Journal articles on the topic 'Право на честь'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Право на честь.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Право на честь.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Кожура, Л. О. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ НОРМЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ У НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 108–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).444.
Full textAbstract:
У роботі розкрито систему міжнародних актів, які визначають права та свободи дітей. Запропоновано пра-ва дітей, що визначені в Конвенції про права дитини, поділити так: 1) соціальні права: право на життя та здоровий розвиток дитини (ст. 6); право на реєстрацію зразу ж після народження й із моменту народження має право на ім’я й набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7); право дитина не роз-лучалася з батьками всупереч їхньому бажанню (ст. 9); 2) право на захист: право на захист від незаконно-го переміщення й неповернення дітей із-за кордону (ст. 11); право на захист дитини від усіх форм фізично-го та психологічного насильства, образи чи зловживань (ст. 19); 3) політичні права: право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, при-чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю (ст. 12); право вільно вислов-лювати свої думки (ст. 13); 4) особисті права: право на особисте й сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність; право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16); 5) економічні права: право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку (ст. 32).
Акцентовано увагу, що невирішеним та актуаль-ним залишається питання захисту прав і свобод дітей у деліктному процесі, що потребує особливої уваги та негайного вирішення, а також захисту їхніх прав і сво-бод у міжнародному праві.
2
Гуйван, П. Д. "Цивілізаційні засади свободи слова та правомірність її обмеження." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2404.
Full textAbstract:
Стаття присвячена науковому дослідженню актуального питання щодо організації в демократичному суспільстві належного регулювання права кожної особи на вільне вираження своїх переконань і поглядів. У роботі обстоюється теза, що право людини на висловлення своїх думок і переконань є елементом інформаційної свободи як визначального й основоположного принципу демократії, гуманності і справедливості. Водночас право на висловлювання, як і інші громадянські свободи, не може бути безмежним. Коли воно перешкоджає здійсненню чи загрожує іншим правам особи, як-от честь, гідність, ділова репутація конкретної людини, цілком логічно, що можуть застосовуватися певні державні обмежуючі регулятори. У статті проаналізовані питання виваженості заходів втручання у право на самовираження з боку влади, зіставлення цих заходів з обов'язками та відповідальністю держави у сфері необхідності здійснення позитивних учинків для гарантування вільної реалізації інформаційного права. Підкреслюється, що втручання має бути необхідним у демократичному суспільстві. Це визначальна передумова його відповідності європейським цивілізаційним принципам. За позицією Європейського суду з прав людини поняття «необхідний» означає наявність нагальної суспільної потреби в реагуванні державних органів. Із критерієм суспільної необхідності тісно пов'язаний чинник «обов'язку і відповідальності». На конкретних прикладах із рішень Європейського суду з прав людини показані правові підходи міжнародної правозастосовної інституції до визначення пропорційності владного впливу - основного елемента принципу необхідності втручання у право вільно виражати свою думку. З урахуванням проведеного дослідження в роботі зроблено принципові висновки. Право на вільне висловлювання особистих думок і позицій може бути обмежене лише тоді, коли воно посягає на інші основоположні свободи людини, засади функціонування держави та суспільства. Але в кожному разі застосування державного втручання треба чітко встановити необхідний баланс з урахуванням законності обмежень, їхньої спрямованості на досягнення легітимної мети, необхідність і припустимість у демократичному суспільстві.
3
Харитонов, Євген Олегович, and Олена Іванівна Харитонова. "ПРИВАТНЕ ПРАВО: ЦІННІСНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУ." Часопис цивілістики, no. 33 (December 5, 2019): 6–11. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i33.71.
Full textAbstract:
У статті розглядається вплив суспільних цінностей на формування концепту приватного права. На підґрунті розуміння цінностей як імперативів, норм та ідеалів для людської думки, людської дії й соціально-історичної творчості стверджується, що «римське право» мало основою такі ціннісні категорії, як «справедливість», «добра совість», «добра воля», «громадська честь», «доблесть», «порядність». Доводиться, що уявлення римського суспільства про справедливість, добро та зло, інші цінності сформовані під впливом етичних положень давньогрецької філософії, сприйнятих потім римською ментальністю.
4
Романів, Христина Богданівна. "БІОСОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ ЯК ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА НА ЖИТТЯ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.8.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в новому погляді на поняття «право на життя» через філософ- сько-правовий підхід, який передбачає визнання життя та невід’ємні від нього здоров’я, честь та гідність найвищими соціальними цінностями. Це означає, що надання переваг іншим цін- ностям не допускається. Внаслідок аналізу значного наукового матеріалу вдалося встановити такі ознаки права на життя: воно є невід’ємним, невідчужуваним і непорушним, а отже, при- роднім правом; право на життя характеризується рівністю (загальністю) та універсальністю; є фундаментальним та абсолютним правом; немайновий, особистісний характер права на жит- тя, неможливість поновлення та неможливість правонаступництва; передбачає тісний зв’язок з людиною як носієм цього права; об’єктом правової охорони права на життя є життя як єдність буття у трьох його формах: фізіологічній, соціологічній та внутрішній (духовній). Розкриття основних ознак права на життя допомогло нам установити, що людину як носія цього права необхідно розглядати як біосоціальну істоту, яка володіє здатністю жити не лише як біологічний вид, але і як соціальний. Відповідно, людина включає поняття «особистість» й «індивід», де поняттю особистості відповідають соціальна і духовна сторони людського буття, а поняттю «індивід» – біологічна, природна сторона. Враховуючи це, характеристика людини має виходити з її біологічних ознак з акцентом на соціальну, культурну, духовно-моральну сто- рону. Людина – це біосоціальна істота, яка володіє такими тільки їй притаманними ознаками, як: свідомість, свобода, творчість, мислення, мова тощо та поєднує в собі фізичний, соціаль- ний, духовний та моральний аспекти. Тому об’єктом правової охорони права на життя є життя як єдність трьох форм буття: фізіологічного, соціологічного та духовного.
5
Амелічева, Л. П. "ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ПРАЦІВНИКАНА ДІЛОВУ РЕПУТАЦІЮ В УМОВАХ КРИЗИ ГІДНОЇ ПРАЦІ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 52–57. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).394.
Full textAbstract:
У статті уточнено зміст понять «ділова репутація», «право працівника на ділову репутацію» в умовах кри-зи гідної праці, виявлено деякі проблеми забезпечення реалізації зазначеного права за чинним законодавством про працю, розроблені пропозиції щодо його вдоскона-лення.
Автором обґрунтовано, що право на ділову репута-цію працівника є його особистим немайновим трудовим правом, яке як складова гідної праці потребує сьогодні більшої поваги насамперед від роботодавця, а також са-мого працівника, трудового колективу та суспільства. Визначаючи пріоритети Програми гідної праці МОП для України на 2020–2024 роки, запропоновано звер-нути увагу на підсилення вказаного компоненту гідної праці з боку як державних органів влади, так і учасни-ків соціального діалогу. У статті уточнено визначення ділової репутації як особистісної моральної цінності трудового життя працівника, що включає в себе такі складники: 1) професійно-ділові якості, професійну майстерність та активність працівника; 2) його естетич-ні й гуманістичні якості (порядність, чесність, відпові-дальність, законослухняність) та 3) усвідомлену оцінку про зазначену власну цінність. Виявлено деякі пробле-ми забезпечення реалізації права працівника на ділову репутацію: (1) в чинному КЗпП України законодавцем не вживається поняття «ділова репутація працівника», відсутні його визначення й критерії оцінки; 2) у Про-грамі гідної праці МОП для України на 2016–2019 роки не встановлювався пріоритет для національної політи-ки – підвищення престижності особистості працівника, поваги до його ділової репутації тощо).
Проведена автором характеристика трьох право-мочностей суб’єктивного права на ділову репутацію працівника дозволяє більш чітко сприяти розумінню сутності цього права. З метою підвищення рівня забез-печення реалізації права працівника на ділову репута-цію натепер необхідно розробити проєкт наказу Мініс-терства соціальної політики України про затвердження Методичних рекомендацій щодо включення до колек-тивних договорів та угод положень, що забезпечують право на честь, гідність і ділову репутацію працівника.
6
БОЙКО, ІРИНА. "Доктринальні ідеї та цілі адміністративного права." Право України, no. 2019/05 (2019): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-013.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано питання впливу правової доктрини на розвиток адміністративного права. Констатовано, що ідеї, теоретичні конструкції, уявлення про напрями розвитку суспільства і держави, зароджені в доктрині права, становлять собою підґрунтя для формування правил поведінки, які об’єктивуються у законодавчі норми. Особливо залежним від ідеологічних парадигм вважається адмі ністративне право. На сучасному етапі становлення громадянського сус пільства й державотворення відбувається пошук оптимальної моделі правового регулювання відносин між приватною особою та державою у сфері публічного адміністрування. Підґрунтям для розвитку адміністративно-правової доктрини слугують конституційні норми, найбільш значущу роль серед яких відіграють положення про те, що Україна є правовою державою, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю, а також що орга ни державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Концепція “людиноцентризму”, породжена Конституцією України і підтримана абсолютною більшістю адміністративістів, стала осно вою, до якої тяжіють наукові розвідки у сфері адміністративного права. Вона сформувала уявлення про адміністративне право як таке, що спрямоване на реалізацію та захист конституційних прав і свобод людини та громадянина. “Людиноцентризм” проявився у впровадженні в інструментарій адміністративно-правової науки категорії “суб’єктивних публічних прав”, що відіграє принципову роль для підтвердження можливості приватної особи за власної ініціативи вступати у відносини з публічною адміністрацією та вимагати від останньої поведінки, спрямованої на задоволення потреб такої особи. Зазначено, що суб’єктивні публічні права являють собою умови реалізації основних прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України. Важливого для адміністративного права значення набуває ідея адміністративної процедури, сутність якої полягає в установленні обов’язків суб’єктів влади приймати рішення щодо приватних осіб за уніфікованими правилами, серед яких визначальне місце займають: гарантування права особи бути вислуханою при розгляді її справи; забезпечення права брати участь в адміністративній процедурі особисто або через представника; зазначення засобів правового захисту; необхідність мотивувати рішення, прийняте не на користь приватної особи; доступ особи до інформації про її справу. Констатовано, що адміністративне право також має своїм призначенням вироблення правового механізму для задоволення публічного інтересу. Шляхами його забезпечення визначено, по-перше, діяльність суб’єктів публічного адміністрування, спрямовану на виконання законів щодо організації та функціонування певних інституцій, у яких об’єктивуються потреби різних осіб – громадян, об’єднань, держави. До таких сфер життєдіяльності належать: охорона здоров’я, освіта, національна безпека, оборона, публічний порядок тощо. По-друге, способом забезпечення публічного інтересу названо можливість представників влади обмежувати права і свободи приватних осіб із мотивів потреб демократичного суспільства, як-то: належного визнання та поваги прав і свобод інших, справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту.
