Dissertations / Theses on the topic 'Правова охорона прав'

Актуальність кримінально-правової охорони діяльності журналістів є однією з найгостріших проблем в Україні. Іноді ініціативні дії журналістів можуть бути незручними для суб’єктів суспільних відносин, які ведуть протиправний спосіб життя або недобросовісно здійснюють професійну діяльність. Демократичні перетворення, що відбуваються в державі,передбачають відповідне «перезавантаження» суспільної свідомості загалом і відповідних елементів механізму соціального захисту, зокрема. За сучасних реалій як ніколи підвищується цінність та актуальність достовірної інформації.

Актуальність кримінально-правової охорони діяльності журналістів є однією з найгостріших проблем в Україні. Іноді ініціативні дії журналістів можуть бути незручними для суб’єктів суспільних відносин, які ведуть протиправний спосіб життя або недобросовісно здійснюють професійну діяльність. Демократичні перетворення, що відбуваються в державі,передбачають відповідне «перезавантаження» суспільної свідомості загалом і відповідних елементів механізму соціального захисту, зокрема. За сучасних реалій як ніколи підвищується цінність та актуальність достовірної інформації.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», сорт рослин - це окрема група рослин у рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів. Різновидами сорту, що можуть отримати правову охорону, є клон, лінія, гібрид першого покоління та популяція [1]. Критерії придатності сорту до правової охорони викладені у статті 11 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», і не відрізняються від критеріїв, викладених у статті 5 Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин в редакції 1991 p. Так наприклад, одним із прикладів схожості є, те що сорт вважається придатним до правової охорони, якщо він новий, відмінний, однорідний і стабільний. Відповідно, до ст. 4 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»,задекларований пріоритет норм міжнародних договорів України над нормами вітчизняного Закону [2]. Слід сказати, що вітчизняне законодавство в цій частині є максимально наближеним до європейського, на нашу думку це є позитивним моментом.

У наш час тема вираження своїх поглядів актуальна завдяки недосконалості правового регулювання захисту прав людини на безперешкодне та вільне вираження поглядів. У тезах конкретніше розглянеться порушення свободи слова й діяльності журналістів, а також питання підтримку громадян за подачу пропозицій, скарг, заяв або за критику.

