To see the other types of publications on this topic, follow the link: Потреби економіки.
Journal articles on the topic 'Потреби економіки'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Потреби економіки.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Sierkova N. . "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОСВІТИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ." Theory and Practice of Public Administration, no. 4 (67) (November 26, 2019): 136–42. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.18.
Full textAbstract:
Висвітлено питання державного управління у сфери освіти на регіональному рівні. Розглянуто удосконалення структури підготовки за рівнями та спеціальностями відповідно до потреб економіки, особливостi державного управлiння у сферi освiти як навчальної дисциплiни, у процесi вивчення якої слухачi оволодiвають науковими основами управлiнської дiяльностi на нацiональному та регiональному рiвнях. Висловлюється думка, що потреби економіки в підготовлених фахівцях визначалися і продовжують визначатися самою системою освіти, а зараз – самими освітніми установами, і проблему цю на системному рівні практично не вирішується.
2
Борисенко, Лариса, and Катерина Кучерява. "ДІАГНОСТУВАННЯ МОТИВАЦІЙНО-ОСОБИСТІСНОГО СКЛАДНИКА САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЕКОНОМІКИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 17 (December 27, 2018): 84–88. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.84-88.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність та зміст мотиваційно-особистісного складника структури самоосвітньої компетентності майбутніх викладачів економіки. На основі аналізу різних наукових підходів визначено, що самоосвітня компетентність викладача економіки є інтегративна властивість особистості, що характеризується наявністю стійкої внутрішньої мотивації та професійно-значущих особистісних якостей, спрямованих на безперервний процес підвищення кваліфікації педагога.
У ході дослідження обґрунтовано доцільність використання психодіагностичних методик, визначено та обґрунтовано критерії та показники для оцінки сформованості мотиваційно- особистісної складової самоосвітньої компетентності, до якої входять мотиви й потреби студентів щодо самоосвіти, потреби в самовдосконаленні, а також самоефективність особистості. Встановлено, що сформованість мотиваційно-особистісного складника вказаної компетентності характеризується та оцінюється певними рівнями її розвитку, які ідентифікуються на основі інтерпретації якісних та кількісних характеристик та інтенсивності прояву її показників. Представлено методику емпіричного дослідження, проведеного в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана. За результатами експерименту виявлено, що домінуючими мотивами самоосвітньої діяльності серед респондентів загальної вибірки є мотиви: професійного саморозвитку (37,5%), особистісного становлення (36,3%) та пізнавальні (24,5%). У респондентів виявлено високі та середні рівні прояву показників мотиваційно-особистісної складової самоосвітньої компетентності: потреба у самовдосконаленні особистості – у 64,3% осіб, рівень професійної спрямованості – у 46,9% осіб; мотивація досягнення успіху у самоосвітній діяльності – у 51,3% осіб; самоефективність особистості – у 54,3% осіб.
Отримані результати дослідження мотиваційно-особистісної сфери респондентів вказують на наявність у майбутніх викладачів економіки передумов та потенційних можливостей щодо формування самоосвітньої компетентності, що розглядається як процес і результат розвитку особистості студента під упливом зовнішніх і внутрішніх умов, пов’язаних з вдосконаленням та появою в структурі особистості нових, раніше відсутніх якостей, мотивів, потреб у самоосвіті.
3
Колосов, А. М. "Актуалізація управління стійкістю суб’єктів діяльності в період економічної кризи." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 3 (267) (April 10, 2021): 64–71. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-64-71.
Full textAbstract:
Сучасне кризове становище економіки в світі і в Україні внаслідок карантинних заходів, що запроваджуються країнами в період пандемії коронавірусу, призводить до систематичного погіршення економічних результатів діяльності різних суб’єктів. У таких умовах залишається недоречним продовжувати традиційне управління діяльністю суб’єктів з позиції їхнього розвитку, навпаки, актуалізується потреба в новій концепції управління з позицій забезпечення їхньої стійкості як здатності протидіяти негативному впливу середовища на них в період кризи. Основний зміст управління стійкістю суб’єктів діяльності полягає в моніторингу стану спостережуваних параметрів, які найбільше відбивають виниклі нові потреби в період кризи і у визначенні наявних чи можливих ресурсів компенсації цих потреб. Обґрунтовано показник рівня поточної стійкості суб’єкту як співвідношення величини знайдених ресурсів компенсації виниклих потреб до величини самих потреб, а також запропоновано процедуру подальшого контролю його стану. Режим управління стійкістю триває, аж поки нові потреби перестають виникати, показники діяльності суб’єкту відновлюються і настає можливість повернення до режиму управління розвитком.Зміст наслідків ігнорування принципами управління стійкістю проілюстровано на прикладі дій Уряду України в процесі використання створеного Фонду боротьби з пандемією коронавірусу на рівні виниклих потреб у 64,7 мільярда грн. Рівень досягнутої стійкості на той момент не визначався і подальший моніторинг його не проводився, що вплинуло на безпідставне відновлення режиму управління розвитком, зокрема, фінансування за кошти Фонду будівництва доріг. У результаті прояву другої хвилі пандемії Уряд був вимушений знов повернутися до режиму компенсації нових виниклих потреб, що в кінцевому рахунку обернулося суттєвою втратою бюджетної стійкості, коли дефіцит державного бюджету за 11 місяців 2020 року досяг 117 мільярдів грн., що значно перевищує заплановану на рік величину дефіциту.
4
Бабич, Ірина Михайлівна, Петро Миколайович Бойко, and Микола Васильович Бондар. "ТЕХНОЛОГІЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ВИРОБНИЦТВА СПИРТУ ЕТИЛОВОГО РІЗНОГО ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ." Scientific Works 2, no. 85 (March 19, 2022): 77–83. http://dx.doi.org/10.15673/swonaft.v2i85.2244.
Full textAbstract:
В статті проаналізовано причини, що призвели до майже катастрофічної ситуації, що склалася в спиртовій галузі країни. Наявна структура споживання етилового спирту на внутрішньому ринку, коли левова частка спирту використовується для виробництва алкогольних напоїв, разом з фактичною монополізацією цінової політики призвели до того, що спиртові заводи можуть виробляти значно більші обсяги спирту, ніж потребує ринок, а експорт унеможливлює висока вартість спирту. При розгляді ефективності впровадження нових технологічних та технічних рішень практично ніколи не зверталася увага на їх вплив на вартість готової продукції. Так, вітчизняні спиртові заводи здатні виробляти ректифікований спирт високої якості, але потреба в ньому як всередині країни, так і в світі обмежена. Основні обсяги реалізації спирту на світових ринках формуються за рахунок біоетанолу та технічного спирту (спирту для технічних потреб). При цьому ціни на них формуються з урахуванням конкуренції з продукцією аналогічного призначення, що пропонується виробниками інших галузей економіки. Виробники всіх видів етилового спирту практично не впливають на вартість сировини та енергоносіїв, отже вартість технічної переробки сировини в готову продукцію визначає її ціну на ринку та конкурентоспроможність. Тому розвиток спиртової галузі можливий лише при зміні основних напрямків його використання з виробництва напоїв на технічні та транспортні потреби і врахуванні економічних результатів впровадження технологічних та технічних рішень.
5
Ishchuk, Yaroslava. "СТАТИСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 6 (December 23, 2020): 46–54. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0204.
Full textAbstract:
Усвідомлення провідної ролі та беззаперечно важливого значення культури в економічній сфері призвело до виникнення креативної економіки. Особливістю креативної економіки є те, що в її основі знаходиться «духовна» складова, яка зберігається та передається за допомогою людської творчості, культури та унікального (креативного) бачення звичних речей. В свою чергу це дало потужний поштовх для подальшого соціально-економічного розвитку в усьому світі, але уже в рамках креативної економіки. Стрімкий розвиток цифровізації посприяв не менш стрімкому розвиткові креативних індустрій, які було згруповано у сектори креативної економіки, що частково взаємодіють між собою.
Вивчення та оцінювання креативних індустрій сьогодні не є достатнім і часто обмежене, що пояснюється відсутністю необхідних для глибокого дослідження даних. Існуюче статистичне забезпечення наразі не може задовольнити потреби дослідників у даних, які характеризуються оперативністю та унікальністю, що в першу чергу обумовлюється специфікою цих індустрій, де матеріальна складова тісно поєднана з «духовною».
У статті досліджено теоретико-методологічні засади креативної економіки. Зазначено, що розробка та впровадження Нової європейської програми з культури має важливе значення для подальшого розвитку і становлення креативних індустрій. Проаналізовано та виявлено недоліки в існуючій системі статистичних показників, яка характеризує креативну економіку.
На основі проведеного дослідження статистичного забезпечення креативної економіки зроблено висновок про доцільність імплементації Індексу щастя у методологію оцінювання Глобального індексу креативності, а також використання big data для удосконалення вивчення креативних індустрій, з метою отримання ґрунтовних, унікальних та специфічних даних для подальшого оцінювання цієї категорії індустрій.
6
Dynka, P. K. "Економічна освіта і наука в НЛТУ України: здобутки, проблеми та перспективи." Scientific Bulletin of UNFU 29, no. 10 (December 26, 2019): 30–33. http://dx.doi.org/10.36930/40291005.
Full textAbstract:
Місією Навчально-наукового інституту екологічної економіки і менеджменту (ННІ ЕЕМ) НЛТУ України є наукове обґрунтування процесів екологізування економіки і всіх сфер життя суспільства, підготовка висококваліфікованих фахівців, компетентних у питаннях втілення вимог сталого розвитку в економічну діяльність. Зусилля колективу Інституту сьогодні зосереджені на дослідженнях актуальних еколого-економічних проблеми освіти і науки, які здійснюються у руслі світових трендів та відповідають засадам сталого розвитку. Викладачі Інституту працюють над проблемами формування екологічної економіки в Україні, шляхами переходу до екологічно обґрунтованих та економічно ефективних методів господарювання, формуванням систем екологічного менеджменту, обліку й аудиту підприємств лісового сектору економіки. Пріоритетним є науковий напрям досліджень – еколого-економічні проблеми природокористування, підґрунтя яких заклав у 70-80-х роках ХХ ст. д-р екон. наук, проф. Ю. Ю. Туниця. Ці дослідження розвинені та втілені в ідеї і концепції Екологічної Конституції Землі, виголошених від імені України в ООН (1997, 2008, 2009, 2011) та на Світовому саміті "Ріо+20" (2012), а також у рішенні Колегії МОН України щодо екологізації освіти як одного із пріоритетних напрямів діяльності МОН та всіх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності (2015). Колектив ННІ ЕЕМ працює над освітніми і науковими проблемами, які випереджують сьогоднішні потреби економіки, забезпечує їх спрямованість на потреби майбутньої постіндустріальної інформаційної цивілізації, перехід від відтворювальної системи освіти і науки до випереджувальної.
