Journal articles on the topic 'Порушення мовних норм'

Вступ. Стаття присвячена психолінгвістичному аспекту вивчення мовної норми як одного з регуляторів мовленнєвої діяльності людини. Мета дослідження – з’ясувати психолінгвістичну сутність мовної норми та її роль у мовленнєвій діяльності й міжособистісній комунікації. Методи. Дослідження ґрунтується на матеріалах, зібраних у ході інтерв’ювання й анкетування, а також на висловленнях, зафіксованих на основі лінгвістичного спостереження. При опрацюванні результатів були застосовані елементи статистичного методу. Їх інтерпретація здійснена на основі методики експертних оцінок, інтент- та дискурс-аналізу. Результати. Розглянуті питання співвідношення термінів мовна норма та мовленнєва норма, сутності мовної норми як фільтра, який регулює реалізацію мовної системи в конкретному мовленнєвому акті, рівня усвідомленості мовної норми мовцем тощо. З’ясована залежність дотримання мовної норми та здійснення закладеного в ній вибору (за винятком системно визначених норм) адресантом мовлення від прогнозування очікувань аудиторії. Проблема оцінювання мовлення аудиторією та самим мовцем представлена з погляду відповідності уявленням комунікантів про систему норм мови. Висновки. Отже, мовна норма – зовнішній регулятор мовленнєвої діяльності людини, який, інтеріоризуючись, набуває ролі внутрішнього, при цьому зменшується рівень усвідомленості й мовець починає застосовувати норму несвідомо. Порушення мовної норми (мовні девіації) потрактовані як явище подвійної природи: в одних мовленнєвих ситуаціях вони виступають як комунікативний шум, що може відволікати від основної думки висловлення, затемнювати її або й робити зовсім незрозумілою, зводячи нанівець комунікативний акт; в інших – як активний комунікативний подразник, свідомо уведений мовцем як виражальний засіб, що набуває значення антинорми й розкриває закладені в мовній системі творчі потенції.

У статті проаналізовано правові засади здійснення лінгвістичних експертиз чинних нормативних актів у межах судового провадження та з метою тлумачення певних правових понять у юридичній діяльності. Зокрема встановлено, що предметом лінгвістичного аналізу текстів законів за запитом юристів найчастіше буває уточнення значення термінів і нетермінологічної лексики, рідше – з’ясування істинного змісту синтаксичних конструкцій, виявлення фактів порушення мовних норм, які унеможливлюють однозначне потрактування норм права. Виконання криміналістичного семантико-текстуального дослідження тексту в межах судового провадження здійснюють відповідно до норм, визначених Інструкцією про призначення й проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Лінгвістичні експертизи поза судовим провадженням виконує за власними методиками спеціаліст-філолог, компетентний у тій галузі лінгвістики, яка необхідна для оцінки тексту нормативного акта. Досліджено методики лінгвістичної експертизи нормативних актів, які можуть бути враховані у практиці термінологічного, лексико-семантичного й логіко-синтаксичного опрацювання текстів законопроєктів. Зокрема запропонований семантико-текстуальний аналіз термінів галузі авторського права, лексичного значення слів (як повнозначних, так і службових частин мови) або словосполучень, використаних у поданих на експертизу текстах, уживаних в українських нормативно-правових актах. Відзначено, що такі дослідження необхідно проводити з урахуванням контексту, у якому вжиті терміни, лексеми й словосполучення, що стають об’єктом лінгвістичної експертизи. Встановлено, що причиною запиту на лінгвістичну експертизу є потреба з’ясувати зміст термінів і нетермінологічної лексики в межах судового процесу чи несудової юридичної практики.

