Journal articles on the topic 'Початок конфлікту'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Початок конфлікту.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Початок конфлікту.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Шевцов, С. П. "СЕР ФРЕНСІС БЕКОН І ЗІТКНЕННЯ ДВОХ СИСТЕМ ПРАВА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 126–32. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1043.
Full textAbstract:
Шевцов С. П. Сер Френсіс Бекон і зіткнення двох систем права. – Стаття.У статті розглядаються обставини звинувачення та відставки Френсіса Бекона з посади лорда-канцлера в 1621 році. Автор указує, що до початку XVII століття в Англії співіснували паралельно дві правові системи, які абсолютно відрізняються за нормами і процедурами, а також історією становлення, – загальне право і право справедливості. Наведено стислий опис історії формування обох систем і їх загальні характеристики. Початок загального права історики відносять до XI століття, право справедливості виникає в XIV столітті. Формування загального права визначено створенням обмеженої кількості конкретних приписів, кожному з яких відповідає своя процедура. Право справедливості отримує оформлення значно пізніше, у її основі лежить вільне рішення лорда-канцлера. Історики права Англії розходяться в оцінках права справедливості та її ролі у формуванні сучасного англійського права. Цю відмінність оцінок автор статті вважає показовою. Кожна із систем прагнула зайняти чільне становище в Англії. Головним інститутом права справедливості був Канцлерський суд до свого скасування в 1873 році. На початок XVII століття випало кілька конфліктів міжсудами, у яких королівським указом пріоритет віддав праву справедливості. Особливе значення мало справа графа Оксфорда, саме за його результатами дві правові системи прийшли в повну суперечність і знадобилося втручання короля для вирішення конфлікту. Коротко викладається сюжет справи графа Оксфорда та перебіг конфлікту між судом загального права та права спра-ведливості у зв’язку з нею. Відзначається та роль, яку в цій справі відіграв Френсіс Бекон і його супротивник – суддя загального права Едвард Кок. Це був час певної правової кризи в Англії, посиленого зростанням абсолютизму королівської влади, корупції та зловживання серед знаті, королівського двору й чиновників. Проте прибічники загального права як найпоширенішого йдавнішого домоглися відставки Френсіса Бекона з посади лорда-канцлера, чим забезпечили відносну рівновагу правових систем. Ця справа значним чином визначила долю політичної кар’єри Френсіса Бекона.
2
Журавель, Олександр. "ЩОДО ВИЯВЛЕННЯ АЛГОРИТМУ ДІЙ ОСІБ У КОНФЛІКТІ ТА МОЖЛИВІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО РЕАГУВАННЯ НА КОНФЛІКТНІ СИТУАЦІЇ В МЕЖАХ ЗАКОНУ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 200–203. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-41.
Full textAbstract:
Теоретична проблема управління конфліктами, що викликає особливий інтерес не лише фахівців-конфліктологів, а й усіх, хто не залишається байдужим до подій, що відбуваються як у нашій країні, так і в усьому світі, хто бажає навіть побутові конфлікти спрямовувати в русло стабілізації відносин. Як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі все частіше йдеться саме про управління конфліктом як про науково-теоретичну проблему, що має актуалізовану сучасність практично – прикладну значущість. Для вирішення цієї проблеми спочатку слід визначитися із базовим поняття – «соціальний конфлікт». Хоча у розумінні цього терміна немає повної одностайності, переважає думка, що сутністю соціального конфлікту слід вважати протиріччя, що викликає зіткнення сторін. Разом з тим необхідно усвідомити, що просто загострення протиріччя ще не означає настання конфлікту. Важливим є момент його усвідомлення майбутніми протиборчими сторонами як свого роду суб’єктивна сторона об’єктивного протиріччя. Понад те, на думку авторів, початку конфлікту необхідна наявність і суб'єктивного протиріччя, що стає хіба що протиріччям другого порядку, безпосередньо ініціює конфлікт. Визначення сутності соціального конфлікту підштовхує до важливого висновку, що це не що інше, як соціально організований процес, свідомо ініційований суб’єктами суспільного життя з метою вирішення суперечності, що перешкоджає реалізації їх корінних інтересів. Саме конфлікт є засобом, за допомогою якого гармонізується поточний суспільний розвиток. Водночас важливою функцією свідомо організованих систем, що забезпечує збереження їхньої певної структури та режиму діяльності, є управління, що передбачає цілеспрямований вплив на суспільні процеси для впорядкування, збереження, вдосконалення та розвитку їхньої якісної специфіки. Виходячи з цього, конфлікт є своєрідним засобом управління суспільним процесом.
3
Овчарук, О. М. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВІ." Підприємництво та інновації, no. 16 (February 26, 2021): 71–75. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/16.12.
Full textAbstract:
Менеджмент українських підприємств стикається зі значними культурними ризиками і комунікативними бар'єрами. У зв'язку із цим управління конфліктами стає темою підвищеної уваги не тільки в теорії менеджменту, а й у практиці управління у цілому. Метою дослідження є узагальнення теоретико-методологічних положень виникнення та вирішення організаційних конфліктів. У статті зазначено, що умовою виходу з економічної кризи для багатьох підприємств є саме конструктивний підхід до управління конфліктною взаємодією, оскільки в конфлікті від самого початку закладений потенціал для будь-якої організації. Здійснено огляд конкретних причин та базових складників організаційних конфліктів у трудовому колективі. Розглянуто методологію управління процесом конфлікту. Запропоновано профілактичні процедури в рамках організаційного середовища з метою зниження рівня конфліктів в організаціях. У результаті дослідження встановлено, що будь-яка організація може піддаватися різним видам конфліктів залежно від рівня якості корпоративної культури, розмірів організації, особистісних характеристик керівників та членів колективу.
4
Воропаєва, Тетяна, and Ніна Авер’янова. "РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ (ВІД ЗИГМУНДА ФРОЙДА ДО НАШИХ ДНІВ)." Молодий вчений, no. 8 (96) (August 31, 2021): 30–36. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-8-96-7.
Full textAbstract:
У статті розглядаються особливості розвитку конфліктологічних ідей в історії філософської думки (від Зигмунда Фройда до наших днів). На рубежі ХІХ – ХХ ст. конфліктна проблематика опрацьовувалась у рамках соціально-політичних і правових концепцій суспільного розвитку людства. На початку ХХ ст. починається поступова систематизація конфліктологічних знань. На становлення конфліктології як науки суттєво вплинули зарубіжні психологічні дослідження конфліктів першої половини XX ст. у рамках кількох напрямків. Спроба формування загальної теорії конфлікту у 1950–1970-тих роках базувалась на вивченні динамічно-структурних і функціональних характеристик конфліктів. На рубежі 1960–1970-х років починає формуватися самостійний напрям з вивчення переговорного процесу як частини конфліктної взаємодії. Найвідомішою є концепція Гарвардської школи конфліктології, що базується на інтерпретації конфлікту як конструктивної сили та концепції «принципових переговорів» Р. Фішера і У. Юрі. Нині конфліктологічні дослідження у країнах Заходу здійснюються за такими напрямками: 1) теоретико-ігровий (який започаткував М. Дойч); 2) теорія організаційних систем (яку започаткували Р. Блейк, Дж. Мутон); 3) теорія і практика переговорного процесу (яку започаткували Д. Прюітт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі).
5
Mazur, Pshemyslav, and Anna Netreba. "E-ДЖИХАД. ІНФОРМАЦІЙНА БОРОТЬБА АЛЬ-КАЇДИ Й ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА «СТЕЖЦІ БОГА» – ВИБРАНІ ПРИКЛАДИ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 80–93. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-80-93.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання е-джихад (кіберджихад) як ведення джихаду з використанням інформаційних засобів. Зазначено, що мовна обсерваторія Варшавського університету зареєструвала слово «кіберджихад» у 2016 р. у «Словнику польської мови» зазначено, що це «дії проти невіруючих і послідовників інших релігій, котрі проводяться ісламськими фундаменталістами в Інтернеті». Однак таке визначення дуже неточне й навіть частково хибне. Джихад є поняттям дуже розмитим і складним. Історію використання джихадистами Інтернету розділено на три основні періоди. Перший мав місце до атаки на World Trade Center (11 вересня 2001 р.). По-перше, Інтернет не був тоді ще поширеним інструментом, по-друге, ісламісти лише ставали сильніші. Початок конфлікту Аль-Каїди і талібів зі США започаткував другий етап. Третім етапом є нинішня ситуація, яка змінилася в результаті виникнення Ісламської держави (ISIS). Доведено, що е-джихад – це концепція, що прийнята й використовується в науці протягом деякого часу. Мета статті – перевірити, чи відповідає діяльність Ісламської держави та Аль-Каїди в Інтернеті концепції джихаду. Завдяки цьому поняття джихаду прояснено та зіткнулося з обраними прикладами діяльності. Науковці стверджують, що «Ісламська держава» й «Каїда» використовують нові технології для широкого розуміння джихаду, уключаючи бойові дії (kital).
6
Nikolaienko, Nataliia, Yuliia Vasylevych, and Oleksandr Komarchuk. "Інформаційні виклики для України в умовах російсько-української гібридної війни." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (6) (October 31, 2019): 49–58. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-49-58.