7
Плєхов, Д. О. "До питання правового регулювання дистанційної роботи в Україні: сучасний стан." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 139–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3218.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню нормативно-правового регулювання дистанційної роботи. Зазначено, що пандемія коронавірусу (COVID-19) позначила не тільки системні проблеми трудової сфери в Україні, пов’язані з масовим вивільненням працівників на період запровадженого урядом карантину й недотриманням мінімальних соціально-трудових стандартів, а й потребу негайного реформування трудового законодавства, пристосування його до викликів сучасності. Запровадження карантину та надзвичайної ситуації внаслідок поширення COVID-19 привернули особливу увагу до необхідності дистанційної роботи, масштаби і темп поширення якої в розвинених країнах дуже високі.
Проаналізовано законодавчі акти в розглядуваній царині, виокремлено як позитивні моменти, так і негативні. Зокрема, неврегульованими залишаються питання щодо захисту конфіденційної інформації (комерційної таємниці); безпеки працівника та ввіреного йому обладнання (шкідливе випромінення, втручання дітей, домашніх тварин, сторонніх осіб); обліку робочого часу та часу відпочинку працівника (наприклад, застосування заходів дисциплінарної відповідальності за прогул) та інших важливих аспектів.
Зроблено висновок, що дистанційна робота працівників є надзвичайно потрібною формою трудових відносин в умовах ринкової економіки. Дистанційна робота несе собою позитивні зміни як для окремих громадян, так і для суспільства в цілому, сприяє розвитку нових форм трудових відносин, стабілізації економіки, підвищує рівень життя населення. Водночас даний вид зайнятості потребує подальшого законодавчого врегулювання. Потрібно забезпечити належні умови захисту прав та свобод сторін віддалених правовідносин шляхом оперативного реагування законодавців на потреби сучасних ринкових відносин, що зростають, та виклики епідемічного або надзвичайного характеру.
8
Kolodiychuk, A. V. "ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ РИЗИКІВ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 7 (September 24, 2015): 88–94. http://dx.doi.org/10.15421/40250714.
Full textAbstract:
Через призму понятійно-термінологічної системи "Ризики розвитку національної економіки" показано місце і роль у ній територіальних ризиків, а також визначено теоретико-методологічні засади дослідження останніх. Визначено сутність територіальних ризиків, а саме локального, регіонального, національного та глобального, з погляду різних науковців. Узагальнено і систематизовано підходи різних вчених до тлумачення суті окремих територіальних ризиків розвитку національної економіки. Подано авторське визначення змісту зазначених вище категорій з огляду на потреби вивчення процесів розвитку національного господарства.
9
Karpinsky, B. A., I. M. Vasylkiv, О. B. Karpinska, and A. B. Shevtsiv. "МОДЕЛЬ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ: ФОРМУВАННЯ ТА ПОРІВНЯЛЬНА ДИНАМІКА ЗМІН. ЧАСТИНА І." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 7 (September 24, 2015): 13–27. http://dx.doi.org/10.15421/40250702.
Full textAbstract:
Запропоновано збалансований (знаннєво-природний) імператив до формування сталого розвитку економіки, який поєднує в єдине ціле: фінансово-економічну ресурсоощадливу складову виробництва продукції та стан довкілля, за якого встановлюються обмеження на витрачання природно-сировинних ресурсів і екстернальні шкоди, виходячи з Концепції сталого розвитку. Ґрунтуючись на допущенні, що приріст витрачання природно-сировинного ресурсу можна розкласти на дві складові, а також, беручи до уваги, що кожний вид забруднювача пов'язаний з конкретними видами використовуваних природно-сировинних ресурсів, сформовано модель сталого розвитку економіки (модель Карпінського-Божка), яка дає змогу визначати напрямки його досягнення з економіко-інноваційних позицій.Обґрунтовано в пропонованій моделі поділ науково-технічного прогресу на види: 1-го роду (впливає на конкурентоспроможність продукції через підвищення ефективності праці) та 2-го роду (впливає на конкурентоспроможність продукції через ресурсозбереження), що дає змогу оцінювати роль НТП з позиції сталого розвитку економіки. Виділено вплив стану основних засобів (в Україні на початок 2015 р. ступінь зносу доходить до 80 %) на інвестиційну привабливість приватизованих об'єктів та фінансові надходження від цього, що характеризуватиме можливості виконання заходів сталого розвитку економіки. Виходячи з потреби розширення заміни імпортованих енергетичних носіїв вітчизняним вугіллям (західний регіон України) та комплексного врахування при цьому наслідків для сталого розвитку економіки, запропоновано створити Науково-дослідний інститут соціально- і фінансово-економічних проблем функціонування та розвитку Львівсько-Волинського вугільного басейну. Відзначено, що сталий розвиток економіки можливий лише на основі системної уваги до науки та активного впровадження її результатів за належного фінансування (понад 1 % від ВВП), однак в Україні за останні роки сумарні витрати на науку становлять 0,7-08 % від ВВП, що свідчить більше про дотримання українською наукою рівня пізнавальної функції.
10
Danylkiv, K. P., K. V. Horbova, and O. Ya Poburko. "Інноваційний розвиток транспортної системи України." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 4 (April 26, 2018): 31–35. http://dx.doi.org/10.15421/40280405.
Full textAbstract:
Дослідження складових транспортного комплексу (залізничний транспорт, автомобільний, водний) дало змогу стверджувати, що транспортна система є важливим сегментом для економіки країни, стабільне функціонування якого забезпечує необхідні умови цілісності держави та підвищення рівня життя населення. Проаналізовано стан транспортної системи України та розглянуто перспективи її розвитку в контексті кризових змін. Визначено негативні тенденції у перевезеннях. Відзначено зменшення вантажообігу залізничного, автомобільного, водного, трубопровідного й авіаційного транспорту. Ринок транспортних послуг задовольняє тільки базові потреби економіки України та населення у перевезеннях. Виявлено, що нерозвинена система управління транспортною системою, стан виробничо-технічної бази і технологічний рівень організації перевезень за багатьма параметрами не відповідають зростаючим потребам суспільства, що негативно впливає на транспортну систему країни. Перспективним для держави визначено інноваційні перетворення в напрямку удосконалення структури міжнародних транспортно-логістичних систем, запровадження інноваційних інформаційно-управлінських технологій, побудованих на моделюванні інтегрованих транспортних систем, розвиток мультимодальних перевезень та пришвидшене інтегрування національної транспортної системи.
11
Шиманська, Катерина Володимирівна, and Віталій Вікторович Бондарчук. "Пріоритетні напрями та механізми розвитку цифрової економіки в Україні." Економіка, управління та адміністрування, no. 1(95) (March 12, 2021): 17–22. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-17-22.
Full textAbstract:
Процес державотворення передбачає трансформацію всіх сфер життя суспільства, в тому числі й економічних відносин. Розвиток цифрової економіки України лише набирає обертів, і важливо правильно обрати напрям та інструменти її формування. Цифровізація економіки відбувається одночасно на макро- і мікрорівні. Необхідно будувати цифрове середовище національної економіки таким чином, щоб воно задовольняло потреби не лише держави в особі державних інституцій, але й громадян та бізнесу.
Дослідження формування і розвитку цифровізації економіки України показало, що цей процес має сильні та слабкі сторони. Використання сильних сторін може суттєво пришвидшити цифровізацію та забезпечити економічні вигоди для всіх суб’єктів економічних відносин в Україні. Цьому сприяють і наявні в нашій державі можливості. Проте необхідно також працювати над нівелюванням слабких сторін та вживати заходи щодо мінімізації загроз для цифровізації економіки. Запропоновані механізми цифровізації можуть забезпечити поступове впровадження цифрових технологій у стратегічних галузях вітчизняної економіки, які є фундаментом для подальшого процесу цифровізації. Необхідно створити такі умови, коли цифровізація є бажаною та забезпечує конкурентні переваги для бізнесу і зручність для споживачів. У такому випадку формування цифрової економіки в Україні відбуватиметься з ініціативи бізнесу та громадськості, які і є основними бенефіціарами цього процесу.
12
Ratynska, I. S. "Розвиток стратегічного аудиту в системі управління акціонерними товариствами державного сектору економіки України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (March 24, 2017): 180–86. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.02.28.
Full textAbstract:
У статті на базі аналізу чинного національного законодавства визначені можливості розвитку стратегічного аудиту в системі управління акціонерними товариствами державного сектору економіки України. З огляду на потреби удосконалення стратегічного управління у цих компаніях уточнені інструменти та засоби ефективного використання стратегічного аудиту як методу підтримки управлінських рішень.
13
Bagmet, Kseniya, Oleksii Lyulyov, and Iryna Skliar. "ДОВГОСТРОКОВИЙ ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ У КОНТЕКСТІ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ЗМІН НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ Й ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 1(13), no. 1(13) (2018): 17–23. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-1(13)-17-23.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню підходів до оцінювання соціального впливу як довгострокового результату соціальних інвестицій. Основною метою дослідження є аналіз та узагальнення суперечностей та потреб, що зумовлюють оцінювання довгострокового впливу соціальних програм, визначення спільних принципів оцінювання соціального впливу. У роботі відповідно до поставлених завдань використано такі методи дослідження, як методи логічного узагальнення та наукової абстракції; системно-структурний аналіз. Проаналізовано потреби та складності, що пов’язані з розробленням загальних стандартів оцінювання соціального впливу. Систематизовано методи оцінювання соціальної ефективності, узагальнено принципи оцінювання соціального впливу, що можуть бути прийняті як спільні для організацій соціального сектору. Результати дослідження свідчать про необхідність узгодження систем вимірювання соціального впливу зі стратегією та місією організації, поєднуючи це з розробкою системи управління.
14
Криклій, А. "Методологічні та організаційні основи формування потреби у персоналі в умовах нової економіки." Банківська справа, no. 5/6 (2004): 3–8.
Find full text
15
Любчук, Ольга Костянтинівна, and Юлія Віталіївна Ярченко. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТРАНСФОРМАЦІЄЮ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ НА ОСНОВІ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 56–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-8.
