Journal articles on the topic 'Практичні навички випускників'

В статті показано, що дизайн відображає культуру постіндустріального суспільства, водночас він безпосередньо впливає на перетворення культурного та економічного середовища соціуму. У наші дні дизайн постає не як складова процесу виробництва, а як метод концептуального формотворення. Аналізуються проблеми вітчизняної дизайнерської освіти на сучасному етапі. Вказується на те, що дизайнерська освіта в нашій державі значно відрізняється від дизайнерської освіти розвинених країн. Важливим показником дизайнерської освіти є затребуваність роботодавцями випускників-дизайнерів та їхня продукція на ринку конкурентоспроможності. Дизайнери в Україні можуть отримувати ґрунтовні теоретичні знання і широкі практичні навички, проте вони зовсім не підготовлені до роботи в умовах вільного ринку, що стає негативним явищем для розвитку всього українського дизайну.

Мета роботи – аналіз застосування об’єктивного структурованого клінічного іспиту як етапу проведення атестації випуск­ників державного закладу «Дніпропетровська медична академія міністерства охорони здоров’я України». Основна частина. ОСКІ має певні переваги перед традиційними методами оцінки – усними співбесідою, письмовими роботами, тестуванням і прийомом практичних навичок біля ліжка хворого. ОСКІ де-факто залишається практично єдиним методом, що дозволяє ефективно оцінити навички значної кількості студентів за мінімальний час на рівні «показати» піраміди клінічної компетентності G. Miller. На відміну від письмових, усних іспитів і тестування, ОСКІ не просто оцінює рівень теоретичних знань студентів, але перевіряє їх компетентність у застосуванні наявних знань на практиці. Висновок. Порівняно з прийомом практичних навичок біля ліжка хворого ОСКІ дозволяє забезпечити більшу різноманітність клінічних ситуацій, відтворити рідкісні клінічні випадки, перевірити навички студентів в «делікатних» ситуаціях, допускає можливість лікарської помилки.

АНОТАЦІЯ Дистанційне навчання є одним із найпопулярніших і неминучих методів навчання та викладання сьогодні, який наполегливо змінює вектор в освіті. Проте, освітня політика спрямована на досягнення найвищого рівня якості навчання та викладання, оскільки зі змінами технологій зростають вимоги до відповідного рівня професійної компетентності, зокрема, високо розвинених навичок 21-го століття у випускників. Викладачі університетів змушені підбирати ефективні технології для онлайн-навчання, щоб зберегти мотивацію студентів та розвинути важливі навички, необхідні для майбутнього професійного розвитку. Питання пошуку ефективних шляхів онлайн-навчання стає одним із провідних пріоритетів в організації процесу навчання. Це дослідження має на меті проаналізувати сучасні літературні джерела про ефективні методи дистанційного навчання не лише для розвитку компетентності критичного мислення як найважливіших навичок професійного портрету, але й для підвищення мотивації студентів до навчання. Робота також досліджує теоретичні передумови, пов'язані з рефлективною практикою в університетському навчанні, досліджує можливі способи застосування рефлективних практичних стратегій як інструменту розвитку навичок критичного мислення. Аналіз останніх досліджень виявив найбільш затребувані способи рефлективних практичних стратегій, які можна широко використовувати у дистанційному навчанні. Результат аналізу джерел виявив ряд розповсюджених методів, які довели практичну цінність застосування їх в різних експериментах та практичних наслідках, наприклад, електронних портфелях, рефлективних журналах, блогах, MOOC, що значно підвищує критичне мислення студентів. Практичне застосування цього дослідження можна побачити у практичній розробці онлайн-курсів та завдань для студентів у навчальному процесі сучасного університету. Ключові слова: критичне мислення; дистанційне навчання; рефлективна практика; студенти університету, розвиток навичок критичного мислення.

У статті досліджено призначення та роль юридичних клінік у системі практичної підготов- ки фахівців у галузі права, визначено нормативно-правову основу їх організації та діяль- ності, а також обґрунтовано потребу обов’язкового створення та належного функціонування юридичних клінік у закладах вищої освіти. Встановлено, що на сьогодні професійна підготовка майбутніх фахівців у галузі права характеризується диспропорцією між теоретичними знаннями та практичними навичками випускників-юристів, що зумовлює складнощі в їх адаптації до практичної роботи. Обґрун- товано, що реформування системи підготовки майбутніх юристів, підвищення її практичної орієнтованості з урахуванням потреб різних сфер правничої практики, формування нави- чок правозастосовної діяльності має здійснюватися шляхом залучення студентів до роботи у юридичних клініках, створених у закладах вищої освіти, та стати основою розвитку юри- дичної освіти в Україні. Встановлено, що юридичні клініки утворюються з метою закріплення студентами теоре- тичних знань та набуття ними практичних умінь і навичок професії правника, формування у них поваги до принципів права, підвищення рівня правової культури населення, а також надання безоплатної правової допомоги особам, які її потребують. При цьому, незважаючи на соціальну складову, освітня мета діяльності юридичних клінік є головною, що зумовлено передумовами зародження самої ідеї використання юридичних клінік у навчальному процесі підготовки юристів. Підкреслена необхідність урахування прогресивного іноземного досвіду в сфері функціо- нування юридичних клінік з метою оптимізації їхньої діяльності в Україні. Зроблено висно- вок, що широке впровадження правничими школами України елементів правничої клінічної освіти в навчальний процес та належне використання юридичних клінік як унікальних баз проходження практики студентами-правниками неодмінно сприятиме належній підготовці фахівців у галузі права, формуванню у них стійких практичних навичок правозастосовної діяльності, підвищенню якості юридичної освіти.

У статті проводиться аналіз навичок, якими повинні володіти випускники сучасної школи, досліджується поняття м’яких навичок (soft skills) та тверді навички (hard skills). До soft skills відносять адаптивність у мінливих життєвих ситуаціях, самостійність і критичність мислення, уміння бачити, формулювати проблему і знаходити шляхи раціонального її вирішення, усвідомлення того, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючому середовищі, їх практичне застосування, здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити, уміти працювати з інформацією, бути комунікабельним, уміти працювати в команді, уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, свого культурного рівня. Розглядаються здібності «4 К» як пріоритетний напрям формування soft skills на уроках української мови в початкових класах, такі як креативність, критичне мислення, комунікація, колаборація. Окреслено потенціал навички «креативність» для учня та вчителя. Креативність на уроках української мови і читання в початковій школі можна підвищувати, використовуючи когнітивні вправи на зразок мозкового штурму (швидке вигадування ідей) і віднаходження справжньої суті проблеми. Критичне мислення школярів є найпотрібнішою навичкою майбутнього, яке складається з системного аналізу, аналізу аргументів, творчого процесу та оцінки одержаних результатів. Його ще називають «спрямованим мисленням», тому що воно спрямоване на одержання бажаного результату. Складовими частинами критичного мислення є інформація як відправний пункт критичного мислення, постановка питань і з’ясування проблем, самостійне мислення, переконлива аргументація: твердження, доведення, докази, підстава, соціальне мислення. Комунікація як перспективна здібність для формування soft skills на уроках у початковій школі має усні та писемні форми реалізації. Здатність до колаборації тренує в учнів уміння співпрацювати та досягати результатів під час командної роботи. Розглядаються інтерактивні технології як способи формування soft skills в учнів початкової школи.

У статті узагальнюється практичний досвід підготовки майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону з використанням технологій дистанційного навчання. Актуальність дослідження полягає в необхідності оптимізувати та покращити методику проведення всіх видів занять у дистанційному форматі для набуття курсантами умінь і навичок, необхідних для виконання завдань на офіцерських посадах. Проведення практичних занять з військово-спеціальних дисциплін у порівнянні з дисциплінами загальнонаукового блоку має певну специфіку, оскільки вимагає присутності на занятті викладача як офіцера-практика, здатного спрямувати роботу курсантів на досягнення визначених програмних результатів навчання. Зазначені особливості вимагають широкого застосування інноваційних підходів до викладання військово-спеціальних дисциплін. Наведено характеристику програмного забезпечення, яке найбільш активно використовується для проведення занять з військово-спе-ціальних дисциплін в online режимі (Moodle, Zoom, Google Class time та Google Meet). На прикладі навчальної дисципліни “Прикордонна служба” та з використанням технічних можливостей інтерактивної панелі Newline TruTouch обґрунтовано методику проведення практичних занять з використанням технологій дистанційного навчання. Наведено особливості самостійної підготовки; вступної, основної та заключної частини практичного заняття в дистанційному форматі. Визначено що, для того, щоб продуктивно використовувати час, виділений для проведення занять у дистанційному режимі, викладачам необхідно постійно розробляти цікаві навчально-методичні матеріали, відеоролики, практичні завдання, різнорівневі тестові завдання тощо. Використання сучасних технологій дистанційного навчання під час підготовки майбутніх бакалаврів безпеки державного кордону створює реальні можливості підвищення якості їх навчання, забезпечення готовності випускників до виконання завдань з охорони та захисту державного кордону. В умовах прогнозованого продовження карантинних заходів саме технологічна трансформація освітнього середовища стане безперечним підґрунтям для досягнення курсантами програмних результатів навчання.

Згідно із сучасними світовими тенденціями та запитом вітчизняної медицини, найдоцільнішим способом оволодіння практичними навичками як студентами, починаючи з першого курсу, так і лікарями-практиками, є тренінги у симуляційних центрах. Мета – визначення рівня компетентності випускників вищих медичних навчальних закладів щодо володіння переліком практичних навичок та умінь. Матеріал і методи. Проведено анкетування за шкалою оцінки знань Королівського коледжу лікарів загальної практики у двох групах лікарів-інтернів першого року навчання зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина» до та після практичного заняття у симуляційному центрі. До 1 групи увійшли лікарі-інтерни, які під час отримання освіти не мали практичного медичного досвіду за межами вищого навчального закладу (n=86); до 2 групи (n=16) – лікарі-інтерни, які під час навчання працювали у закладах охорони здоров’я на посадах середніх медичних працівників. Результати. У результаті аналізу отриманих даних було встановлено, що лікарі-інтерни 1 групи оцінили свій рівень володіння практичними навичками, як такий, що потребує підвищення. Лікарі-інтерни, які під час отримання освіти у медичних вищих навчальних закладах працювали у закладах охорони здоров’я, мали достовірно вищий рівень показників володіння практичними навичками, що належать до компетенції середнього медичного персоналу. Висновки. Тренінги щодо рівня оволодіння практичними навичками та уміннями при застосуванні симуляційних методів навчання є високоефективними, що доводять результати наших досліджень.

У статті розглядаються можливості застосування математичного моделювання у процесі професійної підготовки майбутніх інженерів-металургів. Підкреслено, що впровадження нових наукомістких технологій у розробку і функціонування металургійного комплексу значно підвищує вимоги в області фундаментальних наук до випускників закладів вищої освіти інженерного профілю. Майбутні інженери-металурги повинні мати глибокі професійні знання та уміння, володіти математичними методами і застосовувати їх у практичній діяльності. Як навчальний предмет вища математика дозволяє не тільки своїми методами і засобами виявляти істотні зв’язки реальних явищ і процесів у виробничій діяльності, а й формувати навички майбутніх інженерів у математичному дослідженні прикладних питань; уміння будувати і аналізувати математичні моделі інженерних завдань. Мета: розкрити сутність математичного моделювання та показати необхідність застосування цього методу у підготовці майбутніх інженерів металургійної галузі. Завдання: 1) означити поняття «математична модель»; 2) виявити математичні поняття, що є основними математичними моделями реальних технологічних процесів в металургії; 3) показати використання математичного моделювання у процесі вивчення професійно-орієнтованих дисциплін. Об’єкт дослідження: процес підготовки майбутніх інженерів-металургів. Предмет дослідження: використання математичного моделювання як засобу формування професійних навичок майбутніх інженерів у дослідженні технологічних металургійних процесів. Результати: розглянуто застосування математичного моделювання при дослідженні металургійних процесів, виявлено математичні поняття, які є моделями цих процесів. Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної і науково-методичної літератури, спостереження. Висновки: означено поняття «математична модель», обґрунтовано, що моделювання є ефективним та універсальним методом наукового пізнання. Воно дає можливість, зокрема, інженеру-металургу експериментувати з об’єктами в тих випадках, коли робити це на реальному об’єкті практично неможливо або недоцільно; показано ефективність використання математичного моделювання у професійній підготовці інженерів-металургів.

Вступ. Підготовка фахівців у галузі охорони здоров’я з фізичної терапії та ерготерапії передбачає наявність клінічної бази для забезпечення практичного освоєння необхідних знань та навичок. Кафедри фізичної терапії та ерготерапії змушені укладати договори на спеціальну підготовку з медичними закладами та приватними реабілітаційними центрами. Але студенти практично не мають можливості працювати самостійно з пацієнтами, що суттєво знижує цінність випускника кафедри на ринку праці. Ця ситуація негативно впливає на підготовку наукових кадрів та виконання конкурентоспроможних наукових досліджень у галузі. Позбутися цих недоліків можливо через створення власної університетської реабілітаційної клініки. Така база може поєднати в собі навчання, практику, наукові дослідження і сам процес фізичної терапії пацієнтів. Методи дослідження: аналіз та узагальнення даних науково-методичної та спеціальної літератури, логіко-теоретичний аналіз та системний підхід. Результати дослідження. Для забезпечення реабілітаційно-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів, а також проведення науково-дослідної роботи, навчання студентів створено клініку з відділеннями фізіотерапії, ерготерапії та фізичної терапії, телемедицини, ЛФК, бальнеології. Основні завдання і напрями діяльності: організація і надання реабілітаційної допомоги пацієнтам; розробка і впровадження реабілітаційних технологій, клінічних рекомендацій, стандартів, забезпечення умов для оволодіння студентами практичних навичок; максимальне використання сучасних інформаційних технологій; створення і впровадження конкурентоспроможних реабілітаційних технологій. Висновки. Практична підготовка спеціалістів на базі клініки дозволяє створити мультидисциплінарну команду і поєднати педагогічний, науково-дослідний та лікувальний процеси. Перспективи подальших досліджень. Дана модель передбачає використання міжнародної класифікації функціонування (МКФ), застосування методів оцінки вимірювання структурних змін та порушених функцій організму, трактування отриманої інформації, демонструючи доказове прийняття рішень.

У статті проаналізовано процес включення випускників гірничо­металургійного комплексу (ГМК) до професійно­економічної сфери суспільства; ставлення роботодавців до працевлаштування випускників; бар’єри для прийому на роботу молодих спеціалістів; оцінку випускниками показників успішної професійної інтеграції. Виявлено досить високий рівень працевлаштованості випускників за фахом (64%); позитивну оцінку користі здобутої освіти; найбільшу задоволеність такими умовами праці, як стабільний дохід, відповідність спеціальності; недостатні можливості кар’єри. Щодо роботодавців, то більшість з них позитивно ставиться до прийому на роботу молодих спеціалістів без досвіду (у випускників на це протилежний погляд). Деякі компанії мають програми стажування для студентів. Щодо бар’єрів прийому на роботу молоді роботодавці вказують на відсутність особистих навичок, важливих для роботи, завищені вимоги з боку випускників, відсутність досвіду роботи, нестачу теоретичних та практичних знань, невідповідність отриманих знань реальним потребам роботодавців. Вимоги роботодавців у фахівцях задоволені не в повній мірі. Це свідчить про необхідність налагодження більш ефективної співпраці між вищими навчальними закладами та роботодавцями.

