Journal articles on the topic 'Правовий принцип'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Правовий принцип.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Правовий принцип.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Лемеха, Р. І. "Принципи правового регулювання митних режимів в Україні." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 18, 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.624.
Full textAbstract:
У науковій публікації досліджуються принципи правового регулювання митних режимів в Україні як міжгалузевого інституту митного права.
Зазначається, що митний режим є комплексом взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їхній правовий статус, умови оподаткування і зумовлюють їх використання після митного оформлення.
Формулюється висновок про те, що роль принципів права в регулюванні митних режимів є визначальною, враховуючи євроінтеграційні прагнення України та зумовлену ними необхідність дотримання принципів верховенства права, правової визначеності та належного урядування органами публічної адміністрації.
До принципів правового регулювання митних режимів слід віднести загально-правові (верховенства права, законності, правової визначеності, рівності всіх перед законом, гласності тощо), а також спеціальні принципи, серед яких: принцип сприяння розвитку міжнародної торгівлі; принцип захисту національних інтересів та безпеки у сфері зовнішньоекономічної діяльності; принцип диспозитивності вибору митного режиму суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, принцип доступності адміністративних послуг, які надаються органами публічної адміністрації (реалізація принципу «єдиного вікна» в роботі органів та посадових осіб Державної митної служби України) тощо.
Зазначається, що зважаючи на мету національної держави набути повноправного членства в Європейському Союзі, наближення національних митних правил та процедур до стандартів та принципів ЄС є ключовим завданням публічної адміністрації в Україні.
Формулюється висновок про те, що дослідження принципів правового регулювання митних режимів в Україні є основою для подальшого вдосконалення чинного національного законодавства та юридичної практики, розроблення перспективного законодавства у сфері правового регулювання митних режимів.
2
Чеченко, К. О. "ПРИНЦИП ДОБРОЧЕСНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ: ЕТИМОЛОГІЯ ТА ГЕНЕЗА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ НОРМИ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 143–51. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.22.
Full textAbstract:
Анотація. Концепції впровадження принципу доброчесності у систему цінностей інституту державної служби України залишаються дискусійним питанням, які вимагають постійної уваги з боку наукової спільноти, юристів-практиків та представників влади, що обумовлено пошуками нових реформаційних ідей та їх подальшою реалізацією, зокрема, з питань що стосуються підвищення ефективності системи державного управління, забезпечення рівного доступу до державної служби, відібрання державних службовців з високими особистими морально-етичними якостями та професійними компетентностями. Принцип доброчесності державної служби охоплює різноманітні моральні чесноти, які перетинаються із засадами функціонування державних інституцій, саме тому поєднання адміністративно-правових норми із етичними нормами і цінностями виявляє науковий інтерес для комплексного вивчення принципу. Метою статті є аналіз теоретико-правових засад процесу формування принципу доброчесності державної служби України як морально-етичної та адміністративно-правової норми, дослідження етимології, ґенези, тлумачення термінопоняття «доброчесність». Об’єктом роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням з дотримання визначеного законом принципу доброчесності. Предметом є історико-правові та теоретико-правові аспекти принципу державної служби України – доброчесність. У статті використані такі методи дослідження: загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, а саме: ретроспективний аналіз, порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний аналіз, системний, синтез. У процесі дослідження було визначено, що юридизація принципу доброчесності сформувала юридичний обов’язок державного службовця у своїй професійній діяльності неухильно дотримуватися чітко закріплених законом правил поведінки, за порушення яких застосовуються певні заходи впливу. Принцип доброчесності державної служби розглядається як наявність у особи високих моральних чеснот, добрих помислів, чесних намірів, глибоких переконань важливості дотримання законодавства, неможливості та прямої заборони використовувати владні повноваження в особистих цілях. Беззаперечною умовою діяльності державної служби є прояв байдужості державного службовця щодо одержання неправомірної вигоди, позаяк обов’язок дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки є одним із інтересів держави і суспільства.
3
ТРИНЬОВА, ЯНА. "Реалізація принципів біоетики в кримінальному праві України." Право України, no. 2020/03 (2020): 154. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-154.
Full textAbstract:
Чинний сьогодні кримінальний закон не повною мірою виконує завдання, які сформульовані у ст. 1 Кримінального кодексу України ( КК України), тобто не є правовим за своєю суттю, а отже, не може ефективно здійснити правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, відповідно – виконати основне завдання: правове забезпечення безпеки існування суспільства. Винайдення сучасного алгоритму правотворення, який дав би змогу створити ефективний, якісний, правовий закон не тільки для сучасних потреб, а й для наступних поколінь, є актуальним заданням, особливо в контексті роботи над створенням нового Кримінального кодексу. Метою статті є розроблення та пропозиція використання нового підходу в правотворенні у сфері сучасного кримінального права: формулювання та введення до наукового обігу принципів біоетики як домінуючого джерела кримінального права та їх реалізація у теоретичні моделі відповідних кримінально-правових і деяких інших норм. Такий підхід може надати новий вектор розвитку як кримінального права, так і кримінального законодавства. Цілком імовірно, що згодом поняття “біоетика”, яке, по суті, є neo jus naturale, замінить поняття “природне право”. У дослідженні поряд із класичними методами пізнання використані і непритаманні кримінальному праву методи дослідження: ідеалістична діалектика, “трагічна діалектика”, екзистенцiоналiзм, феноменологія, гештальт-пiдхiд, синергетичний метод. Виділено і розкрито зміст біоетичних принципів, які в загальному вигляді без чіткого формулювання відображено в міжнародних нормативно-правових актах. До принципів біоетики віднесено: 1) принцип екоцентpизму; 2) принцип альтруїзму; 3) принцип транспарентності; 4) принцип раціоналізму; 5) принцип рівноваги; 6) принцип обмежень; 7) принцип безпеки життєдіяльності; 8) принцип реалізму. Досліджено кореляційні зв’язки принципів біоетики між собою та з нормами кримінального права. Встановлено, що jus naturalе та біоетика є ідентичними явищами, однак остання, завдяки її формалізації (сформульованим принципам), є зручнішою у правозастосовній діяльності. Проаналізувавши весь КК України на відповідність його положень принципам біоетики, зроблено висновок, що загалом Загальна частина відповідає принципам біоетики. Особлива ж частина має деякі прогалини у сфері врегулювання актуальних біоетичних кримінально-правових дилем, які пропонується усунути через відповідні доповнення до тексу закону. Очікується, що правотворення у сфері кримінального права, яке здійснюватиметься на засадах оновленого природного права та екоцентpизму, сприятиме розв’язанню сучасної актуальної проблеми та попередить її появу в майбутньому, зокрема: невідповідності задекларованого в ст. 1 КК України завдання правового забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина фактичному стану забезпечення охорони цих прав; при цьому наголошено на необхідності біоетизації не лише норм кримінального права, а й усієї національної системи права, наслідком чого має стати ефективне, якісне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення безпеки існування суспільства, а також гармонізація національної системи права з європейськими традиціями правотворення.
4
САЇДОВ, АКМАЛЬ. "Порівняльне правознавство і національна правова система Узбекистану." Право України, no. 2019/03 (2019): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-205.
Full textAbstract:
У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави. Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом. Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства. Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.
5
Процюк, І. В. "Закон як основний нормативний правовий акт." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 106–15. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3066.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу закону як основного нормативного правового акта в системі таких актів. Аналізуються основні ознаки закону, які відрізняють його від інших нормативних правових актів і визначають його основоположне місце в цій системі.
Автором акцентовано увагу щодо чіткого визначення кола суб'єктів ухвалення законів, до яких належать виключно народ і вищий представницький орган - парламент. Така ознака виокремлює закон серед інших нормативно-правових актів, надає йому особливого значення як акту, внутрішній зміст якого найбільш повно відповідає волі народу. Крім того, ускладнена процедура ухвалення законів дозволяє забезпечити найбільш повне наближення волі, висловленої в законі, до волі народу.
У статті також розглядається коло питань, які регулюються законами, і зроблено висновок щодо необхідності регулювання ними найбільш стійких і важливих відносин за визначенням вищого представницького органу - парламенту або безпосередньо народу.
Вища юридична сила закону щодо інших нормативних актів визначає його верховенство, що проявляється в таких положеннях: усі інші нормативні акти обов'язково повинні відповідати закону; закон може змінюватися чи скасовуватися тільки законом; ухвалення нового закону зумовлює зміну або скасування підзаконних актів у частині, яка суперечить цьому закону. Зауважено, що принцип верховенства права не заперечує принципу верховенства закону, який є його складовою частиною, з урахуванням того, що закони повинні бути правовими та відповідати основним правам та свободам, а реалізація його верховенства потребує вдосконалення юридичних гарантій провідної ролі закону у правовій системі України.
Автор зауважує, що закон за своїм змістом повинен відповідати загальнолюдським принципам справедливості і гуманізму, тобто бути правовим. Правову сутність йому надає формування державної влади саме народом, тоді закон стає основою держави як публічно-правового союзу народу. Крім того, щоб стати правом, він повинен визнаватися народом, а його приписи мають реалізовуватися в реальних правових відносинах.
У результаті проведеного аналізу основних ознак закону автор надав власне визначення цього нормативного правового акта і зазначив особливе, фундаментальне його значення для всієї системи нормативних правових актів.
6
Корнієнко, М. В. "ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ЯК ДЖЕРЕЛО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 64–67. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.50.
Full textAbstract:
Актуальність статті зумовлена упровадженням західних правових цінностей та відходом від превалюючого становища нормативістського розуміння права, особливою значимістю верховенства права в західній правовій культурі. Відзначається, що в межах пострадянського простору принципи права не розглядалися як джерело права; їм відводилась свого роду ідеологічна роль, вони займають другорядну роль у порівнянні з нормативно-правовими приписами.
Акцентується увага на імпліцитному характері принципу верховенства права, що охоплює собою низку вимог, які можуть розглядатися як окремі принципи, до того ж зміст цього принципу перманентно розкривається через практику Європейського суду з прав людини, через тлумачення mutatis mutandis.
Значна увага зосереджується на трьох складових частинах обмеження людських прав, що дає можливість встановити недостатність закону для такого обмеження та пріоритет принципів права над нормативно-правовими приписами. Окрім припису нормативно-правового акта, для обмеження людських прав має бути наявна легітимна мета. З'ясувавши наявність правової підстави для обмеження людських прав та визнавши наявність легітимної мети, Європейський суд із прав людини визначає пропорційність вжитих органами публічної влади заходів. Принцип пропорційності вимагає з'ясувати, чи не порушується сутність права через вжиті державою заходи з його обмеження, при цьому досягнуті цілі мають відповідати використаним засобам.
