To see the other types of publications on this topic, follow the link: Принципи моральні.
Journal articles on the topic 'Принципи моральні'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Принципи моральні.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Каплінський, Василь, and Ольга Пінаєва. "Роль навчальної дисципліни «Етика викладача закладу вищої освіти» у підготовці магістрів спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки»." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 17, 2020): 167–72. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-167-172.
Full textAbstract:
Навчальна дисципліна «Етика викладача закладу вищої освіти» спрямована на формування у майбутніх педагогів моральних цінностей і духовного стрижня особистості. У статті розкривається не лише її своєчасність, актуальність і важливість, а й соціальна та психологічна значущість дотримання викладачем норм професійної етики. Оскільки моральні норми, принципи і правила більше формуються під впливом власного прикладу викладачів, аніж під впливом їхніх слів, значну увагу приділено особистісним характеристикам викладача вищої школи, його спонуканню до самоаналізу власних учинків, визначенню типових помилок поведінки, пов’язаних із порушенням норм професійної моралі. Чітко визначено загальні й фахові компетентності, а також результати оволодіння навчальною дисципліною. Зміст відображає сутність, принципи, методи, психологічні механізми морально-етичного виховання, яке покладено в основу формування морально-етичних цінностей.
2
Storozhyk, Marina. "Етичні знання в освітянській традиції." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 2 (August 20, 2020): 126–43. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.2.08.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність соціально-філософського підходу до етичного знання в освітянській традиції. Нестримний розвиток сучасної цивілізації зумовлює кризові ситуації, які є загрозою для існування буття людини. А це дає можливість відповісти на вічні питання про співвідношення сущого і належного, про усвідомлення актуалізації етики у соціально-філософській думці, у культурі, в освіті. Водночас актуалізується теоретизування та практичне застосування моральних цінностей в усіх сферах суспільної діяльності. Важливим завданням етики як сутнісного аспекту сучасної освітянської традиції є становлення моральної особистості. Здійснено аналіз історичного розвитку моралі, історію становлення та розвиток етичних теорій, цінностей, категорій, концепцій, етапи історичного розвитку етичної думки їх взаємозв’язок з матеріальним та духовним, життям людей і суспільства. Розкрито сутність етичних знань, моральних принципів, моральних норм, життєвих орієнтацій, а саме – такі знання відіграють роль у визначенні спрямованості моральної культури особистості, що є показником рівня її соціалізації, носієм смислів людського буття. Актуалізовано необхідність формувати етичну культуру, моральні принципи, моральні норми, які застосовують у національних, політичних, екологічних, економічних, правових, соціальних сферах, у розвиткові культури етичного мислення, яке спроможне вирішувати найскладніші в моральному відношенні життєві проблеми. Визначено шляхи етизації освіти та людини. Таким чином, актуалізуються завдання етики щодо її застосування в освіті, а відтак, у всіх сферах людського буття.
3
Федорович, А. В. "Особливості моральної регуляції стосунків між учасниками навчально-виховного процесу ДНЗ." Освітній вимір 37 (February 14, 2013): 402–7. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3354.
Full textAbstract:
Федорович А. В. Особливості моральної регуляції стосунків між учасниками навчально-виховного процесу ДНЗ.
У статті розкрито роль етики у професійній діяльності дошкільного педагога; висвітлено основні моральні принципи педагогічної взаємодії (оптимізму, громадянськості, гуманізму, законності, справедливості, гендерної рівності, незалежності, взаємоповаги, довіри, доброзичливості, тактовності); підкреслено значення внутрішнього прийняття моральних вимог вихователем.
4
Шевченко, Г. П. "ПРОБЛЕМА ДУХОВНОГО ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 284–97. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-284-297.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми духовного пробудження особистості. Звертаючись до творчості С. Соммера, автор акцентує увагу на вихованні вищих духовних цінностей, яких так не вистачає нинішньому суспільству. У статті охарактеризовані моральні принципи, дотримуючись яких, згідно С. Соммера, особистість може піднятися на вищий ступінь свого розвитку. Автор статті наголошує, що духовність як найважливіша ознака життя людського роду є фундаментом життєтворчості і Вселенської свідомості. Автор акцентує увагу на тому, що рівень духовного розвитку особистості є джерелом її духовного пробудження, яке є фундаментом духовної безпеки, виховання культури, морально-естетичних цінностей, культури почуттів, ідеалів, ціннісно-смислової сфери, «чистої аури душі».
У статті надається характеристика етапів та стадій духовного пробудження особистості, а також визначено його основні компоненти. Автором визначені чинники духовного пробудження особистості: емоційно-естетичні установки, естетичне сприйняття людини і природи, естетичний відгук, творче естетичне самовираження, здатність до діалогу, рівень розвитку художньо-естетичної культури, наявність духовно-моральних і естетичних ідеалів.
Автором уточнено сутність понять «духовне пробудження», «духовне самоствердження особистості», «духовне самостояння», «духовно-моральна свобода», «духовно-моральна незалежність», «духовно-практична висота», «духовне зцілення», «духовна почуттєвість», «духовне зростання особистості», «духовна еволюція свідомості», «особиста духовна гігієна», «сувора духовна дисципліна», «загальний моральний горизонт».
5
ЛАТИШЕВСЬКА, Катерина. "ТЕОРЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Освітні обрії 50, no. 1 (April 1, 2020): 168–72. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.168-172.
Full textAbstract:
У статті аналізуються питання сутності і змісту поняття моральна культура, здійснюється теоретичний аналіз процесу формування моральної культури в майбутнього вчителя початкових класів засобами інформаційно-комунікаційних технологій. «Моральна культура» як інтегральне поняття віддзеркалює світоглядні, моральні і культурні почуття, переконання, ідеали, норми і принципи людської поведінки, діяльності, а також реальний рівень людських взаємин. Обґрунтовується ідея холістичного підходу у становленні майбутнього вчителя початкових класів, що розглядається як важлива методологічна основа його цілісності, набутті гуманістичного світогляду, переконань і вчинків. Акцентується увага на тому, що застосування інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні моральної культури майбутнього вчителя початкових класів має практично необмежені можливості. Водночас їх використання повинно бути професійним, компетентним і системним.
6
Онищенко, О. О. "ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1145.
Full textAbstract:
У статті розглянуто співвідношення політики та моралі, розкрита взаємодія політичних технологій та суспільно-моральних норм. Розкрито поняття «політична технологія». Проаналізовані та виділені основні види політичних технологій за ступенем легальності та взаємодії із нормами суспільної моралі: «білі», «сірі» та «чорні» технології впливу. Обґрунтовано використання політичних технологій під час виборчих кампаній. Окреслено основні межі поєднання політичних технологій та суспільно-моральних норм. У роботі наведені основні різновиди технологій за ступенем їх легальності. Розкриті поняття «політичної реклами», «чорного піару», «інформаційних технологій», «громадянського суспільства». У статті наголошено, що громадянське суспільство є виразником пануючих суспільно-моральних норм та їх рупором. Суспільно-моральні норми відображають ступіть розвитку певного суспільства, затверджують його цінності та принципи. Використання політиками та політтехнологами «чорного» PR та заборонених, протиправних методів ведення боротьби відображає не тільки низькі моральні якості конкретної людини, але й певним чином ступінь суспільної моралі, затвердження демократичних цінностей суспільства. У розвинутих демократичних суспільствах показники використання заборонених політичних технологій значно менші, адже їхні цінності базуються на високих моральних стандартах, в основі яких лежать Конституційні норми та правові принципи. Рівень політичної культури підвищує пильність електорату щодо застосування у політиці «брудних, заборонених прийомів». Чим більший рівень правової свідомості та політичної культури, тим більш прагматичними стають виборці, які за допомогою сталого громадянського суспільства протидіють спробам політичної маніпуляції. Рівень освіченості громадян несе за собою незмінні наслідки системі, а саме вимоги до політичної боротьби у вигляді чесності та прозорості, використання «білих» технологій та поступове відмирання брудних політичних технологій. У сучасному світі епохи глобалізації та кібернетизації політичні технології постійно змінюються та вдосконалюються, що у подальшому буде викликати питання щодо співвідношення моралі та політики.
7
Гуляков, К. "Злочини проти моральності." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 151–54. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.957.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню поняття моральності як об’єкту злочину. Здійснено огляд сучасних проблем структурної будови даного об’єкту кримінально-правової охорони. Дається авторське визначення моральності як родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ХІІ КК України. Моральність — це позиція особи по відношенні до норм моралі, що визначається через активну поведінку такої особи. На думку дослідників-правників, мораль виступає в даному випадку в якості умовного бар’єру, за яким будь-яка дія сприймається і особою, і суспільством як аморальна. Як приклад, наводиться більшість складів злочинів розділу ХІІ КК України, де суб’єктом усвідомлюється, що його поводження має публічний характер і протирічить моральним нормам, які склалися в суспільстві. Більш того, він розраховує або ж допускає, що його поведінка буде негативно оцінена оточуючими. Внутрішніми спонуканнями до будь-якої діяльності, певної поведінки виступають переконання, принципи, що сформувалися у особи в процесі існування в соціумі, і вони можуть бути як моральними, так і аморальними. І коли йдеться про мораль і моральність, то мається на увазі саме суспільно-корисні мотиви, і поведінка, яка є допустимою для нормального громадського життя. Таким чином, родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ХІІ Особливої частини КК України є моральність, яка поряд з громадським порядком виступає частиною родового об’єкту, і яку слід розуміти як правила суспільної поведінки, що складаються під впливом культурних традицій та духовних цінностей, і які реалізуються через дійові моральні переконання і принципи.
8
Ломачинська, І. М. "Моральні принципи апостольського лідерства у християнській традиції." Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури, Вип. 20 (2008): 196–203.
Find full text
9
Гітун, Наталія Іванівна. "Сучасний розвиток духовності: моральні норми та принципи." Актуальні проблеми духовності, no. 6 (August 7, 2017): 89–94. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i6.1522.