У статті розкрито результати дослідження особливостей організації, змісту, форм і методів професійної підготовки персоналу Федеральної поліції Німеччини всіх категорій. В ході дослідження з’ясовано, що професійну підготовку поліцейських службовців нижчої ланки забезпечують сім регіональних навчальних центрів ФП; професійну підготовку поліцейських службовців середньої ланки забезпечує Федеральна вища школа державного управління (м. Брюль), по завершенню навчання випускники отримують диплом бакалавра з державного управління; підготовку поліцейських службовців вищої ланки здійснює Вища школа поліції Німеччини (м. Мюнстер), випускники отримують диплом магістра з державного управління. Встановлено, що навчання на кожному рівні організоване за модульною системою. Автор зосереджує увагу на змістовому наповненні навчальних планів та програм і констатує, що зміст професійної підготовки персоналу ФП нижчої ланки повністю відповідає виконуваним ним у майбутньому функціям, розвитку необхідних умінь та навичок; вагому частину програм підготовки займають юридичні дисципліни; крім правничих дисциплін у навчальних планах підготовки поліцейських нижчої ланки передбачено вивчення також теорії управління, психології, особливостей застосування спеціальних технічних засобів, основ медицини та надання першої медичної допомоги, професійної етики; програма підготовки поліцейських середньої ланки, як майбутніх управлінців, передбачає, зокрема, опанування особливостей управління підрозділами та організації взаємодії з іншими структурами в умовах виконання завдань в міжнародних місіях; майбутні керівники вищого рівня (поліцейські вищої ланки) вивчають також особливості планування та проведення поліцейських операцій, організації комунікації в управлінській діяльності, управління поліцейськими підрозділами у великомасштабних операціях (під час проведення демонстрацій та мирних акцій, а також під час масових акцій, що супроводжуються насильницькими діями), особливості роботи із громадськістю та засобами масової інформації, правові норми взаємодії між органами поліції й юстиції в ЄС та правові питання міжнародної взаємодії. Велика увага приділяється розвитку фізичних умінь та навичок майбутніх поліцейських, їх стрілецькій підготовці, розвитку умінь та навичок застосування засобів примусу; 50% всього навчального часу відводиться на проходження слухачами стажування в органах та підрозділах ФП. Виявлено, що в системі професійної підготовки персоналу ФП основними формами організації навчання є лекції, лекції з елементами практичних вправ, семінари з елементами практичних вправ, семінари з елементами тренінгу, практичні вправи, тренінги (тренування), проектне навчання; основними методами підсумкового та поточного оцінювання є контрольна робота, усне опитування, тестування, розв’язання комплексних ситуативних завдань, екзамен.

Задачі професійної діяльності лікаря загальної практики визначають основні вимоги обсягу знань та практичних навичок для випускника ЗВО: цілеспрямована методична послідовність дій з опитування хворого, виконання фізікального обстеження, обґрунтування попе

Задачі професійної діяльності лікаря загальної практики визначають основні вимоги обсягу знань та практичних навичок для випускника ЗВО: цілеспрямована методична послідовність дій з опитування хворого, виконання фізікального обстеження, обґрунтування попе

У статті проаналізовано структуру професійної діяльності фахівців з харчових технологій, виділено різноманітні підходи до вивчення її компонентів. Відзначено, що проблема вдосконалення професійної підготовки спеціалістів для різних галузей народного господарства з кожним роком набуває все більшої актуальності. Обґрунтовано теоретичні аспекти професійної підготовки фахівців з харчових технологій за умови реалізації дуальної форми здобуття освіти. До особливостей такої підготовки віднесено: системність та послідовність, тісний зв'язок теоретичної та професійно-практичної складової навчання, відтворення виробничих процесів, соціального змісту професії, адаптація випускників закладів освіти до першого робочого місця, оптимальне співвідношення навчальних методів, прийомів, технологій для вирішення навчальних та виробничих завдань. Визначено, що професійна діяльність фахівців з харчових технологій вимагає наявності спеціальних знань, вмінь, навичок, ціннісних орієнтацій, мотивацій, психологічної готовності до виконання виробничих дій. Серед структурних компонентів такої діяльності виокремлено стратегічні цілі, функції та завдання, для реалізації яких випускникові необхідно мати сформовані на належному рівні професійні компетенції. Вони відображають зміст і характер діяльності та слугують орієнтиром для реалізації дуального освітнього процесу. Зміст типових завдань професійної діяльності та її функції обумовлені особливостями виробничої галузі (підгалузі), характером економічної діяльності суб’єкта господарювання. У структурі професійної діяльності також визначено різноманітні соціальні, психологічні та професійні аспекти.

У статті висвітлюється важливе значення морської індустрії у світі, яка посідає одне з перших місць у системі міжнародних перевезень та торгівлі. Щорічне збільшення міжнародного торговельного флоту потребує більш інтенсивної підготовки кадрів морської галузі. Особлива увага приділяється підготовці офіцерського та рядового складу морських суден у різних країнах світу, які є основними постачальниками висококваліфікованих кадрів морської галузі. Серед основних країн світу, які готують дипломований офіцерський та рядовий склад морських суден, входять такі країни світу, як Китай, Філіппіни, Індія, Індонезія, Російська Федерація, Україна, Польща, В’єтнам, Японія, Туреччина та Сполучені Штати Америки. Морські заклади вищої освіти цих країн постійно шукають та впроваджують нові методи заохочення молоді вступати до морських закладів освіти, забезпечуючи підготовку та дипломування випускників. Вищезгадані навчальні заклади постійно вдосконалюють навчально-тренажерну базу за допомогою інвестицій судноплавних та крюінгових компаній, що дозволяє відпрацьовувати необхідні вміння та навички для отримання відповідної кваліфікації. Забезпечується поглиблене вивчення морської англійської мови для покращення мовної комунікації у змішаних екіпажах. За рахунок плідної співпраці морських вищих закладів освіти із судноплавними та крюінговими компаніями забезпечується можливість належної практичної підготовки молодих спеціалістів на морських суднах та отримання ними необхідних навичок та досвіду для подальшої роботи в морі. Організація навчання та практичної підготовки в закладах освіти вищезгаданих країн будується таким чином, щоб ще на етапі навчання забезпечити курсантів робочими місцями та сприяти їх стрімкому кар’єрному росту в морській галузі, що, у свою чергу, веде до збільшення як офіцерського, так і рядового кадрового складу морських суден. Ключові слова: дипломування моряків, офіцерський склад морських суден, рядовий склад морських суден, Конвенція ПДНВ, морські заклади вищої освіти, працевлаштування моряків.

Стаття присвячена проблемі підвищення якості підготовки фахівців первинної медичної допомоги. Навчання сімейного лікаря є надзвичайно актуальною проблемою, визначається суспільним запитом і передбачає засвоєння необхідних компетенцій. Амбулаторна лікарська практика є однією з основних частин навчання студента. Тільки наполегливе відпрацювання практичних навичок може стати основою для якісного виконання професійних обов’язків. Вільне володіння сучасними інноваційними методиками спрощує роботу лікаря первинної медичної допомоги. Проведено добровільне анонімне анкетування серед студентів п’ятого курсу медичного факультету після завершення амбулаторної практики. Анкета була складена та узгоджена викладачами нашої кафедри і включала 11 питань. Оцінювався рівень достатності як базової теоретичної і практичної підготовки, комунікативних навичок, так і особливостей роботи сімейного лікаря. Проаналізовано проблемні питання, запропоновано нові підходи до проведення виробничої практики студентів. Для забезпечення ефективного проходження амбулаторної виробничої практики студентів V курсу необхідно укріпляти матеріально-технічно і кадрами вже існуючі клінічні бази і створювати нові на базі центрів первинної медико-санітарної допомоги, особливо в сільській місцевості. Включення до програми амбулаторної виробничої практики питань економіки закладів охорони здоров’я первинної медичної допомоги, медичного права, менеджменту і маркетингу, а також стажування студентів поряд з сімейними лікарями, що практикують приватно, є необхідними кроками, які дозволять адаптувати випускників до нових соціально-економічних вимог за умов реформування системи охорони здоров’я на засадах пріоритету первинної медичної допомоги. В перспективі подальших досліджень доцільно включити питання, що стосуються впровадження нових технологій у практику сімейного лікаря.

Реформа юридичної освіти в Україні є необхідним складником утвердження верховенства права в усіх галузях і сферах суспільного життя. Проблемою, яка потребує вирішення в результаті реформи, є невідповідність змісту юридичної освіти та якості підготовки в правничих школах сучасним вимогам ринку праці та викликам, що стоять перед сучасним демократичним суспільством, глобальним тенденціям розвитку та завданням професійної діяльності правників у різних сферах діяльності. Сьогодні Україна взяла курс на компетентнісний підхід в юридичній освіті. Парадигма компетентнісного підходу алгоритмічна щодо всіх циклів і рівнів вищої юридичної освіти та дає можливість розвивати певну єдину політику у сфері освіти. Реалізація цього підходу наштовхується на необхідність подолання наявних недоліків юридичної освіти, до яких належать, зокрема: відсутність єдиних стандартів; недосконалість навчальних планів; недостатність практичного складника; потреба у висококваліфікованих викладацьких кадрах; недостатня орієнтація на європейське законодавство та практику; використання застарілих (радянських) конструкції та теорій як доктринального підґрунтя; потреба в збільшенні кількості студентів і викладачів, які володіли б європейськими мовами; потреба в оновленні способів викладення інформації на сторінках навчальної літератури; потреба в покращенні процедури оцінювання якості знань студентів і випускників. Окремою проблемою є відсутність спеціального закону про юридичну освіту. Авторами обґрунтовано низку практичних напрямів вдосконалення юридичної освіти: 1) засвоєння студентами як теоретичних знань, так і практичних навичок, що вимагає балансу лекційно-семінарських занять, 2) робота в групах (інтерактивні заняття); 3) підготовка презентацій; 4) вивчення матеріалів судової практики; 5) застосування законодавства зарубіжних країн; 6) вирішення юридичних задач (казусів); 7) юридична освіта повинна відповідати одному затвердженому стандарту, проте студент має право вільно обирати частину дисциплін.

Матеріали статті відбивають одну з актуальних проблем підготовки майбутніх педагогів дошкільної освіти – розвиток комунікативно-мовленнєвої культури. У публікації репрезентовано аналіз категорії «комунікативно-мовленнєва культура» як лінгвістичного та соціопедагогічного феномену, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку в студентів під час навчання. У статті розкривається зміст формування комунікативно-мовленнєвої культури; окреслюється взаємозв’язок розвитку мовленнєвої та риторичної компетенції майбутнього педагога; висвітлюється організація викладання навчальної дисципліни «Культура мовлення та виразне читання» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Поряд із теоретичним матеріалом у статті подаються практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку комунікантів. Відзначається, що в сучасних умовах спостерігається протиріччя: вимоги до сучасного учителя, вихователя, до його комунікативних якостей зростають, а реальний рівень випускників педагогічних професій залишається недостатнім. Значна увага приділяється аналізові шляхів розвитку комунікативно-мовленнєвої культури студентів вищих навчальних закладів. Важливим кроком вирішення цієї проблеми, на думку автора, є формування риторичних умінь у майбутніх педагогів закладів дошкільної освіти.

У статті обґрунтувано необхідність навчання на спеціалізованій магістерській програмі з міжнародного арбітражу як невід’ємного етапу у професійній підготовці майбутніх арбітражних суддів. З’ясовано, що загальна юридична підготовка не здатна забезпечити майбутнього фахівця усіма необхідними знаннями, уміннями та навичками для практичної діяльності у сфері арбітражу. Зазначено, що перед обранням університету і відповідної магістерської програми варто не лише проаналізувати навчальний план та дізнатись про кількість кредитів, які відводяться на вивчення арбітражу, але й звернути увагу на іншу важливу інформацію, зокрема, керівництво та факультетський склад, співпраця з міжнародними арбітражними установами, можливість проходження практики, рівень зайнятості випускників тощо. Ці чинники впливають на репутацію та престиж обраної магістерської програми. Було наведено перелік найбільш авторитетних магістерських програм з міжнародного арбітражу, складеного у результаті дослідження, проведеного журналом Global Arbitration Review у 2012 році.

Соціальне замовлення на освітні послуги сучасних закладів дошкільної освіти можна спрямувати у два вектори: суб’єктивний – запити родини кожної дитини, які визна-чаються стихійно (зрідка – на основі діагностичних процедур) і об’єктивний – соціальне замовлення початкової школи, яка очікує найуспішніших учнів. Мінливість змісту дошкільної освіти слід розглядати відносно конкретного обсягу інформації, якою опановують діти теоретично і практично згідно методик, відповідних дидактиці дошкільної освіти.Її пріоритети сходяться на розвитку гармонійної гуманної та соціально свідомої особистості. Здійснений нами аналіз якості навчальних досягнень і рівня сформованості особистісних рис дітей свідчать про реальні можливості для подолання ознак формальної освіти дошкільників, утвердження гуманізації та диференціації її змісту, удосконалення механізмів управління педагогічним процесом шляхом залучення батьківського колективу до вирішення його різних теоретичних і практичних аспектів. Так утверджується нова форма набуття дошкільної освіти на конкурентних засадах.Новою українською школою передбачено для реалізації кілька визначальних напрямів наступності: по-перше, опанування обсягом знань у дошкільному віці, які були б пролонговані у шкільну освіту і зумовлювали її ефективність. Знання дитини-дошкільника стрімко втрачають актуальність і перетворюються на застарілі; вони не взмозі мотивувати випускника ЗДО до навчання у школі; підручники постають гальмом на шляху наступності. По-друге, фактологічні матеріали підручників у сьогоднішньому варіанті аморфно реалізують виховну, розвивальну та прикладну (практико-зорієнтовану) функції; по-третє, слід звернути увагу на освітні технології для успішної реалізації принципу наступності; особливо у 1-2-му класах. Недофінансування шкільної, й дошкільної освіти спотворює якість дидактико-розвивального оснащення педагогічного процесу і унемож-ливлює опанування практичними вміннями та навичками, які є життєво значущими.

Мета роботи – проведення аналізу результатів запровадження об’єктивного структурованого клінічного іспиту (ОСКІ) для оцінки рівня знань і практичних навичок у лікарів-інтернів Навчально-наукового інституту післядипломної освіти (ННІПО) під час складання підсумкової атестації. Основна частина. В ІФНМУ проведено пілотний проект із запровадження ОСКІ для лікарів-інтернів із спеціальностей: «Акушерство і гінекологія», «Педіатрія», «Офтальмологія», «Хірургія», «МНС», «Радіологія», «Неврологія», «Інфекційні хвороби», «Психіатрія», «Фтизіатрія та пульмонологія», «Дерматовенерологія». Аналіз отриманих результатів дозволив встановити переваги ОСКІ на відміну від традиційних іспитів, зокрема достовірність оцінки, надійність та гнучкість. Водночас варто звернути увагу на цілу низку проблемних питань, які виникають при запровадженні ОСКІ, такі, як: непідготовлені стандартизовані пацієнти, недостатній досвід екзаменаторів і організаторів іспиту, потребує вдосконалення матеріальна та методична база. Висновок. Пілотний проект із запровадження ОСКІ в ІФНМУ вказує на ефективність іспиту та необхідність поширення таких підходів до підсумкової атестації випускників Університету з врахуванням міжнародного досвіду.