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених поетичній мовотворчості вченого та письменника В. Чабаненка, його новаторству в пошуку незвичних форм, образів, умінню експериментувати з поетичною мовою, розширенню словесної палітри завдяки виражально-зображальним, експресивним засобам української мови. У статті зроблено спробу аналізу мовленнєвої експресії в мовно-художній системі В. Чабаненка, яка виникає на основі свідомого стилістично заданого відхилення автора від літературної норми, з’ясування експресивного потенціалу цих одиниць. Стилістичним колоритом відзначаються експресивні явища, які виникають на ґрунті порушення лексичних норм, що виявляється у вживанні просторіч, говіркових слів, корпоративного жаргону, сполучуваності слів. Активно використовує автор і потужний арсенал фразеології. Він вдається до трансформації, контамінації та нагнітання фразеологічних одиниць. Експресивні явища на ґрунті порушення словотвірних норм виникають під час уживання автором оказіоналізмів-новотворів, серед яких переважають семантико-дериваційні оказіоналізми, утворені за допомогою пестливо-зменшувальних суфіксів від слів, що нормативно не піддаються афективності. Експресивні явища, що виникають на ґрунті фонетичних / фонетико-орфоепічних норм сучасної літературної мови, у мовотворчості В. Чабаненка нечисленні. Експресивні явища на ґрунті морфологічних норм спостерігаються лише в категоріях іменника. Мовна експресія, що створюється автором на ґрунті порушення синтаксичних норм, виникає в разі вживання ампліфікаційно-багатоступінчастої прикладки та повторення службових частин мови та вигука. Естетична картина світу поета В. Чабаненка – це вдале поєднання національного образного світобачення й філософського осмислення історичного процесу. Мовні засоби, залучені автором до творення образів ліричних творів, виявляють величезні потенції загальнонародної мови та неабиякі творчі можливості митця. Досліджені стилістично вправні відступи від загальноприйнятих норм свідчать про мовну віртуозність автора, а манера їх використання накладає відбиток на його індивідуальний стиль, якому притаманні палкий патріотизм, глибока пошана до людини праці.

У статті порушено проблему використання ефективних методів навчання дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів медичних спеціальностей. Зазначено, що ефект непередбачуваності роботи, мобільність викладача і розумна діджиталізація в освіті як нові методи та підходи до навчання завжди урізноманітнюють практичне заняття, привертають увагу, зацікавлюють і далі сприяють активній роботі студента. У дослідженні проаналізовано різнотипні завдання до теми «Мовна норма. Орфоепічні норми, норми наголосу». Наголошено на використанні цікавих інтерактивних методів навчання, як-от: «Мозковий штурм», «Фоторепортаж», «Мікрофон», «Робота в парах», «Тренувальні завдання», «Інтер­активні завдання», «Робота в групах», «Прес». Аргументовано важливість відеопрезентації на занятті, у якій відображено основні теоретичні аспекти теми. Встановлено, що метод «Мозковий штурм» і метод колективно-групового навчання «Мікрофон» сприяють швидкому і якісному опитуванню теоретичного матеріалу. Виконання завдання «Фоторепортаж» підвищує інтерес студентів до покращення рівня володіння українською мовою, адже виправлення чужих помилок – це дієвий метод для запам’ятовування норм літературної мови. Необхідно зазначити, щоб зосередити увагу студентів наприкінці практичного заняття, варто подавати такі завдання, які б із впевненістю їх зацікавили, мали підсумковий характер вивченого матеріалу і спонукали до покращення рівня володіння українським словом. На практичному занятті запропоновано студентам проаналізувати фрагмент телепрограми медичної тематики і виписати порушення літературних норм. Зауважимо, що робота в парах і в групах потребує більшої затрати часу, однак такі завдання є високоефективними. Безперечно, якісне виконання запропонованих завдань вимагає хоча б часткової попередньої підготовки студентів до заняття: знання теоретичного матеріалу, написання вдома запропонованих завдань, сумлінного виконання пошукової роботи.

