка є абстракцією над часом і простором, та читача, який є конкретним реципієнтом у своїй системі координат. В оцінці якості перекладу автор апелює до його цінності у вимірі цільової культури, спрямовуючи таким чином розум читача до ідеї семіотичної інтеракції текстів джерела й перекладу. Приділивши питанню цінності й інтертекстуальності вагому частину аналізу релігійної комунікації, читач наприкінці розділу дає собі звіт, що несвідомо став частиною інтеракції Бога й людини, що має за мету їхнє примирення через текст. Відтак і цінність різнокодових текстів, за термінами Ю. Лотмана, можливо, й зумовлює смислопороджувальна структура у творчому акті інтерпретації: перекладач (читач) повторює, або реконструює процес авторового створення тексту у зворотному напрямі – від тексту – до задуму (Лотман, 2004:217). Усередині «думних світів» (Ibid) автора й читача культурна матриця володіє потенціалом визначення вартості чужоземного слова. І, як не парадоксально це звучить, ступінь його цінності зростає зі ступенем неперекладності тексту, що його включає. Ці ціннісні риси вдало втілив автор у монографії, яка, переконаний, стане в пригоді дослідникам у галузі перекладознавства, літературознавства, лінгвістики й поетики дискурсу, релігієзнавства. Висновки засвідчують реальність доволі складного завдання інтегрування трьох груп моделей семантичного аналізу у площині перекладу – когнітивної, комунікативної й культурної. Любов до рідного й чужоземного Слова, близькість до українського культурного контексту – семіотична риса Тараса Шмігера, яка приваблює й налаштовує читача на вкрай позитивне, хоча й подекуди критичне осмислення буденних перекладознавчих феноменів сьогодення. Література References Кочур Г. П. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літ. портрети. Інтерв’ю. У 2-х т. Київ: Смолоскип, 2008. Лотман Ю. Семиосфера. СПб: Искусство-СПБ, 2004. Kochur, H. (2008). Literatura ta Pereklad: Doslidzhennia. Retsenzii. Lit. Portrety. Intervyu. [Literature and Translation. Research. Reviews. Literary Images. Interviews]. Kyiv: Smoloskyp. Lotman, Yu. (2004). Semiosfera [Semiosphere]. S.-Petersburg: Iskusstvo SPB.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Створення в 1981 р. фірмою IBM персональної ЕОМ IBM PC з відкритою архітектурою призвело до появи IBM-подібних ПЕОМ, які вироблялись в багатьох країнах світу. Не відстали від цих країн СРСР і країни ради економічної взаємодопомоги, які почали випускати цілий спектр таких ПЕОМ: ЕС-1840, ЕС-1841, Искра-1030, Нейрон (СРСР); ЕС-1834, ЕС-1835 (НДР); ЕС-1839 (НРБ).Для ПЕОМ радянського виробництва були створені російськомовна операційна система АльфаДОС, текстовий редактор Лексикон, текстовий редактор Text tip (Болгарія), текстовий процесор Нейрон-текст, табличний процесор Нейрон-счет, СУБД Нейрон-база. Важко визначити, наскільки ліцензійно чистими були АльфаДОС, Нейрон-текст, Нейрон-счет, Нейрон-база, адже завдяки «залізній завісі» застосувати до СРСР санкції з приводу порушень авторських прав власників програм було непросто. Невдовзі після розпаду СРСР у багатьох країнах СНД розпочали збирання IBM-подібних ПЕОМ з комплектуючих, які ввозили переважно з країн Південно-Східної Азії. На ці ПЕОМ зазвичай встановлювали піратські версії як системного, так і прикладного програмного забезпечення (ПЗ). Очевидно, що коштували ці ПЕОМ значно дешевше аналогічних ПЕОМ європейського та американського виробництва, не кажучи вже про ПЕОМ фірми Apple. Через це операційна система MS DOS та офісний пакет Microsoft Office стали стандартом де-факто у ВНЗ країн СНД.