Full textAbstract:
Акцентовано на необхідності комплексного аналізу інформаційно-комунікаційної складової частини російсько-українського конфлікту. Досліджено питання інформаційних викликів для України як результату деструктивних пропагандистськоманіпулятивних актів російських владних структур та засобів масової інформації, поширення інформаційної експансії й агресії Російської Федерації. Визначено, що інформаційні виклики мають як короткостроковий, так і довгостроковий виміри. Інформаційний вплив із боку РФ зумовлюється історичною традицією, спільністю розвитку, соціокультурною спадщиною. Окрім того, в основу інформаційної агресії щодо України покладено концепцію «руського миру», що активно популяризується російськими медіа, науковцями та політиками, і становить потенційну загрозу суверенітету нашої держави, збереженню цілісності її території.У процесі формування інформаційних викликів для України визначено три етапи: 1991– 1999 рр. – початковий етап; кінець 2013 – початок 2014 р. – розгортання активних пропагандистсько-маніпулятивних акцій із боку російських спецслужб, політикуму та ЗМІ з метою зміни поглядів, свідомості й вчинків представників українського суспільства, а також створення негативного іміджу України у світі. Третій етап, починаючи з 2014 і до сьогодні, яскраво демонструє масштаби вторгнення РФ в інформаційно-комунікаційний простір України та свідомість українців. Визначено, що збереження інформаційного суверенітету, формування ефективної системи безпеки в інформаційній сфері є актуальною проблемою для України, яка сьогодні є об’єктом зовнішньої інформаційної експансії, маніпулятивних технологій та руйнівного інформаційного вторгнення.
7
БЕГЕЙ, Ігор, and Юлія ЛІВІНСЬКА. "ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ РОСІЙСЬКО-МОЛДОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ 1992 р. В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ДИСКУРСАХ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 22 (March 27, 2022): 206–15. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253722.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає у компаративному зіставленні фактів, оцінок, почерпнутих з української та російської періодики, матеріалів інтернет-видань стосовно причин початку російсько-молдовського конфлікту 1992 р. Методологія дослідження базована на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, а також на історичному методі та методах аналізу, синтезу та узагальнення. Історичний метод застосовувався при дослідженні подій, які відбувалися на території Молдови у 1992 р. Завдяки методу аналізу і синтезу були виокремлені причини виникнення самого конфлікту та їх доведення науковими засобами. Методом узагальнення було сформоване загальне бачення проблеми, отримані результати наукових студій стали основою висновків. Наукова новизна полягає у тому, що вперше здійснено сукупний аналіз інформації та наукових розвідок в українській та російській історіографії на тему російсько-молдовського конфлікту 1992 р., а також з’ясовано і названо основні причини, які сприяли розгортанню та дії вищезазначеного конфлікту. Висновки. Основними причинами виникнення російсько-молдовського конфлікту, який фактично став першим гібридним протистоянням між країнами, сусідніми з Україною, в українському та російському історіографічному дискурсі вважають низку чинників, серед яких: розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) та ліквідація Варшавського договору відкрили багато нових вибухонебезпечних ситуацій на територіях колишніх республік, включаючи Молдову; криза політичної системи світу; мовний і геополітичний чинники; економічний чинник. Загалом російсько-молдовський конфлікт на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин як через небажання чвинної влади у Молдові радикально врегулювати означену ситуацію, так і через втручання тарозпалення конфлікту представниками інших держав, зацікавлених у подальшому його існуванні, вважається “замороженим” та незавершеним.
Ключові слова: Україна, Молдова, історіографія, причини конфлікту, пострадянський простір, Придністров’я.
8
ПИСАРЕНКО, НАДІЯ. "Розмежування судових юрисдикцій крізь призму розуміння принципів судочинства (на прикладі податкових спорів)." Право України, no. 2020/04 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-127.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вивченню питання розмежування судових юрисдикцій. Як свідчить практика, суб’єктний склад спірних відносин, а також характер суспільних зв’язків, із яких конфлікт виник, не можна вважати вичерпними критеріями для визначення суду, повноважного його (конфлікт) вирішувати. Метою статті є пошук додаткових критеріїв, зважаючи на які можна встановити процесуальну форму, що є найбільш придатною для розв’язання правового спору з характерними ознаками. У статті зауважено, що утворення судів різних юрисдикцій обумовлено тим, що їхні судді мають спеціалізуватися на вирішенні конфліктів, які виникають із правових відносин різної галузевої приналежності й підлягають регламентації за допомогою матеріальних норм різних галузей права. Таким чином, судді, що спеціалізуються, спроможні продемонструвати найвищий рівень розуміння галузевих матеріальних норм, засвідчити свою здатність фахово тлумачити такі норми, а отже, бути взірцем у питаннях їх застосування. Водночас наголошено на тому, що суди у своїй діяльності дотримуються різних процесуальних законів, які акумулюють норми, що відзначаються особливостями; “спеціалізований” суд діє за правилами, що сприяють створенню пристойних умов для реалізації сторонами конфлікту наданих їм процесуальних прав. Це озна чає, що правильне визначення юрисдикції гарантує не тільки високий ступінь суддівської компетентності у застосуванні матеріальних норм, а й не менш цінний “процесуальний комфорт”, що мають відчувати всі учасники судового процесу. Запропоновано наблизитися до вирішення проблеми розмежування судових юрисдикцій не через виокремлення ознак спорів, формування їхніх переліків, а за допомогою пошуку відповіді на запитання: чи потребує їх (спорів) розв’язання застосування спеціальних процесуальних правил? Констатовано, що первісно зміст спеціальних процесуальних правил відбивається у нормах про принципи судочинства; свій розвиток такі правила отри мують у подальших процесуальних приписах. Кодекс адміністративного судочинства України (КАС України) пристосований для розв’язання конфліктів за участю суб’єктів влади. Отже, всі його правила, засновані на виписаних на початку КАС України принципах, спрямовано на створення умов, за яких нерівні у матеріальних відносинах суб’єкти права, які є сторонами спору, досягають рівності у судовому процесі. Зроблено деякі узагальнення, за допомогою яких проілюстровано, як діють спеціальні положення КАС України для гарантування рівності сторін в адміністративному судочинстві. Такі узагальнення супроводжуються прикладами судових рішень у справах із розгляду податкових спорів, що вкотре дало змогу впевнитися у правильності обрання для їх розв’язання саме адміністративної процесуальної форми.
9
ЦИБУЛЕНКО, ЄВГЕН, and ІВАННА ТЕТЕРА. "Міжнародно-правова кваліфікація окупації Донбасу. Псевдодержави і колабораціонізм на цій території." Право України, no. 2000/11 (2020): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-065.
Full textAbstract:
Основним чинником проблеми міжнародно-правової класифікації ситуації конфлікту на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) є категоричне заперечення Російської Федерації (РФ) щодо її прямої участі у зазначеному вище конфлікті. Однак, незважаючи навіть на сумлінні спроби приховати свою діяльність на сході України, акт прямої агресії РФ є встановленим. Крім того, ключова важливість визначення актів агресії полягає у подальшій конкретизації статусу учасників бойових дій та самих територій ОРДЛО, де проходять бойові дії. Мета статті полягає у доцільній класифікації дій РФ як акту прямої агресії проти суверенітету України та підтвердження статусу територій ОРДЛО як окупованих, а також підтвердження статусу місцевих бойовиків як колабораціоністів, які перебувають під ефективним контролем РФ. Відповідно до цього дослідження дії РФ на території ОРДЛО та Азовському морі підпадають під п’ять із семи можливих положень ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй “Визначення агресії”, що цілком виключає будь-яку можливість заперечувати існування російської агресії проти України. Але, навіть попри такі безперечні факти, РФ продовжує кваліфікувати конфлікт на Донбасі як “громадянську війну повстанців проти українського уряду”. Така позиція російського уряду є повністю хибною, адже військовослужбовці російської регулярної армії, бойовики російських приватних компаній і військове озброєння були зафіксовані на територіях ОРДЛО та навіть внесені до декількох міжнародних волонтерських баз даних. Крім того, досліджується довготривалий розвиток колабораціонізму й елементи гібридної війни на території незалежної України, які теж сприяли початку російської агресії на Донбасі.
10
ЦИБУЛЕНКО, ЄВГЕН, and ІВАННА ТЕТЕРА. "Міжнародно-правова кваліфікація окупації Донбасу. Псевдодержави і колабораціонізм на цій території." Право України, no. 2000/11 (2020): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-065.
Full textAbstract:
Основним чинником проблеми міжнародно-правової класифікації ситуації конфлікту на території окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) є категоричне заперечення Російської Федерації (РФ) щодо її прямої участі у зазначеному вище конфлікті. Однак, незважаючи навіть на сумлінні спроби приховати свою діяльність на сході України, акт прямої агресії РФ є встановленим. Крім того, ключова важливість визначення актів агресії полягає у подальшій конкретизації статусу учасників бойових дій та самих територій ОРДЛО, де проходять бойові дії. Мета статті полягає у доцільній класифікації дій РФ як акту прямої агресії проти суверенітету України та підтвердження статусу територій ОРДЛО як окупованих, а також підтвердження статусу місцевих бойовиків як колабораціоністів, які перебувають під ефективним контролем РФ. Відповідно до цього дослідження дії РФ на території ОРДЛО та Азовському морі підпадають під п’ять із семи можливих положень ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй “Визначення агресії”, що цілком виключає будь-яку можливість заперечувати існування російської агресії проти України. Але, навіть попри такі безперечні факти, РФ продовжує кваліфікувати конфлікт на Донбасі як “громадянську війну повстанців проти українського уряду”. Така позиція російського уряду є повністю хибною, адже військовослужбовці російської регулярної армії, бойовики російських приватних компаній і військове озброєння були зафіксовані на територіях ОРДЛО та навіть внесені до декількох міжнародних волонтерських баз даних. Крім того, досліджується довготривалий розвиток колабораціонізму й елементи гібридної війни на території незалежної України, які теж сприяли початку російської агресії на Донбасі.