У статті на підставі аналізу лексикографічних, лінгвістичних, лінгводидактичних праць, індивідуальних письменницьких практик як соціолінгвістичної умови становлення орфоепічних норм розкрито теоретичні основи формування орфоепічної компетентності майбутніх учителів української словесності, узагальнено погляди мовознавців на поняття «орфоепія», предмет її дослідження; доведено, що в лінгводидактиці предметом орфоепії є кодифікована звуковимова, інтонування та наголошування; проаналізовано особливості українського усного мовлення на синхронному рівні, узагальнено основні правила вимови голосних звуків; закцентовано увагу майбутніх словесників на орфоепічних закономірностях сегментних фонетичних одиниць з їх проєкцією на орфографічні норми сучасної української літературної мови; обґрунтовано причини порушення орфоепічних норм; висвітлено теоретичний та практичний зміст орфоепії в освітній діяльності словесника.

У статті з’ясовано, що оказіоналізми, або індивідуально‑авторські новотвори, є різновидом неологізмів. У 70–80-х роках ХХ ст. мовознавці зазначали, що індивідуальні неологізми в публіцистичному стилі, зокрема в мові преси, уживали рідко. Метою їх уведення в мову газет і журналів є прагнення посилити експресію вислову, надати експресивності трафаретній і заштампованій мові газет. Досліджено, що в нинішній час мовознавці фіксують активне використання оказіональної лексики, зумовлене багатьма чинниками позамовного та внутрішньомовного характеру. Оказіоналізмами називають експресивно забарвлені слова, утворені на основі вже існуючих у мові слів або словосполучень, часто з порушенням мовних норм. На відміну від неологізмів, їм притаманна новизна, збережена незалежно від реального часу їх утворення. Існують критерії розрізнення неологізмів та оказіоналізмів: неологізми є лексичними одиницями мови й мовлення, а оказіоналізми – лише мовлення; для неологізмів наявність автора не є суттєвою, а для оказіоналізмів – вона суттєва; неологізми мають позатекстове й текстове значення, а оказіоналізми лише текстове; новизна неологізмів пов’язана передусім з новизною денотата, а новизна оказіоналізмів – з незвичністю поєднання морфем та компонентів слів; свіжість неологізмів згодом зникає внаслідок їхньої повної лексикалізації. У розвідці здійснено аналіз оказіональних слів, серед яких велику кількість становлять складні слова, що є результатом дії тенденції мовної економії. З-поміж оказіоналізмів закон економії мовної енергії передусім виявлений у словоскладанні, адже складні слова є компактними за формою, а їхнє значення легко сприймається читачем. Активізацію оказіоналізмів зафіксовано переважно в тематичних групах, у яких дається оцінка роботі відомим політикам та громадським діячам: «Українсько-російські відносини», «Характеристика представників влади», «Суспільно-політичні події», «Міжнародні відносини», «Кримінал», «Культура та дозвілля». Зроблено висновки, що найбільш численну групу оказіоналізмів складають іменники, значно менше дієслів та прикметників. Перевага іменникових оказіоналізмів викликана потребою номінувати нові реалії, предмети, явища, поняття, їхні властивості тощо. Їхнє виникнення відбувається за участю всіх наявних в українській мові способів словотворення, однак найбільш продуктивно виявляють себе афіксація, осново- та словоскладання.

У статті йдеться про особливості використання словесних засобів комічного в мові творів Остапа Вишні. Описано стилістично зумовлені порушення словотвірних норм, продукування «словотворчих пародій» за зразком книжної мови. Стверджується, що всі похідні взаємопов’язані й за формою, і за змістом, їхнє функціонування в мовному контексті підпорядковане авторському задуму. Обґрунтовано доречність представлених письменником псевдоетимологічних тлумачень та псевдоісторичних коментарів як спосіб висміювання невігластва і графоманії в науці.