Аналіз шкільних програм із фізичного виховання вказує на те, що в наш час немає реальної можливості здійснити важливий принцип системи фізичного виховання – забезпечити диференційований та індивідуальний підхід до учнів з урахуванням стану їхнього здоров’я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Саме тому в більшості випускників середньої школи рівень розвитку рухових здібностей не відповідає тим вимогам, які висуває суспільство до фізичної підготовленості молодого покоління. Мета дослідження – підвищити ефективність формування вмінь і вдосконалення рухових навичок старшокласників на уроках фізичної культури у варіативному модулі «Волейбол». Об’єкт дослідження – урок фізичної культури у варіативному модулі «Волейбол». Предмет дослідження – показники фізичної та технічної підготовленості. Суб’єкт дослідження – хлопці старшого шкільного віку. Методи дослідження: аналіз і узагальнення літературних джерел за темою дослідження, педагогічні спостереження, тестування фізичної підготовленості, тестування технічної підготовленості, методи математичної статистики. Результати дослідження. Проаналізована науково-методична література за темою дослідження дозволила більш детально вивчити особливості фізичної і технічної підготовки у волейболі, особливості розвитку фізичних якостей. Була розроблена й апробована на практиці методика підвищення ефективності формування вмінь і вдосконалення рухових навичок старшокласників на уроках фізичної культури у варіативному модулі «Волейбол». Використання нових, більш ефективних педагогічних рекомендацій сприяло формуванню вмінь і вдосконаленню рухових навичок старшокласників у процесі занять волейболом на уроках фізичної культури. Висновки. Застосування експериментальної методики в умовах контролю показників загальної фізичної підготовленості, а також під час виконання технічних елементів волейболу дозволило підвищити рівень підготовки старшокласників.

У статті визначається мета підготовчих вправ навчальних і бойових стрільб, якою є прищеплення та вдосконалення навичок, в першу чергу первинних, у підготовці до виконання та виконанні вправ навчальних, бойових, контрольних та спеціальних вправ стрільб. Одними з головних факторів, які впливають на виконання будь-якої вправи стрільб є наступні: теоретичний та практичний рівень навченості стрілка діям зі зброєю, справність зброї, наявність належності озброєння та її стан, імовірність виявлення цілі та її ідентифікація, імовірність правильного введення вихідних даних для стрільби, імовірність ураження цілі, імовірність точного оцінювання результатів стрільби та її корегування, кількість та вид боєприпасів для ураження цілі, погодні умови.Для розроблення вправи підготовчих стрільб використано метод сітьового планування, що дозволяє скласти та реалізувати раціональний “план” виконання вправ підготовчих стрільб та здійснити навчання у найкоротший термін. Сітьовий графік вправи стрільб складається із елементів двох типів: робіт та подій. Визначено перелік подій для виконання вправи та перелік робіт, що виконуються.

Стаття присвячена дослідженню специфіки процесу підготовки майбутніх викладачів у Пряшівському університеті. Підкреслюється вагома роль Пряшівського університету у системі вищої освіти Словаччини. Акцентовано увагу на тому, що Пряшівський університет – один із чотирьох університетів Словаччини, який виграв престижний Diploma Supplement Label, що допомагає випускникам під час визнання дипломів і отриманої кваліфікації за кордоном. Також університет отримав комплексну акредитацію, чим підтвердив наявний статус університету та своє включення до системи університетів Словаччини. Описано два види навчальних програм, які є пріоритетними з погляду фахової орієнтації. Перший вид навчальної програми становить традиційну частину (педагогічну) навчальної діяльності в університеті, а другий вид навчальної програми виник на підставі динамічного розвитку і змін на ринку праці, потреб інформації та освіти суспільства, потреб мультикультурної та багатонаціональної європейської зони, потреб соціальної сфери. Розширення переліку навчальних програм для подальших можливостей навчання є пріоритетом університету. Досліджується формування професійної компетентності майбутнього викладача фортепіано та надання освітянських послуг у системі вищої освіти. Проаналізовано навчально-практичні підходи до підготовки викладачів фортепіано, зміст і форма навчання та їх ключові моменти на кафедрі музики, інституту музики та образотворчого мистецтва. Досліджено науково-дослідну роботу університету, де велика увага приділяється прикладним дослідженням у сфері інформаційних і комунікативних технологій, електротехніки, автоматизації та систем управління, машинобудування, будівництва та екологічного інженерства, а також вивчається музична педагогіка та її музично-освітня діяльність, музичні та історіографічні дослідження музичної культури, музичного фольклору і дитячого фольклору, музична терапія. Університет організовує різні мистецькі заходи, які націлені на літературно-драматичне, музичне та образотворче мистецтво. Висвітлені питання та особливості вступної кампанії до Пряшівського університету. Зокрема, розкрито складник комплексних іспитів із фаху, які включають слухові та голосові здібності, інтонаційні та ритмічні здібності, основні знання теорії та історії музики, навички інструментальної гри, колоквіум.

Нові виклики вимагають адекватної модернізації освітньої системи як провідного чинника соціально- культурного відтворення, успішної життєдіяльності людини, її подальшого вдосконалення. Українська держава сьогодні потребує не стільки великої чисельності фахівців, скільки фахівців, здатних на «прорив» у найважливіших галузях промисловості та сферах суспільного життя, з гуманістичним способом мислення та універсальністю знань. Це породжує цільове підґрунтя нашої наукової розвідки, що полягає в актуалізації необхідності фундаменталізації компетентнісної складової професійної підготовки майбутніх фахівців у ЗВО. Концептуальною основою компетентнісного підходу як нового методологічного інструментарію у світовій практиці та освіті, є ідея компетентності та ключових компетенцій, що сформувалась як один з найбільш ефективних способів вирішення протиріч у розвитку освіти і суспільства, яке ставить людину перед необхідністю бути компетентною у сфері діяльності та постійно, протягом усього життя оновлювати свої знання. Євроінтеграція України, посилення «статусності» компетентнісного підходу в офіційних українських та міжнародних освітніх документах переорієнтовують традиційну освітню парадигму з трансляції готового знання, формування вмінь і навичок, на створення у навчальному закладі умов для оволодіння студентами комплексом компетенцій та формування професійної компетентності, тобто готовності випускника до самостійної, відповідальної, продуктивної практичної діяльності, гнучкості у вирішенні особистісних і професійних завдань. Нині у науковій літературі поняття «компетентність» розглядається як характеристика: особистості, результату освіти, професіонала (посадової особи). Тобто поняття «компетентність» слід розглядати як складну, багатогранну інтегративну здатність особистості вирішувати професійні проблеми на основі досвіду і компетенцій. Зміни, що відбуваються в галузі визначення цілей освіти, співвідносні з глобальним завданням забезпечення входження людини в соціальний світ, її продуктивну адаптацію у цьому світі, обумовлюють необхідність постановки питання забезпечення освітою більш повного, особистісно і соціально інтегрованого результату.

Серед пріоритетних напрямів розвитку галузі освіти, визначених у «Національній доктрині розвитку освіти», важливе місце займає застосування освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення індустрії сучасних засобів навчання та виховання. Комп’ютеризація та інформатизація є новітніми процесами, що впроваджуються у сферу навчання, набуваючи статус не лише об’єкта вивчення, але й засобу навчання тієї чи іншої дисципліни, зокрема хімії.Мультимедійні технології є на сьогоднішній день найбільш необхідним та новим напрямом використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Мультимедійному навчанню присвячений багато фундаментальних досліджень [1; 2] як в теорії педагогіки, так і в частинних методиках викладання окремих навчальних дисциплін. Однак, незважаючи на це, проблема використання мультимедіа, як в теорії навчання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і викликає гострі дискусії.З 2012-2013 навчального року на хімічному факультеті Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара введена нова дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті». Вона викладається студентам ІІІ курсу (34 години лекційні та 34 години відведено на практичні заняття) та IV курсу (відповідно 32 та 16 годин).Цілями даної дисципліни є застосування знань у сфері комп’ютерних технологій при проведенні наукових досліджень та в освітньому процесі. Завданнями вивчення дисципліни є формування загальнотеоретичного кругозору, професійних знань і практичних навичок, необхідних бакалавру, спеціалісту та магістру напряму підготовки «Хімія» для успішної професійної діяльності в інформаційному суспільстві.Дисципліна «Мультимедійні засоби в науці та освіті» належить до вибіркової частини загальнонаукового циклу. Вона базується на знанні наступних предметів, що викладаються в рамках бакалаврату: педагогіка, інформатика, методологія наукових досліджень, методика викладання хімії тощо. Ця дисципліна носить узагальнюючий характер. Знання та навички, отримані при вивченні дисципліни, сприяють більш успішній роботі над дипломними та магістерськими роботами.У результаті освоєння дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студент повинен знати базис сучасних комп’ютерних технологій, основи організації сучасних інформаційних мереж, перспективи розвитку комп’ютерних технологій в науці та освіті. Студенти повинні вміти використовувати мережні та мультимедіа-технології в освіті і науці, виконувати підготовку документів (тези доповідей, реферати, аналітичні довідки, плани-конспекти уроків, лекцій та практичних занять, науково-дослідні роботи), використовуючи різні методи обробки інформації.Після вивчення даної дисципліни студенти володітимуть методами розв’язування спеціальних завдань із застосуванням комп’ютерних та мультимедіа-технологій у професійній і науковій діяльності з хімії, термінологією сучасних інформаційних технологій та навичками забезпечення інформаційної безпеки науково-технічної та освітньої інформації. Засоби мультимедіа сприяють:– стимулюванню когнітивних аспектів навчання, таких як сприйняття та усвідомлення інформації;– підвищенню мотивації студентів до навчання;– розвитку навичок самостійної роботи студентів;– глибшому підходу до навчання, формуванню глибшого розуміння навчального матеріалу [3].У широкому сенсі «мультимедіа» означає спектр інформаційних технологій, що використовують різноманітні програмні та технічні засоби з метою найбільш ефективного впливу на користувача. Завдяки застосуванню в мультимедійних продуктах і послугах одночасної дії графічної, аудіо (звукової) і візуальної інформації, ці засоби мають великий емоційний заряд і активно включають увагу користувача.Засобами мультимедіа можна осмислено і гармонійно інтегрувати різні види інформації. Це дозволяє за допомогою комп’ютера подавати інформацію в різноманітних формах: зображення, включаючи відскановані фотографії, креслення, карти і слайди; звукозапис, звукові ефекти і музику; відео, складні відеоефекти; анімації та анімаційне імітування [4].До засобів мультимедіа можна віднести практично будь-які засоби, здатні привнести в навчання та інші види освітньої діяльності інформацію різних видів. В даний час широко використовуються:– засоби для запису і відтворення звуку (електрофони, магнітофони, CD-програвачі);– системи та засоби телефонного, телеграфного та радіозв’язку (телефонні апарати, факсимільні апарати, телетайпи, телефонні станції, системи радіозв’язку);– системи та засоби телебачення, радіомовлення (теле- та радіоприймачі, навчальне телебачення і радіо, DVD-програвачі);– оптична та проекційна кіно- і фотоапаратура (фотоапарати, кіно-камери, діапроектори, кінопроектори, епідіаскопи);– поліграфічна, копіювальна, розмножувальна та інша техніка, призначена для документування і розмноження інформації (ротапринти, ксерокси, різографи, системи мікрофільмування);– комп’ютерні засоби, що забезпечують можливість електронного подання, обробки і зберігання інформації (комп’ютери, принтери, сканери, графічні пристрої), телекомунікаційні системи, що забезпечують передачу інформації по каналах зв’язку (модеми, мережі дротових, супутникових, радіорелейних та інших видів каналів зв’язку, призначених для передачі інформації) [5].Про всі ці мультимедійні засоби навчання студенти отримують інформацію під час вивчення дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Крім того, вони знайомляться з різноманітними програмними продуктами, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін та в хімічних наукових дослідженнях. Ці продукти можна умовно класифікувати за основним призначенням (рис. 1) [6].Рис. 1. Програми, що використовуються при викладанні хімічних дисциплін Значна частина курсу «Мультимедійні засоби в науці та освіті» присвячена застосуванню мультимедійних засобів навчання у викладанні хімічних дисциплін, оскільки випускники хімічного факультету отримують після закінчення університету спеціальність «хімік, викладач хімії».Головним питанням сьогодення в системі нової освіти є опанування учнями вмінь і навичок саморозвитку особистості, що значною мірою досягається шляхом впровадження інноваційних технологій, організації процесу навчання. Нові форми розвитку вимагають нових правил і нових шляхів досягнення результатів. Така позиція вимагає від сучасної освіти реформаційних кроків щодо оновлення її змісту та застосування нових педагогічних підходів, впровадження інформаційних і комунікаційних технологій, що модернізують навчальний процес. У зв’язку з цим студенту, як майбутньому вчителю, слід вміти застосовувати інформаційні технології у викладанні хімії. Ці вміння вони формують при вивченні дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті».Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах заняття:– під час мотивації як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу;– у поясненні нового матеріалу як ілюстрації;– під час закріплення та узагальнення знань;– для контролю знань.Майбутнім учителям та викладачам слід дати уявлення стосовно методичних аспектів застосування мультимедійних засобів на різних етапах викладання хімії. Студенти повинні засвоїти, що використання засобів мультимедіа з метою повторення, узагальнення та систематизації знань не тільки допомагає створити конкретне, наочно-образне уявлення про предмет, явище чи подію, які вивчаються, але й доповнити відоме новими даними. При цьому відбувається не лише процес пізнання, відтворення та уточнення вже відомого, але й поглиблення знань. Студенти повинні усвідомлювати, що під час роботи з навчальною програмою важливо зосередити увагу учнів на найбільш складну для засвоєння частину, активізувати самостійну пошукову діяльність учнів [7].Метою застосування відеоматеріалів та інших мультимедійних засобів є ліквідація прогалин у наочності викладання хімії в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах. На одному з практичних занять з дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» студенти створюють відеофрагменти хімічних демонстраційних дослідів, які можна використовувати на уроках хімії в середніх навчальних закладах та на лекціях з курсу «Загальна та неорганічна хімія». При розробці та виготовленні відеофрагментів студенти застосовують основні принципи створення відеоматеріалів з демонстраційного експерименту:– ілюстративність (надають можливість ілюструвати матеріал, що викладається, не розкриваючи зміст теми замість викладача);– фрагментарність (надають можливість дозовано викладати матеріал, залежно від швидкості сприйняття учнями та студентами);– методична інваріантність (відео фрагменти можна використовувати на розсуд викладача на різних етапах заняття);– лаконічність (ефективного викладення більшої кількості інформації за короткий час);– евристичність (подання нового матеріалу настільки зрозуміло, щоб нові знання виявились доступними для свідомого засвоєння учнями та студентами).Створені студентами відео продукти розглядаються на узагальнюючому занятті, обговорюються всіма членами групи та викладачем, що проводить практичне заняття. Найкращі з них застосовуються під час проведення педагогічного практикуму та на заняттях з «Методики викладання хімії».Використовуючи мультимедійні засоби навчання, можна проводити повноцінні уроки і заняття з хімії поза кабінетом хімії або в кабінетах без спеціального обладнання: витяжної шафи, демонстраційного стола, водопроводу тощо. Це дає змогу розширити можливості проведення уроків хімії в інших навчальних кабінетах, забезпечуючи мобільність.Засоби мультимедіа дозволяють одночасно використовувати різні канали обміну інформацією між комп’ютером і навколишнім середовищем. Одним із достоїнств застосування засобів мультимедіа в освіті є підвищення якості навчання.Розвиток сучасної освіти дозволяє чітко визначити місце та роль мультимедійних технологій у системі засобів навчання. Викладачі різних дисциплін використовують мультимедійні засоби в процесі відбору й накопичення інформації з даного предмету, систематизації й передачі знань, організації навчальної діяльності, створення різних її видів і форм. Це сприяє розробленню різноманітних мультимедійних навчальних продуктів та методичних рекомендацій щодо їх застосування в загальноосвітній та вищій школі. Модернізація системи освіти, яка характеризується впровадженням мультимедійних технологій у навчальний процес, призводить до значної корекції навчальних планів, програм, підручників, методичних розробок. Усвідомлення особливої ролі мультимедійних технологій приведе до ще більшої суттєвої інтеграції навчальних дисциплін. У зв’язку із зростаючим значенням комп’ютеризації виникає потреба в усвідомленому використанні цього потужного інтелектуального засобу. А це під силу буде лише досвідченому кваліфікованому спеціалісту-викладачу. Саме введення нової дисципліни «Мультимедійні засоби в науці та освіті» дозволить майбутнім фахівцям з хімії набути відповідних знань і вмінь.