Робиться висновок, що принцип верховенства права є складним феноменом, що включає в себе низку вимог до учасників правових відносин, у першу чергу - до органів публічної влади, що і зумовлює його важливість для суб'єктів адміністративних правових відносин. Необхідність для органів державного управління керуватися принципом верховенства права, в тому числі й за відсутності окремих законодавчих приписів (або у випадку колізії між юридичними нормами), і надає досліджуваному явищу властивості джерел права, зумовлює потребу розгляду принципу верховенства права як джерела, зокрема, адміністративного права.
7
Варава, Ірина, and Анжела Ципан. "РОЛЬ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЯК ФАКТОРУ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 6–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-2.
Full textAbstract:
У дослідженні представлено результати теоретичного аналізу феноменів «правосвідомість» та «правова культура». Уточнено сутність дефініцій «правова культура» та «правосвідомість», виокремлено основні ознаки правосвідомості та приведено її класифікацію. На основі вітчизняних та зарубіжних джерел досліджено шляхи формування правосвідомості громадян, серед яких основну увагу сфокусовано на правовому вихованні молоді. Авторами доводиться основна думка про те, що побудувати демократичну державу, де панує закон, неможливо без достатнього рівня правосвідомості населення. Правосвідомість громадськості є соціальним забезпеченням правової держави, єдиним фактором, який може формувати та забезпечувати державно-правовий порядок. Тому правосвідомість потребує постійного раціонального удосконалення. Для успішного впливу на процес формування правосвідомості необхідно виробити і «налаштувати» механізм реалізації правових чинників у людській діяльності, а також факторів, що впливають на поведінку, визначають її законність чи протиправність. Зазначено, що значний вплив на правосвідомость спричиняє система правових понять, вироблена конкретним суспільством. До таких відносяться поняття, що характеризують структурні властивості права (право, обов’язок, правова норма, правова вимога, правовий статус тощо), функціональні властивості права, правова оцінка, правове регулювання, правотворчість, правове виховання тощо), а також ті поняття, що відображають ціннісні властивості права (свобода, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо). Доводиться думка, що правова свідомість має багатокомпонентний характер через те, що в ній відображається сукупність якостей, що притаманні процесам і явищам правової галузі суспільства. Висловлюється теза про те, що безпосередньо у правовій свідомості інтегруються певні правові знання, ціннісні та ідеологічні принципи, емоційні і вольові правові настанови, правові традиції і норми, інституційні форми тощо, необхідні для досягнення правових цілей. У її структурі визначено такі елементи: раціонально-ідеологічний, емоційно-психологічний та настановоповедінковий. Подальшого розвитку набув зміст формування правової культури та правосвідомості.
8
Волуйко, О. М., and О. В. Дручек. "Взаємодія Національної поліції України з громадою: нормативні засади." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 36–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.679.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано необхідність подальшого осмислення в теорії і удосконалення на практиці процесу взаємодії органів і сил поліції з громадою для забезпечення безпеки та громадського порядку. Проаналізовано стан розробки зазначеної проблеми представниками юридичної науки та виділено невирішені задачі. Проаналізовано наукові погляди на поняття «засади», «нормативність», «нормативно-правовий акт». Доведено, що поняття «засади» слід розуміти як вихідне, головне положення, принцип. «Нормативність» слід розуміти як загальну основу і об'єктивний критерій для всіх юридично значущих явищ, зокрема, регулювання певної сфери суспільних відносин. Сформовано поняття «нормативні засади взаємодії Національної поліції з громадою» у розумінні закріплених нормативним способом (нормами права, у статтях нормативно-правових актів) основних, головних положень та принципів, які визначають зміст, мету, основні напрями та форми такої взаємодії. Доведено, що у правовому полі України питання взаємодії Національної поліції України з громадою регулюються статтями різних за юридичною чинністю нормативно-правових актів. Запропоновано структурувати їх у певну систему. Наголошено на важливості врахування у межах зазначеної системи принципу примату міжнародно-правових норм над нормами національного права. Обґрунтовано, що зазначену систему становлять такі групи нормативно-правових актів, як: 1) міжнародні нормативно-правові акти; 2) Конституція України та закони України; 3) підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі. Здійснено аналіз найважливіших нормативно-правових актів міжнародного права та національного законодавства, норми яких визначають та закріплюють основні положення та принципи взаємодії Національної поліції з громадою. Доведено, що є необхідність у розробці та прийнятті профільного закону або ж окремого підзаконного нормативно-правового акта, які б комплексно регламентували зазначену сферу суспільних відносин на загальнодержавному або галузевому рівнях. Визначено, що перспективними напрямами подальших наукових досліджень є формування та обґрунтування основних концептуальних підходів до визначення основоположних термінів і процесів управління механізмом взаємодії Національної поліції України з громадою та реалізації моделі «Безпека в громаді».
9
Bondarenko , Ye I. "Legal precedent as a source of law in European countries." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 24, 2021): 6–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.01.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз та переосмислення юридичної сили та значення правового прецеденту для регулювання правовідносин, що виникають у сфері публічного та приватного права, а також з'ясування його ролі та місця як джерела права на сучасному етапі розвитку правових систем європейських держав, з акцентом на романо-германській правовій сім'ї, шляхом аналізу законодавства та дослідження поглядів науковців різних країн.
Огляд наукових досліджень з даної тематики засвідчує, що в різні періоди проблематика юридичної сили джерел права в цілому і місця правового прецеденту серед них, зокрема, завжди були у фокусі уваги вітчизняних та зарубіжних вчених. Проте розглядаючи прецедент як джерело права, основна увага науковцями акцентувалась саме на судовому прецеденті - судової правотворчості, в результаті розгляду конкретних справ, що містить правило поведінки, може поширюватися на інші аналогічні випадки, і це, в свою чергу, зумовило певну однобічність дослідження проблематики правового прецеденту.
Наукова новизна. Розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації щодо особливостей використання правового прецеденту в країнах, де він не визнається офіційним джерелом права, обґрунтовано позицію щодо необхідності визнання правового прецеденту джерелом права у країнах романо-германської правової сім’ї .
Правовий прецедент було визначено автором як правоположення сформульоване в акті уповноваженого державного органу у процесі вирішення конкретного правового питання за відсутності або при невизначеності його законодавчої регламентації, яке містить юридичний принцип (stare decisis) обов’язковий для застосування при вирішенні однорідних справ в майбутньому.
Висновки. Різноманіття причин виникнення права, форм його об'єктивації приводять до висновку, що перелік джерел права не може обмежуватися тільки законодавством, а практичне застосування правового прецеденту стає необхідною формою правотворчості, що забезпечує адаптивність права до потреб суспільства та динаміки його розвитку.
Необхідність прецедентного регулювання базується на динамічності суспільного життя та потреб у адаптивності права. Слід зазначити, що правовий прецедент є родовим поняттям, оскільки в юридичній діяльності можна виокремлювати судові, адміністративні та інші прецеденти. Тобто «правовий прецедент» – це комплексне поняття, що означає результат вирішення справи правозастосовчим органом, який містить юридичний принцип (stare decisis) обов’язковий для застосування при вирішенні однорідних справ в майбутньому, тобто фактично є своєрідним зразком для регулювання наступних аналогічних правовідносин.
Нині, науковцями та практиками відбувається переосмислення значення прецеденту в правових системах країн романо-германської правової сім'ї, в тому числі і в Україні, доктрина яких раніше заперечувала саму можливість існування правових норм в іншій формі, крім офіційного нормативного правового акта або санкціонованого положення.
10
Дуюнова, Тетяна Василівна, and Людмила Володимирівна Півненко. "КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 161–65. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.24.
Full textAbstract:
У статті досліджено поняття та зміст основоположного конституційного принципу презумпції невинуватості. Визначено його місце та роль у сфері кримінaльного судочинства. Зазначено, що принцип презумпції невинуватості – це закріплена у Конституції України й у Кримінальному процесуальному кодексі України правова гарантія, яка виступає запобіжником формування передчасної обвинувальної позиції у суб’єктів кримінального процесу. Презумпція невинуватості розглядається як один із базових демократичних принципів кримінального процесу, що має самостійне значення та виконує роль «захисного механізму» від незаконних дій державних органів і посадових осіб, котрі ведуть кримінальний процес. Структурними елементами презумпції невинуватості виступають: правило про недопустимість доказів; правило про обов’язок доведення вини; норми, що зaбезпечують свободу оскарження в aпеляційному та кaсаційному порядку вироку та інших судових рішень; правило про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням. Зазначено, що належна реалізація принципу презумпції невинуватості спряє виконанню завдань кримінального судочинства у сфері охорони прав учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Презумпція невинуватості забезпечує право особи, щодо якої сформульовано обвинувачення, на незалежний і безсторонній суд, оскільки є одним із елементів справедливого судового розгляду.
11
Смокович, М. І. "Принцип правової визначеності в адміністративному судочинстві: окремі теоретичні засади та практичне застосування." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 116–27. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3067.
Full textAbstract:
У статті досліджено окремі теоретичні засади та практичне застосування принципу правової визначеності в адміністративному судочинстві. Вказано, що принцип правової визначеності охоплює такі загальноправові категорії, як «непорушність прав», «якість та точність закону», «стабільність та оста-точність судових рішень», «законні очікування», на які спирається практика Європейського суду з прав людини, як і практика Верховного Суду. Вказано, що саме передбачуваність є основою одного з фундаментальних, основоположних для реалізації захисту прав та інтересів кожної особи - принципу правової визначеності, який, у свою чергу, є однією зі складових частин принципу верховенства права, керівною засадою під час здійснення адміністративними органами своїх владних обов'язків та повноважень. Констатовано, що наше національне правосуддя ще перебуває на шляху до впровадження загальноприйнятних європейських критеріїв справедливого судочинства.
Зроблено висновок, що правова визначеність є універсальним правовим началом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносини між державою й особою, як реалізація та забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до неї, недопустимість дій та бездіяльності, спрямованих на безпідставне обмеження прав і свобод людини, встановлення пропорційності застосованих до особи обмежень, здійснення повноважень органами державної влади в межах, визначених Конституцією і законами України.
Констатовано, що принцип правової визначеності є одним з основних принципів європейського права і часто використовується у практиці Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. У статусі загального принципу права він має сприйматися і національною правовою системою. Дотримання вимог принципу правової визначеності наблизить українське законодавство до європейських правових стандартів, сприятиме вдосконаленню механізмів правотворчості та правореалі-зації, слугуватиме додатковою гарантією захищеності людини від свавілля органів державної влади.
12
Ібрагімов, М. М. "Правовий гуманізм як принцип юриспруденції." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, Вип. 35 (2001): 25–30.
Find full text
13
Мірошніченко, В. І. "РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ АНДРАГОГІЧНОГО ПІДХОДУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 110–21. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-110-121.
Full textAbstract:
Стаття присвячена обґрунтуванню доцільності використання андрагогічного підходу для розвитку правової культури офіцерів-прикордонників.
У статті автор подає власне розуміння правової культури офіцера-прикордонника. Звертається увага, що показником правової культури є правова активність особистості як вища форма правомірної поведінки і правового мислення.
Виокремлено принципи андрагогіки, якими варто керуватися у розвитку правової культури офіцерів-прикордонників:
принцип використання наявного позитивного життєвого та професійного досвіду офіцерів-прикордонників;
принцип коректування застарілого досвіду й особистих установок, що перешкоджають засвоєнню нових знань;
принцип індивідуального підходу до розвитку правової культури;
принцип рефлективності – заснований на свідомому ставленні офіцера до необхідності розвитку правової культури через поглиблення правових знань, умінь, навичок, компетентностей тощо;
принцип затребуваності правової культури як результату навчання практичною діяльністю;
принцип системності та безперервність з урахуванням результатів попереднього виховання (вже сформованого рівня правової культури) і нових потреб;
принцип актуалізації результатів виховання – їх швидке використання в оперативно-службовій діяльності.
Правова культура розуміється як результат правового виховання. Виокремлено форми правового виховання: правова освіта, правова пропаганда, правова агітація, правова профілактична робота, юридичне консультування, правове самовиховання.
14
ІВАНЮТА, НАТАЛЯ, and НАТАЛЯ ЗАГОРОДНЯ. "Трансформація системи джерел господарського процесуального права." Право України, no. 2020/07 (2020): 32. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-032.
Full textAbstract:
В умовах динаміки державно-правових процесів в Україні, що відбулися останнім часом, а також у зв’язку з прийняттям нових процесуальних кодексів, які набрали чинності 15 грудня 2017 р., зокрема й Господарського процесуального кодексу України, обумовлюється необхідність звернення до ключової теоретикоприкладної проблеми господарського процесуального права – системи джерел. Судова реформа в Україні обумовлює перегляд усталених і традиційних уявлень процесуальної науки щодо системи джерел господарського процесуального права як її галузеутворюючої складової. Ефективне правосуддя, досягнення справедливого судо чинства та належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, фізичних осіб, держави у господарському судочинстві є можливим лише за наявності досконалої та зрозумілої (зокрема й для правозастосування) системи джерел господарського процесуаль ного права. Мета статті полягає у визначенні факторів, які впливають на трансформацію джерел господарського процесуального права, розкриття сучасного стану системи джерел господарського процесуального права та визначення принципу застосування і взаємодії її складових. Запропоновано до системи джерел господарського процесуального права віднести не тільки нормативно-правові акти та міжнародні договори, які є основними(традиційними) джерелами, а й нетрадиційні (квазіджерела) (господарські договори, прецеденти тлумачення, правові звичаї, принципи права), які виникають у результаті правозастовної діяльності та є допоміжним інструментарієм, який може суттєво вплинути на упорядкування питання щодо вирішення господарського спору в судах господарської юрисдикції. Визначено принцип субсидіарності, який є в основі застосування та взаємодії традиційних і нетрадиційних (квазіджерел) джерел господарського процесуального права. Окреслено основні фактори впливу на трансформацію системи господарського процесуального права: еволюція предмета господарського процесуального права, тобто звуження чи розширення переліку та характеру господарських спорів та інших правових питань; зміна національної правової системи, зокрема й у результаті конвергенції нетипових (для романо-германської правової сім’ї) процесуальних елементів (інститутів, механізмів, засобів захисту прав та інтересів); зміна режиму національної судової системи під впливом політичного режиму, історичного розвитку суспільства та держави, особливостей правової системи, правової культури населення тощо; посилення впровадження у міжнародний правовий простір, у результаті чого здійснюється розширення та визнання компетенції міжнародних судових установ, зокрема Європейського суду з прав людини; зміщення акцентів із формального підходу у вирішенні господарських спорів до природних основ їх врегулювання (звичаєве право, правила ділового обігу, верховенство права). Авторки наголошують на значенні знань щодо системи джерел господарського процесуального права для правозастосовної та правотворчої діяльності, а тематика змісту системи джерел і взаємодії її складових потребує постійної уваги наукової спільноти.
15
Долгорученко, К. "Історико-правовий підхід у методології дослідження діяльності спецвідділу «Вінета» Міністерства просвіти і пропаганди Райху на окупованих українських територіях." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 161–66. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.985.
Full textAbstract:
У статті розкриті ключові аспекти історико-правового підходу у методології дослідження діяльності спецвідділу «Вінета» міністерства просвіти і пропаганди Райху на окупованих українських терито- ріях. Визначено сутність, ознаки та структуру історико-правового підходу у дослідженні діяльності спецвідділу «Вінета». Даний підхід дає змогу виявити: а) причини, форми та наслідки деформації правової свідомості українців під впливом тотальної нацистської пропаганди; б) висвітлити соціально-політичний феномен колабораціонізму через призму конформізму як соціально-правової норми поведінки українців в умовах німецького окупаційного режиму; в) причини, форми та специфіку прояву протиправної поведінки українців в умовах панування злочинного нацистського режиму. У рамках дослідження, автором визначені основні принципи історико-правового підходу у методології дослідження проблеми пропагандистської діяльності спецвідділу «Вінета» такі, як принцип темпо- ральності, принцип відносної завершеності та структурності процесів розвитку об'єкту (предмету) пізнання, принцип аберації, принцип відповідності об’єкта дослідження соціально-культурному історичному контексту та інші.
16
Баженов, Михайло Ігорович. "ПРИНЦИП СВОБОДИ ДОГОВОРУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ, ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 9–15. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.1.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню принципу свободи договору за законодавством України, Франції та Німеччини. Зокрема, встановлено, що принцип свободи договору є одним із ключових виразників диспозитивності норм цивільного права та виконує надважливу функцію із надання учасникам цивільних правовідносин свободи самостійно визначати умови їх взаємодії у рамках того чи іншого договірного зв’язку на основі вільного волевиявлення. Визначено, що положення Цивільного кодексу Франції, присвячені закріпленню принципу свободи договору, є унікальними у контексті їх формулювання, адже французький законодавець замість використання буквального текстуального тлумачення досліджуваного принципу із деталізацією правомочностей сторін у процесі його реалізації зробив спробу вкласти у нього набагато глибший зміст, який полягає у такому: а) укладаючи цивільно-правовий договір, сторони добровільно пов’язують себе його умовами, таким чином надаючи договору юридичної сили закону; б) зобов’язання, опосередковувані договором, ґрунтуються виключно на вільному волевиявленні його сторін, у чому знаходить свій прояв автономія волі. Досліджуваний принцип відіграє особливу роль у правовому регулюванні договірних правовідносин у Німеччині, що підтверджується безпрецедентним та нетиповим для континентальної системи права наділенням його ознакою конституційності через абз. 1 ст. 2 Конституції Німеччини. З огляду на це парадоксальним є той факт, що положення цивільного законодавства Німеччини, за аналогією із французьким, не містить окремої норми, спеціально присвяченої принципу свободи договору. Порівняно із цивільним законодавством Франції та Німеччини цивільне законодавство України: 1) гарантує дещо більшу свободу договору, забезпечуючи суб’єктам можливість відступити від нормативних положень і впорядкувати договірні правовідносини на власний розсуд, тим самим фактично поставивши договір у ієрархії джерел цивільно-правового регулювання вище закону; 2) максимально деталізує особливості реалізації принципу свободи договору, тим самим мінімізуючи необхідність його тлумачення судовими органами і, таким чином, запобігаючи формуванню неоднакової судової практики.
17
Іванівна, Сафончик Оксана, and Шамота Олександр Володимирович. "ПРИНЦИП ТЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ." Часопис цивілістики, no. 41 (August 6, 2021): 18–22. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.416.
Full textAbstract:
Проблематика забезпечення принципу тендерної рівності у сімейних правовідносинах і формування національного механізму щодо відповідності світовим політичним процесам і міжнародним зобов'язанням України, її європейському вибору та іншим чинникам має суттєве теоретичне та практичне значення для юридичної доктрини та державно-суспільного розвитку.
У статті акцентовано увагу на тому, що поняття ґендерної рівності СК України можна охарактеризувати як прогресивний і доволі демократичний: він ліквідує юридичні підстави для дискримінації жінок і чоловіків у сфері сімейного, приватного життя.
Гендерна експертиза сімейного законодавства передбачає аналіз правових норм, про те наскільки вони - дружина і чоловік - як рівноправні суб'єкти подружніх відносин можуть самореалізуватися в сімейному середовищі, настільки сімейне законодавство не є нейтральним у цьому, а гарантує гендерну рівновагу, усуває гендерну дискримінацію, сприяє розвитку паритетної демократії в сім'ї. Якщо «жіночий» підхід до сімейних відносин традиційно зосереджувався на захисті прав жінок, абсолютизував такий захист, то за гендерного підходу передбачається правовий аналіз сімейних відносин із погляду рівності у сім'ї дружини та чоловіка. Тільки гендерно справедливий підхід до законодавства може створити гендерно справедливі умови для самоутвердження рівноправності соціальних статей у сімейних відносинах. До системи принципів сімейного права України входить принцип гендерного балансу в сімейних правовідносинах.
Аналіз національного законодавства показує наявність суттєвих прогалин щодо визначення самого поняття «гендерна рівність» загалом і її місце у сімейних правовідносинах зокрема, однак відзначаємо, що прийняття Сімейного кодексу України та низки законодавчих актів дало змогу більшою мірою врегулювати ці надскладні відносини з урахування інтересів, прав і обов'язків як жінок, так і чоловіків у непростих сімейних відносинах.
18
Прошунина, Евгения Владимировна. "Понятие рационального использования земель и его место в современном законодательстве." Аграрная Россия, no. 10 (October 5, 2015): 34–37. http://dx.doi.org/10.30906/1999-5636-2015-10-34-37.
Full textAbstract:
Изучение действующего законодательства, предметом которого является правовое регулирование землепользования, дает основание высказать суждение о том, что в законодательных актах и подавляющем большинстве научных исследований квалификация понятия рационального землепользования не идет дальше дефиницирования его как научно- обоснованного использования земли в сочетании с необходимыми мерами по ее охране как объекта природы, а также принципа права землепользования, который направлен на обеспечение учета требований экологического законодательства в процессе землепользования. Отсюда можно сделать вывод, что на правовое обеспечение такого характера землепользования нацелено все право землепользования, все присущие ему принципы правового регулирования и правовые нормы. Данный подход скрывает в себе определенный недостаток, поскольку в этом случае принцип рационального землепользования становится достаточно общим и декларативным, что снижает его эффективность при применении на практике. Представляется, что должен быть разработан новый подход к определению рационального землепользования как принципа. Его методологической основой должно стать единство интегрированного (интегрального) и дифференцированного (дифференциального) методов при приоритетном развитии первого. Данная основа должна способствовать установлению системы пределов правомерного поведения субъектов права землепользования и их конкретных величин, вне которой правовое регулирование невозможно. В статье рассмотрено понятие рационального использования земель, его закрепление действующим законодательством, сделаны выводы об обобщении принципа рационального землепользования и возникновении проблем применения его на практике. Проведена параллель между правовой охраной атмосферы и правовым регулированием землепользования.
19
Прасюк, В. М. "ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 155–60. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).454.
Full textAbstract:
Стаття присвячена загальній характеристиці прин-ципів державного фінансового контролю. Зауважено, що у дослідженні організації та здійсненні державно-го фінансового контролю принципи слід розглядати як основоположні ідеї, керівні засади, фундаменталь-ні положення, вихідні начала, які є найсуттєвішою основою не лише правових норм, а й усієї правозасто-совчої діяльності. Зазначено, що державний фінансо-вий контроль реалізується за тими самими принципа-ми, що і фінансова діяльність, тому що контроль є її складовою частиною.
Проаналізовано наукові позиції у вітчизняних фахових джерелах щодо визначення поняття «принципи державного фінансового контр-олю» та запропоновано авторське поняття розуміння їх сутності. З’ясовано конкретний перелік принципів державного фінансового контролю, систематизова-но і висвітлено їх сутність, оскільки кожен принцип має як теоретичне, так і практичне значення і дозво-ляє конкретизувати напрями контрольних відносин. З цією метою проаналізовано думку науковців щодо класифікації принципів контролю у сфері публічних фінансів. Крім того, розглянуто принципи державного фінансового контролю як певну систему, яка є сукуп-ністю взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих принци-пів фінансового контролю у відповідній сфері відносин.Підтримано загалом напрацювання дослідників щодо проблеми визначення принципів державного фі-нансового контролю, зроблено висновок, що серед прин-ципів державного фінансового контролю низка таких принципів, як законності, гласності, об’єктивності, незалежності, системності, ефективності повторюється в роботах переважної більшості вчених. Констатовано, що зазначені основні засади складають загальний пе-релік принципів, характерних для будь-якої правової діяльності, процесу тощо, зокрема властиві для органі-зації та здійснення державного фінансового контролю.
20
Кобко-Одарій, В. С. "Розвиток державної політики України в контексті правового менталітету: проблеми та перспективи." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 66–74. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3061.
Full textAbstract:
Дедалі більшої актуальності набуває проблема врахування правового менталітету українського народу та правової спадщини, що дасть, нарешті, змогу опрацювати політико-правовий курс розвитку України зі збереженням самобутньої духовної специфіки. Правовий менталітет і правова спадщина містять у собі генетичний код, втрата якого означає втрату історичної пам'яті.
Сталий розвиток права забезпечується генетичними властивостями правового менталітету, вираженого у правовій спадщині. Правовий менталітет бере на себе функцію збереження набутих у минулому правових цінностей, їхньої самобутності. Правова спадщина виявляє здатність зберігати та передавати інформацію про право за допомогою створення правових кодів. Будь-які реформи права не можуть здійснюватися з нуля, із «чистого аркуша», шляхом ігнорування правового менталітету, відмови від використання та розвитку власної правової спадщини. Урахування ролі правового менталітету та правової спадщини є запорукою успішного реформування правової системи України.
Питання різних аспектів правового менталітету досліджувались у працях таких вітчизняних вчених: І.В. Бичка, Л.М. Бойка, І.М. Васьковича, З.В. Гіптерса, В.М. Дем'яненка, О.П. Дзьобаня, О.І. Донченка, І.М. Коваля, Ю.П. Крисюка, В.А. Павловської-Кравчук, Ю.М. Оборотова.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз розвитку державної політики України в контексті правового менталітету, виявлення проблем та перспектив.
Методологія дослідження особливостей правового менталітету українського народу будується на основах плюралізму, що передбачає використання значної кількості методологічних інструментів. Наголошено, що складність та багатоплановість предмета дослідження зумовили звернення до теоретичних розробок різних галузей наукового знання і необхідність використання широкого спектра загальнонаукових та спеціальних наукових підходів та методів. Виявлено можливості підходів та методів сучасної науки для дослідження зазначеної проблематики. Під час дослідження ми спирались на закони та принципи діалектики, загальнонаукові та спеціальні наукові підходи й методи пізнання, як-от: цивілізаційний, герменевтичний, аксіологічний, культурологічний, феноменологічний, потребовий, системний, екзистенціальний, формаційний; історичний метод, формально-юридичний, порівняльно-правовий, соціологічний.
Охарактеризовано уявлення про вплив українського правового менталітету на правову систему України, у зв'язку із чим висунута авторська інтерпретація: ментальні настанови українського народу мають стати однією з методологічних засад для юридичної науки та виступати базовою методологічною передумовою проведення правової політики держави.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що здійснено загальнотеоретичне дослідження розвитку державної політики України крізь призму правового менталітету, встановлено перспективи та проблеми.
21
Іліопол, Інна Михайлівна. "КОНЦЕПТ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У СТАДІЇ ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ, СФОРМОВАНИХ ПІД ВПЛИВОМ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ІЗ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД." Часопис цивілістики, no. 39 (January 20, 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i39.382.
Full textAbstract:
У статті здійснене системне дослідження принципів, що забезпечують ефективний апеляційний перегляд справи, як один із засобів захисту цивільних прав, свобод та інтересів у цивільному судочинстві, узагальнення історичних та теоретичних напрацювань і концептуальних положень принципів цивільного процесуального права, а також аналіз реалізації принципів під час апеляційного оскарження судових рішень у цивільному процесі України. Адже порушення принципів цивільного процесуального права спричиняє ухвалення незаконного та необгрунтованого судового рішення, що в подальшому підлягає скасуванню. Саме тому здійснення судочинства на засадах верховенства права є гарантією дотримання законності та правопорядку в державі. У зв'язку із цим охарактеризовано основні принципи, що реалізуються в апеляційному провадженні, найважливішим з яких є принцип верховенства права. Євроінтеграціні процеси, що відбуваються в нашій державі, змінили підхід до розуміння концепції верховенства права. Так, верховенство права охоплює такі принципи, як: законність, правова визначеність, остаточність судового процесу (res judicata). Окрім принципу верховенства права, в роботі приділено увагу й таким міжгалузевим принципам, як принцип територіальності, спеціалізації та принцип інстан-ційності. Поряд із вищезазначеними принципами також досліджено інші принципи, що реалізуються в апеляційному провадженні, а саме принципи змагальності та диспозитивності, гарантією реалізації яких є забезпечення оптимального балансу прав і обов'язків учасників справи і суду у змагальному процесі не тільки в суді першої інстанції, але й у стадії апеляційного провадження. Розглянуто також принцип гласності та відкритості судового процесу, відповідно до якого розгляд справ у судах апеляційної інстанції проводиться усно і відкрито та здійснюється державною мовою. Належної уваги також приділено дослідженню принципу пропорційності, який є новим у цивільному процесуальному законодавстві України.
22
Frankiv, Dmytro. "Богословський аналіз принципу Таліону та його кореляція з вихідним принципом формування єврейського права в біблійну епоху." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 1 (March 31, 2020): 137–51. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.11.
Full textAbstract:
Метою даної статті стало дослідження принципу Таліону як основного принципу дії єврейського права. Для цього було використано абстрактно-логічні методи, історико-правовий, феноменологічний, аксіологічний, гносеологічний методи, метод критичного та системного аналізу, метод компаративної теології. У результаті дослідження було богословсько охарактеризовано принцип Таліону, виявлено деякі проблемні моменти в цілісному розумінні даного принципу та запропоновано концепцію прямого взаємозв'язку між основними принципами формування і застосування єврейського права в біблійний період. Останнє й взяло на себе функцію наукової новизни цього дослідження, показало максимально тісний взаємозв'язок і кореляцію, що, своєю чергою, дало можливість цілісно поглянути на певні проблеми і задати правильний алгоритм для подальших досліджень названої тематики.
23
Кельман, М. С., and Р. М. Кельман. "СУДОВА ПРАКТИКА ЯК БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ПРОЯВ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 9 (August 9, 2021): 36–43. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-05.
Full textAbstract:
Мета: дослідження верховенства права як принципу в діяльності судової влади в таких аспектах, як з’ясування витоків ідеї верховенства права, співвідношення концепцій верховенства права і судової влади, аналіз відповідної доктрини в Україні. Методи: діалектичний, герменевтич- ний, прогностичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, метод моделювання, декомпозиції, комплексного аналізу, міжгалузевий метод юридичних досліджень, логічні методи, що були вико- ристані як інструментарій для досягнення поставленої мети. Результати. Застосовуючи принцип верховенства права, суддя має пам’ятати про нього як про глобальну мету правосуддя – панування верховенства права в суспільстві. Вирішення кожного спору й будь-якого правового конфлікту має бути спрямоване на дотримання цього принципу. Обговорення. З практичної позиції верховенство право визначає місце судів у системі публічної влади, яке має засвідчувати не лише реальний розпо- діл влади, а й спроможність судової влади обмежувати дискреційні повноваження законодавчої та виконавчої влади і в такий спосіб гарантувати захист від свавілля. Це можливо лише за умови неза- лежності суду (і процедур правосуддя) від інших гілок влади. Такий підхід до взаємозв’язку поділу влади (традиційно – елементу концепції правової держави) зближує концепції верховенства права та ідеї правової держави в сучасних умовах.
24
Бондаренко, О. "Стан реалізації окремих фундаментальних принципів протидії корупції в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2091.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці стану реалізації окремих фундамен-тальних принципів протидії корупції в Україні. Автор зосереджує увагу на тому, що ефективність виконання завдання з протидії корупції пере-буває у прямій залежності з необ-хідністю чіткого та виваженого формулювання основних ідей такої діяльності. Правильне формулювання правил поведінки є ключем до її про-дуктивності. Крім того, з’ясовано, що у юриспруденції поняття право-вих принципів тлумачать по-різному, зокрема, вчені використовують такі категорії, як початкові теоретичні визначення, обґрунтування, керівні принципи (ідеї), загальні приписи, керівні принципи, закономірності, зміст тощо.
Зосереджено увагу на тому, що значення верховенства права для кожної діяльності підтверджується його закріпленням у ст. 8 Кон-ституції України. Крім того, тлу-мачення його юридичного змісту міститься у рішенні Конститу-ційного Суду України від 2 листо-пада 2004 р. No 15-рп/2004, в якому зазначено, що верховенство права – це панування права в різних формах у суспільстві.
Наступним фундаментальним принципом є принцип законності. Важливість цього принципу для функціонування держави настільки важлива, що законодавча влада закріплює його у різних формах у декількох статтях Конституції України. На думку автора, сту-пінь того, наскільки цей принцип насправді реалізовується загалом, особливо стосовно запобігання та боротьби з корупцією, викликає занепокоєння. Відсутність законо-давчої основи для вжиття таких заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних норма-тивно-правових актів.
Принцип гласності тлумачиться як принцип зв’язків з громадськістю та відкритості всіх органів, упов-новажених боротися з корупцією. Конституція України не містить норми, яка б чітко закріплювала принцип відкритості та прозоро-сті, але він може бути виведений з ряду конституційних норм.
Зроблено висновок, що анти-корупційна діяльність в Україні, як і будь-яка інша діяльність, ведеться за певними основними ідеями, які є керівними принци-пами. Особливе значення серед цих принципів мають фундаментальні. Адже саме ці принципи визначають антикорупційну стратегію та век-тор її реалізації. У контексті все-бічної протидії корупції в Україні важливим є законодавче закріп-лення основних принципів протидії корупції.
25
ГОНЧАРЕНКО, Олексій, and Олександр ПОТИЛЬЧАК. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ У ЗОНАХ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТИМЧАСОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА РАЙХСКОМІСАРІАТУ “УКРАЇНА” (ЛІТО 1941 – ЗИМА 1942)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 167–75. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226506.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – проаналізувати нормативно-правовий вплив тимчасової військової адміністрації (далі – ТВА) та керівництва Райхскомісаріату “Україна” (далі – РКУ), який спрямовувався на дотримання місцевим населенням окупованої України правомірної поведінки. Методологія дослідження опирається на застосування принципів системності, науковості та історизму, а також таких методів наукового пізнання як аналіз, синтез та порівняння. Наукова новизна полягає у проведеному аналізі нормативних заходів окупаційних адміністрацій у забезпеченні місцевим населенням правомірної поведінки. Висновки. Після успішної окупації частини українських земель, здійсненої військами Німеччини в 1941 р. перед окупаційною адміністрацією постала проблема нормативного забезпечення дотриманням місцевим населенням правомірної поведінки. Тому, важливим елементом роботи окупаційних адміністрацій РКУ і ТВА стало створення повноцінної нормативно-правової бази на основі застосування якої і здійснювався вплив на правомірну поведінку окупованого суспільства. У перший період окупації, до появи сталої нормативної бази німецька адміністрація застосовувала принцип поєднання, а подекуди й «накладання» двох правових систем – радянської та гітлерівської. Виняток становили закони, які заперечували факт окупації, а також випадки у яких німецькі нормативні приписи безпосередньо відміняли певні радянські правові норми. Майже аналогічні звернення повторила і адміністрація РКУ, яка прийшла на місце ТВА. Фактично нормативними актами ТВА та РКУ відмінялось радянське законодавство у частині державного устрою, політичного режиму, виборчої системи, але продовжували діяти окремі приписи галузей матеріального права. Зустрівшись із проблемами нестачі нормативно-правової бази з врегулювання правовідносин всередині окупованого соціуму управлінці ТВА та РКУ пішли шляхом застосування частини нормативної бази, яка діяла в Третьому Райху. У середині 1942 р. адміністрацією РКУ було створено окремий нормативний акт, який врегульовував кримінальні покарання тих представників місцевого населення, які вчиняли дрібні злочини та правопорушення. У цей же період в РКУ з'явилося розпорядження, яким врегульовувалися сімейні та частково цивільні правовідносини місцевого населення. У зоні ж ТВА ці перетворення так і не були проведені. Керівники кожної із польових військових комендатур видавали власні нормативно-правові акти, жодним чином їх не кодифікуючи та не узгоджуючи між собою.
26
ГАРТМАН, МАР’ЯНА. "Правові способи впровадження емансипації євреїв Європи в XVIII–XIX століттях." Право України, no. 2019/07 (2019): 229. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-229.
Full textAbstract:
Епоха Просвітництва та довготривала боротьба євреїв за зрівняння у громадянських правах дали очікуваний результат. Єврейські громади Європи проявили особливу активність не лише під час революції 1848 р. Боротьба за законодавче закріплення принципу рівності почала втілюватися в реальність ще задовго до революції, яскравим прикладом чого було неодноразове публічне обговорення питання правового статусу єврейства такими відомими європейськими діячами, як Г. Є. Лессінг, М. Мендельсон, А.-Б. Грегуар, які виступали борцями за емансипацію євреїв. Очевидно, розвиток правової думки XVIII ст. вимагав змін тогочасного правового порядку Європи. Поступово з євреїв були зняті обмеження з приводу місця проживання, набуття права власності на нерухоме майно та низка інших абсурдних обмежень (заборона брати християнські імена, дозвіл на одруження тощо), було надано свободу віросповідання, активне та пасивне виборче право. Набувши таких широких громадянських і політичних прав, євреї мали змогу брати активну участь у сфері публічно-правових відносин, свідченням чого є обрання в австрійський рейхстаг, який почав працювати з 1848 р., п’ятьох євреїв. І це було непоодиноким випадком. У міру того, як скасовувалися дискримінаційні обмеження, розпочинався процес асиміляції. Євреї активно почали обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування у таких європейських держав, як Англія, Швеція, Данія, Угорщина, Норвегія. Метою статті є висвітлення правових способів впровадження ідей емансипації в європейських державах у XVIII–XIX ст. через закріплення в нормативно-правових актах принципу рівності та свободи віросповідання. На основі аналізу законодавства, яким євреї зрівнювалися у правах із корінним населенням Європи, досліджено основні групи законодавчих актів, що проголошували емансипацію та формальний аспект імплементації принципу рівності єврейських громад Європи. Крім того, проаналізовано види спеціальних нормативно-правових актів, які врегульовували питання правового облаштування єврейських громад: загальні нормативні акти, які визначали правовий статус євреїв, та окремі нормативні акти, які декларували принцип рівності євреїв у громадянських правах, надавали їм політичні права на рівні з християнами, визначали межі релігійно-правової автономії тощо. Авторка доходить висновку, що процес емансипації в Європі відзначався нестійким і непослідовним характером. Країни одна за одною приймали законодавчі акти, якими євреї зрівнювалися у правах, проте така тенденція часто чергувалася з регресом і скасуванням прийнятих актів. Водночас, попри нестабільний характер та внут рішні суперечності, процес емансипації євреїв в Європі у XVIII–XIX ст. був таким, що характеризувався прогресом у відображенні демократичних цінностей правової свідомості європейського суспільства.
27
Заплітна, Ірина Анатоліївна, and Ростислав Мирославович Маркевич. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 187–91. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.28.
Full textAbstract:
У поданій статті приділено увагу з’ясуванню перспективи розвитку вивчення та аналізу питання правового режиму земель житлової та громадської забудови в Україні. Установле- но, що зміст таких відносин характеризується зумовленістю містобудівної документації прав та обов’язків землекористувачів і власників земельних ділянок. Підсумовано, що для земельного права України притаманна чимала кількість наукових робіт, які аналізують певні сторони питання правового режиму земель житлової та громад- ської забудови в Україні. Однак натепер у державі відсутнє ґрунтовне й комплексне вивчен- ня питання. Підіймається проблема юридичної долі земельної ділянки й розташованої на ній будівлі та її приналежності й аналізуються шляхи її розв’язання, такі як: розуміння земельної ділянки й об’єкту нерухомості самостійними об’єктами обороту; ідея єдиного об’єкта неру- хомості; принцип єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованих на ній об’єктів нерухомості. Досліджено, що положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України закріплюють принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об`єкту нерухомості та є усталеним, а його відмінність із започаткованим у римському приватному праві принципом “superficies solo cedit” полягає в тому, що в його основу покладено слідування землі за об`єктом нерухомості. Авторами надано правову оцінку прийнятого 02 лютого 2021 року Верховною Радою України в другому читанні Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки й розміщеного на ній об’єкта нерухомості)» і зроблено висновок про його неефективність через неможливість реального розв’язання нормами цього закону наявних проблем, оскільки вони також не передбачають автоматич- ності переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі й не захищають нового власника будівлі, тому що не виключають його обов’язкової взаємодії з попереднім власни- ком чи органом місцевого самоврядування. Зроблено висновок про необхідність прийняття дієвих змін до законодавства, які б забез- печили реальну спроможність автоматичного переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі.
28
Шелевер, Н. В. "Справедливість як основоположний принцип права." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 29, 2021): 113–18. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3199.
Full textAbstract:
Справедливість – це основоположний принцип, який цікавить теоретиків права та юристів-практиків. Питання справедливості досліджується як філософами, так і юристами. У своїй статті автор досліджує місце та значення справедливості у системі принципів права. Справедливість – загальноправовий принцип, про який писали у своїх працях Аристотель, В. Нерсесянц. Право пов’язане зі справедливістю. Це дві категорії, які взаємно доповнюють одна одну. У змісті права закладена справедливість. Закон повинен бути справедливим, оскільки це є критерієм його легітимності. Справедливість – це і моральна категорія. Мораль є витоком принципу справедливості. Розглядають справедливість і як філософсько-етичну категорію, і як правову категорію. Справедливість динамічна. Вона містить у собі елементи несправедливості, але це залежить від правових, економічних, політичних та інших відносин. Часто справедливість ототожнюють з рівністю. Про це йдеться і в Загальній декларації прав людини. Справедливість має досить важливе значення в юридичній практиці. Питання «справедливо-несправедливо» є болючим для українців. Прикладом є ринок української землі, націоналізація ПАТ КБ «Приватбанк», несправедливі заробітні плати в Україні. Проблемним питанням на практиці є те, що у випадку, коли правова норма не відповідає принципу справедливості, держава має можливість реалізувати несправедливі правові норми, застосовуючи державний примус. У такому випадку права та свободи людини не захищаються. Часто на практиці до принципу справедливості ставляться досить формально. Суди загальної юрисдикції повинні активно реалізовувати даний принцип при здійсненні правосуддя. Так, Конституційний Суд України часто посилається у своїх рішеннях на принцип справедливості. Вимогою справедливості є однакове застосування закону до осіб, які знаходяться в однакових ситуаціях і диференційованого – до суб’єктів, які знаходяться в різних ситуаціях. Справедливістю часто спекулюють. Усі закони та судові рішення повинні бути справедливими. В іншому випадку вони не сприймаються в суспільстві, і це призводить до правового нігілізму. Принцип справедливості – це основоположний принцип для всіх галузей права. Справедливість стоїть на п’єдесталі принципів права. Тому під час вирішення конкретної проблеми юристи мають діяти справедливо, відповідно до вимог права.