11
Kharitonov, Konstantin. "Щодо формування системи показників оцінювання збитків національної економіки у період збройного конфлікту (війни)." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 10, no. 6 (December 31, 2020): 119–26. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2020.10.6.11.
Full textAbstract:
У статті описана система показників для оцінки економічних збитків держави, що виникають в результаті збройного конфлікту. Аналіз літератури показує, що сьогодні використовуються різні методи оцінки збитків національної економіки під час збройного конфлікту, кожен із яких має свою спеціальну систему показників. Система показників, що дасть можливість встановити зв'язок між державними втратами під час збройного конфлікту та економічним зростанням держави, не зустрічається. Метою роботи є пошук системи показників, яка дозволить вирішити це проблемне питання.
У статті представлені основні складові економічних втрат, а точніше: прямі військові витрати країни, втрачені доходи, що залежить від кількості постраждалого населення, додаткові державні витрати уряду, а також непрямі втрати держави, які виникають з початком збройного конфлікту: переміщення населення, еміграція кваліфікованих робітників та втрата можливостей освіти для майбутніх поколінь. Врахування всіх складових економічних збитків, що виникають внаслідок збройного конфлікту, впливає не тільки на загальну суму збитків, але і на рівень економічного розвитку держави. Застосування показників у запропонованій системі, з одного боку, встановлює зв'язок між економічним розвитком держави та компонентами економічних збитків, спричинених збройним конфліктом, а, з іншого боку, дає змогу здійснити оцінку цих втрат.
Для прийняття більш обґрунтованого рішення щодо економічного розвитку нашої держави слід використовувати запропоновану систему показників оцінки збитків для національної економіки в період збройного конфлікту. У майбутньому застосування такої системи дозволить встановити зв’язок між обсягом збитків та економічним зростанням держави.
12
Protsiv, O. R. "Організація рибальського господарства у Східній Галичині на початку ХХ ст.: політико-етнічний аспект." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (April 21, 2017): 84–90. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.13.
Full textAbstract:
У праці розглядаються особливості правового регулювання ведення рибальського господарства у Галичині та особливості його правозастосування у східній її частині. Виявлено вплив звичаєвих норм на правозастосування у галузі рибальства. Встановлено, що намагання державної влади Галичини на практиці реалізувати вимоги Рибальського закону викликало обурення серед селян Східної Галичини. Описано протистояння у селі Чернихові на Тернопільщині між селянами-українцями та жандармерією під час вилову риби у річці Серет та на річці Стир у селах Петрикові, Буцневі, Березовиці Великій. Проаналізовано реакцію на конфлікт галицьких медіа, зокрема часописів: польськомовних («Слово Польське», «Газета Львівська»), україномовного («Діло»), франкомовного («Neue Fr. Presse») та німецькомовного («Die Zeit»). Описано політичні тиски при вирішенні конфлікту у селі Чернихові.
13
Semenkova, Maryna Anatoliivna. "ОСОБЛИВОСТІ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ НА СХОДІ УКРАЇНИ І ЇХ ВПЛИВ НА БЕЗПЕКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 1 (July 8, 2020): 233–40. http://dx.doi.org/10.15421/342024.
Full textAbstract:
В статті досліджено вплив міграції, спричиненої збройним конфліктом на Сході України, на розвиток і безпеку як самого регіону, так і України в цілому. Обґрунтовано необхідність враховувати міграційний рух не тільки із зони безпосередньо проведення бойових дій, але і з регіону в цілому. Враховуючи те, що активні міграційні процеси спостерігались в регіоні і до початку конфлікту, нами була виявлена зміна їх тенденцій і закономірностей. Доведено, що особливості перебігу міграційних процесів на Сході України в цілому відповідають особливостям перебігу таких в умовах гібридного конфлікту. Наведені ознаки зацікавленості деяких держав, ще межують з Україною, у стимулювання імміграції українців з регіону. Зроблено оцінку впливу міграції на окремі сфери функціонування Донбасу і України перш за все в демографічній, економічній і суспільно-політичній сферах Виявлено неоднозначність впливу міграції з Донбасу до інших регіонів України на стан конфліктогенності суспільства. Розроблено рекомендації по зменшенню негативних наслідків масового виїзду громадян з регіону.
14
ПОКОТИЛО, Олексій, and Олександр НАШИВОЧНІКОВ. "ВИТОКИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЗБРОЙНОГО КОНФ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 210–18. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226536.
Full textAbstract:
Анотація. Мета дослідження – розкрити витоки російсько-українського збройного конфлікту на початку ХХІ століття, його передумови та обставини. Методологія дослідження спирається на принципах історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історії російсько-українських відносин на основі невідомих раніше джерел з’ясовано яким чином політичне керівництво Російської Федерації наприкінці ХХ століття закладало підвалини для виникнення російсько-українського збройного конфлікту 2014 року. Висновки: починаючі з 1991 року російське керівництво ефективно розпалювало конфлікт в окремих регіонах, зокрема в Криму, “не дозволяючи” Україні бути незалежною державою з правом на європейській розвиток. При цьому, з метою завдання шкоди територіальній цілісності і суверенітету України як основний важіль впливу був використаний Чорноморський флот. Зазначимо, що вплив на населення Кримського півострову скрізь призму подій навколо Чорноморського флоту здійснювався у багатьох сферах, насамперед воєнній, політичній, інформаційній, мовній тощо. Вирішення питання навколо розподілу Чорноморського флоту в 1997 році, на наш погляд, ознаменувало те, що к цьому моменту у більшості населення території Криму було сформовано негативне ставлення до української влади та, як слід, до Збройних Сил України. Тому, швидка окупація Кримського півострова в 2014 році та події на Донбасі стали закономірним наслідком недружньої політики російського політичного керівництва по відношенню до України, яку воно здійснювало починаючи із 1991 року.
Ключові слова: Україна, Російська Федерація, Військово-Морські Сили, Чорноморський флот, Крим, збройний конфлікт
15
Туркот, Владислав. "ТЕРОРИЗМ У КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ: ПРИЧИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЕСКАЛАЦІЇ." Young Scientist, no. 12 (88) (December 30, 2020): 226–32. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-46.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду витоків тероризму на Близькому Сході та причин ескалації конфліктів в регіоні. Об'єктом роботи виступає феномен тероризму у країнах Близького Сходу в сучасному світі. Предметом дослідження є тероризм у країнах Близького Сходу. Розглянуто різні аспекти досліджень цієї проблеми. Події, які відбуваються в останні роки в регіоні Близького Сходу, аналізуються не тільки у розрізі соціально-економічних процесів, що відбуваються в світі в умовах глобалізації, але і з точки зору геополітичного протистояння різних сил, які мають на меті посилити свій вплив в регіоні. Близькосхідний Регіон кінця XX – початку XXI ст. не тільки не втратив свого геостратегічного значення, а й набув статусу «вибухонебезпечного вузла», ставши зоною військово-політичної нестабільності і регулярно виникаючих тут військових конфліктів. В останні роки спостерігається їх загострення, в тому числі і етнічних, і племінних, а також і соціальних, і конфесійних. У статті розглядається криза Близькосхідного регіону, зокрема витоки палестино-ізраїльського конфлікту як однієї складової цієї кризи. А також, феномен радикальної ісламізації, який являє собою своєрідну реакцію на модернізацію і глобалізацію, він є одним з основних викликів для національної безпеки міжнародного співтовариства. У статті здійснено аналіз історичних передумов тероризму. Викладені основні причини формування і зростання тероризму в Близькосхідному регіоні. Здійснені пошуки способів врегулювання загроз на сучасному етапі та виокремлення перспектив стабілізації кризи у регіоні. Визначено можливі шляхи усунення існуючих загроз національній, регіональній та глобальній безпеці. Виявлено закономірність у формуванні активізації терористичних груп різного роду. Дослідження показало, що геополітичний фактор цього конфлікту є важливим для регіону та світу загалом. Запропоновано шляхи протистояння різноманітним екстремістським й інформаційно-психологічним проявам, крайньою формою яких є тероризм.
16
ПЛЕШКО, ЕДУАРД. "Проблематика міжнародних договорів України та Російської Федерації в умовах міждержавного конфлікту." Право України, no. 2020/12 (2020): 11. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-011.
