Academic literature on the topic 'Принципи та концептуальні засади її реформування'

Статтю присвячено проблемі конституційного визначення системи публічної влади в Україні в контексті юридичної доктрини України. Метою статті є визначення поняття публічної влади та методологічних підходів до конституційного закріплення її системи в Україні. У статті підкреслено потребу в наукових дослідженнях конституційних засад організації та функціонування публічної влади в Україні, з’ясування сутності цієї влади та особливостей її виявлення в українському суспільстві, необхідність дослідження закономірностей функціонування публічної влади в системі конституційного ладу України та напрямів її реформування. Розглянуто поняття публічної влади у зв’язку з політичною владою та основні форми здійснення публічної влади в сучасних суспільствах, якими є державна влада та місцеве самоврядування. Відзначено негативну закономірність погіршення якості публічної влади через нерозвинену політичну систему, зумовлену недосконалістю визначення конституційного ладу України. Стверджується, що однією з таких обставин є та, що Конституція України ґрунтується на суперечливій, принципово хибній концепції конституційного процесу. Наголошено, що ключовою ланкою стратегії конституційного процесу, від якої залежить успішність політичної та правової реформ, а з ними – реформування економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер, стає ухвалення всеукраїнським референдумом Конституції України в новій редакції. Лише через конституційні зміни відкривається можливість системно, послідовно і виключно на правовій основі провести реформи публічної влади. Вказано на пріоритетний характер формулювання в юридичній доктрині України засадничих конституційних положень щодо організації політичної системи, а також розроблення на її основі загальної концепції політичної реформи. Визначено головні завдання реформи політичної системи України, якими є усунення або зменшення впливу відповідних суспільно-політичних факторів, що живлять неякісну владу, визначено концептуальні основи політичної реформи. Наголошено, що реформована таким чином політична система є необхідною умовою здійснення правової реформи як неодмінної передумови реформ в інших сферах. Визначено головну мету правової реформи та її концептуальні засади згідно з юридичною доктриною України. Охарактеризовано різні аспекти зазначених засад. Розгля нуто питання установчої влади, зокрема, доктринальне визначення взаємовідносин держави і народу в частині участі державної влади в реалізації установчої влади безпосередньо народом. Відзначено необхідність, відповідно до юридичної доктрини України, реального втілення в життя принципу конституційної законності, неухильного виконання Конституції України, імперативність застосування конституційних норм і необхідність забезпечити реальну охорону Конституції від протиправної зміни та інших порушень її вимог. У зв’язку з цим у новій редакції документа слід передбачити розділ “Охорона Конституції”, на основі якого має бути розроблений і запроваджений належний юридичний механізм, та надано характеристику останнього. Критично розглянуто поняття “конституційна реформа”, запропоновано визначення її об’єкта і предмета.

Гаманюк В. А. Концептуальні засади дидактики багатомовності в Німеччині. У статті розглянуто основні концептуальні засади дидактики багатомовності, а також умови її запровадження в системі іншомовної осві-ти ФРН. У центрі уваги вимоги щодо навчання рідної мови в контексті багатомовності, можливості трансферу попереднього мовного досвіду та дидактичні принципи багатомовності як педагогічної категорії.

У статті представлено результати першого етапу роботи за НДТ “Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення” (ДР №0117U000193)”, яка виконується в лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України. Науковий пошук було спрямовано на вирішення таких завдань, як: (1) обґрунтування концептуальних засад соціальної психології націєтворення як окремого наукового напряму; (2) розроблення теоретичної соціально-психологічної моделі націєтворчого процесу та методологічних принципів його соціально-психологічного дослідження. У річищі перелічених завдань колективом науковців здійснено спробу концептуалізувати соціально-психологічні засади націєтворчого процесу, виробити інтегральний підхід до аналізу нації як цілісного соціально-психологічного феномену, що спирається на концепцію соціально-психологічного мислення М. Слюсаревського. Концептуальний каркас теоретичної соціально-психологічної моделі націєтворчого процесу та методологічних принципів його соціально-психологічного дослідження утворюють: (1) теоретичні і методологічні підходи до дослідження процесу націєтворення, що склалися в історико-філософському та соціально-політичному пізнанні; (2) етногенетичні, культурно-історичні та психологічні аспекти націєтворення, що є предметом вивчення етнопсихології (етнічної і національної психології); (3) соціально-психологічні аспекти націєтворчого процесу, подані в координатах концепції соціально-психологічного мислення та його формовиявів. Обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як окремого наукового напряму, визначено її мету, об’єкт і предмет дослідження. Представлено робочі соціально-психологічні визначення понять “нація” і “націєтворення”. Як концептуальне узагальнення засад та методологічних принципів дослідження соціальної психології націєтворення презентовано однойменну експериментальну розробку навчальної програми “Соціальна психологія націєтворення”, проект структури якої подано в тексті.

