Journal articles on the topic 'Правила етикету'

Формулювання проблеми. У статті актуалізується проблема формування культури віртуального спілкування у процесі дистанційного навчання для студентів коледжів. Показано, що культура віртуального спілкування (нетикет, мережний етикет, чат-етикет) є сьогодні невід’ємною складовою культури особистості. Висвітлено особливості створення, розвитку і характеру змін чат-етикету залежно від сфери його застосування. Актуалізовано проблему низького рівня віртуальної комунікації між суб’єктами освітнього процесу і його вплив на якість навчання. Матеріали і методи. Для вирішення поставленої мети використовувалися теоретичні методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел з метою розкриття основних положень досліджуваної проблеми; емпіричні методи: анкетування, спостереження, бесіда; статистичні методи опрацювання результатів опитувань респондентів. В експерименті взяли участь студенти і викладачі Сумського медичного коледжу, Сумського машинобудівного коледжу, Сумського медичного коледжу, Конотопського індустріального коледжу. Загальна кількість учасників– 277 студентів і 58 викладачів. Результати. Формування чат-етикету можливе за такою стратегією: висвітлення і обговорення проблеми, проведення тренінгу, вікторин та конкурсів; включення теоретичного матеріалу з історії розвитку, основ і тенденцій чат-етикету у вивчення дисциплін («Інформатика», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Зарубіжна література» та інших); спостереження і зворотній зв’язок зі студентами після проведених заходів. Описано тренінг «Чат-етикет: 10 правил культурного віртуального спілкування». Вироблені загальні правила чат-етикету, важливі як для дистанційного навчання, так і для повсякденного застосування у спілкуванні з віртуальними спільнотами. Висновки. Доведено ефективність здійснених формувальних впливів. Спроєктовано перспективні розвідки у напрямку дослідження суголосної проблеми формування етикету відеоконференцій, навчання кібербезпеці і захисту особистої інформації, поліпшенню медіаграмотності.

Зовнішній вигляд і манери поведінки виявляються у сукупності, створюючи образ людини, який оцінює оточення. Образ, який свідомо формується з розрахунком на сприйняття його іншими, називають іміджем – це узагальнений та емоційно забарвлений образ конкретного об’єкта, що існує в масовій свідомості. Практика ділового етикету свідчить, що імідж формується як на основі реальної поведінки людини, так і під впливом оцінок та думок інших. У статті детально розглянуті основні питання, що стосуються проблеми формування іміджу ділової особи, розкрито поняття «ділова людина» яка насамперед пов'язана з особистістю, якій властиві специфічні утворення, що обумовлюють способи взаємодії ділової людини з навколишнім середовищем і проявляються в її поведінці за будь-яких умов і обставин. Висвітлено імідж, як індивідуальний образ людини або явища, який створюється завжди з певною метою: щоб справити приємне враження на оточуючих людей, з метою досягнення успіху в особистому житті, кар’єрі, просування на службі, ефективного спілкування з людьми, забезпечити особистісного та духовного росту тощо. Імідж має зовнішню форму (одяг, манери поведінки) і внутрішній зміст (провідну ідею), про взаємовідповідність, динамічну єдність і рівновагу яких потрібно дбати постійно. Підкреслене зростаюче значення проблеми формування іміджу в житті суспільства і окремої людини. У статті розглянуто фактори, що впливають на формування уявлення людини про самому себе. Визначено, що привабливий імідж невіддільний від знання ділового етикету та впевненого володіння відповідними навичками. Підкреслено значення кольору і малюнку ділового костюма, особливості вибору і деталі фасону ділового одягу. Взуття в іміджі ділової людини, місце аксесуарів для підтримання образу. Висвітленні основні правила виконання макіяжу: тону і кольору. Саме одяг розповідає про соціальний статус, про характер ділової людини, і навіть говорить співрозмовникові про те, який сьогодні настрій в особи.

