Journal articles on the topic 'Прагматичний ефект'

У статті порушено ряд питань, що стосуються сучасного рекламного тексту, зокрема його структурних та функційних особливостей. Розглянуто перлокутивний, прагматичний ефект висловлення. Проаналізовано психолінгвістичні чинники впливу, виражені засобами синтаксичного рівня мови.

У статті представлено прагмалінгвістичний аналіз висловлень уза- гальненого змісту. Дослідження функціонування речень узагальненого змісту в мовленні та висновки стосовно комунікативної спрямовано- сті узагальнення окреслюють міркування щодо поліфункціональності узагальнених висловлень та варіативності їх прагмалінгвістичного статусу. Формуючи мовленнєвий акт, мовець вдається до висловлень узагальненого змісту, щоб з їхньою допомогою максимально реалі- зувати свій комунікативний намір, виконати комунікативне завдання. Висловлення узагальненого змісту виявляють тенденцію до функціо- нування як непрямих мовленнєвих актів. Водночас вони реалізують ті ж ілокутивні наміри, що й базові акти у структурі складних. Інакше кажучи, речення узагальненого змісту оформлюють класи непрямих репрезентативних, директивних, експресивних та комісивних мов- леннєвих актів. Використання висловлень узагальненого змісту як засобів непрямої комунікації детермінується специфікою прагматич- ної ситуації, що може конкретизуватись як попередні комунікативні невдачі адресанта, специфіка співрозмовників, бажання пом’якшити комунікативний намір, небажання нести відповідальність за свої вчинки, виконання непорядного комунікативного завдання, прихову- вання комунікативного наміру. Продукується висновок про те, що непряме вживання висловлень узагальненого змісту в ролі репрезентативів забезпечує певні кому- нікативні ефекти. Для репрезентативів це: а) ефект самозаспокоєння; б) увиразнення мовленнєвого портрету мовця; в) приглушення аген- тивності; г) послаблення емоційної напруги співрозмовника, ґ) вияв доброзичливості та прихильності до співрозмовника. Для директи- вів: а) ввічливість; б) мінімізація втручання у приватну сферу спів- розмовника; в) імперсоналізація; г) маскування непорядного кому- нікативного завдання. Для експресивів: а) неупереджене ставлення до співрозмовника; б) гумористичний ефект; в) прагматичний ефект провокативності. Непряме використання висловлень узагальненого змісту як комісивів, позначене ефектом переконливості.

У статті розглянуто рекламу як форму соціально зорієнтованої комунікації, що характеризується виразною прагматичною метою. Прагматична установка пов’язана з певними функціями, які рекламний текст виконує задля отримання бажаного ефекту впливу на споживача. На прикладі французьких рекламних текстів показано, що реалізації прагматичних функцій, виконуваних цими текстами, сприяє врахування соціальних і культурних орієнтирів, наявних у певному соціумі.

У статті розглядаються лексичний, семантичний, прагматичний та стилістичний аспекти дієслів, що вводять пряму мову. Як показує дослідження, пряма мова у французькій публіцистичній пресі вводиться перехідними і неперехідними дієсловами, які в основному передбачають процес говоріння. Серед цих дієслів найчастіше вживається дієслово “dire”. Контекстуальними синонімами дієслова “dire” є: дієслова говоріння, які супроводжують мовленнєвий акт; дієслова, які вказують на особливості мовлення; фазові дієслова, які вказують на початок і кінець дії; ментальні дієслова, які вказують на розумову діяльність; дієслова, які не мають семи говоріння; дієслова фізичної дії; дієслова, які передають ставлення до слухача; дієслова, які вказують на психоемоційний стан особи під час мовлення. Вибір дієслова залежить від наміру автора, його оцінки прямої мови, що дозволяє йому вживати як нейтральні, так і експресивні дієслова, завдяки яким досягається перлокутивний ефект. Багато дієслів, що супроводжують пряму мову, мають у своєму значенні оцінний елемент та вживаються для досягнення стилістичного ефекту гіперболізації, з метою переконати читача. У статті підтверджено, що дієслово, яке супроводжує пряму мову, уживається переважно в теперішньому часі, подає найчастіше минулі події як об’єктивно реальні з погляду суб’єкта мовлення. Другою часовою формою за частотністю вживання є passé composé. Автор статті вважає, що вживання imparfait є одним зі стилістичних прийомів надання авторської оцінки. Під впливом екстралінгвістичних чинників imparfait зумовлює різну темпоральну семантику висловлювання. Futur simple уживається у значенні минулого часу, означає майбутні події в момент висловлювання, які стали на цей час минулими. Plus-que-parfait виконує функцію імпліцитного минулого часу, позначає закінчену дію на тлі теперішнього часу у прямій мові.