Чи сприяла поширенню піратського ПЗ у ВНЗ відсутність законодавства про захист авторських прав власників програм, зараз сказати важко, проте майже десять років ми без обмежень копіювали і встановлювали піратські копії пропрієтарного ПЗ. В Білорусі, Російській Федерації та Україні закони про захист авторських прав власників програм прийняті в період з 1996 р. (Білорусь) по 2001 р. (Україна). У Російській Федерації в 1993 р. вступив в силу закон про авторське право і суміжні права, який втратив силу з 1.01.2008 р. у зв’язку з прийняттям четвертої частини Громадянського кодексу РФ. Однак це мало вплинуло на ситуацію з піратським ПЗ у ВНЗ цих країн. Випадки переслідувань ВНЗ за порушення авторських прав у галузі ПЗ були нечисленними і не завжди їх проводили з метою захисту авторських прав власників програм.А от застосування законів про захист авторських прав власників програм до суб’єктів господарської діяльності стало створювати тиск на ВНЗ – «вчіть своїх випускників того, з чим вони будуть працювати на наших робочих місцях». Адже багато фірм стало переходити на вільне ПЗ (ВПЗ) з метою зменшення ліцензійних виплат власникам пропрієтарного ПЗ. Ще одним аргументом на користь перелому у використанні ВПЗ у ВНЗ Білорусі, Російської Федерації і України став початок ери мобільних робочих місць – важко передбачити, яка ОС і яке прикладне ПЗ буде розгорнуто на нетбуці, планшеті чи смартфоні співробітника фірми. Поява мобільних робочих місць і швидка зміна версій системного і прикладного ПЗ спонукає ВНЗ до відмови від технологічної спрямованості лекційних курсі з комп’ютерних технологій на користь фундаментальної складової. А це призводить до появи міркувань на кшталт «якщо ми повинні навчити студентів основ роботи з графічним інтерфейсом в будь-якій ОС, то чому це має бути дорога Microsoft Windows? Може доцільніше робити це у вільній і безоплатній GNU/Linux?». Однак відмова від наробок методичного забезпечення для викладачів ВНЗ виявилась доволі непростим процесом, особливо в умовах безкарності за використання піратського ПЗ. За час від підписання Біловежської угоди про припинення існування СРСР Білорусь, Російська Федерація и Україна пройшли кожна свій шлях розвитку і було би цікаво порівняти стан з використанням ВПЗ у ВНЗ цих країн.І. Використання ВПЗ у ВНЗ БілорусіСьогодні ринок праці Білорусі вимагає знання багатьох пропрієтарних програм, починаючи з Microsoft Windows і закінчуючи спеціалізованими CAD/CAM-системами. До останнього часу ризик використання неліцензійного ПЗ був мінімальним, що не сприяло поширенню ВПЗ. Після створення в 2010 р. білоруського представництва Microsoft почалась робота з переслідування порушників авторських прав Microsoft [8]. Насамперед проводиться роз’яснювальна робота з компаніями і приватними особами, які порушують авторські права. Якщо вона не дає результату, то в цьому випадку білоруське представництво Microsoft звертається у правоохоронні органи і суди. Сьогодні в роботі перебуває біля десятка справ по відношенню до організацій, по деяких організаціях розглядаються справи про адміністративні правопорушення, по інших – питання про подання цивільних позовів.Частка легального ПЗ зросла в останні роки завдяки спеціальним знижкам постачальників і високим економічним показникам у 2011 р. Але економічний фактор поки що не є вирішальними для вибору ВПЗ. Тому використання ВПЗ у ВНЗ зазвичай зумовлено його технічними перевагами у порівнянні з пропрієтарними аналогами або вимогами ринку праці. Вибір ПЗ сервера можна розглядати як винятковий, оскільки він сильно залежить від особистих смаків системних адміністраторів.В останні роки спостерігається зростання інтересу корпоративних працедавців до GNU/Linux, переважно для убудовуваних і серверних систем.Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі можна розділити на три напрямки:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux у режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр, які проводять навчання програмуванню студентів інженерних спеціалізацій. У педагогічних ВНЗ Linux на настільних комп’ютерах використовують рідко через недостатню поширеність GNU/Linux в школах Білорусі. В той же час в деяких університетах спостерігається використання Linux в тонких клієнтах з термінальним Windows-сервером (наприклад, Гродненьский державний університет імені Янки Купали);2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі. До цієї групи ПЗ можна зарахувати офісний пакет OpenOffice.org і веб-переглядач Firefox;3) ПЗ для використання навчальних курсах. У цьому напрямку ВПЗ переважно використовують в інженерних ВНЗ, особливо тих, які здійснюють навчання ІТ-спеціалістів, а саме: ВПЗ для навчання програмуванню мовами Асемблер, Java і PHP, SciLab для виконання математичних розрахунків, QCAD/LibreCAD, Blender, Circuit CAD для вивчення систем автоматизованого проектування, використання вільних систем віртуалізації VirtualBox і KVM для вивчення операційних систем, застосування Moodle і iTest для тестової перевірки знань студентів.Окремо слід наголосити на використанні ВПЗ для кластерів і національної GRID-системи Білорусі, до якої залучені ресурси провідних університетів (Білоруський державний університет, Гродненський державний університет імені Янки Купали, Білоруський державний університет інформатики і радіоелектроніки, Білоруський національний технічний університет), наукових установ і підприємств країни в межах спільної російсько-білоруської програми СКІФ-ГРІД.На рис. 1 відображено використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі.ІІ. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїНа відміну від Білорусі в Російській Федерації в 2008 р. була прийнята концепція розвитку розробки та використання ВПЗ. В межах цієї концепції в 2008–2010 рр. реалізована програма використання ВПЗ в школах Російської Федерації (в 35% шкіл ВПЗ встановлено на більш ніж 50% комп’ютерів).Рис. 1. Використання ВПЗ у ВНЗ Білорусі Слід зауважити, що, на відміну від Білорусі та України, в Російській Федерації прослідковується значна активність контрольних органів з приводу ліцензійності ПЗ. Як випливає з огляду судових справ [10] в Російській Федерації винесені присуди: в 2012 р. 30 присудів; в 2011 р. 43 присуди; в 2010 р. 70 присудів; в 2009 р. 92 присуди; в 2008 р. 127 присудів. Найбільш резонансною була справа О. М. Поносова, яка і призвела до створення в 2008 р. громадської організації «Центр свободных технологий».Як випливає з [1-3], у більшості ВНЗ Російської Федерації використовують як Microsft Windows, так і GNU/Linux. Лише в деяких ВНЗ адміністрація прийняла рішення про повний перехід на ВПЗ (Санкт-Петербурзький торгово-економічний університет, Томський державний педагогічний університет, Нижньо-Новгородський радіотехнічний коледж). Як і в Білорусі, використання ВПЗ у ВНЗ Російської Федерації можна розділити на три напрямки [3-5]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ значно ширший, ніж в Білорусі. Варто вказати на використання ВПЗ для вивчення програмування мовами С/C++, Pascal (Free Pascal, Lazarus), Java, Haskell, Пролог; SciLab, Octave, Sage для виконання математичних розрахунків; організації систем дистанційного навчання; використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем; інструментарій для філологічного аналізу текстів; використання інструментарію верифікації ПЗ в навчання магістрів; створення електронних освітніх ресурсів підтримки навчального процесу для заочної форми навчання (напевно, реальний список використовуваного ВПЗ значно ширший, але у відкритому доступі даних про це поки що немає).