У статті розглянуті теоретичні основи щодо відмінностей між культурами, які призводять до певних труднощів у спілкуванні. Ці труднощі можуть носити як суб'єктивний, так і об’єктивний характер, тобто вони не можуть бути пов'язані ні з особистістю комуніканта, ні з його психологічним станом. Вони також не мають нічого спільного з наявністю або відсутністю досвіду міжкультурної комунікації співрозмовника, але вони можуть бути викликані певними об'єктивними факторами. Відповідно до вимог сучасних освітніх стандартів, випускник вищої школи повинен знати іноземні мови як засоби міжособистісного та професійного спілкування та соціального та культурного розвитку особистості. Випускник вищої школи повинен добре усвідомлювати формування ціннісного розуміння за допомогою діалогів культур рідної та іноземної мов.Слід враховувати, що іноземна мова, як правило, відображає культурні та національні ментальні та розумові особливості носіїв мови (стереотипи, когнітивні схеми тощо), що сформувалися в культурі мови, яка опановується. Усі вищезазначені особливості безпосередньо впливають на способи мислення та способи передачі мови в процесі перекладу. Вони також впливають на тлумачення мовних знаків у категоріях культурного коду.Для здобуття культурної обізнаності з іноземною мовою студенти мають опанувати такі питання:1. Наукові ідеї предметів і засобів спілкування, типів комунікацій, а також комунікативних структур актів та інших концепцій загальної теорії спілкування;2. Ідеї основних аспектів взаємних умов та взаємного проникнення в культуру та спілкування та культуру та мову. Студенти повинні розвивати навички культурного аналізу матеріалу та вміння розрізняти схожість та відмінності у вітчизняній та зарубіжній культурах.3. Ідеї доступних словників та довідкових посібників, що містять мовну, культурну та країнознавчу інформацію.4. Компетентність у національних та культурних відмінностях рідної та іноземної мов. Проаналізувавши вищезгаданий матеріал, можна зробити висновок про існування певних особливостей, які створюють мовні бар’єри та перешкоджають процесу спілкування. Вивчені шляхи покращення комунікації. Проведено аналіз створення викладачем спеціальних умов, що мотивують навчання. Запропоновані практичні рекомендації щодо створення ефективної міжкультурної комунікації, формування умінь сприймати і розуміти партнера по іншомовному спілкуванні.

У статті розглянуто особливості реалізації педагогічного супроводу формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності. Звертається увага, що для сучасного випускника ЗВО не менш актуальною, ніж наявність глибоких предметних знань і практичних умінь і навичок, є сформованість у нього готовності до науково-дослідницької діяльності, під час здійснення якої найважливіша умова – це дотримання принципів академічної доброчесності. Вивчено наукові підходи вітчизняних та зарубіжних учених до цього питання, підкреслюється їхня загальна позиція, що життя та діяльність ученого (у тому числі вченого-початківця, студента-дослідника) повинні відповідати стандартам і традиціям академічної доброчесності, щоби протидіяти суттєвій деформації освітнього середовища. Аргументується вибір як основи педагогічного супроводу педагогічної технології формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності. Наведено опис змісту та основних елементів складників технології формування готовності студентів закладів вищої освіти до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності: описово-цільового, наукознавчого, процесуально-дієвого, оцінно-рефлексивного. Наведено комплекс заходів, що були реалізовані у процесі педагогічного супроводу формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності, таких як: мотивація студентів до наукового пізнання, самовиявлення у різних видах науково-дослідницької діяльності; розвиток інтересу до змісту дисципліни; оволодіння студентами знаннями, що дають цілісне уявлення наукову комунікацію, правила виконання науково-дослідних робіт і принципи академічної доброчесності; роз’яснення студентам цілей академічної сумлінності, причин та видів порушень; розроблення та прийняття студентами «Кодексу наукової етики»; підтримка їх взаємодії із суб’єктами наукової та професійної спільноти тощо. Робиться висновок, що презентована у статті педагогічна технологія є орієнтиром для розвитку методичної компетентності викладачів у процесі педагогічного супроводу формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності і дає змогу впроваджувати й удосконалювати цей процес на практиці.

У статті розглядаються проблеми цілепокладання освітнього процесу у вищих навчальних закладах у контексті формування професіоналізму фахівців у царині публічного управління. Визначено, що на сьогодні існує системна невідповідність рівня професіоналізму спеціалістів у сфері публічного управління, яка має своїм прямим витоком відсутність адекватної професійної підготовки, яку мають забезпечити вищі заклади освіти. Усунення цієї невідповідності бачиться насамперед на шляхах визначення цілей вищої освіти під час підготовки фахівців для потреб публічного управління. Показано, що управлінський професіоналізм є багатоаспектним явищем і пов’язаний з безперервним навчанням, практикою професійної діяльності та особистісним самовдосконаленням. Вищі навчальні заклади формують цілісний освітній простір, у якому відбувається становлення та розвиток публічного управлінця як професіонала. Саме у цьому просторі відбуваються основні складові процесу професіоналізації - підготовка, перепідготовка, спеціалізація та підвищення кваліфікації публічних управлінців. Публічно-управлінська компетентність є дуже ємним та різностороннім поняттям, оскільки охоплює практично всі здатності, які потрібні професіоналу-управлінцю для успішного функціонування у публічній сфері. Стосовно діяльності закладів вищої освіти, компетентність майбутнього фахівця у царині публічного управління означає насамперед здатність адекватно застосовувати отримані у процесі навчання знання, вміння і навички для ефективного виконання власних професійних функцій. Саме професійна компетентність має вважатися основною метою підготовки публічних управлінців у закладах вищої освіти, оскільки вона відображає готовність випускника забезпечувати результативність виконання професійних обов'язків. Що ж стосується професіоналізму, то він представляє собою синтез професійної компетентності та індивідуального практичного досвіду публічного управлінця.

У статті розглянуто передовий досвід канадських освітян щодо стратегій та методів формування умінь і навичок XXI століття у креативному освітньому середовищі на основі сучасних цифрових технологій та автентичних аудіоресурсів. Здобуття вищої освіти не гарантує високої конкурентоспроможності випускників навчальних закладів на ринку праці. Нині сучасна система освіти не може обмежуватися підготовкою фахівців тільки в традиційних формах і вимагає звернення до когнітивних механізмів засвоєння і набуття знань. Діяльність людини нерозривно пов’язана sз зовнішньою (фізичною) та внутрішньою (психічною) сторонами (мотиваційною, пізнавальною та регуляторною). Для досягнення успіху в сучасних реаліях визначальною характеристикою навчального процесу постає орієнтація на когнітивний та особистісний розвиток студентів. Мета дослідження – всебічний аналіз передового педагогічного досвіду закордонних колег щодо впровадження інноваційних технологій у навчальний процес. Когнітивні механізми описано як вищі функції мозку та індивідуальні психологічні здібності людини, які потребують відповідних технологій та методів навчання. Розвиток критичного та творчого мислення тісно пов’язаний з використанням таксономії Блума, ієрархічного впорядкування когнітивних навичок за допомогою дієслів планування. Ґрунтуючись на практиці застосування, викладачі планують освітні цілі та завдання, проєктують конкретні методологічні кроки та досягають високих результатів навчання. Узагальнено міжнародний досвід на прикладі пілотного проєкту канадської радіомовної корпорації «Підкасти в класі». Наголошено, що методичні матеріали мають чітко вимірювані цілі, включають ресурси діяльності, як-от плани уроків, слайд-шоу, аудіо для завантаження, тексти епізодів, наочність для занять, бонусні міні-епізоди. Апробація інноваційних ресурсів та методики свідчить, що складники креативного освітнього середовища, сучасні цифрові інструменти, автентичні аудіоресурси сприяють розвитку когнітивних та інтелектуальних здібностей студентів, формують сучасні ключові компетенції: абстрактне та критичне мислення, творчість, саморефлексію, особистісний ріст, автономність.

У статті проаналізовано основні організаційно-методичні та навчальні засади педагогічної практики у вищому закладі вищої освіти в системі професійного становлення майбутнього вчителя трудового навчання. Зазначено, що ефективне проведення педпрактики залежить від належного рівня її організації та виконання всіх поставлених завдань студенту ЗВО. Обґрунтовано, що педагогічна практика виступає головним показником готовності студента до майбутньої професійної діяльності. Описано основні розділи програм педагогічної практики для студентів, які обрали майбутню професію – вчитель трудового навчання (на прикладі ОКР «бакалавр» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г Сковороди» спеціальність 014 Середня освіта (трудове навчання та технології)). Висвітлено основні поняття практики, такі як «педагогічна майстерність», «педагогічна компетентність» та «педагогічна практика». Професійна підготовка майбутнього вчителя повинна бути націлена на формування умінь самостійно вчитися, самовдосконалюватися, адже від нього чекають професіоналізму трудовій діяльності, відповідального та творчого ставлення до своєї праці. Саме в процесі практики виявляються суперечності між наявним необхідним запасом знань, що виступає рушійним чинником безперервної самоосвіти. Отже, педагогічна практика є важливою соціально-психологічною умовою і засобом професійно-практичної підготовки випускників вищих навчальних закладів. Організація педагогічної практики на всіх її етапах має бути спрямована на виконання державних вимог підготовки відповідно до спеціальності та кваліфікації, що отримується: безперервність, послідовність оволодіння студентами професійною діяльність відповідно до програми практики, логічний взаємозв`язок і поєднання теоретичного і практичного навчання, наступність усіх етапів практик. Зроблено висновки, що педагогічна практика дає можливість сформувати в студента професійні вміння, навички приймати самостійні рішення на конкретній ділянці роботи в реальних умовах шляхом виконання різних обов’язків, розвивати творчі здібності та педагогічне мислення. Пройшовши педагогічну практику, студент вищого навчального закладу наближається до педагогічної діяльності майстра освітянської справи, що проявляється в повсякденній турботі про школярів, про рівень їх знань та вихованні кращих рис громадянина України.

У статті представлено результати аналізу нормативно-правових і наукових джерел, у яких розкрито особливості підготовки офіцерських кадрів в органах поліції у країнах Європи в кінці XX – на початку XXI століття. З’ясовано, що євроінтеграційні процеси спричинили зміни у системі підготовки персоналу поліції. Узагальнення тенденцій дозволяє констатувати про вплив політичних та соціально-економічних умов на цей процес в окремих країнах та європейському співтоваристві в цілому. З’ясовано, що система підготовки персоналу поліції є також компонентом євроінтеграційних процесів у межах інтеграції правоохоронних та поліцейських систем країн Євросоюзу. Для європейських закладів освіти, де відбувається професійна підготовка персоналу поліції, характерною є практична спрямованість цього процесу, безпосередній зв’язок із практикою, безперервний характер, широкий спектр курсів підвищення кваліфікації, підготовка до взаємодії національних поліцейських служб на різних рівнях, у тому числі через Інтерпол, і безпосередньо між правоохоронними системами. Підготовка поліцейських кадрів є предметом уваги не лише практиків, а й науковців, про що свідчить обговореннята апробація на різного рівня конференціях, симпозіумах, семінарах та під час інших заходів з обміну досвідом. Водночас для освітніх систем підготовки офіцерів поліції характерним є обережне ставлення до процесів уніфікації, передбачених Болонським процесом, а також прихильність до власних освітніх стандартів. У програмах з підготовки співробітників поліції начальницького складу значний обсяг годин відведено формуванню навичок і вмінь роботи з науково-технічними засобами, які надзвичайно широко застосовуються в роботі поліції зарубіжних країн. Теоретична підготовка поліцейських в країнах ЄС спрямована на вивчення нових способів виконання своїх обов’язків. Практична частина навчання сприяє більш ефективному виконанню своїх повсякденних обов’язків. Професійна підготовка поліцейських кадрів в країнах ЄС проводиться поетапно. Спільною тенденцією відомчої поліцейської освіти є те, що випускники поліцейських закладів освіти отримують відомчі дипломи. У відомчих закладах освіти у програмах підготовки робиться наголос на важливість співпраці з громадськістю.

У статті проаналізовано сучасні тенденції підготовки фахівців геодезії та землеустрою з урахуванням перспектив розвитку у сфері топографо-геодезичної та земельно-кадастрової діяльності, їх вплив на систему освіти, євроінтеграційні та глобалізаційні процеси. Запропоновано та обґрунтовано структурну модель підготовки фахівців-землевпорядників в університетах України. Визначено та описано компоненти моделі, які складають цільовий, концептуальний, теоретично-методологічний, процесуально-змістовний, навчально-технологічний, результативний блоки. Сформульовано завдання підготовки майбутніх землевпорядників для потреб галузі геодезії та землеустрою, яке передбачає виховання в майбутніх фахівців мотиваційно-ціннісного ставлення до діяльності, спрямованої на потреби сфери землеустрою; опанування цілісної системи теоретичних знань, спеціальних умінь, практичних навичок, необхідних для професійної діяльності; формування професійно важливих особистісних якостей, необхідних для застосування набутих знань, умінь і навичок діяльності у сфері землеустрою; формування усвідомленої потреби в оцінюванні власного рівня готовності до професійної діяльності, прогнозуванні та подальшому корегуванні цієї готовності. Розглянуто професійну підготовку майбутнього фахівця як педагогічний процес університетської освіти, результатом якого є формування та розвиток його професійної готовності. Вирізнено основні напрями вдосконалення підготовки фахівців сфери геодезії та землеустрою, зокрема: використання інформаційних технологій; застосування мультимедійних засобів; використання інтерактивних методів. Визначено перелік компетентностей, які дають можливість випускнику закладу вищої освіти виконувати професійні обов’язки у структурних підрозділах Держгеокадастру України, проєктних організаціях, а саме: загальні компетентності, професійні компетентності землевпорядника, фахові компетентності в галузі геодезії та землеустрою. Розроблено діагностичний інструментарій, який передбачає добір стандартизованих і авторських методик для визначення компонентів у структурі готовності фахівця до професійної діяльності. Охарактеризовано компоненти результативного блоку структурної моделі, а саме: діяльнісно-операційний; інформаційно-технічний; когнітивний; мотиваційний. особистісно-творчий.