7
Заболотна, М. "Ембріон – суб’єкт чи об’єкт репродуктивних правовідносин?" Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 225–34. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2103.
Full textAbstract:
Науково-технічний прогрес вно-сить певні зміни у кожну сферу життя. Численні суперечності при-зводять до різного тлумачення та застосування новітніх технологій. У цій статті звертаємо увагу на основоположне, святе та неосяжне для людського розуму – нове життя. Конституція України у ст. 3 закріплює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недо-торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Право на життя посідає основне місце серед усіх природних і невід’ємних прав людини, тому важливо вирішити питання про те, з якого моменту охороняється життя конкретної фізичної особи. Адже законодавством не визна-чено етап розвитку, з якого люд-ський ембріон перебуває під захи-стом прав і наділяється правом на життя.
Через відсутність законодавчого закріплення статусу ембріона вини-кає низка біоетичних (етико-пра-вових) проблем, а саме питання про те, наскільки правомірно вико-ристовувати людські ембріони для комерційних, науково-дослідних та терапевтичних цілей. Наведено утилітаристський, віталістський, комплементарний підходи до вирі-шення цих біоетичних проблем.
Наукова стаття присвячена дослідженню правового статусу ембріона людини. Обґрунтовується позиція, згідно з якою людські емб-ріони належать до особливих суб’єк-тів репродуктивних правовідносин. Аналізується міжнародне та націо-нальне законодавство у сфері регу-лювання ембріонального розвитку ще ненародженої дитини.
У статті розглянуто проти-лежні наукові підходи до правового статусу ембріона: як об’єкта чи суб’єкта репродуктивних правовід-носин. Наведено перелік прав, якими володіє ембріон.
Проаналізовано підходи та кон-цепції щодо визначення початку життя людини, зокрема ембріональну, натусіальну та концепцію формування нервової системи.
За даними останніх наукових медико-біологічних досліджень, емб-ріон в онтологічному сенсі є унікаль-ною живою людською істотою, права на життя і здоров’я якої повинні бути належним чином захищені дер-жавою, щоб уникнути споживаць-кого ставлення до «ще ненародженої дитини» та сформувати моральне та гуманне ставлення до людського емб-ріона у сучасному суспільстві.
8
Лабазанов, И. Л., and Л. У. Курбанова. "ОБЫЧНОЕ ПРАВО (АДАТЫ) КАК СОЦИОКУЛЬТУРНЫЙ ФЕНОМЕН И ВОЗМОЖНОСТИ ЕГО ИСПОЛЬЗОВАНИЯ В СОЦИАЛЬНОЙ РАБОТЕ." Итоговая научно-практическая конференция профессорско-преподавательского состава, посвященная году науки и технологии, no. 1 (March 19, 2021): 434–37. http://dx.doi.org/10.36684/36-2021-1-434-437.
Full textAbstract:
В статье дается обзор социокультурного феномена, т.е. обычного права – «адата», которое действует с древнейших времен и в современности среди чеченского общества. Также рассматривается его использование в социальной работе в форме нравственно-этических ценностей чеченского народа, таких как «бехк (вина)», «эхь (стыд)», «сий (честь)», «оьздингалла (культура)», «г1иллакх (этикет)», «собар (терпение)», проявляющихся перед своим народом и основывающихся на моральных нормах поведения в обществе.
9
Білоус, Т. "Цивільно-правовий режим охорони права на таємницю про стан здоров’я." Юридичний вісник, no. 4 (October 30, 2020): 85–91. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1975.
Full textAbstract:
У даній статті досліджено цивільно-правовий режим охорони права на таємницю про стан свого здоров'я. Встановлено, що людина, її життя, здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальної цінністю. Особисте немайнове благо розуміється як комплекс якісних та кількісних медичних показників про плотський, психічний і соціальний стан людини. Проаналізовано, що з терміном «медична таємниця» тісно переплітається термін «лікарська таємниця». Досліджено, що зміст права фізичної особи на таємницю про стан свого здоров'я становить можливість цієї особи самостійно визначати коло осіб, яким вона захоче надати таку інформацію. Стверджується, що реалізація права на медичну таємницю закріплюється важливою гарантією поширення на нього особливого правового режиму. Визначається, що права особи на таємницю про стан свого здоров'я є можливістю самостійно, на власний розсуд визначати коло осіб, які можуть отримати таку інформацію, а також вимагати не розголошувати її від тих осіб, що отримали її під час виконання своїх робочих обов'язків. Встановлено, що, забезпечуючи дане право, законодавець закріпив і обов'язок інших осіб утримуватись від втручання в особисте життя людини, що пов'язане з її здоров'ям. Зазначається, що медичну таємницю можна розглядати у двох варіантах: лікарська таємниця і хворий та лікарська таємниця і треті особи. Акцентується увага на тому, що збереження медичної таємниці не може бути абсолютним, адже якщо збереження таємниці шкодить суспільству або оточуючим хворого, то лікар повинен порушити таємницю. У даній роботі підкреслено, що сучасне вітчизняне та міжнародне законодавство забороняє поширення інформації, що порушує права людини та передбачає випадки правомірного розголошення медичної таємниці. Наголошується, що відступ від нерозголошення лікарської таємниці можливий у випадках, коли хвороба може призвести до важливих наслідків у родині, створити загрозу для оточуючих чи суспільства.
10
Вовк, П. "Правова держава: вітчизняні наукові підходи до змісту поняття." Юридичний вісник, no. 1 (July 29, 2020): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1531.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в тому, щоб на основі філософії права, теорії права, норм законодавства узагальнити вітчизняні наукові підходи до змісту поняття «правова держава». У статті проаналізовано вітчизняні наукові підходи до змісту поняття «правова держава». Установлено відсутність єдиного наукового змісту щодо наповнення цієї категорії, прогресуючу модернізацію цього поняття вітчизняними вченими, що всебічно розширюють сутність правової держави, ураховуючи загальновідомі основи правової держави. Визначено правову державу як управлінсько-правову форму організації та діяльності публічних органів влади й суспільства, цінністю якої є людина, її життя, здоров'я, честь, гідність недоторканність та інші права і свободи, що забезпечуються через взаємопов'язану діяльність усіх гілок влади на засадах верховенства права. Наголошено, що сучасний зміст поняття «правова держава» повинен включати не лише чинні засади функціонування органів влади, а й прогресивні напрями розвитку суспільних відносин зі справедливим, правовим і гуманним суспільним ладом у державі. З'ясовано, що в конструкції сучасної правової держави має бути відображено таке: а) сучасна концепція правової держави може бути лише системою принципів (ознак), інститутів, що висловлюють демократичну ідею народного суверенітету; б) суверенітет народу означає, що лише народ - єдине джерело всієї влади; лише він має невідчужуване право визначати та змінювати форми державно-правового життя. З'ясовано, що Україна лише формальними ознаками характеризується принципом поділу влади, юридичною захищеністю особи, повсюдним виконанням законів і підзаконних нормативних актів. Тому можна говорити лише про певні загальні риси правової держави в умовах сучасної України, адже не завжди реальне становище українських громадян відповідає тому, що затверджено законами та підзакон-ними актами. Зроблено висновок, що вітчизняні наукові підходи до змісту поняття «правова держава» об'єднує відсутність єдиного змісту щодо наповнення цієї категорії, прогресуюча модернізація цього поняття вітчизняними вченими, що всебічно розширюють сутність правової держави, ураховуючи загальновідомі основи правової держави.
11
Kholodenko, Yury, and Margarita Margolf. "ЗАЩИТА ЧЕСТИ, ДОСТОИНСТВА И ДЕЛОВОЙ РЕПУТАЦИИ ПО АМЕРИКАНСКОМУ ПРАВУ." Legal Linguistics, no. 5 (16) (December 15, 2016): 72–79. http://dx.doi.org/10.14258/leglin(2016)507.
Full textAbstract:
В статье приведено обоснование необходимости дальнейшего реформирования института защиты деловой репутации. Актуальность темы защиты деловой репутации обусловлена рядом факторов. Во-первых, это постоянно меняющаяся практика. Так Верховный суд РФ в Обзоре судебной практики за первый квартал 2017 года указал, что для возмещения репутационного ущерба необходимо доказывать деликатный состав. Во-вторых, российскому институту диффамационного права присущи следующие проблемы, обозначенные Европейским судом по правам человека: законы о диффамации терпят неудачу при попытке придать достаточный вес праву на свободу слова; даже если содержание этих законов являются удовлетворительными, практика их применения часто не в состоянии уделить должное внимание праву на свободу выражения мнения; государственные чиновники и другие лица иногда злоупотребляют этими законами; судебная система не всегда следует прецедентному праву Европейского суда по правам человека, касающийся свободы выражения мнений и информации; средства массовой информации не всегда несут ответственность. В отношении Российской Федерации Европейский суд в ряде дел отмечал, что отечественные суды вообще не устанавливали границы между правом на свободу слова и деловую репутацию. Наиболее разработанным на сегодняшний день считается американский институт защиты от диффамации. Многие положения, разработанные американской юрисдикцией восприняты Европейским судом. Все вышеизложенное, а также значимость тех конституционных прав, о которых идет речь, подтверждает необходимость тщательного изучения зарубежного опыта, а также внесения корректировок в существующие нормы и судебную практику.
12
Sambor, M. A. "Мирність як обов’язкова ознака права на свободу зібрань." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 42–47. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.04.
Full textAbstract:
Метою даною статті є дослідження змісту поняття «мирність», його складових, як обов’язкової ознаки права на свободу мирних зібрань.