У статті йдеться про паремії як одиниці з запрограмованим прагматичним ефектом, що виступають не лише репрезентантами типових ситуацій, але й сигналізують про експресивну атмосферу представленого художнього простору, максималізують його стилістичний ефект, сприяють реалізації тих чи тих авторських інтенцій, гармонізують прозовий текст, роблять його ритмічним, мелодійним.

У статті здійснено аналіз особливостей уживання афектонімів – звертань з іманентним позитивно-оцінним емоційним забарвленням на зразок квіточко, зіронько, коханий, такі номінації наділені певним магнетизмом, вони ніколи не залишаються поза увагою адресата. З-поміж усіх можливих звертань досліджувані одиниці вирізняються чи не найбільшим регулятивним потенціалом, їм притаманна яскраво виражена спрямованість на співрозмовника. Афектоніми впливають насамперед на чуттєву сферу адресата, яку за допомогою таких номінацій схиляють зазвичай у бік позитиву та вдоволення. У дослідженні представлено ядерні й периферійні ознаки функціювання ласкавих звертань у контексті аналізу основних компонентів комунікативного процесу, виокремлених свого часу Г. Лассвеллом та Р. Бреддоком. Афектоніми – це одиниці з виразним прагматичним зарядом, тож їх опис передбачає обов’язкове залучення таких комунікативно-ситуативних чинників уживання: хто говорить, кому, з якою метою, як саме, за яких умов і з яким ефектом? У цьому плані релевантною постає характеристика соціальних рис комунікантів, котрі послуговуються зазначеними номінаціями, їхніх інтенцій, способу, сфери використання ласкавих звертань і перлокутивного ефекту, який стимулюють досліджувані апелятиви. Відповідно до вказаних параметрів, особливості функціювання таких одиниць репрезентовано у вигляді опозицій, перша з яких розкриває ядерні ознаки, друга – периферійні: а) за кількістю комунікантів: характерні для міжособистісного спілкування – для групової, масової комунікації; б) за інтерперсональними стосунками співрозмовників: уживаються між близькими людьми (закоханими, подружніми парами, батьками й дітьми, родичами, друзями) – використовуються між знайомими, незнайомими; в) за стратегіями: реалізують кооперативну стратегію – кооперативно- конфронтативну, конфронтативну стратегії; г) за способом уживання: застосовуються безпосередньо – опосередковано; звертання до адресата постійно змінюються – за адресатом закріплюється певний афектонім з можливим варіюванням; д) за сферою спілкування: притаманні приватній комунікації – публічній; е) за ефектом: зумовлюють позитивний перлокутивний ефект – провокують негативний перлокутивний ефект.

У статті описано основні наукові підходи до визначення поняття стилістичної маркованості мовних засобів. Стилістична маркованість (стилістичне забарвлення) розглядається як наявність у мовної одиниці додаткової конотативної інформації емоційного, експресивного, оцінного чи стильового характеру, що зумовлює здатність цієї одиниці створювати певний стилістичний ефект, надаючи мовленню, залежно від комунікативно-прагматичної настанови мовця, різних відтінків – урочистості, піднесеності, невимушеності, фамільярності, іронічності, гумору, комізму, згрубілості, агресивності тощо.