У наш час тема вираження своїх поглядів актуальна завдяки недосконалості правового регулювання захисту прав людини на безперешкодне та вільне вираження поглядів. У тезах конкретніше розглянеться порушення свободи слова й діяльності журналістів, а також питання підтримку громадян за подачу пропозицій, скарг, заяв або за критику.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій і визначенню напрямків його удосконалення. Надається авторське визначення поняття "адміністративно-правовий механізм охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій". Серед елементів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій виокремлено: 1) правовідносини (суб’єкти, об’єкт, зміст); 2) принципи адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 3) адміністративно-правові норми, що регламентують охорону та захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 4) адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Розкривається зміст конституційних, галузевих та міжгалузевих принципів адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Запропоновано адміністративно-правове регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій розуміти як цілеспрямований вплив, прийнятих у встановленому законом порядку адміністративно-правових норм, на суспільні відносини у сфері набуття та реалізації виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності у сфері медицини та біотехнології з метою їх упорядкування, розвитку в інтересах не лише правовласників, але й суспільства та держави, а також захисту від неправомірних посягань. Класифікуються джерела адміністративно-правового регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: за місцем нормативних актів в ієрархії актів законодавства, за об’єктами прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнології, які потребують охорони та захисту, за спрямованістю положень нормативних актів на охорону чи захист об’єктів права інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Визначено особливості суб’єктів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності: це обов’язковий елемент вказаного механізму; серед них є органи законодавчої, виконавчої, судової влади; завершено перехід від трирівневої до дворівневої системи органів виконавчої влади України до повноважень яких належать питання охорони та захисту прав інтелектуальної власності; триває створення Вищого суду інтелектуальної власності, що позначається на стані реалізації судового порядку захисту прав інтелектуальної власності. Серед органів виконавчої влади, які є суб’єктами адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, зважаючи на їх повноваження виокремлено: а) суб’єкти, для яких повноваження з охорони та захисту прав інтелектуальної власності є основними – НОІВ та його структурні підрозділи; б) суб’єкти, які здійснюють повноваження з охорони та захисту прав інтелектуальної власності в межах основних завдань (Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства в Україні, Міністерство охорони здоров’я України, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Антимонопольний комітет України, Державна митна служба України, Національна поліція України, Служба безпеки України). Під адміністративно-правовими формами охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій пропонується розуміти зовнішній прояв управлінської діяльності державних органів (їх посадових осіб), що здійснюється у визначених адміністративним законодавством межах та порядку, з метою створення належних умов для набуття та реалізації виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності у сфері медицини та біотехнології та захисту їх від неправомірних посягань. Виділено адміністративно-правові форми охорони прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: видання адміністративних актів; укладення адміністративних договорів; надання адміністративних послуг. Визначено, що адміністративно-правовою формою захисту права інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій є звернення правовласника до державних органів. Акцентовано увагу на особливостях адміністративно-правових форм охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, а також їх спільних ознаках. Розкривається зміст адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій за КУпАП Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Митним кодексом України. Запропоновано з метою удосконалення механізму притягнення до юридичної відповідальності за ст. 476 Митного кодексу України надати митним органам право з власної ініціативи відбирати зразки товару заявленого до митного оформлення для проведення експертизи. Узагальнено досвід США, Японії, Польщі, Німеччини щодо охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій . Сформульовано пріоритетні напрямки удосконалення адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: 1) закріплення на законодавчому рівні понять "винахід у сфері медицини" та "біотехнологічний винахід", що відповідає європейським стандартам захисту прав людини; 2) прийняття Закону України "Про охорону прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій"; 3) вдосконалення методики проведення експертизи заявки на винаходи, об’єктом яких є лікарський засіб; 4) конкретизація положень Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі), що стосується лікарського засобу від 04.12.2013 р.; 5) удосконалення взаємодії суб’єктів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, зокрема: а) Державного експертного центру МОЗ України та НОІВ щодо проведення експертизи документів, що подаються для державної реєстрації лікарського засобу в частині назви; 2) НОІВ та органів Державної митної служби України щодо внесення першим інформації до Митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що представлена наукова праця є однією із перших у вітчизняній науці адміністративного права спроб комплексно визначити сутність та особливості адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, а також напрямки його удосконалення, що дозволило сформулювати низку нових концептуальних наукових положень та надати авторські пропозиції з досліджуваних питань. Практична цінність висновків та положень дисертації підтверджується тим, що вони можуть бути використані: 1) для розробки подальших напрямків удосконалення адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 2) для внесення змін в законодавство, що регулює адміністративно-правову охорону та захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 3) під час проведення занять та підготовки навчально-методичної літератури із дисциплін "Адміністративне право", "Господарське право".
The dissertation deals with peculiarities of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology and determines the areas for its improvement. The author’s definition of the concept “administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology” is formulated. The elements of administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are: 1) legal relations (subjects, object, content); 2) principles of administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 3) administrative and legal norms governing the protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 4) administrative liability for infringement of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology. The content of constitutional, sectoral, and intersectoral principles of administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is revealed. It is proposed to define the administrative and legal regulation of protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology as an intentional influence of administrative and legal norms adopted under the law on public relations in the field of acquisition and implementation of exclusive personal and property rights in the field of medicine and biotechnology to organize them, develop in the interests of right holders and society and the state, as well as protection against unlawful encroachment. Sources of administrative and legal regulation of protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are classified: by the place of regulations in the hierarchy of legislation, by objects of intellectual property rights in medicine and biotechnology that need protection and defense, by the direction of the provisions of regulations on the protection or defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology. The peculiarities of the subjects of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights are determined: it is an obligatory element of the specified mechanism; they include the legislative, executive, judicial authorities; the transition from a three-tier to a two-tier system of executive bodies of Ukraine, the powers of which include issues to protect and defend intellectual property rights, has been completed; the creation of the Supreme Court of Intellectual Property continues, which affects the state of the judicial procedure implementation for the protection of intellectual property rights. Among the executive bodies that are the subjects of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, given their powers, the following structural subdivisions are singled out: a) subjects the authority for which to protect and defend intellectual property rights is the main – National Intellectual Property Authority and its structural units; b) subjects exercising powers to protect and defend intellectual property rights within the essential tasks (Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry for Development of Economy, Trade and Agriculture of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on Medicines and Drug Control, the Antimonopoly Committee of Ukraine, the State Customs Service of Ukraine, the National Police of Ukraine, the Security Service of Ukraine). Administrative and legal forms to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are proposed to be defined as the external manifestation of management activities of state bodies (their officials), carried out within the administrative legislation limits and procedures, to create appropriate conditions for personal and property rights to the results of intellectual activity in the field of medicine and biotechnology and their protection from unlawful encroachments. The administrative and legal forms to protect intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are highlighted: issuance of administrative acts; conclusion of administrative agreements; provision of administrative services. It is determined that the administrative and legal form to protect intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is the application of the right holder to government agencies. Emphasis is placed on the peculiarities of administrative and legal forms to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, as well as their common features. The content of administrative liability for infringement of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology under the Code of Administrative Offenses of the Law of Ukraine “On Protection against Unfair Competition”, the Customs Code of Ukraine is revealed. To improve the mechanism of prosecution under Art. 476 of the Customs Code of Ukraine, it is proposed to give to customs authorities the right on own initiative to take samples of the goods declared for customs clearance for examination. The experience of the USA, Japan, Poland, and Germany on protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is summarized. The priority directions to improve the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnologies are formulated: 1) consolidation at the legislative level of the concepts “invention in the field of medicine” and “biotechnological invention”; 2) adoption the Law of Ukraine “On protection of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology”; 3) improvement of the methodology to examine the application for inventions, the object of which is a medicinal product; 4) specification of the provisions of the Procedure for permitting the Cabinet of Ministers of Ukraine to use a patented invention (utility model) related to a medicinal product as of 04.12.2013; 5) improving the interaction of the subjects of administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, in particular: а) the State Expert Center of the Ministry of Health of Ukraine and National Intellectual Property Authority on the examination of documents submitted for state registration of a medicinal product in terms of name; b) National Intellectual Property Authority and the bodies of the State Customs Service of Ukraine to enter the first information to the Customs Register of Intellectual Property Rights. The scientific novelty of the obtained results is that the presented scientific work is one of the first attempts in Ukrainian science of administrative law to comprehensively determine the nature and features of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in medicine and biotechnology that allowed to formulate several new conceptual scientific positions and to provide author’s suggestion on the investigated issues. The practical significance of the conclusions and provisions of the dissertation lies on the fact that they can be used: 1) to develop further areas for improving the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 2) to amend the legislation governing administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 3) during classes and preparation of educational and methodical literature for the courses “Administrative Law”, “Commercial Law”.

Правова охорона як система державних та недержавних заходів має на меті створити такі умови, при яких би забезпечувалась гаран- тованість прав суб’єктів суспільних відносин, а також можливість швидкого та ефективного відновлення при порушенні цих прав.

Основний вид платежів – це кошти, що сплачуються за використання об‘єктів авторського права згідно укладених авторських договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином, при цьому її ставки не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Не зважаючи на закріплення розмірів мінімальних ставок, зазначені платежі мають цивільно-правовий характер.

Основний вид платежів – це кошти, що сплачуються за використання об‘єктів авторського права згідно укладених авторських договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином, при цьому її ставки не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Не зважаючи на закріплення розмірів мінімальних ставок, зазначені платежі мають цивільно-правовий характер.
The main type of payment is the amount paid for the use of copyrighted items under copyright agreements. According to Part 2 of Art. 33 of the said Law the author's remuneration shall be determined in the contract as a percentage of the income received from the use of the work, or in the form of a fixed sum or otherwise, whereby its rates may not be lower than the minimum rates set by the Cabinet of Ministers of Ukraine. Notwithstanding the fixing of minimum rates, these payments are of a civil nature.

Сьогодні інтелектуальна власність стала стратегічно важливим чинником конкурентоспроможності національнної економіки, розвитку високотехннологічних галузей промисловності, кваліфіконваності робочої сили та досягненння високих стандартінв життя. Протягом тривалого періоду Україна є стабільнинм донором інтелектунальних ресурсів для найрозвиннутіших країн. Це зумовило зростання загроз національнній безпеці та подальше відставанння України від інших країн світу. Масові та системні порушення прав на об’єкти інтелектунальної власності не найкращим чином позначаютнься на іміджі та престижі нашої держави на міжнароднному рівні.
Сегодня интеллектуальная собственность стала стратегически важным фактором конкурентоспособности национальннои экономики, развития високотехннологичних отраслей промисловности, квалификонваности рабочей силы и досягненння высоких стандартинв жизни. В течение длительного периода Украина является стабильнинм донором интелектунальних ресурсов для найрозвиннутиших стран. Это обусловило рост угроз национальнний безопасности и дальнейшее видставанння Украины от других стран мира. Массовые и системные нарушения прав на объекты интелектунальнои собственности не лучшим образом позначаютнься на имидже и престиже нашего государства на мижнароднному уровне.
Today, intellectual property has become a strategically important factor in the competitiveness of the national economy, the development of high-tech industries, the skills of the workforce and the achievement of high standards of living. For a long period, Ukraine has been a stable donor of intellectual resources for the most developed countries. This has led to increased threats to national security and a further backwardness of Ukraine from other countries in the world. Mass and systematic violations of intellectual property rights do not best affect the image and prestige of our country at the international level.