Здійснено теоретико-методологічний аналіз наукових підходів до вибору професій старшокласниками. Установлено, що соціально-економічні зміни, що відбуваються в нашій країні, демократизація суспільства, переорієнтація виробництва на ринки Європейського союзу, зникнення одних професій і виникнення інших посилили інтерес дослідників до проблеми професійного самовизначення. Резюмовано, що сучасні соціальні та економічні умови потребують від випускника школи практичної, теоретичної, моральної та психологічної підготовки до життя та праці за умов ринкових відносин, ясного розуміння залежності власного майбутнього від обсягів та якості отриманих знань та вмінь, усвідомлення та обґрунтування вибору галузі професійної діяльності, ініціативності та працьовитості. Констатовано, що ставлення людини до себе як до суб’єкта професійної діяльності формується на основі самопізнання і оцінки власних можливостей стосовно вимог конкретної професії. А тому готовність старшокласників до праці взагалі слід трактувати як особистісне новоутворення, що включає прагнення до професійної діяльності, а також відповідні знання, уміння, навички та професійно значимі якості особистості. Резюмовано, що на перших етапах вибору професії старшокласниками важлива роль належить професійній інформації, що розглядається як планомірний процес ознайомлення молоді з основними професіями та спеціальностями, з їх функціями, змістом, умовами, організацією, режимом і оплатою праці, правовими основами працевлаштування, перспективами змін у змісті праці та в структурі професійних потреб. До подібної інформації включаються також відомості про вимоги професії до фізичних можливостей працівників. Тоді як сьогодні інформація про професії надходить до учнів із різних джерел: від батьків, друзів, знайомих, засобів масової інформації, професіографічної літератури, вчителів і передбачає організацію їх активної відповідної пізнавальної діяльності. Виявлено, що проблема вибору професій старшокласниками в науковій літературі нині тлумачиться з точки зору особистісного, діяльнісного, суб'єктного, культурологічного підходів.

У статті проаналізовано досвід підготовки майбутніх дизайнерів до розвитку професійної кар‘єри в Італії. Виявлено, що система освіти Італії досить складна, навчання побудовано за гнучкою схемою, але не носить обов‘язкового характеру. Увага, передусім, приділяється підготовці до прикладного та практичного використання отриманих навичок. Вся італійська система дизайн-освіти здебільшого побудована на самоосвіті й самодисципліні. Дизайнерські навчальні заклади мають міцні зв‘язки з виробництвом, що дає можливість студентам не тільки вчитися у професіоналів, але й проходити практику та працевлаштовуватися до завершення навчання. У контексті Болонського процесу, в Італії запроваджуються різноманітні заходи щодо розвитку дизайн-освіти. Італійські освітні заклади мають гнучкий підхід до навчальних програм, а дизайн-освіта – свою філософію, що полягає у використанні сильних сторін традиційних ремесел, історично сформованих у кожному регіоні. Італійська дизайн-освіта представляється як поліцентрична, гнучка й динамічна система, що характеризується багатьма факторами – від глибинної культурної традиції та особливостей національного характеру – до специфічних умов глобалізації сучасного суспільства. Відмінна риса італійської дизайн-освіти полягає в тому, що її система повніше враховує інтереси студентів і передбачає наявність великої кількості практичних та спеціалізованих дисциплін, у порівнянні з теоретичними заняттями. В Італії створені всі умови для розвитку професійної кар‘єри. Це пов‘язано зі створенням гнучкої, продуманої державою системи безперервного навчання. Ще під час навчання випускнику пропонуються різні види допомоги для полегшення процесу знаходження свого місця у світі професій та працевлаштування.

У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

Дана стаття присвячена розгляду явища критичного мислення й емоційного інтелекту та вказує на принципові показники важливості впровадження системної методичної роботи в освітніх закладах за цими напрямками, адже випускники закладів вищої та професійної освіти – майбутні професіонали, які мають володіти здатністю вирішувати важливі робочі та особисті питання в різних умовах. Ефективність діяльності з розвитку емоційного інтелекту залежить від створення психологічних та певних емоційних умов під час навчання. Викладачам необхідно не лише визначити рівень інтелектуальних здібностей та розвивати їх, а й формувати вміння адаптуватись та взаємодіяти у суспільному та професійному середовищі. Фахівці, які мають досить розвинений емоційний інтелект самодисципліновані, легше пристосовуються до нових умов та швидше просуваються кар’єрними сходами. Також наводиться ряд аргументів із важливості формування зазначених вище вмінь у майбутніх фахівців на практичній основі, адже у професійній самосвідомості студентів емоційний інтелект має вагоме значення. Необхідність його розвитку продиктована потребою у рефлексії і, як наслідок, здатністю розуміти не лише власні емоції, а й емоції оточуючих. Таким чином, майбутній спеціаліст набуває вміння об’єктивно оцінювати як власну, так і професійну діяльність своїх колег та опонентів. Емоційний інтелект є важливою складовою частиною формування висококваліфікованих фахівців, яку можна розвивати впродовж всього періоду навчання. Даний феномен не можна розглядати окремо від пізнавальної діяльності студентів, оскільки освіта передбачає цілісність емоційної та інтелектуальної сфер розвитку особистості. Отже, поняття емоційного інтелекту має розглядатись невідривно від понять «розум» та «мислення». За таких умов можливо сформувати особистість, яка здатна адаптуватись до сучасних тенденцій розвитку світу, адже фахівці з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту володіють гарними навичками спілкування, впевнені в умовах виникнення кризових ситуацій та успішні у вирішенні конфліктів як професійно важливих, так і тих, що пов’язані з особливостями взаємовідносин у суспільстві.

Мета дослідження – визначити та теоретично обґрунтувати сут- ність та зміст поняття «професійна мобільність музиканта-концерт- мейстера» в умовах навчання у вищих музичних закладах. Методологічну основу дослідження становлять такі теоретичні методи, як: аналіз, сис- тематизація та узагальнення наукових джерел – для уточнення сутності понять «мобільність», «професійна мобільність музиканта-концертмей- стера»; методи порівняння, узагальнення отриманих теоретичних да- них – для виявлення спільних та розбіжних рис трактування категорії «мобільність» у різних галузях наук, місця професійної мобільності серед низки інших видів мобільності; теоретичне моделювання – для визначення сутності поняття «професійна мобільність музиканта-концертмейсте- ра» та його структурних компонентів. Наукову новизну дослідження ста- новить виявлення змісту поняття «професійна мобільність музиканта- концертмейстера» в умовах навчання у вищих музичних закладах; визначен- ня її ролі в процесі формування майбутнього фахівця-музиканта; виявлення структури професійної мобільності майбутніх музикантів-концертмей- стерів (когнітивно-творчий, особистісно-рефлексивний, художньо-кому- нікативний компоненти). Розкрито значення професійної мобільності як умови, що забезпечує оперативність та адаптацію професіональних дій, що, своєю чергою, сприяє досягненню високого рівня успішності майбут- нього концертмейстера – випускника вищих музичних закладів. Висновки. Мобільність – це інтегральна характеристика особистості, що забезпечує динамізм перебігу пізнавально-виконавських процесів, оперативність вико- нання інтерпретаційно-практичних дій, швидкість встановлення контак- тів із солістами та слухачами, високу адаптивність до змін щодо умов навчальної та професійної діяльності. Формування навичок мобільності є механізмом особистісної та професійної самореалізації здобувачів вищої освіти у галузі знань «Музичне мистецтво». Концертмейстерська діяль- ність є одним з актуальних і ефективних засобів формування професійної мобільності майбутніх педагогів-музикантів у процесі фахової підготовки. З цієї точки зору професійна мобільність відображає здатність і готов- ність індивіда до постійних змін своєї професійної позиції, статусу, пере- міщень у професійній сфері на основі певних ціннісних орієнтацій, особи- стісних властивостей.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією знань на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, що означають потенціал, здатності випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного ринково-економічного, інформаційно і комунікаційно насиченого простору.Використання компетентнісного підходу посилить ефективність навчання за рахунок діяльнісної сутності навчання, акцентуванні уваги на способах і характерові дій, укріплення взаємозв’язку між мотиваційною і ціннісно-орієнтаційною характеристикою особистості.З позиції компетентнісного підходу метою вивчення дисципліни «Інформатика та комп’ютерна техніка» є ознайомлення студентів з основами сучасних інформаційних систем і технологій, тенденціями їх розвитку, формування у студентів високого рівня компетентності у галузі інформатики (інформативної компетентності), певного світогляду та інформаційної культури.Набуті студентами уміння самостійно шукати, збирати, аналізувати, оцінювати, опрацьовувати, організовувати, представляти, передавати інформацію, моделювати і проектувати об'єкти і процеси, зокрема – власну індивідуальну діяльність і роботу колективу, відповідально реалізовувати свої плани, кваліфіковано використовуючи доступні сучасні засоби інформаційних і комунікаційних технологій складають зміст інформатичної компетентності. Внутрішня структура та зміст інформатичної компетентності включає наступні складові: мотиваційну (прагнення і здатність (готовність) до отримання знань, умінь і навичок у галузі інформатики, комп’ютерної техніки та інформаційно-комунікаційних технологій), ціннісно-орієнтовну (особисте ставлення до продукту і предмету діяльності), когнітивну (знання, що відображають систему сучасного інформаційного суспільства; знання, які складають інформативну основу пошукової пізнавальної діяльності; теоретичні знання про основні поняття та методи інформатики як наукової дисципліни); діяльнісну (сформованість способів діяльності, досвід здійснення діяльності, досвід здійснення емоційно-ціннісних ставлень у формі особистісних орієнтацій), емоційно-вольову (емоційно-вольова регуляція процесу і результату прояву компетентності). Така точка зору на суть компетентності переважає в роботах російських та українських дослідників (В. Байденко, В. Болотов, А. Хуторськой, І. Зімняя, Ю. Татур, О. Овчарук, І. Родигіна).Реалізувати компетентнісний підхід до навчання інформатики та комп’ютерної техніки дозволить технологія особистісно-орієнтованого навчання. Дисципліна «Інформатика і комп’ютерна техніка» передбачає велику самостійність студентів, оскільки в сучасному суспільстві зміна інформаційних технологій відбувається так швидко, що без уміння самостійного їх засвоєння не можна розраховувати на професіоналізм. А самостійність це невід’ємний елемент особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтоване навчання сприяє включенню студентів у навчально-пізнавальну діяльність і зорієнтоване, перш за все, на розвиток внутрішньої мотивації особистості.Особистісно-орієнтована технологія навчання інформатики та комп’ютерної техніки реалізується через практичну діяльність та кредитно-модульну систему навчання, що дозволяє реалізувати системний підхід до навчання та сформувати гнучку динамічну структуру ієрархічних взаємозв’язків між рівнями підготовки.Базовими положеннями даної методології є наступні:опанування навчального матеріалу ґрунтується на постійному спілкуванні із студентами і залученні їх до виконання практичних вправ як в аудиторії, так і самостійно;спосіб ведення занять спрямований на розвиток та інтенсифікацію в студентів незалежного самостійного мислення та здатності самостійно приймати рішення;методичне забезпечення курсу сформоване на основі найновіших прогресивних підходів і концепцій у галузі освіти;загальна ідеологія навчання ґрунтується на тому припущенні, що всі студенти мають початкову здатність до творчої діяльності, яка підлягає обов’язковому виявленню і подальшому розвитку.Засобами досягнення цієї мети є:використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що дозволяють розкривати суб'єктивний досвід студентів;створення атмосфери зацікавленості кожного студента в роботі групи;оцінка діяльності студента не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом його досягнення;заохочення прагнення студента знаходити свій спосіб вирішення завдання;створення педагогічних ситуацій спілкування на занятті, що дозволить кожному студенту проявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення обстановки для природного самовираження студента.

