Academic literature on the topic 'Право на гідну працю'

Автори розкривають специфіку правового регулювання реалізації права на працю в умовах євроінтеграції. Вказується, що лише через розуміння необхідності зміни усталеного погляду на право на працю в європейсько-центрованому вимірі Україні вдасться провести ефективні реформи у сфері трудових відносин. Встановлено штучний характер законодавчого закріплення права на працю у СРСР, яке спрямовувалось винятково на реалізацію державотворчих цілей та завдань. У 90-ті рр. ХХ ст. право на працю, як порівняти із радянським розумінням, перетворилося із суб’єктивного права на об’єктивне право та елемент правоздатності. Авторами наголошується, що прийняття демократичного та ліберального Основного Закону України обумовило роздержавлення і повернення до лона універсальних прав людини права на працю, яке за своєю сутністю означає свободу праці. Досліджується природа та зміст права на працю як універсального права людини через концепцію негативної та позитивної свободи. Автори констатують, що в умовах євроінтеграції право на працю має розумітися як можливість людини заробляти собі на життя вільно обраною працею, розвиватися завдяки цій праці та мати гідне ставлення і рівні можливості у сфері праці.

Мета наукової статі полягає в характеристиці заборони дискримінації та забезпечення юридичної рівності у сфері праці як маркерів гідної (справедливої) праці. Автор підтримує науковий погляд щодо тотожності понять «гідна» та «справедлива» праця. Наголошується на розумінні справедливості як засади, на якій будується право, передба-чаючи для всіх рівні права та рівні можливості в користуванні своїми правами. Резюмується, що саме заборона дискримінації та забезпечення юридичної рівності у сфері праці, які не тільки визначені у правових нормах, але й реалізовані як наявні засоби користування трудовими правами, є маркерами гідності праці, тобто дозволяють визначати працю як гідну (справедливу) й одночасно виконують функцію лакмусового папірця, що характеризує рівень цивілізаційності суспільства.

Метою дослідження є здійснення характеристики проблеми реалізації принципів, що гарантують гідну оплату праці. Виходячи з поставленої мети автором поставлено такі завдання: 1) визначити сутність катего- рії «оплата праці» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) охарактеризувати призначення оплати праці як складової частини задоволення потреб людини; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації прин- ципів оплати праці. Обґрунтованість і достовірність одержаних наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких провідне місце посідають діалектичний метод, системоутворюючий метод, метод прогнозування. Зроблено висновок, що на рівень оплати праці впливає сукуп- ність макроекономічних та мікроекономічних зовнішніх та внутрішніх чинників, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено, що досягнення належного рівня ефективності норм трудового права, що визначають меха- нізм правового регулювання оплати праці, повинно базуватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.

У статті розглянуто гідну оплату праці як шлях до розвитку економіки та зростання трудових доходів зайнятого населення. Зазначено, що інститут оплати праці є одним із основних інститутів трудового права, спрямованих на забезпечення права працівників на гідне життя. Заробітна плата є провідним інструментом соціальної політики, яка зумовлює рівень соціальності суспільства, здатності держави підтримувати рівень якості життя соціуму загалом і кожної людини зокрема. Держава виступає гарантом реалізації права на оплату праці. Міжнародні договори є одним із найбільш дієвих інструментів забезпечення реалізації конституційного права людини на оплату працю в Україні, в них установлюються важливі гарантії реалізації цього права, а також дієві шляхи його захисту. Зроблено висновок, що запровадження в Україні концепції гідної заробітної плати необхідне та вигідне для всіх суб'єктів економічної діяльності: для найманих працівників, які за рахунок цього зможуть отримати достатні кошти для задоволення своїх потреб, можливостей людського розвитку та забезпечення високої якості життя і суспільного статусу; для роботодавців, для яких гідна оплата праці сприятиме формуванню висококваліфікованого кадрового ядра, підвищенню якості та продуктивності праці, лояльності персоналу, розвитку соціального партнерства та підвищенню конкурентоспроможності; для держави запровадження гідної оплати праці забезпечить зростання рівня та якості життя населення, формування середнього класу, підвищення рівня соціальної стабільності в суспільстві, розширення ємності внутрішнього ринку. Запропоновано закріпити у вітчизняному законодавстві поняття «гідна оплата праці», характерними рисами якої мають бути: відповідність світовим стандартам, вартості життя та робочої сили; справедлива заробітна плата щодо інших працівників; відповідність кількості та якості праці; своєчасна виплата.

