Academic literature on the topic 'Права матеріальні'

У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права. Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю. З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір). Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.

Право власності, його типи, форми, види, підстави примусового припинення користуються підвищеною увагою дослідників. Власність слід розглядати як цілісну категорію, яка існує як єдність закономірно існуючих і взаємно пов'язаних частин, типів, форм і видів власності. У науці цивільного права триває дискусія щодо методологічних основ власності і права власності, пов'язана з поверненням у сферу приватного права класичної концепції поділу права на публічне та приватне. Є кілька підходів до визначення критерію поділу права на публічне та приватне. Насамперед це матеріальні і формальні теорії. Серед них окреме місце займає теорія інтересу. Її зміст визначається твердженням, що право, яке охороняє інтереси держави, - це публічне право, а право, яке охороняє інтереси приватної особи, - приватне. Для розмежування публічного і приватного права критерію інтересу не досить. Власність за своїм внутрішнім змістом є необмеженим, повним, вільним пануванням людини над річчю. Межі та обмеження здійснення права власності існували в усіх державах. Власність обмежена інтересами суспільства, потребами взаємодії між окремими членами суспільства та організаціями. Держава уповноважена регламентувати цю взаємодію, об'єктивне право її регулює, може встановлювати межі та покладати на власника обов'язки. Тобто, встановлюючи обмеження, держава реалізує функцію охорони і захисту інтересів третіх осіб. Обмеження є складовим елементом правового режиму власності. Власники мають рівні можливості щодо здійснення та захисту своїх правомочностей. Природа власності не впливає на цю можливість. Захист законних прав громадян є головним завданням держави, кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами та юридичними особами та прагне створити умови для їх реалізації. Межі здійснення права власності можуть встановлюватися в законі у різні способи: вказівка на цільове використання майна; вказівка на способи реалізації права власності.

Статтю присвячено співвідношенню та відмінності плагіату та порушення авторського права. Значення такого розмежування на фоні науково-технологічного розвитку суспільства. Важливість належного правового захисту інтелектуального потенціалу в умовах інноваційних процесів. Доступність результатів творчості в теперішній цифровий час є однією з основних причин виникнення плагіату і порушень авторських прав. Сьогодні творчість людей є головною рушійною силою у прогресі суспільства. Порушення у сфері авторського права не завжди матимуть виключно матеріальні наслідки, але можуть призвести до втрати репутації, а сама робота буде позбавлена ексклюзивності та певної індивідуалізації. Також розглянуті дві судові суперечки щодо авторського права стосовно серії книг у сфері літературної творчості Джоан Роулінг.

У статті розглянуто поняття «інформаційні права і свободи людини», які становлять фундаментальні основи демократичного суспільного правопорядку. Наголошується, що вказаній сфері відносин особливу увагу має приділяти держава як гарант дотримання основоположних прав людини. Позначено низку проблем інформаційного характеру, які залишаються неврегульованими. Серед них відзначено неналежну практику реалізації законодавства у сфері доступу до інформації, відсутність чітких механізмів та інституцій стосовно порядку захисту інформаційних прав. У роботі проаналізовано зміст та визначено правову природу такого явища, як приватне життя фізичної особи. З’ясовано його матеріальні та інформаційні прояви. Встановлено, що сучасне матеріальне право регулює суспільні відносини у такий спосіб, який виключає пряме втручання у сферу особистого життя. Однак є випадки, коли суспільні інтереси переважають особисті потреби та пріоритети окремої людини. За наявності колізії інтересів для правильного унормування правовідносин щодо здійснення особистих прав кожної людини та їхнього захисту від протиправних посягань необхідно у кожному разі встановлювати, перевага яких інтересів – суспільних чи суто приватних – має надаватися у застосуванні відповідного регулюючого інструментарію. З метою адаптації міжнародної правозастосовної практики до національної системи вивчено окремі рішення ЄСПЛ у коментованій сфері. Виявлено, що окремі суто приватні права людини можуть обмежуватися владою, і подібне втручання в принципі може визнаватися правомірним за наявності певних встановлених передумов, головна з яких – допустимість та необхідність такого втручання в демократичному суспільстві. Головним чинником подібної потреби є переважне значення суспільного прогресу у відносинах, що регулюються. Наведена позиція Суду у конкретній справі, коли нагальний та важливий публічний інтерес переважає недоторканість певних приватних повноважень особи. Зроблено висновок, що саме у подібний спосіб має будуватися діяльність національної правозастосовної системи у досліджуваній сфері.

