Journal articles: 'Прийняття пропозиції'

1

Луценко, Ірина, and Артем Дашян. "ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ ПОДАТКОМ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 84–86. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-18.

Full text

Abstract:

У статті досліджено окремі особливості оподаткування аграрного сектору економіки податком на додану вартість. Проаналізовано економічний та фіскальний ефект зниження податку на додану вартість згідно закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставки податку на додану вартість при оподаткуванні операцій з постачання окремих видів сільськогосподарської продукції» скасовують ставку 14 % та відновлюють ставку ПДВ на рівні 20%, прийнятим Верховною Радої України у 2020 році. Проведено аналіз позитивних та негативних наслідків прийняття відповідного законодавчого акту та зменшення податкового навантаження на агропромисловий сектор, а також на окремі види діяльності аграрних підприємств. Наведено приклади діяльності аграрних підприємств та агрохолдингів в умовах після прийняття податкових змін 2020 року та до прийняття зменшеної ставки. Надано та проаналізовано текст законопроектів, що були прийняті та розглянуті Верховною Радою України. Порівняно попередні системи оподаткування податком на додану вартість аграрних підприємств та агропромислових комплексів. Надано пропозиції з покращення системи оподаткування податком на додану вартість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Мотовилець, В. В. "Кримінальна відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою." Митна безпека, no. 4 (March 4, 2021): 57–65. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.4.2020.57-65.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанням кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Ефективна протидія корупційним злочинам неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об’єктивного аналізу факторів, що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів.Рівень правового забезпечення процесу боротьби з хабарництвом у нашій державі також не можна визнати належним. Одним з актуальних питань здійснення правильної кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою є достатність переліку службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, а також достатніх правових можливостей для використання матеріалів оперативно-розшукового характеру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Шульга, О. А. "МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ." Підприємництво та інновації, no. 22 (January 31, 2022): 54–58. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/22.9.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – розглянути методи та моделі обґрунтування і прийняття управлінських рішень та розробити пропозиції щодо підвищення ефективності цього процесу. Актуальність теми зумовлена тим, що адаптація підприємств до мінливих умов внутрішнього та зовнішнього середо- вища є одним із головних завдань забезпечення стійкого розвитку економіки у цілому. Аби цього досяг- нути, під час прийняття управлінських рішень потрібно використовувати підходи, які врахували б максимальну кількість чинників, що впливають на поведінку підприємств. У ході дослідження вико- ристовувалися системний підхід, монографічний метод, методи узагальнення, дедукції та індукції, абстрактно-логічний метод та ін. З’ясовано сутність, структуру та етапи процесу прийняття управлінського рішення. Розглянуто методи та моделі прийняття управлінських рішень. Запропоно- вано заходи щодо вдосконалення технології прийняття управлінських рішень та підвищення їх ефек- тивності. Практична цінність статті полягає у тому, що запропоновані заходи щодо вдосконалення організації прийняття управлінських рішень можуть бути застосовані для поліпшення якості роботи вітчизняних підприємств.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Смородина, А. Є. "Проблеми укладення ліцензійного договору за законодавством України." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 158–71. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2814.

Full text

Abstract:

Порядок укладення ліцензійного договору не регулюється окремо, на нього розповсюджуються норми Глави 53 Цивільного кодексу України. Однак системний аналіз його норм виявив, що вимога законодавства про обов'язкову письмову форму ліцензійного договору на практиці стає перепоною, оскільки не відповідає вимогам суспільства, в т.ч. для отримання дозволу на використання об'єктів авторського права в Інтернеті. Досліджено проблеми реалізації кожної стадії укладення ліцензійного договору - пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, в тому числі виходячи з того, що кожна зі сторін (ліцензіар та ліцензіат) майбутнього договору можуть зробити оферту. Щодо оферти проаналізовані умови, яким має відповідати оферта: містити істотні умови договору; її адресність; містити намір оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття; умова про строк на акцепт оферти. Ці умови проаналізовані через призму обов'язкової вимоги щодо письмової форми договору та його підписання сторонами як умови укладеності. Звертається увага на відмінність оферти від публічної оферти. Обґрунтовано застосування письмової форми до оферти. Щодо акцепту проаналізовані його умови як повної, безумовної і вчасної відповіді про прийняття пропозиції. Вказане завершується дослідженням питання укладеності ліцензійного договору. Визначаються проблемні питання під час укладення ліцензійного договору на використання торговельної марки через погодження істотної умови такого договору - умови, що якість товарів (послуг), виготовлених (наданих) за ліцензійним договором, не буде нижчою за якість товарів (послуг) власника свідоцтва, та він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. Виокремлюються окремі проблемні питання для використання об'єктами авторського права, а саме щодо ідентифікації належного автора та ліцензіара. Наводяться відповідні приклади із застосування норм на практиці. Визначається проблематика щодо державної реєстрації ліцензійних договорів та заявляється про підтримку запровадження системи державної реєстрації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Мотовиловець, В. В. "Проблеми кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою." Ірпінський юридичний часопис, no. 2(4) (April 6, 2021): 188–96. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.188-196.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена питанням кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Ефективна протидія корупційним злочинам неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об’єктивного аналізу факторів, що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Юник, І. Д. "ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ЦІЛЬОВОЮ АУДИТОРІЄЮ АТРИБУТІВ БРЕНДУ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ВИШУ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 181–87. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-25.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено специфіку запам’ятовування цільовою аудиторією атрибутів бренду науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти, до яких віднесено прізвище, ім’я, по батькові фахівця або використаний ним псевдонім, конструкти його габітарного іміджу та індивідуальний стиль бренд-комунікації. Диференційовано негативний полюс модальності відкладеного попиту на бренд-пропозицію у сфері бізнесу і традиційність вияву означеного явища у сфері вищої освіти як одного з факторів формування довгострокової лояльності до бренд-пропозиції науково-педагогічного працівника. Обґрунтовано доцільність семантичного ототожнення понять «впізнаваність атрибутів бренду» і «поінформованість про атрибути бренду» та ієрархічно-семантичну зверхність над ними поняття «обізнаність в атрибутах бренду», яке передбачає наявність у цільової аудиторії не мінімального, а саме достатнього обсягу інформації про бренд для прийняття бренд-орієнтованого рішення в умовах висококонкурентного освітньо-наукового середовища. З’ясовано причини та специфіку прямої кореляції обізнаності цільової аудиторії в атрибутах бренду фахівця та ступеня лояльності певного сегменту цільової аудиторії до нього. Проаналізовано алгоритм запам’ятовування ознак атрибутів бренду науково-педагогічного працівника вишу представниками його цільової аудиторії на основі вихідних положень теорії трикомпонентної структури пам’яті особистості. Аргументовано «параболічний» вплив інтенсифікації інформаційного потоку у бренд-комунікації на ефективність прийняття цільовою аудиторією рішень щодо взаємодії із брендом науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти. Доведено, що прийняття представниками цільової аудиторії щонайменше одного схвального рішення на користь бренду науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти оптимізує локалізаційний аспект функціонування їх довгострокової пам’яті, сприяючи структурно-хронологічній компресії процесу прийняття повторного аналогічного рішення. Наголошено на деструктивному впливі денотативних і конотативних викривлень інформації про бренд науково-педагогічного працівника вишу на впевненість цільової аудиторії у достовірності ознак атрибутів цього бренду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Чернявський, С. С. "Особливості розслідування одержання прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою." Вісник кримінального судочинства, no. 1 (2015): 223–29.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Мельничук, Г. С. "ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ПОДАТКОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВО: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 1 (June 23, 2019): 159–75. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2019.159-175.

Full text

Abstract:

Обґрунтовано важливість аналізу податкового навантаження на підприємство для прийняття виважених управлінських рішень. Розглянуто наукові підходи до виокремлення етапів проведення аналізу та методики визначення податкового навантаження на підприємство. Сформульовано мету, розкрито послідовність та методи проведення аналізу податкового навантаження на підприємство. У дослідженні було використано такі методи як: індукція та дедукція, логічне узагальнення, критичний аналіз і синтез, порівняння, табличний метод. Обґрунтовані пропозиції можуть бути корисними для порівняння рівня податкового навантаження на підприємства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Єрмаков, Юрій. "ХАРАКТЕРИСТИКА СЛУЖБОВИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ У СФЕРІ ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ НАДР." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, no. 8 (July 13, 2021): 209–13. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.31.

Full text

Abstract:

У статті проведено аналіз службових кримінальних правопорушень, вчинених у сфері охорони та використання надр. Стверджується, що правопорушення у сфері надрокористування, зокрема такі як неза- конний видобуток бурштину, вугілля, піску, є прямими загрозами екології та природному середовищу загалом. Встановлено, що найпоширенішими службовими кримінальними правопорушеннями, вчиненими у сфері охо- рони та використання надр, є: зловживання владою або службовим становищем, прийняття пропозиції, обі- цянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, службове підроблення, службова недбалість. З’ясовано, що службові кримінальні правопорушення, пов’язані із надрокористуванням, полягають у вчинен- ні службовою особою, яка має безпосереднє повноваження на надання дозволів на видобування надр, продовження таких дозволів чи припинення протиправних дій, направлених на порушення законодавства у цій сфері, прийняття рішення щодо видобутку надр, а також інші службові повноваження, пов’язані з охороною та використанням надр.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Матвійчук, М. "І. МАЛИНОВСЬКИЙ І СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ПЕНІТЕНЦІАРНОГО ПРАВА." Юридичний вісник, no. 4 (October 6, 2021): 184–91. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2232.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питанняпро умови та час створення пер-ших радянських виправно-трудовихКодексів, зокрема ВТК РРФСР, проучасть І. Малиновського в науко-вому обговоренні його проєкту йнауково-експертній оцінці вже при-йнятого ВТК тоді, коли сам він бувв’язнем. Причиною зародження тастановлення нового радянськогоправа, зокрема права кримінально-виконавчого, науковець називавреволюцію 1917 року, руйнаціюстарого суспільного ладу і старогоправа. Новий суспільний лад вима-гав адекватного йому права. Заперших після революції часів поз-бавлення волі регулювалося рево-люційним звичаєм. Згодом з’явля-ються перші пенітенціарні закони,а з часом постає необхідність їхкодифікації, створення Кодексу.Так на початку 20-х років XX сто-ліття відбувалося зародження тастановлення кримінально-виконав-чого права у новостворених радян-ських республіках, насамперед уРРФСР, де вперше було розроблено,обговорено і прийнято Криміналь-но-виконавчий кодекс, який ставвзірцем для відповідних Кодексівв Україні та Білорусі. І. Малинов-ський на час розроблення, обгово-рення і прийняття ВТК РРФСРперебував в ув’язненні в Москві.Тим не менше він як учений і в’я-зень, який досконало знав пенітен-ціарну систему того часу немов би«із середини», написав і надрукувавнаукові статті про проєкт цьогоВТК і вже прийнятий Кодекс. Йогозауваження та пропозиції до про-єкту були тією чи іншою міроювраховані, а зауваження щодо змі-сту ВТК враховані також і надалі.Загалом вони і нині деякою міроюне втратили своєї актуальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Боброва, Ю. Ю., Ю. О. Бобров, and Д. Д. Іл’юк. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВО-ЮРИДИЧНИХ СЛУЖБ АРМІЙ КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(41) (April 11, 2022): 3–8. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).955.

