Academic literature on the topic 'Принципи сімейного права'

Визначено, що міжнародні стандарти адміністра-тивно-правової охорони базуються, по-перше, на За-гальній декларації прав людини та пактах. Європей-ський суд із прав людини передбачає як негативний (невтручання держави) обов’язок держави, так і пози-тивний (активні дії з боку держави) обов’язок. Нега-тивний обов’язок полягає в тому, що суб’єкти владних повноважень не мають права втручатись у приватне та сімейне життя особи, а також порушувати право на повагу до особистого житла та кореспонденції осо-би. Наголошено, що провідне місце у визначенні на-прямів розвитку сфери адміністративно-правової охо-рони в країнах-учасницях ЄС посідає адміністрація або ж законодавчо визначене профільне міністерство, що відповідає за політику, розвиток, планування та координацію системи адміністративно-правової охо-рони. Доведено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не розкриває змісту терміна «приватне життя», оскільки описує його як «термін із широким значенням, який не піддається визначенню». З’ясовано, що багато країн включають основні поло-ження Декларації у своє базове законодавство. Саме її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів із прав людини.На основі аналізу Конвенції про захист прав лю-дини й основоположних свобод сформовано стандарти прав, свобод людини і громадянина у сфері адміністра-тивно-правової охорони, а саме: публічна адміністра-ція зобов’язана поважати права людини, а органи виконавчої влади і місцевого самоврядування мають у межах своєї компетенції гарантувати відновлення прав, свобод і законних інтересів усіх, хто перебуває під їх захистом; кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом; публічна ад-міністрація має поважати право приватного і сімейного життя особи; кожен, чиї права та свободи було поруше-но, має право на ефективний засіб юридичного захисту в адміністративному порядку, навіть якщо таке пору-шення було вчинене особами, які здійснювали свої офі-ційні повноваження; під час війни або іншої суспіль-ної небезпеки, яка загрожує існуванню нації, держава може вживати заходів щодо обмеження певних прав і свобод, однак виключно в тих межах, яких вимагає го-строта становища.

Проблематика забезпечення принципу тендерної рівності у сімейних правовідносинах і формування націо­нального механізму щодо відповідності світовим політичним процесам і міжнародним зобов'язанням України, її європейському вибору та іншим чинникам має суттєве теоретичне та практичне значення для юридичної док­трини та державно-суспільного розвитку. У статті акцентовано увагу на тому, що поняття ґендерної рівності СК України можна охарактеризувати як прогресивний і доволі демократичний: він ліквідує юридичні підстави для дискримінації жінок і чоловіків у сфері сімейного, приватного життя. Гендерна експертиза сімейного законодавства передбачає аналіз правових норм, про те наскільки вони - дружина і чоловік - як рівноправні суб'єкти подружніх відносин можуть самореалізуватися в сімейному середо­вищі, настільки сімейне законодавство не є нейтральним у цьому, а гарантує гендерну рівновагу, усуває гендерну дискримінацію, сприяє розвитку паритетної демократії в сім'ї. Якщо «жіночий» підхід до сімейних відносин тради­ційно зосереджувався на захисті прав жінок, абсолютизував такий захист, то за гендерного підходу передбача­ється правовий аналіз сімейних відносин із погляду рівності у сім'ї дружини та чоловіка. Тільки гендерно справед­ливий підхід до законодавства може створити гендерно справедливі умови для самоутвердження рівноправності соціальних статей у сімейних відносинах. До системи принципів сімейного права України входить принцип ген­дерного балансу в сімейних правовідносинах. Аналіз національного законодавства показує наявність суттєвих прогалин щодо визначення самого поняття «гендерна рівність» загалом і її місце у сімейних правовідносинах зокрема, однак відзначаємо, що прийняття Сімейного кодексу України та низки законодавчих актів дало змогу більшою мірою врегулювати ці надскладні відносини з урахування інтересів, прав і обов'язків як жінок, так і чоловіків у непростих сімейних відносинах.