Full textAbstract:
В умовах глобалізації людської діяльності та впровадження цифрових технологій відбуваються трансформаційні процеси у сфері обслуговування, з’являються нові види туризму, нові потреби та послуги, все це потребує удосконалення державного управління туристичною галуззю. Мета роботи. Визначити структурні складові частини механізму державного управління туристичною галуззю в умовах пандемії та цифровізації економіки. Методологія. До теоретико-методологічних передумов розв’язання даної проблеми можна віднести такі роботи науковців: «Проблема розвитку ринку кваліфікацій для туріндустрії в Україні» (Любчук О.К., Ярченко Ю.В. Вісник), «Комбінаторика алгоритму Форда-Фулкерсона для зниження ризиків пандемії COVID-19 у міжнародному туризмі» (Sharko M., Fomishyna V., Liubchuk O., Petrushenko N., Yakymchuk T), «Методичне забезпечення управління підтриманням фінансових потоків зовнішнього туризму в глобальних ризикованих умовах» (Sharko M., Liubchuk O., Fomishyna V., Yarchenko Y., Fedorova N., Petrushenko N., Ohorodnyk R.), «Туризм як сучасна детермінанта суб’єктивної задоволеності життям в Україні» (Любчук О.К.), «Концептуально-стратегічні засади цільового механізму державного управління суб’єктивною задоволеністю життям українських громадян» (Любчук О.К., Ярченко Ю.В. Менеджер). Наукова новизна полягає у з’ясуванні теоретико-методологічних засад функціонування та розвитку механізму державного управління. Висновки. Удосконалення державного управління туристичною галуззю в умовах цифровізації економіки повинно включати розробку цільового механізму, кадрового механізму, функціонального механізму, правового механізму, інструментального механізму, організаційного механізму, фінансового механізму та механізму управління інноваційним розвитком.
16
Щипанський, П. В., and О. Г. Вдовін. "Мобілізаційний резерв як фактор збільшення можливостей національної економіки задовольнити потреби Збройних Сил України." Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, no. 2-66 (February 12, 2020): 22–28. http://dx.doi.org/10.33099/2304-2745/2019-2-66/22-28.
Full text
17
ГОЛОВЧЕНКО, Оксана. "ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, no. 1 (February 24, 2022): 21–26. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-4.
Full textAbstract:
Наявність в економіці диспропорцій потребує системного їх виявлення та ретельного дослідження, враховуючи перспективні напрямки щодо розбудови високотехнологічних та інноваційних секторів національної економіки, що саме диктується потребами сучасності та глобальними тенденціями розвитку. Балансування національної економіки, протиріччя у соціально-економічних процесах представляють собою рушійну силу, яка викликає нові хвилі змін і, як наслідок, формує можливості щодо розвитку певних елементів макроекономічного середовища. Методичні підходи до моделювання індикаторів соціально-економічного зростання, які впливають на національну економіку, передбачають комплексне мультилатеральне дослідження впливу якісних і кількісних складових макроекономічного середовища, умов мобілізації інноваційних джерел зростання та вдосконалення системи індикаторів економічного розвитку на основі виокремлення типологічних ознак та врахуванні економічних диспропорцій. Зазначені процеси забезпечують оптимальну інструментальну підтримку оцінки соціально-економічних процесів за умови структурних зрушень в національній економіці.
18
Romanova, Anna. "МОЛОДІЖНИЙ ТУРИЗМ ЯК ТРЕНД СУЧАСНОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 1(13), no. 1(13) (2018): 47–54. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-1(13)-47-54.
Full textAbstract:
У статті уточнено та наведено визначення таких понять, як «молодіжний туризм», «студентський туризм», «туризм міленіалів», «туризм “покоління Z”». Подано функції молодіжного туризму, такі як: зміцнення економіки дестинації за рахунок внутрішніх та в’їзних молодіжних туристів; ознайомлення з історичною та культурною спадщиною країни та інших держав; актуалізація в молодих людях почуття національної самосвідомості та патріотизму, але водночас виховання поваги й терпимості до побуту та звичаїв інших національностей і народів; забезпечення багатостороннього розвитку особистості. Перераховано види молодіжного туризму: студентський туризм; туризм міленіалів; туризм «покоління Z». Проаналізовано глобальні тенденції кожного з цих видів туризму. Досліджено характерні риси міленіалів, а також сформульовано їхні основні потреби в подорожах: формування попиту «тут і тепер»; необхідність підключення до швидкісного Інтернету; потреба постійно підтримувати зв’язок зі своїми гостями (соціальні мережі, додатки, смс-розсилка та дайрект-мейл, промоакції тощо); необхідність знати своїх відвідувачів (як потенційних, так і реальних): формувати бази даних, проводити маркетингові дослідження; потреба персоналізувати продукти, послуги і досвід; вагомість е-маркетингу. Оцінено ситуацію розвитку молодіжного туризму в Україні, яка характеризується слабкою активністю. Надано рекомендації щодо активізації молодіжного туризму в Україні.
19
Коваленко, Н. В., К. В. Шаповал, and В. С. Пасічний. "НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МІЖНАРОДНОГО АЕРОПОРТУ." Підприємництво і торгівля, no. 28 (February 5, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-05.
Full textAbstract:
На сучасному етапі розвитку світової економіки, поглиблення міжнародного поділу праці, економічної глобалізації, транснаціоналізації виробництва, об'єктивного посилення інтеграційних процесів визначають потребу в стрімкому підвищенні конкурентоспроможності міжнародних аеропортів, здатних повністю забезпечити гармонійну взаємодію економічних суб’єктів на міжнародному рівні, необхідно створити умови для розвитку перспективних міждержавних і суспільних відносин. В умовах глобальної конкуренції розвинена інфраструктура міжнародних аеропортів перетворюється на конкурентну перевагу країни на світовому ринку. Однак зі зростанням динаміки світової економіки, розширенням обсягу повітряного руху питання про недосконалу інфраструктуру аеропортових служб є необхіднім для збалансованого розвитку всіх ланок в умовах дефіциту інвестицій. Прогнозоване збільшення обсягу міжнародних повітряних перевезень на рік за умови одночасного обмеження державних джерел фінансування вимагає чітко структурованої та гнучкої стратегії планування конкурентоспроможності міжнародних аеропортів. Порівняльний аналіз широкого кола сучасних методологічних підходів, оцінка конкурентоспроможності міжнародних аеропортів указують на відсутність загальновизнаної методології, актуалізують проблему виявлення та впорядкування критеріїв оцінки, відбору з урахуванням впливу різних елементів системи детермінант на конкурентоспроможність аеропорту. Управління міжнародною конкурентоспроможністю інфраструктури аеропортів повинно забезпечувати взаємодію економічних агентів на міжнародному рівні та створювати необхідні умови для розвитку міждержавних відносин. У зв’язку з розширенням ринку авіаперевезень з’являються нові потреби в удосконаленні інфраструктури міжнародних аеропортів, рівномірному розвитку всіх її ланок, незважаючи на дефіцит інвестицій. Проблеми трансформації, збільшення обсягів та модернізація аеропортової інфраструктури також стосуються України та вимагають оновлення у зв'язку з адаптацією до стандартів та практики найбільш конкурентоспроможних міжнародних аеропортів з урахуванням пріоритетних векторів інтеграції та ключових напрямів лібералізації авіаційного простору.
20
Zavalevskуi, Yurii. "Формування конкурентоспроможності майбутнього фахівця сфери послуг." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 236–44. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.236-244.
Full textAbstract:
Дослідження сфокусовано на з’ясування особливостей формування конкуренто-спроможності майбутнього фахівця сфери послуг в сучасних закладах професійно-технічної освіти. Зауважено на необхідності подолання суперечності між важливістю подолання потреби економіки у конкурентоспроможних кваліфікованих робітниках і недостатнім теоретико – методичним забезпеченням педагогічного процесу формування цієї якості у майбутніх фахівців сфери послуг. Зроблено висновок про те, що професійно-технічним закладам освіти потрібно формувати систему зазначених ключових якостей майбутнього конкурентоспроможного фахівця сфери послуг та створювати освітні умови за яких буде формуватися його конкурентоспроможність.
21
Pisarenko T. and Kulynych М. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ." Economic forum 1, no. 4 (November 24, 2021): 139–44. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-19.
Full textAbstract:
Метою написання статті є висвітлення історії зміни балансу, як форми фінансової звітності; визначення сутності, призначення і змісту балансу у різні періоди розвитку облікової науки.
У стародавні часи баланс був основним звітним документом, призначеним задовольняти інформаційні потреби різних користувачів звітності. Баланс виконував інформаційну та контрольну функції.
Більш зрозуміле для бухгалтера поняття балансу сформувалося у другій половині ХV століття з появою праці Луки Пачолі «Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції і відношення», а саме XI трактату цієї книги, що має назву «Про рахунки та записи» (1494 р.).
Як свідчать переклади праць науковців періоду XV-XVІII ст., баланс представляв собою інвентаризаційний опис майна в активі, який був тотожнім до загальної величини капіталу.
Протягом XVIІI-XІX ст. відбувалися промислові революції, які вплинули на методику обліку всіх господарських операцій та методику складання балансу. У науковому середовищі тривала полеміка між прихильниками статичного та динамічного балансу.
Щодо змісту і призначення балансу в Україні у ХХ-ХХІ ст., то тут варто виділити період соціалістичної України у складі Радянського Союзу і період незалежної України.
Баланс був, є і буде основною формою фінансової звітності. Це важливий звіт про фінансове становище підприємства, зафіксоване станом на певний часовий момент, визначений діючим законодавством або потребами власників бізнесу. Баланс, складений на певну дату є статичним, але він виступає результатом динамічних процесів, що відбуваються у господарському житті підприємства. Найдрібніша господарська операція змінює стан статей балансу. Динамічні зміни статей балансу дають можливість аналізувати тенденції розвитку підприємства і передбачати економічний ріст чи можливий економічний крах бізнесу та приймати необхідні управлінські рішення. Саме ці моменти у подальшому зумовлюватимуть необхідність змін у структурі балансу та методиці його складання.
22
Дмитренко, Г. А., and Н. В. Головач. "МОЖЛИВОСТІ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ З ОПОРОЮ НА ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, no. 1(59) (October 9, 2020): 24–31. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/59-4.
Full textAbstract:
Розкривається сутність економіки з позицій первинності людської діяльності і професійно-особистісних якостей тих, хто в тому числі керує економікою, тобто управлінської еліти. Акцентовано увагу на людиноцентричній сутності економіки. Пояснення людиноцентричної сутності економічного розвитку детально розкривається з ознайомлення з поняттям «економіка» з різних джерел. Підкреслено призначення економіки – впливати на підвищення якості життя населення країни. Сутність поняття людиноцентричностіне проглядається ні з боку задоволення людських потреб, для чого, власне, і функціонує економіка, ні з боку людської діяльності. Наголошується на тому, що людська діяльність забезпечує функціонування економіки з використанням природних ресурсів і різних засобів технічного характеру, які сама ж людина і створила. Наведено багато суджень відомих вчених Заходу, які зрозуміли глибинні основи економіки, що пов’язані з людською діяльністю. Наведено різні визначення поняття «економіка» з метою зрозуміння її «людської» сутності, щоб шукати шляхи її розвитку у правильному напрямі. Представлені певні приклади, які обгрунтовують первинність людського фактору в розвитку економіки. Первинність людської діяльності розглянуто і в інших економічних процесах, зокрема економічних кризах міжнародного масштабу. Наведені приклади розвитку економіки зарубіжних країн щодо формування ефективних економік, пов'язаних з якістю життя громадян різних країн. Розкрито ігнорування значущості ролі людських ресурсів в вітчизняних економічних процесах. Розкрито ментальну схильність правлячих еліт на східнослов'янських землях, з давніх часів до сьогодення, що доводить нехтування людської праці. Рекомендовано змінити цю національну ментальну рису: владі потрібно організувати суспільство навколо близьких їм людиноцентричних кінцевих результатів діяльності державних структур з потужною мотивацією їх одержання на основі зворотного зв’язку. Розглянуто людиноцентричний шлях розвитку економіки держави-міста Сінгапур, який проклав прем'єр-міністр Лі Куан Ю. Наведений приклад розвитку економіки Японії, що пояснюється умінням використовувати людський потенціал країни в інтересах суспільства і самих носіїв цього потенціалу.