Актуальність. Високі темпи прогресу науки й технологій, створення й поширення технологічних і організаційних інновацій, розвиток інформаційних технологій в умовах становлення української економіки, заснованої на знаннях, задають якісно нові вимоги до рівня підготовки кадрів з перспективних напрямів і спеціальностей. На теперішній час система вищої освіти є найбільш розвиненою складовою системи освіти України. Інноваційні процеси відбуваються в динамічно мінливому інформаційно-освітньому середовищі сучасного вищого навчального закладу, у ході насичення його новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями. Ринкова економіка змінює уявлення особистості про життєві перспективи, у зв’язку із чим освіта сьогодні розглядається як «ключ до успіху» [1, 65]. У майбутній професії увагу студентів привертає не тільки одержання нових знань, умінь та навичок, а й можливості швидкого кар’єрного просування та пов’язані з ним матеріальна забезпеченість і фінансова самостійність. Ці нові орієнтири значно змінили менталітет молоді: абітурієнтів, студентства й випускників. При цьому вони усе чіткіше усвідомлюють, що ринкові й у цілому сучасні суспільні відносини висувають жорсткі вимоги до їх професійних і комунікативних здібностей, умінню знаходити вихід зі складних ситуацій, швидко адаптуватися до стрімко мінливій ситуації. Особливу актуальність здобуває інноваційна освіта, що припускає особистісний підхід, фундаментальність, творче начало, професіоналізм, компетентність. Вирішення даної проблеми лежить в області проектування методичних систем навчання на основі комплексного використання традиційної, комп’ютерної й рейтингової технологій.Постановка проблеми.Існуючі організаційні форми навчання (лекція, практичне заняття та ін.) мають істотні недоліки: перевага словесних методів викладу змісту навчального матеріалу; усереднений загальний темп викладу матеріалу; фронтальна форма проведення практичних занять, що не враховує різнорівневість підготовки і працездатності студентів.Самостійна робота студентів з підручниками, навчальними посібниками утруднена через недостатнє структурування змісту навчального матеріалу, сухості мови викладу, повної відсутності емоційного впливу й контролю засвоєння знань.Автоматизовані навчальні системи дозволяють реалізувати основні принципи дидактики (навчання): науковість, системність, модульність, наступність, наочність і створюють передумови для підвищення якості професійної підготовки. Вони надають студентам наступні можливості: керування темпом викладу, повернення до вивчених розділів, багаторазове опрацювання матеріалу для його закріплення, користування термінологічним словником, перевірка засвоєння за допомогою питань і завдань, відпрацьовування умінь та навичок. Використовуючи автоматизовані навчальні системи неважко якісно організувати самостійну роботу, самоконтроль і контроль знань.Метою статті є розкриття можливостей професійної підготовки з використанням комп’ютерних технологій навчання у модульно-рейтинговій системі навчання.Основна частина. Досвід роботи у вищому навчального закладі показує, що студенти молодших курсів не можуть самі контролювати хід навчання, систематично й напружено працювати протягом семестру. На вирішення цих проблем спрямована модульно-рейтингова технологія як засіб формування в студентів пізнавальної активності протягом усього періоду навчання. Аналіз робіт показує, що модульно-рейтингове навчання сприяє розвитку й закріпленню системного підходу до вивчення дисципліни, формує в студентів навички самоконтролю, вимогливості до себе, стимулює самостійну систематичну роботу, а також допомагає виявити сильних і здібних студентів.Проблему запровадження у практику роботи вищої школи модульної системи навчання досліджували А. Алексюк, І. Богданова, В. Бондар, З. Кучер, П. Сікорський, П. Стефаненко, В. Стрельніков та ін. Запровадженню рейтингової системи навчання присвячені роботи С. Вітвицької, І. Мельничук та ін.Наш науковий інтерес викликала методична система професійної підготовки студентів з використанням комп’ютерних технологій і модульно-рейтингової системи навчання. Під методичною системою будемо розуміти педагогічну структуру, компонентами якої є мета, зміст, методи, форми й засоби навчання. У проектованій методичній системі передбачається, з одного боку, розкрити позитивний досвід існуючої методичної системи, а з іншого, – використати комп’ютерні засоби навчання для вирішення проблем у викладанні окремих дисциплін, наприклад, для викладання традиційно складних курсів у технічних вузах – теорія машин і механізмів (ТММ), теорія автоматичного управління (ТАУ). Для цього необхідно розробити: систему цілей; критерії відбору змісту методичної системи; систему методів навчання; особливості реалізації кожної з основних організаційних форм в умовах застосування автоматизованої навчальної системи; класифікацію комп’ютерних засобів, які будуть використовуватись в методичній системі по курсах ТММ і ТАУ:модульно-рейтинговий комплекс;модель автоматизованої навчальної системи й сценарій електронних підручників; - модель контролю.Система цілей методичної системи: формування наукового світогляду; накопичення знань, умінь і навичок; розвиток продуктивної розумової діяльності студентів; забезпечення професійної готовності майбутніх інженерів до використання отриманих знань при розв’язанні науково-технічних проблем.Комп’ютерні технології мають у своєму розпорядженні більші можливості для вдосконалення пояснювально-ілюстративних і репродуктивних методів, які доповнюються методами, що безпосередньо базуються на використанні комп’ютерів: метод використання комп’ютера як інструмента, що дозволяє значно розширити ілюстративну базу вузівського курсу; метод використання комп’ютера для формування алгоритмічної культури студентів; метод використання комп’ютера при виконанні розрахункових завдань; метод використання комп’ютерних технологій як засіб експериментування й моделювання.У проектованій методичній системі роль засобів навчання значно зростає. Підручники й навчально-методичні посібники традиційно відіграють важливу роль. Комп’ютерні навчальні засоби, що використовуються в різних курсах, можна розбити на два види:навчаючі програмні засоби з елементами моделювання (призначаються для організації й підтримки навчального діалогу студента з комп’ютером, надають середовище для комп’ютерного моделювання, необхідну навчальну інформацію з курсу, направляють навчання (електронні підручники й комп’ютерні практикуми));навчально-демонстраційні засоби навчального характеру (надають наочну навчальну інформацію як статичного, так і динамічного характеру (демонстраційні блоки з елементами мультимедіа)).Модульно-рейтинговий комплекс представляє собою сукупність модульної програми й рейтингової оцінки знань студентів. В основу розробленої рейтингової системи покладена концепція, що полягає в тім, що підготовка фахівця з міцними базовими знаннями залежить від способу їхнього формування. Міцність і надійність знань завжди вище, якщо їхнє формування відбувається не в авральній формі, що ми часто спостерігаємо, а систематично, протягом усього періоду навчання В методичній системі модульно-рейтинговий комплекс виконує дві функції: засобу керування навчальним процесом (реалізується через модульну структуру курсу) і система контролю (яка ґрунтується на оцінюванні всіх видів навчальної роботи з урахуванням якості й своєчасності виконання).Електронні підручники містять курси лекцій, демонстраційні моделі. По кожному розділу електронних підручників підготовлені тести декількох рівнів. Підручники виконані в технології Internet. У структуру підручника входять зміст і предметний покажчик, пов’язаний з лекціями гіперпосиланнями. Навігація реалізована з використанням функцій мовою JavaScript і елементами динамічного HTML. Тексти підручників відповідають державним освітнім стандартам вищої професійної освіти за напрямами і спеціальностями.Комп’ютерні засоби навчання – це програмний засіб або програмно-технічний комплекс, призначений для вирішення певних педагогічних завдань, що має предметний зміст. Предметний зміст передбачає, що комп’ютерні засоби навчання повинні включати навчальний матеріал з певної дисципліни. Під навчальним матеріалом розуміється інформація, як декларативного характеру, так і завдання для контролю знань і вмінь, а також моделі й алгоритми, що представляють досліджувані процеси. Методи оцінювання знань і вмінь студентів з даної дисципліні, курсу, розділу, теми або фрагменту з обліком встановлених кваліфікаційних вимог не зовсім досконалі. Особливістю поточного контролю, наприклад, повинно бути сполучення в ньому функцій перевірки знань і навчання. Засоби пересування по навчальному матеріалу повинні бути реалізовані таким чином, щоб це було можливим.Висновки. Використання комп’ютерних технологій і модульно-рейтингової системи навчання забезпечує підвищення інтересу у студентів до навчання, мотивує їх до навчально-пізнавальної діяльності і створює умови для індивідуалізації навчання у вищому навчальному закладі.

Заочна форма здобування вищої освіти у сучасних соціально-економічних умовах дозволяє поєднувати професійну діяльність з отриманням фундаментальних знань за обраною спеціальністю. У теперішній час система заочного навчання в Україні багато в чому поступається денній формі навчання та потребує глобальних змін.До переваг заочного навчання, від якого поступово відмовляються провідні ВНЗ Москви та Санкт-Петербургу [1], можна віднести:– можливість вчитися паралельно з роботою, тобто студент, не перериваючи своєї основної діяльності, може підвищити професійний рівень, придбати додаткову професію, заклавши тим самим основи професійного зростання;– можливість отримати освіту особам, які мають медичні обмеження для отримання регулярного освіти в стаціонарних умовах;– менша залежність від настрою і кваліфікації викладача, більше від власних зусиль і наполегливості;– відсутність обмежень на одночасне навчання в декількох ВНЗ (студент має право відразу освоїти більше однієї спеціальності);– вільний розподіл часу на навчання (студент може займатися, коли йому зручно, він не зв’язаний розкладом);– заочне навчання дешевше за денне та гарантує при цьому повноцінну вищу освіту;– при поєднання роботи з навчанням студент отримує можливість співвідносити теорію з практикою, доповнюючи одне іншим;– ця форма навчання є ідеальною для тих, хто прагне мати другу і подальші вищі освіти.Нажаль, час приніс свої зміни. В технологічну освіту на заочну форму навчання приходить все менше студентів, які реально працюють у галузі. Це відсоток знизився до 30. До чого це призводить? Насамперед, до того, що люди отримують дипломи, які для них абсолютно знецінені, так як фахівці вони ніякі, так і працювати за цією спеціальністю вони не планують. Тобто ми опинилися в «цікавому положенні», з одного боку підприємствам потрібні фахівці, інститути повні студентами, але фахівців бракує.Окрім того заочне навчання не позбавлене і недоліків:– найважливіший з них – відсутність контакту між викладачем і студентом в період між сесіями, неможливість оперативного отримання консультації при вирішенні навчальних завдань;– заочне навчання вимагає навичок самостійної роботи, тому випускникам шкіл краще вступати на денні відділення вузів;– слабкий контроль з боку викладачів;– у сесійний час недостатньо годин лабораторних і практичних робіт;– заочникам потрібні специфічні підручники та навчальні посібники, здатні замінити відсутнього викладача; поки таких підручників недостатньо.Ці недоліки особливо серйозно позначаються в освітній діяльності технічних ВНЗ, в програмах яких є складні для вивчення природничі дисципліни. Наприклад, курс загальної та неорганічної хімії є досить об’ємним, включає великий набір нової інформації, вимагає знання елементарної шкільної хімії, фізики, математики. Практика навчання студентів заочної форми в технічних ВНЗ в останні роки показує, на молодших курсах високий відсоток невстигаючих студентів з неорганічної хімії. Одна з причин – низька готовність студентів до освоєння цієї дисципліни.Вивчення курсу загальної хімії є найважливішим базовим елементом для підготовки кваліфікованого спеціаліста у галузі хімічної технології, який сприяє розвитку навичок дослідження практичних питань майбутнього фаху.У більшості вищих навчальних закладів традиційно вивчення природничих дисциплін носить предметно-змістовний або інформаційно-репродуктивний характер [2]. Студентам не надаються продуктивні методи становлення системи знань, а пропонується визначений викладачем маршрут вивчення дисципліни, тому найчастіше за такої системи навчання студенти досить часто задовольняються лише вивченням понять і законів предмету. Основний мінус таких способів навчання полягає в тому, що в результаті такої репродуктивної діяльності у студентів не розвивається інтерес до методів і способів пошуку і становлення знань, вони «проходять» дисципліну, не пов’язуючи її із іншими, та відокремлено від наукової системи.Спілкування тільки на вербальному рівні і багато нової інформації не сприяє становленню наукових уявлень про світ і формування світогляду. При такому способі навчання знання успішно виконують інформаційну функцію, але далеко не завжди тягнуть за собою розвиток студента. Особливістю вивчення загальної та неорганічної хімії для студентів заочної форми навчання ВНЗ є значне (до 25%) зниження аудиторного навантаження, яке повинно розподілятися на лекційні, практичні та лабораторні види занять, у порівнянні з денною формою навчання. Тоді виникає слушне питання, як зробити, щоб теоретичні знання не існували окремо, а були частиною практичної діяльності майбутнього фахівця. Тому для інтенсифікації навчальної роботи та підвищення якості підготовки доцільно більш активно використовувати діяльнісну модель отримання знань. У межах діяльнісного підходу процес пізнання – це система формування та вирішення певних задач. Але у практиці навчання не завжди оцінюються переваги високого рівня цілеспрямованого та спеціально напрямленого розвитку пізнавальної самостійності студентів поза межами аудиторії.Предметом нашого дослідження стали методи контролю самостійної роботи студентів з впровадженням способів та прийомів діяльнісного підходу.У якості критеріїв оцінювання існуючої методики були обрані не тільки інформативна насиченість, а й характеристики її подання та статус її виконання, здатні або не здатні надати студенту комплексне уявлення про вивчений матеріал. Саме це підтвердило необхідність створення нової форми методики складання тестового контролю самостійної роботи студента, що має колосальне значення для заочного навчання. Також важливим питанням є знаходження оптимального співвідношення між варіативністю навчання, індивідуальним підходом та груповим методом, що є традиційним при вивченні природничих дисциплін у вищій школі.На нашу думку, досконале методичне забезпечення організації самостійної роботи студентів заочної форми навчання та зміст завдань повинні відповідати наступним вимогам:1. Відповідність освітнім стандартам. Завдання повинні максимально охоплювати матеріал, передбачений навчальною програмою.2. Диференціація. Завдання повинні бути диференційованими, в залежності від початкового рівню знань, навичок та досвіду самостійної діяльності у різних студентів та потреб обраної майбутньої спеціальності, оскільки курс загальної та неорганічної хімії є в навчальному плані майже всіх факультетів нашого навчального закладу3. Діяльнісний підхід. Завдання повинні містити всі форми та основні ідеї розвиваючого навчання.При складанні завдань треба пам’ятати, що для формування мотивації студента необхідно відтворювати в завданні проблемні ситуації. Продуктивна діяльність можлива тільки при виникненні інтересу у студентів, тому знаходження умов, при яких зовнішня мотивація сформована за допомогою таких завдань спонукала б виникнення й становлення внутрішньої мотивації у студентів, є дуже актуальним [3].Студенту першого курсу потрібно, щоб сукупний обсяг знань, накопичений за роки навчання в середній школі або технікумі, та знання, отримані на установчій сесії, дозволили йому повною мірою володіти інтегральним баченням і здатністю до узагальнення інформації.На перший погляд думка, що навчальний матеріал тим краще виконує своє завдання, чим більше він сприяє швидкому, активного і усвідомленого засвоєння інформації може здатися досить простою, але ж мова йде про впровадження нової методики, яка, на відміну від існуючої, повністю виправдовує витрачені на неї ресурси.Необхідна зміна пріоритетів у системі освіти: від простого інформаційного посередника до інтерактивного навігатора, що має своєю метою максимально ефективно привести студента до позитивного результату. Перше питання полягає в тому, чи дозволяють в принципі положення нової методики впливати на аудиторію через нову технологію подання інформації. Звичайно, це не означає необхідність різкого відходу від всіх форм традиційного освіти. За рахунок нової інтерактивної технології їх можна зробити більш привабливими як для студента, так і для викладача, причому ми маємо можливість створити комбіновану технологію, що дозволить у багато разів розширити коло охоплених дисциплін, в той же час, розвинути ідею зміцнення її переваги в налагодженні логічних зв’язків між роботою педагога і студента [4].Результати оцінювання студентів за підсумками проведеного внутрішнього контролю дають змогу стверджувати, що застосування такого типу завдань як для організації самостійного опрацювання матеріалу, так і для проведення контрольних заходів дозволяє максимально активізувати увагу студента не тільки на базовому матеріалі, але і на логічних зв’язках підвищеного рівня.Варто зазначити, що застосування цієї технології не передбачає збільшення часу на проходження матеріалу, а навпаки, економить, надаючи можливість викладачу перерозподіляти його залишок на закріплення або поглиблення матеріалу. Функції нової методики полягають не тільки в залученні інтересів студента до конкретного напрямку у дисципліні, що вивчається, але і у формуванні інтегральної уяви про обрану категорію знань.У результаті проведених досліджень ми дійшли висновку про необхідність включення до завдань для самостійної роботи студентів наступних типів загальновідомих в дидактиці завдань: на відтворення, реконструктивно-варіативні, частково-пошукові та дослідницькі.При виконанні завдань на відтворення пізнавальна діяльність студента перебігає у формі відтворення знань: студент згадує або відшукує у методичних матеріалах потрібну формулу (закон), що виражає сутність явища, встановлює фізичний або хімічний сенс явища пише рівняння та робить розрахунки. Завдання цього типу створюють студенту умови для усвідомлення та запам’ятовування тих чи інших положень досліджуваного явища, сприяють накопиченню опорних знань, цікавих фактів і способів діяльності.Виконання завдань реконструктивно-варіативної типу сприяє засвоєнню певної послідовності дій (алгоритму). Самостійна діяльність студента дозволяє приєднати новий факт до групи вже відомих, студент повинен добре знати хімічні закони та вміти їх пристосувати до нових ситуацій [5]. Таким чином ми отримуємо стійке засвоєння базових вмінь та навичок, що в свою чергу дозволяє перейти до виконання завдань більш високого рівня складності.Експериментальні роботи, які ми пропонуємо для виконання студентам під час аудиторних занять, позбавлені недоліків звичайних практикумів: відсутності інтересу і проблемних ситуацій. При практичному дослідженні студент сам у межах заданої мети розв’язує свої конкретні завдання – практичні та розрахункові. Характер пізнавальної діяльності студентів змінюється, з’являється інтерес, висока мотивація. Таким чином, внутрішній інтерес зміщується з цілі навчання на мотив – здобування свого знання, формування свого ставлення, розв’язання професійних завдань.Окремого обговорення заслуговують тестові форми, що використовуються для проведення контрольних заходів. У нашому університеті ще три роки тому відмовились від виконання студентом-заочником контрольних робіт вдома. Це було зроблено цілком свідомо, бо ні для кого не є таємницею, що більшість студентів замовляють виконання контрольних робіт всіляким «добродіям», представники яких нахабно роздають свої візитки біля університету під час сесії заочників.Така відмова змусила викладачів шукати форму проведення контролю під час сесії. Звичайні тести не можуть навчити чи перевірити вміння зіставляти, аналізувати, порівнювати та робити висновки. Занадто велике захоплення тестами в школах та деяких ВНЗ призвело вже до того, що розвивальна функція навчання майже втрачена та ми маємо зміщення навчання у бік натаскування, поверховості знання та простого зубріння.Саме тому завдання, що були складені викладачами кафедри неорганічної хімії нашого університету для проведення контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, поєднують всі корисні властивості тестів: чіткі формулювання, наявність варіантів відповіді, більшість типів загальновідомих дидактичних завдань, одночасне проходження контрольного заходу великою кількістю студентів та стислий час на проведення і перевірку робіт.Формулювання питання тестової форми контрольної роботи у вигляді проблемного завдання [4], що інколи містить надлишкові початкові дані, сприяє формуванню у студентів основи творчої діяльності майбутнього фахівця. Виконуючи такі завдання, студент перш за все навчається комбінувати та перебудовувати наявні знання, аналізувати різні можливі шляхи рішення та обирати більш раціональні. Під час виконання такої форми контрольної роботи, що проходить у комп’ютерному класі, студенти мають змогу користуватися довідковими матеріалами як в електронному, так і в паперовому вигляді. Наявність певної кількості сценаріїв, що містять завдання різного рівня складності, можуть мати різну кількість завдань, роблять створену нами систему універсальною для проведення контрольних заходів студентам різних напрямків підготовки, навчальні плани яких передбачають різну кількість кредитів на вивчення неорганічної хімії.Практика впровадження нашої системи контролю самостійної діяльності студентів заочної форми навчання доводить, що методика застосування системи завдань із поступовим зростанням складності і проблемності є перспективною, виконує не тільки освітні, але і розвивальні функції, що підвищують якість підготовки майбутніх інженерів.Ми щиро сподіваємось, що всі ці кроки допоможуть підняти заочне навчання на новий якісний рівень, що дозволяє готувати висококваліфікованих фахівців, здатних працювати в сфері інноваційної економіки.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