Кожне підприємство, установа, організація повинні розробити власну стратегію щодо використання праці літніх працівників з тим, щоб убезпечити себе у майбутньому від дефіциту кваліфікованих кадрів. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/36725

Дисертацію присвячено вивченню концептуальних уявлень і розробці авторської парадигми адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я, а також визначенню перспектив його подальшого розвитку. Сформульовано науково-методологічні підходи до вирішення проблем у сфері правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Проаналізовано генезис адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Сформульовано принципи та визначено функції адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Охарактеризовано конституційні засади реалізації права людини на охорону здоров’я та умови їх адміністративно-правового забезпечення. Охарактеризовано моделі забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Визначено напрями забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Розглянуто участь Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в забезпеченні реалізації права на охорону здоров’я як загальних суб’єктів. Визначено роль Президента України та органів виконавчої влади як суб’єктів забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Охарактеризовано органи місцевого самоврядування як суб’єкти забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Розкрито роль судів і органів прокуратури в забезпеченні реалізації права на охорону здоров’я. Визначено вплив громадських об’єднань та інших суб’єктів на забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Проаналізовано основні засоби адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я (ліцензування, акредитацію медичних закладів, атестацію лікарів, стандартизацію та сертифікацію у сфері охорони здоров’я). Визначено форми і методи адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Розкрито сутність адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері охорони здоров’я. Досліджено зарубіжний досвід правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я. Визначено тенденції і перспективи розвитку адміністративно-правового забезпечення реалізації права на охорону здоров’я.
Диссертация посвящена изучению концептуальных представлений и разработке авторской парадигмы административно-правового обеспечения реализации права на охрану здоровья, а также определению перспектив его дальнейшего развития. Сформулированы научно-методологические подходы к решению проблем в сфере правового обеспечения реализации права на охрану здоровья. Проанализирован генезис административно-правового обеспечения реализации права на охрану здоровья. Раскрыты принципы и функции административно-правового обеспечения реализации права на охрану здоровья. Охарактеризованы конституционные принципы реализации права человека на охрану здоровья и условия их административно-правового обеспечения. Определены модели обеспечения реализации права на охрану здоровья. Охарактеризованы направления обеспечения реализации права на охрану здоровья. Выделены и сформированы направления административно-правового обеспечения реализации права на охрану здоровья. Рассмотрено участие Верховной Рады Украины и Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека в обеспечении реализации права на охрану здоровья в качестве общих субъектов. Определена роль Президента Украины и органов исполнительной власти как субъектов обеспечения реализации права на охрану здоровья. Охарактеризованы органы местного самоуправления как субъекты обеспечения реализации права на охрану здоровья. Раскрыта роль судов и органов прокуратуры в обеспечении реализации права на охрану здоровья. Проанализировано влияние общественных объединений и других субъектов на обеспечение реализации права на охрану здоровья. Рассмотрены лицензирование, аккредитация медицинских учреждений и аттестация врачей как средства обеспечения реализации права на охрану здоровья. Проанализированы стандартизация и сертификация в сфере здравоохранения как средства обеспечения реализации права на охрану здоровья. Определены формы и методы административно-правового обеспечения реализации права на охрану здоровья. Определена сущность административной ответственности за правонарушения в сфере здравоохранения. Исследован зарубежный опыт правового обеспечения реализации права на охрану здоровья. Определены перспективы развития административно-правового обеспечения реализации права на охрану здоровья.
Administrative and legal guaranteeing of the right to health care is defined as a system of actions of authorized entities, which provides target-oriented impact on the state of guaranteeing of the right to health care through law norms, means, forms and methods of administrative and legal influence. It has been stated that the realization of the right to health care is a process of transforming legally possible behavior enshrined in law norm into the actual action of the entity to support the preservation of physiological, psychological health, ability to work, social activity, expectancy of life. Administrative and legal means of guaranteeing of the right to health care are perceived as a set of techniques and methods of activity of medical legal relations entities, regulated by the norms of administrative law, applied in order to realize the right to health care. It has been established that the methods of studying administrative and legal guaranteeing of the right to health care are the system of philosophical, generally scientific, specific and special methods, which assist to the process of cognition of administrative provision of the right to health care in the state. The principles of administrative and legal guaranteeing of the right to health care have been offered to be understood as the initial provisions, principles and standards, which should be the basis for guaranteeing the realization of the right to health care by authorized entities. The functions of administrative and legal guaranteeing of the right to health care have been offered to understand as separate components (directions) of administrative and legal guaranteeing for its realization due to the nature and content of the right to health care. The author has carried out the classification of the indicated functions, which is based on organizational and regulatory components. It has been emphasized that the realization of the right to health care is ensured not only by the constitutional basis in the form of the relevant norm (norms), but also by a set of regulatory acts of administrative and legal nature, which ensure the provisions of the Constitution of Ukraine. The constitutional principles of the realization of the right to health care have been characterized. The author has studied the essence of the right to health care as a complex category, the content of which determines the directions for guaranteeing the realization of this right. A typology of models for guaranteeing the realization of the right to health care has been suggested. According to that typology the author has singled out: the basic, optional and absolute models, and has provided their advantages and disadvantages. The author has carried out the analysis of the main functions of the Verkhovna Rada of Ukraine on guaranteeing the realization of the right to health care. The forms of interaction of the Verkhovna Rada with the President of Ukraine in the field of health care have been determined. The author has suggested the systematization of powers of the Ministry of Health of Ukraine and their classification according to various criteria. The author has improved the definition of the legal status of central executive agencies and the scope of their powers on guaranteeing the realization of the right to health care. The author has proved the necessity of optimizing the system of the Ministry of Health of Ukraine, reviewing its functions, delimitation of powers between structural units, in particular regarding the implementation of control and supervisory activities. The author has studied the special nature of the functions of local self-government, which are characterized by autonomy in resolving community problems and are related to the implementation of democracy. The emphasis has been placed on their separation from the functions of state executive agencies in the field of health care in regard to guaranteeing the realization of the right to health care. The author has emphasized on the expediency of generalizing court practice within medical cases and its harmonization with the legal positions of the European Court of Human Rights. It has been offered to determine the criteria for the selection of public associations (organizations) with their further inclusion into the list of entities of implementing control over the quality of medical care. The necessity of establishing the legal institution “Health Care Ombudsman” with further specification of the procedure of its functioning has been proved. The main purpose of accreditation has been determined the stimulation of medical facilities to improve quality indicators. The emphasis has been placed on the wider involvement of representatives of the professional medical community into the certification of medical employees. International standards in the health care sector have been analyzed. The main requirements and standards enshrined in international acts have been singled out. The advantages of implementing the quality management system of a health care facility have been established. The author has substantiated the expediency for creating the National Technical Advisory Group on Immunization and Adoption of the Law of Ukraine “On Approval of the National Program of Immunological Prophylaxis and Protection of the Population from Infectious Diseases for 2021-2027”. Areas for improving administrative liability in the health care sector have been defined. The author has analyzed international experience for guaranteeing the realization of the right to health care, which allowed us to form areas for the improvement of national legislation. The author has defined perspectives for the development of administrative and legal guaranteeing of the right to health care by distinguishing criteria aimed at solving the problems of individual and public health.

