Journal articles on the topic 'Правила кореляції'

Статичні електричні потенціали (СТЕП) у біологічно активних зонах шкіри (БАЗ) відображають рівень фонової активації мозкових структур і рівень психічного стресу. Мета дослідження – виявити зв’язки СТЕП у симетричних біологічно активних зонах шкіри обличчя з рівнем емоційного вигорання в студентів. Виявлена зворотна кореляція між формуванням емоційного вигорання й рівнем електричного потенціалу шкіри в правих білявушних БАЗ (r s = - .43, р < .05) відносно долоні як референтної ділянки. Знайдено кореляції між розвитком стадії опору вигоранню та фоновими СТЕП у правих і лівих лобних БАЗ (відповідно, r s = - .44 і r s = - .47, р < .05) і СТЕП у лівій лобній БАЗ після впливу негативних кадрів телевізійних новин (r s = - .50, р < .01). Це вказує на те, що формування емоційного вигорання знижує передпускову (до початку експерименту) емоційну напругу й відповідь, тобто силу реакції, на «зовнішні» негативні емоційні стимули. Отримані дані свідчать про те, що електродермальні потенціали можуть служити об’єктивними критеріями формування емоційного вигорання.

The features of understanding nature and essence of human rights in different religions, specific of intercommunication of traditional religious values and human rights in the context of modern realities are considered in the article. The author analyzed the religious conceptions of human rights (on the examples of world religions) in their correlation with the existent approaches to the problems of human rights which have liberal basis and find their reflection in international documents and decisions of competent international institutes. It is determined that the problem of contradictory interrelation of religious ideas, norms and values and human rights in the context of modern realities is at the intersection of research interests of representatives of different spheres of religious, humanitarian and law knowledge. The basic values of the world's leading religious traditions play a significant role in shaping a kind of universal system of human rights. At the same time, the world religions pay close attention to the development of their own conceptions of human rights, which correlate accordingly with modern liberal theories of human rights. Religious doctrines in this context differ in some important aspects, the basic principles of existing religions often do not coincide due to several fundamental points, such as the religious traditions of individual regions. The relationship between religion beliefs and human rights in Europe is dynamic and sometimes are going through appropriate transformations. This evolution is connected, in particular, with the formation of the concept of human rights in its liberal version. Religious vision of the basic rights of human person is based primarily on the fundamental religious principles of a religion. At the same time, modern religious conceptions of human rights are sometimes a kind of reaction to liberal versions of the interpretation of this issue. As a result, religious interpretations of human rights show a certain correlation with a range of important provisions of international human rights law, and religious concepts emphasize the differences, the uniqueness of the vision of human rights inherent in a particular religious tradition. The article emphasizes that there is no single religious view of human rights, more often it is about specific religious, confessional approaches to this problem, with existing differences in different religious traditions.

У статті розглянуто питання відтворення інфінітива та його комплексів у перекладі художнього тексту. Мета роботи – встановити кореляцію між різними чинниками, що обумовлюють перекладацькі стратегії для передачі цієї граматичної форми. Найбільш частотним способом перекладу з англійської є граматичний аналог в українській і російській мовах. Використовують й інші варіанти відтворення інфінітива: особова форма дієслова, підрядне речення та граматична заміна частин мови. Переклад інфінітивних комплексів найчастіше супроводжується декомпресією. Установлено, що спосіб відтворення інфінітива залежить передусім не від його синтаксичної функції, а від лексичного наповнення речення, безпосередніх контекстуальних партнерів інфінітива та правил сполучуваності.

Метою даної статті стало дослідження принципу Таліону як основного принципу дії єврейського права. Для цього було використано абстрактно-логічні методи, історико-правовий, феноменологічний, аксіологічний, гносеологічний методи, метод критичного та системного аналізу, метод компаративної теології. У результаті дослідження було богословсько охарактеризовано принцип Таліону, виявлено деякі проблемні моменти в цілісному розумінні даного принципу та запропоновано концепцію прямого взаємозв'язку між основними принципами формування і застосування єврейського права в біблійний період. Останнє й взяло на себе функцію наукової новизни цього дослідження, показало максимально тісний взаємозв'язок і кореляцію, що, своєю чергою, дало можливість цілісно поглянути на певні проблеми і задати правильний алгоритм для подальших досліджень названої тематики.

У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за перелюб (адюльтер). Приділено увагу історичним аспектам і вивчено наявний міжнародний досвід правового регулювання та охорони відповідних суспільних відносин. Для виявлення історичних закономірностей криміналізації та декриміналізації такого діяння, як перелюб, в кримінальному праві України були визначені такі завдання: встановити, коли вперше у вітчизняному кримінальному праві були передбачені правові санкції за перелюб; виявити хронологічну послідовність динаміки санкцій за зазначений злочин; встановити кореляції виявленого із сучасністю, обґрунтувати вплив подружньої зради на сімейні відносини й запропонувати відповідний механізм їхньої охорони від зазначеного суспільно-небезпечного діяння. Встановлено, що покарання за перелюб уже зустрічається в Старому Заповіті, який відносять до першоджерел найдавніших пам'яток права. Зазначено, що перелюб, як правило, лежить в основі багатьох злочинів, зокрема подружніх вбивств і вбивств, мотивом до яких є ревнощі. Обґрунтовано, що подружня зрада спричиняє руйнівну шкоду сімейним відносинам, які є надважливими для сталого розвитку суспільства й мають належним чином охоронятися з боку держави, а тому відповідні суспільно-небезпечні посягання потребують криміналізації. Наголошено, що кримінально караним перелюб має бути в разі настання суспільно-небезпечних наслідків, таких, як, наприклад, самогубство члена сім'ї (дружини, чоловіка, сина, доньки тощо) або ж у разі втрати вагітності тощо. За ознаками родового об'єкта, що лежить в основі охо-ронюваних суспільних відносин, вбачається, що зазначений злочин слід розмістити в окремому розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти сім'ї». Видовим об'єктом подружньої зради виступають нематеріальні сімейні відносини. Суб'єктом перелюбу може бути як загальний, так і спеціальний суб'єкт.

У статті розглянуто поняття, особливості, роль та вплив емоційного інтелекту в різних проявах права та правовідносин. Визначено, що емоційний інтелект полягає у здатності людини виявляти, розуміти та контролювати емоційні стани себе та інших, використанні навичок емоційного інтелекту для досягнення поставлених цілей. Автор обґрунтовує важливість емоційного інтелекту та сприйняття права індивідом, наводить позитивні та негативні приклади впливу емоційного інтелекту на право. Зокрема, особливий акцент робиться на сфері публічного права: вплив нерозвинутого емоційного інтелекту на скоєння особою правопорушень, здійснення обов'язків представниками держави, зокрема найвищими акторами правового поля та правниками. Наголошується на важливості розвинутого емоційного інтелекту для функціонування демократичного врядування, особливо для реалізації деліберативного потенціалу народовладдя. Увагу приділено важливості «людського» обґрунтування права як передумови його виконання та сприйняття правових приписів як дійсної програми у діяльності особистості. Надалі пропонуються перспективні шляхи імплементації оцінки емоційного інтелекту в різні галузі права, зокрема кримінального, цивільного, трудового. Наприклад, пропонується враховувати емоційний інтелект під час звільнення особи від відбування покарання, пом'якшення покарання, організації спеціальних курсів для правопорушників. Наприкінці автор пропонує теоретичні та практичні шляхи розвитку досліджуваної проблематики, наполягає на необхідності створення спеціальних вибіркових навчальних курсів з підвищення емоційного інтелекту для правників. Автор подає думку про організацію емпіричного дослідження емоційного інтелекту серед правничої спільноти задля встановлення кореляції між рівнем розвитку емоційного інтелекту та професійного успіху правника.

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

Аналіз сучасних поглядів на правову природу адміністративного судочинства виявив наявність наукової проблеми щодо його ідентифікації у правовій системі і системі права України, розв’язання якої має стимулювати подальше осягнення змістовних характеристик судового оскарження дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Метою статті є встановлення співвідношення адміністративного судочинства з предметом адміністративного права й адміністративним процесом та оновлення розуміння поняття “адміністративний процес”. Для її досягнення досліджені погляди вчених-адміністративістів на розуміння і кореляцію понять “адміністративне судочинство”, “предмет адміністративного права”, “адміністративний процес”; норми Кодексу адміністративного судочинства України; положення інших нормативних документів. Наголошено на тому, що функціонування окремої судової адміністративної юрисдикції забезпечено Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, а процес оновлення українського адміністративного права і створення його сучасної парадигми пов’язується з впровадженням в адміністративний простір Концепції адміністративної реформи в Україні. Висвітлено зміст наукового супроводження реформ адміністративно-правових інститутів, який полягає у: а) встановлені закономірностей реформування; б) забезпеченні політико-філософських висновків правовим обґрунтуванням; в) генеруванні законодавчих і організаційних ініціатив; г) правовій експертизі здійснюваних заходів; ґ) власній рефлексії та еволюції. Наведено аргументи, що доводять обґрунтованість визнання адміністративного судочинства, по-перше, системоутворюючим компонентом предмета адміністративного права, по-друге, невід’ємною складовою адміністративного процесу. У результаті зроблено висновок про те, що адміністративне судочинство має адміністративно-правову природу і є складовою предмета адміністративного права й адміністративного процесу. Запропоновано визначати адміністративний процес як узагальнену назву нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Стаття висвітлює важливе питання юридичної історії та філософії права - теоретико-методологічні засади вивчення імперських форм державного устрою з позицій принципу компліментарності. По суті, автор розуміє принцип компліментарності як самостійний дослідницький підхід, сприятливий насамперед для широкої сфе­ри імперіологічних студій. Вивчення імперій передбачає насамперед характеристику співжиття та взаємодії народів і територій. Найбільш важливими імперськими об’єднаннями, культурний спадок яких досі справляє вплив на політичну мапу західної частини Євразії, визнаються Візантійська та Перська імперії доби раннього середньовіччя. Принцип компліментарності як методологічний підхід, що відображає кореляцію тези й антитези Г.-В.-Ф. Гегеля, дає змогу встановити межі розповсюдження візантійських (східноримських) політичних тра­дицій у межі Середньої Азії та, навпаки, грані сприйняття середземноморськими народами базових цінностей правової культури Сасанідського Ірану. Політико-правова компліментарність розуміється автором як колек­тивна система переконань. Така система потребує об’єкта компліментарності так, неначе гегеліанська антитеза потребує своєї тези. При цьому принцип компліментарності стверджує: якщо певна спільнота знаходиться в куль­турній орбіті іншої спільноти (навіть якщо ця певна спільнота веде бойові дії проти умовної «іншої» спільноти), то вона залежить від її ментально-культурного поля. Врешті-решт, саме історичні сусіди-вороги найчастіше пере­творюються в друзів-адептів поборюваних спільнот. Взаємно компліментарні спільноти об’єднуються між собою в цивілізаційні надспільноти, котрі юридично набувають імперських форм. Здебільшого нещадно розкритико­ване позитивістською історіографією ототожнення цивілізацій та імперій є справедливим. Взаємна фронтирна компліментарність Сасанідської Персії і Східної Римської імперії (Візантії) - найкращий цьому доказ.

Зважаючи на доктринальну дискусійність питань про місце правової кваліфікації в оперуванні з колізійною нормою, її межі, предмет, розмежування понять “кваліфікація” і “тлумачення”, автор загалом підтримує вдалий підхід українського законодавця до нормативного регулювання цього питання у Законі України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Як показано у статті, у концепції чинної ст. 7 Закону про МПрП прослідковується кореляція з доктринальним підходом кваліфікації за функціональним призначенням (“par la fonction” або “enlightened lege fori”), за яким саме функція, втілена в іноземному правовому інституті, має братись за точку синхронізації такого інституту з відповідною колізійною нормою закону суду. Мета статті – вдосконалити регулювання в Україні питання правової кваліфікації в міжнародному приватному праві з орієнтиром на розвиток права ЄС та особливим акцентом на уніфікацію підходів до правової кваліфікації у питаннях регулювання колізій законів та колізій юрисдикцій. У руслі зазначеного тренду та з огляду на підписання Гаазької конвенції у 2019 р. та на відносини асоціації України з Європейським Союзом, рекомендовано низку удосконалень регулювання в Україні питання правової кваліфікації у міжнародному приватному праві. Такі пропозиції спрямовано на уніфікацію підходів до право вої кваліфікації в контексті регулювання колізій законів і колізій юрисдикцій. Серед ключових рекомендацій: 1) доповнення Закону про МПрП новим розділом V1 “Колізійні норми щодо трастів” із відповідним розширенням понятійного апарату Закону про МПрП терміном “траст” у світлі доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням; 2) вдосконалення положення ст. 75 Закону про МПрП, спрямованого на уникнення ефекту паралельного розгляду однієї справи двома судами (“lis alibi pendens”), із відповідним закріпленням підходу Європейського Суду Справедливості (ЄСС) (у контексті тлумачення понять, властивих системам цивільного судочинства іноземних країн); 3) відображення запропонованих удосконалень Закону про МПрП (за певними виключеннями) на рівні відповідних процесуальних кодексів. Поряд із цим рекомендовано утриматись від безпосереднього закріплення на рівні процесуальних кодексів положення ч. 3 ст. 75 Закону про МПрП (яким запропоновано впровадження принципу телеологічного і системного тлумачення, притаманного практиці ЄСС). Зважаючи на природу такого принципу, впровадження його в судову практику вбачається більш ефективним через відповідні правові позиції Верховного Суду. Аналогічний підхід рекомендовано і щодо правової кваліфікації за функціональним призначенням у питаннях внутрішніх аспектів трастів (як запропоновано у положеннях нового розділу V1 та нового пункту перехідних положень Закону про МПрП). Так, на шляху впровадження у життя доктрини правової кваліфікації за функціональним призначенням авторка бачить визначальну роль саме за судовою практикою. Адже, окрім доктринальної неоднозначності, правова кваліфікація ще й завжди невід’ємно пов’язана з фактичними обставинами конкретної справи, а намір передбачити у конкретному законі виключний перелік фактів навряд чи можна вважати реалістичним.

У статті здійснено формальний аналіз цифрового політичного дискурсу України за 2019 рік. Інформація збиралася за допомогою програми find_political_actors.py, написаної мовою Python. Усього було оброблено більше 21 тис. заголовків новин сайту «Українська правда». Формальний аналіз проводився за трьома показниками, як-от: диверсифікація, унікальність та збалансованість. Середній показник диверсифікації - 1,1, цей показник у 2019 році продовжує знижуватися порівняно з попередніми роками спостережень. Однак бачимо періоди більшої і меншої диверсифікації. У 2019 році вони збігаються з передвиборчою кампанією та виборами. Проте зміна влади не призводить до змін у дискурсі за цим показником. Середній показник унікальності - 17,7%. У 2019 році увага була зосереджена на тих самих політичних акторах. І відсоток унікальних політичних суб'єктів та інститутів знижується із часом. Водночас поява нових політичних акторів у 2019 році не призвела до зміни цього показника. Між показником диверсифікації й унікальності є негативна кореляція (-0,8). Отже, у періоди більшої диверсифікації дискурсу в ньому репрезентовані ті самі особи. Щодо збалансованості ЦПД, фіксуємо збільшення показника до 0,7, однак пізніше спостерігається зниження і стабілізація показника на рівні 0,25. За рейтингом згадуваності фіксуємо чітку, без коливань зміну уваги до президента в місяць переобрання, а також постійну зміну другої за популярністю позиції. Для дискурсу це може означати певний період невизначеності, коли за фігурою президента не стоять інші впливові постаті. Отримані результати означають, що в основному політичний текст містить згадку про одну особу, із часом діалогічність дискурсу зменшується. Окрім того, що в цифровому політичному дискурсі стає все менше діалогічності, взаємодія зводиться до тих самих акторів. Поступово зростає розрив між першою, найбільш впливовою та статусною позицією (зазвичай президент) та другою позицією в рейтингу згадуваності. За таких умов президент має певну монополію на присутність у дискурсі, а отже - на формування порядку денного.

Однією з умов успішної підготовки спеціалістів у вищому технічному навчальному закладі є взаємодія між кафедрами. Вона усуває дублювання курсів, забезпечує єдність позначень і понять різних величин, робить навчання послідовним і цілісним. Необхідність такого взаємозв’язку зумовлена також тим, що профільна навчальна дисципліна однієї кафедри є базовою дисципліною для іншої кафедри, а отже, курси дисциплін, що вивчаються, повинні бути скориговані відносно часу в обсягу предмета, що вивчається.У вищих технічних навчальних закладах гірничо-металургійного профілю найбільш тісна взаємодія між загальноосвітніми кафедрами повинна, очевидно, здійснюватися між кафедрами математики і фізики.Це зумовлене тим, що математична підготовка студентів значною мірою визначає ефективність навчання фізики. Так, зокрема, математичний апарат у фізиці застосовується для теоретичних узагальнень, обробки експериментальних даних, розв’язання наукових і прикладних задач [1]. Математика дає можливість встановити функціональний причинно-наслідковий зв’язок між фізичними величинами. Підвищення рівня математизації всіх галузей науки допомагає узагальнити накопичені експериментальні дані.В основі найважливіших розділів фізики, які вивчаються у вищих технічних навчальних закладах (розподіл Максвелла за швидкостями молекул, теореми про потік вектора напруженості електростатичного поля і його циркуляції в інтегральній і диференціальній формах, квантова механіка), лежать складні математичні теорії. Очевидно, що для успішного навчання студентів необхідний тісний зв’язок між цими кафедрами.Проаналізуємо діючі анотації чинних програм з математики і фізики і їх синхронізацію за часом на прикладі головного вищого навчального закладу металургійного профілю. Як правило, вивчення фізики починається з розділу “Механіка” в другому семестрі. В цьому розділі нема відносно складних математичних викладок. Однак у наступному розділі (“Молекулярна фізика”) студентів знайомлять з розподілом Максвелла за швидкостями молекул, який дозволяє розрахувати число молекул, абсолютні значення швидкостей яких лежать у заданому інтервалі. Із рівнянь Максвелла випливають визначення важливих фізичних величин: середньої арифметичної швидкості молекул, температури. Щоб опанувати цей розділ, студенти повинні бути вже ознайомлені з методами теорії імовірності, поняттям середнього значення, визначення невласного інтегралу з нескінченними межами. В цьому ж семестрі студентам читається розділ “Електростатика”, де їх знайомлять з теоремою про потік вектора напруженості електростатичного поля і поняттям циркуляції цього ж вектора. Аналогічні теореми і поняття застосовують при вивченні електромагнетизму. Для розуміння фізичного змісту таких важливих означень і теорем необхідні знання інтеграла по поверхні, криволінійного інтеграла, основних понять векторного числення: дивергенції, ротора, градієнта.Рівняння Максвелла, які є послідовним узагальненням основних законів електромагнетизму, базуються на цих поняттях і теоремах.У першому семестрі другого курсу при вивченні коливального руху і хвильових процесів студенти повинні мати відповідну підготовку для розв’язання лінійних диференціальних рівнянь другого порядку, диференціальних рівнянь в частинних похідних.При вивченні елементів квантової механіки, в основі якої лежить рівняння Шредингера, студенти мають бути ознайомлені з поняттям оператора Лапласа. густиною імовірності, теорією комплексної змінної та ін.Зіставимо в часі вивчення окремих розділів математики, на яких базуються вищевказані важливі розділи фізики. Так, елементи теорії імовірності читають студентам у першому або в другому семестрі другого курсу, коли стосовно фізики цей матеріал вивчався раніше. Для ряду спеціальностей вищого технічного навчального закладу в програмі з математики вивчення криволінійного інтеграла, інтеграла по поверхні, елементів теорії імовірності, функції комплексної змінної і ін. взагалі не планується. Хоча для більш глибокого розуміння фізики студентам необхідно мати відповідну математичну підготовку.Виникає, таким чином, проблема, коли студенти вивчають важливі розділи фізики без відповідної математичної підготовки. Це відбувається, можливо, з таких причин:– відповідні розділи математики ще не були їм прочитані до читання курсу фізики;– вивчення окремих розділів математики, необхідних для вивчення фізики, не заплановане взагалі.Крім того, для більш фундаментального вивчення фізики підготовка студентів з векторного числення повинна бути глибшою. Очевидно, треба погодитися з автором відомого посібника з курсу фізики Савельєвим І.Г., який вказує на те, що більш чіткий фізичний смисл рівняння Максвелла мають, наприклад, тоді, коли вони записані в диференціальній формі, тобто із застосуванням понять дивергенції і ротора. Однак у програму курсу математики у вищому технічному навчальному закладі розгляд понять дивергенції і ротора не входить.Помітна зараз тенденція до скорочення аудиторних годин з фізики утруднює вивчення необхідних питань з математики в процесі лекцій і призводить до поверхового знайомства з її найважливішими розділами. Недостатня фундаментальна підготовка студентів з фізики негативно впливає на їх теоретичну підготовку при вивченні курсів дисциплін на спеціальних кафедрах.Належний математичний рівень не завжди може бути досягнутий більшістю студентів при обмеженні аудиторного часу навчання. Отже, при недостатній математичній підготовці студентів вивчення фізики у вищому технічному навчальному закладі може звестися до повторення шкільного курсу. Це цілком очевидно, якщо порівняти кількість годин, відведених на вивчення фізики в школі і у вищому технічному навчальному закладі. Так, згідно з програмами для загальноосвітніх закладів [2] на вивчення фізики заплановано 750 навчальних годин, а у вищому технічному навчальному закладі – всього біля 150 навчальних годин, тобто в 5 разів менше.Проаналізувавши ситуацію, яка склалась, бачимо можливі шляхи розв’язання проблеми:1. Починати вивчення фізики на другому курсі. Очевидно, здійснити це в рамках традиційного навчання неможливо, оскільки у другому семестрі першого курсу вже починається вивчення дисципліни “Вступ до спеціальності”, для розуміння якої студенти вже повинні мати певну підготовку з фізики.2. Якщо формулювати важливі закони фізики без застосування складних математичних понять і теорем, які конче потрібні, то таке навчання взагалі позбавлене сенсу при підготовці спеціалістів і магістрів.3. Використовувати частину лекційного часу для пояснення необхідних математичних понять і теорем. Це скоротить час навчання фізики.4. Запропонувати студентам літературу для самостійного вивчення окремих математичних понять. Це може виявитись прийнятним тільки для окремих студентів, які добре встигають.5. Збільшити тривалість вивчення фізики до трьох семестрів. При існуючих навчальних планах це може призвести до збільшення навантаження на студентів.6. Перенести частину спеціальних розділів фізики на 8–9 семестри для навчання спеціалістів і магістрів. Для підготовки бакалаврів обмежитись курсом фізики, в який не входять питання, що потребують знань складних математичних понять. Це може бути попільним у зв’язку з тим, що зараз асоціацією вищих навчальних закладів гірничо-металургійного профілю обговорюється питання про скорочення терміну підготовки бакалаврів до трьох з половиною років.7. Подавати на лекціях з фізики необхідні складні математичні поняття, замінивши строгі доведення більш інтуїтивними відповідно до дидактичного принципу доступності і розуміння. Такий підхід буде сприяти формуванню у студентів сучасного світосприйняття і світорозуміння.Таким чином, підсилення кореляції міжпредметного зв’язку “математика–фізика” у вищому технічному навчальному закладі буде сприяти підвищенню рівня навчально-методичного процесу, дозволить підготувати спеціалістів більш високого рівня. Автори статті не претендують на абсолютну повноту висвітлення у статті проблеми міжпредметного зв’язку “математика–фізика” у вищому технічному закладі і вважають, що це, можливо, лише одні із варіантів її розв’язання.

Діти з двостулковим аортальним клапаном (ДАК) серця потребують динамічного спостереження у зв’язку з поступовим розвитком в них порушень внтрішньосерцевої гемодинаміки та подальшим розвитком серйозних ускладнень, таких, як порушення функції лівого шлуночка, міокардіальна гіпертрофія та розшарування аорти.Мета дослідження – визначити взаємозв’язки між доплерографічними параметрами та змінами внутрішньосерцевої гемодинаміки у хворих дітей із двостулковим аортальним клапаном, при динамічному спостереженні.Матеріали і методи. У 28 дітей із двостулковим аортальним клапаном, середній вік яких склав (10,2±0,7) року, без ознак серцевої недостатності проведено доплерографічне дослідження серця у динаміці однорічного спостереження. Зіставлено отримані дані з основним доплерографічним показником та виконано кореляційний аналіз між зазначеними параметрами при першому та другому дослідженнях.Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено достовірне збільшення градієнта тиску на аортальному клапані та кінцевого діастолічного об’єму лівого шлуночка при повторному доплерографічному дослідженні. За даними кореляційного аналізу, при обстеженні в динаміці виявлено зникнення раніше встановлених кореляцій з боку правих камер серця та появу нових із показниками гемодинаміки на аортальному клапані.Висновки. Визначено необхідність повторних доплерографічних обстежень дітей із ДАК з інтервалом в 1 рік.