Journal articles: 'Примусові роботи'

1

Severinova, O. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УРСР У ПЕРЕДВОЄННИЙ ПЕРІОД." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 13–21. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.02.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню особливостей забезпечення дисципліни в збройних сил УРСР у передвоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. Визначено, що командно-примусові методи в аналізований період придбали самодостатнє значення. Особливо яскраво це проявилося в насадженні військової дисципліни після радянсько-фінляндської війни. Примусові заходи все більше стали переважати над методами переконання. У свою чергу, крайні заходи примусу хвилювали людей, негативно відбивалися на свідомості особового складу Червоної Армії. Наголошено, що у розглянутий період командно-примусові методи придбали самодостатнє значення. Особливо яскраво це проявилося в насадженні військової дисципліни після радянсько-фінляндської війни. Примусові заходи все більше стали переважати над методами переконання. У свою чергу, крайні заходи примусу хвилювали людей, негативно відбивалися на свідомості особового складу Червоної Армії. Підводячи підсумки розгляду змістовно-організаційних аспектів політичної роботи в розглянутий період, слід ще раз підкреслити її основні напрямки. Одним з основних напрямків політичної роботи в Червоній Армії було агітаційно-пропагандистська робота. В рамках цієї роботи можна виділити наступні аспекти: по-перше, пропагандистське забезпечення гасла про непереможність Червоної Армії, яке зводилося до спрощеного трактування «шапкозакидальних» настроїв. І лише «кривава баня» фінляндської війни змусила військово-політичне керівництво переглянути оцінки мощі Збройних Сил Радянського Союзу. Зроблено висновок, що одним з основних напрямків політичної роботи в Червоній Армії було агітаційно-пропагандистська робота. В рамках цієї роботи можна виділити наступні аспекти: по-перше, пропагандистське забезпечення гасла про непереможність Червоної Армії, яке зводилося до спрощеного трактування «шапкозакидальних» настроїв. І лише «кривава баня» фінляндської війни змусила військово-політичне керівництво переглянути оцінки мощі Збройних Сил Радянського Союзу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Чернявський, В. В. "Депортація населення Миколаївської області на примусові роботи до Румунії." Гілея, Вип. 17 (2008): 50–59.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Галан, В. О., and С. В. Фоміна. "МЕЖІ ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 26, 2022): 61–77. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.717.

Full text

Abstract:

Галан В. О., Фоміна С. В. Межі правової регламентації політики ЄС у сфері охорони здоров’я: права людини, вакцинація і Covid. – Стаття. У процесі роботи досліджується проблематика примусової вакцинації в праві Європейського Союзу. Розглянуто співвідношення суспільної необхідності примусової вакцинації та неприпустимості обмежень прав людини. Прослідковано суперечність між недоторканнимиправами людини як цінністю Європейського Союзу й введенням заходів примусового ме- дичного впливу на осіб. Досліджено зв’язок примусової вакцинації з такими елементами принципу верховенства права, як законність і пропорційність, окреслено відповідну прак- тику Європейського Суду з прав людини, Суду Справедливості й деяких інших інстанцій, проаналізовано нормативні акти, якими регламентується примусова вакцинація, а також указано на проблеми реалізації положень таких нормативних актів, запропоновано шляхи подолання неузгодженості між правами людини й необхідністю повсюдної імунізації. У результаті дослідження було зроблено висновки про необхідність зміни загального під- ходу до правового регулювання примусової вакцинації, а саме вказано на доцільність заміни санкцій за відмову від вакцинації на відповідні заохочення, а також висунуто припущення про ефективність проведення освітніх заходів із метою інформування осіб про вакцинацію, її необхідність і наслідки, а також про те, що загальна імунізація на сучасному етапі розвитку медичної науки є єдиним засобом захисту людства від інфекційних і вірусних хвороб. Оскільки метою діяльності Європейського Союзу є забезпечення сталого розвитку євро- пейського суспільства, європейське нормативне регулювання вакцинації потребує подаль- шого вдосконалення задля досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальни- ми правами окремої людини й відповідності таких медичних заходів положенням Конвенції про захист прав та основоположних свобод і Хартії основних прав Європейського Союзу. Зважаючи на проведений протягом роботи аналіз практики Європейського суду з прав людини, можемо вказати на те, що на відміну від практики Європейського суду з прав людини попередніх років у сучасних рішеннях Європейський суд із прав людини або не визнає примусову вакцинацію порушенням прав людини, або ж визнає таке порушення виправданим і пропорційним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Osmachko, Yuliia Oleksandrivna. "ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ КОГОРТИ УКРАЇНСЬКИХ ПІАНІСТІВ У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 36–50. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-3.

Full text

Abstract:

Питання розвитку музичного мистецтва української діаспори є не- від’ємною частиною національної музичної культури та освіти. Різ- номанітні соціальні й економічні труднощі, дві світові війни, полон, примусові вивезення, панування більшовицького тоталітарного режиму й стали тими історичними підставами для еміграції. Життя діаспори укладалося так, що частина українських емігрантів, зокрема й митців, змушена була рятуватися виїздом за кордон. Більшість тих, хто осе- лився у США та Канаді, згодом стали невід’ємною складовою части- ною населення цих країн. Саме північноамериканська українська діаспо- ра належить до найбільш організованої національної меншини у світі з високим рівнем освіти і культури. Провідна роль у цьому доволі склад- ному процесі належить українським митцям, зокрема піаністам, праця яких сприяла розквіту української музичної культури. Мета роботи полягає в розкритті історичних передумов появи українських піаністів на теренах Північної Америки. Методологія дослідження спирається на хронологічний та історичний методи, що дає змогу детально окрес- лити періоди становлення української діаспори в часовій послідовності. Наукова новизна полягає у більш глибокому вивченні передумов появи піаністів у діаспорі, їхнього життя та побуту, способів виживання, праці та, головне, мистецької діяльності. Висновки. Загалом усе багат- ство соціальних, освітніх, культурних та мистецьких надбань україн- ської діаспори Північної Америки засвідчує, що, незважаючи на доволі складні матеріальні та соціальні умови, музиканти-переселенці постій- но підтримували музичну складову частину свого буття на чужині. У процесі розвитку музичного мистецтва та освіти діаспори вагому роль відіграли митці, зокрема й піаністи, творчі здобутки яких мають важливе історико-культурне значення не лише для національного, а й світового мистецького простору, а їхня яскрава педагогічна, концерт- на діяльність й активна громадянська позиція сприяють утвердженню української культури серед чужоземного населення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Pacheva, Mariya. "Болгарські села Північного Приазов’я у 1941-1943 роках: німецька окупація в етнічному вимірі." Eminak, no. 3(31) (October 1, 2020): 141–54. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2020.3(31).443.

Full text

Abstract:

Аналізу піддано політику окупаційної німецької влади стосовно жителів болгарських сіл Північного Приазов’я. Виявлено, що й у рідному селі, і на примусових роботах у Німеччині, місцеві болгари не мали помітних преференцій за національною ознакою порівняно з іншими жителями регіону. Єдина обставина, що вирізняла болгар, – можливість встановлення зв’язку з історичною батьківщиною з метою пошуку захисту та допомоги. Щоправда, використання цієї можливості не набуло великого поширення. Одним з її виявів стала спроба репатріації деякої кількості таврійських болгар на історичну батьківщину, що завершилася їх примусовим поверненням до СРСР у 1945 р.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Мелащенко, Ю. П., and Л. М. Гридковець. "Рівень психологічного благополуччя у працюючих жінок-матерів." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 47, no. 1 (August 25, 2021): 53–63. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2021.47.05.

Full text

Abstract:

У сучасному світі велике значення надається працевлаштуванню людини та її професійній реалізації. Жінки все більш активно входять у сферу не тільки професійної реалізації, а також політики. Водночас репродуктивна функція жінки є частиною її іншого значного покликання, а саме – матері. Проблематика ролі психологічного благополуччя у працюючих жінок-матерів набуває все більшої актуальності. Саме від вирішення цього питання залежить не лише розвиток родини жінки, але й суспільства в цілому. У нашому дослідженні були виділені такі категорії жінок-матерів віком від 23 до 40 років: жінки, які добровільно розпочали/продовжили професійну реалізацію після народження дітей; жінки, які добровільно обрали професію «матері та дружини»; жінки, які були вимушені обрати роботу без внутрішньої на те згоди; жінки, які вимушено мали відмовитися від професійної реалізації під тиском чоловіка чи родичів. Добровільно працюючі жінки переважно задоволені робочим графіком, системою заохочення, взаємодією з колегами інших відділів, змістом роботи. Натомість, жінки-матері, які вимушено розпочали трудову діяльність найчастіше мають негативне ставлення до графіку та умов роботи. Водночас, спостерігається значна втома жінок, які розпочали/продовжили професійну діяльність після народження дітей, про що свідчить той факт, що лише третина з них відчувають задоволеність життям. Найвищий рівень психологічного благополуччя спостерігається у жінок-матерів, які добровільно вийшли на роботу і прагнуть гармонійного поєднання сім’ї та кар’єрного зростання. Жінки, які добровільно обирають сім’ю також мають високі показники психологічного благополуччя, хоча і в меншій мірі. Найнижчі показники психологічного благополуччя спостерігаються у жінок, які перебувають під зовнішнім примусом щодо вибору сімейної реалізації без права на професійну реалізацію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Іващенко, Андрій, and Альона Іващенко. "СТРУКТУРА ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Society. Document. Communication, no. 6/2 (July 3, 2019): 77–94. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-77-94.

Full text

Abstract:

У статті розглядається поняття «позааудиторна робота університету», вона вивчається як особлива форма організації студентського життя поза розкладом занять у вищій школі на принципах зацікавленості та добровільності, що створює умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації майбутніх психологів. Позааудиторна робота є логічним продовженням аудиторних занять і проходить паралельно з ними. Вона допомагає успішно навчатись, розвиває ініціативу, сприяє розумовому, фізичному, естетичному зростанню, задовольняє культурні запити та спрямовує енергію на творчу корисну діяльність студентів, зокрема майбутніх психологів. На нашу думку, вона має найбільш ефективний вплив на ціннісну спрямованість особистісного саморозвитку майбутніх психологів. Значення позааудиторної роботи щодо особистісного саморозвитку майбутніх психологів зумовлене тим, що вона ґрунтується не на примусі, а на принципах добровільності, врахуванні їхніх інтересів, здібностей та прагнень. Проте у сучасних умовах в організації позааудиторної роботи вищої школи, вплив на особистісний саморозвиток студентів через недостатню розробку її змістової сторони й методичного забезпечення займає не пріоритетне місце. В процесі теоретичного аналізу особливостей структури позааудиторної роботи майбутніх психологів було виокремлено такі її складники: культурно-дозвіллєва діяльність за інтересами, спортивно-оздоровча діяльність, самостійна навчально-наукова діяльність, студентське самоврядування. З’ясовано, що за кількістю учасників виділяють такі форми позааудиторної діяльності: індивідуальні, групові, масові та комплексні. Характер позааудиторної роботи університету сприяє практичному застосуванню таких методів: інтерактивних, проблемних, проектних, методів стимулювання й мотивації, самоконтролю та самовиховання тощо. Позааудиторна робота сприяє формуванню моральних якостей майбутніх психологів, розвитку їх творчого потенціалу, формуванню особистісного стилю діяльності та поведінки, розвитку потреби та навичок самоосвітньої діяльності, вихованню здорового способу життя, розвитку вольових, лідерських та організаторських якостей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Voroshylova, I. V. "Теоретичні основи включення недержавних акторів до сфери дії міжнародного гуманітарного права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 29, 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.03.

Full text

Abstract:

Мета статті: коротко дослідити та проаналізувати сучасний стан виконання положень міжнародного гуманітарного права під час конфліктів, ускладнених ознаками асиметричності; процеси та чинники, що впливають на міжнародно-правовий статус недержавних учасників, та можливості їх включення до сфери дії міжнародного гуманітарного права. Наукова новизна роботи полягає в аналізі теоретичних аспектів міжнародно-правового статусу недержавних сторін конфліктів, що може бути використаний для подальших досліджень у цій сфері, а також при розробці механізмів поєднання елементів національного та міжнародного права для врегулювання неміжнародних збройних конфліктів. Висновки. У статті зроблено спробу дати відповідь на два питання: по-перше, яким чином недержавні учасники збройного протистояння можуть бути пов’язані нормами міжнародного гуманітарного права, а по-друге – чи достатньою мірою поведінка таких недержавних суб’єктів охоплюється міжнародним гуманітарним правом у його нинішньому вигляді. Перше питання стосується дефіциту легітимності, від якого страждають норми міжнародного права, що стосуються недержавних акторів. Ця проблема поширюється на весь спектр міжнародного права. Єдине рішення цієї проблеми, як здається, полягає у забезпеченні згоди, наскільки це можливо, недержавного суб’єкта взяти на себе зобов’язання, визначені нормами міжнародного гуманітарного права для сторін конфлікту. Друге питання стосується сфери дії міжнародного права щодо недержавних суб’єктів. Це означає, що багато насильницьких дій зазначених суб’єктів (зокрема, терористичні дії) не регулюються нормами міжнародного гуманітарного права. Хоча з цього не випливає, що ці дії взагалі не регулюються законодавством – навпаки, вся сукупність кримінального законодавства відповідної держави може охоплювати їх дії, тоді як право прав людини гарантує, що примусові дії держави залишаються у розумних межах. Проте на деяких театрах військових дій терористичні дії та масовані антитерористичні операції можуть спричинити такі збройні конфлікти, як, наприклад, асиметричні війни, що ведуться в Афганістані чи Іраку. У цьому випадку обмеження, накладені нормами міжнародного гуманітарного права, іноді розглядаються державою як односторонній механізм обмеження її свободи у досягненні своїх законних цілей. Однак ряд дослідників цієї проблеми наголошує, що, незважаючи на це, згідно з нормами міжнародного гуманітарного права у його теперішньому вигляді недержавні суб’єкти користуються досить обмеженим захистом. Якщо межа збройного конфлікту досягнута, будь-яка цивільна особа (недержавний актор), яка береться за зброю, аби виступити проти уряду, стає законною мішенню, а це, своєю чергою, означає, що будь-які процеси кримінального правосуддя мирного часу можна обійти. З іншого боку, брак волі недержавних акторів до визнання над собою дії норм МГП зумовлений, у першу чергу, браком інструментів для здійснення такого визнання, а також обмеженням способів реалізації власних інтересів таких акторів, які це визнання за собою тягне. З точки зору держави – сумніви щодо того, чи буде таке визнання своєрідним індикатором визнання правосуб’єктності актора в цілому і легітимізацією їхніх дій. Відтак, розглянуті аспекти вкотре вказують на прогалини у нормах міжнародного гуманітарного права та застарілість використовуваних практик, що не охоплюють увесь спектр сучасних конфліктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Корабель, М. Г. "Правове регулювання застосування виправних робіт щодо окремого кола осіб." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 114–18. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2414.