У статті розглянуто безпечні і здорові умови праці як один із ключових складників гідної праці, на підставі чого зазначено, що одним із пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення практичної реалізації людського потенціалу нації є створення належних, безпечних і здорових умов праці. Аналіз поглядів науковців із досліджуваної проблематики свідчить, що вони одностайні в тому, що гідна праця для індивіда обов'язково має характеризуватися безпечними і здоровими умовами праці для його життя і здоров'я. Зроблено висновок, що забезпечення права на безпечні та здорові умови праці є основним складником концепції гідної праці, без якого неможливо реалізувати конституційне право людини на працю, забезпечити чіткий і прозорий механізм у справі її охорони тощо. Нині концепція гідної праці стає одним із головних напрямів діяльності у сфері праці й соціальної політики не лише для Міжнародної організації праці та Організації Об'єднаних Націй, а й для окремих країн. Нині Україна створює всі передумови, щоб гідна праця сприяла її економічному зростанню та підвищенню захисту прав працівників. Акцентовано увагу на тому, що найвищим завданням сучасного трудового законодавства має бути забезпечення всім громадянам України, які перебувають у трудових відносинах, захисту права на безпечні і здорові умови праці. Охорона здоров'я має бути пріоритетною в діяльності держави, оскільки вона відповідальна перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я й збереження генофонду народу України. Для створення сучасного й ефективного трудового законодавства й удосконалення права на належні, безпечні і здорові умови праці Україна має взяти до уваги міжнародний досвід, спираючись на міжнародно-правові акти й нормотворчу практику МОП, що є своєрідними стандартами, на які треба рівнятись.

Стаття присвячена питанням класифікації юридичних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці. Висвітлюється поняття «гарантії заробітної плати», вказується що воно є дискусійним, висловлюється думка, що поняття і зміст гарантій права на заробітну плату залишаються розробленими в необхідному обсязі, а також висловлюються пропозиції використовувати замість поняття гарантій на заробітну плату інше поняття – «охорона, захист заробітної плати». Зазначено, що Кодекс законів про працю України взагалі не містить понять ані «гарантії оплати праці», ані «гарантії заробітної плати». У статті 51, яка має назву «Гарантії забезпечення права громадян на працю», немає жодного слова щодо оплати праці чи заробітної плати. Проаналізовані Трудові кодекси Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан щодо наявності в них положень, які регулюють питання гарантій оплати праці. Встановлено, що державні гарантії у сфері соціально-трудових відносин, зокрема реалізації права на справедливу оплату праці, встановлюються і забезпечуються державою. Зроблено висновок, що законодавець Казахстану передбачає, що уповноважені суб'єкти нормотворчості і сторони трудових відносин встановлять додаткові гарантії в сфері праці, крім тих мінімальних гарантій, які визначені законодавством Республіки Казахстан про працю. Констатується, про відсутність в українському трудовому законодавстві такого положення як в Трудовому кодексі Казахстану. Вбачається, що гарантії справедливої оплати праці спрямовані не на забезпечення одного конкретного права, а встановлюють комплекс заходів, спрямованих на забезпечення цілого ряду прав працівників у сфері оплати праці, який в кінцевому підсумку має на меті забезпечення отримання працівником гідної справедливої винагороди за працю. У підсумку зазначено, що інститут оплати праці в нашій країні потребує докорінних змін. Необхідно на законодавчому рівні закріпити гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці. Це дасть поштовх після офіційного закріплення державних гарантій щодо справедливої оплати праці реалізувати і встановлювати їх на інших рівнях. Вкрай важливо розробити розумну систему державних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці, яка знає своє відбиття у Кодексі законів про працю України. Ключові слова: державні гарантії, справедлива оплата праці, класифікація, гідна винагорода, трудові відносини, локальне регулювання.