23
Тюндер, І. С. "Концепція розвитку телекомунікацій в Україні." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 1(271) (February 8, 2022): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2022-271-1-41-46.
Full textAbstract:
Розглянуто питання концепції розвитку телекомунікацій в України, стану ринку телекомунікацій. Концепція розвитку телекомунікацій в Україні відповідно до Закону України "Про телекомунікації" визначає основні засади і напрями подальшого розвитку телекомунікаційних мереж загального користування в ринкових умовах і спрямована на досягнення стратегічних інтересів та конкурентоспроможності України на міжнародному ринку.
Телекомунікації відіграють значну роль в соціальній та економічній діяльності суспільства, забезпечуючи підтримку розвитку економіки держави та соціальної сфери. Розвиток телекомунікацій повинен здійснюватися випереджувальними темпами порівняно із загальними темпами розвитку економіки і буде визначальним на найближчу і більш віддалену перспективу. Повільні темпи розвитку телекомунікацій спричиняють зниження конкурентоспроможності економіки України. Телекомунікації відіграють значну роль у прискоренні розвитку економіки та соціальної сфери.
Відповідно до фінансово - економічних показників без урахування ПДВ, які наведені за даними операторів, провайдерів телекомунікацій, наданих до НКРЗІ, розглянуто стан ринку телекомунікацій. У процесі аналізу стану ринку телекомунікаційних послуг визначено співвідношення показників розвитку галузі із загальними тенденціями розвитку економіки України. Динаміка кількості абонентів фіксованого телефонного зв’язку за період 2013-2021 років свідчить про зменшення попиту споживачів в таких послугах. Доведено, що прискореним темпом розвиваються послуги з надання кабельного телебачення, а також доступу до мережі «Інтернет». Визначено, що основними сегментами на ринку телекомунікаційних послуг залишаються мобільний, фіксований та широкосмуговий (комп’ютерний) зв’язок. Виокремлено проблеми, що стримують розбудову телекомунікацій в Україні, стратегія розвитку телекомунікацій спрямована насамперед на розв'язання зазначених проблем. Досягнення зазначених цілей розвитку телекомунікацій дасть змогу істотно оновити і розширити важливу інфраструктурну складову економіки України.
Звернено увагу на те, що розвиток телекомунікацій України як стратегічно важливого елемента національної безпеки скоротить відставання від розвинутих країн, задовольнить потреби економічного та суспільного розвитку, національної безпеки та оборони держави.
24
Маслов, Владислав. "ОБҐРУНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ НАСЛІДКІВ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ГАЛУЗІ ОСВІТИ." Вісник Університету банківської справи, no. 1(40) (May 24, 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x1(40)2021237569.
Full textAbstract:
Комплексно розглянуто всі аспекти підготовки і впровадження проєктів державно-приватного партнерства у сфері освіти в розрізі економічних, фінансових, соціальних, правових, технічних та екологічних параметрів з метою виявлення потреби і можливості їх реалізації, потрібних вкладень (ресурсів) і очікуваних результатів, а також дає висновки, за якими партнери можуть переконатися в доцільності реалізації таких проєктів державно-приватного партнерства. Розглянуто ризики виконання проєктів ДПП і на основі використання методик оцінки таких ризиків дано рекомендації щодо управління ними учасниками ДПП. Доведено, що реалізація проєктів ДПП у галузі освіти забезпечить: інтенсивний розвиток і підвищення якості освіти й наукових досліджень; спрямованість освітньої та наукової діяльності на узгодження потреб держави, запитів національної економіки, індивідуальних інтересів і вподобань (здобувачів вищої освіти, наукових і науково-педагогічних працівників, підприємців, представників бізнес-середовища та ін.); підвищення ефективності управління майном закладів вищої освіти; залучення приватних інвестицій у розвиток освітніх установ; посилення економічної спроможності та фінансової автономії закладів вищої освіти; підвищення рівня фінансового і соціального забезпечення суб’єктів освітньо-наукового процесу.
25
Doronina, I. I., and N. S. Kryshtof. "Державне регулювання ринку фінансових послуг у контексті європейської інтеграції." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 106–16. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.11.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні як сукупності широкого спектра відносин щодо задоволення наявної та формування перспективної потреби в страхових, банківських, інвестиційних послугах з метою одержання доходів інституційними одиницями фінансового сектору економіки, задоволення попиту споживачів.
Метою статті є дослідження особливостей державного регулювання ринку фінансових послуг в умовах європейської інтеграції України.
Наукова новизна статті полягає у визначені того, що серед першочергових дій державної влади щодо реформування державного регулювання ринку фінансових послуг України має бути: вдосконалення нормативно-правового регулювання; впровадження світового досвіду та міжнародних стандартів; встановлення чітких правових меж впливу секторальних контролюючих органів чи формування якісно нової моделі регулювання ринку фінансових послуг.
Висновок. Основною причиною, що спонукає до створення мегарегуляторів на фінансових ринках, є глобалізація та швидкий транскордонний перелив капіталу, що своїми масштабами може порушувати рівновагу на ринку та призводити до розбалансування економіки окремо взятої країни. Об’єднання секторальних регуляторів зможе усунути дублювальні функції органів регулювання, досягти економії державних ресурсів на їх утримання. Водночас сьогодні в Україні важливим є збереження функціональних органів, які відповідають за конкретні сегменти та галузі фінансового ринку.
Ефективне регулювання фінансового ринку в Україні має відбуватися в межах визначення цільової моделі функціонування регуляторів фінансового сектору; унормування діяльності небанківських установ, зокрема продавців небанківських фінансових послуг; розробки та впровадження системи захисту споживачів небанківських фінансових послуг; перебудови інфраструктури фондового ринку, зокрема централізації депозитарної функції та відкриття міжнародним депозитаріям рахунку в депозитарії НБУ.
26
Vonsovych, O. S. "Саміт «Великої двадцятки» – 2016: геополітичні оцінки." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, no. 9(137) (August 18, 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/171685.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу підсумків саміту «Великої двадцятки» в геополітичному контексті із метою надання геополітичних оцінок. Визначено, що цьогорічний саміт продемонстрував зацікавленість світової спільноти у подальшому розвитку глобальних економічних процесів, а також у реформуванні глобальної економіки в цифрову із використанням інноваційних підходів та методів. З’ясовано, що найбільш актуальними завданнями саміту стали: координація політики між членами G20 з метою досягнення глобальної економічної стабільності та стійкого розвитку; просування фінансового регулювання, яке б знижувало ризики та запобігало майбутнім фінансовим кризам; створення нової міжнародної фінансової архітектури. Підсумки саміту «Великої двадцятки» в Ханчжоу багато в чому визначили перспективи розвитку глобальних економічних процесів, а також побудову нового світового економічного порядку із запровадженням інноваційних підходів та елементів цифрової економіки. Доведено, що діяльність по забезпеченню функціонування світової економіки повинна базуватись на колективних зусиллях всіх учасників та враховувати усі реалії на міжнародній арені. Обґрунтовано тезу про те, що саме геополітичні фактори багато в чому визначають не тільки поведінку держав на міжнародній арені, але і напрями, за якими здійснюються світові процеси, в тому числі й економічні. Тому в цьому контексті важливим видається консолідація зусиль та ресурсного потенціалу для продовження роботи над створенням нового світового економічного порядку ХХІ ст., який би враховував усі потреби людства.
27
Derii, Zhanna, and Kateryna Vinnychenko. "ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ПРИ ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 4(16) (2018): 7–15. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-7-15.
Full textAbstract:
Одна з цілей державної екологічної політики передбачає зниження екологічних ризиків для екосистем та здоров’я населення до соціально прийнятного рівня, що можливо досягти, зокрема й через покращення якості ґрунтів та підвищення їхньої родючості. Тому проблема раціонального використання земельних ресурсів є актуальною та потребує нових підходів, інструментів для вирішення певних завдань з огляду на потреби сьогодення. Першопричинами екологічних проблем України є: підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності, неврахування екологічних наслідків під час прийняття рішень; недосконала структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, негативний вплив якої був посилений переходом до ринкових умов; зношеність основних засобів промислової і транспортної інфраструктури та об’єктів житлово-комунального господарства; неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, моніторингу його стану, регулювання використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку, недосконалість системи екологічної освіти; незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов’язків громадян.
28
Radko, A. О., N. E. Kovshun, and I. D. Melnуk. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ МЕНЕДЖМЕНТУ." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 3, no. 95 (November 11, 2021): 120. http://dx.doi.org/10.31713/ve3202111.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню відповідності навиків працівниківорганів управління природокористуванням і охороною навколишньогосередовища України сучасним трендам цифрової економіки. Дослідженорівень використання інформаційних технологій загалом та відповідноїтрансформації потреб менеджменту. Показано роль інформаційноцифрових технологій для підвищення ефективності об’єкта управління.Досліджено інформаційно-аналітичні системи, які реалізовані в органахуправління природокористуванням і охороною навколишньогосередовища в Рівненській області на трьох рівнях: обласному, районномута міському. Проведено опитування адміністративного персоналу.Описана систематизація циркулюючих документів здійснюється за рядомкласифікаторів. В умовах цифровізації автоматизовані системиуправління виконують різноманітні функції. Визначено, що основноюпотребою, що задовольняється з використанням цифрових технологій, єархівування та реєстрація документів. На районному рівні зареєстрованобільше всього органів управління, де комп’ютерну інформаційноаналітичну систему або її елементи не впроваджено. Доведено низькийрівень і незацікавленість керівників у використанні інформаційногозабезпечення в процесі прийняття управлінських рішень. встановлено,що для інформаційного підтримки управлінської діяльності найбільшимпопитом користуються бази даних з питань фінансово-економічноїдіяльності, нормативно-правового, кадрового, ресурсного, матеріальнотехнічного забезпечення та еколого-статистичні. Визначені головнізавдання, які повинна вирішувати інформаційно-аналітична система зпитань охорони природного середовища України, в умовах цифровізації.Інформаційно-аналітична система повинна бути диференційована таорієнтована на сучасні потреби управління природокористуванням;поєднанням екологічних, економічних та нормативних підсистемзабезпечувати комплексний аналіз інформації; орієнтована наперспективу розвитку охорони довкілля в умовах цифровізації.