Наукова новизна. У статті окреслено лінгвістичне, юридичне, літературне розуміння поняття «мир», «мирність», що забезпечує всебічне, об’єктивне розуміння даного поняття та якісне використання даних понять у правовій науці. У вітчизняній юридичній науці відсутні наукові дослідження ознак права на свободу мирних зібрань, а саме ключової ознаки – мирності, що породжує прогалину теоретичної науки, яка позначається на практиці застосування норм позитивного права. Як наслідок, проведено теоретико-методологічне дослідження поняття «мирності», що усуває наявну прогалину у праві. Адже для громадянського суспільства та демократичної держави надзвичайно актуальним є підтримання миру та безпеки під час проведення мирних зібрань.
Висновки. Мирність, як ознака права на свободу мирних зібрань має включати в себе мирну мету, повагу до людини, її честі та гідності, прав, свобод та інтересів, повагу до суспільного устрою, конституційного ладу, дотримання принципів верховенства права і законності, відсутність зброї, військового однострою, відсутність засобів приховування індивідуальності (маски), відсутність закликів до насильства, повалення влади у неконституційний спосіб. Озвучені нами ознаки є ключовими, що впливають на стан законності і правопорядку у суспільстві, а також на забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина, як організатора та учасника таких зібрань, так і сторонніх осіб, які не мають жодного відношення до такого зібрання, у тому числі й тих, котрі не розділяють поглядів організаторів та учасників мирних зібрань, які реалізують своє право на мирні зібрання. Мирність, як ознака, гарантує можливість досягнення компромісу шляхом взаємних поступок суб’єктів здійснення права на мирні зібрання та прибічників інших поглядів.
13
Манжосова, Олена Вікторівна. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПОВАГУ ДО ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ." Часопис цивілістики, no. 32 (December 5, 2019): 81–85. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i32.24.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання забезпечення таких особистих немайнових прав фізичних осіб, як право на повагу до честі та гідності, яке порушується в процесі користування онлайновими соціальними мережами. В статті висловлюється думка, що порушує визначені права не тільки недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та містить в собі неправдиві дані, але й інформація, що ображає та ганьбить особу. Отже, проблеми захисту особи від образ, які виникають в процесі здійснення інтернет-спілкування, потребують подальшого теоре-тичного обґрунтування та удосконалення чинного законодавства.
14
Кравчук, В. "Громадянські (особисті) права суддів як елемент їх конституційної правосуб’єктності." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 39–44. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/8.
Full textAbstract:
У статті досліджено права і свободи суддів, які втілюють сутність і зміст правового зв'язку судді з судами. Права суддів пропонується розглядати як вид і міру їх можливої або дозволеної поведінки, встановлені нормами права для реалізації їх функцій і завдань та забезпечуються державою. Автор вважає дискусійною позицію про те, що права суддів виникають виключно з моменту призначення на посаду судді. Деякі права (наприклад, право на повагу до гідності або право на результати творчої та інтелектуальної діяльності) належать громадянину і до призначення його на посаду судді, і після припинення суддівської діяльності. Однак після призначення на посаду судді вищевказані права набувають нового змісту і забезпечуються дещо іншими засобами державного примусу. У зв'язку з цим права суддів можна розділити на загальні і спеціальні. До загальних відносяться ті права, які належать судді як людині і громадянину, але після вступу у відповідний правовий статус змінюють зміст, порядок реалізації та забезпечення. До спеціальних належать права, які в науковій літературі прийнято називати посадовими, тобто пов'язані зі здійсненням правосуддя. Такі права виникають з моменту набуття особою правового статусу судді (з моменту складення присяги). Зазначені права можуть бути статусними (право на відставку, право на участь у суддівському самоврядуванні, право на повагу професійної честі та гідності тощо) та функціональними (право на витребування доказів, право на окрему думку тощо).
15
Романова, А. Є., П. В. Чернявський, and І. О. Соколова. "Відповідальність за наклеп (дифамацію) в Україні та країнах світу." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 145–52. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3219.
Full textAbstract:
Проблема дифамації, її нормативного оформлення, доведення й боротьби з нею у вітчизняному й зарубіжному науковому дискурсі була і є актуальною для розгляду.
Метою статті є дослідження відповідальності за наклеп і дифамацію станом на сьогодні в різних країнах світу та нашій із вами Батьківщині. Також у статті зроблено спробу дослідити питання дифамації в контексті можливості запровадження цього інституту в Україні на основі аналізу розвитку закордонних тенденцій цієї галузі права.
Незважаючи на те, що законодавчо термін «дифамація» в Україні не закріплений, останнім часом це явище дедалі частіше трапляється в українському суспільстві та становить загрозу демократичному ладу. Зважаючи на підвищену увагу до теми поваги репутації та збереження позивного іміджу публічних осіб серед населення, вважаємо за доцільне розглянути таку правову категорію, як «дифамація».
Дифамація – це міжнародний правовий термін, який закріплено в законодавстві багатьох країн світу та який використовується як узагальнюючий щодо різних видів порушень особистих немайнових прав на захист честі, гідності, репутації й доброго імені.
У багатьох країнах дифамація підлягає переслідуванню як в цивільному, так і в кримінальному порядку. Специфіка такого переслідування витікає з відмінностей між цивільним і кримінальним правом у розвинених правових системах світу. Поняття «законодавство про дифамацію» зазвичай включає в себе всі закони, які захищають репутацію і честь громадян. Такі закони оперують широким спектром понять, а саме: приниження гідності, наклеп, образа й та інше.
У зв’язку з наведеним актуальним є визначення сутності дифамації, відповідальності за неї, відшукання балансу між свободою слова та захистом репутації громадян.
16
Біліченко, В. В. "Міжнародні стандарти щодо захисту ключових прав та свобод людини в діяльності правоохоронних органів України." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 30–35. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.678.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано основні міжнародні стандарти дотримання прав людини. Визначено основні історичні моменти формування системи прав людини та громадянина. У цій статті подано можливі варіанти покращення та модернізації законодавства на прикладі міжнародного досвіду. Визначено механізм утворення та забезпечення міжнародно-правових стандартів. Окреслено ключові права людини, висвітлюються питання, пов'язані із дотриманням міжнародно-правових стандартів прав людини в діяльності правоохоронних органів. Сформовано загальні рекомендації для модернізації правоохоронної системи України та покращення нормативно-правової бази у цій сфері. У цій роботі висвітлено основні міжнародні договори, якими регулюється діяльність Національної поліції: основні положення меморандуму про співпрацю, що на практиці повинен забезпечити дотримання прав людини стосовно затриманих правоохоронними органами громадян, гарантує право на захист. У цьому документі визначено напрями діяльності, котрі повинні попередити вчинення порушень відповідно до строків повідомлення про затримання, також інформування затриманих щодо їхніх прав та обов'язків, їхнього процесуального статусу. Документ спрямований на збалансування сил превентивного та силового блоку, що на поточний момент вимагає негайного втручання з боку законодавчих та виконавчих органів влади. Така нормотворча діяльність стане каталізатором у модернізації стратегії захисту прав та свобод людей, честі та гідності, захисту інтересів суспільства і держави. Обов'язок забезпечення реалізації вищеперелічених засад правової демократичної держави частково покладено на правоохоронну систему, центральним органом якої є Національна поліція України. У цій роботі проаналізовано значне місце міжнародних стандартів у модернізації правоохоронної системи, основна функція якої полягає у забезпеченні захисту основоположних прав та свобод людини та громадянина. Таке міжнародне партнерство дасть змогу підвищити рівень готовності працівника поліції до виконання професійних завдань та обов'язків або набуття ними нових, необхідних у роботі навичок.
17
Шевченко, Н. "Законодавчі новації в захисті прав людини правоохоронними органами України." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 212–17. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1604.
Full textAbstract:
Сучасне вітчизняне суспільство докорінно відрізняється від суспільства попередніх епох, оскільки основною цінністю визнає саме людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність й інші права, свободи й законні інтереси невладних фізичних і юридичних осіб. З метою забезпечення зазначених чеснот об'єктивно функціонує публічний апарат, вершиною якого з погляду ефективності діяльності є правоохоронні органи, що мають здійснювати захист громадян від найбільш значних видів небезпеки. Правоохоронна діяльність держави є провідною гарантією забезпечення принципу верховенства права та здійснюється через систему правоохоронних органів, на які безпосередньо покладено функції забезпечення прав і свобод людини й громадянина від найбільших видів небезпеки, охорони громадського порядку; запобігання скоєнню злочинів; виявлення, розкриття та припинення правопорушень; надання адміністративних послуг. Серед проблем, які вирішує народ України, однією з найгостріших є проблема здійснення прав людини та громадянина. Для того щоб в повному обсязі реалізувати права, свободи й обов'язки людини й громадянина, потрібно їх знати й уміти їх захищати. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції). Органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень й у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Європейська інтеграція України зобов'язує нашу державу забезпечити ефективне функціонування інститутів, які гарантуватимуть верховенство права, додержання прав і свобод людини і громадянина, їхній ефективний захист. Одним із таких завдань є утворення МВС України як цивільного органу європейського зразка.
18
Манжосова, Олена Вікторівна, and Ілона Борисівна Факас. "ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ КОРИСТУВАЧІВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ: ПРОБЛЕМИ ДОКАЗУВАННЯ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 109–19. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу реалізації особистих немайнових прав користувачів соціальних мереж та проблемам доказування під час судового захисту таких прав. Визначені основні інформаційні загрози та порушення особистих немайнових прав у процесі користування соціальними мережами. Проаналізовано такі дії користувачів соціальних мереж як кіберзалякування чи кібер-булінг, спрямовані на завдання шкоди психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, образи чи приниження. Досліджено чинні нормативно-правові акти України, які розкривають поняття булінгу та встановлюють юридичну відповідальність за нього. Проаналізовано ознаки булінгу та характерні для нього види поведінки.
Досліджено досвід країн Європейського Союзу та США щодо поняття булінгу, визначення особистих немайнових права особи, на які він посягає та встановлення відповідальності за нього. З’ясовано, що в цих країнах наявне досить розгалужене законодавство в сфері захисту від кібербулінгу.
