Academic literature on the topic 'Постметафізична філософія'

У статті здійснена філософсько-методологічна рефлексія сучасних еволюційних змін у світоглядних орієнтирах управління знаннями. Актуалізовано роль філософії менеджменту знань, як механізму гармонізації сучасного процесу засвоєння і творення знання у системі освіти. Показана значущість ціннісно-смислових і світоглядних проблем набуття знань. Результати дослідження постають концептуалізацією переорієнтації управління освітою на менеджмент знань, до якого повинні бути залучені суб’єкти освіти. Доведена необхідність узгодження менеджменту знань з сучасними змінами у світоглядних орієнтаціях Homo educandus, що зумовлені впливом філософії і культури постмодерна (постметафізичне мислення, лінгвістичний поворот, конкретизація розуму, відмова від визнання переваги теорії над практикою). Обгрунтована необхідність формування нових ціннісних орієнтирів освіти, зокрема формування навичок нестандартного мислення. Показана наявність в сучасній освіті певного крену від соціоцентричного спрямування знання до людиномірної ціннісно орієнтованої діяльності людини. На основі компаративного аналізу суттєвих ознак менеджменту знань традиційної системи освіти і нових системних змін встановлено наявність утвердження ціннісно-смислового, людиномірного вектору управління знаннями. У якості філософсько-методологічних рецепцій запропоновано також використання у менеджменті знань найбільш ефективних (концептуально і контекстуально) підходів (аксіологічний, антропологічний, діалогічний, компетентнісний, праксеологічний). Доведено, що динамізм, конкуренція і високий рівень невизначеності сучасного життя людини, актуалізують проблему модернізації менеджменту знань не тільки на рівні освітнього закладу, на рівні освітнього процесу, а й на рівні суб’єктів здобування культурно-освітнього знання. Обгрунтовано, що зміна соціального типу особистості призвела до безперервних модифікацій, насамперед, характеру освіти як інституції, яка змінила ціннісно-смисловий вектор на осмислення людиною, яка навчається і навчає, способів творення і трансферу людиномірного знання про розвиток і саморозвиток особистості.

Дисертація присвячена дослідженню постсекулярного повороту в суспільному пізнанні, який відображає новий тип відносин між секулярними і релігійними сферами в сучасному суспільстві, деприватизацію релігії та повернення її в публічний простір. Робота є результатом переосмислення постметафізичного мислення як необхідної умови формування постсекулярної парадигми. Виділено і схарактеризовано два підходи до критики метафізики: епістемологічний підхід сцієнтистської елімінації метафізики і онтологічний підхід негативної метафізики, які у комплексі створюють горизонти постметафізичного мислення. Запропоновано розмежування між антиметафізичною та постметафізичною стратегіями філософування, остання з яких є не відкиданням метафізики, а обмеженням її привілейованого доступу до абсолютного знання. Виявлено два аспекти зв’язку між постметафізичним мисленням і формуванням постсекулярної парадигми. Перший, похідний від кантіанської філософії, полягає у використанні «суду розуму» по відношенню до філософії, що сприяє обмеженню її повноважень у справі описання структур буття. Другий, виявлений у словах Ніцше про «смерть Бога», сприяє ослабленню теології, яка також відмовляється від онтологічних висловлювань і переходить до герменевтичних практик. Обґрунтовано, що завершення метафізики означає втрату довіри до будь-яких метанаративів, у тому числі і секуляризму, що робить суспільну свідомість відкритою для релігійного досвіду. Таким чином, у дисертації зʼясовано роль постметафізичного мислення у формуванні постсекулярної парадигми.