Full text
10
КАЗАЧІНЕР, Олена, and Юрій БОЙЧУК. "ЛЯЛЬКИ – «МОРАЛЬНІ ПУТІВНИКИ» ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 3 (October 27, 2021): 15–21. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.3.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано, що проблема формування життєвої компетентності у дітей дошкільного віку є актуальним завданням дошкільної освіти. Саме дошкільна ланка посідає фундаментальне місце у формуванні та становленні дитини як суб’єкта життєтворчості. Обґрунтовано необхідність та пошук ефективних шляхів формування життєвої компетентності дітей дошкільного віку. Охарактеризовано дефініції понять «ляльки-«моральні путівники», «ляльки-персони». Розкрито зміст методики «Лялька як персона»: педагогічний підхід для соціального і психологічного розвитку дитини», яка покликана навчати дітей: позитивно сприймати себе в різних ситуаціях; шанувати свою родину та родини інших; співчувати, чути інших і вчитися одне в одного; стояти за себе в ситуаціях несправедливості й упередження; переносити навички спілкування з лялькою на реальні життєві ситуації. Виокремлено основні принципи використання ляльок у процесі морального виховання дітей дошкільного віку: рівність у ставленні до дітей; емоційне реагування на поведінку; групове й індивідуальне спілкування; сюрпризність візиту; сталість дій під час приходу; стимулювальний вплив; моральне наповнення; різноманітність форм контактування. Лялька стимулює говорити дітей про упередження, стереотипи, хибні уявлення. Завдяки цьому можна дізнатися про думки й переживання вихованців, запобігати виникненню проблем у майбутньому. Запропоновано методичні рекомендації для вихователів закладів дошкільної освіти щодо використання «ляльок-«моральних путівників» у роботі з дітьми. Встановлено, що лялька – «моральний путівник» має стати для дітей другом. Вони починають довіряти їй свої таємниці, просять поради у складних ситуаціях, діляться досягненнями тощо. А лялька своєю чергою радіє їхнім успіхам, підказує, як чинити по совісті, та допомагає долати труднощі.
11
Fylypiuk, O. M., T. M. Nesteruk, O. V. Shtrimaitis, and R. O. Sabadyshyn. "«АПТЕКА ЩАСТЯ» – БЛАГОДІЙНИЙ ЗАХІД ПРОФЕСІЙНОГО ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ СТУДЕНТА-ФАРМАЦЕВТА." Медична освіта, no. 3 (December 3, 2019): 135–38. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10658.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано продуктивність роботи професійно-зорієнтованого благодійного заходу «АПТЕКА ЩАСТЯ» для формування професійної компетентності студентів спеціальності «Фармація».
Розробили методологію та принцип роботи «АПТЕКИ ЩАСТЯ» як професійно-зорієнтованої структури. Задекларували асортимент та анотації до «чудодійних» ліків. Залучили студентство до формування асортименту, пакування «чарівних пігулок», а пізніше і до їх реалізації. Вартість «цікавинок» не обмежувалася, всі кошти за реалізовані препарати збирали у спеціальні скриньки та були передані з благодійною метою.
«АПТЕКА ЩАСТЯ» – благодійний захід професійно-зорієнтованого спрямування. Має на меті сформувати стійкі моральні якості майбутнього фармацевтичного працівника: людяність, доброту, милосердя, відповідальність, порядність та доброчинність. Тому повномасштабне залучення студентів до проведення подібних виховних заходів формує соціально активні та творчі особистості, які поєднують у собі високі моральні й етичні принципи та професійну компетентність.
12
Черниш, Анна Євгеніївна. "Психотип митця у романах-біографіях М. Слабошпицького." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 3 (May 8, 2014): 170–81. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v3i0.2061.
Full textAbstract:
У статті означені складові характерів героїв біографічних романів М. Слабошпицького, принципи їхньої поведінки, моральні та духовні цінності, корпус почуттів, настроїв і роздумів персонажів, а також гострі душевні конф-лікти й суперечності, їхні напружені психологічні проблеми, причини й наслідки психічних зривів.
13
Чеченко, К. О. "ПРИНЦИП ДОБРОЧЕСНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ: ЕТИМОЛОГІЯ ТА ГЕНЕЗА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ НОРМИ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 143–51. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.22.
Full textAbstract:
Анотація. Концепції впровадження принципу доброчесності у систему цінностей інституту державної служби України залишаються дискусійним питанням, які вимагають постійної уваги з боку наукової спільноти, юристів-практиків та представників влади, що обумовлено пошуками нових реформаційних ідей та їх подальшою реалізацією, зокрема, з питань що стосуються підвищення ефективності системи державного управління, забезпечення рівного доступу до державної служби, відібрання державних службовців з високими особистими морально-етичними якостями та професійними компетентностями. Принцип доброчесності державної служби охоплює різноманітні моральні чесноти, які перетинаються із засадами функціонування державних інституцій, саме тому поєднання адміністративно-правових норми із етичними нормами і цінностями виявляє науковий інтерес для комплексного вивчення принципу. Метою статті є аналіз теоретико-правових засад процесу формування принципу доброчесності державної служби України як морально-етичної та адміністративно-правової норми, дослідження етимології, ґенези, тлумачення термінопоняття «доброчесність». Об’єктом роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням з дотримання визначеного законом принципу доброчесності. Предметом є історико-правові та теоретико-правові аспекти принципу державної служби України – доброчесність. У статті використані такі методи дослідження: загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, а саме: ретроспективний аналіз, порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний аналіз, системний, синтез. У процесі дослідження було визначено, що юридизація принципу доброчесності сформувала юридичний обов’язок державного службовця у своїй професійній діяльності неухильно дотримуватися чітко закріплених законом правил поведінки, за порушення яких застосовуються певні заходи впливу. Принцип доброчесності державної служби розглядається як наявність у особи високих моральних чеснот, добрих помислів, чесних намірів, глибоких переконань важливості дотримання законодавства, неможливості та прямої заборони використовувати владні повноваження в особистих цілях. Беззаперечною умовою діяльності державної служби є прояв байдужості державного службовця щодо одержання неправомірної вигоди, позаяк обов’язок дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки є одним із інтересів держави і суспільства.
14
Zozulyak-Sluchyk, Rоksolyana. "СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 20 (September 30, 2019): 93–96. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.93-96.
Full textAbstract:
У статті автор розкрив сутність дефініції «принцип». Визначив та детально обґрунтував роль сучасних принципів у формуванні професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах, які стали підґрунтям розроблення педагогічної системи професійної підготовки фахівців. У дослідженні виокремлено специфічні принципи: професійно-аксіологічної спрямованості; єдності теорії професійної етики та моральної практики (фахової моральності); системності формування професійної етики; міждисциплінарністі у формуванні професійної етики; єдності моральної свідомості й моральної діяльності; комплементарності; інтеграції і взаємовпливу етичного та професійного знання; проектування особистісної траєкторії формування; морально-етичної рефлексивної спрямованості процесу навчання студентів спеціальності «Соціальна робота»; морального вибору; фасилітації; академічної доброчесності.
Розглянуто загальнодидактичні принципи діяльності університетів: об’єктивності, зв’язку теорії з практикою, систематичності, наочності й різноманітності методів, міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Також у роботі проаналізовано загальнопедагогічні принципи: гуманізації та демократизації, науковості, наступності і послідовності, безперервності, динамічності, особистої активності.
15
Васюкова, Н., and Р. Лиман. "ЕТИКА І ТОЛЕРАНТНІСТЬ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ЯК МОРАЛЬНІ ПРИНЦИПИ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ." Вісник Національного університету оборони України 49, no. 1 (March 1, 2020): 144–49. http://dx.doi.org/10.33099/2617-6858-2018-49-1-144-149.
Full text
16
Поліщук, Ольга. "РОЛЬ СІМ’Ї У МОРАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 232–37. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.426.
Full textAbstract:
У статті досліджується роль сім’ї в моральному вихованні дітей та розкрито особливості морального виховання. Обґрунтовано думку про те, що моральне виховання дуже важливе для повноцінного розвитку дитини. Моральне виховання дітей відбувається впродовж їхнього життя, і визначальне значення в становленні моральності дитини відіграють середовища, в якому вона розвивається і росте.
Автор доходить висновку, що навчити дитину моральних принципів – надзвичайно вагоме завдання для батьків. Сім’я - один з основних джерел морального виховання дітей. Правила поведінки, прийняті в сім’ї, дуже швидко засвоюються дитиною і сприймаються нею, як правила загальноприйнятої норми. Найперше завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти дітям визначитися з об’єктами їхніх почуттів і зробити їх суспільно цінними. Почуття дозволяють людині відчути задоволення після зробленого правильного вчинку або змушують відчувати докори сумління, якщо моральні норми були порушені. Основа таких почуттів як раз і закладається в дитинстві, і завдання батьків допомогти в цьому своїй дитині. Обговорювати з нею моральні питання, допомогти сформувати систему моральних цінностей.
На основі вивчення психолого-педагогічної літератури встановлено, що розвиток моралі в дитини невіддільний від її соціального розвитку. Якщо з якихось причин дитина не має достатньо сформованих соціальних навичок, вона стає схильною до аморальної поведінки.
17
Kozyryatska, S. A. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИКЛАДАННЯ ЕЛЕКТИВНОГО КУРСУ «ОСНОВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ І МОРАЛІ» СТУДЕНТАМ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 130–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-20.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано доцільність упровадження до навчального процесу медичних ЗВО дисциплін духовно-морального, деонтологічного спрямування, зокрема елективного курсу «Основи християнської етики і моралі». Підкреслено, що курс орієнтований на відродження духовності особистості через застосування системи цінностей, сконцентрованих у християнській культурі. Наголошено на важливості міждисциплінарних зв’язків і необхідності досягнення балансу між релігійним (теоцентрична християнська мораль) та світським (гуманістична, людиноцентрична мораль) складниками у вивченні дисципліни. Запропоновано використання на заняттях дискусійного підходу, проблемно-пошукового методу (із погляду фахової орієнтації на медичні потреби людини, принципу поваги до життя, з позиції норм християнської моралі як моралі універсальної за змістом та роллю), а також завдань, які передбачають аналітичне мислення, що сприятиме розвитку когнітивних, ціннісно- мотиваційних, діяльнісних та особистісних компонентів компетентності майбутнього фахівця, формуванню його духовно-морального досвіду. Визначено такі взаємопов’язані аспекти викладання курсу: 1) навчальний (ознайомлення з науковими поглядами, християнськими засадами в контексті розгляданих тем; вивчення різних типів світогляду, егалітарної концепції, концепції християнської майнової етики, окреслення основних світоглядних проблем тощо); 2) виховний (координація молоді на шляху до пізнання загальнолюдських морально-духовних цінностей, що сконцентровані в християнській культурі, формування моральних орієнтирів, гуманістичного мислення); 3) деонтологічний (формування деонтологічної культури майбутніх лікарів, їхньої моральної доктрини); 4) культурологічний (ознайомлення зі здобутками світового мистецтва, які створені за біблійними мотивами і прямо чи опосередковано пов’язані з темами курсу); 5) комунікативний (прищеплення мовленнєвих навичок, які сприятимуть установленню конструктивних відносин між пацієнтом та лікарем, а також із колегами на засадах совісті, справедливості, милосердя).