Full textAbstract:
Стаття спрямована на визначення міжнародно-правового змісту ситуації чинності, застосування та оскарження українсько-російських міжнародних договорів в умовах міждержавного конфлікту, що триває. Приділено увагу питанням впливу конфлікту на участь України та Російської Федерації (РФ) у колективних договорах, як універсальних, так і регіональних, а також на аспекти чинності та застосування двосторонніх міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод. Висвітлено специфіку застосування колективних і двосторонніх українсько-російських договорів через обставини конфлікту. Досліджено універсальні норми міжнародного права, застосовні до питань чинності міждержавних договорів в умовах міждержавного збройного конфлікту. Охарактеризовано особливості застосування до українсько-російського конфлікту вимог міжнародного гуманітарного права. Висвітлені у статті питання не мали широкого наукового дослідження до 2014 р. і розглядалися або у вимірі окремої галузі (зокрема стосовно правового співробітництва) чи предмета (договори про перебування в Україні Чорноморського Флоту), а також у вимірі правонаступництва України. Після початку російської агресії фундаментальні дослідження стану договірних відносин між Україною та РФ досліджувалися у фундаментальних працях видатного вітчизняного юриста-міжнародника О. Задорожнього, але його трагічна передчасна загибель призупинила розвиток відповідного провідного напряму вітчизняної правової доктрини. Метою статті є встановлення, з урахуванням приписів універсального міжнародного права та відповідної колективної і двосторонньої договірної бази, специфіки чинності, застосування та оскарження українсько-російських міжнародних договорів в умовах російської агресії, що триває, та напрацювання відповідних рекомендацій для органів державної влади. При цьому питання впливу ситуації міждержавного конфлікту на застосування двосторонніх угод слід відрізняти від проблематики застосування таких угод на тимчасово окупованих територіях сторонами конфлікту та використання двосторонніх угод для отримання у межах конфлікту політико-правових переваг. У висновках зазначається, що сучасне універсальне міжнародне право не має імперативно визначеного підходу до аспектів чинності міжнародних договорів в умовах міждержавного збройного конфлікту. Закріплені у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. механізми припинення, призупинення, виходу з договору варто оцінювати з урахуванням застереження ст. 73 цієї конвенції, яка передбачає додаткову диспозитивність дій держави щодо власних договорів в умовах збройного конфлікту. Схвалені Комісією з міжнародного права Організації Об’єднаних Націй у 2011 р. Статті про наслідки збройних конфліктів для міжнародних договорів мають характер доктринального регулятора та становлять інтерес насамперед у міркуваннях щодо особливостей ситуацій агресії та самооборони, а також стосовно переліку предметів угод, що не підлягають припиненню в умовах конфлікту. Така ситуація залишає певний обсяг дискреційних дій України щодо констатації чинності або втрати чинності окремих категорій двосторонніх угод із РФ. Практика України щодо припинення двосторонніх та колективних угод через російську агресію є сталою. При цьому процедури виходу України з двосторонніх договорів із РФ залишаються занадто бюрократизованими, а тому надмірно повільними. Наразі ситуація конфлікту у переважній більшості випадків розглядається Україною найімовірніше як фактор, який впливає на ситуацію застосування договору, аніж як підстава його припинення чи призупинення. Ситуація міждержавного конфлікту практично не вплинула на ситуацію дотримання і виконання Україною колективних та універсальних угод, за винятком угод Співдружності Незалежних Держав.
17
Майковська, В. О. "ПРОБЛЕМАТИКА ПУБЕРТАТНОСТІ НА ПРИКЛАДІ П’ЄСИ ФРАНКА ВЕДЕКІНДА «ПРОБУДЖЕННЯ ВЕСНИ»." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 10, 2021): 123–27. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-20.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано особливості пубертатного періоду підлітків і проблеми виховання на початку ХХ століття. Молодь перебуває в особливо крихкій фазі свого розвитку, вона шукає свою сексуальну ідентичність, філософствує про Бога та світ. У цей період життя підлітки дуже сприйнятливі до негативних впливів і рішень дорослого світу, від яких вони залежні. Психологічна експертиза біологічних і фізичних змін, проблеми статевого дозрівання, пробудження сексуальності й бурхливих інстинктів відображено в німецькій драматургії. З кінця ХІХ століття й початку нового тисячоліття уявлення про підлітка з його проблемами в літературі постійно змінюється. Навіть у ХХІ столітті проблематика переходить від покоління до покоління, від теми до теми, молоді доводиться вести власну боротьбу зі світом дорослих. Суспільні зміни, соціальні та сексуальні революції, а також природне формування поколінь впливають з плином часу на розуміння юності. Оскільки людина завжди була залежна від навколишнього середовища та свого оточення, не дивно, що молода людина, яка ще розвивається й шукає свою ідентичність, особливо відкрита й вразлива до зовнішніх впливів. Тому саме кінець дитинства та перехід до дорослого життя, тобто фази підліткового та юнацького віку, стають однією із центральних тем літератури. «Дитинна трагедія» Франка Ведекінда «Пробудження весни» стала першим твором у німецькій літературі, у якому здійснюється аналіз психології підлітків і висвітлюються проблеми шкільного та сімейного виховання. Автор критикує умови й неправильну практику виховання в школах і батьківських домах, які з острахом чекали на питання дітей і відповідали на них приховуванням і замовчуванням реальності. Ф. Ведекінд зображує в драмі про статеве дозрівання й сексуальність жорстку буржуазну мораль і контраст між природою та суспільними інститутами, структурами дискурсу того часу. У статті розглядаються основні конфлікти й сюжетні лінії твору: конфлікт батьків і дітей; конфлікт між моральними уявленнями та інстинктами підлітків, які відкривають у собі сексуальність; конфлікт між індивідуальними схильностями й потребами юнаків і шкільною системою, яка придушує будь-які прояви індивідуального.
18
Dukhnevych, Vitalii M. "Психологічні наслідки воєнного конфлікту на cході: теоретичний аналіз явищ політико-правової сфери." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 6, 2018): 31–45. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).131.
Full textAbstract:
Аналізуються негативні психологічні наслідки в політико-правовій сфері, що супроводжують воєнний конфлікт на сході України. Охарактеризовано загальну картину суспільно-політичної дійсності в країні напередодні і на початку воєнного конфлікту. Визначено, що такі негативні психологічні наслідки можуть бути зумовлені порушеннями ефективної чи оптимальної взаємодії громадян між собою або громадян з органами влади. Показано, що одним із психологічних механізмів, покладених в основу створення самопроголошених ЛДНР, було руйнування української та загальноукраїнської ідентичностей за рахунок створення і використання різноманітних міфів та нищення відчуття безпеки громадян. Здійснено систематизацію і групування негативних психологічних наслідків у соціально-психологічному та політико-правовому аспектах. У межах першого аспекту виділено такі групи негативних психологічних явищ у політико-правовій сфері в умовах воєнної агресії Росії: 1) руйнування єдності громадянського суспільства; 2) наростання незадоволеності діяльністю влади; 3) порушення процесу політико-правової ідентифікації; 4) посилення піддатливості маніпулятивним інформаційним впливам; 5) поширення неконструктивних патернів поведінки; 6) зневіра в майбутньому України. Політико-правовий аспект представлено через психологічну інтерпретацію таких явищ, як радикалізація свідомості, сепаратизм, колабораціонізм, екстремізм, мілітаризація свідомості, аномія, дераціоналізація (ірраціоналізація) свідомості, знецінення життя та людської гідності; участь у блокуванні інфраструктурних об’єктів, залучення військових та колишніх учасників АТО до різноманітних політико-правових акцій, “військовий туризм”, аватаризм; формування різних форм порушень правосвідомості; криміналізація побутових конфліктів; соціальне утриманство, перекладання відповідальності за актуальну політико-правову ситуацію лише на політиків; загострення націоналістичних настановлень та зменшення толерантності до людей інших національностей, негативна стеріотипізація щодо окремих соціальних груп, поляризація уявлень персон та окремих соціальних груп, ухиляння представників інституціональних суб’єктів від взяття на себе відповідальності за долю країни чи її громадян; формування образу ворога тощо. Зроблено висновок, що зміст та специфіка виявів цих явищ ще потребує свого уточнення, аби в подальшому запропонувати ефективні рекомендації чи програми супроводу відповідно до того чи того змістового вияву таких явищ.
19
Zvezdova, Olesia. "Історичні передумови виникнення та становлення квазідержавних утворень на Сході України." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, no. 01 (March 27, 2020): 87–95. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2019.01.087.
Full textAbstract:
Стаття присвячена квазідержавним утворенням на Сході України. Визначені основні історичні передумови початку конфлікту: віддалене географічне розташування, імперська політика СРСР, наявність значної кількості російських мігрантів. Основними причинами конфлікту стали підтримка з боку РФ сепаратистських настроїв, участь в антиукраїнських акціях російських громадян, анексія Кримського півострову, прорахунки керівництва країни. На сучасному етапі першочерговою є проблема повного припинення війни на Сході України.
20
Паска, Ганна. "ВЗАЄМИНИ ЛЕВА БАЧИНСЬКОГО І КИРИЛА ТРИЛЬОВСЬКОГО: ВІД ДІАЛОГУ ДО КОНФРОНТАЦІЇ (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.)." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 34 (December 10, 2021): 117–24. http://dx.doi.org/10.15330/gal.34.117-124.
Full textAbstract:
Предметом статті є відносини Л. Бачинського і К. Трильовського в руслі українського національно-визвольного руху кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. Основу джерельної бази дослідження становлять справи фондів ЦДІАЛ України, ЦДАВО України, Держархіву Івано-Франківської обл., автобіографічні праці Л. Бачинського і К. Трильовського та матеріали тогочасної газетної періодики. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, історизму, різноманітності джерельної бази. У роботі використано методи аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний, біографічний методи для вивчення життя та діяльності історичної постаті, метод внутрішньої критики джерел. Автор статті приходить до висновку, що взаємини Л. Бачинського і К. Трильовського пройшли шлях від співпраці та дружніх відносин до відкритих конфліктів і політичної конфронтації. На рубежі ХІХ–ХХ ст. обидва політики були провідними діячами РУРП-УРП, а в 1907–1918 рр. стали послами австрійського парламенту. Початок суперечностей між двома радикалами було покладено після обрання Л. Бачинського головою УРП. Внаслідок загострення протистояння із К. Трильовським у 1910 р. Л. Бачинський змушений був залишити посаду керівника партії. Конфлікт отримав своє продовження в період ЗУНР, коли у 1919 р. К. Трильовський спричинився до розколу УРП та виокремлення із неї власної партії – СРП. Остання фаза протистояння між двома політиками відбулася у ході виборів до польського парламенту в 1928 р., коли з ініціативи К. Трильовського було засновано УСРП-лівицю. Конфлікт між двома політиками був фактором, який протягом більше двадцяти років відігравав негативну, деструктивну роль у радикальній течії західноукраїнського політикуму.
