Academic literature on the topic 'Прагматичне спрямування'

У статті акцентовано на семіотиці афоризму, здійснено опис індивідуально-авторських висловів Б. Д. Грінченка в контексті нових напрямів дослідження мовної царини – лінгвокультурологічного, прагмалінгвістичного, антропологічних засад лінгвостилістики. Висвітлено теоретичні питання й прикладні аспекти афористики в межах пареміологічної концепції, розширено відомості про основні підходи до лінгвістичної ідентифікації цих мовних одиниць. Узагальнено комплекс семантичних явищ, що лежать в основі структурного моделювання афоризмів, досліджено зв’язки між їхньою семантикою, стилістичними особливостями і прагматичним спрямуванням в ідіолекті Б. Д. Грінченка.

Стаття присвячена актуальним проблемам функціонування та перекладу неологізмів у медійних текстах сучасної англомовної преси. В ході дослідження дано визначення поняття «медіатекст». Охарактеризовані стилістичні особливості англомовних медійних текстів. Відзначено, що мова англомовних медійних текстів має певні особливості та спрямування на окремі категорії читачів. В ході аналізу англомовних медіа доведено пряму залежність між ступенем складності підібраних мовних засобів та соціокультурними специфічними рисами цільової аудиторії. Підкреслено, що переважну частину специфічної лексики в англомовних медіа складає суспільно-політична лексика. Перед політичними текстами стоїть завдання водночас і чітко передавати події світу політики, і не надто ускладнювати та перевантажувати повідомлення різноманітними термінами, які б заважали його розумінню. Відтак журналісти часто вдаються до вживання неологізмів. Розглянуто поняття неологізмів та їх типологію. Відзначено, що існують різні параметри визначення терміна “неологія”: процес створення нових лексичних одиниць будується відповідно до звичайних механізмів творчого процесу в розвитку мови; теоретичне і прикладне дослідження створення лексичних одиниць, способи утворення слів, критерії визнання, прийняття і поширення неологізмів, соціокультурні аспекти неології; систематично організована діяльність інститутів для обліку, створення, запису, поширення і впровадження неологізмів у чіткі рамки мовної політики; встановлення нових терміносистем і недавно створених галузей, що мають прогалини в термінології і вимагають її впровадження; лексикографічна система відносин зі словниками виходить з двох аспектів: використання словника як фільтруючого засобу з визнання неологізмів і аналіз їх обробки всередині словників. Розглянуто функційність неологізмів у медіатексті. Результати аналізу дають змогу зробити висновки, що неологізми досить поширені в газетних текстах, і це знаходить своє відображення в статтях різної тематики (економічної, ділової, розважальної, молодіжних газетах та ін.), створюючи в кожній із них свій стилістичний ефект. Відзначено, що передача неологізмів українською мовою здійснюється із залученням таких способів перекладу, як уподібнення, описовий переклад, калькування, транскрибування, транслітерація.

У статті визначено закономірності вибору дієслів і їх граматичних форм як своєрідних мовних сигналів-інструментів, які рекламісти застосовують, щоб здійснювати прогнозований вплив на реципієнта. У процесі дослідження застосовано такі методи: метод аналізу та синтезу – на етапі членування текстів соціальної реклами на окремі морфологічні одиниці та групування їх за певними ознаками; метод квантитативного аналізу – задля визначення частотності використання дієслів і їх граматичних форм в українському соціорекламному тексті; функційний метод – при з’ясуванні прагматичної ролі дієслів у рекламній комунікації соціального спрямування. Зроблено висновки, що в текстах соціальної реклами дієслово поряд з іменником посідає центральну позицію. Дієслова відіграють важливу роль у розкритті змісту рекламного тексту: сам набір дієслів формує значеннєву схему соціальної реклами, а наявність видо-часових форм вербалізує послідовність дій. У соціорекламних текстах частотними є дієслова в дійсному та наказовому способах, рідко використовують дієслова умовного способу через семантику умовності та невпевненості, що суперечить меті соціальної реклами – активно впливати на поведінку адресата. Щодо часових форм, то в рекламній комунікації переважно застосовують дієслова в теперішньому часі, менше – у майбутньому; майже не використовують дієслова в минулому часі, що зумовлено специфікою реклами як жанру – визначати поведінку реципієнта на сьогодні та програмувати на майбутнє. У межах одного рекламного тексту можуть уживати дієслова в одній граматичній формі (способу, часу, виду) або в різних, що залежить від комунікативного завдання висловлення: зокрема, застосування дієслів лише дійсного способу є засобом імпліцитного, м’якого впливу на реципієнта через аргументування, мовне моделювання бажаної або небажаної ситуації; використання дієслів лише наказового способу насичує текст семантикою безапеляційного спонукання до окреслених дій; поєднання дієслів дійсного та наказового способу в одному рекламному тексті створює ефект емоційного контрасту: інформування чи пояснення змінює категоричний наказ і сприяє транспозиції дієслів дійсного способу у сферу імператива та навпаки. Крім того, обсяг рекламного тексту теж впливає на вибір граматичних форм: що об’ємніший текст, то більше дієслів дійсного способу, менший – переважають дієслова наказового способу. Перспективи досліджень убачаємо в подальшому вивченні частин мови як знаків мовної свідомості – складників прагматичної ситуації в соціорекламній комунікації.