29
Любарець, Владислава. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПІДРУЧНИКІВ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 235–50. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.702.
Full textAbstract:
Інформатизація суспільства вимагає швидкого переходу на якісну підготовку управлінців в соціокультурній діяльності, що потребує нового високого і якісного рівня її цифровізації. У професійному просторі діяльності менеджерів СКД постійно впроваджуються інновації, що потребує вдосконалення їх знань, умінь, компетенцій та професіоналізму як в своїх, так і в суміжних сферах, зокрема в нашому дослідженні – в індустрії гостинності.Сучасні стратегії України спрямовано на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію у європейське і світове освітнє співтовариство. Менеджерська освіта України має інтегруватися в єдиний європейський освітній простір.Оскільки освітні контексти все більше і більше збагачуються електронними та мобільними технологіями, то дослідження в галузі цифровізації освіти можуть запропонувати більше основних напрямів навчальної практики. У сучасних умовах цифровізації орієнтації суспільства основою змісту й організації освітньої діяльності виступає соціальне замовлення на індивідуалізацію навчання, а також потреби студентів у творчій самореалізації за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) [4].У статті проаналізовано питання розробки, упровадження та використання електронних підручників у професійній підготовці менеджерів соціокультурної діяльності для індустрії гостинності. Обґрунтовано особливості проектування електронних підручників для професійної підготовки менеджерів соціокультурної діяльності. Проаналізовано сучасні підходи до створення електронних підручників, систематизовано структурні елементи електронного підручника, визначено програмні засоби для створення електронного підручника.
30
Чужикова, Вікторія, and Катерина Лещенко. "ІНДИКАТИВНІ ВИМІРИ ТВОРЧОЇ ДИФУЗІЇ ВИКЛАДАЧА ЕКОНОМІКИ (ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД)." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 17 (December 27, 2018): 135–41. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.135-141.
Full textAbstract:
Проаналізовано особливості трансферу сучасного модерну в освітній системі країн Європейського Союзу. Підкреслено, що викладач поступово перестає бути єдиним модератором процесу формування компетенцій, а технологічна складова в організації освітнього процесу збільшується рік від року. Визначено фундаментальні напрями модерну економічної освіти, що базуються на концепціях М. Спенсера, Дж. Д’юї, аналізі космополітичної моделі У. Бека, соціально-економічної турбулентності М. Фезерстоуна і С. Леша, культурній дифузії Я. Пітерзе. Особливу увагу звернено на формування новітніх парадигм розвитку суспільства Homo Urbanus та Homo Creativus, які вже найближчим часом визначатимуть трендовість освітньої сфери та регуляторну домінантність «суперкреативного ядра», до якого, за Р. Флоридою, відносяться творчі викладачі. Проведений аналіз європейської моделі викладача в межах його творчої ідентифікаціїї, що, на думку авторів, носить поліструктурний характер просвітництва, це дало змогу максимально оптимізувати критеріальну основу структуризації М. Генсона. Проведений аналіз ідентифікаційних підходів щодо творчої особистості викладача уможливив визначити типові для ЄС риси: розуміння потреби в розширеному інвестуванні в освіту, психолого-педагогічний професіоналізм, ступінь конвергенції освітніх систем, селективне опанування наукової і дидактичної інформації, вплив багаторівневих програм (зокрема «Еразмус+») на стан академічної мобільності, а також характер міжнародної інституалізації освітнього менеджменту. Розроблена модель трансформаційної дифузії європейської креативізації, дала змогу визначити мікс-сприйняття та індикативно-дифузне поле процесів взаємодії «викладач-учень», що охоплюють креативізацію, демократизацію, гібридизацію, біохевіризацію, креолізацію, корпоративізацію, космополізацію, національну стандартизацію. Зазначене дає змогу з прагматичних і, водночас, творчих позицій розробити індикативні виміри творчої дифузії викладача економіки.
31
Obushnyi, Sergiy, and Viktoriia Kucherovska. "УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, no. 4 (November 27, 2019): 57–67. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0206.
Full textAbstract:
У статті розглянуті основні задачі фінансового забезпечення діяльності закладів вищої школи, дана характеристика та аналіз чинної системи, розроблено рекомендації врегулювання рівня фінансового забезпечення окремого закладу вищої освіти та системи вищої освіти в цілому.
При дослідженні виявлено, що сфера діяльності закладів вищої освіти не має можливості розвиватися без належного фінансування і потребує постійних вкладень. Процес реформування системи вищої освіти не є простим, бо не зважаючи на оновлення, нові вимоги та потреби, фінансування залишається достатньо низьким. Через те все більшої актуальності набуває пошук альтернативних джерел фінансування закладів вищої освіти. Вивчення недоліків системи фінансування закладів вищої освіти дає змогу виокремити перелік пропозицій, щодо трансформування фінансового стану.
На основі проаналізованого досвіду закордонних країн, окреслено умови, за яких його можливо імплементувати для українського суспільства; запропоновано ряд заходів для оцінки результативності фінансового механізму закладів вищої освіти; враховуючи порівняльний аналіз та вплив економічних чинників.
Визначено, що задля подолання проблем фінансування освітньої діяльності закладів вищої освіти потрібно реалізувати комплекс заходів, а саме: розробити систему трансформації внутрішніх процесів, внести зміни до законодавчих документів, в тому числі й до порядку фінансування; розробити механізми визначення потреби у певних фахівцях через певні проміжки часу; вдосконалювати та розповсюджувати програми державного кредитування та субсидіювання.
Рух в напрямку сучасних економічних та соціальних зрушень, перехід до інноваційного типу економіки – це стовідсотково правильний шлях для нашої держави. Попри неабиякий тиск на систему вищої освіти та постійні вимоги необхідна концентрація всіх можливих зусиль у напрямку підвищення ефективності діяльності закладів вищої освіти. На державному рівні необхідне створення вимог для здійснення покладених на заклад вищої освіти обов’язків, долаючи тотальну нестачу фінансових ресурсів спрямованих у дану сферу.
32
Тарасюк, А. В., and Н. В. Мєшкова-Кравченко. "ДОСВІД РОЗВИТКУ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ МОДЕЛІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 60 (July 3, 2020): 44–47. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-07.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості здійснення та результати реформування місцевих громад в Україні, проаналізовано сутнісні елементи реалізованої в країні моделі адміністративного управління та вив-чено міжнародний досвід розвитку моделей місцевого самоврядування. Європейський досвід свідчить, що запо-рукою успішної реалізації реформ децентралізації є суттєва внутрішня організаційна робота, яка передує процесу реформи, а самі програми повинні враховувати всі місцеві особливості. З метою забезпечення успішної реалізації реформ в Україні необхідно відмовитися від спроб прямого перенесення європейського досвіду без урахування національних і місцевих особливостей, зосередити увагу на специфічних рисах і явищах процесів, нерозривно пов’язаних із економічним відтворенням. Вказано, що, маючи значний природно-ресурсний потен-ціал, місцеві громади в Україні постійно стикаються з нестачею низки ресурсів, що свідчить про невідповідність ресурсного потенціалу структурі економіки регіонів і країни в цілому. Встановлено, що інве-стиційні потреби для відновлення нормального життєзабезпечення місцевих громад на порядки перевищує надходження до місцевих бюджетів. З метою забезпечення економічної складової розвитку територіальних громад в Україні місцевим органам влади необхідно: створити сприятливе середовище для ведення бізнесу, забезпечити залучення місцевих та іноземних інвестицій у економіку регіону, надання максимального сприяння компаніям, які працюють на території громади. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на визначен-ня факторів підвищення ефективності економічної складової розвитку територіальних громад.
33
Сакун, А. Ж., and А. Ю. Юрченко. "ПРОЦЕС І ТЕНДЕНЦІЇ МОДЕЛЮВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 7 (June 29, 2021): 171–77. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.7.20.
Full textAbstract:
Актуальність теми статті характеризується тим, що нині кожна країна використовує власну модель ведення бухгалтерського обліку, яка формується, посилаючись на фінансові, політичні та соціальні умови життя даної країни. Мета даної статті полягає у тому, щоб зіставити моделі бухгалтерського обліку, виявити їхні характерні риси та особливості. Розглянуто методи моделювання бухгалтерського обліку, які є одними з основних способів управління бізнесом для досягнення дієвих рішень стосовно адаптації до сучасної економіки. Результати досліджень підтверджують, що старі моделі не дають бажаного ефекту зацікавленим суб'єктам, тому розроблення нових моделей призведе до поліпшення корисності, нормалізації та гармонізації бухгалтерського обліку, дасть можливість підвищити конкурентоспроможність підприємств на міжнародному та внутрішньому рівнях та задовольнить потреби користувачів бухгалтерської інформації.
34
Сидоренко, В. А. "Шляхи активізації банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 1 (February 27, 2020): 104–8. http://dx.doi.org/10.36930/40300118.
Full textAbstract:
Досліджено теоретико-методологічні та структурні особливості сутності банківського інвестиційного кредитування, яке об'єднує в собі поняття інвестицій і кредиту. Встановлено, що участь банків в інвестиційному процесі передбачає надання кредитів інвестиційного характеру на довготривалий період, а також вкладення коштів у цінні папери, паї, пайові участі як за рахунок банку, так і за дорученням клієнта. За результатами дослідження сутності банківського інвестиційного кредитування як довготермінової послуги своїм кредиторам, що бажають не просто розвивати свій бізнес, але які мають різні ідеї з удосконалення або відкриття нового напряму у своїй господарській діяльності, виділено принципи організації інвестиційного кредитування банком. Вивчено процедуру надання інвестиційного кредиту, яка склалася на практиці вітчизняних банків, що дало змогу встановити відповідність стадій кредитного процесу стадіям життєвого циклу інвестиційного проекту. Охарактеризовано перспективність венчурного фінансування високоризикових інноваційних проектів як щодо охоплення усіх стадій інноваційного циклу, так і щодо можливості акумуляції венчурного капіталу за рахунок різних джерел, зокрема, доходів від приватизації, ресурсів банків, засобів різних фондів, нерезидентів. Доведено гіпотезу, що банківські інвестиційні кредити, з одного боку, є обов'язковою фінансовою складовою в інноваційному процесі, а з іншого боку, кредитування інвестицій без інновацій, іпотечне кредитування, кредитування на розвиток бізнесу можуть сприяти посиленню потреби підприємств у розробці та впровадженні нововведень, які будуть створювати умови для залучення висококваліфікованих науково-технічних кадрів (сприяти інноваціям). Вдосконалено систему надання та погашення банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки, яке повинне включати два взаємопов'язані аспекти: оцінку інвестиційної кредитоспроможності, а також механізм визначення рівня процентної ставки за інвестиційним кредитом.