У статті досліджено поняття «об’єкт правовідносин» та визначено характер проблематики цього поняття в системі правових категорій. Призначення поняття «об’єкт правовідносин» полягає в тому, щоб розкрити сенс існування правовідносин, показати, для чого суб’єкти вступають у правове відношення, і діючи в ньому, реалізують свої права і обов’язки. Названа категорія пов’язує правовідносини зі системою матеріальних і духовних благ суспільства. Правовідносини треба розглядати не у вузькому смислі й не тільки як юридичну форму, а в широкому розумінні, тобто як єдність юридичної форми й матеріального змісту. Отже, об’єкт правовідносин є їх безпосередньою складовою частиною, будучи саме тим елементом, який породжує відносини, тобто певною мірою поєднує суб’єктів права та їх обов’язки, оскільки він майже завжди знаходиться в центрі дій суб’єктів цих правовідносин. Отже, об’єктом правовідносин безпосередньо є те, задля чого виникають суспільні відносини, тобто особисті, матеріальні й духовні потреби суб’єктів правовідносин.

У статті проаналізовано правове регулювання ад-міністративно-юрисдикційних проваджень органів прокуратури в зарубіжних країнах, досліджено пози-тивний європейський досвід розгляду справ про адмі-ністративні правопорушення. Розкрито проблемі ас-пекти повноважень органів прокуратури в цій сфері та визначено шляхи вдосконалення вітчизняного адміні-стративно-деліктного законодавства.Аргументовано думку про те, що законодавча основа зарубіжних країн є доволі широкою та різно-манітною. Нормативні-правові акти європейських держав містять норми процесуального та матеріально-го права. Більшість країн мають закони, які містять як процесуальну основу адміністративного прова-дження, так і загальні матеріальні норми (Німеччина, Швейцарія, Австрія, Італія, Португалія), тобто адміні-стративно-деліктне законодавство відображене в актах змішаного характеру. У Білорусії – навпаки: проце-суальні норми, які забезпечують провадження у спра-вах про адміністративні правопорушення, закріплені в Процесуально-виконавчому Кодексі про адміністра-тивні правопорушення, загальні положення – в Кодексі про адміністративні правопорушення. У державах Ла-тинської Америки прокурори володіють, як правило, самостійним статусом, що характеризується наявніс-тю, з одного боку, значних гарантій, а з іншого оку – об-межень. Розкрито, що для багатьох країн Європи, як і для України, характерна надзвичайна розпорошеність адміністративно-деліктного законодавства. У Німеч-чині, наприклад, йдеться про положення близько тися-чі федеральних законів, які містять склади порушень порядку. Пряма вимога про необхідність визначення адміністративних деліктів тільки в нормах закону є в праві Швейцарії, Італії, Греції, Іспанії, Португалії. В інших державах склади адміністративних деліктів і стягнення за них встановлюються і у законах, і в підза-конних актах.

