Journal articles on the topic 'Правові питання'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Правові питання.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Правові питання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
В., Татаренко Г., and Татаренко І. В. "ПРАВОВА ПРОСВІТА НАСЕЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (37) (January 24, 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-87-94.
Full textAbstract:
Становлення України як демократичної правової держави неможливо без підвищення рівня правосвідомості громадян, формування соціальної поведінки, що базується на повазі до права і закону, на ефективному механізмі захисту прав і свобод. Політика держави повинна бути спрямованою на посилення впливу та створення різноманітності форм правового навчання, освіти, подолання правового нігілізму і популізму, на задоволення потреб населення у правових знаннях.
У статті розглядаються проблеми правової освіти та просвіти, формування правової культури населення; а також питання, пов’язані з реформування державної політики в сфері підвищення правової культури та освіченості населення.
Визначено, що найважливішими напрямками діяльності держави є інформування населення про права та свободи людини, про способи їх захисту;ефективне ведення державної політики в галузі забезпечення громадян безкоштовною юридичною допомогою. Велике значення в правовій освіті населення мають засоби масової інформації і ефективність здійснення правової пропаганди, інформування громадян про зміни в законодавстві.
Підкреслюється, що правова культура виступає елементом механізму реалізації конституційних прав громадян нарівні з нормами, що закріплюють ці права, їх гарантіями, юридичними обов'язками і правосвідомістю. Розвиток правової культури населення забезпечується за допомогою системи правової освіти, правові основи якої встановлено як внутрішньо-національним так і міжнародним законодавством. Акцентується увага на тому, що питання правової просвіти в Україні мають історичне коріння, аналізується просвітницька діяльність Товариства «Просвіта». Розглядаються питання співвідношення понять «правова освіта» і «правова просвіта», форми, завдання та цілі правового просвітництва.
Актуальність проблеми зміцнення рівня правової культури шляхом повішення ефективності правової освіти та просвіти визначається необхідністю всебічного розвитку громадянського суспільства, заохоченням членів суспільства до активної участі в розбудові правової, демократичної, соціальної держави.
Ключові слова: правова просвіта, правова культура, правове виховання, правосвідомість, громадянин, населення, право, правовий захист, відповідальність.
2
ІРКЛІЄНКО, АНДРІЙ. "До питання про правову доктрину в українській правовій традиції." Право України, no. 2020/06 (2020): 273. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-273.
Full textAbstract:
Мета статті – здійснити спробу визначити сутність правової доктрини в українській правовій традиції. Установлено, що представники вітчизняного і зарубіж ного політикуму, науково-експертного середовища неодноразово акцентували увагу на незадовільній якості актів, що приймаються суб’єктами нормотворчості та органами судової влади. У зв’язку з цим наголошується на важливості й необхідності наукового (доктринального) забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Резюмовано, що правові системи більшості країн пострадянського простору вже відповідають двом із чотирьох основних вимог, що пред’являються до правових систем сім’ї романо-германського права, а саме методологічним та інфраструктурним. За цими критеріями сучасні правові системи держав пострадянського простору відрізняються від сім’ї романо-германського права лише деякими особливостями. Встановлено, що правова система України є складовою сучасного європейського права, що природно. За період свого історичного етногенезу український народ проявив себе органічною частиною європейської спільноти. Незважаючи на всю складність політичних взаємин, українці створювали спільну культурну та політикоправову спадщина. З огляду на своє географічне і геополітичне положення Україна перебувала в сфері перехресних впливів азіатсько-кочового, орієнтальновізантійського та європейського світів, по-різному інтегруючи їх. І все ж вирішальним вектором її соціокультурної та політико-правової орієнтації була європейська цивілізація, що першим аргументовано довів М. Грушевський. До кінця XVIII ст. і державність, і правова система України відчували на собі значний вплив правового поля загальноєвропейської цивілізації, хоча і з самобутніми особливостями в державно-правовому розвитку. Констатовано, що українська правова традиція є потужною, унікальною, формувалася протягом тисячоліть, зберегла самобутність і своєрідність, незважаючи на всі державні, політичні, економічні та соціальні катаклізми. І не варто їй побоюватися зарахування до західної традиції – у романо-германську правову сім’ю. Тисячолітня історія Україна довела, що це анітрохи не вплине на її характер і значущість. Не потрібно заперечувати минулого, а, навпаки, з багатої культурноправової традиції України необхідно взяти основне, краще, зуміти його зрозуміти й оцінити, натомість негативні ознаки спробувати нівелювати. Історико-культурному фактору необхідно приділяти особливу увагу, зокрема традиціям: менталітету, способу життя, інститутам української правової традиції. Саме це дасть змогу зберегти унікальність і своєрідність, які неможливо знищити жодними реформами або законодавчими актами.
3
Поляков, А. О. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 66–74. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.09.
Full textAbstract:
Міжнародно-правове регулювання правозахисної діяльності НУО відбувається по лінії закріплення у міжнародних та регіональних правових документах норм щодо правосуб’єктності та повноважень таких організацій у взаємодії з органами міжурядових організацій. Міжнародно-правове регулювання правозахисної діяльності НУО поширюється й на національні правові системи: у міжнародних договорах щодо цього питання закріплюються не стільки суб’єктивні права НУО, скільки обов’язки або рекомендації державам із приводу співробітництва з НУО. Правовий статус НУО відрізняється в різних спеціальних міжнародних угодах, які створюють окремі режими та стосуються здійснення правозахисної діяльності НУО у певних сферах (права дітей, освіта, екологія і т.п.). Найбільшою мірою питання регулювання правозахисної діяльності НУО відображене у правових актах Ради Європи, яка стала першою міжурядовою організацією, що ввела для міжнародних НУО статус участі, який дозволяє їм впливати на прийняття рішень.
4
Melnyk, Oksana, and Vyacheslav Tienshev. "Проблемні питання правового регулювання діяльності суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 9, no. 3 (June 30, 2019): 3–15. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2019.9.3.1.
Full textAbstract:
Охорона та захист власності (майна) вимагають наявності чіткого правого регулювання. Визначення дієвих адміністративно-правових механізмів можливе лише за наявності наукового підґрунтя. Наразі в теорії адміністра-тивного права не існує класифікації суб’єктів, які здійснюють охорону та захисту військового майна. Відповідно в законодавстві України не визначено державний орган або систему органів, відповідальних за виконання функцій охорони та захисту військового майна. Дане питання вимагає запровадження чітких державних механізмів контролю за охороною та захистом військового майна, оцінки їхньої ефективності.
У статті розглядається така правова категорія, як адміністративно-правовий статус. Більш детально увага автора зупинилася на особливостях правового статусу суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна. Аналізуються такі правові категорії як компетенція, завдання, функції та повноваження, права та обов’язки, їх співвідношення між собою. Запропоновано авторське визначення понять «компетенція» та «повноваження».
5
Чукаєва, В. О. "ДО ПРОБЛЕМИ ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 20–24. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.121.
Full textAbstract:
На сучасному етапі Україна перебуває в процесі інтеграції в систему європейського права. З огляду на це поча- лися реформи в різних сферах життя суспільства. Особливо це зачіпає правове поле. Відбувається зміна законо- давства за європейськими стандартами. Це стосується конституційного, адміністративного, цивільного, фінан- сового та інших галузей права. Суспільство в очікуванні поліпшення якості життя та ефективності діяльностідержавної влади. Однак результат реформ негативний.Тому назріло питання як практичне, так і теоретичне – визначити можливість імплементації сучасної пра- вової системи України в романо-германську. Саме романо-германська правова система є основою формуванняєвропейських стандартів в ЄС. Для визначення такої можливості й потрібно об’єктивно визначити тип правовоїсистеми України на сучасному етапі.У статті зроблено спробу проаналізувати вивченість цієї проблеми як у теорії права, так і в науці порівняльногоправознавства. Це оцінка стану вивчення питання класифікації правових систем у порівняльному правознавстві.Визначено основні позиції вчених-компаративистів на сучасному етапі.Так само розглядається питання про особливості формування правової системи України в ракурсі історичногопроцесу розвитку суспільства. Автор так само обґрунтовує свою позицію про можливість нової типології правовихсистем з урахуванням «слов’янської правової системи», «радянської» і «євразійської».Розглядається проблема про вивчення наслідків впливу радянського права на правові системи колишніх рес- публік Радянського Союзу. Наявне нове правове поле в суспільстві, яке сформувалося в межах його перехідногоперіоду від соціалістичної формації до капіталістичної, і це не можна не враховувати під час формування типоло- гії правових систем сучасного світу.У статті висувається необхідність вивчення правової системи «перехідного періоду» колишніх республікРадянського Союзу. Автор так само позначає, що сьогодні узагальнюючих наукових праць із вивчення нової типо- логії правових систем «перехідного періоду» в юриспруденції немає.Автор також викладає в статті особливість вивчення цієї проблеми, яке повинно бути комплексним і в межахісторичного процесу розвитку державності.
6
КЛІМОВА Т. Ю., НОГАШ С. В., ЗЕЛІНСЬКА М. І. ,. ПРОЙДАКОВА І. В. ,. "ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 84, no. 3 (January 15, 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2019.84-3-14.