Приналежність до певної соціальної групи, прийняття нею, ідентифікація з її членами, потреба у спілкуванні та любові, самореалізація у соціальному середовищі є базовими соціальними потребами особистості, обмеження або позбавлення яких породжує соціальну депривацію. Статтю присвячено теоретичному дослідженню проблеми профілактики соціальної депривації особистос- ті. Доведено, що в сучасному суспільстві та соціальних умовах її може переживати будь-яка людина. Соціальну депривацію розглянуто з боку обмеження соціальних потреб та соціальних контактів чи обмеження можливос- тей для їх задоволення, ізоляції або самоізоляції, порушення соціальних норм, прийнятих у суспільстві чи в пев- ному соціальному середовищі, обмеження можливостей для повноцінної соціалізації особистості, тривалого (короткотривалого) повного або часткового позбавлення людини соціальних потреб. Виокремлено джерела соціальної депривації. Охарактеризовано явище соціальної самодепривації. Підтвер- джено їхній негативний вплив на саму особистість, що породжує видозміну її характеристик, поведінку людини, розвиток особистості. Профілактику соціальної депривації визначено як комплекс соціальних і психолого-педагогічних заходів, спря- мованих на задоволення соціальних потреб людини, розширення кола її соціальних контактів, повноцінну соці- алізацію особистості в певному соціальному середовищі, а також попередження порушення соціальних норм, формування позитивних соціальних якостей і цінностей. Окреслено зміст первинної та вторинної профілактики соціальної депривації особистості, описано її стратегії й моделі. У межах стратегії запобігання та подолання проаналізовано моделі поширення фактичних знань, формуван- ня здорового способу життя, навчання позитивної поведінки, соціального впливу, стримування, ствердження моральних принципів. У межах стратегії нормалізації охарактеризовано зміст моделей контрольованого впливу й зменшення шкоди.

У статті проаналізовані наукові підходи до визначення поняття «якість законодавства» та зроблено висновок, що якість закону включає його змістову досконалість, відповідність формальним вимогам, дотримання процедурних аспектів на етапі прийняття, а також від- повідність суспільним потребам та дотримання на етапі правореалізації. Правила та засоби законодавчої техніки віднесені до однієї з характеристик якості законодавства. Запропоновано правила законодавчої техніки умовно поділити на вимоги щодо змісту (системна узгодженість, відповідність суспільним потребам та актуальність, обґрунтованість, однозначність положень, логічність та ін.) та вимоги щодо форми (мовна досконалість, струк- турованість, які покликані забезпечити досконалість нормативно-правового акта тощо). Доведено, що недотримання правил та засобів законодавчої техніки – поширене явище сучасного законотворчого процесу, що негативно впливає на якість усього законодавства. Встановлено, що основними порушеннями є недотримання правила системної узгодженості законодавства, дублювання положень інших нормативно-правових актів, порушення фор- мальних вимог, помилки в термінології. Проаналізовано причини виникнення помилок, серед яких особливе місце посідає низь- кий рівень культури законотворчості та професіоналізму законотворців, відсутність єдиного системного документа, що узагальнював би чинні правила та засоби конструювання законів. У свою чергу основними напрямками, спрямованими на забезпечення дотримання правил та засобів законодавчої техніки є, по-перше, оволодіння депутатами необхідними правови- ми знаннями і застосування їх у практичній діяльності та, по-друге, вдосконалення норма- тивно-правового регулювання правил та засобів законодавчої техніки, зокрема, розробка та ухвалення спеціального законодавчого акта, в якому знайдуть відображення формальні та змістові вимоги до нормативно-правових актів.