Full text

Abstract:

Боброва Ю. Ю., Бобров Ю. О., Іл’юк Д. Д. Перспективи розвитку юридичної служби Збройних Сил України в контексті міжнародного досвіду організації діяльності військово-юридичних служб армій країн-членів НАТО – Стаття. Діяльність будь-якого органу державної влади, у тому числі воєнної організації держави, їх посадових (службових) осіб тісно пов’язана з ухваленням організаційно-розпорядчих рішень та прийняття нормативно-правових (нормативних) актів. Обов’язок щодо здійснення перевірки відповідності вимогам законодавства рішень, котрі ухвалюються (приймаються) в органах державної влади покладено на відповідні юридичні служби. Пропозиції юридичної служби щодо приведення нормативно-правових актів та інших документів (актів) органу виконавчої влади є обов’язковими лише для розгляду відповідним керівником державного органу під час прийняття ним рішення. У разі неврахування пропозицій юридичної служби або часткового їх врахування, служба подає керівникові органу влади, установи (підприємства, організації) письмовий висновок до проєкту акта. Наведене вище передбачено Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040. Воно є основним нормативним актом, котрим врегульована діяльність юридичних служб державних органів, які визначені в пункті 1 цього Загального положення. До цих державних органів віднесено юридичні служби міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ та організацій. У статті проведено порівняльний аналіз завдань, функцій юридичної служби Збройних Сил України та військово-юридичної служби Військово-морських сил збройних сил Сполучених Штатів Америки, а також запропоновано можливі напрямки розвитку юридичної служби Збройних Сил України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Піскурська, Г. В. "ТЕХНОЛОГІЯ ОНЛАЙН-ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, no. 1 (March 4, 2020): 192–201. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-192-201.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено актуальне питання залучення студентів до оцінювання якості діяльності викладача, оскільки саме зараз ЗВО запроваджують технології систематичного вивчення думки студентів про якість викладання і розробляє механізми прийняття управлінських рішень на цій основі. Автором представлено технологію моніторингу якості викладання дисциплін у ЗВО на основі онлайн-анкетування студентів. Надано детальну характеристику етапів, які необхідно пройти для її реалізації на внутрішньоуніверситетському рівні: уточнення суб’єктів оцінювання, визначення змісту моніторингу, вибір діагностичного інструментарію, планування термінів проведення анкетування, його організація, обробка результатів і прийняття управлінських рішень щодо поліпшення якості викладання в університеті. В якості діагностичного інструментарію моніторингу запропоновано використовувати такий метод опитування, як онлайн-анкетування за допомогою сервісу GoogleForms. Описано специфіку розробки анкети з метою вивчення рівня задоволеності студентів якістю викладання у ЗВО, визначені її структурні елементи: звернення до респондента, інформація про організаторів опитування, мета моніторингу, інструкція, об’єкти моніторингу, пропозиції респондента щодо поліпшення якості викладання в університеті. Параметрами оцінки об’єктів моніторингу обрані закриті висловлювання з якісно-кількісними оціночними шкалами, що виражають різний ступінь згоди, а також відкриті питання, які надають можливість студенту висловити свою точку зору. Зроблено висновок, що онлайн-анкетування є дієвим інструментом внутрішнього моніторингу якості освіти в ЗВО в контексті подальшого прийняття більш ефективних управлінських рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

ЦЕВЕЛЬОВ, Олег. "ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВОЇ СЕКТОРУ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, no. 2 (February 21, 2021): 261–75. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.572.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти реформування системи управління Державної прикордонної служби України відповідно до визначеного основного курсу держави на зближення та вступ до Північноатлантичного Альянсу, проаналізовано основні аспекти побудови органів управління Збройних Сил та інших військових формувань України і надано пропозиції щодо уніфікації структури прикордонного відомства. Враховуючи те, що державою визначено основні пріоритети в реформуванні складових сектору безпеки і оборони України за стандартами НАТО, це в повній мірі стосується Державної прикордонної служби України, яка безпосередньо входить до складу сил оборони та сил безпеки й бере участь для вирішення питань захисту національних інтересів держави від воєнних загроз на державному кордоні. Аналіз організаційно-штатної структури Адміністрації Держприкордонслужби України, регіональних управлінь та органів охорони державного кордону вказує на те, що в сучасних умовах структура органів управління вищого органу значно відрізняється від структури нижчестоящого органу управління, що ускладнює процес прийняття рішення та порядок передачі розпоряджень. Це значною мірою було виявлено під час організації оперативно-службової діяльності у зоні проведення Антитерористичної операції та у складі операції Об’єднаних Сил на території окремих районів Луганської та Донецької областей. Процес прийняття рішень та передачі розпоряджень спочатку Антитерористичної операції займав дуже довгий шлях та потребував постійного погодження з Адміністрацією Держприкордонслужби України. Для мінімізації часу й швидкого реагування на зміни в обстановці було прийнято рішення про створення окремого органу управління у складі керівництва операції Об’єднаних сил. Такий підхід значно покращив порядок взаємодії всіх складових операції Об’єднаних сил та спростив процес прийняття рішення й доведення завдань до підпорядкованих підрозділів. Таким чином, уніфікація структур органів управління Державної прикордонної служби України, приведення їх к загальним стандартам військових формувань та органів управління Північноатлантичного блоку, забезпечить швидку взаємодію під час вирішення спільних завдань та буде спроможне увійти в загальну систему управління у разі загрози агресії з боку інших держав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Таркан, Олександр. "Ситуаційний підхід у методиці розслідування прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою органу поліції." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 3 (2020): 312–17. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.3.52.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Варакута, В. П., О. О. Кумпан, Т. В. Хліманцов, В. О. Іванов, and Г. В. Заверуха. "Визначення критеріїв і показників ефективності оборонної системи та розроблення моделі сил і засобів оперативно-тактичного угрупування для обґрунтування пропозицій щодо прийняття рішення на оборону." Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, no. 1(38), (March 23, 2020): 13–30. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.38.02.

Full text

Abstract:

У статті на понятійному рівні розглянута сутність і зміст понять “критерій” і “показник” та їх значення під час оцінки ефективності оборонної системи військового угрупування. Запропоновані математичні моделі та розроблена методика визначення пріоритетних критеріїв і показників ефективності оборонної системи та надані обґрунтовані пропозиції щодо шляхів створення ефективної оборонної системи оперативно-тактичного угрупування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Hultai , M. M. "Проблеми імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство крізь призму досвіду зарубіжних держав та України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 2, 2021): 137–39. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.15.

Full text

Abstract:

Прийняття Римського статуту Міжнародного кримінального суду під егідою ООН у Римі 17 липня 1998 р. стало результатом тривалої співпраці держав і міжнародних організацій на універсальному рівні. Так, світове співтовариство давно прагнуло до створення постійно діючого міжнародного судового органу, покликаного притягти до відповідальності осіб, які винні в скоєнні найтяжчих злочинів: геноциду, агресії, злочинів проти людяності, воєнних злочинів й ін. Це фактично перший в історії постійно діючий міжнародний кримінальний суд, пов’язаний із системою ООН, що доповнює національні органи кримінальної юрисдикції. Сучасні наукові пошуки, включаючи рецензовану монографію, базуються на різноманітних галузевих і міжгалузевих дослідженнях, нормативних і доктринальних джерелах, що розкривають основні конституційно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, міжнародно-правові аспекти заявленої проблематики. Загалом авторами здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням процесу імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На жаль, на сьогодні відсутні ґрунтовні дослідження останнього в Україні, що і зумовлює актуальність теми роботи. Погоджуємося, що з огляду на підписання Україною Римського статуту в 2000 р., приєднання до Угоди про привілеї та імунітети Міжнародного кримінального суду 2002 р., а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони 2014 р., Україна зобов’язана ратифікувати й імплементувати в національне законодавство норми Статуту, а також пов’язані з ним документи. Водночас у зв’язку зі змінами й доповненнями, внесеними до ст. 124 Конституції України (частина четверта), передбачено, що Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Ця норма набрала чинності з 30 червня 2019 р., породжуючи відповідні правові наслідки та зобов’язання для Української держави. Приєднання держави до Римського статуту МКС передбачає значне реформування та удосконалення не лише національного законодавства, а й усієї правової системи, активізацію співпраці з МКС, взаємодію міжнародних і національних органів кримінальної юрисдикції, вивчення зарубіжного досвіду у цій сфері тощо. Таким чином, питання правових наслідків приєднання до Римського статуту лежить в теоретичній і законодавчій, а також правозастосовній площинах. Монографія містить три розділи, в яких вперше комплексно розглянуто забезпечення імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні в Україні, пострадянських і європейських країнах. Сформульовані висновки, рекомендації та пропозиції у цій сфері. Перший розділ «Теоретико-правовий аналіз природи Римського статуту Міжнародного кримінального суду та його імплементації» присвячено розкриттю доктринальних джерел дослідження Римського статуту Міжнародного кримінального суду, передумов його прийняття та правової природи, а також визначенню поняття та форми його імплементації. У розділі другому «Конституційно-правові засади імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду на національному рівні» авторами досліджено засади імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство пострадянськими країнами, а також відповідний європейський досвід. У третьому розділі «Проблеми конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Україні» звернуто увагу на поняття, суб’єкти і зміст конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, а також проблеми та перспективи імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду у національне законодавство України на сучасному етапі. Варто відзначити комплексність проведеного дослідження, обґрунтування низки концептуальних підходів, висновків та пропозицій. Так, згідно з авторським розумінням імплементації Римського статуту – це організаційно-правова діяльність держави в особі уповноважених суб’єктів, що реалізується в законодавчо визначеному порядку та складається з послідовних законодавчих й інших процедур, спрямованих на забезпечення здійснення юрисдикції МКС стосовно осіб, відповідальних за особливо тяжкі злочини у порядку, визначеному Римським статутом. Виокремлено тенденції конституційно-правового забезпечення імплементації Римського статуту у зарубіжних країнах. Наголошено, що класифікація моделей та способів імплементації Римського статуту у практиці зарубіжних країн зумовлена такими основними підходами: 1) прийняття законодавчого акта, спрямованого на здійснення імплементації, який буде мати пріоритет над національними законами та іншими нормативно-правовими актами при виникненні суперечностей стосовно юрисдикції МКС; 2) внесення змін та доповнень до конституції й інших нормативно-правових актів; 3) внесення змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, що супроводжується прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС. Безперечно, перевагою монографії є визначення оптимального для України способу імплементації Римського статуту на конституційно-правовому рівні, пов’язаного з прийняттям спеціального законодавства про співпрацю з МКС, що супроводжується внесенням змін і доповнень до відповідних законодавчих актів. Запропоновано прийняття спеціального законодавства про співпрацю України з МКС, в якому будуть визначені компетентні державні органи влади України, відповідальні за співробітництво з МКС (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ України, Конституційний Суд України, Міжвідомча комісія з імплементації міжнародного гуманітарного та кримінального права в Україні, інші органи), а також форми надання взаємної правової допомоги у процесі такого співробітництва. Слід акцентувати і на пропозиції щодо прийняття Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду», удосконалення положень Конституції України та інших законодавчих актів на шляху імплементації Римського статуту Україною. Розроблено проект Закону України «Про співробітництво між Міжнародним кримінальним судом та Україною». У цілому можна позитивно їх оцінити, зауваживши про потребу подальшого вивчення цієї проблематики, здійснення громадського та експертного обговорення тощо. Монографія буде корисною для науковців, посадових осіб органів законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, прокуратури, експертних організацій, громадськості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Galushchak, I. Ye. "ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ЗАПАСІВ." Actual problems of regional economy development 1, no. 13 (April 25, 2017): 171–75. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.13.171-175.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто організацію і методологію обліку та аудиту товарних запасів на підприємствах. Пропозиції щодо удосконалення обліку дають можливість підняти на якісно вищий рівень обробку та представлення економічної інформації для обґрунтування і прийняття управлінських рішень. Зазначено проблеми теорії та практики аудиту запасів. Окреслено основні напрямки вдосконалення при проведенні аудиту запасів. Аудитор має змогу сформувати думку про стан господарських операцій з обліку товарів, встановити недоліки в його організації та можливі напрямки ліквідації порушень і зловживань. Програма аудиторської перевірки обліку операцій із запасами суб’єкта господарювання повинна включати дослідження стану збереження матеріальних цінностей, нормування витрат та оприбуткування, правильність оцінювання покупних матеріальних цінностей, використання запасів на виробництві. При здійсненні аудиту товарів доцільно застосовувати такі прийоми і способи перевірки, як інвентаризація, контрольне порівняння, зіставлення документальних даних, зустрічна перевірка, арифметична перевірка тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Пищида, М. М. "ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ ТА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ЩОДО ДОПУСКУ ДО КОНКУРСУ ЯК СТАДІЯ ПРОЦЕДУРИ ДОБОРУ НА ПОСАДУ СУДДІ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.180.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз правового забезпечення порядку оголошення добору на посаду судді, прийняття документів та прийняття рішення щодо допуску до конкурсу як стадії процедури добору на посаду судді. Вивчено результати практики діяльності суб’єктів владних повноважень щодо їх організації та забезпечення, виокремлено вади їх діяльності. Вироблено обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення цього етапу означеної процедури, зокрема: обґрунтовано необхідність розробки ВККСУ єдиного Положення про організацію та процедуру добору на посаду судді, яке затверджується рішенням ВРП і визначає етапи процедури добору на посаду судді вперше; вказано на необхідність зарахування як одного із критеріїв відповідності для зайняття посади судді наявність наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук або кваліфікаційного ступеня доктора філософії в галузі права, підтвердженого документом встановленого зразка; визначено право особи, яку було раніше звільнено з посади судді за результатами кваліфікаційного оцінювання, претендувати на посаду судді з плином трьох років з моменту її звільнення, а також у разі визнання в судовому порядку протиправним рішення про звільнення; уточнити перелік документів, які надаються кандидатом на посаду судді до ВККСУ шляхом права надання крім копії військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних) іншого документу встановленого зразка, який засвідчує постановку особи на військовий облік або спеціальний облік військовозобов’язаних; визначити право подання претендентом на посаду судді документів до ВККСУ після встановленого строку, якщо особа надала переконливі докази об’єктивності невчасного та неповного їх подання; передбачити законодавчу можливість оскарження рішення ВККСУ щодо недопуску особи до добору кандидатів на посаду судді та інші.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Aleshugina, Natalia Олександрівна, and Olena Олександрівна Zelenska. "ВПЛИВ МОДИ НА СПОЖИВЧУ ПОВЕДІНКУ ПРИ ВИБОРІ ТУРИСТИЧНОЇ ДЕСТИНАЦІЇ: УРОКИ ІСТОРІЇ." SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, no. 2(18) (2019): 199–203. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2-2(18)-199-203.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження. Володіння інформацією про особливості споживчої поведінки є необхідною запорукою успіху діяльності на ринку туристичних послуг. Постановка проблеми. В практиці туристичного бізнесу частою є проблема, коли з двох аналогічних за своїми характеристиками туристичних пропозицій одна користується успіхом у споживачів, а інша – ні. Очевидно, необхідно враховувати певні соціально-психологічні фактори, які впливають на поведінку споживачів, зокрема, модні тенденції. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема взаємодії моди та туризму є складною і комплексною. Вона носить міждисциплінарний характер. Тому, незважаючи на заклики дослідників до її вивчення [1], досліджень з даної тематики не так багато. Найбільш вагомими можна назвати праці А. Алєксандрової [1] та М. Отнюкової [2]. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Нас приваблюють проблеми практичного застосування знань про споживчу поведінку, яка формується під впливом модних віянь. Постановка завдання. Як взаємодіють мода і туризм, чи можна масовий інтерес до певних видів туризму та дестинацій називати модою, яким чином можна впливати на формування модних тенденцій для збільшення продажів власного продукту. Виклад основного матеріалу. У статті обґрунтовано відмінність проявів моди у туризмі та інших сферах людської діяльності. Розглянуто властивості моди стосовно сфери туризму. Проілюстровано, що на модний вибір брак певних ресурсів на території призначення може не впливати. Адаптовано стосовно туризму механізм здійснення модного вибору. Висновки. Знання особливостей механізму прийняття рішення споживачем під час модного вибору може допомагати впливати на його поведінку під час просування та реалізації турів. Прагнучи впровадити нові тренди на ринок туристичних послуг, необхідно оцінити готовність соціуму сприймати нововведення у пропозиції

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Бакуменко, Б. В., В. І. Клименко, О. О. Реус, and А. Е. Мощенко. "Підвищення оперативності оцінки повітряної обстановки та прийняття по ній рішення в радіотехнічній частині (підрозділі) з урахуванням досвіду ООС." Системи озброєння і військова техніка, no. 4 (68) (December 24, 2021): 7–13. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2021.68.01.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена підвищенню оперативності оцінки повітряної обстановки та прийняття по ній рішення в радіотехнічній частині (підрозділі) з урахуванням досвіду операції Об’єднаних сил. Існуючий порядок оцінки повітряного противника в ході підготовки радіотехнічних підрозділів до виконання бойового завдання та радіотехнічної частини до бойового застосування в цілому, здійснюється заздалегідь, ще на етапі підготовки до бойового застосування. При цьому, не враховуються ні зміни, які можуть статися в бойовому складі повітряного противника, ні особливості його бойового застосування на даному напрямку та в конкретний момент часу, в тому числі і виходячи з досвіду операції Об’єднаних сил. Проведений аналіз порядку оцінки повітряного противника чи повітряної обстановки в цілому показав, що окремі елементи оцінки повітряної обстановки можливо оцінити заздалегідь, а найбільш важливі елементи оцінки обстановки доцільно оцінювати оперативно, безпосередньо в ході бойового застосування. При цьому особливе значення має оцінка підлітного часу, рубежів виявлення засобів повітряного нападу та часу перебування цілі в зоні радіолокаційної інформації (ЗРІ) чи радіолокаційному полі (РЛП) підрозділу. Визначені пропозиції оцінки підлітного часу, рубежів виявлення та часу перебування цілі в зоні інформації чи радіолокаційному полі підрозділу нададуть можливість командирам радіотехнічних частин і підрозділів своєчасно визначити спосіб ведення радіолокаційної розвідки, напрямок зосередження зусиль та забезпечити своєчасне виявлення повітряного противника і видачу радіолокаційної інформації, в тому числі, враховуючи досвід ведення антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил і, в цілому, покращити ефективність бойового застосування радіотехнічних військ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Frolov, A. Yu. "Напрямки формування державної політики запровадження ринку зелених облігацій в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 146–53. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.15.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз напрямів формування державної політики запровадження ринку зелених облігацій в Україні, а також обґрунтування найбільш оптимального з них, такого, що відповідатиме особливостям національних умов, можливостей, потреб і пріоритетів. Науковою новизною є сформовані в результаті дослідження наукові пропозиції щодо формування державної політики запровадження ринку зелених облігацій в Україні. Висновок. Запровадження ринку зелених облігацій в Україні потребує формування цілісної і послідовної державної політики, гармонізованої з міжнародним законодавством. Прийняття урядом концепції та плану дій із запровадження ринку зелених облігацій здатне забезпечити інтегральне концептуальне бачення організації такого ринку та уникнути зайвих зволікань у процесі нормативно-правового закріплення ключових заходів реалізації державної політики в цій сфері. Концепцією мають визначатися напрямки і механізми формування національної моделі ринку зелених облігацій, що дозволить залучати інвестиції в екологічно чисті проекти, а також правові передумови для запровадження такого ринку в Україні, підвищення його інвестиційної привабливості. Планом заходів із реалізації концепції мають встановлюватися порядок та строки розроблення проектів законів та інших нормативно-правових актів, організаційних заходів для різних складових державної політики у сфері запровадження ринку зелених облігацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

ТЕЛЕНИК, СЕРГІЙ. "Пріоритети адміністративно-правового регулювання державної політики України у сфері захисту критичної інфраструктури у контексті прийняття нової Стратегії національної безпеки України." Право України, no. 2019/10 (2019): 250. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-250.

Full text

Abstract:

Засади державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури (ЗКІ), а тим більше адміністративно-правовий статус суб’єктів, які здійснюють такий захист, лишаються досі не дослідженими. Як наслідок, нинішня система ЗКІ не відповідає сучасним загрозам, що потребує як наукового забезпечення, так і розроб лення практичних заходів адміністративно-правового регулювання державної політики у цій сфері. Зазначене зумовлює актуальність окресленої проблематики. Метою статті є наукове обґрунтування змісту пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері ЗКІ в контексті ухвалення нової редакції Стратегії національної безпеки України. Зроблено акцент на актуальності потреби удосконалення нормативних актів, якими тим чи іншим чином регулюються правові відносини у сфері ЗКІ. Обґрунтована потреба у формуванні законодавства у сфері ЗКІ – сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють правові відносини у сфері інфраструктури і є джерелами певної галузі права. Наведено аргументацію щодо необхідності операціоналізації методологією правових наук для формулювання напрямів адміністративно-правового регулювання відносин у сфері ЗКІ. Здійснено догматико-юридичний, формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз чинного законо давства, що регулює суспільні відносини у цій сфері. Сформульовано ви сновки щодо пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері ЗКІ. Запропоновано заходи удосконалення законодавства у сфері ЗКІ в контексті підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у зазначеній сфері. Зокрема, висловлено науково обґрунтовані пропозиції, які доцільно врахувати та включити в текст оновленого документа Стратегії націо нальної безпеки України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

МЕЛЬНИЧЕНКО, ВІКТОР. "Правове регулювання всеукраїнського референдуму за народною ініціативою і розвиток народовладдя." Право України, no. 2019/10 (2019): 113. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-113.