Окреслено проблеми ідентифікації кібербулінгу через відсутність часових і просторових обмежень. Визначено предмет та критерії доказування, а також коло можливих доказів у справах про факти цькування в соціальних мережах. Розкрито поняття такого засобу доказування як електронні докази та порядок їх оформлення. Наголошено на необхідності відображення на електронних доказах дати, часу та місця їх створення.
Особливу увагу приділено дослідженню електронних доказів в судових процесах, а також проблемам доказування під час судового захисту особистих немайнових прав користувачів соціальних мереж.
Проаналізовано судову практику в справах про захист особистих немайнових прав користувачів соціальних мереж, зокрема честі, гідності від кібербулінгу.
Наголошено на необхідності доопрацювання чинних процесуальних кодексів, зокрема внесення до них чітких правил оперування цифровими даними, а також запровадження кримінальної відповідальності за кібербулінг.
19
Даніліна, М. І. "Конституційні основи становлення соціальної держави." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1825.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З'ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави.
Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
З'ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб'єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.
20
ШЕВЕЛА, ВОЛОДИМИР. "Проблема диспозитивності національно-правового регулювання відносин у сфері імунізації населення в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод." Право України, no. 2021/03 (2021): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-03-091.
Full textAbstract:
Більшість сучасних правових держав гарантують на конституційному рівні визнання людини, її життя, здоров’я, честі та гідності найвищою суспільною цінністю. Однак те, що сприймається за нормальних умов буття, як аксіома, константа, може зазнати істотного впливу та тиску під час кризи. Сьогодні гострим є питання боротьби із пандемією COVID-19, складовою якого, зокрема, є закріплення державою обов’язку вакцинації. Проте, як відомо, в суспільстві існують різні погляди навіть на добровільну вакцинацію, і остання викликає інколи панічні настрої серед людей. Наслідком цього може стати відрахування з дитячого садка або школи – як реакція держави на таку поведінки індивіда. Зрозуміло, що далі відбуваються протистояння із державними інституціями у судових тяганинах. Як зрозуміло, з огляду на це постає запитання: чи є допустимим, із погляду фундаментальних принципів функціонування правового суспільства, зокрема принципів справедливості та верховенства права, обмеження певних прав цієї категорії індивідів? Чи можна визнати у цьому випадку примат суспільного інтересу над приватним? Чи не становитиме це непропорційне втручання в особистісну автономію (personal autonomy)? Метою статті є спроба з’ясувати співвідношення приватного інтересу та суспільного, визначити критерії пропорційності можливого обмеження прав індивідів, зокрема гарантованих ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), у контексті відносин у сфері імунізації населення крізь призму практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Як показують результати дослідження, ЄСПЛ визнає, що неможливо дати вичерпне визначення поняттю “приватне життя”, гарантованому ст. 8 Конвенції.Проте однозначно ця категорія не обмежується “внутрішнім колом”, у якому людина може жити власним особистим життям, і повністю виключати з нього контакти із зовнішнім світом. У низці рішень наголошується на фундаментальному значенні принципів поваги до людської гідності, справедливості, пропорційності, верховенства права особливо в сфері втручання в особистісну автономію людини. Першим рішенням ЄСПЛ щодо дитячої вакцинації є рішення у справі Vavřička and others v. the Czech Republic, в якому він чітко постановив: вимога до тих, хто може бути вакцинований без небезпечних ризиків для здоров’я, зробити щеплення пропорційним. Видається очевидним, і відповідає здоровому глузду, що безпека життя і здоров’я суспільства загалом має надважливе значення для держави, тому реалізація окремих прав окремими індивідами може бути обмежена як пропорційна відповідь на відмову від виконання встановленого законом обов’язку.
21
БЄЛОВА, ЮЛІЯ. "Система спеціальних цивільно-правових способів захисту права на персональні дані." Право України, no. 1/2019 (2019): 314. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-314.
Full textAbstract:
Сучасний розвиток інформаційних технологій зумовив те, що такі інформаційні об’єкти, як персональні дані, дедалі частіше стають об’єктом протиправних посягань та, відповідно, потребують правового захисту, насамперед цивільно-правового, з урахуванням його превентивно-присікального та відновлювально-компенсаційного спрямування. Метою статті є визначення системи спеціальних цивільно-правових способів захисту права на персональні дані. Визначено, що система спеціальних цивільно-правових способів захисту права на персональні дані включає в себе: 1) звернення до володільця та (або) розпорядника персональних даних (неюрисдикційна форма) з вмотивованою вимогою (із запереченням проти обробки персональних даних; про зміну персональних даних; про знищення персональних даних; про припинення будь-яких інших порушень законодавства про захист персональних даних; 2) оскарження до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини діяльності володільця, розпорядника, третіх осіб щодо обробки персональних даних (рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних; рішення про відмову в задоволенні вмотивованої вимоги суб’єкта персональних даних щодо заперечення проти обробки персональних даних, а також їх зміни та (або) знищення; будь-якого іншого рішення, дії чи бездіяльності, якими порушується законодавство про захист персональних даних; 3) звернення до суду з позовом (зобов’язати володільця та (або) розпорядника персональних даних надати доступ до персональних даних; зобов’язати володільця та (або) розпорядника персональних даних припинити обробку персональних даних, змінити персональні дані, знищити персональні дані; щодо застосування інших цивільно-правових способів для захисту своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв’язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи.
22
Дєточка, А. Ю. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРАВООХОРОННОГО ХАРАКТЕРУ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.15.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що правоохоронна функція, як напрям діяльності держави, спрямовано на вирішення основних завдань, пов’язаних із забезпеченням охорони конституційного ладу, прав та свобод громадян, законності та правопорядку, що проголошується Конституцією України. Тож для нормального функціонування держави, повноцінного ви- конання нею своїх завдань та реалізації основних прав і свобод людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, створюють- ся державні органи, які є складовими механізму держави. Сутність будь-я- кого об’єкта, суб’єкта чи явища визначається у процесі встановлення мети та завдання його створення та діяльності. Саме вони є тією основою, що забезпечує аналіз своєрідних ознак певного явища, його взаємодію з інши- ми категоріями та місце в системі понять. Цінність категорій «мета та завдання» проявляється як у характеристиці реальних дій суб’єктів пра- вового регулювання, так і при з’ясуванні залежності між нормами права, правовідносинами, юридичними актами у певному соціальному контексті. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, окреслено коло завдань державної служби правоохоронно- го характеру. Наголошено, що ті завдання, які ставляться перед службами правоохоронного характеру залежать від сучасних реалій, цілей та пріори- тетів, які ставить перед собою держава, серед яких можна виділити по- треби та інтересів суспільства, його економічних можливостей, професіо- налізму державних службовців і структур та ін. Визначено, що до головних завдань правоохоронної системи взагалі слід віднести такі: охорона кон- ституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності держави; забезпечення та охорона прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави в цілому від протиправних посягань; боротьба та протидія злочинності, застосовуючи при цьому заходи з виявлення, попе- редження та припинення здійснення злочинів; сприяння вдосконаленню всієї системи права України, як національного законодавства, так і в галузі діяльності державної служби правоохоронного характеру (діяльність яких спрямована на виконання функції держави (зокрема правоохоронну).
23
Дмитренко, О. "Захист честі й гідності проти права на свободу слова: конституційна рівновага." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Журналістика, Вип. 9 (2001): 39–42.
Find full text
24
Таймагамбетов, Жакен, and Садакатцу Кунитаке. "60 лет со дня ОТКРЫТИЯ МНОГОСЛОЙНОЙ ПАЛЕОЛИТИЧЕСКОЙ СТОЯНКИ им. Ч. ВАЛИХАНОВА." Kazakhstan Archeology, no. 3 (September 16, 2019): 62–71. http://dx.doi.org/10.52967/akz2019.3.5.62.71.
Full textAbstract:
В этом году исполнилось 60 лет со дня открытия Хасаном Алпысбаевичем Алпысбаевым палеолитической стоянки им. Ч. Валиханова. Справедливости ради следует сказать, что вначале исследователь назвал памятник «Палеолитическая стоянка Карасу» по названию близлежащего села, а впоследствии переименовал его в честь ученого-просветителя Ч.Ч. Валиханова. Палеолитическая стоянка им. Ч. Валиханова находится в 143 км к северу от г. Шымкент, на правом берегу третьей надпойменной террасы р. Арыстанды (Байдибекбийский р-н, Туркестанская обл.). Предварительное исследование, проведенное Х.А. Алпысбаевым, позволило установить, что памятник содержит пять культурных слоев, залегающих in situ. Слои располагаются на разных уровнях от современной дневной поверхности и разделяются стерильными прослойками разной мощности.
25
Гальона, І. І. "ПОЧАТОК ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 351–60. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.39.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність в Україні. Реалізація норми Конституції України - головна ціль державної політики національної безпеки. Побудова демократичної правової системи України в першу чергу передбачає реформування чинного законодавства, яке б реально гарантувало недоторканість прав, свобод та законних інтересів суспільства і громадянина від протиправних посягань. Реалізація цих завдань правоохоронними органами, які зобов’язані застосовувати наявні сили, засоби та проводити ефективні заходи протидії торгівля людьми. Ефективність застосування таких заходів багато в чому залежить від професійних знань і навичок слідчих та оперативних працівників, які проводять оперативно – розшукові заходи та залучаються до проведення негласних слідчих (розшукових) заходів, особливо тих, що вчиняються членами організованих груп та злочинних організацій під час досудового розслідування проступків та кримінальних злочинів. У той же час, підвищенню ефективності діяльності правоохоронних органів у протидії торгівлі людьми вимагає у першу чергу суттєвого вдосконалення правових норм, в першу чергу, кримінального та кримінально процесуального права, спрямованого на удосконалення превентивних заходів поліції та розслідування та превентивної відповідальності за вчинення цих злочинів. Метою дослідження є теоретична розробка та впровадження ефективних форм проведення слідчих дій на початковому етапі розслідування фактів торгівлі людьми. Зроблено висновок, що початок досудового розслідування чітко регламентований нормами Кримінального процесуального кодексу а також нормативними актами Міністерства внутрішніх справ та офісом Генерального прокурора України. Під час дослідження досудового розслідування торгівлі людьми вдалося не тільки виявити недоліки пов’язані з початковим етапом розслідування торгівлі людьми але й запропонувати методику їх розслідування. Крім того, цей етап проведення першочергових заходів тісно пов›язаний із спеціалізацією розслідування цих злочинів, що підтверджено матеріалами дослідження.