Стаття присвячена аналізу особливостей вербалізації інноваційних процесів, висвітлених у німецькомовних відеоповідомленнях, які характеризуються передачею інформації через поєднання вербального та невербального компонентів. Усі досліджені та проаналізовані відеоматеріали були опубліковані на сайтах Deutsche Welle та YouTube у період з 2015 по 2021 рр. Кількість німецькомовних відеоматеріалів інноваційного «спрямування» постійно збільшується у зв’язку з безперервним технологічним прогресом суспільства. Нині сучасні медіа відіграють головну роль у відображенні дійсності, вирізняються мовною неоднорідністю та строкатістю. Використання лексики різного ступеня фаховості сприяє формуванню певних уявлень та ідей, які транслюються реципієнтові у відеоповідомленнях. Медіатекст – це багаторівневий текст, який поєднує в собі різні семіотичні коди (зображення та слово). Відеоповідомлення є прикладом медіатексту, за допомогою якого суспільство інтегрується у світовий простір та який сприяє ефективній міжкультурній взаємодії. У статті розглядаються полікодовий текст та відеоповідомлення як приклад полікодового тексту. Передусім увага приділяється особливостям вербалізації інноваційних процесів у німецькомовних відеоматеріалах. Досліджені відеоповідомлення, в яких висвітлено тематику інноваційного розвитку, відрізняються своїм смисловим наповненням, однак проаналізований лексичний склад дає змогу зробити висновки про шляхи актуалізації засобів для відображення інноваційного процесу. Під час аналізу були враховані також прагматичні інтенції авторів медіатекстів та розробників інновацій, які полягають не лише на тому, щоб повідомити про нововведення, але й спонукати реципієнта до певних роздумів та дій. Для проведення дослідження використано описовий, статистичний, гіпотетико-дедуктивний, індуктивний методи. За допомогою описового методу проведено роботу з теоретичним матеріалом. Гіпотетико-дедуктивний метод слугував для зібрання фактичного матеріалу дослідження, індуктивний метод – для лінгвістичного аналізу. Розвідка має міждисциплінарний характер і сприяє формуванню уявлення про роль інновацій, обсяги інвестицій і пріоритетність напрямів досліджень.