Стаття присвячена аналізу особливостей міжмовної інтерференції, що виникає в процесі вивчення російської мови як іноземної. Проаналізовано різні погляди на термін «міжмовна інтерференція», представлені в лінгвістичній науковій літературі. Автором названо причини виникнення інтерференції і ефективні шляхи її подолання. Виявлено типи інтерферентних явищ: недодіфференціація ознак (при наявності диференціальних ознак в нерідній мові і відсутності в рідній мові); сверхдіфференціація (при наявності диференціальних ознак в рідній мові і відсутності їх в іноземній); реінтерпретація. У статті виділено ключові фактори, поєднання яких дозволяє досягти більш вільного володіння іншомовною вимовою. Описано явище інтерференції на фонетичному, лексичному, морфологічному і синтаксичному рівнях: на фонетичному рівні названо типові помилки в артикуляції звуків російської мови, заміщення окремих звуків, зміна наголосів, неточності в інтонуванні речень; виявлено труднощі в засвоєнні окремих граматичних категорій, наприклад, категорії роду, відмінка, які відсутні в англійській мові; звернуто увагу на порушення норм мови на синтаксичному рівні, проаналізовано складності в структурі речень, зумовлені вільним порядком слів; визначено особливості інтерференції на лексичному рівні – використання багатозначних слів, труднощі з використанням омофонів, акцентовано увагу на використанні фразеологізмів. Представлено результати опитування американців, які вільно володіють російською мовою і проживають у місті Херсоні, про лінгвістичні труднощі, що виникли в процесі вивчення російської мови. Аналіз особливостей рідної мови дозволяє прогнозувати типові помилки, поява яких можлива в мовленні американців.

У статті доведено, що термін «прийняти закон / рішення» не лише порушує лексико-семантичну систему української мови як пряма калька з російської, але й становить негативний феномен у соціальному вимірі, адже хоча є семантично нелогічним, проте використовується досвідченими мовцями, зокрема й професійними риторами. Найбільшу небезпеку цей феномен виявляє на рівні законодавства, де зазначений термін вживається в усіх державних документах, і хоча всі розуміють цю помилку, але несвідомо використовують саме його. Метою статті є доведення нелогічності та неорганічності терміна «прийняти закон», зокрема його складника – дієслова прийняти – на рівні наукового мовлення та законодавства України. Наведено й деякі аналогічні кальковані форми, що порушують лексико-семантичну структуру української мови. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні понять «зайве стилістичне розмежування» та «тиражування калькованих форм» у контексті мови законодавства України; у додатковому маркуванні російськомовних кальок ще й як складників негативного мовно-соціального феномену, який полягає в незрушності стереотипів колоніального мислення під впливом метрополійної мови (у нашому разі – російської); у визначенні семантичної невідповідності калькованого терміна позначуваному ним поняттю з урахуванням українських лінгвістичних особливостей і традицій. Висновки. Норми Правопису української мови повинні мати обовʼязковий характер, виконуватися категорично, незважаючи на будь-яку тривалу традицію чи звичку. Такими традиційними помилками є численні кальковані з російської мови форми, зокрема проаналізовані в цій статті моделі «приймати…» та «…правовий», що становлять таким чином негативний феномен, адже використовуються багато років учителями й науковцями, політиками й публіцистами. Перша з них є семантично неоднозначною, адже дієслово приймати позначає в такому контексті фізичну дію прийняття документа в руки, що порушує головний принцип термінології – однозначність терміна. Друга модель безпосередньо порушує правило, визначене у Правописі, підручниках і посібниках з української мови, за яким такі слова мають писатися разом, а не з дефісом (тобто публічноправовий, а не публічно-правовий). Отже, в першій моделі потрібно використовувати дієслово узгоджувати, що позначає комплекс підготовки – затвердження – упровадження документа, а дієслово приймати має бути взагалі виведено з наукової термінології. Друга модель потребує обговорення щодо написання разом, але однозначно варіант із дефісом має бути сприйнятий як помилка й порушення законів української мови.