Full text

Abstract:

Суспільною реальністю в Україні є поєднання відчуження від влади значної частини громадян із реалізацією політичної активності поза легальними формами та засобами. Значною мірою це зумовлено недосконалістю правового регулювання політичної участі населення. Положення Конституції України стосовно референдуму за народною ініціативою зберігають декларативний характер, відсутній дієвий механізм їх практичної реалізації. Серед широкої громадськості і в наукових колах такий референдум розглядається швидше як засіб досягнення власних цілей тими чи іншими владними суб’єктами, аніж інструмент реального народовладдя. Незважаючи на закріплення цієї форми з 1991 р., вона використовувалася тільки один раз, оцінки цього використання неоднозначні. Протиріччя між суспільною потребою в осмисленні стану і перспектив вдосконалення правового регулювання референдуму за народною ініціативою та недостатністю уваги наукової громадськості до цього питання зумовило звернення до теми дослідження. Метою статті є формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення змісту правового регулювання референдуму за народною ініціативою на основі осмислення наявної практики такого регулювання, національного та зарубіжного досвіду й потреби подальшого розвитку народовладдя в Україні. Розглянуто положення Конституції України, які визначають предмет референдумів за народною ініціативою. Доведено відсутність необхідної визначеності законодавства і можливість його неоднозначного тлумачення. Обґрунтовано використання цієї форми безпосереднього народовладдя виключно для здійснення установчої та законодавчої влади. Показано можливість конкуренції між народом й обраним ним парламентом при здійсненні законодавчої влади та висловлено міркування щодо можливих засобів досягнення узгодженості. Проаналізовано проблему проголошення референдуму за народною ініціативою. Запропоновано термін проголошення визначити безпосередньо в Основному Законі. Наголошується на важливості встановлення більш жорстких вимог до визначення дійсності та результату конституційних референдумів. Висловлені пропозиції щодо врегулювання про цедури референдуму в частині встановлення вимог до законопроєктів, які виносяться на голосування. Стан правового регулювання референдуму за народною ініціативою дає підстави стверджувати, ймовірніше, про відсутність такого регулювання. Пропонується визначитися з доцільністю збереження цього виду референдуму. У випадку позитивної відповіді запропоновано внести низку змін до Конституції України з метою досягнення необхідної визначеності її положень. Нагальним вважається прийняття закону про всеукраїнський референдум та відображення у ньому висловлених пропозицій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

М. М. Надіжко, М. М. Надіжко. "ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У СУДОВО-ЕКСПЕРТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ." Криміналістичний вісник 33, no. 1 (February 10, 2021): 25–36. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-33-1-25.

Full text

Abstract:

Мета статті – розкрити сутність судово-експертної діяльності в сучасних умовах, з’ясувати зміст спеціальних знань у контексті їх використання судовим експертом. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено застосуванням комплексного системного підходу до вирішення завдань дослідження. Зокрема, системно-структурним методом з’ясовано сутність досліджуваних категорій і правових явищ, їх елементно-компонентний склад; за допомогою наукової абстракції сформульовано позиції щодо змісту судово-експертної діяльності та спеціальних знань, зроблено пропозиції щодо удосконалення законодавства, зважаючи на доцільність запровадження інституту експерта в галузі права і в кримінальному процесі; логіко-аргументаційним методом проаналізовано нормативні положення за темою дослідження. Наукова новизна. Дослідницькі висновки щодо змісту і сутності судово-експертної діяльності дали змогу обґрунтувати позицію, відповідно до якої під судово-експертною діяльністю слід розуміти комплекс організаційних, процесуальних, науково-методичних та інших заходів, спрямованих на встановлення з використанням спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла фактичних даних, що мають значення для прийняття рішень у кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному судочинстві, а також виконавчому провадженні. Висновки. У процесі дослідження визначено співвідношення і взаємозв’язок спеціальних і загальновідомих знань; розкрито зміст спеціальних знань, якими володіє судовий експерт, як комплексного поняття; з’ясовано можливість застосування судовим експертом правових (юридичних) знань; висвітлено сутність судово-експертної діяльності, запропоновано авторське бачення її змісту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

МИКІЄВИЧ, МИХАЙЛО, and РОДІОН ПОЛЯКОВ. "Порівняльно-правовий аналіз правового статусу кредиторів та їхніх органів самоуправління у процедурі банкрутства (неспроможності) за правом України та Німеччини." Право України, no. 2021/04 (2021): 57. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-04-057.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), а також Inzolvenzordnung (Статут процедури неспроможності в Німеччині), що регулюють правовий статус кредиторів та їхніх органів самоуправління. Мета статті полягає у комплексному порівняльно-правовому дослідженні теоретико-правових засад правового статусу кредиторів, а також створенні і функціонуванні органів самоврядування кредиторів за правом України та Німеччини. Аналізуються законодавчі визначення поняття “кредитор” і певних його різновидів у процедурі банкрутства в Україні та у процедурі неспроможності в Німеччині. Окрім законодавчо закріплених різновидів кредиторів, автори наводять їхнє доктринальне розмежування та обґрунтовують необхідність їхньої більш чіткої деталізації. Аналізуються положення про правовий статус зборів кредиторів і комітету кредиторів в Україні та зборів кредиторів, тимчасового комітету кредиторів і комітету кредиторів за правом Німеччини. У результаті дослідження висвітлюються проблемні питання у зазначених вище елементах конкурсного процесу, особливості юридичної природи їхніх рішень і компетенції представницьких органів кредиторів. Особлива увага присвячена мінімальній кількості голосів для прийняття рішень, а також аналізу інших проблем них елементів цієї тематики, що залишають можливість недоброчесним кредиторам для потенційного зловживання власними правами. Наводяться приклади із практики українських судів, які зіштовхнулися з подібними зловживаннями. Крім того, висвітлюються конкретні шляхи вирішення описаних проблем, а також надані пропозиції щодо покращення українським законодавцем положень чинного КУзПБ, що можливо завдяки здійсненню порівняльно-правового аналізу окремих елементів процедури банкрутства (неспроможності) в Україні та Німеччині.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Brychko, Alina, and Svitlana Lukash. "Державна підтримка і регулювання фермерства Cумської області." Public Administration and Regional Development, no. 12 (May 24, 2021): 376–407. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.04.

Full text

Abstract:

У статті проведений теоретичний аналіз та визначено сутність фермерства як об’єкта державного впливу; визначено особливості та структуру публічного управління розвитком фермерства в Україні, оцінено стан аграрного ринку Сумської області з метою визначення факторів, які слід враховувати при побудові організаційно-економічного механізму функціонування та розвитку фермерства в цілому; проведено детальний аналіз стану фермерства Сумської області; визначено організаційно-економічних заходи щодо підвищення державної підтримки фермерського господарства області; сформульовано пропозиції щодо вдосконалення механізму державного регулювання інтересів фермерства та визначено їх особливості. Визначено структуру та розкрито особливості публічного управління фермерськими господарствами в державі. На сьогоднішній день значно вдосконалено нормативно-правову базу функціонування фермерства, закцентована увага на підтримку розвитку фермерських господарств. Встановлено, що основною проблемою в розвитку фермерських господарств є функціонування великих сільськогосподарських підприємств, через які відбулося єднання політичних та економічних інститутів. Публічне управління вітчизняним перебуває у стані становлення і його державне регулювання опирається виключно на застарілі методи публічного адміністрування, які дають негативний результат запроваджених владою заходів. Запропоновано імплементувати досвід провідних країн світу щодо впровадження та розвитку якісних дорадчих служб, які можуть змінити негативне ставлення селян до кооперативів; змогли б надавати інформацію стосовно інновацій в аграрному секторі та допомагали впроваджувати їх у життя; створення громадських організацій фермерів для лобіювання інтересів фермерів на всіх рівнях прийняття рішень; всебічне стимулювання та популяризація розвитку сільськогосподарських кооперативів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Зуб, Ігор Володимирович. "ЩОДО ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ КОНЦЕПЦІЇ ОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.4.

Full text

Abstract:

У статті здійснюється аналіз окремих положень Концепції оновлення Цивільного кодек- су України. Насамперед йдеться про підтримку пропозиції про скасування Господарського кодексу України. Водночас висловлено ідею про можливість прийняття поряд з оновленим Цивільним кодексом України (як кодексу приватного права) кодифікованого законодав- чого акту, в якому були б систематизовані питання державного регулювання господар- ською діяльністю (реєстрація юридичних осіб, ліцензування, дозвільна діяльність, кон- троль тощо). Розглянуто співвідношення положень оновленого Цивільного Кодексу з положеннями нового Трудового кодексу України, зокрема, щодо конкретизації в останньому тих положень оновленого Цивільного кодексу України, які можуть бути застосовані до регулювання трудо- вих відносин, зокрема щодо можливості стягувати з окремих категорій працівників упущену вигоду. У статті зазначено про дискусійний характер положення Концепції оновлення Цивільного кодексу України, згідно з яким держава визнається юридичною особою. Підтримуючи ідею про відмову від права господарського відання і права оперативного управління, звертається увага на необхідність відмови і від права постійного користування земельною ділянкою, яке передбачено у чинній редакції Земельного кодексу України. Разом з тим висловлюється теза про визначення у новому Цивільному кодексі України правових засад «здійснення» права державної та комунальної власності. У результаті проведеного аналізу автор доходить висновку про необхідність створення механізму, який би забезпечив стабільність положень оновленого ЦК та запобігання появи в ньому положень, які не відповідають загальними засадам цивільного законодавства, супер- ечать його базовим положенням та не відповідають доктрині цивільного права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Стрельбіцький, Михайло, Віталій Равлюк, and Олексій Ваврічен. "МІСЦЕ І РОЛЬ ПОВІТРЯНО-КОСМІЧНОГО СЕГМЕНТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, no. 1 (February 21, 2020): 264–77. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.112.

Full text

Abstract:

На основі аналізу досвіду іноземних країн досліджено питання застосування повітряно-космічного сегменту в інтересах вирішення завдань охорони та контролю стану державного кордону. Це обумовлено потребою в сиcтематизації завдань, особливостей, умов і проблемних питань застосування повітряних і космічних засобів в інтересах виконання завдань охорони та контролю стану державного кордону України. Метою є зазначена необхідність визначення на основі досвіду зарубіжних країн завдань, особливостей та проблемних питань застосування повітряних і космічних засобів у виконанні завдань охорони та контролю стану державного кордону. Ідентифіковано завдання авіаційного прикриття державного кордону та основні напрями розвитку прикордонної авіації. Зазначено, що зниження тимчасових витрат, необхідних для підготовки та прийняття рішень, є необхідною умовою управління різнорідними силами та засобами і забезпечується створенням системи комплексного апаратурного спостереження із застосуванням на літальних апаратах спеціальних сучасних засобів. З урахуванням досвіду зарубіжних країн у функціонуванні авіаційних складових прикордонних відомств основу парку авіаційної техніки становитимуть сучасні літаки і вертольоти легкого класу. Проаналізовано застосування безпілотної авіації в прикордонних відомствах зарубіжних країн для виконання завдань охорони і контролю стану державного кордону, визначено їх позитивні сторони і недоліки порівняно з пілотованою авіацією. Досліджено особливості застосування зарубіжними країнами засобів космічного моніторингу, який вважається ефективним видом інформаційного забезпечення структур, відповідальних за прикордон-ну а національну безпеку держави. Акцентовано увагу на новому поколінні комерційних супутників спостереження, які здатні запропонувати цифрові знімки, що мають багато якостей, необхідних для підтримки заходів, спрямованих на підвищення взаємної довіри, наприклад, більш високу розрізненність на місцевості і оперативність. Зроблено висновки та надані пропозиції щодо подальших досліджень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

ЛАЗОРЕНКО, Олександр, Василь БАРАТЮК, and Володимир ЛЕМЕШКО. "РЕКОМЕНДАЦІЇ НАЧАЛЬНИКУ ВІДДІЛУ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ПІДПОРЯДКОВАНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 83, no. 2 (February 21, 2021): 153–67. http://dx.doi.org/10.32453/3.v83i2.564.