Статтю присвячено дослідженню лексико-семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей іспаномовного Інтернет- спілкування. Дослідження виконано на матеріалі фрагментів спілкування іспаномовної молоді у найбільш популярних соціальних мережах Інстаграм та Твітер, на форумах, у коментарях під фото чи відео. У рамках роботи також приділено певну увагу вивченню особливостей іспаномовного сленгу. Стаття є спробою дослідження реального спілкування іспаномовної молоді у звичному для них віртуальному середовищі з метою виділення лінгвальних та прагматичних особливостей цього комунікаційного простору.Досліджений емпіричний матеріал дозволив виділити ряд особливостей Інтернет-спілкування іспаномовної молоді, серед яких помічено: нехтування орфографічними, синтаксичними та пунктуаційними правилами; інтенсивне використання паралінгвальних засобів (емотиконів, великих літер, графічних засобів) для вираження і опису емоцій; використання сленгу; вживання табуйованих слів та виразів для інтенсифікації прагматичного ефекту.

Стаття присвячена актуальним проблемам функціонування та перекладу неологізмів у медійних текстах сучасної англомовної преси. В ході дослідження дано визначення поняття «медіатекст». Охарактеризовані стилістичні особливості англомовних медійних текстів. Відзначено, що мова англомовних медійних текстів має певні особливості та спрямування на окремі категорії читачів. В ході аналізу англомовних медіа доведено пряму залежність між ступенем складності підібраних мовних засобів та соціокультурними специфічними рисами цільової аудиторії. Підкреслено, що переважну частину специфічної лексики в англомовних медіа складає суспільно-політична лексика. Перед політичними текстами стоїть завдання водночас і чітко передавати події світу політики, і не надто ускладнювати та перевантажувати повідомлення різноманітними термінами, які б заважали його розумінню. Відтак журналісти часто вдаються до вживання неологізмів. Розглянуто поняття неологізмів та їх типологію. Відзначено, що існують різні параметри визначення терміна “неологія”: процес створення нових лексичних одиниць будується відповідно до звичайних механізмів творчого процесу в розвитку мови; теоретичне і прикладне дослідження створення лексичних одиниць, способи утворення слів, критерії визнання, прийняття і поширення неологізмів, соціокультурні аспекти неології; систематично організована діяльність інститутів для обліку, створення, запису, поширення і впровадження неологізмів у чіткі рамки мовної політики; встановлення нових терміносистем і недавно створених галузей, що мають прогалини в термінології і вимагають її впровадження; лексикографічна система відносин зі словниками виходить з двох аспектів: використання словника як фільтруючого засобу з визнання неологізмів і аналіз їх обробки всередині словників. Розглянуто функційність неологізмів у медіатексті. Результати аналізу дають змогу зробити висновки, що неологізми досить поширені в газетних текстах, і це знаходить своє відображення в статтях різної тематики (економічної, ділової, розважальної, молодіжних газетах та ін.), створюючи в кожній із них свій стилістичний ефект. Відзначено, що передача неологізмів українською мовою здійснюється із залученням таких способів перекладу, як уподібнення, описовий переклад, калькування, транскрибування, транслітерація.

У статті розглянуто різні підходи щодо визначення поняття «стилістична маркованість». Акцентовано на тому, що явище стилістичної маркованості в сучасній лінгвістиці розуміють по-різному. Одні дослідники розглядають його у співвідношенні з поняттям мовної норми, інші вчені поняття стилістичної маркованості пов’язують зі стилістичним значенням та наявністю в мовної одиниці різних конотацій. Зазначено, що у стилістиці активно використовують термін «стилістичне забарвлення», під яким зазвичай розуміють співвіднесеність мовної одиниці з певним функціональним стилем мови. Зосереджено увагу на тому, що деякі дослідники стилістичне забарвлення визначають як наявність у слова додаткових смислових та стилістичних відтінків. Стилістичну маркованість витлумачено як наявність у мовної одиниці додаткової конотативної інформації емоційного, експресивного, оцінного чи стильового характеру, що зумовлює здатність цієї одиниці створювати певний стилістичний ефект, надаючи мовленню, залежно від комунікативно-прагматичної настанови мовця, різних відтінків – урочистості, піднесеності, невимушеності, фамільярності, іронічності, гумору, комізму, згрубілості, агресивності тощо.