26
Коміссаров, А. С. "ВИДИ І СПОСОБИ ПРИМУШУВАННЯ (ПРИМУСУ) В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ." Juridical science, no. 2(104) (July 14, 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.04.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що Конституція України в ст. 3 проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. На виконання такого положення в КК України передбачено кримінальну відповідальність за діяння, пов’язані з примушуванням. Примушування – кримінальне правопорушення, що вчиняється в різних сферах та посягає на різні суспільні відносини, а особливо на свободу і особисту недоторканність особи. Свобода діяти на власний розсуд, за своїм бажанням, обирати вид діяльності становить саме основне благо особи, яке повинне охоронятися державою на основі закону, але сьогодні в Україні значна кількість насильницьких кримінальних правопорушень вчинюються шляхом примушування. У статті досліджується існуючі способи та види примусу згідно з КК України. Встановлено, що у кримінальному законі (стаття 40 КК України) є дві підстави класифікації примушування (примусу): за способом – фізичний та психічний; за характером – непереборний та переборний. Законодавець в кримінальному законі виділяє три різновиди примушування (примусу): непереборний фізичний примус (ч. 1 ст. 40 КК України), переборний фізичний примус і переборний психічний примус (ч. 2 ст. 40 КК України). Поділ примушування (примусу) на непереборний та переборний є дуже умовним. Непереборний примус означає відсутність вольового акту. Однак про примус можна вести мову лише там, де діяльність людини опосередкована його психікою. Аргументується, що основним і єдиним способом примушування (примусу) в кримінальному праві виступає фізичне або психічне насильство. Причому саме насильство може бути направлено не тільки проти особи, яку примушують, і близьких їй осіб, але і на інші зовнішні об’єкти. Разом з тим, не всі форми прояву насильства (фізичного, психічного) можна віднести до способів примушування. Насильство, як єдиний спосіб примушування, повинне відповідати трьом умовам: 1) воно не повинне бути елементом мотивації, самоціллю злочину; 2) насильство як спосіб примушування повинне бути очевидним для потерпілого і усвідомлюватися ним; 3) насильство повинне підкріплювати (супроводжувати) протиправну вимогу. Зроблено висновок, що на сьогодні в науковій літературі існує розробка окремих питань примушування як елементу системи обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння, а також деякі роботи, присвячені кваліфікації фізичного і психічного насильства. Проте не дивлячись на наукову цінність цих робіт, в них переважає вузький дослідницький підхід до примушування, який, як правило, зводиться до розгляду основного способу фізичного примушування - фізичного насильства.
27
Майны, Шенне Борисовна. "Семейный обряд <em>хылбык дой</em> городских тувинцев." New Research of Tuva, no. 4 (December 5, 2021): 76–88. http://dx.doi.org/10.25178/nit.2021.4.6.
Full textAbstract:
В статье приводится полное описание одного из тувинских детских обрядов хылбык дой ‘обряд первой стрижки’, который был проведен в 2018 г. в г. Кызыле в честь 3-летия ребенка. На обряд, который проводился как праздник, собрались представители двух родовых групп тувинцев — со стороны отца (кара-сал) и матери (хомушку). Особенностями данного обряда являются его проведение в городских условиях (с заказом столов в кафе), с новациями (в организации и подарках) и заимствованиями из западной культуры (разрезание торта в финале, детское шоу и пр.).
Автор показала отличие основной сути современного обряда от традиционного, изложенного в многочисленной этнографической литературе. Раньше обряд символизировал переход ребенка из возраста младенца в детство и приобретение им прав человека, в том числе на признание родственниками, получение им личного имущества. Современная форма скорее выступает как совместное мероприятие для поддержания этнической идентичности и родственных связей, для материального обеспечения семьи, развлечения детей.
28
Гуйван, П. "Щодо неприпустимості свавільного обмеження права особи на самовираження." Юридичний вісник, no. 2 (August 25, 2020): 122–28. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1713.
Full textAbstract:
Дану наукову працю присвячено дослідженню актуальної проблематики стосовно юридичного унормування порядку здійснення одного з основоположних прав людини - на вільне вираження своїх поглядів і думок. У цьому контексті проаналізовано основні міжнародно-правові акти, що визначають концептуальні засади політики в галузі регулювання діяльності мас-медіа та державних інституцій у даній сфері. У роботі наголошується, що законодавство та практика правозасто-сування мусять звертати пильну увагу на принципи, що характеризують «демократичне суспільство», й у цьому свобода самовираження є однією з найважливіших основ такого суспільства, однією з основних умов її прогресу та розвитку кожної людини. Поняттям «свободи преси» охоплюється не лише вільний вибір суб'єктом змісту, а й способу, форми та технічних засобів самовираження. При цьому наголошується, що журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Тож за позицією Європейського суду погляди, висловлені в сильних образах чи з перебільшенням, також користуються захистом, особливо у разі обговорення суспільно важливих питань. Але, виходячи з необхідності забезпечення дотримання пропорційності втручання, під час розгляду подібних справ обов'язково необхідно здійснювати розмежування фактів та оціночних суджень.
Водночас користування вказаними правами накладає особливі обов'язки й особливу відповідальність, обсяг яких залежить від положення особи, що здійснює свободу вираження поглядів, та від технічного засобу, що використовується. Підкреслюється, що для мас-медіа та журналістів обов'язки зводяться до правдивого і неупередженого висвітлення матеріалів, уникаючи порушення прав особи на приват-ність, особливо щодо недоторканості її честі та репутації. Поширення повідомлень має базуватися на принципі достовірності, що забезпечується відповідними засобами перевірки й доказів, а також ґрунтуватися на неупередженості подання, опису й розповіді. Постулюється, що свобода слова не є абсолютною, вона може бути обмежена. Але подібні обмеження повинні бути встановлені законом, переслідувати правомірну мету та бути необхідними і пропорційними переслідуваній меті.
29
Андрусяк, Г. "Суть суспільно небезпечного посягання в контексті підстави необхідної оборони." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/17.
Full textAbstract:
У статті обґрунтована правильність визначення підстави необхідної оборони як суспільно небезпечного посягання. Визначено семантику поняття «підстава», адже цей термін є багатозначним. . Підставою необхідної оборони є вчинення суспільно небезпечного посягання. Слід схвалити використання законодавцем саме такого терміна, а не «напад» чи «злочинне посягання». Не можна погодитись і з використанням поняття «напад» для характеристики підстави необхідної оборони. Напад зажди містить елемент насильства. Проте суспільно небезпечне посягання може здійснюватися з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Згідно з буквальним тлумаченням закону підставою необхідної оборони є посягання, що становить суспільну небезпеку і не обов’язково є злочинним. Злочинність діяння означає наявність всіх ознак складу злочину – вчинення суб’єктом злочину передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Згідно з висновками автора при необхідній обороні посягання повинно бути спрямовано на державні, громадські інтереси, а також політичні, трудові та майнові права громадян, особу, її честь і гідність, щоб посягання и можна було кваліфікувати як суспільно небезпечне. Підставою необхідної оборони може бути і таке суспільно небезпечне посягання, яке не утворює нападу. Оскільки в законі йдеться про запобігання або припинення спроби особи вчинити дію, яке створює суспільну небезпеку, очевидно, мається на увазі певна активність особистості. У законі не вказано, що посягання повинно бути пов'язане з насильством, воно повинно бути суспільно небезпечним. Проаналізована наукова дискусія про можливість необхідної оборони проти посягання у формі бездіяльності. Серед всіх обставин, що виключають злочинність діяння, тільки необхідна оборона - це реакція на суспільно небезпечне посягання, яке можливо і в активній, і в пасивній формі. На думку автора, немає підстави для права на необхідну оборону при суспільно небезпечній бездіяльності.
30
Бібленко, В. "Проблемні питання визначення родового об’єкту злочинів проти життя та здоров’я особи." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 146–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.956.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню поняття життя та здоров’я людини як об’єкту злочину. Здійснено огляд сучасних проблем конструювання даного об’єкту кримінально-правової охорони. Дається авторське розуміння життя та здоров’я як родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ІІ КК України. Законодавец ніколи не користувався і не користується при перерахуванні у відповідних статтях Кримінальних кодексів об’єктів кримінально-правової охорони терміном «суспільні відносини». Для того щоб усунути виникле протиріччя між описом об’єкта в законі як певних соціальних цінностей та концепції про розгляд його як суспільних відносин, деякі вчені пропонують виділяти матеріальне та формальне визначення об’єкта. Суспільні відносини стають об’єктом кримінально-правової охорони відтоді, коли кримінальне право, яке покликано охороняти саме ці суспільні відносини, набуває чинності, тобто вони здобувають таку якість із того моменту, коли кримі- нальний закон взяв їх під свою охорону. Родовим об’єктом для злочинів розділу ІІ Особливої частини Кримі- нального кодексу України є життя і здоров’я людини. При аналізі родового об’єкту злочинів проти життя суттєве значення має значення має з’ясування співвідношення поняття «особа» і «людина». Поняття «людина» у нормах КК України означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК України охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров’я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість – у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Відповідний розділ Кримінального Кодексу для уникнення розбіжностей слід було назвати «Злочини проти життя і здоров’я людини».
31
Шумовецька, Світлана. "ВИМОГИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ ЩОДО РІВНЯ І ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ОФІЦЕРА-ПРИКОРДОННИКА." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 389–401. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.160.
Full textAbstract:
У статті розкрито вимоги до професійної культури офіцера-прикордонника, викладені в окремих нормативно-правових документів, зокрема Законі України «Про державний кордон України», Кодексі поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належить здійснення управління кордонами, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, Статуті Державної прикордонної служби з охорони державного кордону України, Стратегії розвитку Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на період до 2021 року, Відомчих стандартах культури прикордонної служби.