18
Demianchuk, M. R. "ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ У МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖАХ." Медична освіта, no. 3 (December 3, 2019): 19–23. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10644.
Full textAbstract:
У статті аргументовано, що професійна підготовка майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи передбачає врахування засадничих ідей і вимог до організації освітнього процесу в медичних коледжах, що відображають сукупність дидактичних принципів. До основних дидактичних принципів, яких необхідно дотримуватися у професійній підготовці майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи у медичних коледжах, віднесено принципи науковості, послідовності та систематичності, доступності, зв’язку навчання з життям (теорії з практикою) та ін. З метою дотримання принципу науковості у професійній підготовці майбутніх фахівців медсестринства враховуються наукові дані різних сфер діяльності людини: медичної, педагогічної, психологічної та ін. Реалізація дидактичного принципу послідовності і систематичності базується на формуванні системних знань студентів про медичну сферу і професійну діяльність у ній молодших спеціалістів сестринської справи. Важливим у професійній підготовці студентів у медичних коледжах є принцип доступності. Майбутні молодші спеціалісти сестринської справи повинні зрозуміти і засвоїти необхідний і доступний науковий і навчальний контент, уникаючи інтелектуальних, моральних, фізичних перевантажень. Принцип зв’язку навчання з життям, з майбутньою професійною діяльністю базується на тому, що студенти повинні усвідомлювати важливість і необхідність вивчення всіх дисциплін у медичному коледжі, щоб стати компетентним фахівцем.
19
Букач, М. М. "ВЧИТЕЛЬ ЯК СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 14–23. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-14-23.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі соціальної цінності професії вчителя та залежності цієї категорії від дотримання духовно-моральних принципів у роботі. Вчитель – основний носій і провідник духовно-моральних цінностей суспільства, а отже, його призначення – творення і зміцнення ціннісних основ держави. Проте економічні проблеми в освітянській сфері ставлять вчителя перед тим, що обирати – духовно-моральну чи зручну позиції. Простежується невідповідність суспільного призначення професії вчителя і тих соціальних умов сьогодення, в яких відбувається втілення ціннісної функції.
Важливим є те, що ці процеси відбуваються на тлі активних соціальних змін, які вимагають більш чітких і цілеспрямованих аксіологічних наголосів у державній освітній політиці та акцентуванні уваги на духовно-маральних питаннях на рівні практики роботи освітніх закладів. Послаблення з боку держави уваги до духовно-моральної складової в освіті призвело до активізації неформальної складової в морально-етичній сфері. Склалася ситуація, в якій формальне законодавство вказує на необхідність і обов’язковість дотримання вчителями у роботі етичних принципів, але на практиці, мають вплив неформальні закони, які виявляються в певних ситуаціях більш дієвими, ніж формальні, що послаблює ефективність роботи вчителя.
Проведена робота дає підстави стверджувати про доцільність вивчення причин залежності демократичного розвитку, перебудови суспільних відносин і ставлення в суспільстві до вчителя як соціальної цінності.
Акцентовано увагу на взаємозалежності таких якісних показників, як міцність держави, якість освіти та рівень соціальної цінності професії вчителя. Зокрема показано, що престижність педагогічної діяльності, а отже, і її соціальна цінність серед українського суспільства, на сучасному етапі розвитку має тенденцію до погіршення.
Звертається увага на необхідності активізації державної підтримки духовно-морального аспекту в освітній сфері через створення таких умов, за яких головним показником якості роботи вчителя має стати духовно-моральна складова його діяльності, а економічна складова має носити допоміжний характер.
20
Ihnatko, Vasyl Stepanovych. "ДУХОВНЕ ОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 44–50. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-44-50.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Європейський вибір України передбачає очищення від нашарувань тоталітарного суспільства, утвердження нової духовності і моралі, які б відповідали національним традиціям і загальнолюдськими нормам життєдіяльності. Постановка проблеми. Цей процес визначає необхідність теоретико-методологічного осмислення процесу духовного оновлення національного простору. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання зміни ціннісних орієнтирів українців розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко та інші. Проблеми духовної складової трансформаційних процесів в Україні розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза увагою дослідників знаходиться хід рушійних змін духовної складової вітчизняної спільноти. Постановка завдання. Розглянути процес оновлення українського суспільства в основі, котрого лежать європейські цінності. Виклад основного матеріалу. Загальнолюдські цінності передбачають насамперед єдність людського роду на засадах людиноцентризму, гідності, миру і справедливості. Здійснюється аналіз особливих ціннісних категорій, що вироблені століттями в історії людства і визнані ним як загальні, належать наступні етичні погляди, моральні принципи й установки людини: добро, благородство, справедливість, честь, гідність і як вищий прояв духовності – гуманізм у ставленні до людей і стосунках між ними. Висновки. Формування демократичних цінностей, визначених історією європейського континенту, є для України свідченням духовно-морального відродження.
21
Опанасенко, Володимир, and Вадим Торічний. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ УЧАСНИКІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПЕРЕГОВОРНИХ ПРОЦЕСІВ ОФІЦЕРАМИ АПАРАТУ ВІЙСЬКОВОГО АТАШЕ УКРАЇНИ ТА УЧАСНИКІВ ПРИКОРДОННО-ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ЗУСТРІЧЕЙ ПРИКОРДОННИМИ ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНИ ТА ЇХНІМ АПАРАТОМ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 219–34. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.148.
Full textAbstract:
Розглянуто актуальні проблемні питання організації процесу психологічного вивчення учасників дипломатичних переговорних процесів офіцерами апарату військового аташе України, першими секретарями з прикордонних питань посольств України (в Республіці Білорусь, Республіці Молдова, Республіці Польща, Румунії, Словацькій Республіці, Угорській Республіці та Російській Федерації) [13], а також прикордонними представниками України та їхнім апаратом під час прикордонно-представницьких зустрічей [14].Цим посадовим особам мають бути притаманні відповідні професійні здібності, специфічні, індивідуально-психологічні, соціальні, моральні риси. Специфіка роботи ставить високі вимоги до психологічних характеристик офіцерів, які беруть безпосередню участь в дипломатичних переговорних процесах. Саме від їхніх вмінь, навичок, професіоналізму залежить не лише успішність професійного повсякдення, а й долі людей, які їм підпорядковані, прийняття рішень на користь національним інтересам України. В умовах сьогодення перед офіцерами апарату військового аташе України та прикордонними представниками України в інтересах ефективного проведення дипломатичних переговорних процесів, прикордонно-представницьких зустрічей стоять актуальні завдання із всебічного підвищення їх психологічної компетентності. Актуальним в такому дослідженні є з’ясування принципів збору, обробки та використання отриманих під час психодіагностики даних, які дають змогу не лише оцінити соціально-психологічний стан учасників дипломатичних переговорних процесів, а й визначити ступінь їх психологічної готовності до прийняття відповідних рішень. Визначено найбільш доцільні джерела, методи і принципи вивчення учасників дипломатичних переговорних процесів.
22
ЖОРНЯК, Богдана, and Світлана ТКАЧУК. "ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА." Acta Paedagogica Volynienses 2, no. 1 (April 14, 2022): 63–67. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.10.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється питання формування морально-етичних якостей майбутніх учителів музичного мистецтва в контексті сучасних проблем, що стосуються професійної підготовки педагога, його етичної культури і поведінки. Автори розглядають процес етико-педагогічних поглядів у контексті гуманізації освітнього процесу. У системі цінностей моральність є найвищим щаблем. Сутність моральності полягає у виробленні людиною власної позиції, ціннісних орієнтацій, інтересів та потреб, адже будь-яка дія людини, її поведінка може бути оцінена з морального боку. Розвиток моральності розпочинається з накопичення знань, моральних норм, усвідомлення їх значення для себе. Етика педагога трактується як комплексне інтегративне утворення, сутнісна характеристика його особистості. У своїй основі вона виступає як регулятор відносин учителя з учнями і ґрунтується на певних моральних вимогах до характеру такої взаємодії. Морально-етичні якості педагога розглядають як продукт соціальної життєдіяльності учителя. У формуванні морально-етичних якостей майбутнього вчителя музичного мистецтва особлива роль належить музичному вихованню, результатом якого є всебічний інтелектуальний і духовно-моральний розвиток особистості. Саме музика, будучи одним із видів мистецтва, є впливовим засобом пізнання життя, навколишнього світу. У сфері музичної освіти і виховання важливе місце посідає народна музика, яка є унікальним поєднанням чуттєвого і морального начал у формуванні гармонійної особистості. Яким повинен бути сучасний учитель? Яких принципів він має дотримуватись у стосунках з учнями? Які етико-педагогічні і моральні вимоги висувають до вчителя музичного мистецтва? Саме такі питання порушує сьогодні педагогічна наука і практика. У статті автори пропонують власний погляд на роль і призначення учителя як носія сучасних освітніх і суспільних ідеалів, духовності і моральності.
23
Шелевер, Н. В. "Справедливість як основоположний принцип права." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 29, 2021): 113–18. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3199.