35
Богданенко, Анатолій. "СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 24–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-24-35.
Full textAbstract:
Розглянуто досвід державної інвестиційної політики в різ- них країнах світу. Наведено відмінні особливості державної інвестиційної політики зарубіжних країн. Запропоновано шляхи використання досвіду державної інвестиційної політики країн світу для удосконалення державної інвестиційної політики в Україні.
Зазначено актуальність розгляду узагальненого світового досвіду у на- прямі формування державної інвестиційної політики та можливості його використання в Україні через реформування економічних процесів відпо- відно до європейських стандартів. На основі досвіду таких країн, як США, Китай, Австрія, Нідерланди, Великобританія, Франція, Німеччина, Япо- нія та Грузія виявлено відмінні риси та особливості моделей інвестиційної політики цих країн на шляху до становлення інноваційної економіки, визначено відмінності у формах регулювання інвестиційного механізму.
Доведено необхідність включення в державну інвестиційну політику України базових аспектів основних цілей та завдань інвестиційної політики нового покоління, що враховує останні тенденції та потреби світової еконо- міки. Цей аспект є необхідним на шляху України до євроінтеграції і вимагає застосування актуальних у світовому масштабі підходів і пріоритетів до роз- витку державної інвестиційної політики.
Визначено, що схожою ознакою регулювання інвестиційної діяльності в Україні і в зарубіжних країнах є великий вплив інтеграційних процесів на державну інвестиційну політику. Державна інвестиційна політика України має стати базовим напрямом економічної політики держави та забезпечи- ти формування ефективних механізмів залучення інвестиційних ресурсів у розвиток національної економіки. Наведені заходи сприятимуть забез- печенню прозорості та ефективності державних інвестицій, спрямуванню інвестиційних потоків до пріоритетних галузей економіки, створенню під- ґрунтя для активізації інвестиційної активності в Україні.
36
Korolchuk, L. V. "ВПЛИВ ДИСПРОПОРЦІЙНОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН НА ЇХ ГОТОВНІСТЬ ДО ТРАНСФОРМАЦІЙ В РАМКАХ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ГІПОТЕТИЧНИЙ ПІДХІД." Actual problems of regional economy development 1, no. 17 (November 30, 2021): 22–32. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.22-32.
Full textAbstract:
Стаття піднімає проблему готовності світу до трансформацій, що передбачає реалізацію загальноприйнятої концепції сталого розвитку, заснованої на складних модифікованих соціально-економічних процесах: перехід до зеленої, низьковуглецевої, кругової економіки на основі екоінновацій та декаплінгу, який покликаний мінімізувати залежність економічного зростання від обсягу затрат невідновлюваних природних ресурсів.
Висунуто гіпотезу про те, що до сталого розвитку більшою мірою залучені розвинені держави світу з високим рівнем життя, лідери у процесах глобалізації, так як їх виробництво уже давно не поміщається в рамках державних кордонів і саме тому їх капітал мігрував в інші країни з метою пошуку дешевших факторів виробництва, максимізації економічної вигоди та експансії їх політичного впливу. Первинні потреби населення розвинених країн є більшою мірою задоволеними, а отже домінують потреби вищого рівня, культивуються загальнолюдські цінності та суспільне благо, що мотивує їх до активного розвитку процесів екологізації економіки, піклуючись про долю нашої планети як спадок для наступних поколінь.
Метою дослідження є виявлення кореляційного зв’язку між рівнем життя країн світу та ступенем їх залучення до процесів реалізації концепції сталого розвитку.
Для підтвердження висунутої гіпотези, на базі методики розрахунку коефіцієнта кореляції Фехнера, досліджено наявність кореляційного зв’язку між рівнем життя країни та ступенем її залучення до процесів сталого розвитку на основі рейтингів за показником ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення, як індикатора рівня життя країни та глобальними індексами, що відображають та характеризують економічний, екологічний, інноваційний та соціальний компоненти даних процесів.
Результати дослідження продемонстрували пряму залежність помітної тісноти між рівнем життя та ступенем залучення в процеси сталого розвитку для найбільш розвинених країн світу, а також пряму залежність дуже високої тісноти для найменш розвинених країн, що слугує приводом для подальшого поглибленого вивчення даної проблеми задля забезпечення успішної реалізації концепції сталого розвитку у світі та на рівні національних держав.
37
ПОЄДИНОК, ВАЛЕРІЯ. "Окремі проблеми правового становища суб’єктів господарювання державного сектора економіки." Право України, no. 2018/06 (2018): 57. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-057.
Full textAbstract:
Суб’єкти господарювання державного сектора економіки продовжують відігравати важливу роль у досягненні будь-якою державою економічних та соціальних цілей. Великі розміри державного сектора в Україні, незадовільні фінансово-економічні показники його ефективності, наявність новел правового становища державних підприємств є чинниками, що обумовлюють актуальність теми статті. Метою статті є уточнення визначення поняття суб’єкта господарювання державного сектора економіки, класифікація таких суб’єктів, критична оцінка нововведень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності” з точки зору їх відповідності кращій світовій практиці управління державним сектором. Обґрунтовано, що під суб’єктами господарювання державного сектора економіки слід розуміти суб’єктів господарювання, які перебувають під вирішальним впливом держави з огляду на те, що вона прямо або опосередковано володіє часткою у їхньому статутному капіталі (майні) у розмірі, який перевищує 50 %, або іншим чином здійснює еквівалентний ступінь контролю, та проведено класифікацію суб’єктів господарювання державного сектора економіки. З’ясовано, що вимогою кращої світової практики є використання такими суб’єктами тих самих організаційно-правових форм, які використовуються й у приватному секторі, тобто корпоративних організаційно-правових форм, тимчасом як Україна зберігає специфічну організаційно-правову форму державного суб’єкта господарювання – державне унітарне підприємство (видами якого є державне комерційне підприємство та казенне підприємство). Прийняття зазначеного Закону критично оцінено як фактичну відмову від системної корпоратизації державних унітарних підприємств. Натомість законодавець вдався до безпрецедентного у світовій практиці “імпорту” окремих інструментів корпоративного управління в організаційно-правову форму унітарного підприємства. Висловлено думку, що потенціал цих інструментів не буде повною мірою розкритий у межах чужої для них унітарної форми та не усуне таких іманентних її недоліків, як обмеженість ринкової комунікації й недоступність зовнішніх джерел фінансування. Тож дія Закону не усуває потреби у поступовій корпоратизації принаймні найбільш економічно активних державних комерційних підприємств.
38
Котляревський, Ярослав, and Алла Соколовська. "ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТІВ РЕФОРМ У ГЛОБАЛЬНОМУ Й НАЦІОНАЛЬНОМУ ВИМІРАХ." Science and Innovation 17, no. 5 (October 12, 2021): 3–19. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.05.003.
Full textAbstract:
Вступ. Неоднозначність у оцінках результатів реформ державних політик та відсутність методологічного консенсусу щодо найбільш придатних підходів до ініціації й впровадження економічних реформ, а також подальше ускладнення інституціональних умов у глобальному та національному вимірах, потребують більш ґрунтовного висвітлення підходів до пізнання змісту, структури, технології впровадження й оцінювання наслідків реформ.Проблематика. Загострення протиріч та накопичення кризових явищ у функціонуванні світової економіки, потреби фіскальної консолідації та одночасного стимулювання економічного зростання національних економік в середньостроковій перспективі потребують виокремлення наукових підходів та напрацювання відповідних прикладнихаспектів найбільш транспарентного, підзвітного та раціонального проєктування національних інститутів реформ.Мета. Узагальнити, структурувати та систематизувати відомості щодо теоретичних та прикладних засад впровадження реформ державних політик у контексті удосконалення підходів до проєктування та оцінювання їхніх наслідків та визначити шляхи підвищення результативності економічних реформ в Україні.Матеріали й методи. Використано методи ретроспективного та порівняльного аналізу для визначення еволюції методологічного інструментарію теорії реформ; фактологічного аналізу — для обґрунтування плюралізму підходів наукових шкіл та міжнародних організацій до детермінації реформ, їх змісту та наслідків.Результати. Систематизовано підходи дослідників до аналізу реформ з акцентуванням важливості усвідомленнявикликів, пов’язаних із соціальними та перерозподільчими ефектами реформ, викладено підходи щодо структуризації стратегічних і тактичних аспектів реформування на основі виокремлення національних інститутів реформ.Висновки. Узагальнено теоретичні та прикладні аспекти дослідження й регулювання процесів реформ державних політик у глобальному й національному контекстах, запропоновано підходи до розвитку національних інститутів реформ.
39
Voronchenko, Ihor. "Щодо воєнно-економічної проблематики планування розвитку Збройних Сил України як основного елементу забезпечення її національної безпеки." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, no. 1 (February 28, 2021): 259–70. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.1.22.
Full textAbstract:
Фундаментом національної безпеки України, а також однією з її найважливіших функцій є забезпечення її економічної безпеки, що можливе лише за умов захищеності національних інтересів України від будь-якого силового тиску та зазіхань із застосуванням воєнної сили. Тому серед головних передумов забезпечення національної безпеки та подальшого економічного розвитку України величину ролі її воєнної безпеки слід розглядати поряд з економічною, а за певних обставин перша може набувати навіть пріоритетного значення. У Збройних Силах України продовжується робота щодо підвищення ефективності оборонного планування та управління оборонними ресурсами. Розвиток будь-яких збройних сил визначається комплексом економічних, політичних, науково-технічних та інших факторів, які між собою тісно взаємопов’язані. Рівень розвитку збройних сил значною мірою залежить від обсягів ресурсів, що виділяються на забезпечення оборонних потреб. Тому як ресурси держави обмежені, то проблема знаходження доцільної частки ресурсів, які потрібно виділяти на потреби оборони, є завжди однією із найбільш актуальних в процесі розвитку збройних сил. Одним із ключових моментів ефективного планування застосування збройних сил за відповідним сценарієм є вірне, обґрунтоване визначення обсягів необхідних оборонних ресурсів (людських, матеріально-технічних, фінансових). У статті сформовано систему поглядів щодо воєнно-економічної проблематики планування розвитку Збройних Сил України як основного елементу забезпечення її національної безпеки, а також визначено ряд несприятливих і сприятливих факторів впливу оборонних витрат на розвиток національної економіки держави та рівень її національної безпеки.