Full text

Abstract:

У статті на підставі сучасних підходів до організації оперативно-службової діяльності підрозділу охорони державного кордону, з урахуванням модернізації охорони державного кордони та потреб прикордонної практики представлено рекомендації начальнику відділу прикордонної служби щодо організації взаємодії між підпорядкованими підрозділами. Актуальність дослідження полягає у необхідності нівелювання негативного впливу чинників, які знижують ефективність управлінської діяльності начальників відділів прикордонної служби, шляхом узгодженості спільних дій. Одним з таких заходів може стати ретельне здійснення взаємодії між підпорядкованими підрозділами охорони державного кордону. На підставі практичного досвіду визначено перелік основних питань взаємодії, розгляд яких дозволить досягти мети діяльності прикордонного підрозділу. В контексті організації взаємодії начальником відділу розкрито поняття «за завданнями», «за напрямками», «за рубежами» та «за часом, а також «за способами виконання завдань». Розроблено пропозиції щодо практичної роботи начальника відділу з організації взаємодії між підпорядкованими підрозділами на місцевості. Розкрито сутність такої взаємодії та послідовність роботи з її організації. Запропоновано перелік посадових осіб, яких доцільно залучити до таких заходів. Під час організації взаємодії між підпорядкованими підрозділами начальником відділу можуть застосовуватись різні за своїм характером методи, які спрямовані на організацію й забезпечення ефективної співпраці між указаними суб’єктами, а також мають на меті узгодити застосування сил та засобів в інтересах виконання поставлених завдань; добиватись єдиного розуміння всіма начальниками структурних підрозділів поставлених завдань і способів їх виконання. Визначено порядок проведення основних заходів взаємодії з урахуванням завдань, які притаманні прикордонному підрозділу. Запропоновані рекомендації дозволяють установити єдину методику визначення основних питань взаємодії начальником відділу під час прийняття рішення на здійснення оперативно-службової діяльності на ділянці відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Рубаха, М., Юлія Попівняк, Р. Паславська, С. Тесля, and М. Петик. "МОДЕЛЮВАННЯ ВПЛИВУ ЧИННИКІВ ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА РИНКОВУ ВАРТІСТЬ КОРПОРАЦІЙ: ПРИКЛАД УКРАЇНИ." Financial and credit activity problems of theory and practice 5, no. 40 (November 8, 2021): 314–27. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.245158.

Full text

Abstract:

Анотація. Капіталізація є важливим показником інвестиційної привабливості, прибутковості та стабільності підприємств у корпоративному секторі. У цьому контексті аналіз факторів, що впливають на ринкову капіталізацію підприємств, є важливим для управління корпоративними фінансами. Метою статті є визначення найважливіших факторів мікро- та макроекономічного середовища, що впливають на капіталізацію українських підприємств, на прикладі енергетичних підприємств шляхом кореляційно-регресійного аналізу і запропонувати шляхи вдосконалення корпоративного управління та алгоритмів прийняття врахування економічних факторів у стратегії зростання ринкової капіталізації. Розкрито взаємозв’язок між макроекономічними показниками розвитку України, фінансовим станом підприємств та їхньою ринковою капіталізацією на основі факторного та кореляційного аналізу. Побудовано математичну модель, яка показує вплив основних макроекономічних факторів і фінансового стану суб’єктів господарювання (підприємств енергетичного сектору України) на рівень їхньої ринкової капіталізації (п’ять прихованих факторів визначають рівень капіталізації підприємств на 93,8%). Запропоновано алгоритм визначення і врахування впливу економічного середовища на ринкову капіталізацію підприємств, що може поліпшити якість управління компаніями корпоративного сектору в контексті збільшення їхньої ринкової капіталізації. Розроблено пропозиції щодо необхідності розвитку системи коропративного управління в корпоративному секторі як запоруки зростання ринкової капіталізації. Зокрема, запропоновано функціональну модель коропративного управління. Використання моделі дозволить забезпечити формування ефективної стабільної та гнучкої організаційної структури управління, регулювати взаємодію між органами управління та акціонерами, дозволить сформувати належну корпоративну культуру та імідж компанії, а також забезпечить належний рівень фінансування підприємства, реалізацію ефективної дивідендної політики, якісне управління власністю та цінними паперами компанії, її фінансовими результатами, інвестиціями та ризиками. Ключові слова: капіталізація, корпоративне управління, ринкова вартість, математична модель, економічне середовище. Формул: 6; рис.: 4; табл.: 5; бібл.: 26.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Лісова, Т. В. "Деякі актуальні питання правового забезпечення відновлення земель." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 94–103. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3213.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню проблем правового забезпечення відновлення земель. Наголошується, що значна частина земель незалежно від їх цільового призначення вимагає проведення невідкладних заходів відновлення. Звертається увага на декларативність правових приписів, спрямованих на відновлення стану земель, наявність юридичних прогалин і колізій у вказаній сфері. Запропоновано критерії розмежування понять «відновлення» та «відтворення», зауважено, що вказані поняття не є тотожними. Наголошено на невідтворюваності земель як природного об’єкта. Зазначено, що під час відновлення земель відбувається приведення стану земель від існуючого негативного до притаманного їм первісного якісного стану. Підкреслюється необхідність документальної фіксації змін стану земельної ділянки. Запропоновано дефініцію поняття «відновлення земель». Наголошено на різних його правових аспектах. Запропоновано класифікацію заходів відновлення земель. Особливу увагу привернуто до основних заходів відновлення останніх. Пропонується відрізняти відновлення земель у широкому розумінні від вузького розуміння вказаного терміну. Наголошується на особливостях відновлення земель різних категорій. Акцентовано увагу, що насамперед землі потребують відновлення через неправомірні дії, водночас у певних випадках стан земель може бути погіршеним і через дії правомірні. Досліджено правову природу норм, що регулюють суспільні відносини у сфері відновлення земель, їх місце у системі земельного права. Запропоновано обґрунтовані критерії розмежування охорони та відновлення земель, проаналізовано їх взаємозв’язок. Розглянуто особливості та місце відновлення стану земельної ділянки в системі способів захисту порушених прав на землю. Проведено аналіз правових норм, які регламентують права та обов’язки у відповідній сфері. Виявлено прогалини у правовому регулюванні у вказаній царині та зроблені відповідні пропозиції. Зроблено висновок про слабкий економічний механізм та необхідність посилення юридичної відповідальності у сфері забезпечення відновлення земель. Зроблено висновок про необхідність надання відновленню системного характеру та розробки й прийняття необхідних нормативно-правових актів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

ТОВМА, Ігор, and Іван ЛІПАТОВ. "ОЦІНЮВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ СУСПІЛЬНО0 ПОЛІТИЧНОЇ ОБСТАНОВКИ ГРУПОЮ ЦИВІЛЬНО0 ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ІНТЕРЕСАХ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВО0БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЮ ГВАРДІЄЮ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, no. 3 (September 16, 2020): 185–206. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.446.

Full text

Abstract:

Національна гвардія України виконує різні за призначенням службово-бойові завдання. Виконання цих завдань ускладнюється в умовах виникнення масових заворушень суспільно-політичного характеру. Важливою функцією, яка виконується органом військового управління Національної гвардії України у цих умовах, є прийняття рішення на виконання службово-бойових завдань під час проведення оперативних і спеціальних дій (спеціальних операцій). Серед основних складових прийняття рішення є оцінювання і прогнозування суспільно-політичної обстановки, яке дозволяє прийняти адекватне до ситуації рішення на проведення спеціальної операції. У статті визначено сутність оцінювання та прогнозування суспільно-політичної обстановки, її чинники й умови, які безпосередньо або опосередковано впливають на діяльність Національної гвардії України. Визначено також рівні складності суспільно-політичної обстановки та їх зміст. Установлено рівні стабільності суспільно-політичної обстановки та встановлені чинники, які визначають її сутність. Обґрунтована діяльність групи цивільно-військового співробітництва. Наведено результати апробації роботи групи цивільно-військового співробітництва під час проведення командно-штабних навчань: створення нештатного складу групи, зміст пропозицій заступнику по роботі з особовим складом щодо діяльності групи, результати роботи групи щодо оцінки цивільного середовища, яка складається з п’яти таблиць, об’єднаних в формуляр «Оцінка цивільного середовища», та результати постійного моніторингу суспільно-політичної обстановки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Стрільців, О. М., and Ю. Д. Буковський. "НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ТА ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ В ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ НАРКОТИКІВ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, no. 95 (September 30, 2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.172-183.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз нормативно-правового регулювання організації діяльності підрозділів та територіальних органів Національної поліції України в протидії незаконному обігу наркотиків. За результатами дослідження встановлено, що на сьогодні поліція керується інструкцією з протидії незаконному обігу наркотиків, яка була ще прийнята у 2004 році. При тому в основу цієї інструкції було закладені положення, які були затверджені наказами МВС України ще у 90-і роки минулого століття. Автори виходять із пропозицією прийняти новий нормативно-правовий акт, який би регламентував діяльність підрозділів та територіальних органів Національної поліції України в протидії незаконному обігу наркотиків. Причому, акцентована увага на тому, що зміст такого акту має обов’язково враховувати положення Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 р. № 735-р. Авторами пропонується орієнтовний зміст нової інструкції, який повинен містити наступні розділи: 1) порядок створення та діяльності дорадчо-консультаційних органів; 2) організація діяльності та повноваження підрозділів та територіальних органів Національної поліції України щодо зменшення незаконних пропозицій на наркотики; 3) організація діяльності та повноваження підрозділів і територіальних органів Національної поліції України щодо зменшення незаконного попиту на наркотики; 4) організація діяльності та повноваження підрозділів та територіальних органів Національної поліції України щодо зменшення шкоди від немедичного вживання наркотиків; 5) співпраця підрозділів та територіальних органів Національної поліції України з громадськими та неурядовими організаціями в протидії незаконному обігу наркотиків; 6) участь підрозділів та територіальних органів Національної поліції України в реалізації безперервності замісної підтримувальної терапії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Нікітенко, Л. О., and Л. В. Ковальчук. "СТАН РОЗВИТКУ МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3263.