Вступ. Швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) змінює практично всі сфери діяльності людини, серед яких освіта займає одне з перших місць щодо впровадження інновацій на основі ІКТ. Сьогодні поняття он-лайн навчання міцно закріпилося у свідомості сучасних студентів, а Internet значною мірою перетворився на освітній простір, надаючи студентам більші можливості для доступу до інформаційних ресурсів і для співпраці. Стрімкими темпами розвиваються нові підходи до навчання: дистанційне навчання, електронне навчання, мобільне навчання, он-лайн навчання (навчання через Internet), комбіноване навчання (див., наприклад [1]-[8]). Але, на думку фахівців у галузі освіти, саме комбіноване навчання (blended learning) є одним з перспективних інноваційних трендів у вищій школі.Розглянемо деякі теоретичні і практичні аспекти впровадження комбінованого навчання у ВНЗ, як інноваційної освітньої технології.1. Що таке «комбіноване навчання»? Вlended learning (змішане, гібридне або комбіноване навчання) – вже давно популярний термін у галузі корпоративних тренінгових програм. Ще наприкінці 90-х ХХ століття багато компаній почали активно використовувати технології електронного навчання, оскільки при великій зайнятості співробітників потрібний індивідуальний набір засобів подання матеріалу та методів навчання, що передбачає обов’язкову самостійну роботу особи, що навчається.«Комбінованими називають такі програми навчання, в яких заняття в аудиторіях комбінуються з дистанційними заняттями, часто за допомогою он-лайн інструментів, що надають можливість студентам отримати консультації викладачів у віддаленому режимі. До таких інструментів належать Internet-форуми, відеоконференції і телефонні технології в мережі Internet, наприклад, Skype» [9].Комбіноване навчання в першу чергу спрямоване на навчальні та професійні потреби кожного з учасників освітнього процесу. Якщо при традиційному навчанні в лекційному залі від усіх студентів очікується якийсь загальний рівень підготовленості, а заняття проходять за стандартною схемою, де індивідуальні здібності та навички майже не враховуються, то заняття за комбінованою формою надають кожному студенту можливість самостійно обирати як темп засвоєння навчального матеріалу, так і пріоритети в навчанні. Комбіноване навчання підходить для студентів, які з певних причин не можуть щодня бути на заняттях у ВНЗ (за станом здоров’я, за сімейними обставинами, тимчасова або постійна робота, особливо на старших курсах навчання), а також для осіб, чия професійна діяльність вимагає довготривалих поїздок і відряджень, тобто відсутності протягом певного періоду в місті, де знаходиться ВНЗ.За принципами комбінованого навчання проходить перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців або отримання другої вищої освіти. Так, випускник, що вже має диплом бакалавра, може отримати магістерський ступінь у тій галузі, де він зайнятий, без відриву від виробництва. Навчання за такими програмами пропонують університети Німеччини, Великобританії та інших країн (див., наприклад, [10]-[11]). У багатьох європейських університетах певні модулі викладають одночасно традиційним і дистанційним студентам, щоб останні не почували себе в ізоляції. Комбіноване навчання також відкриває двері європейських університетів іноземним студентам, які не мали раніше можливість з фінансових чи інших причин розраховувати на одержання вищої освіти в Європі.Розглянемо сутність поняття «комбіноване навчання», його основні характеристики та особливості впровадження у ВНЗ України.2. Аналіз поняття «комбіноване навчання»У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато різних перекладів і тлумачень поняття «Вlended learning». Це пов’язано з неоднозначним перекладом слова «blend» (англ.): «змішувати», «сполучати», «гармонувати», «комбінувати» та ін. Тому «Вlended learning» перекладають як «гібридне навчання», «змішане навчання», «комбіноване навчання». Враховуючи тлумачення слів: «гібрид» (з грецької ὕβριδικά – помісь) – комбінація двох або більше різних об’єктів або характеристик, властивостей у одному об’єкті», «суміш» – сукупність предметів різного виду, сорту, «змішувати» – порушуючи звичайний порядок, розташовувати безладно, «комбінувати» – сполучати, об’єднувати або розташовувати що-небудь у певному порядку; об’єднувати спільним технологічним процесом чи адміністративно» (див., наприклад, [12]), як і багато інших дослідників будемо термін «blended learning» перекладати як «комбіноване навчання», оскільки, на нашу думку, цей термін найповніше відображає суть і найбільш характерні риси цього навчання.Б. Колліс і Дж. Мунен розглядають комбіноване навчання як «гібрид традиційного очного та онлайн-навчання, за якого навчання відбувається як в аудиторії, так і у мережі, причому онлайн-складова стає природнім розширенням традиційного аудиторного навчання [13, 9].А. Хейнце, К. Проктер зазначають, що комбіноване навчання – це «навчання, що підтримується ефективним поєднанням різних способів доставляння навчальних матеріалів, моделей викладання та стилів навчання, і ґрунтується на прозорій взаємодії між усіма учасниками навчального процесу [14, 10].Сутність методології «Blended learning», яка в освітніх дослідженнях зарубіжних авторів трактується як «змішування різних навчальних середовищ і поєднує в собі традиційне навчання «face-to-face» в аудиторії та методи з більш сучасною комп’ютерно-опосередкованою діяльністю» [2], подана на рис. 1. Рис. 1. Схематичне подання методології «Blended learning» [2] Розглянемо поняття комбінованого навчання у роботах деяких вітчизняних науковців.В роботі О. Ф. Мусійовської [15] комбіноване навчання – «це інтегрована форма різних видів Інтернет-навчання, електронного дистанційного та традиційного навчання, за якої навчальний матеріал у будь-якому електронному виді (текстовому, аудіо- або відеоформаті, у вигляді РРТ-презентацій, flash-анімації, Веб-ресурсів та ін.) передається студентові через Інтернет або локальні мережі для самостійного опрацювання, а закріплення та перевірка якості здобутих студентом знань і навичок проводиться в аудиторії під безпосереднім керівництвом викладача з використанням традиційних і мультимедійних засобів навчання».Т. І. Коваль [16, 5] зазначає, що комбіноване навчання – це «органічне поєднання традиційних і комп’ютерно-орієнтованих методів, комплексне використання паперових і електронних носіїв інформації, традиційних і комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, впровадження як традиційних, так і дистанційних форм організації навчального процесу за принципом взаємного доповнення».В. М. Кухаренко та інші автори вважають, що комбіноване навчання – це «вид е-навчання, у якому спільно використовуються методи та засоби традиційних форм навчання та е-навчання. При цьому частка технологій е-ДН в навчальному процесі може коливатися від 30% до 80% [17, 2].У роботах А. М. Стрюка (див., наприклад, [18]) комбіноване навчання тлумачиться як спосіб реалізації змісту навчання, що інтегрує аудиторну та позааудиторну навчальну діяльність за умови педагогічно виваженого поєднання технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання з метою ефективного досягнення навчальних цілей.Сутність комбінованого навчання з позицій вітчизняних авторів можна подати у схематичному вигляді (на рис. 2).Рис. 2. Комбіноване навчання = Традиційне+ Електронне+ Дистанційне+Мобільне навчання 3. Комбіноване навчання як інноваційна освітня технологіяГоловним завданням трансформації вищої школи на сучасному етапі розвитку суспільства є створення найсприятливіших умов для тих, хто навчається, в здобутті ними вищої освіти, підвищенні кваліфікації, реалізації свого інтелектуального потенціалу за рахунок впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.Існуючі й майбутні інноваційні педагогічні технології не можна реалізувати без широкого використання інноваційних інформаційних технологій, в першу чергу комп’ютерних і телекомунікаційних, оскільки саме з їх використанням можливо у повній мірі розкрити дидактичні функції цих технологій, реалізувати потенційні можливості їх використання.Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у вищій школі, на думку авторів, це важлива складова об’єктивного процесу комп’ютеризації та інформатизації освіти, побудови інформаційного суспільства, а також найважливіший чинник впровадження педагогічних інновацій у навчальний процес.«Інновація – це не будь-яке нововведення, а тільки таке, що істотно підвищує ефективність діючої системи. … Інновації – це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства» [19].Педагогічна інновація – сукупність нових професійно-педагогічних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання, навчання й розвитку учнів (студентів) з позицій освітніх підходів, зорієнтованих на зміну навчального процесу з метою формування якісно іншої педагогічної практики і підвищення якості освіти. При цьому основними освітніми підходами здійснення інновацій у вищій школі є: акмеологічний підхід, андрагогічний підхід, діяльнісний підхід, кваліметричний підхід, компетентісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, професіографічний підхід, синергетичний підхід.Сьогодні інноваційні технології в освіті ґрунтуються на інтеграції інноваційних педагогічних технологій та інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій навчання.Інноваційна педагогічна технологія – система оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів і які цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед педагогічних технологій, що як найкраще інтегруються з ІКТ є: навчання у співпраці; ситуаційне навчання; метод проектів; методи проблемного навчання; продуктивне навчання.Інноваційні інформаційно-комунікаційні технології навчання – оригінальні технології (методи, засоби, способи) створення, передавання і збереження навчальних матеріалів, інших інформаційних ресурсів освітнього призначення, а також організації і супроводу навчального процесу (традиційного, електронного, дистанційного, мобільного) за допомогою телекомунікаційного зв’язку та комп’ютерних систем і мереж, що цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед сервісів і послуг мережі Internet, використання яких забезпечує впровадження інноваційних ІКТ в навчальному процесі ВНЗ, можна виділити:електронна пошта, списки розсилки, веб-форуми;FTP, файлообмінні мережі (Usenet);чати, вебінари (WizIQ);соціальні мережі (Facebook, Twitter);потокове мультимедіа, YouTube, Internet-радіо, Internet-TV;IP-телефонія, Skype, Google Talk;Web 2.0 (wiki, сервіси Google, Flickr, Digg.com, блоги).Разом з тим, не дивлячись на те, що сьогодні традиційна система вищої освіти не задовольняє повною мірою потреби студентів й вимоги інформаційного суспільства до підготовки майбутніх фахівців, а завдяки використанню дистанційних, електронних та мобільні технології студент і викладач можуть плідно співпрацювати не тільки під час занять в аудиторії, а й за межами навчального закладу, не варто повністю відмовлятися від традиційних форм організації, методів і засобів навчання, що добре відомі й в деяких реальних педагогічних ситуаціях є просто незамінними.Враховуючи вище сказане, будемо вважати, що комбіноване навчання – це цілеспрямований процес здобування знань, набуття умінь і навичок, засвоєння способів пізнавальної діяльності суб’єктом навчання й розвитку його творчих здібностей на основі комплексного і систематичного використання традиційних й інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання за принципом взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.4. Особливості організації комбінованого навчання у ВНЗЯк зазначалося вище, тенденція в організації навчального процесу у ВНЗ чітко розвивається в напрямі комбінованого навчання, яке органічно поєднує в собі як традиційні (очні), так і комп’ютерно орієнтовані методи, засоби і форми організації навчання.Залежно від технічних можливостей ВНЗ, підготовки його професорсько-викладацького складу у комбінованому навчанні можна поєднати такі види навчальної діяльності студентів під керівництвом викладача (див., наприклад, [15]):традиційні практичні заняття або семінари з відеоконференціями та вебінарами;традиційні заняття з наступним їх обговоренням у форумах, чатах або з використанням листування через електронну пошту;групову роботу над завданнями для самостійного виконання із подальшим його обговоренням в аудиторії;лекційні заняття в мережі Internet з практичними і лабораторними заняттями в аудиторії;лекційні заняття в аудиторії з консультаціями з викладачем через мережу Internet;виконання індивідуальних завдань і надсилання результатів їх виконання для перевірки викладачеві, використовуючи сервіси мережі Internet;реалізація рольових ігор та дослідницьких проектів у віртуальному середовищі у позааудиторний час або під час аудиторних заняття;інші комбінації використання технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання та традиційних форм, методів і засобів навчання.Як правило, комбіноване навчання з дисципліни складається з таких етапів:самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріалу з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;засвоєння практичних вмінь і навичок у формі традиційних аудиторних занять з використаннях інноваційних педагогічних технологій;обговорення проблемних ситуацій в он-лайн і/або офф-лайн режимі з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;поточний та проміжний контроль і оцінювання навчальних досягнень студентів з використанням автоматизованих засобів контролю, зокрема комп’ютерного тестування;проведення підсумкового контролю з дисципліни (екзамену, заліку) і/або захисту курсової роботи у традиційній (очній) формі.Комбінована модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у традиційному навчанні із застосуванням елементів асинхронного й синхронного дистанційного і мобільного навчання. У ВНЗ комбіноване навчання рекомендується як складова традиційного навчання при проведенні як аудиторних занять, так і організації самостійної роботи студентів. Основне завдання комбінованого навчання: успадкувати переваги як традиційного, так і дистанційного навчання й зменшити їх недоліки.Основна проблема при впровадженні комбінованого навчання у ВНЗ, полягає в тому, що таке навчання вимагає високого ступеня самоорганізації та особистого контролю тих, хто навчається, і якщо цей ступінь не досить високий, то навчальний матеріал може залишитися незасвоєним або неправильно зрозумілим, що вплине на якість навчання. Тому цілеспрямована робота з формування у студентів уміння самостійно навчатися і здобувати знання, бути комунікабельним і вміти працювати у команді є, на думку авторів, не менш важлива ніж формування в них ІКТ-компетентностей.В Черкаському державному технологічному університеті створено систему електронного навчання (СЕН) на базі Moodle [20], яка призначена для підтримки навчального процесу студентів різних форм навчання (денної, заочної, дистанційної), організації їх самостійної роботи, а також для проведення різних видів контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів у автоматизованому режимі. СЕН ЧДТУ доступна в мережі Internet керівництву університету, викладачам і студентам у відповідності до прав доступу до інформаційних ресурсів і підсистем цієї системи [21].Для організації комбінованого навчання, контролю і оцінювання навчальної діяльності студентів у середовищі системи електронного навчання ЧДТУ створено загальну структуру електронного навчального курсу (ЕНК), а також його структурних елементів: структура курсу, календарний