Дослідження автора присвячено поняттю «найкращі інтереси дитини» як основній правовій категорії, що застосовується у розгляді справ щодо дітей. Автором проаналізовані положення міжнародних нормативно-правових актів і законодавчих актів України, які закріплюють принцип дотримання найкращих інтересів дитини. Зокрема, норми Конвенції ООН «Про права дитини», Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства». Автор звернувся до наукових підходів до визначення поняття найкращих (найвищих) інтересів дитини та навів тлумачення декількох провідних вчених. Значна частина статті присвячена судовому тлумаченню досліджуваного поняття, а саме практиці Європейського суду з прав людини. Автором проаналізовані підходи до визначення поняття найкращих інтересів у рішеннях по справах «М.С. проти України», «Хант проти України», «Савіни проти України» та «Мамчур проти України». У статті виокремлені категорії справ, у яких українські суди найбільш часто звертаються до принципу дотримання найкращих інтересів дитини й у яких цей принцип є визначальним. Виділені підходи Верховного Суду до визначення поняття найкращих інтересів дитини, проаналізовані рішення Верховного Суду у сімейних спорах, ухвалені протягом 2018-2020 рр. У висновках автор наводить свої узагальнення щодо дослідженої проблематики та пропонує шляхи вдосконалення чинного законодавства. Зокрема, запропоновано доповнити ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначенням поняття «найкращі інтереси дитини». На думку автора, закріплення визначення цього поняття на законодавчому рівні матиме позитивний вплив на правозастосування загалом і судову практику зокрема. Крім того, пропонується уникати вживання поняття «найвищі інтереси» та використовувати «найкращі інтереси дитини» (the best interests of the child), яке передбачено Конвенцією ОО про права дитини.

Мета роботи – з’ясувати вплив родини й сімейного виховання на навчально-виховний процес у Німеччині та Франції в істо­ричному аспекті. Основна частина. Інноваційні технології не можуть замінити виховання людини, і важливість родини поступово зростає: усвідомлюється роль виховання підростаючого покоління (формування громадянина). Вивчення історичного досвіду Німеччини та Франції щодо сімейного виховання, у виховному процесі яких втілено передові ідеї європейської педагогічної думки і які займають лідерські позиції у навчально-виховному процесі, є сьогодні актуальним. З педагогічної точки зору на основні принципи і засади теорії шкільної організації, педагогічні спільноти Німеччини та Франції констатували першочергове право родини на виховання дитини. Висновки. Гербартіанство забезпечило у Німеччині всі належні передумови для освітньої політики й практики, де поєднані: сімейне виховання, креативне навчання, належний відпочинок, релігійне осмислення сенсу життя. У Франції для підтримки сімей та всіх, хто займається вихованням й освітою дітей, створені асоціації сімейної освіти, які підтримуються державою та місцевими органами влади, благодійними спільнотами й чисельними партнерами.

Сьогодні Українська держава, перебуваючи на шляху до євроінте-грації, з метою вдосконалення та уніфікації норм і положень інституту сімейного права в частині нормативно-правового регулювання припинення шлюбних правовідносин і їх класифікації вживає заходів щодо врахування сформованих європейськими органами стандартів і правових традицій. Конституція України, ЦК України, СК України містять у собі цілий перелік норм, спрямованих на захист прав і свобод осіб, які перебувають у шлюбних правовідносинах, а також на регулювання правовідносин подружжя; осіб, котрі перебувають у фактичних шлюбних відносинах (конкубінаті); осіб, які перебувають у релігійному шлюбі; осіб, що є цивільними партнерами, тощо, на принципах взаємоповаги особистих немайнових і майнових прав, які виникають після виникнення шлюбних правовідносин. Слід ураховувати, що соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні, справили вирішальний вплив на розвиток шлюбних правовідносин. Шлюбні правовідносини - це наслідок застосування норм сімейного законодавства до конкретних відносин у сфері шлюбу і сім'ї. Шлюбні правовідносини є основою розвитку і становлення суспільства та регламентуються положеннями сімейного права. Однак, ураховуючи деякі зміни традиційної моделі соціальної поведінки людей у частині сімейних і шлюбних правовідносин, що відбулися у деяких зарубіжних країнах, у т. ч. в окремих країнах-членах ЄС, актуальним сьогодні є дослідження класифікації правових наслідків, які виникають унаслідок припинення шлюбних правовідносин. Шлюбні правовідносини, вступ у шлюб, припинення шлюбних правовідносин, створення фактичних шлюбних відносин (конкубінату),релігійний шлюб, цивільне партнерство тощо визначаються безліччю обставин політичного, ідеологічного й економічного змісту. Зростання числа припинення шлюбу, а також дедалі більше поширення т. зв. фактичних шлюбів, тобто перебування фізичних осіб у конкубінаті, релігійному шлюбі й у стосунках як цивільні партнери, викликає обґрунтовані побоювання у представників різних суспільних наук.