Трансформація вектора мети покарання в бік корекції поведінки та ресоціалізації засуджених вимагає докорінних змін кримінально-виконавчої системи України та вдосконалення і розвитку системи пробації загалом, а особливо пенітенціарної. Нині подолати багато недоліків у сфері виконання покарань та пробації можливо лише шляхом здійснення реформи систем, метою якої є поетапне створення на наукових засадах, на основі концептуальних актів ефективної системи управління пенітенціарною сферою, яка має бути достатньо прозорою для громадськості і максимально забезпечувати дотримання прав людини та громадянина. Метою статті є наукове дослідження з подальшим наочним обґрунтуванням основ них необхідних заходів для продовження реформування, вдосконалення та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС України) та пробації відповідно до вимог суспільства, світових стандартів і сучасних тенденцій. Нині триває пошук нових шляхів і парадигм формування вітчизняної кримінальновиконавчої та посткримінальної (пробаційної, корекційної й адаптаційної) моделей з урахуванням міжнародних стандартів та закордонної практики. Він має завершитися впровадженням такого механізму виконання покарань, за якого, з одного боку, досягалася б мета покарання та кримінально-виконавчого законодавства, без порушень прав і законних інтересів засуджених, а з другого – виконувалися б заходи ресоціалізації та реінтеграції засудженого до суспільства як повноцінного його члена. Незважаючи на те, що реформування і розвиток ДКВС України та пробації мають постійний характер і тривають досі, говорити про їхній 100 % результат та успішне завершення, на жаль, не доводиться. Основну увагу сьогодні варто приділити таким аспектам: удосконаленню законодавчої бази; запровадженню та розвитку психокорекційної роботи, соціальної реабілітації та інтеграції в суспільство; покращенню умов тримання; переходу від статичної до динамічної безпеки; розвитку кадрової політики та соціального захисту персоналу; медичному забезпеченню; впровадженню нових, ефективніших методів виконання покарань та інших заходів кримінальноправового впливу, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства; зміні підходу до створення та розвитку виробництва; розвитку професійних навичок у засуджених через залучення до праці; запровадженню повноцінної системи загальноосвітнього та професійно-технічного навчання; розвитку взаємодії з державними, міжнародними, неурядовими, релігійними організаціями, засобами масової інформації. На нинішньому етапі в основу реформування ДКВС України та пробації повинні бути закладені такі принципи: фаховий вмотивований персонал; реабілітація ув’язнених і засуджених з метою підготовки їх до повернення в суспільство; ресоціалізація як головний критерій під час і після відбування покарання; постійне запровадження передових технічних і технологічних нововведень; відкритість для суспільства; належне фінансування. Тому, об’єктивно оцінюючи сучасний стан справ, з урахуванням наявних проблем і можливих шляхів їхнього вирішення, надзвичайно нагальним, актуальним та вмотивованим є питання представлення нового адаптованого до сучасних реалій бачення Концепції реформування ДКВС України та пробації, що у запропонованому нами вигляді є найбільш слушним на цьому етапі.