У ВНЗ Російської Федерації активно експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ. За ініціативою ректорів Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, Нижньо-Новгородського університету імені М. І. Лобачевського, Томського державного університету, Південноуральського державного університету створений «Суперкомп’ютерний консорціум університетів Росії». В список TOP500 від грудня 2012 входить вісім російських суперкомп’ютерів (№ 26, 59, 155, 170, 222, 300, 303, 423).Рис. 2. Використання ВПЗ у ВНЗ Російської ФедераціїСлід наголосити, що в Російській Федерації накопичено значний досвід розробки ВПЗ, зокрема – дистрибутивів Linux: ALT Linux (http://altlinux.ru), Calculate Linux (http://www.calculate-linux.ru), ROSA (http://rosalab.ru). Наявність компаній, які ведуть розробку ВПЗ, дає змогу створювати спеціалізовані вільні програми та істотно спрощує реалізацію проектів з впровадження Linux в школі і вищі заклади освіти.III. Використання ВПЗ у ВНЗ УкраїниВ Україні «Державна цільова науково-технічна програма використання в органах влади ПЗ з відкритим кодом» затверджена у 2011 р., проте до реального її виконання поки що не дійшло.Як випливає з [9], в Україні, на відміну від Російської Федерації, випадки порушень авторських прав власників програм відповідні державні органи перевіряють в значно меншому обсязі і переважно в госпрозрахункових організаціях. Особливо активними були перевірки в 2006-2007 рр. В 2012 р. розпочалась друга хвиля перевірок ліцензійності ПЗ від Microsoft. В цьому році вперше керівники ВНЗ отримали офіційні листи з Microsoft з пропозиціями легалізувати використовувані у ВНЗ копії Microsoft Windows та Microsoft Office. В передноворічному інтерв’ю [7] генеральний директор Microsoft Ukraine Д. Шимків заявив про високу імовірність порушення декількох показових судових процесів в Україні в 2013 р.Після придбання ВНЗ ПЕОМ з переважно ліцензійними Microsoft Windows і Microsoft Office на них встановлюють велику кількість неліцензійного ПЗ, чим фактично змарновують великі витрати коштів на первинне придбання ПЗ (Львівський національний університет імені Івана Франка до економічної кризи 2008 р. кожен рік придбавав приблизно 1000 ПЕОМ. Сумарна вартість ліцензій лише на Microsoft Windows (ОЕМ-версія) і Microsoft Office складала майже 300000$ на рік – доволі велика сума, як для ВНЗ!). У більшості випадків вибір саме пропрієтарного ПЗ зумовлювався навіть не споживацькими якостями цих програм, а фактом поверхневого знайомства викладача з цією програмою або навіть наявністю у нього якої-небудь книжки з описом програми.Як і в Білорусі та Російській Федерації, використання ВПЗ у ВНЗ України можна розділити на три напрямки [1; 2]:1) ПЗ підтримки навчального процесу (переважно системне ПЗ на серверах і робочих станціях). В основному системне ВПЗ на робочих станціях представлено GNU/Linux в режимі подвійного завантаження як альтернативної ОС в комп’ютерних класах кафедр;2) додаткове ПЗ, використовуване студентами в самостійній роботі;3) ПЗ для використання в навчальних курсах. В цьому напрямку спектр ВПЗ є значно ширшим, ніж у Білорусі. Це використання систем комп’ютерної математики, організація систем дистанційного навчання, використання вільних систем віртуалізації для вивчення операційних систем, застосування ВПЗ для тестування апаратного забезпечення ПЕОМ; використання офісного пакету OpenOffice.org.ukr в курсі інформатики ВНЗ, використання відкритих засобів програмування для навчання і наукових досліджень.У ВНЗ України експлуатуються обчислювальні кластери з ВПЗ, поруч із спеціалізованими установками широко використовують розподілені кластерні системи та системи з виконанням обчислень на графічних процесорах.Враховуючи викладене, можна констатувати як широкий спектр використання ВПЗ в українських ВНЗ – від дистанційного навчання до розробки ПЗ, – так і широку географію використання ВПЗ від Луганська на сході до Львова на заході та від Чернігова на півночі до Одеси на півдні (рис. 3). Рис. 3. Використання ВПЗ у ВНЗ України