Academic literature on the topic 'Привласнення'

Процес привласнення єврейського майна неєврейським жителями під час Голокосту викликає значний інтерес у науковій літературі. Однак в академічних дослідженнях менше уваги приділяється ролі місцевого населення порівняно з такими ж злочинами, які чинила офіційна нацистська адміністрація. Насправді роль багатьох неєврейських жителів не можна розглядати як просто «спостерігачів» (bystanders), оскільки їхні дії впливали на динаміку Голокосту на місцевому рівні. Перспектива заволодіти власністю жертв (економічний компонент геноциду) створювала своєрідне мотиваційне тло для співпраці цивільного населення з нацистами, коли обидві сторони усвідомлювали важливість взаємодії, заснованої на прагматичному меркантилізмі. Економічний фактор, мотивація місцевих жителів та антисемітська складова могли відігравати важливу роль у процесі здійснення Голокосту. Жага наживи мобілізувала найгірші людські інстинкти та впливала на людей різного походження, статі та віку, хоча вони мали досвід тісних довоєнних соціальних відносин та контактів із жертвами. Результати цього дослідження вказують на набагато більшу роль цивільних осіб, місцевого неєврейського населення у привласненні майна жертв Голокосту, ніж це вважалося раніше та описувалося в академічній літературі. Хоча в статті розглядається питання привласнення єврейського майна на прикладі генерального округу «Волинь-Поділля» райхскомісаріату Україна, проте результати дослідження є важливими для загального розуміння подій Голокосту в Україні та в окупованих східних теренах нацистами під час Другої світової війни.

Резолюцію 1325 Ради Безпеки ООН часто називають поворотною і революційною подією. У цій статті я стверджую, що, хоч Резолюція й має революційний потенціал, вона розвивалась у ґендерованому дискурсі, який дозволив використати її в мілітаристських цілях. Спираючись на постструктуралістську феміністичну теорію міжнародних зв’язків, я розглядаю Резолюцію як дискурсивну практику та стверджую, що спосіб, у який ООН сприймає й інтерпретує концепт ґендеру і безпеки, дозволяє державам привласнювати радикальні смисли Резолюції, легітимувати й нормалізувати мілітаристські практики та замовчувати антимілітаристську критику. Аби показати це, я досліджую ґендерні дискурси, на основі яких постала Резолюція, й аналізую два основні шляхи її мілітаризації (разом із сучасними процесами мілітаризації в Республіці Вірменія).

У статті висвітлюється проблема психологічних передумов та чинників розвитку академічної доброчесності у студентів. Акцентовано увагу на тому, що сучасні можливості необмеженого та швидкого доступу до інформації можуть деструктивно впливати на свідомість особистості та створювати хибне уявлення про можливість привласнення чужих думок та результатів інтелектуальної діяльності. Встановлено, що одним із важливих чинників порушення академічної доброчесності студентами є низький рівень розвитку морально-ціннісної сфери особистості.

У статті досліджуються ознаки суб'єкта привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Поняття службової особи, яке міститься в ч. 3 ст. 18 Кримінального Кодексу України, за своїми ознаками схоже з поняттям посадової особи, яке містилось у Кримінальному Кодексі України 1960 р. Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. не дає поняття «службова особа», а використовує поняття «посадова особа». Паралельне закріплення в законодавстві двох понять без їхнього належного тлумачення та розмежування створює труднощі в правоза-стосовній практиці. Розмежування понять службової та посадової осіб слід шукати в розрізі предмета регулювання (охорони) тієї чи іншої галузі права. Це принципово різні поняття, оскільки їхнє призначення зумовлене предметом регулювання (охорони) тієї галузі права, до сфери якої вони належать. У ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України така додаткова ознака суб'єкта кримінального правопорушення, як «службова особа» пов'язана з можливістю такої особи використовувати службове становище в разі вчинення привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном. Для визнання власника приватного підприємства службовою особою обов'язковою ознакою є не наявність у нього підлеглих осіб і виконання організаційно-розпорядчих функцій щодо них, а можливість такого власника вчиняти дії, які визнаються юридичними фактами на підставі чинного законодавства та які за своєю компетенцією може вчинити лише службова особа. Для вірного встановлення ознак службової особи необхідно чітко визначити правовий статус особи, яка притягується до відповідальності, коло її повноважень і характер покладених на неї обов'язків. Дотримання цієї умови можливе лише в разі встановлення нормативного акту, який визначає зазначені повноваження та обов'язки. Визначення суб'єкта корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України, не відповідає визначенню суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII.