Ключові слова: Лев Бачинський, Кирило Трильовський, Русько-українська радикальна партія (Українська радикальна партія), Селянсько-радикальна партія, Українська соціалістично-радикальна партія-лівиця, “Громадський голос”.
21
Bespalikova, Olha. "ПАЛЕСТИНСЬКА ПРОБЛЕМА ЯК ОДИН ІЗ НАЙВІДОМІШИХ ТА НАЙГОСТРІШИХ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 78–86. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-78-86.
Full textAbstract:
У сучасних міжнародних відносинах одним із найгостріших і найтриваліших конфліктів є Палестинська проблема, витоки якої вбачаємо глибоко в історії. Отже, після посилення сіоністського руху в першій половині ХХ ст. почалась активна імміграція євреїв, що викликало невдоволення в арабів. Декларація Бальфура, яка фактично проголосила підтримку Англії, створення єврейського національного осередку в Палестині ще більше загострили мусульман і підштовхнули їх до військових дій. Результатом такої політики були криваві бунти 1920-х рр., події 1930-х. Після проголошення незалежності Ізраїлю (14 травня 1948 р.) конфронтація отримала нові, більш політизовані ознаки. Незважаючи на численні мирні угоди, укладені за участю впливових міжнародних суб’єктів, до кінця ХХ ст. палестинське питання залишалося невирішеним. Отже, на початку XXI ст. палестинсько-ізраїльська опозиція, що має давнє історичне походження, і досі залишається ефективною. Незважаючи на територіальну обмеженість ведення дій, палестинське питання привертає увагу всієї світової спільноти, зокрема, тим, що має також глибоке етнічнорелігійне коріння. Ураховуючи гостроту етнічних і релігійних протистоянь у сучасному світі, їх наслідки не лише для ворогуючих сторін, а й для інших міжнародних акторів, вивчення питання формування та розвитку Палестинської проблеми є надзвичайно актуальним. У статті описано процеси та події, які зумовили формування Палестинської проблеми, цілі учасників конфлікту, основні події. Здійснено комплексний аналіз процесу формування й розвитку палестинської проблеми в середині – другій половині ХХ ст. Визначено суть міжнародних відносин і міжнародних конфліктів у трактуванні сучасною наукою.
22
Тельвак, В. "Михайло Грушевський та конфлікти в середовищі українських істориків (початок XX ст.)." Студії з архівної справи та документознавства 18 (2010): 183–90.
Find full text
23
СОРОКІВСЬКА-ОБІХОД, Аріадна, and Іванна ЧОБІТ. "ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ЦИВІЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЮ СТОРОНОЮ У РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКІЙ ВІЙНІ В СЕРПНІ 2008 р." Східноєвропейський історичний вісник, no. 22 (March 27, 2022): 216–25. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253742.
Full textAbstract:
Мета дослідження – проаналізувати інструменти взаємодії між російською стороною конфлікту та цивільним населенням Південної Осетії під час російсько-грузинської війни у серпні 2008 р. Визначити особливості організації російського інформаційного впливу на цивільне населення до початку та під час бойових дій. Головним інструментом впливу була російська пропаганда, яка активно велась перед початком конфлікту. Головною прикінцевою метою інформаційних операцій Російської Федерації стало формування у міжнародної спільноти думки про Грузію як державу-агресора, що розпочала на власній території бойові дії проти іншої етнічної меншини. Методологія дослідження вибудовувалася із застосуванням загальнонаукових принципів історизму, об’єктивності, системності, детермінізму та діалектичної єдності історичного і логічного. Основними методами дослідження є: узагальнення, логічний та хронологічний аналіз, періодизація, а також спеціальний метод історичного дослідження: історико-порівняльний. У ході дослідження використовувалися: структурно-функціональний аналіз, пошуковий, формально-логічний, системно-структурний, аналітичний методи. Наукова новизна. На основі дослідженої джерельної бази з використанням сучасних методологічних підходів уперше здійснено аналіз відкритих історичних джерел, які описували способи й інструменти інформаційно-психологічного впливу на цивільне населення Південної Осетії застосовані РФ до та під час російсько-грузинської війни серпня 2008 р. Проведене дослідження підтвердило недотримання РФ норм міжнародного, гуманітарного права, загальних положень про права людини та загальноприйнятих сьогодні принципів і методів військово-цивільного співробітництва під час конфлікту. Навпаки, спеціальними підрозділами РФ було застосовано всі можливі методи щодо збору розвідувальної інформації, організації системного інформаційно-психологічного впливу на цивільне населення для формування думки про державу-агресора Грузію та встановлення повного контролю РФ у Південній Осетії. Висновки. Проведений аналіз виявив, що РФ вибудовує взаємовідносини зі своїми сусідами як з колишніми колоніями, не розглядаючи їх як повністю суверенні держави. Для досягнення своїх цілей РФ використовує сепаратизм та іредентистські претензії у сусідніх державах. Під час російсько-грузинської війни головним інструментом впливу на цивільне населення Південної Осетії була російська пропаганда та плутанина у фактажі. У ході російсько-грузинської війни 2008 р. жодною зі сторін не було створено центрів цивільно-військового співробітництва у зв’язку зі швидкоплинністю самого конфлікту та через небажання РФ формувати цивілізовані підходи до згортання конфлікту і встановлення миру. Відсутність налагодженої взаємодії між цивільним населенням та військовими стала причиною появи великої кількості недостовірних і сфальсифікованих даних щодо точної кількості втрат обох сторін та жертв серед місцевого населення – це уможливило маніпулювання органами російської пропаганди свідомістю власних громадян та думкою світової спільноти, свідомо збільшувати кількість жертв іу такий спосіб посилювати ненависть і агресію до дій грузинської сторони.
Ключові слова: військово-цивільне співробітництво, інформаційна боротьба, гібридна війна, російська агресія, російсько-грузинська війна серпня 2008 р.
24
Badiuk, M. I., O. O. Mykyta, I. P. Semeniv, V. V. Kosarchuk, and O. P. Mykhailyk. "Невідкладні стани військовослужбовців з хірургічною бойовою травмою." Klinicheskaia khirurgiia 85, no. 11 (November 1, 2018): 49–52. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.49.
Full textAbstract:
Мета. Дослідження актуальних невідкладних станів поранених військовослужбовців та обгрунтування необхідності застосування адаптованих алгоритмів і протоколів НАТО для організації хірургічної допомоги в медичному забезпеченні військ.
Матеріали і методи. Досліджено дані історій хвороб військовослужбовців, які проходили лікування в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», із застосуванням статистичного, бібліографічного, проспективного та ретроспективного методів аналізу.
Результати. Проведеним дослідженням встановлено основні невідкладні стани військовослужбовців, що потребують медичної допомоги за сучасними алгоритмами і стандартами. Структуру невідкладних станів у військовослужбовців аналізували, порівнюючи показники до і після початку збройного конфлікту в Україні. Доведено, що кількість військовослужбовців, доставлених у тяжкому і вкрай тяжкому стані, після початку збройного конфлікту збільшилась на 48% за рахунок бойової хірургічної травми.
Висновки. Визначені актуальні невідкладні стани поранених, що є пріоритетними на догоспітальному етапі. Для вдосконалення організації хірургічної допомоги пораненим необхідні розробка і впровадження сучасних алгоритмів і протоколів за стандартами НАТО.
25
Роянова, І. "Демілітаризовані та нейтралізовані території в міжнародному гуманітарному праві." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 201–9. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1990.
Full textAbstract:
Статтю присвячено особливостям демілітаризованих і нейтралізованих територій у міжнародному гуманітарному праві. Акцентується увага на тому, що вони мають глибоке історичне коріння, але історія становлення та розвитку не досить досліджена наукою міжнародного права. Авторка статті зазначає, що до початку ХХ ст. демілітаризовані й нейтралізовані території розглядалися як тотожні поняття, у зв'язку із чим відбувалася певна невизначеність ознак, що їх відрізняє. Події Першої світової війни змусили звернутися до цієї проблеми, як наслідок, Версаль-ський мирний договір 1919 р. передбачив утворення демілітаризованої зони (Рейну). Його особливістю була, по-перше, чітка регламентація змісту заходів, які впроваджувались у межах демілітаризованої зони, по-друге, її визначеність на місцевості, по-третє, наявність механізму забезпечення такого режиму з боку Сторін цього договору.
Зазначено, що міжнародне гуманітарне право регламентує мінімальні вимоги до створення та функціонування спеціальних режимів демілітаризованих і нейтралізованих територій (зон) (зокрема, їх регулює Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у наявних арміях від 12 серпня 1949 р. і Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., а також Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру). На рівні двосторонніх і багатосторонніх угод умови створення цих зон можуть бути уточнені.
Авторка статті визначає демілітаризовані території як встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості райони, які заборонено використовувати у воєнних цілях і здійснювати на них будь-які види воєнної діяльності. Демілітаризація території може мати постійний (наприклад, Аландські острови, Суецький канал) або тимчасовий характер як засіб ліквідації наслідків збройного конфлікту в зоні бойових дій (наприклад, демілітаризація Сребрениці). Зазначено, що нейтралізовані території -це встановлені на підставі угоди між державами певні обмежені на місцевості простори, метою створення яких є захист осіб від впливу війни (поранених і хворих комбатантів, некомбатантів, а також персонал, який відповідає за організацію та управління цими зонами й місцевостями). Акцентується увага на тому, що в міжнародному гуманітарному праві режими цих територій (зон) обмежені в часі: нейтралізовані зони можуть створюватися на початку або під час збройного конфлікту; демілітаризовані зони встановлюються в мирний час (тоді це матиме превентивний характер), воєнний, післявоєнний період (матиме відновлювальний характер). Наприкінці авторка формулює висновок щодо головних ознак демілітаризованих і нейтралізованих зон у міжнародному гуманітарному праві.