Публікація присвячення питанню формуванню змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у процесі фахової підготовки філологів із додатковою спеціальністю «Історія». Зміст курсу розглядається з огляду на провідну функцію як основу для інтегрування змісту фахового навчання на фундаментальному й методологічному рівнях. У процесі розроблення курсу інтегрування ураховувався ступінь інтегрування предметний (у межах курсу); міжпредметний (у межах суголосних дисциплін, важливим чинником є врахування засвоєння категорійного апарату галузі в тісному взаємозв’язку з іншою (Лінгвістика й Історія); ролі курсу в системі, взаємовплив курсів фахового спрямування (у змісті освітнього процесу). Міждисциплінарна взаємодія у процесі підготовки майбутніх філологів забезпечує ефективність у формуванні компетентностей, необхідних для розширення уявлення про лінгвокультурологію, яка визначає взаємозв’язок і взаємодію культури й мови у їх функціонування й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у їх єдності мовного й культурного змісту. Обґрунтовано змістові блоки у структурі курсу «Лінгвокультурологія»: Лінгвокультурологія як наука і навчальна дисципліна. Дискурсивно-прагматичні характеристики лінгвокультурних універсалій. Історико-культурні дескриптори лінгвокультурологічного дискурсу. Категорійно-понятійний апарат у змісті інтегративного курсу подається відповідно до теми. Зміст виокремлених тем (1.1. Онтологія лінгвокультурології. Взаємозв’язки лінгвокультурології з іншими галузями знання. 1.2. Ціннісно-комунікативна природа лінгвокультурології. Поняття лінгвокультуреми в інформаційно-семіотичному полі культури. 1.3. Мовна картина світу. Мовно-культурна особистість. 2.1. Моделі світу як історичний тип культури і когнітивно-культурний сценарій діяльності особистості. Вербалізація моделей світу в українській та інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 2.2. Поняття про фонові знання. Функційний і світоглядний складники безеквівалентної й еквівалентної лексики як механізм вираження етнокультурної специфіки. Концепт та його репрезентація в різних видах мистецтва. 2.3. Пареміологічна репрезентація етномовної свідомості в українській й інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 3.1. Лінгвокультурема в ґенезі української культури: традиції і трансформації. 3.2. Релігійні й культурно-рефлексійні детермінанти культури. Толерантність й емпатія як дескриптори сучасної моделі міжкультурної комунікації.) описано з урахуванням принципів науковості, наступності і послідовності.

Основними цілями цього дослідження є аналіз сорока чотирьох виконавчих розпоряджень Дональда Трампа, підписаних у 2019 р., з погляду структури та функцій інституційних документів в американському політичному дискурсі, в яких ми можемо визначити ефективні та домінуючі принципи директив президента США, які видаються під час здійснення повноважень президента у виконавчій владі уряду. Найбільш вичерпна категоризація президентських документів була знайдена в архіві юридичної бібліотеки Джейкоба Бернса, оскільки кожен тип документів виділяється як окрема одиниця: виконавчі угоди, повідомлення для Конгресу, заяви про адміністративну політику, розпорядження, прокламації, звернення, постанови, плани реорганізації, директиви, промови, підписання заяв, листів, звітів президентських комісій і меморандумів. Принципи дискурс- аналізу та структурний і прагматичний підходи до вивчення політичних текстів використовуються для відображення архітектоніки виконавчих розпоряджень та їхнього прагматичного спрямування для надання вказівок різним відомствам виконавчої гілки влади США, з одного боку, та інтерпретації різних політик для ширшої аудиторії. Результати дослідження свідчать про те, що в розпорядженнях виконавчих органів є обов’язкові розділи (дата їх виходу, назва, вступ, розділи з метою та політикою, розділи основного тексту, розділ загальних положень, підпис президента, вказівка «Білий дім», ще одне посилання на дату та код), хоча можливі незначні варіації, які вказують на відповідальні органи, способи створення або функції новостворених комісій, припинення та скасування раніше виданих розпоряджень. Виконавчі розпорядження виконують різні функції. Зазвичай вони спрямовані на керівництво урядом та агенціями США. Дослідження показує, що вони не зачіпають інтересів приватних осіб. Хоча виконавчі розпорядження адресовані федеральному уряду, вони можуть регулювати широкий спектр дискусійних питань, що становлять суспільний інтерес, такі як імплементація міжнародних договорів, державні закупівлі, доступ до державної інформації, питання війни та миру, санкції для торгівлі з окремими країнами або конституційні основи американського суспільства.

У статті розглянуто проблему відтворення прагматичних аспектів перекладу німецьких текстів аграрної тематики українською мовою. Дослідження проведено на матеріалі аграрного дискурсу. Висвітлено підходи вітчизняних і зарубіжних науковців до розуміння прагматики у перекладі. Точність передачі вихідної інформації визначено як найбільш важливий результат здійснення перекладу під кутом зору прагматики. Розкрито особливості застосування трансформацій з метою дотримання комунікативного спрямування тексту і вирішення прагматичних проблем його перекладу.