Full text

Abstract:

Покарання є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, у покаранні виражається від імені держави негативна оцінка вчиненого злочину й особи злочинця. Покарання повинно відповідати тяжкості вчиненого злочину, бути справедливим і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і достатній результат скоєного злочинного діяння. Пошук альтернативних видів покарань, які не пов'язані з ізоляцією особи від суспільства, є актуальним питанням для світового співтовариства. Це зумовлено негативними наслідками соціального, правового та морального характеру, що настають для осіб, яка відбувають покарання у виді позбавлення волі. Виправні роботи відповідають поставленим вимогам і є альтернативним видом покарання, яке не пов'язане з ізоляцією особи від суспільства, не спричиняє зазначених негативних наслідків. Виправні роботи відбуваються за місцем роботи засудженого, що дозволяє зберегти соціальні зв'язки особи, не потребує ресоціалізаціі, як після відбування покарання, пов'язаного з ізоляцією. Досліджуваний вид покарання, хоч і належить до числа майнових покарань, але, на відміну від штрафу, покладає на засудженого обов'язок упродовж певного проміжку часу мати постійне місце роботи. Що допомагає досягти поставлених перед покаранням цілей, а саме виправлення засудженого. Але відсутність усебічного правового регулювання зумовлює необхідність комплексного аналізу досліджуваного покарання та відмежування понять «виправні роботи» та «примусова праця», що є дискусійним у науковій літературі. У частині 2 статті 57 Кримінального кодексу України передбачено виключний перелік осіб, до яких виправні роботи не застосовуються. Доцільно звернути увагу на те, що в зазначеному переліку не зазначені безробітні та фізичні особи - підприємці, що суперечить Господарському кодексу України. У науковій статті розглянуто та запропоновано узгодження національного законодавства і частини 2 статті 57 Кримінального кодексу України, що необхідно для призначення та виконання виправних робіт як основного виду покарання щодо окремого кола осіб. Проведений аналіз чинного законодавства в науковій статті дозволив зробити висновки щодо необхідності внесення змін у Кримінальний кодекс України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Гуйван, П. "Питання взаємозв’язку та сутнісних відмінностей між регулятивними й охоронними правовідношеннями: історичний аспект та часові чинники." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 64–71. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2003.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена науковому вивченню актуального питання про сутнісні особливості розвитку та реалізації суб'єктивних повноважень правоволодільця та кореспондуючих обов'язків боржника в регулятивних і охоронних право-відношеннях. Надані загальні та глибинні характеристики відповідних відносин, за якими регулятивними є взаємодії, що встановлюють порядок правильної, належної поведінки суб'єктів цивільних відносин, тоді як охоронні - спрямовані на захист досягнутого, вони забезпечують правову можливість припинити порушення суб'єктивного права, усунення негативних наслідків такого порушення. Значна увага в роботі приділена відмежуванню досліджуваних взаємин за ознакою застосування до їх опосередкування темпоральних вимірів, зокрема інституту позовної давності. Встановлено, що позовна здатність, тобто властивість права бути реалізованим примусово в межах визначеного законом періоду, належить виключно зобов'язанням, які перебувають у порушеному стані. Що ж стосується регулятивних відносин, то, хоча до їхнього змісту закладені певні вимоги управненої особи й обов'язки іншої, такі вимоги не мають позовного забезпечення, на них не поширюється дія позовної давності. А передбачена в угоді можливість ужиття заходів примусового впливу має абстрактний характер і не передбачає державного примусу. У статті наданий детальний історичний аналіз становлення вчення про різну природу вказаних відносин, вивчені різні цивілістич-ні підходи до ключового питання: що відбувається із суб'єктивним право носія в разі його порушення. Автор критично оцінює теорію про перехід права внаслідок його порушення в так званий «напружений» стан, яка домінувала багато років. Теза про те, що після настання строку виконання нереалізоване право набуває позовного характеру і щодо його здійснення починається перебіг позовної давності за відповідними вимогами не узгоджується із сучасними правовими концепціями. На переконання автора, від моменту порушення регулятивне право припиняється, натомість виникає нове суб'єктивне право -охоронне, яке від часу появи має захисну примусову властивість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Ждан, М. Д. "ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРІВ ПРО ПРАЦЮ ТА ЗАБОРОНИ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 130–38. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.18.

Full text

Abstract:

Автор статті наголошує, що принцип свободи договорів про працю та заборони примусової праці є фундаментом євроінтеграційних процесів у контексті реалізації права на працю. Автор зазначає, що принцип свободи договорів про працю передбачає можливість добровільного обрання місця застосування здібності особи до праці або добровільної відмови від будь-якого працевлаштування. Досвід правового регулювання принципу свободи договорів про працю в Європейському Союзі показує також важливість екстериторіальності укладення договорів про працю. Як зазначає автор, це передбачає, що громадяни мають право шукати роботу в будь-якій країні Європейського Союзу, жити та працювати там без необхідності отримувати дозвіл на роботу, залишатися навіть після того, як закінчать працювати. Принцип свободи договорів про працю передбачає заборони всіх форм прямої та непрямої дискримінації у сфері праці. На думку автора, у цьому контексті важливою є практика Європейського Суду з прав людини, у якій здійснюється відмежування дискримінації у сфері праці та зловживання забороною дискримінації з боку працівників. Як зазначає автор, заборона примусової праці є провідним складником принципу свободи договорів про працю, що передбачає недопущення будь-якого застосування праці під загрозою покарання. Європейський досвід правового регулювання заборони примусової праці наголошує на необхідності посилення боротьби із різними формами примусової праці, зокрема пов’язаною із традиційними формами рабської праці, борговою кабалою, використанням нелегальної праці трудових мігрантів. На переконання автора, у контексті євроінтеграційних процесів в Україні актуальним є дослідження засобів ліквідації практики використання праці без укладення трудового договору, що за європейськими стандартам має ознаки примусової праці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Довгополий, Я. "Українці на примусових роботах у Третьому Рейху." Всесвіт, no. 3/4 (2001): 127–29.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Довгополий, Я. "Українці на примусових роботах у Третьому Рейху." Всесвіт, no. 3/4 (2001): 127–29.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Гуйван, П. Д. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБМЕЖЕННЯ В ЧАСІ ЗАХИСНОЇ ЗДАТНОСТІ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА." Знання європейського права, no. 4 (November 10, 2021): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.254.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню актуального наукового питання про тривалість суб’єктивного матеріальногоцивільного права й строки його здійснення. Позаяк нині в цивілістичній доктрині безспірною видається теза,за якою сплив позовної давності не тягне припинення матеріального правовідношення, вивчено проблему припи-нення юридичного обов’язку й відповідного суб’єктивного права, що становлять зміст правовідношення за загаль-ним правилом глави 50 Цивільного кодексу. Установлено, що після закінчення перебігу позовної давності мате-ріальне право не може бути примусово здійснене, але воно, не припиняючись за змістом, набуває так званого«натурального» характеру. Однак за таких обставин виникає питання: скільки часу буде існувати охоронно-пра-вове зобов’язання, що становить зміст подібного відношення? Адже вічне існування задавненого обов’язку, якийтим більше не можна виконати в примусовому порядку, не сприяє правовій визначеності й пожвавленню діло-вого обороту. Тож у роботі проведений серйозний аналіз теоретичних положень учених, які обстоювали теоріюпро припинення існування матеріального права з втратою цим правом суттєвої його характеристики – можливостіпримусової реалізації. Водночас ми відійшли від невірної по суті тези про пов’язаність періоду існування суб’єк-тивного матеріального права з тривалістю позовної давності й прискіпливо оцінили висновки про недоцільністьвічного існування незабезпеченого позовним захистом права. Доведено, що нормативне чи договірне задавнен-ня охоронного права, що втратило примусову здатність, безперечно, буде відповідати інтересам як суспільствав цілому, так і самого вірителя. Зроблено висновок, що на законодавчому рівні слід визначити якусь іншу суспіль-но прийнятну точку зворотного відліку, за якою вже повністю втрачається соціальний інтерес до існування само-го задавненого суб’єктивного права. Пропонується таким строком вказати п’ять років після закінчення перебігупозовної давності за відповідними вимогами. Факт, що максимальна тривалість задавненого суб’єктивного правамусить бути встановлена, на наше переконання, очевидний. Це сприятиме як визначеності матеріального оборо-ту, так і стабілізації самих відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Semerak, M. M., S. S. Lys, and O. H. Yurasova. "Аналіз основних засобів забезпечення водно-хімічного режиму АЕС." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 6 (June 27, 2018): 81–83. http://dx.doi.org/10.15421/40280615.

Full text

Abstract:

Водно-хімічний режим (ВХР) повинен бути спрямований на забезпечення і підтримання норм якості водного теплоносія і стану внутрішніх поверхонь обладнання основного контуру для досягнення безаварійної роботи устатковання АЕС. Водно-хімічний режим АЕС повинен забезпечувати безпечну кількість відкладень на поверхнях тепловиділяючих елементів і технологічних каналів, допустимі швидкості корозії конструкційних матеріалів основного пароводяного тракту, а також високу якість насиченої пари, що не спричиняє неприпустимих відкладень у турбіні. До засобів забезпечення водно-хімічного режиму АЕС відносять післямонтажну підготовку обладнання основних і допоміжних контурів, безперервне продування контуру багаторазової примусової циркуляції (КМПЦ) за номінальних режимів установок спецводоочищення (СВО-1); очищення всього потоку турбінного конденсату на фільтрах конденсатоочищення; підготовку додаткової води на хімводоочищення і на (СВО-4); очищення підживлювальної води на установках спеціального водоочищення (СВО-5), дегазацію турбінного конденсату і живильної води в деаераторі турбіни; хімічний контроль, що полягає у визначенні нормовано контрольованих показників водного теплоносія для установлення рівня його якості та оцінювання засобів забезпечення водно-хімічного режиму. Тому від ступеня чистоти води і водяної пари та рівня підтримки корекційних добавок залежить надійна робота обладнання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Шевченко, І. С., Д. І. Морозов, and Г. С. Бєлоха. "«Пряме» векторне управління асинхронною машиною подвійного живлення." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 8(264) (January 12, 2021): 62–65. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2020-264-8-62-65.

Full text

Abstract:

Побудова регульованого електропривода на базі асинхронної машини подвійного живлення є досить актуальною задачею, оскільки дозволяє управляти великими потоками електроенергії при високих енергетичних показниках. У таких відомих системах електропривода є досить складна система управління ними, оскільки передбачає використовування перетворювачів координат (прямі-зворотні) та наявність нелінійних зв’язків між каналами управління, це погіршує надійність таких систем. У роботі пропонується«пряме» векторне керування асинхронною машиною подвійного живлення без використання перетворювачів координат. Струми ротора запропоновано примусово формувати повністю керованим перетворювачем частоти, щоб зробити його активним та синфазним фазній е.р.с ротора. Перетворювач включається у роторне коло. Для схемної реалізації у якості перетворювачаобраний перетворювач частоти з ланкою постійної напруги з релейним керуванням. Вхідний випрямляч якого є активний випрямляч. Крім того перетворювач забезпечує електромагнітну сумісність з мережею живлення, та задовольняє вимогам, які зазначені в стандартах, на якість струму мережі. Представлена модель асинхронної машини подвійного живлення з традиційною системою керуванням з використанням перетворювачів координат «прямі-зворотні».Проведено порівняння математичної моделі при традиційному векторному керуванні та моделі з «прямим» векторним керуванням за допомогою Matlab. Отримані осцилограми роботи з запропонованим керуванням, вони демонструють наростання швидкості в машині подвійного живлення, при цьому струми з мережі синусоїдальні та співпадають за фазою зі своїми напругами, а пуск електропривода супроводжується віддачою енергії ротора через перетворювач до мережі.Результати показують, що електропривод формує раціональну динаміку без перерегулювання координат.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Трофимович, Лілія Володимирівна, and Тетяна Анатоліївна Швайко. "СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ ОСТРОЖЧИНИ В 1941–1944 РОКАХ." Військово-науковий вісник, no. 36 (November 16, 2021): 123–46. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.123-146.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено повсякденне життя населення Острожчини у період німецької окупації (1941–1944 рр.). Простежено процес формування районної, міської та сільських управ, які становили невід’ємну частину гітлерівської адміністрації. Виокремлено функції української допоміжної поліції, охарактеризовано її особовий склад. З’ясовано економічну політику німецьких загарбників, в основі якої лежала нещадна експлуатація місцевого населення, котре, крім того, було позбавлене громадянських прав і свобод, страждало від дефіциту продовольства, інфляції, жахливих побутових умов тощо. Показано, що масові репресії, примусове вивезення острожан на роботи до Райху стали жахливим повсякденням. Проаналізований стан освіти, культури релігійного життя на Острожчині в умовах «нового порядку».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Артёмов, Н., А. Калюжный, А. Романашенко, and И. Колодяжный. "Оцінка розмірних і якісних параметрів роботи горизонтального дискового дозатора." Науковий журнал «Інженерія природокористування», no. 3(17) (December 28, 2020): 76–80. http://dx.doi.org/10.37700/enm.2020.3(17).76-80.