У дисертації наводиться теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні сутності та особливостей адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності. Охарактеризовано елементи механізму адміністративноправової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності в Україні, а саме: визначено систему суб’єктів, діяльність яких прямо чи опосередковано спрямована на здійснення та забезпечення адміністративноправової охорони права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності, досліджено форми та методи такої правової охорони, а також з’ясовано особливості адміністративної відповідальності за порушення права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності. Запропоновано напрямки удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює охорону права інтелектуальної власності у сфері наукової діяльності в Україні, визначено заходи з оптимізації системи суб’єктів такої адміністративно-правової охорони та перспективні напрями удосконалення взаємодії між ними.
Диссертационное исследование посвящено комплексному изучению проблем и особенностей административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине. В работе исследуется и совершенствуется понятийно-категориальный аппарат, а именно: "право интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "административно-правовая охрана прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "механизм административноправовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине", "субъекты административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине", "формы административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "методы административноправовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности", "административная ответственность за нарушение права интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности" и пр. Определены сущность и содержание административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности, изучено современное состояние ее правового регулирования. Комплексно охарактеризованы элементы механизма административно-правовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине, а именно: определена система субъектов, деятельность которых прямо или косвенно направлена на осуществление и обеспечение административноправовой охраны прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности, исследованы формы и методы такой правовой охраны, а также выяснены особенности административной ответственности за нарушение права интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности. Предложены конкретные направления совершенствования административного законодательства, регулирующего охрану прав интеллектуальной собственности в сфере научной деятельности в Украине: 1) адаптация и гармонизация национального законодательства, регулирующего правовую охрану интеллектуальной деятельности в сфере научной деятельности с нормами и стандартами международного права; 2) систематизация действующего законодательства в сфере правовой охраны интеллектуальной собственности путем принятия комплексного кодифицированного нормативно-правового акта – Кодекса интеллектуальной собственности; 3) урегулирование правовой охраны интеллектуальной собственности на научные открытия путем определения отдельного раздела в Кодексе интеллектуальной собственности; 4) более детальное урегулирование правовой охраны интеллектуальной собственности на результаты научной деятельности путем определения отдельного раздела в Кодексе интеллектуальной собственности; 5) определение в Кодексе интеллектуальной собственности положений, которые будут определять Национальную систему охраны интеллектуальной собственности в Украине; 6) принятие Положения о создании Национального органа интеллектуальной собственности в соответствии с положениями Концепции реформирования государственной системы правовой охраны интеллектуальной собственности в Украине. Также определены пути оптимизации системы субъектов такой административно-правовой охраны и перспективные направления совершенствования взаимодействия между ними.
The author of the dissertation has provided theoretical generalization and a new solution to the scientific problem, which consists in determining the essence and specific features of administrative and legal protection of intellectual property right in the field of scientific activity. The elements of the mechanism of administrative and legal protection of intellectual property right in the field of scientific activity in Ukraine have been characterized, namely: the author has determined the system of subjects, the activity of which is directly or indirectly aimed at implementing and ensuring administrative and legal protection of intellectual property right in the field of scientific activity, has studied the forms and methods of such legal protection, and has clarified the specific features of administrative liability for the violation of intellectual property right in the field of scientific activity. The author has suggested directions for improving administrative legislation that regulates the protection of intellectual property right in the field of scientific activity in Ukraine, has determined measures for optimization of the system of subjects of such administrative and legal protection and perspective directions for improving the interaction between them.

Основними ознаками адміністративно-правової охорони наукових творів, як об’єкта права інтелектуальної власності, є: 1) це елемент державного управління правових відносин, які виникають в процесі реалізації суб’єктами інтелектуальної власності своїх прав у сфері наукової діяльності; 2) здійснюється за допомогою адміністративно-правових засобів; 3) суб’єктом виступають органи публічного управління: державні органи загальної і спеціальної компетенції; установи, організації (правоохоронні органи, Верховна Рада України (Комітет з питань науки і освіти), Кабінет Міністрів України, Департамент розвитку сфери інтелектуальної власності при Міністерстві розвиткуекономіки, торгівлі та сільського господарства, організації колективного управління, Всесвітня організація інтелектуальної власності, тощо); 4) об’єктом адміністративно-правової охорони є авторські права на наукові дослідження і висновки, які викладені у наукових статтях, монографіях, тощо; 5) представлена системою правових заходів, які спрямовані на забезпечення прав автора на наукові твори.