The purpose of the article is to study the role of negation in the representation of the concept BALANCE in the modern American stories. The methods of component, contextual-interpretative and conceptual analysis are employed.Results. It was found out that the linguistic reflection of the concept BALANCE is determined by one’s sensorimotor experience, which includes pre-conceptual ideas about the balance of the body, and can be represented by lexical and grammatical means, one of which is negation. It was revealed that the negation reflects a certain value conflict in the mind of the characters in the stories studied, the inconsistency of the obtained information to the system of knowledge about the world they acquired. Regarding the fact that the loss of balance is the result of force, which disrupts the stability of the human condition, we correlated the negations with force gestalts, which were used to model the personages’ balance loss. The result of balance loss is a deviation from the VERTICAL, which is correlated with the deviation from the norm, because, firstly, any violation is considered as non-compliance with a certain norm, and secondly, having a general context of opposition as a basis, negation signals about non-compliance with the expected real. Thus, the role of negation as a means of expression of the studied concept is to reveal the physical, psychological and social perspectives of the image of the character in the modern American stories.Conclusions. Negations are correlated with the description of the physiological, emotional states of the characters and their social status, which determines the type of the lost balance. Negative adjectives in parallel with nouns are the skeleton elements of the text, which we interpret as the main carriers of information about balance loss of the characters in the stories analyzed. The convergence of negations as a means of balance loss representation in small passages of the stories creates the effect of a gradual, however, total loss of balance and characterizes the described situation as desperate. Thus, the concept BALANCE in the studied prose is actualized in dynamics, due to the development of the personages’ images, which are characterized by the initial balance and its loss. Метою статті є дослідження ролі заперечення в репрезентації концепту РІВНОВАГА в сучасних американських оповіда-ннях, здійснене за допомогою методів компонентного, контекстуально-інтерпретативного та концептуального аналізу.Результати. Виявлено, що мовне відображення концепту РІВНОВАГА детермінується сенсомоторним досвідом людини, який включає передконцептуальні уявлення про рівновагу тіла, і полягає в його позначенні лексичними та граматичними засобами, одним із яких є заперечення. З’ясовано, що заперечення відображає певний ціннісний конфлікт у свідомості персо-нажа, невідповідність отриманої інформації системі знання про світ, що пов’язано з ментальними уявленнями про істину, які є частиною ядерних понять про власне місце й роль у природі та суспільстві. З огляду на те, що втрата рівноваги є результатом силового впливу, який порушує стабільність стану людини, ми співвіднесли заперечення із силовими гештальтами, за допо-могою яких змоделювали порушення рівноваги персонажів. Результатом утрати рівноваги є відхилення від ВЕРТИКАЛІ, яке співвідноситься з відхиленням від норми, оскільки, по-перше, будь-яке порушення розглядаємо як невідповідність певній нормі, а по-друге, маючи загальний контекст протиставлення як підґрунтя, заперечення сигналізує про невідповідність очі-куваного реальному. Отже, роль заперечення як засобу вираження досліджуваного концепту полягає в розкритті фізичного, психічного та соціального ракурсів образу персонажа в сучасних американських оповіданнях.Висновки. Заперечення співвідносяться з описом фізіологічних, емоційних станів персонажів та їхнього соціального ста-тусу, що зумовлює різновид втраченої рівноваги. Заперечні прикметники паралельно з іменниками є опорними елементами тексту, які ми тлумачимо як головні носії інформації про порушення рівноваги. Конвергенція заперечень як засобу позна-чення дисбалансу в невеликих за обсягом уривках оповідань створює ефект поступової, проте тотальної утрати рівноваги, а також характеризує описану ситуацію як безнадійну. Таким чином, концепт РІВНОВАГА представлений у досліджуваній прозі в динаміці внаслідок розвитку образів персонажів, яким властиві початкова рівновага та її порушення.