26
Лизень, Євген. "ВІЙСЬКОВО-ДИПЛОМАТИЧНІ МІСІЇ КРАЇН АНТАНТИ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ 1918–1919 рр." Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис "Галичина", no. 31 (December 28, 2018): 194–202. http://dx.doi.org/10.15330/gal.31.194-202.
Full textAbstract:
У статті розкрито роботу перших військово-дипломатичних місій держав Антанти наприкінці 1918 р. – на початку 1919 р. Означено позицію урядів ЗУНР і Польщі та озвучено рекомендації антантівських делегацій щодо унормування польсько-українського військового конфлікту.
Ключові слова: ЗУНР, Польща, переговорний процес, Антанта, миротворчі місії.
27
Динниченко, Т. А. "ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ ТА ЕГО-ІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ А. ФРАНСА «БОГИ ЖАДАЮТЬ»." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 231–36. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню особливостей репрезентації в романі А. Франса «Боги жадають» процесу формування і розвитку его- ідентичності головного героя у складному взаємозв’язку з колективною ідентичністю. У розвідці застосований психоаналітичний підхід до аналізу художнього тексту. Поведінка, думки, почуття персонажа інтерпретуються крізь призму психоаналізу з використанням таких термінів З. Фройда, К.Г. Юнга, А. Адлера, Е. Фромма, як «підсвідомість», «ідентифікація», «внутрішній конфлікт», «Ідеал-Я», «зовнішній об’єкт-ідеал», «психічний механізм ідеалізації», «сновидіння совісті», «архетип» тощо. Дослідження побудоване на поняттях колективної й его- ідентичності, уведених у науковий обіг Еріком Г. Еріксоном. Цей відомий культуролог і психолог аргументовано пов’язує формування особистої ідентичності із груповою. Різноманітні аспекти проблеми ідентичності є пріоритетними в європейській літературі початку ХХ століття. У романі А. Франса «Боги жадають» зображується момент кардинального змінення колективної ідентичності французького суспільства внаслідок великої історичної події – революції 1789–1794 років. Автор показує механізм ідентифікації в дії: як утверджуються нові соціальні й культурні цінності, як відбувається соціальна спайка, як усе це впливає на свідомість окремих індивідів. У центрі твору – психодрама молодого художника Еваріста Гамлена. Його его-ідентичність, внутрішнє «Ідеал-Я» доброчесної, стриманої людини формувалися до революції в конфлікті із груповою, що виявлялося в характері, поведінці, професійній діяльності. Республіканська групова ідентичність спочатку сприяє розвитку його особистої ідентичності, але пристрасне захоплення революційними лідерами запускає психічний механізм ідеалізації, що призводить до несвідомої підміни внутрішнього «Ідеал-Я» зовнішнім об’єкт-ідеалом і втрати власного «Я». А. Франс візуалізує конфлікт у підсвідомості свого героя, який виникає внаслідок такого патологічного процесу підміни, за допомогою алюзії на трагедію Еврипіда «Орест». Паралель Еваріст / Орест виявляє подібність психічного стану персонажів – обох мучить «неусвідомлена» совість через вчинки, які вони внутрішньо визнають злом, хоча свідомо виправдовують «священним велінням». Аналіз тексту роману «Боги жадають» із психоаналітичних позицій виявляє, що сюжет можна інтерпретувати як художнє дослідження розвитку его-ідентичності головного персонажа в діалектичному зв’язку з колективною ідентичністю.
28
Arabadzhi, YurIy Ivanovich. "АНЕКСІЯ КРИМУ РОСІЄЮ:." Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, no. 1 (July 12, 2019): 30–48. http://dx.doi.org/10.15421/341904.
Full textAbstract:
У статті досліджено події, які передували анексії Криму і відбувались під час захоплення півострову Російською Федерацією у 2014 році.
Проаналізовано причини вторгнення російських військових в Україну. Наведено аргументи політиків стосовно того, що завадило організувати військовий опір з початку російської агресії.
Визначено наслідки анексії Криму. Окреслено перспективи подальших відносин України з Росією, виявлені загрози ескалації конфлікту.
29
Красівський, О. Я. "Польсько-українські конфлікти і компроміси початку 1930-х років." Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень, Вип. 41 (2008): 236–45.
Find full text
30
Maslov, Glib M. "Модернистський дискурс про скінченність людського життя в сплетінні філософських, релігійних і наукових підходів." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 1 (July 13, 2019): 39–46. http://dx.doi.org/10.15421/351905.
Full textAbstract:
Аналізуються дискусії в європейській (переважно - російській та італійській) періодиці кінця ХІХ - початку ХХ століття навколо проблеми скінченності людини і їх вплив на формування модерністської парадигми. Виявляючи аргументи на користь оптимістичної або песимістичної позиції у ставленні до проблеми смерті в науковій, релігійній та філософській спадщині епохи, робиться висновок, що культура не змогла запропонувати єдиного задовільного рішення для пом’якшення конфлікту між модерністської спрямованістю до вдосконалення людини і її смертністю.
31
Омелянюк, Сергій. "Соціально-психологічні особливості дискурсу військової загрози." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 158–62. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-158-162.
Full textAbstract:
У статті аналізується соціально-психологічні особливості дискурсу військової загрози. Показано, що специфіка гібридної війни полягає в тім, що пропаганда виконує роль не супроводу воєнних дій, а є першорядним засобом впливу. Безпосередньо військові дії розпочинаються тільки в тих регіонах, де місцеве населення або готове зустріти армію іншої держави, або є індиферентним; і тільки тоді, коли вже сформовано відповідну соціально-психологічну ситуацію, оптимальну для початку воєнних дій. Інша важлива функція інформаційного впливу в гібридній війні – її приховування. У сучасному світі війна має низьку легітимність. Відтак агресивні дії потрібно приховувати, створюючи ілюзію громадянського конфлікту, збройного інциденту, протистояння на етнічному чи релігійному ґрунті тощо. У кінцевому підсумкові мета інформаційному впливу полягає у створенні враження ніби війни і не було. За гібридної війни інформаційний вплив поширюється щонайменше на три аудиторії: громадян країни-аґресора, яких треба підготувати до наступної воєнної кампанії; громадян країни, проти якої здійснюватиметься агресія, аби унеможливити опір; треті країни, а також міжнародні інституції, аби уникнути осуду, санкцій, або навіть втручання у військовий конфлікт. Показано, що в українському офіційному дискурсі з’явилося поняття «воєнні дії низької інтенсивності», «лінія розмежування» замість поняття «лінія фронту» тощо. Ці мовні кліше являють собою раціоналізації, за допомогою яких витісняється реальність війни. Мовне витіснення війни перебуває в протиріччі з реальністю. Як наслідок, в суспільній очевидним є когнітивний дисонанс. Подолання когнітивного дисонансу можливе шляхом прийняття факту війни, або шляхом цілковитого його відкидання. Наразі, оцінюючи соціально-психологічну ситуацію, є підстави для висновку, що українське суспільство тяжіє до заперечення факту війни. Разом із тим, соціальні групи, які безпосередньо брали участь у війні мають інше уявлення про ситуацію в країні. Таким чином, ми маємо протиріччя між когнітивними уявленнями окремих соціальних груп, яке має конфліктогенний характер.
32
Балух, Олексій. "Буковинські землі у контексті російсько-швецьких та російсько-турецьких конфліктів початку XVIII ст." History Journal of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University 1, no. 51 (March 3, 2021): 6–16. http://dx.doi.org/10.31861/hj2020.51.6-16.
Full textAbstract:
Початок XVIII ст. виявився досить напруженим для буковинських земель, які стали ареною протистояння могутніх держав – Швеції, Росії, Порти і Речі Посполитої. За час Північної та російсько-турецької війн 1710-1713 рр. територія Буковини неодноразово ставала ареною запеклих боїв. Для Росії вона була своєрідним вікном у Європу, а для Туреччини становила інтерес через свої оборонні споруди, а саме Хотинську фортецю. Таким чином, перебування шведських, козацьких, російських і турецько-татарських військ на території Буковині у 1709-1711 рр. негативно вплинуло на воєнно-політичне становище в краї, призвело до чималих демографічних втрат, запустіння населених пунктів, зубожіння місцевого населення та його переселення за межі Молдавії.
33
Сороківська-Обіход, Аріадна. "ВИСВІТЛЕННЯ ПОЧАТКУ БОЙОВИХ ДІЙ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ВІЙНИ СЕРПНЯ 2008 РОКУ У ПУБЛІКАЦІЯХ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ." Воєнно-історичний вісник 39, no. 1 (July 10, 2021): 5–22. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-39-1-5-22.
Full textAbstract:
У статті розкрито суть механізмів та інформаційних інструментів, використаних РФ на початку російсько-грузинської війни серпня 2008 р. з метою формування у міжнародної спільноти думки про Грузію як державу-агресора, що розпочала бойові дії проти іншої етнічної меншини на власній території. Описано особливості дій російських прокремлівських ЗМІ та розбіжності під час висвітлення перебігу подій, перекручення у поданні інформації у ході активної фази війни. В дослідженні відображено фактичні події серпня 2008 р. у Південній Осетії та роль кожної сторони конфлікту у розв’язанні війни відповідно до матеріалів російських видань та праць західних дослідників. У статті підтверджується факт переміщення підрозділів регулярних збройних сил РФ вглиб території Грузії до ще офіційного початку бойових дій 08 серпня 2008 р. Ключові слова: російсько-грузинська війна 2008 року, інформаційна боротьба, геополітика, засоби масової інформації, воєнна ескалація.