Full textAbstract:
У статті здійснено науково-теоретичний аналіз нормативноправового забезпечення державного управління у сфері соціального захисту учасників антитерористичної операції та членів їх сімей. Проаналізовано перелік основних нормативно-правових актів, що регулюють питання соціального захисту учасників антитерористичної операції, та класифіковано нормативно-правові акти з питань соціального захисту учасників антитерористичної операції та членів їх сімей шляхом їх систематизації. Сукупність проаналізованих нормативно-правових актів, спрямованих на соціальний захист учасників антитерористичної операції, формують правовий механізм державного управління зазначеними суспільними відносинами.
7
Гончарова, К. А. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ «РАДА – МЕР» В УКРАЇНІ ТА В США." Знання європейського права, no. 2 (June 29, 2021): 13–16. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.195.
Full textAbstract:
Під час дослідження місцевого самоврядування в Україні неодмінно виникає питання його організаційно-правової форми. В юридичній літературі наявні різні підходи до того, що саме розуміти під організаційно-правовою формою. На нашу думку, організаційно-правова форма демонструє, по-перше, перелік органів місцевого самоврядування у конкретній адміністративно-територіальній одиниці, по-друге, взаємодію в межах їхньої системи.
Найчастіше в контексті організаційно-правових форм аналізуються населені пункти, такі як села, селища, міста, тому важливими науковими завданнями є узагальнення наявних досліджень з цього питання та формулювання висновків і пропозицій для подальшого проведення розробок у цьому напрямі.
Проблему організаційно-правових форм місцевого самоврядування аналізували дослідники як національного, так і зарубіжного муніципального досвіду. У нашій праці застосовуються розробки Ю.Ю. Бальція, А.Т. Назарка, Н.В. Мішиної, В.Д. Шаповала та інших учених. Водночас деякі з них є доволі давніми, тому на сучасному етапі потребують актуалізації.
Метою статті є узагальнення напрацювань щодо організаційно-правової форми «рада – мер», наявні в українській юридичній літературі.
Щодо організаційно-правової форми місцевого самоврядування, яку найбільш часто згадують учені у контексті дослідження України – організаційно-правової форми «рада – мер» – слід зазначити таке. З одного боку, у контексті України більш точним буде говорити про назву «рада –голова», адже в нормативно-правових актах така назва посади, як «мер», не застосовується. З іншого боку, в юридичній літературі набула популярності саме назва «рада – мер», тому задля дотримання доктринального тезаурусу у наукових дослідженнях слід використовувати саме її.
Виявлено, що інколи автори говорять про моделі управління. Підкреслено, що під час аналізу міського самоврядування у містах з районним поділом краще було б говорити також про організаційні (організаційно-правові) форми. Це сприяло б доктринальній єдності напрацювань у цій сфері.
Резюмовано, що вчені вкрай рідко досліджують організаційно-правову форму «рада – мер» загалом. Як правило, вони приділяють увагу її різновидам «рада – сильний мер» та «рада – слабкий мер» (найменування можуть бути різними).
8
Сидоренко, В. В. "ПРАВОВІ ФІКЦІЇ В АСПЕКТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЄВОСТІ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 23–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.309.
Full textAbstract:
Стаття присвячена загальнотеоретичному аналізу категорії «правова фікція». Досліджується питання можливості використання правових фікцій в якості функціонального елементу механізму правового регулювання.
Охарактеризовано основні підходи до визначення правових фікцій в юридичній літературі. Визначено роль та значення фікції презумпції в контексті забезпечення належного рівня впорядкованості суспільних відносин.
Встановлено, що правові фікції формуються за допомогою різних термінологічних характеристик. Проаналізовано юридичні властивості фіктивних положень, що використовуються в нормах права та дозволяють визначити функціонально-динамічні показники урегульованості суспільних відносин. Обумовлено необхідність використання правових фікцій в контексті розуміння природи механізму правового регулювання. Доведено, що використання правових фікцій дозволяє визначати поведінку учасників суспільних відносин з меншим або більшим ступенем вірогідності не перевантажуючи обсяг сфери правового регулювання зайвими нормативними приписами
і при цьому породжуючи настання необхідних юридичних наслідків. Встановлено, що умовність фіктивного правоположення не може суперечити існуючим правовим принципам та повинно бути узгодженим з іншими нормами права. Правові фікції дозволяють забезпечити належний рівень впорядкованості відповідних проявів поведінки суб’єктів правовідносин. Нормативність фіктивних положень забезпечує логічність використання визначених тверджень як істинних, за наявності належних передумов та обставин їх використання. Значення правових фікцій, в аспекті забезпечення дієвості механізму правового регулювання, проявляється у використанні фіктивних положень при формуванні і вираженні змісту спеціальних норм права. Характерною ознакою правової фікції є можливість здійснення правового регулювання за відсутності реальних суспільних відносин, які передбачаються самою фікцією. Визначено, концепція правової фікції дозволяє суттєво розширити зміст відповідних суспільних відносин у ситуації, якщо явища існують за іншими критеріями і певним чином впливають на реальність.
Доведено, що фікції є спеціальним правовим засобом, які дозволяють чітко окреслити сферу правового регулювання, заповнити прогалини у праві, спростити механізм правового регулювання у складних умовах невизначеності права та забезпечити його дієвість в цілому.
Доводиться необхідність розглядати правові фікції як структурний елемент механізму правового регулювання.
Обґрунтовано, що правові фікції створюють належні передумови щодо усунення протиріч при регулюванні суспільних відносин в умовах невизначеності, дозволяють зробити функціонування відповідного механізму більш зрозумілим і стабільним для учасників суспільних відносин та створити належні передумови для реалізації наданих їм суб’єктивних прав в повному обсязі, навіть без детальної конкретизації умов і підстав необхідних для їх здійснення.
9
ШЕВЧУК, ЛІЛІАНА, and ТАРАС ШЕВЧУК. "Основоположні засади та чинники формування національної правової системи Української козацької держави – Гетьманщини." Право України, no. 2020/01 (2020): 140. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-140.
Full textAbstract:
Одним із етапів розвитку української державності була доба козацтва, ознаменована утворенням і діяльністю Української козацької держави – Гетьманщини в період 1649–1764 рр. Метою статті є спроба підійти до питання аналізу формування національної правової системи в один із важливих періодів її еволюції, а саме в Українській козацькій державі – Гетьманщині не лише з позицій позитивізму, а й “jus naturalе”, тобто права природного. Становлення і розвиток національної правової системи Гетьманщини відбувалися на засадах характерних для національних правових систем тогочасних європейських держав, основоположними серед яких є передусім історичність і наступність (спадковість) права. Значний вплив на характер і розвиток національної правової системи Гетьманщини справила європейська правова традиція, зокре ма обумовивши відповідний рівень правової культури Гетьманщини з притаманним їй правовим менталітетом. Її головні елементи, відтворюючи своєрідність і самобутність успадкованої правової культури, були стримуючим чинником на шляху поширення ментально чужої та відсталої за своєю сутністю і змістом російської правової системи. Система домінуючих правових цінностей Української козацької держави формувалася у доволі складних умовах становлення і розвитку української державності. З середини XVII ст. у національній свідомості українців особливої ваги набувають такі політико-правові цінності-категорії, як свобода особистості, демократія, рівноправність, національна самоідентифікація тощо. Впродовж першої половини 1649 р. українському керівництву вперше в історії української суспільно-політичної думки вдалося сформувати національну державну ідею створення незалежної держави в етнічних межах України як провідну у визвольних змаганнях народу всіх наступних століть. На початку XVIII ст. вперше в історії українського права було створено правові основи представницького правління та парламентаризму передусім завдяки появі Конституції П. Орлика 1710 р. Позитивно вплинула на розвиток національної правової системи Гетьманщини і досить активна її міжнародно-правова діяльність. Українська козацька держава – Гетьманщина стала однією із важливих віх розвитку української державності, а її національно-правова система відобразила сутність і зміст намагань та прагнень українського народу до незалежності й самостійності.
10
Savchuk, S. S. "Міжнародно-правові стандарти банківської діяльності: поняття та предмет регулювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 10, 2017): 104–11. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.02.17.
Full textAbstract:
В статті розглядається питання про визначення міжнародно-правових стандартів банківської діяльності. Особлива увагу приділена розмежуванню понять «міжнародні стандарти», «міжнародні правові стандарти» та «міжнародно-правові стандарти». Визначено міжнародні урядові та неурядові організації, в рамках яких здійснюється розробка та затвердження міжнародно-правових стандартів банківської діяльності, а також питання, які є предметом їх регулювання.
11
Деркач, Е. М. "Господарсько-правові основи функціонування та розвитку внутрішнього водного транспорту." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 69–76. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1827.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються основні проблеми правового регулювання діяльності внутрішнього водного транспорту, визначено напрями розвитку законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу. У статті зазначається, що нині галузь річкового транспорту перебуває на етапі структурного реформування, імплементації норм відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, формування сучасного законодавства про внутрішній водний транспорт, а також створення конкурентного середовища на ринку річкових перевезень. У першому читанні прийнято проект Закону про внутрішній водний транспорт, що передбачає можливість допуску іноземних суден до плавання на внутрішніх водних шляхах України, які будуть надавати послуги з перевезення на конкурентних умовах.