Неупереджений аналіз перебігу світових процесів останніх тисячоліть незаперечно свідчить на користь того, що порівняно незначний за площею і кількістю населення північно-західний фрагмент гігантського євразійського материка став лідером переважної більшості інновацій в більшості сфер людської діяльності. Особливо помітна його участь у прогресі технологій виробництва, що спираються не на примітивний емпіризм і “здоровий глузд”, а на вищу форму інтелектуальності – цілеспрямовані природничо-наукові дослідження й ефективне використання їх результатів в усіх можливих сферах. Слід вітати ту обставину, що в розвинених країнах все частіше зусилля істориків скеровуються не на чергові панегірики на честь національних політичних і військових лідерів (дуже часто – справжніх злочинців), а на дослідження людського буття і культурно-цивілізаційних взаємодій в Європі та інших регіонах планети (напр. [1]).Ці тенденції дають надію на те, що серед головних цілей діяльності систем навчання і виховання належне місце все впевненіше займатиме формування не націонал-патріотів, а висококультурних професіоналів з високим рівнем компетентності в сфері наук і технологій.В останні десятиріччя життя вимусило країни-лідери розпочати перехід від індустріального суспільства до нового, яке слід називати “суспільством знань”, а не “інформаційним” (в усі часи людський соціум продукував інформацію й будував буття саме на її основі!). Ці країни – більшість їх розташовані в Західній і Північній Європі – обирають цілковито нову стратегію індивідуальної і колективної діяльності, новий комплекс перспективних цивілізаційних цінностей, шукають і реалізують засоби поєднання стійкого розвитку соціуму і збереження довкілля. Українські політологи і соціологи ще дуже далекі від належного усвідомлення того, наскільки в цій сфері датчани чи норвежці випереджають американців чи англійців. Саме тому вони в аналізі майбутнього роблять серйозні помилки, помічаючи лише окремі явища змін – як правило, лише “глобалізацію” (напр. [2]) – й полишаючи поза увагою десятки інших (частина їх названа в статті [3]).Одна з подібних стратегічних помилок вищого політичного і економічного керівництва України – спроба реалізувати концепцію “вільного ринку” в умовах, коли згадані нами країни-лідери давно відмовилися від цього надмірно архаїчного засобу організації діяльності економічного життя. Ця помилка співпала у часі й просторі з ще однією – нерозумінням значення фундаментальних наук і високоінтелектуальних технологій для забезпечення якості життя і прогресу націй у ХХІ ст. Тому перші роки нашої незалежності стали часом повернення до зразків капіталістичного суспільства періоду ХІХ століття, а не свідомої підтримки паростків нового суспільства ХХІ ст.Утім, події останніх двох-трьох років свідчать на користь того, що керівництво і громадськість України поступово позбавляються решток невиправданих сподівань на неорганізований “ринок”, суспільний хаос (чого варта шкода від “тіньового сектора”!) і шкідливий для 99,9% населення варіант приватизації колективної власності. Одна з ознак обрання більш перспективного напряму розвитку – бажання інтегруватися в європейські економічні структури шляхом глибоких законодавчих та виробничих змін.Серед тих засобів, які ми можемо використати в процесі руху до інтеграції – удосконалення і ефективізація діяльності системи освіти. Вона у нас має чимало позитивних рис, але загалом не надто добре відповідає європейським стандартам. До того ж, є певні відмінності між нашою і європейською стратегію розвитку та модернізації освіти.У цих тезах ми акцентуватимемо лише частину європейської освітньої стратегії – намагання зберегти і підвищити якість освіти, забезпечити кожного молодого європейця достатньою за обсягом і змістом компетентністю (реалізаційними знаннями, вміннями і навичками), яка б гарантувала його індивідуальні успіхи на ринку праці та світову якість створеної продукції чи наданих ним послуг.Про важливість освіти для подальшого існування та економічних успіхів об’єднаної Європи нікого на її теренах переконувати не треба – це вже визнана аксіома. Питання стоїть в іншій площині – як досягти максимальних результатів за наявних і можливих засобів і ресурсів. Саме так сформулювали завдання своїх держав та урядів вищі керівники 15 країн-членів Європейського Союзу під час березневої наради 2000 року в Лісабоні – зусиллями науковців, освітян та фахівців всіх інших профілів забезпечити для Європи економічні успіхи на основі “найбільш конкурентноздатних знань у світі” [4].Виконання цих складних завдань можливе за умови спільних зусиль всіх європейських країн одразу на трьох стратегічних напрямах удосконалення первинної освіти (цей термін означає всі форми навчання і підготовки до моменту виходу на ринок праці):І. покращення її якості та ефективності;ІІ. лібералізації і розширення до теоретичного максимуму доступу до первинної освіти;ІІІ. відкритості систем освіти на оточення і світ.Завдання підвищити якість освіти не випадково стоїть на першому місці – ніхто не має бажання надаремне витратити 5-8% валового національного продукту ([4, с.7]) і зусилля 3-6% всього активного населення (саме у цих межах лежить відсоток вчителів і викладачів серед всіх зайнятих у розвинених країнах [5, с.219]). Це завдання передбачає вирішення кількох вужчих проблем.Стимулювати вибір учнями і студентами науково-технологічних профілів навчання.Розвинути у молоді компетентності, необхідні для життя у суспільстві знань (інформаційному суспільстві).Забезпечити їй доступ до всіх нових інформаційних технологій.Поліпшити навчання і підготовку педагогічних працівників.Забезпечити ефективніше використання ресурсів.Для стратегічного планування шляхів розвитку національної освіти вищому керівництву й педагогам України слід уважно дослідити вказаний перелік тих заходів, які Європейський Союз вважає надійним фундаментом забезпечення якості освіти.Особливо важливий акцент на природничо-математичну та інженерно-технологічну освіту, оскільки саме цю сферу знань європейці вважають критичним показником якості всієї освіти, всієї первинної підготовки. І вони мають рацію – суспільство знань спиратиметься на найвищі технології й вершинні досягнення фундаментальних наук. Саме на це, а не на класичну механіку, елементарну хімію, фізику чи основи металознавства. Час цих наукових знань залишився у віддаленому індустріальному минулому.Як же на практиці Європа здійснює наміри підвищити якість освіти через розширення залучення учнів і студентів на науково-технологічні профілі навчання? Ситуація у цій сфері досить строката, про що й свідчать дані щодо їх загальної кількості на цих профілях у вищих навчальних закладах різних країн ЄС (табл. 1). Таблиця 1. Відсоток студентів, які вивчають точні науки(2000 рік) [4] Країна% студентів, які навчаються на даних профіляхКількість дипломованих осіб віком 20-29 років в розрахунку на 1000 мешканцівТочні науки (разом з інформатикою)Технології та інженеріяТочні науки, технологія, інженеріяФінляндія10.625.6– *Великобританія14.88.816.2Ірландія16.911.423.2Бельгія9.211.89.7Швеція11.419.111.6Австрія11.614.07.1Франція–––Данія10.210.0–Німеччина12.715.88.2Іспанія12.616.19.9Італія7.616.8–Португалія9.417.96.3Греція–––Люксембург9.38.11.8Примітка: * – брак даних. Тут стикаємося з певною несподіванкою – за короткий період 1990-х років Фінляндія стала європейським і світовим лідером з фундаменталізації освіти. Керівники цієї країни анітрішечки не бояться того, що мало не 40 відсотків всіх її студентів вивчають точні науки і “високі” технології.На початку 1990-х років Фінляндія потрапила в глибоку економічну кризу. Розпад Радянського Союзу позбавив цю невелику країну величезного ринку, який задовольнявся виробами, що хоч і мали задовільну якість, але не вимагали “високих” технологій. Це не лише майже вполовинило валовий національний продукт Фінляндії і знизило рівень життя населення, але й примусило виходити на світові ринки з підвищеними вимогами як до технологій, так і до якості.Під час вибору стратегії розвитку своєї освіти, Фінляндія відхилила пропозиції гранично гуманітаризувати її та розширити підготовку правників і менеджерів. Було скорочене викладання історії, на ранній дитячий вік перенесене перше ознайомлення з друкованими текстами тощо. Натомість, розширене і поліпшене викладання точних наук і найновіших технологій. Невисокої якості середня професійна освіта була досить швидко реформована у вищу, випускники якої отримували глибокі наукові знання і вміння використовувати досягнення точних наук. Наслідок усіх цих змін – стрімкий розвиток виробництва у найновітніших сферах і перше місце у світі з темпів підвищення людського капіталу нації на основі використання “високих” технологій.Та приклад Фінляндії не є винятком. Як стає все більш очевидним з даних останніх років, значна частина інших країн ЄС також відзначається великою (15-19%) кількістю тих студентів, які готуються розвивати і використовувати найбільш ефективні технології ХХІ століття. Та ще важливіша та обставина, що на відміну від України, де надто часто звучать промови про “надмірну кількість науковців та інженерів” й пропонується прискорено готувати необмежену кількість адвокатів і менеджерів, в країнах ЄС застосовується стратегія збереження (і навіть розширення) саме природничо-математичних та інженерно-технологічних секторів вищої освіти.Сучасний розподіл нашого студентства в закладах університетського рівня за профілями підготовки відповідає кращим європейським зразкам – ми маємо приблизно 11% майбутніх науковців і близько 20% – інженерів і технологів [6]. Ось тільки б зберегти і підвищити якість навчання, зокрема, не витрачати перші семестри на ліквідацію недоліків роботи школи…На жаль, ми не можемо сподіватися на позитивні зрушення в роботі середньої школи, оскільки керівництво міністерства освіти і науки вважає, що навчатися і набувати досвід можна лише на власних помилках. Однак, доцільніше вчитися на чужих невдачах. Наприклад, багато разів у десятках країн світу з різноманітних міркувань ті чи інші предмети переводили з обов’язкових у вибіркові, ліквідовуючи жорсткі випускні екзамени. Результат кожного разу був один і той же – профанація викладання, різке зниження знань випускників шкіл і погіршення діяльності всієї вищої освіти. Кожна країна виходила з подібної кризи своїм шляхом. Більшість повертала обов’язковість вивчення і глибоко модернізувала зміст програм, інші (як США) просто скуповували за рубежем випускників шкіл і студентів з потрібними якостями і знаннями.То чи не краще нам відмовитися від подальшого поглиблення кризи в природничо-математичній освіті й обрати за приклад не американський, а фінський досвід?

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

<p class="1reziume">Експерти Ради Європи вказують на цілу низку компетенцій, якими повинен оволодіти випускник вищого навчального закладу: соціальні, комунікативні, інформаційні, навчальні. Для реалізації професійно мотивованої діяльності студентів медичних (фармацевтичних) навчальних закладів, на нашу думку, важливим є створення навчально-практичних центрів (НПЦ), які дозволяють оволодіти необхідними практичними навичками. За рішенням Вченої ради, в Івано-Франківському національному медичному університеті (ІФНМУ) створені та активно функціонують упродовж чотирьох років НПЦ: “Медицина”, “Центр слуху”, “Анатомія”, “Військово-медична підготовка”, “Стоматологія”, “Фармація”, “Хроматографічний аналіз”, на базі яких студенти, лікарі-інтерни мають можливість опанувати практичні навички та підготуватись до державної атестації, а лікарі загальної практики – сімейної медицини – вдосконалювати свої практичні можливості. З метою якісного засвоєння студентами практичних навичок та повноцінного контролю за їх виконанням в університеті розроблено Індивідуальний план практичної підготовки студента. На нашу думку, розвиток системи навчально-практичних центрів з належним матеріальним, методичним та інформаційним забезпеченням є одним із шляхів реалізації компетентнісного підходу в підготовці майбутніх фахівців медичної та фармацевтичної сфери.</p>

Мета роботи – висвітлити значення впровадження принципів OSCE для забезпечення адекватного підходу до контролю рівня компетентностей під час комплексного практично-орієнтованого іспиту зі стоматології.Основна частина. Впровадження комплексного практично-орієнтованого екзамену (OSCE) дозволяє здійснити перевірку готовності випускника на реальному об’єкті майбутньої професійної діяльності (людині) до виробничих функцій, які важко оцінити методом стандартизованого тестування.Впровадження симуляційних технологій у навчальний процес ДЗ “ДМА” допомагає вирішенню проблеми недостатньої кількості тематичних пацієнтів. Симуляційне обладнання дозволяє відтворити елементи OSCE, та знизити варіативність оцінки осіб, що екзаменуються. Стандартизація клінічних ситуацій із застосуванням методу кейс-стаді забезпечує повну ідентичність завдань, які дають студентам під час атестації, а перевірка комунікативних навичок проводиться екзаменатором, який одночасно виконує функцію імітатора. Демонстрацію рівня засвоєння основних умінь та практичних навичок зі стоматологічних спеціальностей студент здійснює на фантомах-тренажерах. Оцінювання студентів проводиться за загальноприйнятою методикою.Висновки. Застосування принципів об’єктивного структурованого клінічного екзамену (OSCE) та елементів симуляційного навчання забезпечує високу ефективність контролю засвоєння “компетентностей” майбутнього фахівця та рівня оволодіння практичними навичками зі стоматологічних дисциплін. Залучення імітаторів у сукупності із застосуванням фантомів-тренажерів дозволяє удосконалити комплексний практично-орієнтований іспит зі стоматології.