Full text

Abstract:

Нікітенко Л. О., Ковальчук Л. В. Стан розвитку місцевої демократії в Україні та за кордоном: порівняльний аспект. – Стаття. Стаття присвячена аналізу сучасного стану розвитку місцевої демократії в Україні та розробці пропозицій щодо його покращення на основі запозичення позитивного зарубіжного досвіду. Наголошено, що питання місцевої демократії є вкрай актуальними в загальносвітових масштабах. В Україні багато з них залишаються законодавчо неврегульованими, через що деякі важливі аспекти місцевої демократії втілюються або неналежною мірою, або взагалі не втілюються, що, безперечно, заважає повноцінному користуванню її інструментами. З’ясовано, що законодавство України гарантує населенню право на проведення громадських слухань та загальних зборів, участь у місцевих референдумах тощо. Проте нормативне регулювання даних інструментів демократії покладається на статути територіальних громад, які в більшості сіл, селищ, міст взагалі відсутні.На підставі проведеного аналізу сучасного стану розвитку місцевої демократії в Україні констатовано, що він є недосконалим, особливо порівняно з провідними зарубіжними державами. Насамперед, це пов’язано з недоліками національного законодавства та відсутністю врегулювання в ньому процедурних аспектів застосування основних її інструментів.Ураховуючи позитивний зарубіжний досвід, задля усунення цих прогалин запропоновано, з одного боку, наполягати на прийнятті спеціальних Законів України «Про місцеві референдуми», «Про громадські слухання», «Про загальні збори громадян за місцем проживання» тощо, а з іншого боку, відстоювати позицію про доцільність прийняття кодифікованого нормативно-правового акта, який серед іншого об’єднає норми про різні форми прямої (безпосередньої) демократії на місцевому рівні – Муніципального кодексу України (за прикладом Грузії, Філіппін, Франції та ін.).Акцентовано, що реалізація наведених пропозицій є першочерговим кроком у розвитку місцевої демократії в нашій державі, але не виключає необхідність інших перетворень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Лига, А. І. "РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ МОДЕЛЕЙ СПОЖИВАННЯ ТА ЗАПОБІГАННЯ ОМАНЛИВІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ПРАКТИЦІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5 (February 10, 2022): 36–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.929.

Full text

Abstract:

“GREENWASHING” Лига А. І. Розвиток екологічної системи в контексті раціоналізації моделей споживання та запобігання оманливій господарській практиці “greenwashing”. – Стаття. У статті визначено основні завдання, що має вирішувати законодавство в контексті забезпечення формування та реалізації раціональних моделей споживання, а також запобігання оманливій гос- подарській практиці “greenwashing”, зокрема нормотворче врегулювання таких питань: екологічна та споживча освіта та просвіта; підвищення обізнаності споживачів щодо наслідків їх вибору продукції та її достовірного інформаційного забезпечення; залучення громадськості та підвищення його впливу на всіх етапах прийняття рішень щодо екологічної продукції, а також залучення до нагляду за нею; екологічні критерії державних закупівель; екологічне та органічне маркування; гармонізація, верифікація «зелених заяв» та стандартизація вимог до екологічного або органічного маркування; відповідальність за оманливу рекламу та інформацію про екологічну продукцію; прозорість діяльності та звітність суб’єктів господарювання; попередження практики штучного старіння, низької якості продукції тощо; запровадження практик екологічної корпоративної відповідальності та саморегулювання, долучення до екологічних стандартів; механізми сприяння суб’єктам господарювання, які комплексно переглядають свою практику закупівель, виробництва, продажу та утилізації продукції; державного нагляду за ринком екологічної продукції, та механізмів відповідальності за оманливі господарські практики. Досліджено вміст законодавчого регулювання вищезазначених питань як в українському природоохоронному законодавстві, так і в інших нормативноправових актах з суміжних сфер та можливості їх правозастосування. Визначено органи влади, повноваження яких дозволяють розв’язувати проблему раціоналізації споживання та усунення з ринку недобросовісних господарських практик, що руйнують чесну конкуренцію на ринку екологічних товарів. Проведений аналіз природоохоронного законодавства та відповідальності за її порушення дозволив виявити, що воно майже виключно орієнтовано на протидію прямій шкоді природному середовищу життю і здоров’ю людей завданої матеріальним виробництвом, при цьому питання раціонального споживання (за винятком кількох декларацій) та протидії оманливій господарській практиці “greenwashing” (за винятком сертифікації та маркування органічних продуктів) цим законодавством майже не врегульовано. Тому обґрунтовано необхідність застосування норм інших нормативно-правових актів для врегулювання зазначених питань. Також було встановлено, що на рівні центрального органу виконавчої влади з реалізації державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, вищезазначені напрями діяльності не розглядаються. Для протидії оманливим практикам “greenwashing” та нераціональному споживанню використовуються державні органи, для яких природоохоронна діяльність не є визначеним нормативно-правовими актами пріоритетом. Ці питання вирішуються такими органами безсистемно, в контексті основних завдань їх діяльності. Зроблені висновки щодо недоліків законодавства в контексті зазначеної мети дослідження дозволили надати пропозиції щодо його вдосконалення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Sinytskyi, M. E. "До питання розв’язку обернених задач економічного спрямування." Scientific Bulletin of the National Academy of Statistics, Accounting and Audit, no. 1-2 (March 20, 2018): 195–202. http://dx.doi.org/10.31767/nasoa.1-2.2018.14.

Full text

Abstract:

В статті проаналізовано різнобічні варіанти побудови систем підтримки прийняття рішень при плануванні фінансово-виробничої діяльності підприємств на основі розв’язку обернених задач. Розглянуто їх недоліки та вказано на проблематику існуючих на сьогодні пропозицій. Показано, що для знаходження обернених рішень необхідно використовувати оптимізаційні методи на всіх рівнях декомпозиції цілей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Khioni, Georgii. "УПРАВЛІННЯ МЕТОДИЧНИМИ ПІДХОДАМИ ДО ОЦІНОК ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ У МАЙНОВІ ОБ'ЄКТИ АГРОБІЗНЕСУ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 97–107. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0209.

Full text

Abstract:

Здійснено аналіз факторів, що мають вплив на прийняття рішення щодо доцільності реалізації інвестиційного проєкту в агробізнесі. Запропоновані методичні підходи щодо оцінки потенціалу підприємств полягають у підготовці пропозицій власнику фінансово-нестабільного підприємства щодо його модернізації з метою підвищення ефективності його виробництва або щодо редевелопменту сільськогосподарської території чи невикористовуваного комплексу з метою подальшого продажу. Підготовка на замовлення власника інвестиційного проєкту щодо модернізації виробництва з метою залучення інвестицій є однією з основних стадій даного методичного підходу. За результатами узагальнення методичних підходів до оцінки інвестицій, запропоновано при розробці та реалізації інвестиційних проектів виділяти дві основні групи факторів: 1) фактори, що впливають на підвищення окупності інвестиційного проекту → фактори економічної ефективності інвестиційних проектів; 2) фактори, що впливають на прийняття рішення інвесторів, щодо доцільності вкладення активів у даний проект → інвестиційні фактори, фактори інвестиційної привабливості. Дістало подальшого розвитку алгоритм управління методичними підходами щодо ефективності залучення інвестицій в майнові об’єкти агробізнесу, що складається з наступних етапів: оцінки наявного стану підприємства, об’єкту; розробки стратегії модернізації підприємства, об’єкта (побудова дорожньої карти); проведення бізнес-діагностики; розробки бізнес-плану з модернізації підприємства, об’єкта; прийняття рішення щодо реалізації проекту; реалізація проєкту. Запропоновані методичні підходи щодо оцінки потенціалу підприємств полягають у підготовці пропозицій власнику фінансово-нестабільного підприємства щодо його модернізації з метою підвищення ефективності його виробництва або щодо редевелопменту сільськогосподарської території чи невикористовуваного комплексу з метою подальшого продажу. Підготовка на замовлення власника бізнес-плану щодо модернізації виробництва з метою залучення інвестицій є однією з основних стадій даного методичного підходу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

БАКАЯНОВА, НАНА, and ОЛЕКСІЙ СВИДА. "Перспективи розвитку прокуратури України у світлі законодавчих змін." Право України, no. 2019/11 (2019): 316. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-316.

Full text

Abstract:

Масштабні зміни у суспільному житті, які мають стати наслідком нового політичного курсу, спрямованого на подолання корупційних явищ та дисбалансу у діяльності правоохоронних органів, можливі за умови проведення системних реформ всієї правоохоронної системи. У 2019 р. зі зміною політичної влади після останніх президентських та парламентських виборів значно активізувався процес реформування у цій сфері. Водночас активна розробка нових законодавчих актів з питань реформування прокуратури вимагає ретельного їх дослідження з позицій теорії та практики, зарубіжного досвіду задля вироблення пропозицій і рекомендацій у цій сфері. Метою статті є всебічний аналіз шляхів реформування прокуратури України, дослідження наукових джерел і відповідних законодавчих актів у зазначеній сфері та вироблення науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства про прокуратуру та практики його застосування. Наголошується, що однією з найважливіших проблем сьогодення прокуратури є чітке визначення її організаційної моделі, тобто місця цього правоохоронного орга ну в механізмі держави. У зв’язку з цим висловлено аргументи на користь позиції, що прокуратуру України слід віднести до такої моделі прокуратури, при якій вона має займати самостійне місце в системі правосуддя. Саме з цих позицій запропоновано оцінювати подальше реформування прокуратури України. Проаналізовано Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, що був внесений до Верховної Ради України Президентом України В. Зеленським 29 серпня 2019 р. і прийнятий в остаточній редакції 19 вересня 2019 р., виділено його позитивні риси та дискусійні положення. Позитивно оцінено пропозиції щодо розширення кола повноважень Генерального прокурора України; вдосконалення вимог до Генерального прокурора України, зокрема, встановлення вимоги вищої юридичної освіти та стажу роботи в галузі права; виключення необхідності реєстрації актів Генерального прокурора України в Міністерстві юстиції України тощо. З критичних позицій оцінено новації щодо ліквідації військових прокуратур; ліквідації Національної академії прокуратури України та утворення замість неї Тренінгового центру прокурорів України; зупинення діяльності Кваліфікаційнодисциплінарної комісії прокурорів та утворення кадрових комісій при Генеральній прокуратурі України та обласних прокуратурах. Висловлено пропозиції щодо уточнення низки положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”. Зроблено висновок, що перманентний процес реформування прокуратури України нині отримав значне прискорення. Надано позитивну оцінку законодавчим ініціативам з удосконалення правоохоронної сфери. Водночас зауважено, що внесені зміни до Закону України “Про прокуратуру” потребують кореляції, беручи до уваги досвід функціонування правоохоронних органів в Україні та в європейських державах, тенденції розвитку правоохоронної діяльності у сучасному світі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Ярошенко, Ф. О. "Реформування податкової системи України в контексті прийняття Податкового кодексу (коментарі до пропозицій Міністерства фінансів України)." Фінанси України, no. 7 (176) (2010): 3–21.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Герасименко, Є. "Історія адміністративно-правового регулювання статусу біженців та осіб, які потребують захисту, в Україні." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 31–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2026.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню питання про історію адміністративно-правового регулювання статусу біженців в Україні, вивченню нормативно-правових актів у цій сфері, процесів, що привели до їх затвердження, та наслідків, викликаних ними. Запропоновано періодизацію цього процесу. Враховуючи зазначене, вважаємо за доцільне запропонувати таку періодизацію становлення та розвитку адміністративно-правового регулювання статусу біженців. Перший етап почався з розпадом Радянського Союзу та відзначався категорійним підходом до визначення біженців і надання ним допомоги. Початок другого етапу - становлення законодавства - почався з прийняттям Закону України «Про біженців» у 1993 році. Він характеризується розвитком та удосконаленням національного законодавства та приведенням його у відповідність до універсальних стандартів міжнародного захисту ООН та визначених законодавством Європейського Союзу. Сучасний етап почався з прийняттям та набуттям чинності Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у 2011 році. Україна вибрала своєрідний шлях запровадження міжнародних стандартів щодо захисту осіб, які не є громадянами України. Спочатку був прийнятий національний нормативно-правовий акт, він застосовувався певний проміжок часу. Країна отримала певний практичний досвід. Після цього акт привели у відповідність до міжнародних норм та вимог ситуації, яка існувала тоді. Вже 10 січня 2002 року Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців та Протоколу до неї. Аналіз історії розвитку адміністративно-правового регулювання статусу біженців та осіб, які потребують захисту в Україні, дає змогу зрозуміти тенденції його розвитку, вчасно реагувати на виклики сьогодення і вдосконалювати чинне законодавство. Зазначений аналіз здійснений задля формулювання окремих напрямів вдосконалення правового регулювання правовідносин у сфері надання захисту особам, які на нього потребують, зокрема, за допомогою адміністративно-правових інструментів. На підставі проведеного дослідження виявлено теоретико-правові проблеми, прогалини та неузгодженості в законодавстві України, розроблено пропозиції щодо напрямів їх усунення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