З’ясовано, що відповідно до вимог нормативно-правових документів, професійна культура представника прикордонного відомства ґрунтується на його готовності самовіддано служити Українському народові, зобов’язанні діяти в інтересах держави та відстоювати національні інтереси, професійному, сумлінному виконанні службових обов’язків згідно з Конституцією України, дотриманні принципів соціальної справедливості, визнанні пріоритету прав людини і громадянина. Вона передбачає здатність діяти соціально відповідально та свідомо на засадах патріотизму і державності, оперативно приймати обґрунтовані рішення щодо управління діяльністю прикордонного підрозділу в службовій та соціально-побутовій сферах, організації інформаційного забезпечення виконання оперативно-службових завдань, дотримання вимог Кодексу доброчесної поведінки та професійної етики, Відомчих стандартів прикордонної служби, постійну працю над підвищенням свого професійного рівня.
Особливі вимоги висуваються щодо дотримання прикордонником законності: визначено, що у своїй діяльності офіцер-прикордонники повинен дотримуватись принципів соціальної справедливості, визнавати пріоритет прав людини і громадянина. Свідченням високої професійної культури визначено також точне та своєчасне виконання покладених на офіцера-прикордонника професійних обов’язків з управління прикордонним підрозділом. Значну увагу документи приділяють також такій складовій професійної культури офіцера-прикордонника, як умінню взаємодіяти. Визначено, що офіцер-прикордонник повинен уміти обґрунтовувати та роз’яснювати прийняті ним рішення, забезпечити доброзичливе ставлення до населення, поважати честь та гідність інших людей.
32
Бјелица, Слободан. "ШТАМПА О ЕКОНОМСКОМ ПОЛОЖАЈУ ВОЈВОДИНЕ КРАЈЕМ 60-ТИХ И ПОЧЕТКОМ 70-ТИХ ГОДИНА ДВАДЕСЕТОГ ВЕКА." Годишњак Филозофског факултета у Новом Саду 40, no. 2 (December 10, 2015): 297. http://dx.doi.org/10.19090/gff.2015.2.297-311.
Full textAbstract:
Период од 1967. до 1974. године у Социјалистичкој федеративној републици Југославији обележила је уставна реформа, која је преко три сета амандмана довела до усвајања савезног, републичких и покрајинских устава 1974. године. Овакав развој омогућен је након Брионског пленума 1966. године и учвршћивања политичке позиције снага које су се залагале за принцип „деетатизације“. Уставним променама које су у то време спроведене Војводина је, осим готово потпуне еманципације од ре- публичког руководства, добила могућност и да снажније утиче на одлуке савезних органа. Максимално користећи новостечена права (укључујући и могућност стављања вета), војвођанско руководство је интензивно партиципирало у креирању економске политике, сукобљавајући се често са отпорима републичке, али и савезне власти. Уп- орно залагање „војвођанских либерала“ за побољшање економског положаја покрајине, пре свега на плану аграра, обележило је крај шездесетих и почетак седамдесетих го- дина прошлог века.
33
Ваньчик, Ю. А. "ПРОФЕСІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ІЗ РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ ГРОМАДЯН." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 60–63. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.49.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано ключові правила спілкування поліцейського з різними категоріями громадян. Сформульовано основні положення, на яких повинна грунтуватись поведінка спілкування поліцейського під час виконання службових обов'язків. У відносинах із громадянами поліцейський повинен неухильно дотримуватися принципу гуманізму, який виявляється у: ввічливості і доброзичливості; відкритості, готовності надати допомогу, чуйності, делікатності, коректності та толерантності.
Адже відповідно до Конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а забезпечення прав і свобод людини є обов'язком поліцейських, які безпосередньо втілюють ці конституційні положення в життя.
Ефективна комунікація, її досконале володіння повним спектром засобів професійного спілкування як із громадянами, так і у службовій діяльності є необхідною умовою виконання Національною поліцією України поставлених перед нею завдань із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Комунікація поліції з населенням вимагає здійснення різноманітних підходів, використання відповідних засобів для встановлення та розвитку контакту. Формування комунікативної культури працівників поліції повинно розглядатися в поліцейських структурах як важливе завдання в межах розвитку їхньої професійної культури, адже їхній рівень комунікації безпосередньо залежить від правової культури, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів та якостей. Існує необхідність підвищення якості роботи із працівниками поліції, виховання у працівників шанобливого ставлення до закону, норм моралі, підвищення рівня службової етики, гострого та принципового реагування на прояви грубощів.
Чітке дотримання правил етикету спілкування є важливою умовою високої культури поведінки поліцейських як під час виконання службових обов'язків, так і в позаслужбових відносинах.
34
Білоскурська, О. В. "Форми реалізації конституційного обов"язку додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей." Адвокат, no. 1 (100) (2009): 20–23.
Find full text
35
Копан, О., А. Вознюк, and Д. Тичина. "Організаційно-правові засади використання поліцією України зарубіжного досвіду кримінологічної теорії розбитих вікон." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 4 (April 12, 2022): 35–50. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.4.03.
Full textAbstract:
У статті розкрито багатогранність, складність системи заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини й громадянина, честі та гідності особи, через призму положень теорії розбитих вікон як окремого напряму спеціально-кримінологічного запобігання злочинності.
Розкрито істотні ознаки теорії розбитих вікон, до яких віднесено мету, принципи, суб’єкти, об’єкт запобіжного впливу, а також заходи у формі здійснення владою міста, поліцією спільно із громадськістю, соціальними службами і агенціями підтримки (матеріальної, фізичної, психологічної) груп ризику (осіб, які мають судимість; наркоманів; вихідців із неблагополучних сімей тощо) та благоустрою міста, ліквідації пустирів, прибирання територій.
Доведена доступність і зрозумілість такої теорії, здатність принести корисні результати як для соціуму, так і кожного громадянина.
Акцентовано увагу на організаційних формах взаємодії поліції і громадськості. Розглянуто поняття, ґенезу та міжнародний досвід застосування кримінологічної теорії розбитих вікон, висвітлені питання форм взаємодії поліції з громадськістю у запобіганні кримінальним правопорушенням та вирішенні інших проблем громади тощо.
36
Костова, Полина, Мария Стаевска, Пенка Переновска, and Гергана Петрова. "Кожна мастоцитоза в детска възраст: клиничен случай и литературен обзор." Редки болести и лекарства сираци 12, no. 2 (August 24, 2021): 8–14. http://dx.doi.org/10.36865/2021.v12i2.139.
Full textAbstract:
Мастоцитозата (М) представлява хетерогенно заболяване, характеризиращо се с повишено натрупване и клонална пролиферация на мастоцити в кожата и/или различни органи. Най-общо М се класифицира в две категории: кожна мастоцитоза (СМ) и системна мастоцитоза (SМ). При деца CM е най-честата форма, но лезиите се различават според клиничната форма. Представяме клиничен случай на момче на 1 година и 4 месеца, при което на 4-месечна възраст, след тежка алергична реакция е поставена диагноза солитарен мастоцитом, потвърдена от биопсия на кожата. Мастоцитомът е забелязан от родителите 4 дни след раждането. Пациентът има повишени нива на хистамин и серумна триптаза. Генетичният маркер KIT D816V в кръвта е отрицателен.
Децата често страдат от симптоми, свързани с отделянето на медиатори от мастоцитите. Могат да се появят и тежки реакции на свръхчувствителност, най-вече при пациенти с обширни кожни лезии и образуване на мехури. Оценката на педиатричния пациент с CM обикновено включва лабораторни изследвания (серумна триптаза), кожна биопсия и обстоен клиничен преглед. Определящо е също така да се прави разлика между СМ и други заболявания с кожно засягане. Лечението на CM в детска възраст се основава главно на стриктно избягване на тригерите. Наличните лекарства са перорални Н1 и/или Н2 антихистамини, перорален натриев кромогликат, фотохимиотерапия (перорална метоксипсораленова терапия и комбиниране на псорален с ултравиолетови А лъчи), мощни дермокортикоиди, калциневринови инхибитори и обучение на пациентите и техните семейства за приложение на адреналинови автоинжектори при тежки анафилактични реакции. При децата прогнозата за CM е добра и в повечето случаи кожните лезии регресират спонтанно около пубертета. Хетерогенните симптоми на различните подварианти на мастоцитозата изискват мултидисциплинарно сътрудничество и цялостна грижа.
37
Hristova Shomova, Iskra. "Притчи Соломонови във Втория берамски бревиар." Slovo, no. 71 (December 31, 2020): 27–26. http://dx.doi.org/10.31745/s.71.2.
Full textAbstract:
В статията са разгледани две четива от Притчи Соломонови (1,1–9 и 3,13– 20), поместени във Втория берамски бревиар, в съпоставка с три глаголически и три кирилски средновековни източника: Първи Връбнички бревиар от ХІІ-ХІІІ в., Хървоев мисал от началото на ХV в., Чешка глаголическа библия от 1416 г., Григоровичев паримейник от ХІІ в., ръкопис от РНБ F .І.461 от ХІV в., Острожка библия от 1591 г. От сравнението се вижда, че между гръцкия и латинския текст на тези четива има разлики както на синтактично, така и на лексикално равнище. В първото четиво двата хърватски бревиара най-често следват синтаксиса на латинския текст, като запазват лексиката от ранния (Кирило-Методиев) превод от гръцки. Във второто четиво между двата хърватски бревиара има повече и по-значителни разлики. Първият връбнички бревиар сдържа стария превод от гръцки почти без промени и съвпада с кирилските източници, а във Втория берамски бревиар и Хървоевия мисал текстът съответства на латинския синтактично и по дължина, но в повечето случаи се пази старата Кирило-Методиева лексика. Прави впечатление голямата текстова близост между двата хърватски паметника (Втория берамски бревиар и Хървоевия мисал). Трите кирилски текста съвпадат почти напълно и очевидно възхождат към един и същ древен превод (Кирило-Методиевия). Чешкият превод следва латинския текст, като в него се използват редица типично чешки лексеми ( opatrnost , robat , zprava , počatek , bazen , blazеn , nahrdlek , nalezenie , prodlenie , pravica , levica, cesta , pokoine).
38
Karpchuk, Nataliia. "ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА ТА ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЯК НАПРЯМ ДІЯЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ДЛЯ СПРИЯННЯ МІЖНАРОДНОМУ МИРУ Й БЕЗПЕЦІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 13–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-13-22.