Відомо, що можливість здійснення будь-якого суб'єктивного права безпосередньо залежить від того, наскільки воно гарантовано державою. Вирішення цього завдання досягається за допомогою різних гарантій: економічних, соціальних, політичних, юридичних. Серед останніх особливе місце займає охорона, сам факт існування якої здатний надавати безсумнівний вплив на учасників правових відносин. Таким чином, наявність засобів охорони цивільних прав, в тому числі права власності, є необхідною передумовою їх безперешкодного здійснення. У всі часи інститут права власності посідав центральне місце в цивільному праві. Його основні положення обумовлюють зміст інших розділів цивілістики (спадкового, зобов’язального права тощо). Саме цим актуалізується інтерес до дослідження охорони права власності з боку представників юридичної науки. Стаття 13 Конституції України проголошує, що засадничим принципом у сфері охорони права власності є положення про те, що держава забезпечує рівний захист всіх суб’єктів права власності. Останніми роками питання про охорону права власності набуло важливого теоретичного і практичного значення. Аналіз сучасної судової практики свідчить про те, що немає єдиної позиції судових органів з вирішення спорів, пов’язаних з порушенням права власності. Суди загальної юрисдикції і господарські суди, розглядаючи спори, пов’язані із охороною та захистом порушених прав власності, неоднозначно застосовують норми чинного законодавства, тому невизначеність судових органів в питанні одноманітного застосування положень цивільного права до спорів даної категорії призводить до порушення конституційних прав власників.
Известно, что возможность осуществления любого субъективного права напрямую зависит от того, насколько оно гарантированно государством. Решение этой задачи достигается с помощью различных гарантий: экономических, социальных, политических, юридических. Среди последних особое место занимает охрана, сам факт существования которой способен оказывать несомненное влияние на участников правовых отношений. Таким образом, наличие средств охраны гражданских прав, в том числе права собственности, является необходимым условием их беспрепятственного осуществления. Во все времена институт права собственности занимал центральное место в гражданском праве. Его основные положения обусловливают содержание других разделов цивилистики (наследственного, обязательственного права и т.д.). Именно этим актуализируется интерес к исследованию охраны права собственности со стороны представителей юридической науки. Статья 13 Конституции Украины провозглашает, что основополагающим принципом в сфере охраны права собственности является положение о том, что государство обеспечивает равную защиту всех субъектов права собственности. В последние годы вопрос об охране права собственности приобрело важное теоретическое и практическое значение. Анализ современной судебной практики свидетельствует о том, что нет единой позиции судебных органов по разрешению споров, связанных с нарушением права собственности. Суды общей юрисдикции и хозяйственные суды, рассматривая споры, связанные с охраной и защитой нарушенных прав собственности, неоднозначно применяют нормы действующего законодательства, поэтому неопределенность судебных органов в вопросе единообразного применения положений гражданского права к спорам данной категории приводит к нарушению конституционных прав собственников.
It is known that the possibility of exercising any subjective right directly depends on how much it is guaranteed by the state. Solving this problem is achieved through various safeguards: economic, social, political, legal. Among the latter, a special place is security, the very existence of which is capable of giving undoubted influence on the participants in legal relations. Thus, the availability of remedies for civil rights, including property rights, is a prerequisite for their unimpeded exercise. At all times, the Institute of Property Rights was central to civil law. Its main provisions stipulate the content of other sections of civilization (inheritance, binding law, etc.). It is this that actualization of interest in the study of the protection of property rights by representatives of legal science. Article 13 of the Constitution of Ukraine declares that the basic principle in the sphere of property rights protection is the provision that the state ensures equal protection of all subjects of property rights. In recent years, the issue of the protection of property rights has become important theoretical and practical value. The analysis of modern judicial practice shows that there is no single position of judicial authorities in resolving disputes related to violation of property rights. Courts of general jurisdiction and economic courts, considering disputes related to the protection and protection of violated property rights, ambiguously apply the rules of the current legislation, therefore uncertainty of the judicial authorities in the matter of uniform application of the provisions of civil law to disputes in this category leads to violation of the constitutional rights of owners.

У енциклопедичному словнику В. І. Шинкарука взаємодія визначається як філософська категорія, яка відображає особливий тип відношення між об’єктами, при якому кожен з об’єктів діє (впливає) на інші об’єкти, приводячи їх до зміни, і водночас зазнає дії (впливу) з боку кожного з цих об’єктів, що, у свою чергу, зумовлює зміну його стану [1, с. 512]. С. Л. Недов стверджує, що взаємодія проявляється в процесі взаємовпливу і використання можливостей один одного для досягнення власних цілей. Він наголошує на тому, що взаємодія виникає тамі тоді, коли взаємозв’язок між суб’єктами об’єднаний спільною метою [2, с. 125]. Таким чином,взаємодія учасників правової охорони права інтелектуальної власності – це відповідний процес, який полягає у взаємному впливові, співпраці органів державної влади, які реалізують державну політику щодо інтелектуальної власності, урядових та неурядових організацій, різних громадських формувань (громадських організацій), самих авторів та інших суб’єктів у напрямкустворення дієвої системи правової охорони інтелектуальних прав авторів, шляхом передання такими суб’єктами набутого досвіду, обміну інформацією, проведення публічних обговорень, колективних переговорів, конференцій (здійснення соціального діалогу).

Шульга, А. М. Кримінально-правова охорона земельних ресурсів України: теоретико-правовий аспект : дис. ... д-ра юрид. наук (д-ра наук) : 12.00.08 / Андрій Михайлович Шульга; МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2019. - 525 с.
Наукова робота є першим в Україні комплексним дослідженням, у якому з урахуванням положень чинного законодавства, досягнень юридичної теорії і практики висунуто низку концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах положень і висновків, які визначають механізм кримінально-правової охорони земельних ресурсів України, розкривають місце, роль і функції такої охорони. У дисертації виявлено й вирішено окремі питання теоретико-правових проблем охорони земельних ресурсів України, розглянуто закріплені законодавством засоби забезпечення їх кримінально-правової охорони від суспільно небезпечних посягань. Проаналізовано історичні чинники забезпечення кримінально-правової охорони цих природних ресурсів, вироблено загальнотеоретичну дефініцію юридичної конструкції «злочини проти земельних ресурсів». З’ясовано сутність і характерні особливості видів об’єкта злочинів проти земельних ресурсів України. Запропоновано при визначені об’єктів розглядуваних злочинів використовувати змішаний (комбінований) підхід. Особливу увагу приділено характеристиці земельних ресурсів як специфічного предмета досліджуваних злочинів. Проведено системний аналіз складів злочинів, які входять до групи злочинів проти земельних ресурсів, виявлено недоліки їх конструкції, сформульовано й обґрунтовано висновки, рекомендації і пропозиції з удосконалення відповідних норм чинного кримінального законодавства. Підкреслено особливості форм реалізації кримінальної відповідальності за злочини проти земельних ресурсів України й заходи їх кримінально-правової охорони.
The thesis is the first complex scientific research in Ukraine, in which, if take into account the legislation, theoretical and practical achievements, a number of concepts and theoretical concepts and conclusions are put forward that define the mechanism of criminal law protection of land resources of Ukraine, reveal the place, role and functions of such security. The research of the main issues of criminal law protection of land resources of Ukraine from criminal encroachments, a critical analysis of modern domestic and foreign theoretical developments in this area, legislative and judicial practice point to the particular intricacy, complexity and functional relation on the directions of criminal law policy. The state of development of both sectoral and intersectoral environmental protection and directly land protection legislation, theoretical approaches to the optimization of measures for the protection of land resources as an object of the natural environment, land ownership rights and land use, as well as agricultural activities. The features of the implementation forms of criminal responsibility for crimes against land resources of Ukraine are considered.
Научная работа является первым в Украине комплексным исследованием, в котором с учетом законодательства, достижений юридической теории и практики выдвинут ряд концептуальных в теоретическом и прикладном аспектах положений и выводов, определяющих механизм уголовно-правовой охраны земельных ресурсов Украины и раскрывающих место, роль и функции такой охраны. В диссертации выявлены и решены отдельные вопросы теоретико-правовых проблем охраны земельных ресурсов Украины, рассмотрены закрепленные законодательством средства обеспечения их уголовно-правовой охраны от общественно опасных посягательств. Фундаментом исследования послужили общенаучные и специальные методы научного познания. Проанализированы исторические факторы обеспечения уголовно-правовой охраны земельных ресурсов Украины, выработано общетеоретическую дефиницию юридической конструкции «преступления против земельных ресурсов». Раскрыты сущность и характерные особенности видов объектов преступлений против земельных ресурсов Украины. Предложено при определении объектов этих преступлений использовать смешанный (комбинированный) подход. Особое внимание уделено характеристике земельных ресурсов как специфического предмета исследуемых преступлений. Проведен системный анализ составов преступлений, входящих в группу преступлений против земельных ресурсов Украины, выявлены недостатки их конструкции, сформулированы и обоснованы выводы, предложения и рекомендации по совершенствованию определенных норм действующего уголовного законодательства Украины. Подчеркнуты особенности форм реализации уголовной ответственности за преступления против земельных ресурсов Украины и меры их уголовно-правовой охраны.