Грицишина Л. В. Припинення шлюбу шляхом розі­рвання в сімейному праві України. - Стаття. Статтю присвячено питанням припинення шлюбу шляхом розірвання в сімейному праві України. Наголо­шено, що принципом правового регулювання розірван­ня шлюбу повинна бути нейтральність закону щодо юридичних доказових причин розлучення: право не має впливати на рішення подружжя про розірван­ня шлюбу (ні сприяти розлученню, ні перешкоджати йому), оскільки розлучення - справа в найвищому рів­ні приватна. Аналіз судових рішень, винесених у спра­вах за позовами про розірвання шлюбу, доводить їх типовість та поширення таких «шаблонних» формулю­вань, як «шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися через різні погляди на життя» або «судом установлено, що наразі подружні відносини між сторо­нами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам, сторо­ни не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає, відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує». Підкреслено, що це дозволяє порушу­вати питання щодо того, чи взагалі необхідно зазна­чати причини, які підштовхнули сторін до подання звернення про припинення шлюбу (хоча процесуальне законодавство вимагає у разі спору про право наводити докази, на які посилається сторона). Зазначено, що розповсюдженою формальною при­чиною розірвання шлюбу є посилання колишнього по­дружжя на факти «подружньої зради», що охоплене правовою категорією «негідна поведінка у шлюбі». На жаль, визначення негідної поведінки не міститься у су­часному законодавстві. Критерії негідності поведінки подружжя сьогодні оцінює суд із позицій моральності, але факти, які доводять непривабливість учинків ко­гось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді сторона подружжя-позивач. Пропонуємо тлумачити «негідну поведінку» через факти ігнорування сімейних обов’язків; перебу­вання працездатної особи на утриманні без достатніх на те причин; зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; насильницькі дії (примушу­вання, побиття), особливо щодо дітей; навмисні дії одного з подружжя, що перешкоджають іншому здійс­нювати своє право на духовний та фізичний розвиток, на здобуття освіти, вияв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. З огляду на наше дослідження, наголосимо, що з’ясування причин розірвання шлюбу може мати міс­це у суді в обов’язковому порядку під час поширення на шлюбний договір можливостей регулювання окре­мих особистих немайнових прав поряд із майновими.

Практична складність питання визнання та виконання іноземного судо вого рішення полягає у тому, що судове рішення як акт публічної влади однієї держави, прийнятий у межах її юрисдикції, має бути визнано й виконано на території іншої держави, на яку ця публічна влада не поширюється. Сучасні міжнародні правові договори, які уніфікують норми міжнародного цивільного процесу при вирішенні сімейних спорів, втілюють такі два положення: з одного боку, держава бере на себе обов’язок визнавати та виконувати іноземні судові рішення, керуючись при цьому такими мотивами, як необхідність розвитку міжнародних зв’язків та забезпечення прав особи; з другого боку, кожна держава встановлює певні межі такого визнання і виконання, визначаючи перелік можливих підстав для відмови у визнанні і виконанні іноземного судового рішення. Метою статті є визначення сучасного стану уніфікації норм інституту визнання та виконання іноземних судових рішень із міжнародних сімейних спорів, окреслення кола принципів, які становлять основу цього інституту права. Окрему увагу сконцентровано на тлумаченні та застосуванні принципу взаємності та застереження про публічний порядок на основі аналізу доктрини та судової практики. Визначено, що на рівні Гаазьких дитячих конвенцій, регламентів Європейського Союзу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, уніфіковано такі принципи сучасного інституту визнання і виконання іноземних судових рішень із сімейно-правових спорів: остаточність судового рішення (res judicata) і неможливість перегляду його по суті на стадії визнання і виконання у запитуваній державі; взаємність; неможливість перегляду судом запитуваної держави фактичних обставин, якими суд держави походження рішення обґрунтовував свою юрисдикцію; застосування lex fori до процедури визнання і виконання іноземного судового рішення; можливість часткового визнання і виконання іноземного судового рішення; необхідність застосовувати просту і швидку процедуру визнання та ефективні заходи виконання судового рішення; розширене визначення категорії“рішення суду”, що передбачає поширення цієї категорії “рішення суду” також на затверджені судом мирові угоди і договори, укладені сторонами аліментного зобов’язання. Позитивний ефект положень статей 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України 2017 р. розглянуто з двох позицій: 1) із позиції держави і розвитку міжнародного правового співробітництва, – це відхід від політики ізольованості і намір сприйняти міжнародні та, зокрема, європейські стандарти у сфері забезпечення прав людини; 2) із позиції пересічних громадян України – суб’єктів цивільних, зокре ма й сімейних, відносин, – це розширення можливості визнання в Україні рішень, ухвалених іноземними судами, та можливості ставити питання про визнання і виконання за кордоном рішень українських судів на умовах взаємності.