З моменту виникнення держави, яка бере на себе право регулювати взаємовідносини суб’єктів всередині її території, виникло питання про реалізацію громадянами права на працю. Виникло питання про відповідальність держави перед людиною як громадянином цієї держави. У даній статті було розглянуте питання стосовно того, що однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення прав людини і громадянина загалом та права на працю зокрема. Також були досліджені гарантії прав і свобод людини і громадянина, які є основними умовами, способами і засобами, за допомогою яких кожна особа має можливість реалізувати свої права. Проаналізовано чинне законодавство України з питань права на працю. Досліджено правове регулювання права на працю у міжнародних правових актах. Проаналізовано наукові праці вчених та зроблено висновок,що право на працю – це одне з важливих соціально-економічних прав людини й громадянина, гарантоване міжнародно-правовими актами та Конституцією України, яке дає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Зроблено висновок про те, що право на працю не є суб’єктивним правом людини. Автор стверджує, що держава повинна створювати робочі місця для своїх громадян, організовувати можливість працівникам перенавчатися на інші спеціальності, професії, але громадянин не має права вимагати від держави надання йому праці. Саме цей підхід до права на працю людини ми бачимо в багатьох державах Європи. Зроблено висновок про те, що право на працю є комплексною правомочністю громадянина. Воно включає в себе низку інших прав, зокрема право на свободу праці, право на безпечні умови праці, право на рівні умови праці тощо.

У статті висвітлюються питання мінімальної заробітної плати, справедливої оплати праці та гідного рівня життєдіяльності людини в контексті міжнародного досвіду. Вказується, що ядром категорії гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці є питання мінімальної заробітної плати та справедливої оплати праці. Підкреслюється, що перші закони про мінімальну заробітну плату мали за мету служити гарантом захисту низькоопла-чуваних, найменш кваліфікованих працівників (зокрема, жінок), подолання бідності. Аналізуються Конвенції Міжнародної організації праці з порушеного питання. При цьому зазначається, що мінімальна заробітна плата має встановлюватися з урахуванням інтересів працівників, а також членів їхніх сімей, і водночас з урахуванням інтересів економічного розвитку. Саме від соціально-економічного становища країни залежить визначення критеріїв встановлення мінімального рівня основних життєвих потреб працівників. Констатується, що принцип забезпечення права кожного працівника на своєчасну та в повному розмірі виплату справедливої заробітної плати, що забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї і не нижче мінімального розміру оплати праці, є ратифікованим Україною разом з Європейською соціальною хартією (переглянутою), проте опосередковано відбитим у національному законодавстві і це нині є великою проблемою. Вивчення досвіду зарубіжних країн та положень міжнародних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що особливу увагу під час розбудови інституту оплати праці варто приділяти гарантіям прав працівників на справедливу оплату праці, оскільки ця категорія нерозривно пов'язана і з мінімальною оплатою праці, і зі справедливою оплатою праці, і з гідним рівнем життєдіяльності людини. А це своєю чергою є базисом, який тим чи іншим чином знаходить відбиття в конституціях держав.

Філіпська Н. О. Реалізація права осіб з інвалідністю на працю як крок до створення інклюзивного суспільства / Філіпська Н.О. // «Modern jurisprudence of the European Union: the interaction of law, rulemaking and practice» (Fundacja instytut spraw administracji publicznej, Lublin, Polska Resp., April 17, 2018). – Lublin : izdevnieciba «Baltija publishing» – Р. 118-121.
У роботі означені проблемні моменти щодо можливості осіб з обмеженими можливостями отримати роботу та реалізувати свої право на працю, визначене як в українському законодавстві, так і у ст. 27 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Зазначено, що трудова діяльність є надзвичайно важливим фактором для створення інклюзивного суспільства. Працевлаштування даної категорії осіб сприяє їх соціалізації, адаптації, включенню у суспільне життя

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах. Важливість наглядової та контрольної діяльності щодо використання роботодавцями найманої праці зумовлюється багатьма чинниками, зокрема: низьким рівнем правової культури серед роботодавців; поширенням неофіційної зайнятості, коли використання праці відбувається поза впливом трудового законодавства тощо. Поширеними є випадки несвоєчасної або неповної виплати заробітної плати, ігнорування закону у сфері охорони праці, незаконного звільнення з роботи. В такому випадку суб’єкти в межах трудових правовідносин потребують належної уваги, а права всіх учасників – захисту. Особливо значущим у вирішенні цього набуває дослідження організації і діяльності спеціалізованих суб’єктів з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

У дисертаційному дослідженні подано нове вирішення наукової проблеми щодо побудови теоретико-концептуальної моделі свободи праці в сучасному трудовому праві України, а також на підставі усебічного та глибокого аналізу чинного і проектного національного трудового законодавства та зарубіжного досвіду в означеній сфері сформульовано конкретно-прикладні пропозиції з удосконалення правового регулювання та забезпечення свободи праці в нашій державі. Дисертаційне дослідження складається, згідно із встановленими вимогами, зі вступу, 4 розділів, поділених на 13 підрозділів, висновків до розділів та узагальнюючих висновків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 501 сторінки, з них основного тексту – 438 сторінок. Список використаних джерел включає 561 найменування.