У статті проаналізовано ключові правила спілкування поліцейського з різними категоріями громадян. Сформульовано основні положення, на яких повинна грунтуватись поведінка спілкування поліцейського під час виконання службових обов'язків. У відносинах із громадянами поліцейський повинен неухильно дотримуватися принципу гуманізму, який виявляється у: ввічливості і доброзичливості; відкритості, готовності надати допомогу, чуйності, делікатності, коректності та толерантності. Адже відповідно до Конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а забезпечення прав і свобод людини є обов'язком поліцейських, які безпосередньо втілюють ці конституційні положення в життя. Ефективна комунікація, її досконале володіння повним спектром засобів професійного спілкування як із громадянами, так і у службовій діяльності є необхідною умовою виконання Національною поліцією України поставлених перед нею завдань із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Комунікація поліції з населенням вимагає здійснення різноманітних підходів, використання відповідних засобів для встановлення та розвитку контакту. Формування комунікативної культури працівників поліції повинно розглядатися в поліцейських структурах як важливе завдання в межах розвитку їхньої професійної культури, адже їхній рівень комунікації безпосередньо залежить від правової культури, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів та якостей. Існує необхідність підвищення якості роботи із працівниками поліції, виховання у працівників шанобливого ставлення до закону, норм моралі, підвищення рівня службової етики, гострого та принципового реагування на прояви грубощів. Чітке дотримання правил етикету спілкування є важливою умовою високої культури поведінки поліцейських як під час виконання службових обов'язків, так і в позаслужбових відносинах.

У статті висвітлюється проблема неефективної культури спілкування майбутніх педагогів, бар’єри в спілкуванні та способи їх подолання. Автори підкреслюють, що майбутнім викладачам необхідно оволодіти майстерністю спілкування, щоб інформація для студентів була зрозумілою та якісною. Розрізняють вербальні і невербальні засоби спілкування. Серед невербальних засобів важливими є жести, особливості ходи, голосу, міміка, мікроміміка, поза, пантоміміка та дистанція. У статті також зазначено, що відсутність культури спілкування породжує чимало дефектів у комунікації, яка порушує всі норми та правила мовленнєвого етикету. У даному дослідженні зауважено, що моральна культура спілкування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки і уміння їх адекватно використовувати в кожній конкретній ситуації спілкування. Відсутність культури спілкування свідчить про бездуховність людини. Автори виділяють декілька видів дефектних рівнів спілкування: моральний вакуум, відсутність моральної ініціативи, моральний камуфляж, моральний примітивізм, моральна нетерпимість. У статті зазначено також, що бар’єри у спілкуванні у широку сенсі поділяються на внутрішні та зовнішні, але деякі науковці дають більш детальну класифікацію. Вони виділяють наступні типи бар’єрів: комунікативний, психологічний, інтелектуальний, бар’єри культурних упереджень, естетичний, мотиваційний, емоційний тощо. Крім цього, автори надають рекомендації щодо подолання бар’єрів та дефектів спілкування, наприклад, навчитися застосовувати гумор у певних ситуаціях, постійно вдосконалюватися, навчитися уникати конфліктів, підвищувати рівень стресостійкості, навчитися коректно робити зауваження, слідкувати за своєю мовою тощо.

У статті охарактеризовано експериментальну перевірку педагогічних умов формування професійно-ціннісних орієнтацій у майбутніх офіцерів військового управління. Невід’ємною складовою професійної компетентності фахівців військового управління є усвідомлення соціальної значущості своєї професії, моральна стійкість, відповідність професійним інтересам та стандартам поведінки. Оскільки професійно-ціннісні орієнтації підвищують ефективність діяльності військових підрозділів у єдиному ціннісно-орієнтаційному полі, то не викликає сумнівів необхідність вивчення особливостей формування професійно-ціннісних орієнтацій у майбутніх фахівців військового управління. У статті представлено результати педагогічного експерименту з формування зазначених орієнтацій; визначено та обґрунтовано критерії (когнітивний, діяльнісний та рефлексивно-емоційний) та відповідні їм показники. За допомогою критеріїв, показників та рівнів сформованості – критичного, допустимого, достатнього та високого – з’ясовано стан сформованості професійно-ціннісних орієнтацій у офіцерів військового управління. Автор висвітлює кроки щодо організації факультативних занять, які сприяли поглибленому оволодінню курсантами знаннями процінності, норми та правила професійної управлінської діяльності; застосування на всіх етапах педагогічного процесу ціннісно-смислових навчальних ситуацій для набуття курсантами досвіду ціннісно-орієнтованої діяльності та прийняття оптимальних управлінських рішень відповідно до цінностей професійної діяльності. У статті автор детально розкриває особливості педагогічних впливів на курсантів для активізації їхньої рефлексивної діяльності та відпрацювання навичок комунікативної взаємодії відповідно до вимог Кодексу честі офіцера, корпоративної культури ЗСУ та службового мовного етикету, а також звертає увагу на організацію спеціальної наукової й методичної підготовки науково-педагогічних працівників щодо формування професійно-ціннісних орієнтацій у курсантів. Умови формування професійно-ціннісних орієнтацій передбачали використання таких методів, як метод традиційного аналізу конкретних ситуацій, ситуаційні вправи, метод ситуаційного навчання, метод кейсів та метод інцидентів. Значну увагу приділено ціннісним установкам військового етосу в християнській духовній практиці, позиціонуванню духовної досконалості воїна у християнстві та буддизмі як елітарного.