34
Бондаренко, Василіса. "КОНЦЕПЦІЯ ВЗАЄМОПОВ’ЗАНОСТІ «ВІЙНИ» ТА «ПОЛІТИКИ» КАРЛА ФОН КЛАУЗЕВІЦА У КОНТЕКСТІ ВЕДЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ У ХХІ СТОЛ ІТТІ НА ПРИКЛАДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ВОЄННО-АСИМЕТРИЧНОГО КОНФЛІКТУ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 85–88. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-17.
Full textAbstract:
Дана наукова стаття пропонує глибинний аналіз концепції взаємопов’язаності категорій «війни» та «політики» прусського військового реформатора Карла фон Клаузевіца, відомого завдяки своїй незавершеній праці «Про війну». Наукове дослідження роботи представляє вивчення характеру нерозривного взаємозв’язку обох категорій в контексті російсько-українського асиметричного конфлікту, який за своєю сутністю підпорядковуються твердженню про те, що «війна – це акт насилля, який має на меті змусити супротивника виконати волю іншого актора». Ідеї та підходи до розгляду характеру війни фон Клаузевіца широко та активно використовувалися у німецькій воєнній теорії початку ХХ століття. Вагомим внеском Карла фон Клаузевіца у питанні теоретичного спадку є те, що прусський теоретик ще на початку минулого століття почав проводити аналіз зв’язку війни з політикою та вважав, що війна у людській спільності – це безперечно війна цілих цивілізованих народів і вона завжди виникає через політичне становище відповідного актора. Війна, на думку, прусського мислителя, є не тільки політичним актом, але і справжнім дієвим засобом політики, як і продовженням політичних відносин. Розглядаючи гібридну війну, розпочату країною агресором у 2014 році наукове дослідження дійшло висновку, що російський стратегічний план та воєнні дії на сході України детально та точно передають аргументацію тезису К. фон Клаузевіца про те, що війна є продовженням державної політики іншими засобами. Сьогодні асиметричний конфлікт на окупованих територіях модифікувався із «активного» у «заморожений» і відповідно, можна дійти висновку, що протистояння між Україною та Російською Федерацією двічі переходило із однієї в іншу фазу: із політичної у військову (2014-2015), а потім знову трансформувався у політичну площину. Дана робота також проводить пропонує розглянути прогностичний підхід щодо подій на регіональній та геополітичних мапах світу. Безсумнівним буде залишатись те, що Росія продовжуватиме свій курс щодо посилення «суверенізації» окупованих територій Донбасу та Криму. Головною метою в даному контексті залишається з одного боку забезпечити тотальний контроль РФ на окупованих територіях, а з іншого збереження поля задля політичного та військового маневру. Досягнення цієї мети Російською Федерацією перш за все дозволятиме у будь-який момент і в залежності від російських, українських та міжнародних реалій перейти до повномірної «інтеграції» окупованих територій «само проголошених національних республік» до складу Росії. На основі проведеного наукового дослідження можна прослідкувати ретроспективний зв’язок двох категорій та його віддзеркалення у сьогоденних реаліях.
35
Кудінов, Д. "Конфесійний конфлікт в Сумському повіті наприкінці XIX - на початку XX ст." Краєзнавство, no. 2 (2011): 170–81.
Find full text
36
Габро, Ірина, and Аліна Куріленко. "Історичні передумови та причини російсько-грузинської війни 2008 року." Старожитності Лукомор'я, no. 3 (June 1, 2021): 128–34. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.83.
Full textAbstract:
У статті висвітлено історичні передумови та причини війни між Російською Федерацією та Грузією 2008 року. Витоки конфлікту між урядом Грузії та регіональною владою Південної Осетії та Абхазії простежуються внаслідок розпаду Радянського Союзу в 1991 році та наступних громадянських воєн. З часу припинення вогню на початку 1990-х років Росія виступала гарантом фактичної автономії як Південної Осетії, так і Абхазії. Військове протистояння між Росією та Грузією мало значний вплив на політичний і стратегічний світогляд Грузії та безпосередньо на регіон. У статті зроблено спробу визначити й охарактеризувати історичні передумови та причини російсько-грузинської війни 2008 року.
37
Зубар, І. "Правомірність початку воєнних дій в ізраїльсько-ліванському конфлікті (липень-серпень 2006 року)." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 64, ч. 2 (2006): 63–66.
Find full text
38
Чепков, І. Б., С. В. Лапицький, А. А. Гультяєв, А. Ю. Гупало, and М. М. Чепура. "Організація протидії «гібридній війні» в сучасних умовах: технічний аспект." Озброєння та військова техніка 13, no. 1 (March 28, 2017): 3–8. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2017.1(13).3-8.
Full textAbstract:
Сучасний світ перебуває в стані системної нестабільності, розбалансованості та хаосу. До викликів і загроз епохи «холодної війни» додалися якісно нові небезпеки і загрози, що мають глобальний характер. Майже всі воєнні конфлікти кінця ХХ та початку ХХІ століття розвивалися і протікали не за класичними схемами воєнного мистецтва. Бойові дії на сході України та аналіз ситуації, що передувала цим подіям, дозволяють зробити висновок, що Україна зіткнулася з витонченою формою війни, коли захоплення територій – це справа рук кримінального натовпу, сепаратистського руху, що координується з боку Росії.
39
Starka, Volodymyr. "Культурно-масове життя сільського населення Західної України в умовах суспільних трансформацій 1939−1941 років." Pereiaslav Chronicle, no. 15 (August 20, 2019): 21–31. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-21-31.
Full textAbstract:
Сучасне культурно-масове життя західноукраїнського селянства є унікальним симбіозом звичаїв, що своїм корінням сягають часів Австро-Угорщини, із вкрапленнями польської міщанської та радянської пролетарської культур. Дослідження явищ і процесів, що істотно впливають на культурне життя сільських мешканців, як однієї із найконсервативніших частин суспільного організму може дати сучасникам розуміння, в якому спектрі буде розвиватися сучасне культурне життя села. В цьому вбачаємо актуальність нашого дослідження. Використання попередніх напрацювань українських істориків, із залученням нового джерельно-документального комплексу, дозволило по-новому проаналізувати культурно-масове життя селянства досліджуваного періоду. Методологічні підходи написання дослідження ґрунтуються на аналізі різноманітних моделей культурно-масового життя селянства, у конкретно-історичних обставинах, в умовах радянського тоталітарного режиму. Матеріал публікації структурований за проблемно-хронологічним принципом. Теоретичні узагальнення здійснено з використанням методів індукції та дедукції. У процесі аналізу культурного життя західноукраїнського села встановлено, що запропоновані радянської владою перетворення в культурній сфері носили характер національний за формою та соціалістичний за змістом. Увесь комплекс культурних заходів радянської влади мав долучити західноукраїнських селян до надбань радянської культури та виробити в них відчуття радянської людини. Зауважимо, що характерною рисою регіону є тотальна набожність та стійке дотримання релігійно-обрядового календаря у повсякденних практиках населення. Зазвичай, західноукраїнське селянство сприймає будь-які новації з точки зору порушують чи не порушують вони усталеного способу життя. Відзначимо, що більшість громадян регіону, на початку з цікавістю поставилися до запроваджуваних новацій і навіть стала приймати активну участь у їх поширенні. Потрібно наголосити, що доволі впливова у Західній Україні греко-католицька церква, поставилася до запроваджуваних культурних новацій із певними засторогами і закликала своїх прихожан не долучатися до заходів, що суперечать усталеній моральній традиції. Власне, здійснювана новою владою політика ревізії фонді сільських бібліотек, надмірна політизація культурного дозвілля, поруч із активною антирелігійною кампанією, привели до різкого неприйняття місцевими культурних новацій нової влади. Відвертий «культурний» конфлікт місцевих із радянською владою зупинив початок німецько-радянської війни у червні 1941 року.
40
Filipchuk, V. V., Ye L. Golyuk, and I. I. Bila. "Фактори ризику виникнення синдрому фемороацетабулярного конфлікту в дітей та підлітків при хворобі Легга — Кальве — Пертеса." TRAUMA 14, no. 5 (September 1, 2013): 100–104. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.5.14.2013.88168.
Full textAbstract:
Матеріалом дослідження стали історії хвороби та рентгенограми кульшових суглобів 294 пацієнтів із хворобою Легга — Кальве — Пертеса. Модифіковано індекс асферичності головки стегнової кістки, що поєднує переваги кута асферичності за Notzli (кутові вимірювання) та індексу Gosvig (нечутливість до похибок вимірювання, пов’язаних із ротацією стегна). Визначено, що резидуальна деформація западини внаслідок хвороби Легга — Кальве — Пертеса після закінчення її формування (скелетна зрілість ≥ 32 бали) спостерігається у 87 % выпадків. Встановлено, що критеріями прогнозування виникнення синдрому фемороацетабулярного конфлікту при хворобі Легга — Кальве — Пертеса є скелетна зрілість на момент початку захворювання, обсяг ураження та сума наявних рентгенологічних факторів ризику. При скелетній зрілості ≥ 22 бали та обсягу ураження за Catterall ≥ 3 очікувальна тактика не тільки призводить до наростання вторинної деформації в стадії фрагментації, але й скорочує період ремоделяції.
41
Kabachek, Volodymyr. "DONBASS CONFLICT AT THE BEGINNING OF THE NEW ECONOMIC POLICY (NEP) PERIOD AS A REFLECTION OF THE SOVIET SYSTEM’S CONTRADICTIONS." Almanac of Ukrainian Studies, no. 24 (2019): 71–78. http://dx.doi.org/10.17721/2520-2626/2019.24.13.