Сьогодні всі ми сподіваємось, що після закінчення ВУЗу на нас чекають безліч банків, підприємств, організацій. Ми вже плануємо за- робляти достатньо коштів, щоб можна було задовольнити всі свої по- треби, втілити свої мрії у життя. Але, на жаль, це буде далеко не в ко- жного з нас, і це факт. “Але як же ст. 48 Конституції України?” – за- уважите Ви, згідно з якою кожен має право на достатній життєвий рі- вень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, жи- тло. Але я одразу ж запитаю у Вас, яким чином всього цього може до- сягнути людина?! Відповідь очевидна – працюючи.

В Україні право на працю є таким, що закріплено в Конституції держави. Проте проведене дослідження та проаналізовані думки правників свідчать про те, що дане право є декларативним в умовах сьогодення, адже має місце звуження шляхів його реалізації, що може стати підставою наступних наукових досліджень, а головне – змін в управлінській діяльності. В Украине право на труд является таким, которое закреплено в Конституции государства. Однако проведенное исследование и проанализированные мнения юристов свидетельствуют о том, что данное право является декларативным в сегодняшних условиях, поскольку имеет место сужение путей его реализации, что может стать основанием следующих научных исследований, а главное - изменений в управленческой деятельности. In Ukraine, the right to work is one that is enshrined in the state Constitution. However, the conducted research and opinions of lawyers show that this right is declarative in today's conditions, as there is a narrowing of the ways of its implementation, which can become the basis for the following scientific research, and most importantly - changes in management activities.