Full textAbstract:
Гуманітарна допомога й цивільний захист належать до напрямів зовнішньополітичної діяльності Європейського Союзу. Допомога спрямовується через 200+ міжнародних і місцевих партнерських організацій та агентств і підтримується тисячами європейських волонтерів. Це робить ЄС одним із найпотужніших донорів гуманітарної допомоги у світі. На міжнародній арені Союз підтримує й пропагує свої цінності та інтереси й сприяє миру, безпеці, сталому розвитку і взаємній повазі між народами. Збереження життя, запобігання та полегшення людських страждань, збереження честі й гідності населення, яке постраждало від стихійних лих та техногенних криз, – місія Генерального директорату Європейської комісії з питань цивільного захисту й операцій із гуманітарної допомоги. Уся діяльність ЄС та країн-членів у сфері надання гуманітарної допомоги здійснюється відповідно до норм міжнародного гуманітарного права і його базових принципів: гуманності, нейтральності, неупередженості та незалежності. Операції з надання допомоги ЄС керуються такими додатковими принципами: координації, узгодженості й взаємодоповнюваності між задіяними учасниками; якості, ефективності та підзвітності; різноманітності партнерських відносин. Низка нормативно-правових документів регулює гуманітарну діяльність ЄС щодо збереження життя людей під час надзвичайних ситуацій, подолання їхніх негайних негативних наслідків; надання необхідної допомоги постраждалим від довготривалих криз, особливо там, де уряди виявляються неспроможними допомогти; боротьби з наслідками переселення населення; забезпечення готовності до ризиків стихійних лих і використання відповідного швидкого раннього попередження й системи втручання тощо. Із 1992 р. ЄС надавав допомогу потерпілим після численних катастроф по всьому світу, зокрема жертвам війни в Югославії, геноциду в Руанді, громадянської війни в Судані; постраждалим від стихійних лих у Тихоокеанському регіоні, Західній Африці, на Балканах тощо. Сьогодні Україна також є реципієнтом гуманітарної допомоги ЄС .
39
Нестор, В. Р. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ." Знання європейського права, no. 3 (February 2, 2021): 12–15. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.90.
Full textAbstract:
У статті запропоновано вважати, що методологія кожного дослідження - і конституційно-правові та муніципально-правові дослідження не є винятком - являє собою сукупність низки підходів, які своєю чергою зумовлюють ті методи, які застосовуються для визначення явищ, об'єктів, що аналізує вчений з метою досягнення обґрунтованого та достовірного результату. Варто підкреслити, що вибрані дослідником методологічні підходи та методи є важливими на кожному етапі наукової роботи, починаючи з формулювання мети дослідження та завдань, вирішити які необхідно для досягнення поставленої мети. А отже, саме тому підрозділи наукових праць, присвячені питанням методології, розміщуються на початку цих праць. Слід погодитись зі справедливістю таких традицій, що склались у науковій літературі.
Антропоцентричний підхід притаманний будь-якому сучасному конституційно-правовому дослідженню, і дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві не є винятком. Сучасне конституційнеправоконцентруєтьсянавкололюдини-їїжиття,здоров'я,честі,гідності,їїприроднихтаіншихправ.
Важливим для дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві є системний підхід. Міське самоврядування являє собою систему, адже воно здійснюється не одним, а кількома органами публічної влади, посадовими особами.
Застосування синергетичного підходу до дослідження міського самоврядування в Україні та у Сполученому Королівстві обґрунтоване такими чинниками. По-перше, це міждисциплінарність нашого дослідження. Досліджуючи міське самоврядування у вибраних країнах, неможливо не звертатися до питань його історичної ґенези (історія держави і права зокрема та історичні науки загалом), до питань особливості міських населених пунктів (економічні науки, географічні науки), інших. По-друге, як уже зазначалось у обґрунтуванні застосування системного підходу, органи міського самоврядування являють собою елементи відповідних систем - міського самоврядування, місцевого самоврядування, органів публічної влади тощо.
Резюмовано, що для дослідження за вибраною темою найбільш важливими стали такі методологічні підходи, як: аксіологічний, антропологічний, діалектичний, системний, синергетичний, телеологічний.
40
Akimova, Margarita K., Elena I. Gorbacheva, and Svetlana V. Persiyantseva. "Проявления интеллектуальной дифференциации в уровне и структуре гражданской идентичности студентов столичного и провинциального вузов." Российский психологический журнал 15, no. 1 (August 29, 2018): 24–45. http://dx.doi.org/10.21702/rpj.2018.1.2.
Full textAbstract:
Введение. Представлен сравнительный анализ показателей интеллектуального развития и гражданской идентичности. Описана вариативность интеллектуального развития в соотношении с различными уровнями гражданской идентичности у студентов, обучающихся в разных социокультурных средовых условиях. Новизна исследования: получены новые данные – о взаимосвязи между уровнем принятия и спецификой иерархии личностных черт, характеризующих социальный капитал и уровнем и структурой интеллекта индивидов, различающихся социокультурными условиями.
Методы. В разделе описываются методики: 1) для диагностики уровня интеллекта «Тест умственного развития взрослых» (ТУРВ), разработанный на основе концепции социально-психологического норматива (СПН); 2) для изучения гражданской идентичности – проективная методика «Диагностика гражданской идентичности». Задания методики распределены по следующим шкалам:1) отношение к правам этнических меньшинств; 2) отношение к правам сексуальных меньшинств; 3) отношение к либеральным ценностям; 4) отношение к политическим правам; 5) отношение к правам обездоленных; 6) отношение к правам лиц с ограниченными возможностями; 7) отношение к России (данная шкала имеет отношение к патриотизму, характеризуя отношение граждан к государству, в котором они проживают, и его месту в мире).
Результаты. Доказано, что чем выше уровень интеллектуального развития, тем более рефлексивно-критическое отношение студентов к происходящим событиям в стране. Высокоинтеллектуальные студенты ценят личную ответственность и свободу, позитивно относятся к правам меньшинств, к правовым формам защиты чести и достоинства, стремятся формировать оценочную позицию в отношении к миру, используя разнообразную информацию, полученную из разных источников.
Обсуждение результатов. Делается вывод, что в условиях московского социума интеллект способствует позитивному отношению студентов к ценностям либерального характера и усиливает их причастность к демократическим преобразованиям в России. В провинциальном социуме с повышением уровня интеллектуального развития у студентов возрастает уровень признания прав национальных и этнических меньшинств.
41
Јанковић, Предраг. "МЕЂУНАРОДНОПРАВНА ЗАШТИТА ПРАВА ДЕТЕТА." DRUŠTVENE DEVIJACIJE 6, no. 1 (October 10, 2021). http://dx.doi.org/10.7251/zcmz0121362j.
Full textAbstract:
Гледајући по старосној структури људи, деца представљају најрањивију групу, физички слабију и психички незрелију од одраслих лица. Због тога су често објекат злоупотреба, физичких, психичких и правних. Деца су често предмет трговине људима, сексуалног искориштавања и злостављања, радног израбљивања, злоупотребљавања у ратне сврхе. Поред тога налазе се и у мигрантским групама. Све такве ситуације код деце која се у њима нађу изазивају трауме, нарушавање психичког и физичког здравља, интегритета и развоја, и на крају крајева често и смрт. Разумљиво је да то захтева изналажење решења којима би се спречавала и отклањала таква стања а то се само може постићи стварањем правног оквира кроз који се остварује заштита детета. Тај проблем је одавно препознат и на нивоу међународне заједнице. Међународно право људских права је до данас исходовало велики број уговора и других међународних правних аката, у којима и дете, потпуно оправдано, има посебно место. Из тих међународних правних аката проистичу правно обавезујуће норме којима се штите права, личност и интегритет детета као јединке друштва. У овом раду ће бити представљена достигнућа међународног права у стварању правног оквира за заштиту права детета.
42
Дамјановић, Јелена. "ЗНАЧАЈ ПРАВА ЖИГА ЗА РАЗВОЈ МЕЂУНАРОДНОГ ПОСЛОВНОГ ПРАВА." Srpska pravna misao 1, no. 48 (February 10, 2017). http://dx.doi.org/10.7251/spm1548285d.
Full textAbstract:
Право жига представља једно од права које чине корпус права индустријске својине. Разлог његовог издвајања у односу на остала права индустријске својине и посебног значаја, је због способности права жига да због своје основне функције, а то је дистинктивност заправо пружа јединствену економску добит за имаоца права жига. У модерној економији имати препознатљиву ознаку чини претпоставку унапријед обезбјеђене продаје робе како на домаћем тако и међународном нивоу. Као доказ томе је повећање закључења уговора о лиценци; те повећање броја судских спорова који за предмет имају повреду права жига. Због економске добити коју пружа имаоцу право жига је често предмет „подражавања жига“, неовлашћеног коришћења жига за означавање робе исте или сличне врсте; означавање фалсификоване робе заштићеним жи-гом... Другим ријечима правна пракса доказује да активно кориш-ћење и заштита права жига пропорционално утиче на развој правне теорије међународног пословног права.
43
Поповић, Игор. "НЕИЗВРШЕЊЕ СУДСКИХ ОДЛУКА ПРОТИВ ДРЖАВЕ: ПРАКСА ЕВРОПСКОГ СУДА ЗА ЉУДСКА ПРАВА." Godišnjak Pravnog Fakulteta u Banja Luci 1, no. 40 (November 18, 2019). http://dx.doi.org/10.7251/god1840165p.
Full textAbstract:
У раду се анализира како и на који начин неизвршење до-маћих судских одлука против државе утиче на људска права гарантова-на Конвенцијом за заштиту људских права и основних слобода. Права по-гођена оваквим поступањем државе су право на правично суђење и правона имовину. Поред њих, често ће се јавити и питање непостојања дје-лотворног правног лијека у таквим случајевима. Пракса Европског судаза људска права показује да државе уживају одређено поље слободне про-цјене и да могу да одлажу извршење због одређених разлога. При томе,недостатак средстава за извршење на страни државе није ваљан разлогда би се оправдало неизвршење. Исто важи и за компликовано законодав-ство, јер је сама држава креирала такав правни оквир. Први и чини се инајзначајнији случајеви за предмет овог рада су случајеви против Русије иУкрајине у којима су и успостављена одређена начела која се примјењују уистоврсним случајевима. Напосљетку, важно је одредити и докле држа-ва може да одгађа извршење. Из судске праксе произлази да се одлагањедо осам мјесеци може смарати разумним, ако је ријеч о правима која нисуод посебног значаја за појединце. Уколико су, ипак, у питању права којасу од изузетног значаја за појединце (нпр. права везана за дом и стано-вање), онда ће овај рок бити краћи, те ће се одлагање и од шест мјесецисматрати неразумно дугим.