Актуальність даної роботи обумовлена тим, що у сучасному світі ми вважаємо найголовнішою основою функції системи охорони здоров’я саму якість медичної допомоги і водночас вона є визначальним критерієм її діяльності. Багато країн приймають та діють відповідно до програм забезпечення якості медичної допомоги, які лягли в основу галузі охорони здоров’я та в основу самої національної політики охорони здоров’я. Це визначається багатьма складовими галузі охорони здоров’я, а саме: якість управління з чітко сформульованими цілями, принципами, методами управління, структурою, організацією та плануванням; організація самого процесу надання медичної допомоги та ресурси, які його забезпечують; реалізація застосування технологій, заміна технічного обладнання, або оновлення застарілого обладнання та інше. Не менш важливим критерієм якості охорони здоров’я та покращення самої галузі медицини є нормативно-правове регулювання цієї сфери, а саме права на охорону здоров’я, завдяки якому людина має право на медичну допомогу закріплене чинним законодавством. Нормативно-правовому регулюванню цього питання має приділятися особлива увага, так як світ змінюється та з ним змінюються потреби людей, можливості медицини та техніки. Також змінюються інші нормативно-правові акти, які мають відношення до галузі медицини, які сприяють зміні чинного законодавства на більш актуальне.

У роботі порушується питання кримінально-правової охорони об'єктів права інтелектуальної власності, створених у зв'язку з виконанням трудового договору. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/16302

Давиденко, А. О. Правове регулювання охорони праці на підприємствах зі шкідливими умовами праці: порівняльно-правовий аспект : дис. ... д-ра філос.: 081, 08 / Андрій Олександрович Давиденко; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 216 с.
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у тому, щоб з’ясувати сутність та особливості правового регулювання охорони праці на підприємствах зі шкідливими умовами праці, а також спираючись на позитивний вітчизняний та зарубіжний досвід встановити напрямки удосконалення організаційних та правових засад охорони праці на вказаних підприємствах. Аргументовано, що вся глибина інституту охорони праці на підприємствах зі шкідливими умовами праці проявляється у «тріумвіраті» наступних аспектів: його сутності, змісту та особливостях. При цьому визначено, що сутність охорони праці в організаціях де працю поєднано із шкідливими умовами складають три групи правовідносин, а саме: відносини які виникають в рамках укладення трудового договору, надання працівникам пільг за шкідливі умови праці на підприємстві, а також відносини в сфері матеріально-технічного забезпечення працівників.
The dissertation provides a theoretical generalization and a new solution to the scientific problem, which is to clarify the nature and features of the legal regulation of labor protection in enterprises with harmful working conditions, as well as based on positive domestic and foreign experience to establish ways to improve the organizational and legal framework of labor protection in these enterprises. It is argued that the whole depth of the institute of labor protection in enterprises with harmful working conditions is manifested in the "triumvirate" of the following aspects: its essence, content and features. With It is determined that the essence of labor protection in organizations where work is combined with harmful conditions are three groups of legal relations, namely: relations arising under the employment contract, providing benefits to employees for harmful working conditions at the enterprise, as well as relations in logistics employees.
В диссертации приведено теоретическое обобщение и новое решение научной задачи, которое заключается в том, чтобы выяснить сущность и особенности правового регулирования охраны труда на предприятиях с вредными условиями труда, а также опираясь на положительный отечественный и зарубежный опыт установить направления совершенствования организационных и правовых основ охраны труда на указанных предприятиях. Аргументировано, что вся глубина института охраны труда на предприятиях с вредными условиями труда проявляется в «триумвирате» следующих аспектов: его сущности, содержания и особенностях. при этом определено, что сущность охраны труда в организациях, где труд сопряжен с вредными условиями составляют три группы правоотношений, а именно: отношения возникающие в рамках заключения трудового договора, предоставления работникам льгот за вредные условия труда на предприятии, а также отношения в сфере материально-технического обеспечения работников.

На сьогодні в Україні нагальним питанням є створення дієвої та досконалої правової охорони результатів інтелектуальної діяльності. У першу чергу, це зумовлено тим, що в умовах глобалізаційних процесів суспільство переходить у відносно нову епоху, коли головну цінність становлять інформація та знання в контексті якостей створювати щось нове. Зважаючи на це, актуалізується питання дослідження однієї із головних тенденцій розвитку інтелектуальної власності – адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Таке явище спостерігається у сфері одного із інститутів інтелектуальної власності – патентного права, що безпосередньо становить загрозу для системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності. Актуальність теми також підтверджується тим, що захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій відноситься до сфери охорони здоров’я, тому є вкрай чутливою для суспільства, також в Україні існує велика потреба в в більш надійному прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій.