МАЛЮГА, ЛЕСЯ. "Національні особливості соціального законодавства Федеративної Республіки Німеччина: досвід для України." Право України, no. 2019/06 (2019): 184. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-184.

Full text

Abstract:

У зв’язку з євроінтеграційним курсом України не втрачають актуальності питання, пов’язані із запозиченням досвіду європейських країн у реформуванні різноманітних сфер та прийнятті ефективного законодавства. Не виняток і сфера соціального забезпечення, яка у європейських державах перебуває на якісно вищому рівні порівняно з Україною. Тому завдання українських науковців полягає у дослідженні національних особливостей соціального законодавства Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) та формулюванні пропозицій щодо удосконалення соціального законодавства України. ФРН характеризується високими соціальними стандартами та багатовіковим досвідом законотворення, а отже, Україні дуже важливо опиратися на досвід таких країн. Мета статті – здійснити аналіз соціального законодавства ФРН, визначити його позитивні і негативні аспекти, порівняти соціальне законодавство ФРН із соціальним законодавством України, виділити напрями запозичення позитивного досвіду та сформулювати пропозиції щодо удосконалення соціального законодавства України. Встановлено, що соціальне законодавство в ФРН та в Україні є близькими, адже ті види соціального забезпечення (окрім допомоги на оплату житла), які діють в Німеччині, характерні і для України, до прикладу, схожа пенсійна система. Суттєвими перевагами соціальної системи ФРН є її економічні можливості, які, незважаючи на дефіцит соціальних фондів, дають змогу підтримувати стабільно високий рівень соціального забезпечення населення, а також кодифікація соціального законодавства, завдяки якій усі соціальні норми зібрані у межах одного нормативно-правового акта. Авторка дійшла висновку, що досвід соціального забезпечення у ФРН є корисним для України передусім в аспекті кодифікації соціального законодавства. Щодо інших напрямів, то варто звернути увагу на відсутність в України фінансових можливостей посилювати соціальне забезпечення населення. Вирішення економічних проблем є головною передумовою удосконалення рівня соціального забезпечення населення в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Рибалка, Валентин. "ПСИХОПЕДАГОГІКА ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСЕРЕДКУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, no. 2 (November 23, 2021): 125–33. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.125-133.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано досвід організації проєктної діяльності освітянського осередку територіальної громади як форми її демократичної поведінки в умовах реформи децентралізації влади. На основі узагальнення поглядів американського філософа і педагога Д. Д’юї, педагогічної системи А.С. Макаренка, досвіду відповідної роботи громадянського суспільства Швейцарії, США та офіційних документів, зокрема Конституції України (1996), Указу Президента України «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» від 26 лютого 2016 року (2016), Концепції розвитку громадянської освіти в Україні (2018) тощо, запропоновано проєктно орієнтований алгоритм роботи освітянського осередку громадянського суспільства в умовах закладів освіти як центрів територіальних громад. Даний алгоритм був апробований в ході психолого-педагогічних експедицій в ряді областей України у формі проведення тренінгу. Він передбачає 5 етапів, що відповідають принципам і процедурам демократії, засадам формування осередку громадянського суспільства, організації його продуктивної роботи, зокрема: 1. Збір членів громади, її самоорганізація та правова підготовка. 2. Висування нагальних ініціатив, проблем, обговорення пропозицій та їх пріорітетивізація шляхом голосування. 3. Формування осередком проєктів вирішення пріоритетних проблем та їх прийняття референдумом. 4.Мобілізація суспільних, державних, кадрових, фінансових ресурсів на виконання прийнятих проєктів. 5. Втілення проєктів у життя.Вказаний алгоритм, тренінг і побудована на його основі технологія роботи реалізуються через послідовність дій освітянського осередку громадянського суспільства, що відповідають специфіці та графіку роботи територіальної громади і осередку громадянського суспільства. Структура проєкту включає такі його складові, як: аналіз проголосованої пріоритетної проблема; прийняття назви проєкту; постановка мети; визначення методів, виконавців, ресурсів, термінів виконання; контроль та відповідальність за виконання; прогнозування очікуваного ефекту; організація співпраці громадянського суспільства, влади і державних установ; технічне та економічне оформлення прийнятого проєкту у план дій та його подальше інноваційне просування. Дана технологія потребує свого подальшого удосконалення у певних напрямках.Ключові слова: реформа децентралізації влади; територіальна громада; демократизація освіти; психопедагогічні засади; освітянський осередок; проєктна діяльність; алгоритм і тренінг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Kuzmak, О. М., and О. І. Kuzmak. "ПРОБЛЕМИ, НАПРЯМИ ТА МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВИМОГ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 81 (April 26, 2018): 13. http://dx.doi.org/10.31713/ve120182.

Full text

Abstract:

В статті досліджено сутність туристичних послуг та їх особливості.Визначено критерії оцінки якості туристичних послуг. Обґрунтовано можливість застосування моделі розривів між очікуваннями споживачів та сприйняттям рівня послуг. Доведено, що дослідження суперечностей, які зумовлюють незадоволення споживачів, сприятимуть прийняттю ефективних управлінських рішень щодо підвищення якості послуг. Обґрунтовано пропозиції щодо підвищення якості туристичних послуг та зниження ресурсоємності, задля чого необхідними є впровадження (інтеграція) процесів менеджменту якості в стратегічний менеджмент підприємства з обов’язковим залученням усіх працівників підприємства та їх підтримки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

КРАВЧУК, ВОЛОДИМИР. "Проблеми визначення складу суду касаційної інстанції." Право України, no. 2018/02 (2018): 136. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-136.

Full text

Abstract:

Судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Проте Верховний Суд діє у різних складах. Кожен із них має визначену законом компетенцію з перегляду справ як суд касаційної інстанції. Водночас для забезпечення єдності та сталості судової практики законом запроваджено новий алгоритм визначення складу касаційного суду шляхом “уступки” юрисдикції від колегії і аж до Великої Палати. Метою статті є аналіз окремих проблем, пов’язаних із визначенням повноважного складу суду касаційної інстанції та забезпеченням права особи на “суд, встановлений законом” (в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а також розробка пропозицій щодо шляхів їх розв’язання. Виявлено основні практичні проблеми застосування “принципу ієрархії” щодо: механізму передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати чи Великої Палати; незгоди з декількома правовими висновками; послідовності уступки юрисдикції; прийняття і відмови у прийнятті переданої справи до провадження; поняття “висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах”; зловживання з передачею справи на розгляд Великої Палати; поняття “необхідність відступити” від висновку; розголошення думки суддів по суті справи до її вирішення. Механізм уступки юрисдикції загалом відповідає завданню Верховного Суду щодо забезпечення єдності та послідовності судової практики. Водночас процесуальне законодавство містить положення, які на практиці можуть бути витлумачені неоднозначно і призвести до процесуальних ускладнень. Запропоновано викладені нижче шляхи їх запобіганню. У разі необхідності відступити від двох чи більше висновків колегії, палати або об’єднаної палати, передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду. Запровадити послідовний механізм уступки юрисдикції: колегія – палаті; палата – об’єднаній палаті; об’єднана палата (по суті, вищий орган відповідного касаційного суду) – Великій Палаті. Право передавати справу з мотивів виключної правової проблеми має бути компетенцією об’єднаної палати. У такий спосіб усувається ризик зловживань із передачею справ, а основним органом забезпечення єдності практики стають касаційні суди. Велика Палата не повинна відмовляти у прийнятті справи до розгляду, якщо вона передана об’єднаною палатою відповідного касаційного суду. Перевіряти обґрунтованість скарги в частині доводів про порушення юрисдикції та якщо Велика Палата вже висловлювала правовий висновок, колегія має діяти з урахуванням цього висновку, якщо ні – передавати до Великої Палати. Визначитися з критеріями “відступлення” і загалом концепцією взаємодії між суддями з метою забезпечення єдності судової практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Чеховська, І. В., and І. І. Божук. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ СІМЕЙНОЇ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 94 (June 30, 2021): 246–58. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.246-258.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню правового інституту медіації. Проаналізовано зміст поняття «медіація» та виокремлено його особливості. Визначено етапи міжнародного розвитку інституту медіації. Досліджено концепцію сімейної медіації як самостійного способу вирішення сімейних спорів. Здійснено аналіз практики застосування сімейної медіації в зарубіжних країнах. Доведено ефективність процедури медіації, акцентовано увагу на повноваженні посередника в прийнятті взаємовигідних для конфліктуючих сторін рішень. Виокремлено основні національні та міжнародні нормативно-правові акти, що становлять основу регламентації даного процесу. Проаналізовано проект Закону України «Про медіацію». Розроблено пропозиції щодо розвитку цього інституту в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Meparishvili, K. N. "Впровадження механізмів державного управління водними ресурсами за принципами інтегрованого управління." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 118–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.13.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у визначенні та впровадженні механізмів державного управління водними ресурсами на засадах спільної політики України з ЄС, побудованих на принципах інтегрованого управління водними ресурсами. Наукова новизна полягає в удосконаленні наукових підходів щодо впровадження механізмів державного управління водними ресурсами на засадах спільної політики України з ЄС за принципами інтегрованого управління, а саме: басейнове управління, міжгалузева і вертикальна координація управління водними ресурсами, прозорість та участь громадськості, забезпечення сталого використання водних ресурсів, включаючи захист екосистем, фінансова стабільність управління водними ресурсами та використання економічних інструментів, які є міжнародно визнані та втілені у відповідному законодавстві ЄС, зокрема в Рамковій Директиві ЄС про воду та Конвенції Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК) про захист і використання транскордонних Водотоків та міжнародних озер та її Протокол про воду та здоров’я, а також у керівництві, наданому Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), перетворити ці принципи на ефективні інструменти політики. Висновки. Важливу роль у сприянні переходу до принципів інтегрованого управління водними ресурсами відіграють міжнародні рамки, що сприяють розвитку, включаючи Водну рамкову директиву ЄС та Конвенцію про воду ЄЕК. Таким чином, необхідно багато чого зробити для встановлення правових та інституційних механізмів басейнового управління та перетворення їх у практику інтегрованого управління водними ресурсами. Необхідність координації між різними секторами з питань використання водних ресурсів повинна відображатися в національному законодавстві. Горизонтальні координаційні органи та механізми, як правило, є частиною національного законодавства; однак їх ефективне функціонування залишається проблемою. При цьому досягнення інституційної стабільності є однією з передумов для досягнення плідної вертикальної та горизонтальної координації, забезпечення безперервності реформ, фінансової стабільності та адекватних людських ресурсів для цього. Участь громадськості та залучення зацікавлених сторін до процесу прийняття рішень з питань управління водними ресурсами залишається проблемою, але доступ до інформації про воду в цілому краще організований. Участь громадськості в управлінні водними ресурсами передбачена у національному законодавстві. Проте правила, що встановлюють практичні процедури для участі громадськості, значною мірою відсутні. Охорона водних екосистем і захист якості води є слабкими. Для захисту екосистем річок необхідно забезпечити мінімальний екологічний потік. У напівзасушливих районах спостереження за мінімальним потоком залишається складним. Системи моніторингу якості води недостатньо фінансуються і необхідно запровадити нові галузі, такі, як екосистемний та біологічний моніторинг. Економічні інструменти (включаючи збори за видобуток, збори за забруднення та тарифи на послуги водопостачання) можуть стимулювати ефективне використання води та допомагати виділяти воду там, де вона створює найбільшу цінність для громади, що сприяє (зеленому) зростанню. Таким чином, вони можуть знизити потребу у збільшенні пропозиції та інвестувати в нову інфраструктуру. Вони також можуть генерувати доходи для постачальників послуг. Хоча такі інструменти, як правило, згадуються в національному законодавстві країн, вони будуть здійснюватися лише за умови належного проектування та ефективного впровадження. Це вимагає посилення спроможності здійснювати моніторинг використання води та дотримання водної політики регулювання. Питання доступності є серйозною проблемою у всіх країнах. Їх краще вирішувати через цільові соціальні заходи, ніж через дешеву воду для всіх. Краще зрозуміти і застосовувати принципи інтегрованого управління водними ресурсами поступово, а також розширити горизонтальну співпрацю шляхом регулярних обговорень між учасниками для розробки та вдосконалення національної водної політики, а також транскордонного водного співробітництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Пєвцов, Г. В., С. В. Залкін, С. О. Сідченко, and К. І. Хударковський. "Пропозиції щодо удосконалення процесу управління інформаційно-психологічними впливами в ході проведення інформаційно-психологічних операцій." Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, no. 3(40), (August 12, 2020): 43–49. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2020.40.05.

