Journal articles on the topic 'Правовий простір місцевого самоврядування'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Правовий простір місцевого самоврядування.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Правовий простір місцевого самоврядування.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Гайдар, М. Є. "ПРИНЦИПИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯВ АСПЕКТІ ПРОЦЕСУ ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 8–13. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).426.
Full textAbstract:
У статті досліджено принципи місцевого самовря-дування в Україні. Зазначається, що принципи місце-вого самоврядування мають основоположне, провідне значення для побудови та реформування всієї системи місцевого самоврядування в Україні. Основна увага зосереджується на висвітленні кожного з принципів місцевого самоврядування, а саме: 1) народовладдя; 2) законності; 3) гласності; 4) колегіальності; 5) поєд-нання місцевих і державних інтересів; 6) виборності; 7) правової, організаційної та матеріально-фінансо-вої самостійності в межах повноважень, визначених чинним законодавством; 8) підзвітності й відповідаль-ності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб; 9) державної підтримки та гаран-тії місцевого самоврядування; 10) судового захисту прав місцевого самоврядування, закріплених у Зако-ні України «Про місцеве самоврядування в Україні». Акцентується на тому, що роль принципів місцевого самоврядування полягає, зокрема, у систематичному безперервному впливі на організацію, діяльність і ре-формування органів місцевого самоврядування з огля-ду на євроінтеграційні та глобалізаційні процеси, що мають місце в нашій державі. У результаті проведено-го дослідження автор доходить висновку, що в умовах сучасності система принципів місцевого самоврядуван-ня є передусім ціннісним орієнтиром для завершення процесу створення об’єднаних територіальних громад, а в подальшому буде продовжувати виступати безза-перечною, фундаментальною основою для здійснен-ня місцевого самоврядування на території України. Проте сьогодні не всі принципи знайшли своє змісто-ве наповнення в чинному законодавстві, що лишає простір для здійснення подальших наукових дослі-джень у цій галузі.
2
ІРКЛІЄНКО, АНДРІЙ. "До питання про правову доктрину в українській правовій традиції." Право України, no. 2020/06 (2020): 273. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-273.
Full textAbstract:
Мета статті – здійснити спробу визначити сутність правової доктрини в українській правовій традиції. Установлено, що представники вітчизняного і зарубіж ного політикуму, науково-експертного середовища неодноразово акцентували увагу на незадовільній якості актів, що приймаються суб’єктами нормотворчості та органами судової влади. У зв’язку з цим наголошується на важливості й необхідності наукового (доктринального) забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Резюмовано, що правові системи більшості країн пострадянського простору вже відповідають двом із чотирьох основних вимог, що пред’являються до правових систем сім’ї романо-германського права, а саме методологічним та інфраструктурним. За цими критеріями сучасні правові системи держав пострадянського простору відрізняються від сім’ї романо-германського права лише деякими особливостями. Встановлено, що правова система України є складовою сучасного європейського права, що природно. За період свого історичного етногенезу український народ проявив себе органічною частиною європейської спільноти. Незважаючи на всю складність політичних взаємин, українці створювали спільну культурну та політикоправову спадщина. З огляду на своє географічне і геополітичне положення Україна перебувала в сфері перехресних впливів азіатсько-кочового, орієнтальновізантійського та європейського світів, по-різному інтегруючи їх. І все ж вирішальним вектором її соціокультурної та політико-правової орієнтації була європейська цивілізація, що першим аргументовано довів М. Грушевський. До кінця XVIII ст. і державність, і правова система України відчували на собі значний вплив правового поля загальноєвропейської цивілізації, хоча і з самобутніми особливостями в державно-правовому розвитку. Констатовано, що українська правова традиція є потужною, унікальною, формувалася протягом тисячоліть, зберегла самобутність і своєрідність, незважаючи на всі державні, політичні, економічні та соціальні катаклізми. І не варто їй побоюватися зарахування до західної традиції – у романо-германську правову сім’ю. Тисячолітня історія Україна довела, що це анітрохи не вплине на її характер і значущість. Не потрібно заперечувати минулого, а, навпаки, з багатої культурноправової традиції України необхідно взяти основне, краще, зуміти його зрозуміти й оцінити, натомість негативні ознаки спробувати нівелювати. Історико-культурному фактору необхідно приділяти особливу увагу, зокрема традиціям: менталітету, способу життя, інститутам української правової традиції. Саме це дасть змогу зберегти унікальність і своєрідність, які неможливо знищити жодними реформами або законодавчими актами.
3
КОБИЛЕЦЬКИЙ, МИКОЛА. "Вплив магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування в Україні (ХІV–ХІХ століття)." Право України, no. 2020/01 (2020): 212. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-212.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано вплив магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування в Україні (ХІV–ХІХ ст.). Акцентовано увагу на тому, що магдебурзьке право є однією з найвідоміших систем середньовічного міського права, яка регулювала різноманітні політичні, соціально-економічні та правові відносини того часу. Територіально воно поширювалося у Центрально-Східній Європі, а отже, і на українських землях у Галицько-Волинській державі, а після припинення її існування – на українських землях, що увійшли до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії. Визначальною особливістю застосування магдебурзького права в Україні стало його широке використання органами самоврядування міст Гетьманщини та міста Києва, а також у кодифікації українського права у XVIII – на початку XIX ст. Магдебурзьке право, незважаючи на його широке застосування в Україні, є однією з найменш досліджених тем в українській історико-правовій науці. Визначено риси міського права, зокрема й магдебурзького, відкритість і гнучкість сприяли його поширенню як просторово, так і ментально. Тому магдебурзьке право є невід’ємною складовою європейської правової цивілізації, європейської правової культури. Акцентовано увагу на високій адаптованості магдебурзького права до конкретноісторичних умов, соціальних потреб окремих громад. Конкретно-історичний розвиток принципів магдебурзького права, їхня правова деталізація спричинила до його трансформації, перетворення в українське міське право. Зазначено, що використовуючи і розвиваючи магдебурзьке право, український народ перебував у єдиному культурно-правовому просторі з іншими європейськими народами, які сьогодні становлять основу європейської спільноти. Магдебурзьке право в Гетьманщині було загальнодержавним правом, оскільки застосовувалося в адміністративній діяльності міст та міських і козацьких судах, а також під час кодифікації українського права. Магдебурзьке право разом із хелмінським правом, Саксонським Зерцалом, українським звичаєвим правом та нормативно-правовими актами органів влади Гетьманщини стало основними джерелами кодифікації українського права у XVIIІ – першій половині ХІХ ст. Це, зокрема, “Процес краткий приказний” 1734 p., “Економіка краткая” 1734 p., “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., “Права малоросійські з книг Статуту, Саксону і Порядку виписаних” 1744–1757 рр., “Суд і розправа в правах малоросійських” 1750 р., “Книга статут и прочне права малоросийские” 1764 р., “Екстракт малоросійських прав” 1767 р., “Екстракт із указів, інструкцій і установлень” 1786 р., “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. тощо. Магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні громадянського суспільства, демократизму та регламентувало суспільне життя на підставі правових норм, створювало правову основу для належного функціонування міст. Майже всі українські міста, що перебували у складі Галицько-Волинської держави, Польського королівства, Великого князівства Литовського та Гетьманщини володіли магдебурзьким правом. У середині XVIII ст. міст, що володіли магдебурзьким правом, налічувало близько 1 000. Магдебурзьке право мало значний вплив на розвиток місцевого самоврядування в Україні у ХІV–ХІХ ст.
4
Польщиков, І. "Теоретичні моделі місцевого самоврядування: порівняльно-правовий аналіз." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 195–200. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1989.
Full textAbstract:
У статті розглядаються сутність та юридичний зміст сучасних моделей місцевого самоврядування через здійснення порівняльно-правового аналізу англосаксонської, континентальної (романо-герман-ської), іберійської та «радянської» моделей.
Зазначається, що висхідні тенденції глобалізації актуалізують питання розвитку основоположних суспільних цінностей, управлінського забезпечення розбудови громадянського суспільства, пошуку балансу між свободою та публічною владою, потребу в гармонічному поєднанні яких значною мірою може задовольнити місцеве самоврядування. Становлення та розвиток місцевого самоврядування як основоположного інституту громадянського суспільства вимагає з'ясування сутності теоретичних моделей місцевого самоврядування, які вказують на зміст і головні напрямки діяльності органів і посадових осіб територіальних громад.
Наголошується, що за таких умов виникає необхідність суттєвого вдосконалення моделей організації місцевого самоврядування з метою задоволення наросталь-них потреб людини, територіальних громад і суспільства в цілому щодо організації місцевого управління, злагодженого функціонування всіх інститутів громадянського суспільства, що є головною передумовою демократичних трансформацій, створення ефективної системи забезпечення реалізації муніципальних прав і свобод людини й громадянина.
Визначено, що теоретичні моделі місцевого самоврядування в різних правових системах світу безпосередньо сформувалися під впливом основних теоретико-ме-тодологічних концепцій, таких, як громадська, державницька, муніципального дуалізму тощо, наслідком чого стало створення декількох основних парадигм організації та діяльності самоврядних інститутів залежно від сутності місцевого самоврядування, компетенції органів місцевого самоврядування та типу їхніх взаємовідносин із державними органами публічної влади, втіленої в нормах чинного законодавства, включаючи конституційний рівень регулювання суспільних відносин.
У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що в сучасному світі теоретичні моделі місцевого самоврядування (англосаксонська, континентальна, іберійська, «радянська») класифікуються та відрізняються в залежності від: сутності місцевого самоврядування; юридичного суб'єктно-об'єктного змісту компетенції органів місцевого самоврядування; типу взаємовідносин органів місцевого самоврядування з державними органами публічної влади, втіленого в нормах чинного законодавства, включаючи конституційний рівень регулювання суспільних відносин.
5
Бідей, О. "Адміністративно-правовий статус місцевого самоврядування." Підприємництво, господарство і право, no. 5 (197) (2012): 12–16.
Find full text
6
Бідей, О. "Адміністративно-правовий статус місцевого самоврядування." Підприємництво, господарство і право, no. 5 (197) (2012): 12–16.
Find full text
7
Ющенко, Т. В. "Перспективи використання польського досвіду адміністративної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, no. 86 (July 3, 2019): 204–16. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.204-216.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу польського досвіду адміністративної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування. Аналізується стан нормативно-правового забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного судочинства. Охарактеризовано адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного судочинства. Визначені конкретні напрями реформування вітчизняного адміністративного судочинства як дієвого правозахисного інструменту в Україні.
8
Burakova, A. M. "Місце визнання недійсними рішень суб’єктів владних повноважень у системі способів захисту земельних прав." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (October 26, 2017): 57–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.06.09.
Full textAbstract:
У статті розглянуто інститут визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Аргументовано, що даний інститут має змішаний приватно-публічний правовий характер. Визначено співвідношення понять нормоконтролю та визнання недійсним акта державного органу або органу місцевого самоврядування як способу захисту земельних прав.
9
Сергієнко, О. В. "Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування: теоретико-правовий аспект." Проблеми законності, Вип. 90 (2007): 28–35.
Find full text
10
Н. П. Костюк. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ТА ОЗНАКИ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ В УКРАЇНІ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 90 (August 25, 2020): 49–58. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.49-58.
Full textAbstract:
У статті досліджується правовий режим та ознаки надзвичайного стану в Україні, обмеження, які можуть бути застосовані до громадян при введенні надзвичайного стану; визначаються особливості правового статусу органів державної влади і місцевого самоврядування під час надзвичайного стану. Запропоновано вдосконалити законодавчу базу, яка регулює правовий режим надзвичайного стану й закріпити чіткий алгоритм дій для органів державної влади і місцевого самоврядування в разі введення надзвичайного стану. Наголошено на запозиченні позитивного досвіду закордонних країн, які передбачили в законодавстві завчасне правове регулювання основних питань запровадження й підтримання надзвичайного стану.
11
Бутирін, Є. О. "РОЗРОБКА ЗАКОНОПРОЕКТУ ЗЕМСЬКОЇ РЕФОРМИ – БОРОТЬБА КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ДИСКУРСІВ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, no. 95 (September 30, 2021): 13–26. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.13-26.
Full textAbstract:
У статті здійснено історико-правовий аналіз концептів місцевого самоврядування в Російській імперії другої половини ХІХ століття. Зроблені висновки, що в першій половині ХІХ століття самоврядування в містах існувало суто номінально; ані магістрати та ратуші, ані шестигласні думи та міські голови не мали реальної влади, яка цілком зосереджувалась у поліційних установах та бюджетних комітетах, що адміністрували міські кошти. У статті досліджується еволюція ідей та поглядів на реформування системи місцевого управління після скасування кріпосного права і, зокрема, місцевого самоврядування, його система, склад, компетенція. Показана боротьба ліберального та консервативного таборів у ході розробки проекту земської реформи 1864 р.
12
Гайтан, В. В. "Транскордонне співробітництво в контексті децентралізації місцевого самоврядування: політико-правовий аспект." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 43–49. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.706.
Full textAbstract:
Визнання місцевого самоврядування в якості інституту громадянського суспільства та основи демократичного устрою держави довело існування більш зручного механізму захисту основних прав і свобод людини та громадянина крізь місцеві органи влади. Розуміння світових і національних державно-політичних процесів призвело до нового трактування ролі інституту місцевого самоврядування в контексті розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави.
Усвідомлення своїх основних векторів міжнародної співпраці, прагнення до членства в Європейському Союзі вимагає від України вироблення відповідних підходів і змін на концептуальному та законодавчому рівнях. Перетворення в територіальному державному устрої шляхом укрупнення територіальних громад і децентралізації влади були впроваджені в більшості демократичних країн світу. Світовий досвід і міжнародні стандарти моделювання місцевого самоврядування показують переваги його зарубіжної моделі побудови перед українською моделлю, що обґрунтовується практичним збільшенням економічної результативності, покращенням у соціально-культурній, кадровій та управлінській сферах.
1 квітня 2014 року в Україні була прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка заклала основу проведення багатоступеневої територіальної реформи та суттєві зміни в державному управлінні й розподілі державно-владних повноважень, прийняття низки нормативно-правових актів, які не завжди повільно сприймаються суспільством, а іноді мають примусовий характер.
Транскордонне співробітництво як один із пріоритетних напрямів реалізації зовнішньополітичних відносин залежить від обрання правильного шляху впорядкування органів місцевого самоврядування та територіально-адміністративного устрою України. Згідно Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки нині транскордонне співробітництво здійснюється як на міждержавному рівні, так і на рівні територіальних громад, їх представницьких органів, місцевих органів виконавчої влади. Таке співробітництво сприяє соціальній та економічній конвергенції прикордонних регіонів і створенню нових можливостей для їх розвитку, в тому числі розвитку економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин, обміну досвідом, що у світлі обраного Україною шляху державотворення набуває особливої актуальності.
13
Ladychenko , V. V., O. V. Gulac , and Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави.
Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності.
Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.
14
Скопич, О. Д. "Теоретико-правовий аналіз контролю в системі місцевого самоврядування." Статистика України, no. 2 (2007): 91–94.
Find full text
15
Сергієнко, О. В. "Служба в органах місцевого самоврядування, публічно-правовий аспект." Проблеми законності, Вип. 83 (2006): 72–80.
Find full text
16
Ladychenko, V. V., and Y. P. Maksimenko. "Старости як посадові особи системи органів місцевого самоврядування в Україні: історико-правовий аспект." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 8–17. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.01.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті розглянуто інститут старости як посадової особи в системі органів місцевого самоврядування, його генезу та функції у різні періоди правового розвитку України. Встановлено походження та роль старости як посадової особи в місцевому самоврядуванні України, а також досліджено її повноваження, запропоновано шляхи удосконалення правового статусу старости.
Наукова новизна. У зв’язку із введенням посади старости в систему органів місцевого самоврядування України пропонується вперше дослідити історико-правовий аспект інституту старости як посадової особи в системі органів місцевого самоврядування, його генезу та функції у різні періоди правового розвитку України.
Висновки. Еволюція розвитку старост поєднала в цій ланці представника громади (у тому числі місцевих інтересів перед державною владою) та адміністративної посадової особи – представника держави на місцях. Це підтверджується тим, як в різні періоди правового розвитку України державна влада підходила до формування цих посад: шляхом обрання населенням, як представника місцевого самоврядування, або призначення чи погодження державою, як державного керівника нижчої адміністрації. Саме поєднання самоврядних та державних функцій в одній ланці стало особливістю становлення та розвитку інституту старост.
Реформуючи місцеве самоврядування, держава змінює місцевий адміністративно-територіальний устрій, об’єднуючи сільради, селища і міста в громади, запроваджуючи спеціальних посадових осіб – старост, що, без попередніх конституційних змін та прийняття спеціальних законів, не є аргументовано правильним. Визначити ж справжній коефіцієнт корисної дії системи стримувань і противаг в органах місцевого самоврядування із введенням посади старости в подальшому можливо буде лише за допомогою дослідження і врахування дії чинників соціально-політичного характеру. У зв’язку з цим старостам ще потрібно буде довести свою дієвість та спроможність як посадових осіб у системі місцевого самоврядування, що обираються безпосередньо населенням, але провадять виключно виконавчу діяльність на території громад і за посадою входять до складу виконавчих комітетів місцевих рад ОТГ. На цьому шляху вже прийняті базові зміни в чинному законодавстві України. Але старостам необхідно ще пройти апробацію часом та практикою на предмет своєї дієздатності.
У перспективі законодавцю все ж таки доцільно удосконалити правовий статус старости шляхом найменування цієї посади як «сільський, селищний староста» (на зразок перейменування голів місцевих рад на сільських, селищних, міських голів у 1994 році), що відповідало б історичній спадкоємності, а також врегулювати на законодавчому рівні повноваження цих посадових осіб з огляду на приклади минулого. Це прийняття спеціального «типового положення про старосту», визначення кількісного та персонального складу виконавчого комітету ради громади (до якого входить за посадою староста), утворення в старостинських округах відповідних структурних підрозділів зі старостами на чолі (на зразок «офісів старости») з необхідними спеціалістами (наприклад, помічниками старост), а також слід передбачити у чинному законодавстві обрання тимчасовових виконувачів обов’язків старост у випадку вакантності цієї посади до проведення відповідних виборів. Вказані зміни надали б можливість забезпечити для цієї посадової особи ефективне виконання спеціальних обов’язків (вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів цивільного стану, накладення адміністративних стягнень та ін.), а також зміцнити правовий статус цих посадових осіб, їхнє особливе місце в системі місцевого самоврядування.
17
Гайдученко, Світлана. "ДО ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА У ВЛАДНИХ СТРУКТУРАХ УКРАЇНИ." Public management 19, no. 4 (May 29, 2019): 44–56. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-44-56.
Full textAbstract:
Розглянуто українські історичні особливості народного пред- ставництва у владних структурах, проаналізовано прогресивний світовий досвід сучасного демократичного врядування через народне представництво. Відповідно до цього подається бачення шляхів реалізації народного пред- ставництва в Україні у контексті сучасних викликів, а саме: глобалізації жит- тєдіяльності світової спільноти; розширення інформаційно-комунікаційного простору у межах мережі Інтернет; осучаснення системи державного управ- ління шляхом її демократизації, децентралізації, демонополізації; інтенсив- ної трансформації громадянського суспільства в інформаційне; втілення у життя ідей парламентаризму тощо. При цьому, враховано історичне під- ґрунтя українського народного представництва та його сучасні особливості, а також реальні можливості місцевого самоврядування як стовідсоткового на- родного представництва. Основну увагу зосереджено на інституціональних і нормативно-правових аспектах реалізації феномену народного представ- ництва в Україні у контексті ідей парламентаризму, електронної демократії, компетентнісної та соціокультурної концепцій публічного управління, тео- рій демократизації виборчого процесу.
Відповідно, розглядаються прагматичні аспекти системного забезпе- чення відповідного рівня народного представництва у владних структурах України всіх управлінських рівнів шляхом інституціоналізації місцевого самоврядування. Обґрунтовується механізм підвищення ролі інституту міс- цевого самоврядування шляхом включення його в парламентську систему окремим структурним елементом, який виконуватиме функції “контролера” рівня загальнонаціонального народного представництва, а також відпові- дального посередника між інститутами держави, бізнесу та громадянсько- го суспільства. Означено аспекти реалізації народного представництва, що сприятимуть формуванню інформаційного суспільства як соціального про- дукту глобалізації.
18
Магновський, I. Й. "ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ – НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 94 (June 30, 2021): 49–59. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.49-59.
Full textAbstract:
У статті висвітлено в теоретико-правовому аспекті проведення децентралізації публічної влади як невід’ємної складової розвитку громадянського суспільства в Україні. Означено нагальні проблеми реалізації реформи децентралізації публічної влади в Україні, серед яких: дисбаланс у діяльності між органами публічної влади; елементи авторитаризму; недостатня публічність; обтяжливий формалізм; корупція тощо. Виділено форми децентралізації публічної влади, зокрема: територіальна децентралізація, функціональна децентралізація, предметна децентралізація. Наголошується на концептуальних основах організації публічної влади, а саме: філософія людиноцентризму, належне місцеве врядування, відповідність принципам Європейської хартії місцевого самоврядування. Указано мету реформ децентралізації публічної влади, яка передбачає перенесення низки владних повноважень від державної влади до органів місцевого самоврядування. Підсумовується, що децентралізація публічної влади є об’єктивною потребою на шляху демократизації суспільних процесів в Україні.
19
Шпак, Ю. А. "Стадії нормотворчого процесу в органах місцевого самоврядування: теоретико-правовий аспект." Вісник Національного університету "Львівська політехніка", no. 801 (2014): 103–8.
Find full text
20
Бориславська, О. "Організаційно-функціональні засади місцевого самоврядування в Україні (конституційно-правовий аспект)." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 41 (2005): 112–21.
Find full text
21
Журавель, Я. "Правовий генезис рішень органів місцевого самоврядування, що передбачають адміністративну відповідальність." Право України, no. 3 (2008): 27–31.
Find full text
22
Пархоменко-Куцевіл, Оксана. "ПРИНЦИП ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЯКІСНОГО КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 15, no. 5 (September 29, 2018): 296–305. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-296-305.
Full textAbstract:
Проаналізовано можливості удосконалення професійної під- готовки кадрів органів місцевого самоврядування з урахуванням реалізації принципу децентралізації. Запропоновано шляхи удосконалення підготовки фахівців органів місцевого самоврядування, передбачено розширення права територіальних громад на вибір не лише вищого навчального закладу, який готуватиме фахівців, а й професійних програм, за якими готуватимуться фа- хівці для певної територіальної громади.
Проведений аналіз дає підстави виокремити важливі елементи профе- сіоналізації кадрів органів місцевого самоврядування як основу формування децентралізації в Україні, а саме:
1) у чинному законодавстві слід передбачити виділення коштів територі- альним громадам на професійне навчання, підвищення кваліфікації посадо- вих осіб місцевого самоврядування. Це надасть можливість громаді обрати, яких саме фахівців для цієї місцевості потрібно підготувати;
2) необхідно прийняти нормативно-правовий документ, який би передба- чав формування реальної потреби у професійному навчанні та підвищенні кваліфікації кадрів органів місцевого самоврядування з урахуванням прове- деного моніторингу в потребі саме у таких професійних кадрах;
3) надати територіальним громадам права обирати вищий навчальний за- клад, який готуватиме саме тих фахівців, яких потребує даний регіон (на- селення, громада). Крім того, слід передбачити організацію на базі кому- нальних навчальних закладів мобільних постійно діючих курсів підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування із залученням будь- яких фахівців з усіх регіонів України за потреби у таких курсах;
4) з метою посилення ролі територіальної громади слід передбачити її право обирати не тільки вищий навчальний заклад, а й навчальні програми, які потрібні для фахівців, що працюватимуть у цій місцевості;
5) передбачити обов’язок фахівців, які отримали освіту за гроші територі- альної громади, відпрацювати в цій громаді протягом 5 років або повернути гроші за професійне навчання;
6) передбачити кошти на фінансування талановитої молоді за кордоном за умови відпрацювання після закінчення навчального закладу певного часу на території України.
Таким чином, система підготовки та підвищення кваліфікації кадрів органів місцевого самоврядування має залежати від потреб регіону в пев- них компетентностях таких фахівців, а також кількості таких фахівців, що, своєю чергою, можна зробити, якщо надати право територіальній громаді здійснювати моніторинг потреби в кадрах та право громад замовляти про- фесійне навчання або підвищення кваліфікації. Крім того, потрібно надати право територіальним громадам обирати не лише вищий навчальний заклад, де здійснюють підготовку кадрів органів місцевого самоврядування, а й на- вчальні програми, за якими здійснюватиметься така підготовка.
23
Алмаші, І. М., and М. М. Алмаші. "СТАРОСТА В РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 25, 2022): 10–18. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.710.
Full textAbstract:
Алмаші І. М., Алмаші М. М. Староста в реалізації права на місцеве самоврядування: окремі аспекти законодавчого регулювання. – Стаття.
У даній статті досліджено окремі аспекти правового регулювання старости як інституції, спрямованої на забезпечення реалізації права жителів територіальних громад, які не є адміністративним центром, на місцеве самоврядування. Розкрито історико-правовий аспект виникнення посади старости, компетенцію старости за чинним законодавством.
Проаналізовано пропозиції щодо зміни законодавства в даній сфері, досліджено поняття старостинського округу та запропоновано зміни до законодавства в частині регулювання правового статусу старости.
Із метою створення у громадах умов для належного представлення інтересів всіх жителів у вирішенні питань місцевого значення були внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і включена до системи місцевого самоврядування України нова посадова особа місцевого самоврядування – староста. Така посада є виборною і може бути утворена місцевою радою об’єднаної територіальної громади в усіх населених пунктах у межах її юрисдикції, за винятком поселення, що є адміністративним центром об’єднаної територіальної громади. Інститут старости з власними повноваженнями і відповідальністю перед людьми, які його обрали, набуває нині великого значення. Зменшення дистанції між громадянином і уповноваженим органом є однією із головних цілей децентралізації. Староста у багатьох селах України є найближчим до людей представником місцевого самоврядування. Це лідер, якому громадяни виразили підтримку, і нова інституція, утворена для того, щоби інтереси усіх жителів сіл в об’єднаних територіальних громадах були враховані, щоб соціальні, побутові й інші потреби мешканців села були задоволені, щоб проблеми місцевого значення вирішувалися відкрито, швидко і зрозуміло.
З огляду на важливість діяльності старости для розвитку громади та значимість для територіальної громади його компетенції необхідно внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, потрібно встановити вимоги щодо віку, освіти, володіння державною мовою та строку проживання на території відповідного старостинського округу.
24
Бутирін, Є. О. "Реформа системи органів міського самоврядування на території Галичини в другій половині ХІХ століття." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 92 (December 17, 2020): 15–27. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.15-27.
Full textAbstract:
У статті здійснено історико-правовий аналіз реформи міського самоврядування на території Галичини в другій половині ХІХ століття. Зроблені висновки, що в заможних громад таких крупних міст, як: Дрогобич, Коломия, Краків, Львів, Станіслав, Стрий, Тернопіль ‒ можливостей для реалізації власних потенцій було більше, утім і маленькі міста та містечка, отримавши право на залишення у своєму розпорядженні частини прибутків і податків та дбайливого їх використання для власних потреб, отримали відчутний ефект. Навіть попри те що система гмінного самоврядування мала свої недоліки, громади ставали заможнішими, їх можливості зростали, а громадська діяльність в органах місцевого самоврядування виявлялася корисною школою суспільного життя.
25
Касинюк, Л. А. "Досвід та проблеми реформування місцевого самоврядування в Україні: філософсько-правовий аспект." Гуманітарний часопис, no. 3 (2016): 48–55.
Find full text
26
Шухнін, А. С. "Поняття фінансової діяльності органів місцевого самоврядування в Україні: фінансово-правовий аспект." Держава та регіони. Право, no. 1 (2011): 81–86.
Find full text
27
Ющенко, Т. В. "Історико-правовий аспект участі органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві України." Державне будівництво та місцеве самоврядування, Вип. 31 (2016): 157–67.
Find full text
28
Бутирін, Є. О. "Реформа місцевого самоврядування Йосифа II на українських землях у складі Австрійської імперії в другій половині XVIII століття." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, no. 88 (December 26, 2019): 15–23. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.88.15-23.
Full textAbstract:
У статті здійснено історико-правовий аналіз реформи місцевого самоврядування на українських землях (Галичини, Буковини, Закарпаття), які увійшли до складу Австрійської імперії у другій половині XVIII ст. Виділено, що міська ординація 1783 р. зберегла й упорядкувала самоврядування в містах, проте досконально змінила природу цього інституту, перевівши його з приватного права, яким було приватне магдебурзьке право, у сферу публічного права. Зроблені висновки про те, що модернізаційні реформи Габсбургів були спрямовані на ліквідацію відставання імперії від Пруссії. Необхідно доповнити, що без уваги імператора не залишилися й проблеми остаточної інтеграції приєднаних земель до тіла імперії.
29
Лівак, А. П. "Обмеження обігу земель сільськогосподарського призначення в Україні: адміністративно-правовий аспект." Ірпінський юридичний часопис, no. 1 (April 10, 2019): 106–14. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1.2019.106-114.
Full textAbstract:
У цій статті проаналізовано питання щодо обмеження обігу земель сільськогосподарського призначення в Україні, зокрема наявної заборони на продаж певної категорії таких земель та вплив таких обмежень на здійснення адміністративних функцій державними органами влади й органами місцевого самоврядування. Розглянуто передумови та причини обмеження обігу земель сільськогосподарського призначення в Україні. Досліджено наслідки перевищення повноважень згаданими державними органами в частині порушення конституційних прав громадян України, а саме обмеження останніх у здійсненні їхнього права на власність.
30
Жернова, М. Г. "ЦЕНТР-ПЕРИФЕРІЙНА МЕТОДОЛОГІЯ ТА РОЛЬ МІСТА В ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 17–21. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.163.
Full textAbstract:
У статті розглянута концепція центр-периферійних відносин, яка запропонована як методологічна основа щодо децентралізації влади у сучасній державі. За допомогою цієї концепції розкривається роль та специфіка включе- ності міст до державного та правового простору сучасної України.
Тобто стаття присвячена з’ясуванню можливостей використання концепції центр-периферійного аналізу в юриспруденції, зокрема для теоретичного обґрунтування децентралізації державної влади.
Центрація державного простору пов’язана зі становленням специфічних локальних територій та їх нормативно-правовим оформленням. Показано, що міста завжди виконують роль центрів в організації державного простору, у зв’язку із чим вони є основними точками концентрації управлінських та фінансових ресурсів.
Доведено, що центр-периферійний аналіз є релевантною та дивергентною методологією проведення децентралізації державної влади в Україні. Децентралізація влади має бути зорієнтована не лише на переосмислення механізму організаційної та фінансової незалежності областей та районів шляхом посилення позицій місцевого самоврядування порівняно з органами виконавчої влади на місцях, але й на посилення ролі міст як організуючих центрів, здатних виступати реальними рушіями економічного та соціального розвитку.
Центр-периферійна методологія виявляє свою ефективність під час побудови програми децентралізації державної влади. Перенесення акцентів з регіонів на анклави, які з соціально-економічного погляду є реальними носіями центр-периферійних відносин, є шляхом, який дозволить значно посилити статус міста в українському праві та в державному просторі, сформувати таку матрицю взаємин між державою та локальними територіями, яка надасть можливість побудувати взаємовигідні умови фінансового, політичного та юридичного характеру.
Таким чином, децентралізація як тенденція розвитку сучасної Української держави - це реальний шанс завершити урбанізацію українського суспільства, що не лише посилить позиції обласних центрів, але й відповідно зміцнить позиції периферії у суспільстві.
31
Легка, О. "Актуальні проблемні питання адміністративно-правового статусу окремих категорій державних службовців." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 117–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1568.
Full textAbstract:
У статті окреслено проблемні питання щодо неоднозначності правового регулювання адміністративно-правового статусу окремих категорій державних службовців. З'ясовано, що посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру повноважень особи на певній посаді, ролі та місця посади у структурі державного органу. Суб'єктами правового регулювання статусу державного службовця є державні органи, які згідно з компетенцією реалізують свої повноваження з питань державної служби, зокрема щодо права на державну службу. На основі комплексного дослідження, аналізу доктри-нальних позицій правознавців, чинного законодавства України з'ясовано сутність та особливості понять «правовий статус державного службовця», «адміністративно-правовий статус». Визначено особливості законодавчого регулювання статусу державного службовця, критерії поділу та категорії державних службовців, загальні засади діяльності, обмеження загального та спеціального характеру. Розкрито сутність адміністративно-правового статусу державних службовців органів суду та місцевого самоврядування. Визначено їхні основні складники з урахуванням відмінностей цих категорій державних службовців. Теоретично обґрунтовано, що державна служба в судових органах є складним державно-правовим і соціальним інститутом, який встановлює і регулює відносини держави з працівниками суду. Статус державного службовця судового органу є родовим поняттям такої категорії, як правовий статус державного службовця органу публічної адміністрації. Проаналізовано правові колізії чинного законодавства у зв'язку із втратою помічниками суддів статусу державних службовців та окреслено шляхи врегулювання цього питання. Обґрунтовано думку щодо доцільності якнайшвидшого правового урегулювання у чинному Законі України «Про державну службу» неоднозначності щодо трактування окремих положень, що стосуються категорій і рангів державних службовців органів місцевого самоврядування, що, як наслідок, призводить до порушення одного з основних прав державного службовця - оплати праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.
32
Гнатовська, А. І. "Концепція «сервісної держави»: досвід іноземних держав та особливості впровадження в Україні в умовах цифровізації." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (July 26, 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.694.
Full textAbstract:
У статті розглянуто підходи до визначення поняття публічних послуг в європейських країнах. Охарактеризовані концепції розуміння, втілення та використання «сервісної держави» в іноземних державах та особливості надання публічних послуг. Поняття «публічної послуги» має сьогодні різні визначення та аспекти розуміння. Це означає, що, з одного боку, можна і, безумовно, потрібно досліджувати його правову природу та його сутнісні ознаки, аналізуючи в тому числі розробки вчених різних галузей права національних та зарубіжних країн. Вказується на вагомий вплив впровадження електронного урядування на процес надання послуг державою. Суспільству потрібен чіткий, простий, ясний і доступний для громадян порядок, що надає високий ступінь прозорості, стабільності та гарантованості всіх життєвих процесів, а також оптимальний обсяг нормативно-правових актів за рахунок збільшення спільності правових приписів, оптимального механізму державного управління з метою усунення дублювання функцій органів публічної влади і точного встановлення обсягу їх компетенції. Для успішного втілення концепції «сервісної держави» як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх її переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти шлях наближення системи публічного адміністрування до європейських стандартів. При цьому перехід від традиційного управління до надання публічних послуг за допомогою системи електронного урядування має відбуватися поступово та супроводжуватися відповідними змінами у розвитку суспільства, що сприятиме його стабілізації. Електронний уряд закладає ідею комплексного перетворення принципів організації адміністрування державою. Упровадження порталу Дія, який призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг, дає надзвичайний поштовх та гарантую справжню реалізацію концепції «сервісної держави» в Україні.
33
Бутирін, Є. О. "Реформа місцевого самоврядування на території Буковини в другій половині ХІХ століття." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, no. 93 (March 30, 2021): 14–24. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.93.14-24.
Full textAbstract:
У статті здійснено історико-правовий аналіз реформи місцевого самоврядування на території Буковини в другій половині ХІХ ст. Виділено, що невеликий розмір краю обумовив рішення Буковинського крайового сейму щодо скасування повітової ланки самоврядування, з яким погодився цісар, затвердивши його 31 грудня 1872 р. і розподіливши її повноваження між Крайовою управою Буковини та іншими органами влади. Громадська рада формувалася з 50 радців, обраних на чотири роки. Половина складу міської ради підлягала ротації кожні два роки. Перша половина радців, яка підлягала оновленню, визначалася жеребкуванням. Зазначено, що особа, яку обрали до складу ради, не мала права відмовитись від обрання під загрозою сплати штрафу в розмірі 100 гульденів. З’ясовано, що магістрат був адміністративним, виконавчим органом та покликаний виконувати всі постановлення громадської ради Чернівців. Саме магістрат розробляв проект міського бюджету, йому були підзвітні всі громадські каси та доброчинні заклади, під його наглядом та регулюванням знаходилася торгівельна діяльність у місті; він контролював надходження громадських прибутків, керував міською поліцією тощо. Зроблено висновки, що самостійність міського самоврядування Чернівців перебувала під щільним контролем як крайових, так і державних владних інституцій. Саме крайовий сейм через свій виділ постійно контролював стан міського господарства та добробут містян. Відбувався цей нагляд через поточне звітування міської влади перед крайовим виділом, а в разі необхідності, то й за допомогою спеціальних комісарів.
34
Хорт, І. В. "Процеси реформування системи місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі: нормативно-правовий аспект." Часопис Київського університету права, no. 1 (2015): 93–97.
Find full text
35
Кузьменко, О. А. "Правовий розподіл бюджетних повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування: проблемні питання." Публічне право, no. 2 (2011): 63–70.
Find full text
36
Забродіна, О. "Актуальні питання зупинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 155–60. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.984.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальним проблемам соціального захисту внутрішньо переміщених осіб при нарахуванні та виплаті пенсій, автором проаналізовано загальні підстави зупинення таких виплат та підстави їх поновлення, оскарження таких дій представників Пенсійного фонду України, а також досліджені найпоширеніші проблеми реалізації права внутрішньо переміщених осіб на отримання пенсії, як виплати, заслуженої попередньою працею, і яка є однією з форм соціального захисту. Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлення зв’язків та взаємодія органів державної вла- ди України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України. Отже, порядок обміну та підтвердження інформацією між державними органами з приводу встановлення зв’язків та взаємодії органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України, і є обовязком безпосередньо таких державних органів. Проаналізована відповідна судова практика з даної проблематики та зроблені пропозиції щодо спрощення здійснення та захисту соціальних прав вимушених переселенців. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому, згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, Пенсійний фонд України у своїй діяльності зобов’язаний діяти лише у встановлений законом спосіб, та суворо дотримуючись прав так законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, зокрема.
37
Дурман, О. Л., and Є. В. Цилюрник. "Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування: нормативно-правовий аспект." Вісник Херсонського національного технічного університету 75, no. 4 (2020): 150–59. http://dx.doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2020.4.18.
Full text
38
Burya, K. M. "Політико-правовий підхід у дослідженні колізій в сучасних локальних демократіях." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 2(142) (April 25, 2017): 26. http://dx.doi.org/10.15421/171721.
Full textAbstract:
У статті досліджено політико-правовий підхід як інструментальний засіб розробки проблем локальної демократії. Підкреслюється, що місцева або пряма демократія стала предметом осмислення з боку політико-філософської теорії у контексті реалізації прав людини та розбудови громадянського суспільства. Сконцентровано увагу на невідповідності законодавчого забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування та політичної діяльності, яка передбачає істотне збільшення кількості політичних акторів. Наголошується, що в умовах демократизації й політичної модернізації посткомуністичних суспільств правові суперечності потребують аналізу з точки зору політичних наук з метою вироб-лення конкретних рекомендацій для подальшого реформування. Стверджується, що питання розподілу повноважень, контролю за діяльністю управлінськими структурами містять багато ознак колізійності.Доведено зміст евристичного потенціалу політико-правового підходу на основі встановлення причинно-наслідкових зв’язків між механізмами легітимації у конкретному суспільстві та потребами їх подальшої трансформації. Розглянуто значення політико-правової культури як чинника, що виступає інтегрованим параметром прогресу реформ на локальному рівні.
39
Федорчук, І. "Семантика категорії «організаційно-правовий механізм реалізації конституційного права на житло»." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 145–52. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2040.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню семантики категорії «організаційно-правовий механізм реалізації конституційного права на житло». Зазначено, що якісне дослідження будь-якої проблематики потребує, перш за все, чітко окресленого понятійно-категорійного апарату, його глибокогорозуміння, що своєю чергою є неодмінною передумовою вмілого оперування термінологією у процесі аргументування своєї позиції щодо предмета дослідження. Метою статті є розкриття семантики категорії «організаційно-правовий механізм реалізації конституційного права на житло» з подальшим формуванням авторської дефініції досліджуваної категорії. Шляхом використання методів лексико-семантичного аналізу, фрагментації та дефрагментації лексичних одиниць, наукової компіляції вивчено змістове навантаження основних понять та категорій -механізм, механізм реалізації, механізм права, механізм реалізації права, організаційний механізм, правовий механізм - котрі утворюють досліджувану категорію. На основі отриманого матеріалу сформульовано авторське розуміння категорії «організаційно-правовий механізм реалізації конституційного права на житло». Запропоновано під організаційно-правовим механізмом реалізації конституційного права на житло розуміти систему законодавчих, підзаконних і локальних нормативно-правових актів, що корелюються з положеннями Конституції України щодо права на житло і спрямовані на урегулювання сфери суспільно-правових житлових відносин, та органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що взаємодіють із метою перетворення норм права, закріплених у названих нормативно-правових актах, на практичні правомірні активності суб'єктів права у сфері суспільно-правових житлових відносин.
40
Магновський, І. Й. "ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ - ЗАПОРУКА ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 18 (November 4, 2019): 128–36. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v18i0.469.
Full textAbstract:
Статтю присвячено розкриттю в конституційно-правовому аспекті децентралізованого підходу щодо організації державної влади як запоруки розвитку правової держави в Україні. Охарактеризовано розуміння процесу децентралізації державної влади згідно з вимогами сьогодення, що приведе до її ефективної дієвості у вирішенні нагальних проблем суспільства. Проаналізовано низку конституцій зарубіжних країн, де децентралізація як інститут (категорія) конституціоналізму має різноманітні, варіативні тлумачення й розуміння, втілені в національних конституційних механізмах. Розкрито можливі ризики дисбалансу в процесі проведення децентралізації між органами публічної влади. Визначено, що в основі конституційно-правового реформування у сфері децентралізації публічної влади має бути закладена відповідна рівновага повноважень, якими наділені органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що сприятиме доцільному й ефективному перерозподілу ресурсів, наданню належної автономності громадам у прийнятті рішень щодо забезпечення їх життєво важливих інтересів, що у свою чергу приведе до соціально-економічного розвитку країни в цілому та суспільно-політичного спокою зокрема, водночас унеможлививши нарощення відцентрових сил на місцях.
41
Шимченко, Людмила. "ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТООБІГ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УМОВАХ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 14, 2021): 294–311. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-294-311.
Full textAbstract:
Публікація присвячена дослідженню рівня впровадження електронного документообігу в публічному управлінні як складової підвищення ефективності та прозорості діяльності органів державної влади. Електронний документообіг виступає ефективним інструментом організації та адміністрування інформації, на основі якої і відбуваються управлінські процеси. Обробка вхідних даних, аналітичне відпрацювання інформації, прийняття відповідних управлінських рішень – все це відбувається в умовах цифрової трансформації у вигляді електронних документів та за допомогою оптимізаційних механізмів у вигляді Систем електронного документообігу (СЕД). Оскільки інформаційні потоки є різно-типовими, багатоаспектними і кількісно великими, то й інформаційна інфраструктура, цифрові засоби для опрацювання такої інформації повинні бути відповідно ефективними. Від цього в великій мірі залежить діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування, вирішення проблем як державного, так і регіонального рівнів.
У статті звернуто увагу на нормативно-правове забезпечення запровадження електронного документообігу в публічному управлінні та вказано на необхідність своєчасного узаконення на рівні Конституції України змін по децентралізації у відносинах між центральними та місцевими органами влади при неухильному забезпеченні унітарного устрою нашої держави. Врахуванню підлягають і такі особливості децентралізації, як забезпечення територіальним громадам різнорівневого самоврядування (фінансового, ресурсного, функціонального та ін.) при збереженні територіальної цілісності, але з можливістю розвивати регіони.
Органи влади, створюючи спеціальні веб-портали, забезпечують можливість громадянам вступати в систему адміністративно-господарських відносин, переходити від однієї служби до іншої без необхідності знову посвідчувати свою особу. Інформація і послуги спеціально тематично групуються за життєвими ситуаціями або за конкретними галузями і в такому вигляді надаються громадянам у формі різноманітних документів. Така інформатизація приводить до корінного переосмислення ролі і структури органів влади. Завдяки простій взаємодії з органами влади і доступу до публічної інформації, офіційних документів і рішень адміністративних органів, громадяни мають кращу поінформованість і з більшим бажанням беруть участь у процесі вирішення державних справ. Тому особлива увага повинна бути звернута на удосконалення форм електронної демократії, зокрема – електронні послуги, місцеві референдуми, долучення до петиційної процедури, тощо. Відповідно на місцевому рівні, в контексті впровадження електронного документообігу, необхідним постає: впорядкування адміністративних процедур, стандартизація розпорядчих документів, застосування систем електронного документообігу в публічному управлінні та ін.
Враховуючи актуальність, багатогранність та комплексність проблеми впровадження електронного документообігу в публічному управлінні, варто обумовити подальшу необхідність досліджень інструментів організації та адміністрування інформації в умовах удосконалення децентралізаційних процесів, вивчення інструментів місцевих референдумів, навчання персоналу територіальних громад, розбудова громадянського суспільства.
42
Цвиркун, Ю. І. "ЩОДО ВТРУЧАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ У РОЗСУД КОЛЕГІАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ." Актуальні проблеми держави і права, no. 82 (December 19, 2019): 261–72. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i82.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена такому явищу, як втручання адміністративного суду у розсуд суб’єкта публіч-ної адміністрації – колегіального органу. У ній здійснено правовий аналіз підходів до розуміння цього явища, яке, на нашу думку, повною мірою стало можливим із впровадженням в Україні адміністра-тивного судочинства і має тенденції до поширення. Досліджено, що втручання адміністративного суду у розсуд органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень може відбуватися, як правило, у разі здійснення так званого «правозахисного» процесу-ального розсуду. Зроблено висновок, що адміністративний суд має повноваження втручатися у розсуд публічної адміністрації на підставі закону. Таке втручання здійснюється судом з метою відновлення порушених прав, свобод та інтересів особи. Зауважено, що чітких меж втручання суду у розсуд суб’єк-та публічної адміністрації закон не установлює і ці межі визначаються судом самостійно з урахуван-ням певних чинників.
43
Сіделковський, О. Л. "КОМУНАЛЬНІ ТА ВІДОМЧІ МЕДИЧНІ ЗАКЛАДИ В СИСТЕМІ ЄДИНОГО МЕДИЧНОГО ПРОСТОРУ: НЕВИРІШЕНІ ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 169–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).457.
Full textAbstract:
Однією з проблем, що активно обговорюється остан-нім часом у колах фахівців з охорони здоров’я, медич-ного права і пересічних громадян, є стан і перспективи розвитку медичної реформи. Про неї дискутують, її побоюються, від неї багато чого очікують. Важливим наразі є питання всебічного дослідження адміністра-тивно-правових засад проведення медичної реформи.
Ми переконані, що кращі досягнення системи ме-дичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ повинні і мають бути використані для потреб форму-вання єдиного медичного простору. Також і у кон-тексті взаємодії з комунальними закладами охорони здоров’я. Це передовсім місцевий рівень. Це важливо для пересічних громадян, як відомчої належності, так і середньостатистичних, котрі працюють в офісах, на-чальних закладах, на заводах та фабриках.
Що стосується другої ланки взаємодії – комуналь-ної медицини та відповідних лікувально-профілактич-них закладів, то, на переконання автора, важливість дослідження проблематики комунальних закладів охо-рони здоров’я у контексті адміністративно-правового забезпечення єдиного медичного простору пов’язана із багатьма факторами, ключовими із яких можуть вва-жатись:
– по-перше, ці медичні заклади із позицій органі-зації та надання медичної допомоги є максимально наближеними до пацієнта (сільська місцевість, район-ний рівень надання медичної допомоги, міські медичні заклади зазвичай знаходяться у власності територіаль-них громад);
– по-друге, процеси децентралізації, що наразі від-буваються в Україні, засвідчують все більший акцент держави на тому, щоб максимально передати надання всіх соціальних послуг (в тому числі і медичних) на рі-вень місцевого самоврядування.
Окреслено роль та значення адміністративного та медичного права в цих процесах. Актуалізована увага до проблем впровадження у практику медичної реформи.
44
Шутак, Т. Г. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 212–17. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).466.
Full textAbstract:
У статті відповідно до положень чинного вітчиз-няного законодавства розкрито структуру й ключо-ві особливості реалізації адміністративно-правового статусу суб’єктів транскордонного співробітництва. Окреслено головні умови та підстави взаємодії тери-торіальних громад з місцевими органами публічної адміністрації у цій сфері. Визначено та охарактери-зовано адміністративно-правовий статус відповідних фізичних і юридичних осіб публічного та приватно-го права, що виражає сукупність прав і юридичних обов’язків у поєднанні з обсягом адміністративної правосуб’єктності та відповідальності. З’ясовано, що територіальні громади є основними ланками місцевого самоврядування, які безпосередньо або опосередковано через відповідні структурні ланки здійснюють управ-ління місцевими справами. До структури адміністра-тивно-правового статусу суб’єктів транскордонного співробітництва входять такі елементи: 1) права і сво-боди людини та громадянина, передбачені основопо-ложними міжнародними актами з прав людини, Кон-ституцією України, іншими нормативними актами адміністративно-правового характеру; 2) юридичні обов’язки, що охоплюють потенційну можливість притягнення винної особи до адміністративної відпо-відальності за невиконання, недотримання або пору-шення закону; 3) комплекс адміністративно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, що забезпечують створення належних умов соціального середовища для ефективної реалізації цих суб’єктив-них прав, здійснення правотворчої та правозастосов-ної діяльності органами публічної влади. Розкрито специфіку адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації, які мають статус суб’єктів транскордонного співробітництва. Цей статус перед-бачає правове положення останніх в системі публіч-ного управління у адміністративно-політичній сфері і визначається шляхом закріплення в адміністратив-ному законодавстві мети створення, завдань, функцій, повноважень, гарантій діяльності та відповідальності. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус ра-йонних і обласних державних адміністрацій включає три блоки структурних елементів, зокрема цільовий блок, структурно-організаційний блок, компетентніс-ний блок.
45
Балабанова, І. "Конституційно-правовий статус області і обласної ради як представницького органу місцевого самоврядування в Україні та актуалізації їх вдосконалення." Юридичний журнал, no. 7/8 (121/122) (2012): 84–93.
Find full text
46
Rotar, Nataliia. "ДИНАМІКА ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ ПАРТІЇ «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА “СОЛІДАРНІСТЬ” У МОДЕЛЮВАННІ РЕІНТЕГРАЦІЙНИХ ПЕРСПЕКТИВ КРИМУ ТА ДОНБАСУ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 124–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-124-144.
Full textAbstract:
У статті здійснено комплексний аналіз динаміки політичного дискурсу партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА “СОЛІДАРНІСТЬ”» у моделюванні реінтеграційних перспектив Криму та Донбасу. Доведено, що дискурс парламентської фракції партії відбувався навколо проблем адміністративно-територіального устрою Донецької й Луганської областей, ролі військово-цивільних адміністрацій, проблем децентралізації влади та незаконного характеру виборів Російської Федерації в Криму. Установлено, що роль і функції військово-цивільних адміністрацій визначалася фракцією, по-перше, як орган у звільнених районах Донецької та Луганської областей, який виконує функції тимчасово відсутніх представницьких органів місцевого самоврядування; по-друге – як інститут зниження рівня невдоволення серед населення, котре постійно проживає в Зоні антитерористичної операції. Засуджуючи вибори в тимчасово окупованих Криму та на Донбасі, парламентська фракція «ПАРТІЯ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”» використовувала всі доступні інструменти й установлювала зв’язок з усім комплексом прийнятих законодавчих ініціатив партії, що стосуються інтеграційних перспектив України. Артикуляція необхідності формування символічної політики та політики пам’яті українського Криму пов’язана, передусім, із парламентською діяльністю члена Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, члена фракції «ПАРТІЯ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”» Р. Чубарова, завдяки зусиллям якого український парламент на офіційному рівні засуджував порушення прав кримськотатарського національного самоврядування та переслідування кримських татар у Криму за політичні погляди й переконання. Інтеграція Криму та Донбасу в українській економічний простір визначена фракцією «ПАРТІЯ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”» як залежна від процесів деескалації, стабілізації й повернення Донбасу до політичного простору України.
47
Заплітна, Ірина Анатоліївна, and Ростислав Мирославович Маркевич. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 187–91. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.28.
Full textAbstract:
У поданій статті приділено увагу з’ясуванню перспективи розвитку вивчення та аналізу питання правового режиму земель житлової та громадської забудови в Україні. Установле- но, що зміст таких відносин характеризується зумовленістю містобудівної документації прав та обов’язків землекористувачів і власників земельних ділянок. Підсумовано, що для земельного права України притаманна чимала кількість наукових робіт, які аналізують певні сторони питання правового режиму земель житлової та громад- ської забудови в Україні. Однак натепер у державі відсутнє ґрунтовне й комплексне вивчен- ня питання. Підіймається проблема юридичної долі земельної ділянки й розташованої на ній будівлі та її приналежності й аналізуються шляхи її розв’язання, такі як: розуміння земельної ділянки й об’єкту нерухомості самостійними об’єктами обороту; ідея єдиного об’єкта неру- хомості; принцип єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованих на ній об’єктів нерухомості. Досліджено, що положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України закріплюють принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об`єкту нерухомості та є усталеним, а його відмінність із започаткованим у римському приватному праві принципом “superficies solo cedit” полягає в тому, що в його основу покладено слідування землі за об`єктом нерухомості. Авторами надано правову оцінку прийнятого 02 лютого 2021 року Верховною Радою України в другому читанні Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки й розміщеного на ній об’єкта нерухомості)» і зроблено висновок про його неефективність через неможливість реального розв’язання нормами цього закону наявних проблем, оскільки вони також не передбачають автоматич- ності переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі й не захищають нового власника будівлі, тому що не виключають його обов’язкової взаємодії з попереднім власни- ком чи органом місцевого самоврядування. Зроблено висновок про необхідність прийняття дієвих змін до законодавства, які б забез- печили реальну спроможність автоматичного переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі.
48
Шпарага, Ю. І. "НОРМАТИВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 134–38. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).374.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано етимологію правової ка-тегорії «нормативно-правові засади», окреслено рівні нормативних засад діяльності регіонального Департаменту соціального захисту населення з урахуванням юридичної сили нормативно-правових актів, що врегульовують досліджувані правовідносини. Вказано, що діяльність регіонального Департаменту соціального захисту населення вимагає від держави своєчасного розроблення, ухвалення чи оновлення нормативно-правових засад. Як орган публічної влади Департамент під час реалізації та захисту соціальних прав громадян повинен керуватися як загальноправовими, так і спеціальними принципами діяльності.
Акцентовано увагу на перевагах і недоліках нової редакції Закону України «Про соціальні послуги». Вказані автором позитивні напрацювання законодавців у сфері соціального захисту населення, а саме: 1) чітко визначені на законодавчому рівні суб’єкти системи надання соціальних послуг; 2) у статті 10 Закону «Про соціальні послуги» окреслено основні засади функціонування системи надання соціальних послуг; 3) стали революційними положення статті 15 Закону щодо Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг; 4) на основі державного стандарту соціальних послуг деталізовано порядок їх надання. На підставі аналізу та порівняння положень Закону України «Про соціальні послуги» у редакціях від 2003 року і 2019 року вбачається можливим дійти висновку про всебічний розвиток зазначеного нормативно-правового акта шляхом деталізації ключових положень Закону в останній редакції. Автором звернута увага на наявність широкого кола повноважень органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення, що стало передумовою для подвійної підпорядкованості регіонального Департаменту соціального захисту населення. Також вказано на велике коло правовідносин у сфері соціального захисту населення, які потребують відповідного врегулювання.
49
Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.
50
Кобзєва, Т. А. "Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в системі суб"єктів управління фінансовою системою України." Право і безпека, no. 4 (59) (2015): 42–47.
Find full text