Стаття присвячена аналізу професійної діяльності українських галицьких повітових адвокатів на рубежі ХІХ–ХХ століть. Географічними рамками визначено територію сучасної Івано-Франківщини (Станиславівщини). Проаналізовано географію та розвиток адвокатського стану на повітовому рівні, специфіку професійної діяльності, суспільний статус та рівень матеріальних умов життя українських правозахисників. Українські адвокати свою професійну діяльність спрямовували на захист прав співвітчизників, провадили діловодство і правовий захист українською мовою, зрозумілою для їхніх клієнтів. Цей аспект був важливим для малограмотних українських селян, які вбачали у “своїх” адвокатах захисників не тіль­ки майнових чи соціальних, але й національних прав. За спеціалізацією участі в судових процесах адвокати поділялися на карних оборонців і циві­ліс­тів. До визначних карних оборонців серед станиславівських адвокатів належали Л. Бачинський, В. Дуди­кевич, Т. Окуневський, К. Трильовський, А. Чайковський. Висококласними захисниками цивільного права вважалися І. Мандичевський, І. Макух, Ю. Олесницький, Й. Партицький, І. Ганкевич. Значний обсяг робо­ти припадав на адвокатів невеличких повітових містечок, які вели різноманітні справи на рівні повітових судів першої інстанції. Своєю професійною працею та громадською діяльністю українські адвокати формували новий соціальний тип українського галицького інтелігента – освіченого, заможного, успішного. Їх ділова рес­пек­табельність, матеріальний достаток ставали взірцем фаховості і статусності, прикладом для наслідування. Це був поступовий шлях модернізації української нації, де правнича адвокатська верства зайняла місце провідника у національному русі Галичини, продемонструвала приклад станової і соціальної самореалізації. Ключові слова: адвокати, Галичина, захисник у цивільних справах, канцелярія адвокатська, кар­ний оборонець, правник

Стаття присвячена пошуку шляхів ефективного управління інтелектуальними продуктами починаючи від етапу винаходження, реєстрації та виходу на ринок. Для досягнення поставлених завдань використано методи: аналізу та синтезу; системний аналіз; логічний; абстрактний. Авторами статті запропоновано визначення суті поняття «інтелектуальний продукт», який слід розуміти як новостворені духовні і матеріальні цінності, які виступають результатом інтелектуальної діяльності особистості чи групи в результаті роботи. В статті висвітлено найпоширеніші типи прав інтелектуальної власності, до яких відносяться патенти, торгові марки, авторське право, зареєстровані знаки, права на компоновку ланцюгів, права селекціонерів. Доведено, що знання та розуміння правил ефективного використання інтелектуальних продуктів дає змогу суб’єктам господарювання краще розуміти інструменти управління ними, та отримувати вигоди чи користь, які вони можу приносити бізнесові, адже це додатковий прибуток. Обґрунтовано, розуміння керівниками компаній цінність різних засобів захисту та отримання вигоди від інтелектуальних продуктів, адже вона на пряму залежить від стратегії фірми, конкурентного середовища та швидко змінюваних контурів права інтелектуальної власності, та незалежно від форми власності повинні мати стратегію щодо формування портфеля інтелектуальної власності. Розглянуто вплив зовнішнього середовища на розвиток суб’єкта господарювання, адже з’являються нові правила, і вони досить потужно впливають на розвиток внутрішніх інтелектуальних продуктів, і сильно залежить від внутрішнього потенціалу суб’єкта господарювання. Зокрема, у статті проаналізовано, що розвиток процесів провокує стрімкий розвиток Індустрії 4.0 (Industry 4.0), а це повністю автоматизація виробництва, де управління всіма процесами здійснюється в режимі реального часу, та з врахуванням факторів мінливого зовнішнього середовища. Запропоновано застосовувати патентні стратегії або ж «охоронних стратегій» для більшого захисту запатентованих технологій, які надають продуктам та послугам перевагу над продуктами та послугами конкурентів. Патенти або ж так звані «охоронні стратегії» мають слугувати суб’єктам господарювання захистом для створених продуктів, які будуть лідирувати в категоріях, та посилювати зусилля щодо брендування даних продуктів. Управління інтелектуальними продуктами відіграє важливу роль в управлінні суб’єктами господарювання, адже розпочинається процес входження в технологічні життєві цикли продуктів, що зумовлені змінним турбулентним середовищем. Стаття є актуальною як в науковому, так і прикладному аспектах.