У статті розглянуто основні аспекти реформування державного центру зайнятості в Україні. Виділено етапи розвитку цього державного інституту. Доведено, що складність реформування державної служби зайнятості полягає в невизначеності її правового статусу. Це зумовлено недосконалістю інституціонального механізму, який має гарантувати дотримання правопорядку на регіональному ринку праці. Зазначається, що успішна діяльність державної служби зайнятості України в умовах зародження інноваційної структури зайнятості потребує підняття її авторитету, зміни принципів її діяльності, подальшого удосконалення її функцій з метою забезпечення ефективного функціонування та інноваційного розвитку регіонального ринку праці, підвищення рівня його гнучкості і максимізації продуктивної зайнятості населення. Підкреслено, що прискорення темпу реформи державної служби зайнятості допоможе знизити трансакційні витрати на регіональних ринках праці, підвищити конкурентоздатність послуг державної служби зайнятості. Зауважено, що наразі сформовано концептуально-технологічні та організаційно-методологічні засади модернізації державної служби зайнятості та перетворення її на сучасну сервісну службу, для роботодавців спроможну здійснювати якісний та швидкий добір кваліфікованих працівників, а для безробітних та шукачів роботи – надавати якісні послуги з працевлаштування та розвитку професійної кар’єри. Виявлено, що в останні роки відбулися істотні зміни на ринку праці, зокрема поглиблення професійного дисбалансу між попитом роботодавців на працівників і пропозицією робочої сили, посилення впливу зовнішньої трудової міграції тощо. Саме тому нові виклики на ринку праці потребують нових механізмів та інструментарію діяльності державної служби зайнятості, сучасних технологій надання соціальних послуг населенню і роботодавцям. Крім того, їх упровадження вимагає відповідного рівня готовності надавачів послуг, тобто кадрового забезпечення реалізації сервісно орієнтованої державної політики зайнятості. Виділено, що сьогодні відповідно до оновленого регламенту діяльності служби зайнятості запроваджені в діяльність підходи щодо універсалізації функціонально-просторових секторів центрів зайнятості та функціональних обов’язків фахівців вимагають опанування ними нових навичок обслуговування клієнтів державної служби зайнятості.

Логістичний підхід в управлінні може застосовуватися в окремих галузях, зокрема в енергетиці, формуючи енергетичну логістику. Автор пропонує визначати її як науковий напрям та практичну діяльність з управління потоками енергетичних ресурсів, енергетичними потоками та іншими супутніми потоками (включаючи зворотні) від джерела їх утворення до місця кінцевого споживання, яке спрямоване на повне задоволення вимог споживачів та інших зацікавлених сторін за мінімізації витрат. У статті визначено мету енергетичної логістики, виходячи з «семи правил логістики», об’єкт та суб’єкт її управління. Автором окреслено основні завдання енергетичної логістики на макро- та мікрорівні. Узагальнено принципи енергетичної логістики, виходячи зі специфіки використання в енергетичному господарстві. Охарактеризовано концептуальні засади енергетичної логістики.

У статті розглядаються системно-концептуальні засади, ключові принципи і базисні аспекти побудови перспективної єдиної автоматизованої системи управління збройними силами (ЄАСУ ЗС), здатної швидко адаптувати структурно-функціональну структуру до динаміки зміни управлінської ситуації в районі проведення операцій (бойових дій), зі збереженням стійкості, оперативності, прихованості та гнучкості управління силами і засобами, з підтримкою динаміки інноваційного розвитку засобів управління ними протягом усього життєвого циклу, орієнтованої на використання технологій і методів штучного інтелекту, технологій інтелектуального добування і аналізу даних про обстановку, виявлення знань в наявному неструктурованому масиві вихідних даних, а також орієнтованої на управління в інтегрованому інформаційно-телекомунікаційному фізичному та програмно-апаратному середовищі мережеієрархічної структури. Представлені основні вимоги, що потрібні для її створення.

Сучасні процеси становлення та впровадження державної системи земельних відносин у країні зумовлені викликами часу. Метою цієї статті є визначення основних принципів перспективної концепції державного механізму реалізації державної політики у сфері земельних відносин відповідно до обраних напрямів реформування. У статті висвітлено існуючі проблемні сфери та недоліки у формуванні та здійсненні державної політики у сфері земельних відносин, що є складним та багатофункціональним процесом, ефективність якого, безперечно, залежить від його наукової обґрунтованості та розвитку науково-концептуального механізму. Передбачаються основні зміни законодавчих та інституційних засад формування та реалізації державної політики у сфері земельних відносин України. З цією метою ми дослідили ключові суб'єкти системи земельних відносин - органи влади та місцевого самоврядування, які встановлюють регульовану, ієрархічну, відкриту, складну систему, яка забезпечує процеси регулювання земельних відносин у межах положень та функцій, встановлених законодавством. Розкрито зміст категорій "державне регулювання сфери земельних відносин", "формування державної політики у сфері земельних відносин" та "реалізація державної політики у сфері земельних відносин". Визначено, що складовими державної політики у сфері земельних відносин є мета, напрями, принципи її формування та реалізації. Рекомендації у цій статті забезпечують суттєве вдосконалення основних принципів формування та реалізації державної політики у сфері земельних відносин України.

Реформування механізму державного управління в України в умовах сукупної дії ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру потребує зосередження уваги на бюджетній безпеці. У контексті цього розбудова державної фінансово-контрольної діяльності через її інституалізацію є важливим фактором досягнення останньої. З метою реалізації цього завдання в роботі запропоновано авторську дефініцію «інституалізація державної фінансово-контрольної діяльності», під якою пропонується розуміти процес ідентифікації відповідних інститутів, формалізації та систематизації фундаментальних положень (об’єкт, мета, принципи, функції, завдання, форми, норми) такої діяльності цих інститутів зокрема і в цілому або в контексті відповідного фокусного запиту. Опрацювання чинного нормативно-правового поля і наукових підходів дозволило ідентифікувати та систематизувати інституційні засади щодо кожного з виокремлених інститутів такої діяльності, а саме: Рахункової палати України, Державної аудиторської служби України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Державної казначейської служби України, Державної служби фінансового моніторингу України. Щодо кожного з них виокремлено мету, функції, завдання, повноваження, форми контрольної діяльності та нормативне забезпечення в контексті фокусного запиту – сприяння досягнення бюджетної безпеки. Це дозволило згенерувати матрицю інституалізації власне державної фінансово-контрольної діяльності як інструмента досягнення бюджетної безпеки, яка містить мету, предмет, об’єкти, суб’єкти, принципи, функції, завдання, форми та норми. Її реалізація сприятиме оздоровленню не тільки економіки нашого суспільства, а й його морально-духовної сфери, а синергічний ефект таких зрушень забезпечить отримання реальних дієвих результатів на шляху реалізації Україною цілей сталого розвитку.

Визначено сутність розвитку регіонів в сучасній науковій літературі. Проаналізовано європейський досвід управління регіональним розвитком та базові принципи здійснення регіональної політики ЄС. Визначено концептуальні засади Державної стратегії регіонального розвитку на період до трьох років, засновані на європейських стандартах. Наголошено що регіональний розвиток доцільно трактувати як розвиток соціально-економічної територіальної системи у просторовому аспекті, що поряд з просторовим розвитком цілісної системи також включає комплексний розвиток її соціально-економічних територіальних підсистем. Відповідно до цього, регіональне управління має розглядатися як управління просторовим розвитком світу, наднаціональних територіальних формувань, держави або регіонів субнаціонального рівня як цілісними соціально-економічними комплексами та їх підсистемами. Акцентовано увагу на те що регіональне управління, що здійснюється у державі, являє собою діалектичне поєднання державного регіонального управління та самоврядування кожного з регіонів країни. У свою чергу державне регіональне управління включає державне управління цілісним соціальноекономічним територіальним комплексом держави у просторовому аспекті та державне управління кожним регіоном країни як окремою підсистемою. В результаті проведених досліджень обґрунтовано застосування ефективних механізмів державного управління регіональним розвитком на засадах європейських стандартів в Україні.

Трунін, К. С. Концептуальні засади реформування морегосподарського комплексу України / К. С. Трунін, Н. П. Тубальцева // Матеріали всеукр. наук. екон. читань з міжнар. участю «Трансформація економічних процесів у морегосподарському комплексі України», 17–18 груд. 2019 р. – Миколаїв : Вид. Торубара В. В., 2019. – С. 26–30.
Розглянуто проблеми формування концепції морегосподарського комплексу (МГК) України, принципи її формування та концептуальні засади його реформування з метою визначення та виокремлення галузей МГК.
The problems by forming of principles and basic concept of it forming are defined.

Малашевич, М. О. Підходи до розвитку морегосподарського комплексу України / М. О. Малашевич, Н. П. Тубальцева // Матеріали всеукр. наук. екон. читань з міжнар. участю «Трансформація економічних процесів у морегосподарському комплексі України», 17–18 груд. 2019 р. – Миколаїв : Вид. Торубара В. В., 2019. – С. 14–16.
Розглянуто проблеми формування концепції морегосподарського комплексу (МГК) України, принципи її формування та підходи до розвитку морегосподарського комплексу України.
The problems of formation of the concept of the marine economic complex of Ukraine, the principles of its formation and approaches to the development of the marine economic complex of Ukraine are considered.