У статті зазначається, що процеси демонополізації ринку перевезень вантажів спостерігаються не лише у сфері внутрішнього водного транспорту, а й в інших видах транспорту, зокрема залізничного, де передбачається поступовий перехід від монополії у наданні послуг із перевезень вантажів залізничним транспортом до монополії у наданні послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту. Проте при лібералізації ринку перевезень вантажів слід забезпечити баланс державних і приватних інтересів, можливість співпраці на засадах державно-приватного партнерства, підтримки національних перевізників.
Авторка робить висновок, що низка питань ще залишається поза увагою законодавця, зокрема правові форми здійснення перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом, господарсько-правова відповідальність учасників перевезення, правовий статус річкового порту, терміналів, питання діджиталізації перевізного процесу, зокрема можливість укладення в електронній формі договорів перевезення, перевізних документів, які підтверджують укладення договорів перевезення, питання мультимодальності, а саме перевезення вантажів за участю декількох видів транспорту за єдиним перевізним документом, в тому числі електронним. У зв'язку із зазначеним необхідна виважена правова політика, яка дозволить створити необхідне правове підґрунтя для розвитку та функціонування внутрішнього водного транспорту.
12
Kofman, B. Ya. "Правовий статус людини і громадянина та правові стани особистості в умовах розвитку громадянського суспільства: до питання трансформації." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 36–43. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.04.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження трансформації правового статусу людини і громадянина та правових станів особистості в умовах розвитку національного і глобального громадянського суспільства.
Наукова новизна. У статті окреслено сутність поняття «правовий статус», що на відміну від інших, охоплює величезне коло явищ, зокрема певні фундаментальні правові категорії. Досліджено, що в умовах громадянського суспільства формування та вдосконалення правового статусу людини і громадянина здійснюється на більш усвідомлених та раціональних засадах, що передбачають як активну, конструктивну та мотивовану участь самої людини в цих процесах, так і партнерську допомогу в створенні правовільного простору держави, його розширенні та вдосконаленні. Визначено обопільний зв’язок правового статусу з правовим станом людини.
Висновки. Резюмуючи, необхідно констатувати:
- по-перше, стратегічний зв’язок правового стану людини з її правовим статусом у контексті виникнення, формування, прояву, функціонування, охорони, захисту, гарантування останнього з боку держави і суспільства;
- по-друге, стратегічне значення ролі держави у формуванні громадянського суспільства та його інституційної основи через визнання правового стану людини і формування її правового статусу, залежно від такого правового стану;
- по-третє, стратегічні зміни в межах демократизації суспільного та державного життя на рівні держав-членів міжнародного співтовариства та всього співтовариства держав в умовах правової глобалізації, що сприяють таким змінам через усвідомлення об’єктивної необхідності змін у міжнародному нормопроектуванні та нормотворенні, у контексті якісно нового підходу до розуміння, регламентації й регулювання правових станів людини та її правового статусу в умовах формування національного і глобального громадянського суспільства.
13
Гончарова, К. А. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 34–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.17.
Full textAbstract:
У статті досліджені нормативні дефініції поняття «організаційно-правова форма» та положення законодавства України, що містять це словосполучення. Сформульовано висновок, що відповідно до чинного законодавства України значення поняття «організаційно-правова форма», закріплене у положеннях актів приватно-правових галузей, не розповсюджується на органи місцевого самоврядування. На підставі цього запропоновано застосування поняття «організаційно-правова форма місцевого самоврядування» для характеристики організації місцевого самоврядування в конкретній адміністративно-територіальній одиниці з точки зору утворюваних органів, посадових осіб місцевого самоврядування, їх компетенції та взаємодії. Запропоновано вбачати перспективи подальших досліджень у цьому напрямі у формулюванні пропозицій про внесення відповідних змін та доповнень до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».
В Україні застосування поняття «організаційно-правова форма» є більш поширеним у приватно-правових дослідженнях, ніж у працях публічно-правового спрямування. Це пов’язано з тим, що положення законодавства приватно-правових галузей не тільки містять це словосполучення, але й конкретизують його значення. Відповідно до чинного законодавства України значення поняття «організаційно-правова форма», закріплене у положеннях актів приватно-правових галузей, не розповсюджується на органи місцевого самоврядування. Це надає підстави запропонувати застосування поняття «організаційно-правова форма місцевого самоврядування» для характеристики організації місцевого самоврядування в конкретній адміністративно-територіальній одиниці з точки зору утворюваних органів, посадових осіб місцевого самоврядування, їх компетенції та взаємодії.
14
Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.
15
Овечкіна, О. С. "Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 120–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2808.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійно-правового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.
16
Tellis , S. О., and D. І. Tkach . "Правові механізми реалізації конституційного статусу президента: досвід Угорщини." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 2, 2021): 78–88. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.09.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз правових механізмів реалізації конституційного статусу Президента Угорщини, зокрема у сфері захисту демократичної діяльності державного апарату.
Наукова новизна. Проведено ретроспективний аналіз конституційних норм, що регулюють участь Президента Угорщини в законодавчому процесі.
Висновки. Виокремлено закони конституційного значення, що суттєво впливають на зміст президентських повноважень в контексті визначення впливу президента на формування нормативно-правової бази та визначають акторів на законодавчому полі. На підставі ретроспективного аналізу визначено, що Президент Угорщини виконує другорядну роль у законодавчому процесі, а у період з 1989 по 2010 роки – функцію захисту демократичної діяльності державного апарату та, більш того, захисту конституційних прав і свобод людини від звуження обсягу існуючих соціальних прав з боку законодавця, перебрав на себе Конституційний Суд Угорщини. З цього приводу досліджено спосіб впливу Конституційного Суду на законотворчість та окреслено панівну правову парадигму угорської системи стримувань і противаг та її теоретичний базис у період з 1989 по 2010 роки. Особливий акцент зроблено на способі демонтування «старої» Конституції 1989 року у рамках існуючої системи стримувань і противаг та встановлення нової системи конституційно-правових відносин з Основним Законом 2011 року. У рамках нової політичної кон’юнктури Президент Угорщини залишився поважним суб’єктом конституційно-правових відносин із досить обмеженою правоздатністю. Своєю чергою, дієздатність Конституційного Суду було обмежено правовою конструкцією. На нашу думку, в Угорщині склалася політико-правова система без реалізації концепції взаємних стримувань і противаг між вищими органами державної влади. За цих умов, ефективність демократичного контролю державних інституцій досить невизначена. Серйозність проблематики реалізації Президентом функції захисту демократичної діяльності державного апарату, особливо у контексті актуальних тенденцій розвитку української державно-правової системи, спонукало авторів висловити свої погляди відносно розв’язання зазначеного питання.
17
Лісова, Т. В. "ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВІДНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬ." Актуальні проблеми держави і права, no. 93 (April 20, 2022): 20–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3310.
Full textAbstract:
Лісова Т. В. Правовий механізм відновлення земель: окремі аспекти. – Стаття. Статтю присвячено проблемі правового механізму відновлення земель. Досліджено зміст, структуру та особливості правового механізму відновлення земель. У статті зазначається, що перші наукові доробки щодо механізму правового регулювання були напрацьовані ще за радянську добу. У той історичний період з’являються перші дослідження, присвячені вивченню яких механізму правового регулювання. Підкреслюється актуальність вказаного питання в сучасних умовах. Наведено різні позиції вчених щодо розкриття зазначеної категорії. Наголошено, що серед науковців бракує одностайності в розумінні категорії «механізм правового регулювання». Підкреслюється, що вказаній категорії, як певній системі правових засобів, притаманна комплексність. Зроблено наголос на тому, що категорії «механізм правового регулювання» і «правове регулювання» нерозривно пов’язані між собою. Вказані два погляди на правове регулювання суспільних відносин: правове регулювання, як процес впливу держави на суспільні відносини через норми права, ґрунтується на предметі й методі такого регулювання; воно є сукупністю норм права, що регламентують ті чи інші суспільні відносин. Зазначається, що в умовах близького до критичного стану земель, посилення їх деградації особливої актуальності набуває дослідження правового механізму відновлення земель. Акцентовано увагу на структурі правового механізму відновлення земель, який складається зі складників, об’єднаних прагненням досягти відповідної мети. Вказується, що до змісту зазначеного механізму входять правові норми, присвячені регламентації заходів відновлення земель, відшкодуванню втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Зроблено пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення у вказаній сфері. У статті головним засобом забезпечення дії юридичних норм розглядаються правовідносини. Правовим підґрунтям правового механізму є нормативно-правові акти. Підкреслюється, що вагомим складником правового механізму відновлення земель виступає юридична відповідальність за порушення законодавства в цій сфері.
18
ГАЛДЕЦЬКА, Ірина, and Наталія СТРАТУЛАТ. "ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ МОВ У ПЛОЩИНІ СУЧАСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 45 (September 23, 2021): 70–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.7.
Full textAbstract:
В аспекті розвитку сучасних тенденцій щодо професійної підготовки, репрезентованих у сучасному законодавстві, мовленнєва культура юриста відіграє провідну роль (зокрема, формує позитивний імідж представників правової спільноти й України як держави, яку вони представляють), а питання її розвитку та досконалості набувають неабиякої актуальності як під час процесу опанування фаху, так і безпосередньо у юридичній практиці, що, власне, й потребує детального вивчення. Важливість дослідження окресленого питання зумовлена сучасними вимірами суспільства (тими вимогами та стандартами, що висуваються до правника як фахівця), а також висвітленням цих запитів у законодавчо-правовому полі. В умовах сучасного розвитку Української держави питання формування високорозвиненої професійної особистості правника є одним із першочергових завдань у суспільстві. В основі професійної грамотності представника юридичної сфери лежать мовно-комунікативні компетентності. Опанування української мови як державної та англійської як міжнародної на відповідному рівні сприяє конкурентоспроможності фахівця на ринку праці: висококваліфікованим фахівцем юрист може бути за умов досконалого опанування як української мови, так і англійської. Запити суспільства щодо мовленнєво-професійних компетентностей правника відображено в низці нормативно-правових актів, у положеннях яких висвітлено аспекти обов’язкового володіння державною і міжнародною мовами. Чим вищий рівень комунікативних компетентностей, тим вищий рівень професіоналізму. Правові положення чинних нормативно-правових документів надали підстави охарактеризувати вимоги суспільства до фахівця-юриста в аспекті тих компетентностей, які є ключовими у формуванні професійної особистості. Правове підґрунтя визначено певною законодавчою ієрархією: відображення суспільних запитів як в Основному Законі (Конституції України), так і в документах нижчої юридичної сили, ніж юридична сила останнього. Пропозиції щодо ефективної реалізації аналізованого законодавчого спектра в освітній сфері: збільшення обсягу годин із навчальних дисциплін мовно-фахового напряму; введення до навчального плану здобувачів за правовою спеціальністю навчальних курсів (українською і англійською мовами), спрямованих на підвищення рівня культури професійного мовлення; запровадження тренінгів для учасників освітнього процесу щодо опанування особливостей професійного мовлення.
19
Леган, І. М. "Міжнародно-правові стандарти права особи на безоплатну правову допомогу та їх імплементація у законодавстві України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 156–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).666.
Full textAbstract:
Стаття присвячена особливостям надання безоплатної правової допомоги в Україні та країнах Європейського Союзу. Розкрито роль та значення безоплатної правової допомоги в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина, принципи її надання в країнах Європейського Союзу та в Україні. Проаналізовано міжнародно-правові стандарти права особи на безоплатну правову допомогу та їх імплементацію у законодавстві України. Здійснено аналіз термінологічних та теоретико-правових аспектів безоплатної правової допомоги в Україні. Виявлено, що науковий інтерес до цієї проблематики зумовлений необхідністю поглибленого вивчення особливостей європейського права в межах інтеграційних процесів, що відбуваються в Україні, зближення національних правових систем, вдосконалення правових засад співробітництва між Україною та країнами Європейського Союзу.
Особливу увагу у статті приділено з'ясуванню особливостей діяльності суб'єктів надання безоплатної правової допомоги в Україні та країнах Європейського Союзу. Аналіз міжнародного досвіду організації і діяльності системи безоплатної правової допомоги дає змогу виявити певні особливості цього інституту, напрями і тенденції його розвитку, які ще не властиві українській системі безоплатної правової допомоги, об'єктивно і критично оцінити діяльність цього інституту в Україні, встановити переваги й недоліки, окреслити шляхи подальшого реформування, що дозволить вирішити актуальні питання, які успішно врегульовані в більшості країн Європейського Союзу.
Запропоновано підхід, згідно з яким суб'єктивне право на безоплатну правову допомогу включає позитивний обов'язок держави з її забезпечення, що надає державі достатньо широкі дискреційні повноваження щодо контролю за якістю такої допомоги, що своєю чергою може створювати певні загрози для незалежності адвокатури.
Узагальнено перспективи розвитку законодавчого регулювання системи безоплатної правової допомоги в Україні в контексті європейської інтеграції, та розкриті перспективи адаптації українського законодавства відповідно до законодавчих норм Європейського Союзу.
20
Звонарьов, Валентин Вадимович. "КОЛІЗІЇ У ПРАВІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 84–88. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.11.
Full textAbstract:
Досліджено теоретичні підходи до визначення колізій у праві. Проаналізовано поняття колізійної норми як способу вирішення правових колізій і конфліктів. Показано нормативно-правову невизначеність поняття «колізія» у національному українському законодавстві. Наголошено на відсутності комплексного підходу у профільних дослідженнях до проблематики адміністративно-правових конфліктів із відповідним аналізом практики їх подолання, включаючи колізійні питання застосування законодавства про адміністративну відповідальність і колізійні проблеми адміністративного судочинства. Відзначено реалізацію в Україні протягом останніх років адміністративної реформи, процес якої неодмінно породжує адміністративно-правові колізії, прогалини та конфліктні питання адміністративно-правового статусу органів публічної влади, баланс функцій і повноважень яких має забезпечувати нормальне функціонування держави. Визначено, що у чинному українському законодавстві немає нормативного визначення понять «колізія» та «колідуюча норма», натомість в окремих нормативно-правових актах, які належать до сфери дії міжнародного приватного права, визначається поняття колізійної норми як способу вирішення юридичної колізії з іноземним елементом. Показано, що прогалини у нормативно-правовому регулюванні юридичних колізій потребують розроблення комплексного, широкого теоретико-методологічного підходу, який охоплює як формально-юридичні колізії, так і фактологічні правові конфлікти (наприклад, у вигляді суперечностей між змістом норми права та реальним станом суспільних відносин; між позитивним і природним правом; між публічним порядком і приватним інтересом тощо). Доведено, що розв’язання правових колізій і конфліктів слід вважати важливим елементом визначеної у чинному законодавстві компетенції органів публічної влади на рівні правотворчості, правотлумачення та правозастосування.
21
Аніщук, Н. В. "ГЕНДЕРНО-ПРАВОВІ РЕФОРМИ У ШВЕЙЦАРІЇ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.654.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню гендерно-правових реформ у Швейцарії, які розглядаються у контексті питань щодо гендерної рівності та гендерної дискримінації. Швейцарія за рівнем гендерното розвитку входить до десятки європейських країн із найвищим показником забезпечення рівноправ'я статей у всіх сферах суспільства. Аналізується гендерно-правовий досвід цієї країни у політичній, соціально-економічній та інших сферах життя швейцарськото суспільства.
Сьогодні Президентом Швейцарії є жінка. Так, наприкінці 2019 р. Президентом Швейцарії на наступний рік обрали Симмонетту Соммаруту. Слід зазначити, що 2019 р. у Швейцарії ознаменувався й тим, що за підсумками парламентських виборів депутатами стала рекордна велика кількість жінок - 42%. Тим самим Конфедерація обітнала за цим показником такі європейські країни, як Норветію, Італію та Францію. Безумовно такі факти вказують на актуальність обраної теми.
Жіноче питання у Швейцарії має довгу історію. Першим кроком на шляху здобуття швейцарськими жінками гендерної рівності стала їх боротьба за виборчі права. Лише в 1971 р. швейцарські жінки нарешті здобули довгоочікуване виборче право після тото, як це питання було винесено на референдум.
Після того, як жінки здобули виборче право, наступним кроком стало включення принципу гендерної рівності до швейцарської Конституції. В 1981 р. відбувся референдум щодо внесення до Основного Закону відповідних поправок, який надав позитивну відповідь.
Наприкінці ХХ століття під впливом гендерно-правового реформування швейцарського суспільства відбулися зміни у політичному житті цієї країни. Наприклад, у 1984 р. Елізабет Копп стала першою жінкою-міністром Швейцарії.
Наступні гендерно-правові реформи у Швейцарії пов'язані із забезпеченням рівноправ'я жінок та чоловіків у сім'ї. На референдумі 1985 р. жінки отримали рівні із чоловіками права у сім'ї.
Важливу роль щодо вирішення гендерного питання відіграє Федеральний закон про рівноправ'я жінок і чоловіків, який набув чинності 1 липня 1996 р. Закон прямо забороняє будь-які форми дискримінації чоловіків і жінок, як прямі, так і непрямі. Закон застосовується в усіх сферах діяльності. Безпосередньо торкається таких сфер, як, наприклад, порядок прийняття на роботу, отримання освіти, виплата заробітної плати.
У статті порушуються питання законодавчого вирішення легалізації проституції, скасування заборони абортів, порушується проблема гомофобії тощо. Зазначається про те, що випадки гендерної дискримінації все ще зберітаються у швейцарському суспільстві.
Робиться висновок, що загалом досвід Швейцарії щодо гендерно-правових реформ має позитивне значення і заслуговує на його вивчення з метою його подальшого втілення у вітчизняному законодавстві. Адже Швейцарія визнана однією із найпрогресивніших країн світу, що докладають зусиль на шляху забезпечення рівноправ'я статей, успішно проводячи гендерно-правові реформи.