У дисертації на основі аналізу сучасних досягнень юридичної науки, адміністративного законодавства здійснено аналіз публічного адміністрування охорони права власності в Україні, а також запропоновано науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення адміністративно-правових норм, які регулюють досліджувані відносини, загалом сформульовано теорію публічного адміністрування охорони права власності в Україні. З’ясовано юридичну природу права власності, як об’єкту публічного адміністрування. Визначено методологічні засади аналізу публічного адміністрування охорони права власності в Україні. З’ясовано сутність адміністративно-правової складової охорони права власності. Виявлено і узагальнено принципи публічного адміністрування охорони права власності. Визначено зміст публічного адміністрування охорони права власності в Україні. Здійснено класифікацію публічного адміністрування у сфері охорони права власності на види за визначеними критеріями. Визначено рівні здійснення публічного адміністрування охорони права власності в Україні. Розкрито поняття, систему та адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності в Україні. З’ясовано роль Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері публічного адміністрування охорони права власності в Україні. Розкрито адміністративно-правовий статус юстиції, як суб’єкта публічного адміністрування охорони права власності в Україні. З’ясовано юридичну природи та характерні риси правоохоронних органів з охорони права власності в Україні. Сформовано поняття, виявлено і описано правові елементи адміністративноправового механізму публічного адміністрування охорони права власності в Україні. З’ясовано систему джерел публічного адміністрування охорони права власності. Розкрито адміністративні інструменти публічного адміністрування охорони права власності в Україні. З’ясовано юридичну природу та процедуру державної реєстрації як способу охорони права власності. Охарактеризовано адміністративні процедури щодо охорони права власності в Україні. Проаналізовано доктринальні положення щодо зарубіжного досвіду публічного адміністрування охорони права власності. Удосконалено законодавство щодо охорони права власності в Україні. Визначено напрямки удосконалення сфери державної реєстрації щодо формування антирейдерських заходів в Україні.
В диссертации на основе анализа современных достижений юридической науки, административного законодательства осуществлен анализ публичного администрирования охраны права собственности в Украине, а также предложены научно обоснованные предложения по совершенствованию административноправовых норм, регулирующих исследуемые отношения, в общем сформулировано теорию публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Выяснено юридическую природу права собственности, как объекта публичного администрирования. Определены методологические основы анализа публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Выяснено сущность административно-правовой составляющей охраны права собственности. Выявлено и обобщены принципы публичного администрирования охраны права собственности. Определено содержание публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Осуществлена классификация публичного администрирования в сфере охраны права собственности на виды по определенным критериям. Определены уровни осуществления публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Раскрыто понятие, систему и административно-правовой статус субъектов публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Выяснена роль Кабинета Министров Украины, центральных и местных органов исполнительной власти в сфере публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Раскрыто административно-правовой статус юстиции, как субъекта публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Выяснено юридическую природу и характерные черты правоохранительных органов по охране права собственности в Украине. Сформировано понятие, обнаружено и описано правовые элементы административно-правового механизма публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Выяснено систему источников публичного администрирования охраны права собственности. Раскрыто административные инструменты публичного администрирования охраны права собственности в Украине. Выяснено юридическую природу и процедуру государственной регистрации в качестве способа охраны права собственности. Охарактеризованы административные процедуры по охране права собственности в Украине. Проанализированы доктринальные положения относительно зарубежного опыта публичного администрирования охраны права собственности. Усовершенствовано законодательство по охране права собственности в Украине. Определены направления совершенствования сферы государственной регистрации по формированию антирейдерских мероприятий в Украине.
In the dissertation on the basis of the analysis of modern achievements of legal science, administrative legislation an analysis of public administration of property rights protection in Ukraine was conducted, as well as scientifically substantiated proposals concerning the improvement of administrative and legal norms governing the investigated relations were formulated, the theory of public administration of property rights protection in Ukraine was formulated in general. The legal nature of property rights as an object of public administration is revealed. The methodological principles of the analysis of public administration of property rights protection in Ukraine are determined. The essence of the administrative and legal component of the protection of property rights is revealed. It is revealed and summarized that the principles of public administration of the protection of property rights in Ukraine are objectively divided into general and special. The content of public administration of the protection of property rights in Ukraine as the administrative activity of the subjects of public administration and the court is determined. Classification of public administration in the area of property rights protection by types according to certain criteria has been carried out. The level of implementation of public administration of property rights protection in Ukraine is determined. The concept, system and administrative and legal status of subjects of public administration protection of property rights in Ukraine as public persons acting members of the administrative and legal relations, endowed with powerful competence (with administrative duties and rights), within which exercises public administration (administrative, administrative and administrative activities are carried out) regarding the protection of property rights. The role of the Cabinet of Ministers of Ukraine, central and local executive authorities in the field of public administration of property rights protection in Ukraine has been clarified. The administrative-legal status of justice as the subject of public administration of the protection of property rights in Ukraine is revealed. The legal nature and characteristic features of law enforcement bodies for the protection of property rights in Ukraine, as well as the administrative-procedural bodies, which have the power of law enforcement to protect the protection of subjects of property rights from the most dangerous types of encroachment with the possibility of application to violators of property rights, are revealed. The concept was formed, legal elements of the administrative and legal mechanism of public administration of property rights protection in Ukraine were revealed and described. The system of sources of public administration of the protection of property rights, as officially disclosed forms of external expression and official consolidation of legal norms of administrative law, is revealed. The administrative tools of public administration of the protection of property rights in Ukraine are disclosed as external means (forms) and methods and methods of administrative activity of public administration actors, which constitute the mechanism of public administration. The legal nature and procedure of state registration as a way of protection of property rights are revealed. The administrative procedures for the protection of property rights in Ukraine are described. The doctrinal provisions concerning the international regulation of the protection of property rights have been further developed through the analysis and scientific synthesis of international rules of law that directly or indirectly regulate legal mechanisms for the protection of property rights. The doctrinal provisions concerning the foreign experience of public administration of property rights protection are analysed. The legislation on the protection of property rights in Ukraine has been improved by amending and supplementing existing legislation in order to increase the efficiency of administrative activities of public administration in the area of property rights protection in Ukraine. The directions of improvement of the scope of state registration as a means of protecting property rights through the implementation of anti-raider measures in an administrative manner regarding improving the accessibility and quality of administrative services, and establishing a mechanism to counteract the unlawful conduct of registration operations are identified.

З моменту створення Європейського Союзу розпочалась робота з уніфікації законодавства держав-членів, зокрема у сфері промислової власності, з метою забезпечення вільного руху товарів, свободи надання послуг та захисту конкуренції. Прагнення України інтегруватись у Європейське Співтовариство потребує гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами та стандартами, запровадження відповідних механізмів реалізації правових положень для забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності. Одним з важливих об'єктів інтелектуальної власності, який виступає невід'ємним елементом ринкових відносин, дієвим засобом підвищення кокурентноспроможності продукції та захисту від недобросовісної конкуренції є географічне зазначення.