Боклаг, І. Я. Забезпечення принципу поваги до приватного і сімейного життя у правоохоронній діяльності : випускна кваліфікаційна робота : 262 "Правоохоронна діяльність" / І. Я. Боклаг ; керівник роботи О. А. Марущак ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра правоохоронної діяльності та загальноправових дисциплін. – Чернігів, 2021. – 64 с.
Актуальність дослідження обумовлена тим, що нині відбувається активний процес реформування Конституції України. І саме зараз як ніколи наукові напрацювання і пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання особистого і сімейного життя є найбільш потрібними не лише для суб’єктів законодавчого процесу, але й для суспільства в цілому. Основний Закон України у ст. 32 закріплює конституційне право людини на недоторканність її особистого та сімейного життя, що фактично означає гарантовану державою можливість кожного уникати несанкціоно-ваного втручання з боку влади, суспільства або інших осіб в особисту та сімейну сферу та зберігати в таємниці відомості, що стосуються його особистого й сімейного життя. В розділі 1 роботи проаналізовано поняття приватного і сімейного життя в доктрині та законодавстві;. проаналізувано правове регулювання забезпечення поваги до приватного і сімейного життя. В розділі 2 роботи досліджено зміст принципу на повагу до приватного і сімейного життя та проаналізувано суб’єктів права на невтручання у приватне і сімейне життя Розділ 3 магістерської роботи присвячено дослідженню специфіку забезпечення принципу поваги до приватного і сімейного життя в вітчизняній судовій та правозастосовній практиці та досліджено практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення поваги до приватного і сімейного життя. Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: - уточнено поняття права на повагу до приватного і сімейного життя; - уточнено поняття особисте життя; - запропоновано удосконалити конструкцію ст. 32 Конституції України таким чином, щоб чітко відмежувати між собою особисте, приватне і сімейного життя.
The relevance of the study is due to the fact that currently there is an active process of reforming the Constitution of Ukraine. And right now, more than ever, scientific developments and proposals to improve the constitutional and legal regulation of personal and family life are most needed not only for the subjects of the legislative process, but also for society as a whole. The Basic Law of Ukraine in Art. 32 enshrines the constitutional right of a person to the inviolability of his private and family life, which in fact means a state-guaranteed opportunity for everyone to avoid unauthorized interference by the authorities, society or others in the personal and family spheres and to keep secret information concerning his personal and family life. Section 1 of the work analyzes the concept of private and family life in doctrine and legislation ;. the legal regulation of ensuring respect for private and family life is analyzed. Section 2 of the paper examines the content of the principle of respect for private and family life and analyzes the subjects of the right not to interfere in private and family life Section 3 of the master's thesis is devoted to the study of the specifics of ensuring the principle of respect for private and family life in domestic judicial and law enforcement practice and examines the case law of the European Court of Human Rights to ensure respect for private and family life. The scientific novelty of the obtained research results is that: - the concept of the right to respect for private and family life is specified; - the concept of personal life is specified; - it is offered to improve a design of Art. 32 of the Constitution of Ukraine in such a way as to clearly distinguish between personal, private and family life

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2020. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці концептуальної моделі принципів сімейного права, з’ясуванні їх сутнісних ознак та встановленні особливостей дії з урахуванням сучасних тенденцій розвитку сімейних відносин та необхідності гармонізації сімейного права України з правом ЄС. У роботі обґрунтовано авторський підхід до розуміння поняття принципів сімейного права. Виокремлено сутнісні ознаки принципів сімейного права з позиції їх взаємозв’язку із нормами сімейного права, а також удосконалено підхід до систематизації принципів сімейного права. У дисертації досліджено способи фіксації принципів сімейного права у писаному праві України, європейських держав, США та Канади. Встановлено, що принципи сімейного права можуть бути зафіксовані у міжнародних договорах, у національному законодавстві, судових прецедентах, а також у договорах, укладених учасниками сімейних відносин. Обґрунтовано, що фіксація принципів сімейного права у писаному праві можлива чітка та наскрізна. Обґрунтовано, що дія принципів сімейного права може мати: прямий вертикальний ефект, згідно з яким принципи сімейного права діють безпосередньо у регулюванні сімейних відносин незалежно від їх фіксації у писаному праві; непрямий вертикальний ефект – коли принципи сімейного права регулюють сімейні відносини через норми сімейного права, які їх фіксують. На основі проведеного дослідження принципів європейського сімейного права та сімейного законодавства зарубіжних держав розроблено відповідний проєкт закону про внесення змін до Сімейного кодексу України та інших нормативно-правових актів з метою гармонізації сімейного законодавства України з правом ЄС.