The article deals with the analysis of semantics of the Ukrainian and English phraseological units with proper names as their components. The objective is to identify isomorphic and allomorphic semantic characteristics of idioms with proper names, which is considered to be a group of words with a specific linguo-cultural status. The language corpus is constituted by 300 English and 291 Ukrainian idioms with proper names as components selected from dictionaries of idioms. A number of research methods have been applied in order to reach the objective, among which are comparative analysis, componential analysis, method of phraseological identification. As a result, the role of proper names in the idioms structure has been outlined. The types of idioms according to the component they are constituted by have been considered. The linguistic status of proper names has been identified. The correlation of the national and international components in the idioms structure has been determined. Peculiarities of semantics of the English and Ukrainian idioms under study have been described, as well as specificity of their connotative meaning. The method of quantitative analysis was used to ouline the trends concerning the frequency value of the semantic features in question.Results. As individual designations of various objects, proper names acquire their meaning and become linguistic signs only when the connection with an object is established. As part of idioms, proper names undergo complex semantic transformations, with their semantics being enriched. Being the constituent parts of idioms, proper names lose the function of individualization and acquire the ability to generalize, characterize, thus transforming into language unit with an expressive meaning. The analysis of the idioms with onomastic component in the Ukrainian and English languages made it possible to single out such components within their structure as anthroponyms, toponyms, astronyms, as well as to classify the language units under study, and to model their major semantic types. Accordingly, the analysis of phraseological units with onomastic component brings into open the principles of the semantic organization of the language units under study, which verbalize the worldviews of the corresponding language communities. The anthropocentric approach to the investigation of the linguistic phenomenon in question has been defined as the main one. Correspondingly, the component “antroponym” within the structure of the phraseological units and the semantic group “Characteristics of a person” have been identified as considerably predominant in both languages. The idioms under study mostly possess negative evaluative connotations. No correlation has been established between gender reference and negative or positive connotation.Conclusions. Idioms with proper names make an important linguistic and cultural layer of the vocabulary in English and Ukrainian. A significant predominance of anthroponyms in the idioms structure is an isomorphic feature of this group of words. This fact, as well as the significant nominative density of the semantic group “Characteristics of person” in both languages can be accounted for by the anthropocentric nature of the phraseological systems of the languages under study. Astronyms as idiom components are found only in English, which is an allomorphic feature. In terms of origin, both national-specific and international units are found in the language corpus. A manifestation of isomorphism is also the fact that a significant part of English and Ukrainian phraseological systems is constituted by idioms with biblical and ancient proper names. The prevailance of negative idioms is connected with conceptualization of reality, where the positive is treated as the norm, and the negative is a violation of the norm, so it attracts more attention. The gender factor does not affect the nature of the idiom evaluative meaning. Key words: idiom, onomastic component, anthroponym, toponym, phraseological meaning, comparative method. Метою статті є встановлення ізоморфних та аломорфних характеристик семантики фразеологічних одиниць з компонен-том «власна назва» в англійській та українській мовах. Матеріалом дослідження слугували 300 англійських і 291 українських ФО з ономастичним компонентом, відібраних методом суцільної вибірки із фразеологічних словників англійської та української мов. Методами фразеологічної ідентифікації, зіставного та компонентного аналізу визначено специфіку вживання власних назв у структурі фразеологізмів, типи фразеологічних одиниць за компонентним складом, розглянуті проблеми лінгвістичного статусу власної назви, співвідношення національного та інтернаціонального у складі фразеологізмів, проаналізовані особливості семантики англійських та українських фразеологізмів із власною назвою, особливості конотативного аспекту значення фразеологічних одиниць з ономастичним компонентом. Метод кількісного аналізу використовувався для виявлення тенденцій, що стосуються частотності прояву семантичних особливостей.