Academic literature on the topic 'Правова охорона прав'

Стаття розкриває особливе місце і роль нотаріату в системі захисту цивільних прав через призму цивілістич- них категорій і широкого кола проблем цивільного права, а також системного розгляду захисної функції нотаріа­ту в цивільному обороті. Розкрито сутність цивільно-правового захисту суб'єктивних прав. За допомогою аналізу проблем теорії предмета цивільного права встановлено співвідношення цивільно-правового регулювання і цивіль­но-правового захисту. На підставі аналізу поняття суб'єктивного цивільного права і його структури визначена правова природа права на захист у цивільному праві. На основі аналізу існуючих у цивільно-правовій доктрині наукових поглядів і правозастосовчої практики виявлено сутнісні ознаки і вироблений цілісний підхід до нотарі­альної охорони і захисту прав як до спеціального публічно-правового інституту, органічно вбудованого в систему цивільного права. Проаналізовано правову природу і характер захисної функції - нотаріату в цивільному обо­роті. Нотаріальна охорона і захист розглянуті як складова частина цивільно-правового регулювання, спрямо­вана на безперешкодне здійснення суб'єктивних цивільних прав. Визначено призначення нотаріальної охорони і захисту цивільних прав. Виявлені проблеми нотаріального посвідчення угод як інституту щодо забезпечення та захисту майнових прав громадян і організацій. Охарактеризована правова природа виконавчого напису нота­ріуса як позасудового способу захисту зобов'язальних прав. Проаналізовані перспективи нотаріального захисту корпоративних прав. Виявлені особливості та правові проблеми нотаріального захисту спадкових прав. Розкрито поняття і значення правових ризиків у цивільному праві. Розглянута система нотаріального провадження як фак­тора зниження цивільно-правових ризиків. Зроблено висновок, що на сучасному етапі розвитку цивілістики, законодавства і правозастосовчої практики назріла необхідність у визнанні самостійності нотаріального порядку цивільно-правової охорони і захисту цивільних прав.

У статті досліджено міжнародно-правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Зазначено, що з розвитком інформаційних правовідносин та інформаційно-комунікаційних технологій правова охорона інтелектуальної власності значно модернізувалась, адже змінилась концепція юридичної відповідальності, виникли нові правовідносини, нові об'єкти правової охорони тощо. Як одну з актуальних проблем у зазначеному контексті виокремлено конкуренцію міжнародно-правових норм охорони інтелектуальної власності. Серед оптимальних варіантів урегулювання проблеми конкуренції норм міжнародного права у сфері охорони інтелектуальної власності у статті запропоновано колізійний підхід до вирішення проблеми множинності застосовного права; за неможливості прив'язати правопорушення, учинене в Інтернеті, до конкретного місця його здійснення застосування правила lex loci delicti; гармонізація міжнародного законодавства, зокрема на рівні великих субрегіонів (США, ЄС, Тихоокеанський регіон тощо). У статті досліджено досвід окремих країн із правової охорони інтелектуальної власності. Зроблено висновок, що у країнах романо-гер-манської правової сім'ї концепція правової охорони інтелектуальної власності відрізняється від підходу, прийнятого у країнах англо-амери-канської правової системи. Однак для отримання даних про правову охорону інтелектуальної власності в конкретній країні мало знати, до якої правової сім'ї вона належить. У законодавстві країн, що входять до однієї правової системи, спостерігаються істотні відмінності в механізмах правової охорони інтелектуальних прав. Така гармонізація може відбуватися на рівні директив, які роз'яснила б і за необхідності осучаснила Директива 2001/29/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу «Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві» 2001 р.

Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.

У статті розглянуто питання місця селекційних досягнень, зокрема сортів рослин, у структурі об'єктів права інтелектуальної власності. За механізмом виникнення виключних прав юридична наука поділяє інтелектуальну власність на два правових інститути: 1) авторське право і суміжні права; 2) промислова власність. Селекційні досягнення, зокрема сорти рослин, залишаються за межами такої класифікації, що й зумовлює актуальність дослідження. В юридичній науці сорти рослин згадуються в контексті розгляду об'єктів патентного права, із зауваженням, що сорту рослин не надається правова охорона як винахода. Тобто сорт рослин є різновидом винаходу, якому не надається правова охорона як об'єкту патентного права. У статті також розглядаються особливості змісту прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Законодавство України передбачає поділ майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин на два види. Також є особливості щодо його розпорядженням та набуття у спільну власність. Зазначається, що об'єктом права спільної власності можуть бути тільки майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин. Загальне та спеціальне законодавство у сфері права інтелектуальної власності передбачають випадки виникнення спільних прав інтелектуальної власності на один сорт рослин: 1) набуття спільних особистих немайнових прав на один сорт рослин у випадках співавторства у створенні сорту; 2) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин у автора (авторів) та роботодавця (замовника); 3) набуття декількома особами майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в порядку спадкування; 4) набуття спільного майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин підтримувачем сорту; 5) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на один сорт рослин на підставі цивільного договору.

Стаття присвячена висвітленню питання захисту майнових прав творців комп’ютерних програм у судовому порядку в разі порушення умов авторських (ліцензійних) договорів, адже часто трапляються випадки використання комп’ютерних програм фізичними особами, організаціями та підприємствами без ліцензії, усупереч чинному законодавству, яке покли- кане регулювати відносини між автором і особами, які використовують твір. Мета наукової роботи полягає у проведенні аналізу сучасного стану захисту й охорони майнових прав автора, його правонаступників на комп’ютерні програми на прикладі судової практики. Позивачами даної категорії справ є: автори творів, їхні спадкоємці й особи, які набули права на твори відповідно до договору чи закону (суб’єкти авторського права, їхні право- наступники); виконавці творів, їхні спадкоємці й особи, які набули суміжні права відповідно до договору чи закону щодо виконань [10]. Відповідачами є користувачі (набувачі) автор- ських прав, які використовують твір за ліцензійним договором або авторським договором. Позивач зобов’язаний довести факт наявності в нього авторського права і суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем, розмір шкоди, завданої відповідачем. Суду варто виходити з наявності матеріально-правової презумпції авторства. Відповідач, який заперечує проти позову, зобов’язаний довести дотримання вимог Закону № 3792–XII під час використання ним об’єкта авторського права і суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та частиною 4 статті 433 Цивільного кодексу України комп’ютерні програми охороняються як літературні твори [3]. Також у судовій практиці, зокрема в постанові Верховного Суду України № 5 від 4 червня 2010 року зазначено, що комп’ютерні програми охороняються як об’єкти авторського права, а саме як літературні твори. Відповідна правова охорона застосовується і до комп’ютерних програм незалежно від способу їх вираження відповідно до норм статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

Охорона та захист власності (майна) вимагають наявності чіткого правого регулювання. Визначення дієвих адміністративно-правових механізмів можливе лише за наявності наукового підґрунтя. Наразі в теорії адміністра-тивного права не існує класифікації суб’єктів, які здійснюють охорону та захисту військового майна. Відповідно в законодавстві України не визначено державний орган або систему органів, відповідальних за виконання функцій охорони та захисту військового майна. Дане питання вимагає запровадження чітких державних механізмів контролю за охороною та захистом військового майна, оцінки їхньої ефективності. У статті розглядається така правова категорія, як адміністративно-правовий статус. Більш детально увага автора зупинилася на особливостях правового статусу суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна. Аналізуються такі правові категорії як компетенція, завдання, функції та повноваження, права та обов’язки, їх співвідношення між собою. Запропоновано авторське визначення понять «компетенція» та «повноваження».

Метою статті є аналіз праць українських вчених, присвячених питанням правової охорони та збереження культурної спадщини, їх систематизація і виділення основних напрямків дослідження. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі стану дослідження питань правової охорони культурної спадщини українськими вченими з часу здобуття незалежності України. Проаналізовані наукові праці систематизовано за проблемним принципом і виділено основні напрямки досліджень. Доведено, що питання правової охорони культурної спадщини досліджувалися не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін. Висновки. Аналіз праць українських вчених дає підстави стверджувати, що питанням охорони та збереження культурної спадщини за роки незалежності України присвячено кілька десятків монографій і дисертаційних досліджень, кількість наукових статей вже перелічується сотнями, ще більше оприлюднених наукових повідомлень і тез виступів на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, семінарах та інших наукових і експертних форумах. При цьому проблематика правової охорони культурної спадщини досліджувалася не лише вченими-правознавцями, а й представниками суміжних галузей науки – фахівцями з державного управління, міжнародних відносин, історії, культурології, політології та ін. Аналіз наукових праць дав змогу виокремити такі основні напрямки наукових досліджень: 1) узагальнюючі й теоретичні праці з питань охорони культурної спадщини; 2) праці, присвячені міжнародно-правовій охороні культурної спадщини; діяльності міжнародних організацій та інституцій; питанням реституції об’єктів культурної спадщини; 3) праці, присвячені зарубіжному досвіду законодавчого забезпечення та політиці держав/держави у сфері охорони культурної спадщини; порівняльні дослідження зарубіжного й українського законодавства; 4) праці з конституційного й адміністративного права України, пов’язані із забезпеченням культурних прав людини, політикою держави та діяльністю національних інституцій у сфері охорони культурної спадщини; 5) праці, присвячені проблемі відповідальності (адміністративної, кримінальної, цивільної) за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини; 6) праці, які висвітлюють регіональні особливості правової охорони культурної спадщини в Україні.

Актуальність кримінально-правової охорони діяльності журналістів є однією з найгостріших проблем в Україні. Іноді ініціативні дії журналістів можуть бути незручними для суб’єктів суспільних відносин, які ведуть протиправний спосіб життя або недобросовісно здійснюють професійну діяльність. Демократичні перетворення, що відбуваються в державі,передбачають відповідне «перезавантаження» суспільної свідомості загалом і відповідних елементів механізму соціального захисту, зокрема. За сучасних реалій як ніколи підвищується цінність та актуальність достовірної інформації.

Актуальність кримінально-правової охорони діяльності журналістів є однією з найгостріших проблем в Україні. Іноді ініціативні дії журналістів можуть бути незручними для суб’єктів суспільних відносин, які ведуть протиправний спосіб життя або недобросовісно здійснюють професійну діяльність. Демократичні перетворення, що відбуваються в державі,передбачають відповідне «перезавантаження» суспільної свідомості загалом і відповідних елементів механізму соціального захисту, зокрема. За сучасних реалій як ніколи підвищується цінність та актуальність достовірної інформації.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», сорт рослин - це окрема група рослин у рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів. Різновидами сорту, що можуть отримати правову охорону, є клон, лінія, гібрид першого покоління та популяція [1]. Критерії придатності сорту до правової охорони викладені у статті 11 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», і не відрізняються від критеріїв, викладених у статті 5 Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин в редакції 1991 p. Так наприклад, одним із прикладів схожості є, те що сорт вважається придатним до правової охорони, якщо він новий, відмінний, однорідний і стабільний. Відповідно, до ст. 4 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»,задекларований пріоритет норм міжнародних договорів України над нормами вітчизняного Закону [2]. Слід сказати, що вітчизняне законодавство в цій частині є максимально наближеним до європейського, на нашу думку це є позитивним моментом.

У наш час тема вираження своїх поглядів актуальна завдяки недосконалості правового регулювання захисту прав людини на безперешкодне та вільне вираження поглядів. У тезах конкретніше розглянеться порушення свободи слова й діяльності журналістів, а також питання підтримку громадян за подачу пропозицій, скарг, заяв або за критику.

У наш час тема вираження своїх поглядів актуальна завдяки недосконалості правового регулювання захисту прав людини на безперешкодне та вільне вираження поглядів. У тезах конкретніше розглянеться порушення свободи слова й діяльності журналістів, а також питання підтримку громадян за подачу пропозицій, скарг, заяв або за критику.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій і визначенню напрямків його удосконалення. Надається авторське визначення поняття "адміністративно-правовий механізм охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій". Серед елементів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій виокремлено: 1) правовідносини (суб’єкти, об’єкт, зміст); 2) принципи адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 3) адміністративно-правові норми, що регламентують охорону та захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 4) адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Розкривається зміст конституційних, галузевих та міжгалузевих принципів адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Запропоновано адміністративно-правове регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій розуміти як цілеспрямований вплив, прийнятих у встановленому законом порядку адміністративно-правових норм, на суспільні відносини у сфері набуття та реалізації виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності у сфері медицини та біотехнології з метою їх упорядкування, розвитку в інтересах не лише правовласників, але й суспільства та держави, а також захисту від неправомірних посягань. Класифікуються джерела адміністративно-правового регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: за місцем нормативних актів в ієрархії актів законодавства, за об’єктами прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнології, які потребують охорони та захисту, за спрямованістю положень нормативних актів на охорону чи захист об’єктів права інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Визначено особливості суб’єктів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності: це обов’язковий елемент вказаного механізму; серед них є органи законодавчої, виконавчої, судової влади; завершено перехід від трирівневої до дворівневої системи органів виконавчої влади України до повноважень яких належать питання охорони та захисту прав інтелектуальної власності; триває створення Вищого суду інтелектуальної власності, що позначається на стані реалізації судового порядку захисту прав інтелектуальної власності. Серед органів виконавчої влади, які є суб’єктами адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, зважаючи на їх повноваження виокремлено: а) суб’єкти, для яких повноваження з охорони та захисту прав інтелектуальної власності є основними – НОІВ та його структурні підрозділи; б) суб’єкти, які здійснюють повноваження з охорони та захисту прав інтелектуальної власності в межах основних завдань (Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства в Україні, Міністерство охорони здоров’я України, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Антимонопольний комітет України, Державна митна служба України, Національна поліція України, Служба безпеки України). Під адміністративно-правовими формами охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій пропонується розуміти зовнішній прояв управлінської діяльності державних органів (їх посадових осіб), що здійснюється у визначених адміністративним законодавством межах та порядку, з метою створення належних умов для набуття та реалізації виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності у сфері медицини та біотехнології та захисту їх від неправомірних посягань. Виділено адміністративно-правові форми охорони прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: видання адміністративних актів; укладення адміністративних договорів; надання адміністративних послуг. Визначено, що адміністративно-правовою формою захисту права інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій є звернення правовласника до державних органів. Акцентовано увагу на особливостях адміністративно-правових форм охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, а також їх спільних ознаках. Розкривається зміст адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій за КУпАП Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Митним кодексом України. Запропоновано з метою удосконалення механізму притягнення до юридичної відповідальності за ст. 476 Митного кодексу України надати митним органам право з власної ініціативи відбирати зразки товару заявленого до митного оформлення для проведення експертизи. Узагальнено досвід США, Японії, Польщі, Німеччини щодо охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій . Сформульовано пріоритетні напрямки удосконалення адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: 1) закріплення на законодавчому рівні понять "винахід у сфері медицини" та "біотехнологічний винахід", що відповідає європейським стандартам захисту прав людини; 2) прийняття Закону України "Про охорону прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій"; 3) вдосконалення методики проведення експертизи заявки на винаходи, об’єктом яких є лікарський засіб; 4) конкретизація положень Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі), що стосується лікарського засобу від 04.12.2013 р.; 5) удосконалення взаємодії суб’єктів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, зокрема: а) Державного експертного центру МОЗ України та НОІВ щодо проведення експертизи документів, що подаються для державної реєстрації лікарського засобу в частині назви; 2) НОІВ та органів Державної митної служби України щодо внесення першим інформації до Митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що представлена наукова праця є однією із перших у вітчизняній науці адміністративного права спроб комплексно визначити сутність та особливості адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, а також напрямки його удосконалення, що дозволило сформулювати низку нових концептуальних наукових положень та надати авторські пропозиції з досліджуваних питань. Практична цінність висновків та положень дисертації підтверджується тим, що вони можуть бути використані: 1) для розробки подальших напрямків удосконалення адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 2) для внесення змін в законодавство, що регулює адміністративно-правову охорону та захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 3) під час проведення занять та підготовки навчально-методичної літератури із дисциплін "Адміністративне право", "Господарське право".
The dissertation deals with peculiarities of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology and determines the areas for its improvement. The author’s definition of the concept “administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology” is formulated. The elements of administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are: 1) legal relations (subjects, object, content); 2) principles of administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 3) administrative and legal norms governing the protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 4) administrative liability for infringement of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology. The content of constitutional, sectoral, and intersectoral principles of administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is revealed. It is proposed to define the administrative and legal regulation of protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology as an intentional influence of administrative and legal norms adopted under the law on public relations in the field of acquisition and implementation of exclusive personal and property rights in the field of medicine and biotechnology to organize them, develop in the interests of right holders and society and the state, as well as protection against unlawful encroachment. Sources of administrative and legal regulation of protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are classified: by the place of regulations in the hierarchy of legislation, by objects of intellectual property rights in medicine and biotechnology that need protection and defense, by the direction of the provisions of regulations on the protection or defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology. The peculiarities of the subjects of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights are determined: it is an obligatory element of the specified mechanism; they include the legislative, executive, judicial authorities; the transition from a three-tier to a two-tier system of executive bodies of Ukraine, the powers of which include issues to protect and defend intellectual property rights, has been completed; the creation of the Supreme Court of Intellectual Property continues, which affects the state of the judicial procedure implementation for the protection of intellectual property rights. Among the executive bodies that are the subjects of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, given their powers, the following structural subdivisions are singled out: a) subjects the authority for which to protect and defend intellectual property rights is the main – National Intellectual Property Authority and its structural units; b) subjects exercising powers to protect and defend intellectual property rights within the essential tasks (Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry for Development of Economy, Trade and Agriculture of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on Medicines and Drug Control, the Antimonopoly Committee of Ukraine, the State Customs Service of Ukraine, the National Police of Ukraine, the Security Service of Ukraine). Administrative and legal forms to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are proposed to be defined as the external manifestation of management activities of state bodies (their officials), carried out within the administrative legislation limits and procedures, to create appropriate conditions for personal and property rights to the results of intellectual activity in the field of medicine and biotechnology and their protection from unlawful encroachments. The administrative and legal forms to protect intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are highlighted: issuance of administrative acts; conclusion of administrative agreements; provision of administrative services. It is determined that the administrative and legal form to protect intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is the application of the right holder to government agencies. Emphasis is placed on the peculiarities of administrative and legal forms to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, as well as their common features. The content of administrative liability for infringement of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology under the Code of Administrative Offenses of the Law of Ukraine “On Protection against Unfair Competition”, the Customs Code of Ukraine is revealed. To improve the mechanism of prosecution under Art. 476 of the Customs Code of Ukraine, it is proposed to give to customs authorities the right on own initiative to take samples of the goods declared for customs clearance for examination. The experience of the USA, Japan, Poland, and Germany on protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is summarized. The priority directions to improve the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnologies are formulated: 1) consolidation at the legislative level of the concepts “invention in the field of medicine” and “biotechnological invention”; 2) adoption the Law of Ukraine “On protection of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology”; 3) improvement of the methodology to examine the application for inventions, the object of which is a medicinal product; 4) specification of the provisions of the Procedure for permitting the Cabinet of Ministers of Ukraine to use a patented invention (utility model) related to a medicinal product as of 04.12.2013; 5) improving the interaction of the subjects of administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, in particular: а) the State Expert Center of the Ministry of Health of Ukraine and National Intellectual Property Authority on the examination of documents submitted for state registration of a medicinal product in terms of name; b) National Intellectual Property Authority and the bodies of the State Customs Service of Ukraine to enter the first information to the Customs Register of Intellectual Property Rights. The scientific novelty of the obtained results is that the presented scientific work is one of the first attempts in Ukrainian science of administrative law to comprehensively determine the nature and features of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in medicine and biotechnology that allowed to formulate several new conceptual scientific positions and to provide author’s suggestion on the investigated issues. The practical significance of the conclusions and provisions of the dissertation lies on the fact that they can be used: 1) to develop further areas for improving the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 2) to amend the legislation governing administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 3) during classes and preparation of educational and methodical literature for the courses “Administrative Law”, “Commercial Law”.

Методичні рекомендації призначені для використання співробітниками наукових і практичних підрозділів наукових закладів охорони здоров’я та їх керівниками, з метою визначення наявності в наукових результатах, нових знаннях та інформації, виробленими в процесі діяльності цих підрозділів об’єктів, які можуть отримати захист в якості об’єктів права інтелектуальної власності. Результатом застосування методичних рекомендацій може бути прийняття управлінського рішення про надання науковому результату, знанням, інформації форми об’єкта інтелектуальної власності з подальшою постановкою цього об’єкта на бухгалтерський облік медичного закладу та отримання економічного результату від його реалізації або впровадження.