В Україні право на працю є таким, що закріплено в Конституції держави. Проте проведене дослідження та проаналізовані думки правників свідчать про те, що дане право є декларативним в умовах сьогодення, адже має місце звуження шляхів його реалізації, що може стати підставою наступних наукових досліджень, а головне – змін в управлінській діяльності.
В Украине право на труд является таким, которое закреплено в Конституции государства. Однако проведенное исследование и проанализированные мнения юристов свидетельствуют о том, что данное право является декларативным в сегодняшних условиях, поскольку имеет место сужение путей его реализации, что может стать основанием следующих научных исследований, а главное - изменений в управленческой деятельности.
In Ukraine, the right to work is one that is enshrined in the state Constitution. However, the conducted research and opinions of lawyers show that this right is declarative in today's conditions, as there is a narrowing of the ways of its implementation, which can become the basis for the following scientific research, and most importantly - changes in management activities.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню теоретикоправового розуміння сутності, передумов становлення та розвитку, аспектів правової легалізації соматичних прав людини як групи прав нового покоління у сучасній доктрині конституціоналізму на основі розробленої авторської системи методологіювання. Автором позиціоновано соматичні права як групу новітніх прав четвертого покоління, що пов’язані з тілесністю людини та полягають у можливості реалізації автономної волі людини щодо її цілісного тіла, певного/певних органу/органів чи тканин та біологічних компонентів, які вже відмежовані від тіла, а також можливості щодо модифікації, вдосконалення, видозміни своєї тілесності. Виокремлено ознаки соматичних прав людини та подано авторську позицію щодо структури групи соматичних прав: право на власний геном; репродуктивні права людини; сексуальні права людини; право на трансплантацію органів, тканин, клітин; право на гендерну ідентичність; право людини на модифікацію свого тіла; право на гідну смерть; право на розпорядження своїм тілом та його частинами після смерті; право на вживання наркотиків і психотропних речовин з метою полегшення страждань. Робота містить розширену класифікацію соматичних прав людини: за часом; за особливостями реалізації; за предметом реалізації; за суспільним схваленням; за ціллю реалізації; за нормативним визнанням. Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретикоправового понимания сущности, предпосылок становления и развития, аспектов правовой легализации соматических прав человека как группы прав нового поколения в современной доктрине конституционализма на основе разработанной авторской системы методологирования. Соматические права позиционированы автором как группа новейших прав четвертого поколения, связанных с телесностью человека, которые заключаются в возможности реализации автономной воли человека относительно его целостного тела, определенного/определенных органа/органов или тканей и биологических компонентов, которые уже отделены от тела, а также возможности модификации, усовершенствования, видоизменения своей телесности. Выделены признаки соматических прав и представлена авторская позиция относительно структуры группы соматических прав: право на собственный геном; репродуктивные права человека; сексуальные права человека; право на трансплантацию органов, тканей, клеток, право на гендерную идентичность; право человека на модификацию своего тела; право на достойнуюсмерть; право на распоряжение своим телом и его частями после смерти; право на употребление наркотиков и психотропных веществ с целью облегчения страданий. Работа содержит расширенную классификацию соматических прав человека: по времени; по особенностям реализации; по предмету реализации; по общественному одобрению; по цели реализации; по нормативному признанию. As a result of the analysis of international normative acts, monitoring reports, practice of foreign countries, national legislation and law enforcement practice, statistical data, information obtained on the basis of author’s public opinion poll, a comprehensive study of theoretical-legal understanding of essence, preconditions of formation and development, aspects of legal legalization of somatic human rights as a group of rights of the new generation in the modern doctrine of constitutionalism on the basis of the developed author’s system of methodology. The dissertation generalizes the modern understanding of constitutionalism as a legal ideology that has absorbed all positive axiological value categories and postulates of state-building and law-making processes in a democratic state to achieve consensus, harmony and justice of public life, human dignity, human rights and freedoms. The preconditions for the emergence and further development of the group of somatic human rights, in particular, scientific and technological progress, the intercomplementarity of scientific research, changes in social psychology and the correction of moral and ethical norms are highlighted. The author has proved that the subject of the legal requirement of somatic rights is the corporeality of person, which relates to the personal characteristics of the individual and can cover not only the existing essence, but also hypothetical changes due to modernization, improvement, modification of their corporeality. Somatic rights are positioned as a group of new fourth-generation rights related to the human corporeality and consist in the possibility of realizing the autonomous will of person in relation to his/her whole body, a certain organ/organs or tissues and biological components that are already separated from the body, as well as opportunities for modification, improvement, change of their body. The signs of somatic rights are singled out and it is proved that in the modern doctrine of constitutionalism the formation of a group of somatic rights can be traced, that does not yet have a clear scientifically formed structure. This is due, in particular, to the progress of technical capabilities in the field of human corporeality. So the author's position on the structure of the group of somatic rights is presented and the following are singled out: the right to one's own genome; reproductive human rights; sexual human rights; the right to transplant organs, tissues, cells; the right to gender identity; the human right to modify one's body; the right to a painless death; the right to dispose of one's body and its parts after death; the right to use drugs and psychotropic substances to alleviate suffering. The work contains an expanded classification of somatic human rights: by time; according to the peculiarities of implementation; on the subject of implementation; by public approval; for the purpose of implementation; by regulatory recognition. The study substantiates the somatic right of a person to his/her own genome, which provides the right of personal disposal of the primary, unique feature of human corporeality – a genome that carries personal and genetic information of a person in accordance with established international standards and covers the following regulations: priority of personal integrity; respect for human dignity; prohibition of eugenic practices; respect for genetic diversity; prohibition of genome editing, which aims to modify the germ line; prohibition of discrimination on the grounds of genetic characteristics; access to personal genetic information; confidentiality of genetic information; The author singles out a group of somatic rights related to a person's sexual identity: the right to sexual health; the right to sexual life, which provides for the possibility of individual choice of sexual life, its presence or absence; the right to protection from sexual exploitation, violence and corruption; the right to protection against injuries of the genitals, which are carried out on non-medical indicators; the right to non-discrimination on the basis of sexual orientation; access to information and education on sexuality and sexual health. The dissertation examines the human right to modify one's body, which is positioned as a somatic right to external identity and consists in the ability of a person to change his/her anatomy or phenotype regardless of the motivating factors that guide him/her in making such a decision.

Дисертацію присвячено комплексному та ґрунтовному аналізу сутності і проблем правового регулювання забезпечення стабільності трудових правовідносин в Україні. У роботі з’ясовано особливості статики та динаміки трудових правовідносин та охарактеризовано генезис, сутність і соціально-правове значення забезпечення стабільності трудових правовідносин. Розкрито міру узгодження засади стабільності трудових правовідносин із принципами трудового права. Надано комплексну концептуальну характеристику правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин, а саме розкрито його поняття, ознаки та значення. Проаналізовано систему нормативно-правових актів, якими регулюється функціонування цього механізму, а також оцінено достатність такого правового регулювання. З’ясовано структуру правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин та сутнісний зміст права на стабільні трудові правовідносини, актуальні форми захисту цього права. Виокремлено проблемні аспекти забезпечення стабільності трудових правовідносин в Україні у контексті поширення атипової форми зайнятості, змін в організації виробництва і праці, рейдерства, умов дії режиму запобігання поширенню інфекційних хвороб. Окреслено теоретичні та практичні проблеми належного функціонування правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин в Україні. Визначено основні шляхи вирішення проблем функціонування правового механізму забезпечення стабільності трудових правовідносин в Україні. The dissertation is devoted to the complex and thorough analysis of essence and problems of legal regulation of maintenance of stability of labor legal relations in Ukraine. The peculiarities of the statics and dynamics of labor relations are clarified and the genesis, essence and social and legal significance of ensuring the stability of labor relations are characterized. The degree of harmonization of the principles of stability of labor relations with the principles of labor law is revealed. The complex conceptual characteristic of the legal mechanism of maintenance of stability of labor legal relations is given, and its concept, signs and value are revealed. The system of normative-legal acts regulating the functioning of this mechanism is analyzed, and also the sufficiency of such legal regulation is estimated. The structure of the legal mechanism for ensuring the stability of labor relations, as well as the essential content of the right to stable labor relations, the current forms of protection of this right. The problematic aspects of ensuring the stability of labor relations in Ukraine in the context of: the spread of atypical forms of employment; changes in the organization of production and labor; raids; conditions of the regime of prevention of infectious diseases. Theoretical and practical problems of proper functioning of the legal mechanism to ensure the stability of labor relations in Ukraine are outlined. The main ways to solve the problems of the legal mechanism of ensuring the stability of labor relations in Ukraine are identified.

В аналітичній доповіді «Щодо концептуальних підходів до стратегії розвитку села» експерти центру економічних і соціальних досліджень та центру регіональних досліджень НІСД представили спільне дослідження, в якому виявлено та проаналізовано ключові проблеми розвитку сільських, селищних громад та розроблено підходи і механізми інклюзивного розвитку села, що передбачають комплексне вирішення економічних, соціальних та екологічних завдань, ефективну реалізацію потенціалу громад з метою підвищення соціальних стандартів і якості життя сільського населення. Розвиток села в Україні передбачає створення таких умов для проживання та розвитку в сільській, селищній громаді, щоб кожен її житель не відчував значних відмінностей щодо якості життя між містом та селом, міг вести повноцінний, активний та здоровий спосіб життя. Розбудова нового українського села має базуватися на принципах інклюзивного людиноцентричного розвитку сільських, селищних громад, що забезпечує: - комфортне проживання людини, родини, важливою умовою якого є розвинена і сучасна соціальна, комунальна, транспортна, інженерна інфраструктура, адаптована до останніх технологічних досягнень та індивідуальних потреб мешканців; - розвиток людського потенціалу через забезпечення потреб населення в освітньому, культурному, фізичному, духовному збагаченні, поширення цифровізації, електронних послуг та сервісів в сільській місцевості; - реалізацію трудового потенціалу членів громад через гідну працю належного фахового та кваліфікаційного рівнів, яка забезпечує добробут їх та членів їх сімей; - реалізацію підприємницької ініціативи у галузях реального сектору економіки, сфері надання послуг та у спосіб індивідуальної самозайнятості; - сталий розвиток сільських населених пунктів шляхом створення таких умов, за яких економічне зростання, матеріальне виробництво та задоволення потреб сучасного суспільства відбуваються в межах, що забезпечують відновлення екосистем і не ставлять під загрозу життєздатність теперішніх та майбутніх поколінь.