Full text

Abstract:

У статті представлена низка практичних рекомендацій щодо удосконалення процесу управління інформаційно-психологічними впливами в ході проведення інформаційно-психологічних операцій. Запропонована модель управління інформаційно-психологічним впливом на основі моніторингу стану об’єкту впливу і корегування сценарію інформаційно-психологічної операції (інформаційно-психологічного впливу) або його складових. Представлений механізм інформаційно-психологічного впливу, який передбачає послідовне переведення об’єктів впливу (цільової групи) із одного стану до іншого. Наданий варіант складу команди інформаційних операцій, що створюється при Об’єднаному штабі Збройних Сил США, який може бути прийнятий за основу при удосконаленні структури підрозділів інформаційно-психологічних операцій Збройних Сил України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Petryshyn, O. V. "Рецензія на монографію Мазур Т. В. «Правова охорона культурної спадщини в Україні»." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 127–28. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.16.

Full text

Abstract:

Розвиток людської цивілізації нині характеризується високими досягненнями у сферах комп’ютерних технологій, інженерії, медицини та ін. Водночас культурні досягнення, створені за весь період людського існування, перебувають під загрозою та потребують захисту й охорони. Ця проблема в ХХІ столітті не менш актуальна, ніж вона була сто чи двісті років тому. Особливу загрозу для пам’яток культури несуть збройні конфлікти та переміщення об’єктів, їх нелегальний продаж тощо. Як наслідок, охорона культурної спадщини стала загальною проблемою, яка потребує цілеспрямованої діяльності міжнародної спільноти й захисту міжнародного права. Для України, відомої своєю тисячолітньою історією й культурою, збереження культурної спадщини є не лише турботою про пам’ять предків і прийдешні покоління, а і вагомим чинником піднесення власного авторитету на міжнародній арені. Тож цілком логічно, що наша держава з часу створення ЮНЕСКО є одним із найбільш послідовних борців за збереження культурної спадщини в усьому світі, активно долучаючись до вироблення галузевих міжнародних норм і стандартів. Однак нині Україна сама потребує допомоги міжнародної спільноти у зв’язку з окупацією Криму та збройним конфліктом на Донбасі, що призвело до втрати контролю над численними об’єктами культурної спадщини. Монографічне дослідження Т. В. Мазур є спробою переосмислити розвиток правової охорони культурної спадщини на українських землях упродовж останніх понад сто років – від постання перших українських пам’яткоохоронних органів під час Української революції 1917–1921 років і до сьогодні. Такий підхід і хронологічні рамки видаються цілком логічними з огляду саме на український державотворчий контекст. Зокрема, дослідниця доводить певну тяглість пам’яткоохоронної політики від 1917–1921 років і до нинішнього часу. Ця тяглість, на її переконання, полягає як у правонаступності пам’яткоохоронних установ і організацій, так і роботі самих пам’яткоохоронців, які часто продовжували працювати в новостворених/реорганізованих органах. Виділяючи й обґрунтовуючи три основні хронологічні періоди правової охорони культурної спадщини – української державності 1917–1921 років, радянський 1919–1991 років та сучасний з часу здобуття незалежності України – Т В. Мазур розглядає особливості кожного з періодів у сфері правового забезпечення памяткоохоронної діяльності, вказуючи як на позитиви, так і недоліки, які, зокрема в радянський період, призвели до свідомого нищення тисяч сакральних пам’яток та продажу за кордон унікальних рухомих об’єктів культурної спадщини України. Значний інтерес становить аналіз розвитку міжнародного права охорони культурної спадщини та його імплементації в національне законодавство України. На основі проведеного аналізу виокремлено ряд рекомендацій щодо подальшого удосконалення законодавства України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів пам’яткоохоронної діяльності. Ідеться, зокрема, про необхідність приведення ряду базових термінів і понять у відповідність до Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. та Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003 р., потребу ратифікації Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р. тощо. Цікавим є вивчення зарубіжного досвіду пам’яткоохоронної діяльності у контексті його використання в процесі удосконалення законодавства України. При цьому авторкою виділено досвід Франції, Італії та Польщі. Саме законодавство та пам’яткоохоронна політика цих держав, переконує дослідниця, можуть бути корисним для нашої держави з огляду на ряд спільних рис та прагнення нашої держави у майбутньому стати членом ЄС. Серед можливих запозичень: 1) ухвалення комплексу законодавчих змін, спрямованих на активізацію інституту меценатства; 2) прийняття парламентом програмних законів щодо охорони культурної спадщини на п’ятирічний термін з оприлюдненням щорічного звіту про їх виконання; 3) примусове відчуження пам’ятки у власника, якщо він не дотримується пам’яткоохоронного законодавства; 4) передача управління об’єктами культурної спадщини профільним компаніям; 5) створення культурних парків для захисту культурного ландшафту та збереження ландшафтних територій із нерухомими пам’ятками, характерними для місцевої традиції будівництва і поселення тощо. На основі проведеного дослідження Т. М. Мазур робить ряд слушних, на нашу думку, пропозицій щодо реформування не лише законодавчого, а й інституційного забезпечення охорони культурної спадщини, систематизувавши окремі пропозиції для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, а також Міністерства культури та інформаційної політики України. Таким чином, поставлені мета та завдання дослідження реалізовані та цілком логічно завершуються не лише теоретичними узагальненнями, а й практичними рекомендаціями, які можуть бути використані в подальшій законодавчій та підзаконній діяльності органів державної влади, а також нормотворчій діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, які отримують значно ширші повноваження у сфері охорони культурної спадщини в процесі децентралізації влади. Слід відзначити, що монографічне дослідження Т. В. Мазур носить міждисциплінарний характер, а тому може бути корисним не лише фахівцям-правознавцям, а й представникам інших суміжних галузей науки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Батьковець, Н. О., and Л. О. Марусяк. "МАРКЕТИНГОВІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ МОТИВАЦІЇ СПОЖИВАЧІВ ДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО КУПІВЛЮ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 66 (April 15, 2022): 51–56. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2022-66-07.

Full text

Abstract:

Пошук впливових інструментів маркетингу та їх вплив на формування активної споживчої поведінки покупців стає актуальною проблемою для багатьох підприємств. У статті розглянуто сучасні маркетингові інструменти впливу на поведінку споживачів, наведено принципи застосування моделі Фішбейна, чинники, які підтверджують мотиваційний фактор необхідності здійснення купівлі. Метою статті є дослідження соціальних, економічних та правових аспектів поведінки споживачів і чинників, що зумовлюють вибір певного типу прийняття рішення про купівлю товарів та послуг. Досліджено, що сучасний ринок товарів та послуг досить динамічно розвивається, що вимагає від підприємців титанічних зусиль щодо формування та вибору цільових сегментів ринку. Для потенційних споживачів зазвичай вагомим показником задоволення потреб є пропозиція, яка на сьогоднішній день досить різноманітна як по цінах, брендах, так і по товарних групах. Довічною дилемою для підприємців є пошук ефективних шляхів мотивації до прийняття рішення покупців про купівлю тих чи інших товарів. У сучасному світі розвинених комунікацій досить часто маркетологи вдаються до маніпуляцій щодо спонукання придбання товарів чи послуг. Однак завжди це супроводжується правовими аспектами захисту прав споживачів. Визначено, що вимірювання поведінкової реакції споживачів та застосування маркетингових заходів щодо стимулювання збуту є визначальними при формуванні прогнозу збутової діяльності торговельних підприємств. Зроблено висновок, що реалізація прав споживачів у разі покупки товару неналежної якості на кодифікованому рівні породжує наявність численних колізій та прогалин, котрі, за умови розвитку сучасного ринку та поширення відповідних міжнародних тенденцій у даній сфері з врахуванням європейського досвіду, повинні врегулювати усі істотні моменти та похибки нашого сьогодення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Прийняття пропозиції'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles