Journal articles on the topic 'Правова політика'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Правова політика.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Правова політика.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Перегуда, Є., Ю. Баєва, Л. Данюк, С. Місержи, and I. Світлак. "ПРАВОВА ПОЛІТИКА В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА МАЙБУТНІ ТЕНДЕНЦІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 446–53. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3675.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано наявні визначення правової політики та на їх підґрунті наведено власне визначення правової політики в економічній сфері, досліджено сутнісні особливості правової політики в економічній сфері сучасної України, виявлено коло суб'єктів, які здійснюють правову політику в економічній сфері. Також авторами були з’ясовані та проаналізовані фактори, що впливають на правову політику України в економічній сфері, а також розкривають зміст проблем і протиріч, які виникають на їх основі. Авторами запропоновано пріоритетні напрями правової політики України в економічній сфері на майбутнє. Ключові слова: правова політика; економічна сфера; економічні відносини; країна; право; правове регулювання; суб’єкти правової політики в економічній сфері. формул: 0; рис.: 1, табл.: 1, бібл.: 15.
2
ФРІС, ПАВЛО. "Кримінально-правова ідеологія і кримінально-правова політика." Право України, no. 2020/02 (2020): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-052.
Full textAbstract:
Ситуація, що склалася із чинним кримінальним законодавством України, повинна бути визначена не інакше, як кризова. Кількість змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України за 18 років сягнула критичної межі. Водночас слід визнати, що дуже часто ці зміни та доповнення обумов лені вузькоклановими, політичними, кон’юнктурними інтересами, часто є непроду маними, такими, що не тільки не сприяють вирішенню питань боротьби із посяганнями на найважливіші суспільні відносини, блага та інтереси, а й, навпаки, завдають шкоду цій діяльності. На жаль, за роки існування незалежної Української держави не була створена національна ідея загалом, не сформована національна ідеологія, незважаючи на те, що у 1991 р. відбулася зміна суспільно-економічної формації, яка обумовлювала таку необхідність. Як наслідок, не була сформована національна правова ідеологія і така її складова, як кримінально-правова ідеологія. Тому чинне кримінальне законодавство України зберігає ідеологічні нашарування, які були притаманні кримінальному праву Української Радянської Соціалістичної Республіки, воно залишається великою мірою побудованим на кримінально-правовій ідеології часів існування Радянського Союзу. Усе це спричинено тим, що в основі сучасної національної кримінально-правової політика немає національної кримінально-правової ідеології та кримінальноправової доктрини і концепції. Кримінально-правова ідеологія, яка являє собою складову (елемент) правової ідеології загалом, зі свого боку, є елементом кримінально-правової правосвідомості. Вона – комплекс систематизованих, скоординованих кримінально-правових ідей, теорій, концепцій, положень та принципів, що перебувають між собою у відповідному підпорядкуванні і мають на меті формування бажаного для суспільства (окремої соціальної групи) кримінального законодавства, практики його застосування, формування у кримінально-правовій правосвідомості позитивної оцінки кримінально-правової боротьби зі злочинністю, обґрунтованих вимог до її вдосконалення.Кримінально-правова ідеологія – це самостійний політико-правовий феномен, який виконує функцію визначення ролі та меж поширення кримінального права в питанні унормування поведінки членів суспільства в їх підпорядкуванні найважливішим загальновизнаним правилам поведінки, цінностям та інтересам. Метою статті є розроблення підходів до розуміння кримінально-правової ідеології, її місця в системі правової політики, поняття і місця кримінально-правової доктрини в структурі кримінально-правової ідеології, поняття ідеології кримінальноправової політики та засад формування концепції кримінального законодавства України.
3
В., Татаренко Г., and Татаренко І. В. "ПРАВОВА ПРОСВІТА НАСЕЛЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (37) (January 24, 2020): 87–94. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-87-94.
Full textAbstract:
Становлення України як демократичної правової держави неможливо без підвищення рівня правосвідомості громадян, формування соціальної поведінки, що базується на повазі до права і закону, на ефективному механізмі захисту прав і свобод. Політика держави повинна бути спрямованою на посилення впливу та створення різноманітності форм правового навчання, освіти, подолання правового нігілізму і популізму, на задоволення потреб населення у правових знаннях.
У статті розглядаються проблеми правової освіти та просвіти, формування правової культури населення; а також питання, пов’язані з реформування державної політики в сфері підвищення правової культури та освіченості населення.
Визначено, що найважливішими напрямками діяльності держави є інформування населення про права та свободи людини, про способи їх захисту;ефективне ведення державної політики в галузі забезпечення громадян безкоштовною юридичною допомогою. Велике значення в правовій освіті населення мають засоби масової інформації і ефективність здійснення правової пропаганди, інформування громадян про зміни в законодавстві.
Підкреслюється, що правова культура виступає елементом механізму реалізації конституційних прав громадян нарівні з нормами, що закріплюють ці права, їх гарантіями, юридичними обов'язками і правосвідомістю. Розвиток правової культури населення забезпечується за допомогою системи правової освіти, правові основи якої встановлено як внутрішньо-національним так і міжнародним законодавством. Акцентується увага на тому, що питання правової просвіти в Україні мають історичне коріння, аналізується просвітницька діяльність Товариства «Просвіта». Розглядаються питання співвідношення понять «правова освіта» і «правова просвіта», форми, завдання та цілі правового просвітництва.
Актуальність проблеми зміцнення рівня правової культури шляхом повішення ефективності правової освіти та просвіти визначається необхідністю всебічного розвитку громадянського суспільства, заохоченням членів суспільства до активної участі в розбудові правової, демократичної, соціальної держави.
Ключові слова: правова просвіта, правова культура, правове виховання, правосвідомість, громадянин, населення, право, правовий захист, відповідальність.
4
Явір, В. А. "Політико-правова система крізь призму системного підходу." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1147.
Full textAbstract:
Оскільки в межах правової політології стрижневим визнається системний підхід до вивчення політики і права, дослідження взаємодії цих феноменів неможливе без аналізу взаємодії політичної і правової систем. Системний підхід уможливлює комплексний аналіз феноменів політики і права як системи у структурних взаємозв’язках, дає змогу отримати цілісне бачення політичної і правової сфер, дослідити їх взаємовплив та взаємозумовленість у межах політико-правової системи. Політична та правова системи раніше вивчалися окремо в межах двох наук – політології і правознавства. Обидві системи виявилися розділеними на теоретичному рівні, хоча на практиці є взаємозалежними: постійно взаємодіють, перетинаються, зумовлюють та впливають одна на одну. Застосування всіх підвидів системного підходу для вивчення політико-правової системи допомогло розширити уявлення про її сутність і тенденції розвитку, більш глибоко і всебічно розкрити зміст політико-правових процесів, які в ній відбуваються, виявити об'єктивні закономірності формування цієї багатоаспектної системи. Політико-правову систему запропоновано визначати як складну надсистему, в якій взаємодіють політична і правова системи, як багаторівневу, комплексну, взаємопов’язану сукупність взаємодій і взаємозв’язків політико-правових інститутів та правових засобів, покликаних регулювати політико-правові відносини, та політико-правових явищ, що виникають внаслідок цього регулювання, яка забезпечує стабільність і розвиток політико-правової сфери. Вивчення структури, компонентів, функцій політико-правової системи дало змогу зрозуміти її сутність, що проявляється у взаємодії права і політики, особливостях впливу на суспільство, взаємозв’язку із внутрішнім і зовнішнім середовищем. Політико-правова система – це методологічний інструментарій, покликаний полегшити вивчення та розуміння взаємозумовленості політики і права.
5
Тернавська, Вікторія Миколаївна. "ПРАВООСВІТНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ (КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 125–31. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.19.
Full textAbstract:
Проведення низки демократичних реформ у процесі розбудови в Україні правової держави і громадянського суспільства зумовлює необхідність підготовки фахівців у різних сферах економіки та державного управління, здатних орієнтуватися у правовому середовищі і діяти з повним усвідомленням відповідальності за свої рішення і дії. Питання політики держави у сфері загальної правової та юридичної освіти є сьогодні досить актуальним, оскільки усвідомлена участь особи у громадсько-політичному житті потребує формування високого рівня правосвідомості та правової культури громадян. Стаття присвячена дослідженню різних методологічних аспектів інституту правоосвітньої політики держави, спрямованої на визначення стратегії і тактики процесу правового виховання, правової і юридичної освіти з метою забезпечення сталого розвитку громадянського суспільства та правової держави. Обґрунтовано доцільність виокремлення правоосвітньої політики як самостійної форми реалізації конституційно-правової політики. Представлено авторське визначення поняття «правоосвітня політика держави». Робиться висновок, що втілення в життя якісної правоосвітньої політики потребує створення збалансованого законодавства України про правову та юридичну освіту. Зауважено, що правова освіта в цілому передбачає безперервний процес цілеспрямованого формування правової свідомості особистості як законослухняного громадянина і правника-професіонала та потребує розширення і поглиблення правових знань упродовж життя. Виховання поваги до права, належне застосування правових знань у сфері професійної діяльності вимагає компетентнісного підходу в системі правової та юридичної освіти, яка повинна бути побудована з врахуванням професійної спрямованості та психолого-вікових особливостей студентів (слухачів). Усе це потребує концептуалізації правоосвітньої політики держави.
6
Тернавська, В. "Категорія "правова політика" (теоретико-правовий аналіз)." Актуальні проблеми правознавства, Вип. 4 (16) (2018): 18–22.
Find full text
7
Руданецька, О. С. "Правова політика народовладдя." Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична, вип. 1 (2016): 3–11.
Find full text
8
Грень, Н. М. "ГАРАНТУВАННЯ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ НЕДИСКРИМІНАЦІЇ." Знання європейського права, no. 2 (June 29, 2021): 17–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.196.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему правової дискримінації. Констатовано, що права та свободи людини є ключовою цінністю для держави, що має стати основою формування правової політики та розвитку законодавства. Однією з основних засад функціонування сучасної держави є забезпечення принципу рівності як ключової можливості для формування та функціонування інституту прав людини. Рівність передбачає протидію дискримінації, що проявляється в наданні незаконної переваги або утисках певних категорій суб’єктів права. Дискримінація – це суттєва проблема сучасного суспільства, тому ключовим питанням розвитку сучасної системи права є подолання проблем дискримінації та гарантування захисту прав і свобод громадян.
Доведено, що правова політика недискримінації проявляється через комплекс національного гарантування превентивних та убезпечувальних механізмів гарантування рівності прав та свобод громадян. Основними механізмами забезпечення правової політики є комплекс гарантій.
Доведено, що правова політика недискримінації проявляється через комплекс національного гарантування превентивних та убезпечувальних механізмів гарантування рівності прав та свобод громадян. Основними механізмами забезпечення правової політики є комплекс гарантій.
До першої групи віднесемо політичні гарантії. Перш за все до неї віднесемо наявність публічної влади, що має забезпечувати, організовувати та контролювати вектори розвитку правової політики у зв’язку з недискримінацією. Іншою вагомою гарантією є не тільки наявність публічної влади у зв’язку з функціонуванням її органів, але й напрям демократизації всієї політичної системи. Також зазначено, що гуманізм – це ще одна гарантія у сфері протидії дискримінації, що полягає в ідеології абсолютної людської цінності.
До другої групи гарантій правової політики протидії дискримінації віднесено ідеологічні гарантії. Зазначено розвинутий рівень правової культури, терпимості та правової обізнаності, що є дієвим механізмом недопущення дискримінації.
До третьої групи гарантій віднесено соціальні. Негативні соціальні чинники зумовлюють значне зростання дискримінації. Соціальне забезпечення всіх верств населення, стимулювання рівного та справедливого економічного розподілу природних та національних ресурсів слугує засобом належної реалізації правової політики недопущення та протидії дискримінації.
Четверту групу гарантій складають юридичні гарантії.
9
ПАНКЕВИЧ, ОЛЕГ. "Концепт мультикультуралізму крізь призму проблеми забезпечення прав національних меншин." Право України, no. 2019/11 (2019): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-128.
Full textAbstract:
Усталене розуміння поняття “народовладдя” як належності всієї повно ти влади в межах території держави народові нині вже вимагає, як видається, врахування викликів глобалізації та масової міграції. Глобалізація, яка сприяє розмиванню етнокультурної ідентичності, загалом не знищує етнічного чинника, не спричиняє повної уніфікації соціокультурної сфери. Одним із перспективних варіантів забезпечення міжкультурного діалогу, вирішення правових протиріч та досягнення взаєморозуміння в умовах подекуди вимушеного співіснування носіїв різноманітних етнокультурних ментальностей, є ідея та політико-правова концепція мультикультуралізму. Метою статті є філософсько-правовий і загальнотеоретичний аналіз природи та різновидів мультикультуралізму крізь призму проблеми забезпечення прав національних меншин. Важливим практичним моментом є загальна спрямованість комунітаризму на захист прав етнічних, конфесійних та інших меншин, що до певної міри зближує комунітаризм із мультикультуралізмом. Водночас еволюція позиції частини лібералів від неприйняття до схвалення правової політики мультикультуралізму є результатом впливу комунітарної парадигми та наочним доказом синтезу й конвергенції обох філософських напрямів і появи нового концептуально модифікованого політико-правового “гібриду” – ліберального комунітаризму. Наголошено на тому, що за аналогією із “сімейством лібералізмів” можна вести мову про “сімейство мультикультуралізмів”, маючи на увазі неможливість (а ймовірно, й недоцільність) створення єдиної для всього глобального соціуму концепції мультикультуралізму. Як діахронно, так і географічно соціальні відмінності можуть бути дуже суттєвими. Мультикультуралізм як політико-правова концепція і як правова політика може бути ефективним лише щодо конкретної держави в конкретно-історичних умовах. У зв’язку з цим надзвичайно важливим є питання щодо вибору тієї чи іншої моделі, або ж навіть унікального локального варіанта мультикультуралізму. Поняття мультикультуралізму не може використовуватися для опису емпіричної соціальної реальності відокремлено від нормативного підходу. Розрізнення дескриптивного/нормативного у мультикультуралізмі є вираженням класичної дихотомії сущого/належного, яка є однією з базових категоріальних пар для філософії права та моралі. Схематично аналізовану категорію можна означити 1) як ідею (належ не, повинне) і 2) як втілення цієї ідеї (суще). Отже, є ідея “мультикультуралізму” і, відповідно, є соціальна реальність, яка до певної міри є втіленням цієї ідеї в життя. Під таким кутом зору про дескриптивний підхід варто говорити лише у контексті втілення нормативного підходу, але жодним чином не окремо чи навіть у сукупності з останнім. Зі свого боку необхідність уваги до нормативних аспектів мультикультуралізму, до “правового мультикультуралізму” викликає потребу спеціальних досліджень у межах правничих дисциплін, насамперед – філософії права.
10
Кобко-Одарій, В. С. "Розвиток державної політики України в контексті правового менталітету: проблеми та перспективи." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 66–74. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3061.
Full textAbstract:
Дедалі більшої актуальності набуває проблема врахування правового менталітету українського народу та правової спадщини, що дасть, нарешті, змогу опрацювати політико-правовий курс розвитку України зі збереженням самобутньої духовної специфіки. Правовий менталітет і правова спадщина містять у собі генетичний код, втрата якого означає втрату історичної пам'яті.
Сталий розвиток права забезпечується генетичними властивостями правового менталітету, вираженого у правовій спадщині. Правовий менталітет бере на себе функцію збереження набутих у минулому правових цінностей, їхньої самобутності. Правова спадщина виявляє здатність зберігати та передавати інформацію про право за допомогою створення правових кодів. Будь-які реформи права не можуть здійснюватися з нуля, із «чистого аркуша», шляхом ігнорування правового менталітету, відмови від використання та розвитку власної правової спадщини. Урахування ролі правового менталітету та правової спадщини є запорукою успішного реформування правової системи України.
Питання різних аспектів правового менталітету досліджувались у працях таких вітчизняних вчених: І.В. Бичка, Л.М. Бойка, І.М. Васьковича, З.В. Гіптерса, В.М. Дем'яненка, О.П. Дзьобаня, О.І. Донченка, І.М. Коваля, Ю.П. Крисюка, В.А. Павловської-Кравчук, Ю.М. Оборотова.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний теоретико-правовий аналіз розвитку державної політики України в контексті правового менталітету, виявлення проблем та перспектив.
Методологія дослідження особливостей правового менталітету українського народу будується на основах плюралізму, що передбачає використання значної кількості методологічних інструментів. Наголошено, що складність та багатоплановість предмета дослідження зумовили звернення до теоретичних розробок різних галузей наукового знання і необхідність використання широкого спектра загальнонаукових та спеціальних наукових підходів та методів. Виявлено можливості підходів та методів сучасної науки для дослідження зазначеної проблематики. Під час дослідження ми спирались на закони та принципи діалектики, загальнонаукові та спеціальні наукові підходи й методи пізнання, як-от: цивілізаційний, герменевтичний, аксіологічний, культурологічний, феноменологічний, потребовий, системний, екзистенціальний, формаційний; історичний метод, формально-юридичний, порівняльно-правовий, соціологічний.
Охарактеризовано уявлення про вплив українського правового менталітету на правову систему України, у зв'язку із чим висунута авторська інтерпретація: ментальні настанови українського народу мають стати однією з методологічних засад для юридичної науки та виступати базовою методологічною передумовою проведення правової політики держави.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що здійснено загальнотеоретичне дослідження розвитку державної політики України крізь призму правового менталітету, встановлено перспективи та проблеми.
11
Цуркан, Т. "Міграційно-правова політика західноєвропейських країн." Право України, no. 2 (2008): 119–23.
Find full text
12
Коробка, В. М. "Правовий світогляд і правова політика: історико-правовий та філософсько-правовий аспекти." Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності, no. 3 (50) (2012): 19–24.
Find full text
13
ГУЛАК, Л. С., and М. Р. МАЛЕЦЬ. "ПРАВОВА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ВИМІР." Право.ua, no. 3 (2020): 110–17. http://dx.doi.org/10.32782/law.ua.2020.3.18.
Full text
14
Павлишин, П. "Кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади в системі кримінально-правової політики України." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 191–98. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2098.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню кримінально-правової охорони кон-ституційного ладу та державної влади України як складової частини сучасної кримінально-правової полі-тики. Визначено, що сучасна кри-мінально-правова політика України та її реалізація залежить від впливу об’єктивних чинників, вдосконалення якої повинно засновуватися на розу-мінні її основних векторів, серед яких кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади посідає першочергове місце.
На основі наведених наукових концепцій проаналізовано сутність злочинів проти основ національ-ної безпеки України у вітчизняному кримінальному праві та визначено роль, місце злочинів, основною метою яких є посягання на конституцій-ний лад та державну владу. Визна-чено основні умови, які впливають на розуміння відповідних видів зло-чинів у рамках злочинності проти основ національної безпеки України в аспекті їх кримінально-правової характеристики та особливості взаємодії з передбаченими чинним кримі-нальним законодавством України.
Доведено, що кримінально-правова охорона конституційного ладу та державної влади є основною скла-довою частиною реалізації сучас-ної кримінально-правової політики України, та визначено місце ст. 109 КК України в як кримінально-правової гарантії охорони конституційного ладу та державної влади в Україні. Представлено авторське розуміння дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади в Україні.
У висновках обґрунтовано осно-воположну роль кримінально-право-вої охорони конституційного ладу та державної влади в Україні та представлені шляхи вдосконалення ст. 109 КК України.
15
Костюченко, О. Є. "Правовий інструментарій ціннісної орієнтації трудового законодавства." Ірпінський юридичний часопис, no. 2 (February 26, 2020): 70–77. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.70-77.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано, що правовий інструментарій трудового права як принципи права, метод правового регулювання, норми права, законопроєкти, правосвідомість суб’єктів трудового права їхня правова культура та державна політика у сфері праці повинні виражати цінність трудового права та відповідати його соціальній природі.
16
Мамонтова, Е. В., and Є. Ю. Пєлєвін. "Наука і політика: етичні точки зіткнення." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 55–60. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.306.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему ролі науки в процесах управління суспільством та державою. Аналізуються теоретичні підходи до осмислення науки як рушійної сили соціального прогресу. Висвітлено етичний аспект співвідношення науки та політики як підсистем суспільства. Показано, що однією з центральних тем у дослідженнях, які становлять фундамент наукового етосу сучасності, є зіткнення моральних норм наукового середовища та політичних реалій ХХ-ХХІ ст. Окреслено шкалу питань етики соціально-політичних наук як окремої галузі етики науки від питання цінності соціального знання та його моральної достовірності до зв'язку принципів науки та демократії. Визначено ареал перетинання політики та науки як явищ соціального порядку та розкрито на цій основі етичну специфіку їх взаємодії на зрізі співвідношень «політик - науковець». Аналізується позиція М. Вебера щодо трактування співвідношення науки та політики як життєвих покликань та професійних занять. Доведено неможливість автономного існування науки і політики, оскільки в реальному житті вчений-гуманітарій не може бути вільним від цінностей, а політика є сферою, де перетинаються економічний, соціальний, правовий, історичний, духовний, ідеологічний та культурний простори. Показано, що політика, як і наука, утверджує свій критерій істинності, ставить собі на меті пояснення дійсності і є засобом її перетворення, залежить від суб'єкта, який її використовує. І цим суб'єктом в обох випадках є політична влада. Висвітлено питання взаємовідношення наукового товариства та влади. Окреслено магістральні тенденції взаємопроникнення науки та політики як соціальних практик: активізація залучення науковців у політичний процес та звернення багатьох політиків до наукових інтелектуальних практик. Показано, що найчастіше вчені в політиці реалізують свій потенціал у сфері її експертного супроводження як радники, аналітики, консультанти. Запропоновано класифікацію експертів, що беруть участь у політичному процесі: «ідеологи», «реформатори» та «сервіс». Досліджено специфіку формування вітчизняної культури співпраці політики та науки. Показано, що на українському ринку консультативно-експертних послуг домінує «сервісний» тип вченого в політиці. Робиться висновок, що наука з огляду на її раціональну методологію є простором, де відбувається раціоналізація політики. І хоча наука не може позбавити політику конфлікту, оскільки останній є її сутнісною характеристикою, саме завдяки науці конфлікт можна раціоналізувати і зробити політику більш результативною та ефективною.
17
Юрченко, Ю. "Соціально-правова держава та соціальна політика." Управління сучасним містом, no. 1-2/1-6 (2005): 68–74.
Find full text
18
МИНЮК, Дмитро, and Ірина БАСОВА. "МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНЬОГО СЕРЕДОВИЩА." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, no. 1 (February 23, 2022): 31–35. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.6.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню міжнародно-правової бази у сфері охорони навколишнього природнього середовища та віднаходженню шляхів з удосконалення національного законодавства у цій сфері. Метою даної статті є дослідження міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього природнього середовища крізь призму міжнародної правотворчої діяльності, а також внесення пропозицій щодо її удосконалення. Визначення міжнародних органів та установ, до повноважень яких входить забезпечення охорони навколишнього природнього середовища. Опрацювання основних міжнародно-правових актів у цій сфері загалом та міжнародних договорів, стороною яких є Україна. З’ясування основних принципів, на яких має будуватися національна нормативно-правова база та екологічна політика держави. Методологічну основу даної статті склали, насамперед, порівняльно-правовий метод та методи аналізу та синтезу. Наукова новизна. Чинне законодавство України з охорони навколишнього природнього середовища потребує удосконалення, зокрема у частині приведення його окремих положень до міжнародних стандартів. Удосконалити систему управління відходами України згідно з положеннями проєкту Європейського Союзу «Управління і регулювання відходами – Інструмент Європейського добросусідства і партнерства – Схід», стороною якого є Україна. Як висновок, аналіз міжнародно-правової бази з питань з охорони навколишнього природнього середовища свідчить, що українське законодавство загалом побудоване на нормах міжнародно-правових актів. Водночас варто визнати, що існує коло проблемних питань, що підлягають удосконаленню.
19
Пильгун, Н. В., and О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5 (February 10, 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.
Full textAbstract:
Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.
20
T., Shumeiko. "ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 92–99. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена формулюванню актуального розуміння поняття та основних ознак публічно-правових відносин щодо формування та реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні. Досліджувані публічно-правові відносини інтерпретуються в якості підвиду правових відносин, а також результату дії норм права (на основі яких формується та реалізується державна політика у відповідній сфері), що об’єктивно виражений в гарантованій державою формі взаємодії певних суб’єктів адміністративного права стосовно формування та/або реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні, що є процесом, в якому ці суб’єкти реалізують належні їм права та кореспондуючі обов’язки. Автором встановлюється, що публічно-правові відносини щодо формування та реалізації державної політики у сфері обігу зброї в Україні характеризуються такими групами ознак: особливі риси, обумовлені специфічними рисами публічно-правових відносин (регулюються переважно нормами адміністративного права; характеризуються публічно-правовою природою та тим, що виникають, тривають та припиняються на основі певних юридичних фактів; мають особливе суб’єктивно-цільове навантаження); особливі риси, обумовлені специфікою адміністративно-правового механізму в межах якого вони об’єктивуються (правовідносини виявляються у сфері обігу зброї та у відповідності до певної нормативно-правової основи, котра аналогічна нормативно-правовій основі формування та реалізації державної політики у відповідній сфері; здійснюються за участю суб’єктів адміністративно-правового механізму формування та реалізації зазначеної державної політики; характеризуються особливим об’єктом, предметом і змістом; характеризуються виявами процедурного та процесуального характеру; обумовлюють юридичні наслідки). У висновках до статті узагальнюють результати дослідження.
21
Музика, Л. А. "Цивільно-правова політика: сучасна актуалізація давньої проблеми." Право України, no. 6 (2011): 154–60.
Find full text
22
Почтовий, М. М. "Поняття "правова політика" в загальній теорії права." Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, no. 6 (67) (2009): 95–99.
Find full text
23
Матвєєва, Л. Г. "Правова еліта в Україні: проблема формування." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (January 19, 2021): 67–77. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.683.
Full textAbstract:
Проблема формування правової еліти в українському суспільстві за сучасних умов набуває особливої актуальності. Кардинальна зміна суспільних цінностей зумовлює суттєві зміни і у правовому регулюванні. Україна у своєму поступальному правовому розвитку цілеспрямовано здійснює процес трансформації та модернізації всіх сфер правового життя. Формування нової за змістом, функціями, ціннісними орієнтаціями правової еліти поставило дослідників перед проблемами наступності в діяльності еліт, цінності досвіду і механізму передачі знань у процесі підготовки майбутніх професійних правників. Така тематика приваблює як юристів, так і політологів, соціологів, економістів, культурологів і сучасних політиків.
Основними завданнями якісної юридичної освіти на сучасному етапі правового розвитку є підготовка юристів, які діють відповідно до принципів верховенства права. Тому стаття присвячена проблемам формування правової еліти та її впливу на формування правової культури українського суспільства. Досліджено особливості формування вітчизняної правової еліти в умовах незалежності. Особлива увага акцентується на значенні правової еліти для сучасного етапу розвитку Української держави, необхідності формування нової правової еліти, її впливу на рівень підготовки та кваліфікації професійних правників. Підкреслено, що правова еліта, будучи елементом правової системи, впливає на всі інші елементи суспільства: бере участь у розробці нових законопроєктів, здійснює юридичну практику, виробляє правову ідеологію, впливає на правові погляди і правову культуру громадян, впливає на професійну правову свідомість і правову культуру юристів. Наголошено, що головним завданням правової еліти є підтримання верховенства права, захист прав людини і громадянина. Правова еліта виступає вирішальним суб'єктом правової трансформації, генератором ідей та провідником правових реформ. Перераховано вимоги, яким має відповідати правова еліта. Визначена роль правової еліти в успішному реформуванні правової системи України.
24
Харченко, Наталія. "СТРАТЕГІЧНА ПРАВОТВОРЧІСТЬ: ОКРЕМІ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 322–25. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-68.
Full textAbstract:
Досліджено різні позиції фахівців загальнотеоретичної та галузевих наук щодо визначення категорій «стратегічна правотворчість» та «стратегічні акти». Визначено, що стратегічна правотворчість є частиною правотворчої політики держави, на яку пливають різноманітні фактори: рівень політичної, інформаційної, економічної, культурної розвиненості країни, форма держави, географічне розташування, а також стадії історичного розвитку держави та суспільства. Запропоновано широкий та вузький підходи до трактування категорій «стратегічна правотворчість» та «стратегічні акти», а також необхідність розкриття їх взаємозв’язку з іншими суміжними категоріями за схемою від загального до конкретного: стратегічна правова політика – стратегічна правотворчість – стратегічні акти – стратегічні норми.
25
Деркач, Е. М. "Господарсько-правові основи функціонування та розвитку внутрішнього водного транспорту." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 69–76. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1827.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються основні проблеми правового регулювання діяльності внутрішнього водного транспорту, визначено напрями розвитку законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу. У статті зазначається, що нині галузь річкового транспорту перебуває на етапі структурного реформування, імплементації норм відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, формування сучасного законодавства про внутрішній водний транспорт, а також створення конкурентного середовища на ринку річкових перевезень. У першому читанні прийнято проект Закону про внутрішній водний транспорт, що передбачає можливість допуску іноземних суден до плавання на внутрішніх водних шляхах України, які будуть надавати послуги з перевезення на конкурентних умовах.
У статті зазначається, що процеси демонополізації ринку перевезень вантажів спостерігаються не лише у сфері внутрішнього водного транспорту, а й в інших видах транспорту, зокрема залізничного, де передбачається поступовий перехід від монополії у наданні послуг із перевезень вантажів залізничним транспортом до монополії у наданні послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту. Проте при лібералізації ринку перевезень вантажів слід забезпечити баланс державних і приватних інтересів, можливість співпраці на засадах державно-приватного партнерства, підтримки національних перевізників.
Авторка робить висновок, що низка питань ще залишається поза увагою законодавця, зокрема правові форми здійснення перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом, господарсько-правова відповідальність учасників перевезення, правовий статус річкового порту, терміналів, питання діджиталізації перевізного процесу, зокрема можливість укладення в електронній формі договорів перевезення, перевізних документів, які підтверджують укладення договорів перевезення, питання мультимодальності, а саме перевезення вантажів за участю декількох видів транспорту за єдиним перевізним документом, в тому числі електронним. У зв'язку із зазначеним необхідна виважена правова політика, яка дозволить створити необхідне правове підґрунтя для розвитку та функціонування внутрішнього водного транспорту.
26
Вінник, О. М. "ВПЛИВ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ НА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 167–77. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-166-177.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам правового регулювання суспільних відносин, включно зі сферою економіки, на які впливають нові загрози суспільному благополуччю (зокрема, короно вірусна пандемія, ризики цифровізації, глобальне потепління тощо). Аналізується стан зазначених відносин та їх правове регулювання. Визначаються пов’язані з цим проблеми, в тому числі збільшення кількості зловживань можливостями цифровізації (і, відповідно, порушення прав та законних інтересів учасників цифро візованих відносин), ігнорування суспільних інте-ресів (щодо необхідності забезпечення здорового і безпечного середовища для членів суспільства в умо-вах короно вірусної пандемії, значної ймовірності природних та техногенних катастроф, забруднення довкілля), посилення розшарування суспільства на багатих і бідних (в тому числі і в ракурсі цифрових можливостей), які самі по собі або в сукупності несуть значну загрозу для суспільного благополуччя.. Порушені проблеми викликані низкою факторів, частина з яких має природний характер (природ-ні катаклізми), частина – пов’язана з індустріально-інноваційним шляхом розвитку людства, що має негативний вплив на екологію та/або породжує відповідні ризики (забруднення довкілля, техногенні ка-тастрофи, ризики цифровізації та низки інновацій), інші – зумовлені людським фактором (пріоритет приватних інтересів над суспільними, ігнорування соціально відповідальної поведінки), недостатньою ефективністю державної політики, включно з правовою, та її реалізацією. Усе це свідчить про склад-ність порушених проблем і необхідність їх комплексного вирішення за участі представників низки наук (природничих, соціальних, юридичних), вжиттям комплексу заходів, включно з правовими, що передба-чають вдосконалення правового регулювання зазначених відносин шляхом закріплення низки нових прав та обов’язків (цифрових зокрема), заборони зловживати не лише правами, а й можливостями, акценту-вання правової політики держави на встановлення правил, спрямованих на запобігання нових загрозам, зменшенню їх негативних наслідків, стимулюванню критично необхідних в таких умовах видів діяльнос-ті та соціально-відповідальної поведінки учасників суспільних відносин.
Ключові слова: загрози суспільному благополуччю; загрози природного характеру; загрози, пов’язані з діяльністю людини; ризики цифровізації; зловживання правами та можливостями; баланс прав та обов’язків; економіко-правова політика; вдосконалення правового регулювання.
27
Степанюк, А. А. "Сутність поняття "правова політика" в міжнародному приватному праві." Проблеми законності, Вип. 90 (2007): 72–78.
Find full text
28
МАЛЕЦЬ, М. Р. "ПРАВОВА ПОЛІТИКА В СФЕРІ ІННОВАЦІЙ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ." Європейські перспективи, no. 3 (2020): 54–61. http://dx.doi.org/10.32782/ep.2020.3.8.
Full text
29
Романко, С. "Еколого-правова політика України у сфері зміни клімату." Підприємництво, господарство і право, no. 9 (283) (2019): 88–94.
Find full text
30
Романко, С. "Еколого-правова політика України у сфері зміни клімату." Підприємництво, господарство і право, no. 9 (283) (2019): 88–94.
Find full text
31
Береза, С. В. "Правова культура і політика: взаємозв"язок і взаємозалежність." Держава і право, Вип. 29 (2005): 112–17.
Find full text
32
Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.
33
Фріс, П. Л. "Політика у сфері боротьби зі злочинністю та кримінально-правова політика у системі суспільних наук." Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 31 (2016): 3–27.
Find full text
34
Оборотов, Ю. М., В. В. Завальнюк, О. С. Мельничук, К. В. Горобець, and Ю. В. Хижняк. "МІСЬКА ПРАВОВА СИСТЕМА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ЦІЛІСНОСТІ МІСЬКОГО ПРАВА (НА ПРИКЛАДІ ДЕЯКИХ УКРАЇНСЬКИХ МІСТ)." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 17 (November 1, 2019): 25–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v17i0.457.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема цілісності міського права крізь призму формування міської правової системи. Міська правова система — це зумовлена особливостями та закономірностями розвитку конкретного міста ціннісно-нормативна цілісність юридичних феноменів та процесів, які інституціоналізуються у правовому житті городян і використовуються жителями міста та муніципальними органами для досягнення приватних і публічних цілей та забезпечення сталого розвитку міської системи. Показано, що правова система міста Києва формується під значним впливом виконання цим містом столичних функцій, що зумовило специфіку розвитку нормативних засад його правової системи. Специфіка міського права сучасного Львова багато в чому формується під впливом культурного фактора. Етнонаціональна політика є одним із пріоритетних напрямів розвитку міського права Одеси. Вона знаходить своє вираження на рівні нормативних, індивідуальних, програмних та декларативних актів.
35
Zharovskaya, Irina. "Legal policy of the state (theoretical and legal analysis)." Visnik Nacional’nogo universitetu «Lvivska politehnika». Seria: Uridicni nauki 7, no. 28 (December 2, 2020): 47–51. http://dx.doi.org/10.23939/law2020.28.047.
Full text
36
Арістова, І. В. "Державна інформаційна політика: правова інформатизація органів внутрішніх справ України." Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених, no. 9 (2001): 3–10.
Find full text
37
Я., Мельник Я. "КОНЦЕПЦІЯ СЕМІОТИКИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ДОКТРИНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 91–97. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-91-97.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми становлення інституту семіотики в соціальному праві. Розглядаються питання доктринального семіотичного вакууму, що позначається на правовій політиці повноцінного розвитку соціального права.Автор зазначає, торкаючись змісту терміну «семіотика» (грецькою «semeiotikón»), він від «seméion», що означає знак, ознака, а семіологія, як наука, досліджує властивості знаків і знакових систем, природних і штучних мов. Вчена О.М. Балинська семіотику права пропонує визначати як окремий напрям філософії права, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена.Розмірковуючи про дійсність як образ образів, не було б зайвим відмітити позицію Г. Андерса, який зазначає, що образи принципово оприявнюють не зв’язки, а лише вирвані картини світу, отже, коли вони показують світ, вони і його приховують. Зрештою, Г. Андерс зауважує, що сенсаційне сутнісно належить до шаблонів; і не лише тому, що воно їх прикриває і гасить; а й тому, що воно саме тяжіє до перетворення на шаблони.Абсолютизація права, – на думку В.В. Завальнюка, – це теж міф про право як реалізацію справедливості, ідеалу. Міф, що втілив месіанський образ права, який існував на різних історичних етапах, трансформувався і утворив безліч похідних міфів. Ю.Г. Барабаш та В.Л. Федоренко приходять до висновку у тому, що соціальна політика держави в тому числі на конституційному рівні, повинна бути переорієнтована виключно з питання про соціальне піклування громадян на створення умов, коли кожен зможе власними зусиллями гарантувати собі нормальне існування. Схожої позиції притримуються й науковці М.І. Іншин та В.І. Щербина. Вони відмічають, що зазвичай, кінцевими цілями соціальної політики є досягнення рівноваги, стабільності і безпеки життя у суспільстві, цілісності і динамізму його розвитку, забезпечення достатніми матеріальними, організаційними та іншими ресурсами їх прогресу та вдосконалення, а в кінцевому рахунку становлення умов для спокійного життя громадян, їх упевненості у завтрашньому дні.
Ключові слова: соціальне право, правова семіотика, соціальна політика, семіотика соціального права, право, як знакова система.
38
ШЕВЧУК, ЛІЛІАНА, and ТАРАС ШЕВЧУК. "Основоположні засади та чинники формування національної правової системи Української козацької держави – Гетьманщини." Право України, no. 2020/01 (2020): 140. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-140.
Full textAbstract:
Одним із етапів розвитку української державності була доба козацтва, ознаменована утворенням і діяльністю Української козацької держави – Гетьманщини в період 1649–1764 рр. Метою статті є спроба підійти до питання аналізу формування національної правової системи в один із важливих періодів її еволюції, а саме в Українській козацькій державі – Гетьманщині не лише з позицій позитивізму, а й “jus naturalе”, тобто права природного. Становлення і розвиток національної правової системи Гетьманщини відбувалися на засадах характерних для національних правових систем тогочасних європейських держав, основоположними серед яких є передусім історичність і наступність (спадковість) права. Значний вплив на характер і розвиток національної правової системи Гетьманщини справила європейська правова традиція, зокре ма обумовивши відповідний рівень правової культури Гетьманщини з притаманним їй правовим менталітетом. Її головні елементи, відтворюючи своєрідність і самобутність успадкованої правової культури, були стримуючим чинником на шляху поширення ментально чужої та відсталої за своєю сутністю і змістом російської правової системи. Система домінуючих правових цінностей Української козацької держави формувалася у доволі складних умовах становлення і розвитку української державності. З середини XVII ст. у національній свідомості українців особливої ваги набувають такі політико-правові цінності-категорії, як свобода особистості, демократія, рівноправність, національна самоідентифікація тощо. Впродовж першої половини 1649 р. українському керівництву вперше в історії української суспільно-політичної думки вдалося сформувати національну державну ідею створення незалежної держави в етнічних межах України як провідну у визвольних змаганнях народу всіх наступних століть. На початку XVIII ст. вперше в історії українського права було створено правові основи представницького правління та парламентаризму передусім завдяки появі Конституції П. Орлика 1710 р. Позитивно вплинула на розвиток національної правової системи Гетьманщини і досить активна її міжнародно-правова діяльність. Українська козацька держава – Гетьманщина стала однією із важливих віх розвитку української державності, а її національно-правова система відобразила сутність і зміст намагань та прагнень українського народу до незалежності й самостійності.
39
ІРКЛІЄНКО, АНДРІЙ. "До питання про правову доктрину в українській правовій традиції." Право України, no. 2020/06 (2020): 273. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-273.
Full textAbstract:
Мета статті – здійснити спробу визначити сутність правової доктрини в українській правовій традиції. Установлено, що представники вітчизняного і зарубіж ного політикуму, науково-експертного середовища неодноразово акцентували увагу на незадовільній якості актів, що приймаються суб’єктами нормотворчості та органами судової влади. У зв’язку з цим наголошується на важливості й необхідності наукового (доктринального) забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Резюмовано, що правові системи більшості країн пострадянського простору вже відповідають двом із чотирьох основних вимог, що пред’являються до правових систем сім’ї романо-германського права, а саме методологічним та інфраструктурним. За цими критеріями сучасні правові системи держав пострадянського простору відрізняються від сім’ї романо-германського права лише деякими особливостями. Встановлено, що правова система України є складовою сучасного європейського права, що природно. За період свого історичного етногенезу український народ проявив себе органічною частиною європейської спільноти. Незважаючи на всю складність політичних взаємин, українці створювали спільну культурну та політикоправову спадщина. З огляду на своє географічне і геополітичне положення Україна перебувала в сфері перехресних впливів азіатсько-кочового, орієнтальновізантійського та європейського світів, по-різному інтегруючи їх. І все ж вирішальним вектором її соціокультурної та політико-правової орієнтації була європейська цивілізація, що першим аргументовано довів М. Грушевський. До кінця XVIII ст. і державність, і правова система України відчували на собі значний вплив правового поля загальноєвропейської цивілізації, хоча і з самобутніми особливостями в державно-правовому розвитку. Констатовано, що українська правова традиція є потужною, унікальною, формувалася протягом тисячоліть, зберегла самобутність і своєрідність, незважаючи на всі державні, політичні, економічні та соціальні катаклізми. І не варто їй побоюватися зарахування до західної традиції – у романо-германську правову сім’ю. Тисячолітня історія Україна довела, що це анітрохи не вплине на її характер і значущість. Не потрібно заперечувати минулого, а, навпаки, з багатої культурноправової традиції України необхідно взяти основне, краще, зуміти його зрозуміти й оцінити, натомість негативні ознаки спробувати нівелювати. Історико-культурному фактору необхідно приділяти особливу увагу, зокрема традиціям: менталітету, способу життя, інститутам української правової традиції. Саме це дасть змогу зберегти унікальність і своєрідність, які неможливо знищити жодними реформами або законодавчими актами.
40
Федорак, Л. М. "Кримінально-правова політика щодо визначення інституту множинності злочинів в Україні." Часопис цивільного і кримінального судочинства, no. 1 (34) (2017): 156–68.
Find full text
41
Козич, І. В. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКАЯК РЕЗУЛЬТАТ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).407.
Full textAbstract:
Автор у статті наводить підходи до розуміння терміна «політична система суспільства» як інтегрованої сукуп-ності політичної влади, суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забез-печує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію.
Вона містить організацію політичної влади, відно-сини між суспільством і державою, характеризує про-тікання політичних процесів, що включають інститу-ціоналізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політич-ної участі, неінституціональних політичних відносин.
Політична система, як правило, побудована на принципі «динамічної рівноваги» (Д. Істон): якщо рішення й дії відповідають вимогам та очікуванням суспільства, то підтримка політичної системи посилю-ється. З іншого боку, якщо влада ігнорує вимоги членів суспільства та приділяє увагу тільки власним вимогам і побажанням (новомодне обґрунтування – «з мотивів політичної доцільності»), то рішення й дії не отриму-ють підтримки й розуміння.
Ланцюжок «соціальний запит/потреба» – «полі-тичне опрацювання» – «політичне рішення» прямо визначає особливості формування, безперебійної ро-боти й подальшого вдосконалення політичної системи суспільства. Кожна політична система, що позиціону-ється як ефективна, має відповідні інститути і струк-тури, за допомогою яких соціальні запити, потреби й вимоги трансформуються в політичні рішення й надалі проявляються в тій чи іншій сфері політики.
Автор зазначає, що за цією схемою працюють усі сфери державної політики. Не є винятком і кримі-нально-правова. Отримуючи відповідні кримінально зумовлені запити/потреби від суспільства, система за допомогою відповідних суб’єктів (інституцій) фор-мує надалі певне політичне рішення, що буде впрова-джуватися за допомогою низки правових, соціальних, економічних тощо заходів. Сукупність таких рішень і становить кримінально-правову політику.
42
Митошоп, В. В. "Політико-правові основи моделей ведення внутрішньої екологічної політики США." Актуальні проблеми держави і права, no. 89 (April 29, 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3190.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню політико-правових основ моделей ведення внутрішньої екологічної політики США, які впливають на процеси нормотворчості у сфері захисту навколишнього середовища. Актуальність дослідження визначається тим, що ведення політики захисту навколишнього середовища та екологічне право є одними із найважливіших проблем сучасних Сполучених Штатів. Дану ситуацію можна логічно пояснити тим, що питання екології давно вийшли за межі суто даної сфери, екологічна політика – це, в першу чергу, питання компетенції федерального управління та меж його втручання у справи окремих штатів. По-друге, екологічний аспект відіграє суттєву роль у формуванні електоральних настроїв населення США, а саме населення, особливо середній та елітарний класи, стурбоване загостренням екологічних проблем та аномаліями, які викликані кліматичними змінами, про що свідчать результати виборів президента США 2020 року. Крім того, екологічна політика є важливим елементом економічної та податкової політики, а також одним із факторів загострення боротьби між бізнесом та державними органами регулювання. Як результат даних процесів виникає потреба в розробці ефективних моделей управління, які б допомогли врегулювати їх. Досліджуючи політико-правові основи ведення екологічної політики США, у статті було визначено процеси, які ускладнюють здійснення ефективного захисту навколишнього середовища. Крім того, було встановлено, що федеральна влада та окремі штати більше не єдині суб’єкти процесу формування екологічної політика. Розвиток промисловості та корпорацій, впровадження та розвиток концепції прав людини призвело до того, що приватний сектор та громадськість стали здійснювати значний вплив на формування та ведення екологічної політика і законодавства США. Як результат таких тенденцій відбулася поява альтернативних моделей ведення екологічної політики з метою задоволення інтересів усіх зацікавлених осіб.
43
Черкашина, М. К. "Правова політика Європейського Союзу у сфері охорони та раціонального використання вод." Проблеми законності, Вип. 138 (2017): 109–17.
Find full text
44
Рибалкін, А. О. "Правова політика в сфері народовладдя та конституційна правосвідомість: питання взаємозв"язку." Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, no. 4 (64) (2012): 82–87.
Find full text
45
Тавлуй, О. В. "Державно-правова політика в сфері охорони дитинства (в контексті незаконного усиновлення)." Юридична наука, no. 10 (2012): 25–34.
Find full text
46
Dukhnevych, Vitalii M. "Психологічні наслідки воєнного конфлікту на cході: теоретичний аналіз явищ політико-правової сфери." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 6, 2018): 31–45. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).131.
Full textAbstract:
Аналізуються негативні психологічні наслідки в політико-правовій сфері, що супроводжують воєнний конфлікт на сході України. Охарактеризовано загальну картину суспільно-політичної дійсності в країні напередодні і на початку воєнного конфлікту. Визначено, що такі негативні психологічні наслідки можуть бути зумовлені порушеннями ефективної чи оптимальної взаємодії громадян між собою або громадян з органами влади. Показано, що одним із психологічних механізмів, покладених в основу створення самопроголошених ЛДНР, було руйнування української та загальноукраїнської ідентичностей за рахунок створення і використання різноманітних міфів та нищення відчуття безпеки громадян. Здійснено систематизацію і групування негативних психологічних наслідків у соціально-психологічному та політико-правовому аспектах. У межах першого аспекту виділено такі групи негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері в умовах воєнної агресії Росії: 1) руйнування єдності громадянського суспільства; 2) наростання незадоволеності діяльністю влади; 3) порушення процесу політико-правової ідентифікації; 4) посилення піддатливості маніпулятивним інформаційним впливам; 5) поширення неконструктивних патернів поведінки; 6) зневіра в майбутньому України. Політико-правовий аспект представлено через психологічну інтерпретацію таких явищ, як радикалізація свідомості, сепаратизм, колабораціонізм, екстремізм, мілітаризація свідомості, аномія, дераціоналізація (ірраціоналізація) свідомості, знецінення життя та людської гідності; участь у блокуванні інфраструктурних об’єктів, залучення військових та колишніх учасників АТО до різноманітних політико-правових акцій, “військовий туризм”, аватаризм; формування різних форм порушень правосвідомості; криміналізація побутових конфліктів; соціальне утриманство, перекладання відповідальності за актуальну політико-правову ситуацію лише на політиків; загострення націоналістичних настановлень та зменшення толерантності до людей інших національностей, негативна стеріотипізація щодо окремих соціальних груп, поляризація уявлень персон та окремих соціальних груп, ухиляння представників інституціональних суб’єктів від взяття на себе відповідальності за долю країни чи її громадян; формування образу ворога тощо. Зроблено висновок, що зміст та специфіка виявів цих явищ ще потребує свого уточнення, аби в подальшому запропонувати ефективні рекомендації чи програми супроводу відповідно до того чи того змістового вияву таких явищ.
47
Новоженіна, Наталія. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВА СПЕЦИФІКА ОПОДАТКУВАННЯ ЯК ОДНА З ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ." Молодий вчений, no. 1 (89) (January 29, 2021): 232–35. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-45.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано економіко-правову специфіку оподаткування як однієї з функцій держави. Зроблено аналіз складових-підсистем структури механізму реалізації функції держави у оподаткуванні. Досліджено економіко-правову взаємодію функцій держави у сфері оподаткування. Класифіковано структуру механізму реалізації функції оподаткування на складові-підсистеми: нормативно-правова база оподаткування як ядро механізму реалізації функції оподаткування; правових і організаційних засобів фіскальної спрямованості; регулятивного впливу; комплексу засобів з вибудовування збалансованого матеріально-фінансового забезпечення центру і регіонів; сприяння реалізації екологічної функції держави; засобів юридичної відповідальності у сфері оподаткування; засобів міжнародної співпраці з питань уніфікації систем оподаткування з країнами Євросоюзу; податкової правової політики держави.
48
Шпіляревич, В. "Кримінально-правова політика у сфері застосування заходів безпеки: поняття та шляхи удосконалення." Слово Національної школи суддів України, no. 3 (16) (2016): 34–42.
Find full text
49
Соф’їн, М. І. "НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 27, 2020): 152–56. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).207.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу норм чинного законо-давства України визначено та охарактеризовано ключові напрями вдосконалення діяльності держав-них органів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Метою статті є визначення ключових на-прямів вдосконалення діяльності державних орга-нів у сфері реалізації фіскальної політики в Україні. Визначено, що кроки, спрямовані на реорганізацію Державної фіскальної служби України шляхом її поділу на наведені вище центральні органи виконав-чої влади, в цілому слід розцінювати як позитивні, оскільки одне відомство не може в ефективний спосіб виконувати таку значну кількість завдань і функ-цій у сфері реалізації фіскальної політики в Украї-ні. Проте, на нашу думку, правові засади діяльності Державної податкової служби України та Державної митної служби України повинні бути закріпленими не на підзаконному нормативно-правовому рівні, а на рівні окремих законів України, як це здійснено щодо цілого ряду центральних органів виконавчої влади. З’ясовано, що правовий статус центрального органу виконавчої влади, відповідального за забезпечення формування та реалізацію діяльності в сфері здійс-нення фінансового контролю, на нормативно-право-вому рівні врегульовано із значними недоліками. Такі недоліки знаходять свій прояв як у значній кількості нормативно-правових актів, на рівні яких закріплено правовий статус даного органу державної влади, так і в назві самого органу, що не відповідає ані його функ-ціональному призначенню, ані змісту його діяльності. Зроблено висновок, що першорядними проблемами функціонування органів державної влади в сфері реа-лізації фіскальної політики в Україні, які потребують свого негайного вирішення, є необхідність врегулю-вання правого статусу таких органів. Сьогодні сво-го перегляду потребують нормативно-правові акти, на рівні яких закріплено правовий статус основних центральних органів виконавчої влади, які реалізу-ють фіскальну політику за відповідними напрямами. Йдеться, зокрема, про Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі Украї-ни, Державну аудиторську службу України, Держав-ну податкову службу України та Державну митну службу України. Свого реформування потребує й сек-тор правоохоронного забезпечення реалізації фіскаль-ної політики в Україні.
50
Mazur, T. V. "Джерельна база дослідження правової охорони культурної спадщини в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 8–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.01.
Full textAbstract:
Правова охорона культурної спадщини в Україні хоча й не така давня як, приміром, у Франції, проте має власну столітню історію. За цей час сформувалася досить значна джерельна база, яка істотно збагатилася за роки державної незалежності України. Разом із тим спостерігається певна тяглість не лише політики у сфері охорони культурної спадщини, а й відповідних правових джерел. Як наслідок, увесь масив правових джерел з питань охорони культурної спадщини потребує не лише докладного вивчення, систематизації та узагальнення, а й, зрештою, критичного переосмислення.Метою статті є здійснення класифікації джерельної бази правової охорони культурної спадщини в Україні та стислий аналіз окремих видів джерел.Наукова новизна полягає у виділенні й аналізі основних джерел правової охорони культурної спадщини в Україні, передусім міжнародно-правових документів та національних актів законодавства. Розглянуто як джерела права охорони культурної спадщини, так і джерельну базу дослідження. Здійснено класифікацію джерельної бази правової охорони культурної спадщини в Україні. За результатами дослідження виділено чотири основні види джерел.Висновки. Класифікація джерельної бази правової охорони культурної спадщини в Україні базується на поширених класифікаціях джерел права і виділенні основних видів писемних джерел, які застосовуються у джерелознавстві. У нашому дослідженні виділено такі види джерел: 1) національні нормативно-правові акти; 2) міжнародно-правові акти; 3) довідкову літературу, зокрема енциклопедії та словники, путівники та довідники, каталоги та бібліографічні покажчики тощо; 4) аналітичні записки, звернення, заяви, інформаційні повідомлення, листування органів, уповноважених на вироблення та здійснення політики у сфері охорони культурної спадщини, а також пам’яткоохоронних громадських організацій, товариств тощо.