22
Бліхар, М. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСУ." Юридичний вісник, no. 3 (September 9, 2021): 41–48. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2183.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню значення узгодження державного, суспільного, приватного та індивідуального інтересів у різних сферах суспільного життя у контексті розвитку України як правової і демократичної держави. Обґрунтовано, що найчастіше стикування цих інтересів відбувається у формі конфліктного протистояння зацікавлених сторін, оскільки вони відстоюють взаємозаперечувальні інтереси в певних суспільних відносинах у площинах «публічний - приватний», «публічний - суспільний» чи «публічний - державний». Запропоновані способи правового розв’язання конфлікту, що обґрунтовують необхідність вирішення питання захисту публічного інтересу як способу задоволення інтересів, прав, дотримання обов’язків усіма зацікавленими сторонами та суспільством загалом. Отже, доведено, що питання співвідношення публічного і приватного інтересів у різних видах суспільних відносин постає особливо актуальним у час, коли правова система України перебудовується на максимальне узгоджене врахування інтересів усіх сторін цих відносин та їх відображення в історичному розвитку і процесі становлення правової системи демократичної держави. В межах правової практики наголошено на важливості правової організації захисту публічного інтересу всіх учасників суспільних відносин, зокрема й правовідносин, спонукає державу до необхідності врегулювання та адміністративно-право
вого забезпечення цього важливого сегмента системи права в Україні. Значна частина правового врегулювання питань захисту публічного інтересу належить до сфери адміністративного права.
У контексті проведеного дослідження з’ясовано, що принципи верховенства права й визначення людини як найвищої соціальної цінності у суспільстві закріплені в Конституції України, визначення шляху розвитку України як соціальної держави стало підґрунтям для перегляду правових доктрин і механізмів захисту інтересів членів суспільства. У цьому розумінні публічний інтерес виступає як спосіб задоволення різних суспільних потреб: і публічних, і приватних, що сприяє виникненню, розвитку та еволюції суспільних відносин, важливих для всього суспільства. Сторони, що впливають на формування публічного інтересу, можуть мати різний правовий статус, тобто сукупність прав та обов’язків, що впливатиме на різні аспекти забезпечення функціонування та реалізації цього публічного інтересу. Врешті обґрунтовано тезу, відповідно до якої у зв’язку з нормативною невизначеністю категорії «публічний інтерес» в адміністративному праві немає дієвих механізмів його реалізації й захисту, що унеможливлює здійснення функції участі громадськості в ухваленні управлінських рішень та контролі за їх виконанням.
23
Соколовський, Олександр Олександрович. "СТРУКТУРНІСТЬ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ОСНОВОПОЛОЖНА ОЗНАКА, ЩО ВИЗНАЧАЄ ЇЇ ЗМІСТ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 26, 2019): 60–66. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.870.
Full textAbstract:
Правосвідомість як складне структурне формування характеризується шляхом поступового та послідовного розкриття складових частин, які логічно та функціонально пов'язані між собою та утворюють цілісну організацію. Актуальність даного питання виражається в тому, що виділення структури правової свідомості допомагає краще зрозуміти її місце в житті як суспільства, так і окремого індивіда, в системі соціально-нормативного регулювання.
В статті здійснено аналіз структури правосвідомості як її ключової характеристики на основі поглядів вчених стосовно цього питання. Здійснено теоретичне узагальнення та систематизація уявлень про структуру, функції, механізми формування й реалізації регулятивних засад правосвідомості. Правосвідомість, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини, додає цілеспрямованого характеру діяльності. Висловлена думка щодо систематизації наявних знань з приводу даного питання, відповідно до якої у структурі правової свідомості виділяють правову психологію та правову ідеологію, як керівні елементи, а також правову поведінку — складову, яка обумовлюється ідеологічними та психологічними факторами. Встановлено взаємовплив, взаємозв’язок складових елементів, їх роль в процесі реалізації функцій правової свідомості. Показана відносна самостійність структурних елементів правової свідомості щодо суспільного буття.
Показано, що елементи правосвідомості не просто знаходяться в певних відносинах, а й обов’язково обумовлюють один одного, що дозволяє конкретній системі перебувати в процесі безперервного розвитку. Визначено, що правосвідомість функціонує як складна динамічна система, яка включає в себе правові ідеї, знання, відчуття, переконання, якими оперує її суб’єкт. Охарактеризовано значення кожного з елементів правосвідомості для організації та оформлення суспільної правової реальності. Обгрунтована роль наукового пізнання у справі ліквідації розриву між правосвідомістю і досягнутим рівнем розвитку суспільних відносин.
24
Gorbata, T. "АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧОЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЄ ОБІГ ПРЕПАРАТІВ КРОВІ В УКРАЇНІ." Theory and Practice of Public Administration 1, no. 68 (February 28, 2020): 134–43. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.17.
Full textAbstract:
Опрацьовано питання сучасних принципів державного регулювання обігу та використання препаратів крові в Україні. Проведено аналіз наукових досліджень даної тематики. Проведено аналіз державної політики та сучасного стану сфери обігу препаратів крові в Україні. Проаналізовано законодавчу та нормативно-правову базу, що регламентує обіг препаратів крові в Україні. Опрацьовано чинні правові норми у сфері обігу препаратів крові щодо ліцензування установ і закладів служби крові; державної реєстрації препаратів крові як лікарських засобів; забезпечення контролю дотримання показників безпеки та якості препаратів крові; щодо упровадження системи управління якістю та ризиками в закладах служби крові, а також упровадження належних практик GMP/GPP, GLP. Визначено основні неузгодженості правових норм, що негативно впливають на забезпечення населення якісними, безпечними та ефективними препаратами крові в достатній кількості. Запропоновано науково обґрунтовані напрями удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази у сфері обігу препаратів крові в Україні.
25
Пащенко, М. О. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРИРОДНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ: СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 16, 2020): 175–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).344.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу особливостей правового регулювання захисту природних прав людини через виокремлення внутрішньодержавного та міжнародно-правового регулювання. Охарактеризовано правове регулювання правозахисних відносин, визначено перспективи вдосконалення українського законодавства у сфері захисту природних прав людини. Досліджено основні міжнародно-правові та внутрішньодержавні нормативно-правові акти, що регулюють особливості захисту природних прав людини. Проаналізовано проблемні питання, пов’язані з необхідністю захисту природних прав людини у сучасних умовах. З’ясовано особливості правозахисних відносин, що полягають у виникненні на підставі права людини на захист, передбачають юридичний зв’язок сторін, забезпечені можливістю державного примусу. Особливості правового регулювання захисту природних прав розкрито через особливості суспільних відносин, у межах яких воно здійснюється; закономірностей, що характеризують правове регулювання.
Мова йде про набуття людиною права на правовий захист її природних прав як юридично можливого і гарантованого варіанту поведінки за наявності перешкод їх реалізації та закріплення та покладення юридичних обов’язків, у т.ч. і застосування заходів державного вплив за порушення захисту природних прав людини. З огляду на це виокремлено етапи регулювання впливу на поведінку суб’єктів: міжнародне та внутрішньодержавне визнання права на правовий захист; визначення правового захисту; визначення підстав виникнення, зміни і припинення правозахисних відносин.
Особлива увага приділена з’ясуванню форм впливу міжнародних правозахисних норм, що регулюють природні права людини, та принципів їх впливу на внутрішньодержавне право. В якості основних міжнародно-правових актів регулювання правозахисної діяльності досліджено Статут ООН, Загальну декларацію прав і свобод людини та міжнародний білль про права людини. З’ясовано значення конвенцій ООН, актів регіональних, міжнародних організацій. Виокремлено особливості внутрішньодержавного правового регулювання захисту природних прав людини.
26
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання технологій штучного інтелекту: теоретико-прикладні та етичні засади." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 50–57. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.06.
Full textAbstract:
Мета статті полягає в здійсненні аналізу правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з розвитком технологій штучного інтелекту.
Наукова новизна. У статті висвітлюються теоретико-правові та етичні засади правового регулювання технологій штучного інтелекту. Поставлені питання правового погляду на штучний інтелект, зокрема його співвідношення з правами людини та правом інтелектуальної власності.
Висновки. Технології штучного інтелекту дуже швидко розвиваються, єдині підходи до оцінки ризиків, пов’язаних з їх використанням, відсутні. Необхідно сформувати міждисциплінарний підхід до вивчення економічних, правових, політичних і соціальних аспектів застосування технологій штучного інтелекту.
Питання, пов’язані з появою штучного інтелекту, мають не стільки правовий, скільки філософський характер: як сконструювати цей інтелект таким чином, щоб жодна група людей не зуміла отримати з його допомогою переваги над іншими людьми, і щоб штучний інтелект не спрямував свою силу проти людства, а навпаки – використовувався на його благо.
На даному етапі правове регулювання в сфері використання технологій і юнітів штучного інтелекту знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Ще зарано говорити про досягнення в практичній реалізації конкретних комплексних заходів, спрямованих на забезпечення поваги прав людини. Зараз подібного роду заходи приймаються, в основному, в сфері захисту конфіденційності особистих даних.
Необхідно заохочувати нові форми регулювання, щоб сприяти прозорості та дотриманню етичних принципів, правових парадигм та освітніх дій, особливо щодо новітніх технологій, які потенційно можуть порушувати права людини.
27
Кармазіна, К. "Правові стилі (до історії питання)." Право України, no. 10 (2005): 125–27.
Find full text
28
Кузьмишин, В. "Правові питання розвитку громадянського суспільства." Слово Національної школи суддів України, no. 1 (10) (2015): 46–54.
Find full text
29
Штогун, С. "Правові питання організації адміністративного судочинства." Право України, no. 4 (2006): 19–21.
Find full text
30
Дегтяр, Я. "Правові питання бюджетної системи України." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 1 (102) (2016): 67–73.
Find full text
31
Пісоцька, К. О. "Нормативно-правове забезпечення діяльності підрозділів ювенальної превенції." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 117–21. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).529.
Full textAbstract:
У статті висвітлено питання адміністративно-пра-вового регулювання підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України. Розглянуто стан рефор-мування підрозділів ювенальної превенції на сучасно-му етапі. Здійснено аналіз системи законодавства, що охоплює організаційно-правові питання щодо профі-лактики адміністративних правопорушень залежно від їхньої юридичної сили, змісту, дії в просторі, часі та за колом осіб. Охарактеризовано нормативно-правові акти, що визначають найбільш важливі аспекти проти-дії правопорушенням, захисту прав, свобод громадян, забезпечення правопорядку. Виокремлено міжнародні нормативно-правові акти, що становлять адміністра-тивно-правову основу діяльності підрозділів ювеналь-ної превенції Національної поліції України. Також проаналізовано базовий підзаконний нормативний акт, що передбачає форми й методи, порядок роботи підроз-ділів поліції як суб’єктів профілактики адміністра-тивних проступків, – Інструкцію з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України. Розкрито функції та завдання, які поклада-ються на підрозділи ювенальної превенції зі здійснен-ня заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Виокремлено правові норми в міжнародно-му та національному законодавстві стосовно реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії до-машньому насильству, а також розглянуто завдання, обов’язки та принципи діяльності підрозділів ювеналь-ної превенції крізь призму міжнародних норм та норм національного законодавства стосовно забезпечення рівності конституційних прав та свобод дітей.У висновку висвітлено позитивні новації та нега-тивні тенденції відомчої Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України. Також визначено деякі питання, які потребу-ють подальшого урегулювання.
32
ПЕРЕСТЮК, НАТАЛІЯ. "Правова кваліфікація у міжнародному приватному праві: удосконалення теоретичних і практичних підходів в Україні." Право України, no. 2020/06 (2020): 54. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-054.
Full textAbstract:
Зважаючи на доктринальну дискусійність питань про місце правової кваліфікації в оперуванні з колізійною нормою, її межі, предмет, розмежування понять “кваліфікація” і “тлумачення”, автор загалом підтримує вдалий підхід українського законодавця до нормативного регулювання цього питання у Законі України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Як показано у статті, у концепції чинної ст. 7 Закону про МПрП прослідковується кореляція з доктринальним підходом кваліфікації за функціональним призначенням (“par la fonction” або “enlightened lege fori”), за яким саме функція, втілена в іноземному правовому інституті, має братись за точку синхронізації такого інституту з відповідною колізійною нормою закону суду. Мета статті – вдосконалити регулювання в Україні питання правової кваліфікації в міжнародному приватному праві з орієнтиром на розвиток права ЄС та особливим акцентом на уніфікацію підходів до правової кваліфікації у питаннях регулювання колізій законів та колізій юрисдикцій. У руслі зазначеного тренду та з огляду на підписання Гаазької конвенції у 2019 р. та на відносини асоціації України з Європейським Союзом, рекомендовано низку удосконалень регулювання в Україні питання правової кваліфікації у міжнародному приватному праві. Такі пропозиції спрямовано на уніфікацію підходів до право вої кваліфікації в контексті регулювання колізій законів і колізій юрисдикцій. Серед ключових рекомендацій: 1) доповнення Закону про МПрП новим розділом V1 “Колізійні норми щодо трастів” із відповідним розширенням понятійного апарату Закону про МПрП терміном “траст” у світлі доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням; 2) вдосконалення положення ст. 75 Закону про МПрП, спрямованого на уникнення ефекту паралельного розгляду однієї справи двома судами (“lis alibi pendens”), із відповідним закріпленням підходу Європейського Суду Справедливості (ЄСС) (у контексті тлумачення понять, властивих системам цивільного судочинства іноземних країн); 3) відображення запропонованих удосконалень Закону про МПрП (за певними виключеннями) на рівні відповідних процесуальних кодексів. Поряд із цим рекомендовано утриматись від безпосереднього закріплення на рівні процесуальних кодексів положення ч. 3 ст. 75 Закону про МПрП (яким запропоновано впровадження принципу телеологічного і системного тлумачення, притаманного практиці ЄСС). Зважаючи на природу такого принципу, впровадження його в судову практику вбачається більш ефективним через відповідні правові позиції Верховного Суду. Аналогічний підхід рекомендовано і щодо правової кваліфікації за функціональним призначенням у питаннях внутрішніх аспектів трастів (як запропоновано у положеннях нового розділу V1 та нового пункту перехідних положень Закону про МПрП). Так, на шляху впровадження у життя доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням авторка бачить визначальну роль саме за судовою практикою. Адже, окрім доктринальної неоднозначності, правова кваліфікація ще й завжди невід’ємно пов’язана з фактичними обставинами конкретної справи, а намір передбачити у конкретному законі виключний перелік фактів навряд чи можна вважати реалістичним.
33
БАБІН, БОРИС. "Міжнародно-правові аспекти реінтеграції територій." Право України, no. 2020/12 (2020): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-063.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу міжнародно-правового виміру механізмів реінтеграції територій, відторгнутих від держав через їхню окупацію, спробу анексії або формування на цих територіях квазідержавних утворень чи частково визнаних держав. Особлива увага приділена правовим механізмам, які були застосовані Федеративною Республікою Німеччина стосовно возз’єднання зі Східною Німеччиною, та Хорватією щодо відновлення сталого розвитку й усунення наслідків конфлікту на деокупованих територіях. Висвітлено позиції пострадянських країн, а саме Азербайд жану, Грузії та Молдови, щодо перспектив реінтеграції окупованих територій, правової оцінки режиму таких територій, захисту населення та відновлення їхніх прав. Досліджено універсальні норми міжнародного права, застосовні до питань реінтеграції територій. Окреслено ситуацію, яка постала перед Україною щодо реінтеграції власних територій, зокрема у міжнародно-правовому вимірі, та вказано на її об’єктивні особливості. Порушені у статті питання ускладнюються їх істотним політико-правовим значенням, зокрема для науковців, залежно від країни їхнього походження, що зумовлює порівняно невелику кількість об’єктивних праць із окресленої проблематики. При цьому дослідження, здійснені неупередженими авторами третіх країн, як правило, не претендують на глибоке знання передумов конфліктів, національного законодавства залучених у ці конфлікти територій і тим паче на відображення практичної розбудови управління у квазідержавних утвореннях, які формуються на територіях, що підлягають реінтеграції. Крім того, в Україні зазначена проблематика не отримала належного рівня наукового аналізу до 2014 р. Метою статті є визначення міжнародно-правових викликів, пов’язаних із реінтегра цією державами непідконтрольних територій, зокрема на етапах підготовки реінтеграції та її здійснення, під час та після відновлення контролю над територією, а також зовнішнього реагування на наслідки реінтеграції. Основні результати дослідження полягають у характеристиці таких викликів і формуванні рекомендацій для реагування на них органами державної влади України. У висновках зазначається, що реінтеграція територій породжує низку міжнародно-правових викликів, які мають різну природу на етапах підготовки до реінтеграції, під час та після відновлення контролю над територією. Основним із них євідповідальність держави за відповідну територію та її населення до, під час та після процедури реінтеграції, а також питання правонаступництва та відповідальності. При цьому вказується, що переговорні процеси з питань припинення вогню та деескалації конфлікту не мають ознак заходів реінтеграції, а захист прав переміщених осіб не завжди є фактором реінтеграції територій.
34
PETROV, ROMAN. "The Impact of the Court of Justice of the European Union on the Legal System of Ukraine." Право України, no. 2019/06 (2019): 53. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-053.
Full textAbstract:
У статті досліджено вплив Суду Європейського Союзу (ЄС) на впровадження і застосування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що викликало безпрецедентні політичні, економічні та правові реформи в Україні. Зокрема, розглядаються конституційні виклики, які постали перед державою під час виконання Угоди в правовій системі. Крім того, досліджено два питання. Перше – ефективне впровадження та застосування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в українській правовій системі. Друге – сумісність і відповідність Угоди Конституції України. Проаналізовано останні політичні та правові події в Україні через призму ефективної реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і зростання проєвропейського правового активізму в державі. На закінчення стверджується, що Угода про асоціацію між Україною та ЄС посилює пристосованість національного конституційного устрою до цілей досягнення європейської інтеграції та застосування європейських спільних цінностей в Україні. Угода про асоціацію між Україною та ЄС створила стійку інституційну та правову основу для застосування acquis ЄС (правового доробку ЄС), включаючи прецедентне право ЄС та комплексне законодавче наближення між законодавством України та ЄС. Однак інституційні реформи, які вже відбулися, не можна вважати цілком достатніми. Верховній Раді України не вдалося запровадити основні та процедурні засади для застосування та впровадження Угоди в правовий порядок України. Однак ця прогалина частково заповнюється зростаючим судовим активізмом в Україні. Вітчизняні судді вже почали посилатися на Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і відповідні частини acquis ЄС у своїх рішеннях, тим самим закладаючи основу для регулярного застосування загальних принципів права ЄС у процесі виконання й імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
35
ДРОГОЗЮК, КРІСТІНА. "Процесуально-правові особливості використання електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, у цивільному процесі." Право України, no. 2020/09 (2020): 214. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-214.
Full textAbstract:
Кожного дня значну частину свого часу громадяни проводять у соціальних мережах, таких як “Facebook”, “Instagram”, “Telegram”, “Twitter”, “Myspace” тощо. Окрім зручного майданчика для віртуальної комунікації, соціальні мережі стають повноцінним інструментом для бізнесу, що обумовлено можливістю соціальних мереж доводити відомості до великої аудиторії. Незважаючи на велику кількість досліджень у сфері електронних доказів у цивільному судочинстві, необхідно констатувати, що в юридичній літературі ще не було висвітлено питання особливостей електронних доказів, отриманих із соціальних мереж. В умовах масового використання соціальних мереж надзвичайно важливого значення набуває питання чіткого правового регулювання доказів, отриманих із соціальних мереж. Зокрема, у чинному цивільно-процесуальному законодавстві недостатньо врегульованими залишаються питання подання та дослідження електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, адже чинні норми не враховують процесуально-правові особливості відповідних доказів. Метою статті є аналіз проблем, які виникають при використанні соціальних мереж у процесі доказування у цивільному процесі з метою захисту порушених або невизнаних прав, свобод та інтересів у цивільному процесі, конкретизація особливостей соціальних мереж як окремого джерела електронних доказів, а також дослідження та аналіз судової практики при використанні відповідних доказів. Проведений аналіз дає змогу констатувати, що правове регулювання електронних доказів у цивільному судочинстві потребує вдосконалення з урахуванням процесуально-правових особливостей відповідних доказів. За результатами дослідження встановлено, що процесуально-правовими особливостями електронних доказів, отриманих із соціальних мереж, є складність забезпечення процесу ідентифікації особи, яка створила або розповсюдила певну інформацію в соціальній мережі; мож-ливість зміни імені користувача відповідної сторінки у соціальній мережі; складність неупередженої оцінки у питанні визначення, чи є негативна інформація, поширена через соціальні мережі, фактичним твердженням чи оціночним судженням; можливість видалення кожного окремого повідомлення особою у соціальній мережі чи месенджері; можливість зміни та видалення інформації в оригіналі електронного доказу.
36
Міщук, Михайло. "Динаміка нормативно-правового забезпечення діяльності реєстрового козацтва в Україні." New pedagogical thought 105, no. 1 (May 17, 2021): 97–101. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-97-101.
Full textAbstract:
У статті визначено мету та завдання нормативно-правового забезпечення діяльності реєстрового козацтва в Україні. Окреслено місце реєстрового козацтва як суспільної верстви в умовах станового суспільства Речі Посполитої, його динаміку та історико-правовий зміст. Проаналізовано нормативні акти і документи, а саме нормативно-правові акти Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської імперії, українських гетьманів, договори Війська Запорозького з іноземними державами, думки учених-правників, що регулюють питання діяльності реєстрового козацтва в Україні. Простежено питання зародження інституту найму на військову службу та динаміку трансформації прав і обов’язків реєстрового козацтва. Виявлено фактори, що сприяли появі реєстрового козацтва в Україні, та особливості правового регулювання його діяльності в умовах найму, здійсненого правителями інших країн та у власній державі. Схарактеризовано особливості становлення та функціонування реєстрового козацтва у правовій реальності досліджуваної доби. Обґрунтовано основні риси, що визначають правовий статус реєстрового козацтва не лише як лицарської корпорації, а й реєстрового козака як фізичної особи, продемонстровано відмінності між ними. Встановлено межі міжнародної правосуб’єктності реєстрового козацтва.
37
Колодін, Денис Олексійович, and Дарія Олександрівна Байталюк. "ЩОДО ПИТАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАВДАНУ РОБОТИЗОВАНИМИ МЕХАНІЗМАМИ ЗІ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ (РОБОТАМИ)." Часопис цивілістики, no. 33 (December 5, 2019): 87–91. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i33.85.
Full textAbstract:
У статті досліджуються суспільні відносини щодо питання відповідальності за шкоду, завдану роботами, а також пов’язане із цим питання можливості визнання роботів квазісуб’єктами цивільно-правових відносин. Авторами висувається теза про те, що для відшкодування шкоди, завданої механізмами, зокрема й роботизованими, всі правові підстави існують. Висновком за результати дослідження є твердження, що вже зараз необхідно доповнити Цивільний кодекс України спеціальною нормою, яка б передбачала правила відшкодування шкоди, завданої роботами.
38
Кравченко, І. М. "Правові аспекти праці військовополонених з огляду на проведення Україною операції Об’єднаних сил (АТО) із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ у Донецькій і Луганській областях." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 3, no. 87 (September 27, 2019): 123–36. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.87.123-136.
Full textAbstract:
У статті надано міжнародно-правову характеристику понять «комбатант», «некомбатант», «жертви війни», «військовополонений» та правова регламентація залучення їх до праці в розумінні норм міжнародного гуманітарного права. Вивчено питання необхідності нормативного закріплення поняття «військовополонений» у нормативно-правових актах України в контексті проведення операції Об’єднаних Сил (АТО) із забезпечення національної безпеки й оборони на Сході України з огляду на забезпечення їхнього правового та соціального захисту.
39
Pavko , Ya А. "Міжнародно-правові питання охорони навколишнього середовища Арктики." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 85–94. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.09.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення особливостей міжнародно-правової охорони навколишнього середовища Арктики в контексті специфіки цього регіону.
Наукова новизна полягає у з’ясуванні сучасних тенденцій становлення та розвитку міжнародно-правового режиму охорони довкілля Арктики.
Висновки. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища Арктики здійснюється на основі міжнародних договорів універсального та регіонального характеру, які регламентують відносини держав з різних напрямків природоохоронного співробітництва. Незважаючи на велику кількість універсальних міжнародних договорів екологічного спрямування, єдиною регіональною міжнародною угодою, що регулює відносини арктичних держав у даній сфері, є Угода про збереження білих ведмедів 1973 року. Арктична рада є основною міжнародною організацією в північному полярному регіоні, створеною з метою охорони довкілля та забезпечення сталого розвитку в Арктиці, яка координує діяльність арктичних держав. Оскільки в науці міжнародного права немає спільної точки зору щодо удосконалення міжнародно-правового режиму охорони навколишнього середовища в арктичному регіоні‚ слід виокремити такі основні підходи до нього на основі аналізу сучасної юридичної та міжнародно-правової літератури: 1) укладення регіональних угод щодо охорони окремих природних об’єктів; 2) підписання рамкової угоди з протоколами в сфері охорони навколишнього середовища в Арктиці; 3) укладення міжнародного договору універсального характеру‚ беручи за зразок Договір про Антарктику‚ який би врегульовував і природоохоронні питання в регіоні; 4) адаптація універсальних норм міжнародного екологічного права до арктичного регіону. Серед запропонованих варіантів укладення універсального міжнародного договору в Арктиці сприяло б вирішенню багатьох проблемних питань в регіоні, включаючи й питання у сфері охорони довкілля.
40
Мулявка, Д. Г. "НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 90–92. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).365.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення недержавної правоохоронної діяльності. Кардинальне оновлення національної правової системи вимагає перегляду існуючих в теорії адміністративного права підходів до сутності адміністративно-правового регулювання недержавної охоронної діяльності в Україні. Дана проблема поєднує у собі одночасно адміністративно-правові, господарсько-правові та цивільно-правові аспекти. Автор обґрунтовує, що адміністративно-правовий аспект проблеми удосконалення правового забезпечення недержавної охоронної діяльності вважається сьогодні найбільш важливим, оскільки мова йде про нове ро-зуміння публічного інтересу у досліджуваній сфері. Вказане зумовлює актуальність та важливість дослідження проблем недержавної охоронної діяльності за допомогою засобів адміністративного права.
Автор доводить, що ситуація з конкуренцією на ринку охоронних послуг залишається проблемною і не сприяє справедливому суперництву між приватними охоронними підприємствами та поліцією охорони. Ринок охоронних послуг в Україні дестабілізований. Ця ситуація триває вже протягом багатьох років. Ситуацію ускладнює відсутність в Україні вільного обігу зброї, безуспішні спроби запровадити який також тривають вже протягом багатьох років. Автор розглядає два основних способи вирішити ситуацію. Автор вважає, що неефективною буде передача функції ліцензування недержавної охоронної діяльності від МВС України іншому центральному органу виконавчої влади. Проте окремої уваги заслуговує пропозиція щодо легалізації в Україні вільного обігу зброї. Автор вважає, що намагання держави залишити за собою монополію на обіг зброї постає недостатньо аргументованим. Однак вказане питання потребує подальших наукових досліджень з метою визначення умов, за яких легалізація вільного обігу зброї сприятиме підвищенню рівня законності та правопорядку, у тому числі й у сфері недержавної охоронної діяльності.
41
Камардіна, Ю. В. "ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВИЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ «ПИТАННЯ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ» В КОНТЕКСТІ МУНІЦИПАЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 21, 2020): 20–25. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).181.
Full textAbstract:
У статті аналізуються нормативно-правові основи і теоретичні підходи до розгляду юридичної ка-тегорії «питання місцевого значення». Встановлено, що найважливішим напрямом удосконалення системи місцевого самоврядування в Україні має бути чітке те-оретико-правове обґрунтування юридичної категорії «питання місцевого значення», що враховує конститу-ційний принцип самостійності вирішення населенням питань місцевого значення та виключає можливість некоректного визначення і неефективної реалізації повноважень органів місцевого самоврядування. Дове-дено, що взаємозв’язок теоретичних проблем тракту-вання юридичної категорії «питання місцевого значен-ня» і повноважень органів місцевого самоврядування створює практичні труднощі для ефективних меха-нізмів участі громадськості у виробленні органами місцевого самоврядування важливих управлінських рішень, зокрема і з питань визначення стратегії роз-витку територіальної громади, затвердження статутів територіальних громад тощо. Запропоновано визначи-ти питання місцевого значення як частину публічних справ, здійснення яких спрямоване на безпосереднє забезпечення життєдіяльності населення на терито-рії відповідної територіальної громади. Ці справи ма-ють виконуватися населенням безпосередньо і (або) через виборні та інші органи місцевого самоврядуван-ня. Зроблено висновки про можливість застосування низки теоретичних підходів до осмислення питань міс-цевого значення як складової частини інституту міс-цевого самоврядування. Це надасть можливість більш ефективно та системно реалізувати головне завдання муніципальної реформи – визначення питань місце-вого значення, від змісту яких залежить безпосереднє забезпечення життєдіяльності населення територіаль-ної громади, зміст діяльності органів місцевого само-врядування, склад комунальної власності, обсяг видат-ків з місцевих бюджетів, джерела доходів місцевих бюджетів.
42
ОВСЯКОВА, Марія. "ДЕЯКІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОМІЧНИКА СУДДІ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 77–82. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-13.
Full textAbstract:
Кардинально статус помічника судді змінився з ухваленням Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р., згідно з яким помічники суддів втратили статус державних службовців та набули статусу працівників патронатної служби з 18 травня 2018 р. Метою статті є визначення окремих аспектів правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки таких завдань, як: 1) розкриття правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства; 2) пошук напрямів удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Наукова новизна. У статті виокремлено правові проблеми та напрями удосконалення правового статусу помічника судді в контексті оновлення чинного законодавства. Авторка дійшла висновку, що рада суддів України затвердила нове Положення про помічника судді, яке порівняно з попередньою редакцією більш детально регламентує інтереси самих помічників суддів. Так, Положення містить 25 пунктів щодо: права судді мати додаткового помічника (п. 11); порядку нарахування премій, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень (п. 15, 16, 17); права на додаткову відпустку за особливий характер праці (п. 18); порядку заміщення секретаря судового засідання помічником судді (п. 20) тощо. Ці позиції є, безперечно, позитивною новелою в питаннях прав та обов’язків помічників, проте загалом Положення містить багато питань, вирішення яких стало метою даного дослідження. Зокрема, залишається дискусійним питання щодо доцільності віднесення посади помічника судді до патронатної, а не державної служби. Також недостатньо регламентовано інститут додаткового помічника, питання здійснення помічником судді повноважень секретаря судового засідання. Через скасування у помічників суддів статусу державних службовців вони не підпадають під дію законів «Про запобігання корупції» та «Про очищення влади», що несе в собі великі корупційні ризики. Отже, попри прийняття нового Положення, правовий статус помічника судді все ще потребує додаткового нормативного врегулювання.
43
Бутков, О. І. "Конституційно-правове регулювання громадських обговорень в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, no. 88 (December 26, 2019): 24–35. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.88.24-35.
Full textAbstract:
У статті розкрито конституційно-правове регулювання громадських обговорень в Україні. Зазначено, що громадські обговорення є однією з найефективніших форм участі громадськості в здійсненні влади, яка дозволяє у формі діалогу вирішити найбільш значущі питання. Визначено основні нормативно- правові акти, якими регулюються громадські обговорення в процесі прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
44
Клименко, М. В. "Гендерна рівність у трудових правовідносинах: питання сьогодення." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3210.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням гендерної рівності у трудових правовідносинах в умовах сьогодення, на підставі чого зроблено певні висновки. Питання гендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад.
Зазначено, що нагальною потребою сьогодення є прийняття правових норм, які б забезпечили розвиток статей як рівних, та гендерних відносин як рівноправних, оскільки правове становище жінки на рівні суспільства і сім’ї є показником розвинутості політичного, соціального і правового державного устрою. Державна політика дедалі більше повинна орієнтуватися на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, при цьому вона повинна проводитися з урахуванням міжнародних документів, підписаних Україною. Констатовано, що Україна вже перебуває на шляху виправлення гендерного законодавства та впровадження норм, принципів і положень, закріплених у міжнародно-правових актах, пов’язаних із наданням рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах. Наголошено, що під час розроблення реформи трудового законодавства в Україні слід (1) не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників/иць, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Визначити розширення економічних можливостей жінок одним із пріоритетів реформи трудового законодавства; (2) забезпечити правові інструменти, що сприятимуть впровадженню принципу рівної оплати праці рівної цінності; (3) урегулювати законодавче забезпечення безпеки праці з виконання робіт із важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, умовами підвищеного ризику для життя і здоров’я.
45
Маслянко, С. В. "ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВІ ПІДСТАВИ КЕРУВАННЯ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 110–16. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.16.
Full textAbstract:
У статті досліджено поняття та правові підстави керування транспортними засобами, актуальність яких зумовлюється реалізацією дотримання прав і свобод громадян в адміністративно-правових відносинах у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Також під час роботи над викладеним матеріалом визначено поняття, які теоретично й практично можна було би використовувати в законодавчих і виконавчих нормативно-правових актах для поліпшення в роботі правоохоронних органів та вирішення питання щодо закріплення на державному рівні термінології, яка досі не отримала юридичне підтвердження. Статтю присвячено поглибленню вирішення теоретичних засад визначення поняття керування транспортним засобом та обґрунтуванню напрямів і шляхів удосконалення законодавства України з питань формування й реалізації цього визначення у правозастосовній практиці. Відповідно, у статті вирішуються питання щодо дослідження теоретичних засад та розкриття змісту поняття керування транспортним засобом в Україні, розкриття й визначення на основі уточнення теоретичних підходів до поняття керування транспортним засобом, складових елементів цього визначення та процесу. З’ясовується юридична природа та зв’язок між учасниками вказаних правових відносин, уточнюються наукові позиції стосовно чіткого розуміння визначення керування транспортними засобами та закріплення єдиних правових підстав для отримання права керування вказаними транспортними засобами. Також обґрунтовується доцільність введення в науковий і нормотворчий обіг понять «керування» та «керування транспортним засобом», запропоновані критерії класифікації цих визначень, встановлені особливості правового становища особи, яка керує транспортними засобами на законних підставах, у чітко визначеному порядку, та визначені напрями реалізації адміністративно-правового статусу керування громадянами транспортними засобами в Україні.
46
Morhunova, K. "Теоретико-правові питання щодо об’єкта лізингу." Правничий часопис Донецького університету, no. 2 (2019): 76–83. http://dx.doi.org/10.31558/2518-7953.2019.2.10.
Full text
47
Біла, В. Р. "Правові форми публічного адміністрування: питання класифікації." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 14 (May 13, 2019): 52–61. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.14.2019.52-61.
Full textAbstract:
У статті презентується авторська спроба проведення класифікації правових форм публічного адміністрування. Вказується на переваги та недоліки класифікації як методу наукового пізнання правових явищ. Розмежовано критерії природної та штучної класифікації правових форм публічного адміністрування.
48
Рябоконь, І. О. "Еколого-правові питання гарантування радіаційної безпеки." Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки, Вип. 3 (1991): 75–79.
Find full text
49
Рябоконь, І. О. "Еколого-правові питання гарантування радіаційної безпеки." Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки, Вип. 3 (1991): 75–79.
Find full text
50
Поліщук, В. "Правові питання промислового садівництва в Україні." Підприємництво, господарство і право, no. 9 (247) (2016): 66–70.
Find full text