Стаття присвячена процесу вербалізації нових правил поведінки в сучасному німецькому суспільстві під час пандемії коронавірусу. У статті складено корпус одиниць аналізу, досліджено вибрані одиниці у площині когнітивної семантики, вивчено найпоширеніші шляхи їхнього утворення під час пандемії COVID-19, проаналізовано структуру, семантику, походження та функціонування мовних одиниць у німецькому електронному медіадискурсі. Мовні одиниці дослідження є неологізмами та вербалізують у німецькомовній картині світу такі концептосфери, як: 1) ПРИВАТНА СФЕРА: ДИСТАНЦІЮВАННЯ, ВІТАННЯ / ЕТИКЕТ, ГІГІЄНА, КОНТАКТИ / ВІДВІДУВАННЯ, 2) ПРОФЕСІЙНА СФЕРА (РОБОТА, НАВЧАННЯ): ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НА РОБОТІ, ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ, 3) СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ: БУТТЯ, СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ, СТРАТЕГІЯ, ЗАПОБІГАННЯ РОЗПОВСЮДЖЕННЮ ХВОРОБИ. Аналіз показав, що мовні одиниці, які широко використовуються під час пандемії коронавірусу в сучасній Німеччині для позначення нових правил поведінки, утворюються трьома шляхами: 1) шляхом словотвірної номінації, 2) шляхом запозичення; 3) шляхом утворення фразеологічних одиниць. За допомогою словотвірної номінації утворено 68% одиниць аналізу. Під час дослідження нами встановлено, що проаналізовані одиниці утворюються насамперед шляхом словоскладання та є детермінативними композитами. Особливу групу складних слів утворюють так звані гібридні композити, складовою частиною яких обов’язково є запозичення з англійської мови, латинської або грецької. Запозичені номінативні одиниці становлять 20% корпусу. Шляхом первинного утворення фразеологічних одиниць виникло 12% одиниць вивчення. У проаналізованому корпусі наявні концептуальні метафори, що роблять мову експресивною та виразною. Особлива увага в роботі приділяється прагматичним функціям мовних одиниць дослідження в сучасному німецькому медіадискурсі, а саме в електронному журналі Focus. Перспективою майбутніх досліджень може бути контрастивне вивчення вербалізації нових правил поведінки під час пандемії коронавірусу в німецькій та українській мовах.

У статті досліджено особли-вості дисциплінарної відповідально-сті адвоката за порушення правил адвокатської етики, що є необхід-ною умовою отримання суспільного визнання й авторитету корпорації. Зазначається, що ці правила виро-блялися на основі дисциплінарних проваджень під час розгляду про-ступків адвокатів. Визначення та класифікація дисциплінарних про-ступків розглядається в широкому розумінні як завдання адвокат-ської етики, яка є кодексом правил особистої поведінки адвокатів під час здійснення своїх професійних обов’язків та інших правил поведінки. Важливо зазначити, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» у статті 34 містить перелік дис-циплінарних проступків, які є під-ставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Цей перелік хоча і не є вичерпним, проте створює загальну картину тих порушень з боку адвоката, які тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. Досліджено окремі ситуації та принципи притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення правил адвокатської етики. Причому визначено, що чин-ний закон України «Про адвока-туру та адвокатську діяльність» недостатньою мірою захищає права особи від несумлінних адво-катів, оскільки ним передбачено можливість повторно отримати статус адвоката тим, хто був його позбавлений. Необхідно вказати, що україн-ська правова спільнота проявила свідомість та небайдужість до про-блем дисциплінарної відповідально-сті адвоката. У своїй повсякден-ній діяльності асоціація правників України втілює принципові новації, необхідні для радикального онов-лення інституту дисциплінарної відповідальності й усієї адвокатури зокрема. Адже її мета – вдоскона-лити правовий механізм та порядок застосування дисциплінарної відповідальності в Україні. Авто-ром визначено, що стан сучасної адвокатури потребує невідклад-ного законодавчого оновлення. Пропонується створити нала-годжений механізм дисциплінар-ної відповідальності адвоката за порушення Правил адвокатської етики у найбільш захищений для адвоката спосіб. Оскільки на прак-тиці прослідковуються переважно латентні, а періодично й відкриті випадки правового нігілізму, тому радикально необхідно врятувати професійну культуру і справжню адвокатську етику.