У статті визначено закономірності вибору дієслів і їх граматичних форм як своєрідних мовних сигналів-інструментів, які рекламісти застосовують, щоб здійснювати прогнозований вплив на реципієнта. У процесі дослідження застосовано такі методи: метод аналізу та синтезу – на етапі членування текстів соціальної реклами на окремі морфологічні одиниці та групування їх за певними ознаками; метод квантитативного аналізу – задля визначення частотності використання дієслів і їх граматичних форм в українському соціорекламному тексті; функційний метод – при з’ясуванні прагматичної ролі дієслів у рекламній комунікації соціального спрямування. Зроблено висновки, що в текстах соціальної реклами дієслово поряд з іменником посідає центральну позицію. Дієслова відіграють важливу роль у розкритті змісту рекламного тексту: сам набір дієслів формує значеннєву схему соціальної реклами, а наявність видо-часових форм вербалізує послідовність дій. У соціорекламних текстах частотними є дієслова в дійсному та наказовому способах, рідко використовують дієслова умовного способу через семантику умовності та невпевненості, що суперечить меті соціальної реклами – активно впливати на поведінку адресата. Щодо часових форм, то в рекламній комунікації переважно застосовують дієслова в теперішньому часі, менше – у майбутньому; майже не використовують дієслова в минулому часі, що зумовлено специфікою реклами як жанру – визначати поведінку реципієнта на сьогодні та програмувати на майбутнє. У межах одного рекламного тексту можуть уживати дієслова в одній граматичній формі (способу, часу, виду) або в різних, що залежить від комунікативного завдання висловлення: зокрема, застосування дієслів лише дійсного способу є засобом імпліцитного, м’якого впливу на реципієнта через аргументування, мовне моделювання бажаної або небажаної ситуації; використання дієслів лише наказового способу насичує текст семантикою безапеляційного спонукання до окреслених дій; поєднання дієслів дійсного та наказового способу в одному рекламному тексті створює ефект емоційного контрасту: інформування чи пояснення змінює категоричний наказ і сприяє транспозиції дієслів дійсного способу у сферу імператива та навпаки. Крім того, обсяг рекламного тексту теж впливає на вибір граматичних форм: що об’ємніший текст, то більше дієслів дійсного способу, менший – переважають дієслова наказового способу. Перспективи досліджень убачаємо в подальшому вивченні частин мови як знаків мовної свідомості – складників прагматичної ситуації в соціорекламній комунікації.

Статтю присвячено паралінгвальним графічним компонентам комунікації, які функціонують у сучасному англійському писемному дискурсі. Виокремлені паралінгвальні компоненти поділено на кілька груп на основі виявлених спільних ознак. Серед них – сегментація тексту та інші графічні ефекти; шрифт та колір; непіктографічні та нефотографічні текстові елементи; іконічні мовні елементи (зображення); інші невербальні засоби. Звернуто увагу на структуру, семантику та прагматику окремих елементів, які є складниками означених груп. Обґрунтовано їх специфіку та диференційні ознаки. На основі ілюстративного матеріалу доведено, що використання невербальних компонентів невипадкове, а зумовлене низкою причин, провідними серед яких можна вважати інформаційну революцію та бажання реципієнтів й продуцентів передати та отримати максимум інформації, використовуючи при цьому мінімум семіотичних ресурсів з досить потужним прагматичним потенціалом. Звернуто увагу на те, що паралінгвальні писемні семіотичні ресурси – своєрідні стилістично забарвлені компоненти, здатні миттєво впливати на реципієнтів, змінювати їхню поведінку, спонукати до небажаних та не планованих заздалегідь дій. Окреслено кореляцію вербальних та невербальних компонентів на різних рівнях. Література References Forceville, C. and Urios-Aparisi, E. (ed). (2009). Multimodal Metaphor. Berlin: Mouton deGruyter. Jewitt, C. (ed.) (2009). The Routledge Handbook of Multimodal Analysis. London: Routledge. Kress, G. and Leeuwen, T. Van. (2001). Multimodal Discourse. Bloomsbury Academic. Kress, G. (2010). Multimodality: A Social Semiotic Approach to ContemporaryCommunication. London: Routledge. Kress, G. and Van Leeuwen, T. (2006). Reading Images: The Grammar of Visual Design.London: Routledge.