29
Кононенко, С. В. "ПСИХОЛОГІЧНІ КОМПОНЕНТИ РОЗВИТКУ ПРАВОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 59–63. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.12.
Full textAbstract:
У роботі розглядаються особливості методологічних підходів до розробки психолого-педагогічних аспектів розвитку правосвідомості студентів у вищому навчальному закладі як майбутніх фахівців юридичного профілю. Описано компоненти розвитку правосвідомості, тому що розвиток правосвідомості юристів має вагоме практичне значення, оскільки правосвідомість є орієнтиром для суб’єктів права в соціально-правових ситуаціях, дозволяє їм робити відповідний етичний і правовий вибір, на підставі якого вони можуть ухвалювати юридично значущі рішення. У формуванні правової свідомості студентів має бути акцентовано на контрольно-оціночному компоненті, тому що про рівень розвитку правової свідомості студентів можна судити з об’єктивних і суб’єктивних показників. Об’єктивними показниками правової вихованості є показники навчальної діяльності студента (успішність, дисципліна, активність у різних сферах життя, правові знання, вміння). Суб’єктивні показники правової вихованості – це ставлення до права, оцінка права, правові цінності, правові установки, мотиви. Головним підсумком розвитку правосвідомості студентів має стати розуміння пріоритетності правових норм, особлива значущість права і освоєння правових засобів його дії в сучасному суспільстві. Правова сформованість студента виявляється в інтеграції правових знань, умінь, навичок, досвіду правомірної поведінки, особистісних установках. Успішність розвитку правосвідомості студентів залежить від організації навчально-пізнавальної діяльності, врахування особливостей психології студентів, використання сучасних інтенсивних психолого-педагогічних технологій, побудови освіти на принципах гуманізму, демократизму і плюралізму, використання технологій співробітництва, розвитку потреби студентів у безперервному навчанні і самоосвіті.
30
Ковальчук, О. С., and С. В. Дяченко. "КОНЦЕНТРАЦІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОЄЧАСНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 3(28) (March 16, 2020): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).328.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано публічно-правові методи судового захисту, а саме намагання забезпечення концентрації цивільного процесу, а також розкрито наукове та правове визначення даного принципу. Встановлено, що згідно з Рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи судове засідання має складатися не більше ніж з двох судових засідань. Це попереднє слухання підготовчого характеру та дослідження доказів, заслуховування аргументів сторін і приймання рішення. Визначено, що під концентрацією процесу розуміють концентрацію доказового матеріалу, тобто надання суду першої інстанції доказів в обсязі, необхідному для правильного і своєчасного розгляду і вирішення справи у визначений законом строк. Також проаналізовано, що принцип концентрації процесу у Цивільному процесуальному кодексі не закріплений у вигляді окремої норми права. Проте чинний ЦПК закріплює його похідні принципи. Це принципи змагальності, безпосередності тощо. Визначено, що концентрація доказового матеріалу дозволить сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, належним чином підготуватися до змагального процесу і виключити несподіванки при розгляді і вирішенні справи судом. Можна зазначити, що законодавець узяв до уваги Рекомендації КМРЄ про вирішення справи по суті в другому судовому засіданні, коли першим є попереднє судове засідання. Також у даній статті доводиться, що принцип концентрації зумовлює наявність принципів розумності строків і доступної професійної правничої допомоги. Це зумовлено тим, що законодавство не встановлює граничних розмірів компенсації витрат на правову допомогу, оптимальних ставок судового збору тощо. Проаналізовано, що кожна країна надає різне визначення даному положенню. Основною метою його є своєчасний та справедливий розгляд цивільних справ. Крім того, важливим аспектом є мета даного принципу, що полягає в уникненні затримок у провадженні у справі й забезпеченні ефективного судового захисту прав та інтересів сторін. Розглянуто нормативне закріплення даного принципу у зарубіжних країнах. Проаналізовано судову практику ЄСПЛ у справах, у яких порушено принцип своєчасності розгляду справ. Обґрунтовано думку про необхідність законодавчого закріплення принципу концентрації у цивільному судочинстві України.
31
Пилипенко, Д. О. "ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(39) (December 20, 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4(39).913.
Full textAbstract:
Пилипенко Д. О. Принцип верховенства правау кримінально-виконавчому праві України. – Стаття.У статті розглянуто питання, пов’язані з визна-ченням принципу верховенства права в системі засадкримінально-виконавчого права України. Зосере-джено увагу на факторі визначення засад у межахчинного кримінально-виконавчого законодавства.Наголошено на особливості конструкції відповідноїнорми закону, що визначає перелік принципів КВКУкраїни. Висловлено авторську позицію про те, щоневідображення в системі засад кримінально-вико-навчого законодавства принципу верховенства праває відповідним недоліком законодавчої конструкціїзгаданої норми закону. В статті висловлено позиціющодо наявного сприйняття законодавцем системинорм кримінально-виконавчого права. Проаналізо-вано авторські погляди на визначення сутності вер-ховенства права в межах окремих галузей права кри-мінально-правового спрямування. Наведено позиціюКонституційного Суду України з цього питання. Про-аналізовано погляди науковців на таку позицію КСУ.Висловлено авторську думку щодо деяких із них. Ар-гументовано, що сучасне змістовне сприйняття верхо-венства права як правового принципу не є похіднимвід досвіду науковців англосаксонської правової сис-теми, а є надбанням сучасної європейської правовоїдоктрини, що поєднує в собі також і концепції рома-но-германської правової системи. У статті наголошенона безперспективності визначення верховенства правав контексті контрастного сприйняття правової дивер-генції зазначених правових систем. Акцентовано увагуна важливості конвергенції визначених правових сис-тем для визначення сутності принципу верховенстваправа. У статті висловлено позицію щодо доцільностізастосування формули Радбруха з метою вирішеннясуперечностей у контексті конкурентних умов між пу-блічними та приватно-правовими інтересами під часпрактичної реалізації принципу верховенства правав межах чинного кримінально-виконавчого права.
32
Маркович, Христина Михайлівна. "ПРАВОВА ІДЕОЛОГІЯ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 252–57. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.37.
Full textAbstract:
Стаття присвячена комплексному аналізу впливу глобалізаційних процесів на правову ідеологію держави. Надано означення поняття глобалізму і визначено його роль у вироб- ленні універсальних механізмів та принципів права. Показано тенденцію до єдності людства, вираженням якої є зміцнення зв’язків між різними націями, обмін духовними цінностями, формування наддержавних структур. Розглянуто універсалізацію правової сфери як один із важливих аспектів світової глобалізації. Зроблено спробу розкрити вплив глобалізації на вітчизняну правову систему, зокрема на правотворчу діяльність, правову культуру, право- свідомість. На основі аналізу наукових поглядів щодо сучасних глобалізаційних викликів є підстави вважати, що глобалізація в українській правовій системі торкається практично всіх її елементів. Встановлено, що першочергово здійснюється вплив на нормативно-право- ву базу, а саме на джерела права. Особливу увагу зосереджено на ідеології прав і свобод людини, гарантіях їхнього дотримання та реалізації, проголошених на державному та гло- бальному рівнях. Обґрунтовано ідею про те, що права людини є основним критерієм демо- кратичності держави. З’ясовано, що демократизація суспільного життя є важливим наслід- ком глобалізаційних процесів, який впливає на формування уявлень про права та свободи людини. Значну увагу приділено дослідженню реалізації глобальної моралі як форми гео- політичного контролю за дотриманням стандартів поведінки держав у контексті інституці- оналізації прав людини. Розглянуто вплив глобалізаційних процесів на правову культуру як одну з найдинамічніших складових правової системи. Простежено, що тісна взаємодія держав, обмін закордонним досвідом сприяють вдосконаленню та розвитку національних правових інститутів. Виділено основні завдання, які покладають глобалізаційні виклики на правову систему. Наголошено на важливості вироблення світовою спільнотою універсальних принципів регулювання правових відносин між різноманітними суб’єктами в сучасних гло- балізаційних умовах. Досліджено, що глобалізація істотно впливає як на внутрішні правові процеси держави, так і на характер відносин з різноманітними правовими системами.
33
Задорожній, О. В. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ПРИНЦИП НЕПОРУШНОСТІ КОРДОНІВ У ЄВРОПІ ТА АГРЕСІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 14 (May 22, 2019): 42–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v14i0.313.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу юридичного змісту основного принципу міжнародного права непорушності кордонів у Європі та кваліфікації дій Російської Федерації стосовно України починаючи з лютого 2014 року як порушення цього основоположного принципу міжнародного права. У результаті аналізу анексії Автономної Республіки Крим та агресивних дій Російської Федерації на Сході України доведено, що Росія у своїй діяльності стосовно України с порушником цього та інших основних принципів міжнародного права.
The paper analyzes the legal content of the basic principle of international law inviolability of borders in Europe and the qualification of the Russian Federation regarding Ukraine since February 2014 as a violation of this basic principle of international law. In analyzing the annexation of the Crimean Autonomous Republic and the aggressive actions of the Russian Federation to the East of Ukraine prove that Russia in its activities concerning Ukraine is an infringer of this and other fundamental principles of international law.
34
Попович, О. В. "ВИЗНАННЯ ТА ДІЯ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 106–15. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.106-115.
Full textAbstract:
Категорія принципів у податковій системі продовжує бути актуальною, незважаючи на тривале захоплення науковцями керівними засадами здійснення публічної фінансової діяльності. Принцип верховенства права є загальноправовим принципом, який знайшов своє закріплення в Основному Законі Української держави, у тому числі завдяки тому, що є історично знаковим у життєдіяльності особи, суспільства, держави. Основоположними та вирішальними у доктрині верховенства права є права і свободи людини.
Принципу верховенства права, що діє у податковій системі, характерні ознаки принципів права взагалі. Так, цей принцип: 1) має найвищий авторитет; 2) об’єктивно зумовлений соціальним середовищем; 3) є результатом розвитку правової свідомості суспільства; 4) є історико-практичним за походженням; 5) виражає сутність та соціальне призначення права; 6) виступає орієнтиром формування та вдосконалення правової системи, слугує її опорою; 7) акумулює світовий досвід розвитку права, втілює демократичні і гуманістичні традиції.
Цілями податкової системи, відданої принципу верховенства права, є законність, передбачуваність, справедливість. Часто потрібно знаходити баланс між потребами держави у надходженнях і не менш законними інтересами та правами платників податків зберегти зароблене /нажите. З одного боку, органи виконавчої влади мають правові підстави для застосування закону, а з іншого – існує необхідність реалізації принципу верховенства права, за яким законодавчий орган, а не податкова адміністрація встановлює податкове навантаження.
Взаємозв’язок політики, оподаткування та верховенства права є беззаперечним. Гарантування та повага до основних прав громадян, справедливість та довіра до влади ставлять перед оподаткуванням відповідні вимоги. Для податкової системи також принцип верховенства права основоположний. Його складові знайшли закріплення у Податковому кодексі України. Під час формування та реалізації податкової політики держави уповноважені суб’єкти неодмінно мають керуватися цим принципом, що закріплено у їх посадових обов’язках.
Дія принципу верховенства права у податковій системі є передумовою належного правового регулювання податкових відносин, одного із найнеобхідніших кроків у сьогоденних соціально-економічних реаліях, зокрема в умовах необхідності переходу від наглядово-каральної функції податкової служби до сервісної.
35
Бабенко, Д. В. "РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.315.
Full textAbstract:
У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган».
Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку
виступає орган публічної влади.
Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування).
У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.
36
Подима, Я. В. "Конституційно правовий принцип неможливості вигнання громадянина України за межі держави." Держава і право, Вип. 41 (2008): 261–66.
Find full text
37
Подима, Я. "Конституційно-правовий принцип рівності громадян: актуальні питання теорії та практики." Підприємництво, господарство і право, no. 8 (2007): 96–99.
Find full text
38
ГОРОДОВЕНКО, ВІКТОР. "Реалізація принципу верховенства права у цивільному судочинстві в умовах реформування правосуддя." Право України, no. 2018/03 (2018): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-065.
Full textAbstract:
Верховенство права є фундаментальним принципом, на якому будується демократична правова держава і функціонування судової влади в ній. Верховенство права як соціально-природний феномен, як основоположний принцип правової і політичної систем України, як основоположний принцип судової влади, як правова категорія активно привертає до себе увагу правників. Проте внесення останнім часом змін до процесуального законодавства України, початок роботи нового Верховного Суду й формування новітньої правозастосовної практики істотно змінює й підходи до тлумачення принципу верховенства права та особливостей його застосування, зокрема в цивільному судочинстві. Мета статті полягає у визначенні особливостей реалізації принципу верховенства права в цивільному судочинстві в умовах реформування правосуддя. З’ясовано, що утвердження верховенства права і функціонування правової держави можливі за умов, коли в суспільстві послідовно і неухильно втілюються в життя такі вимоги, як повага до прав і свобод людини, верховенство Конституції, принцип поділу влади, законність, обмеження дискреційних повноважень, принцип правової визначеності, незалежність суду і суддів. Встановлено, що верховенство права є основною засадою (принципом) цивільного судочинства, застосовуючи яку суд забезпечує справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відсутнє універсальне визначення принципу верховенства права, його тлумачення здійснено Конституційним Судом України, Європейським судом з прав людини. Доведено, що загальновизнаним є те, що основними елементами верховенства права є: 1) законність; 2) правова визначеність; 3) заборона свавілля; 4) доступ до правосуддя перед незалежними та неупередженими судами; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація та рівність перед законом. Саме зазначені властивості верховенства права й повинні бути враховані судом при здійсненні правосуддя у цивільному судочинстві.
39
Alieksieiev, S. O. "Норми міжнародного права у правовій системі України: теоретичні підходи до визначення правового статусу." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 89–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.10.
Full textAbstract:
Метою цієї статті є вивчення теоретичних підходів до визначення правового статусу норм міжнародного права у правовій системі України.
Наукова новизна полягає у системному дослідженні питань взаємодії міжнародного та внутрішньодержавного права, імплементації міжнародно-правових норм в Україні з огляду на посилення договірних засад сучасного міжнародного правопорядку, активізацію діяльності держав-членів міжнародного співтовариства щодо виконання своїх міжнародно-правових зобов’язань, а також виходячи з формування та прояву нової форми глобалізації – правової.
Висновки.
- гармонічно узгоджені нормативні приписи обох юридичних систем – міжнародного та внутрішнього права, є гарантією сумлінного дотримання державами своїх міжнародних зобов’язань. Феноменологія самого узгодження сприяє позитивному розвитку і вдосконаленню самих правових систем;
- міжнародне право об’єктивно не змогло б здійснювати свою регулятивну функцію без наявності норм внутрішнього права, що фактично продовжують і втілюють його нормативні настанови в національному правовому просторі. Держава за допомогою ВП створює (повинна створювати) необхідні правові умови для забезпечення виконання міжнародних договорів;
- взаємодія норм МП і ВП охоплює важливі конституційно-правові, інституційно-структурні і нормативно-технологічні аспекти існування норм МП в національній правовій системі, а саме: а) проголошення та законодавче закріплення принципу безумовного дотримання міжнародних договорів; б) правове супроводження і забезпечення виконання міжнародних договорів, включно з державною санкцією за невиконання договорів і невнесення до ВП змін та доповнень, необхідних для виконання зобов’язань за договорами;
- міжнародному публічному праву для його існування та виконання своїх функцій необхідне ВП і його організаційні і нормативно-технологічні механізми здійснення нормативних приписів; водночас і ВП необхідне МП, яке встановлює нормативну основу для узгоджених дій різних держав у різних сферах, у тому числі для вирішення можливих колізій і суперечностей між правовими системами держав-членів міжнародного співтовариства, а також для зовнішньополітичної діяльності держав.
40
КУЗНІЧЕНКО, СЕРГІЙ. "Межі надзвичайного правового регулювання: доктринальні визначення." Право України, no. 2019/05 (2019): 101. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-101.
Full textAbstract:
Ефективне правове регулювання відносин, що виникають в умовах різних соціально-політичних та військових конфліктів, природних катаклізмів, техногенних аварій і катастроф, зазвичай здійснювалося шляхом застосування заходів надзвичайного характеру, які відрізняються від тих, що застосовуються у звичних умовах. Правове регулювання у таких умовах пов’язане з поняттям надзвичайних адміністративно-правових режимів, розбудова яких тісно переплетена з розвитком сучасної доктрини національної безпеки України та ввійшла у правову науку під назвою “надзвичайне правове регулювання”, зокрема адміністративну, – як “адміністративно-правове регулювання”. Метою статті є дослідження сучасних доктринальних вимог до меж надзвичайного правового регулювання. У статті проведено дослідження сучасних доктринальних підходів до меж надзвичайного правового регулювання. Проаналізовано основні доктрини надзвичайного правового регулювання, а також встановлено риси його юридичних меж та їхнє поняття. З’ясовано, що правові обмеження базуються на принципі пропорційності, який опирається на поняття “випадок виняткової та неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації”, “держава, запроваджуючи обмеження, зобов’язана довести, що вони не шкодять демократичному життю суспільства”. Автор доходить висновку, що межі надзвичайного правового регулювання, що формулюються правовою наукою, але не мають практичного закріплення у законодавстві, можна виділити в окрему групу. Правові межі надзвичайного регулювання являють собою юридичні рамки застосування надзвичайного регулювання, якими держава обмежує втручання у життя особи та суспільства. Межі надзвичайного правового регулювання – це межі об’єктивного та суб’єктивного характеру, що визначаються законодавством і міжнародними правовими актами, у рамках яких здійснюється спеціальний та винятковий юридичний вплив на суспільні відносини в надзвичайних обставинах.
41
Дніпров, О. С. "Адміністративно-правові засади громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади: проблеми законодавчого регулювання." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).600.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам законодавчого регулювання в Україні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Автор аналізує зміст поняття «громадський контроль» у юридичній літературі та законодавчих пропозиціях. Підзвітність і контроль влади перед суспільством - фундаментальний принцип конституційного ладу, невід'ємний елемент принципів верховенства права, законності та поваги до прав людини, важлива умова формування довіри громадськості до влади та держави загалом.
Проаналізовано інститут громадського контролю в аспекті сучасних тенденцій розвитку українського адміністративного права. В контексті європейських принципів державного управління, які базуються на забезпеченні «належного врядування», громадський контроль за діяльністю державного управління є невід'ємною частиною права громадян брати участь в управлінні державними справами. Межі, форми та методи, права та обов'язки суб'єктів контролю за діяльністю уряду, їх повноваження та обов'язки юридично не уніфіковані. Громадський контроль повинен підкорятися правовим принципам, формам і методам його здійснення, а зв'язок між діяльністю суб'єктів громадського контролю і законом повинен відображатися на законодавчому рівні.
Визначено адміністративно-правові основи організації та здійснення громадського контролю в контексті європейських критеріїв демократичної держави. Європейські стандарти існують у формі критеріїв, принципів, правил, процедур, механізмів організації управління або систем державного управління: верховенство права, пріоритет прав та свобод людини і громадянина у відносинах із державою, принципи партнерства влади та суспільства, взаємна відповідальність держави та суспільства, взаємна відкритість і прозорість, взаємоповага сторін тощо.
Вирішення проблеми законодавчого регулювання правових основ громадського контролю за діяльністю державного управління може слугувати основою для розробки узгодженої науковцями та практиками єдиної Концепції законопроекту про громадський контроль. Концепція законопроекту про громадський контроль повинна закріпити ідею превентивного контролю, який спрямований на попередження порушень Конституції України, законів України, інших правових актів, забезпечення дотримання прав фізичних і юридичних осіб.
42
Матвєєва, Л. Г. "Правова еліта в Україні: проблема формування." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 67–77. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.683.
Full textAbstract:
Проблема формування правової еліти в українському суспільстві за сучасних умов набуває особливої актуальності. Кардинальна зміна суспільних цінностей зумовлює суттєві зміни і у правовому регулюванні. Україна у своєму поступальному правовому розвитку цілеспрямовано здійснює процес трансформації та модернізації всіх сфер правового життя. Формування нової за змістом, функціями, ціннісними орієнтаціями правової еліти поставило дослідників перед проблемами наступності в діяльності еліт, цінності досвіду і механізму передачі знань у процесі підготовки майбутніх професійних правників. Така тематика приваблює як юристів, так і політологів, соціологів, економістів, культурологів і сучасних політиків.
Основними завданнями якісної юридичної освіти на сучасному етапі правового розвитку є підготовка юристів, які діють відповідно до принципів верховенства права. Тому стаття присвячена проблемам формування правової еліти та її впливу на формування правової культури українського суспільства. Досліджено особливості формування вітчизняної правової еліти в умовах незалежності. Особлива увага акцентується на значенні правової еліти для сучасного етапу розвитку Української держави, необхідності формування нової правової еліти, її впливу на рівень підготовки та кваліфікації професійних правників. Підкреслено, що правова еліта, будучи елементом правової системи, впливає на всі інші елементи суспільства: бере участь у розробці нових законопроєктів, здійснює юридичну практику, виробляє правову ідеологію, впливає на правові погляди і правову культуру громадян, впливає на професійну правову свідомість і правову культуру юристів. Наголошено, що головним завданням правової еліти є підтримання верховенства права, захист прав людини і громадянина. Правова еліта виступає вирішальним суб'єктом правової трансформації, генератором ідей та провідником правових реформ. Перераховано вимоги, яким має відповідати правова еліта. Визначена роль правової еліти в успішному реформуванні правової системи України.
43
Жак, А. С. "ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ (ФОРМ) ПРАВА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТА АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ'Ї." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.82.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу джерел (форм) права двох найбільш впливових у світі правових систем: романо-гер-манської та англосаксонської. Автором застосований порівняльно-правовий метод із метою виявлення подібностей чи відмінностей, ефективності регулюючої дії офіційно-документальних способів вираження змісту права, переважає описовий напрямок викладення матеріалу. За допомогою порівняльно-правового методу дослідження здійснено аналіз джерел права вищевказаних правових систем, що діє змогу виділити загальні принципи зближення та розходження джерел (форм) права, зрозуміти тенденції трансформації правової карти світу.
Метою статті є виявлення загальної тенденції конкуренції джерел права в межах певних правових систем, що забезпечують найефективніше регулювання суспільних відносин.
Встановлено, що сучасні інтеграційні процеси держав зумовлюють актуальність питання взаємодії правових систем, потребують поглибленого дослідження правової сім'ї.
З'ясовано, що домінуючим джерелом права романо-германської правової системи є нормативно-правовий акт (закон), який для якісного регулювання суспільним відносин повинен бути стабільним, та, навпаки, європейські інтеграційні процеси посилили роль нормативно-правового акта в системі джерел англосаксонській правовій сім'ї.
Автор приходить до висновку, що дотримання балансу серед джерел (форм) права стосовно кількості правових актів є вкрай важливим інструментом для якісного регулювання суспільних відносин, тому що величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів знижує престиж та авторитетність закону. Також автор простежує недооціненність такого джерела права, як доктрини, адже використання у процесі законотворчості правової доктрини є передумовою прийняття науково обґрунтованих та актуальних правових приписів, заповнення прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин та усунення суперечностей у системі законодавства.
44
Лісіна, Світлана. "ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ ОУН: ОФІЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ." Problems of humanities. History, no. 8/50 (December 28, 2021): 170–84. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240961.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – показати цінність правової документальної бази ОУН для створення національних збройних сил, за відновлення української державності. Методологія дослідження опирається на принцип історизму та порівняльний аналіз основних правових документів Організації Українських Націоналістів. Наукова новизна полягає у здійсненні однієї із перших спроб порівняльного аналізу конкретних правових документів ОУН (програма організації, заява, відозва, комунікат, меморандум, рішення, інструкції та інші). Висновки. На основі фондів: Державного архіву Львівської області (ДАЛО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного архіву громадських об՚єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (ЦДІАЛУ), націоналістичних газет та праць істориків О. Кентія, І. Гавриліва, Ю. Киричука, П. Мірчука, М. Посівнича щодо діяльності ОУН в 1929–1939 рр., висвітлено особливості і значення правових документів у формуванні Організації та її боротьбі. Програма ОУН як правовий документ висвітлює силове розв՚язання українського питання в умовах окупації. Означення устрою Великого Збору ОУН твердять, що Український націоналізм є духовним і політичним рухом. Маніфестом можемо вважати звернення Конгресу Українських Націоналістів 1929 р. до українців про утворення ОУН. Через «Заяву УВО до всього культурного світу» організація охарактеризувала політику Польщі щодо українців. Інструкції у сфері організаційної діяльності ОУН стосувалися передовсім розвідки та служб ОУН і друкувалися в газеті «Сурма». Рішення Празької конференції мали забезпечити підготовку кадрів для майбутнього військового конфлікту. Як видно із правових офіційних документів, Організація створювалася як організація військовиків з метою боротьби за визволення свого народу. Жанри документів також підтверджують глобальність ОУН і її можливість роботи на державному рівні.
45
Джамиль, Элла Зурабиевна. "Дефинирование принципов конституционного судопроизводства в Российской Федерации." NOMOTHETIKA: Философия. Социология. Право 47, no. 1 (April 4, 2022): 90–97. http://dx.doi.org/10.52575/2712-746x-2022-47-1-90-97.
Full textAbstract:
Российское конституционное судопроизводство построено на принципах, выражающих основные процессуальные правила. Несмотря на многообразие научных подходов к их определению, можно говорить об отсутствии универсальности содержательного наполнения понятий правовых принципов и процедур конституционного судопроизводства, что затрудняет их реализацию. В данной связи цель статьи состоит в разработке подхода к раскрытию дефинитивного аспекта заявленной разновидности правовых принципов. В работе последовательно интерпретированы слагаемые термина «принципы конституционного судопроизводства», а именно: конституционное судопроизводство и правовые принципы. Особое внимание уделено отграничению конституционного судопроизводства от смежных правовых явлений, в частности от конституционного судебного процесса. В заключении представлено авторское определение принципов конституционного судопроизводства и сформулировано их юридическое назначение.
46
МЕРЕЖКО, ОЛЕКСАНДР. "Міжнародно-правові аспекти принципу народовладдя." Право України, no. 2019/11 (2019): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-144.
Full textAbstract:
Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.
47
Калюжна, Євгенія Сергіївна. "ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: ПРОПЕДЕВТИЧНИЙ АСПЕКТ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 213–18. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.32.
Full textAbstract:
У статті наводиться загальна характеристика джерел адміністративного права. Ствер- джується, що законодавство й міжнародний договір як джерела адміністративного права найбільш досліджені вітчизняним правознавством. Відзначаються окремі особливості цих джерел. Акцентується на доцільності використання терміну «законодавство» замість тер- міну «нормативно-правовий акт» і на визначеному колізійними нормами пріоритеті припи- сів, закріплених у міжнародних договорах щодо вітчизняного законодавства. Указується на досить незначне використання як джерела адміністративного права правового звичаю. Аналізуються приписи Статуту Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй, які визначають джерела міжнародного права в контексті вітчизняного вчення про джерела пра- ва. Зроблено висновок про невикористання в міжнародній практиці як джерела права релі- гійно-правового тексту (як і в національній системі права, оскільки Україна визначена як світська держава). Особлива увага зосереджується на таких джерелах, як судовий прецедент, правові прин- ципи й правова доктрина, що обґрунтовується особливістю адміністративно-правової галузі, в межах якої органи публічного адміністрування мають діяти в спосіб і в межах, визначених законом (що є фактором важливості закону як джерела адміністративного права) і природою принципів права, які є основоположними ідеями щодо правових явищ загалом, і адміністра- тивно-правових явищ зокрема. Відзначається важливість припису, який викладено в Статуті Міжнародного суду, що дозволяє приймати рішення ex aequo et bono, а це відповідає принципу верховенства права й сутності права й указує на важливість принципів права як джерел права загалом, і адміні- стративного права зокрема. Резюмується, що джерела є тими засобами об’єктивації адміністративного права, які вико- ристовуються для регулювання відповідних суспільних відносин, здійснення адміністратив- ного провадження тощо.
48
Кудрявцева, О. М. "ПРИНЦИП РІВНОСТІ У РІШЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 46–50. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.169.
Full textAbstract:
Принцип рівності є одним з найважливіших принципів права, конституціоналізму загалом та сучасного укра¬їнського конституціоналізму зокрема, він є одним з принципів Конституції України 1996 року. Значна увага, яка приділяється належному закріпленню у законодавстві та гарантуванню практичної реалізації принципу рів¬ності в усіх його аспектах та проявах є обґрунтованою. Навряд чи можна побудувати правову державу, нехтую¬чи цим принципом, - він уважається стрижнем системи права кожної демократичної країни. Тому невипадково принципу рівності та окремим його аспектам, так само як і «супутньому» принципу недискримінації, приділяєть¬ся значна увага у наукових дослідженнях. Значна кількість публікацій, присвячених цьому принципу, а також постійний розвиток прав людини і громадянина актуалізують та роблять важливими дослідження у напрямі виявлення усіх аспектів, що характеризують цей принцип.Метою статті є аналіз принципу рівності як одного з принципів сучасного українського конституціоналізму у контексті євроінтеграційних прагнень країни.Автором узагальнено, що фахівці з юридичних наук загалом та з конституційного права зокрема під час ана¬лізу принципу рівності не звертаються до практики Європейського суду з прав людини. У дослідженні окреслено основні справи, розглянуті Судом у ХХІ столітті, стрижневим для вирішення яких став принцип рівності. До чис¬ла таких справ, рішення за якими цитуються найчастіше, запропоновано вважати належними справи «Маркін проти Російської Федерації» та «Вілліс проти Сполученого Королівства». Перспективи подальших досліджень вбачаються у глибшому аналізі текстів рішень Суду у цих справах, а також у розширенні переліку справ, до рішень у яких варто активно звертатися під час дослідження питань, пов’язаних з проблемами реалізації принципу рів¬ності. Часто залишаються поза увагою фахівців з конституційного права дві надзвичайно важливі для розумін¬ня правової природи принципу рівності справи, розглянуті Європейським судом з прав людини, - справа «Стек та інші проти Сполученого Королівства» та справа «Андрле проти Чеської Республіки».
49
Latynskyi, M. E. "Публічний порядок як комплексна категорія в сучасному міжнародному приватному праві." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (September 3, 2018): 24–29. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.04.04.
Full textAbstract:
У статті досліджуються підходи до розуміння категорії публічного порядку та причини їх виникнення й еволюції в юридичній науці та практиці. Автор резюмує, що публічний порядок у сучасній доктрині міжнародного приватного права може розглядатися одночасно як інститут міжнародного приватного права, інститут законодавства, правовий засіб колізійного регулювання (застереження), принцип міжнародного приватного права та вчення в рамках доктрини міжнародного приватного права.
50
Цимбривский, Т. С. "Проблема реализации принципа равноправия и самоопределения народов и верховенство права в международных отношениях." Moscow Journal of International Law, no. 3 (September 30, 2010): 39–48. http://dx.doi.org/10.24833/0869-0049-2010-3-39-48.
Full textAbstract:
Статья посвящена актуальным проблемам реализации принципа равноправия и самоопределения народов в международном праве. В данном контексте отмечается, что данный принцип принадлежит к одним из наиболее противоречивых принципов международного права и потому на практике реализация этого принципа не редко нуждается в четкой правовом регулировании. В статье рассматриваются как современные доктринальные разработки принципа равноправия и самоопределения народов, так и практика международного права. В результате проведенного исследования автор пришел к выводу о том, что сегодня происходит постепенная институциализация международно-правовых критериев сецессии, которые легитимизируют выход административно-территориальных единиц из состава государственной территории.