Результати. Як компоненти фразеологічних одиниць власні назви зазнають складних семантичних перетворень, збагачуються новою семантикою, втрачають функцію індивідуалізації й набувають властивостей узагальнювати, характеризувати, перетворюючись в експресивне слово. Аналіз ідіом із власними назвами за характером компонентів показав, що в їхньому складі розрізняють такі компоненти, як антропоніми, топоніми і астроніми. Аналіз фразеологічних одиниць з ономастичним компонентом дозволив виявити семантичні групи фразеологізмів із власними назвами та визначити специфіку зазначеногофразеологічного корпусу в англійській та українській мовах. Запропонована семантична класифікація дослуджуваних ФО є одним із видів організованості фразеологічного складу і проявом його семантичної структурності. Результати кількісного аналізу свідчать про перевагу семантичної групи «Характеристика людини» в зіставлюваних мовах. Антропоніми в структурі фразеологізмів не співвідносяться з конкретною особою, виступають денотатами багатьох осіб і набувають оцінної конотації. Більшість антропонімів співвідносяться з негативними характеристиками людей. У досліджуваному корпусі переважають негативно оцінні ФО. Гендерна референція ФО не впливає на характер оцінки.Висновки. ФО з ВН є важливим лінгвокультурологічним шаром лексичного складу англійської та української мов. Ізо-морфною характеристикою семантики цієї групи слів є значна перевага антропонімів у складі ФО. Цей факт, а також значна номінативна щільність семантичної групи «Характеристика людини» в обох мовах пояснюється антропоцентричністю фразе-ологічних систем досліджуваних мов, тобто їх орієнтацією на людину, сфери її життя. Характерною особливістю англійської мови є наявність класу астронімів, відсутнього в українській мові. Аналіз походження ФО з ВН свідчить про наявність національно-специфічних та міжнаціональних одиниць. Проявом ізоморфізму є також той факт, що значну частину фразеосистем англійської та української мов складають ФО з біблійними та античними власними назвами. Перевага негативно оцінних ФО співвідноситься із особливістю концептуалізації дійсності, де позитивне вважається нормою, а негативне є порушенням норми, тому привертає до себе більшу увагу. Гендерний фактор не впливає на характер оцінного значення. Ключові слова: ідіома, ономастичний компонент, антропонім, топонім, фразеологічне значення, зіставний метод.

У статті порушено актуальну на сьогодні проблему розвитку мовленнєвої культури вчителів сучасного закладу освіти. Переконливо доведено, що освітянам насамперед має бути властивим високий рівень мовленнєвої культури, що це має бути їхнім професійним обов’язком, оскільки саме вчитель має слугувати мовленнєвим взірцем для учнівської молоді. Наведено у статті погляди видатних представників української науки, культури (І. Огієнко, В. Сухомлинський, О. Біляєв, О. Пономарів, М. Пентилюк та ін.) на важливість високої культури мовлення вчителя та його визначальну роль у формуванні мовної особистості в учнівської молоді. Авторка наводить низку ознак, які характеризують взірцеве мовлення загалом, і педагога зокрема, якщо той дбає про свій професійний розвиток. Наголошено, що мовній особистості педагога має бути властиве відповідальне ставлення до мови, мовлення, до конкретного слова; уміння чути й аналізувати власне та чуже мовлення; здатність до вдосконалення власного мовлення упродовж усього життя як свідома потреба; наявність активної громадянської позиції щодо вироблення мовної стійкості тощо. Зокрема, у статті схематично окреслено ті типові недоліки в мовленні вчителя сучасної школи, на які конче необхідно звертати увагу вже зараз, викорінювати негативну тенденцію до масового нівелювання норм сучасної літературної мови, відверте нехтування ними у професійній діяльності. Це неправильна вимова (зокрема, шиплячих звуків та африкатів дз, дж; дзвінких звуків у кінці слова); порушення у вживанні звертань (ігнорування кличного відмінка); безособових дієслівних форм на - но, -то; сполучення приголосних -ться, -шся); нехтування правилами милозвучності; поверхневе ознайомлення з новою редакцією Українського правопису; неправильне наголошування слів; уживання суржику та надмірне захоплення мовними запозиченнями тощо. Запропоновано шляхи підвищення рівня культури мовлення вчителя в умовах післядипломної освіти.