Full text

Abstract:

Велика нерівномірність розсіву добрив відцентровими розкидачами пояснюється наступними причинами. По-перше це прояв технічних особливостей розкидання добрив відцентровим органом. По-друга це вплив фізико-механічних властивостей сипких добрив і третя причина велика неточність подання добрив через дозуюче вікно пристрою на розкидаючий диск Встановлено, що відцентровим дисковим розкидачем сипких мінеральних добрив властива природна нерівномірність розподілення добрив по поверхні поля, яка значно посилюється сегрегацією часток добрив на стадії їх польоту. Так досягти підвищення якості розподілу можна за рахунок істотного зменшення ширини розкидання добрив кожним окремим диском, зменшивши його діаметра. З метою покращення якості розсіву добрив запропоновано багатодисковий пристрій для розсіву мінеральних добрив по поверхні поля. Пропонується пристрій виконати у вигляді самостійних, функціонально незалежних модулів. Кожен модуль складається з трьох незалежних блоків: місткості для добрив з мішалкою; горизонтального дискового дозатора з калібрувальними отворами; горизонтальної тарілки розкидача. Кожен з блоків забезпечений індивідуальним електроприводом. Таке виконання дає можливість здійснювати регулювання дозування добрив на розкидаючу тарілку і дальності розкиду добрив, шляхом індивідуальної установки певного числа обертів обертання диска дозатора і тарілки розкиду добрив. Дана компонування не обмежувати їх число та місцем закріплення на рамі, а ширина захопленню агрегату буде регламентуватися тільки їх кількістю і дальністю розкиду добрив кожним індивідуальним блоком. У результаті досліджень макетного зразка дозатора з активним примусово- порційним дозуванням сипких мінеральних добрив отримана його задовільна роботоздатність. Але дослідження показали, що величина заповнення отворів диска залежить від обертів його обертання і від розмірних параметрів вікон завантаження і вивантаження, а також наявності бордюру розташованого у кінці завантажувального вікна. Бордюр запобігає зрушенню шарів добрива відносно один до одного і поверхні диска, що обертає, тим самим покращуючи заповнення отворів добривами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Артёмов, Н., А. Калюжный, А. Романашенко, and И. Колодяжный. "Оцінка розмірних і якісних параметрів роботи горизонтального дискового дозатора." Науковий журнал «Інженерія природокористування», no. 3(17) (December 28, 2020): 76–80. http://dx.doi.org/10.37700/enm.2020.3(17).76-80.

Full text

Abstract:

Велика нерівномірність розсіву добрив відцентровими розкидачами пояснюється наступними причинами. По-перше це прояв технічних особливостей розкидання добрив відцентровим органом. По-друга це вплив фізико-механічних властивостей сипких добрив і третя причина велика неточність подання добрив через дозуюче вікно пристрою на розкидаючий диск Встановлено, що відцентровим дисковим розкидачем сипких мінеральних добрив властива природна нерівномірність розподілення добрив по поверхні поля, яка значно посилюється сегрегацією часток добрив на стадії їх польоту. Так досягти підвищення якості розподілу можна за рахунок істотного зменшення ширини розкидання добрив кожним окремим диском, зменшивши його діаметра. З метою покращення якості розсіву добрив запропоновано багатодисковий пристрій для розсіву мінеральних добрив по поверхні поля. Пропонується пристрій виконати у вигляді самостійних, функціонально незалежних модулів. Кожен модуль складається з трьох незалежних блоків: місткості для добрив з мішалкою; горизонтального дискового дозатора з калібрувальними отворами; горизонтальної тарілки розкидача. Кожен з блоків забезпечений індивідуальним електроприводом. Таке виконання дає можливість здійснювати регулювання дозування добрив на розкидаючу тарілку і дальності розкиду добрив, шляхом індивідуальної установки певного числа обертів обертання диска дозатора і тарілки розкиду добрив. Дана компонування не обмежувати їх число та місцем закріплення на рамі, а ширина захопленню агрегату буде регламентуватися тільки їх кількістю і дальністю розкиду добрив кожним індивідуальним блоком. У результаті досліджень макетного зразка дозатора з активним примусово- порційним дозуванням сипких мінеральних добрив отримана його задовільна роботоздатність. Але дослідження показали, що величина заповнення отворів диска залежить від обертів його обертання і від розмірних параметрів вікон завантаження і вивантаження, а також наявності бордюру розташованого у кінці завантажувального вікна. Бордюр запобігає зрушенню шарів добрива відносно один до одного і поверхні диска, що обертає, тим самим покращуючи заповнення отворів добривами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

КОВАЛЕНКО, Тетяна. "ВІЙНА ЗА МЕЖАМИ ФРОНТУ: БІЖЕНЦІ У ВНУТРІШНІХ ГУБЕРНІЯХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 98–106. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226510.

Full text

Abstract:

Анотація. Мета дослідження – визначити причини та характер масового біженства на території Російської імперії за часів Першої світової війни, а також проаналізувати державну політику в галузі опіки над біженцями й визначити в ній роль громадських та національних організацій допомоги. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об’єктивності та системності, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, ретроспектива, перспектива, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, історико-порівняльний) методів. Наукова новизна статті полягає у тому, що на основі невідомих раніше архівних та друкованих документів з’ясовано кількість біженців, правову регламентацію організації допомоги цим жертвам війни, умови та ефективність роботи державних, громадських та національних комітетів у сфері опіки біженців, окремі складові їх повсякденного життя. Висновки. Наслідки масової примусової евакуації населення західних губерній Російської імперії та часто безпорадність російської влади, яка спочатку ініціювала та профінансувала виселення місцевих мешканців, пояснюючи його вимогами війни, а потім взяла на себе організацію їм допомоги, були катастрофічними. Розрахунок на їхнє швидке повернення додому після кількох вдалих воєнних операцій виявився хибним, а мільйони перетворених на біженців людей вимагали залучення до роботи не тільки державних установ. Опікою біженців займались російські громадські організації та національні комітети допомоги жертвам війни (польські, литовські, латиські тощо). Незважаючи на роботу проведену російською владою в сфері забезпечення всебічної соціальної допомоги біженцям, співпраця між ланками влади та різними організаціями допомоги була ускладнена, але не тільки небездоганним законодавством. Громіздкий бюрократичний апарат Російської імперії, криза органів влади заважали оперативності, тоді як біженці вимагали негайної допомоги. Ключові слова: біженці, організація допомоги, Російська імперія, Перша світова війна, державні, громадські, національні комітети.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Гуйван, П. Д. "Сутність та зміст охоронного правовідношення: темпоральні аспекти." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 44–50. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.680.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню актуального питання про сутність і темпоральні прояви такого об'єктивно наявного феномена, як охоронно-правове відношення. У роботі наданий розгорнутий аналіз доктринальних напрацювань різних періодів, у яких цивілістична думка поступово змінювалася від універсального бачення правовідношення як єдиного явища, що може трансформуватися з непорушеного стану в порушений, до новітньої концепції про поділ матеріальних відносин на регулятивні та охоронні. Саме в межах останніх, які, власне, виникають від моменту правопорушення, можлива реалізація захисної властивості суб'ективного права. Позаяк регулятивне право здійснюється виключно в не примусовому (добровільному) режимі, право кредитора, що витікає з такого зобов'язання, не наділене властивістю примусової реалізації; подібна здатність притаманна лише охоронному пра-вовідношенню. У праці обстоюється теза про різну сутність, спрямованість і зміст таких відношень. Натомість підтримується наукова концепція, згідно з якою право на захист, у тому числі у судовому порядку (позовне домагання), є матеріальним повноваженням, що реалізується в межах самостійного охоронно-правового відношення. До його змісту входить повноваження стосовно припинення правопорушення та усунення його негативних наслідків. За умови порушення нормального порядку поведінки учасниками правовідно-шення взаємини, що між ними виникають, мають уже зовсім інший характер, вони будуть спрямовані на усунення порушення права, припинення неналежного виконання обов'язку, відшкодування збитків тощо, в тому числі і шляхом застосування до порушника заходів примусу. Можливість застосування примусових заходів стає конкретною, реальною, і саме це становить зміст права кредитора на позов у матеріальному сенсі. Таким чином, можемо дійти висновку про те, що охоронні відносини виникають тільки тоді, коли сталося порушення суб'єктивного матеріального права особи і саме вони характеризують здатність суб'єктивного права бути захищеним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

ФЕДЧИНЯК, Артур. "ОРГАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ІСТОРИЧНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 104–10. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-104-110.

Full text

Abstract:

Автор дослідження, ґрунтуючись на аналізі широкого кола джерел, визначає особливості організації вищої педагогічної школи України в роки Другої світової війни. Аналіз публікацій доводить, що з розгортанням подій Другої світової війни завдання та напрями діяльності вищої педагогічної освіти в СРСР суттєво змінилися. Керівництву республіки довелося вирішити проблеми, пов’язані з евакуацією педагогічних навчальних закладів з прифронтових районів у тил країни, зокрема, було евакуйовано три університети (Київський, Харківський, Одеський), п’ять педагогічних інститутів (Одеський, Запорізький, Мелітопольський, Луганський, Харківський) та учительський інститут (м. Бердянськ). У лютому 1942 року на базі двох евакуйованих університетів (Києва та Харкова) у місті Кизил-Орда (Казахстан) був заснований Об’єднаний український державний університет (ОУДУ). Одним із напрямків роботи ОУДУ була підготовка вчителів історії для загальноосвітніх шкіл. У дослідженні з’ясовано, що у зв’язку з необхідністю продовжувати підготовку педагогічних кадрів, зокрема істориків, у роки війни необхідно було внести зміни до навчальних програм, адаптуватися до складних умов, наприклад, зменшити термін навчання, скоротити зміст навчальних дисциплін та графік лекцій та практичних занять тощо. Усі ці заходи були вимушеними, продиктованими військовим часом і, з одного боку, негативно впливали на освітній процес у вищих освітніх закладах, але, з іншого боку, працівники евакуйованих на схід університетів допомагали місцевим інститутам у навчальній та науковій роботі, розв’язанні виробничих та економічних проблем. Примусова евакуація із західних областей на схід країни мала велике значення для місцевих університетів. Це стало об'єктивною передумовою розвитку в цих регіонах вищої освіти, підготовки національних науково-викладацьких кадрів та сприяло піднесенню духовної культури та національної свідомості населення. Ключові слова: евакуйовані вищі навчальні заклади, навчальні програми, ідеологізація освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Ісаков, П. М. "Створення та функціонування губернських підвідділів громадських і примусових робіт виконавчих комітетів і таборів примусових робіт у Подільській, Волинській, Катеринославській, Донецькій губерніях УСРР 1920 року." Науковий вісник Інституту кримінально-виконавчої служби, no. 3 (7) (2014): 86–94.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Мельник, В. М., І. О. Новожилова, and В. Г. Матусевич. "Роль міжвідомчої взаємодії в роботі фтизіатра." Infusion & Chemotherapy, no. 2.1 (July 31, 2021): 20. http://dx.doi.org/10.32902/2663-0338-2021-2.1-17.

