Academic literature on the topic 'Правовідносини між подружжям'

У статті досліджено національне законодавство України щодо поняття аліментів, аліментних правовід- носин та особливості аліментних зобов’язань. Надано власне визначення аліментних правовідносин, як сімейних матеріальних відносин, в яких одна сторона зобов’язана в силу вказівки на те закону за наявності відповідних умов утримувати іншу сторону, а остання вправі вимагати виконання даного обов’язку. Проаналізовано ознаки аліментних правовідносин як правовідносин сімейних. Приділено увагу дозгляду питання щодо того, які особи відносяться до «інших членів сім’ї» та визначено, що такими особами є мачуха, вітчим, падчерка та пасино, а також фактичний вихователь та вихованка. Також до цієї категорії осіб можна віднести чоловіка та жінку, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, осіб, пов’язаних відносинами опіки та піклування. Розглянуто питання щодо того, чи усі суб’єкти аліментних правовідносин є членами сім’ї. З даного приводу зроблено висновок, що не всі суб’єкти аліментних правовідносин можуть вважатися членами сім’ї, так, родичі взагалі можуть ніколи в житті і не входити до складу сім’ї, однією з ознак якої є спільність про- живання та ведення побуту. Разом з тим, це не виключає їхню можливість входити до складу цього осередка суспільства. Виникнення аліментних зобов’язань пов’язується не з членством у сім’ї, а із знаходженням у шлюбі, певним ступенем спорідненості та свояцтва. Під останнім розуміються відносини між родичем одного із подружжя і другого із подружжя, а також між родичами кожного із подружжя (наприклад, відносини між вітчимом і пасинком, мачухою і падчеркою). Свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні. Особлива увага в статті приділена такій необхідній умові участі особи в аліментних правовідносинах, як наявність у неї правосуб'єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником сімейних, в особливості, аліментних відносин.

У запропонованій статті звертається увага на те, що шлюб як союз чоловіка й жінки, який має соціальне значення, визначає правове становище дітей, народжених у цьому союзі, майнові відносини між подружжям і їхні спадкові права тощо. Положення та норми сімейного законодавства України самі по собі не призводять до виникнення, зміни або припинення шлюбних правовідносин. Сімейно-правові норми передбачають певні життєві обставини, так звані юридичні факти, що породжують зазначені наслідки. Надається поняття шлюбних правовідносин і правовідносин, подібних до шлюбних, а також концепція їх формування.

Незважаючи на значну розпов- сюдженість фактичних шлюбних відносин в українському суспіль­стві, законодавство України поки не забезпечує достатнього право­вого регулювання цих відносин, а доктрина національного права не надає вичерпних пояснень задля чіткого розуміння відмінностей між «фактичним шлюбом» та «зареєстрованим шлюбом». Відтак ціла низка проблем потребує юри­дичного вирішення та зумовлює актуальність дослідження. Дослідивши наукові праці укра­їнських дослідників у сфері права, дійдемо висновку, що для позна­чення цього явища в юридичній літературі використовується широкий спектр термінів, зокрема «фактичне подружжя», «подружжя де-факто», «фактичні шлюбні від­носини», «незареєстрований шлюб», «конкубінат», «співжиття» тощо. Крім того, також вживається хиб­ний, на нашу думку, термін «цивіль­ний», або «громадянський» шлюб у розумінні незареєстрованих держа­вою шлюбних відносин. Зустрічаємо також визначення, що «фактичні шлюбні відносини» - це «особисті немайнові відносини, а також відносини щодо спільно набутого майна та взаємного утримання між жінкою та чолові­ком, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі». Однак чи можемо ми розраховувати на те, що такі відносини будуть забезпечуватись та захищатися на належному рівні. Тому питання врегульованості особистих немай- нових правовідносин «фактич­ного подружжя» й досі лишається відкритим, та потребує конкре­тизації і подальшого втілення.

У науковій статті досліджується концепція, основи та наслідки фіктивного шлюбу за законодавством України, аналізується історична ретроспектива цього питання та досвід інших країн. У сучасних умовах, коли суспільство стикається з кризою сімейних цінностей, коли інсти- тут шлюбу в останні роки знецінюється, держава повинна вжити дієвих заходів для подолання цих проблем. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він є фіктивним. Після укладення фіктивного шлю- бу сторони здійснюють юридичні дії без наміру настання правових наслід- ків, передбачених законом. Підкреслюється, що саме відсутність наміру створити сім’ю є ознакою фіктивного шлюбу, і мотиви його укладення не мають юридичного значення. Зазначається, що фіктивний шлюб не є під- ставою для прав та обов’язків подружжя між особами, між якими він був зареєстрований. Якщо під час фіктивного шлюбу особи придбали майно, то воно вважається належним їм не на основі спільної власності, а на праві спільної власності відповідно до норм цивільного законодавства, а не сімей- ного права. При цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їх участі у придбанні цього майна. Крім того, якщо особа при укладанні такого шлюбу змінила своє прізвище, вважатиметься, що воно називаєть- ся цим прізвищем без достатньої правової підстави. Крім того, передшлюб- ний договір, укладений між такими особами, визнається недійсним. У той же час, якщо фіктивна сімейно-правова ситуація в майбутньому породжує не уявні, а справжні правовідносини, закон не надає фіктивного юридичного значення. Підкреслюється, що фіктивний шлюб у деяких країнах є основою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зазначається, що за- конодавство інших країн передбачає більш конкретні засоби доказування, які можуть бути використані у таких випадках. Зроблено висновок, що фік- тивний шлюб слід розглядати не лише як фіктивну операцію, а як форму шахрайства. У цьому випадку для боротьби з фіктивними шлюбами слід по- силити відповідальність, особливо у випадках фіктивних шлюбів з метою нелегальної міграції. Ймовірно, у законодавстві України може бути перед- бачений широкий спектр повноважень, що дасть змогу довести фіктивний характер шлюбу у випадках, коли позов про визнання шлюбу недійсним по- дає одна з осіб, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією такого шлюбу.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2021. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв’язання актуальної науково-прикладної проблеми сімейного права України – розроблена системна концепція загальної класифікації сімейних правовідносин, що містить потенціал для ефективної розбудови останніх у процесі сучасної рекодифікації цивільного законодавства. В роботі на підставі вивчення наукових досліджень з проблем приватного права, законодавства періоду входження України до складу інших держав та в добу незалежності виявлено трансформаційні процеси в розвитку інститутів сімейного права. Доведено послідовну змінюваність інститутів сімейного права залежно від звичаєвих, моральних та релігійних норм. Обґрунтовано та доведено існування взаємозв’язку і взаємовпливу соціальних норм у сімейних відносинах. За результатами проведення дослідження окреслено перспективи розвитку сімейного законодавства в процесі рекодифікації цивільного та сімейного законодавства. Обґрунтовується доцільність здійснення рекодифікації Цивільного кодексу України шляхом декодифікації Господарського кодексу України.