Full textAbstract:
Справедливість – це основоположний принцип, який цікавить теоретиків права та юристів-практиків. Питання справедливості досліджується як філософами, так і юристами. У своїй статті автор досліджує місце та значення справедливості у системі принципів права. Справедливість – загальноправовий принцип, про який писали у своїх працях Аристотель, В. Нерсесянц. Право пов’язане зі справедливістю. Це дві категорії, які взаємно доповнюють одна одну. У змісті права закладена справедливість. Закон повинен бути справедливим, оскільки це є критерієм його легітимності. Справедливість – це і моральна категорія. Мораль є витоком принципу справедливості. Розглядають справедливість і як філософсько-етичну категорію, і як правову категорію. Справедливість динамічна. Вона містить у собі елементи несправедливості, але це залежить від правових, економічних, політичних та інших відносин. Часто справедливість ототожнюють з рівністю. Про це йдеться і в Загальній декларації прав людини. Справедливість має досить важливе значення в юридичній практиці. Питання «справедливо-несправедливо» є болючим для українців. Прикладом є ринок української землі, націоналізація ПАТ КБ «Приватбанк», несправедливі заробітні плати в Україні. Проблемним питанням на практиці є те, що у випадку, коли правова норма не відповідає принципу справедливості, держава має можливість реалізувати несправедливі правові норми, застосовуючи державний примус. У такому випадку права та свободи людини не захищаються. Часто на практиці до принципу справедливості ставляться досить формально. Суди загальної юрисдикції повинні активно реалізовувати даний принцип при здійсненні правосуддя. Так, Конституційний Суд України часто посилається у своїх рішеннях на принцип справедливості. Вимогою справедливості є однакове застосування закону до осіб, які знаходяться в однакових ситуаціях і диференційованого – до суб’єктів, які знаходяться в різних ситуаціях. Справедливістю часто спекулюють. Усі закони та судові рішення повинні бути справедливими. В іншому випадку вони не сприймаються в суспільстві, і це призводить до правового нігілізму. Принцип справедливості – це основоположний принцип для всіх галузей права. Справедливість стоїть на п’єдесталі принципів права. Тому під час вирішення конкретної проблеми юристи мають діяти справедливо, відповідно до вимог права.
24
Vassylets, Kateryna. "Особливості моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій." Проблеми політичної психології 24 (December 30, 2021): 134–47. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-70.
Full textAbstract:
Актуальність. Надзвичайні ситуації мають значний вплив на психологічний стан населення. Останні роки спостерігається збільшення надзвичайних ситуацій, що спонукає науковців різних галузей до удосконалення способів формування психологічної готовності населення та представників спеціалізованих служб. Моральна сторона сприйняття надзвичайних ситуацій є малодослідженою, хоча поза сумнівом має вагомий вплив на оцінку ситуації та процес її опанування. Моральна свідомість формується під впливом життєвого досвіду та формує у кожної людини власну систему цінностей та переконань. Незважаючи на те, що більшість моральних норм та принципів є загальними для усього суспільства, кожна людина інтерпретує їх зручним та зрозумілим для себе способом. Це пояснює той факт, що моральна свідомість кожної людини як регулятор поведінки проявляється по-різному. З цього погляду вивчення моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій виступає актуальним науковим завданням.
Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу наукового доробку з проблеми дослідження моральної свідомості та психологічної готовності особистості як взаємопов’язаних компонентів, що впливають на поведінку особистості в умовах надзвичайних ситуацій.
У результаті огляду наукових джерел встановлено, що моральна свідомість має вплив на формування психологічної готовності та вибір стратегії поведінки в умовах надзвичайних ситуацій. Моральна свідомість як регулятор поведінки розглядається в рамках Теорії моральних основ, що є новим напрямом досліджень в українській науці. Вибір напряму дослідження зазначеного феномену обґрунтовується тим, що Теорія моральних основ розкриває природу моральної регуляції з нової точки зору.
Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з представленням та розкриттям нового підходу до розуміння моральної свідомості та її компонентів. Ця проблематика потребує емпіричного дослідження відповідно до виокремлених компонентів моральної свідомості. Отримані результати можуть бути використанні під час розробки методичних рекомендацій та програм щодо розвитку психологічної готовності громадян та працівників спеціалізованих служб, а також в рамках подальших досліджень у психології опанування.
25
Sytnichenko, Ludmila. "Засади та принципи політичної антропології Штефана Ґосепата." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 69–84. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.1-2.06.
Full textAbstract:
Автор статті виходить з того, що саме пошуки засад справедливого рівного розподілу актуалізує питання про особливу роль рівності та її межі в царині справедливості, які й стали предметом особливої уваги відомого німецького філософа Ш.Ґосепата. Аналіз основних засад та принципів його політичної антропології свідчить про те, що осмислення справедливості як важливої засади моралі і права, Ґосепат розпочинає з дослідження проблеми людської гідності та можливості обгрунтування соціальних прав людини за допомогою принципу справедливості соціального розподілу. У статті виокремлено також сенс тлумачення Ґосепатом, у межах його філософського концепту соціальної справедливості, людської автономії та доведено, що запропонований ним принцип справедливого розподілу суспільних благ випливає з моралі рівної поваги. В означеному контексті наголошується на важливості опертя політичної антропології та філософії Ґозепата на твори Ю.Габермаса, Р.Дворкіна, Е.Туґендгата, Р.Форста, які послідовно розгортають принципи рівної поваги до людської гідності. У статті зроблено висновок про те, що Ґосепат, постулюючи розподільну концепцію соціальної справедливості, залишає поза увагою перше питання справедливості – питання про витоки несправедливих соціальних відносин. Адже гідність людини порушується тоді, коли людина лише отримує свою, призначену зверху, частку справедливості, а не самостійно творить її.
26
Shramko, Yaroslav. "Основні напрямки та проблеми аналітичної метаетики." Актуальні проблеми духовності, no. 22 (November 21, 2021): 9–42. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4443.
Full textAbstract:
Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження.
27
Loznytsia, Svitlana. "Контроверсійні підвалини комунікативних стратегій: історико-філософський аспект." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 1 (October 28, 2020): 100–122. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.1.06.
Full textAbstract:
У статті здійснюється історико-філософський розгляд контроверсійних підвалин комунікативних стратегій, де під контроверсіями розуміється принцип суперечності діалогу як такого, а під комунікативними стратегіями – діалог як «раціональна комунікація», тобто комунікація з наперед заданою метою. Показано зв’язок між морально-етичною настановою історичних періодів та принципом діалогу, притаманного цій добі. Виявлено, що принцип діалогу, запроваджений ще у добу Античності як спосіб знаходження порозуміння, знайшов своє продовження у диспутах середньовічних університетів та жанру діалогу доби Відродження. Водночас індивідуалізм доби Відродження, раціональна настанова Просвітництва та наукові дослідження Нового часу усталили суб’єкт-об’єктний принцип взаємин; відновлення принципу діалогу як засобу порозуміння, пов’язується, зокрема, із працями представників комунікативної філософії. Акцентується увага на значущості критичного мислення та безперервної освіти як засобу подолання маніпулятивних впливів, зокрема у ситуації названою «добою постправди», що актуалізує дане дослідження.
28
Яцишин, М., and Н. Яцишин. "Концепції та основні ідейні принципи соціального контролю." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 3–8. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/1.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані аспекти створення соціального механізму взаємодії суб'єктів громадянського суспільства з метою вирішення суспільно значущих завдань правопорядку, основою для розробки якого є соціальний контроль. У соціальному контролі за станом суспільних відносин виділені три найважливіші напрямки, а саме ретроспективний, превентивний і прогнозуючий контроль. Ретроспективний соціальний контроль показує спектр раніше розглянутих проблем, механізм їх вирішення і досягнутий результат. Цей контроль стає основою для більш поглибленої оцінки результатів у протидії різним правопорушенням. Превентивний соціальний контроль сприяє виробленню у громадян стереотипів поведінки, заснованих на суспільно значущих соціальних нормах, які в перспективі покликані допомагати членам соціуму орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, в них закріплюється морально-етичний і духовний досвід суспільного розвитку. Прогнозуючий соціальний контроль заснований на ідеї попередження порушень, практиці своєчасної реєстрації дій, що відхиляються від прийнятих норм, попереджувальному інформування про їх наслідки. Соціальний контроль являє собою комплекс процесів, покликаних забезпечити стійкість, згуртованість та об’єктивність в управлінні поведінкою соціальних груп, інститутів та індивідів. За допомогою соціального контролю створюється можливість фіксації ступеня відхилення різних поведінкових актів від встановлених суспільством норм. Проблематичність ідеї соціального контролю пов’язана з загальними недоліками суспільства, або ж низьким моральним рівнем конкретного соціального інституту чи групи населення. Якісний результат дії соціального контролю прямо пов'язаний зі ставленням та цілями владних структур. Принципи соціального контролю покликані сформувати правомірну, моральну, активну життєву позицію індивіда в суспільстві.
29
Шелевер, Н. В. "Принцип справедливості та його реалізація Конституційним Судом України під час здійснення правосуддя." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 23, 2020): 259–63. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2453.
Full textAbstract:
В умовах пандемії коронавірусу С0УГО-19, війни на Сході України, економічної кризи актуальним питанням сьогодення є дослідження справедливості як загального конституційного принципу. Забезпечувати його реалізацію на практиці повинен Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції. Автор у своїй статті проаналізував практику застосування принципу справедливості Конституційним Судом України, бо саме у його рішеннях і розкривається зміст цього принципу. Метою правосуддя є забезпечення справедливості. Адже саме в судах і шукають справедливість. Принцип справедливості відіграє важливу роль у тому разі, коли судді треба застосувати не аналогію закону, а аналогію права. Як застосовує цей принцип на практиці суддя, залежить від його моральних якостей, правової культури і правосвідомості. Хоча у Конституції України принцип справедливості не закріплений у прямій формі, проте уся правова система ґрунтується на ідеї справедливості. Про це свідчить практика Конституційного Суду України. У своїх рішеннях Конституційний Суд України розкриває суть принципу справедливості. Справедливість є конституційною засадою судочинства. Проте проблемою в Україні є те, що судовий процес не завжди справедливий, і це зумовлює звернення до Європейського суду з прав людини. Конституційний Суд України звертає увагу і на те, що діяльність правотворчих і правозастосовних органів повинна здійснюватися за принципом справедливості. Єдиний орган конституційної юрисдикції досліджував і можливість обмеження конституційних прав і свобод. На його думку, таке обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не може бути свавільним і несправедливим. Конституційний Суд України розкриває сутність справедливості через принцип розмірності, або пропорційності. У своїх рішеннях Конституційний Суд України вказує і на порушення принципу справедливості. Справедливість є складником принципу верховенства права. Оскільки права, свободи та інтереси людини є найвищою соціальною цінністю, то саме справедливий суд повинен їх захищати. Конституційний Суд України застосовує принцип справедливості під час здійснення правосуддя і він стає нормою прямої дії.
30
Zavalniyuk, Olena. "Проблема чесності й гідності у спорті та моральне самовиховання спортсмена." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (May 18, 2018): 144–55. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.15.
Full textAbstract:
Суперництво в сучасному спорті – надзвичайно гостре питання. Іноді спортивна боротьба точиться за таку дещицю міліметрів, секунд, кілограмів, що суперники не звертають особливої уваги один на одного. В такі моменти надзвичайно актуальними виявляються моральні засади притаманної спорту змагальності. Остання, зокрема, передбачає таке суперництво, яке ґрунтується на чесності й гідності спортсменів. Засадничим принципом вирішення проблеми чесності в спортивних змаганнях вважається ідеал «Fair play». Водночас спорту притаманні різні відхилення від моральних норм, наявність подвійних стандартів. У зв’язку з вирішенням питань морального виховання та виховання вольових якостей спортсменів потрібно здійснювати загальновизнані дії (самоконтроль, самопереконання, самозаспокоєння та ін.). Звертається увага на негативні соціальні впливи на молодь, на необхідність переосмислення ролі спорту в роботі з юнаками і дівчатами. З метою дотримання етичних норм поведінки в спортивній діяльності розробляються спеціальні кодекси честі, норми і вимоги яких спрямовані на формування гармонійно розвиненої особистості з глибокими морально-етичними переконаннями.
31
Заяць, О. C. "ОБҐРУНТУВАННЯ ОСНОВОПОЛОЖНИХ ПРИНЦИПІВ АДВОКАТА - СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2 (August 31, 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i1(22).865.
Full textAbstract:
Заяць О. С. Обґрунтування основоположних принципів адвоката - справедливості та відповідальності. - Стаття.
Стаття присвячена обґрунтуванню основоположних в адвокатській діяльності принципів справедливості й відповідальності в межах філософсько-правового дискурсу. З’ясовано, що з-поміж похідних від аксіологічних принципів правозахисної діяльності адвоката необхідно виокремити передусім ідею справедливості в здійсненні правосуддя. Отже, доведено, що, як і гуманізм, справедливість є морально-юридичною категорією. Утім, констатується, що, хоча ідея справедливості й пронизує весь кримінальний процес, впливаючи на якісний характер не лише прийнятих рішень, а й вибору способів їх досягнення, все ж натепер вона залишається більшою мірою декларативним принципом. Відзначено, що своєрідність соціального статусу, правової свідомості й специфіки виконуваної діяльності безпосередньо впливають на формування в адвоката особливого відчуття справедливості, що апріорі еквівалентно впливає на його професійні особливості. Тому з огляду на це однією з умов успішної діяльності адвоката, як у професійно-правозахисно- му, так і в представницькому напрямах є набуття ним високої політичної культури. Отже, саме рівень політичної культури адвоката впливає на розуміння ним особистої відповідальності за формування та утвердження в суспільстві такого принципу, як справедливість. Цей принцип безпосередньо пов’язаний із ще одним аксіологічним принципом діяльності адвоката, а саме з відповідальністю як відповідністю поведінки адвоката соціально-нормативним вимогам, його професійному обов’язку, підпорядкованістю його поведінки соціальному контролю та інше. Таким чином, в тексті статті зображено, що відповідальність адвоката є різновидом суспільно-правової відповідальності. Отже, стверджується, що, зважаючи на специфіку інституту професійної відповідальності адвоката, слід задуматися про його подальший розвиток, перспективи й проблеми, які в чинних правилах адвокатської етики викладені не достатньою мірою та не системно. Запропоновано для початку процесу внесення змін у цей кодекс все ж таки з’ясувати, чи влаштовує сучасну адвокатську спільноту ситуація, що виникла навколо притягнення адвокатів до професійної відповідальності? Вочевидь ні. Що й зумовлює актуальність проведеного дослідження.
32
Semenova, Ol’ga Andreyevna. "МОРАЛЬНО-ЭТИЧЕСКАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ПРОФЕССИОНАЛИЗМА БУДУЩЕГО ВРАЧА." Sovremennye issledovaniya sotsialnykh problem 8, no. 7 (November 10, 2017): 257. http://dx.doi.org/10.12731/2218-7405-2017-7-257-282.
Full textAbstract:
Цель. Цель данной статьи – определить, какие этические принципы следует положить в основу современного медицинского образования в России.Метод или методология проведения работы. В основу исследования легли общенаучные методы– описательный, сравнительный, обобщающий – и социологический подход. Результаты. Ретроспективный анализ наиболее распространенных моделей врачебной этики позволил выявить их социальную обусловленность. Были рассмотрены конкретно-исторические факторы, обеспечившие приоритетность того или иного морально-этического принципа. В ходе исследования установлено сходство социокультурных условий современного российского общества, с одной стороны, и исторических обстоятельств древнегреческого (IV в.до н.э.) и западноевропейского (XV–XVI вв.) обществ, с другой стороны. К ним, прежде всего, относятся восстановление социального доверия общества к врачам и усиление индивидуального этико-психологического подхода к пациентам. Такой вывод дал возможность утверждать о необхо3димости расширения предметного поля гуманитарных дисциплин. Кроме того, социологический опрос студентов зафиксировал, с одной стороны, понимание гуманной сущности врачебной деятельности, с другой – узкопрагматические мировоззрение будущих медиков. Полученные данные подтвердили правильность вывода об актуализации в учебном процессе морально-этических принципов: «не навреди» и «делай добро», отражающих содержание двух исторически первых моделей врачебной этики. Подчеркивается, что акцентирование внимания в современных условиях на морально-этическом и эмоционально-психологическом содержании медицинского образования могло бы обеспечить возрождение авторитета профессии врача.Область применения результатов. Результаты исследования могут быть применены в сфере проектирования и прогнозирования учебно-воспитательного процесса медицинских образовательных учреждений.
33
ПОБІГУН, Надія. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ДУХОВНО-МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ." Освітні обрії 50, no. 1 (February 20, 2020): 180–84. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.180-184.
Full textAbstract:
У статті наголошено на завданнях сучасної медичної галузі в Україні, проаналізовано труднощі та проблеми у сфері професійної підготовки фахівців охорони здоров’я. Автор розкриває основні складові професійної компетентності сучасного медичного працівника; акцентує на потребі загального, культурного, професійного його розвитку і саморозвитку. Доведено, що від загальної та професійної культури медичного працівника, його особистісних рис та якостей, принципів, світогляду, моральних цінностей узалежнюється подальша доля пацієнта, його здоров’я, можливість здійснювати професійну діяльність. Розкрито особливості та специфіку особистісного розвитку майбутніх медичних працівників на етапі їх професійної підготовки та становлення під час навчання у закладі вищої медичної освіти. Зауважено, що моральні норми, якості, мотиви є стрижневими в усіх сферах життєдіяльності особистості. Визначено, що в медичній сфері превалюють обов’язок, честь, совість, які демонструють почуття власної гідності фахівця, його відповідальність за професійні дії та відповідність покликанню, визнання обраного фаху сенсом свого життя. Також виокремлено складові моральності, які варто виховувати в майбутніх медичних працівників; особливу увагу приділено розвитку духовно-моральної культури фахівців. У статті автор вирізнив суб’єктивні та об’єктивні, внутрішні та зовнішні чинники впливу на формування духовності, моральних чеснот в майбутніх медичних працівників; проаналізовано зміст їх професійної культури, виділено її функціонально-змістові характеристики; встановлено основні компоненти, до яких віднесено праксеологічний і духовний. Узагальнено, що у процесі професійної підготовки необхідно підвищувати інтерес студентів до обраної професії, орієнтуючи їх на соціальні, моральні, професійні цінності, виховуючи відповідальність перед людьми за виконання покладених обов’язків.
34
Семенець, А., О. Панфілов, Є. Кузькін, С. Кузнецова, and І. Гладій. "ДО ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ НЕКОРЕКТНОСТІ ПРИНЦИПУ ПРЕВАЛЮВАННЯ СУТНОСТІ НАД ФОРМОЮ В СУЧАСНОМУ БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЙ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ." Financial and credit activity problems of theory and practice 5, no. 40 (November 8, 2021): 145–55. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.244917.
Full textAbstract:
Анотація. Проаналізовано історичний процес і фактори, які сприяли становленню та розвиткові принципу превалювання сутності над формою у світовій і вітчизняній практиці ведення бухгалтерського обліку, його впливу на ведення бізнесу як в окремих країнах, так і в міжнародному бізнесі. Організація і ведення бухгалтерського обліку базується на сукупності принципів бухгалтерського обліку, які повинні забезпечити якісний облік фактів господарської діяльності і як наслідок перетворення цієї інформації у фінансову звітність, яка служить джерелом інформації для ухвалення управлінських рішень різними категоріями користувачів фінансової та економічної інформації, у тому числі суб’єктами міжнародного бізнесу. Одним із таких принципів виступає принцип превалювання сутності над формою. Досліджено філософську основу формулювання і застосування принципу превалювання сутності над формою. Доведено, що у формулюванні принципу превалювання сутності над формою здійснено поєднання несумісних в діалектичному плані понять. А саме сукупність внутрішніх, стійких і визначальних зв’язків, що відображають основні риси й тенденції розвитку об’єктів і процесів, у цьому разі бухгалтерського обліку і фінансової звітності в господарських операціях превалює над способом існування та вираження змісту, організації та структури бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Таке поєднання діалектично несумісних категорій може призводити до різних інтерпретацій сутності бухгалтерських записів і як наслідок змісту фінансової звітності. Розглянуто випадки застосування і використання принципу превалювання сутності над формою як у нормативних документах, так і у практиці бухгалтерського обліку. Проаналізовано основні переваги і недоліки застосування принципу превалювання сутності над формою в теорії і практиці бухгалтерського обліку під час ведення фінансово-господарської діяльності та міжнародного бізнесу. Дослідження показали, що застосування принципу превалювання сутності над формою підвищує суб’єктивізм в обліку і багато в чому визначається кваліфікацією бухгалтера, який приймає професійне судження і його морально-етичними якостями. Виявлено основні причини виникнення конфліктних ситуацій у разі застосування принципу превалювання сутності над формою та запропоновано шляхи подолання наявних протиріч, які виникають у процесі відображення фактів господарської діяльності в бухгалтерському обліку між їхніми юридичним (документальним) оформленням та економічним змістом. Ключові слова: методологія, принцип, сутність, зміст, форма, бухгалтерський облік, міжнародний бізнес, міжнародні відносини. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 1; бібл.: 25.