У кожної держави своє («внутрішнє») навколишнє середовище. Держава здійснює його охорону, визначаючи стандарти екологічно доцільної поведінки через систему принципів, з якими повинна узгоджуватися політика в галузі навколишнього середовища та (або) сукупність конкретних правил.

В умовах національного розвитку економіки та євроінтеграційних процесів України, одним із ключових напрямків науково-технологічного процесу для держави є прагнення до забезпечення на якісно новому рівні законодавчого врегулювання набуття та розпорядження правами на службовий винахід. Правове унормування та забезпечення службового винахідництва на сьогоднішній день в Україні перебуває на початку свого становлення та життєвого циклу. Саме зважаючи на вищевикладене, таке забезпечення вимагає застосування не тільки вже існуючих нормативно-правових норм, а і створення спеціального законодавства, що врегульовувало б питання, починаючи із моменту створення об‘єкта службового винаходу аж до моменту початку процесу його комерціалізації, враховуючи при цьому інтереси винахідника та власника підприємства.

Інтелектуальна власність на сьогодні займає настільки вагому частку розвитку світової економіки, що здатна впливати на велику кількість показників держави – економічних, соціальних, правових. Сукупність реформ у сфері правосуддя, судочинства та інших суміжних правових інститутів, не оминула і сферу правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в нашій державі.
Intellectual property today occupies such a large share of the development of the world economy that it is able to influence a large number of indicators of the state - economic, social, legal. The set of reforms in the field of justice, justice and other related legal institutions, did not bypass the sphere of legal protection and protection of intellectual property rights in our country.

Інтелектуальна власність на сьогодні займає настільки вагому частку розвитку світової економіки, що здатна впливати на велику кількість показників держави – економічних, соціальних, правових. Об‘єкти права інтелектуальної власності, під впливом динамічного розвитку науки, комп‘ютеризації та інформатизації суспільства, процесів виробництва, і навіть сфери обслуговування, набирають все більше комерційної цінності і все частіше стають предметом посягань, що обумовлює необхідність посилення правової охорони прав інтелектуальної власності. Сукупність реформ у сфері правосуддя, судочинства та інших суміжних правових інститутів, не оминула і сферу правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в нашій державі. Орієнтація та вивчення міжнародного і європейського досвіду, постійні пошуки механізму його впровадження в Україні здійснили свій вплив на сучасний стан правової охорони прав інтелектуальної власності, результатом якого стало прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 р. № 585 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності" [1], якою було запроваджено безпосередню реалізацію концептуальних цілей, які на сьогодні стоять перед нашою державою. Лише за умови злагодженої державної політики, чіткої взаємодії органів державної влади можливе досягнення високоякісного рівня правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності.

Інтерес до правових проблем забезпечення діяльності суб’єктів господарювання (зокрема і приватних закладів охорони здоров’я) у сфері медицини постійно підтримується у науковій літературі та ЗМІ. Серед іншого висловлюються думки, що знання медичного права необхідні кожному пересічному громадянину України, кожній людині, які є потенційними пацієнтами. Досконале володіння правовими аспектами медичного права необхідне не тільки для медиків, а й для юристів. Це обумовлено наявністю у судах різного профілю і рівня великої кількості позовів щодо порушень прав пацієнтів, медичних працівників, замовників послуг закладів охорони здоров’я, їх контрагентів, держави, надання закладами охорони здоров’я неякісних послуг тощо. А отже, можливо є сенс запровадження у навчальні плани ВНЗ України медичного і юридичного профілів курсу «Медичне право».

Конституція України проголошує людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю [1]. Беззаперечним є той факт, що здоров’я – первинна і вихідна передумова життєдіяльності кожної людини. Тому право людини на охорону здоров’я є таким, що гарантує її фізичне існування, і є умовою забезпечення здійснення всіх інших прав людини. В Україні здоров’я громадян та інших фізичних осіб, які на законних підставах перебувають на її території, охороняється Конституцією України. У відповідності до ст. 49 Конституції України, кожен громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Поступові кроки України на шляху вдосконалення цивілізованих ринкових відносин, її прагнення до інтеграції у європейське співтовариство зумовлюють необхідність забезпечення ефективної кримінально-правової охорони права інтелектуальної власності як одного з критеріїв побудови правової держави. Від вирішення цього питання залежить збереження та примноження інтелектуального ресурсу країни,підвищення її міжнародного авторитету, що, в свою чергу, дасть змогузалучити додаткові інвестиції в країну за рахунок творчих здобутків громадян іноземних країн.

Одним із пріоритетних завдань держави на сьогоднішній день виступає охорона здоров’я населення. В усіх країнах світу здоров’я та збереження генофонду нації є головним завданням влади. Медична діяльність, яка здійснюється для забезпечення громадян країни доступом до сучасних засобів та способів лікування, до нових технологічних можливостей медицини – все це забезпечує нормальний розвиток держави та її функціонування. В умовах інтеграції України до Європейського Союзу постало питання організації та забезпечення населення країни медичним обслуговуванням, яке б відповідало нормам та стандартам країн-членів ЄС. Не секрет, що рівень медичного обслуговування зарубіжних країн набагато вищий ніж рівень в Україні. Пацієнти в розвинутих та економічно стабільних країнах посідають вагоме місце в роботі системи охорони здоров’я, а саме головне що влада розуміє важливість забезпечення громадян своєї країни належним рівнем медичного обслуговування та працює і розвиває національні системи охорони здоров’я для досягнення цих цілей. Українська система охорони здоров’я перебуває в режимі реформування і дослідження її основних положень та принципів роботи є нагальним питанням. Наука медичного права тільки починає набирати масштабних обертів і деякі питання функціонування системи охорони здоров’я в Україні є недослідженими. На сьогоднішній день на українську систему охорони здоров’я дуже сильно впливають норми та стандарти європейських країн, які створюють умови для розвитку нашої медичної системи та діляться своїм досвідом у реформуванні.

Охорона інтересів фізичної особи при створенні й використанні фотографій та інших художніх творів з її зображенням стала актуальною в наш час, оскільки стрімко зросла поява цифрової фотографії, яку зараз надзвичайно легко зробити через сучасні фотографічні засоби, які є майже в кожного пересічного громадянина. Цивільний кодекс України у ст.ст. 307, 308 визначає специфіку захисту інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле-, відеозйомок та охорону інтересів фізичної особи, зображеної на фотографіях та в інших художніх творах, оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи.

Природні права людини визнаються світовою спільнотою первинними відносно соціальних прав, адже право людини на життя, здоров’я, материнство тощо визначають саму бутність людства та його подальше існування.