У статті розглядаються проблеми розмежування заподіяння майнової шкоди (ст. 192 КК України) з суміжними складами злочинів проти власності, такими як шахрайство (ст. 190 КК України) та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Встановлено, що питання наукової розробки зазначеної проблеми постійно перебувають в полі зору науковців. Однак суспільні відносини, що існують в реальному житті, настільки різноманітні, що судова практика іноді не може з позицій закону правильно відреагувати на такі прояви. Визначено, що формулювання диспозиції ст. 192 КК України є достатньо скупим щодо словесного наповнення і водночас достатньо широким щодо його тлумачення. Складність конструкції ст. 192 КК України та її перетин з суміжними складами злочинів створює проблеми практичної реалізації цієї норми. З огляду на це констатовано, що судова практика часто допускає помилки при кваліфікації діяння. Наводяться приклади конкретних вироків. Використання порівняльного правового методу дозволило виявити ключові ознаки, що слугують основою для розмежування розглядуваних злочинів проти власності. Зокрема, така ознака, як добровільність передачі майна, характерна виключно для складу шахрайства, шкода у вигляді втраченої вигоди – виключно для складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а способи обману або зловживання довірою відсутні у складі привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Застосування методу системного аналізу дозволило виділити ознаки, які слугують межею між застосуванням норм кримінального та цивільного права. Акцентовано увагу на тому, що виявлені розмежувальні ознаки є характерними для найбільш типових проявів розглядуваних злочинів. Висновки, зроблені автором, можуть бути корисними як для науковців (для подальшої доктринальної розробки і осмислення теоретичних положень), так і для практиків – адвокатів, слідчих, суддів (для недопущення помилок при кваліфікації злочинів і для вдосконалення судово-слідчої та правозахисної практики застосування кримінального закону).

У статті аналізується скарга княгині Олени Жеславської (Заславської) на віленського каштеляна і великого литовського гетьмана князя Костянтина Острозького (1460-1530) про привласнення певних земель і підданих. На її прикладі автор привідкриває специфіку оформлення судової документації, де за текстом протоколу можна побачити приховане на папері князівське право. Претензії княгині Жеславської відображали правове регулювання поземельної власності в межах вузького кола родової аристократії, яка не випускала спадкові володіння зі своїх рук та намагалась полагоджувати міжродинні поземельні відносини по-своєму. Унікальність скарги княгині Олени Жеславської полягає ще й у тому, що вона показує задвірки урядницької репрезентації влади, коли давнє родове князівське право збирання земельної спадщини мало підлаштовуватися під формуляр офіційної документації. Відтак реальні стосунки доводилося ховати під формулярну покрівлю офіційних іституцій писаного права. На прикладі скарги княгині Олени Жеславської показано передачу уявних урядових повноважень іншій особі лише задля подання скарги та видачі копії з актових книг.

Наявність протиріч між постіндустріальним технологічним способом виробництва і сучасними виробничими відносинами зумовлює необхідність їх вдосконалення, одним з напрямів якого стає розвиток акціонерної форми власності. Метою статті є виявлення проблем та суперечностей розвитку акціонерної власності, а також визначення шляхів її розвитку в Україні, із урахуванням необхідності підвищення її соціального змісту. У дослідженні використано такі методи: діалектичний, системного підходу, порівняння. У статті виявлено дві групи суперечностей акціонерної власності: породжені її сутністю як поєднання реального та фіктивного капіталу, а також породжені конфліктом економічних інтересів суб'єктів акціонерних відносин. Проаналізовано специфічні проблеми акціонерної власності у країнах з перехідною економікою. Запропоновано систему заходів державної політики розвитку акціонерної власності в Україні.
Contradictions between post-industrial technological mode of production and modern production relations determine the need to improve production relations, one of the areas of which is corporate ownership development. The aim of the article is to identify the problems and contradictions of corporate ownership, as well as to identify ways of its development in Ukraine, taking into account the need to improve its social content. Following methods were used in the study: dialectical, systematic approach, comparison. The article reveals two groups of contradictions of corporate ownership: generated by its essence as a combination of real and fictitious capital, as well as generated by the conflict of economic interests of shareholders. Specific problems of corporate ownership in the countries with transitive economies were analyzed. System of public policies of corporate ownership development in Ukraine was offered.

Ульянова Г.О. Методологічні проблеми цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.03 / Ульянова Галина Олексіївна. - 2015. - 445 с.
Науковий консультант: д-р юрид. наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Харитонова Олена Іванівна, Національний університет "Одеська юридична академія", завідуюча кафедрою права інтелектуальної власності та корпоративного права
Офіційний опонент І: д-р юрид. наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Кохановська Олена Велеонінівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права
Офіційний опонент ІІ: д-р юрид. наук, професор, заслужений юрист України Мінченко Раїса Миколаївна, Інститут законодавства Верховної Ради України, директор Української школи законотворчості
Офіційний опонент ІІІ: д-р юрид. наук, доцент Басай Олег Вікторович, Київський окружний адміністративний суд, голова суду
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса. 2015. Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням методологічних проблем цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності від плагіату. Досліджено загальні підходи до визначення поняття плагіат, розкрито його сутність як соціальної, етичної, правової категорії, визначено сутнісні ознаки плагіату. Розкрито співвідношення таких категорій, як: привласнення авторства, примус до співавторства, примус до відмови від авторства, приписування авторства. Визначено мету та основні напрями правової політики у сфері захисту права інтелектуальної власності від плагіату. Визначено особливості вчинення плагіату у різних сферах інтелектуальної, творчої діяльності. Розкрито поняття, способи цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Визначено основні засади захисту прав інтелектуальної власності від плагіату' в позасудовому порядку Сформульовано пропозиції щодо удосконалення правового регулювання відносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс, семейное право; международное частное право. - Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2015. Диссертация является первым в отечественной науке гражданского права специальным комплексным исследованием методологических проблем гражданско-правовой защиты прав интеллектуальной собственности от плагиата Исследованы общие подходы к определению понятия «плагиат», его сущности и признаков как социальной, этической, правовой категории. Предложен концептуальный подход к пониманию плагиата как сложного явления в сфере права интеллектуальной собственности, которое может рассматриваться как: нарушение авторских прав автора первоначального текста; злоупотребление правом на творчество лицом, совершающим плагиат; нарушение этики творчества, профессиональной деятельности; нарушение прав потребителей интеллектуальной, творческой деятельности; нарушение общественного правопорядка (интересов общества и государства). Определены цели и основные направления правовой политики в сфере защиты прав интеллектуальной собственности от плагиата. Раскрыто соотношение таких категорий, как: присвоение авторства, принуждение к соавторству, принуждение к отказу от авторства, приписывание авторства. Охарактеризованы особенности плагиата в разных сферах интеллектуальной, творческой деятельности (в сфере авторского права, права промышленной собственности, научной сфере, средствах массовой информации, рекламе). Исследовано понятие, способы гражданско-правовой защити прав интеллектуальной собственности в судебном порядке. Учитывая, что в результате плагиата нарушаются как частные, так и публичные интересы, на основании положений законодательства выделено два порядка защиты прав интеллектуальной собственности: частноправовой (принятие мер, направленных на защиту прав интеллектуальной собственности правообладателями) и публично-правовой (предусматривает деятельность специально уполномоченных субъектов, в частности, МОН Украины, специализированных ученых советов, направленная на выявление, предотвращение плагиата). Предложена классификация способов гражданско-правовой защиты прав интеллектуальной собственности от плагиата на оснований разных критериев. В зависимости от категории субъектов. чьи права подлежат защите (направленные на восстановление нарушенных прав интеллектуальной собственности автора; направленные на защиту интересов пользователей объектов права интеллектуальной собственности). В зависимости от категории прав, на защиту которых направлены способы зашиты имущественных прав (возмещение имущественного ущерба), способы защиты неимущественных прав (распространение информации о плагиате, возмещение неимущественного, морального вреда). В зависимости от возможности одновременного применения: сочетаемые и несочетаемые (возмещение убытков. выплата компенсации, взыскание с нарушителя незаконно полученной прибыли). Исследованы способы самозащиты прав интеллектуальной собственности от плагиата, способы альтернативного урегулирования споров, которые возникают в связи с нарушением прав интеллектуальной собственности в результате плагиата. Изучена судебная практика в сфере защиты прав интеллектуальной собственности от плагиата, а также защиты авторов от недобросовестного приписывания авторства на чужие результаты интеллектуальной, творческой деятельности. Сформулированы предложения по усовершенствованию правового регулирования отношений в сфере защиты прав интеллектуальной собственности.
A thesis for a Doctor’s of Law degree by speciality 12 00 03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - National University «Odessa Law Academy». Odessa, 2015. The dissertation is the first Ukrainian special complex research of methodological problems of civil legal protection of intellectual property against plagiarism. The author investigates general approaches to determination of the notion of plagiarism, discovers its essence as a social, ethical, and legal category and determines the essential features of plagiarism. The researcher discovers the correlation of such categories as misappropriation of authorship, coercion to co-authorship, coercion to authorship refusal, imputation of authorship. The aim and general principles of legal policy in the area of intellectual property protection against plagiarism are determined. There are defined the peculiarities of perpetration of plagiarism in various spheres of intellectual and creative activity. I he notion and means of civil legal protection of intellectual property rights injudicial form are determined. There are defined general principles of protection of intellectual property rights against plagiarism extra judicially. There are formulated propositions as to the improvement of legal regulation in the field of protection of intellectual property rights.