Full text

Abstract:

Обґрунтування. Складні соціально-економічні умови в Україні, проблеми реформування медичної галузі та світові практики в боротьбі з туберкульозом (ТБ) зумовили актуальність змін у наданні протитуберкульозної допомоги (ПТД) населенню. Матеріали та методи. Для вивчення ефективності наявної організації ПТД проанкетовано 40 лікарів-фтизіатрів щодо оцінки міжвідомчої взаємодії (МВ) у їхній роботі. Результати та їх обговорення. Усі респонденти зазначили важливість МВ, але лише 12,5 % оцінили її як достатню, 45,0 % – як незадовільну, інші не надали оцінки. Причинами незадовільної МВ є: відсутність державної програми щодо боротьби з ТБ; суперечності в нормативно-правових актах; хиби реформування медичної галузі та протитуберкульозної служби; перетворення координаційних рад на декларативні органи; відсутність авторитету фтизіатра (МВ наразі залежить від особистості фтизіатра, його активної позиції та підтримки місцевої влади); неможливість розголошення діагнозу ТБ (з одного боку, дотримання конфіденційності, а з іншого – захист інтересів тих, хто потрапив у групу ризику щодо ТБ). Обстеження на ТБ соціальних груп ризику лягає тягарем на медпрацівників. Соціальні служби, місцева адміністрація не мають повноважень вимагати дані щодо обстеження на ТБ. Органи внутрішніх справ можуть бути задіяні лише в разі судового рішення щодо примусової госпіталізації, а надавати персональну інформацію, яка необхідна медпрацівникам для обстеження груп ризику, не можуть. Пропозиції лікарів-фтизіатрів щодо покращання МВ такі: вдосконалення нормативно-правової бази, в тому числі визначення обов’язків і відповідальності за роботу з групами ризику наркологів, соціальних служб, управління внутрішніх справ, міграції; надання фінансової допомоги особам, які не працюють, і забезпечення лікування безхатченків (проживання, харчування) на весь курс хіміотерапії; організація хоспісів для невиліковно хворих на ТБ; урегулювання правових підстав щодо взаємодії з органами внутрішніх справ у питаннях виявлення ТБ, затримання порушників лікування, організації примусового лікування; злагоджена співпраця з пенітенціарною системою (своєчасна інформація про звільнення хворих); матеріальне заохочення лікарів до санітарно-освітньої роботи, в тому числі в засобах масової інформації на пільгових умовах; перебудова свідомості та зміна позиції місцевих адміністрацій, служб соціального захисту, органів внутрішніх справ щодо співпраці з фтизіатричною службою, в тому числі розшук хворих, які покинули місця проживання; збереження посад районних фтизіатрів, оскільки без їхньої всебічної діяльності неможливе ведення випадку ТБ. Висновки. Вищевикладене свідчить про вкрай незадовільну організацію МВ у діяльності протитуберкульозної служби. Вирішення зазначених проблем лежить у площині комплексної перебудови всієї організації ПТД та її інтеграції в реформовану медичну галузь. МВ у реорганізованій системі ПТД населенню має здійснюватися на підставі оновленої нормативно-правової бази за чітким розподілом функціональних обов’язків і відповідальності сторін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

ШЕЛЯЖЕНКО, ЮРІЙ. "Особиста автономія у праві інформаційних технологій." Право України, no. 2018/03 (2018): 183. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-183.

Full text

Abstract:

Реалізація автономії волі в правових відносинах завдяки інформаційним технологіям зумовлює появу нових форм індивідуальності та інтересів, зокрема штучних, за межами усталених підходів до правового регулювання. Сучасні інформаційні технології створюють нові можливості реалізації та захисту прав людини, криптографічного забезпечення безпеки приватного життя людини, однак стають також інструментами вчинення правопорушень. Автоматичне прийняття рішень спрощує юридичні процедури, але несправедливі алгоритми насаджують нерівність, відчуження та гноблення. Метою статті є з’ясування змісту поняття особистої автономії у сфері IT-права та прогнозування його перспектив, опис існуючих і необхідних правових гарантій індивідуального самоконтролю в цифрову епоху. Аналіз практики Верховного Суду США, Європейського суду з прав людини та Європейського Суду справедливості показує, що здійснення правосуддя в умовах експансії інформаційних технологій у правові відносини потребує збереження усталеної рівноваги прав та обов’язків, пристосування існуючих правових механізмів до нових реалій, застосування фундаментальних принципів права для розвитку правових механізмів тоді, коли старі правові технології вже не допомагають ефективно утверджувати верховенство права. Специфікою особистої автономії у праві інформаційних технологій є мінливість і безпрецедентність її проявів, що вимагає створення нових правових механізмів для утвердження верховенства права на основі субсидіарності правозастосування, довіри та невтручання в автономні суспільні відносини у сфері інформаційних технологій за винятком випадків правомірної необхідності, наприклад, у разі нездатності осіб уникати очевидних загроз, вирішувати проблеми і конфлікти. Враховуючи зростаюче значення роботів (тобто машин, які автоматично працюють в інтересах людей) у житті цивілізованого суспільства та успішні розробки штучного інтелекту, здатного приймати самостійні рішення у правових відносинах, слід розглянути можливість визнання конституційних прав роботів, зокрема, прав на існування, належне функціонування, захист законом, пов’язаних із обов’язками роботів служити людям. Необхідно не тільки подбати про відповідальність людей за своїх роботів та відповідальність роботів за протиправне функціонування, наприклад, у формі деактивації, а й включати у програмне забезпечення розумних машин технічні гарантії правомірного функціонування, етичні передумови на зразок трьох законів роботехніки А. Азімова, що мають бути невід’ємною частиною системи прийняття машиною самостійних рішень, штучної особистої автономії, тобто правової автономії штучного інтелекту. При цьому критерії правосуб’єктності штучного інтелекту можуть бути встановлені законодавством і застосовуватися судами та правоохоронними органами, за необхідності, із залученням фахівців зі штучного інтелекту для вирішення питання примусової деактивації робота, подібно до проведення судово-психіатричної експертизи для перевірки кримінальної деліктоздатності та цивільної дієздатності фізичної особи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

ЛОПАТИНСЬКА, Ірина. "ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ХАРАКТЕР СЕРЕДОВИЩА СТУДЕНТСЬКОГО КОЛЕКТИВУ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 52–59. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-52-59.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано психологічний комфорт учасників колективної діяльності закладу вищої освіти. У дослідженні встановлено, що певний характер відносин, виникає через об’єктивну необхідність. Відносини у системі “викладач – студент” набувають особистісного характеру, свідомо спрямованого та регульованого цілями, що сприймаються студентами і викладачами далеко не однозначно. Аналіз педагогічної практики свідчить, що створення сприятливого середовища в студентському колективі неможливо на основі педагогічного впливу, побудованого на примусі, підкоренні студентів і колективу волі викладача. Традиційна підготовка викладачів у системі методичної роботи ЗВО не спроможна ефективно вирішувати завдання щодо оздоровлення клімату студентського колективу і забезпечення психологічного комфорту кожному його члену. Відповідно, виникає потреба в організації емоційно сприятливого середовища серед студентства та управління ним. У той же час сучасний викладач повинен “бачити” і розуміти емоції, настрій як студента, так і свій власний, оволодіти теоретичними основами емоційно сприятливого середовища в колективі як фактору його розвитку і всебічного збагачення особистості студентів. Автор вивчив плани і програми підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти, а це дає підстави говорити про переважання в їхньому змісті репродуктивних завдань та вправ. У програмах підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу освіти недостатньо інформації про теоретичні засади емоційно сприятливого середовища, методики та технології його створення. Вивчення наявних програми та змісту підготовки викладачів у системі методичної роботи закладу вищої освіти дозволили сформувати висновки. Автор наголошує, що програма підготовки вчителів до створення емоційно сприятливого середовища передбачає зміну характеру відносин у системі “викладач – студентський колектив – студенти”. Доведено, що відносини повинні будуватися на принципах педагогічної взаємодії, співробітництва і співтворчості та характеризуватися довірою, можливістю висловити свою точку зору, мати право на помилку, свободу вибору способів досягнення навчальних цілей. Ключові слова: сприятливе середовище, підготовка вчителів, педагогічна взаємодія, психологічний комфорт, педагогічний вплив

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Гуйван, Петро Дмитрович. "ОКРЕМІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ НОРМАТИВНОГО КОРЕГУВАННЯ ПОРЯДКУ ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 29–34. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.4.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання про обґрунтованість та адекватність дійсних способів спеціального обчислення тривалості позовного домагання в контексті сутності такого правового явища, як позовна давність. У цьому контексті оцінено мораторій як передбачений ч. 2) ст. 263 ЦКУ спосіб відстрочення виконання зобов’язання. На базі ретельного дослідження можливого впливу мораторію на можливість подання позову, його розгляду чи виконання судового рішення автор дійшов висновку, що в нормативно встановленому вигляді він ніяк не може у цій іпостасі виступати як правова підстава для зупинення давності. За своєю правової ідеєю мораторій має встановлювати заборону на виконання (зокрема, примусове) такого зобов’язання і впливати не на стан самого цивільного правовідношення, а на можливість його реалізації. Отже, за своєю сутністю він є не відстроченням виконання обов’язку, а забороною вчиняти певні види діяльності. А якщо так, то зупинення позовної давності у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини, вже врегульовано пунктом 3 ч. 1 ст. 263 ЦКУ, тому відбувається невиправдане дублювання законодавчих правил. Також у роботі висвітлено стан проблеми з перериванням строку давності внаслідок визнання боргу боржником. Особлива увага приділена такому способу фіксації наявного боргу, як укладення договору на нових умовах щодо строків виконання за заявою до кредитора про відстрочення обов’язку. Установлено, що тут ідеться про відтермінування вже простроченого зобов’язання, з якого почалася позовна давність, але яким не завершилася. Цей правочин прийнято кваліфікувати як різновид дії боржника, що свідчить про визнання ним боргу, від моменту її укладення пропонується обчислювати новий давнісний перебіг. Однак виявлено, що така конструкція суперечить фактичній природі коментованих відносин, адже за такої угоди відбувається реструктуризація охоронного (порушеного) обов’язку, але виконання (зокрема, примусове) ще не може відбутися.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Табачник, П. Я. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ В ПЕРІОД XIX СТ. ПОЧАТКУ XX СТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 189–95. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-189-195.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Ісаков, П. М. "Стан домів примусових громадських робіт в УСРР 1923 року: аналіз на основі актів обслідування." Науковий вісник Інституту кримінально-виконавчої служби, no. 4 (8) (2014): 61–74.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Ванькевич, Дмитро Євгенійович. "Навчальний полігон на базі дистрибутиву Proxmox VE для проведення лабораторних робіт з курсу «Системне адміністрування ОС Linux»." Theory and methods of e-learning 4 (February 13, 2014): 25–29. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v4i1.365.

Full text

Abstract:

Виконання лабораторних робіт в рамках курсу «Системне адміністрування ОС Linux» вимагає наявності більше ніж одного комп’ютера на одного студента. Наприклад, проведення лабораторних робіт із встановлення та налагодження маршрутизатора передбачає, як мінімум, наявності двох комп’ютерів: маршрутизатора і робочої станції.Одним з варіантів є використання у якості маршрутизаторів старих комп’ютерів, звісно, за їх наявності. Але такі комп’ютери мають вже відпрацьований ресурс і, як наслідок, невелику надійність. Тому в ході виконання лабораторної роботи важко визначити причину, через яку виникла помилка – внаслідок неправильного конфігурування програмного забезпечення чи через апаратну несправність. До того ж апаратне забезпечення застарілої ПЕОМ може не відповідати вимогам сучасного програмного забезпечення.Також можливий варіант, коли студенти об’єднуються у групи для вивільнення необхідної кількості комп’ютерів. Лабораторні роботи з встановлення маршрутизатора передбачають наявність в ПЕОМ двох мережевих контролерів, для чого потрібно встановити в системному блоці ще один мережевий контролер, а також замінити жорсткий диск з робочою операційною системою на інший. На жаль, така можливість є не завжди через відсутність додаткових жорстких дисків та мережевих контролерів або через умови гарантійного обслуговування комп’ютерної техніки, які не дозволяють відкривати опломбовані системні блоки.Оптимальним варіантом, на думку автора, є використання технологій віртуалізації [1; 2]. В якості системи віртуалізації було використано дистрибутив з вільним вихідним кодом Proxmox Virtual Environment (Proxmox VE), який дозволяє використовувати у якості гіпервізорів KVM (Kernel-based Virtual Machine) та OpenVZ [3].Для виконання лабораторних робіт був створений полігон, схема якого зображена на рис. 1.Для кожної групи студентів були створені користувачі в системі Proxmox VE (grp00..grp5). Кожному з користувачів було надано доступ до двох віртуальних машин і до сховища, де зберігаються ISO-образи з операційними системами. Причому, з міркувань безпеки, доступ до параметрів конфігурації віртуальних машин був примусово обмежений. Користувач мав право змінювати тільки один параметр – назву файла з образом операційної системи. На рис. 2 зображено інтерфейс керування віртуальними машинами, які доступні користувачу grp00. Комп’ютерна лабораторія під’єднана до загальноуніверситетської мережі через маршрутизатор комп’ютерної лабораторії. Це дає змогу уникнути небажаних наслідків у разі неправильного конфігурування ПЕОМ в лабораторії. Мережа лабораторії розділена на підмережі (рис. 1). У підмережу 192.168.30.X увімкнені фізичні ПЕОМ, маршрутизатор та фізичний комутатор а також сервер віртуальних машин з системою віртуалізації Proxmox VE. На сервері віртуальних машин створено декілька віртуальних підмереж з віртуальними маршрутизаторами та комутаторами. Підмережа 192.168.34.X створена з метою унеможливити втрату непрацездатності комп’ютерної лабораторії через некоректне конфігурування студентами віртуальних маршрутизаторів grp00 – grp05. Підмережі 192.168.1.X – 192.168.6.X створені, відповідно, для користувачів grp00 – grp05. Інтерфейс керування для створення віртуальних комутаторів зображено на рис. 3, де vmbr0 – віртуальний комутатор підмережі 192.168.30.X, за допомогою якого здійснюється під’єднання до ПЕОМ та маршрутизатора і комутатора навчальної лабораторії, vmbr34 – віртуальний комутатор підмережі 192.168.34.X, vmbr9000 – vmbr9005 – віртуальні комутатори підмереж 192.168.1.X – 192.168.6.X.Студенти з ПЕОМ навчальної лабораторії за допомогою Інтернет-переглядача мають доступ до екранів своїх віртуальних машин (рис. 4). У разі втрати працездатності підмереж 192.168.30.X та 192.168.1.X – 192.168.6.X доступ до екранів віртуальних машин збережеться завдяки тому, що ПЕОМ навчальної лабораторії та сервер віртуальних машин знаходяться в підмережі 192.168.30.X, доступ до якої студентам заборонено. Наведену схему навчального полігону можна використовувати у комп’ютерних класах загального використання, тому що вона не потребує зміни критичних параметрів операційної системи на ПЕОМ класу і зводить ризик втрати працездатності комп’ютерного класу до мінімуму.У разі виникнення потреби збільшення обчислювальної потужності можна використати декілька серверів віртуальних машин, об’єднавши їх у кластер [4].

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Малишев, О. О. "Австро-Угорські закони від 24 травня 1885 року щодо установ для примусових і виправних робіт." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 4 (6) (2018): 162–70.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Теряєв, В. І., С. О. Бур’ян, and В. П. Стяжкін. "УЗГОДЖЕНЕ РЕГУЛЮВАННЯ КООРДИНАТ ДВИГУНА-ГЕНЕРАТОРА В РЕЖИМІ ЕЛЕКТРИЧНОГО ГАЛЬМУВАННЯ." Vidnovluvana energetika, no. 3(62) (September 28, 2020): 62–69. http://dx.doi.org/10.36296/1819-8058.2020.3(62).62-69.

Full text

Abstract:

Існує ряд установок і технологічних процесів, рух в яких здійснюється за рахунок зовнішнього джерела енергії, а електрична машина, не будучи основним джерелом руху, постійно або періодично перебуває в режимі генераторного електричного гальмування для забезпечення потрібних характеристики робочого процесу. Завдання даного дослідження полягає в розширенні функціональних можливостей генератора і двигуна в режимі електричного гальмування. Поставлена задача вирішується за рахунок регулювання координат електричної машини в генераторному режимі. Особливістю запропонованого способу управління є те, що одна або кілька координат генератора або двигуна в режимі електричного гальмування примусово задаються зовнішнім джерелом енергії, а метою узгодженого регулювання інших координат електричної машини є забезпечення заданого закону перетворення механічної енергії в електричну або алгоритму руху виконавчого органу робочої машини. У статті наведено приклад синтезу алгоритму управління регульованим електроприводом на основі принципу узгодженого регулювання координат. У прикладі розглядається обернений режим роботи насосної установки гідроакумулюючої електростанції. За критерієм незмінності потужності генерації в умовах зміни рівня рідини синтезований алгоритм частотного управління асинхронної машиною, який реалізується шляхом регулювання розрахункової швидкості холостого ходу двигуна, ротор якого обертається зовнішнім джерелом руху зі швидкістю, яка в загальному випадку може змінюватися за довільним законом. Завданням алгоритму управління є підтримка постійної потужності генерації енергії, незалежно від фактичної швидкості обертання ротора. Поєднання функцій генератора і електродвигуна в єдиному функціональному комплексі забезпечує енергозбереження та поліпшення якісних характеристики технологічних процесів і установок з регульованими електромеханічними системами. Бібл. 9, рис. 6.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Merza, R. O., and Ya M. Pidhirnyi. "Механічна вентиляція легень, керована об’ємом або тиском під час нейрохірургічних операцій. Чи є перевага?" EMERGENCY MEDICINE 17, no. 8 (January 27, 2022): 51–54. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.17.8.2021.245574.

Full text

Abstract:

Актуальність. Однією з головних технологій сучасної анестезіології є механічна вентиляція легень (МВЛ). На даний час в інтенсивній терапії широко визнаною є протективна технологія МВЛ. Доцільність застосування даної технології в операційній, особливо у хворих з інтактними легенями, є не такою очевидною. Більшість наукових робіт, що висвітлюють дану проблему, стосується хворих з абдомінальною патологією, і менш висвітленою вона залишається у пацієнтів з нейрохірургічною патологією. Пацієнти, які оперуються з приводу нейрохірургічної патології, відносяться до групи хворих високого хірургічного ризику, це і змотивувало нас провести дане дослідження. Метою дослідження було вивчити доцільність застосування протективної МВЛ під час операційних втручань у нейрохірургічних хворих. Матеріали та методи. Нами обстежено 46 хворих, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у КНП «8 МКЛ м. Львова» з приводу патології хребта та яким було виконане операційне втручання — вертебропластика із спондилодезом. Пацієнти були розподілені на дві групи: у першій групі (34 хворі) МВЛ проводили за технологією S-IPPV — синхронізована примусова вентиляція легень з контролем по об’єму, а в другій групі (12 хворих) МВЛ проводилась за технологією PCV — вентиляція, керована тиском. Результати. Ми ретроспективно визначили частоту виникнення післяопераційних легеневих ускладнень (ПОЛУ) у хворих першої та другої групи. З 34 хворих першої групи ознаки ПОЛУ були виявлені у 17 осіб (50 %), а з 12 хворих другої групи ПОЛУ було виявлено у 4 (33,3 %). Слід зауважити, що МВЛ у хворих обох груп не відрізнялася за такими параметрами, як частота дихання, кінцево-альвеолярний тиск на видиху та фракція кисню в дихальній суміші. Висновки. Порівняно невелика кількість хворих не дозволяє, очевидно, робити остаточні висновки, проте слід звернути увагу на те, що МВЛ (особливо керована об’ємом) сприяє виникненню післяопераційних легеневих ускладнень у пацієнтів з інтактними легенями в доопераційний період. А застосування МВЛ, керованої тиском, має тенденцію до зменшення частоти виявлення легеневих ускладнень в післяопераційному періоді. Якщо врахувати, що частота дихання, кінцево-альвеолярний тиск на видиху та фракція кисню в дихальній суміші були порівнянні у хворих обох груп, можна припустити, що фактором, який впливає на частоту виникнення ПОЛУ, є механіка вентиляції легень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

СМИРНОВ, Андрій, and Володимир ТРОФИМОВИЧ. "ВАРШАВСЬКИЙ СОБОР УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ 1944 р. ТА ЙОГО НАСЛІДКИ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 165–73. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233842.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – на основі джерельної бази та історіографічного доробку висвітлити причини, перебіг і наслідки проведення Собору єпископів Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) в 1944 р. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній і закордонній історіографії проаналізовано ключові рішення Собору УАПЦ 1944 р., а також упроваджено до наукового обігу неопубліковані архівні документи та матеріали. Висновки. У роботі Варшавського Собору УАПЦ взяли участь дев’ять ієрархів, котрі створили Синод й ухвалили Тимчасове положення про управління Церквою. Складність становища православної ієрархії в еміграції посилювалася кількома об’єктивними обставинами. По-перше, несприятливими були зовнішні фактори, пов’язані з німецькою владою. Понад півтора року перебування єпископату УАПЦ на еміграції вона не дозволяла йому займатися організацією церковного життя православних українців, штучно концентрувала духовенство в одному місці та примусовій бездіяльності. Як свідчать документи, німецькі урядовці підтримували його в боротьбі за лідерство в УАПЦ. По-друге, давався взнаки низький рівень освіти православних єпископів, які часто були світськими особами або недостатньо досвідченими священниками. Постійні внутрішні суперечки, різне бачення шляхів розвитку Церкви поза межами України, міжособистісні конфлікти провокували майбутні розколи в українському православ’ї в діаспорі. По-третє, Варшавський Собор єпископів УАПЦ 1944 р. обмежився половинчастими рішеннями щодо її канонічного статусу й відклав його урегулювання до завершення війни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

N., Kuzovova. "PUNISHMENT FOR VOLKSDEICHE: THE FATE OF GERMAN WOMEN OF UKRAINE." South Archive (Historical Sciences), no. 33 (September 15, 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-33-5.

Full text

Abstract:

The purpose of the work. The article is devoted to the fate of Volksdeutsche women after the end of the Second World War. The focus is on the history of women in southern Ukraine, a region of Ukraine where a large part of the German population is under occupation. The historiography of the problem covers works that cover the issue of gender history in the context of the topic: Larysa Belkovets, Lyudmila Burgart, Andriy Kotlyarchuk, Maya Lutai, Olena Styazhkina and others. The sources of the study were the NKVD investigative cases against women who accepted German citizenship, eyewitness accounts, and statistics. Results and scientific novelty of the study. The circumstances and reasons why women chose the status of Volksdeutsche have been clarified. In particular, the study found that this was not always a voluntary or conscious choice: women in difficult life situations chose a survival strategy that they thought could be successful. Volksdeutsche status did not guarantee a happy life, adequate nutrition or normal living conditions for the woman and her family. He was entitled to minimal assistance, but imposed many responsibilities on the Volksdeutsche, forcing them to accept Nazi crimes against civilians and send their children to Hitler's or the German Girls' Union, where they were raised in the spirit of Nazi ideology. German women seldom took an active part in collaborationism: they seldom worked as translators, teachers for Volksdeutsche and Ukrainian schools that did not last long in the occupied territories. In the south of Ukraine, the Volksdeutsche also included ethnic Swedes – residents of the Swedish colony Staroshvedske. For the Germans of southern Ukraine in the status of Volksdeutsche, the war ended first with the forced evacuation to Germany by the Germans, and then by the forced repatriation of Soviet troops home. As a result, Volksdeutsche women were tried on charges of treason and aiding the Nazis. Women made up the majority of special settlers in Siberia, the Urals, and Kazakhstan. However, many Germans managed to avoid repatriation and remain in European countries forever without Soviet influence.Key words: local history, gender history, Volksdeutsche, World War II, NKVD. Мета роботи. Стаття присвячена долі жінок-фольксдойче після завершення Другої світової війни. В центрі уваги історії жінок Південної України, регіону України, на території якого значна частина німецького населення опинилась в окупації. Історіографія проблеми охоплює роботи, в яких висвітлюється питання гендерної історії в розрізі теми: Лариси Белковець, Людмили Бургарт, Андрія Котлярчука, Майї Лутай, Олени Стяжкіної та інших. Джерелами дослідження стали слідчі справи НКВС щодо жінок, котрі прийняли німецьке підданство, спогади очевидців, статистичні матеріали. Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовані обставини та причини, чому жінки обирали статус фольксдойче. Зокрема в процесі дослідження з’ясовано, що це не завжди був добровільний чи усвідомлений вибір: жінки, що опинялись в складних життєвих ситуаціях, обирали стратегію виживання, яка на їхню думку могла стати успішною. Статус фольксдойче не гарантував щасливого життя, достатнього харчування чи нормальних умов проживання для жінки та її сім’ї. Він давав право на мінімальну допомогу, проте накладав на фольксдойче чимало обов’язків, змушував примирюватися із злочинами нацистів по відношенню до мирного населення та віддавати дітей в гітлерюнг чи до Союзу німецьких дівчат, де їх виховували у дусі нацистської ідеології. Німецькі жінки рідко брали активну участь у колабораціонізмі: вони зрідка працювали перекла-дачками, вчительками для фольксдойче та українських шкіл, що недовго існували на окупованій території. На Півдні України до фольксдойче зараховували також етнічних шведів – мешканців шведської колонії Старошведське. Для німців Півдня України в статусі фольксдойче війна завершилася спочатку примусовою евакуацією в Німеччину німцями, а потім примусо-вою репатріацією радянськими військами додому. В результаті на жінок-фольксдойче чекали суди із звинуваченнями у зраді та пособництві фашистам. Жінки становили більшість спецпоселенців в Сибіру, на Уралі та в Казахстані. Проте багатьом німкеням вдалось уникнути репатріації і назавжди залишитись у країнах Європи поза радянським впливом.Ключові слова: локальна історія, гендерна історія, фольксдойче, Друга світова війна, НКВС.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Топольний, Ф. П., М. М. Ковальов, and В. П. Резніченко. "Ґрунтознавство на службу землеробству." Аграрні інновації, no. 6 (July 9, 2021): 46–49. http://dx.doi.org/10.32848/agrar.innov.2021.6.8.

Full text

Abstract:

Мета. Робота присвячена аналізу наукових основ технологій обробітку ґрунту в умовах прогресуючого погіршення агрофізичних якостей ґрунтів України. Актуальність теми пов’язана зі стійкими тенденціями погіршення умов вирощування польових культур внаслі- док деградації ґрунтів та втратою ними здатності само- регулювання та самовідновлення. Результати. Понад 70% орних земель України представлено чорноземами. В уяві багатьох людей, в тому числі і фахівців в галузі землеробства, побутує думка про високу, або навіть надзвичайно високу родючість наших ґрунтів чорнозем- ного типу. Проведений аналіз родючості ґрунтів України, які в основному представлені чорноземами, ставить ряд запитань, котрі вимагають пояснень. Головним серед них є тотально низький рівень врожайності польових культур у порівнянні із країнами Західної Европи. Дану ситуацію значно погіршує також технологічне і агрохімічне відста- вання, котре протягом двох останніх століть супроводжу- вало і супроводжує нашу землеробську галузь. Досить тривалий проміжок часу наша агрономічна служба в сис- темі удобрення враховувала лише три хімічні елементи: азот, фосфор і калій, тоді як ближчі наші сусіди масово враховували баланс у ґрунті ще й кальцію, магнію і сірки. А агрохіміки Голландії систему удобрення здій- снюють з урахуванням потреби 17 елементів живлення. Додатково погіршує досить непросту ситуацію застосу- вання важкої ґрунтообробної техніки, котра призвела до стійкого в часі прогресуючого переущільнення ґрунтів. Наявність даного явища свідчить про погіршення з агро- екологічних властивостей ґрунтів і в першу чергу їх вод- но-фізичних параметрів. Висновки. У першу чергу необ- хідно розробити уніфіковану та науково-обгрунтовану систему моніторингу ґрунтів України та затвердити її на законодавчому рівні. Провести широкомасштабні нау- кові дослідження з визначення рівння переущільнення ґрунтового профілю в межах агроекосистем. Примусово впроваджувати в агроформуваннях України технологій нульового і стрічкового обробітку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Сарнацький, О. П., and Б. В. Бондаренко. "ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ У ТАБОРАХ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ НІМЕЧЧИНИ ТА АВСТРІЇ У 1945–1952 РР." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 114–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-22.

Full text

Abstract:

У статті аналізується господарське життя українських емігрантів у табо- рах переміщених осіб Німеччини та Австрії у 1945–1952 рр. Після Дру- гої світової війни мільйони українців опинилися на території Німеччини та Австрії. Згідно до угоди між СРСР, США та Великою Британією. Радянські громадяни підпадали під репатріацію СРСР. Таємна угода передбачала і примусову репатріацію. Значну групу переміщених осіб складали українці. Це були полонені, остарбайтери, учасники колабора- ціоніських формувань, біженці. З політичних та національних причин багато українців не бажали повертатися до СРСР. Незважаючи на при- мусову репатріацію біля 450 тис. українців не повернулися до СРСР. Вони склали так звану третю хвилю української еміграції. Джерельною базою статті стали статистичні дані з документів того часу, спогади, періодична преса 1945–1952 років. Розглядається історіографія проб- леми. Проблема репатріації діяльності таборів інтернованих, пересе- лення в нові країни перебування, громадсько-політична діяльність нової хвилі еміграції стали предметом вивчення дослідниками. Зазначимо, що гостра заполітизованість теми й відсутність доступу до архівних дже- рел не сприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 1980-х рр. Усе ж таки, окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику, присвя- ченому радянсько-французьким відносинам, згадувалося й про угоду із Францією про репатріацію і проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених і остарбайтерів, приділяли увагу і їхньому поверненню до СРСР [2]. Робилися спроби спростувати дослі- дження західних істориків, прикладом є стаття, присвячена дослідженню Миколи Толстого, у якій повторювалися пропагандистські твердження про добровільність репатріації, відсутність репресій щодо репатріантів, перешкоди західних союзників [3]. Незважаючи на заангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розгля- дається політика СРСР і союзних держав щодо репатріації, але й дається характеристика нової хвилі української еміграції [4]. Отже, радянські історики не зробили значного внеску у вивчення «третьої хвилі» україн- ської еміграції. У 1950–1980-х рр. історію нової хвилі української емі- грації почали досліджувати історики-емігранти. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад, країни посе- лення й особливості цієї хвилі української еміграції [5]. Детально вивча- лася діяльність українських політичних партій у 1945–1952 рр. і їхній вплив на еміграцію та стосунки з урядами зарубіжних країн [6]. Най- більш фундаментальною й ретельною працею була монографія Володи- мира Маруняка [7]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораці- оністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя в таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [8]. Отже, зарубіжна українська і західна істо- ріографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали недоліки, серед яких обмежена джерельна база й заідеологізованість. Наприкінці 1980-х рр. для дослідників стали доступними раніше закриті архіви. З’явився доступ до документів радянських репатріаційних орга- нів, дипломатичних установ та органів державної безпеки. Одним із перших, проблему почав досліджувати російський історик Віктор Зем- ськов [9–12]. Він не тільки ретельно проаналізував статистичні дані та напрями радянської політики щодо репатріації, але й звернув увагу на зародження нової хвилі еміграції. Науковець хоча й визнавав порушення прав людини з боку СРСР щодо репатріантів і репресії проти них, але зазначав їхню обмеженість і вимушеність в умовах того часу. В. Земськов доводив порушення угод з боку західних союзників СРСР і їхні пере- шкоди в репатріації. Автор одним з перших висвітлив чисельність, склад, країни перебування емігрантів після Другої світової війни. Цікавий ста- тистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію. Іншу позицію ми знаходимо у працях Павла Поляна, який безумовно засуджує примусову репатріацію й репресії, визначає причини нової хвилі емігра- ції, і вважає дії радянського керівництва брутальним порушенням прав людини [13–15]. Наведені ним статистичні дані не збігаються з даними В. Земськова в деяких цифрах до того ж відрізняються й дефініції. Під- сумовуючи, зазначимо, що російська історіографія багато уваги приді- лила репатріації радянських громадян і значно менше зародженню нової хвилі еміграції. Відсутні комплексні дослідження післявоєнної еміграції із СРСР. У 1990-х рр. українські дослідники вивчали «третю хвилю» української еміграції на основі нових архівних джерел. Спеціальні дослідження з проблеми репатріації українських біженців і переміще- них осіб, їхнього проживання в таборах, переселення у країни Америки і Австралії з’явилися тільки на зламі ХХ– ХХІ ст. Людмила Стрільчук у дисертації і статтях визначила чисельність, склад, особливості нової хвилі української еміграції та діяльність міжнародних організацій щодо роботи з ними [16–18]. Політику західних країн щодо переселення українських емігрантів до США і Канади розглянув в дисертації Сергій Рудик [19]. У дисертації Михайла Куницького проаналізовані причини, порядок та наслідки примусової рапатріації громадян СРСР [20]. Історик вивчає боротьбу між країнами антигітлерівської коаліції щодо проблеми репатріації. Він досліджує подальшу долю репатріантів у СРСР та за її межами. На наш погляд, «третя хвиля» української еміграції потребує подальшого ретельного вивчення українськими істориками, особливо після завершення переселення з таборів переміщених осіб. Дослідивши джерела автор у статті дійшов до наступних висновків. Що у таборах переміщених осіб українські емігранти відродили традиції кооператив- ного руху в Україні при чому кооперативи відіграли значну роль у фінан- суванні культурно-освітнього життя таборів та наданні соціальної допо- моги. Кустарні та народні промисли знайшли подальший розвиток серед емігрантів і допомогли не тільки вижити їм фізично але і розвиватися духовно. Після від’їзду більшості емігрантів з Німеччини та Австрії та передачі таборів до управління владою ФРН, господарське життя в табо- рах занепадає. Досвід який українські емігранти набули у господарській діяльності у таборах переміщених осіб вони перенесли до нових країн свого поселення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Молчанова, О. Д., В. П. Баркар, and О. Б. Трібунцова. "ВИРОЩУВАННЯ ХИЖОГО КЛІЩА ФІТОСЕЙУЛЮСА." Біорізноманіття, екологія та експериментальна біологія 1, no. 23 (2021): 28–33. http://dx.doi.org/10.34142/2708-5848.2021.23.1.04.

Full text

Abstract:

Світова практика свідчить про наявність значного попиту на таких агентів біологічної боротьби як хижі кліщі. Їх широко використовують у тепличних господарствах для захисту овочевих та декоративних культур. При застосуванні в захищеному ґрунті в якості одного з найбільш ефективних засобів боротьби зі звичайним павутинним кліщем (Tetranychus urticae Koch, 1836) добре зарекомендував себе хижий кліщ фітосейулюс (Phytoseiulus persimilis Athias-Henriot, 1957). Автооорами розроблено спосіб розведення фітосейулюса. Технологічний цикл включає напрацювання природного корму фітосейулюса – звичайного павутинного кліща та безпосередньо хижака. Створено пристрій для вирощування хижого кліща фітосейулюса, що складається з двох боксів. В кожному боксі модуля для розведення фітосейулюса можливе автономне вирощування хижака. Кожен бокс розподілений перфорованими полицями на три однакових частини. Пристрій оснащений системою примусової вентиляції, що попереджає злипання та загнивання рослин, в яких мешкають кліщі. Принцип роботи модуля базується на негативному геотаксисі хижака. По мірі знищення павутинного кліща, субстрат переміщують на нижні полиці, а хижак мігрує в верхні відсіки де знаходяться свіжіші рослини з павутинним кліщем. Вивчено процес вирощування хижака в модулі для масового розведення фітосейулюса. Вирощування кліща здійснювали за температури повітря +26 – 28 °С та відносної вологості 70 – 80 %. Визначена динаміка збирання та кількість отриманого хижого кліща. Для збирання використовували ємності, які закріплені зверху боксів. Ємності для збирання міняли з інтервалом в 1,5 години. Найбільша кількість кліща зібрано на 6 годину збирання та складала в середньому 44,0 тис. з двох ємностей. Загальна кількість зібраного кліща за 12 годин складала 225,5 тис. Визначено, що в пристрої залишалися яйця фітосейулюса. В результаті, технологічні втрати складали 9 – 11 %. Тому після збирання здійснювали додаткове завантаження на верхню полицю зрізаних рослин з павутинним кліщем та через три доби здійснювали повторне збирання кліща. Використовуючи додаткове годування та збирання хижого кліща за цикл вирощування було отримано майже 242,2 тис. особин фітосейулюса у рухомих стадіях розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Марініч, Л. Г., О. В. Бараболя, and Л. В. Кавалір. "ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ЕФЕКТІВ ЗАГАЛЬНОЇ КОМБІНАЦІЙНОЇ ЗДАТНОСТІ ЗРАЗКІВ СТОКОЛОСУ БЕЗОСТОГО МЕТОДОМ ПОЛІКРОСУ ТА ДІАЛЕЛЬНОГО АНАЛІЗУ ЗА ЕЛЕМЕНТАМИ КОРМОВОЇ ТА НАСІННЄВОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 2 (June 25, 2021): 74–80. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.02.09.

Full text

Abstract:

Виведення нових сортів стоколосу безостого для пасовищного і багатоукісного використання може здійснюватися різними шляхами залежно від завдань і досягнень селекції, а також наявного вихідного матеріалу. У багаторічних трав найбільш ефективним прийомом створення вихідного матеріалу є гібридизація. Схрещування трав у перехреснозапильних культур відбувається двома шляхами: при вільному перезапиленні спеціально підібраних пар в умовах ізоляції чи шляхом примусо-вого штучного запилення. Останніми роками в селекції перехреснозапильних культур широкого використання набув метод створення складногібридних сортів-популяцій, який базується на вільному перезапиленні підібраних компонентів у розсаднику полікросу. Він найменш затратний і найбільш економічний. Мета досліджень полягала в оцінці ефектів загальної комбінаційної здатності зразків стоколосу безостого методом полікросу та діалельного аналізу за елементами кормової та насіннєвої ефективності. Дослідження проводили на дослідному полі Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавилова ІС і АПВ НААН України. Матеріалом для досліджень слугувала колекція стоколосу безостого в кількості 80 зразків різного еколого-географічного походження. У схрещуванні за схемою діалельного аналізу та полікросу вико-ристовували 5 зразків стоколосу безостого: Радіомутант к-1 (UJ2000209), Радіомутант к-5 (UJ2000210), Радіомутант к-7 (UJ2000211), Anto (UJ2000206), Полтавський 52 (UJ2000003). У результаті проведених схрещувань були отримані гібриди між 5 колекційними зразками за повною діалельною схемою в кількості 20 комбінацій. У результаті проведеної роботи отримано п᾽ять полі-кросних гібридів: 0101, 0105, 0107, 0110, 0152. Результати досліджень показали, що зразок Полтав-ський 52 має найвищі ефекти ЗКЗ за елементами структури кормової продуктивності (кількість вегетативно-подовжених пагонів, облистяність, урожай сухої речовини, вміст протеїну в сухій ре-човині), тоді як найменші ефекти ЗКЗ притаманні зразкам Радіомутант к-5 (за елементами кіль-кість вегетативно-подовжених пагонів, облистяність) та Радіомутант к-7 (за елементами урожай сухої речовини, вміст протеїну в сухій речовині). За ознаками насіннєвої продуктивності (кількість генеративних пагонів, довжина волоті) виявлено найвищі ефекти ЗКЗ має зразок Anto, тоді як най-менші ефекти ЗКЗ за цими ознаками притаманні зразкам Радіомутант к-5 і Радіомутант к-1.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Дерев’янко, О. А. "ДОКОНЕЧНІСТЬ ЯК ПЕРЕКОНЛИВИЙ ПРИМУС У СЕМАНТИЧНІЙ СТРУКТУРІ АНГЛІЙСЬКОГО РЕЧЕННЯ З ПРЕДИКАТОМ FORCE." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 10, 2021): 62–68. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-10.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано специфіку каузативних дієслів як одного з основних засобів вираження дебітивної модальності. Серед значень каузативної семантики дієслова виокремлюємо значення примусу. Примус аналізуємо як зумовлену кимось або чимось необхідність діяти певним чином, усупереч волі, бажанню чи спрямування власних зусиль на виконання чого-небудь незалежно від бажання. Каузативна ситуація примусу включає відношення каузації, котре робить каузацію каузативною; каузатора; об’єкт каузації і стан об’єкта каузації. Уважаємо доречною класифікацію предикатів примусової дії, у якій вирізняються предикати переконливого примусу, настійності, нагальності; предикати заохочувального примусу; примусу з елементами погрози чи залякування; предикати отримання інформації за допомогою примусу; предикати соціально або службово обумовленого примусу; предикати підпорядкування та предикати самопримусу. До предикатів переконливого примусу, настійної наполегливості, нагальності/доконечності виконання дії відносимо такі лексеми: to force, cajole, cause, coax, compel, constrain, convince, drag, drive, impose, induce, influence, make, oblige, persuade, push, thrust, wheedle, wring тощо. Основним засобом вираження семантики примусу є предикат to force. У статті проаналізовано зазначену лексему на основі тлумачних словників, досліджено семантичну структуру англійського речення з предикатом to force; визначено детермінуючі чинники ситуації примусу. Предикат примусу to force має негативну конотацію, що пояснює небажаність, неготовність суб’єкта виконувати певну дію, тобто дія суперечить його волі, інтересам, тому в реченнях із предикатом to force є лексеми, які вказують на вимушену дію, пояснюють небажання її виконання, примушеність суб’єкта до її здійснення, тобто семантичний відтінок внутрішнього протистояння, негативного ставлення до дії може позначатися в контексті за допомогою слів із негативною семантикою.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Квятківський, Ю. В. "ЗАГАЛЬНИЙ СТАН ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ В УКРАЇНІ ТА СТАН ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВ’ЯЗНЕНИХ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 93–99. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).19.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано загальний стан дотримання прав ув’язнених в Україні. Досліджено стан дотримання прав ув’язнених на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Виявлено перелік особливостей вказаної категорії осіб і охарактеризовано значення кожної з них. Визначено, що проблема медичного забезпечення полягає у такому: високий рівень захворюваності та смертності серед ув’язнених; відсутність належних умов для відбування покарання ув’язненими з інвалідністю; відсутність будь-яких тенденцій та передумов до покращення ситуації із медичним забезпеченням засуджених. З’ясовано, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. У таких умовах працю, яка здійснюється засудженими для відшкодування витрат на їх утримання, можна зарахувати до видів праці, які не є примусовими, хоча засуджені вимушені працювати. Наголошено, що кваліфікаційними вимогами до персоналу установ виконання покарань є: 1) належні особисті, ділові та моральні якості, вік, освітній і професійний рівень та стан здоров’я; 2) відсутність судимості та адміністративних стягнень за вчинення корупційного правопорушення. Доведено, що проблемами дотримання прав ув’язнених на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей залишаються: 1) залучення ув’язнених до участі у незаконних збройних формуваннях; 2) проблеми забезпечення установ відбування покарань ресурсами; 3) складність переведення засуджених до установ відбування покарань, які розташовані на території, підконтрольній Україні; 4) проблема застосування національного законодавства України. Зроблено висновок, що найгострішими проблемами дотримання прав ув’язнених в Україні є: проблема медичного забезпечення, яка полягає у високому рівні захворюваності та смертності серед ув’язнених та відсутності належних умов для відбування покарання ув’язненими з інвалідністю; проблема ненадання засудженим можливості реалізації свого права на працю у тому обсязі, у якому воно їм гарантоване та забезпечене вітчизняним законодавцем; проблема персоналу установ виконання покарань – його нестачі та непрофесійного характеру, внаслідок чого відбуваються порушення прав ув’язнених у формі катувань, побиття та інших формах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Лисодєд, Олександр Володимирович. "ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ: ТРАНСФОРМАЦІЯ У ПРОБАЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ ТА ПРОБАЦІЙНИЙ НАГЛЯД." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 214–23. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.32.

Full text

Abstract:

У статті розглядається процес еволюції такого виду кримінального покарання, як обмеження волі, на теренах пострадянського простору. Зазначається, що вперше такий вид кримінального покарання з’явився у Російській Федерації (1996 р.), потім – у Республіці Казахстан (1997 р.) і полягав в триманні засудженого в спеціальній установі – виправному центрі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду. Проте Російська Федерація на тривалий час відстрочила введення в дію цього виду кримінального покарання, у 2010 р. відмовилась від виконання цього виду покарання у виправних центрах, а обмеження волі стало полягати у встановленні судом тільки таких обмежень для засуджених: не виходити з дому в певний час доби; не відвідувати певні місця; не виїжджати за межі певної території; не відвідувати місця проведення масових та інших заходів і не брати участі у таких заходах; не змінювати місце проживання або перебування, місце роботи чи (або) навчання тощо. У Республіці Казахстан у 2003 р. також було встановлено, що обмеження волі теж полягає у покладенні на засудженого судом відповідних обов’язків, що обмежують його свободу, і відбувається за місцем проживання під наглядом спеціалізованого органу без ізоляції від суспільства строком від одного до п’яти років. На сьогоднішній день обмеження волі у Казахстані полягає у встановленні пробаційного контролю за засудженим і притягненні його до примусової праці протягом усього терміну відбування покарання. Обмеження волі відбувається за місцем проживання засудженого без ізоляції від суспільства, його виконання покладено на службу пробації і поліцію. Стверджується, що у Російській Федерації і Республіці Казахстан обмеження волі стало новим видом кримінального покарання, альтернативним покаранню у виді позбавлення волі. В Україні ж виконання покарання у виді обмеження волі розпочалося з 2001 р. у виправних центрах в умовах здійснення за ними нагляду з обов’язковим залученням до праці. Акцентується увага на тому, що виправні центри сьогодні як установи виконання покарання територіально і організаційно не відрізняються від колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а порядок і умови виконання і відбування кримінального покарання у виді обмеження волі у виправних центрах нічим не відрізняються від порядку і умов виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Зазначається, що обмеження волі не стало новим видом покарання, альтернативним позбавленню волі, оскільки порядок його виконання, передбачений у КВК України та підзаконних нормативно-правових актах, перетворив його на полегшений варіант позбавлення волі. У зв’язку з цим підтримується пропо- зиція Міністерства юстиції України щодо скасування обмеження волі як виду кримінального покарання і введення замість нього нового виду кримінального покарання – пробаційного нагляду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Petryshyn, O. V. "Рецензія на монографію Мазур Т. В. «Правова охорона культурної спадщини в Україні»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 127–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.16.

Full text

Abstract:

Розвиток людської цивілізації нині характеризується високими досягненнями у сферах комп’ютерних технологій, інженерії, медицини та ін. Водночас культурні досягнення, створені за весь період людського існування, перебувають під загрозою та потребують захисту й охорони. Ця проблема в ХХІ столітті не менш актуальна, ніж вона була сто чи двісті років тому. Особливу загрозу для пам’яток культури несуть збройні конфлікти та переміщення об’єктів, їх нелегальний продаж тощо. Як наслідок, охорона культурної спадщини стала загальною проблемою, яка потребує цілеспрямованої діяльності міжнародної спільноти й захисту міжнародного права. Для України, відомої своєю тисячолітньою історією й культурою, збереження культурної спадщини є не лише турботою про пам’ять предків і прийдешні покоління, а і вагомим чинником піднесення власного авторитету на міжнародній арені. Тож цілком логічно, що наша держава з часу створення ЮНЕСКО є одним із найбільш послідовних борців за збереження культурної спадщини в усьому світі, активно долучаючись до вироблення галузевих міжнародних норм і стандартів. Однак нині Україна сама потребує допомоги міжнародної спільноти у зв’язку з окупацією Криму та збройним конфліктом на Донбасі, що призвело до втрати контролю над численними об’єктами культурної спадщини. Монографічне дослідження Т. В. Мазур є спробою переосмислити розвиток правової охорони культурної спадщини на українських землях упродовж останніх понад сто років – від постання перших українських пам’яткоохоронних органів під час Української революції 1917–1921 років і до сьогодні. Такий підхід і хронологічні рамки видаються цілком логічними з огляду саме на український державотворчий контекст. Зокрема, дослідниця доводить певну тяглість пам’яткоохоронної політики від 1917–1921 років і до нинішнього часу. Ця тяглість, на її переконання, полягає як у правонаступності пам’яткоохоронних установ і організацій, так і роботі самих пам’яткоохоронців, які часто продовжували працювати в новостворених/реорганізованих органах. Виділяючи й обґрунтовуючи три основні хронологічні періоди правової охорони культурної спадщини – української державності 1917–1921 років, радянський 1919–1991 років та сучасний з часу здобуття незалежності України – Т В. Мазур розглядає особливості кожного з періодів у сфері правового забезпечення памяткоохоронної діяльності, вказуючи як на позитиви, так і недоліки, які, зокрема в радянський період, призвели до свідомого нищення тисяч сакральних пам’яток та продажу за кордон унікальних рухомих об’єктів культурної спадщини України. Значний інтерес становить аналіз розвитку міжнародного права охорони культурної спадщини та його імплементації в національне законодавство України. На основі проведеного аналізу виокремлено ряд рекомендацій щодо подальшого удосконалення законодавства України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів пам’яткоохоронної діяльності. Ідеться, зокрема, про необхідність приведення ряду базових термінів і понять у відповідність до Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. та Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., потребу ратифікації Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р. тощо. Цікавим є вивчення зарубіжного досвіду пам’яткоохоронної діяльності у контексті його використання в процесі удосконалення законодавства України. При цьому авторкою виділено досвід Франції, Італії та Польщі. Саме законодавство та пам’яткоохоронна політика цих держав, переконує дослідниця, можуть бути корисним для нашої держави з огляду на ряд спільних рис та прагнення нашої держави у майбутньому стати членом ЄС. Серед можливих запозичень: 1) ухвалення комплексу законодавчих змін, спрямованих на активізацію інституту меценатства; 2) прийняття парламентом програмних законів щодо охорони культурної спадщини на п’ятирічний термін з оприлюдненням щорічного звіту про їх виконання; 3) примусове відчуження пам’ятки у власника, якщо він не дотримується пам’яткоохоронного законодавства; 4) передача управління об’єктами культурної спадщини профільним компаніям; 5) створення культурних парків для захисту культурного ландшафту та збереження ландшафтних територій із нерухомими пам’ятками, характерними для місцевої традиції будівництва і поселення тощо. На основі проведеного дослідження Т. М. Мазур робить ряд слушних, на нашу думку, пропозицій щодо реформування не лише законодавчого, а й інституційного забезпечення охорони культурної спадщини, систематизувавши окремі пропозиції для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, а також Міністерства культури та інформаційної політики України. Таким чином, поставлені мета та завдання дослідження реалізовані та цілком логічно завершуються не лише теоретичними узагальненнями, а й практичними рекомендаціями, які можуть бути використані в подальшій законодавчій та підзаконній діяльності органів державної влади, а також нормотворчій діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, які отримують значно ширші повноваження у сфері охорони культурної спадщини в процесі децентралізації влади. Слід відзначити, що монографічне дослідження Т. В. Мазур носить міждисциплінарний характер, а тому може бути корисним не лише фахівцям-правознавцям, а й представникам інших суміжних галузей науки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні в період 1937-1945 рр. (частина 1)." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 54–61. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2029.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудових прав в Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 р. та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х рр. ХХ сторіччя Україна починає втрачати свою суверенність та незалежність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конституційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст доповнень до Конституції УСРР, прийнятих у 1925 році, то можна побачити, що там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна республіка», згодом у Конституції УСРР 1929 р. зазначалася «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави не йшлося. Проте в Конституції 1937 року (найменування УСРР було змінено на УРСР на Надзвичайному XIV з'їзді Рад в січні 1937 р.) ці положення відсутні, є лише запис про об'єднання республік у союзну державу. Конституція УРСР 1937 р. замість з'їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом державної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР обирала Президію -колегіальний постійно діючий орган влади у періоди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загальносоюзних органів управління республіканськими об'єктами господарства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копіювання змісту загальносоюзних законодавчих актів, так і щодо застосування союзних нормативних актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 р. Конституції УРСР мало би бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до вдосконалення захисту прав працівників, проте демократичні засади й положення Конституції залишилися декларативними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за підприємствами, установами, заборонялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці30-х - початку 40-хрр. минулого століття у всій союзній державі (зокрема, в УРСР) задля збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підвищення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані тунеядці, дармоїди, нероби), притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності; було більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, виробництво продукції з браком, недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гарантій працівників, взагалі була відсутня можливість захисту їх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регресивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був обумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (переважно чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. Задля забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгоспів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулювання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 19221924 рр., за змістом яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим законодавством трудова повинність була передбачена лише за необхідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, а також лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Комісарів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівельних робіт, заготівку палива, безперебійного функціонування транспорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість Указів Президії Верховної Ради СРСР та Постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан, фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досягнення у сфері трудового права. Цей період характеризується мілітаризацією праці, мобілізацією працездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збільшенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введенням надурочних робіт. Унікальність цього явища щодо дослідження генези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції переважно були не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприємства разом зі своїми працівниками та їх родинами у зв'язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими військами території України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 р. до лютого 1943 р. здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорено принципам і положенням законодавства СРСР, як мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найко-ротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було отримати перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Боєва, О. "Обмеження розвитку інституту судового захисту трудових прав в Україні у період 1937–1945 рр. (частина 2)." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 56–64. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2081.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена розкриттю аспектів розвитку інституту судового захисту прав людини у сфері праці. Здійснено аналіз стану захисту трудо-вих прав у Радянській Україні з періоду прийняття Конституції УРСР 1937 року та за часів Другої світової війни. Наприкінці 30-х років ХХ сто-річчя Україна починає втрачати свою суверенність та незалеж-ність, що є закономірним наслідком здійсненої зміни конституційно-правового статусу республіки. Це вбачається зі змісту конститу-ційних положень різних років. Так, якщо взяти до уваги зміст допов-нень до Конституції УСРР, при-йнятих у 1925 році, то там було закріплено, що УСРР входить до складу СРСР як «незалежна рес-публіка», згодом у Конституції УСРР 1929 року зазначалося, як «суверенна договірна держава», а про створення союзної держави мови не було. Проте в Конститу-ції 1937 року (найменування УСРР було змінене на УРСР на Надзви-чайному XIV з’їзді Рад у січні 1937 року) ці положення відсутні, є лише запис про об’єднання респу-блік у союзну державу. Конститу-ція УРСР 1937 року замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та їх Президій визначала найвищим органом дер-жавної влади республіки Верховну Раду УРСР. Верховна Рада УРСР вибирала Президію – колегіальний постійно діючий орган влади у пері-оди між сесіями Верховної Ради. В Україні поступово на перший план виходило керування загально-союзних органів управління респу-бліканськими об’єктами господар-ства, пріоритетною ставала дія загальносоюзного законодавства над республіканським як у вигляді копiювання змiсту загальносо-юзних законодавчих актів, так і застосуванням союзних норматив-них актів як актів прямої дії. Такі негативні тенденції не оминули і галузь трудового права. Теоретично прийняття у 1937 році Конституції УРСР мало б бути важливим кроком на шляху встановлення прогресивних принципів трудового права та закріплення нових підходів до удосконалювання захисту прав працівників, проте демократичні засади і положення Конституції залишилися деклара-тивними. Конституцією проголошувалося право кожного на працю (положення про загальну трудову повинність було відсутнє), але проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов’язком працювати, а іншими нормативним актами відбувалося закріплення працівників за під-приємствами, установами, заборо-нялося виїжджати на заробітки тощо. Наприкінці 30-х – початку 40-х років минулого століття у всій союзній державі (у тому числі і в УРСР) з метою збільшення випуску продукції у всіх галузях народного господарства та підви-щення продуктивності вводилися початкові засади примусової праці. Зокрема, особи, які не працювали без поважних причин (так звані «тунеядці», «дармоїди», «нероби»), притягувалися до адміністратив-ної або до кримінальної відповідаль-ності; мало місце більш жорстке покарання за порушення трудової дисципліни, за виробництво про-дукції з браком, за недотримання правил техніки безпеки. У період Другої світової війни відбулося значне погіршення умов праці, падіння рівня прав та гаран-тій працівників, взагалі була від-сутня можливість захисту їхніх трудових прав, тобто трудове право, покликане захищати права працівників, набуло певних регре-сивних ознак. Такий відступ від основних засад і принципів трудового права був зумовлений тим, що суттєва частина працездатного населення (в основному чоловічої статі) поповнила лави збройних сил. З метою забезпечення кадрами підприємств оборонного значення та сільгосппідприємств (колгос-пів, радгоспів) слід було змінювати політику держави у сфері регулю-вання праці, оскільки на теренах УССР, РСФСР та інших союзних республік діяли Кодекси законів про працю 1922–1924 років, за зміс-том яких передбачалися засади добровільної праці. Трудовим зако-нодавством трудова повинність була передбачена лише у разі необ-хідності боротьби зі стихійними лихами та для виконання найважливіших державних завдань, та лише на підставі конкретних постанов Ради Народних Коміса-рів. Такі демократичні засади не в змозі були забезпечити безперервну роботу оборонної промисловості, проведення оборонних і будівель-них робіт, заготівлю палива, без-перебійного функціонування тран-спорту тощо. Для забезпечення виконання цих завдань радянський уряд прийняв певну кількість ука-зів Президії Верховної Ради СРСР та постанов РНК СРСР, за якими вся держава переходила на воєнний стан і фактично руйнувалися всі набуті раніше демократичні досяг-нення в сфері трудового права. Цей період характеризується міліта-ризацією праці, мобілізацією пра-цездатного населення, залученням до праці підлітків з 14 років, збіль-шенням тривалості робочого часу, скасуванням відпусток та введен-ням надурочних робіт. Унікальність цього явища у плані дослідження ґенези судового захисту трудових прав населення України полягає в тому, що такі регресивні тенденції в основному мали місце не на території УРСР, а на території РСФСР, куди були евакуйовані українські підприєм-ства разом зі своїми працівниками та їхніми родинами у зв’язку з тимчасовою окупацією німець-ко-фашистськими військами тери-торії України. Також на території РСФСР у період із серпня 1941 року до лютого 1943 року здійснювали свою діяльність законодавчі та виконавчі органи влади української республіки (вони були евакуйовані до Саратова, а пізніше перебували в Уфі та Москві). Під час війни трудове законодавство союзних республік фактично не діяло, було повністю підкорене принципам і положенням законодавства СРСР, яке, своєю чергою, мало на меті не забезпечення та захист прав і гарантій працівників, а застосування таких методів і заходів в організації праці, які б у найкоротші строки сприяли налагодженню оборонної промисловості та випуску воєнної продукції в таких обсягах, щоб можна було здобути перемогу над німецько-фашистськими загарбниками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

E.D., Akhmedova. "REPLACEMENT OF ENGLISH FICTION SIMILE MAPPINGS IN UKRAINIAN TRANSLATIONS." South archive (philological sciences), no. 87 (September 29, 2021): 78–84. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-87-12.

Full text

Abstract:

The purpose of the article is to establish correlations between the presence or absence of cultural specificity of a source-text simile and its replacement with a target-text simile based on a different cognitive model. The paper rests on D.Tartt’s and M. Atwood’s novels and their translations.Methods. The research employs structural-semantic translation analysis, which allows identifying translation transformations, and cognitive translation analysis, which allows constructing cognitive propositional models of the source-text and target-text fiction similes and reveal if they are culturally specific. A simile is defined as an explicit conceptual metaphor, after G. Lakoff and M.Johnson. Cognitive propositional model of the simile is “A is like B”, where “A” and “B” are the target and source domains/concepts respectively. The research addresses the concepts of translation procedure, translation transformation and translation strategy. A translation procedure is conceived as a process of solving a translation problem, a translation transformation – as converting a text unit from one language to another and a translation strategy – as a translator’s general plan of action. Translation transformations are studied as specific linguistic instantiations of translation procedures.Results. The study differentiates between idiomatic, non-idiomatic and allusive conventional similes. It has been revealed that replacement of English fiction simile mappings applies to idiomatic, non-idiomatic and allusive similes and is embodied in the Ukrainian language by culturally specific idiomatic similes.Conclusions. Replacement of fiction simile mappings is carried out by means of lexical-grammatical transformation of holistic substitution, which serves the strategy of domestication. The domestication strategy is compulsory if the translator is limited in making decisions by linguistic and cultural specificity of the English simile, as in the case of idiomatic similes, and it is optional in the case of non-idiomatic or allusive similes that are devoid of linguacultural specificity.Key words: allusive simile, cognitive translation analysis, idiomatic simile, non-idiomatic simile, translation procedure, translation strategy. Мета статті полягає у встановленні кореляцій між наявністю/відсутністю культурної специфіки порівняння тексту оригі-налу і використанням перекладачем процедури його заміни на порівняння, що базується на іншій когнітивній моделі. Робота виконана на матеріалі романів Д.Тартт та М. Етвуд та їхніх українських перекладів.Методи. У дослідженні використано структурно-семантичний перекладацький аналіз, що дозволяє виявити способи і трансформації перекладу і когнітивний перекладацький аналіз, що лежить в основі побудови когнітивних пропозиціональ-них моделей художніх порівнянь в оригіналі і перекладі, і дозволяє встановити, чи є вони культурно специфічними. Порівняння розглядається як експліцитна концептуальна метафора за Дж.Лакоффом та М.Джонсоном, когнітивна пропозиціональна модель якого має такий вигляд: «А є як Б», де «А» є доменом цілі, а «Б» – доменом джерела. У дослідженні визначаються поняття перекладацької процедури, способів/трансформацій перекладу та стратегій перекладу. Перекладацька процедура роз-глядається як процес вирішення перекладацької проблеми, способи/трансформації перекладу – як перетворення текстової одиниці з однієї мови на іншу, а стратегія перекладу – як загальний план дій перекладача. Способи/трансформації перекладу вивчаються як специфічне мовне втілення перекладацькоїпроцедури.Результати. У ході дослідження були розмежовані ідіоматичні, неідіоматичні та алюзивні конвенціональні порівняння. Визначено, що перекладацька заміна когнітивних моделей англомовних художніх порівнянь поширюється на ідіоматичні, неідіоматичні та алюзивні порівняння і втілюється в українській мові культурно специфічними ідіоматичними порівняннями.Висновки. Заміна когнітивних моделей порівнянь здійснюється за допомогою лексико-граматичної трансформації цілісної заміни, яка реалізує стратегію одомашнення. Стратегія одомашнення є примусовою, якщо перекладач є обмеженим у прийнятті рішень лінгвокультурною специфікою англомовного порівняння, як у випадку з ідіоматичними порівняннями, або факультативною, як у випадку з неідіоматичними або алюзивними порівняннями, які не є лінгвокультурно маркованими. Ключові слова: алюзивне порівняння, ідіоматичне порівняння, когнітивний перекладацький аналіз, неідіоматичне порівняння, перекладацька процедура, стратегія перекладу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Воропай, О. К., К. В. Пічик, and Н. Д. Чала. "МЕТОДИКА СЕГМЕНТАЦІЇ ТА АНАЛІЗУ ВІДТОКУ СТУДЕНТІВ НА ОСВІТНІХ ПРОГРАМАХ УНІВЕРСИТЕТІВ." Економічний вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», no. 18 (September 17, 2021). http://dx.doi.org/10.20535/2307-5651.18.2021.232368.

Full text

Abstract:

В статті адресована проблема неефективності поточного підходу закладів вищої освіти до роботи зі цільовими аудиторіями абітурієнтів та студентів. Система користувачів ЗВО розглядається як негерметична та основні ресурси спрямовано на залучення першокурсників, у той час як аналіз студентського контингенту залишається поза увагою університетських адміністрацій. Робота пропонує вирішення управлінської дилеми в університетах - утримувати студентів на освітніх програмах за будь-яку ціну, чи примусово відраховувати – шляхом зміни парадигми прийняття управлінських рішень. Нова парадигма передбачатиме зосередженість на перетворенні користувачів освітніх послуг на герметичну систему, зниження ризиків відрахування студентів та розширення тривалості їхнього життєвого циклу у якості учасників ринку вищої освіти. Автори пропонують метод сегментування студентів за групами ризику щодо відрахування чи успішного навчання на освітній програмі. Таке сегментування та таргетування передбачає проходження п’яти основних етапів: збір та обробка даних про абітурієнтів та студентів, сегментація цієї аудиторії, вибір цільових груп абітурієнтів та студентів, на яких буде спрямовано подальші дії університетів стосовно корекції ціннісної пропозиції та інших інструментів взаємодії. Завершальний етап передбачатиме оцінку ефективності впроваджених заходів, у тому числі шляхом регулярного моніторингу рівня герметичності студентського контингенту ЗВО. Результатом сегментування стане опис структури існуючих студентів та студентів у минулому та визначення тих із них, які, з одного боку, мають найвищий рівень припинення взаємодії з університетом (ймовірний, природний та примусовий відтоки), а з іншого боку – найвищі шанси розширити свій життєвий цикл у складі користувачів ЗВО у якості слухачів інших освітніх програм. Впровадження сегментування студентів за групами ризику дозволить університетам розробити превентивні заходи щодо запобігання відрахуванню студентів, а також пропозиції студентоцентрованих освітніх програм для навчання впродовж життя.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ГАВРІК, Роман, and Артем СІВЕР. "ОСОБЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯСПРАВ ЩОДО ЗАТРИМАННЯ І ПРИМУСОВОГО ВИДВОРЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ЗА УЧАСТЮ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 4 (May 22, 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.306.

Full text

Abstract:

В даній науковій статті автором розкрито порядок провадження у справах про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства або затримання з цією метою, підстави для задоволення адміністративного позову про це та для відмови у його задоволенні. На підставі проведеного аналізу, автор робить висновок про те, що примусове видворення іноземців та осіб без громадянства є правовим наслідком порушення ними законодавства з прикордонних питань, яке реалізується органами охорони державного кордону або міграційної служби на підставі судового рішення, яке приймається на основі відповідного адміністративного позову. Як свідчить правова доктрина та судова практика підставами для примусового видворення є: наявність законів, які передбачають адміністративне видворення або вчинення адміністративного проступку, який грубо порушує правопорядок, тобто: невиконання в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, в тому числі: перебування на території України без правових підстав; спроба незаконного перетинання державного кордону, поза встановленого пункту пропуску, відсутність документів, що дають право на в'їзд в Україну та виїзд з України; відсутність документів, які надають право на виїзд з України; відсутність родичів в Україні; відкритий намір незаконним шляхом потрапити до країни; відсутність коштів для придбання проїзних документів. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, що є підставою для затримання особи є:відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Щодо даного питання автором проаналізована судова практика.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Skripnichenko, Yuri. "WOMEN-OSTARBAYTERS FROM KHARKIVIVSHYNY IN PRIMUSIVE WORKS IN THIRD RAKE." Young Scientist 8, no. 72 (August 2019). http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2019-8-72-36.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Примусові роботи'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles