To see the other types of publications on this topic, follow the link: Проблеми лідерства.
Journal articles on the topic 'Проблеми лідерства'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Проблеми лідерства.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Швардак, М. В. "ТЕХНОЛОГІЯ ЛІДЕРСТВА В УМОВАХ ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 292–305. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-292-305.
Full textAbstract:
У статті уточнено поняття «лідер», «лідерство», «лідерський потенціал». Центральною дефініцією дослідження є «технологія лідерства», яка трактується автором як сукупність знань про лідерство, його форми, концепції та стилі, а також послідовність етапів формування та розвитку в керівника лідерського потенціалу. Технологія лідерства у даному дослідженні розглядається в умовах сучасного закладу загальної середньої освіти. З’ясовано розбіжності між керівництвом та лідерством, керівником та лідером. Аналіз науково-педагогічної літератури з проблеми дав можливість з’ясувати, що традиційно виділяють дві форми лідерства: формальне та неформальне. Схарактеризовано такі стилі лідерства: ідеалістичний, навчаючий, товариський, демократичний, амбіціозний та авторитарний. З’ясовано, що станом на сьогодні ефективними в умовах закладу освіти вважаються концепції харизматичного лідерства, трансформаційного лідерства та лідерства в управлінні командою. Визначено першорядні лідерські якості. Серед них: організаторські здібності, авторитетність, активність, рішучість, упевненість у собі, асертивність, сила волі, гострий розум, розвинене почуття інтуїції, здатність до співпраці, стійкість до стресу, вміння слухати інших, бути приємним співрозмовником, оригінальність, рефлексивність, уміння психологічно грамотно впливати на ситуацію в колективі. З’ясовано, що розвиток лідерського потенціалу в керівників закладів загальної середньої освіти неможливий шляхом виключно інформування, адже передбачає відповідне ставлення та поведінку особистості. Тому програми навчання з розвитку лідерства мають бути практично-орієнтовані. Виділено основні форми розвитку лідерських якостей. Розроблено алгоритм розвитку лідерського потенціалу в керівників закладів загальної середньої освіти. Синтезовано типові помилки лідера.
2
Книш, М. М. "Проблеми регіонального лідерства Бразилії." Географія та туризм, Вип. 5 (2010): 48–52.
Find full text
3
ДІДЕНКО, Олександр, and Світлана ШУМОВЕЦЬКА. "АКМЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ТА ЛІДЕРСТВА МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 26, no. 3 (November 5, 2021): 41–53. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v26i3.878.
Full textAbstract:
У статті узагальнено результати досліджень та публікацій з проблеми професійного зростання та формування лідерства майбутніх офіцерів на засадах акмеологічного підходу. З’ясовано, що вдосконалення освітнього процесу у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання), забезпечення державної політики у сфері національної безпеки та оборони, інтеграція до стандартів НАТО, а також імплементація стандартів підготовки офіцерських кадрів, що діють у державах-членах Північноатлантичного альянсу, потребує урахування рекомендацій щодо активізації мотивації курсантів і слухачів до професійного зростання та формування лідерства. Професійне зростання майбутніх офіцерів запропоновано розглядати як процес і результат набуття ними нових компетенцій (знань, умінь, навичок, здатностей), які будуть необхідні у професійній діяльності для виконання завдань за призначенням. Лідерство офіцера дослідники розглядають як інтегроване поняття, що охоплює його професійну компетентність, професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні і соціальні проблеми. Ефективне лідерство залежить від сформованих професійних і морально-вольових властивостей, зокрема відповідальності за рішення, їхні результати й наслідки. У комплексі всі ці компоненти дозволяють офіцеру діяти ініціативо в різних сферах діяльності (професійній, управлінській, навчальній, виховній тощо). Автори пропонують розглядати лідерство і професійне зростання як пов’язані між собою. Вказано на важливість для активізації професійного зростання та лідерства урахування чинників, що впливають на цей процес, а також впровадження кращих світових і вітчизняних освітніх традицій розвитку лідерського потенціалу, використання можливостей сучасних контекстних і професійно орієнтованих педагогічних технологій. З’ясовано, що під час навчання у вищих військових навчальних закладах ефективними методами формування лідерських якостей є коучинг, тренінг, наставництво, діяльнісне та емпіричне навчання, кейс-технології, моделювання дій і використання електронних освітніх ресурсів.
4
Андрієнко, Микола, Петро Гаман, Павло Гордєєв, and Валерій Якубов. "ПОЗИЦІЇ ЛІДЕРА У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ." Науковий вісник: Державне управління, no. 4(10) (December 2, 2021): 22–37. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-22-37.
Full textAbstract:
В сучасних умовах Україна, як незалежна держава поставила перед собою ряд завдань, в тому числі створити індивідуальну державну політику, як в цілому так і в різних сферах діяльності. Значною мірою це стосується кадрової політики, механізмів її реалізації, як універсального важеля, на основі якого держава має вплив на стан суспільного, економічного та політичного розвитку. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до позицій лідера у структурі державного управління. Важливим аспектом вирішення даної проблеми є ефективність управлінської діяльності, так як від її результативності залежить функціональна спроможність організації. Враховуючи це, необхідно побудувати комфортні, з боку суб’єкта та об’єкта управлінської діяльності умови, які задовольнять всіх учасників даного процесу та будуть відрізнятися значно вищим рівнем відповідальності до виконання соціальної функції держаного управління. Концепція розвитку лідерства є теоретичним конструктом, що містить стратегію, основні напрями, завдання та цілі вдосконалення діяльності персоналу державної служби, яка покращить якість реалізації управління державою. Визначено, що лідерство є новою якістю управління людськими ресурсами. Для розвитку професійної державної служби необхідно забезпечити якість розвитку сталої спроможності лідерства. Лідерство у державному секторі пов’язане з поєднанням навичок і компетенцій, які підтримують особистий вплив, визначення мети, стратегічне мислення, отримання максимальної віддачі від людей, навчання та самовдосконалення. Проаналізовано основні засади лідерства у структурі державного управління. Теорія лідерства за Н. Макіавеллі визначено теоретичним підгрунтям дослідження. Здійснено систематизацію теорій лідерства. охарактеризовано основні зміни, щодо управління персоналом на державному рівні після прийняття Закону України «Про державну службу», узагальнено навички лідера в рамках державного управління та виокремлено особистісні характеристики лідера при реалізації державного управління.
5
Polysaev, Oleksandr. "Політичне лідерство як корелят поступу сучасного суспільства." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 25–34. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.02.
Full textAbstract:
У статті досліджуються концептуальні підходи до проблеми політичного лідерства видатними мислителями минулого та їх вплив на сучасні розвідки зазначеного феномену. Піддано аналізу особливості становлення феномену лідерства в інформаційному суспільстві як чинника поступального розвитку людства.
6
Чухлата, Ж. Г. "Проблеми лідерства в умовах постіндустріальної економіки." Вісник економіки транспорту і промисловості, Вип. 61 (2018): 203–12.
Find full text
7
Траверсе, Т. М. "Дослідження проблеми лідерства у сучасній політичній психології." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, вип. 26 (2006): 25–27.
Find full text
8
Кіш, Є. Б. "Проблеми регіонального лідерства Вишеградської четвірки у Центральноєвропейському регіоні." Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, Вип. 38 (2008): 156–66.
Find full text
9
Баранова, А. М. "МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 16, 2021): 125–32. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-13.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню особливостей розвитку лідерського потенціалу в юнацькому віці. У результаті проведеного теоретичного аналізу проблеми з’ясовано, що процес формування ефективного лідера значною мірою залежить від створених для цього відповідних умов. Так, вивчення соціально- психологічної вітчизняної і зарубіжної літератури з проблем лідерства засвідчило, що наявні різні підходи до вивчення феномена лідерства, у структурі яких простежуються чинники формування лідерського потенціалу особистості в юнацькому віці. У статті на основі проведеного теоретичного аналізу першоджерел із проблем лідерства були виділені та розглянуті соціально-психологічні чинники формування лідерського потенціалу в юнацькому віці як комплексний феномен, що об’єднує індивідуальні та групові характеристики спільної діяльності, які у своїй сукупності забезпечують успішне досягнення загальногрупової мети. Метою статті було виділення соціально-психологічних чинників формування лідерського потенціалу в юнацькому віці та побудова моделі соціально- психологічних чинників формування лідерського потенціалу в юнацькому віці. Детально вивчивши всі відомі теорії і підходи стосовно питань лідерства, була виділена низка соціально-психологічних чинників формування лідерського потенціалу, що дало змогу нам побудувати модель, яка розкриває всі залежності формування лідерського потенціалу від конкретних чинників. Відповідно до розгляду сукупності соціально-психологічних чинників формування лідерського потенціалу в юнацькому віці була розроблена та проаналізована модель, яка може розглядатися як методологічна основа дослідження та вдосконалення лідерського потенціалу особистості юнацького віку. Відповідно до цього було визначено мету та завдання, на вирішення яких спрямована така модель. Моделюючи процес формування лідерського потенціалу в юнацькому віці під впливом виділених соціально-психологічних чинників, було враховано такі підходи, як: суб’єктно-діяльнісний, особистісно орієнтований, суб’єкт-суб’єктний, системний, акмеологічний. Під час побудови моделі було виділено соціально-психологічні чинники формування лідерського потенціалу в юнацькому віці. Виділені чинники розподілено на дві загальні групи: зовнішні (об’єктивно-ситуаційні) та внутрішні (суб’єктивно-особистісні).
10
Гурман, О. М. "ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ЛІДЕРСТВА В МАЛОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ УКРАЇНИ." Підприємництво і торгівля, no. 26 (July 2, 2020): 18–24. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-26-03.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналітичному огляду шляхів гармонізації ґендерних процесів. У фокусі дослідження перебувають проблеми жіночого підприємництва в Україні. Аргументовано, що розвиток економіки забезпечується реальними економічними суб’єктами з їхніми стратегіями поведінки, мотивами, цінностями, а відхід від «безстатевої економіки» може наблизити до більш адекватного відображення реальних суспільних процесів. Представлено статистичні показники, що засвідчують динамічне інтегрування жінок у сферу малого підприємництва. Проаналізовано регіональні розбіжності щодо частки жінок та чоловіків у малому бізнесі. Продемонстровано показники, що характеризують реальний стан розвитку жіночого малого підприємництва у Хмельницькій області, та запропоновано стратегічні завдання для його подальшого розвитку.
11
Романовський, Олександр Георгійович, Тетяна Віталіївна Гура, Валентина Євдокимівна Михайличенко, and Микола Корнійович Чеботарьов. "ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ СХИЛЬНОСТІ ДО ЛІДЕРСТВА МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ." Information Technologies and Learning Tools 88, no. 2 (April 29, 2022): 203–13. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v88i2.4490.
Full textAbstract:
Розглянута роль лідерства в управлінській діяльності та актуальність формування лідерських якостей майбутніх інженерів під час навчання у вузі. Показано, що в сучасній психолого-педагогічній науці недостатньо досліджена роль усвідомлення студентами свого «Я» для формування їх лідерського потенціалу. З метою отримання інформації про способи і методи збору, обробки даних для вирішення цієї проблеми був використаний багатофакторний особистісний опитувальник американського вченого Р. Б. Кеттела в якості інформаційної технології, яка має необхідні вхідні дані про первинні фактори, які допомагають виявити тих, хто має високий рівень схильності до лідерства. Встановлено, що число майбутніх лідерів становить 38,6% від загальної кількості опитаних. Цікавим є їх психологічний портрет, складений на основі обробки даних за допомогою дослідження основних компонентів інформаційної технології. Результати дослідження дозволили зробити висновок про те, що для більшості майбутніх лідерів характерним є наявність передумов для успішної управлінської діяльності. Однак у них недостатньо розвинений ряд інтелектуальних, а також емоційних і комунікативних якостей, які сприяють розвитку лідерського потенціалу. Зроблений висновок про необхідність активного використання цих якостей під час навчання. Показано, що рішення поставленого завдання пов'язане з педагогічним забезпеченням і вдосконаленням методів, засобів і організаційних форм, що сприяють виявленню лідерського потенціалу, його формуванню та розвитку. Розглянуто способи і методи активізації цього процесу, які спрямовані на усвідомлення реального образу «Я» і цілеспрямоване самовдосконалення шляхом створення необхідних педагогічних умов в освітньому процесі вузу. Для цього необхідно використання інформаційних технологій, які сприятимуть вирішенню цієї проблеми.
12
Morar, N. V. "Політичне лідерство в сучасній Україні: проблеми становлення та розвитку." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 5. http://dx.doi.org/10.15421/171718.
Full textAbstract:
Досліджуються особливості формування політичного лідерства в Україні в умовах державної незалежності та актуалізується необхідність створення цілісної системи підготовки політичних лідерів. Підкреслюється, що політична практика цього періоду не висунула жодного загальнонаціонального лідера, який був би здатним об’єднати всі верстви українського суспільства в боротьбі за дійсну демократію, соціальну справедливість та всенародний добробут. Для сучасної політичної ситуації в Україні характерні такі явища, як криза державності, втрата політичного управління, криза національної ідентичності. В цьому контексті підкреслюється, що сьогоднішня реальність змушує переосмислити питання про роль особи, її внесок у політичний процес перехідного періоду розвитку суспільства.Робиться висновок, що в Україні відсутні система підготовки політичних лідерів як у загальнонаціональному масштабі, так і на регіональному рівні. Політичні партії, громадські організації теж не готують цілеспрямовано політичних лідерів, використовуючи системи стихійного відбору, що вкрай неефективно. В цьому плані особливої актуальності набуває комплекс проблем, пов’язаних з системою формування та підготовки політичних лідерів як у загальнонаціональному масштабі, так і на регіональному рівні.
13
Качан, Я. В. "ПРОФЕСІЙНА РОБОТА ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК НАПРЯМ РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ ЛІДЕРСТВА В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 68–73. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.10.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність професіоналізації публічних службовців як головної вимоги успішності реформ в Україні. Зазначено, що використання концепції лідерства під час реалізації реформи публічного управління дасть змогу системно реагувати на важливі виклики сьогодення: бюрократію, корупцію, проблеми втілення децентралізації владних відносин, неналежну якість надання публічних послуг тощо. Ефективність управлінської діяльності залежить від забезпечення найкращого співвідношення між задіяними ресурсами та отриманими результатами. Результативність, що є спорідненим за змістом поняттям ефективності, полягає в тому, щоб забезпечити успішність публічного управління у досягненні цілей та розв'язанні суспільних проблем, що визначені урядом або законодавством. Це зумовлює потребу в керівниках лідерах, які здатні модернізувати систему публічного управління, удосконалювати механізм делегування повноважень та відповідальності за їх результати. Також з’ясовано, що роль нормативно-правового забезпечення реформування публічної адміністрації на державному, регіональному та місцевому рівнях неухильно зростає. Кожна діяльність відповідальних і відкритих інститутів публічних службовців має бути чітко регламентована правовими нормами, залучено до наукової, консультативної, організаторської, комунікативної, практичної та іншої роботи фахівців, які мають відповідні фахові знання, компетенції та готовність до реформаторської роботи. Ефективність реалізації державної кадрової політики полягає у відображенні повною мірою економічних, суспільних, політико-державних та управлінських відносин. Крім наявних форм підготовки (підвищення кваліфікації) публічних службовців, доцільно вдосконалити наставництво і кадровий резерв як ефективні технології особистісно-орієнтованого навчання. Конкретні обов’язки та права публічних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних органів публічного управління у межах закону та їх компетенції.
14
Туз, О. С. "ЗДАТНІСТЬ ДО ЛІДЕРСТВА МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, no. 6 (December 24, 2020): 184–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-184-194.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу теоретичних основ лідерства як соціального феномену. Розкрито проблему лідерства в сучасному суспільстві. В аналізі лідерства автор звернулася до реалізації його в такому соціальному інституті українського суспільства як прикордонна служба. Автором представлено у статті декілька визначень «лідерства» в науковій та побутовій сфері. Здійснено аналіз основних концепцій щодо походження лідерства в суспільстві: харизматична теорія (пояснює лідерство як особливий набір якостей лідера, що спонукають інших до продуктивнішого виконання своїх дій; згідно з теорією лідером неможливо стати, тобто лідерські якості є вродженими); синтетична теорія (позиціонує лідерство як процес організації міжособистісної взаємодії та управління лідером цим процесом, тобто лідерство є результатом спільної діяльності людей); ситуаційна теорія (розглядає лідерство як результат ситуаційних факторів та відповідність між цими ситуаціями та лідером); біхевіористична теорія (зосереджена на поведінковій теорій, тобто основна увага приділяється діяльності та діям особи, а не психічним характеристикам чи внутрішньому стану; згідно із теорією лідером можна стати через навчання, спостереження, діяльність); трансакційна теорія (заснована на аналізі взаємної вигоди від стосунків між лідером і послідовниками, на отриманні вигоди або ресурсів послідовниками від лідера та відсутності в них глибинної внутрішньої мотивації); трансформаційна теорія (сконцентрована на відвертій прихильності до лідера та глибинній внутрішній мотивації); теорія впливу (виступає як чергова спроба проаналізувати владу особистості не на основі певної посади, а особистих якостей, форм поведінки). Подано перелік праць вітчизняних та зарубіжних вчених, котрі займались вивченням різних аспектів лідерства.
15
ГАЛІМОВ, Анатолій, and Юлія СТЕПАНОВА. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ЛІДЕРСТВА У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ У ХОДІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 67–84. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.977.
Full textAbstract:
У статті проведений аналіз сучасного стану та визначені основні напрями формування здатності до лідерства у ході освітнього процесу майбутніми офіцерами-прикордонниками. Успішність професійної діяльності офіцера-прикордонника – керівника прикордонного колективу залежить не тільки від умілого використання ним офіційних владних повноважень, але й від здатності стати лідером колективу. Відомі вітчизняні дослідники виділяють керівництво та лідерство як два явища, властивих організованим спільнотам, називаючи їх найважливішими способами інтеграції й диференціації групової, колективної й масової діяльності та спілкування людей. Зважаючи на те, що і керівництво, і лідерство впливають на рівень виконання прикордонним підрозділом завдань з охорони державного кордону, необхідно, щоб офіцер-керівник був одночасно і керівником, і лідером. Визначено, що лідерство – це поведінкова характеристика офіцера-прикордонника, що забезпечує здійснення владних повноважень, організацію спільної діяльності й регуляцію відносини у прикордонному підрозділі на основі особистісного впливу й ціннісного обміну. Дослідження феномену лідерства має важливе значення для підвищення ефективності виконання завдань з охорони державного кордону підрозділами прикордонної служби. Проблема лідерства є предметом зацікавлення багатьох наук, зокрема політології, політичної психології, соціології, теорії та психології управління. Найвідомішими теоріями лідерства є ситуативна, особистісно-ситуативна, теорія очікування-взаємодії, мотиваційна теорія лідерства, теорія конституентів, теорія обміну й трансактного аналізу. Проведений аналіз показав, що основними компонентами готовності до лідерства майбутніх офіцерів-прикордонників є мотиваційно-особистісний, когнітивно-професійний, процесуально-діяльнісний та емоційно-вольовий. З урахуванням психологічних поглядів на структуру особистості, методологічних трактувань категорії готовності готовність майбутніх офіцерів-прикордонників до лідерства можна визначити як професійно важливу особистісну властивість, що забезпечує здійснення владних повноважень, організацію спільної діяльності й регуляцію відносин у прикордонному підрозділі на основі особистісного впливу й ціннісного обміну та складається з мотиваційно-особистісного, когнітивно-професійного, процесуально-діяльнісного й емоційно-вольового компонентів. Таке розуміння структури готовності до лідерства дозволяє визначити і основні напрями роботи з формування цієї професійно важливої властивості у майбутніх офіцерів-прикордонників у процесі їхньої фахової підготовки.
16
СЕРДЮК, Сергій, and Олег БОРОВИК. "КОНЦЕПЦІЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 166–92. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.984.
Full textAbstract:
У статті представлено проєкт Концепції трансформації освітньої підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Запропонований варіант Концепції сформовано на основі аналізу системи освітньої підготовки персоналу в Державній прикордонній службі України, чинного варіанта реалізації освітньої підготовки у відомчому вищому військовому навчальному закладі, чинних моделей підготовки здобувачів освіти в навчальних закладах прикор-донного відомства, а також проблем, що потребують розв’язання в кожному з них. У Концепції наведено нормативно-правову базу (стратегічні документи у сфері національної безпеки, на підставі вимог яких вона сформована), окреслено стан освітньої підготовки персоналу в Державній прикордонній службі України та проблеми, що потребують розв’язання. Концепція містить шляхи і способи розв’язання проблем, мету, строки й очікувані результати її реалізації, прогноз впливу на ключові аспекти діяльності зацікавлених сторін. У Концепції окреслено питання використання фінансових ресурсів для її реалізації. Концепція сформована на основі законів України в галузі освіти та національної безпеки, указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, Статутів Збройних Сил України. Для її обґрунтування враховані сучасні тенденції розвитку освіти і військової освіти в Україні. В основу Концепції покладено такі базові положення: підготовка військовослужбовців Державної прикордонної служби України відбувається на основі професіоналізації військової освіти згідно зі стандартами НАТО, гармонізації співвідношення складових військової освіти та уніфікованих програм підготовки персоналу прикордонних служб країн ЄС; удосконалення системи курсової підготовки офіцерського, сержантського та старшинського складу, у тому числі на курсах лідерства, передбачає оптимізацію переліку та змісту курсів підвищення кваліфікації; удосконалення освітнього процесу в закладах освіти ДПСУ здійснюється в межах державних стандартів освіти. Реалізація Концепції може забезпечити досягнення візії сил оборони зразка 2030 року.
17
Dotsenko, Tetiana. "Кар’єра публічних службовців в умовах реформування системи державного управління в Україні." Public Administration and Regional Development, no. 8 (June 30, 2020): 540–62. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.09.
Full textAbstract:
У статті подано аналіз проблеми управління кар’єрою публічних службовців в умовах реформування системи державного управління в Україні. Представлені результати оцінки реформи державного управління та описано фактори, що сприяють успішній кар’єрі публічних службовців, зокрема професіоналізм, мотивація, мобільність, кваліфікація та ін.
На сьогодні кожен державний орган заснований на принципі бюрократії. Для ефективного управління суспільством, державою значущими є кадри, які складають бюрократичний апарат. Державний службовець здатний дієво керувати лише в тому випадку, якщо він займає саме «своє» місце з точки зору професійних і особистісних якостей, володіє необхідними ресурсами для трудової діяльності й отримує задоволення від роботи.
Констатовано неефективність системи управління професійною кар’єрою публічних службовців, акцентовано увагу на таких проблемах як: неготовність персоналу до моделювання професійної кар’єри, нерозуміння процесів групової динаміки, зокрема механізмів взаємодії та лідерства в професійних групах тощо.
Показано що наявність різноманітних теоретичних підходів щодо поняття «кар’єри» знаходить вираження в її наповненості різними складовими. Кар’єра здійснює комбінування в собі таких напрямів діяльності як: вдосконалення рівня професійного, особистісного, загальнокультурного розвитку, різноманітні та різнопланові заходи щодо само презентації, самореклами, формування, зміцнення, підтримки всіх необхідних взаємозв’язків ,котрі сприяють тому, аби реальне внутрішнє зростання було помітним та поміченим й відповідним чином оцінено у середовищі службовців, та відображено у формі зовнішнього зростання (підвищення по службі, оплата праці тощо). Повноцінний розвиток кар’єри практично є неможливим без сприяння кар’єрного середовища, спрямованого на забезпечення необхідних умов щодо зростання та реалізації зростаючого потенціалу особистості.
18
Семенець-Орлова, Інна. "ТРАНСФОРМАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО ТА ЦІННІСНО-ОРІЄНТОВАНЕ ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 291–300. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-291-300.
Full textAbstract:
Проаналізовано роль трансформаційного лідерства в сучасній системі публічного управління. Зазначено, що широкі учасницькі практики у процесах вирішення проблем, спільна діяльність та делегування повно- важень, властиві концепції good governance, є високорелеватними змісту трансформаційного лідерства.
Наголошено, що для належного вирішення проблем в умовах демократії життєво необхідними є участь та забезпечення “переговорів з організовани- ми мережами інтересів”. Контекст демократії уможливлює тисячі свідомих децентралізованих експериментів, що дають змогу апробувати нові моделі політичного прийняття рішень і нові форми розвитку. Частково делегую- чи функцію вироблення політики “фахівцям з вирішення проблем” (екс- пертам), держава покладає на них додаткові обов’язки щодо встановлення постійного діалогу із суспільством і сприянню його подальшого розвитку у напрямі самокерованості та самоорганізації.
Здійснено порівняння змісту трансформаційного та трансакційного лі- дерства, співставлені їх основні характеристики. Ефективне лідерство, в тому числі у публічному секторі, все більше пов’язане з формуванням ін- тенсивного колективного розуму (intense collective intelligence).
Обґрунтовано, що сучасна публічна політика позначає врегулювання тих аспектів людської діяльності, які вимагають спільних громадських дій. Про- аналізовано поняття ціннісно-орієнтованого публічного управління з точ- ки зору підходу стратегемності. Наголошено на тому, що трансформаційне лідерство може сприяти нарощенню інституційної спроможності органів публічної служби.
19
Гарбар, Kaтерина, Ірина Іванюк, and Сергій Богданов. "Knowledge translation approaches for teachers: foreign experience and Ukrainian perspectives." New pedagogical thought 107, no. 3 (October 27, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-3-9.
Full textAbstract:
У статті вперше в Україні розглянуто термін «переклад знань», що включає в себе обмін, синтез та етично обґрунтоване застосування знань у рамках складної системи взаємодії дослідників, користувачів і практиків. Здійснено теоретичний огляд концептуальних підходів і робочих рамок до передачі наукових знань та моделей, що застосовувалися зарубіжними дослідниками на практиці у сферах освіти, охорони здоров’я, менеджменту для розвитку лідерства тощо. Зазначено, що рамка «впровадження знань до дії» забезпечує системний погляд на процес упровадження, а також дає чіткий план дій, що особливо важливий для застосування в галузі освіти в умовах надзвичайних ситуацій. Рамка для спільних досліджень забезпечує основу для розробки пояснювальної теорії «що працювало, для кого, чому та за яких обставин». Звернуто увагу, що на сьогодні зростає визнання важливості впровадження доказової практики у навчальний процес, якою діляться наукові та педагогічні спільноти, що вважається одним із рішень проблеми підвищення якості викладання та ефективності системи освіти загалом. Встановлено, що за результатами досліджень та статистики в галузі середньої освіти в Україні існує ряд проблем, серед яких: булінг, вигорання вчителів, адаптація дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, депресивні та суїцидальні настрої підлітків тощо. Практичне значення полягає у можливості застосування підходів перекладу знань учителями в Новій українській школі, керівниками освітньої політики на місцевому та національному рівнях. Центр психічного здоров'я та психосоціальної підтримки НаУКМА у співпраці з Міністерством освіти і науки України та іншими національними та міжнародними партнерами розробив складну модель психосоціальної підтримки в закладах загальної середньої освіти «Безпечний простір», що побудована на основі ряду доказових втручань на різних рівнях.
20
Крупський, О. П., and К. С. Кіба. "Взаємозв’язок між емоційною компетентністю та лідерством як складниками педагогічної діяльності." Освітній вимір 36 (September 13, 2012): 222–29. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v36i0.3416.
Full textAbstract:
Крупський О. П., Кіба К. С. Взаємозв’язок між емоційною компетентністю та лідерством як складниками педагогічної діяльності.
Статтю присвячено проблемі взаємозв’язку емоційного інтелекту та лідерства, їх впливу на педагогічну діяльність, а також виявленню залежності між емоційним інтелектом вчителів та учнів середніх і вищих навчальних закладів.
21
Yemelyanov, Volodymyr, Oleksandr Shtyrov, Svitlana Verba, and Lybov Yaroshenko. "ЛІДЕРСЬКІ ЯКОСТІ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 10 (December 28, 2020): 1059–91. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.10.05.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання ефективності управління в умовах постійних перетворень в країні, коли змінюється роль держави, змінюються державно-управлінські відносини, що потребують вдосконалення підходів до становлення потужного кадрового потенціалу з елементами лідерства в державному управлінні.
Проведено аналіз лідерських якостей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Проведені дослідження, які конкретизували перелік лідерських якостей посадових осіб в органах державної влади. З’ясовано, що лідерство можна визначити як один з процесів організації управління для досягнення найкращого результату в управлінській діяльності.
Встановлено, що у більшості керівників немає вроджених задатків до лідерства. Тому необхідно розвивати ці якості через спеціальну підготовку, якщо керівник усвідомлює відповідальність за свій колектив, за доручену справу та відповідальність перед суспільством.
Існує необхідність відбору з числа державних службовців на керівні посади людей здатних до лідерства, чи в силу вроджених якостей, чи набутих в процесі тривалої роботи у владних інституціях. Це потрібно для розвитку професіоналізації державної служби в Україні. Але, на жаль, цього майже не відбувається. С кожним роком ми втрачаємо компетентних професіоналів, здатних вивести країну із економічної, соціальної, політичної кризи.
22
Юзькова, Олена. "ІННОВАЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО ЯК ФОРМА ПРОФЕСІЙНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 320–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-320-331.
Full textAbstract:
Проблемні питання впровадження механізмів інноваційного лідерства в діяльність органів державної влади в Україні в умовах суспіль- них змін привертають все більше уваги дослідників різних наукових на- прямів. Цей процес має кілька базисних детермінантів, які представлені за результатами дослідження поведінки інноваційного лідера в організації на засадах організаційного досвіду. Надано порівняльний аналіз бачення інно- ваційного лідера представниками органів державної влади та представника- ми бізнесу з точки зору особистісних характеристик та поведінкової моделі всередині організації з метою виявлення закономірностей до формування інноваційного лідерства як форми професійної еволюції у сфері державного управління та в бізнес-середовищі. Досліджено понятійний та методичний аспект інноваційного лідерства на основі виявлення когніцій щодо бачення інноваційного лідерства в управлінні організаціями, зокрема в державно- му управлінні. Дослідження орієнтоване на поглиблення розуміння такого явища як інноваційне лідерство, тобто детальним вивченням і розумінням інноваційного лідерства в його цілісності і безпосередньому взаємозв’язку з іншими явищами.
Зазначено, що бізнес завжди першим впроваджує нові ідеї та концепції, а громадський сектор та державні організації переймають досвід. Наразі, у зв’язку з вимогами зовнішнього середовища, бізнес шукає нові відповіді на старі питання: що таке лідерство? Яка організація буде ефективною? І зараз ми бачимо, як компанії впроваджують нову культуру, що сприяє інноваціям, творчості, дає можливість експериментувати, і діляться напрацюваннями, ста- ють прикладом для інших. Чи не найголовніший виклик сьогодення — ство- рювати культуру відповідальності, у якій рішення та пропозиції надходять не від авторитетної особи, представника влади, а від людей на усіх рівнях.
23
Вітченко, A. O. "ЛІДЕРСЬКА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ: НАСЛІДУВАННЯ ЧИ ЗМАГАЛЬНІСТЬ?" Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 112–23. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-112-123.
Full textAbstract:
Статтю присвячено осмисленню сучасної стратегії розвитку української педагогічної науки, розкриттю сутності лідерства в науково-педагогічній діяльності.
З’ясовано, що внаслідок суттєвого корегування вектору цивілізаційного прогресу, стрімкого зростання людського чинника у процесі суспільних перетворень, надання людській діяльності випереджального та культуротворчого спрямування неабиякого значення набуває лідерська позиція вченого-педагога, його вплив на поширення педагогічних інновацій. З цією метою уточнили професіографічний портрет науковця-лідера, сформулювали критеріальні показники його лідерської діяльності (самостійність, ініціативність, ентузіазм, сміливість, рішучість, гнучкість у розв’язанні проблем, принциповість, відповідальність). До специфічних ознак науково-педагогічного лідерства віднесли те, що воно ґрунтується на беззаперечному моральному авторитеті вченого, критичному ставленні до результатів будь-якої науково-дослідницької, професійно-практичної діяльності; наукові здобутки втілюються в освітньо-виховний процес, відображаються на конкретних показниках освітньої підготовки вихованців, закладають підґрунтя для подальшої їх життєвої і професійної успішності.
Визначено умови поширення лідерства у педагогічній науці: усвідомлена потреба колективу в лідері, успішне розв’язання завдань, інноваційний науковий пошук; особиста мотивація вченого на лідерську позицію, готовність до співпраці; змагальність, конкурентне наукове середовище; сприйнятливість колег, учнів, академічного середовища до нових ідей; особиста налаштованість на співпрацю і спільний успіх. Наголошено на тому, що поширення ідеї лідерства в академічному середовищі передбачає утвердження активного культуротворчого ставлення до розв’язання актуальних проблем навчання, виховання та розвитку особистості в сучасних соціокультурних координатах.
24
СОБЧИШИН, Оксана. "ЛІДЕРСЬКІ ЯКОСТІ МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ У XXI СТОЛІТТІ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 58–67. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.9.
Full textAbstract:
Питання формування лідерських якостей військовослужбовців у час військових дій на Сході України є надзвичайно важливим, визначальним завданням. Потреба у висококваліфікованих офіцерських кадрах, які спроможні успішно виконувати бойові завдання та майстерно управляти своїм підрозділом, зумовила те, що лідерство у військовій сфері відіграє особливу роль. Мета дослідження – визначити та охарактеризувати групи лідерських якостей військовослужбовців, що необхідні для досягнення успіху й ефективного виконання поставлених у XXI столітті завдань. Для досягнення поставленої мети використано такі теоретичні методи дослідження, як аналіз наукових джерел, синтез, порівняння та узагальнення. У роботі здійснено аналіз наукових праць зарубіжних і вітчизняних авторів, що присвячені проблемі лідерства та умовам формування лідерських якостей військовослужбовців. Розглянуто зміст поняття «лідерство», запропоновані окремими науковцями його дефініції, а також термін «військовий лідер» згідно з Доктриною розвитку військового лідерства у Збройних Силах України. Проаналізовано різні підходи вітчизняних науковців щодо виокремлення лідерських якостей у майбутніх військовослужбовців. Науковою новизною дослідження є те, що на основі науково-теоретичного аналізу було визначено та охарактеризовано основні групи морально-психологічних якостей, які необхідні військовому лідерові у XXI столітті, а саме: моральні, патріотичні, організаторські, військово-спеціальні. Саме ці групи якостей військовослужбовців є запорукою успіху на шляху до отримання якісних результатів діяльності та виконання поставлених завдань у період динамічних, нестабільних і складних умов сьогодення. Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо в більш детальному обґрунтуванні визначених груп морально-психологічних якостей майбутніх військовослужбовців, дослідженні основних передумов і чинників їх формування, а також розробленні алгоритму розвитку лідерських якостей курсантів.
25
Семенець-Орлова, Інна Андріївна. "РОЗБУДОВА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЛІДЕРСТВА ЯК ЕЛЕМЕНТ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ (В УМОВАХ COVID)." Public management 26, no. 1 (July 19, 2021): 225–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-225-234.
Full textAbstract:
Проаналізовано роль організаційного лідерства у сучасній сис- темі публічного управління. Реактуалізовано проблемні аспекти розвитку організаційного лідерства, які проаналізовано на прикладі кейсу періоду пандемії коронавірусної інфекції. Наголошено, що вимушені обставини зміщення роботи організацій у віртуальний контекст зумовили нові виклики та посилення децентраліза- ційних тенденцій в управлінні, потребу колективного лідерства. Також та- кий контекст зумовив нові вимоги перед керівниками організацій, зокрема, посилення рівня свого емоційного інтелекту для гнучного реагування на надзвичайну ситуацію та управління зростаючими емоціями тривожності з боку працівників. Розглянуто кейси публічних організацій з метою детермінації рівня емо- ційного інтелекту серед керівників та ключові характеристики емоційної грамотності управлінця у кризовий період. Запропоновано розширення сфер віртуальної реальності діяльності орга- нізацій, що забезпечить результативність за умови розвиненого організацій- ного лідерства. Наголошено, що розвинене організаційне лідерство потре- бує балансу EQ та IQ. Eфективна команда може складатися з різних особистостей. Групова згуртованість і взаєморозуміння досягаються активними методами навчан- ня, включаючи рольові ігри, індивідуальне управлінське консультування і тривалі соціально-психологічні тренінги. Обов’язковою умовою для форму- вання згуртованої команди є наявність у самого керівника лідерських якостей і організаторських здібностей, його участь у всіх тренінгах компетент- ного ділового спілкування на однаковому рівні з іншими членами команди. З виявленням командного духу, засвоєнням корпоративної культури важ- ливим залишається створення системи постійного моніторингу міжособи- стісних відносин і психологічного коригування конфліктів.
26
Цехмістер, Я., І. Малацай, I. Нечітайло, О. Ємельянова, O. Король, and Н. Стаценко. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 556–63. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251532.
Full textAbstract:
Анотація. Проаналізовано проблему професійної підготовки фахівців у сфері освітнього менеджменту. Виявлено, що поява зазначеної спеціальності зумовлена метаморфозами в суспільно-економічному житті та гострою конкуренцією між освітніми установами. З огляду на чисельність полівекторних наукових публікацій зазначена проблема актуальна і динамічна, відтак поле для її розкриття дає нові дослідницькі напрями. Огляд літератури дозволив окреслити такі ключові проблеми освітнього менеджменту: практична діяльність керівника, упровадження інновацій; процес підготовки фахівців; моніторинг ефективності та оцінка якості освітнього менеджменту. Через ознайомлення та аналіз із ними ми зробили спробу розкрити сучасні тенденції та актуальні проблеми підготовки менеджерів освіти. З’ясовано, що освітній менеджмент — міждисциплінарна категорія, котра перебуває на периферії теорії і практики освітньої галузі та економіки. І якщо в першому варіанті зв’язок очевидний, то у другому — на перший погляд латентний, проте саме суспільно-економічні процеси детермінують діяльність керівника, завдання якого полягає у вивченні тенденцій ринку праці та побудові ефективної стратегії загального розвитку закладу освіти. Актуальним питанням є висвітлення базових для керівника особистісних якостей, психологічних характеристик і практичних умінь. Так, чільне місце займає вивчення когнітивної сфери, творчого потенціалу та готовності до інноваційної діяльності. Злободенною залишається і проблема організації освітнього процесу. Зокрема, компетентнісного підходу і розкриття творчих можливостей студентів як ресурсу для майбутньої професійної діяльності. Глибше розуміння професійної підготовки забезпечив фрагментарний аналіз окремих аспектів діяльності закладів вищої освіти в Україні, Великій Британії та Сполучених Штатах Америки (по одному закладу із кожного регіону). Установлено, що загальні тенденції підготовки аналогічні, проте європейські ЗВО акцентують увагу на міжнародній академічній мобільності; США — на практичній компоненті; України — теоретичній базі. На основі вищезазначеного матеріалу ми розробили ієрархічну модель факторів-детермінантів освітнього процесу підготовки освітніх менеджерів. Визначили, що їхній вплив, залежно від масштабності дії — лише на освіту чи на суспільство в цілому, може бути явний або латентний. Така модель дає чітке уявлення про місце освітнього менеджменту в суспільному житті. Перспективи дальших досліджень убачаємо в розробленні конкретних рекомендацій, що стосуються розв’язання актуальних проблем підготовки менеджерів освіти. Ключові слова: заклад вищої освіти, професійна підготовка, керівник, освітній менеджмент, лідерство, освітній процес, інновації, мислення зростання. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 13.
27
Воронова, О. Ю. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕФЛЕКСІЇ У СТУДЕНТІВ." Problems of Modern Psychology, no. 3 (April 27, 2021): 83–91. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено висвітленню особливостей побудови тренінгової програми, спрямованої на розвиток професійної рефлексії в майбутніх фахівців закладів дошкільної освіти. Встановлено, що існуюча система професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти не сприяє процесу розвитку професійної рефлексії і підтверджує необхідність створення умов для розвитку професійної рефлексії в процесі навчання у вищій школі. Виявлено, що великій кількості студентів притаманні такі індивідуально-особистісні властивості (наприклад, агресивність, підозрілість, невпевненість у собі, безвідповідальність), які протипоказані педагогічним працівникам і свідчать про професійну нездатність і певні внутрішньоособистісні проблеми (наприклад, психологічні комплекси). Розглянуто особливості формування професійної рефлексії, які зустрічаються в психолого- педагогічній літературі. Висвітлено власний підхід до формування професійної рефлексії в майбутніх фахівців закладів дошкільної освіти в процесі професійної підготовки. На основі узагальнення теоретичних і експериментальних досліджень визначено психологічні умови розвитку професійної рефлексії в майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти. Запропоновано змістовно-динамічну модель процесу формування професійної рефлексії в майбутніх вихователів. Зазначено, що вплив на розвиток професійної рефлексії майбутніх фахівців закладів дошкільної освіти опосередковується через низку психологічних властивостей особистості (самоповагу, самоінтерес, самовідношення, впевненість у собі, саморозуміння, емпатію, агресивність, підозрілість, авторитаризм, прагнення до влади й лідерства, відповідальність тощо). Підкреслено, що в запропонованому інтегративному тренінгу формування професійної рефлексії здійснюється не тільки завдяки акцентуванню уваги на свідомій, цілеспрямованій роботі над своїми психологічними особливостями, а й через використання процедури актуалізації рефлексії (яка, зокрема, сприяє набуттю нових умінь, навичок, нових способів професійної діяльності). Передбачається, що робота над цими психологічними властивостями буде позитивно впливати на рівень професійної рефлексії.
28
H.A., Poliakova, and Danylenko I.S. "THE DEVELOPMENT OF TEAM LEADERSHIP IN THE EDUCATIONAL ENVIRONMENT OF AN EDUCATIONAL INSTITUTION." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 92 (January 29, 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-92-2.
Full textAbstract:
The work is devoted to the problem of transition to a new concept of management (from administration and management to leadership). The purpose of the article is to highlight the features of team leadership as a form of management of an educational institution, to identify factors and tools that affect its development, to outline the factors of the influence of the educational environment on the formation of the management team. It is emphasized that team leadership is a promising form of educational institution management, as it is able to respond adequately and quickly to changes in both internal and external environment of the educational institution, to ensure more effective collegial management of educational institutions in conditions of instability and constant changes. It was found that team leadership is based on the principles of delegation of power and cooperation, the use of a matrix organizational structure of management, the formation of a management team, effective teamwork in performing management functions to achieve goals of development and competitiveness of educational institutions in the market of educational services. It is proposed a model of development of team leadership in an educational institution, which provides for the implementation of targeted, meaningful, organizational, effective components, taking into account changes in the external and internal environment. It is determined that the development of the internal educational environment of the educational institution will promote the development of management teams and the transition to team management through a number of factors related to target orientations, socio-psychological support, introduction of a number of actions and measures for team building and leadership development. It is paid the attention to the introduction of trainings on team building and the development of leadership in the educational institution. It is given the general stages of the organization and carrying out of such training for administrative staff, members of pedagogical, scientific and pedagogical staff of educational institutions.Key words: leadership, management, team leadership, educational institution, educational environment. Робота присвячена проблемі переходу до нової концепції управління (від адміністрування та менедж-менту до лідерства). Метою статті є висвітлення особливостей командного лідерства як однієї з форм управлін-ня закладом освіти, визначення факторів та інструментів, що впливають на його розвиток, окреслення факторів впливу освітнього середовища на формування управлінської команди. Актуалізовано, що командне лідерство є перспективною формою управління закладом освіти, оскільки воно здатне адекватно й оперативно реагувати на зміни як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі закладу освіти, забезпечувати більш ефективне колегіальне управління закладом освіти в умовах нестабільності та постійних змін. Результати. З’ясовано, що командне лідерство гуртується на принципах розподілу влади та відповідальності, співробітництва, викорис-танні матричної організаційної структури управління, побудові управлінської команди, ефективній командній взаємодії під час виконання функцій управління для досягнення цілей розвитку та конкурентоспроможно-сті закладу освіти на ринку освітніх послуг. Запропоновано модель розвитку командного лідерства в закладі освіти, яка передбачає реалізацію цільового, змістовного, організаційного, результативного компонентів з ура-хуванням змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Визначено, що розвиток внутрішнього освітнього середовища закладу освіти сприятиме розвитку управлінських команд та переходу до командного управління через низку факторів, пов’язаних із цільовими орієнтаціями, соціально-психологічною підтримкою, запровад-женням ряду дій та заходів щодо командоутворення і розвитку лідерства, створенням комфортних умов функ-ціонування. Приділено увагу запровадженням тренігів із командоутворення та розвитку лідерства в закладі освіти. Наведено загальні етапи організації та проведення такого тренінгу для управлінських кадрів, членів педагогічного і науково-педагогічного колективів закладів освіти.Ключові слова: лідерство, управління, командне лідерство, заклад освіти, освітнє середовище.
29
Дубініна, Оксана Миколаївна, Ольга Анатоліївна Ігнатюк, and Наталія Вікторівна Середа. "ФЕНОМЕН ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ «ЦИФРОВОГО» ПОКОЛІННЯ ПРОФЕСІОНАЛІВ-ЛІДЕРІВ." Information Technologies and Learning Tools 79, no. 5 (October 28, 2020): 325–40. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v79i5.3931.
Full textAbstract:
Професійна відповідальність має вагоме значення у всіх сферах діяльності людини. Динамічний розвиток суспільства, його всебічна інформатизація, зростаючі вимоги ринку праці потребують посиленої уваги до означеного феномену при підготовці у вищій школі нового покоління професіоналів-лідерів. Найменш розробленими областями щодо відповідальності як педагогічного феномену є конкретизація поняття відповідальності в рамках професійної освіти, визначення її структурних детермінуючих характеристик тощо. Найбільшою складністю дослідження виявився той факт, що дотепер серед наукової психолого-педагогічної спільноти немає єдиної думки щодо професійної відповідальності на предмет того, чи вона є рисою особистості, установкою або властивістю особистості або його системною якістю, почуттям, ставленням до виконуваної роботи тощо. Метою статті став аналіз професійної відповідальності в контексті підготовки принципово нового покоління фахівців-лідерів у процесі їх підготовки в технічному університеті та під час навчання в Центрі Лідерства НТУ «ХПІ»; визначення впливу відповідальності особистості на формування лідерської позиції сучасного фахівця, що в результаті надало можливість додання цієї інтегративної риси особистості до факторно-критеріальної моделі професійно значущих якостей (ПЗЯ) фахівця педагога-лідера. Для досягнення поставленої мети було використано ряд теоретичних та емпіричних методів дослідження: аналіз стану дослідження проблеми в наукових публікаціях; узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду формування відповідальності майбутніх фахівців; вивчення структури відповідальності, показників та критеріїв її сформованості; аналіз основних термінів і понять та взаємозв’язок між ними; метод порівняльного аналізу; добір експериментальних даних проводився на основі тестування з попереднім з’ясуванням доцільності тестів та опитувальників для використання в оцінюванні результатів наукових досліджень з педагогічних наук. Статистична обробка експериментальних даних проводилась інструментарієм кореляційного аналізу. Обчислення і розрахунки здійснювались за підтримки системи комп’ютерної математики MathCad та організаційної програми Excel.
30
Орлів, Мар’яна. "ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ У КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 339–49. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-339-349.
Full textAbstract:
Актуалізовано проблему низького рівня функціональної ком- петентності державних службовців через декларативний характер вико- ристання стратегічного, компетентнісного та індивідуально-центричного підходів у їх професійному й особистісному розвитку. Досліджено аспекти організації підвищення кваліфікації державних службовців з урахуванням соціально-культурних та психологічно-ментальних характеристик на основі результатів реалізації багатофазної програми “Глобальне лідерство і ефек- тивність організаційної поведінки” та розвідок представників Української школи архетипіки. Обґрунтовано, що основні атрибути лідерства в сучасних суспільствах (харизматичність, партисипативність та орієнтація на команду) зумовлюють необхідність поєднання індивідуально-центричного та систем- но-орієнтованого підходів у підвищенні кваліфікації шляхом запровадження організаційного та діяльнісного навчання в органах державної влади, вико- ристання інноваційних демократичних технологій розвитку персоналу, зо- крема коучингу, для забезпечення ефективності їх функціонування.
Розглянуто питання оцінювання особистісних якостей державних служ- бовців та формування на основі його результатів індивідуальних стратегій професійного розвитку та індивідуальних програм підвищення рівня профе- сійної компетентності. Аргументовано, що сучасна система підвищення ква- ліфікації державних службовців має забезпечувати формування конкуренто- спроможного людського капіталу, як інтенсивного фактора сталого розвитку держави, на засадах поєднання принципів людиноцентризму і прагматизму. Визначено сутність людського капіталу на індивідуальному, організаційно- му й національному рівнях як нагромаджену в результаті інвестування (за раціональним підходом) цінність, здатну до самозростання. Перспективою подальших наукових розвідок визначено дослідження проблем забезпечення ефективності реалізації професійних програм підвищення кваліфікації дер- жавних службовців на замовлення органів влади з урахуванням розглянутих у статті аспектів.
31
Танасійчук, Володимир. "Особливості регулятивно-поведінкового компоненту лідерської позиції фахівців соціальних служб." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 266–79. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-266-279.
Full textAbstract:
У статті презентовано результати дослідження особливостей регулятивно-поведінкового компоненту лідерської позиції фахівців соціальних служб як важливого чинника їх успішної професійної діяльності у складних умовах сьогодення. Наведено результати емпіричного дослідження, за якими виявлено недостатній рівень регулятивно-поведінкового компоненту лідерської позиції (здатності конструктивно розв’язувати проблемні ситуації професійної діяльності, соціальної сміливості, комунікативної толерантності) для значної кількості (дві третини) фахівців соціальних служб. Подано результати дисперсійного аналізу, що свідчать про статистично значущі відмінності у показниках регулятивно-поведінкового компоненту лідерської позиції досліджуваних фахівців Зокрема, щодо їх здатності конструктивно розв’язувати проблемні ситуації залежно від статі й віку показано, що з віком така здатність зростає, особливо в жінок. Стосовно соціальної сміливості вищі показники виявлені у фахівців соціальних служб, які обіймають керівні посади, а також у тих фахівців, які проживають у місті. Щодо комунікативної толерантності вищі показники виявлені у жінок порівняно із фахівцями, при цьому на основі порівняння фахівців з різним типом освіти – за фахом (профілем професійної діяльності), спорідненою чи за іншою спеціальностями зроблено висновок про проблеми професійної освіти фахівців у контексті розвитку професійно важливих якостей особистості, становлення їх лідерської позиції. Окреслено перспективи подальших досліджень, які, з одного доку, полягають в емпіричному дослідженні інших компонентів (ціннісно-смислового, когнітивно-рефлексивного, афективно-оцінного) лідерської позиції фахівців соціальних служб, а з іншого – у розробленні та апробації програми розвитку регулятивно-поведінкового компоненту лідерської позиції фахівців. Ключові слова: фахівець соціальних служб, лідерство, лідерська позиція, комунікативна толерантність, соціальна сміливість, здатність до прояву лідерської позиції в поведінці.
32
Скіць, С. В. "Інститут президентства: проблема лідерства." Аспекти публічного управління, no. 9/10 (35/36) (2016): 5–15.
Find full text
33
Науменко, О. С. "Проблема політичного лідерства в демократичному суспільстві." Гілея, Вип. 27 (2009): 322–28.
Find full text
34
Smorzhevska, A. G. "Проблема лідерства Індонезії в політико-безпековому співробітництві АСЕАН." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 5(145) (July 13, 2017): 48. http://dx.doi.org/10.15421/171774.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема реалізації лідерства Індонезії в ході проведення багатосторонньої дипломатії в Південно-Східній Азії. Розглядаються концептуальні засади і практичні аспекти здійснення політики Джакарти в питанні посилення регіональної інтеграції в безпековій сфері в АСЕАН. Виявлено, що ключова роль Індонезії у розбудові Політико-безпекової спільноти АСЕАН полягає у забезпеченні інноваційних ідей та політичних концепцій, а також у формуванні регіонального порядку денного, у зв’язку з чим було імплементовано відповідні угоди та висунуто ряд регіональних ініціатив у сфері зовнішньої політики та оборони. Особливу увагу в статті приділено посередництву Індонезії у врегулюванні конфліктів та кризових ситуацій між державами-членами АСЕАН і її активній участі у боротьбі з тероризмом.Автором зроблено висновок, що характер лідерства Індонезії, а саме її схильність до використання інструментів «м’якої сили», зумовлений основоположними принципами функціонування АСЕАН і може бути ефективним при відповідності загальноприйнятим інтересам, ідентичностям та цілям інших держав-членів. У цьому зв’язку перспективним напрямком для подальших досліджень є проблема вибіркового лідерства держав у рамках АСЕАН та його вплив на перебіг інтеграційних процесів у регіоні.
35
Мельничук, Н. Б. "Політичне лідерство ( проблеми визначення та типології )." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 73, ч. 1 (2008): 62–67.
Find full text
36
Сопівник, Р. В. "Проблема лідерства у контексті трансакційного аналізу Еріка Берна." Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія "Педагогіка, психологія, філософія", Вип. 233 (2016): 372–78.
Find full text
37
ВОРОХОБІНА, Діана. "ЛІДЕРСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦІВ З НАВІГАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ СУДНОМ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (April 20, 2022): 20–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.953.
Full textAbstract:
У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються теоретичні аспекти лідерської компетентності фахівців з навігації та управління судном. З’ясовано, що лідерство є одним з найважливіших компонентів професійної компетентності фахівців з навігації та управління судном. На це наголошується у сучасних нормативно-правових документах, що регламентують підготовку майбутніх судноводіїв. У зв’язку із цими вимогами, а також сучасними викликами і загрозами у сфері судноплавства потребують ретельного аналізу результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, ціннісні орієнтації, професійно важливі властивості фахівцівз на вігації й управління суднами, які складають зміст лідерської компетентності. З’ясовано, що важливі аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту неодноразово привертали увагу науковців. Однак наукове завдання щодо формування і розвитку лідерської компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління судном у процесі професійної підготовки не було предметом окремого дослідження. Зроблено висновок, що лідерська компетентність – це інтегроване поняття, що охоплює професійну компетентність і професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні й соціальні проблеми, здійснювати ефективне управління персоналом і вміння працювати в команді. Лідерська компетентність фахівців з навігації та управління судном охоплює досить значний перелік компонентів, серед яких знання (психології роботи з персоналом, особливостей управління людськими ресурсами, комунікації, особливостей формування команди тощо), уміння та навички (підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості, взаємодопомоги, навички керівника і вміння працювати в команді, застосовувати методи ефективного управління ресурсами, здійснювати менеджмент та мотивацію персоналу суднової команди тощо), а також лідерські якості (організаторські, професійно-ділові, емоційно-комунікативні, інтелектуально-креативні та морально-вольові). Важливе значення в умовах сучасного мореплавання є володіння капітанами суден та їх помічниками міжкультурною та етнічною толерантністю.
38
Морарь, М. В. "Політичне лідерство в сучасній Україні: проблеми становлення та розвитку." Грані 20, no. 2 (142) (2017): 5–9.
Find full text
39
Сайко, Н. О., О. С. Бацман, and Є. В. Вишар. "ЦІННІСНО-НОРМАТИВНА ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 151–62. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-151-162.
Full textAbstract:
Проаналізовано науково-теоретичні погляди на проблему формування ціннісно-нормативної готовності майбутніх соціальних педагогів до організації соціальної реабілітації особистості в умовах закладів освіти, обґрунтовано актуальність її вирішення. Представлено результати констатувального експерименту, які свідчать про переважно низький рівень сформованості такої готовності, що говорить про песимістичне, в основному, сприйняття студентами світу; невпевненість, низьку або занижену самооцінку; занижений або низький показник щастя. Розкрито основні компоненти ціннісно-нормативної готовності, а саме орієнтація на позитив у житті, оскільки оптимісти більш схильні використовувати активні, дієві способи вирішення професійних і життєвих проблем; формування філософії лідерства, так як фахівець, який займається соціальною реабілітацію, має уміти впливати на іншу особистість, вести за собою, переконувати; формування почуття свободи на основі моралі, релігії, традицій; задоволеності життям як життєвої норми; бережливо-ціннісного ставлення до власного здоров’я, що передбачає ознайомлення з різноманітними методиками щодо удосконалення, покращення власного здоров’я та з профілактичними методами різного рівня. Зазначено необхідність формування керованого оптимізму, тобто контрольована зміна стилю мислення з негатива на позитив. Здійснено опис процедури організації формувального експерименту, яка включала поетапне формування основних компонентів ціннісно-нормативної готовності під час вивчення базових дисциплін. Представлено результати формувального експерименту та здійснено їх аналіз.
40
ЛОГВИСЬ, Ольга. "ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА У КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЇ ПРАЦІ ПЕДАГОГА." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 3 (52) (February 21, 2022): 68–75. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.10.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано основні психологічні теорії лідерства та розглянуто теоретичні аспекти проявів лідерських якостей з позиції психології праці педагога. Актуальність заявленої тематики феномену лідерства у педагогічній діяльності зумовлена новим поглядом на роль учителя в освітньому просторі, впровадженням реформ Нової української школи (НУШ). Внаслідок цього виникає потреба у новому підході до розуміння ролі вчителя та його особистості. Надзвичайно важливо на сучасному етапі розвитку освіти загалом забезпечити всесторонній розвиток особистості учня та сприяти цьому. Проблема ролі вчителя у сучасній школі та індивідуальній освітній траєкторії дитини є актуальною та, беззаперечно, важливою. Українська освіта нині характеризується високим рівнем інтеграційних процесів. Освітня реформа, що базується на засадах лідерства, передбачає успішність професійної діяльності педагога, котра безпосередньо залежить не тільки від його фахової підготовки, а й від лідерської активності й мотивації до самовдосконалення. Мета нашої наукової розвідки – з’ясування важливості присутності лідерського компонента підготовки сучасного вчителя як основи і рушійної сили його професійного та особистісного розвитку. Обґрунтовано, що ефективність професійної діяльності педагога вимагає сформованості у нього лідерських якостей, які забезпечуватимуть ефективну суб’єктуб’єктну педагогічну взаємодію. Практична значущість нашої роботи полягає у дослідженні та з’ясуванні ролі лідерського компонента у діяльності педагога.
41
Ажиппо, Олександр, and Марина Корольова. "ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Слобожанський науково-спортивний вісник 5, no. 79 (October 26, 2020): 5–11. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-5.001.
Full textAbstract:
Мета:розробити та теоретично обґрунтувати технологію формування управлінської компетентності майбутніх менеджерів фізичної культури. Матеріал і методи:проведено теоретичний аналіз сучасної літератури щодо досліджуваної проблеми; проаналізовано нормативно-правову базу підготовки майбутніх менеджерів фізичної культури; проведено опитування здобувачів освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти (n=50); за допомогою методу парних порівнянь проведено експертну оцінку серед професорсько-викладацького складу Харківської державної академії фізичної культури (n=10). Результати:уточнено поняття «компетентність», «компетенція», «управлінська компетентність», «управлінські компетенції»; виявлено самооцінку та проведено самоаналіз здобувачів освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти результатів навчання щодо рівня сформованості у них управлінських компетенцій; визначено найбільш значущі управлінські компетенції у майбутніх менеджерів фізичної культури. За результатами власного дослідження представлено матрицю управлінської компетентності менеджера фізичної культури. Розроблено та обґрунтовано технологію: методи, форми та засоби формування управлінської компетентності у майбутніх менеджерів фізичної культури. Висновки: визначено управлінські компетенції, які є найважливішими для здійснення майбутньої управлінської діяльності менеджерів фізичної культури, серед них перші п’ять позицій займають: лідерство, генерація ідей, комунікативність, володіння системою вирішення управлінських проблем та ділові якості. Ключові слова:здобувач вищої освіти, менеджер фізичної культури, компетентності, управлінська компетентність, управлінські компетенції.
42
Moroz, Volodymyr. "A Modern Look at the Problem of Leadership." Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko National University 2, no. 2 (333) (2020): 200–207. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2844-2020-2(333)-2-200-207.
Full text
43
Федорук, Олександра. "Досвід проекції досліджень емоційного інтелекту на проблему формування професійної компетентності управлінців." Збірник наукових праць: психологія, no. 24 (December 23, 2019): 130–37. http://dx.doi.org/10.15330/psp.24.130-137.
Full textAbstract:
У статті визначено та проаналізовано основні теоретичні підходи у дослідженнях онтологічного змісту емоційного інтелекту. Розглянуто моделі емоційного інтелекту Меєра-Селовея-Карузо, Р. Бар-Она та Д. Ґоулмана, які базуться на інформаційному та регулятивному підходах. Також взято до уваги модель Петрідеса-Фернхема та розглянуто поняття самоефективності у рамках теорії А. Бандури. Виділено маніфестальний та комунікативний кейси лідерства. Зроблено висновок про те, що методологічною основою для визначення психологічних механізмів формування емоційного інтелекту у менеджерів може виступити модель, основана на критеріях та епістемних засадах, найглибше розроблених у теоріях перелічених вище.
44
Moroz, Volodymyr. "Leadership as a Scientific Problem." Bulletin of Luhansk Taras Shevchenko National University 1, no. 1 (324) (2019): 99–110. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2844-2019-1(324)-1-99-110.
Full text
45
Nikolaieva, Dariia. "ІДЕОЛОГІЧНА ТА ГЕОПОЛІТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ ТУРЕЧЧИНИ ТА ОАЕ: ТОЧКИ СПІВПРАЦІ Й ЗІТКНЕННЯ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 181–91. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-181-191.
Full textAbstract:
Вивчено еволюцію відносин Туреччини та ОАЕ на тлі комплексу проблем регіону Близького Сходу. Акцентовано на змінах зовнішньополітичного курсу Туреччини, починаючи від 2002 р. (прихід до влади Партії справедливості й розвитку): відродження ідеології пантюркізму (неопантюркізм), розповсюдження ідей неоосманізму, озвучення претензій на регіональне лідерство на Близькому Сході, претендування на роль посередника у вирішенні складних регіональних конфліктів і т. ін. Відзначено, що в ході цих процесів близькосхідна політика Туреччини щораз частіше вступає в конфронтацію з інтересами як провідних акторів міжнародної політики, так і країн регіону. ОАЕ визначено серед тих держав, у відносинах із якими наявна висхідна динаміка розбіжностей та напруги. Відтак мета дослідження – вивчення точок зіткнення інтересів Туреччини та ОАЕ, виявлення принципових відмінностей інтересів двох країн у регіоні Близького Сходу, а також наслідків зіткнень цих інтересів.
Аргументовано, що нинішні відносини Туреччини й ОАЕ характеризуються мінливим поєднанням доволі агресивної ідеологічної та геополітичної конкуренції, з одного боку, і ситуативної стратегічної співпраці – з іншого. Підкреслено, що ОАЕ є в групі опозиційно налаштованих до нинішнього зовнішньополітичного курсу Р. Т. Ердогана держав. Констатовано зниження від початку «Арабської весни» показників співпраці Туреччини та ОАЕ за одночасного наростання міждержавної конфронтації. Це відбувається попри відсутність в ОАЕ, на відміну від багатьох держав Близького Сходу, османського минулого й трагічно забарвленої історичної пам’яті щодо турків. Відмінності між державами наявні в частині ставлення до руху «Братів-мусульман», військового перевороту 2013 р. у Єгипті, проблеми блокади Катару, створення буферної зони на північному сході Сирії, конкуренції інтересів у країнах Африканського Рогу, відносин зі сторонами громадянської війни в Лівії тощо. Аналіз специфіки відносин Туреччини з ОАЕ дає підставу припустити про відхід Туреччина від курсу на побудову політики «нуль проблем із сусідами», а відтак – посилення геополітичної ізоляції Туреччини.
46
Маслій, Олег. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДГОТОВКИ ДО МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОФІЦЕРІВ СЛУЖБИ РАКЕТНОЮ-АРТИЛЕРІЙСЬКОГО ОЗБРОЄННЯ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 279–98. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.705.
Full textAbstract:
Актуальність теми обумовлена задачами, поставленими перед вітчизняною вищою військовою школою в умовах проголошеного стратегічного курсу держави на інтеграцію в ЄС і НАТО, ведення бойових дій на Сході країни щодо організації ефективної підготовки військових фахівців загалом і офіцерів служби ракетно-артилерійського озброєння (РАО) зокрема.У статті проаналізовано методологічні засади підготовки до майбутньої професійної діяльності офіцерів служби РАО в сучасних умовах адаптації до військовоосвітнього простору країн-членів НАТО як комплекс базових наукових підходів, а саме: системного, концептуального, логістичного, особистісно орієнтованого, компетентнісного, синергетичного, акмеологічного і підходу з позицій розвитку лідерства, та відповідних їм принципів організації підготовки.Концептуальний підхід як підхід з позицій Концепції підготовки Збройних Сил України, підготовленої відповідно до Воєнної доктрини-2015, групується на принципах: професійної спрямованості, яка ґрунтується на стандартах НАТО та відповідає критерію високої ефективності за прийнятних витрат; науковості; систематичності і послідовності; комплексності; доступності і наочності; максимального наближення умов навчання до обстановки реальних бойових дій; а також індивідуального підходу до тих, хто навчається.Принципи компетентнісного підходу впливають на організацію підготовки офіцерів РАО таким чином: принцип метазнань та фундаменталізації військової освіти обумовлює введення метапредметів, їх зв’язок із іншими навчальними курсами, поєднання військової та цивільної освіти; принцип професійної мобільності передбачає таку побудову змісту органічно поєднаних військової та цивільної освіти, за якою майбутній офіцер РАО буде здатним опановувати нові спеціальності, підвищувати свою кваліфікацію в умовах швидкозмінних поколінь військової техніки і нових технологій; принцип адаптованості до вимог і потреб суспільства реалізується через посилення практичної складової підготовки, залучення до викладання й оцінювання результатів навчання фахівців з досвідом АТО і ООС, залучення курсантів до наукової діяльності.За синергетичним підходом, організація підготовки офіцерів РАО полягає у створенні умов, які є необхідними і достатніми для їхнього цілеспрямованого саморозвитку, раніше, аніж під якимось іншим впливом у них сформуються протилежні тенденції. Принципи самоактуалізації, самоорганізації комунікативності, цілісності передбачають посилення самостійної і творчої роботи курсантів, формування в них навиків, потрібних для навчання впродовж всього життя, що реалізується через організацію підготовки на основі інноваційних педагогічних технологій, сумісних із застосовуваними в країнах-членах НАТО, в інтерактивних формах, координацію викладачем їхньої самостійної роботи, а принцип відкритості спрямовує організацію підготовки на залучення кращого вітчизняного та зарубіжного досвіду.Акмеологічний підхід передбачає організацію підготовки офіцерів РАО на пріоритеті та органічному поєднанні принципів професіоналізму, порядності, патріотизму.Логістичний підхід до організації підготовки офіцерів РАО полягає в розробці оптимізаційних методів їх навчання для вирішення ряду практичних завдань на основі принципів: системності, функціональності (домінуючі функції: навчання, виховання, формування і розвиток ключових компетенцій, контроль і оцінка результатів); інтеграції та інтегрального визначення цілей навчання; вирішення інформаційних проблем шляхом стандартизації даних відповідно до стандартів НАТО; пріоритету потреб тих, хто навчається, і потреб ринку праці (в аспекті майбутнього працевлаштування, мобільності на ринку праці, що обумовлює обов’язковість органічного взає280мозв’язку вищої військової і вищої цивільної освіти, відповідно стандартам підготовки офіцерського складу у військовому училищі Вест-Пойнт (США)); взаємодії всіх компонентів системи підготовки і координації дій спеціалістів різних підрозділів ВВНЗ, орієнтації на кінцевий результат, що фіксується в досягненні майбутніми офіцерами РАО заданої якості підготовки і рівня сформованості ключових компетенцій; варіативності стратегій, методів і методик організації підготовки, спрямованих на зазначений кінцевий результат. Принципи “точно в термін” (JIT – just in time) і “джит-надійності” (JIT–reliability) обумовлюють оптимізацію і надійність функціонування системи підготовки шляхом резервування інформації (наявності надлишкової інформації), що треба закладати у зміст і методику навчання.Підхід з позицій розвитку лідерства передбачає організацію і впровадження курсу лідерства, аналогічного прийнятому у навчальних закладах країн-членів НАТО. Даний курс має складатися із теоретичної частини, в якій аналізуються сутність лідерства і сучасні теоретичні концепції та форми (стилі) лідерства, і практичної частини, в якій розробляється методика або алгоритм розвитку лідерства майбутніх офіцерів за етапами навчання у ВВНЗ.На цих засадах уперше розроблено методику розвитку лідерства майбутніх офіцерів РАО у процесі навчання за структурно-логічною схемою їхньої підготовки у ВВНЗ, яка спрямована змістовно та за часом на отримання ними необхідних компетенцій, що мають прив’язку до конкретних посад у військах.
47
Лучанінова, О. П. "ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ: МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНІ ПРАКТИКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 117–26. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-117-126.
Full textAbstract:
Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів.
Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія
48
Русс, Д. А., and С. К. Кучеренко. "КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА НА ВНУТРІШНЬОМУ РИНКУ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 7 (June 29, 2021): 97–103. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.7.12.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню питання забезпечення конкурентоспроможності продукції та підприємства у цілому. Конкурентоспроможність нині виступає однією з провідних категорій економічної науки, з котрою традиційно асоціюють успішність функціонування підприємств, стабільність й ефективність розвитку ринкової системи у цілому. На сучасному етапі глобального розвитку національної економіки напружується конкурентна боротьба між одногалузевими підприємствами. Це тісно пов’язується з інтеграцією України до міжнародного економічного простору, проникненням на державний ринок країни міцних транснаціональних корпорацій. Саме це знижує конкурентне лідерство українських підприємств у боротьбі за першість. Ось чому проблема підняття конкурентоспроможності продукції та послуг національних підприємств на вищий рівень відіграє пріоритетну роль на сьогоднішньому етапі розвитку й є надзвичайно важливою для зростання української економіки. Конкурентоспроможність сьогодні є найважливішим чинником досягнення комерційного успіху, що має вплив на конкурентоспроможність підприємства у цілому, тому кожна компанія прагне знайти шляхи її підвищення.
49
Bondarenko, N. B., and T. O. Hryboiedova. "ПРОБЛЕМA ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-01.
Full textAbstract:
У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.
50
Bilousova, Natalia. "Акмеологічний підхід до професійної підготовки медичних представників у вітчизняних фармацевтичних компаніях." Освітній простір України, no. 15 (April 15, 2019): 66–72. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.66-72.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються особливості професійної підготовки медичних представників у вітчизняних фармацевтичних компаніях на основі акмеологічного підходу. Розкривається суть акмеологічного підходу як системного способу навчання медичних працівників проектуванню, створенню і частковій апробації елементів системи професійної діяльності з просування лікарських засобів на фармацевтичному ринку в процесі взаємодії з його різними суб’єктами. Він синтезує різні підходи до професійної діяльності: системний, цілісний, суб’єктний, синергетичний, аксіологічний. Акцентується увага на необхідності дотримання акмеологічних закономірностей у вирішенні проблеми розвитку професіоналізму медичного представника: вивчення медичним представником або виробничим колективом результативності власної праці; врахування динамічних змін на життєвому шляху людини, пов’язаних з віковими особливостями. Виявлено суттєві відмінності між закономірностями в психології розвитку і в акмеології.Обґрунтована посередницька роль медичного представника, що дає підстави вважати цю професію складною, оскільки вона потребує медичних і психологічних знань, володіння такими навичками, як: лідерство, наставництво, делегування, уміння мотивувати персонал, володіння акмеологічними знаннями для професійного зростання і розвитку професійної кар’єри.Незважаючи на те, що для розвитку компетентностей медичних представників у фармацевтичних компаніях використовують технології успіху в галузі професійної діяльності, проте нині актуалізувалась необхідність розроблення науково-методичного забезпечення розвитку кар’єри цих фахівців, яке має базуватися передусім на акмеологічному підході.