Мета статті передбачає висвітлення ролі екстралінгвістичного контексту в процесі перекладу. Реалізація мети передбачає розгляд перекладацької діяльності як взаємодії мовних та екстралінгвістичних чинників, які уможливлюють ототожнення змісту повідомлення різними мовами, незважаючи на відсутність повного розуміння прагматичного рівня художнього тексту перекладачем. Для аналізу екстралінгвістичного контексту в процесі перекладу автором був застосований функціональний метод, що передбачає дослідження мови у дії. Прагматичний аналіз проводився для виявлення комунікативно-прагматичного ефекту текстів перекладу на реципієнта, передання емоцій у процесі перекладу, культурних та ментальних відмінностей учасників комунікації. Когнітивно-ономасіологічний аналіз використовувався у дослідженні когнітивно-гендерних факторів, а саме: когнітивних здатностей самого перекладача, взаємовпливу перекладача та читача, особливостей перекладу акту комунікації. Здійснений огляд літературних джерел підтвердив широке трактування науковцями понять «екстралінгвістичний контекст» та «екстралінгвістичні фактори» у процесі перекладу. В науковій літературі дослідники екстралінгвістичних факторів не тільки описують їх вплив на загальний розвиток мови та її функціонування у соціумі, а й вирізняють їх комунікативну значущість (як у випадку із ситуацією мовчання чи невербальним переданням емоцій), описують їх вплив на здійснення акту успішного перекладу в ситуативному та лінгвокульторологічному контексті спілкування. Ми дійшли висновку про неоднозначність та багатокомпонентність структури екстралігвістичного контексту в сучасній перекладознавчій науці та її важливу роль у процесі відтворення прагматичного потенціалу оригінального тексту. Щоб надати адекватний переклад, необхідно враховувати екстралінгвістичний контекст оригінального тексту, який включає низку відмінностей, серед яких відмінність картин світу автора оригіналу, читача друготвору та перекладача; різниця у їх фонових знаннях; розбіжності в лінгвоетнічних та комунікативних компетенціях; культурні та ментальні відмінності комунікантів, їх гендерна приналежність, емоційний стан, рівень культури та система цінностей. Ми визначили також суб’єктивні та об’єктивні позамовні фактори, які розширюють та уточнюють поняття екстралінгвістичного контексту.