Full textAbstract:
The article is devoted to the conflict in Donbass took place at the beginning of the NEP (New Economic Policy) period. This conflict is considered in terms of the general problem of interrelationships between Local and Central power bodies. The author shows, that this factor was the main driving force of the Donbass conflict. Human factor had only additional dramatic effect in this conflict. Even G. Pyatakov’s expelling from Donbass has not discarded contradictions between the "Center" and "Local power" in reference to mines leasing. As observed from a variety of historical sources, it went on though less acute forms during the subsequent period of the New Economic Policy (NEP). The similar situation was marked in the other branches of industry and in the other regions (provinces and counties) of the Ukrainian Socialist Soviet Republic (USSR). In spite of the very many-sided nature of the conflict, its inter-personal as well as subjective motivations, economic conflicts between ventral and local authorities became a very important component of it. The struggle of Local Power (Republican Departments) and Central one for the control over small commercial companies had been continuing during the whole NEP (New Economic Policy) period and had objectively progressive nature. However, the forces in this fight were too unequal. The problem, which hasn’t been solved correctly at the beginning of 1920s, resulted in an excessive centralization in the management of the Ukrainian industry as well as the rights restriction of the State power Local Bodies and the opportunities of Local Budgets. The autor concluads, that in spite of of transformations of political system, the problem of economical and finantional independace of the local authorities stays actual in more that hundred years after the described events.
42
Кошель, Олексій. "Роль православного духовенства Правобережної України у захисті прав і свобод селянства (друга половина XIX – початок XX ст.)." History Journal of Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, no. 52 (December 15, 2020): 45–51. http://dx.doi.org/10.31861/hj2020.52.45-51.
Full textAbstract:
У середині – другій половині ХІХ ст. в українських єпархіях РПЦ сформувалася частина опозиційного до духовної та імперської влади духовенства, яка відстоювала національні церковні традиції, українську мову та культуру, соціальні права пастви, насамперед селянства. Їхня роль у захисті прав і свобод селянського населення проявлялася під час конфліктів із поміщиками, орендаторами, чиновниками, у написанні колективних скарг до державних і духовних інстанцій, виступів у судах, підтримкою акцій непокори селян, розвитку освіти, кооперативного та революційного руху тощо. Укази Синоду свідчать, що за свою активну участь у виступах селянства та захисті їхніх прав представники духовенства зазнавали переслідувань з боку духовної влади. Діяльність представників православного духовенства сприяла українізації церкви, освіти, культурного життя сільського населення, активізувала громадське життя селян та стала основою розвитку українського національного та духовного відродження.
43
Туранський, Микола Олександрович, Олександр Вікторович Пулим, and Ольга Володимирівна Корольова. "ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ РОЗВІДУВАЛЬНИХ І РОЗВІДУВАЛЬНО-УДАРНИХ БЕЗПІЛОТНИХ КОМПЛЕКСІВ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ СУЧАСНОСТІ." Військово-науковий вісник, no. 35 (July 9, 2021): 252–67. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.252-267.
Full textAbstract:
Безпілотні літальні апарати стали невід’ємною частиною сучасних воєн. В історичному аспекті проаналізовано досвід застосування безпілотних авіаційних комплексів (БпАК) під час збройних конфліктів наприкінці ХХ та на початку ХХІ ст. Докладно висвітлено роль безпілотних літальних апаратів у війнах на Близькому Сході, у районі Перської затоки, в Сирії, Афганістані. Показано, як за їх допомогою вирішувалися завдання військової розвідки. Розглянута революція у військовій тактиці збройної боротьби, конструктивні зміни безпілотників від війни у В’єтнамі до подій наших днів.
Аналіз локальних воєнних конфліктів останніх десятиріч, подій на Сході України, в Нагірному Карабаху доводить закономірність збільшення завдань, що виконують безпілотні літальні апарати. Привабливість сучасних БпАК для армії будь-якої країни обумовлена можливістю отримувати в масштабі реального часу розвідувальну інформацію, здійснювати нанесення ударів по противнику без участі людини. Наукову новизну роботи становить дослідження основних тенденцій подальшого розвитку та застосування безпілотної авіації, багатоцільового використання БпАК, їх інтеграції із засобами ураження.
44
Печенюк, І. С., and С. І. Печенюк. "Динаміка зміни рейтингів державних інститутів сектору безпеки та оборони України (2005–2021)." Наука і оборона, no. 2 (August 18, 2021): 50–60. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-15-2-50-60.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано й узагальнено результати досліджень громадської думки, що проводилися в нашій країні впродовж 2005–2021 рр., у частині підтримки діяльності та довіри суспільства до основних державних інститутів сектору безпеки та оборони України та визначено значущість кожного з них. З’ясовано причини та висвітлено динаміку зміни рейтингів Збройних Сил України, Служби безпеки України, міліції та Національної поліції України й інших інститутів сектору безпеки та оборони в досліджуваний період. Виявлено взаємозв’язки та взаємозалежність у діяльності цих інститутів. Установлено, що з початком збройної агресії Російської Федерації проти нашої країни довіра українського суспільства до інститутів, відповідальних за національну безпеку держави, суттєво зросла. З-поміж них упродовж останніх п’ятнадцяти років найбільш авторитетним інститутом були та залишаються Збройні Сили України. Автори висловили припущення, що в умовах збройного конфлікту та інформаційної війни інститути сектору безпеки та оборони матимуть високий рівень суспільної довіри.
45
Mazur, T. V. "Імплементація міжнародно-правових норм Ради Європи щодо охорони культурної спадщини у законодавство України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 13, 2020): 62–68. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.07.
Full textAbstract:
Україна стала членом Ради Європи в 1995 році, взявши на себе зобов’язання дотримуватися основоположних принципів діяльності організації. У сфері культурної політики наша держава активно впроваджує основні положення Ради Європи в національне законодавство.
Метою статті є аналіз основних міжнародно-правових пам’яткоохоронних актів Ради Європи та імплементації їх норм у законодавство України у контексті сучасних викликів і загроз національній культурній спадщині.
Наукова новизна статті полягає в аналізі міжнародно-правових норм Ради Європи щодо захисту культурних цінностей і відповідності національного законодавства України цим нормам, а також тим викликам і загрозам, які постали перед Україною та її культурними цінностями після окупації Росією Криму й початку збройного конфлікту на Донбасі.
Висновки. Україна активно співпрацює з Радою Європи у сфері захисту культурних цінностей та є учасницею основних міжнародних конвенцій, прийнятих цією організацією. Наша держава ратифікувала Європейську культурну конвенцію 1954 р., Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи 1985 р., Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) 1992 р., Рамкову конвенцію про захист національних меншин 1995 р., Рамкову Конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства 2005 р. тощо.
Водночас українське законодавство потребує подальших змін у зв’язку з розвитком міжнародного права охорони культурної спадщини та з метою протидії руйнуванню, викраденням і знищенню об’єктів культурної спадщини в окупованому Криму та зоні збройного конфлікту на Донбасі. Серед документів Ради Європи у цьому контексті важливою є Конвенція про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями 2017 р., яка підписана нашою державою, однак ще не ратифікована. Так само важливими для України є й документи Ради Європи рекомендаційного характеру, положення яких варто враховувати під час внесення змін до національного пам’яткоохоронного законодавства.
46
Милосердна, І. М., and Т. М. Краснопольська. "Азіатсько-Тихоокеанський регіон та проекти його розвитку: кінець ХХ - початок ХХІ століття." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.317.
Full textAbstract:
Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.
47
Хабчук, Андрій. "ВОЄННО-ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОТИДІЇ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ КІНЦЯ ХХ — ПОЧАТКУ ХХІ СТ." Воєнно-історичний вісник 40, no. 2 (June 21, 2021): 111–26. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-111-126.
Full textAbstract:
У статті проведено воєнно-історичний огляд особливостей використання переваги в інформаційній сфері як невід’ємної частини збройних конфліктів кінця ХХ — початку ХХІ століття. Проаналізовано заходи інформаційно-психологічної протидії, спрямовані на захист особового складу та населення країни від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. На основі проведеного аналізу окреслено тенденції щодо розвитку форм, способів, технологій і методик впливу на свідомість (підсвідомість) і психічний стан людини, а також визначено основні організаційні, випереджувальні (пропагандистські) заходи інформаційно-психологічної протидії.
Ключові слова: інформаційно-психологічна протидія, інформаційно-психологічний вплив, інформаційно-психологічні операції, інформаційна боротьба, морально-психологічний стан, інформаційна безпека.
48
Niehina, Vlada, and Oleksandr Vysotskyi. "ТЕХНОЛОГІЯ ПЕРИФЕРІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ІЗРАЇЛЮ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 2 (December 25, 2021): 95–107. http://dx.doi.org/10.15421/352129.
Full textAbstract:
Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками.
49
Грубов, В. М. "Інноваційний чинник у зміні миропорядку: на прикладі воєнних конфліктів кінця XX - початку XXI століття." Політологічний вісник, Вип. 62 (2012): 270–80.
Find full text
50
ВЄДЄНЄЄВ, Дмитро, and Андрій СЛЮСАРЕНКО. "ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД І АРСЕНАЛУ АСИМЕТРИЧНОГО (“ГІБРИДНОГО”) ПРОТИБОРСТВА У ПЕРІОД МІЖБЛОКОВОГО ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ У СВІТІ (1946–1990)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 172–87. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246908.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах.
Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням.
У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій.
На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування.
Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.