У статті обґрунтовано необхідність висвітлення педагогічних умов формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку в умовах закладу дошкільної освіти. Розглянуто актуальність та необхідність формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку, проаналізовано сучасні наукові праці із проблеми дослідження. З’ясовано, що важливими педагогічними умовами формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку є розвиток мовної і мовленнєвої компетентностей як основи розвитку комунікативної компетентності старших дошкільників; розвиток комунікативних здібностей та вмінь дітей старшого дошкільного віку та збагачення мовлення дітей формулами мовленнєвого етикету. Проаналізовано шляхи розвитку вищеозначених вмінь та знань. Висвітлено, що важливою умовою розвитку комунікативної культури дітей старшого віку є розвиток їхнього мовного етикету, а саме здатності дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних i невербальних засобів. Дитина ініціює, підтримує розпочату розмову у різних ситуаціях спілкування, орієнтується у ситуації спілкування, вживає відповідні мовні i немовні засоби для вирішення комунікативних завдань, дотримується правил мовленнєвої поведінки та мовленнєвого етикету; вміє адекватно реагувати на вчинки і слова інших. Актуальністю зазначеної проблеми зумовлено вибір теми статті «Формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку». Вищезазначені теоретичні положення стали вихідними позиціями констатувального та формувального етапів експериментального дослідження щодо формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку. З метою з’ясування стану комунікативної культури у дітей старшого дошкільного віку та отримання даних для створення методики формувального етапу експерименту проведено констатувальний експеримент. Зважаючи на означене, методика констатувального етапу дослідження включала такі напрями, як: робота з батьками дітей старшого дошкільного віку, робота з фахівцями дошкільної освіти та робота з дітьми старшого дошкільного віку.

У статті репрезентується досвід організації виховної роботи із використанням технологій дистанційної освіти в умовах карантину. Аналізуються засоби і технології online й offline комунікацій для усіх учасників освітнього процесу, із зазначенням конкретних програм і платформ. Пропонуються доповнення до традиційних правил спілкування й етикету, саме із врахуванням нових умов здобуття освіти. Формулюються поради для викладачів та здобувачів освіти із визначенням конкретних рекомендацій технічного і етичного характеру, спрямовані на полегшення комунікацій в online чатах та конференціях. Висвітлюється досвід організації виховної роботи з використанням дистанційних технологій у Комунальному закладі «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради за трьома провідними змістовими напрямами (виховання професіонала-інтелігента, громадянина-патріота, духовної високоморальної особистості), у форматі online/offline для індивідуальних, групових і масових заходів. У статті представлені результати дослідження проблем організації дистанційного освітнього процесу (для викладачів і здобувачів), зокрема виховання, в умовах карантину. Запропоновані шляхи вирішення означених проблем із характеристикою і змістом конкретних заходів.

У статті проаналізовано сучасну наукову літературу, що розглядає особливості функціонування та етапи вивчення медичної термінології в лінгвістичній науці. Аргументовано актуальність та перспективність дослідження зазначеної проблеми. Під медичною термінологією розуміємо терміносистему, що відповідає галузі знань «Медицина» загалом, і сукупність лексем, які описують та позначають частини, органи, процеси людського організму зокрема. Джерельною базою дослідження слугували лексеми на позначення сучасних українських медичних термінів. У науковій студії проаналізовано медичний термін як одиницю української терміносистеми в процесі професійного спілкування лікаря з пацієнтом. Розглянуто особливості професійної діяльності лікаря в медичному дискурсі. Схарактеризовано принципи класифікації медичних термінів. Наголошено, що під час професійної комунікації лікаря з пацієнтом частотність уживання конкретних медичних термінів відрізняється від інших типів спілкування. Виокремлено такі тематичні групи медичних термінів: назви захворювань, лексеми на позначення симптомів хвороб та їхніх ознак, назви органів (анатомічні терміни), назви інструментів і приладів, терміни на позначення методів діагностики, назви відділень медичних закладів. Встановлено, що ефективне спілкування характеризується спільною метою, довірою, повагою та співпрацею лікаря з пацієнтом. Важливими засобами цього є використання зрозумілої пацієнтові медичної термінології, а також дотримання правил етикету спілкування та загальних правил поведінки. Аргументовано значущість теми наукової студії в опануванні фахової термінології в процесі спілкування «лікар – пацієнт». Проблеми формування, функціонування та розвитку медичних термінів потребують розробки єдиної концепції термінотворення з урахуванням досвіду та позитивних досягнень науковців різних поколінь. Систематичне вивчення сучасної української медичної термінології може покращити та систематизувати знання в цій сфері.

In the conditions of modern Ukrainian society, the primary school teacher faces the problem of acquiring the spiritual heritage of his nation and using it in the process of formation of junior pupils’ national-language personality. In this regard, the question of learning the scientifi c heritage of Ukrainian scientists of the past and present is of great importance, especially in the process of New Ukrainian school development. Among the important and bright outstanding fi gures in Ukrainian culture and pedagogy, Ivan Ohiienko, known as a prominent fi gure in science and education, takes a special place. His scientifi c works contain a number of recommenda-tions and advice on the content, forms, methods and means of education, the use of which will contribute to the improvement of the primary education system. According to Ivan Ohiienko’s ideas, the tasks of primary education are realized fi rst of all through learning and understanding of the native language, history and national traditions. I. Ohiienko believed that only a competent teacher, aimed at self-improve-ment, can properly ensure the intellectual and spiritual development of the young generation. The teacher occupies a central place in the pedagogical process in the case of the pupil’s positive attitude to him, and aff ects the child’s consciousness, subconscious and feelings. Modern teacher has to rethink his own position in the educational process, up-date his professional thinking, focus on self-education and systematic analysis of his own teaching activities, tracking the eff ectiveness of their work through a monitoring system. The new teacher should teach children activity, teamwork skills, when they can complement each other, stimulate their self-development and self-improvement.

У статті аналізується проблема формування інклюзивної компетентності майбутніх педагогів під час карантинних обмежень, визначаються і характеризуються загальні тенденції упровадження дистанційної освіти в Україні, узагальнюється досвід авторів із вирішення означеної проблеми. Авторами досліджується термінологічне поле, зокрема визнаються поняття «компетентність», «інклюзивна компетентність», «інклюзивна компетентність майбутніх педагогів». Визначено компоненти інклюзивної компетентності майбутнього педагога, зокрема мотиваційний, когнітивний, рефлексивний та операційний, розкрито їх зміст і структуру. Автори окреслюють традиційні шляхи формування інклюзивної компетентності майбутніх вчителів і характеризують, з якими ускладненнями довелося зіткнутись викладачам закладів вищої освіти. Авторами проаналізовано досвід використання дистанційних технологій у практиці закладів вищої освіти за період карантину в 2020 році. Проведено узагальнення досвіду використання технологій в організації виховної роботи педагогічних закладів вищої освіти в умовах карантину й визначено, що найчастіше в освітньому процесі використовуються online (в реальному часі) і offline (режим очікування) форматах. Перелічено платформи, програми, хмарні середовища, месенжери, використання яких, з досвіду дослідників і практиків, є найефективнішим у вітчизняній практиці. У статті підтверджується ефективність дотримання правил «Internet-етикету», що покликані полегшити процес комунікації та налаштувати колектив на плідну співпрацю в online-режимі. Дослідниками представлений комплекс заходів із використанням дистанційних технологій з формування інклюзивної компетентності майбутніх педагогів під час карантину, узагальнений у вигляді таблиці і систематизований. Також проаналізовані переваги й недоліки формування інклюзивної компетентності майбутніх педагогів в умовах карантинних обмежень.

У статті проаналізовано стратегії ввічливості в політичному дискурсі. Увагу зосереджено на вивченні ввічливості в англомовному політичному дискурсі, що являє собою одну зі значущих комунікативних категорій, яка відіграє ключову роль у мовленнєвій взаємодії адресанта й адресата. У наукових дослідженнях лінгвістичну ввічливість репрезентують як соціальну норму, дотримання правил спілкування, максим спілкування, комунікативного етикету. Збереження «обличчя» – необхідна передумова продуктивного спілкування, яку має враховувати кожен член суспільства. Дослідники виокремлюють п’ятнадцять стратегій позитивної ввічливості, використовуваних задля зменшення комунікативної дистанції, усунення міжособистісних меж, досягнення взаєморозуміння, співробітництва й позитивного результату в спілкуванні, і десять стратегій негативної ввічливості, зорієнтованих на зменшення комунікативного тиску в спілкуванні, виявлення поваги до співрозмовника та його особистого простору. Предметом особливого наукового інтересу є механізми тактик і мовних засобів, використовуваних за реалізації стратегій негативної ввічливості в різноманітних дискурсах, зокрема політичному, провідною рисою якого є інституціональність. Саме остання зумовлює специфіку мовленнєвої взаємодії комунікантів і передбачає використання стратегій негативної ввічливості. Аналіз політичного дискурсу Дональда Трампа доводить, що ключову роль в організації гармонійної комунікації в цій дискурсивній практиці відіграє негативна ввічливість, представлена стратегіями, реалізованими відповідними тактиками: а) стратегія використання імпліцитних мовленнєвих актів – тактики ритуалізації імперативу; б) стратегія ухилення – тактики обмеження власною оцінкою, опосередкованого запиту інформації та припущення; в) стратегія субстантивації – тактики формалізації висловлення. Найпродуктивнішими засобами вербалізації стратегій і тактик негативної ввічливості в політичному дискурсі Дональда Трампа є граматичні (модальні дієслова, умовний стан, пасивний стан, звертання тощо). Серед синтаксичних засобів, що реалізують стратегії позитивної ввічливості, релевантні принципи пом’якшення: прагнення до порозуміння, підтвердження спільного погляду, емпатії, указівка на взаємність, включення учасників комунікації в дію.

Етика – це є наука, яка вивчає мораль, суспільні норми поведінки, звичаї, а також сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи. Сьогодення вимагає від педагога багато уваги до вирішення проблем, але можливості для вивчення подолання проблем не так багато як би хотілося. Педагоги дотримуються етики у будь-якій ситуації, але нажаль більшість людей у різних сферах діяльності забувають про етику спілкування, етику поведінки, а з цих двох складових і складається суспільство яке нас оточує. Ми живемо в той час коли розвивається і набуває обертів нова епоха. Це епоха комп’ютеризації. Кожна спеціальність і спеціалізація пристосовується до нових змін. Ці зміни не оминули і педагогічну діяльність. У статті розглянуто вимоги сучасного суспільства до освіти, рівня кваліфікації педагогів та якості їх професійної підготовки, оволодіння загальними і фаховими компетенціями. Серед них – етична складова діяльності педагога при розв’язанні педагогічних задач. Важливою є професійна етика і у багатофункціональній діяльності викладача вищої школи. Оскільки, завдяки рівню педагогічної підготовленості, сформованості педагогічної етики викладача відбуваються певні трансформації у культурі і свідомості студента, його соціальний та професійно-особистісний розвиток. У статті викладені результати опитування викладачів щодо удосконалення етичних норм. Опираючись на результати опитування викладачів, у статті викладено основні вимоги до викладачів, та методи розв’язання педагогічних ситуацій. Також дане дослідження проводилося ґрунтуючись на аналізі досліджень публікацій великих педагогів минулих і теперішніх часів. Опрацювавши напрацювання видатних педагогів, можна виокремити головну складову сучасних спеціалістів, а саме професійної етики. Педагог, не залежно якого рівня кваліфікації, не має права забувати про професіоналізм. А професіоналізм на сам перед складається з етики спілкування та поведінки. Педагог в першу чергу має бути взірцем не лише для тих кого він навчає, а і для всього суспільства загалом.

Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження.

Обмеження фінансових можливостей підприємств у збільшенні матеріальних стимулів, зокрема реальної заробітної плати співробітників, підвищило увагу до нематеріального боку мотивації. Оскільки мотиви та стимули групової мотивації достатньо не вивчено, а підходи, застосовні для індивідуальної мотивації працівників, не завжди можна застосувати для мотивування групи, тема дослідження актуальна.Мета роботи – охарактеризувати нематеріальний складник трудової групової мотивації, мотиваційні типи працівників і навести можливі нематеріальні стимули, специфічні для мотивування групи досягти ціль.Трудову мотивацію потрібно розглядати як систему компонентів, що являють собою сукупність мотивів внутрішнього і зовнішнього походження, стимулюючих чинників, які спонукають виробничий колектив до активної діяльності для досягнення як особистих, так і цілей підприємства. Високомотивовані працівники – працівники зацікавлені, а отже, досягаючи загальних цілей підприємства, вони задовольняють особисті потреби та свідомо обирають певний тип поведінки.Охарактеризовано основні мотиви (потреби), які спонукають робітників до діяльності. Мотивів, які визначають поведінку людини в процесі праці, безліч, проте нею керують тільки декілька з них, один з яких обов’язково переважає. Підбір учасників команди із урахуванням розбіжностей у мотивах забезпечує початкові умови для успіху. Зроблено припущення, що в кризових умовах мотиваційні потреби як окремих працівників, так і групи здебільшого пов’язані з очікуванням матеріальної винагороди за виконану роботу. За обмежених фінансових можливостях доцільно застосовувати нематеріальні стимули. Під час їх добору керівнику необхідно враховувати той факт, що для покращення результатів роботи виконавці мають перебувати у середовищі, яке відповідає їх основному емоційному стану. Невід’ємні компоненти такого «здорового» середовища – правильна субординація, корпоративний етикет, мікроклімат у колективі, наявність досвідченого керівника.Мотиваційний вплив як на окремого працівника, так і на групу в цілому реалізують із урахуванням відмінностей у потребах, рисах характеру, робочої поведінки, статусі, кваліфікації, досвіді, світогляді. У статті охарактеризовано мотиваційні типи робітників за цими критеріями та оцінено їх здатність працювати у групі за шкалою «низька здатність – висока здатність». Зроблено висновок, що для ефективної мотивації роботи групи у ході формування команди перевагу слід надавати працівникам господарського типу, який разом з інструментальним найбільше відповідає вимогам результативної праці. Надано рекомендації щодо застосування мотиваційних стимулів у контексті «застосування стимулів – формування умов».Наукова новизна дослідження – виявлення найпридатнішого до групової роботи мотиваційного типу співробітників шляхом порівняння їх потреб і стимулів.Результати дослідження можна використати для створення на підприємстві реальних умов для побудови групової трудової мотивації та зацікавлення кожного працівника у збільшенні продуктивності праці.Перспективні напрямки подальших досліджень – оцінка ефективності окремих запропонованих мотиваційних стимулів підвищення результативності групової праці для різних сфер діяльності.

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

У статті досліджується digital етикет і комунікації, їх розвиток та тенденції в сучасних умовах. У статті аналізуються специфіка та функції digital етикету і як виду поведінкової культури у віртуальному середовищі, і як одного із способів набуття індивідуальної свободи самовираження з урахуванням інтересів іншої людини. Показано роль та значення етикету як історично сформованого нормативно-етичного регулятора соціальних відносин у становленні та розвитку мережевого суспільства. Визначені та розглянуті принципи та правила використання digital етикет за потреб покоління Z, яке визначило персональну свободу як головну цінність свого буття у соціумі. Досліджено, що digital етика або інформаційна етика в найширшому сенсі стосується впливу цифрових інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на суспільство та навколишнє середовище загалом.

У статті подано аналіз науково-теоретичних аспектів структурування та сутнісну характеристику невербальних і етикетних компонентів культури діалогічного мовлення майбутніх фахівців з правознавства як важливих передумов і складників формування їхньої комунікативної компетентності та професійного становлення. Розкрито міждисциплінарний характер цієї проблеми. Здійснено класифікацію і структурний аналіз невербальних (несловесних, немовних) образно-виражальних засобів передачі інформації. Розкрито сутність етикету як важливого зовнішнього засобу, чинника і вияву процесу діалогування. Схарактеризовано його суть як усталеного, соціально унормованого стилю і порядку поведінки та вияву зовнішньої культури людини і суспільних відносин загалом. Розкрито суть мовного і мовленнєвого видів етикету як підсистем словесних форм ввічливості, притаманних певним етнічним і соціальним спільнотам, та функційних підсистем з особливим набором знаків і правил їхнього поєднання. Акцентовано на значенні і функціях інтонації як зовнішнього вияву невербальних і етикетних компонентів спілкування, що відіграють важливу роль у процесі діалогування.