Purpose. This article aims to establish the specifics of the use of cognitive biases in terms of their impact on the recipients in the advocate court discourse. To achieve this aim, the following objectives are to be solved: 1) to clarify the terminological apparatus of the article; 2) to define language means expressing сognitive bias in advocate discourse; 3) to characterise these language means from the point of their suggestive influence on recipients.Methods. At the stage of terminological grounding the main method is comparison, that is comparing the views of different scholars, directions of problem analysis, etc. Whereas at the second and third stages the following methods as classification (identifying linguistic means), generalisation (summarising information), argumentation (in support of its position) were used.In our choice of approaches to the analysis we were guided by the contemporary scientific paradigms: cognitive linguistics, pragmatic linguistics, speech communication theory, lexico-semantic analysis methods. Elements of cognitive analysis helped to identify the dependence of court discourse on social conditions.To carry out our research, we selected and described the authentic language material (вказати який саме матеріал).Results. Based on the analysis of the linguistic material, it was established that in the absence of direct and irrefutable evidence, the advocate uses suggestive tactics and appropriate suggestive language means by which he first tries to influence the jurors’ emotions, and then their consciousness. The linguistic means used to express cognitive biases are highlighted. The following cognitive biases have been identified: the authority bias effect, the confirmation bias, Dr. Fox effect, the anchor effect and the Ellsberg paradox effect. Certain semantic groups expressing these cognitive biases are identified.Conclusions. It is concluded that the use of the highlighted cognitive biases, expressed through certain linguistic means, helped the defense lawyer, who argued that he had no direct and convincing arguments, to question the arguments given by the prosecutor and to postpone the jury’s verdict. Thus, the above cognitive biases serve as suggestive means in the advocate discourse.The piece of research is prospective, as the cognitive biases found may be supplemented by cognitive biases inherent to the prosecutorial discourse.Key words: advocate court discourse, cognitive biases, suggestive means, semantic groups. Мета. Мета статті –встановити особливості використання когнітивних викривлень з точки зору їх впливу на реципієнтів в адвокатському судовому дискурсі. Висунуті завдання щодо уточнення термінологічного апарату, встановлення мовних засобів, які вербалізують когнітивні викривлення, їхній вплив на реципієнтів, сприяють досягненню окресленої мети дослідження.Методи дослідження. На етапі термінологічного обґрунтування основним методом став метод порівняння, тобто огляд досліджень вчених, які займаються цією проблемою; напрямків аналізу проблеми і т.д. На другому і третьому етапах використовувалися наступні методи: класифікація (виокремлення лінгвістичних засобів), узагальнення (узагальнення інформації), аргументація (для обґрунтування своєї позиції). Вибір підходів до аналізу був обумовлений сучасними науковими парадигмами: когнітивною лінгвістикою, прагматичною лінгвістикою, комунікативістикою, методами лексико-семантичного аналізу. Елементи когнітивного аналізу допомогли виявити залежність судового дискурсу від соціальних умов.Для проведення дослідження бувобраний певний автентичний мовний матеріал. Результати. На основі аналізу лінгвістичного матеріалу встановлено, що за відсутності прямих і незаперечних доказів адвокат застосовує сугестивну тактику і використовує відповідні сугестивні мовні засоби, за допомогою яких він намагається спочатку вплинути на емоції присяжних, а вже потім на їх свідомість. Виокремлені мовні засоби слугують для того, щоб виразити когнітивні викривлення. Когнітивні викривлення в адвокатському дискурсі спрямовані, по-перше, на створення позитивного ставлення при-сяжних до сприйняття підсудного і, по-друге, на створення негативного ставлення присяжних до сприйняття аргументів сторони звинувачення. Визначено такі когнітивні викривлення, як ефект авторитетної думки, зміщення підтвердження, ефект доктора Фокса, ефект якоря, ефект парадокса Елсберга. Встановлено певні семантичні групи, які виражають ці когнітивні викривлення.Висновки. Зроблено висновок, що використання виокремлених когнітивних викривлень, виражених за допомогою певних мовних засобів, допомагає адвокату, який стверджував, що у нього немає прямих і переконливих аргументів, поставити під сумнів аргументи, наведені прокурором, та відкласти прийняття рішення присяжними. Таким чином, зазначені когнітивні викривлення стали сугестивними засобами в адвокатському судовому дискурсі. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання отриманих результатів в курсі практики перекладу, юридичного письма, ораторського мистецтва.Зроблено припущення, що дослідження є перспективним, оскільки виявлені когнітивні викривлення можуть бути допо-внені з огляду на когнітивні викривлення в судовому дискурсі звинувачення.Ключові слова: адвокатський судовий дискурс, когнітивні викривлення, сугестивні засоби, семантичні групи.