44
Kapulovskiy, A. V. "Забезпечення безпеки особистості як дієвий механізм реагування на загрози національній безпеці." Public administration aspects 2, no. 8 (October 24, 2014). http://dx.doi.org/10.15421/151455.
Full textAbstract:
У статті наведено нормативно-правове та наукове обґрунтування необхідності взаємодії особи й органу державної влади при прийнятті управлінських рішень та визначено вплив такої взаємодії на стан національної безпеки держави. Зроблено спробу побудови належної моделі управління суспільними процесами з боку органів державної влади, в умовах можливої загрози безпеці особи.Варто зазначити, що подальші результати інтеграції України до європейських співтовариств безпосередньо залежить від ефективного механізму конституційно-правового забезпечення, відповідного напряму правової політики не тільки в зовнішньодержавному, а й внутрішньодержавному правопорядку. При цьому проблема конституційного забезпечення стає фундаментальною та системною, з точки зору конституційності, набуває системно-функціонального значення.Так, відповідно до статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.З огляду на викладене, від рівня гарантування безпеки особистості, недопущення порушень та гарантування державою прав, свобод і законних інтересів людини залежить і рівень самої національної безпеки.
45
Вуковић, Александра. "ПАРТИЦИПАЦИЈА ЖЕНА У ПРЕДСТАВНИЧКИМ ОРГАНИМА У БОСНИ И ХЕРЦЕГОВИНИ." ГОДИШЊАК ПРАВНОГ ФАКУЛТЕТА У ИСТОЧНОМ САРАЈЕВУ 4, no. 2 (October 10, 2013). http://dx.doi.org/10.7251/gpfis1403102v.
Full textAbstract:
Бирачко право, као уставом и законом загарантовано субјективно политичко право грађана да на изборима бирају своје представнике, односно да као кандидати буду бирани у представничка тијела и на друге јавне положаје, представља један од најважнијих облика инсти-туционалне партиципације грађана у политичком животу заједнице. Поред чињенице да је уставима и законима у Босни и Херцеговини гарантована равноправност полова у свим областима живота и рада, прокламована равноправност и начело недискриминације често се не потврђују у пракси, при чему постоји очигледна дисхармонија између нормативног и стварног статуса, положаја и улоге жене у политичкој и јавној сфери. Уставом, законом и низом аката међународног значаја, женама је, као de facto мање заступљеном полу, формалноправно загарантована равноправност и могућност да бирају и буду биране, без дискриминације по било ком основу. Иако је женама омогућено да равноправно учествују у свим друштвеним сферама и представничким органима на свим нивоима власти, као и другим органима по основу избора, именовања или делегирања у државне органе, односно тијела и институције, објективна слика остварења поменутих права је сасвим друкчија. Непостојање стварне родне равноправности у јавном и политичком животу и видан несклад између нормативног и стварног остварења бирачког права захтијева промјену свијести и промјену ставова великог броја појединаца о друштвеним улогама мушкарца и жене, с циљем да се прокламована, нормативна равноправност полова коначно преобрази у њихову стварну равноправност.
46
Пислар А. Б. "ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (70-ТІ РР. ХХ СТ.)." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 45 (May 29, 2020). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi45.71.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу джерельної бази досліджено, як було організовано правове виховання учнівської молоді в 70-ті роки ХХ сторіччя в закладах професійно-технічної освіти України.
Розглянуто різні форми правового виховання, використання яких спрямовували на вирішення педагогічними колективами закладів професійно-технічної освіти таких завдань правового виховання: формування правової свідомості; вироблення у вихованців умінь, навичок, звичок поведінки відповідно до правових норм; формування в них активної позиції у правовій сфері; подолання у правовій свідомості вихованців помилкових поглядів і переконань.
Акцентовано, що в 70-ті роки ХХ сторіччя в закладах професійно-технічної освіти України з метою правового виховання молоді проводилися уроки з дисциплін «Питання радянського права» і «Трудове право», а також створювалися університети правових знань, клуби вихідного дня, кабінети і кутки радянського права, у позаурочний час на відповідну тематику організовувалися лекції, лекторії, усні журнали, вечори запитань і відповідей, диспути, бесіди, місячники права, конференції, обговорювалися статті журналу «Людина і закон», виготовлялися стінгазети, діяли загони «Юних дзержинців», суди честі, товариські суди, ради профілактики, перевиховання, здійснювалася просвітницька робота з батьками. Однак перевага надавалася просвітницькій роботі, у процесі якої, як правило, уся увага зосереджувалася на поясненні, переконанні, тобто на формуванні в учнівської молоді правової свідомості, тоді як інші завдання правового виховання часом залишалися поза належною увагою.
Підсумовано, що, попри вищезгадане, у 70-ті роки ХХ сторіччя в закладах професійно-технічної освіти України до організації правового виховання учнівської молоді підходили комплексно, а роботу з цього напряму виховання проводили цілеспрямовано та систематично.
47
Нинчић, Жељко. "НАДЗОР КОМУНИКАЦИЈА КАО МЕРА ПРОЦЕСНЕ ПРИНУДЕ." БЕЗБЈЕДНОСТ ПОЛИЦИЈА ГРАЂАНИ 2, no. 1-2 (April 1, 2014). http://dx.doi.org/10.7251/bpgbl1214089n.
Full textAbstract:
Прислушкивање је увек било нешто о чему се често говорило, нешто што је стално између „табу теме“ и „јавне тајне“. Када се о томе говори, увек је то са извесним подозрењем, по принципу „немој о томе преко телефона”, јер можда и „зидови имају уши”, односно увек постоји дилема да ли је реч о некој општој параноји или о реалном страху од нарушавања једног од основних људских права – права на приватност. У савременом свету, заштита људских права, па и неповредивост права на приватност (интимност) грађана, добија све већи значај. То више није само унутрашња ствар државе, већ целе међународне заједнице. С друге стране, брз развој природних и техничких наука, довео је до крупних друштвених промена, дајући органима гоњења ефикасна средства за сузбијање криминалитета, али уједно, у случају њихове незаконите примене, и могућност повреде основних људских права. У раду се указује на различите ставове о оправданости надзора комуникација,као једног од савремених кривичнопроцесних доказних механизама. Истиче се значај података који су прикупљени применом мере надзора комуникација, односно њихова доказна вредност. Разматрају се нека упоредна решења у вези са условима и начином спровођења мере надзора комуникација. Посебно се указује на тајно праћење, које нека законодавства предвиђају у склопу мере надзора комуникација.
48
Јовић, Слободан. "Физичко кажњавање дјетета: од Сумера, Самерхила до данас." СИНЕЗА 2, no. 2 (January 10, 2021). http://dx.doi.org/10.7251/sin2102006j.
Full textAbstract:
Аутор у раду настоји да укаже на континуитет физичког кажњавања дјетета који траје од првих цивилизација па до модерних времена. Од древних цивилизација, од почетака писмености, тјелесне казне су неодвојиви пратилац дјечјег живота. Прво помињање дјетета везано је за његово тјелесно кажњавање. Аутор наводи аргументована противљења значајних педагога оваквом поступању са дјецом. Указује и на културолошке при- лике које у великој мјери одређују благост односно строгост у поступању са дјецом. Истакнуто је да физичко кажњавање дјетета може бити и ритуалне природе, али и да се у српској култури васпитање и кажњавање често поистовјећују.
49
Петровић-Томанић, Оливера. "ПРЕГЛЕД И АНАЛИЗА ПОТРЕБА, ИНТЕРЕСОВАЊА И ПРИЈЕДЛОГА СТУДЕНАТА У ВЕЗИ СА НАСТАВОМ ЕНГЛЕСКОГ ЈЕЗИКА И КЊИЖЕВНОСТИ НА ПЕДАГОШКОМ ФАКУЛТЕТУ У БИЈЕЉИНИ." Nova skola 9, no. 1 (December 28, 2018). http://dx.doi.org/10.7251/nsk1401009p.
Full textAbstract:
Наставници енглеског језика на већини факултета на нашимпросторима, укључујући и Педагошки факултет у Бијељини, и даље у највећој мјерикористе граматичко-преводни метод. Студенти су, углавном, незаинтересовани,често недисциплиновани, а чак и послије неколико година учења страног језикапоказују низак ниво лингвистичке и комуникативне компетентности. Кренуло се одпретпоставке да технике које поред интелектуалног укључују и емоционални садржајмогу допринијети повећању мотивације и ријешити проблем дисциплине. Да би учењестраног језика имало ефикасније резултате, предлаже се осмишљавање наставнихпрограма који су у складу са жељама, потребама и интересовањима студената.Овај рад прави преглед и анализу тих потреба и интересовања, а ставови иприједлози које су изнијели студенти могу користити као смјернице за осавремењавањеуниверзитетске наставе енглеског језика.
50
Казимировић, Ранка. "ОДНОС ДРУШТВА ПРЕМА ДЈЕЦИ СА ПОТЕШКОЋАМА У РАЗВОЈУ." DRUŠTVENE DEVIJACIJE 5, no. 1 (October 10, 2020). http://dx.doi.org/10.7251/zcmz2001375k.
Full textAbstract:
Дјеца са потешкоћама у развоју сусрећу се, свакодневно, са многим изазовима и препрекама у друштву. Иако су често дискриминисани од стране околине, дјеца са потешкоћама у развоју непозната су за социјалне службе, на које имају право, па су стога искључена из њих. Овакве депривације могу имати далекосежне ефекте ограничавањем приступа запослењу које доноси приход, или судјеловању у грађанским пословима касније у животу. Многе депривације које трпе дјеца с тешкоћама у развоју потичу од њихове невидљивости и појачане су њоме. Истраживачка заједница ради на томе да више дјеце учини видљивом кроз унапређење прикупљања и анализе података. То ће помоћи да се надвладају незнање и дискриминација, усмјере средства и интервенције и измјере њихови ефекти. У овом раду покушаћемо да дамо кратак приказ о томе шта значи дијете са потешкоћама у развоју, о односу друштва према овој категорији дјеце, те која је улога социјалног рада у раду са овом групом корисника.