35
Пильгун, Наталія Василівна, and Вікторія Ярославівна Антонюк. "ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ПРИНЦИП СУЧАСНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ." Історико-правовий часопис 17, no. 2 (March 30, 2022): 20–25. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/3.
Full textAbstract:
У науковій статті розкрито зміст верховенства права як фундаментального принципу сучасної держави. Проаналізовано наукові підходи щодо його тлумачення, визначено місце принципу верховенства права серед принципів правової держави, зокрема його зв’язок із принципом реальності прав і свобод громадян. У дослідженні зазначено, що Україна перебуває у процесі комплексного реформування й оновлення національної правової системи з метою наближення національного законодавства до європейських принципів і стандартів права. Незворотність європейського курсу та реалізації стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі закріплено в Конституції України як один з основних пріоритетів державної політики. Отже, відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою відображена в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
36
ДУТЧАК, Юрій, and Нікіта ДМИТРИШИН. "ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, no. 3 (January 16, 2021): 67–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.512.
Full textAbstract:
Стаття присвячена теоретичному дослідженню основних принципів, що гарантують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури. Зазначено, що педагогічні принципи є одними з основних чинників, що забезпечують досягнення запланованих результатів освітнього процесу. Встановлено, що педагогічні принципи можуть поділятися на групи у залежності від певної ознаки. Відзначено, що забезпечення якості професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури – це сукупність процедур та діяльності, що відповідають вимогам держави і суспільства та мають за мету гарантування й покращення ефективності надання магістрантам освітніх послуг, які передбачають формування їх професійно орієнтованих знань, вмінь та навичок, навчання фізичних вправ, розвиток фізичних здібностей та виховання морально-вольових якостей. Забезпечення якості професійна підготовка майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури ґрунтується на групах принципів: загальнодидактичних, організаційних і фізичного виховання. У групі загальнодидактичних принципів виокремлено: принципи актуальності, відкритості, гуманізації, демократизації, доступності, єдності теорії і практики, інформатизації, інтегрованості, креативності, модульності, неперервності, послідовності, фундаментальності. Принципи варіативності, мотивації, проблемності, поєднання колективних та індивідуальних форм навчання, самонавчання входять до групи організаційних принципів. До групи принципів фізичного виховання включено: принципи безперервності, гармонійного розвитку особистості, зв’язку з життєдіяльністю та/або з трудовою діяльністю, доступності та індивідуалізації, оздоровчої спрямованості, систематичності. Охарактеризовані означені принципи, що забезпечують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури.
37
Сєрих, Олена Василівна. "ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 104–11. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.16.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню понять, особливостей професійної етики державних службовців. Державна служба як специфічний вид публічної служби має особливості етичних норм, яких мають дотримуватися державні службовці під час виконання своїх професійних обов’язків. Відсутність єдиного підходу щодо доктринального визначення поняття «професій- на етика державного службовця» також зумовлює актуальність дослідження. Проаналізовані різні визначення поняття професійної етики державних службовців. Професійна мораль дер- жавних службовців – це особливості моральної свідомості, поведінки державних службовців, взаємовідносин з іншими особами, які зумовлені державно-службовою діяльністю. Акцентується увага на тому, що визначення морально-етичних засад поведінки державних службовців неможливо без урахування особливостей державної служби та місця державного службовця в суспільній діяльності. Державні службовці мають особливе суспільне призна- чення, цілі, завдання, які зумовлені особливостями їхньої професійної діяльності. З’ясовано, що існують особливості діяльності державних службовців у залежності від їх видів. Відповід- но до видових і родових класифікацій виділяються етичні стандарти поведінки залежно від галузі проходження державної служби. Зроблено висновок, що державні службовці в професійній діяльності потенційно мають конфлікти, складні ситуації, корупційні ризики, що вимагає наявності не лише професійних (ділових), психологічних якостей, освітнього рівня, а й моральних якостей. Під час виконан- ня своїх посадових обов’язків державні службовці мають усвідомлювати, що вони зобов’я- зані вірно служити народові України й гідно нести звання державного службовця. Запропоновано під професійною етикою державних службовців розуміти систему мораль- них і правових вимог, принципів, яких повинні дотримуватися державні службовці під час виконання завдань і функцій держави на професійній основі. Професійна етика окремих груп державних службовців відображує видові та родові особливості державної служби, що має бути враховано у відповідних нормативно закріплених правилах етичної поведінки дер- жавного службовця та під час розроблення теоретичних положень етики професійних груп державних службовців.
38
Абрамова, Анастасия Владимировна. "THE POSSIBILITY OF LIBERAL EUGENICS: ABSOLUTISM OF MORALITY VS PARTICULARISM OF MORALITY." ΠΡΑΞΗMΑ. Journal of Visual Semiotics, no. 3(29) (June 18, 2021): 19–38. http://dx.doi.org/10.23951/2312-7899-2021-3-19-38.
Full textAbstract:
Статья посвящена вопросам евгеники, актуальность которых обусловлена не только научной притягательностью предмета исследования, но и определённым социальным и политическим контекстом. Этическая коммуникация по этому поводу отражает полярные мнения, анализ которых необходим для создания системы моральных требований в рамках сопоставления с классическим пониманием морали. Исследуя проблемы либеральной евгеники, автор статьи ставит перед собой две основные задачи: 1) определить, что включает в себя понятие «моральная система», ограничивая действие моральных запретов (партикуляризм морали) или, наоборот, рассматривая негативные нравственные нормы как всеобщие и универсальные (абсолютизм морали); 2) установить, возможны ли в этой связи евгенические «вмешательства», связанные с «улучшением» человека, или они принципиально недопустимы. В ходе решения первой задачи автор приходит к выводу, что либеральная евгеника не противоречит индивидуально-перфекционистской морали: моё желание реализуемо, если оно никак не ущемляет интересы других людей и не причиняет им вред. Следовательно, классическое понимание морали, претендующее на универсальность и общезначимость, в данном случае изживает себя и в условиях прикладных исследований неприемлемо, так как моральные нормы здесь идеализированы и абстрагированы от конкретной человеческой жизни. Поэтому в рамках исследования второй задачи автор полагает, что моральная переориентация необходима, замечая при этом, что полная легализация может привести к стиранию границ представлений о добре и зле. Кроме того, в случае патерналистского подхода мораль должна основываться на принципе предосторожности, связанном с ответственностью перед будущими поколениями, что заставляет возвращаться к абсолютным моральным запретам. Автор показывает, что неугасающий интерес к евгеническим исследованиям порождён стремлением человека к совершенствованию. Основываясь на анализе моральных дилемм, представленных в конкретных казусах, автор статьи доказывает, что, несмотря на заманчивость евгенических перспектив, они могут иметь непредсказуемые последствия. Исследование позволяет сделать вывод о том, что сила морального абсолютизма в связи с этим остается значимой, даже несмотря на то, что подвергается критике. Тем не менее, моральная допустимость вмешательств в генные структуры человека и его эмбрионов может быть оправдана. Однако с учетом того, что невозможно объять и предвидеть все случаи конкретной человеческой жизни, здесь речь не идёт о выработке критериев, так как со временем это приведет к их безграничному и неконтролируемому увеличению. Чтобы не допустить размывания границ морально дозволенного, выходом из ситуации, который предлагает автор, может стать партикуляризация морали. Это не новая моральная система, а своего рода «негативный пояс эвристики», дающий возможность этически обосновывать каждый уникальный случай в либеральной евгенике. Зафиксирована необходимость семиотической диагностики границ морально дозволенного в каждом уникальном кейсе. Questions of eugenics still remain relevant, which is not only due to the scientific appeal of the subject of the research, but also has a certain social and political subtext. Ethical communication includes a different number of opinions on this issue: their analysis is important for creating a system of moral requirements in comparison with the traditional, classical understanding of morality. In order to talk about the possibility of liberal eugenics, the author of the article sets two main tasks: 1) to determine what the concept “moral system” includes, isolating the boundaries of the action of morality (particularizing) or, conversely, making it universal in its prescriptions (absolutizing); 2) to establish whether eugenic “interventions” associated with genetic variability are possible in this regard, or they are unacceptable. In the course of solving the first problem, the author comes to the conclusion that the logic does not contradict the individual-perfectionist morality: my desire is realizable if it does not infringe on the interests of other people and does not cause them any harm. Consequently, the traditional (classical) understanding of morality, which claims to be universal and universally valid, has outlived itself, and in the context of applied research is unacceptable since moral norms are idealized and abstracted from a specific human life. Therefore, within the framework of the study of the second task, the author believes that moral reorientation is necessary. However, full legalization can lead to the blurring of the boundaries of ideas about good and evil, and, in the case of a paternalistic approach, morality should be based on the precautionary principle associated with responsibility to future generations, which in this case forces us to return to absolute moral restrictions. Human curiosity generates a desire for eugenic research: the author of the article, by analyzing the moral dilemmas presented in specific cases, demonstrates that despite the fact that eugenic prospects seem quite tempting, they are fraught with certain “pitfalls” that can have unpredictable consequences. Therefore, even if moral absolutism does not stand up to criticism, its power remains significant. There is no doubt that the moral permissibility of interventions in the gene structures of potential members of the community should have its own limits of “justification”: if universal criteria are developed, their number will increase over time because it is impossible to grasp and anticipate all the cases of a particular human life, and this will lead to the blurring of the boundaries of the morally permissible. Therefore, the particularism of morality, as a way out of the situation, is not a new moral system, but a kind of a negative belt of heuristics that helps to ethically justify each specific unique case in liberal eugenics. The necessity of semiotic diagnostics of the boundaries of the morally permissible in each unique case has been fixed.
39
Nikolenko, Vadym. "АФІНСЬКА ДЕРЖАВА ТА ДЕМОКРАТІЯ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ АРИСТОТЕЛЯ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.15421/352010.
Full textAbstract:
За допомогою енциклопедичного підходу проаналізовано погляди філософа стосовно різноманітних аспектів улаштування суспільного життя. Зокрема, за однією із класичних праць ученого – «Афінська політія» – узагальнено його ідеї щодо етичної, економічної, насамперед політичної сфер життєдіяльності соціуму. Висвітлено деякі теоретико-методологічні аспекти організації та проведення ним наукових досліджень. Стисло розглянуто прикметні особливості диференціації соціально-політичних поглядів Аристотеля і Платона, а також їх діаметрально протилежні думки стосовно соціальної природи приватної власності, індивідуальних прав людини тощо. Зауважено ідеї Аристотеля щодо бажаних (монархія, аристократія, політія) і небажаних форм державного правління (тиранія, олігархія, демократія) та його системоутворювальних завдань. Ідеться насамперед про обов’язок держави і суспільства створювати справедливі, комфортні умови життя для пересічної особи з метою сформувати її моральні чесноти. Також деталізовано думки Аристотеля стосовно дифузії влади, питань громадянства, найоптимальнішої моделі соціальної структури, важливості середнього класу, диференціації фізичної та розумової праці, специфіки організації дозвілля, особливостей станової диференціації соціальних функцій тощо. На цьому тлі охарактеризовано позиції резонансних політичних діячів того часу – Есхіна, Перикла, Солона та ін. – щодо релевантних характеристик і переваг державного устрою Давніх Афін, а також затребуваних форматів соціальної взаємодії між бідними та багатими, актуальності ресурсу довіри, специфіки політичного гумору та інших важливих аспектів організації суспільного життя. Крім того, порушено й інші найрезонансніші питання функціонування Давніх Афін, а саме: політичного абсентеїзму, остракізму, найзатребуваніших атрибутивних властивостей як пересічних громадян, так і державних діячів. Окремо наголошено на уявленні зазначених історичних постатей стосовно побудови демократичної моделі суспільного життя, а також її системоутворювальних перевагах і прикметних недоліках. Загалом у статті деталізовано новаторський характер демократичної моделі організації соціально-політичного життя у Давніх Афінах, зважаючи на принципи лотократії.
40
Костіна, Тетяна. "Категорія ставлення у психологічній науці: компоненти ставлення до гендерної нерівності." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 132–43. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-132-143.
Full textAbstract:
У статті представлено результати теоретичного аналіз категорії ставлення у психологічній науці. Визначено основні підходи до вивчення даного феномену: ставлення як прояв екзопсихіки (О. Лазурський), ставлення як структурні першоелементи особистості (В. Мясищев), ставлення як переживання (С. Рубінштейн), ставлення як установка (Н. Сарджвеладзе) та ін. Зазначено, що у зарубіжній психології ставлення досліджується у межах соціальних установок та позначається терміном «socialattitude». Визначено, що ставлення виражає зв’язок між об’єктом та суб’єктом, може мати різну модальність (позитивну, негативну, нейтральну) та інтенсивність. Проведений аналіз показав, що в основі ставлення більшість вчених виділяє наявність тієї або іншої потреби, інтересу (бажання), що тісно пов’язано із ціннісними структурами особистості. Зазначено, що у ході соціалізації у особистості формуються т.з. оціночні ставлення (моральні еталони), на які спирається людина для оцінки власних дій. Підкреслено, що при аналізі ставлення особистості доцільно використовувати дві категорії психічного: процесуального (розгортання у часі та просторі) та потенційного (прихований, латентний, що може відбутись за певних обставин). Описано сутнісні характеристики ставлень особистості (за В. Мясищевим): цілісність, активність, усвідомленість та вибірковість. Зазначено, що ставлення особистості до світу (за С. Рубінштейном) відбувається на рівні безпосереднього переживання (емоційний відгук) та абстрактному рівні – «світоглядні почуття»: світогляд, ідеології, принципи, правила поведінки тощо, які людина приймає на теоретичному (абстрактному) рівні. Визначено, що формою вираження ставлення можуть стати не лише емоція, почуття, переживання – це може відбутись на рівні дії та вчинку, це означає, що ставлення вміщує в собі і спонукання до дії. Визначено компоненти ставлення до гендерної нерівності: когнітивно-інформаційна, емоційно-ціннісна, мотиваційно-конативна. Наголошено на необхідності психологічного аналізу ставлення особистості до гендерної нерівності у сфері досліджень гендерної проблематики.
41
Боярська-Хоменко, А. В., and С. С. Науменко. "ПРОГРАМА НАВЧАННЯ ГРАМОТИ ДЛЯ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ КИТАЮ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 55 (2020): 63–75. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.05.
Full textAbstract:
У Китаї розроблено Ключову національну стратегію, згідно з якою освіта переорієнтована на високу якість, розвиток цілісного підходу гармонійного розвитку особистості учнів, які повинні перейнятися духом новаторства, діловими здібностями й розвивати моральні, інтелектуальні, фізичні та естетичні аспекти. Міністерство освіти Китаю також підтримало позицію індивідуального підходу до кожного учня та урахування його фізичного і психологічного розвитку. Реформа має на меті створення сприятливого освітнього середовища для розвитку кожного учня, активне дослідницьке навчання, підвищення гнучкості і різноманітності курсів. Серед усіх предметів освітньої програми грамота визначена як найбільш фундаментальна для успішного засвоєння інших освітніх областей і цілісного розвитку особистості дітей, незамінну стратегію для збереження культурної спадщини, національної єдності і творчості. Програма визначила такі принципи навчання: залучати всіх учнів до освітнього процесу і розвивати їх інтелектуальні здібності, розуміти особливості мовної і літературної освіти, пропагувати незалежне навчання, спільне навчання та навчання на основі запитів учнів, ураховувати їх індивідуальні відмінності і потреби у навчанні, створювати навчальні програми, засновані на відкритості і життєздатності. Такі позитивні зміни в педагогічній практиці створюють сприятливе освітнє середовище, яке пристосовується до різного темпу навчання учнів. Програма покликана розвивати широкий спектр навичок учнів, таких як літературна грамотність, фінансова грамотність, математична грамотність та наукова грамотність. Програма забезпечує інклюзивне освітнє середовище, яке може залучити обдарованих учнів з точки зору педагогічних стратегій (наприклад, індивідуалізоване навчання, дослідницьке навчання і незалежне навчання), збагачені матеріали для читання і динамічні, множинні оцінки). Основними проблемами впровадження нової програми навчання грамоти є такі: недостатня компетентність вчителів, складність трансформації глибоких традицій з педагогіки передачі і колективізму до педагогіки конструктивізму, велика наповнюваність класів у Китаї веде до перенавантаження вчителів.
42
SABAT, Nadia, and Natalia SABAT. "ДУХОВНО-МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА." Освітні обрії 48, no. 1 (March 29, 2019): 61–65. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.61-65.
Full textAbstract:
У статті розкрито роль духовно-моральних цінностей у професійному становленні особистості майбутнього соціального працівника. Охарактеризовано соціальну роботу як особливий вид діяльності, що базується на принципах гуманізму, віри у власні сили людини, визнання права кожного на самовизначення, створення рівних можливостей. Доведено, що у практичній діяльності соціального працівника разом з професійними знаннями вагому роль відіграють особистісно-моральні якості: чесність, совість, об’єктивність, справедливість, тактовність, пильність і спостережливість, толерантність, витримка і самовладання, доброта, любов до людей, терпіння, комунікабельність, оптимізм; розкрито сутність основних з них. Простежено зв’язок духовно-моральних цінностей соціального працівника з його ціннісними орієнтаціями. Охарактеризовано засоби формування духовно-моральних цінностей у процесі фахової підготовки майбутнього соціального працівника.
43
СЕВРУК, Ірина, and Юлія СОКОЛОВСЬКА. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТИЧНИХ НОРМ У ЗОНАХ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 260–75. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.17.
Full textAbstract:
Метою дослідження є аналіз наявних інституціональних форм забезпечення морально-етичних норм у зонах ведення бойових дій, зокрема в Україні, виявлення певного кола проблем щодо реалізації закріплених даними інституціональними формами морально-етичних приписів та норм у соціальних та воєнних практиках сучасної України. Методологія. У дослідженні на основі міждисциплінарного та конкретно-історичного підходів здійснено аналіз інституціональних форм забезпечення етичних норм у зонах ведення бойових дій з урахуванням світового та вітчизняного досвіду. Головна увага надається розглядові сформованих на теренах України відповідних механізмів та соціальних інститутів, функціонування яких здатне забезпечити додержання морально-етичних норм під час ведення бойових дій на теренах нашої країни. При проведенні дослідження було використано методи філософської рефлексії, аналізу, синте- зу, аналізу документів, моніторингу, спостереження. Контекстом даного дослідження є реалії ведення бойових дій в сучасній України. Своєрідність отриманих результатів: 1) Визначено наявні в Україні основні механізми та соціальні інститути, метою функціонування яких є забезпечення морально-етичних норм та принципів у зонах ведення бойових дій. 2) Виявлено низку системних проблем, пов’язаних з прикладними аспектами функціонування визначених соціальних інститутів та механізмів на основі аналізу українських реалій, починаючи з подій 2014 і по березень 2022 років включно. 3) Обґрунтовано провідну роль принципу гуманізму, який має стати домінуючим у зоні ведення бойових дій. 4) Моніторинг сьогодення демонструє наявні у різноманітних соціальних та військових практиках деформації, пов’язані з порушенням принципу гуманізму, що здатне привести до значних ризиків. 5) Обґрунтовано залежність ефективності функціонування означених соціальних інститутів та механізмів від наявного рівня морально-етичної та правової культури суб’єктів соціальної взаємодії у зоні ведення бойових дій. 6) Обґрунтовано тезу про наявну поляризацію українського суспільства за морально-етичною ознакою. Головною перспективою дослідження є пошук оптимальних механізмів практичного втілення в різноманітні соціальні та військові практики інституціонально закріплених морально-етичних норм та принципів у зонах ведення бойових дій на теренах України. Проведене дослідження відкриває чисельні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного та науково-практичного спрямування.
44
Дуюнова, Тетяна Василівна, and Людмила Володимирівна Півненко. "КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 161–65. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.24.
Full textAbstract:
У статті досліджено поняття та зміст основоположного конституційного принципу презумпції невинуватості. Визначено його місце та роль у сфері кримінaльного судочинства. Зазначено, що принцип презумпції невинуватості – це закріплена у Конституції України й у Кримінальному процесуальному кодексі України правова гарантія, яка виступає запобіжником формування передчасної обвинувальної позиції у суб’єктів кримінального процесу. Презумпція невинуватості розглядається як один із базових демократичних принципів кримінального процесу, що має самостійне значення та виконує роль «захисного механізму» від незаконних дій державних органів і посадових осіб, котрі ведуть кримінальний процес. Структурними елементами презумпції невинуватості виступають: правило про недопустимість доказів; правило про обов’язок доведення вини; норми, що зaбезпечують свободу оскарження в aпеляційному та кaсаційному порядку вироку та інших судових рішень; правило про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням. Зазначено, що належна реалізація принципу презумпції невинуватості спряє виконанню завдань кримінального судочинства у сфері охорони прав учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Презумпція невинуватості забезпечує право особи, щодо якої сформульовано обвинувачення, на незалежний і безсторонній суд, оскільки є одним із елементів справедливого судового розгляду.
45
Авдеева, Ирина Александровна. "Императив моральной ответственности Г. Йонаса как нравственный ответ прошлому за будущее." Горизонты гуманитарного знания, no. 5 (February 2, 2020): 47. http://dx.doi.org/10.17805/ggz.2019.5.3.
Full textAbstract:
<p>В статье рассматриваются основные моменты концепции ответственности Ганса Йонаса в аспекте ее императивного содержания как содержания универсального и всеобщего принципа, полагающего ответственность базовой этической категорией для новой этики. Принцип ответственности представлен как один из вариантов переосмысления традиционной для этики категории ответственности в субъект-субъектных отношениях. Подобное переосмысление было вызвано потребностью выработки новой этики в силу необходимости этического анализа негативного опыта прошлого и созданием ориентиров для настоящего с целью сохранения будущего. Это происходило вместе с переосмыслением места субъекта и объекта ответственности применительно к действию принципа ответственности и определению временных границ ответственности.</p><p>Концепция ответственности у Г. Йонаса представлена как неоднозначная, комплементарная, что отражено в содержании императива, предлагаемого философом. Принцип ответственности утверждается не просто как универсальный, но как всеобщий и глобальный, категорический в своей безусловной необходимости, ориентированный на оценку последствий деятельности. Однако категоричность не снимается гипотетичностью, а значимость индивидуального действия отнюдь не обесценивается значимостью коллективной цели. Таким образом, эта концепция стала яркой попыткой создания новой этики перед лицом новых технологических угроз и основанием для построения этического отношения к социально-политическим практикам, выступая в качестве нового универсального подхода наряду с другими концепциями ответственности, выработанными также на основе оценки прошлого опыта с целью предупреждения негативных последствий в будущем и поиском ответов на вызовы новой техногенной цивилизации.</p>
46
Бауер, М. Й. "Морально-етичні принципи філантропічного служіння довкіллю." Політологічний вісник, Вип. 13 (2003): 295–305.
Find full text
47
Євдокимова, Валентина. "АРХЕТИПИ ПРИНЦИПІВ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ НА ПРИКЛАДІ УДОСКОНАЛЕННЯ АДРЕСНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 97–107. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-97-106.
Full textAbstract:
Розглянуто основні підходи до призначення та виплати адрес- ної соціальної допомоги в Україні.
Звернено увагу на те, що незважаючи на удосконалення надання адресної соціальної допомоги, ефективність їх виплати залишається проблемою.
Розглянуто принцип удосконалення соціальної справедливості при наданні адресної соціальної допомоги з точки зору морально-етичних підходів.
Особливої уваги надано принципу практичного впровадження адресно- сті, якими керується українська держава при наданні соціальної допомоги.
Визначено з соціологічної точки зору недоліки і переваги впровадження першої адресної соціальної програми в Україні, а саме, впровадження про- грами надання субсидій на житлово-комунальні послуги, яка почала діяти з 1995 р.
Окреслено, що в Україні вже існують випадки повернення соціальних ви- плат у бюджет за недобросовісний характер їх отримання.
Наведено одностайну думку науковців щодо удосконалення системи со- ціальних виплат і допомог в Україні задля досягнення соціальної ефектив- ності суспільства.
Розглянуто позитивні приклади морально-етичних та культурних підхо- дів самовизначення щодо оформлення адресної соціальної допомоги.
Обґрунтовано необхідність застосування морально-етичного підходу до громадян, які претендують на отримання адресних соціальних допомог, зо- крема, за запитом до правоохоронних органів. Якщо соціальна поведінка не відповідає загальноприйнятим стандартам поведінки, пропонується заміни- ти адресну соціальну допомогу непривабливими для суспільства роботами з виховною метою, метою дотримання принципу соціальної справедливості і надання засобів до існування.
48
Хохлов, А. С. "ЕНТЕЛЕХІЯ МИСТЕЦТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ЗМІН." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.2) (September 28, 2021): 211–19. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-211-219.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню пріоритетних напрямків руху й розвитку сучасного суспільства в умовах глобалізаційних змін, визначення та осмислення яких передусім має на увазі та ставить на чолі своєї значущості економічні, соціальні, політичні, екологічні, технологічні та техногенні відносини. Високий рівень політичних, технологічних, наукових досягнень має інтенсивний вплив на формування й розвиток особистості окремої людини та її як фундаментальної складової суспільства і світу в цілому, вказуючи на необхідність й на негативні дії глобалізаційних процесів. Не зважаючи на первинну актуальність праць Даріо Салас Соммера у середині та кінці ХХ-го століття, його розуміння сучасного суспільства розглядаються науковцями сучасності та у статті; вони можуть бути перенесені на реалії сьогодення, висвітлюючи принципи моралі суспільства, підкреслюючи його матеріальний, культурний та духовно-моральний егоїзм. Проаналізовано і трактовано поняття «ентелехії» відносно філософії Арістотеля. Встановлено зв’язок між філософським значенням ентелехії та її педагогічним використанням. Ентелехія — це не лише те, що рухає формою, не лише сутність предмета або явища, а має розумітися із вагомою складовою активності свого конотату, яка в рамках художньо-естетичного навчання є не тільки базою та засадами знань, понять і уявлень, але й активним рушієм та реалізатором цілей навчання засобами мистецтва – формування художньо-естетичного потенціалу, сили та енергії високоморальної особистості, здатної на подальший саморозвиток та кращі зміни у суспільстві; розвиток внутрішнього світу людини, її естетичної свідомості; культурне, моральне та духовне пробудження.
49
Usyk, Alla. "Традиція та ідентичність у китайській філософії." Multiversum. Philosophical almanac, no. 5-6 (November 28, 2019): 94–103. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.5-6.07.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання особливостей глобалізаційного процесу на прикладі китайської традиційної культури. Зокрема автор зосереджує увагу на актуальному для сучасного філософського дискурсу питанні щодо способів поєднання нацією принципів культурної та соціальної традиційності зі світовими тенденціями постмодерного індустріального суспільства. Доводиться на прикладі китайської традиції, що на даному етапі розвитку Китаю вдається успішно застосовувати позитивні тенденції глобалізації у своїх національних інтересах, зокрема економічних, не втрачаючи при цьому культурної національної ідентичності. Автор обстоює думку, що ядром етнічної ідентичності китайців, їхньої несхожості на представників будь-яких інших культур, стало конфуціанство, яке являє собою фундаментальне етико-соціальне вчення, що століттями формувало суспільні, культурні, моральні тощо цінності китайського етносу. Конфуціанська культура заснована на світському понятті «доброчесного мужа», носія головних моральних властивостей: справедливості і гуманності. Автор доходить висновку, що засадничим принципом глобальних процесів щодо китайської культури є опертя виключно на національні традиційні ментальні образи, які є навіки сталими, перманентними і непорушними. Стверджується, що сучасний стан інтеграційних та інноваційних процесів китайського суспільства має своєю передумовою активний пошук способів і шляхів розвитку соціокультурних інновацій на тлі економічної та культурної глобалізації, прагнення до модернізації та індустріалізації власної економіки та суспільства з метою розвитку його внутрішніх потреб, спираючись виключно на цінності традиційної культури.
50
Рашидова, С. С. "МІСЦЕ ХУДОЖНЬОЇ ПОТРЕБИ В ФОРМУВАННІ, РОЗВИТКУ І ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ ОСОБИСТОСТІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, no. 3 (December 30, 2021): 260–70. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-260-270.
Full textAbstract:
У статті розкривається дослідницько-концептуальна позиція автора, що розвиток, виховання, формування особистості слід починати із потребнісно-мотиваційної сфери, яка, в свою чергу, формує ціннісну. Акцентуючи увагу на художньо-естетичному вихованні, автор наголошує, що основними засобами художньо-естетичного виховання і формування художніх потреб є мистецтво, художня література. Формування художніх потреб розглядається як основа художньо-естетичного виховання. Розглядаючи проблему в такому ракурсі, потребнісний підхід виступає методологічною основою як у вихованні в цілому, так і в художньо-естетичному вихованні зокрема. А художня потреба розглядається як культурна, духовна потреба і як інтегративне утворення, що синтезує у собі різні форми свого вияву (як потреба в художній творчості; як потреба у самореалізації; як потреба в освоєнні культурних цінностей; як потреба в катарсисі тощо).
Стала художня потреба розвиває спектр почуттів, формує моральний вчинок, моральну думку, є джерелом як художньо-естетичного виховання, так і виховання в цілому. Потреба у художній літературі й сама художня література сприяє формуванню морально цілісної особистості (К. Д. Ушинський).
Сутність художньої потреби виявляється в її дієвому, активному характері, спонуканні до творчості. Саме тому формування художніх потреб займає перший щабель в системі художньо-естетичного виховання і є основою для розвитку і формування особистості в цілому. Особливу роль в цьому процесі займає художня література, адже образне мислення, яке розвиває художня література і словесна творчість, – «необхідний етап переходу до мислення поняттями» (В. О. Сухомлинський).
Розкрито механізм, принципи і методи формування художніх потреб в системі естетичного виховання.