Наукове дослідження та теоретичний аналіз основоположних засад та керівних ідей цивільного процесуального права, яких прийнято називати принципами цивільного судочинства, є першоосновою для здійснення ефективного та неупередженого правосуддя у цивільних справах. Доцільність теоретичного дослідження сутності принципу диспозитивності як загальновизнаного у процесуальній науці принципу цивільного судочинства пояснюється тим, що він виступає інструментом наукового аналізу здійснення цивільного судочинства.

В тезах студентської доповіді розглядаеться еволюція розвитку грошей від товарної форми до електронної форми.
В тезисах студенческого доклада рассматривается эволюция развития денег от товарной формы до электронной формы.
In the theses of the student's report, the evolution of the development of money from the commercial form to the electronic form is considered.

Кіяшко, Р. О. Матеріальні та процесуальні адміністративні відносини: поняття, зміст та правова природа : магістерська робота : 081 Право / Р. О. Кіяшко; керівник роботи Чічкань М. В. ; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра трудового права, адміністративного права та процесу. – Чернігів, 2019. – 86 с.
Актуальність дослідження обумовлена тим, що адміністративне право є однією з основних галузей вітчизняного права, втіленням права публічного на національному рівні, що несе головне навантаження публічно-правового регулювання управлінської діяльності, воно водночас виступає основним засобом юридичного супроводження процесу адміністративної реформи. Разом із тим, сучасне адміністративне право України також потребує зміни його теоретичного підґрунтя, формування нової доктрини, яка відповідала б вимогам становлення й розвитку демократичної правової держави. Тому виникає нагальна необхідність теоретичного опрацювання відповідних проблем адміністративного права, створення сучасного теоретичного підґрунтя розвитку цієї галузі, уточнення системи та структури адміністративно-правових відносин, підстав їх виникнення тощо. Правовідносини належать до найбільш фундаментальних категорій адміністративного права, саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. Вони є головним об’єктом наукового осмислення щодо формування адміністративно-правової доктрини. Розділ 1 роботи присвячений проблемам правової природи адміністративних правовідносин. Зокрема, в ньому досліджуються питання щодо поняття, структури, основних та допоміжних ознак і класифікації адміністративних правовідносин, а також співвідношення матеріальних та процесуальних правовідносин. У розділі 2 визначено особливості матеріальних і процесуальних адміністративних правовідносин, а також деліктних адміністративних відносин як різновиду процесуальних. Зокрема, досліджуються правові підстави їх виникнення, змісту та особливостей правового регулювання. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: удосконалено поняття адміністративно-правових відносин; проаналізовано підстави та умови класифікації адміністративних правовідносин; визначено ознаки адміністративних правовідносин як частини юридичних правовідносин та як самостійного виду відносин, урегульованих нормами адміністративного права; досліджено сутність окремих видів адміністративних правовідносин (матеріальних, процесуальних та різновиду останніх - деліктних), підстав їх виникнення, зміни і припинення.
Actuality of the study is caused by the fact that administrative law is among the main branches of national law, embodiment of public law at the national level, which carries the main burden of public regulation for management activity, while being the main tool of legal support for administrative reforming. At that, actual administrative law of Ukraine also needs the change of theoretical basis and forming a new doctrine, which would meet the requirements to establishment and development of democratic constitutional state. Thus, there is an urgent need for theoretical study of relevant administrative law issues, forming the modern theoretical basis for development of this sector, specifying a system/structure of administrative-legal relations, reasons for their formation, etc. Legal relations refer to the most fundamental categories of administrative law, which actually exists, works, and lives in legal relations. They are the central subject of scientific understanding on forming the administrative-legal doctrine. Section 1 of the work covers problems of legal nature in administrative legal relations. In particular, it studies the issues of concept, structure, main/auxiliary signs, and classification of administrative legal relations, as well as the ratio of material and procedural legal relations. Section 2 defines features of material/procedural administrative legal relations, as well as the tortious administrative relations (type of procedural ones). In particular, legal basis of their formation, content and features of legal regulation are analyzed. Scientific novelty of obtained results: improved concept of administrative-legal relations; analyzed reasons/terms for classification of administrative legal relations; determined signs of administrative legal relations, as part of legal relations and as independent type of relations regulated by administrative law; studied essence of certain administrative legal relations (material, procedural, and tortious – type of the latter), basis of their formation, change, and termination.

Кіяшко, Р. О. Матеріальні та процесуальні адміністративні правовідносини: поняття, зміст та правова природа: магістерська робота : 081 Правознавство / Р. О. Кіяшко ; керівник роботи Чічкань М. В. ; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра трудового права, адміністративного права та процесу. – Чернігів, 2019. – 86 с.
Актуальність дослідження обумовлена тим, що адміністративне право є однією з основних галузей вітчизняного права, втіленням права публічного на національному рівні, що несе головне навантаження публічно-правового регулювання управлінської діяльності, воно водночас виступає основним засобом юридичного супроводження процесу адміністративної реформи. Разом із тим, сучасне адміністративне право України також потребує зміни його теоретичного підґрунтя, формування нової доктрини, яка відповідала б вимогам становлення й розвитку демократичної правової держави. Тому виникає нагальна необхідність теоретичного опрацювання відповідних проблем адміністративного права, створення сучасного теоретичного підґрунтя розвитку цієї галузі, уточнення системи та структури адміністративно-правових відносин, підстав їх виникнення тощо. Правовідносини належать до найбільш фундаментальних категорій адміністративного права, саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. Вони є головним об’єктом наукового осмислення щодо формування адміністративно-правової доктрини. Розділ 1 роботи присвячений проблемам правової природи адміністративних правовідносин. Зокрема, в ньому досліджуються питання щодо поняття, структури, основних та допоміжних ознак і класифікації адміністративних правовідносин, а також співвідношення матеріальних та процесуальних правовідносин. У розділі 2 визначено особливості матеріальних і процесуальних адміністративних правовідносин, а також деліктних адміністративних відносин як різновиду процесуальних. Зокрема, досліджуються правові підстави їх виникнення, змісту та особливостей правового регулювання. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: удосконалено поняття адміністративно-правових відносин; проаналізовано підстави та умови класифікації адміністративних правовідносин; визначено ознаки адміністративних правовідносин як частини юридичних правовідносин та як самостійного виду відносин, урегульованих нормами адміністративного права; досліджено сутність окремих видів адміністративних правовідносин (матеріальних, процесуальних та різновиду останніх - деліктних), підстав їх виникнення, зміни і припинення.
Actuality of the study is caused by the fact that administrative law is among the main branches of national law, embodiment of public law at the national level, which carries the main burden of public regulation for management activity, while being the main tool of legal support for administrative reforming. At that, actual administrative law of Ukraine also needs the change of theoretical basis and forming a new doctrine, which would meet the requirements to establishment and development of democratic constitutional state. Thus, there is an urgent need for theoretical study of relevant administrative law issues, forming the modern theoretical basis for development of this sector, specifying a system/structure of administrative-legal relations, reasons for their formation, etc. Legal relations refer to the most fundamental categories of administrative law, which actually exists, works, and lives in legal relations. They are the central subject of scientific understanding on forming the administrative-legal doctrine. Section 1 of the work covers problems of legal nature in administrative legal relations. In particular, it studies the issues of concept, structure, main/auxiliary signs, and classification of administrative legal relations, as well as the ratio of material and procedural legal relations. Section 2 defines features of material/procedural administrative legal relations, as well as the tortious administrative relations (type of procedural ones). In particular, legal basis of their formation, content and features of legal regulation are analyzed. Scientific novelty of obtained results: improved concept of administrativelegal relations; analyzed reasons/terms for classification of administrative legal relations; determined signs of administrative legal relations, as part of legal relations and as independent type of relations regulated by administrative law; studied essence of certain administrative legal relations (material, procedural, and tortious – type of the latter), basis of their formation, change, and termination.