40
Зварич, І. Т., and О. І. Зварич. "ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У СВІТЛІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ." Підприємництво та інновації, no. 16 (February 26, 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/16.4.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється використання відповідних інституційних засад економічного розвитку вітчизняних регіонів у світлі формування інноваційних систем. При цьому встановлено, що на його рівень впливає насамперед історично сформована інституційна основа економічної системи держави. Водночас виходячи з інституційних принципів формування економічного розвитку регіону можна говорити про створення різних типів систем інновацій. У широкому трактуванні концепція інноваційних систем поєднує у собі всі елементи й аспекти економічної структури та інституційного укладу, яким здійснюється істотний влив на процеси навчання, пошуку і використання інновацій в економіці території. Формування регіональної інноваційної політики в Україні значною мірою є процесом, залежним від зовнішніх умов (у тому числі від доступності ресурсів з європейських фондів). Меншою мірою він є результатом низової потреби та переорієнтації регіональної політики на проблеми, пов’язані з інноваційністю економіки. Водночас викликом для неї має стати розповсюдження і ширше використання регіонального прогнозу. Тому регіональний foresight повинен стати загальним та ключовим інструментом стимулювання економічних змін поруч із розширенням моніторингу інноваційних процесів і відкриттям та розповсюдженням доступу до цієї інформації серед широкого кола суб’єктів господарювання, що має стати фундаментом у побудові регіональних систем інновацій. При цьому отримані у результаті цього знання про механізми, функціонуючі у регіональному середовищі, необхідні не лише для розуміння таких процесів, а й мають стати чинниками регіональної інвестиційної політики.
41
Хлистун, O., М. Проскуріна, Л. Малоока, В. Мішкой, В. Коренев, and А. Туз. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 1, no. 42 (March 31, 2022): 454–63. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3705.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на створення національного культурного продукту. Визначено, що глобалізація сприяє розширенню кордонів і створює виклики для створення національних культурних продуктів. На нинішній день культурний продукт забезпечує рух і розвиток суспільства, а також разом з його розвитком створюються нові цінності, нові потреби у населення та нові значення, а також нові культурні символи. Це висвітлено в Законі України «Про національний культурний продукт», який спрямований на стимулювання розвитку та підтримки української культури. На території України існує необхідність реформування державної підтримки розвитку культури і креативних індустрій. Як інституція, УКФ втілює нову модель України, яка отримує державну фінансову підтримку ініціатив у сфері культури і креативних індустрій. Продукти культури — це товари і послуги з особливими потребами, відзначено, що купуючи культурний продукт, споживач отримує враження та емоції Процес їх купівлі вимагає чіткого усвідомлення та певних зусиль від споживачів. Розкрито сутність довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ. Вона зазнала змін, зумовлених появою нових внутрішніх структур і зв’язків. Висвітлено культурно-інформаційні процеси в умовах глобалізації. Культурна глобалізація — це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси зачіпають усі сфери життя суспільства — від економіки і політики до культури та мистецтва.З розвитком культурно-економічного обміну між країнами в ринковому обігу бере участь дедалі більше товарів і послуг, ускладнюється галузева структура, збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Приплив ресурсів у цю сферу передусім є результатом зростання духовно-естетичних потреб людини в сучасному світі, посилення впливу культури на якість людського капіталу та економічне зростання. Визначено, що основними особливостями культурної продукції є: культурний продукт у формі товарів чи послуг, матеріальних чи нематеріальних; емоційна складова, що сприймається споживачем; супутні товари і послуги, що сприяють реалізації культурного продукту. Ключові слова: культура, глобалізація, культурний продукт, креативне виробництво, національний продукт, креативна індустрія. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 17
42
Стойчик, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦI: АНАЛIЗ ПОПИТУ I ПРОПОЗИЦIЇ РОБОЧОЇ СИЛИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 17 (December 27, 2018): 101–5. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.101-105.
Full textAbstract:
Обґрунтовано поняття ринок праці як найбільш складний елемент ринкової економіки, де поєднуються інтереси робітника і роботодавця при визначенні ціни праці та умов її функціонування. Доведено, що ринок праці постійно знаходиться в полi зору держави, оскільки відтворення такого товару як робоча сила - це постійне оновлення трудових ресурсів i в цілому продуктивних сил суспільства. Проаналізовано ситуацію на світовому ринку праці та виявлено, що економiчнi кризи, що мали місце у всьому свiтi, спричинили зростання безробіття. Проведено аналіз ринку робочої сили в Україні у перехідний період та виявлено погіршення вікової структури населення, збільшення демографічного та економічного навантаження на працюючих; погіршення умов працевлаштування, ослаблення стимулів до високопродуктивної праці. Виявлено певні чинники, що зумовлюють диспропорції мiж попитом та пропозицією робочої сили, а саме: вiдсутнiсть ефективної системи прогнозування майбутньої потреби у квалiфiкованих фахівцях; вiдсутнiсть балансу трудових ресурсів у складі державних програм економічного та соціального розвитку, стратегій регіонального розвитку; програм i стратегій розвитку окремих галузей суспільного життя.
Проаналізовано погляди вітчизняних науковців та визначено додаткові чинники, що впливають на виникнення диспропорції на ринку праці, зокрема: демографiчнi (рівень народжуваності, смертності, тривалості життя тощо); низький рівень заробітної плати, що спонукає до масової мiграцiї найбільш активної квалiфiкованої робочої сили за кордон; недосконалість податкової політики щодо стимулювання попиту на робочу силу; неефективність заходів держави щодо сприяння малому та середньому бізнесу при створенні ним нових робочих місць; вiдсутнiсть дієвої системи залучення iнвестицiй для модернiзацiї галузей економіки з умовою збереження робочих місць; недосконалість пенсійної системи.
43
M., Zabashtanskyi, Rogovyi A., and Zabashtanska T. "FINANCIAL SUPPORT FOR STIMULATION OF LABOR POTENTIAL DEVELOPMENT." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 40 (December 24, 2020): 58–63. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2020-40-10.
Full textAbstract:
The article analyzes the current state and prospects of development of the financial potential of the agricultural sector of the Ukrainian economy. The analysis of existing approaches to the interpretation of the definition of "financial potential" revealed their diversity, which was a prerequisite for the disclosure of the author's approach to the interpretation of the definition of "financial potential of the agricultural sector". It is proposed to consider the financial potential of the agricultural sector of the economy in the context of its important role not only in ensuring its own process of expanded reproduction, but also ensuring food security of the country. Factors of stimulating and limiting influence on the state of financial potential of the agricultural sector of the economy are grouped. It is determined that the key problems that threaten the formation of financial potential of the agricultural sector of the economy is the low level of functioning of the national economy, associated with a significant backlog of technological capabilities, moral and physical depreciation of fixed assets, the inability to create an innovative product with high added value. dependence of the agricultural sector on external partners. It is substan-tiated that in order to ensure the dynamic growth of financial potential of the agricultural sector of the economy, the key condition is the development of its own high-tech production capable of meeting technological, technical and other needs of the agricultural sector. It is proved that the formation of the financial potential of the agricultural sector of the economy is an important tool for ensuring food security of the state, a key condition for the generation and preservation of the financial potential of the national economy. The mechanism of diag-nostics of financial potential of agar sector of economy is offered, and its role in maintenance of its effective functioning is substantiated. It is substantiated that effective application of the mechanism of diagnostics of financial potential of agar sector of economy should be based on the corresponding institutional maintenance, system of indicators of diagnostics of financial potential of agrarian sector, active introduction of innovative tools of technical and technological updating of this sector.Keywords: finances; financial resources; financial support; potential; financial potential; agricultural sector, formation of financial potential of the agricultural sector of the economy.У статті проаналізовано сучасний стан та перспективи розвитку фінансового потенціалу аграрного сектору економіки Укра-їни. Узагальнено фактори стимулюючого та обмежуючого впливу на стан фінансового потенціалу аграрного сектору економіки. Визначено, що ключовими проблемами, що виступають загрозою формування фінансового потенціалу аграрного сектору еко-номіки є низький рівень функціонування національної економіки, пов'язаний зі значним відставанням технологічних можливос-тей, моральним та фізичним зношенням основних засобів, неможливістю створення інноваційного продукту з високою доданою вартістю, що спричиняє значну залежність аграрного сектору від зовнішніх партнерів. Обґрунтовано, що з метою забезпечення динамічного зростання фінансового потенціалу аграрного сектору економіки, ключовою умовою є розвиток власного високотех-нологічного виробництва, здатного задовольнити технологічні, технічні та інші потреби аграрного сектору, що можливо здійсни-ти лише за умови системного розвитку національної економіки. Доведено, що формування фінансового потенціалу аграрного сектору економіки виступає вагомим інструментом забезпечення продовольчої безпеки держави, ключовою умовою генерації та збереження фінансового потенціалу національної економіки. Запропоновано механізм діагностики фінансового потенціалу агар-ного сектору економіки, та обґрунтована його роль у забезпеченні результативного функціонування аграрного сектору економіки. Ключові слова: фінанси; фінансові ресурси; фінансове забезпечення; потенціал; фінансовий потенціал; аграрний сектор, формування фінансового потенціалу аграрного сектору економіки
44
Rossman, Vadym. "Атланти й каріатиди: гуманітарні науки в зиндані сучасного університету." Актуальні проблеми духовності, no. 22 (November 21, 2021): 226–50. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4529.
Full textAbstract:
Робота присвячена аналiзу сучасного стану гуманiтарних дисциплiн в унiверситетi. У мiру наближення до суспiльства всезагальної цифровiзацiї потреба в гуманiтарних науках зводиться нанiвець, конкуренцiя за робочi мiсця iнтенсифiкується та запити в цих науках замiнюються iншими — потребами у вивченнi технологiй, бiзнесу i комп’ютерних наук. Сучаснi унiверситети розглядають гуманiтарнi дисциплiни як додаткове навантаження для студентiв, якого краще уникати. Це має певнi наслiдки i для структури сучасного унiверситету, де ефективнi менеджери витiснили не надто ефективних професорiв. Гуманiтарнi науки закономiрно опинилися на найнижчiй сходинцi iєрархiї потреб суспiльства достатку. Перебуваючи, здавалося б, у природному для себе освiтньому ареалi, викладачi гуманiтарних дисциплiн в унiверситетi виявляються в ролi гостьових робiтникiв. Наразi серед гуманiтарних наук створена система оцiнки знань, наближена до оцiнки виробничих процесiв у промисловостi, норм виробiтку, i, загалом, аналогiчна iндустрiальному масовому виробництву. Проте фетишизацiя технiчних iнновацiй часто приховує не вповнi рацiональний характер соцiальних iнститутiв i стратегiй розвитку. Найбiльш фундаментальнi прорахунки та фiнансовi витрати пов’язанi не з дефiцитом технологiй, а з дефiцитом гуманiтарного розумiння реальностi. У такiй системi «iдеальнi блага» та гуманiтарнi потреби лише вiдзеркалюють закони економiзму й нових технологiй. В описанiй системi не технiка обслуговує людину та її гуманiтарнi й iдеальнi потреби, а людина з її застарiлими гуманiтарними потребами обслуговує економiку й технiку. Розсудковi економiстськi побудови, що екстраполюють формули вiдношень речей на сферу стосункiв людей, позбавили унiверситет тiєї рацiональностi, яка здавалося б повинна бути синонiмом його назви. Пласкi концепцiї знання поставили сучасний унiверситет на абсолютно iррацiональнi рейки, що призвели до його потворних деформацiй.