Стаття присвячена особливостям реалізації відтворення комунікативного впливу під час перекладу масмедійних текстів. Тексти мас-медіа є невід’ємною частиною сьогодення, а мовний вплив на читача є головною метою таких видань. Зацікавленість лінгвістів у дослідженні вищезазначених текстів зумовлена тим, що лінгвістична теорія вийшла на рівень дискурсивності, а медіатекст є підкреслено дискурсивним. Сучасний підхід до поняття «масмедійний дискурс» визначає, що він являє собою основне джерело знань людей про світ і події, а глобальні зміни у масовій комунікації безпосередньо відбуваються за допомогою комунікативного впливу такого дискурсу, що впливає на умови життя, спосіб мислення і систему сприйняття інформації сучасного суспільства. У статті досліджено базові поняття мовного впливу, окреслено його функціональну спрямованість та розкрито питання про прагматичні чинники аналізу мовного впливу. Було виявлено, що об’єктом і одночасно учасником такої комунікації виступає читач або слухач, а успішна реалізація мети масмедійного дискурсу можлива лише у разі застосування певного ряду мовних засобів. У статті подано інформацію про способи досягнення перлокутивного ефекту на аудиторію під час відтворення прагматичного потенціалу тексту у мові перекладу, а також на прикладі конкретних ситуацій висвітлено алгоритм прагматичного аналізу (урахування певних лінгвокультурологічних особливостей аудиторії, на яку спрямований цей текст) та окреслено деякі комунікативні стратегії і тактики масмедійного дискурсу, виявлення яких сприяє створенню більш ефективного розуміння інтенцій автора. З огляду на те, що аналіз відтворення комунікативного впливу зазначеного дискурсу під час перекладу є дуже широким, у статті було запропоновано лише окремі шляхи реалізації цього питання, які відображають власний досвід автора та його власну думкую.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

The article is devoted to the analysis of communicative strategies and tactics of realization of pragmatic effect using humorous statements in English-language public political speech. Both verbal and non-verbal means of expressing humor are used to increase the impact on the audience. Expressive language means, in particular vocabulary aimed at humiliation and insult of the addressee, play an important role in the speech of politicians. Humor allows to manage the situation in political communication, creating a situation of misunderstanding, deliberately contributing to the wrong statement of the opponent, provoking an undesirable reaction of the audience. Communicative strategies in public speeches are common among political representatives when presenting their election campaign and delivering campaign speeches. This is due to the desire to influence society, the plans, values and consciousness of the audience, involving various techniques of manipulation. According to communicative situation speakers use certain type of strategies to achieve some goals in communication more efficient. Every strategy is realized in speech through communicative tactics, which implement various language techniques aimed to change opinions of the addressee about politicians. The most common strategy is aims to reduce the importance of a political opponent., embodying the implicit or explicit expression of a negative attitude towards the situation or person. Less common strategy used by politicians is focused on creating the opposite effect, when the manipulator gets the sympathy of the recipient through the creation of a positive image. The most expressive strategy is to give speeches vigor and spectacularness. Sarcasm is one of the means to express communicative tactic implicitly to achieve manipulative influence. The most effective tactics used by politicians are accusations, condemnation, insults, distancing, presentations, ‘friend or foe’ differentiations, appeal to emotions. The article includes detailed analysis of strategies and tactics that form the basis of pragmatic political speech in the examples of English public discourse.

Процес глобализације је логичан след интернационализације, узроковане дерегулацијом и либерализацијом, као и развојем информационих и комуникационих технологија. Водити изолационистичку политику данас је потпуно бесмислено. Зато је основни циљ сваке земље – укључити се у међународне трговинске токове и при томе задржати суверенитет и остварити одрживи развој, а то је једино могуће ако схватимо да нису све привредне делатности квалитативно исте као носиоци привредног развоја и да глобализација и слободна трговина могу створити аутоматску економску хармонију. Земље које се специјализују за извоз сировина доћи ће пре или касније до супротног ефекта од економије обима, наиме до опадајућих приноса. Одрживи развој данас представља неку врсту монопола на производњу напредних добара и услуга, у коме богате државе доживљавају једну експлозију продуктивности за другом. У првом делу рада анализирамо ефекте које су апстрактне теорије класичне либералне економије имале на сиромашне земље, као и неолибералну политику коју данас Светска банка, Међународни монетарни фонд и Светска трговинска организација примењују у земљама у развоју. У другом делу рада анализирамо примере земаља чији је економски просперитет резултат паметне и прагматичне мешавине тржишног подстрека и државног управљања. У трећем делу рада дајемо препоруке за нову развојну и трговинскуполитику Србије. У последњем делу рада указујемо на значај брендирања као фактра у извозној конкурентности предузећа.