45
Череп, А. В., І. С. Абдулаєв, and В. С. Чеховська. "ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ЦІЛІ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 83–87. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-16.
Full textAbstract:
Актуальним завданням, що стоїть перед Україною, є обґрунтування напрямів підвищення конкурентоспроможності та завоювання міцних позицій на міжнародному ринку. Адже забезпечення конкурентоспроможності економіки є пріоритетом для будь-якої держави, яка піклується про своє місце на світовому ринку і своєму економічному зростанні. Рівень інвестицій в значній мірі залежить від економічної привабливості українських підприємств, оскільки конкурентоспроможні підприємства є важливим фактором успіху інвесторів. Формування інвестиційної привабливості країни необхідно для забезпечення її конкурентоспроможності та вирішення соціальних проблем. Ефективне використання прямих іноземних інвестицій в національну економіку може стати важливим фактором прискорення економічного зростання, оптимізації відтворювальної структури економіки, вирішення багатьох інших стратегічних завдань. Накопичені іноземні інвестиції є одним з показників і відображають рівень інтеграції країни в світову економіку, розвиток її зовнішньоекономічних зв’язків і прагнення до створення відкритої експортно-орієнтованої моделі економіки. В цьому відношенні Україна значно відстає від більшості країн з перехідною економікою. Стаття присвячена оцінці поточного стану конкурентоспроможності України та інших країн. Проаналізовано стан і тенденції інвестування в Україну. Проведено аналіз конкурентоспроможності України. Встановлено, що підвищення конкурентоспроможності країни призводить, як наслідок, до збільшення інвестицій. Визначено, що потреба в стійкому економічному зростанні, який сприяє підвищенню продуктивності, залишається критично важливою для підвищення рівня життя. Пропонуються шляхи поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Результатом роботи є система пропозицій по збільшенню інвестиційної активності.
46
Білоус-Осінь, Т., and О. Койчева. "Теоретико-правові аспекти адміністрування земельного податку." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 31–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.932.
Full textAbstract:
Бажання стати невід'ємною частиною європейської спільноти вимагає від України дотримання певних вимог та відповідності встановленим стандартам. Одним із критеріїв відповідності є розвинута економіка, яка забезпечує інтереси держави в цілому та кожного члена суспільства окремо. Наша держава вже багато років намагається зайняти своє «місце під сонцем», де всі її громадяни будуть робити добре, і кожен зможе задовольнити його потреби, незважаючи на те, що всі вони різні. Україна, як і майже всі пострадянські держави, відноситься до країн, що розвиваються, і цей фактор обов'язково повинен враховуватися при побудові сучасної економіки країни. Саме тому, актуальність земельного оподаткування не викликає сумнівів. Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із адмініструванням земельного податку в Україні. В ході дослідження звернуто увагу на невідповідність положень законодавства, яким врегульовано адміністрування земельного податку, а також низький рівень взаємодії між органами, які встановлюють земельний податок та органами, які його справляють. Проаналізовано підходи до способів визначення земельного податку через категорії «податок на землю», «податок на купівлю та реєстрацію землі», «податок за користування землею». Запропоновано шляхи вдосконалення процедури нормативної грошової оцінки земельної ділянки та визначення порядку подання інформації, необхідної для обчислення бази плати за землю. Доцільним вважається доповнення Закону України «Про землеустрій» статтею 26 таким змістом: «Подання документації із землеустрою до органів місцевого самоврядування та державних органів влади, для затвердження документації із землеустрою від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором» та статтею 28 такого змісту: «Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за неподання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника.
47
Malyarenko, O. Ye, N. Yu Maistrenko, and G. A. Kuts. "Prediction needs economy in energy resources taking into account the demand for energy-intensive export-oriented products." Problems of General Energy 2015, no. 4 (2015): 5–13. http://dx.doi.org/10.15407/pge2015.04.005.
Full text
48
Гордун, С. М. "СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕРМІНІВ ЕКОМАРКЕТИНГУ В АНГЛОМОВНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТАХ." Nova fìlologìâ, no. 82 (August 10, 2021): 43–48. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-7.
Full textAbstract:
Дослідження термінів ґрунтується передусім на законах загального термінознавства, одним з основних завдань якого є дослідження вузькогалузевих терміносистем, до яких належить і термінологічна система екомаркетингу – молода терміносистема науки, яка виникла на стику екології, економіки та маркетингу. Зусилля екомаркетингу спрямовані на задоволення потреб людей за допомогою виробництва, реалізації та споживання товарів, послуг, обміну інформації тощо, при цьому вони не порушують екологічної рівноваги й не впливають на здоров’я людей. Досліджувані терміни забезпечують накопичення та трансфер фахової інформації та задовольняють комунікативні потреби спеціалістів цієї галузі. Статтю присвячено дослідженню семантичних особливостей термінів екомаркетингу. Матеріалом дослідження слугують англомовні публіцистичні тексти з екомаркетингу за період 2011–2017 років (обсяг вибірки – 52 261 слововживання), які ми вважаємо найважливішими засобами вираження терміносистеми екомаркетингу. Крім того, вважаємо, що сфера функціонування є більш важливою в термінознавстві, адже термін – це мовна одиниця, яка проявляє усі свої властивості й ознаки тільки в разі його вживання в текстах різних жанрів. Дослідження показало, що будь-який публіцистичний текст екомаркетингу містить вузькогалузеві, міжгалузеві, зовнішньогалузеві терміни та загальновживану лексику, причому зауважимо, що газетні статті, порівняно зі статтями спеціальних видань, містять набагато менше термінів усіх груп. Також було встановлено, що в публіцистичних текстах наявна велика кількість термінів-синонімів. Синонімія терміносистеми екомаркетингу проявляє свої особливості, функціонуючи власне в публіцистичних текстах. На основі проведеного аналізу було виділено три типи синонімічних рядів у терміносистемі екомаркетингу, найчастотнішим з яких є ряд синонімів, які частково проявляються в публіцистичних текстах. Для впорядкування терміносистеми екомаркетингу важливим є процес уніфікації синонімів, при цьому потрібно дотримуватися критеріїв вмотивованості та абсолютної частоти. Отримані результати нашого дослідження сприятимуть взаєморозумінню науковців у світі та полегшенню процесу передачі інформації.
49
ГАЛЬКО, С. В., В. В. ТКАЧУК, and О. Ю. РЕЧУН. "ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РИНКУ МОТОРНИХ ПАЛИВ УКРАЇНИ." Товарознавчий вісник 1, no. 14 (March 12, 2021): 142–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2021-14-15.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз розвитку ринку моторних палив в Україні та світі, дослідження імпортно-експортних можливостей України. Розгляд стану світового ринку моторних палив допоможе виявити динаміку, спрогнозувати розвиток та оцінити сучасні потреби в такій продукції. Результати. Основна мета реформування паливного ринку – зниження імпортозалежності від Росії та її союзників з паралельним максимальним заміщенням українською продукцією. Головним завданням розвитку ринку моторних палив в Україні повинно бути збільшення попиту на бензин. Дуже важливим на сьогодні є зменшення споживання дизпалива – найпроблемнішого продукту з екологічної точки зору. Частково це завдання може бути вирішена за рахунок балансування акцизів таким чином, щоб на АЗС бензин став дешевше, ніж дизпаливо. Аналіз світового ринку моторних палив показав, що дизельне паливо імпортується країнами в 1,8 разів більше, ніж бензини, а в Україну - в 4 рази більше. Встановлено, що найбільшими експортерами моторних палив у світі є США, Нідерланди, Росія, ОАЕ, свої позиції щороку зміцнює Китай. Практична значимість. Розгляд стану світового ринку моторних палив допоможе виявити динаміку, спрогнозувати розвиток та оцінити сучасні потреби в такій продукції. Аналіз сучасних українських реалій стану ринку моторних палив дозволить окреслити шляхи розв’язання наявних проблем. В сучасних умовах загострення зовнішніх ризиків важливою передумовою зміцнення господарської самодостатності України було б підвищення енергетичної незалежності. Проте практика господарювання та реалії в енергетичному секторі економіки свідчать про наступне: через відсутність позитивних змін стосовно зменшення енергомісткості готової продукції і збереження негативних тенденцій при виробництві енергоносіїв не забезпечено рішучих дій у питаннях послаблення залежності від зовнішніх джерел енергозабезпечення. Структури, які працюють в енергетичному секторі національного господарства, володіють достатньою концентрацією інвестиційного капіталу для повноцінної модернізації, реконструкції і технічного переоснащення техніко-технологічної бази вітчизняних нафтопереробних виробництв, а також суттєвого збільшення виробництва нафтопродуктів, не вистачає лише політичної волі країни розпочати серйозну реконструкцію вітчизняних НПЗ.
50
Rybchuk, A. V., and R. A. Zablotska. "Тенденції та проблеми функціонування світового ринку комерційних послуг." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 9 (October 25, 2018): 86–89. http://dx.doi.org/10.15421/40280917.
Full textAbstract:
Досліджено сучасні тенденції та проблеми функціонування світового ринку комерційних послуг. Зазначено, що у світовому масштабі відбуваються такі глобальні, трансформаційні зміни в секторі сервісної діяльності, які перетворили сучасну економіку в "економіку послуг". Встановлено, по-перше, що соціально-економічні зміни у суспільстві, зростання доходів і потреб населення, прагнення до якіснішого рівня життя наприкінці ХХ ст. стали рушійною силою розвитку традиційних сервісів, привели до виникнення нових технологічно оснащених і складних послуг; по-друге, виявлено основні тенденції розвитку економік різних країн, які полягають у зростанні обсягів функціонування сфери послуг, збільшенні доходів від сервісної діяльності, посиленні конкуренції у цьому секторі, зростанні числа зайнятих, збільшенні частки імпорту та експорту послуг; по-третє, з'ясовано, що сфера послуг розвинених країнах домінує у формуванні ВВП, первинному накопиченні капіталів, трудових ресурсів, кінцевому споживанні домашніх господарств; по-четверте, оцінено негативний вплив стагнації економічних умов на світовому ринку послуг на зниження обсягів надання транспортних і туристичних послуг; по-п'яте, охарактеризовано закономірності та перспективні напрями розвитку телекомунікаційного, комп'ютерного та інформаційного секторів сервісної економіки.